Явище мовного андроцентризму і сучасний рух за гендерну рівність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Явище мовного андроцентризму і сучасний рух за гендерну рівність

О.О. Тараненко, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України

У статті розглядаються вияви андроцентризму в мовах патріархальних і постпатріархальних суспільств (до останніх належать і народи сучасної європейської цивілізації) -- як одного з орієнтирів у системі мовних координат Я -- ТУТ -- ТЕПЕР (поряд з антропоцентризмом, принципом «господаря», принципом соціально активної особи та ін.), який становить один з провідних принципів організації граматичного і словотвірного рівнів мов з вираженою категорією роду, а також достатньо помітне явище в структуруванні лексико-семантичного й фразеолого-паремійного рівнів і в побудові текстів, та його неоднозначне сприйняття в сучасному суспільстві. Позначення особи чоловічої статі -- досить звичайний вихідний пункт для позначення як особи жіночої статі (на загального-мінативному рівні, у словотворенні, у граматиці), так і людини взагалі (безвідносно до статі); досить звичайним є також протилежний перехід від позначення людини як такої до вираження ідеї тільки чоловічої статі. Мова демонструє також номінативно-оцінну, класифікаційну і функціонально-частотну асиметрію образів чоловіка і жінки -- звичайно «на користь» чоловіка.

З розвитком суспільства і трансформацією суспільної ментальності, особливо з ХХ ст., дія цього принципу стала зазнавати певних обмежень, що досить яскраво виявилося насамперед у формуванні протягом останніх десятиліть ХХ ст. феміністичної (гендерної) лінгвістики з метою вже системного усунення (ослаблення) виявів мовної дискримінації жінки. Різні європейські мови виявляють при цьому -- під впливом чинників як соціального, так і власне мовного характеру -- різну активність. У сучасній українській мові особливу активізацію в цьому плані виявляє явище словотвірної (суфіксальної) фемінізації. Але це пояснюється не тільки факторами соціального плану -- розширенням суспільної ролі жінок, цілеспрямованим впливом феміністичного руху, загальною демократизацією мовної діяльності, а й культивуванням тих особливостей української мови, що їх розцінюють як питомі для неї, як властиві тільки або переважно їй.

Однак за будь-яких варіантів розвитку ситуації з досягненням гендерної рівності численні й різноманітні сліди мовного «патріархату» в структурах мов народів європейської цивілізації, зокрема в слов'янських і романських, безперечно, лишатимуться, хоча, звичайно, і в дещо вже ослабленому вигляді. По-перше, не можна надавати абсолютного значення як свідченням мовної картини світу в плані адекватності віддзеркалення в ній суспільної свідомості й тим більше суспільного буття, так і силі її впливів на мовну свідомість соціуму, тому й андроцентризм не може, звичайно, розцінюватися як пряма й безпосередня проекція ставлення суспільства до жінки. По-друге, у мовах з давно вже сформованим андроцентричним принципом граматичної та словотвірної будови система назв осіб жіночої статі, особливо за їхнім соціальним статусом, родом занять, етнічною належністю та місцем народження / проживання, переважно змушена постійно «наздоганяти» систему відповідних назв осіб чоловічої статі, неминуче, однак, відстаючи від неї. По-третє, різні шляхи подолання мовної «нерівноправності» жінки -- як наявні вже в живих мовах, так і пропоновані в межах гендерної лінгвістики -- мають, поряд з цілком очевидними позитивними сторонами, і свої обмеження в реалізації й можуть викликати до себе неоднакове ставлення з боку мовного колективу.

Ключові слова: андроцентризм, антропоцентризм, мовна картина світу, орієнтири Я -- ТУТ -- ТЕПЕР, гендер, гендерні стереотипи, гендерна мовна політика.

The phenomenon of linguistic androcentrism and a modern movement for gender equality

O.O. Taranenko, O.O. Potebnia Institute of Linguistics of the National Academy of Sciences of Ukraine

The article focuses on androcentrism and the ways it manifests itself in languages of patriarchal and post-patriarchal societies (the letter embrace in particular the nations of a modern European civilization) as one of the landmarks in the system of linguistic coordinates I -- HERE -- NOW (equally with anthropocentrism, a “master” principle, a socially active person principle, etc.), which is one of the cardinal principles that arranges grammatical and word-building linguistic levels with a marked category of gender, as well as a conspicuous phenomenon in structuring lexico-semantic, phraseological and paremiological levels, in building texts and its dubious acceptance by a modern society, too. The male designations are a rather common point of departure for designating both females (in nomination on the whole, in word-formation, in grammar), and person in general (irrespective of sex); a common practice is an alternate transition from designating people as such towards the idea of representing only a masculine gender. Language also reveals nominative-evaluative, classification and function-frequency asymmetries of male and female images -- commonly “in favour” of males.

With a society developing and social mentality transforming, especially since the XX century, the effect of this principle started undergoing some restrictions, it has become strikingly apparent during the last decades of the XX century first of all in the formation of feminist (gender) linguistics, aiming to systemically eliminate (weaken) the manifestations of female gender linguistic discrimination. Different European languages manifest in these processes -- under the influence of either social or proper linguistic factors -- various activities. In contemporary Ukrainian, the suffixal feminization reveals the features of an active phenomenon. The fact is determined, however, not only by social factors -- an expansion of the female social role, a purposeful influence of the feminist movement, general democratization of linguistic activities, but also by fostering the Ukrainian language characteristics, which are considered to be its specific and to some extent peculiar features.

However the numerous and diverse traces of linguistic “patriarchy” in the language structures of European civilization nations, in particular in the Slavic and Romance ones are sure to remain, though in a somewhat weakened form. Firstly, you cannot attach the absolute importance both to the evidence of whether the linguistic worldview adequately mirrors the social conscience, and moreover, the social being and to the power of its influences on a society's linguistic conscience, that is why, androcentrism cannot be, surely, considered as a direct projection of how a society treats females. Secondly, in languages that had grammatical and word-building structures androcentric principle formed long ago, a system of female designations, especially by their social status, business activities, ethnic background and their birthplace / residence is chiefly forced to constantly “catch up with” the system of the corresponding male designations, however, inevitably lagging behind it. Thirdly, different ways of overcoming linguistic “inequality” of females observed in modern languages and those found within gender linguistics, along with the evident upsides, impose some restrictions in realization and may give rise to different attitude on the part of a linguistic community.

Key words: androcentrism, anthropocentrism, linguistic worldview, landmarks I -- HERE -- NOW, gender, gender stereotypes, gender language policy.

Віссю семантико-прагматичної організації мови, її найзагальнішим принципом, який може виявлятися на різних рівнях мовної структури та в побудові текстів у різних конкретних модифікаціях, є система орієнтирів Я -- ТУТ -- ТЕПЕР, що органічно виростає з найзагальнішого напряму людського пізнання й, відповідно, семантичного та номінативно-класифікаційного розвитку мови від більш відомого, помітного або важливого до менш відомого, помітного або важливого. Компонент цієї тріади Я як суб'єкт мови, з позиції якого формується світ мовної дійсності, виявляється в ієрархічно побудованому комплексі таких принципів організації мови, як: 1) принцип антропоцентризму: так, при утворенні іменних класифікацій оформлення належності до певного класу виробляється звичайно насамперед для назв людей, протиставляючись у формі активного класу, категорій чол. і жін. р. пасивному класові, категорії сер. р. для оформлення найменувань інших понять; 2) принцип соціоцентризму (разом з етноцентризмом та іншими різновидами групування за принципом «ми -- вони», «свій -- чужий»); 3) принцип «господаря»: людина як суб'єкт мови виступає не в пасивно-споглядальному, а в активно-перетворювальному ставленні до дійсності, як сила, що прагне бути господарем у навколишньому середовищі: так, родова диференціація за статтю виробляється звичайно в позначеннях тих тварин, у яких ця ознака має значення для людей; 4) принцип соціально активної особи -- це поняття в мовах народів, що належать, зокрема, до сучасної європейської цивілізації, фактично дорівнює дорослому чоловікові, який у мовленні може навіть не позначатися його власними найменуваннями, заступаючись або іменниками із загальним значенням людей, або ж особовими займенниками (переважно у формі мн.) «ми», «ви», «вони», тоді як для жінок, дітей та старих людей такі позначення мають фігурувати, наприклад: «Я много ездил по разным странам, видел там людей -- все любят, все негодуют, гладят по головкам своих детей, обнимают женщин» (Виктор Розов); «Ті, що не знали, від чого зчинився крик, гадали, що вже почалося. Вони [слід розуміти, що це дорослі чоловіки, хоча в попередньому тексті про це прямо не сказано. -- О. 7¹.] вибігали з домів напоготові, з жінками, з дітьми, з клунками в руках, і задвірками, через городи, тікали в поле, у високу пшеницю» (Михайло Коцюбинський. Він іде!: ситуація напередодні єврейського погрому).

Цей принцип може виступати в мові у трьох трансформаціях -- залежно від віку, статі й соціального місця особи: а) як примат осіб зрілого віку відносно осіб юного та похилого віку -- принцип вікової зрілості («дорослої людини»); б) як примат осіб чоловічої статі відносно осіб жіночої статі -- принцип андроцентризму, наприклад: «Кажуть: чоловік за своє життя має збудувати дім, посадити дерево й виростити сина» (пор. також у позамовних звичаєвих і побутових стереотипах: жінки, які торгують на базарах, провідниці вагонів на залізниці часто висловлюють бажання, щоб першим покупцем, першим пасажиром був саме чоловік); в) як примат більш авторитетного в соціальному плані над менш авторитетним -- принцип соціального авторитету (соціального престижу) Див. про це докладніше в попередніх працях автора [Тараненко 1986; Тараненко 1993; Тараненко 2006]. Пропонована стаття являє собою розширений виклад особливостей вияву одного з цих принципів -- андроцентризму. Особливу увагу як дослідників, так і ширшої громадськості (насамперед країн Північної Америки та Західної Європи) це явище стало привертати до себе з 70-х років минулого століття у зв'язку з розвитком т. зв. феміністичної лінгвістики (див. далі п. 3.1)..

2. Вираження в мові принципу андроцентризму. Принцип андроцентризму, як відомо, має в мовах патріархальних і постпатріархальних суспільств (до останнього належать і народи сучасної європейської цивілізації) широке й різноманітне вираження, хоча з розвитком суспільства і трансформацією суспільної ментальності, особливо з ХХ ст., його дія поступово зазнає певних тих чи інших обмежень. Такі яскраво виражені зразки андроцентрично орієнтованої мовної картини світу -- з повним ігноруванням «матерів» і «дочок», як, наприклад: «Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його» (Свята Євангелія від Матвія // Новий Заповіт Господа й спасителя нашого Ісуса Христа / Пер. з грецької Івана Огієнка), уже, звичайно, можливі тільки в текстах, що відтворюють глибоко архаїчну ментальність суспільства.

2.1. Позначення особи чоловічої статі як досить звичайний вихідний пункт для позначення особи жіночої статі Пор., наприклад, звернення до цієї проблематики ще в І. Бодуена де Куртене [Baudouin de Courtenay 1983: 93-98; Baudouin de Courtenay 1929 : 231-232]..

2.1.1. На загальнономінативному рівні:

1) це досить звичайне застосування назв осіб чоловічої статі також щодо жінок (з формальними ознаками чол. р. у словозміні цих слів і з можливим поєднуванням їх зі словоформами жін. р. у їхніх синтаксичних зв'язках): а) у назвах осіб за родом занять та соціальним становищем (явище, надзвичайно поширене з ХХ ст.): учитель, поет, Герой України (див. докладніше п. 2.1.4);

б) в інших значеннях (на рівні мовлення) -- у позиції предиката: «Вона молодець (мудрець, геній, хвалько, блазень, в'язень, свідок, підліток)» (кажуть навіть: «Яка вона молодець!»), «Вона наш друг (ворог, кумир, предок)», «Що я тут? -- наймичка, попихач. А там -- сама хазяйкою буду» (Панас Мирний), «Гостем нашої телепрограми була Марія Коваль»; у позиції прикладки (за наявності лексичних виражень особи жіночої статі) та в позиції опорного іменника (за наявності прикладки -- особової назви): жінка-посол (жін- ка-водій, жінка-фотограф і под. -- з можливістю відмінювання в таких і наступних випадках), пані (в інших мовах: госпожа, madam, Frau і под.) міністр (президент та ін.), «з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко»;

2) це перенесення назв осіб чоловічої статі в шлюбі також на їхніх дружин:

а) у межах загальних назв (тепер уже загалом застаріла модель) -- за становищем та родом занять чоловіка (це може бути й щодо матері -- за становищем сина): нім. Frau Direktor (Professor і под.); у титулуванні -- рос. (до 1918 року): «[Анна Петровна (дружина генерала. -- О. Т.) (подносит к его губам руку):] На, целуй... [Осип (целует руку):] Очень вам благодарен, ваше превосходительство, за ваше сочувствие!» (Антон Чехов. Безотцовщина), «Её Высокоблагородию Прасковье Федоровне Глебовой от Кулиша» -- адресування (Віктор Петров-Домонтович. Романи Куліша);

б) у межах особових назв -- за прізвищем чоловіка: Іван Коваль -- Марія Коваль, нім. Herr und Frau Muller; у тому числі в прізвищах, сформованих на основі чоловічих особових імен: Іван Лукаш (Іван Макар, Іван Штефан та ін.) -- Марія Лукаш (Макар та ін.); за ім'ям і прізвищем чоловіка: фр. Madame Michel Legrand, англ. Mrs. John Smith (див. також п. 2.2);

3) це обирання жінками-письменницями собі псевдонімів у формі чоловічих імен як прилучення їх таким чином до тієї поваги, яка оточує в андроцентрично орієнтованому суспільстві «чоловічі» професії (явище, тепер уже загалом не практиковане): укр. Марко Вовчок, Грицько Григоренко, ч. Josef Novak, фр. George Sand, англ. George Eliot і под.;

4) це відоме в народній мові вживання слів зі значеннями «хлопець», «син» також щодо дівчини, дочки як вияв особливо прихильного ставлення мовця до них, для похвали (у звертанні або в позиції предиката). Наприклад, укр. сину, п. synku -- звертання (у формі кл. в.) батька до дочки та старшого віком чоловіка до дівчини: «Вона й каже йому: -- Дідусю, продайте мені цю коняку! -- Як я маю тобі, сину, -- каже той дід, -- продавати, то лучче я тобі так дам» (Грінч., т 4: 120); «Текля ще дужа мала була ... заснула, а як устала, то лиш допитується, чи скоро татуньо встануть. -- Біжи, сину, буди!.. хай встають! -- казали баби» (Анатолій Свидницький. Люборацькі); серб. і хорв. діал. братац / bratac -- про дружину, кохану, дочку; нім. Kerl «хлопець», але як фамільярна похвала також щодо жінки: ein guter Kerl, рос. фам. «Наташка [або інше жіноче ім'я. -- О. Т.] -- свой парень», укр. хлопе -- звертання чоловіка до дружини [див. про подібні випадки, зокрема: Тараненко 1989: 125];

5) в окремих інших випадках -- наприклад, перестарок (переважно про особу жіночої статі), п. podlotek.

2.1.2. На рівні словотворення -- це переважно афіксація й рідше словоскладання (як, наприклад, у германських мовах: англ. businessman -- businesswoman і под.). У межах афіксального словотворення:

1) це звичайна дуже продуктивна моція на основі іменників чол. р. (звичайно, в таких актах словотворення можливі й цілком подібні зовні явища кодеривації -- похідності іменників як чол., так і жін. р. від спільної твірної основи: див. також п. 3.2.2, однак, по-перше, ця спільна вихідна основа може бути наявна далеко не в усіх таких випадках, а по-друге, в будь-якому разі формування словотвірних моделей для позначення осіб жіночої статі, корелятивних з моделями номінації осіб чоловічої статі, закладалося в різний час саме на основі останніх -- з можливим подальшим розвитком уже за аналогією): раб -- раба (рабиня), онук -- онука, сват -- сваха, тесть -- теща, родич -- родичка, юнак -- юнка, сусід -- сусідка, циган -- циганка, брехун -- брехуха та ін., у займенниках: він -- вона; за родом занять і соціальним статусом (див. повніше про це явище і його розвиток у сучасному суспільстві в п. 2.1.4): актор -- акторка, школяр -- школярка, учень -- учениця, письменник -- письменниця, герой -- героїня і под.; навіть від назв осіб чоловічої статі з виразними саме «чоловічими» значеннями, наприклад: юнак -- юначка, побратим -- побратимка, рос. холостяк -- розм. холостячка, прост, пацан «хлопець» -- пацанка «дівчина»; за моделлю «кавалер, залицяльник -- жінка як об'єкт його залицяння»: рос. ухажёр -- прост. ухажёрка, пол. frajer -- діал. f^erlon; у творенні жіночих особових імен: укр. Іван -- Іванна, Ярослав -- Ярослава і под. Пор. послідовне запровадження такої андроцентричної моції в найпоширенішій штучній мові -- есперанто: viro «чоловік» -- virino «жінка», knabo «хлопець» -- knabino «дівчина», avo «дід» -- avino «баба», patro «батько» -- patrim «мати», frato «брат» -- fratino «сестра», bovo «бик» -- bovirn «корова» і под. Пор. також у сучасних живих мовах: ісп. ehieo «хлопець» -- chica «дівчина», abuelo «дід» -- abuela «баба», hermano «брат» -- hermana «сестра», esposo «чоловік» -- esposa «дружина», novio «наречений, жених» -- novia «наречена», хоча, наприклад, hombre «чоловік» -- mujer «жінка», padre «батько» -- madre «мати», а також toro «бик» -- vaca «корова», caballo «кінь» -- yegua «кобила».;

2) це позначення дружини (рідше матері) за соціальним становищем, родинним станом, іменем або прізвищем (прізвиськом) чоловіка (сина): укр. розм. ковалиха, гетьманша, полковниця («Просто на нього ішов... брат полковниці Карташової». -- Петро Панч), «-- Коробочка, коллежская секретарша. -- Покорнейше благодарю. А имя и отчество? -- Настасья Петровна» (Николай Гоголь. Мертвые души); п. urdlowa. давніша форма urdlewa. bratowa і под., тобто дружина короля, брата і т д., укр. королева, братова і под., п.pani doktorowa і под.; у творенні андронімів: укр. розм. Ковалиха, Сердючка, Грициха, Сірчиха-Іваниха (дружина Івана Сірка -- з народної думи); чеські й словацькі форми жіночих прізвищ на -ova: Novakova, Pujmanova і под.; в українській мові модель на -ова(-ева) тепер функціонує тільки як неофіційна, пор. на західноукраїнських землях ще до приєднання їх до СРСР: Ольга Басарабова / Басараб, Катря Гриневичева, Катря Гавришкевичева і под., ще в 20-і -- на початку 30-х рр. ХХ ст. у літературних і наукових колах радянської України: Марія Грінченко / Грінченкова, Олена Курило / Курилова та ін.; лит. Prunskiene і под. -- від Prunskas; угор. Veresne -- від чоловічого прізвища Veres і Veres Sandorne -- від цього прізвиша та імені Sandor.

2.1.3. На рівні граматико-категоріальних значень -- формування (уже завершене або ще на перехідній стадії) значення жін. р. в іменників з вихідним значенням чол. р. (хоча в таких випадках як сам мовний узус, так і лексикографічні, ортологічні джерела нерідко засвідчують вагання щодо родового віднесення тих чи інших слів: див. також п. 3.2.1). Це відбувається у випадках як синтетичного вираження категорії граматичного роду: а) у низці іменників на -а(-я): глава (уряду), голова (засідання), колега, листоноша, староста, суддя (наприклад: «Утім суддя відхилила клопотання». -- УМ, 24.04.2012, с. 5; наша суддя, «відвід однієї судді», хоча: «вона працювала народним суддею»); б) у невідмінюваних складних іменників з усіченим першим компонентом: завклубу, комвзводу, начскладу та ін.; в) у невідмінюваних іншомовних іменників: інкогніто, конферансьє, круп'є, парвеню та ін., так і її аналітичного вираження: наприклад, фр. la generale (professeur, ministre та ін.) -- а) дружина генерала (професора та ін.), б) тепер дедалі більше (див. п. 3.1) -- жінка-професор, жінка-міністр та ін.;

2.1.4. Конкуренція між словотворчими -- синтаксичними засобами вираження значення особи жіночої статі (між словотвірною фемінізацією і номінативною маскулінізацією ⁵ -- синтаксичною фемінізацією (в уживанні назв осіб -- іменників з основою на приголосний -- за родом їхньої діяльності та суспільним становищем у формі чол. р. для позначення також осіб жіночої статі без лексичного або словотвірного вираження такими словами значення жіночої статі, яке при потребі уточнюється за допомогою синтаксичної фемінізації -- шляхом аналітичного вираження значення жіночої статі позначуваної особи відповідними присудками та означеннями у формі жін. р.). Активізація ролі жінок у виробництві та в суспільстві в цілому, зростання їхнього впливу на суспільне життя й розгортання жіночого руху привели до інтенсивного розвитку мовних засобів для позначення особи жіночої статі за родом занять (професійною і суспільною діяльністю) та соціальним становищем (посадою, званням тощо), який спостерігається в різних європейських мовах з кінця ХІХ і особливо в ХХ-ХХІ ст. (в СРСР -- ще в перші десятиліття його існування, в інших країнах особливо після Другої світової війни). Цей процес у різних мовах виявляється по-різному як у наборі відповідних мовних засобів, так і в неоднаковій продуктивності спільних засобів і навіть у загальному співвідношенні між фемінізованим (словотвірним) і нефемінізованим або частково фемінізованим (номінативно ма- скулінізованим, але з можливою синтаксичною фемінізацією) вираженнями значення осіб жіночої статі. Пор., наприклад, у зв'язку з постійним ваганням мовців щодо правильного вибору форми для позначення жінки: «Як сказати: une jockeyte чи une femme-jockey, un coureur-femme чи une coureuse?» -- та форм анафоричного узгодження: «Le compositeur Germaine Tadiefcr... elle/il...», «Le capitaine Dominique Prieur, un officier courageux, il/elle...» і под. [Houdebine: 18]. Розбіжність між граматичною формою чол. р. слова і жіночою статтю позначуваної ним особи може мимоволі породжувати комічний ефект, наприклад: «Le gendarme epouse un gendarme» («Жандарм одружується з жандармом»), «Лейтенант роди момиченце» [див.: Houdebine: 18; Сумрова 2001-- 2002: 122].

Так, якщо брати слов'янські мови, то, коли чеська й словацька мови з властивою їм регулярністю процесів словотворення виявляють найбільшу повноту творення фемінативів (аж до послідовного офіційного закріплення суфіксальних фемінативів у статусі військових звань) [див., наприклад: Архангельская 2011:33], досить непросту картину такого розвитку демонструє особливо російська мова [див. також матеріал, зокрема: Янко-Триницкая; Milejkowska]. З одного боку, як закономірне продовження традиції називання жінки окремим іменником жін. р., у т. ч. дериватом від назви чоловіка, у кінці ХІХ -- на початку ХХ ст., особливо в 20-і-30-і роки (цьому процесу сприяли тоді як офіційне проголошення в СРСР фактичної рівності жінки з чоловіком, так і демократизація й більше того -- розхитування колишніх літературних норм), у суспільно-політичній та професійно-виробничій сферах стали активно творитися і функціонувати зі стилістично нейтральним статусом суфіксальні деривати жін. р., наприклад (подано тільки ті зразки, що ^{5 Замість уже досить узвичаєного терміна «маскулінізація» точнішим тут було} звичайно, позначення на зразок «нефeмінізація» [пор. Obr^bska-Jablonska : 180], оскільки метою цього мовного явища зовсім не є наділення жінки певними чоловічими ознаками. тепер уже сприймаються як розмовні й навіть просторічні): председательница, фельдшерица, большевичка, депутатка, кандидатка, милиционерка, партийка, пролетарка, авторша, агитаторша, директорша, лекторша, ораторша, профессорша, репетиторша та ін. З другого боку, дещо пізніше, але дедалі активніше стала набирати сили (лишаючись, проте, ще й тепер, хоча дедалі менше предметом стилістичних дискусій) тенденція вживання іменників чол. р. для називання жінки, що виявляється на синтаксичному рівні в логічному узгодженні за статтю з іменником -- спочатку в координації з присудком, насамперед дієслівним (врач пришла, врач была спокойна), а згодом (це натрапляло на більший опір) уже і в узгодженні з означенням (опытная врач; врач, которая дежурит) ⁶. Паралельно з розвитком цієї тенденції зазнають стилістичних обмежень окремі суфіксальні деривати й навіть словотвірні типи, зокрема з -ш-а і -к-а. Втім, у низці суто чи переважно жіночих професій та занять суфіксальні деривати продовжують активно функціонувати (наприклад, машинистка, ткачиха, портниха, кастелянша), утворюються нові слова жін. р., незважаючи навіть на просторічну конотацію деяких суфіксів (костюмерша, маникюрша, педикюрша); зі сфер спорту, мистецтва і видовищних вистав, де стать спортсмена, виконавця є одним з їхніх визначальних параметрів, до літературної мови потрапляють такі професіоналізми і колоквіалізми, як конькобежка, борчиха, боксерша, многоборка, стриптизерша / стриптизерка.

Застосування назв осіб чоловічої статі -- іменників чол. р. з основою на приголосний для позначення осіб жіночої статі за соціальним становищем відбувається значно легше, по-перше, в конструкціях з дієсловами-при- судками, наприклад: «Одеса, зокрема її передмістя -- Великий Фонтан, де народилася майбутній поет (слова "поетеса” Анна Андріївна принципово не визнавала) <...>» (О. О'Лір. Анна Ахматова -- в українському інтер'єрі. -- Д, 2.08.2012, с. 11), і проблемніше зі словами -- атрибутивними частинами мови: «58-річна водій І класу <...> почала натискати на все <...>» (КВ, 1.09.2004), «<...> наша прем'єр стала надзвичайно популярною» (П, 30.07.2005, с. 6), «чинна канцлер ФРН Ангела Меркель» («Студія 1+1», ТСН, 27.09.2009), бразильська президент (ICTV, «Факти», 20.06.2012: рухомий рядок новин); по-друге, у формах наз. в. (порівняно з формами непрямих відмінків). Пор., наприклад, щодо стильової диференціації таких зворотів на позначення відповідних дій особи жіночої статі, як: «Новий лікар почав оглядати хворих» (нейтральна конструкція) / «Новий лікар почала оглядати хворих» (офіційно-діловий стиль) / «Нова лікар почала оглядати хворих» (розмовна конструкція) [Загнітко: 126]; академічна граматика російської мови кваліфікує обидва останні типи як розмовні [Русская грамматика, т. 1: 468]. Однак у розмовній мові та в ЗМІ, особливо ефірних, досить звичайним уже стало вживання таких іменників також в інших відмінках (переважно за наявності лексичних виражень значення особи жіночої статі): «А підприємства очікують від щиро шанованої нами Прем'єра не декларацій, а реальної можливості працювати» (М. Стріха. -- УМ, 2.08.2005, с. 5), «з шановною нашою міністром Ларисою Хоролець», «Ордер видали і на молоду проку- Пор., наприклад, у вживанні слова товарищ як форми мовного етикету радянської доби в застосуванні до жінки: «-- А чем это товарищ взволнована?» (к/ф «Небесный тихоход», режисер С. Тимошенко), що його російські мовознавці кваліфікують як позанормативне [див., наприклад: Панфилов]. рор» (т/к «24», 18.03.2014), серб. «Треба то предати лектору Даници Васий» [Ивий: 38, 43]; у тому числі уже й з невідмінюваністю таких іменників (не без впливу, можливо, особливостей відмінювання особових назв жінок і невідмінюваних назв осіб жіночої статі іншомовного походження з основою на приголосний): п. dopani doktor, «doktor Kowalskiej nie ma» (у польській мові такі звороти є вже нормативними); у російській розмовній мові -- в уживанні слова товарищ: с [уважаемой] товарищ Ивановой Пор., наприклад, у репліках з кінофільмів радянського часу: «-- Мне -- товарищ Васильеву!» («Дочки-матери», режисер С. Герасимов), «-- Позовите товарищ Аникееву!» («Гараж», режисер Е. Рязанов), «-- Вот женюсь на товарищ Кучеровой» («Мой друг Иван Лапшин», режисер О. Герман).

Крім того, що деривати зі значенням назв осіб жіночої статі є звичайно похідними від nomina masculina й, отже, вторинними щодо них, вони далеко не завжди досягають повного вирівнювання у творенні з ними -- унаслідок наявності відповідних як позамовних, так і власне мовних факторів.

Серед позамовних чинників це, звичайно, з одного боку, непредставле- ність потенційних референтів для nomina femininа, співвідносних з відповідними nomina masculi^, у самій дійсності. Це не тільки цілком зрозуміла відмінність біологічного плану між референтами позначень nomina masculina і nomina femininа (пор. позначення осіб тільки чоловічої статі: бородань, вусань; баритон, бас, тенор; двоєженець; євнух, імпотент, кастрат; педераст -- і тільки жіночої статі: породілля, годувальниця «жінка, яка годує груддю немовля», рос. роженица, кормилица; рос. розм. двумужница; лесбіянка), а й відмінність соціального плану, яка, однак, не завжди безпосередньо випливає з біологічної відмінності між ними (пор., з одного боку, назви осіб тільки чоловічої статі: воїн, гончар, дроворуб, кат, коваль, священник, сталевар, швець; сумоїст; рогоносець, ловелас, сутенер, з другого, -- узвичаєні вже назви осіб тільки або переважно жіночої статі: нянька, повитуха, покоївка, камеристка; балерина, економка, каштелянка, квіткарка, косметичка, манікюрниця, мереживниця, модистка, праля, проскурниця, пряля; вакханка, кокетка, кокотка, куртизанка, повія, проститутка; весталка). З другого ж боку, розвиток категорії nomina femininа на основі nomina masculina гальмується мовним консерватизмом -- з боку як мовного загалу в цілому, так і, зокрема, нормалізаторів мови. Пор., наприклад, відсутність у словниках радянського часу корелятів жін. р. у назвах осіб за місцем проживання, етнічною належністю і т. ін. від закарпатець, лондонець, севастополець, баск, галл, кельт, норман та багатьох ін., відсутність або непослідовність подання в різних нормативних словниках і граматиках можливості вживання в жін. р. таких іменників на -а(-я) та невідмінюваних іменників, як староста, аташе, конферансьє та ін. Можливість творення і, відповідно, фіксації дериватів жін. р. зростає в міру їх уживаності, пор. атеїст -- атеїстка, але тільки політеїст, кооператор -- кооператорка, але тільки колонізатор. Фактор мовного консерватизму стримує появу окремих форм жін. р., зокрема, у військових званнях -- наприклад, до сержант, лейтенант, прапорщик та ін., незважаючи вже на наявність позамовних підстав для цього.

Відмінності соціального плану, зумовлювані неоднаковістю соціальних ролей чоловіка і жінки в суспільстві, ускладнюються в мовній свідомості соціуму різноманітними семантичними і прагматичними нашаруваннями в самих позначеннях осіб чоловічої та жіночої статі. Це насамперед розумін- ня назви особи чоловічої статі (поза її суто біологічною природою) як назви особи (людини) взагалі за її певними ознаками (пор. у лексикографічних тлумаченнях: вусань «вусатий чоловік», але, наприклад, мудрець «мудра людина»; див. докладніше п. 2.2), більша престижність багатьох «чоловічих» родів занять і соціальних статусів. З іншого боку, суфікси для корелятивного з чоловіком позначення жінки можуть бути стилістично нижче або й пейоративно конотовані: рос. -к-а Пор., наприклад, з листа читача у зв'язку з проблемою нейтрального звертання до незнайомої жінки в російській мові: «По своей форме слово ''гражданка” грубовато, поскольку входит в ряд подобных [! -- О. Г.]: болванка, лоханка, склянка, шарманка, самозванка <...> А обращение "женщина” красиво, благородно» (публікація Л. Скворцова. -- ЛГ, 5.09.1984).

⁹ Пор., зокрема, твердження щодо сучасної російської літературної мови, що розвиток категорії роду стосується не стільки «власних словозмінних форм, скільки збільшення ваги синтаксичних засобів передавання граматичного значення роду» [Граудина : 256]., п. -іс-а, фр. -esse (poetesse, peintresse і под.), розмовно-просторічний характер у східнослов'янських мовах суфіксів -их-а, -ш-а та деяких інших.

Однак серед внутрішньомовних причин це насамперед обмеження структурно-словотвірного характеру щодо творення nomina Гешіпіпа від основ nomina masculina з певними структурними показниками -- наприклад, обмеження на реалізацію дериватів з основним для української мови моційним суфіксом -к-а від слів зі скупченням приголосних у кінці основи: ад'юнкт, арбітр, міністр, хірург, екстрасенс, з основами (або коренями: наприклад, від іракець) на задньоязиковий, [г], [ф]: геолог, завмаг, академік, головбух, фотограф, з певними суфіксами: велетень, знавець, мовець, мудрець, предок, свідок та ін., від односкладових слів та усічених абревіатур на зразок бос, зав (завідувач), зам, опер (оперативник), певних складних слів: пішохід, водонос та ін. і в ряді інших випадків: вождь, посол, нотаріус, геній та ін., а також обмеження структурно-семантичного плану -- відштовхування від потенційного конфлікту омонімів. Це, наприклад, відсутність семантичних корелятів укр. друкарка до друкар, рос. машинистка до машинист, оскільки ці іменники жін. р. уже мають значення особи жіночої статі за іншим родом занять, ще частіше -- унаслідок уже наявного в таких суфіксальних дериватах жін. р. значення неосіб (пор. структурно корелятивні пари з такого роду відмінностями: анонім -- анонімка, вівчар - вівчарка, матрос -- матроска, митник -- митниця, пілот -- пілотка, рахівник -- рахівниця, штукатур -- штукатурка, рос. индеец -- индейка і под.) і іншого значення, традиційно наявного в багатьох назвах осіб жіночої статі, похідних від nomina masculina, -- «дружина кого-небудь» (так, навіть у сербській мові з її досить потужною продуктивністю моційних процесів деривати на зразок прємщєрко або министарка у значенні назв жінки за посадою далеко не відразу могли вийти за межі розмовного слововжитку, оскільки сприймалися скоріше як назви дружин чоловіків на цих посадах [Klajn: 101]). У формально-граматичному плані повноправне функціонування nomina Гештша з основою на приголосний ускладнюється тим, що вони можуть утрачати здатність до відмінювання (наближаючись, таким чином, у системі словозміни до тієї маргінальної ніші, яку займають у слов'янських мовах невідмінювані іменники іншомовного походження): у прізвищах -- зі збереженням функціонування в позиції різних відмінків (запитати в Чумак, з нашою Чумак), в апелятивах -- здебільшого з утратою такої можливості й функціонуванням тільки в позиції наз. в. (див. вище).

За співвідношенням між цими двома тенденціями в позначенні осіб жіночої статі за родом діяльності та суспільним становищем, тобто між словотвірною і синтаксичною фемінізацією, сучасні слов'янські літературні мови виявляють істотні відмінності [див. також, зокрема: Дмитриев; Затовканюк: 51-53; Тараненко 2015: 110-111]. Тенденція до маскулінізо- ваних форм номінації жінки (разом з їхньою синтаксичною фемінізацією в разі потреби), найповніше виявляючись у російській мові 9, меншою мірою представлена (у зв'язку зі значно ширшим функціонуванням моделей словотвірної фемінізації) у двох інших східнослов'янських мовах -- особливо в українській (пор. наявність стилістично нейтральних номінацій в українській мові у тих випадках, коли в російській мові виступають розмовні одиниці або й зовсім відсутні nomina Іешіпіпа, за винятком одиниць на зразок женщина-директор: укр. авторка, бібліотекарка, диригентка, касирка, кіоскерка, композиторка, кондукторка, лекторка, ліфтерка, перукарка та ін.) і менше в білоруській, а також у польській мові, ще обмеженіше -- в південнослов'янських [див., наприклад: Смольская: 136; Bugarski: 63] та особливо в чеській і словацькій мовах. Явище суфіксальної фемінізації, отже, найповніше представлене в тих слов'янських літературних мовах (їх більшість), які формувалися в основному на народнорозмовній основі й менше спираються на давніші літературно-книжні традиції (звідси і їхня більша демократичність), тоді як літературні мови з уже давно сформованим узусом і міцними традиціями (російська й меншою мірою польська) виявляють більшу опірність, зокрема, й щодо нових віянь мовного фемінізму (див. п. 3.1).

Чеська літературна мова (а також, очевидно з орієнтацією на неї, і словацька [див., наприклад: Slovensky jazyk: 54-55]), яка хоч і спирається на традиції словотворення старочеської книжної мови, але мала значну перерву в історичному розвитку, а в процесі свого відродження зазнавала інтенсивного свідомого регулювання з боку нормалізаторів, стоїть окремо в такому поділі слов'янських мов. Очевидно, не останньою мірою саме цим чинником можна пояснювати факт особливо помітної на загальнослов'янському фоні активізації феміністичної лінгвістики в сучасному чеському суспільстві (див. 3.1), хоча навіть у чеській мові жіночі назви не завжди «наздоганяють» чоловічі [див. огляд, зокрема: Архангельская 2011: 235-265, 270].

Масоване поширення таких маскулінізованих форм на позначення жінки не тільки породжує гострі дискусії й зазнає критики в певних суспільних колах носіїв слов'янських мов (найменшою мірою, як уже відзначалося, в середовищі носіїв російської мови), а й може трактуватися як небажаний наслідок впливу з боку саме російської мови [див., наприклад: Сумрова 2001--2002: 120; див. також про це: Архангельская 2011: 50, 188]. Пор. у цьому зв'язку факти досить різкого неприйняття (причому не тільки носіями різних мов, але навіть у межах однієї мови) або фемінізованої словотвірної, або ж маскулінізованої (з можливою синтаксичною фемінізацією) моделей вираження значення особи жіночої статі за родом діяльності. Так, з одного боку (переважно в оцінюванні носіїв російської мови), характерні оцінки такого роду: «Многих моих подруг и меня в том числе задевает, когда нас называют не продавцами, а "продавщицами” или даже "продавчихами”» (В. Кочегарова, ст. продавец, М.. -- Пр., 27.12. 1980), «-- Непорядок у вас, товарищ воспитательница! [зауваження, що його висловлює новий комендант гуртожитку. -- О. Г]. -- Воспитательница -- в детском саду, а я воспитатель» (к/ф «Одиноким предоставляется общежитие», режисер С. Самсонов); особливо щодо слова поэтесса: «Она поэт, а не поэтесса» (Павел Антокольский), «Она [Анна Ахматова. -- O. Е] терпеть не могла, когда ее называли "поэтесса”. Гневалась: "Я -- поэт”» (Наталья Ильина), «Заседание Всесоюзной комиссии по литературному наследию А. А. Ахматовой <.. .> было посвящено обсуждению проблем, связанных с подготовкой к 100-летию со дня рождения выдающегося русского поэта» (ЛГ, 14.09.1988), «Я с ужасом подумал -- поэтесса. / <.> / Поэтов-женщин единицы в мире, / но прорва этих самых поэтесс» (Евгений Евтушенко), «Московский поэт, бывшая киевлянка Юнна Мориц работает только по ночам» (Виталий Коротич. -- Газ. «Бульвар», 2001, № 30), іноді навіть з набуттям певних комічних конотацій: «Татьяна Макарова. Дочь композитора Макарова <...> и поэта Маргариты Алигер» (Евгений Евтушенко. - Журн. «Огонек», 1989, № 50, с. 24); подібна ж тенденція стала, можливо, окреслюватися також у вживанні слова писатель: «Мария Арбатова, писатель» (у субтитрах однієї з програм т/к «Россия»), пор. аналогічно й укр. письменник: «Оксана Забужко, письменник» (Ст. н., 3.10.2000) -- так названо письменниць, відомих, до речі, й своїми феміністичними поглядами Див., наприклад: [Забужко 1999 : 152-193]. Пор. уже, очевидно, під контролем самих цих письменниць: «Мария Арбатова, писательница и общественная деятельница» (Русская служба ВВС, 15.05.2009: ведучий програми), «Забужко Оксана -- поетеса, письменниця, громадський діяч [? -- О. Г.]» [Забужко 2007 : 637: в анотації «Про автора», без зазначення автора анотації]. Тенденція до такого вживання назви чол., а не жін. р. пояснюється (крім факту маніфестації формою жін. р. значення особи тільки жіночої статі, а не особи взагалі: див. у п. 3.2 про принципову відмінність у розумінні висловлювань на зразок «Леся Українка належить до найвизначніших українських поетів / поетес») також, безперечно, й прагненням відмежувати певну жінку-літератора від належності до т. зв. жіночої (дамської) літератури, «жіночої прози» і т. ін., підкреслюючи її належність до літератури як такої, пор.: «Уместно вспомнить известный афоризм, что среди мужчин есть "поэтессы”, а среди женщин -- поэты <...> Душевным здоровьем, полным отсутствием литературного кокетства и манерной изломанности, свойственной "поэтессам” обоего пола, привлекают стихи Т Сырыщевой <...>» (Юлия Друнина. -- Пр., 31.01.1984).. З другого боку, пор. реакцію на це українського літератора: «В останні роки стало модно поетес підкреслено називати поетами. "Поетеса, ні, поет Белла Амадуліна”, -- кокетливо поправляє самого себе Євген Евтушенко <...> Безглуздо й смішно! <...>Чому б тоді кресляркам не вимагати, щоб їх називали креслярами, вчителькам -- вчителями, акторкам -- акторами? То, може, ліквідуємо професійні позначення жіночих занять?» (Ріталій Заславський. -- ЛУ, 1988, № 42), а також і деяких російських письменників: «Почему говорят, если женщина - писательница, поэтесса, "писатель”, "поэт”? Ведь не говорят же на актрису "актер”!» (Владимир Войнович -- з виступу: т/к «Останкино», 3.05.1995) Пор. щодо цього, наприклад: «Іменник чол. р. художник (у загальному значенні) є, так би мовити, "словом спільної статі”, а актер -- завжди вказує на чоловічу стать. Сказати про жінку актер не можна навіть у предикатному вживанні» [Булыгина, Шмелев : 364].. Це також виступи в періодиці західно- і південнослов'янських країн проти поширення форм чол. р. у назвах професій тощо на жінок, наприклад: «Nie chc^ bye szwaczem!» (Poradnik j^zykowy, 1969, zesz. 5, s. 299: з листа читачки, яка «багато років працювала як szwaczka, давніше також як krawcowa, а останнім часом хочуть її заангажувати як szwacza»), за «мовну емансипацію» [Иванова 1984: 77-78].

Поширенню тенденції до словотвірно не фемінізованого позначення особи жіночої статі за її соціальним становищем словами з морфологічними показниками чол. р. сприяв з другої половини ХХ ст. також дедалі більший вплив на загальнолітературну мову книжних офіційно-ділового й наукового стилів та інформаційних жанрів публіцистичного стилю.

(Див. також у п. 3.2 про надмірності й недоречності в доведеному останнім часом майже до автоматизму в певних сегментах мовного простору поширенні тенденції до словотвірної фемінізації.)

2.1.5. Вияви протилежно спрямованого процесу -- від позначення жінки до позначення чоловіка (дія гіноцентризму) -- є, по-перше, загалом нечисленними [див. огляд матеріалу також: Oberpfalcer: 58; Тараненко 1989: 120-129; Архангельская 2011: 29-30, 67, 76], а на рівні словотворення все одно сприймаються в побутовій мовній свідомості переважно (крім окремих родів занять і сфер, пов'язаних із сексуальним життям, та в деяких інших випадках) як похідні від назв чоловіка. Так, у словотворенні: вдова - вдівець, кума -- кум, відьма -- відьмак, балерина -- розм. балерун, ч. pradlena «праля» -- pradlak та ін.; англ. bride «наречена» -- bride-groom «наречений»; дівиця -- розм. дівич «чоловік, що не жив статевим життям» (так само незайманка -- незайманець), стриптизерка -- стриптизер; на позначення чоловіка, аморального у своїй статевій поведінці й узагалі, на погляд мовця, легковажного: блудниця -- блудник, курва -- курвач, бл... -- бл... ун, проститутка -- оказ. проститут, кокетка -- розм. кокетун (СУМ-20), вертихвістка -- вертихвіст; на позначення людей, схильних до надмірної й жвавої балаканини: цокотуха, щебетуха -- цокотун, щебетун. На рівні лексичної номінації -- переноси на основі функціональної подібності референтів, пор. від вияву їх тільки в позиції предиката (у групі присудка) Наприклад: «[Платон:] Батько виховав мене, він був мені за матір» (Олександр Корнійчук. Платон Кречет), «Заробляв на радіо Толя не так багато. <...> Тому вдома передруковував як друкарка переклади мого чоловіка» (Дз. т., 13.03.2010, с. 11); пор. у дитячому сприйнятті: «Тато був добряк-добряк (мухи не скривдить, ніколи голосу не підвищував ...), а мати -- грім і блискавиця. Коротше, тато був мати, а мати була тато» (Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюківки). до значно рідкісніших випадків їхньої лексикалізації: рос. діал. бабка, ворожея «знахарка або знахар; ворожка або ворожбит», жарг. маруха «коханець -- коханка»; модель (в індустрії моди: «працювати моделлю») -- від жінки до чоловіка, але, оскільки належність слова до категорії жін. р. при цьому не змінюється, щодо особи чоловічої статі воно часто застосовується з відповідним уточненням: модель-чоловік або чоловік-модель. Це також утворення прізвищ (прізвиськ) -- позначення вже не тільки сина, а взагалі дітей і, відповідно, всієї родини, роду за ім'ям, вуличним прізвиськом і т ін. матері (переважно в тих випадках, коли вона не перебувала в шлюбі або була вдовою чи виховувала дитину за тривалої відсутності її батька, а також тоді, коли вона фактично була главою сім'ї): Бабенко, Вдовиченко, Векленко, Марусяк, Мотрич, Василишин, рос. Бабушкин, Мамин, Тёткин та ін.; у межах лексичної номінації: Гапочка (мати) -- Микола Гапочка.

По-друге, в плані емоційно-оцінних нашарувань такі утворення мають переважно елементи негативної, небажаної для чоловіка конотації (наприклад, глузлива кличка хлопчика, народженого поза шлюбом, за ім'ям матері: Оксана -- Оксанич. -- Олесь Гончар. Бригантина) або принаймні настанову на «несерйозність» (наприклад, Маруся К. -- літературний псевдонім Олександра Кониського, Євдокія Зуб -- псевдонім Данила Мордовця), що також є -- як доказ від протилежного -- ілюстрацією домінантного становища чоловіка в мові (сказане, звичайно, не стосується псевдонімів чоловіків за ім'ям близької їм жінки, переважно дружини, дочки, наприклад: Надежда Кропивницкая -- псевдонім українського драматурга Марка Кропивниць- кого, Аркадий Инин замість Гуревич -- псевдонім цього російського письменника, кіносценариста за ім'ям дружини Інни, Михаил Светин замість Гольцман -- псевдонім цього російського актора за ім'ям дочки Світлани Пор. також, наприклад: «Во флигеле поселился веселый писатель Нестор Николаевич Катин с женою <...> Настоящая фамилия писателя была Пимов, но он избрал псевдоним, шутливо объясняя это так: -- <...>. К тому же теперь в моде производить псевдонимы по именам жен: Верин, Валин, Сашин, Машин <...>» (Максим Горький. Жизнь Клима Самгина).). Особливо це виявляється в метафоричних переносах, викликаних відвертим прагненням образити, принизити чоловіка шляхом прирівнювання його до жінки. Так, на лексичному рівні: «-- Добре, коли баба стає козаком, гірше, коли козак стає бабою!» (Петро Панч); глузливе вигукування «Дерюгин!» (по-рос.) на матчах київської футбольної команди «Динамо» у 70-х-80-х роках на адресу її провідного гравця Олега Блохіна з уст незадоволених уболівальників (відома гімнастка Ірина Дерюгіна була на той час його дружиною); глузливе найменування Олександра Федоровича Керенського (у 1917 р. й пізніше) як Александра Федоровна (рос.) -- за ім'ям останньої російської цариці (з натяком на те, що він нібито спав на її ліжку); іронічний перифраз чоловік Крупської -- про В. Леніна в устах представників ліберальної фронди в СРСР, особливо в період «перебудови» кінця 80-х -- початку 90-х рр.; рос. красна девица (про надто сором'язливого чоловіка), істеричка, гімназистка (про надто вразливого, нервового чоловіка), рос. дура (зам. дурак) і под. На синтаксичному рівні -- випадки навмисного вживання означень і присудків у формі жін. р. при назвах осіб чоловічої статі з флексією -а(-я): «Але ж земельку він здає бісовій Перепічці [орендареві Корнію Перепічці. -- О. 7.] <...>» (Пилип Капельгородський), «Та welka idiota to zabrala» [див., наприклад: Grzegorczykowa: 115; Zieniukowa: 68].

Нечисленні випадки перенесень від жінки до чоловіка найменувань за родом занять можуть мати жартівливо-іронічні настанови, наприклад: «Щекастый парень Петя Силин, секретарь-машинистка МТС, снял для Павла копии» (Владимир Тендряков), чоловік-«домогосподиня», але, коли вони стають офіційним позначенням роду занять (професії) чоловіка, це може сприйматися представниками чоловічої статі навіть драматично. Пор., наприклад: «Очень нуждаются больницы в юношах -- для мужских отделений, для "Скорой помощи”. Но одна неловкость есть. Выпускник получает диплом "в том, что он, Сидоров Олег Иванович, <...> окончил полный курс... по специальности медицинская сестра'”. Учился-учился -- и сподобился стать "сестрой”. Мелочь, казалось бы, но что поделаешь: тормозит приток ребят в среднее звено медицины» (Н. Логинова. -- ЛГ, 23.07.1986, с. 1) (уже протягом тривалого часу існує неофіційне найменування медицинский брат, звичайно в скороченій формі медбрат, яке, однак, було офіційно затверджене в Російській Федерації лише недавно, хоча сама спеціальність продовжує називатися «сестринское дело»; спеціальність медбрат нібито має бути незабаром узаконена і в Україні); «А если все годы затворничества деревенский в прошлом житель просидел за швейной машинкой -- покажет ли он односельчанам свидетельство, в котором его именуют "швея-моторист”Ъ> (журн. «Огонек», 1988, № 24, с. 15: мова йде про набуття в'язнями професій). В офіційних переліках професій, затверджених в Україні, для деяких професій також поки що існують тільки «жіночі» варіанти: акушерка, сестра медична, сестра-господиня, секретар-друкарка, секретар-стенографістка, швачка та деякі інші (див.: КП 1995; КП 2010).

Стилістикою, несхвальною щодо особи чоловічої статі, вирізняються одиниці на позначення тієї чи іншої залежності чоловіка від жінки в шлюбі: триматися за жінчину спідницю (запаску), рос. быть под башмаком (каблуком) у жены, подкаблучник, п. pantoflarz; на позначення факту не патрилокального, а матрилокального шлюбу (переходу зятя на проживання в дім дружини): прийми, мн. («У приймах і до кота "ви” кажуть»; «почуватися де-небудь, наче в приймах»), приймак (назви такого зятя в різних слов'янських мовах звичайно іронічні або зневажливі [див., наприклад: Гура: 246-247]).