Звертання людини до Бога в текстах Нового Заповіту: мовні засоби сакральної адресації на матеріалі перекладу І.І. Огієнка

Інші, відбиті в Старому Заповіті адресації - Спасителю, Боже спасіння, - уґрунтовані одкровенням Творця про Себе як Спасителя (Іс. 43:3, 45:15, 49:26, 60:16), а також Викупи- теля (Іс. 60:16) чи Відкупителя (Іс. 43:14, 49:26), виводять на авансцену Бога Сина - Спасителя не тільки Ізраїлю, а й усього людства, ураженого первородним гріхом Тут і далі цитуємо за БКСП; скорочення в дужках тут і далі - це скорочені назви книг Священного Писання, де перша цифра - номер розділу, друга - номер вірша. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Одно- родженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16-17); «Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх» (1 Тим. 2:5, 6).. Власне, означені адресації актуалізують вивчення мовних засобів, уживаних у текстах Нового Заповіту в якості звертань до Бога, що прийшов у земне життя у плоті як довгоочікуваний Спаситель, чи Месія (Христос) У старогебрайськійМесія (atfn, [машиах] - буквально «помазаник», що старогрецькою перекладено як Хрютод; у релігійних уявленнях юдаїзму Месія - ідеальний цар, нащадок Давида, що буде післаний Богом для визволення Ізраїлю (ЭЕЭ). У Новому Заповіті Ісус ототожнюється з Месією з дому Давида: «Із багатьох же виходили й демони, кричачи та говорячи: Ти Син Божий! Та Він їм забороняв, і не давав говорити, що знали вони, що Христос Він» (Лк. 4:41). «Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!» (Ів. 6:69); «Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його!» (Ів. 20:31); «Кожен, хто вірує, що Ісус то Христос, той родився від Бога» (1 Ів. 5:1); «Ось Лев, що з племени Юдиного, корень Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її» (Одк. 5:5). Поза тим у новозавітніх текстах титул Христос не фігурує в якості звертання до Ісуса..

Мета статті - дослідження адресацій до Бога (переважно Бога Сина) на матеріалі новозавітніх текстів у перекладі І. І. Огієнка.

Логічно припустити, що до основних звертань до Спасителя як земної людини «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...» (Флп. 2:6-8). треба зарахувати звертання на дане Йому від народження ім'я, адаптоване українцями за посередництва грецької - Ipoovg, тобто Ісус, а на івриті є вивідним від 'ffi'Sf Цеза] і вимовляється як Йешуа 'W1V (<'JWIV «Яхве спасає»). Отже, ім'я Сина Йешуа вказує на Отця - 'ПІП (Яхве) В оригінальному тексті Біблії сакральне Ім'я 'тп відбито набагато частіше, ніж інші імена Бога, - близько 6027 разів (ЕЭБЕ: т. 14, с. 832)., до того ж завуальовано звучить уже на сторінках старозаповітньої історії, а в текстах Нового Заповіту воно розпочинає благовістя й назагал нову віху стосунків Творця і людини. Незважаючи на окреслену сакральність і значу- щусть земного імені Бога Сина, у євангельських текстах адресацію Ісусе відбито вкрай обмежено. Зокрема, йдеться про 9 вокативів, 5 з яких однокомпонентні, хоча поширені іншими звертаннями (Сину Бога Всевишнього, Наставнику, Сину Давидів), решта - двокомпонентні (Господи Ісусе, Ісусе Назарянине). Адресація Ісусе Назарянине, що містить вказівку на місце проживання, відбито двічі, причому ці дві фіксації дублюють одна одну, оскільки, хоча їх виявлено в євангеліях від різних авторів, проте в ідентичних контекстах: «Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий» (Мар. 1:24); «Ах, що нам до Тебе, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий...» (Лк. 4:34). Те саме стосується адресацій, одні з яких означують небесне походження Ісуса (иіод 0є6д буїотод), а інші - земне (иіод Ааиіб): «Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене!» (Мар. 5:7); «Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене!» (Лк. 8:28); «І став він кричати й казати: Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Лк. 18:38); «І, прочувши, що то Ісус Назарянин, почав кликати та говорити: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!» (Мар. 10:47). Інші дві, кіль- какомпонентні адресації, являють собою важливий елемент молитви до Бога: «І побивали камінням Степана, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!...» (Дії 7:59); «... Амінь. Прийди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22:20). Як одиничний виявлено вокатив, поширений звертанням, що відповідає в мові оригіналу оніму єпіотата «наставнику, учителю»: «І голос піднесли вони та й казали: Ісусе, Наставнику, змилуйсь над нами!» (Лк. 17:13).

Згадане звертання до Ісуса як до учителя й наставника не є одиничним у новозавітніх текстах. У попередніх студіях ми вже звертали увагу на той факт, що за земного життя Спасителя, зокрема впродовж Його трирічного служіння, до Нього зверталися, вживаючи традиційний щодо юдейських учителів Закону титул - paftfti «учителю мій» Грецьке рофві - транслітерація гебрайського звертання за¹ [rabbi] «учителю мій» (< за [rabh] «голова, господар, великий») (ЭЕЭ; ЕЭБЕ: т. 13, с.188-189. Ет.сл.: Т. 5, с. 10). Теологи акцентують увагу на тому факті, що в Ізраїлі часів Ісуса титула за¹ [rabbi] удостоювалися тільки добре освічені юдеї, які дотримувалися Тори й були визнаними вчителями; хоча Месія не здобув спеціальної освіти, однак у Ньому вбачали традиційного вчителя Закону (Тори), «плоть від плоті палестинського юдаїзму І ст.» (Див.: Фридман Д. Иисус и апостолы исполняли Закон. Сайт истории еврейского народа:http://jhist.org/code/05-106.htm)., який фіксують 14 разів першоджерела старогрецькою, зокрема, Євангелія від Матвія, Марка та Івана Пор.: російський синодальний переклад -равві; словацький католицький - rabbi (БМСП; SBS). Мв. 26:25, 49; Мар. 9:5, 11:21, 14:45; Ів. 1:38, 49, 3:2, 26, 4:31, 6:25, 9:2, 11:8.; український переклад відповідно до раррі регулярно відбиває учителю?, однак в Ів. 20:16 демонструє транслітерацію до мови оригіналу - paPfiouvi: «Раббуні! цебто: «Учителю мій!» Пор.: російський синодальний переклад: «Раввуни! - что значит: Учитель!»; словацький католицький переклад «Rabbuni!», co znamena: Ucitel'!» (БМСП; SBS).. Водночас оригінальні євангельські тексти найширше відбивають таку форму звертання до Месії, як бібаокаАє «учителю», - 30 фіксацій, причому три з них являють собою конструкцію бібаокаїє aya&oq, що в українському перекладі відбито як учителю добрий (Мв. 19:16; Мар. 10:17; Лк. 18:18); найменш частотною в мові оригіналу є форма єтотата «наставнику, учителю» (сім фіксацій), яку І. І Огієнко двічі переклав наставнику Український переклад І. І. Огієнка грецьке єпіотата тлумачить і як учитель (Лк. 8:24, 45, 9:33, 9:49), і як наставник (Лк. 5:5, 17:13); словацький католицький переклад відповідно до єпіотата безвинятково відбиває ucitel' (SBS); рос. синодальний переклад пропонує тільки варіант наставник (БМСП).. Прикметно, що сам Ісус щодо Себе не вживав юдейський термін раррі, тексти Євангелій засвідчують скромну, порівняно з представниками раввінізму та фарисейства, самопрезентацію Месії через інші оніми, що позначають особу, яка передає знання, досвід: бібаокаАо^«учитель» (Мв. 26:18; Ів. 13:14) і кабцуцтщ; «наставник» (Мв. 23:8, 10) «А ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель, а ви всі брати» (Мв. 23:8); «І не звіться наставниками, бо один вам Наставник, Христос» (Мв. 23:10). Тут учитель і наставник є еквівалентами одного грецького слова кадпУП^ТП^, що буквально означає «вождь, керівник», а в переносному значенні - «наставник» (ПРБ)..

Отже, крім звертання на ім'я - Ісусе, звичайною адресацією щодо особи Бога Сина упродовж Його земного служіння були раррі, бгбаокаАє і єпіотата, що їх в українській версії І. І. Огієнка, за винятком одиничних Наставнику, перекладено як Учителю (49 фіксацій).

Тексти Євангелія переконливо свідчать, що звертання до Бога Сина здійснювалося переважно через вокатив kyrie (від kvpioq - букв. «Господь» «пан», «господар», «володар», «повелитель»). Загалом український переклад Нового Заповіту відбиває 103 вокативи Господи, левова частка яких адресована Ісусу Христу - 68 фіксацій; решта словоформ репрезентує або ж молитовні звертання вірян, послідовників Христа, чи інших дійових осіб до Господа, зокрема й Самого Сина, або ті адресації, що є складниками притч, якими Ісус повчав Своїх учнів.

Як уже було відзначено, родослівна Ісуса Христа як Бога Сина Від початку земного служіння Ісуса Його небесне походження було підтверджено в такий спосіб: «І охрис- тившись Ісус, зараз вибшов із води. І ось нє6о розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Мв. 3:16-17). безпосередньо пов'язана з предвічним Творцем Всесвіту, ім'я Якого, відповідно до старогебрайського 'ПІП - Яхве, у старогрецьких перекладах, зокрема, у пізніших списках Септуагінти, відбито через Kupioq. Тож абсолютно логічно, що в тексті Нового Заповіту, створеного старогрецькою, ім'я Kipioq (Господь На думку теологів, втрату сакрального старогебрайського Імені 'тп (через заміну його спочатку апелятивом Адонап і далі через грецьку субстантивовану форму Kvpioq) у деяких слов'янських мовах (спадкоємицях кирило-методіїв- ського зразка грецької традиції) якоюсь мірою було відшкодовано формою gospod^ оскільки вона стала унікальним мовним засобом позначення єдиного Бога, а не багатьох божеств, на відміну від полісемічного Kvpioq. О. Кулик відзначає, що в ранніх слов'янських перекладах Біблії одній грецькій формі Kvpioq у більшості випадків відповідає дві слов'янських - господь і господинь, причому господинь ніколи напряму не стосувався Бога, а от термін господь - амбівалентний (уживався у двох значеннях: «пан, господар» і «Господь, Бог»), хоча за ним поступово закріпилося більш вузьке значення (Див.: Кулик А. Э. Дихотомия господь / господинь и кирилло- мефодиевская лингво-теологическая инновация. Slovene. 2019. N 1. С. 32-33). Слов'янське Господь (< *gospodr; пор. давньочеське hospod, словацьке hospodin^ давньопольське gospodzin), уживане в значенні Бог в східнослов'янських мовах, - дуже давнє складне слово з не цілком з'ясованою етимологією; найвірогідніше, походить від іє. *ghosti-pot- s (< ghostis «гість» + pot(i)s «пан, володар»), що, ймовірно, первісно мало значення «пан гостей», пов'язане з давнім звичаєм, за яким гості користувалися захистом та опікою господаря дому, як і ін. члени його родини (Ет.сл.: т 1, с. 575).) застосовується по відношенню до Ісуса Христа, і цей онім є ключовим у дослідженні особистості Бога Сина. Євангельська оповідь фіксує приклади Його самовизначення через ту саму конструкцію - єуш єірі, якою перекладено старогебрайське КД'П [ehue] - Я є. Як відомо, у старозаповітні часи Творець відкрився Ізраїлю як понадбуттєва Особистість, Самосущий у трьох відповідях, даних Мойсею в неопалимій купині: 1) КП?П 8-Ю 8П?П [ehue ашер ehue] - «Я той, що є; 2) КД'П [ehue] - Я-є (Сущий); 3) 'ПІП [yahwe] “'~'ве (Господь) Власне, саме це третє самовизначення, за передбаченням і волею Творця, закріпилося в якості Його єдиного особистого імені (на відміну від різноманітних титулів): «Господь, Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісака u Бог Якова послав мене до вас. А оцє Ім'я Моє навіки, і цє пам'ять про Мене з роду в рід» (Вих. 3:15)., співзвучне дієслівній формі ' [ihue] - Він-є (Вих. 3:14-15) Більш докладне висвітлення історії Імені ^чтп та пов'язаних з ним адресацій подаємо в студіях «Я є» як спосіб самоідентифікації Бога в тексті Священного Писання та «Звератння людини до Бога в біблітих текстах: мовні засоби сакральної адресації на матеріалі перекладу І. І. Огі- єнка» (Slavica Nitrensia 2019, 1; 2021, 1).. Отже, це КД'П [ehue], тобто Я-є (Сущий), відбито грецькою як єуш єірі у відповіді Бога Сина юдеям: «...Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є» (Ів. 8:58). Прикметно, що саме після такої сміливої самоі- дентифікації сина теслі (насамперед у цій позиції Ісус знаходився для найближчого оточення) - ототожнення з вічним позачасовим Я-є - відповідь його опонентів була миттєво-радикальною: «. схопили каміння вони, щоб кинути на Нього» (Ів. 8:59). Не менш приголомшливий ефект мала конструкція єуш єірі (у слов'янському перекладі - це я), адресована Христом озброєним воякам, що прийшли взяти Його після зради Юди: «А Ісус, усе відавши, що з Ним статися має, виходить та й каже до них: Кого ви шукаєте? Йому відповіли: Ісуса Назарянина. Він говорить до них: Це Я. А стояв із ними й Юда, що видав Його. І як тільки сказав їм: Це Я, вони подалися назад, та й на землю попадали. І Він знов запитав їх: Кого ви шукаєте? Вони ж відказали: Ісуса Назарянина. Ісус відповів: Я сказав вам, що це Я.» (Ів. 18:4-8).

З іншого боку, треба мати на увазі, що в елініс- тичному світі словом Kupioq величали богів місте- ріальних культів, а також римських імператорів, й по відношенню до Ісуса Христа за його земного життя це найменування уживалося в значенні «пан, господар», відповідно, вокатив kyrie - шаноблива форма звертання на зразок українського «пане» (або ж лат. dominus, англ. lord, нім. Herr, франц. seigneur, рос. господин). Тож саме в такому значенні (як в українському, так і в російському синодальному перекладі Нового Заповіту) витлумачується звертання Господи до Ісуса - шанованого наставника й проповідника, за яким йшли юрби народу. Однак означену адресацію усталено старослов'янським перекладом і по відношенню до Христа воскреслого, тобто до «Господа над живими і мертвими» (а не боголюдини), отже, Господи (Kyrie) в таких контекстах дорівнює значенню 'П1П - Яхве (або ж його апелятива XJ'Xf - АдонаЦ «Мої Господи») Надзвичайна сакральність Імені 'тп для юдеїв й, від

повідно, їхній благоговійний страх перед власним іменем Бога, підкріплений спеціальними заповідями, спричинилися до втрати первісної артикуляції теоніма через вилучення його не тільки з буденного, а й богослужбового вжитку, зокрема, заступлення його під час читання Священного Писання апе- лятивом KTtf - Адонаы. Таку заміну згодом засвідчили Сеп- туагінта, Вульгата й наступні європейські переклади, де тетраграматон (у латинській транслітерації - YHWH) заміняли словом із значенням «Пан»: грец. Kyrios, лат. Dominus, анг. Lord, нім. Herr, франц. Seigneur..

З-поміж інших адресацій звертання до Ісуса на ім'я Господь у тексті Нового Заповіту є начис- леннішими й тим самим засвідчують визнання (з боку оточення) авторитет Христа; як правило, адресація Господи непоширена (однослівна) й переважно включена в експресивний контекст: «... Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок...» (Мар. 7:28); «... Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!» (Мар. 9:24); «..Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» (Лк. 5:8); «.Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ» (Ів. 11:27); двічі експресвно-емоційне навантаження звертання увиразнено вигуковим елементом: «А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: Чи не я то, о Господи?» (Мв. 26:22); «Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою» (Лк. 7:6). Текст Євангелія від Матвія тричі фіксує подвійну адресацію - Господи, Сину Давидів, що одночасно засвідчує як небесне, так і земне походження Ісуса Христа: «І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» (Мв. 15:22); «І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів! Народ же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!» (Мв. 20:30-31). Наведені контексти добре унаочнюють силу експресії, виражену як самим змістом, так і подвійним звертанням до боголюдини, а також відповідною пунктуацією, що її пропонує переклад І. Огієнка.

Тексти Євангелій від Матвія та Луки оприявню- ють подвійні адресації зі стрижневими компонен- тами-іменами відповідно до гр. Патцр і Kipioq - Отче і Господи: «Того часу, навчаючи, промовив Ісус: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив» (Мв. 11:25); «Того часу Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!» (Лк. 10:21). Як видно, ці контексти задокументували мовлення Христа, зокрема й у частині способів Його звертання до Бога Отця Докладніше про способи звертання Ісуса Христа до Бога Отця див. Кумеда, О.: Звератння людини до Бога в біблійних текстах: мовні засоби сакральної адресації на матеріалі перекладу І. І. Огієнка. Slavica Nitrensia. 2021, 1. Конструкція Господь праведність наша відповідає старогебрайському 'rnnSTpaf (ПРБ)..

Молитовне мовлення вірян і загалом Божого народу в текстах Нового Заповіту, як уже було зауважено, також фіксує адресацію Господи, причому двічі в комбінації з вокативом Ісусе: «І побивали камінням Степана, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!» (Дії 7:59); «Той, Хто свідкує, говорить оце: Так, незабаром прийду! Амінь. Прийди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22:20). Тексти Дій Апостолів та Одкровення відбивають звертання Господи без цього імені, однак частина з них ускладнена іншими іменами й титулами Бога: «А молившись, казали: Ти, Господи, знавче всіх сердець, покажи з двох одного, котрого Ти вибрав.» (Дії 1:24); «Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все!» (Одк. 4:11); «Дяку складаємо Тобі, Господи, Боже Вседержителю, що Ти єй що Ти був, що прийняв Свою силу велику та й зацарював!» (Одк. 11:17); «І співали вони пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця, говорячи: Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих!» (Одк. 15:3); «Так, Господи, Боже Вседержителю!» (Одк. 16:7). Так само експресивними, як наведені вище, є інші контексти молитовного характеру, що включають непоширену однокомпонентну адресацію (о) Господи (Дії 4:29, 7:60; Одкр. 15:4). Тексти притч, які розповідав Ісус своїм учням, також відбивають тільки непоширену адресацію Господи (Мв. 25:37, 44; Лк. 9:61, 13:25), щоправда, є приклади її стилістичного увиразнення через повторення: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили?» (Мв. 7:21, 22); «Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю?» (Лк. 6:46).

Звернімо увагу, що йменування Христа Господом легалізував Сам Отець, зокрема, через уживання в тексті старозаповітного пророцтва власного Імені - 'TH (Яхве) - у якості імені Месії: «Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і правосуддя та правду в Краю запровадить. За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь праведність наша^к» (Єрем. 23:5-6). Добрий знавець Танаху, Апостол Павло, уживає адресацію Господи по відношенню до Ісуса в опорі на свідчення Бога Отця про Сина, задокументовані пророками Старого Заповіту: «Ти, Господи, землю колись заклав, а небо то чин Твоїх рук» (Євр. 1:10) Для повноти картини, яку змальовує Апостол Павло, відкликаючи читача до старозаповітних часів й одкровень Творця, подаємо ширший контекст: «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили Своєї /./Він остільки був ліпший понад Анголів, оскільки славніше за них успадкував Ім'я /./ Кому бо коли з Анголів Він промовив: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив! /./ А про Анголів Він говорить /./А про Сина /./Ти, Господи, землю колись заклав, а небо то чин Твоїх рук» (Євр. 1:1-10).. Інші книги Нового Заповіту дають ще чотири приклади цитування пророчих текстів, які містять вокатив Господи (Ів. 12:38; Рим. 10:16, 11:3, 15:8-9) «... щоб справдилось слово пророка Ісаї, який провіщав: Хто повірив тому, що ми, Господи, чули, а Господнє рамено кому об'явилось?» (Ів. 12:38); «Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?» (Рим. 10:16); «Чи ви не знаєте, що говорить Писання, де про Іллю, як він скаржиться Богові на Ізраїля, кажучи: Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої жертівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі» (Рим. 11:3); «Кажу ж, що Христос для обрізаних став за служку ради Божої правди, щоб отцям потвердити обітниці, а для поган щоб славили Бога за милосердя, як написано: Тому я хвалитиму Тебе, Господи, серед поган, і Ім'я Твоє буду виспівувати!» (Рим. 15:8-9)., адресований Яхве ('ПІП).

Згадані покликання Апостола Павла на Старий Заповіт актуалізують і таке важливе звертання Отця до Перворідного, як Боже - відповідно до грецького 3eoq: «А про Сина: Престол Твій, о Вожді, навік віку; берло Твого царювання берло праведности. Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Воже, Твій Бог оливою радости більше, ніж друзів Твоїх» (Євр. 1:8-9). Цікаво, що означена адресація по відношенню до Бога Сина фігурує тільки в цих двох текстах, решта 12 стосується переважно - Бога Отця як у частині цитувань старозаповітних текстів, так і в контексті молитов святих, зокрема й Ісуса Христа. Так, у Новому Заповіті приклади такої адресації двічі фіксують тотожні за змістом тексти Євангелій від Матвія та Марка, що описують останні хвилини земного життя Бога Сина: «А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі Транслітерація Елі в перекладі І. Огієнка відповідає написанню qki «Мій Боже» відповідно до гебр. хЬ (ПРБ)., лама савахтані? цебто: Воже Мій, Воже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Мв. 27:46); «О годині ж дев'ятій Ісус скрикнув голосом гучним та й вимовив: Елої, Елої У новозавітний період близькі між собою арамейська та давньогебрайська мови співіснували поруч; араме- їзми в мовленні Ісуса Христа Авва (Мар. 14:36), таліта, кумі (Мар. 5:41), еффата (Мар. 7:34), «Елої, Елої, лама савахтані» (Мар. 15:34), затранскрибовані в Євангелії від Марка грецькою мовою, можуть свідчити, що в повсякденні Месія та його учні послуговувалися арамейською; транслітерація Елої в перекладі І. Огієнка відповідає написанню skw'i «Мій Боже» відповідно до арам. хЬяТ (ПРБ)., лама савахтані, що в перекладі значить: Воже Мій, Воже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мар. 15:34). Однак і це передсмертне звертання Месії до Отця являє собою цитування арамейською мовою скорботного Пс. 22; так само інші два контексти, що озвучують вокатив Боже, перегукуються з текстами Старого Заповіту: «Тоді Я сказав: Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Воже!» (Євр. 10:7); «Потому сказав: Ось іду, щоб волю Твою чинити, Воже» (Євр. 10:9). Ще двічі вокатив Боже відбито в притчі Ісуса, яку переповів євангеліст Лука: «Дякую, Воже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник»; «А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Воже, будь милостивий до мене грішного!... (Лк. 18:11, 13).

І.Огієнка ілюструє чотири адресації з компонентом Боже; три з них являють собою комбінацію експресивних молитовних звертань святих зі стрижневих імен Господи, Боже Вседержителю (без конкретизації адресата) відповідно до киріє o 3eoQ o ламюкратюр у мові оригіналу: «І двадцять чотири старці, що на престолах своїх перед Богом сидять, попадали на обличчя свої, та й уклонилися Богові, кажучи: Дяку складаємо Тобі, Господи, Воже Вседержителю, що Ти є й що Ти був, що прийняв Свою силу велику та й зацарював!» (Одкр. 11:17); «І співали вони пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця, говорячи: Великі та дивні діла Твої, о Господи, Воже Вседержителю!» (Одкр. 15:3); «І я чув, як жертівник говорив: Так, Господи, Воже Вседержителю!» (Одкр. 16:7); а от комбінація Господи й Боже наш в І. Огієнка відповідає однокомпонентному киріє! Пор. укр. переклади П. Куліша: «.Достоєн єси, Господи, приняти славу і честь і силу.»; І. Хоменка: «Достойний ти, Господи й Воже наш, прийняти славу і честь і силу»; рос. синодальний: «.достоин Ты, Господи, принять славу и честь и силу.» (Одкр. 4:11); сучасний рос. переклад: «Господь Вог наш, достоин Ты всей славы, хвалы и силы.» (Откр. 4:11); словацькі - католицький та протестантський Jozefa Rohacka: «.Hoden si, Pane a Bote nas, prijat' slavu, cest'a moc.» (Zjavenie 4:11). Див. СПК, СПХ, СРП, SBS.: «.тоді падають двадцять чотири старці перед Тим, Хто сидить на престолі. та кажуть: Достойний Ти, Господи й Воже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все!» (Одк. 4:11).

У цій студії, а також у попередніх розвідках ми неодноразово зауважували, що переважну більшість звертань до Господа уґрунтовано Його самопрезентаціями, серед них трапляється вже згадане вище ім'я Вседержитель. Переклад

І.Огієнка пропонує його в дев'яти контекстах (Ам. 5:16; 2 Кор. 6:18; Одк. 1:8, 4:8, 11:17, 15:3, 16:7, 19:6, 21:22), три з яких репрезентують самовизначення Творця через кілька імен одночасно: «Тому так промовляє Господь, Бог Саваот, Вседержитель: На майданах усіх голосіння, на всіх вулицях крики: ой, ой!» (Ам. 5:16); «... і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете, говорить Господь Вседержитель!» (2 Кор. 6:18); «Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель!» (Одк. 1:8) У наведених прикладах, як і в багатьох інших, само- презентацію Творця зреалізовано через пророків, тобто від 3-ї особи.. Одиничне Вседержитель відповідно до N7'3' (Адонай) у перекладі Старого Заповіту І. Огієнко відбив швидше за все як виняток, продиктований потребою уникнути тавтологічного повтору, оскільки це ім'я в мові оригіналу є елементом складної адресації N73' (Адонай - Господь) S2NVI (Саваот) N^^'B (Елохім - «Бог») 'Л1Л (Яхве - «Господь») Відповідно до правописної традиції івриту, прочитання тексту здійснюється справа наліво.: «Тому так промовляє Господь, Бог Саваот, Вседержитель.» (Ам. 5:16); що ж до адресації Вседержителю, то її, як видно, в означеному перекладі фіксуть тільки тексти Нового Заповіту, причому переважно Книга Одкровення.

У тексті Старого Заповіту (в прочитанні І. Огі- єнка) титул-ім'я Вседержитель відповідає тільки апелятиву N73' (Адонай), уживаному, за юдейською традицією, замість 'ЛІЛ (Яхве), а в Новому - грецькому терміну пахтократюр «вседержитель, всевладний, всемогутній». Апелятив N73' (Адо- най) витлумачують не тільки як Господь, але і як Владика, а також Вседержитель. Так, переклад І. І. Огієнка, крім варіанта Вседержитель, пропонує відповідник Владика близько 20 разів Тільки в Пс. 131:3 переклад Владика є еквівалентом 'Л, тобто скороченого 'Л1Л (ПРБ)., причому 12 з них - це адресації з вокативом Владико, у 5-ти випадках останні є перекладом комбінації 'ЛІЛ N73' (Адонай Яхве), напр.: «Якщо я знайшов милість в очах Твоїх, Владико, то нехай же Владика йде серед нас.» (Вих. 34:9); «Ах, Владико Господи, бож я бачив Господнього Ангола обличчя в обличчя»; «Владико Господи, згадай же про мене, та зміцни мене тільки цього разу, Боже, і нехай я пімщу филистимлянам одну пімсту за двоє очей своїх!» (Суд. 6:22; 16:28); «Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!» (Пс. 2:4); «По правиці Твоїй розторощить Владика царів у день гніву Свого» (Пс. 110:5). У перекладі новозаповітних текстів І. Огієнко тричі пропонує титул Владика в якості адресації відповідно до гр. бєопдтц^ «пан, господар, власник, володар; деспот» Є й інші фіксації в новозавітніх текстах у прочитанні І. Огієнка, які свідчать про переклад гр. 8євпдтцд як Владика, зокрема в 2 Петра 2:1 та Юда 1:4, де ім'я-титул Владика (8євпдтцд) застосовано щодо Господа Ісуса Христа.: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром.» (Лк. 2:29); «...Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив!» (Дії 4:24) У цьому контексті вокатив Владико запропоновано відповідно до двокомпонентної адресації в мові оригіналу - dsanora ви о Oso^; пор. переклад П. Куліша: «Владико, Ти єси Бог, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що в них» (Дії 4:24); рос. синодальний переклад: «...Владыко Боже, сотворивший небо и землю и море и всё, что в них!» (Деяния 4:24); словацький євангельський переклад: «Pane, Ty si Boh, ktory stvoril nebo a zem, more a vsetko, co je v nich»; у словацькому перекладі Jozefa Rohacka: «Samovladca, ty, o, Boze, ktory si ucinil nebo a zem i more i vsetko, co je v nich» (Skutky 4:24). В інших варіантах перекладів, зокрема й в українському І. Хоменка, сучасному російському, словацькому католицькому та ін. так само, як і в І. Огієнка, запропоновано однокомпонентну адресацію - Владико, Владыка, Pane (СПК, СПХ, БМСП, SBS).; «Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» (Одк. 6:10).

Отже, у перекладі І. Огієнка (у частині Нового Заповіту) синонімічні імена-титули Вседержитель і Владика виступають як еквіваленти двох різних лексем - паутократюр Слово пахтократюр - елінізоване, скомпоноване грекомовними гебреями; корінь кратєю має значення: 1) «бути потужним», «мати силу»; 2) «правити, керувати, панувати, володарювати»; 3) «тримати у своїй владі, тримати» (у Полі- бія і в Новому Заповіті); ще одне значення - «могутність, влада» у розумінні «бути всемогутнім». У такому вигляді пахтократюр (як злиття двох слів - пас; і кратєю із суфіксом -тир) уперше трапляється саме в Септуагінті. Див. Сергеев, А.: Палтократюр-Вседержитель в Трактатах блаженного Августина Гиппонского на Евангелие от Иоанна как доказательство равенства Бога-Отца и Сына Божия. (Див.: Доклад на заседании кафедры библеистики СПбДА 28.01.2016: http://bible-spbda.info/researches/20160128-pantokrator/alexey- sergeev-pantokrator.html). Слово 8євпбтцд позначає власника чи пана, особливо у зв'язку з віносинами господар-раб. Коли це слово стосується людини, то воно позначає рабовласника, коли ж йдеться про Бога Отця, то підкреслює абсолютну владу Бога та Його панування; якщо 8євпбтцд уживається щодо Христа, то, ймовірно, набуває значення «господар через викуплення». і бєопдтцсЦ⁰.

Семантично близько до імен Вседержитель і Владика є ще один онім - Цар, відбитий в І. Огієнка по відношенню до Ісуса Христа. Серед інших фіксацій найменування Цар двічі фігурує у формі вокатива відповідно до мови-оригіналу - о Paotlsv^ tmv tovdatav, зокрема, у текстах Євангелій, що тотожно відбили звертання римських воїнів до Христа під час катувань: «І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський!» (Мв. 7:29); «... і приступали до Нього й казали: Радій, Царю Юдейський! І били по щоках Його» (Ів. 19:3).

Це саркастично- глумливе Царю Юдейський мало продовження в написі Пилата на голготському хресті (прямо над головою розіп'ятого Спасителя - як зміст Його провини): «Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським³ і гебрейським написаний: Це Цар Юдейський» (Лк. 23:38) Підтвердженням про напис латиною є абревіація IHRI (IESUS NAZARENVS REX IVDAEORVM - Ісус Назарянин, Цар Юдейський), яку рання християнська церква запозичила в якості символу, що використовувався на багатьох зображеннях розп'яття. Див. також Євангелія від Матвія та Івана: «І напис провини Його помістили над Його головою: Ісус Назарянин, Цар Юдейський» (Мв. 27:37); «А Пилат написав і написа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: Це Ісус, Цар Юдейський» (Ів. 19:19).. Теологи в цьому написі мовами трьох великих держав давнини Кожна з цих держав зробила свій внесок у світову історію: Греція навчила світ культивувати естетику (гармонію внутрішнього і зовнішнього, красу форми та думки); Рим дав світу зразок законодавства й державного управління; Ізраїль (юдеї) став прикладом поклоніння справжньому, живому Богові. Злиття всіх цих досягнень втілилося в Ісусові і було явлено людству через прихід Месії: у Ньому світ побачив високу красу та вищий розум і мудрість Бога. Таке найменування Христа обґрунтовано Його царським походженням як Перворідного від Бога Отця, серед імен Якого в перекладі Старого Заповіту (у контекстах само- ідентифікацій Творця) фігурує онім Цар - Цар слави, Цар великий, Цар Ізраїлів, Цар Яковів (Іс. 41:21, 43:15; Єр. 46:18; Мал. 1:14), зокрема і в якості адресацій - о мій Царю, Царю мій, Царю народів (Пс. 5:34, 84:4, 144:1; Єр. 10:7). Грецьке apyarv уживається в значенні «начальник, вождь, очільник, правитель, князь, владика» (ПРБ). вбачають утілення Божого задуму: усі три мови назвали Христа ЦаремЦ бо в Ньому було втілено Божий закон і Царство Боже, Йому ж було віддано повноваження судити світ. Задовго до народження (приходу на землю як людини) царський статус Месії засвідчують старозаповітні тексти: «Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім'я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру» (Іс. 9:6); «Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці» (Зах. 9:9); так само новозавітний текст - уже напередодні народження Спасителя: «Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця» (Лк. 1:32-33).

У Книзі Об'явлення (Одкр. 1:4-5; 17:14; 19:16) цей статус підтверджено й підсилено: ар/оЮ' тюу paothEwv тц^ УЦЄ (Владика земних царів), киріод корю eotiv каї paot2.Evq PogiXewv (Господь над панами та Цар над царями), а також paot2.Evq paothEwv каї киріод корю (Цар над царями, і Господь над панами).

З іншого боку, Сам Месія визнає визнає вищість Бога Отця, що засвідчує пісня Агнця: «Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих!» (Одк. 15:3).

Загалом студії над біблійними текстами в перекладі І. Огієнка показали, що в репертуарі популярних звертань до Творця закономірно опинилися ті, які ґрунтуються на Його одкровеннях або ж самопрезентаціях - як Господа, Бога. Так, осердям частотних адресацій щодо Творця є вокатив Господи (близько 500 фіксацій): у ста- розаповітних текстах як відповідник давньоге- брайських 'НІ (Яхве) / N.7'3' (Адонай) - 400 фіксацій; у новозавітних - 103 одиниці відповідно до грецького Kvpioq. Вокатив Боже в прочитанні І. Огієнка представлено значно вужче (240 фіксацій): у 226 конструкціях відповідно до xbf (ель) / хУ^'В (Елохім) у Старому Заповіті та в 14-ти відповідно до Oedq у Новому Заповіті. Прикметно, що в новозавітних текстах звертання Боже безпосередньо по відношенню до Бога Сина відбито двічі, й так само можна з упевненістю говорити принаймні про два (з 68-ми) вокативи Господи, адресовані Ісусу Христу (Господи Ісусе) у значенні «Господь», причому означені Боже і Господи вжито в контексті молитовних звертань до Бога (а не боголюдини); решта 66 словоформ Господи - репрезентанти усталеної кирило-мето- діївським перекладацьким зразком шаноблива форма звертання (на зразок українського «пане») до авторитетного наставника, яким був за земного служіння Ісус Христос (боголюдина) для свого оточення. Поза сумнівами, тільки визнання Сина Людського як учителя та широка популярність Христової діяльності в тогочасному суспільстві пояснюють факт застосування щодо Нього традиційного (для юдейських учителів Закону) титулу раррі «учителю мій», попри те, що Ісус не здобув спеціальної освіти. Отже, в оповідях про земне життя Божого Сина тексти Нового Заповіту в переважній більшості фіксують звертання, які відбивають соціальний статус Ісуса Христа (пане, учителю), інші, пов'язані з традиційними Божими іменами (Господи, Боже тощо), адресовано здебільшого Богу Отцю, що, одначе, аж ніяк не обнижує роль Сина, адже «Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я, щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця! Визнання в Ісусі Христі Господа навіть тоді, коли Він був у смертному людському тілі, переконливо продемонстрували опоненти Божого Царства (представники незримого духовного світу), через адресацію Ісусе, Сину Бога Всевишнього (Мар. 5:7; Лк. 8:28).» (Флп. 2:9-11).

1. БКСП: Біблія або книги Святого письма Старого й Нового Заповіту: Із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена. Пер. Іван Іванович Огієнко. Київ: Українське Біблійне Товариство, 2002. 1375 с.

2. БМСП: Библия: Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. Москва: Российское библейское общество, 1994. 1275 с.

3. Ет.сл.: Етимологічний словник української мови. В 7 т. К.: Наук. думка, 1982--.

4. ЕЭБЕ: Еврейская энциклопедия. В 16 т. СПб.: Общество для научных еврейских изданий и Издательство Брокгауз - Ефрон, 1906-1913. URL: https://runivers.ru/lib/book7069/206625/.