Композиційні прийоми відображення часового простору

Анжела ЯКОВЧУК, студентка IV курсу

Olga MASLO, Candidate of Philology, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Ukrainian Linguistics, Literature and Methodology of Education Kharkiv Humanitarian Pedagogical Academy (Kharkov, Ukraine)

Iryna VOLKOVA, Candidate of Philology, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Ukrainian Linguistics, Literature and Methodology of Education Kharkiv Humanitarian Pedagogical Academy (Kharkov, Ukraine)

Anzhela YAKOVCHUK, 4th year Student of the Psychological and Pedagogical Faculty Kharkiv Humanitarian Pedagogical Academy (Kharkov, Ukraine)

COMPOSITIONAL METHODS OF TIME SPACE DISPLAY

In the article the artistic space and time, which are specific, closely intertwined components of the work, have been investigated; a typological analysis of the specifics of modeling space-time coordinates has been conducted, the essence of the concept of "chronotope", its relationship with the genre nature of the work and methods of displaying time space has been studied. The possibilities of the chronotope theory are explained. It is argued that the chronotope is the most important element of the artistic world of the work; it models the relationship of the picture of the world, and therefore is one of the most promising concepts of modern humanities. Remaining debatable concepts in literary criticism, artistic time and artistic space are correlated with the nature of art itself. Time-space artistic images are closely intertwined with the philosophical reflections of the narrator himself. It is proved that the chronotope is first of all the author's-individual world, in which the events described in the literary work are reflected, and artistic time and space are important means of expressing the author's intention. The temporal and spatial characteristics in Luko Dashvar's work "The Cover" are significant and indicative for revealing the author's concept of the world. Leading the "game" with time and space, the author used the opportunities for interesting compositional multi-walks, due to which a truly perfect architectonics was achieved. The work reveals framing, retrospection, rupture of events in time, which are realized in numerous memories of heroes, letters, dreams, "revival" of events witnessed in the archives and more. The article also explores the techniques used to depict socio-historical time, emphasizing the characteristic double solution, which enhances the emotional effect. Due to the application of the method of concentric transitions of being into delusions, the plot unfolds into eventful structures. The author often combines present, past and future tenses in one semantic plane. Luko Dashvar's work is characterized by alternating dynamics and statics. The past, present and future often coexist in one paragraph, sometimes the author resorts to staffing. In the work there is mostly empirical, visible reality, which is a reflection of the information world of structures, in the non-empirical reality the eternity prevails. Comparing different space-time dimensions, the author tried to reveal both the characteristic properties of "here" and "now" and the general, universal laws of existence, to comprehend the world in its unity, to show the absurdity of enmity. The author of the researched novel skillfully used the spatio-temporal composition as a special, conscious artistic technique.

Key words: artistic space, time-space, chronotope, author's concept of the world, semantic plane.

Постановка проблеми

Із другої половини ХХ ст. в колі наукових зацікавлень літературознавців постає аналізування художнього твору у вимірах часу та простору. У кожному творі наявні художній простір і час, однак вони не є абстрактними поняттями, а являють собою конкретні, тісно переплетені між собою складники твору. Дослідження думок, дій персонажів у часово-просторових координатах сприяє більш глибокому розумінню авторського задуму, а також художньої канви літературного твору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Художній простір активно досліджувався й нині вивчається в літературознавстві. Учені, які досліджували часопросторову проблематику, робили акцент на суб'єктивнім характері відчуття часу, його залежності від інтенсивності переживання явищ і подій. Так, С. Скварчинська одна з перших ужила термін «закритий» і «відкритий» простір (Скварчинська, 1954), який згодом став предметом детального дослідження у Д. Лихачова (Лихачов, 1987) і Ю. Лотмана (Лотман, 2002). О. Чичерін увів у літературознавчий обіг таке поняття, як «пам'ять природи». За М. Бахтіним, часопросторові єдності є «організаційними центрами основних подій твору, тому мають сюжетотворче значення» (Бахтін, 1975). Хронотоп конкретних літературних творів досліджує Н. Мафтин (Мафтин, 2018). Тим не менш художня природа хронотопу, його ознаки і способи подання в тексті, визначення функцій часопростору в літературному творі залишаються актуальними й до сьогодні, адже «аналіз літературного твору крізь призму дослідження художнього часопростору містить великий потенціал для виявлення домінант творчості, світоглядних позицій автора, зв'язку між ідейним змістом і формою» (Мафтин, 2018: 164).

Формулювання мети і завдань статті

Твір Люко Дашвар «Покров» іще не був предметом дослідження в аспекті зображення в ньому часопростору. Звертаючись у нашій роботі до типологічного аналізу специфіки моделювання часопросторових координат у зазначеному творі, маємо на меті дослідити суть поняття «хронотоп», вивчити деякі його загальні закономірності розвитку й подати спробу класифікації, розкрити взаємозв'язок хронотопу з жанровою природою зазначеного твору й використані прийоми відображення в ньому часового простору, розкрити майстерність українського прозаїка у царині композиції.

Виклад основного матеріалу дослідження

На наш погляд, у природі хронотопу закладено безліч можливостей. Суть цього терміна з часом змінюється, а деякі трактування вражають своєю оригінальністю та неординарністю. Термін «хронотоп» спричинює дискусії на шпальтах літературознавчих часописів. Простір і час можна віднести до важливих філософських категорій, без яких світоглядна модель реальності стає неможливою. На певних етапах розвитку час і простір уможливлюють створення складної системи, яка відображає часопросторові відношення різних типів.

Кожен літературний твір - це певний комплекс часопросторових компонентів. Теорія хронотопу дає велику кількість можливостей. Хоч трактування цього терміна з плином часу міняється, однак зазначимо, що наявні також деякі загальні закономірності розвою цього поняття. Трактування деякими літературознавцями цього поняття є неординарними і вражають оригінальністю. Так, виокремлювалися й вивчалися деякі складники часу та простору, які були притаманні певній історичній епосі, відпрацьовувалися також відповідні жанрові літературні методи відтворення, що являли собою невід'ємну частину світу літератури.

Науковці вважають хронотоп найважливішим складником художнього світу твору, адже художній і реальний світи не існують поза часом і простором. Саме простір і час відбивають ідейноестетичні погляди й уподобання письменника. О. Ухтомський уперше використав термін «хронотоп» у науковому обігу. Ідею літературознавця розвинув і збагатив М. Бахтін, представивши хронотоп у вигляді системи просторово-часових значень. Дослідник стверджував, що хронотоп являє собою взаємозв'язок часопросторових відношень у літературі, який є нероздільним. Хронотоп дозволяє об'єднати часові та просторові елементи у певну єдність; ці елементи не можуть функціонувати один без одного: «Час тут згущується, ущільнюється, стає художньо-зримим; простір же інтенсифікується, втягується в рух часу, сюжету, історії. Прикмети часу розкриваються в просторі, і простір осмислюється й вимірюється часом. Цим перетином рядів і злиттям прикмет характеризується художній хронотоп» (Бахтін, 1975).

На зламі XIX-XX ст. спостерігаємо виникнення нового бачення просторово-часових структур, яке дає розуміння наукового мислення ХХ ст. Нові філософсько-естетичні бачення навколишнього світу, місця в ньому людини, наукові умовиводи Ф. Ніцше, В. Соловйова, П. Успенського, А. Бергсона та багатьох інших культивують нові підходи до тлумачення й реалізації категорії часу та простору в мистецтві - літературі, кінематографі, музиці тощо.

Суттєвих змін картина світу зазнала не лише через вплив науки, філософської думки, нових естетичних поглядів, а й усього того, що відбулося впродовж перебігу історії людства. Завдяки модернізму виникла нова художня свідомість, підвалиною якої стало твердження про те, що людина може створити власний світ, який не залежатиме від об'єктивного світу, але є такий же реальний, значущий, як і дійсність. Саме це сповнило категорії часу та простору більш суб'єктивним, посилено особистісним за попередні епохи змістом.

Літературознавство зацікавилося дослідженням цих категорій у художній літературі досить недавно - із середини ХХ століття. Такі літературознавчі дослідження спершу містили здебільшого аналіз поглядів того чи іншого письменника щодо простору і часу, натомість не приділяючи уваги вивченню часу і простору художнього світу. Праця Д. Лихачова «Поетика давньоруської літератури», яка побачила світ у 1967 році, заклала підґрунтя глибокого вивчення структур часопростору в літературі. Аналізуючи категорії простору й часу, Д. Лихачов указав на особливості художнього осмислення цих категорій у різних літературних епохах: події, які розгортаються в літературному художньому тексті, можуть також збігатися з художнім часом самого автора. У художньому творі «час може випереджати певні події або відставати від них» (Лихачов, 1987).

Юрій Лотман досить ґрунтовно працював над дослідженням простору художнього твору. Так, дослідник розмежував фантастичний і побутовий і простори, відкритий і замкнений. Художній простір у літературі він уважав безперервністю, у якій перебувають герої, але це також і події, що зображені у творі. Художній простір, на думку, Ю. Лотмана, не завжди є природним, адже він проектує взаємозв'язки картини світу: тимчасові, етичні, соціальні тощо. Літературний простір, розпадаючись, припиняє існувати як єдиний простір і трансформується у безліч інших просторів, які можуть бути зовсім не пов'язані між собою, а це створює хаотичність структури простору. Вона є вагомим поетичним засобом у творі, бо в параметрах простору закладений естетичний вміст конкретної епохи: «Кожному художньому простору відповідає особливий тип стосунків, який реалізується в свідомості героїв» (Лотман, 2002: 30).

Художній час і простір зазвичай перебувають у певному взаємозв'язку. Художній час може досить строкато втілюватися в художньому творі: або ущільнювати, зменшувати межі оповіді, або ж, навпаки, розтягувати їх. Коли у тексті твору переважає опис, то це зумовлює можливість для письменника втілити авторське бачення світу. А от опис дозволяє читачеві зануритися в художній простір твору, де час нібито зупиняється.

Б. Роднянська наголошує на ейдологічній функції часу та простору: «Художній час і художній простір - найважливіші характеристики художнього образу, що забезпечують цілісне сприйняття художньої дійсності й організовують композицію твору» (Цит. за ((Шерстюк 2018: 60)).

Отже, на нашу думку, час і простір у художньому тексті перебувають у тісному взаємовпливі, час від часу трансформуються або модифікуються.

З-поміж хронотопів літературознавець В. Щукін визначає низку явищ дійсності: «зустріч, візит, спектакль, богослужіння, свято, подорож, побачення, одруження, інтимне зближення, сон, відпочинок, хвороба, судовий процес, тюремне ув'язнення, полювання, битва, катастрофа, народження, життя, смерть (як закінчений акт, а не безстроковий стан після цього акту), похорони, хрестини й багато іншого. Місто, будинок, корабель і цілий ряд численних локусів теж можуть перетворитися в хронотоп, але лише в тому випадку, коли в їхньому просторі відбувається та триває процес або подія. Тоді ці хронотопи зручніше буде назвати по-іншому: життєдіяльність міста, життя (функціонування) будинку, плавання на кораблі» (Щукін, 2004: 58). Автор тут цілком слушно, із нашого погляду, висновує, що «жанр прагне до свого завершення в певному хронотопі часу-місця звершення» (Щукін, 2004: 60).

Отже, проведений огляд теоретичних робіт науковців, а також дослідження категорій часу та простору в літературному процесі дає підстави висновувати, що хронотоп є одним із найбільш перспективних понять сучасного літературознавства зокрема й гуманітарної науки взагалі, що дістало поштовх до вивчення після виходу ґрунтовних теоретичних праць Михайла Бахтіна. Художній час і художній простір натепер залишаються дискусійними поняттями в літературознавстві, що лише розпалює до них інтерес дослідників. їхня дискусійність зумовлена не лише різними підходами літературознавців до цих категорій, а й їхніми багатозначністю та умовністю, що корелюється природою самого мистецтва. Часопросторові образи в художній літературі тісно переплетені з філософськими роздумами самого наратора, бо ж вони є відбиттям його життєвої позиції й деяких житейських установок. Власне ставлення до певної події наратор висловлює здебільшого завдяки описовості. Важливою особливістю художніх образів часу та простору вважається те, що автор ніколи не буває абсолютно байдужим і відстороненим, а завдячуючи цьому всі образи, створені ним, мають виразні індивідуальні риси.

Не претендуючи на остаточність, вважаємо хронотоп сукупністю просторово-часових перетинів у тексті художнього твору, які системно взаємопов'язані. Вони об'єднують складники художнього тексту та окреслюють його межі. Хронотоп - це, перш за все, індивідуальний авторський світ, у якому зображено події, представлені в літературному творі. Художній час і простір вважаємо найважливішими засобами втілення й вираження авторської інтенції.

Репрезентація просторових і часових характеристик у творі є показовою і значущою для виявлення авторської концепції світу у творі Люко Дашвар «Покров». Символічним є початок досліджуваного твору, у якому оповідь замикається лексемою «час»: «Уже й час?» (Люко Дашвар, 2015). Отже, з перших рядків твору маємо вихід нервового волокна оповіді на поверхню. Подальший детальний опис приготувань до смерті (напружено, але сплановано Криващиїхою) має свою композиційну завершеність: це композиція жанрової картини, дії, застиглої на полотні.

Автор часто поєднує теперішній, минулий і майбутній часи в одній змістовій площині:

Змилуйтеся, бабо Кривошиїхо! Урятуйте Ярему Петровича! Ще вчора верхи стрілою літали. А веселі ж були! А дужі!... Не втерпіли, зайшли до курильні, а Ярема Петрович на долівці хриплять.

Савко замовк на мить, на бабу зиркнув.

- Бабо, чуєте? Як хазяїн помруть, і мені не жити! (Люко Дашвар, 2015).

Люко Дашвар, здавалося б, фіксує тільки зовнішні вияви психічного стану свого героя в момент усвідомлення безповоротності втрати, однак ця «зовнішність» якнайглибше передає межовість його стану, про що свідчать спогадиретроспекція Яреми: