Зміни семантики прикметника український у період Української революції 1917-1921 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІНИ СЕМАНТИКИ ПРИКМЕТНИКА УКРАЇНСЬКИЙ У ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 РОКІВ

Н.Ю. Ясакова

Анотація

У статті розглянуто зміни семантичних характеристик прикметника український, що відбулися під час Української революції 1917-1921 років. Матеріалом дослідження стали вживання лексеми, дібрані зі щоденникових записів Є. Чикаленка та В. Винниченка.

Констатовано розширення семантичної сумісності прикметника український порівняно з текстами, що описують події в Російській імперії на початку ХХ ст. У період Української революції цей прикметник набув здатності характеризувати державу та її інституції, поєднувався з лексемами, що демонстрували актуальність відокремлення від імперії (самостійний, національний, суверенний). Втратила свою актуальність синонімія з прикметниками, які виражали імперське ставлення до українського й функціювали в публічному дискурсі Російської імперії на початку ХХ ст. Водночас в антонімійних відношеннях український - малоросійський оприявнилося протиставлення справді українського й колоніального - такого, що відповідає імперському баченню.

Завдяки подіям Української революції 1917-1921 років у свідомості носіїв мови закріпилися нові структури когнітивної моделі, яку вербалізує прикметник український. У мовному коді ця номінація змінила свій статус - перейшла до розряду політичних. Перехід до власне політичного статусу відбувся через долання тих семантичних обмежень, які характерні для функціювання номенів на позначення колонізованих народів, розрив семантичних зв'язків із лексемами імперського дискурсу, а також через протиставлення власного та імперського бачення українського.

Ключові слова: національна ідентичність, семантика прикметника, лексичне значення прикметника, прикметник «український», зміни семантики слова, постколоніалізм.

Annotation

революція український прикметник семантичний

CHANGING SEMATICS OF THE ADJECTIVE "UKRAINIAN" DURING THE UKRAINIAN REVOLUTION OF 1917-1921

Yasakova N.Y.

This article presents consideration of the sematic characteristics of the adjective "Ukrainian" that was changing during the Ukrainian Revolution of 1917-1921. The uses of this lexical unit selected from the journal records of Ye. Chykalenko and V. Vynnychenko served as a material of the study.

The article marks an increase of semantic compatibility of the adjective "Ukrainian' as compared to the texts describing events in the Russian Empire in the early 20th century. During the Ukrainian Revolution the adjective developed the ability to characterize the State and its institutions and was combined with the lexical units that demonstrated significance of separation from the Empire (independent, national, sovereign). Its synonyms expressing imperial attitude to the Ukrainian that existed in the Russian Empire's public discourse in the early 20th century became irrelevant. At the same time the antonymous pair "Ukrainian - Little Russian" revealed an opposition of the truly Ukrainian and the colonial, associated with the imperial vision.

The events of the Ukrainian Revolution of 1917-1921 resulted in anchoring in the native speakers' minds of a new cognitive model structures verbalized by the adjective "Ukrainian". This naming unit changed its status in the language code - transferred to the political category. Transition to the political status occurred by overcoming semantic restrictions specific to the nomens designating colonized peoples, disruption of semantic relations with the lexical units of the imperial discourse, and by opposing the inherent and imperial vision of the Ukrainian.

Keywords: national identity, semantics of the adjective, lexical meaning of the adjective, adjective "Ukrainian", changes of the word semantics, postcolonialism.

Постановка наукової проблеми

Осягнення витоків, складників і механізмів витворення власної ідентичності є важливим завданням для будь-якої нації. Лінгвістика, безперечно, є однією з тих наук, що мають бути долучені до його розв'язання, особливо складного в разі тривалого перебування народу в бездержавному, колоніальному статусі. У таких умовах національна ідентичність нерідко стає результатом свідомого особистого вибору, що відбувається попри вплив панівної культури та освіти, а мова вбирає й зберігає для прийдешніх поколінь її носіїв досвід і колоніального життя, і антиколоніальних змагань.

Мова метрополії є одним з інструментів реалізації та підтримання культурної, соціальної, політичної залежності колоній. Як зауважує Е. Саїд, "ані імперіялізм, ані колоніялізм не є просто актами накопичення і надбання. Їх підтримують і, здається, навіть просувають подиву гідні ідеологічні формації, які містять уявлення про те, що певні території та народи потребують і шукають опанування; а також пов'язані з пануванням форми знання: лексика класичної імперської культури XIX сторіччя рясніє словами й поняттями на зразок “нижчі раси”, “підлеглі раси”, “другорядні народи”, “залежність”, “експансія”, “владність”" [13: 44-45]. Формування або збереження національної ідентичності колонізованого народу відбувається у надзвичайно складних умовах і потребує постійного опору зовнішнім упливам, із поміж-яких - і мовна експансія, і експансія імперської ідеології, реалізована, зокрема, й засобами рідної для колонізованого народу мови.

Історики констатують своєрідність статусу України в Російській імперії та СРСР, що не дає змоги використовувати лише традиційні підходи постколоніальної теорії. На думку Я. Грицака, найпродуктивнішим є застосування концепції внутрішньої колонізації [25: 733], зокрема тому, що "у складі Російської імперії та Радянського Союзу Україна була радше ядром, ніж колонією" [25: 733]. Однак як у "сучасній українській історії є “глобальні моменти”", які неможливо звести до відносин між ядром, периферією та колонією” [25: 736], так у національній ідентичності українців, що її фіксує мова, є ті елементи, які не можна пояснити за межами постколоніальної парадигми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В української лінгвістики ще попереду ґрунтовне й комплексне вивчення мовних фактів із погляду вияву національної ідентичності в колоніальних і постколоніальних умовах, хоча бачимо низку праць, які висвітлюють аспекти цієї проблеми. Описані заборони української мови в Російській імперії, їх трансформація в СРСР; з огляду на тривалий період русифікації потрактовані та переглянуті деякі мовні норми, що відбивають, зокрема, зміни до Українського правопису та нові підручники, посібники тощо. Уплив радянської ідеології на семантику та функціювання лексичних одиниць української мови розглядали у своїх працях чимало лінгвістів [6; 7; 8; 9; 11; 12]. Проте досі не досліджено всі наслідки перебування української мови в колоніальному статусі. Як відзначив П. Гриценко, ”у структурі української мови ці події залишили глибокі зміни, що засвідчують передусім надмірно велика кількість російськомовних запозичень, численні кальки та похідні від непитомих основ за наявності українськомовних альтернативних словотвірних ресурсів, а також значне поширення суржику” [5: LІ].

Важливим результатом колоніального минулого стала поява та семантичні зміни низки лексем і сталих словосполучень, наприклад: дружба народів, братні народи, старший брат, молодший брат, народи СРСР, калька, суржик, пострадянський простір. Л. Масенко розкрила маніпулятивну сутність деяких із цих одиниць у контексті радянського тоталітарного дискурсу. Зокрема, знана українська соціолінгвістка показала, що словосполуку братні народи почали використовувати ще до 1917 року, а пізніше вона стала риторичним штампом для приховання політики асиміляції неросійського населення радянських республік [8: 176-178].

Розвиток уявлень про українську націю мова зафіксувала у номінації осіб, позначенні об'єктів навколишнього світу, абстракцій, які релевантні для буття нації, а також у способах функціювання відповідних назв у різноманітних текстах і дискурсах, адже ”існує дуже тісний зв'язок між життям суспільства та лексикою мови, якою воно розмовляє” [24: 8]. Семантика лексем української мови увібрала як імперське бачення самих себе, так і спроби очищення від чужої, нав'язаної оптики. Показовими у цьому аспекті є номени, що їх використовували і використовують українці для самоідентифікації, та ті прикметникові лексеми, які вживають для позначення різноманітних об'єктів як таких, що мають стосунок до української нації.

Мета цієї статті - встановити зміни семантичних характеристик прикметника український, що відбулися під час Української революції 1917-1921 років. Матеріалом дослідження стали вживання лексеми український, дібрані зі щоденникових записів В. Винниченка та Є. Чикаленка.

Виклад основного матеріалу дослідження

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Період, коли відбувся розпад імперій і було проголошено незалежну Українську державу, вважають часом становлення ”нової самосвідомості українців” [10: 282]. За словами С. Плохія, ”Це був перший відкритий розрив України з Росією від часів Івана Мазепи (...) Джина незалежності випустили з імперської пляшки” [10: 276]. Хоча Україна не змогла здобути політичної незалежності, українці вибороли нове бачення себе як окремої нації, що дало змогу опиратись імперській ідеології нового штибу - радянській. Висвітлюючи українську літературу як речницю антиколоніального дискурсу, В. Агеєва підкреслює важливість цього короткого періоду української історії: "Потуги національної революції 1917 року забракло для захисту посталої держави, але її вистачило, аби розбудувати культурний суверенітет такою мірою, щоб численні спроби його знівелювати й долучити українців - як того прагнули комуністичні ідеологи - до “нової історичної спільності - радянського народу” зазнали невдачі" [1: 20]. Українську революцію 1917-1921 років історики визнають таким "суспільно-політичним явищем історії України модерного часу, яке стало логічним завершенням розвитку українського національно-визвольного руху 19 ст. і водночас визначило характер перебігу української історії 20 ст., зокрема розвиток українського націоналізму, національної самосвідомості, націота державотворення..." [2].

Особливе значення Української революції усвідомлював і В. Винниченко, і Є. Чикаленко, що засвідчують не лише щоденникові записи. Хронологію подій, свої враження й оцінки В. Винниченко висвітлив в окремій праці "Відродження нації". Після прочитання її першого тому Є. Чикаленко в листі до автора написав так: "Господи! Які гарні часи ми пережили! Я, що тиняюся вже рік поміж чужими мені галичанами (свідомими і не свідомими москвофілами), одірваний від дітей і близьких мені людей, все-таки вважаю за щастя, що я дожив до тих часів, дожив до відродження нації. Бо, що б тепер не сталося, яка б реакція не вернулась, а укр[аїнська] нація вже не вмре, вже ніщо не в силі її задушити після всього пережитого." [19: 301]. Потужний уплив подій Української революції на розвиток національної самосвідомості дає підстави для ґрунтовного вивчення мовних засобів позначення української національної ідентичності саме в цей період.

Лексичне значення слова є складною динамічною структурою, що, зокрема, відбиває уявлення носіїв мови про певні категорії об'єктів дійсності та відношення між ними. К. Годдард та А. Вежбицька цілком закономірно відзначають, що "значення слів насправді є одними з найбільш чутливих і маловикористовуваних детекторів для реєстрації того, що відбувається у світі - політичного, соціального та психічного" [24: 2].

Звісно, не йдеться про словникові значення, які є максимально лаконічними. У випадку відносного прикметника український лексикографічне тлумачення лише відсилає до інших складних понять, розуміння яких змінне в часі: "УКРАЇНСЬКИЙ, а, е. Прикм. до українці і Україна" [14: 423]. Ця лексема поєднує в одну категорію низку дуже різних об'єктів (від назв конкретних предметів до абстракцій), яким не властива подібність. Утворювана категорія не має природних меж, як, скажімо, категорії об'єктів, що їх позначають відносні прикметники на зразок молочний або хвойний. Вона ґрунтується на стосунку до однієї когнітивної моделі, компоненти якої носії мови переосмислюють унаслідок суспільних змін. Знаний американський історик Т. Снайдер у передмові до праці "Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999" відзначає таку істотну зміну у розумінні прикметника український: "Термін “український” позначає географічне поняття в Середньовіччі та ранньомодерному часі, але політичне - в сучасному контексті" [15: 9].

Щоб пояснити зміни лексичного значення досліджуваного прикметника, варто застосувати поняття когнітивної моделі, яка, за Д. Лакоффом, є цілісною структурою, що є чимось більшим, ніж просте поєднання її частин [26: 21].

Поєднуючись з іншими назвами, прикметник український модифікує їх, сам зазнаючи модифікацій, а вся когнітивна модель є динамічним утворенням, яке відбиває уявлення про обсяг і якісні характеристики того, що може належати до сфери українського. На думку словацького лінгвіста Ю. Дольніка, збереження пережитої референційної реальності чи у формі ілюстрації, чи більш абстрактної ідеї, концепції чи одиниці знань не є частиною значення слова, а тлом, умовою для його розуміння [22: 314]. Водночас ґрунтовне вивчення лексичного значення не можливе без урахування умов функціювання слова в дискурсі, тим паче коли йдеться про одиниці, що позначають суспільні феномени. Крім того, досвід семантичної інтерпретації прикметників засвідчив, що вони містять багато дискурсивної семантики, часто виступаючи ключовими елементами для розуміння буквального, емоційного, культурного та метафоричного значення речення. Тому варто окремо враховувати здатність прикметника викликати концептуальну структуру, яка складається через сумісність з іншими фреймами, активованими спорідненими іменниками та дієсловами в тому самому дискурсі. Сумісність означає, наскільки (не)звичною є композиція двох або більше фреймів у певній мові/культурі [23: 167]. Отже, аналізуючи назви, поєднувані в певний період життя суспільства з прикметником український, з'ясовуючи його парадигматику, встановлюємо істотні семантичні характеристики лексеми й властивості когнітивної моделі, що пов'язана з нею. Оскільки в період національно-визвольних змагань відбулися важливі для життя нації події, можна припустити, що досліджуваний прикметник український зазнав семантичних змін, які відбиватимуть, зокрема, модифікації відповідної когнітивної моделі.

На початку ХХ століття в Російській імперії прикметник український уживали не лише на позначення географічних і етнографічних понять, що засвідчив, зокрема, аналіз його функціювання в щоденникових записах Євгена Чикаленка, які відбивають події 1907-1917 років [21]. Бачимо поєднання цієї одиниці з широким колом різноманітних назв, що засвідчують культурну й політичну активність української громади, наприклад: белетристика, видання, газета, журнал, книгарня, культурний центр, література, музей, наукове товариство, національний союз, партія, преса, театр, тижневик, товариство, трупа, фракція, спектакль, репертуар тощо. Наявність чималої кількості носіїв української національної ідеї, їх намагання провадити організовані та цілеспрямовані дії демонструють повторювані в тексті щоденника словосполучення український рух і українська справа. Важливим є позначення відповідної національної належності представників різних соціальних груп (інтелігенція, молодь, аристократ, критик, магнат, педагог, письменник) і значна частотність згадувань української інтелігенції, яка має вирішальну роль у становленні та розвитку модерної нації. За твердженням Р. Шпорлюка, зародження інтелігенції стало "симптомом глобальних змін у Східній Європі», адже, "як засвідчує західноєвропейський приклад, націєтворення нерозривно пов'язане з розвитком інтелігенції" [20: 419].

Водночас щоденник фіксує несприятливість умов для реалізації національної ідентичності українців в умовах Російської імперії: створення та функціювання українських інституцій відбувалося всупереч протидії держави, натрапляло на численні перешкоди. Прикметним видається вживання словосполучення українське питання, що оприявнює невизначений політичний статус українців, "виразно демонструє вторинність українців як громадян, периферійність для держави їхніх потреб та інтересів, складність презентації останніх у державних органах влади" [21: 101].

Своєрідна різноспрямованість синонімічних відношень досліджуваної лексеми виявляє розбіжності між сприйняттям українського в різних суспільних сферах. Для української спільноти природним було поєднання в синонімічний ряд лексем український, свій, наш, рідний, національний. Йому протистоїть імперське бачення, де український - це інородчеський, малоруський, малоросійський, мазепинський, хохлацький (хахлацький), що засвідчує "ставлення до українців як периферійного етносу, вторинного, підлеглого російському народові й невіддільного від нього, а також загрозливого, небезпечного для імперії" [21: 103]. Водночас щоденник фіксує й такі випадки, коли українці послуговуються звичними для імперського дискурсу назвами, уживаючи як синонімічні лексеми український, малоросійський, наш, хохлацький [17: 227, 228, 280]. Отже, синтагматика та парадигматика лексеми український, що їх простежуємо в щоденникових записах Є. Чикаленка за 1907-1917 роки, з одного боку, демонструють багатство і різноманітність уявлень про українське як окрему категорію, з другого боку, фіксують невизначеність, периферійність її політичних складників, відмінність власного і зовнішнього (державного, імперського) аспектів бачення себе, які, однак, не є цілком розмежованими.

У щоденникових записах Є. Чикаленка та В. Винниченка за 1917-1920 роки синтагматика прикметника український засвідчує істотне розширення його семантичної сумісності. Українською номіновано державу та інституції, що безпосередньо пов'язані з її функціюванням (армія, уряд, суд). Важливо, що прикметник український уживано не в роздумах про можливість або потребу створення держави, використані номінації відбивають реальний, хоч і не зовсім успішний досвід значної кількості носіїв мови. Наприклад: Коли Директорія продержиться ще хоч з місяць, коли матиме хоч клаптик території, коли Америка згодиться на підтримку української держави, то ще, може, вдасться дещо урятувати за допомогою німців. [3: 350]; Всі тепер бачать, що держава українська гине, що вона попала в руки російських кадето-октябристів... [18: 65];