Семантика алкоголю та опозиція ром – коньяк у романі Е.М. Ремарка "Три товариші"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Семантика алкоголю та опозиція ром - коньяк у романі Е.М. Ремарка «Три товариші»

Н.А. Городнюк

Анотація

У статті розглянуто семантику алкоголю у романі Е.М. Ремарка «Три товариші». Зокрема, з'ясовано, що переважна більшість сцен та епізодів роману маркована назвами численних алкогольних напоїв, знаками пиття і сп'яніння або неодноразовими вказівками на кав'ярні, ресторани, бари, шинки та пивниці, які постають домінантним хронотопом твору. Зазвичай семантика пиття у Ремарка розглядається у контексті проблематики «втраченого покоління» як душевна і/або фізична анестезія, що притуплює біль, сум, страх і розчарування внаслідок пережитого травматичного досвіду війни, а алкоголь - як засіб втечі від реальності і спосіб самозабуття (значна кількість епізодів підтверджує цю тезу). Але частина сцен пиття сповнена високого естетизму, виразно транслює семантику гедонізму (повнокровної насолоди смаковими якостями, кольоровою гамою, нюансами аромату тощо) та втілює естетику симпосіону. А алкогольні напої (як і їжа) постають єдиною доступною насолодою для героїв твору, способом смакувати миті і насолоджуватися радощами цього життя. Опозиція «ром - коньяк» у романі «Три товариші» маркує семантично протилежні ситуації та епізоди: ром символізує першопочаток життя, народження та зародження усього нового, а коньяк (як дигестив) - закінчення, руйнацію та смерть.

Ключові слова: семантика алкоголю, опозиція «ром-коньяк», знаки пиття, естетизм, ольфакторна деталь, Е.М. Ремарк, роман «Три товариші».

Abstract

N. Horodniuk

Semantics of alcohol and opposition «rum - cognac» in the novel «Three comrades» by E.M. Remarque

The article is devoted to the semantics of alcohol in the novel «Three comrades» by E.M. Remarque. The vast majority of scenes and episodes of the novel are marked with numerous alcoholic beverages, signs of drinking and drunkenness, or numerous references to cafes, restaurants, bars and pubs, which appear the dominant chronotope of the work. The article analyzes the semantic opposition «rum - cognac» in the novel.

Typically, Remarque's semantics of drinking is considered in the context of «the lost generation» as a mental and/or physical anesthesia that dulls post-war traumas, pain, sadness, fear and disappointment, and the alcohol as a means of escapingfrom reality andforgetting things (it is confirmed by significant number of episodes). But some drinking scenes are full of high aestheticism and clearly convey the semantics of hedonism (full-blooded delight of taste, color, aroma nuances, etc.), embody the poetics of the symposium. «Rum - cognac» opposition in «Three Comrades» marks semantically contrasting situations and episodes: rum symbolizes the beginning of life, the beginning of everything new and the birth, and cognac - the end, destruction, and death.

At first, it seems that Remarque's rum is associated with love (meeting Pat, the first date, relationship development, etc.), and cognac with friendship (cognac was drunk in male company: Robert with Ferdinand or Lenz with Alois). But this hypothesis is not confirmed in the text, since, firstly, both rum and cognac were drunk in an all-male company (sometimes at the same time), and, secondly, Robert and Pat also drank both rum and cognac together. Moreover, rum appears when the lovers toast to the fidelity of love and friendship and Robert calls the girl a faithful friend. At the end of the novel, (the characters' last conversation about love and death), cognac marks the symbolic unity of the characters - Robert and Pat drink cognac from the same glass. The cognac is the last Pat's drink with Robert before her death. These examples show that the author has a different idea and logic of the text. The question arises why, out of several dozen traditional drinks in the text, Remarque chooses these two - rum and cognac as a semantic pair or plot opposition, using one or the other alternately. Note that it is not one drink, like calvados in «Arch of Triumph», but two - with a certain sequence. There is a certain logic in this sequence. Rum and cognac mark devotion, love and friendship in the novel, but if rum embodies the beginning and the taste of life, then cognac symbolizes completion and death. The semantics is fixed for these drinks and clearly outlined in the text. Thus, rum symbolizes life, birth and something new, rum marks the plot of the story: Robert's birthday (aged rum is a gift from friends), meeting Pat, the first date (the talk about rum and the fact that on the date Robert had too much of rum), the development of their affair (numerous drinking situations and visiting bars by the heroes), the first visit to Pat's apartment (diluted rum that Robert drinks and praises out of delicacy for the girl's feelings), the dramatic vacation with the sudden deterioration of Pat's health, the tonic effect of rum on girl's body and the characters' conversation over a glass of rum about the specifics of their generation's love, visiting Pat in the sanatorium. Cognac embodies the completion of a certain cycle, destruction, death. It appears in the studio of Ferdinand, an artist who paints portraits of the dead, marking his decadent mood and the talk about the relentless of time and inevitable death. Ferdinand, related to the concept of death, in most cases, drinks exactly cognac; the meeting of Lenz and Alphonse with the three drinks of Napoleon cognac (let us recall that after Lenz's death, it is Alphonse who tracks down and executes his killer); cognac is the last thing that Gasse, crushed by cheating on his wife, drinks before suicide. Alphonse pours Napoleon cognac for the upset friends when he escorts Pat to the sanatorium, she was never destined to return from. The cognac given by Lenz temporarily soothes Pat's tears on a train to the sanatorium. The bankruptcy of the garage is clearly associated with the last bottle of good cognac, it is cognac that Robert and Pat drink from the same glass before the girl's death. So, if rum is birth, the taste of life and the sun, beginning, renewal, new feelings, sensations and impressions, then cognac is completion, destruction and death, darkness and twilight, the tragic finale of the work.

Key words: alcohol semantics, opposition «rum - cognac», signs of drinking, aestheticism, olfactory detail, E.M. Remarque, the novel «Three comrades».

Основна частина

Постановка проблеми у загальному вигляді та зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Критики та шанувальники творчості Е.М. Ремарка, а нині ще й розробники винних сайтів неодноразово зауважували розмаїття та значущість спиртних напоїв у текстах письменника: його герої споживають неймовірну кількість різноманітного алкоголю. Окремі напої виступають лейтмотивними образами творів: ром та коньяк - у романі «Три товариші», кальвадос - у «Тріумфальній арці», вино - у романах «Життя в позику» та «Час жити і час помирати», горілка - у «Чорному обеліску».

Переважна більшість сцен та епізодів роману Е.М. Ремарка «Три товариші» маркована назвами численних алкогольних напоїв, знаками пиття і сп'яніння або неодноразовими вказівками на кав'ярні, ресторани, бари, шинки та пивниці, де зустрічаються і проводять час герої твору. На перший погляд, семантика пиття цілком прочитується у контексті проблематики «втраченого покоління» як душевна і/або фізична анестезія, що притуплює біль, сум, страх і розчарування внаслідок пережитого травматичного досвіду війни, а алкоголь - як засіб втечі від реальності і спосіб самозабуття. Справді, значна кількість епізодів підтверджує цю тезу. Але, як засвідчує текст роману, це дещо спрощена інтерпретація, яка не вичерпує усіх окреслених смислів. Більше того, значна частина сцен пиття сповнена високого естетизму і виразно транслює семантику гедонізму, а отже, повнокровної насолоди смаковими якостями, кольоровою гамою, нюансами аромату тощо. Як видається, алкогольні напої (як і їжа) постають єдиною доступною насолодою для героїв твору, способом смакувати миті і насолоджуватися радощами цього життя. Водночас серед численних назв алкогольних напоїв у романі виразно переважають два - ром та коньяк - це ніби два смислові орієнтири, які маркують переважну більшість ситуацій, сцен та епізодів твору (часом вони поєднуються, доповнюючи один одного, часом фігурують окремо). Припускаємо, що обидва напої, виступаючи маркерами концептів любов та дружба, втілюють все ж протилежні поняття: ром - першопочаток і смак життя, коньяк (як дигестив) - завершення, скороминущість життя та смерть. Обґрунтуванню цієї тези і присвячено цю статтю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Творчість чільного представника літератури «втраченого покоління» Е.М. Ремарка неодноразово досліджувалася у різних аспектах як закордонними (Firda, 1993; Parvanova, 2003; Schneider, 1994), так і українськими (Затонський, 1999; Мохначова, 2009) літературознавцями. Але специфіка алкогольної образності митця досі не стала предметом літературознавчого аналізу, натомість привертала увагу здебільшого популярних видань та винних сайтів. Після розлогого переліку назв спиртних напоїв, характерних для того чи іншого роману письменника, висновки авторів здебільшого зводяться до таких тез: «Атмосфера післявоєнного часу, а в деяких пізніх творах і напередодні нової війни, концентрується навколо героїв Ремарка. Здається, що у їхній пристрасті до спиртного і лаконічності процесу пиття, позбавленого усякого навмисного характеру та подробиць, виявляється трагічність їхніх доль. Вони п'ють в улюблених кафе і випадкових барах, під жовтими тьмяними абажурами, вдень і вночі, у будь - якій компанії. Вони втрачені, але все-таки несуть у собі романтику доби» (Ефимочкина, 2021). Але подібні твердження видаються дещо поверховими, особливо це стосується лаконічності пиття та відсутності подробиць. На нашу думку, сцени вживання алкоголю у Ремарка виписані повнокровно, барвисто і розлого, з численними подробицями та візуальними й ольфакторними деталями, і в жодному разі не зводяться лише до трагізму буття «втраченого покоління», хоча багато в чому й зумовлені ним. Репрезентація алкогольних напоїв та сцен пиття часто виявляє високий естетизм та гедонізм, а часом - й актуалізує естетику симпосіону, що, безперечно, заслуговує на належне поцінування та ретельний аналіз.

Семіотика речового світу, зокрема семантика гастрономічної та алкогольної образності, останнім часом привертає особливу увагу літературознавців (див.: Городнюк, 2017), оскільки дає можливість поглянути на класичні тексти під новим ракурсом, побачити їх з іншого боку, відкривши нові смисли та збагативши деякими нюансами вже відомі, що й зумовлює актуальність нашого дослідження.

Мета роботи - дослідити семантику алкоголю у романі Е.М. Ремарка «Три товариші». Завдання роботи: проаналізувати смислові маркери пиття та особливості семантики алкогольних напоїв у творі митця, розглянути опозицію «ром-коньяк» у тексті.

Виклад основного матеріалу. Семантикою алкоголю марковано більшість епізодів та діалогів роману Е.М. Ремарка «Три товариші», місцем дії виступають або автомайстерня хлопців із нескінченними запасами рому, джину та коньяку, або кімната оповідача з не меншими запасами спиртного, або кафе «Інтернаціональ», бар у Фредді, пивничка у Альфонса, численні заміські ресторанчики тощо. У крайньому разі, герої привозять спиртне з собою, передають, частують один одного тощо.

Вже перша сцена роману знижено-комічно маркована випивкою: літня

прибиральниця автомайстерні Матильда Штос вижлуктила майже повністю пляшку коньяку Кестера («Той, що для клієнтів, ви, звичайно, не зачіпали, але оцей добрячий коньячок пана Кестера висмоктали мало не до дна» (Ремарк, б. д.)) і ледь тримається на ногах. Комічно виглядають і пояснення героїні, яка спершу виправдовується, а потім переходить у наступ, звинувачуючи господарів у зумисному спокушанні: «Людина - це ж тільки людина, та й годі… Спершу я тільки понюхала з пляшки… потім ковтнула трошечки, бо ж мене завжди чомусь нудить… а потім… потім біс мене, мабуть, попутав… А до того ж не слід бідну жінку на гріх наводити та пляшок тут наставляти…» (Ремарк, б. д.).

У знижено-комічний початок роману вплітається особиста сакрально-межова дата - день народження головного героя: Роберт на честь уродин пригощає Матильду багатолітнім ямайським ромом, чим остаточно приголомшує стару прибиральницю.

Лексеми та вислови висмоктала, набралася, проковтнула, осушила одним духом, як і вказівка на дії героїні (вона топталася «з грацією бегемота», співала пісню про вірного гусара, похитувалася з мітлою тощо) - все це актуалізує раблезіансько-карнавальний дискурс алкогольної образності у Ремарка, що неодноразово поставатиме у романі (наприклад, більш виразно в епізоді парі між директором крематорію та представником товариства скотопромисловців, хто більше з'їсть, випиваючи чи насухо, на святкуванні Різдва).

Спиртне фігурує і в наступному епізоді ревізії спогадів героя-оповідача з нагоди дня народження, але тут семантика алкоголю виразно трагічна. Так, Роберт згадує один із своїх днів народження під час Першої світової війни («1917 рік. Фландрія. Ми з Міддендорфом купили в солдатській лавці пляшку червоного вина. Хотіли попразнувати. Та не вийшло» (Ремарк, б. д.)), який закінчився дуже трагічно: під час інтенсивного обстрілу загинуло кілька друзів героя, а ввечері, коли під час перепочинку вони відкрили пляшку, почалась газова атака, і Міддендорф, у якого виявився несправним протигаз, у муках помер наступного ранку. Завершується цей епізод спогадів та рефлексування героя згадкою про горілку як засіб забутися й уникнути травматичного досвіду: «Але краще про це не думати так багато. Особливо на самоті. Та й увечері теж. Бо тоді часом насувалось щось із минулого і дивилося на тебе мертвими очима. Та від цього рятувала горілка» (Ремарк, б. д.).

Знову ж таки, наступний епізод появи товаришів та привітання Роберта пов'язаний зі спиртним: Ленц і Кестер у жартівливій формі презентують йому захисний амулет та шість пляшок старого рому. Герой-оповідач помічає характерну деталь: «Під промінням вранішнього сонця вони (пляшки рому - Н.Г.) засвітилися янтарем» (Ремарк, б. д). Надалі ми неодноразово матимемо нагоду переконатися, що в описі кольорової гами напоїв Ремарк часто звертається до барв та гри світлотіней дорогоцінних каменів - вбачаємо у цьому своєрідне переосмислення естетизму О. Вайлда у презентації речового світу, лише з тою відмінністю, що у німецького письменника репрезентантами краси і насолоди навколишнього світу постають не витвори мистецтва, книги, антикваріат чи коштовності, а спиртні напої, представлені як коштовності. Не дарма на зчудоване питання іменинника, де це Кестер їх дістав, той лиш зауважує, що «це була ціла історія». Причому ром у Ремарка постає не лише втіленням гастрономічно-смакової та візуальної насолоди, автор акцентує на довершеному ароматі шляхетного напою: коли увечері герої на честь Робертового свята відкривають одну з пляшок, «[а] ромат миттю наповнив усю майстерню.

- Боже мій милий! - вимовив Готфрід. Ми всі потягли носом повітря.

- Просто неймовірно, Отто. Треба вдатись до високої поезії, щоб підшукати гідні порівняння» (Ремарк, б. д.).

Тож теза про те, що солдати Першої світової війни призвичаїлися до дешевого та низькопробного рому, не знаходить свого підтвердження у тексті Ремарка (хоч приятель оповідача, колишній фронтовик Валентин Гаузер і зауважує, що «[р] ом для солдата - як молоко» (Ремарк, б. д.)): його герої розуміються на напоях і незмінно виявляють високий смак, насолоджуючись їх ароматом, смаковими властивостями, кольоровою гамою (так, Роберт із першого погляду безпомилково може визначити, що ром розбавлений). І навіть напиваючись, фіксують у пам'яті порядок та відтінки випитого.

Зав'язка твору - знайомство з Пат - відбувається під час святкування та ознаменоване питтям вищезгаданого рому (і не тільки рому). Епізод марковано гастрономічно - ольфакторною образністю - хлопці щиро радіють запахам та передчуттю смачної їжі: «З маленького готелю надходив запах смаженої печінки. Пахло й цибулею. Радість наповнила наші серця. / Ленц кинувся на ці запахи, побіг до готелю. Коли повернувся, обличчя його сяяло. / - Та ви б тільки глянули на цю смажену картоплю! Мерщій, бо найсмачніше з'їдять!» (Ремарк, б. д.). Їжа та напої тут, як і в багатьох інших епізодах твору (наприклад, яскраві гастрономічні сцени ласування бігосом з горілкою чи поїдання раків з молодим мозельським вином у пивничці Альфонса), актуалізує мотив насолоди.

Безпосередньо під час знайомства з Пат згадка про їжу увиразнює психологізм ситуації, коли Роберт ніяковіє перед дівчиною і не знаходить слів, а Ленц, досвідчений у таких справах, йому не допомагає: «Знову виникла мовчанка. Дівчина, мабуть, подумала, що ми якісь дурні, але мені, хоч убий, нічого не спадало на думку. Ленц повів носом. / - Тушковані яблука, - сказав він з піднесенням. - До печінки та ще й тушковані яблука - делікатес! / - Безперечно, - погодився я, проклинаючи в душі нас обох» (Ремарк, б. д.).

В епізоді застілля, крім означених страв, фігурують такі спиртні напої: горілка («Вони вже сиділи коло столу. Саме ввійшла господиня, несучи печінку і смажену картоплю. На почин вона принесла ще й велику пляшку горілки» (Ремарк, б. д.)), презентований імениннику ром та джин. Якщо серед алкогольних напоїв горілка «відкриває» ситуацію за столом, ідучи «на почин», то структурно-семантичним центром алкогольного наративу був, безперечно, ром. Так, по-перше, знаки пиття (ідеться саме про ром) відтіняють внутрішній монолог оповідача: «Настрій був дивовижний. <…> Келих з ромом виблискував у мене в руці. Я пригадав ту записку, що вранці написав у майстерні. Тоді мені було трохи сумно. Тепер - ні. <…> Я відчував легеньке піднесення першої стадії оп'яніння, яке розігріває кров, яке я так любив, бо воно всьому непевному надає характер чогось пригодницького» (Ремарк, б. д.). По-друге, ром постає сюжетним знаком ситуації пиття - це, зокрема, вказівка на той факт, що суперник героїв по шосейних перегонах і конкурент за увагу Пат - водій б'юїка Біндінг «не вмів пити ром» і почав похитуватися вже після другої стопки: для чоловічої компанії це подвійна перемога - спершу на імпровізованих перегонах, потім - у випивці. Коли ж Ленц хоче з'ясувати, чи є щось між Біндінгом і Пат, то замовляє пляшку джину, яка стає приводом для переходу на «ти» між чоловіками. Так само спільна пиятика та сп'яніння Біндінга, якому сідати за кермо, постає офіційним приводом узяти телефон Пат, щоб дізнатися, чи вони вдало дісталися додому, що й стає початком стосунків наших героїв.

Наступним виразно алкогольно маркованим топосом постає бар Фредді, схожий на барвистий освітлений корабель: «Коньяк лився золотавим струмом, джин виблискував аквамарином, а ром був, як саме життя. Ми прикипіли до наших табуретів коло стойки, хлюпотіла музика, життя здавалося таким прозорим і міцним, воно линуло в наші груди могутнім потоком; безрадісність наших мебльованих кімнат, де ніхто не чекав на нас, розпач боротьби за існування - все забуто, стойка бару була командним містком життя, а ми крізь бурю пливли у майбутнє» (Ремарк, б. д.). Образ бару-корабля, що пливе морем життя крізь житейські бурі головних героїв, є лейтмотивним у творі, а визначення життя (прозоре і міцне, що линуло потоком) безпосередньо актуалізує семантику алкоголю. Навіть згадка про каву на початку ІІ частини постає з виразним алкогольним маркером, який недвозначно вказує на звички і спосіб життя героя-оповідача: «Моя хазяйка, пані Залевська, дозволила мені варити собі каву в кімнаті, її кава була надто слабка. Особливо, коли звечора вип'єш спиртного» (Ремарк, б. д.).

Домашній бар Роберта включає широкий асортимент міцних напоїв. Так, в епізоді втішання після подружньої сварки сусіда Гассе він наливає останньому горілки («Я налив йому горілки. Він здригався всім тілом. Видно було, що йому от-от буде край» (Ремарк, б. д.)); трохи згодом, під час запрошення Робертом Гассе залишитися у його помешканні, аби трохи відпочити від сімейного життя, у цій сцені фігурують коньяк і ром (» - Слухайте - но, Гассе, - сказав я, - сидіть тут у мене спокійненько, скільки вам захочеться. А мені треба йти. Коньяк - у шафі, якщо він вам більше до вподоби. А оце - ром» (Ремарк, б. д.)); а в одному з подальших епізодів заспокоєння Гассе після чергової сварки - лікер («Я дав йому кілька газет і недопиту пляшку лікеру «Кюрасо», що ще відколи стояла в мене на шафі; неприємне, солодке питво, але йому згодиться, адже він на цьому не розумівся» (Ремарк, б. д.)). По-перше, солодке питво, як і будь-яка солодкавість у поведінці чи вираженні почуттів, глибоко огидні Робертові. По-друге, як бачимо, оповідач ставиться до Гассе із дещо зверхньою поблажливістю, себе вважаючи безперечним знавцем і поціновувачем справжніх якісних напоїв, який з першого погляду може визначити їхню якість. Про це свідчить і епізод першого візиту до помешкання Пат: героя безперечно розчулює турбота дівчини, яка приготувала для нього пляшку його улюбленого напою, а той факт, що її одурено крамарем і «[р] ом був розбавлений, це я помітив зразу ж по кольору» (Ремарк, б. д.), свідчить про делікатність у ставленні до почуттів Пат: він, не змигнувши оком, п'є і нахвалює це питво.

У неділю після дня народження та знайомства з Пат Роберт вирушає у кафе «Інтернаціональ», де він працював тапером і яке часто ставало його «недільним пристановищем» (це один із лейтмотивних алкогольно маркованих часопросторових образів твору): «Зараз там не було нікого. Тільки кельнер, плоскостопий Алоїс, стояв за стойкою.

- Як завжди? - спитав він.

Я хитнув головою. Він приніс мені бокал портвейну, наполовину з ромом. Я сів до столу і бездумно дивився поперед себе. Велика смуга сонячного проміння простяглася скоса крізь вікно. Вона засяяла на пляшках з напоями, що стояли на полицях. Черрі-бренді палала, як рубін» (Ремарк, б. д.). Гра сонячних променів на кольорах спиртного, особливо у зіставленні з дорогоцінними каменями, постає у Ремарка одним із виявів краси і довершеності цього недосконалого світу.

Забігаючи наперед, зауважимо, що «портвейн, наполовину з ромом» - це «Порто-Ронко» - міцний коктейль із ямайського рому та портвейну, один з улюблених напоїв Ремарка, назва якого походить від швейцарського села поблизу Локарно, у якому жив, помер і був похований письменник. Митець вважається автором та популяризатором цього напою (Порто-Ронко…, 2021). У тексті роману він неодноразово згадується, підсилюючи семантику рому та збільшуючи частотність використання цього концептуального образу.

Вказівка на випивку вряди-годи зринає у внутрішньому мовленні героя. Так, суперечливі думки та почуття терзають Роберта перед першим дзвінком Пат («Подумав, чи не хочеться мені чогось випити. Ні, не хочеться» (Ремарк, б. д.)). Навіть оцінка Роберта пані Залевською містить алкогольні метафори: «де в інших людей серце, там у вас стирчить пляшка з горілкою» (Ремарк, б. д.), і ще: «Фройляйн Гольман, ви дивитесь на цього молодика, як на золоту вазу, а він - щонайбільше - позолочена пляшка з-під горілки» (Ремарк, б. д.).

Більшість другорядних персонажів також зображено або за випивкою, або за наливанням, або вже сп'янілими, наприклад, уже згадувана прибиральниця Матильда Штос, яку Роберт неодноразово частує ромом та через яку неодноразово потерпають запаси коньяку для клієнтів автомайстерні Кестера. Алкоголь постає своєрідним мірилом порядності героїні: «можна було лишити на столі скільки завгодно грошей - вона й не доторкнеться до них, - але на горілку кидалася, як кіт на сало» (Ремарк, б. д.). А квітуча слива пахне їй так само чудово, як старий ром.

Художник Фердинанд Грау, автор портретів померлих людей, фігурує в романі або за чаркою, або добряче напідпитку, незмінно тостуючись та висловлюючи поміж тостами свої філософські афоризми про людину, суспільство, покоління, дійсність, розвиток і занепад цивілізації. Практично усі його сентенції супроводжуються знаками пиття. «Ти від горілки лютієш, а я стаю людянішим. Ось у тому й різниця між нашими поколіннями» (Ремарк, б. д.), - так афористично він характеризує Робертові відмінність між їхніми поколіннями.

Колишній фронтовик і приятель Роберта Валентин Гаузер, який отримав спадщину і методично пропиває її, щоденно святкуючи своє повернення живим із війни («Він завше мусив пити до когось, я бачив уже, як він часом увечері десь у сільській пивничці пив до місяця або до бузкового куща. При цьому він згадував якийсь певний день з окопного життя, коли саме було дуже тяжко, і був вдячний за те, що ще живе й сидить ось тут» (Ремарк, б. д.)). Нерозривно з випивкою та частуванням пов'язані хазяїн пивнички Альфонс, кельнер Алоїс та бармен Фредді.

Епізодичні персонажі також марковані алкогольною образністю. Так, обер-

інспектора страхової автомобільної компанії Барзіга, який захоплюється колекціонуванням метеликів, Ленц пригощає чаркою вермуту, і увесь їхній подальший діалог маркований репліками випивання за відкритий Барзігом новий вид.

Алкогольна образність постає джерелом характеристики персонажів: наприклад, власника зоомагазину, у якому Роберт бере цуценя для Пат («од нього смерділо алкоголем так, ніби поруч був горілчаний завод» (Ремарк, б. д.)). Трагічна невлаштованість цього персонажа увиразнюється образом мавпи з надлюдською тугою в очах, яка постає єдиним товаришем по чарці господаря магазину.

Перше побачення з Пат також характеризується великою кількістю випитого алкоголю та низкою алкогольно маркованих топосів. Так, Роберт незатишно почувається у «типовій дамській кондитерській» і від хвилювання, невпевненості у собі та нав'язливого сусідства («Дебела жінка належала, мабуть, до товариства тверезості - вона так вирячила очі на моє вино, ніби це була стухла риба. Щоб її подратувати, я замовив ще одну порцію, а тоді й собі витріщив очі на даму» (Ремарк, б. д.)) він ще до зустрічі з дівчиною випиває три подвійні порції коньяку: спиртне виявляється його ширмою від неприємної компанії та безпардонного кельнера («Спересердя я одним махом випив свій коньяк» (Ремарк, б.д.)). Не затримуючись там, герої йдуть у бар Фредді, де Роберт почувається на своїй території, оскільки це звичне середовище для героя: «У барі я почував себе як удома. Коли ми входили, бармен Фред стояв саме за стойкою і протирав великі стопки до коньяку. Він привітався зі мною так, ніби бачив мене вперше і ніби це не він мусив два тижні тому ввести мене додому» (Ремарк, б. д.).

Герой-оповідач незмінно акцентує на візуальних та ольфакторних деталях сприйняття алкоголю та репрезентації закладів пиття. Щодо бару Фредді такі деталі, безперечно, позитивні: «У барі було свіжо і напівтемно. Пахло розлитим джином та коньяком. Запах був пряний - ніби від яловцю і хліба» (Ремарк, б. д.). Свіжість, напівтемрява та приємні аромати спиртного втілюють затишок та інтимність цього місця, недарма Пат так сподобалося бувати там.

Розмова Роберта і Пат рясно перемежована у тексті знаками пиття, вказівками на напої, закликами принести випити тощо. Пат замовляє сухе мартіні, а Роберт ром («- А мені - як завжди!»). Роберт інтенсивно п'є через страшенну ніяковість від присутності дівчини, від невиробленої звички спілкуватися з жінками (досі колом його спілкування були ресторанні повії) та задля створення ілюзії невимушеності, - попри все це він смакує напоєм, оцінюючи його високі якості: «Ром був свіжий і міцний. Він мав присмак сонця. Цей напій заслуговував всілякої уваги» (Ремарк, б. д.). Автор акцентує велику кількість випитого оповідачем на першому побаченні: герой перебирає рому, щоб позбутися скутості, збентеження і сум'яття у присутності Пат. Паузи у розмові з дівчиною також заповнюються оповідачем питаннями та уточненнями щодо замовлення напоїв. Урешті перша тема розмови, при якій Роберт почувається більш-менш впевнено, це саме ром: «Ром… - почав я, зрадівши, що знайшов тему, на яку я можу говорити. - Ром не дуже-то розбирають, чи він добрий, чи ні. Це не просто собі напій, це скоріше друг. Друг, з яким легше жити на світі. Він змінює світ. А для цього ж і п'ють…» (Ремарк, б. д.). І хоч герой первинно декларує, що означення смачний щодо рому нерелевантне, але подальший перебіг сюжету і, зокрема, сцени, марковані цим алкогольним напоєм, вказують на протилежне: визначення добрий ром неодноразово постає у тексті, щоразу зринаючи з уст різних персонажів - і не лише другорядних чи комічних на зразок старої Штосихи, але й головної героїні. Так, під час драматичної відпустки героїв біля моря, коли у перший же день Пат морозить, після невдалих пошуків рому на віллі Роберт дістає Ленців гостинець («дві пляшки рому, пляшка коньяку і пляшка портвейну») та наливає дівчині. Зауважимо, що це один із небагатьох випадків, коли автор вказує і марку рому «Сент-Джемс» - до цього цієї честі був удостоєний лише «Бакарді» (» - Ого! Та тут навіть ром «Сент-Джемс»! На хлопців можна звіритись! / Я відкупорив пляшку і линув у чашку Пат добрячу порцію рому» (Ремарк, б. д.)). Саме тоді Пат уперше дає оцінку ромові, можливо, не в останню чергу просто для того, щоб не тривожити Роберта своєю хворобою: «Тепер мені вже краще. Добрий ром» (Ремарк, б.д.). Покращення стану дівчини герой-оповідач також приписує рому: «У неї таки справді вигляд став кращий. До очей повернувся звичайний блиск, уста порожевіли, шкіра матово миготіла. / - Як швидко в тебе відбуваються такі зміни - просто неймовірно! - зауважив я. - Це, напевно, так впливає ром» (Ремарк, б. д.). Пізніше вже смертельно хвора Пат висловлює бажання «випити чогось смачного», маючи на увазі ром. Саме ром та коктейлі на його основі, до яких Пат призвичаїлася у стосунках із Робертом, постають утіленням її смаку до життя.

На першому ж побаченні Пат розпитує Роберта про смак рому та доцільність його вживання і зрештою виявляє бажання скуштувати. Роберт постає її провідником у світ смаків та відтінків алкогольних напоїв, замовляючи їй «на почин» не свій звичний «надто міцний» ром, а коктейль «Бакарді» з ромом. Подальша розмова не артикульована у тексті - окреслюються лише відчуття героя та його внутрішня реакція на пиття: «Поступово все прибирало певної форми і звучання. Нерішучість зникла, слова з'явилися самі собою, а я не дуже-то й зважав на те, що говорив. Я пив собі й пив, відчуваючи, як насувається на мене, охоплює мене велика, м'яка хвиля, як беззмістовні сутінки сповнюються образами, як понад байдужими, сірими проявами існування таємниче виринає мовчазний натовп мрій. Стіни бару розсувалися, і раптом це вже був не бар, а якийсь куточок світу, затишний притулок, напівтемний бліндаж, навколо якого точилася одвічна бійка хаосу, в якому ми сиділи заховані, загадково навіяні один одному присмерком часу» (Ремарк, б. д.). Завдяки випитому герой почувається ніби інакшим - кращим і цікавішим, він вже не почуває тої болісної скутості у спілкуванні з Пат, але, провівши дівчину додому, усвідомлює, що забагато випив і через те міг справити на неї не найкраще враження, і спересердя картає себе за пиятику та за те, що не пам'ятає, що він їй наговорив. Фінал ІІІ частини також маркований алкоголем і по-чоловічому передбачуваний: «Я вернувся назад до бару і тепер уже напився як слід» (Ремарк, б. д.).

Розмова про сутність та омани кохання («свято квітучого дерева», за висловом Ленца) у IV частині супроводжується застіллям з коньяком, джином і ромом. Спершу Роберт відмовляється від випивки, оскільки тяжко картається за те, що перебрав на першому побаченні з Пат. Сентенції Ленца за чаркою швидко розвіюють його сумніви і терзання та налаштовують на позитив, спрямовуючи у конструктивне річище і змушуючи діяти. Психологічне відпруження Роберта засвідчує той факт, що він із полегшенням приєднується до узливань.

Епізод першої появи Пат у пивниці Альфонса відіграє вагому роль у розвитку почуттів героїв: Роберт купує новий галстук, позичає пальто Ленца та кадилак майстерні, щоб поліпшити враження дівчини про себе, і запрошує її у єдиний відомий йому фешенебельний ресторан «Виногроно», але та відмовляється, мовляв, там «чопорно і нудно». Натомість Пат почувається дуже органічно у звичному середовищі хлопців у Альфонса і невимушено приєднується до пропозиції Роберта пити горілку. Герої насолоджуються їжею та питвом: «Бігос був - самий смак! Я з'їв дві великі порції, та й Патріція Гольман з'їла значно більше, ніж я від неї сподівався. Мені дуже подобалось, що вона так добре підтримує компанію і відчуває себе в пивничці, як удома. Без церемоній вона випила з Альфонсом ще чарочку горілки» (Ремарк, б. д.). Після емоційно напруженого навчання Пат кермувати кадилаком, що значно зближує молоду пару, герої йдуть випити до бару Фредді. У тексті констатується, що вони «випили по чарці», - без конкретизації назв напоїв, але, ймовірно, йдеться про ром, на що вказує суттєве уточнення героя-оповідача: «Я пив тільки з лимонним соком. Боявся, щоб самого себе знову не збити на слизьке» (Ремарк, б. д.). Адже саме ром (у жодному разі не коньяк!) подається з лимонним соком. Як бачимо, саме цей алкогольний напій маркує знайомство героїв, зародження та розвиток їхніх почуттів. Пізніше, вже після побачення з Пат, під час розмови з Ленцом, який усіляко підтримує друга у його залицяннях до дівчини, Роберт з полегшенням на душі замовляє свій улюблений ром.

Хвилювання і нетерпіння від довгоочікуваного візиту Пат до його старанно прикрашеної комірчини Роберт приховує за потрійною порцією рому («Хочу бути в ударі, - сказав я і спорожнив чарку з ромом» (Ремарк, б. д.)), а розмова з повією Розою про сутність кохання відбувається під чарочку анісової. Засмучений і розчарований від зруйнованих планів та відмови Пат зайти до нього, Роберт вперто відмовляється визнавати аромат квітів у міському саду, натомість, помітивши підпилого сторожа з пляшкою у кишені, ховається за удаваним відчуванням запаху алкоголю: «- Ні, тепер уже дещо відчуваю, - відповів я неохоче, - відчуваю добру, стару горілку» (Ремарк, б. д.). Алкоголь тут - через апеляцію до його запаху та до знижено-фізіологічних подробиць (гикавки та відригування підпилого сторожа) - постає ширмою для приховування почуттів героя за маскою зниження, удаваного знецінення та цинізму. Та після несподіваного, але такого омріяного поцілунку, він відчуває повноту буття, тож, повертаючись від дівчини, із задоволенням смакує їжею та питвом - великою порцією ковбасок з гірчицею знайомої вуличної торговки та пивом Алоїса («Дай-но мені ще одну сардельку, - сказав я, - смакує мені сьогодні життя!» (Ремарк, б. д.)). Вишуканою вечерею, приготованою для Пат («У сяйві настільної лампи, позиченої в Гассе, виблискував ананас, найвитонченіша ліверна ковбаса, сьомга, пляшка шеррі…» (Ремарк, б. д.)), Роберт пригощає бідного і вічно голодного студента Георга Блока та свою господиню пані Залевську.

Невимушена розмова Ленца з Пат у день перегонів також позначена наливанням та тостуванням. Під час напружених перегонів герої теж вряди-годи потроху «ковтають із пляшечки» (без означування напою). Протистояння на фініші, яке завершується перемогою «Карла», ознаменовано приходом шинкаря Альфонса із їжею та випивкою. Так, він частує компанію друзів бужениною, реберцями та холодним кюмелем. «Кюмель (Kummelу перекладі з німецької - «тмин») - гірка настоянка міцного алкоголю не нижче 40 градусів на насінні тмину, кропу та анісу» (Настойка тмина «Кюммель»…, 2016). Усі з насолодою смакують добірною їжею. За перекусом учасники вже домовляються про вечерю на честь перемоги. Гастрономічний дискурс тут, як і скрізь у тексті Ремарка, незмінно актуалізує мотив насолоди: «Гороховий суп з свинячим шлунком, вухами та ніжками, - почав Альфонс, смакуючи кожне слово так, що навіть на обличчі Патріції Гольман з'явився вираз глибокої пошани. - Звичайно, я частую» (Ремарк, б. д.). У цьому ключі доречно згадати і попередній епізод смакування бігосу, і сцену смакування свіжокопченою камбалою у перший день героїв біля моря («Шкірка у камбали була мов золотавий топаз. А як від неї пахло димком і морем!. До того ж на підносі ще лежало кілька свіжих креветок» (Ремарк, б. д.)), і сцену поїдання раків у Альфонса - всі вони характеризуються гедонізмом та високим естетизмом.

Перший візит до помешкання Пат також виразно позначений речовим, зокрема харчовим та алкогольним, кодом: Роберта вражає витонченість та ошатність житла Пат, а довершує це враження вишукано подане частування: маленький столик на коліщатках, посуд із тонкого білого фарфору, срібні підноси з тістечками та «фантастично крихітними бутербродами», чай, кава, сигарети. Така вишуканість видається Робертові справжньою розкішшю («Засліплений, я дивився на всю цю розкіш» (Ремарк, б. д.)).

Пиятика Роберта в барі Фредді - це алкогольна какофонія, катастрофічне змішування усіх напоїв, діонісійство у чистому вигляді, яке завершується драматично і для самого бармена - він упивається та, як наслідок, втрачає робочу кондицію, тож Ленц перебирає на себе його обов'язки за стойкою («Готфрід <…> знав усі ціни, всі ходові рецепти коктейлів. Він розмахував відерцем, де розмішують коктейлі, так, ніби все своє життя нічого іншого й не робив» (Ремарк, б. д.)). Спершу Роберт п'є ром з Валентином - ром тут маркує початок алкогольної рефлексії героя-оповідача щодо життя, майбутнього та відносин із Пат, недарма хлопець вказує на «особливі стосунки» із цим напоєм після знайомства та побачення з дівчиною («Від сьогодні у мене з ромом особливі стосунки» (Ремарк, б. д.)).

Залишившись у барі сам і випиваючи чарку за чаркою, Роберт розмірковує над життям, над відсутністю у ньому сталості, над своєю прив'язаністю до Пат, яка щоразу більше турбує його, над невмолимістю часу, яка врешті змиває все, та над тим, що і стосунки з Пат так само можуть бути недовговічними та завдати йому болю. Кульмінацією цього алкогольного дійства постає пиятика з Фредом: «Випили дві чарки абсенту. Потім розіграли ще дві. Я виграв, але мене це не задовольнило. Тому ми повели гру далі. Але я програв аж на п'ятому разі, а тоді вже - тричі підряд» (Ремарк, б. д.). Принагідно зауважимо, що абсент, який фігурує у цій сцені, не належить до чільних напоїв Ремарка - у романі це єдиний випадок, коли герої його споживають. Згадаймо також безапеляційний вердикт «останнього романтика» Готфріда Ленца щодо випитого Робертом у той вечір і, зокрема, щодо вживання абсенту: «- Ану, дихни на мене! - сказав Готфрід. / Я дихнув. / - Ром, вишнева, абсент, - констатував він. - Пив абсент? От свиня…» (Ремарк, б. д.).

Початок грози, що символізує весняне оновлення природи, не залишається непоміченим героями: вони полишають приміщення бару, щоб на порозі спостерігати раптове перетворення (» - За це можна б, власне кажучи, ще одну випити, - запропонував я. І Фред був не від того» (Ремарк, б. д.)). Власне, із початком змін у природі відбувається і зміна напою наших героїв - убік збільшення градусу, стилістика ж оповіді та кількість випитого лишаються незмінними: «- От бісова лакриця, - сказав я, ставлячи порожню чарку на прилавок. Фред погодився, що можна б випити чогось міцнішого. Він був за вишневу, я - за ром. Щоб не сперечатись, випили по черзі і того, й іншого. Щоб Фредові було менш клопоту з наливанням, узяли чарки побільше. Настрій у нас був чудовий» (Ремарк, б. д.). На занепокоєні погляди друзів Роберт зауважує: «- ну, трохи підпив, але не від горя, ні - від доброго настрою…» (Ремарк, б. д.).

Після пиятики Роберт, поборовши свої сумніви і непевність, іде до Пат зовсім інакшим - оновленим і цілісним: «У мене був чудовий настрій - якийсь прозорий, піднесений, такий, який буває, коли сп'янієш, а тоді перебореш своє сп'яніння. Зніяковілість зникла, ніч була сповнена глибокої сили і блиску, не було ніякої небезпеки, ніякої фальші» (Ремарк, б. д.). Тож пиятика у Фредді (через екстаз сп'яніння) має всі ознаки діонісійського оновлення особистості головного героя - його символічної смерті в колишній іпостасі та подальшого відродження (згадаймо, Діоніс - давньогрецький бог вина та виноградарства, уособлення Вічного повернення, вмираючого та воскреслого божества, яке, за міфами, зазнає смерті через розтерзання і воскресає через зцілення та відновлення). Недарма сам Фредді, коли оклигує і приходить до тями після випитого, визнає, що «і так часом треба» (Ремарк, б.д.). Оновлення героя підсилюється семантикою грози та весняного оновлення природи: Роберт долає власну скутість, ніяковість та невпевненість - пережитий досвід та його осмислення роблять героя інакшим.

Знайомство з таксистами, виставляння одступного та вливання до їхніх лав відбувається у пивниці: Роберт замовляє подвійного кюмелю на всіх, за цим напоєм і відбувається замирення після бійки з Густавом. А після повернення Роберта до майстерні на відзначанні першого виїзду друзі збираються пити крюшон з маренкою, оскільки з ними буде Пат. За висловом Ленца, «[ц] е буде вечірка серйозна, урочиста!» (Ремарк, б. д.). Крюшон з маренкою, або травневий крюшон (нім. Maibowle, Waldmeisterbowle - «крюшон з підмаренником») - німецький алкогольний напій із сухого білого вина, настояного на листках підмаренника запашного, з додаванням цукру та ігристого вина (Травневий крюшон, [б. д]). Естетика оповіді у поєднанні з філософською проблематикою діалогів, які ведуться за столом, відсилає до стилістики симпосіонуантичного бенкету як духовного акту та відповідного жанру літератури. Так, опис вина, столу та саду, де відбувається застілля, пахощів бузку тощо виразно перегукується з вимогами до місця проведення симпосіону - все (аж до пахощів квітів) гармоніює і налаштовує на високу урочистість духовного бенкету, а кольорова гама вина та асоціація із коштовними самоцвітами вмикає код естетизму та гедонізму: «Ми сиділи в садку маленького ресторанчика десь за містом. Вологий місяць, як червоний смолоскип, низько висів над лісами. Ніжно сяяли бліді свічки каштанів, запаморочливо пахнув бузок, а велике скляне барильце на столі перед нами, повне запашного вина, ясним опалом іскрилося в непевному світлі тільки-но згаслого дня; останній його відблиск синюватою і перламутровою плямою жеврів у вині. Хазяїн уже вчетверте наповнив його нам» (Ремарк, б. д.). Очільником столу стає найстарший у компанії - художник Фердинанд Грау, який і задає головну філософську тему для застольної бесіди - невмолимість часу та швидкоплинність людського життя. За законами жанру симпосіону, застольні філософські сентенції та промови перемежовуються тестуванням, а серйозні тези та обґрунтування - іронічними питаннями, звертаннями чи запереченнями:

- Життя, брати мої, це хвороба, а вмирання починається з дня народження. Кожен віддих, кожне биття серця - це вже елементи вмирання, це вже наближення до могили.

- І кожен ковток - теж, - додав Ленц. - Будьмо, Фердінанде! Часом умирання проходить надто просто (Ремарк, б. д.).

Поетика симпосіону виразно оприявлюється також у таких рисах: афористичність («Найзловісніше, брати мої, це час! Так, час! Ота мить, в яку ми живем і якою ніколи не володіємо»; «Найтяжча в світі хвороба, Фердінанде, це - мислити! Вона невидужна» (Ремарк, б. д.)), урочиста пафосність звертань (Фердинанда до Пат: «Що скажете про нас, балакунів, ви, квіточка на бурхливій воді?»; «Срібна падаюча зірка над вируючою прірвою, хочете випити чарку з одвічним мешканцем всесвіту?» (Ремарк, б. д.)), іронія (» - Будьмо, Готфріде! Ти - моторна блоха на кам'янистому струмі часу» (Ремарк, б. д.)).

Натомість пиятика Роберта після театру під час вечора танців з приятелями Пат позбавлена рис високого естетизму та гедонізму: Роберт ревнує Пат до її партнера по танцях і знову відгороджується від неприємної реальності, замовляючи собі раз у раз подвійну порцію рому. Сумні думки та слова пані Залевської про те, що Пат потрібен інакший чоловік - забезпечений, не дають йому спокою: «Я почав пити. Не так, як досі, але таки добре пити. Молодик з лисою головою почав до мене придивлятись. Спитав, що саме я п'ю.

- Ром, - відповів я.

- Грог? - перепитав він.

- Ні, ром, - ствердив я.

Він і собі покуштував та й поперхнувся.

- Фу! Щоб його… До цього треба звикнути… - сказав він з повагою в голосі» (Ремарк, б. д.).

Роберт злиться і відчужується від Пат, тож утіленням гіркоти героя у завершенні цього епізоду постає горілка («ми з міксером випили по чарці російської горілки. З міксером завжди можна відвести душу» (Ремарк, б. д.)). Після того, як Бройєр близько третьої ночі відвозить Пат додому, психологічно виснажений ревнощами та сумнівами у собі Роберт вирушає по барах. Першою точкою його алкогольної одіссеї постає бар Фредді, де герой замовляє півпляшки рому, відмовляючись від пропозиції Ленца додати портвейну (це був би вже згадуваний нами коктейль «Порто-Ронко»): «Не маю часу на експерименти. Хочу упитися» (Ремарк, б. д.). За цим фактом Ленц безпомилково визначає причину настрою товариша, рекомендуючи підсолодити душу лікерами.

Роберт п'є і під час гри в покер («Я пив, але не п'янів, тільки голова розболілась. Зелений змій не з'являвся перед очі… Лише все відчувалося гостріше. У шлунку щось палало» (Ремарк, б. д.)), а потім заходить випити «по одній» у кафе «Інтернаціональ», після чого, гостро переживаючи «тужливий порив до Пат», йде до пивнички Альфонса, де й сидить за випивкою до ранку, не бажаючи повертатися додому. Герой усвідомлює, що його поведінка деструктивна, але від цього ще більше злоститься сам на себе, розбиваючи чарку («Раптом щось тріснуло і потім забрязкотіло. Це я з усієї сили вдарив по столу чаркою і розтрощив її» (Ремарк, б. д.)).

Гіркоту відчуттів героя увиразнює символіка останнього напою, який він вживає: «Альфонс дав мені випити на прощання ще великий бокал» Фернет-Бранка». У мене від цього щось легенько закалатало в голові. Вулиця не була вже рівною. Плечі налилися оловом. Це мене доконало» (Ремарк, б. д.). Фернет-Бранка - це один із найвідоміших італійських бітерів (з нім. bitter - гіркий) - гірких міцних настояних на травах вермутів та лікерів (Lichine, 1987, р. 233), фернет - це категорія найбільш гірких із них (Fernet-Branca, n. d.). Як видається, у тексті Ремарк вдало обігрує семантику цього напою: одне із значень - цілющий бальзам (згадаймо, у рекламі цей напій завжди - від часу створення у 1845 р. і до сьогодні - позиціонується як цілющий еліксир від усіх хвороб - стимулюючий, тонізуючий, очищувальний, заспокійливий і розслаблюючий (Лікер Fernet-Branca, б. д.), тож недаремно гуру напоїв Альфонс обирає на завершення важкого попереднього дня та початку нового саме його. Друге, алегоричне значення (яке своєю чергою відсилає до прямого значення бітерів - гіркі) - гіркота: напій символізує саме це відчуття у душі Роберта: гіркота від болісної оцінки пані Залевської, від ревнощів та гострого усвідомлення власної невідповідності звичному світу Пат. І все ж, зауважимо, стосунки героїв і цього разу, після крутого піке, виходять на новий рівень: так, на світанку повернувшись додому після барів, Роберт бачить на сходах змерзлу Пат, яка чекала його всю ніч, - і тяжкі сумніви героя розвіюються.

Опозиція «ром - коньяк»

Спершу може здатися, що ром у Ремарка співвідноситься з коханням (знайомство з Пат, перше побачення, розвиток стосунків тощо), а коньяк - з дружбою (коньяк пили в чоловічій компанії: Роберт з Фердинандом або Ленц з Альфонсом). Але ця гіпотеза не підтверджується логікою тексту, бо, по-перше, у суто чоловічій компанії пили і ром, і коньяк (іноді одночасно), по-друге, Роберт і Пат теж пили разом як ром, так і коньяк. Більше того, в епізоді, де закохані тостують за вірність кохання та дружби і Роберт називає дівчину вірним другом, фігурує ром: «Принесли ром. Це був баккарді з лимоном.

- За тебе, мій вірний коханий, - сказала Пат, підіймаючи чарку.

- Мій старий, вірний друг! - відповів я» (Ремарк, б. д.).

В іншому ж епізоді наприкінці твору (остання розмова про кохання та смерть) коньяк маркує символічне єднання героїв - Роберт і Пат п'ють коньяк з однієї чарки, але при цьому Пат забороняє Робертові пити з нею з однієї чарки та цілувати її, щоб не наражатися на небезпеку. Протистояти таким заборонам смертельно хворої коханої герой може, лише відбуваючись скупими репліками та кружляючи чарку за чаркою услід за її пригублюванням. Навіть під час власної застуди Роберт розважає Пат історіями зі свого життя, не полишаючи ні на хвилину, - «сигара в одній руці, чарка - в другій, з пляшкою коньяку в ногах» (Ремарк, б. д.)). Саме коньяк стає останнім напоєм, який Пат перед смертю п'є з коханим.

Із наведених прикладів стає зрозуміло, що логіка тексту і задум автора інакші. Але які? Постає питання: чому із кількох десятків запропонованих традицією пиття напоїв, вжитих у тексті, Ремарк обирає саме ці два - ром і коньяк - як семантичну пару чи опозицію сюжету, використовуючи поперемінно то один, то інший. Зауважмо, не один напій, як кальвадос у романі «Тріумфальна арка», а два - з певною черговістю. Спробуємо обґрунтувати сенс такої черговості.

Ром і коньяк маркують у романі почуття відданості, любові і дружби: але якщо ром - це втілення першопочатку і смаку життя, то коньяк - це символ завершення і смерті. Саме така семантика закріплюється за цими напоями і виразно окреслюється у тексті. Так, ром символізує життя, народження і зародження чогось нового: ром маркує зав'язку твору, а саме: день народження Роберта (витриманий ром - це подарунок друзів) і знайомство з Пат, перше побачення (розмова про ром, а також той факт, що на побаченні Роберт перебрав рому), розвиток їхніх стосунків (численні ситуації пиття та відвідини героями барів), перший візит до помешкання Пат (розбавлений ром, який Роберт із делікатності до почуттів дівчини п'є і хвалить), драматична відпустка із раптовим погіршенням здоров'я Пат, тонізуючим впливом рому на організм дівчини та розмовою героїв за бокалом рому про специфіку кохання їхнього покоління, відвідини Пат у санаторії. Коньяк - символ кінця (це класичний дигестив - напій, що п'ють на завершення трапези) - утілює завершення певного циклу, руйнацію, смерть. Він фігурує в епізоді відвідин майстерні Фердинанда - митця, який малює портрети мертвих (!) людей, - маркуючи занепадницькі настрої художника та розмову про невмолимість часу і неминучу смерть; зустріч двох друзів - Ленца та Альфонса з трикратним випиванням коньяку «Наполеон» (згадаймо, після загибелі Ленца саме Альфонс вистежує і карає смертю його вбивцю); саме коньяк - це останнє, що п'є перед самогубством розчавлений зрадою дружини Гассе; коньяк «Наполеон» наливає засмученим друзям Альфонс під час проводжання Пат до санаторію, з якого їй вже не судилося повернутися живою; коньяк, переданий Ленцем, у поїзді до санаторію тимчасово заспокоює сльози Пат; банкрутство автомайстерні виразно асоціюється з останньою пляшкою доброго коньяку, саме коньяк із однієї чарки п'ють Роберт і Пат перед смертю дівчини. Отже, якщо ром - це народження, смак життя і сонця, зав'язка, оновлення, нові почуття, відчуття і враження, відживлення, то коньяк - це завершення, руйнація і смерть, темрява і сутінки, трагічний фінал твору.