Процес концептуалізації як аспект пізнавальної діяльності людини

Результати й обговорення

Поняття концепту

Проаналізувавши теоретичні джерела, можна помітити, що концепт вважають складним багатоаспектним феноменом, який має зв'язок із когнітивними процесами та культурою, при цьому способи представлення концептів у мові є різними (Evans, 2007). Будучи однією з головних категорій концептуальної семантики, концепт є ідеальним феноменом, що у свідомості індивіда існує у вигляді глобальної, деяким чином структурованої різносубстратної розумової одиниці. Концепт є багатовимірною ідеалізованою сутністю, яка втілює культурно зумовлені уявлення конкретного народу про світ та може бути опредметнена мовними засобами (Теркулов, 2010).

З точки зору психолінгвістики концепт розуміють як уявний продукт, схожий на усталений і типовий образ, який може використовуватися замість цього образу. Зокрема, Залевська розглядає концепт як «базове перцептивно-когнітивно-афективне утворення динамічного характеру, що спонтанно функціонує у пізнавальній та комунікативній діяльності людини і підпорядковується принципам психічного життя індивіда, внаслідок чого відрізняється від понять та значень за окремими параметрами» (Залевская, 2003, с. 34). Дослідниця вважає концепти єдиною ментальною мережею, акцентуючи увагу на тому, що кожен концепт виступає корелятом когнітивних, афективних та сенсорних психічних процесів у сприйнятті індивіда (Залевская, 2003).

Специфіка процесу концептуалізації

Формування концептів виступає наслідком розумової побудови предметів та явищ. Такий пізнавальний процес називають концептуалізацією. Переважно дослідники розглядають концептуалізацію як один із головних процесів когнітивної діяльності людини, суть якого - у структуруванні знань та усвідомленні конкретної інформації, підґрунтям чого є виділення смислових компонентів у людській свідомості (Болдырев, 2000; Маслова, 2008; Полюжин, 1999).

Крім того, концептуалізацію супроводжує виникнення концептів, концептуальних структур і концептуальної системи у людській психіці (Кубрякова, 1996, с. 94). Концептуалізація як процес опосередкована свідомістю особистості мовця та визначається індивідуальними, соціальними та національно-культурними чинниками (Добровольская, 2005, с. 5).

Когнітивна активність людини полягає в накопиченні нової інформації та її модифікації (Schwarz, 1996). Як стверджує О. Кубрякова, концептуалізація передбачає усвідомлення інформації про навколишній світ, мисленну побудову предметів та феноменів оточуючої дійсності, що має наслідком формування своєрідних ідей про світ як зафіксованих у свідомості смислів-концептів, концептуальних структур і концептуальної системи в цілому (Кубрякова, 1996). Водночас концептуалізацію вважають і «буттям людської свідомості» (Архипов, 2001, с. 13), «деяким наскрізним для різних форм пізнання процесом побудови знань із певних мінімальних концептуальних одиниць» (Кубрякова, 1996, с. 93) тощо.

Концептуалізація та категоризація

Концептуалізація ґрунтується на такому пізнавальному процесі, як категоризація, оскільки до формування концептів залучені попередньо осмислені дані (Болдырев, 2000; Nelson, 1983). Концептуалізація зосереджена на виділенні змістових одиниць людського досвіду та структурних типів знань, тобто концептів, а от категоризація пов'язана із об'єднанням схожих одиниць у категорії, тобто більші розряди (Болдырев, 2000; Кубрякова, 2004). Категоризація є способом здобуття значного об'єму інформації. Цим самим вона організовує орієнтацію людини у часі і просторі та успішне розкодування інформації про навколишній світ, оскільки ставить на перше місце перцептивний досвід. При цьому усвідомлення ментальних образів потребує виділення смислів, які вербалізують реальність (Nelson, 1983).

У пізнавальній сфері особистості категоризація співвідноситься практично з усіма когнітивними здібностями, а також із мисленнєвими операціями ототожнення, порівняння, встановлення подібності тощо. Фактично мова йде про формування та виокремлення самих категорій, поділ зовнішнього і внутрішнього світу людини згідно зі змістовними характеристиками її існування та діяльності, узгоджену демонстрацію різних феноменів через об'єднання їх у меншу кількість розрядів, а також про результати класифікаційної діяльності (Croft, 2004).

Як зазначає Фрумкіна, категоризація націлена на пояснення нових фактів через уже відомі і структурування картини світу на основі узагальнення (Фрумкина, 1992, с. 5). Категорії, які виникли в результаті, можна вважати «однією з пізнавальних форм людського мислення, що дає змогу узагальнити її досвід і класифікувати його» (Кубрякова, 1996, с. 45).

У когнітивній лінгвістиці виокремлюють різні підходи до організації категорій: класичний, інваріантно-варіантний, прототипічний, «сімейної схожості» тощо. Усі вони мають різну будову і зміст (Evans, Bergen, Zinken, 2007). Подібний діапазон способів утворення категорій можна обґрунтувати тим, що знання, які формують концептуальну систему, зазвичай мають відмінні джерела утворення - це може бути предметно-практична діяльність, теоретичне і буденне пізнання, інференція, вербальне та невербальне спілкування, конкретно-чуттєвий досвід, соціальний досвід тощо. Це дещо пояснює варіативність типів, будови та наповнення концептів, рівнів їхньої належності, що, у свою чергу, має результатом багатоманіття категорій, зокрема, й мовних (Болдырев, 2000).

Отже, мовна категоризація є різностороннім феноменом, що виступає наслідком поєднання мовних та енциклопедичних знань, які закарбовані у наївній і науковій картині світу. Концептуальну основу для мовної категоризації складає володіння інформацією про особливості організації фізичного і соціального світу, відтак категоризація в мові полягає в актуалізації наївних вихідних уявлень про сутність речей як про характеристики або риси об'єктів. Це дає змогу говорити про те, що категоризація природних об'єктів і подій знаходить відображення у категоризації мовних одиниць, які застосовуються для їх називання (Манерко, 2000).

Як зазначає Кубрякова (2004), мовна категоризація покликана виправити деякі концептуальні структури та форми їх об'єктивації, знайти для певного змісту конкретний спосіб представлення. Кацнельсон (2001) додає, що «мовні категорії є переважно узагальненими розумовими формами, які мають логічне походження і складають закінчену систему. Проте зважаючи на свою логічну природу, така система граматичних чи логікограматичних форм не є безпосередньо мовною, натомість складає загальну основу мови» (Кацнельсон, 2001, с. 28).

Процеси категоризації і концептуалізації відрізняються за своїми кінцевими результатами та метою. Категоризація націлена на об'єднання подібних або тотожних одиниць у більші розряди (категорії), а концептуалізація полягає у виділенні мінімальних змістових одиниць людського досвіду, структур знання, концептів. Звідси випливає, що поняття мовного елементу ґрунтується на процесах категоризації, а концепт має основою концептуалізацію світу. Категоризація виступає раціонально-логічним явищем і водночас загальнолюдським надбанням, а концептуалізація є когнітивно-оцінним феноменом, який віддзеркалює етноспецифічне осягнення конкретної частини позамовного світу (Приходько, 2008).

У процесі категоризації мовець використовує концепти, що з'являються завдяки унікальній людській здатності виділяти стійкі, узагальнені риси явищ зі спільного фону інформації про дійсність і відповідно їх об'єднувати. Відтак, можемо стверджувати, що концепти утворюються у результаті ототожнення або розрізнення об'єктів, виділення їхніх характеристик, а також дій, скерованих на ці об'єкти, та інших операцій, які пов'язані з ними (Ладика, 2016). Звідси випливає те, що процеси категоризації та концептуалізації мають дуже важливе значення у вирішенні питання кореляції концептуальних структур людської свідомості з тими мовними одиницями, які їх представляють.

Роль концептуалізаціїу виникненні концептосфери

Концептуалізація предметів та явищ оточуючого світу сприяє утворенню у людській свідомості структур знань і досвіду, тобто концептів. Вони тяжіють до організації, складають окрему систему взаємозв'язків і підпорядкування та цим самим утворюють концептосферу національної культури. Вона є спільною для усіх представників культури та об'єднує націю на психічному рівні (Приходько, 2008). Концептуалізацію можна вважати і способом, і результатом формування смислів. Людська когнітивна активність провокує утворення нових смислів постійно. Деяка частина з них здатні впливати на особливості національної лінгвокультури.

Сама ідея концепту співвідноситься з уявленнями про ті смисли, які індивід використовує для реалізації когнітивної діяльності і які репрезентують досвід і знання, результати активності людини та процесів освоєння дійсності у вигляді певних «квантів» знання» (Кубрякова, 1996, с. 90). Загалом суть концепту відображає кількашарове сполучення лінгвістичних та екстралінгвістичних складників. Аналіз концептів, тобто відтворення компонентів концептуального простору в лінгвоетнокультурній свідомості, має на увазі дослідження таких складників та їх структурування (Добровольский, 1997).

Як наслідок контакту індивіда з оточуючою дійсністю, в його свідомості складається концептуальна система, яка і є тим ментальним рівнем, або ж тим психічним утворенням, де зосереджується поєднання усіх концептів, їхня упорядкована сукупність (Маслова, 2008). Отже, концептуальна система є картиною світу, що відображає взаємовідносини людини і світу, найбільш важливі умови її існування у цьому світі, тому її можна вважати і такою системою ідей та знань про довколишній світ, яка відбиває досвід індивіда (Постовалова, 1988).

У концептуальній системі виокремлюються конкретні концепти, які виникли протягом пізнання світу і репрезентують інформацію про оточуючий світ. До простих концептів відносять ті, що складаються з одного слова, а до більш складних - компоненти словосполучення та речення. На назву концепту впливає те, наскільки вдало була здійснена концептуалізація того слова, словосполучення чи речення, що уособлюють концепт. Концепт є своєрідним посередником між дійсністю і словами, тому сукупність концептів - це інформація про значення, яка зберігається у людській семантичній пам'яті (Димитренко, 1999, с. 39). Поєднання концептів як семантичних одиниць, які представляють культурні особливості сприйняття мовцями світу, складає концептосферу (концептуальну область). Специфіка мовної концептуалізації, проаналізована у працях Арутюнової, Воробйової, Жаботинської, Маслової та інших.

Слово і концепт

Змогу описати й визначити суть концепту дає мова, зокрема, мовні знаки (Болдырев, 2000; Кубрякова, 2004; Маслова, 2008). Попова та ЙСтернін ототожнюють слово із вмикачем, що «умикає концепт у свідомості людини, активує його та запускає у процес мислення, тобто уможливлює його використання у мисленнєвій діяльності» (Попова, 2002, с. 39). Жайворонюк (2004) підтримує авторів, наголошуючи, що «слово, як ім'я реалії поряд із усім набором специфічних мовних ознак виступає не тільки мовною, а й концептуальною одиницею, тобто концептом» (с. 26).

У цілому питання взаємозв'язку слова та концепту є одним із провідних у сучасній когнітивній науці і в Україні, і за кордоном. Деяка частина концептуальної інформації має фіксацію у способах мовного вираження, а інша частина представлена у свідомості людини когнітивними структурами, такими як образи, малюнки, схеми та ін. (Кубрякова, 2004; Маслова, 2008). У психіці людини чимало фрагментів дійсності представлені у вигляді образів, а багато з того, що може бути побаченим і зрозумілим, існує без наявності для цього спеціального позначення, тобто слова. У зв'язку з цим мова, володіючи множиною мовних елементів, і є засобом здійснення сучасних лінгвістичних досліджень. Особистість утворює нові знання здебільшого через мовні повідомлення, що наділяють вже існуючі образи свідомості новими відтінками. Звідси виникає можливість нескінченного утворення нових знань.

Як ми вже згадували, концепти є одиницями людської свідомості, а мовні одиниці виражають велику частину концептуального простору. Та частина концепту, яка закріплена у вигляді мовного знаку, є одиницею мовного семантичного простору й утворює значення.

Оскільки концепт є багатовимірним поняттям, що може бути пояснено його триєдиною структурою, має місце і складність у його моделюванні. Центральною частиною концепту є мовна одиниця, яка «представляє» його ім'я. Все, що розташовується навколо центру, є асоціативними векторами. У зв'язку з цим Карасик та Слишкін (2001) відповідно виділяють ядро та периферію концепту. Ядро складається з найближчих та найактуальніших асоціацій у носія мови, а всі більш віддалені асоціації формують периферію концепту. концепт мова лінгвістика пізнавальний

Концептуальні ознаки знаходять вираження у семантиці мови. Багатоаспектність концепту виявляється у тому, що він здатний репрезентуватися великою кількістю слів, що утворюють семантичне поле концепту, у якому представлений невербальний досвід як окремої людини, так і людства в цілому. Цей досвід є мінливим, що може мати причиною як отримання нових знань про навколишнє, так і зі зміною людських цінностей. Значення слів, фразеологічних сполучень та текстів виступають джерелом знань про внутрішній зміст тих чи інших концептів (Шилова, 2005).

Значення, концепти і смисли

З точки зору Полюжина (1999), слово існує у людському мозку у формі концепту, а ті семи, які в ньому закладені, передають усю сукупність ознак предмета або явища реального світу. Водночас значення є унікальним засобом передачі концепту. У процесі розумових операцій семи семантичної структури слова стають смислами, що формують відповідні значеннєві фрагменти змісту концепту разом із конотаціями.

В якості одиниці семантичного мовного простору, тобто упорядкованої сукупності значень конкретної мови, значення включає досить невелику кількість тих ознак (сем), що відомі певному соціуму та мають зв'язок із функціонуванням відповідної звукової оболонки (лексеми). Тому можемо зробити висновок, що значення є загальновідомою і комунікативно релевантною частиною концепту, яка закріплена у вигляді мовного знака задля комунікації (Попова, 2002).

Концепт - це одиниця концептосфери, тобто певним чином впорядкованої єдності оброблених, категоризованих та стандартизованих концептів, що є одиницями мислення народу (Попова, 2002). Це пояснює той факт, що концепт як компонент концептосфери, включає будь-які ментальні ознаки того чи іншого феномену, які відбиті у свідомості народу на окремому етапі розвитку. Слово не повністю описує концепт, а подає лише кілька головних концептуальних характеристик, які співвідносяться із конкретним повідомленням, оскільки слово в акті мовлення не може власним значенням передати зміст концепту цілком (Полюжин, 1999; Стернин, 2006).