Історія наукової ботанічної номенклатури української мови

Упродовж 1930-1941 рр. автори ботанічних праць продовжують здебільшого дотримуватися наукової номенклатури СБН. Подібно в наукових і навчальних виданнях, більшість яких перекладено з російської мови. Наприклад, посібник для сільськогосподарських вищих навчальних закладів і технікумів Л. Іванова (1932) [Іван.] - це переклад російськомовного оригіналу цього ж автора, проте українська ботанічна номенклатура в ньому цілком українська й мало чим відрізняється від ухваленої в СБН і від сучасної української наукової. У деяких випадках подано як нормативні по дві назви, але на першому місці така, яка збігається зі сучасною.

У визначнику рослин В. Талієва (1933) [Тал.] описано понад 800 родів рослин, більшість яких має такі ж родові назви, як і в СБН. Понад половину їх складають флорономени, що є нормативними і в сучасній науковій номенклатурі ботаніки. Досить багато в цій книзі флорономенів, ухвалених у СБН як терміни чи рекомендовані як такі. Узято їх переважно зі словника М. Мельника, а найчастіше - із праць І. Верхратського. Це здебільшого вузькорегіональні діалектизми, тому, очевидно, вони й не стали нормативними в сучасній науковій термінології української мови.

Незважаючи на те, що характеризована праця - переклад російського видання [див.: Тал.], залежність української ботанічної номенклатури від російської в українському перекладі мінімальна. Помітна частина флоро-номенів цього видання - іншомовні запозичення, значно - новолатинські. Деякі з них запропоновано як терміни у словнику М. Мельника [Мел.], їх також ухвалила ботанічна секція в СБН, наприклад: сальвінія, шерардія, валіснерія та ін. Вони також нормативні в сучасній українській науковій термінології [див.: РУСб], позначають рослини, що зростають на території України, проте раніше не мали зафіксованих українських назв. Чимало назв цієї групи відсутні у словниках М. Мельника, СБН, їх не вживають у сучасній науковій ботанічній номенклатурі української мови, зокрема: велезія `Velezrn L.' [Тал.: 306], сизиринхій ^щугтсЫит L.' [Ibid.: 720], тельоксис `Teloxys Moq.' [IbM.: 266] та деякі інші. Окремі назви зафіксо-вано у словниках М. Мельника, СБН, але немає їх у сучасній українській номенклатурі ботаніки. І навпаки - відсутні у словниках М. Мельника, СБН, проте наявні в сучасній українській ботанічній термінології, пор.: зизифора, тамус, смірнія та ін. Майже всі перелічені латинські назви запозичені й російською мовою, засвідчені в російськомовному виданні книги Талієва. Цілком можливо, що якась частина українських флороно- менів виникла під впливом відповідних російських.

Дуже мало розбіжностей із СБН і в іншому схожому, щоправда, академічному й оригінальному виданні Є. Бордзіловського (1935) [Бордз.], у якому описано 129 дикорослих об'єктів флори. Подекуди, окрім норма-тивної, подано й місцеву назву рослини, однак перша - скрізь виділена жирним шрифтом. Більшість ботанічних номенів цього видання стали нормою сучасної наукової ботанічної номенклатури. Інші подано як нормативні, які не прижилися в українській літературній мові: мильний корінь `Saponaria officrnaHs' [Бордз.: 47], черничник `Vaccrnrnm myrtьlus' [IbM.: 92], чебрик `Thymus serpyllum' [IbM.: 108] та ін.

Важливою віхою в історії розвитку не тільки української фло-ристики, а й української наукової номенклатури рослин стало видання «Флора УСРР» (1935) [Фл.УСРР] - перший том 12-томної «Флори УРСР» (усі наступні томи вийшли в повоєнний період) [Фл.УРСР]. Це започатко- увало перший систематичний і повний опис флори України. У першому томі схарактеризовано 156 родів і 521 вид рослин. Аналіз українських наукових фітономенів цього видання свідчить, що більшість їх збігається з ухваленими термінами в СБН, хоча й помітно чимало розбіжностей. Цікаво відзначити, що досить велика частина нових назв «Флори УСРР» (т. 1) не прижилася: у сучасній науковій ботанічній термінології української мови вживають переважно номени, терміновані в СБН. Трапляються випадки, коли назва у «Визначникові...» [Фл.У СРР] порівняно з ухваленою в СБН нова, а в сучасній науковій ботанічній номенклатурі української мови вживають обидві як нормативні варіанти. Отже, видання першого тому «Флори У СРР» засвідчило подальший розвиток української наукової номенклатури ботаніки: більшість стабілізувалася, проте чимало термінів тільки формувалися. Це помітно й у тих випадках, коли у виданні «Флора УСРР» подано дві назви однієї рослини, а в сучасній українській номенклатурі залишено тільки одну. Окрім цього, цілком очевидні спроби заміни українських ботанічних назв російськими.

Після виходу «Визначника.» [Фл.УСРР] у міжвоєнний період з'являється друком ще кілька видань із флористики, переважно перекла-дених із російської мови, і тільки два оригінальні: «Лікарсько-технічні рослини України» Є. Якубця-Якубчика (Київ, 1936) і «Бур'яни УРСР, заходи боротьби з ними і ілюстрований їх визначник» (Київ, 1937). У більшості випадків українські наукові назви родів рослин обох видань збігаються з термінованими в СБН.

Із перекладених із російської мови довоєнних видань другої по-ловини 30-х і початку 40-х рр. найбільшими були книги М. Нейштадта (1936) [Нейшт.] і М. Голенкіна (1941) [Голенкін]. У першій праці, призначеній для середньої школи, описано 444 види рослин. Основний склад ботанічних номенів, зокрема назв родів, праці М. Нейштадта така ж, як і затверджені терміни в СБН, вони засвідчені також у словнику М. Мельника, їх уживають як нормативні в сучасній українській науковій термінології ботаніки. У цьому виданні досить помітні й ознаки, що свідчать про подальший розвиток української наукової номенклатури рослин, зокрема з'явилися нові дублетні назви, яких немає у СБН, але які згодом стали нормативними. На розвиток української ботанічної номенклатури в цій книзі указують також факти термінування назв, що в СБН не затверджено, а тільки запропоновано як наукові, наприклад: пахуча трава `Anthoxanthum L.', любочки 'Leontodon L.', куцоніжка `Brachypodrnm Beauv.' та ін. Ці назви нормативні в сучасній українській науковій номенклатурі рослин.

Відчутний вплив на розвиток української наукової номенклатури ботаніки мала книга M. Голенкіна, що вийшла в українському перекладі з російської мови як підручник із курсу вищих рослин для вищих навчальних закладів (див.: [Голенкін]). Тут наведено близько 300 українських родових назв рослин, які зростають в Україні та за її межами. Більшість номенів збігається з термінованими в СБН, які є також нормативними в сучасній українській ботанічній термінології. Водночас у цьому виданні засвідчено і зміни, що вплинули на наступний розвиток української ботанічної номенклатури. Із погляду сучасности їх, на жаль, не можна вважати позитивними, тому що в деяких випадках давні українські назви замінено іншомовними запозиченнями, які відомі й у російській науковій номенклатурі, наприклад, замість хвилівник `Aristolochm clematis L.', ску- сівник `Атіса L.', віха `dcuta vtiosa L.' та деяких ін. подано відповідно кірказон, арніка, цикута та ін. (пор.: відповідні рос. кирказон, арника, цикута і под.). Більшість із цих номенів функціює в українській науковій номенклатурі до сьогодні. Уперше введено українські назви для низки рослин, що не зростають в Україні. Це переважно назви іншомовного по-ходження, спільні з російськими: лімета `Ctirus aurantifotia', грейпфрут `Ctirus grandti', джут `Corchorus' та ін.

Очевидно, під впливом російської мови до цієї книги потрапили й деякі назви рослин, що зростають на території України, типу коров 'як `Verbascum' [Ibid.: 431], морська трава `Zostera' [Ibid.: 504], маіс `Zea mays, кукурудза' [IbM.: 484], грецьке сіно `Trigonetia' [IbM.: 375] та деякі інші (пор.: відповідні рос. коровяк,морская трава,маис, греческая трава) тощо. У сучасній українській номенклатурі ботаніки відповідно дивина, камка, кукурудза, гуньба.

У міжвоєнний період побачив світ і ботанічний словник С. Ма- ковецького [Mak.], що займає гідне місце серед аналогійних праць не тільки в українській, а й у слов'янській науці, як не дивно, його майже не помітили історики української лексикографії, досі про нього висловився тільки П. Горецький і то досить побіжно [Горецький 1963: 229-230]. С. Маковецький (1860-1949) над своїм ботанічним словником працював упродовж 55 років. Спочатку збирав українські народні назви рослин на Поділлі, де прожив більшу частину життя, та в інших місцях України й скористався невеликими рукописними збірками назв рослин інших записувачів. Увесь цей матеріал упорядкував 1914 року і став доповнювати ботанічними назвами із друкованих джерел [Mak.: III]. У словникові вміщено, за підрахунками самого автора, 21 253 українські ботанічні назви.

На відміну від інших двох великих словників української ботанічної лексики - М. Мельника 1922 р. [Мел.] і СБН, - видання яких мали на меті дати вченим-ботанікам систему української наукової номенклатури, С. Маковець- кий зовсім не порушує проблеми української наукової термінології ботаніки.

Але значення його словника для подальшого розв'язання цієї проблеми величезне. За типом цей словник перекладний, двомовний, латинсько-український, із зазначенням в усіх випадках джерел, із яких українські номени взято. Окрім опублікованих праць, досить значним джерелом цього словника стали діалектні матеріали, які С. Маковецький зібрав особисто в різних українських говорах, зокрема в Кам'янець-Подільському повіті, у Чернівцях, у Яремчі, в околицях Немирова (на північному заході від Львова) та в околицях Києва, а також народні назви, які записала С. Поплавська в говірках сучасної Хмельниччини, М. Вронська - на Волині тощо. Лек-сикограф намагався максимально охопити джерела, які б представляли як Західну, так і Східну Україну, однак західноукраїнський діалектний матеріал представлено дещо повніше.

Узагалі викликає подив те, що С. Маковецький, видаючи словник через вісім років після виходу СБН, не знав про його існування, адже використав би його та значно розширив би джерельну базу свого словника. Якщо словник С. Маковецького ґрунтується на 91 літературному джерелі та ще на 13 опублікованих джерел, використаних зі словників Б. Грінченка та Е. Маєвського, й охоплено лексичні матеріали лише дев'яти рукописних праць, то джерельну базу СБН становить 226 друкованих видань та значна кількість рукописних матеріалів, записаних спеціально для цього словника в українських говірках із 164 місцевостей України [Осадча-Яната: 11]. Тому зараз залишається тільки шкодувати, що С. Маковецькому не судилося використати СБН, у такому разі його словник став чи не найбільшим серед аналогійних праць не тільки в українській, а й в усій слов'янській лексикографії.

Позитивним у словнику С. Маковецького і СБН є те, що вони охоплюють назви більшости розрядів рослин: і дикорослих трав, і культурних рослин, і дерев та кущів, і грибів. Словник С. Маковецького надруковано латинською графікою, а щоб подати українські фітономени, використано додаткові графеми. Графічна система української частини словника С. Ма- ковецького досить витримана й із великою точністю передає звучання українських слів.

Словник С. Маковецького, незважаючи на його деякі недоліки, слід уважати визначним досягненням української лексикографії і взагалі української культури. Як одне з найбагатших зібрань української народної номенклатури рослин, цей словник може стати в пригоді сучасним укра-їнським ботанікам-термінологам. Словник С. Маковецького має не менше значення і для мовознавчої науки, тому що «ботанічні назви дуже тісно пов'язані з лексичним складом усієї мови» [Горецький 1963: 230], вони зберігають важливу інформацію про історію мови, побут, матеріальну та духовну культуру й загалом про історію народу.

Отже, у міжвоєнний період наукова ботанічна номенклатура української мови здебільшого сформувалася і дуже наблизилася до її сучасного стану.

3. Зміни в науковій ботанічній номенклатурі в повоєнний період (до 1990 р.)

У повоєнні роки зросійщення української наукової номенклатури рослин і наповнення її невиправдано великою кількістю інших чужомовних елементів (здебільшого грецьких і латинських), що переважно були властиві й тогочасній російській ботанічній терміносистемі, активується. Навіть більше, наприклад, усунення з термінологічних словників діалектизмів, ширше використання термінів інтернаціонального походження вважали офіційно одним з основних завдань українських термінологів [Стасевський: 45]. Водночас російські мовознавці захищали необхідність використовувати у функції термінів народнорозмовні та діалектні слова в наукових терміносистемах російської мови [див.: Коготкова: 16-45]. Дійшло до того, що в «більшості мов радянських народів 70-80 % нових... термінів становлять запозичення з російської і через неї з інших мов» [Симоненко 1989: 19]. 1965 року завершено випуск 12-томної «Флори УРСР». Основні зміни в українській номенклатурі ботаніки повоєнного часу пов'язані зі значним збільшенням складу української флори, яке своєю чергою було зумовлено возз'єднанням усіх українських земель. Серед іншого українська флора збагатилася великою кількістю рослин, характерних тільки для Карпатського регіону та інших західноукраїнських земель. З огляду на ці обставини 1950 року було опубліковано визначник рослин (далі - ВРУ) [ВРУ 1950], у якому вперше описано флору всієї України, зокрема відомі на той час дикорослі й більшість культурних рослин, - загалом понад 3500 видів.

Українські назви рослин цього видання творять досить струнку систему наукової ботанічної номенклатури української мови. Які її головні особливості? По-перше, у ній остаточно закріплено традиційні номени, що увійшли до української ботанічної номенклатури в попередні періоди її розвитку, вони становлять більшість. Позитивним у ній є також відновлення номенів, затверджених як терміни в СБН, які невиправдано були замінено у «Визначникові квіткових та вищих спорових рослин УСРР» [Фл.УСРР] іншими, переважно транслітерованими латинськими науковими або маловідомими, штучно створеними і под. назвами. Подруге, порівняно зі СБН та іншими міжвоєнними працями уведено до наукового обігу велику кількість нових номенів, основна частина яких є результатом транслітерації або (рідко) перекладу, калькуванням відповідних наукових латинських, іноді російських назв рослин, зокрема деякі українські ботанічні номени у «Визначнику» 1950 року [ВРУ 1950] зведено до російських за принципом мінімальних розбіжностей наукових терміносистем народів СРСР із російською, який офіційно запровадили в повоєнний період. Більшість нових термінів у ВРУ закріпилася і стала нормою сучасної української термінології ботаніки. Водночас із реабілітацією багатьох термінів, затверджених у СБН, у ВРУ (1950) відбувся й невиправданий відхід від СБН.

1954 року Кримську область було приєднано до Української РСР. Цей акт зумовив поповнення наукової ботанічної номенклатури термінами на позначення рослин, що характерні тільки для кримської флори. Частина цих рослин мала й раніше українські назви, чимало з яких затверджено в СБН науковими термінами (маслина `Olea L.', фісташкове дерево `P^tatia vema' та ін.), деякі подано у «Визначнику» 1950 року, проте більшість кримських ендеміків отримала українські наукові назви тільки після 1954 року. Найповніше цю частину ботанічної номенклатури української мови вперше представлено у визначнику рослин 1965 року [ВРУ], про що детально ще скажемо.

Важливим етапом у формуванні наукової ботанічної номенклатури української мови стало видання 1962 року академічного російсько- українського словника ботанічної термінології і номенклатури [РУСб], у якому вміщено понад 7 тис. номенклатурних найменувань видів, родів, родин та вищих систематичних одиниць. Метою словника була уніфікація української ботанічної термінології і приведення її відповідно до розвитку ботанічної науки. До словника увійшли назви не тільки рослин, що зрос-тають в Україні, зокрема й у Криму, а й рослин, найважливіших із погляду наукового й господарського, що поширені за межами України. В укладанні словника використано й давніші, й новіші словники, підручники, монографії, періодичні видання з ботаніки [РУСб: 12].

Словник закріпив і кодифікував більшість назв рослин, що терміновані у «Визначникові» 1950 року, а також увів кілька десятків тих нових назв українських кримських ендеміків, які є переважно запозиченими (здебільшого грецького і латинського походження) або штучно створеними засобами українського словотворення номенами. Частина номенів РУСб розвинулася; наприклад, у «Визначнику...» [ВРУ 1950: 526-527] для карпатської рослини Leontopodrnm alpmum L. використано термін білотка альпійська, в РУСб [РУСб: 292], окрім нього, додано ще едельвейс (рос. эдельвейс, пор. також: укр. едельвейс [СБН: 86]). В останні три-чотири де-сятиліття ці фітономени досить активно витісняє народний термін шовкова косиця (див., наприклад, в академічному «Визначнику рослин Українських Карпат» 1977 р.: білотка альпійська, шовкова косиця [ШЫ.]). У кількох ви-падках РУСб відновив уживання традиційних українських назв. Замінено низку транслітерованих латинських термінів, що вживали в попередніх ви-даннях, власне українськими.

За задумом авторів, словник мав виконувати функції правописного довідника, зокрема більшість українських відповідників, що є іменниками другої відміни, подано із флексією родового відмінка. Виправлено по-милкові написання, допущені у «Визначникові» 1950 року. Кодифіковано більш характерні для української мови іншомовні назви без специфічних грецьких і латинських суфіксів. Загалом цей словник став виданням, у якому узаконено норми української ботанічної термінології, та отримав високу оцінку фахівців.

Академічне друге видання «Визначника рослин України» 1965 року [ВРУ] в основній частині повторює ВРУ 1950 року, водночас значно розширене у зв'язку з описом флори Криму та повнішим вивченням рослинного світу всієї України. Уперше систематично описано всю флору тогочасної Української РСР, а подані в ній українські назви рослин становлять повну систему української наукової ботанічної номенклатури, яка стосувалася рослин України і загалом продовжувала традиції, що склалися в попередніх виданнях. У ВРУ помітні деякі зміни щодо відновлення традицій, започаткованих ще в СБН. На жаль, у ВРУ, загалом кваліфікованому виданні, не тільки повторено більшість помилок першого видання, здебільшого виправлених у РУСб, але й внесено нові, зокрема подано неправильне написання (фибигія, стевеніела, зіглінгія та ін.), неправомірно збережено подвоєння приголосних у деяких іншомовних запозиченнях (заннікелія, пеннісетум, парротія та ін.) тощо.

Усі повоєнні томи «Флори УРСР» (томи 2-12) майже без будь-яких змін використали ту ж номенклатуру, що й в обох виданнях «Визначника...» (1950, 1965), адже ці видання готували переважно ті ж працівники Інституту ботаніки АН УРСР.

Що стосується української ботанічної номенклатури повоєнних підручників і навчальних посібників із ботаніки для вищої школи, то привертає увагу передусім «Ботаніка» за ред. Л. Курсанова, 2-й том якої присвячений систематиці рослин (див.: [Курс.]), а отже, і ботанічній номенклатурі. Ця праця - переклад із російської мови. Зіставлення но-менклатури українського перекладу цієї книги з номенклатурою у ВРУ 1950 року засвідчує майже повну тотожність щодо тих рослин, які були тоді поширені в Україні і відомі ботанікам. Аналогійне можна сказати й про номенклатуру в оригінальному підручнику для вищих навчальних закладів О. Липи «Систематика вищих рослин» (1964). Підручник О. Липи та І. Добровольського «Ботаніка: Систематика нижчих і вищих рослин» (1975) в українській номенклатурній частині здебільшого узгоджений із

ВРУ (1965), а підручник В. Нечитайла та О. Липи «Систематика вищих рослин» (1993) - зорієнтований на РУСб, ВРУ та ОВРУ.

1965 року виходить друком «Словник-довідник з ботаніки», у якому ботанічні номени переважно такі ж, як і в РУ Сб, проте трапляються й поодинокі випадки повернення до деяких необгрунтованих флорономенів, засвідчених у номенклатурі ВРУ 1950 року.

1987 року побачило світ нове академічне, на сьогодні останнє, видання визначника рослин [ОВРУ]. Його поява стала можливою завдяки подальшому вивченню флори України й публікації солідних ботанічних праць. Незважаючи на російськомовний текст ОВРУ, у ньому до кожної російської номенклатурної назви (виду, роду, родини і т. д.) наведено в дужках й українську. Українська ботанічна номенклатура цього видання є найповнішою з усіх попередніх, що стосуються рослин, які поширені на території України. Це система, що в основних рисах повторює терміно- системи попередніх визначників рослин України. Унаслідок поглибленого вивчення української флори ОВРУ доповнено описом майже ста нових видів, яких раніше не виявили ботаніки або які завезли з інших країн, і, отже, новими номенклатурними одиницями, більшість - транслітерація їх латинських відповідників (нігритела `№gritena Rich.', оксибафус `Oxybaphus L'Her. ex Wьld.' і под.).

На жаль, в деяких випадках укладачі цього визначника повернулися до аналогійних транслітерацій латинських наукових назв, засвідчених у ВРУ 1950 року.

Автори ОВРУ врахували частину недоліків, характерних для обох видань «Визначника...» (1950, 1965), зокрема послідовно уникнули по-двоєння приголосних у чужомовних словах, за винятком поодиноких випадків (аммалія, юкка), виправлено деякі інші орфографічні помилки. Водночас залишено помилкові написання (елеостікта, стевеніела та ін.), під впливом російських написань збережено кілька десятків назв грецького та латинського походження зі суфіксами -os, -es, -on, ^s, -um, -us та ін., які традиційно в українській мові оминають. Оцінюючи стан сучасної наукової ботанічної номенклатури української мови, найповніше поданої в ОВРУ, можна зробити висновок про її відносну стабільність та нормалізацію (за винятком відзначених недоліків), і в більшості - коди- фікованість. Проте, якщо розглянути її з погляду національної самобут- ности, то ботанічна номенклатура постійно втрачає її [див.: Наконечна: 81]. Скажімо, приблизно половина (450 назв родів рослин) в ОВРУ - це транслітеровані грецькі і латинські слова, часто не узгоджені із законами української мови, а загалом іншомовних запозичень у ній - майже половина [див.: Кобів, Малиновський 1995: 245]). До того ж багато українських наукових номенів - кальки латинських чи грецьких слів або лексичні запозичення від російської, польської, тюркських та інших мов. Аналізуючи й порівнюючи українські ботанічні номени трьох повоєнних визначників рослин (див.: [ВРУ 1950; ВРУ; ОВРУ]), ботаніки Ю. Кобів і К. Малиновський зробили висновок, що ці визначники «виявляють поступову послідовну деукраїнізацію номенклатури, позбавлення її національних ознак, цілковиту безсистемність і низький фаховий рівень її формування» [Кобів, Малиновський 1995: 245]. Однак водночас ці вчені вважають, що зовсім позбуватися іншомовних запозичень не варто, зокрема «тих з них, які органічно увійшли в нашу мову, наприклад арніка, лаванда, платан, варто зберегти» [ШШ.: 247].

4. Розвиток ботанічної термінології після 1990 року

Від 90-х років ХХ ст. розпочинається новий етап у розвиткові української наукової термінології загалом і ботанічної зокрема. В Україні проводять термінологічні конференції. З української термінології публікують наукові праці, захищають дисертації. Від 1996 року Інститут української мови НАН України регулярно проводить міжнародні наукові конференції із проблем української термінології та друкує збірник наукових праць «Українська термінологія і сучасність», а від 2011 року - ще один такий збірник під назвою «Термінологічний вісник». Національний університет «Львівська політехніка» від 90-х рр. регулярно проводить міжнародні наукові термінологічні конференції і в рамках «Наукового вісника» друкує серію «Проблеми української термінології». Учені академічних установ та вищих навчальних закладів України проводять активну термінологічну роботу. Від початку 90-х рр. видано кілька сотень термінологічних словників. Усе це свідчить про величезний розмах термінологічної роботи в Україні, що дуже важливо не тільки для науки, а й для державности української мови й державности загалом.

Як видно з попереднього викладу, для номінації нових рослин майже повністю використовують чужомовні слова. Комусь може здатися, що для науки ботаніки постійна, неухильна денаціоналізація ботанічної номенклатури української мови не є особливою загрозою, тому що, мовляв, фахівці-ботаніки часто послуговуються міжнародною латинською науковою номенклатурою. Насправді це не так, адже національна наукова номенклатура є складником загальнолітературної лексики мови й гіпертрофія в ній чужомовного елемента неодмінно веде до втрати самобутности всієї мови, що не може бути байдужим справжньому вченому-патріотові будь-якої спеціальности й національности. Через те не випадково в більшості сучасних європейських мов чужомовний елемент у термінології, особливо ботанічній, не перевищує 10 % [Кобів 1990: 144]. Наприклад, у німецькій та польській ботанічній номенклатурі частка чужомовних запозичень - тільки 15-20 %, а в естонській - їх майже немає [Кобів, Малиновський 1995: 245]. Тому настав час по-новому поставитися до співвідношення свого й чужого в українській термінології.

У цьому аспекті важливим є словник Ю. Кобова [Кобів], пере-кладний, латинсько-український, нормативний, і водночас це найбільше зібрання української наукової та народної ботанічної лексики. За під-рахунками автора, у словникові налічується близько 33 тис. українських народних назв рослин і понад 10 тис. флорономенів. Словник Ю. Кобова як за рівнем виконання, так і за обсягом лексичного матеріалу - значне досягнення української лексикографії та посідає чільне місце серед ана-логійних видань слов'янського світу.

У вступній статті до словника Ю. Кобів цілком слушно пише, що, починаючи від 30-х рр. XX ст., природний процес формування української літературної мови, зокрема й наукової термінології, різко уповільнюється через активне зросійщення української мови, передусім її лексики. Особливо інтенсивного процесу українська термінологія зазнала в повоєнний період, коли 1950 року офіційно висунуто й активно впроваджено принцип мінімальних розбіжностей у термінології народів СРСР, за яким національним термінологам у доборі наукових термінів треба було віддавати перевагу т. зв. «інтернаціональним» термінам, а насправді тим, які вживали в російській термінології. Як наслідок - в українській ботанічній номенклатурі відбувся значний відхід від того стану, що склався природним чином і був зафіксований у СБН. Через те ця терміносистема, як цілком справедливо висновує Ю. Кобів, не тільки значно деукраїнізувалася (наприклад, майже половина українських родових, тобто основних, назв рослин чужомовна), а й зазнала безсистемности у своєму розвиткові [Кобів: 10]. Тому основна мета, яку перед собою поставив ботанік-лексикограф, - укласти якнайповніше зібрання українських народних назв рослин, сформувати оптимальну сучасну систему наукової ботанічної номенклатури на українській національній основі та очистити її від невиправданих іншомовних запозичень. Відзначмо, що авторові словника далося значною мірою реалізувати цю мету. У багатьох випадках Ю. Кобів повертає українській науковій номенклатурі ботаніки надбання, які вона втратила в радянський період.

При цьому слід зауважити, що Ю. Кобів не виступає взагалі проти запозичень і навіть проти кальок чи транслітерацій деяких латинських наукових назв, цілком резонно вважаючи, що в тих випадках, коли укра-їнська мова має давно запозичені, звичні чужомовні назви (цибуля, кар-топля, барвінок і под.) чи милозвучні транслітеровані номени, що вже міцно вкоренилися в українській мові (конвалія, лаванда, меліса, платан та ін.), то такі номени слід зберегти в українській науковій номенклатурі ботаніки. Це також може стосуватися й рідкісних та інтродукованих рослин, для яких народні назви в українській мові відсутні.

Однак чомусь не відновлено назву ставчак для рослини Ephedra L. (так було в І. Верхратського, М. Мельника, СБН) замість ефедра (рос. эфедра). Ю. Кобів пропонує два номени - левкоя і матіола для рослини Matthwla R.Br. І хоч обидві назви чужомовні, проте для української мови милозвучніший не фонетичний варіант матіола, а матьола (як у СБН). Гадаємо, більш умотивована назва рослини Catabrosa Beauv. бережина (як у СБН), аніж запропонована в Ю. Кобова назва струмочниця, якої майже не фіксують у джерелах української мови. Невиправдана також назва водяна чума 'Elodea Mkhx.', адже вона очевидно російського походження (рос. водяная чума), а покликання автора на «Словник української мови» недоречне з огляду на її відсутність там, натомість її засвідчено тільки в «Определителе высших растений Украины» [ОВРУ]. У словнику М. Мельника [Мел.] та СБН рослину називають зараза.

Помітних змін у цьому словникові зазнали українські видові епітети. Відомо, що в латинській науковій номенклатурі ботаніки назви видів двослівні (бінарні), складаються переважно з назви роду (іменника) і видового епітета (означення), вираженого здебільшого прикметником, наприклад: `Trifolmm pratense L.' - конюшина лучна. І якщо в національних ботанічних номенклатурах намагаються вживати якнайбільше незапозичених родових назв рослин, то видові епітети переважно пере-кладають (калькують), іноді вони збігаються з народними. Тому в укра-їнській науковій номенклатурі ботаніки чимало видових епітетів типу гратіонополітанський, алсинолистий, сизаровидний, сатириовидний тощо. Ю. Кобів у таких випадках намагається вмотивовано замінити подібні немилозвучні, громіздкі означення українськими прикметниками, що утворені не від латинських, а від українських слів.

Для створення словника Ю. Кобів використав найрізноманітніші джерела (переважно друковані), проте дещо перебільшував, заявивши, що врахував «майже всі публікації в цій ділянці» [Кобів: 17]. Гадаємо, варто було і в українсько-латинській частині словника виділити іншим шрифтом не тільки латинські, а й наукові українські назви, як це цілком доречно зроблено в латинсько-українській частині (ще раніше - у СБН). Це сприяло б кращій орієнтації читача в поданому матеріалі.

Загалом цей словник заслуговує, без сумніву, на високу позитивну оцінку - як унікальне явище в українській лексикографічній і ботанічній науці, яке сприятиме відродженню української наукової ботанічної номен-клатури на національній основі. Цей словник, безперечно, викличе значне зацікавлення й у представників інших наук - етнографів, культурологів, географів, істориків та ін., стане корисним для будь-якої людини, яка любить природу, користується її благами й оберігає її від нівечення. Словник Ю. Кобова отримав також високу оцінку Є. Карпіловської [Карпіловська].

Отже, наукова ботанічна номенклатура української мови за понад півтора століття пройшла процеси формування, стабілізації, уніфікації, нормалізаціїї та кодифікації, досягнувши у своєму розвиткові такого рівня, що здебільшого задовольняє потреби сучасної ботанічної науки, хоч і не позбавлена недоліків, які необхідно усувати.

ДЖЕРЕЛА

наукова ботанічна номенклатура українська мова

Авг. - Августинович Ф.М. О дикорастущих врачебных растениях Полтавской губернии. Труды комиссии при университете св. Владимира для опи-сания губерний Киевского учебного округа. Киев, 1853. Т 2. С. 1-91.

Ан. - Анненков Н. Ботанический словарь. Санкт-Петербург, 1878. ХХІ. 645 с.

Бордз. - Бордзіловський Є.І. Дикорослі лікарські рослини флори УРСР, їх опис, збирання і сушіння. Київ, 1935. 172 с.

Вол. - Волян В. Начальноє основаніє рослиннословія про нижшіи іімназіа і нижшіи реальніи школы в ц. к. Австрійской державі. Відень, 1854. 271 с.

ВолГ. - Волян В. Снідніи и ядовитіи губы в их найважніиших видах. Відень, 1862. 188 с.

Волк. - Волков Ф.П. Список растений с народными названиями и этнографиче-скими примечаниями. Записки юго-западного отдела Русского геогра-фического общества за 1873 г. Киев, 1874. Т 1. С. 165-178.

ВРУ - Визначник рослин України. 2-е вид., випр. і доп. Київ, 1965. 877 с.

ВРУ 1950 - Визначник рослин України. Київ; Харків, 1950. 932 с.

ВхГик. - Гикель Е. Ботаника для шкіл низших гимназіяльньїх и реальных. На рус. язык переложив И. Верхратскій. Львів, 1873. 208 с.

ВхН.з. - Верхратский І. Нові знадоби номенклятури і термінольоіії при- родописної, народної, збирані між людом. Збірник математично- природописно-лікарської секциї Наукового товариства ім. Шевченка. Львів, 1908. Т 12. С. 1-84.

ВхПч. - Верхратський І. Початки до уложення номенклятури и терминологіи природописноі, народнеі. Львів, 1864-1872. Вип. І-V.

ВхСмет. - Верхратський І. Ботаніка на низші кляси середних шкіл; по 2-му вид. основно опрац. і впор. Ів. Сметанський. Львів, 1922. 200 с.

ВхСпис - Верхратський І. Спис важнейших выразов з рускои ботанічнои термінольоііі і номенклятуры з оглядом на школьну науку в высших клясах гімназій. Львів, 1892. 48 с.

Гавр. - Гавришкевич І. Початок до уложення термінології ботанічної руської. Перемишлянин на рік 1852. Перемишль, 1852. С. 133-147.

Голенкін - Голенкін М.І. Курс вищих рослин. Київ, 1941. 540 с.

Гр. - Словарь української мови: у 4 т. За ред. Б. Грінченка. Київ, 1958-1959. Т. 1-4.

Жел. - Желеховский Є., Недільский С. Малоруско-нїмецкий словар: у 2 т. Львів, 1885-1886. 1121 с.

Іван. - Іванов Л.А. Загальний курс систематики рослин. Посіб. для с.-г. вишів та технікумів. Харків; Київ, 1932. 164 с.

Ігн. - Ігнатьєв Б. Весняна флора. Визначник весняних рослин: Підручник для лабораторних занять з біології, екскурсій та самоосвіти. Пер. з 3-го перероб. та доп. рос. видання, перероб. відповідно до флори України. Харків, 1924. 255 с.

Кобів - Кобів Ю. Словник українських наукових і народних назв судинних рос-лин. Київ, 2004. 800 с.

Курс. - Ботаніка: у 2 т. / укл. Л.І. Курсанов, М.О. Комарницький, К.Г. Мейер та ін; за ред. Л. Курсанова. Київ, 1952. Т 2. 458 с.

Мел. - Мельник М. Українська номенклятура висших ростин. Львів, 1922. 356 с.

МелБ. - Мельник М. Ботаніка: Підручник для ІІ кляси середніх загальноосвітніх шкіл. Львів, 1938. 179 с.

Нейшт. - Нейштадт М.І. Наші рослини. Визначник. Посіб. для середніх шкіл / пер. з рос. Київ, 1936. 292 с.

Нов. - Львовянинъ: Приручный и господарскій місяцесловь на рікь звычайный 1861. Львів (без року видання; на с. 94-103 поданий список галицьких народних назв рослин Максиміліана Новицького).

ОВРУ - Определитель высших растений Украины / Д.Н. Доброчаева, М.И. Котов и др.; отв. ред. Ю. Прокудин. Київ, 1987. 546 с.

ОЛР - Велигорський М., Тимощук Г. О лічничих ростинах: Способ як познавати лічничі зела, як і на що їх уживати (практичний порадник для кождо- го). Ужгород, 1922. 112, ХХУІІІ, 3 с.

Осадча-Яната - Осадча-Яната Н. Українські народні назви рослин (Зібрав автор на Україні в роках 1927-1939). Нью-Йорк, 1973. 176 с.

Панич - Панич Т Лічничі рослини: Підручник для збирачів з відбитками і на- родніми назвами рослин. Львів, 1924. 133 с.

РО - Рогович А. Обозрение семенных и высших споровых растений, входящих в состав флоры губерний Киевского учебного округа: Волынской, По-дольской, Киевской, Черниговской и Полтавской. Київ, 1869. 308 с.

Рог. - Рогович А.С. Опыт словаря народных названий растений Юго-Западной России с некоторыми поверьями и рассказами о них. Записки юго-западного отдела Русского географического общества за 1873 г. Київ, 1874. Т І. С. 109-179.

РУСб - Російсько-український словник ботанічної термінології і номенклатури / укл. Д.Я. Афанасьєв, А.І. Барбарич, Д.К. Зеров та ін. Київ, 1962. 340 с.

СБН - Словник ботанічної номенклатури (Проєкт). Київ, 1928. 313 с.

Сред. - Срединский Н.К. Материалы для флоры Новороссийского края и Бес-сарабии. Записки Новороссийского общества естествоиспытателей. Одесса, 1872. Вып. І. С. 73-138; 1873. Вып. ІІІ. C. 487-598.

Тал. - Талієв В.І. Визначник рослин Європейської частини СРСР / пер. з рос. за ред. В.С. Вовчанецького. Київ; Харків, 1933. 736 с.

Фл.УРСР - Флора УРСР: у 12 т. Київ, 1935-1965. Т. 1-XII.

Фл.УСРР - Флора УСРР. Визначник квіткових та вищих спорових рослин УСРР. Київ, 1935. Ч. І. 368 с.

Шм. - Шмальгаузен И. Флора средней и южной России, Крыма и Северного Кавказа. Руководство для определения семенных и высших споровых растений. Київ, 1895. Т І. Двудольные свободнолепестные. ХХХ. 468 с.

Hl. - Hlibowicki J. Benennungen der in der Bukowina vorkommenden Pflanzen, in lateinischer, deutscher, romдnischer und ruthenischer Sprache. Czernowitz, 1890. 13 s.

Hoelzl - Hoelzl K. Botanische Beitrдge aus Galizien. Verhandlungen des kaiserlich-kцniglichen zoologisch-botanischen Gesellschaft in Wien,1861. B. XI.

S. 149-160.

Lind. - Lindemann E. Flora Chersonensis. Odessae, 1881-1882. T. 1-2.

Mak. - Makowiecki S. Slownik botaniczny lacinsko-maloruski. Krakow, 1936. 408 s.

ЛІТЕРАТУРА

Горецький 1963 - Горецький П. Й. ІСТОРІЯ української лексикографи. Київ, 1963. 243 с.

Карпіловська - Карпіловська Є. [Рец. на:] Ю. Кобів. Словник українських на-укових І народних назв судинних рослин. Київ, 2004. 800 с. (Словники України). Лексикографічний бюлетень. Збірник наукових праць. Київ, 2005. Вип. 11. С. 108-113.

Кобів 1990 - Кобів Ю. Про українські назви рослин. Дзвін. 1990. № 8. С. 143-145.

Кобів, Малиновський 1995 - Кобів Ю.Й., Малиновський К.А. Українська бота-нічна номенклатура: Історія, стан та перспективи. Український бота-нічний журнал. 1995. Т. 52. № 2. С. 242-249.

Коготкова - Коготкова Т.С. Национальные истоки русской терминологии. Москва, 1991. 120 с.

Кочерга - Кочерга О. Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку української наукової термінології. Сучасність. 1994. № 7-8. С. 173-182.

Лепченко - Лепченко Я. За якими принципами укладає тепер Інститут української наукової мови українську природничу номенклатуру. Вісник Інституту української наукової мови. Київ, 1928. Вип. 1. С. 25-29.

Мозер - Мозер М. Причинки до історії української мови. 3-є вид., перегл. і по- правл / за ред. С. Вакуленка. Вінниця, 2011. 848 с.

Наконечна - Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія. Історія і сьогодення. Львів, 1999. 110 с.

Сабадош 1986 - Сабадош И.В. Формирование украинской ботанической номенклатуры: дисс. ... докт. филол. наук. Ужгород, 1986. 511 с.

Сабадош 2014 - Сабадош І.В. Історія української ботанічної лексики (ХІХ - по-чаток ХХ ст.) / відп. ред. Л.О. Белей. Ужгород, 2014. 600 с.

Сабадош 2015 - Сабадош І.В. Українська лексика в просторі і часі. Збірник праць. Ужгород, 2015. 688 с.

Сабадош 2016 - Сабадош І.В. Українська лексика в «Ботаническом словаре» М. Анненкова з погляду ареального. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ареалогія й ономастика. Зб. наук. праць. Ужгород, 2016. Вип. 21. С. 25-28.

Симоненко 1989 - Симоненко Л.О. Дружбою здружені. Київ, 1989. 30 с.

Симоненко 2014 - Симоненко Л.О. Українська термінографія: стан і перспективи. Мовознавство. 2014. № 4. С. 28-35.

Стасевський - Стасевський С.Б. Дослідження термінологічної лексики української мови в радянський період. Інформаційні матеріали наукової ради з проблеми «Закономірності розвитку національних мов у зв'язку з роз-витком соціалістичних націй». Київ, 1972. С. 43-51.

Яната - Яната О. За яким принципом треба укладати природничу номенклатуру. Вісник Інституту української наукової мови. Київ, 1928. Вип. І. С. 9-20.

Размещено на Allbest.ru