Екзотопоніми як джерело мотивації сучасних урбанонімів міста Києва

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Навчально-науковий інститут журналістики

Кафедра мови та стилістики

Екзотопоніми як джерело мотивації сучасних урбанонімів міста Києва

Данильчук Д.В., к. філол. н., доцент

м. Київ

Анотація

Стаття присвячена розглядові джерел мотивації сучасних урбанонімів міста Києва та має на меті встановлення структурно-функціональних і лексико-семантичних особливостей окремої категорії урбанонімів міста Києва - назв, умотивованих екзотопонімами, а також визначення питомої ваги цієї групи онімів у структурі урбанонімікону сучасного українського мегаполіса. Автор пропонує терміни «ендотопоніми» і «екзотопоніми» на позначення власних назв географічних об'єктів, розташованих відповідно всередині й за межами населеного пункту, урбанонімікон якого аналізується.

Для досягнення мети дослідження застосовано такі методи: метод вивчення джерел - для ознайомлення з наявними науковими працями за темою статті та аналізу їх; методи дедукції та індукції - з метою формулювання дефініцій понять; метод лексико-семантичного аналізу - задля визначення мотивацій урбанонімів міста Києва та виокремлення серед них групи назв, умотивованих екзотопонімами описовий метод, методи кількісного аналізу й системного аналізу - для встановлення структурних характеристик і кількісних параметрів цієї групи урбанонімів та її питому вагу у відсотковому відношенні до загальної маси урбанонімів Києва.

У ході роботи проаналізовано масив назв, що входять до сучасного урбанонімікону Києва, та виокремлено урбаноніми, вмотивовані екзотопонімами.

Здійснено аналіз структури мотивувальних топонімів за географічним принципом, ураховуючи адміністративно-територіальний поділ на час надання відповідних урбанонімів, визначено кількісні параметри різних груп таких назв. Простежено динаміку надання урбанонімів цього мотиваційного типу протягом усього періоду існування офіційно впорядкованої топонімії Києва, визначено роки максимумів (1955 і 1953) та запропоновано пояснення цих сплесків назвонадання з огляду на екстралінгвальні, насамперед суспільно-політичні та соціокультурні.

За результатами дослідження зроблено висновок, що екзотопоніми, порівняно з іншими групами лексем - джерел мотивації для урбанонімів, мають переваги як через свою значно більшу чисельність (ресурс для назвонадання в період масштабних найменувань чи перейменувань), так і завдяки меншій потенційній конотативності.

Водночас в умовах радянської тоталітарної держави використання топонімікону Радянського Союзу як мотиваційної бази для урбанонімів виконувало цілком очевидну пропагандистську функцію на посилення концептів-ідеологем «дружба народів», «братерство», «єдність і незламність» тощо. Шляхом лексико-семантичного аналізу одиниць сучасного урбанонімікону, вмотивованих екзотопонімами, встановлено, що переважну більшість (64%) серед назв цього типу, наданих з 1944 по 1958 роки (період найбільш масового поповнення цієї категорії урбанонімів Києва), становлять назви, похідні від топонімів Української РСР (у т.ч. 20 урбанонімів, умотивованих топонімами Київської області), решта 36% - урбаноніми, вмотивовані географічними назвами інших регіонів тодішнього Радянського Союзу.

Таким чином, можна казати про наявну мотиваційній базі київського урбанонімікону радянського періоду певну символічну перевагу української топонімії над топонімією решти тогочасних союзних республік.

Уточнено функції урбанонімів, умотивованих екзотопонімами. Якщо стосовно номінативної (ідентифікаційної) функції оніми цієї мотиваційної групи нічим не відрізняються на тлі решти груп урбанонімічних одиниць, то друга основна функція урбанонімів - інформативна - притаманна назвам цього типу скоріше факультативно. Натомість в урбанонімічних одиницях, умотиваних екзотопонімами, актуалізовані неосновні, додаткові функції: просторово-орієнтаційна (для назв, які орієнтують у просторі в напрямку до об'єкта - носія мотиваційної назви) та демонстративна (репрезентаційна).

Урбаноніми цього типу виступають своєрідними репрезентантами певних населених пунктів, річок, гір, регіонів на мапі Києва, підкреслюючи статус останнього як столиці України та конкретизують певні смисли, що алюзивно чи асоціативно пов'язуються з відповідними географічними назвами.

Ключові слова: топонімія, урбаноніми, мотивація.

Abstract

Exotoponyma as a motivation source of modern urbanonyma of kyiv

Danylchuk D.V., PhD. (philol. sci.), Associate Professor, Associate Professor of the Department of Language and Stylistics, Educational and Scientific Institute of Journalism, Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv

The article is devoted to the consideration of the motivation sources of modern Kyiv urban names and aims to establish the structural- functional and lexical-semantic features of a separate category of Kyiv urban names - names motivated by exotoponyma, as well as to determine the specific weight of this group of names in the structure of the urbanonymicon of the Ukrainian metropolis. The author proposes the terms "endotoponyma" and "exotoponyma" to designate proper names of geographical objects located, respectively, inside and outside the settlement, the urbanonymicon of which is analyzed.

To achieve the goal of the research, the following methods were used: the method of studying sources (to get acquainted with the available scientific works on the topic of the article and analyze them); methods of deduction and induction (for the purpose of formulating definitions of concepts); the method of lexical-semantic analysis (to determine the motivations of Kyiv place-names and to single out among them a group of names motivated by exotoponyma); descriptive method, methods of quantitative analysis and systematic analysis (to establish the structural characteristics and quantitative parameters of this group of urban names and its specific weight in percentage relation to the total masses of Kyiv urban names).

In the course of the work, an array of names included in the modern urbanonymicon of Kyiv was analyzed and by exotoponyma motivated urbanonyma were singled out. An analysis of the place-names motivation structure was carried out according to the geographical principle, taking into account the administrative-territorial division at the time of the urban names provision, quantitative parameters of various groups of such names were determined. The dynamics of providing urban names of this motivational type during the entire period of existence of the officially ordered toponymy in Kyiv were traced, the peak years (1955 and 1953) were determined, and an explanation of these bursts of ringing was proposed in view of extralingual, primarily socio-political and socio-cultural factors.

According to the results of the research, it was concluded that exotoponyma, compared to other groups of lexemes - sources of motivation for urbanonyma, have advantages both due to their much larger number (a resource for ringing in the period of large-scale naming or renaming) and due to less potential connotativeness. At the same time, in the conditions of the Soviet totalitarian state, the use of the toponymicon of the Soviet Union as a motivational base for urban names performed a quite obvious propaganda function to strengthen the ideological concepts "friendship of nations", "brotherhood", "unity and indomitability", etc. By means of a lexical- semantic analysis of units of the modern by exotoponyma motivated urbanonyma, it was established that the vast majority (64%) among the names of this type, given from 1944 to 1958 (the period of the most massive replenishment of this category of Kyiv urbanonyma), are names derived from place-names of Ukrainian SSR (including 20 urban names motivated by place-names of the Kyiv region). The remaining 36% are urban names motivated by geographical names of other regions of then Soviet Union. Thus, it is possible to say about a certain symbolic superiority of Ukrainian toponymy over the rest-USSR toponymy in the motivational base of the Kyiv urbanonymicon of the Soviet period.

The functions of the by exotoponyma motivated urbanonyma have been clarified. If with regard to the nominative (identification) function, the onyma of this motivational group do not differ in any way against the background of the other groups of urbanonymic units, then the second main function of urbanonyma, informative, is inherent in the names of this type rather optional. On the other hand, non-basic, additional functions are actualized in by exotoponyma motivated urbanonyma: spatial orientation (for names orienting in space in the direction of the object - the bearer of the motivational name) and demonstrative (representational). Urban names of this type act as peculiar representatives of certain settlements, rivers, mountains, regions on the map of Kyiv, emphasizing the status of the latter as the capital of Ukraine and / or specify certain meanings that are allusively or associatively connected with the motivating place-names.

Keywords: toponymy, urban names, motivation.

Постановка проблеми

Останнім часом в Україні значно активізувалися процеси очищення її символічного простору від спадку радянського тоталітарного режиму. Особливо виразно це проявляється в царині топонімії, зокрема, у такому її сегменті, як урбанонімія. Деконструкція тоталітарного урбанонімікону в українському неймінг-просторі, розпочата ще наприкінці часу існування СРСР (1988-1991), тривала в роки державної незалежності України з різними інтенсивністю та масштабом - залежно від конкретного регіону й історичного періоду. Після набрання чинності Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (21.05.2015) згадані процеси, що дістали неофіційну назву «декомунізація», набули всеукраїнського характеру й загалом завершилися до 2019 року (крім тимчасово окупованих територій). Подальше повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24.02.2022 як новий етап російсько-української війни спричинилося й до нового етапу топонімічних змін, тепер уже спрямованих проти на усунення назв, що асоціюються з країною-агресором (топонімічна, зокрема урбанонімічна «дерусифікація», або ж «деколонізація»).

Однією з кількісно помітних груп урбанонімів є відтопонімні назви. Саме ця тематична група урбанонімів привернула до себе значну увагу суспільства в час російської агресії, оскільки значна частина цих назв умотивована російськими топонімами. Власне, кампанія з дерусифікації київського урбанонімікону й почалася з медійного обговорення саме цього типу «російських» назв вулиць, майданів та інших об'єктів, про що свідчать численні публікації в пресі та інтернеті, у т.ч. на офіційних веб-ресурсах Київської міської ради [1; 2]. Потреба в докладному описі урбанонімів цієї тематичної групи та у визначенні їхнього місця в структурі урбанонімікону сучасного українського міста з огляду на тривання процесів деколонізаційних перейменувань нині та, вочевидь, у майбутньому (зокрема на визволених територіях) і зумовлює актуальність цієї статті.

Мета статті полягає у визначенні структурно-функціональних і лексико-семантичних особливостей умотивованих екзотопонімами урбанонімів міста Києва, питомої ваги цієї групи онімів у структурі урбанонімікону сучасного українського мегаполіса. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання:

1) сформулювати дефініції понять «екзотопонім», «ендотопонім», «урбанонім, умотивований екзотопонімом»;

2) виявити урбаноніми, вмотивовані екзотопонімами, у структурі урбанонімікону міста Києва;

3) визначити внутрішню структуру групи київських урбанонімів екзотопонімного походження, класифікувати ці назви за локалізацією мотиваційного топоніма;

4) встановити кількісні параметри цієї групи урбанонімів та її питому вагу у відсотковому відношенні до загальної маси урбанонімів Києва в діахронії і синхронії;

5) оприявнити екстралінгвальні чинники, які впливали на еволюцію цього сегмента урбанонімікону на різних етапах його розвитку;

6) схарактеризувати функції урбанонімів досліджуваної тематичної групи в контексті відомих раніше функцій урбанонімічних одиниць.

Для розв'язання перелічених вище завдань застосовано такі методи дослідження:

1) метод вивчення джерел - для ознайомлення з наявними науковими працями за темою статті та аналізу їх;

2) методи дедукції та індукції - з метою формулювання дефініцій понять (див. завдання 1);

3) метод лексико-семантичного аналізу - задля визначення мотивацій урбанонімів міста Києва та виокремлення серед них групи назв, умотивованих екзотопонімами;

4) описовий метод, методи кількісного аналізу й системного аналізу - для встановлення структурних характеристик і кількісних параметрів цієї групи урбанонімів та її питому вагу у відсотковому відношенні до загальної маси урбанонімів Києва.

Як матеріал дослідження використано реєстр офіційного довідника «Вулиці міста Києва» [3] із залученням додаткових довідкових джерел (список зниклих вулиць Києва у Вікіпедії, довідник «Вулиці Києва» за редакцією А.В. Кудрицького, Київ, 1995, та ін.).

Усі фактичні дані наведено станом на 15 грудня 2021 року (крім окремих винятків, спеціально застережених у тексті). Слід зазначити, що впродовж 2022 року в Києві було перейменовано майже 250 об'єктів топографії, назви яких походили від топонімів Російської Федерації або інших держав - колишніх республік СРСР. Ще низку урбанонімів цієї тематичної групи на момент завершення роботи над статтею винесено на розгляд Київської міської ради з перспективою ухвалення рішень про перейменування

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання джерел мотивації урбанонімів у загальному контексті топонімічної проблематики досліджували українські науковці Оксана Галай, Сергій Грабовський, Анатолій Загнітко, Людмила Малес, Микола Махортих, Лідія Пономаренко, Олександр Різник, Наталія Терес, Марина Цілина, закордонні вчені - Джоел Д. Вайнтрауб, Михайло Горбаневський, Девід Р. Кес, Стівен Моурс, Володимир Нерознак, Володимир Никонов, Ярослав Рудницький, Олександра Суперанська та ін. Зокрема, вплив ідеологічних чинників, змін суспільно-політичного устрою держави на урбанонімікон окремих населених пунктів чи країн у цілому висвітлено в працях В. Нерознака та М. Горбаневського [4], Л. Малес [5], О. Різника [6], О. Галай [7], однак ці дослідники не зосереджували свою увагу конкретно на топонімах (внутрішньоміських або зовнішніх, які ми тут називаємо екзотопонімами) як одному з джерел мотивації урбанонімів.

Зважаючи на наявність у сучасній лінгвістиці різних підходів до трактування понять «мотивація» і «мотивованість (умотивованість)» (залежно від напряму та проблематики конкретного дослідження) [8, с. 89], окреслимо своє бачення цих понять у контексті теми цієї статті. Слідом за Н.Ю. Санниковою [9, с. 7] вважаємо терміни «умотивованість» і «мотивація» тотожними та розуміємо під ними структурно-семантичну співвіднесеність похідного слова (у нашому випадку - урбаноніма) з твірним, засобом вираження чого є внутрішня форма похідного урбаноніма. Зрозуміло, що стосовно онімів може йтися лише про відносну вмотивованість, якщо можна так сказати, ще більш відносну, ніж умотивованість будь-якого мовного знака (який, за відомим висловом Ф. де Соссюра, «попри його довільність, може бути відносно мотивованим»). Адже природа власних назв зумовлює їхню подвійну знаковість - у межах мови як знакової системи першого рівня та в межах власної знакової системи (антропонімів, ергонімів, топонімів - і урбанонімів зокрема).

Російська лінгвістка Тетяна Шмельова у межах її класифікації годонімів (які вона поділяє на семантичні та семіотичні назви) розглядає урбаноніми, вмотивовані назвами об'єктів поза межами населеного пункту, як окрему групу семантичних годонімів - за термінологією дослідниці, «орієнтувальні зовнішні». Їм протиставлені орієнтувальні внутрішні годоніми, вмотивовані назвами об'єктів усередині певного населеного пункту [10; 11]. Слід зауважити, що під назвами об'єктів Т. Шмельова має на увазі як власні, так і загальні (наприклад, вокзал, завод, лікарня) назви. Водночас умотивовані екзотопонімами («зовнішніми географічними назвами») урбаноніми лише частково вписуються в групу «орієнтувальних зовнішніх» і взагалі в клас семантичних назв, адже в іншому разі повністю ігноруватимуться їхні символічна та ідеологічно-пропагандистська функції, емпірично легко прочитувані, особливо в контексті урбанонімії тоталітарних держав. В основу семіотичного типу урбанонімів мовознавиця поклала «демонстративний принцип, завдання якого - подати коло поціновуваних суспільствомпонять,символів, реалій» та «меморативний принцип...», який «прикріплює до об'єкта ім'я особи або події, чим здійснює акт увічнення особи/події», проте чомусь не наводить серед прикладів годонімів семіотичного типу назви, похідні від «зовнішніх» топонімів. Водночас самі по собі топоніми колишнього СРСР цілком відповідають визначенню «поціновуваних (тогочасним радянським) суспільством понять, символів, реалій» або ж таких, які належало поціновувати з погляду очільників тоталітарного режиму. У нашій розвідці ми робимо спробу виявити саме семіотичну (символічну) природу урбанонімів цього мотиваційного типу, поряд із притаманним їм апріорі орієнтувальним призначенням.

Виклад основного матеріалу

Одним із основних джерел номінації об'єктів урбанонімії ще з найдавніших часів були топоніми, розташовані або в межах одного з номінованим об'єктом населеного пункту, або за його межами. Надалі для першої категорії топонімів вживатимемо термін ендотопоніми, а для другої, відповідно, екзотопоніми. До ендотопонімів таким чином входять мікротопоніми, урбаноніми, у т. ч. назви урочищ, кутків, житлових районів, а також місцеві гідроніми. До екзотопонімів - ойконіми, немісцеві гідроніми, хороніми, ороніми тощо. У писемних пам'ятках античності (Стародавні Греція й Рим, Палестина та ін.) і раннього Середньовіччя, у т.ч. в літописах періоду княжої Руської держави, засвідчено достатньо численні приклади таких власних назв, наприклад, у середньовічному Києві: Житомирський шлях та ін. (див. плани Києва в 10 ст. та з 988 по 1240 роки, створені за матеріалами М.В. Закревського [12, с. 18-19]). Оскільки початково для топонімів визначальними були адресна (ідентифікація об'єкта на місцевості) та диференційно-індивідуалізаційна (вирізнення об'єкта серед маси подібних) функції [13], то номінація шляху, вулиці, проїзду тощо за напрямком пролягання, - зокрема, за власною назвою географічного чи топографічного об'єкта (за межами цього населеного пункту), в напрямку до якого вела магістраль, - була цілком природним способом іменування такого роду внутрішньоміських об'єктів. Більшою мірою це стосувалося саме магістральних, значних шляхів, які в умовах ще мало розгалуженої сітки вулиць у середньовічних містах становили, сказати б, скелет цієї системи й сполучали між собою виїзди з міста (брами, ворота, застави) з центром та з окремими його районами. Це аналоги так званих транзитних автомагістралей у сучасних містах.

Окрім власне диференціювальної (номінаційної), урбаноніми цього типу раніше мали й очевидну орієнтаційну функцію, слугуючи допоміжним засобом під час орієнтування в просторі та локалізації в ньому. Це стало наслідком утилітарного підходу до екзотопонімів як до географічних орієнтирів, за наближеністю до яких іменували ті чи ті об'єкти всередині населеного пункту в період переважання стихійного способу номінації.

Із дедалі більшим поширенням практики урбанонімічного назвонадання в адміністративно-вольовий спосіб (з кінця XVIII ст.) структура джерел номінації об'єктів міської топографії почала зазнавати істотних змін. Поступово питома вага семантичного чинника зменшувалася на користь семіотичного (символічного), причому цей процес некоректно було б пов'язувати лише з практикою діяльності владних режимів, зокрема тоталітарних: як випливає з реєстрів урбанонімів найбільших західноєвропейських столиць, наприклад, Лондона, Парижа, Стокгольма та ін., а так само - й міст США, у цих населених пунктах семіотичний тип урбанонімів так само кількісно переважає над семантичним (хоча пропорції можуть відрізнятися від співвідносних за розмірами міст посттоталітарних країн).

Повсюдно діяв чинник росту населення, а отже - площі міста й кількості вулиць у ньому, і суто семантичних джерел номінації (зовнішні або функціональні ознаки об'єкта, напрямок пролягання, характеристики мешканців і под.) з певного часу стало недостатньо для називання все нових і нових міських проїздів. Адже стали з'являтися сотні й тисячі вулиць, подібних за цими ознаками. Приміром, замість початково однієї на все місто Широкої вулиці виникло багато широких вулиць у різних його районах, тож довелося б додавати уточнювальні елементи в назвах: 1-ша Широка, 2-га Широка, Стара Широка, Південна Широка і т.д. Власне, такий спосіб конкретизації назв семантичного типу можна виявити в урбаноніміконах багатьох міст світу, однак зрозуміло, що групи однакових назв із номерними позначками є менш зручними ідентифікаторами об'єктів, ніж цілком унікальні назви. «Номерні» назви зазвичай сприймаються як вада системи, як ознака незавершеності формування урбанонімікону, про що свідчить, зокрема, й київський досвід (планомірна й послідовна заміна впродовж 1953 - 1955 рр. кількох сотень назв типу «Нова 352-га вулиця», наданих у попередній період з 1943 року) [14; 15].

Таким чином, саме зросла чисельність вулиць, значною мірою схожих або ідентичних одна щодо одної за своїми зовнішніми, просторовими та функціональними характеристиками, зумовила якісну зміну структури урбаноніміконів: від семантичних до семіотичних (символічних) назв - набагато більш абстрактних та лише умовно (і далеко не завжди) пов'язаних з особливостями конкретного об'єкта. Так, персонально-меморативні назви на честь осіб, які колись мешкали на певній вулиці чи поблизу неї, часто надаються за вибірковим принципом: тобто з числа багатьох видатних осіб, що мешкали тут, обирають для увічнення якусь одну або з-поміж багатьох адрес проживання певної особи обирають якусь одну.

Водночас семіотичні (символічні) урбаноніми, здатні бути наданими - завдяки своїй абстрагованості від характеристик конкретного об'єкта - практично будь-якому об'єктові, виявилися надзвичайно зручними для утвердження й пропагування концептів-ідеологем, потрібних тому чи тому режимові державної влади, що найяскравіше продемонстрували тоталітарні й авторитарні системи в ХХ столітті. У періоди панування таких режимів ідеологічно наснажені семіотичні топоніми, зокрема урбаноніми, набули значення дієвого складника агітаційно-пропагандистських механізмів. У цей час надані раніше відтопонімні урбаноніми в містах і селах часто поступаються місцем урбанонімам-ідеологемам, проте велика частина назв, умотивованих екзотопонімами, усе ж зберігалася. До того ж урбаноніми цієї групи в тоталітарну добу все більше набувають семіотичних (символічних), а не семантичних рис, стають так само знаряддям офіційної пропаганди, що буде детальніше показано нижче на прикладі Києва.

У Києві в ХІХ - на початку ХХ ст. урбаноніми, вмотивовані екзотопонімами, становили кількісно помітну групу в структурі урбанонімікону міста. Згідно з текстом рішення київського генерал-губернатора про впорядкування назв вулиць і майданів Києва (1869 р.), серед інших було надано такі урбаноніми, похідні від екзотопонімів: площі Галицька і Львівська, вулиці Бердичівська, Білогородська, Брусилівська, Коростишівська, Львівська, Макарівська, Овруцька, Радомисльська, Ясногородська [16]. Зі згаданих назв до сьогодні збереглися за тими самими об'єктами: Львівська площа, Бердичівська, Макарівська, Овруцька вулиці, а годоніми Білогородська, Брусилівська, Коростишівська, Львівська, Радомисльська (Радомишльська) пізніше було надано іншим вулицям Києва.

Із 399 урбанонімів, зафіксованих у легенді карти-схеми м. Києва 1911 року [17], 42 назви (10,5%) мають екзотопонімне походження. При цьому 10 з них умотивовані топонімами, що стосуються об'єктів, які на той час були за межами Києва, а нині включені до його складу (Борщагівка, Жуляни).

Порівняння назв і локалізації урбанонімів цієї групи покаже, що об'єкти - носії назв або ведуть у напрямку до об'єктів - джерел назв, або, принаймні, розташовані в районах Києва, найближчих до них, тобто в ХІХ - на початку ХХ ст. загалом було дотримано просторово-орієнтаційного чинника під час номінації урбанонімів екзотопонімного походження. Таким чином, за назвами цієї групи тоді можна було приблизно ідентифікувати розташування відповідного району Києва, тож на той час київські урбаноніми, вмотивовані екзотопонімами, були цілком інформативними, мали якщо не суто семантичний, то, принаймні, більшою мірою семантичний, аніж семіотичний, характер.

Нерідко вздовж або неподалік магістралі, яка вела в напрямку до певного міста (села, місцевості) поза Києвом і була названа за відповідним екзотопонімом, локалізувалося відразу кілька об'єктів - вулиць, провулків, площ, - найменованих за топонімами того самого регіону чи мікрорегіону. Так, на Лук'янівці наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. утворився цілий топонімічний комплекс навколо Житомирського шляху, завдяки групі урбанонімів, похідних від топонімів Східного Полісся - назв міст та містечок Бердичів, Брусилів, Коростишів, Макарів, Овруч, Радомишль, села Ясногородка та ін.

Після завершення періоду національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр. і остаточного встановлення в Києві більшовицької влади урбанонімікон міста, як відомо, зазнав кардинальних якісних змін, що виявилося насамперд у тотальному перейменуванні об'єктів на користь ідеологічних концептів нового режиму. Можна припустити, що насадження та пропагування «нових», «своїх» цінностей було для керівників радянської держави важливішим, ніж елімінація «старих», «чужих», «ідейно ворожих» («буржуазних» та ін.). На користь цього може виступати той факт, що більшовики змінювали не лише ідеологічно неприйнятні для них урбаноніми, а й цілковито нейтральні, у т.ч. і відтопонімні: з 1919 до середини 1920-х років було перейменовано Велику Житомирську вулицю на вулицю Горовиця, Велику Васильківську - на Червоноармійську, Львівську - на вул. Троцького (згодом - вул. Артема), Галицький майдан - на площу Повстання 1905-го року тощо Щоправда, Львів і Галичина в 1919-1939 рр. належали іншій державі - Республіці Польща, яку більшовики вважали ворожою, тож у такому контексті похідні від цих екзотопонімів київські урбаноніми не могли бути для них ідеологічно нейтральними..

Тут, імовірно, ключову роль відігравало місце розташування і урбаністичне значення згаданих вулиць і площі: важливі мітологеми нова влада фіксувала в назвах найважливіших, найбільш значущих для міста об'єктів, на яких, зокрема, містилися й адміністративні установи. Завдяки цьому реалізовувалася репрезентаційна функція урбанонімів, про яку серед інших функцій згадує Олександр Різник [18].

Попри здійснення у Києві з 1919 по 1941 щонайменше трьох масштабних хвиль ідеологічно вмотивованих перейменувань, основна маса наданих до 1919 року відтопонімних урбанонімів міста зберігалася недоторканою. Водночас екзотопоніми як джерело номінації новостворених та безіменних об'єктів виявилося майже не задіяним у цей період, причому найменовували в такий спосіб лише малозначущі вулиці на міській периферії і в тогочасних передмістях, які згодом увійшли до меж Києва (наприклад, Бориспільська і Чернігівська вул. на Червоному хуторі, Кримська вул. на Саперній слобідці, вул., Московська вул. у Жулянах, Ніжинська вул. на Чоколівці, Виборзькі вулиця і провулок на Караваєвих дачах тощо).

У період нацистської окупації Києва (вересень 1941 - листопад 1943) частка урбанонімів цієї групи дещо зросла за рахунок повернення до офіційного обігу кількох дорадянських назв (вулиці Велика Васильківська, Велика Житомирська, Жилянська, Межигірська та ін.). Історична Львівська вулиця (радянська назва - вул. Артема) почала фігурувати в германізованому варіанті Лемберґерштрассе. З'явилися й окремі нові урбаноніми: так, Брест-Литовське шосе (нині - Берестейський проспект) в офіційних документах окупаційної адміністрації іменувалося Rownoer-Strasse / Рівненською вулицею (веде в напрямку Рівного, де в ті роки містилася штаб-квартира гітлерівського «Генералкомісаріату Україна»), а в районі Липок і Печерська, перетворених на район «тільки для німців», постали назви Berlinerstrasse, Pankowerweg, Thueringerstrasse та ін., похідні від екзотопонімів Німеччини [19].

Після вигнання нацистів і повернення Києва під контроль радянської влади місто потребувало притоку великих мас працездатного населення, і це, серед іншого, зумовило протягом 2-ї половини 40-х - 1-ї половини 50-х років виділення земельних ділянок під індивідуальну житлову забудову практично в усіх районах міста, крім Центру. Особливо стрімко площа «приватного сектора» (за радянською термінологією) в ті роки зростала в Селі Шевченка, на Вітряних Горах, Куренівці, Пріорці, Нивках, Байковій горі та в Забайків'ї, у Деміївці, на Багриновій горі, у Звіринці, Мишоловці, на Караваєвих Дачах, у Дарниці, на Воскресенці тощо, а також у приміських на той час місцевостях (Біличі, Святошин, Червоний хутір та ін.), які за деякий час було приєднано до Києва. Поява кількох сотень «Нових» вулиць і провулків під різними номерами, а фактично - безіменних, спричинилася до кампанії масового найменування їх великим списками в 1953 та 1955 роках, про що вже згадувалося вище.

У Діаграмі 1 відображено час появи 631 урбанонімів екзотопонімного походження, коли-небудь офіційно наданих у Києві (як наявних нині, так і зниклих / скасованих). Як бачимо, найчисленнішу групу серед них (469, тобто 74,3 %) становлять саме ті, які було надано в період з 1944 по 1959 роки, у тому числі 344 назви з'явилися в 1953-1955 роках.

Діаграма 1. Структура київських урбанонімів екзотопонімного походження за часом появи (надання, першої згадки в джерелах)

У часовому проміжку з 1944 по 1959 роки зафіксовано три великі сплески «екзотопонімного» найменування, а саме - у 1944, 1953 і 1955 роках. Ці піки відповідають рокам, коли було здійснено найбільшу кількість нових номінацій після 1943 року.

Дані про кількість наданих у 1944-1959 роках годонімів та агоронімів Києва, похідних від екзотопонімів, наведено в Таблиці 1. Зазначений відтинок часу обрано, виходячи з того, що це перші 15 років після вигнання нацистів із Києва - це саме той період, коли у зв'язку з інтенсивним припливом нових жителів з інших міст та регіонів здійснювалася масова забудова, поява численних нових вулиць та їх номінація.

До таблиці не включено п'ять умотивованих екзотопонімами урбанонімів, рік виникнення (надання) яких не вдалося точно встановити. У джерелах подають для них лише часові проміжки: «50-ті рр.» (Бородянський пров., Броварське шосе, Невський пров., Ружинсъкий пров.) або «середина ХХ ст.» (Клеманська вул.).

Таблиця 1

Висновки

На початковому етапі дослідження було сформульовано дефініції робочих термінів «ендотопонім» і «екзотопонім» на позначення топонімів, які розташовані відповідно в межах і за межах певного населеного пункту. Це дало змогу конкретизувати розгляд мотиваційного типу відтопонімних урбанонімів, усередині яких виокремлено категорію назв, умотивованих екзотопонімами (на противагу урбанонімам, що вмотивовані ендотопонімами). Обидві ці категорії назв можна вважати топонімічними універсаліями, що випливає з природи урбанонімів та їхніх ключових функцій.

Схарактеризовано динаміку еволюції досліджуваної групи назв на різних етапах розвитку київського урбанонімікону. Так, установлено, що найбільше урбанонімів досліджуваної групи - 221 - було надано 1955 року, причому вони становили 38% від загального числа (585) урбанонімів, наданих у Києві того року. Другим за кількістю нових урбанонімічних одиниць екзотопонімного походження був 1953 рік: 123 назви, тобто понад половину (52%) від загальної маси (236) урбанонімів, наданих протягом року. В інші роки приплив нових урбанонімів, умотивованих екзотопонімами, коливався в Києві від 0 до 33 одиниць. Оскільки в 1953-й і 1955-й відомі як роки, рекордні за кількістю наданих нових урбанононімів у Києві в ХХ столітті, можна зробити висновок про те, що екзотопоніми виявилися для тогочасних радянських адміністраторів зручним джерелом мотивації у випадках, коли було необхідно в короткий термін дати нові найменування великій кількості об'єктів міської топографії. На відміну від інших мотиваційних груп (ендотопоніми, назви важливих інфраструктурних, промислових, культурних та інших об'єктів, імена видатних діячів, назви історичних подій та суспільних реалій тощо) екзотопоніми являли собою (і, власне кажучи, являють і зараз) набагато більш численний ресурс для творення похідних назв. До того ж в умовах радянської тоталітарної системи, коли урбанонімічна практика в більшості випадків мала ідеологічно-пропагандистську спрямованість, назви екзотопонімного походження апріорі мали менше підстав для відхилення з ідейно-політичних причин, ніж урбаноніми, вмотивовані згаданими вище групами назв. Топонімікон Радянського Союзу в контексті тогочасної системи символізував «єдність і незламність» комуністичної імперії, «братерство» і «дружбу народів», які її населяли, тож викор...