Народні назви Житомирщини на позначення дороги

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАРОДНІ НАЗВИ ЖИТОМИРЩИНИ НА ПОЗНАЧЕННЯ ДОРОГИ

Т.Ю. Черненко

У статті зібрано, проаналізовано та систематизовано народні географічні терміни, зафіксовані в говірках Житомирщини, на позначення різних видів дороги, які записано від реальних носіїв цієї місцевості. Лексико-семантичну групу 'дорога' за характером об'єкта номінації покласифіковано на шість семантичних груп залежно від якості дороги, розташування, виду покриття та частин дороги. Простежено етимологію та значеннєві варіанти зібраних термінів: від перших фіксацій у слов'ян, перших записів на обстеженій території до сучасності. Проаналізовано значеннєву хронологію в тих географічних назвах, де це було можливо: дорога, тракт, шлях, траса та ін. Значення зібраних номенів описано в зіставленні з літературною та діалектною мовами України й іншими слов'янськими мовами. Вивчено та залучено матеріали пам'яток й архівних ділових документів. Простежено шляхи утворення деяких географічних номенів. Найчастіше нові терміни увторюються за допомогою суфіксації або метафоричного перенесення назв з інших об'єктів на подібні за будовою чи формою географічні реалії. Частину номенів утворюють складені назви з іменників та прикметників, де іменники позначають географічні об'єкти, а прикметники дають додаткові характеристики, указуючи на якість, використаний матеріал, характер виникнення. Окреслено території поширення записаних термінів у межах Житомирської області. Визначено народні назви, котрі активно вживають мовці на всій обстеженій території, функціонування яких обмежено кількома районами, населеними пунктами та які мають поодинокі фіксації. Виокремлено загальновживані народні назви, які зафіксовані з новою семантикою, та унікальні лексеми, які не записано в інших говіркових зонах Славії. Визначено функціонування великої кількості фонетичних варіантів деяких записаних лексем, що характерно для території Житомирщини. Окреслено семантичні поля багатозначних лексем, які вживаються на позначення інших реалій, що не стосуються шляхів сполучення.

Ключові слова: географічний термін, термін, лексема, сема, говірка, дорога.

Folk terms denoting road in the Zhytomyr region

Chernenko T.Yu.

The article contains, analyses and systematizes a collection of folk geographical terms designating various types of roads in the dialects of the Zhytomyr region, recorded according to the native speakers of this area. According to the nature of the object of nomination, the lexical and semantic group “road” is classified into six semantic groups depending on the quality of the road, location, type of road surface and parts. The article traces the etymology and semantic variants of the collected terms from the first-known Slavic records and earliest records in the area under study to the present day.

The semantic chronology is analysed for those geographical names for which it was possible, such as road, highway, path, route etc. The meanings of the collected terms are described in comparison with the literary language and dialects of Ukraine and other Slavic languages. The materials used and explored by the study include artefacts and archival official papers. Moreover, the article traces the means whereby some geographical terms were formed. The new words are most often formed by means of suffixation or metaphorical transfer of names from other objects to geographical phenomena similar in their structure or form. Some terms include composite names formed by nouns and adjectives where the nouns denote geographical objects and the adjectives provide additional characteristics, indicating the quality, materials used and origin. The article outlines the territories of distribution of the recorded terms in the Zhytomyr region and identifies the folk terms that are most commonly used throughout the surveyed territory, those with their functioning limited to several districts or localities, and those occurring rarely. The folk terms are divided into those with widely known meanings, those recorded with new semantical meanings, and unique lexemes, never recorded in the language varieties spoken in other areas of Slavia. Functioning of a large number of phonetic variants of some lexical units recorded is observed, which is typical for the territory of the Zhytomyr region. The article also outlines the semantic fields of some polysemantic words used to denote other phenomena not related to roads.

Keywords: geographical term, term, lexeme, seme, subdialect, road.

географічний термін дорога говірка

Постановка наукової проблеми

Народні географічні терміни середньополіських говірок

Житомирщини на позначення дороги не були об'єктом спеціальних лінгвістичних розвідок. Тому важливим напрямком дослідження є зібрання географічних назв від реальних носіїв мови цієї території з подальшим аналізом та систематизацією записаних номенів у зіставленні з іншими говірковими зонами Славії загалом та України зокрема.

Зібрані народні назви шляхів сполучення інформативні, оскільки закарбували в собі давню історію цієї території, специфіку взаємодії місцевого населення з жителями інших територій та особливості побуту, життя поліщуків.

Своєчасна фіксація народної географічної термінології особливо актуальна зараз, коли кількість носіїв давніх термінів на цій території невпинно зменшується.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

У вітчизняному та зарубіжному мовознавстві актуальною є проблема вивчення та дослідження географічної номенклатури, оскільки цей пласт лексики давній, і тому дуже цінний для порівняльно-зіставного аналізу, для визначення співвідношення архаїчних та запозичених термінів.

Добре відома фундаментальна монографія М.І. Толстого ''Славянская географическая терминология:

Семасиологические этюды'' (1969 р.). Географічну термінологію досліджували й інші слов'янські науковці: Й. Шутц, П. Нітче, Р.Н. Малько, Е.О. Григорян.

Цьому питанню присвячено окремі монографії та лексикографічні роботи українських науковців: С. Грабця, Я. Рудницького, Є.О. Черепанової, В.П. Шульгача, О.К. Данилюк, Т.В. Громко, С.В. Шийки, І.М. Потапчук, С.В. Личук, О.В. Слободян.

Попри відсутність спеціальних розвідок про географічні номени Житомирщини, науковці частково описували окремі терміни на позначення назв шляхів сполучення у середньополіських говірках:

Т.О. Марусенко ''Материалы к словарю украинских географических апеллятивов (названия рельефов)'' (1968 р.), П. С. Лисенко ''Словникполіських говорів'' (1974 р.),

М.В. Никончук ''Матеріали до лексичного атласу української мови (Правобережне Полісся)'' (1979 р.), ''Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся'' (1985 р.),

''Транспортна лексика правобережного Полісся в системі східнослов'янських мов'' (1990 р.), ''Лексичний атлас правобережного Полісся'' (1994 р.).

Мета дослідження - системно описати зафіксовані номени на позначення 'дороги' у середньополіських говірках, виявити специфічні ознаки засвідчених лексем, семантичні значення, фонетичні та словотвірні особливості.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Протягом 2012-2015 рр. на позначення лексико-семантичної групи 'дорога' було записано 110 номенів. Залежно від якості, місця розташування, призначення, виду покриття дороги на Житомирщині побутує низка назв, які позначають видові поняття дороги. Вони утворюють широку мережу, яка презентує різні характеристики цієї семантичної групи. Зібраний матеріал розподілено на такі семантичні мікрополя: 1) 'дорога (в загальному значенні)', 2) 'якість дороги', 3) 'вид дороги за розташуванням', 4) 'частини дороги', 5) 'край дороги', 6) 'назви доріг за видом покриття'.

Перше мікрополе реалізує сема 'дорога (в загальному значенні)', представлена термінами дорога / дарога / дароґа, тракт, траса (див. сему 'центральна дорога'), шлях.

Традиційним номеном на позначення 'дороги' є номенклатурне дорога (псл. *dorga 'заглиблення, борозна, рівчак' [13: 2: 112]). Лексема дорога в сучасній українській літературній мові позначає 'смугу землі, по якій їздять і ходять', 'місце для проходу, проїзду' [28: ІІ: 378-379]. Дослідники фіксують уживання терміна дорога з XIV ст. у таких значеннях: 'смуга землі або води, щоб відбувати нею подорожі, шлях' [29: І:

ІІ: 791], 'смуга землі, призначена для їзди і ходіння' [26: 1: 318-319], 'дорога', 'шлях' в XVI-XVII ст. [30: 1: 224]. На території Житомирщини термін дорога зафіксовано з II пол. XVI ст., а також у XVII, XIX та XX ст.: ... атъповеди и похва(л)ки чинятъ, по дорогахъ заседаютъ... (1583 р.) [3: 54]; ... на доброво(л)но(и) дорозє на гостинцу крыжово(м)... побили... (1611 р.) [2: 70]; ...отъ дороги противу села Гаевичъ... (1858 р.) [11: ф. 13: оп. 1: сп. 129: с. 3]; ...на хуторh УслоковкН, по Старой Кіевской dopozh... (1902 р.) [11: ф. 29: оп. 1: сп. 5: с. 1]; ...в нашем селении по Центральной асфальтной дороге... (1944 р.) [4: ф. 234: оп. 1: сп. 449: с. 5]. Географічний термін (ГТ) дорога на території Житомирської області - найпоширеніший номен лексико- семантичної групи 'дорога', який побутує по всьому обстеженому говірковому ареалі. У деяких селах записано такі фонетичні варіанти: дарога (с. Бродник Нр) та дароґа (сс. Великі Кошарища, Малі Кошарища К-2). М. В. Никончук на території області на позначення 'смуги землі, по якій рухається транспорт' також записав лексему дорога [19: 181]. На обстежених українських територіях термін дорога позначає близькі семи зі спільною семантикою 'дорога' [20: I: 229; 9: 72; 32: 41].

Лексеми тракт та шлях - запозичення з німецької мови: тракт < нім. trakt 'тракт', шлях < нім. schlag 'удар', можливо, за посередництвом польської [13: 5: 616; 6: 443]. Апелятив шляхъ у значенні 'дорога' зафіксовано з XVI ст. (1562, 1564 рр.) [30: 2: 499]. У сучасній українській літературній мові цей номен позначає 'смугу землі, призначену для їзди та ходіння; дорогу', 'місце для проходу, проїзду кого-, чого-небудь; прохід' [28: XI: 493494]. За відомими історичними пам'ятками, на території

Житомирщини термін шлях також простежується з кінця XVI ст.: ...иж жита жатого, пшеницы и лєн с поля єго попковского побрано и до Брусилова дорога шлях, гдє повєзєно (1590 р.) [1: 67], у XVII та XX ст.: ...за могилу назоиском Пробитую и шлях ЧоРнии коломииски... (1635 р.) [1: 150], ...затрати на будівництво шляхів, мостів... (1994 р.) [4: ф. 234: оп. 2: сп. 448: с. 8 зв.]. В. М. Мойсієнко в кінці ХХ ст. (1995 р.) записав уживання терміна шлях в Ов (с. Виступовичі) не в повсякденному вжитку, а при записі замовляння: Золотнік, золотнічку із чого ти став: чі од ляку-пєрєляку, од прістрєту, од людей із шляху [22: 36], що свідчить про давність його вживання на цій території. Основне значення

полісемантичної лексеми шлях на території Житомирської області - 'дорога', яке засвідчено в усіх говіркових зонах. Наступні значення маловідомі в житомирських говірках, вони вживаються з додатковою семантикою: 'дорога, вимощена каменем' (Жт, Ов, Ол), 'стара дорога' (К-2, Пл, Хр), 'дорога від села до села' (Бр), 'піщана дорога' (К-2, Чрн). Інші значеннєві варіанти слова шлях поодинокі, деякі з них виходять за межі цієї лексико-семантичної групи: 'бокова частина дороги; узбіччя' (с. Зубковичі Ол), 'велике поле' (с. Ружки Жт), 'стежка в полі' (с. Івановичі Пл). У діалектній мові інших територій цей апелятив уживається з близькою семантикою [9: 204; 10: 144; 32: 114; 23: 313; 24: 461462]. Отже, зафіксовані на Житомирщині значення лексеми шлях вказують на 'дорогу взагалі'; елементи дороги - 'бокова частина дороги; узбіччя'; вказують на розташування - 'дорога від села до села', 'стежка у полі' та називають матеріал покриття дороги - 'дорога, вимощена каменем', 'піщана дорога'. Слово шлях у житомирських говірках із семантикою 'бокова частина дороги; узбіччя', 'дорога, вимощена каменем', 'дорога від села до села', 'піщана дорога' та 'стежка в полі' не засвідчено в напрацюваннях інших дослідників.

Термін тракт - досить пізнє запозичення. Вітчизняні словники його вперше фіксують з ІІ пол. ХХ ст. у значенні 'смуга землі, призначена для їзди та ходіння; дорога' [28: Х: 225]. На

Житомирщині воно не набуло масового вживання, його зафіксовано лише в одному населеному пункті Пл (с. Зелена Поляна) на позначення дороги. Номен тракт, окрім записаного нами значення, в українських діалектах називає ще 'дорогу в лісі' [32: 109].

Щодо якості дороги, то мовці характеризують дороги лише поганої якості, не вживаючи спеціальних лексем на позначення хорошої, доброї дороги. Для називання поганої дороги використовують такі лексеми та словосполучення: вибоїсько, гразєва дорога, гразька дорога, пагана дорога, розбита дорога / разбітая дарога, розбитий шлях, розбой, шляхбут, шосейка (див. сему 'дорога, вимощена каменем').

У с. Головенка Жт записано апелятив вибоїсько, утворений від вибой за допомогою суфікса -исько (фонетичний варіант -ісько), який творить іменники з відтінком збільшення чи згрубілості [5: 134]. Цей номен не засвідчено на інших слов'янських територіях.

Віддієслівне слово розбой (< розбити) на позначення поганої дороги також записано в Жт (сс. Вереси, Піщаниця). Назву розбой у значенні 'погана дорога' засвідчено вперше.

Одинична лексема шляхбут в с. Давидівка Хр також називає 'погану дорогу'. Її не зафіксовано в опрацьованих пам'ятках та словниках.

Лексему шосейка в аналогічному значенні записано в смт Великі Коровинці, сс. Михайленки, Рачки Чд (дет. див. сему 'дорога вимощена каменем').

Номени вибоїсько, розбой, шляхбут та шосейка в говірках Житомирщини на позначення поганої дороги не набули масового вживання та зафіксовані в кількох обстежених населених пунктах. Слова вибоїсько та шляхбут вважаємо ендемічними.

Сему 'погана дорога' реалізує значна кількість маловживаних та маловідомих словосполучень, які засвідчено на обмеженій території. У Жт це значення поодиноко реалізують такі сполучення слів: гразєва дорога

(с. Залізня) і гразька дорога (с. Головенка). У Пл двокомпонентне утворення розбитий шлях з аналогічною семантикою також записано в одному населеному пункті (с. Соколів).

У південних районах Житомирської області на позначення поганої дороги засвідчено вживання словосполучення пагана дорога (Ан, Бер), у центральних - розбита дорога (Єм, Мл, Пл). Фонетичний варіант разбітая дарога в аналогічному значенні зафіксовано в деяких селах К-2 (сс. Великі Кошарища, Малі Кошарища).

Розглянуті словосполучення в значенні 'погана дорога' не засвідчено в інших говіркових зонах.

Наступна сема синонімічна до попередньої, але має вужчу семантику, уживається з указівкою на наявність ям на дорозі - 'погана дорога з великою кількістю ям': вибита дорога, драбина, побита дорога, стіральна доска / стіральна дошка, стірка, тертушка, шифер, ямчиста дорога.

Деякі записані в цьому значенні народні назви - метафоричні утворення за формою з перенесенням назв предметів господарства

(тертушка, шифер, драбина, пральна дошка) на назви подібних географічних об'єктів (ГО). Ці предмети передбачають наявність регулярних (шифер, драбина, пральна дошка) / нерегулярних (тертушка) чергувань підвищень та западин. Деякі з них мають ребристу форму, виступи (шифер, пральна дошка).

Апелятив драбина на всеукраїнському просторі вживаний у загальновідомому значенні 'пристрій з двох поздовжніх жердин, частин мотузки і т. ін., скріплених рядом поперечок, що використовується для піднімання або спускання куди-небудь' [28: ІІ: 403]. Під час експедицій ГТ драбина записано в центральних суміжних районах Житомирщини в значенні 'погана дорога з великою кількістю ям' (К-2, Рд, Хр).

Слово тертушка в українській літературній мові позначає 'кухонний предмет - металеву пластину з густо пробитими дрібними отворами, об гострі краї яких труть що-небудь' [28: Х: 100], а в говірках Житомирщини засвідчено вживання лексеми тертушка в значенні 'погана дорога з великою кількістю ям' (сс. Кмитів, Студениця К-2).

Аналогічно до попередніх лексем номен шифер у середньополіських говірках зафіксовано в значенні 'погана дорога з великою кількістю ям' (сс. Бондарівка, Іванопіль, Рудня- Білківська К-1), пор.: українське літературне шифер 'будівельний плитковий матеріал (переважно даховий) зі сланцю чи іншого матеріалу' [28: ХІ: 464].

Іменник стірка у Рд (сс. Котівка, Філонівка) іменує 'погану дорогу з великою кількістю ям'. Назва стірка в радомишльських говірках, як і в значенні 'пральна дошка', передбачає чергування: западина - підвищення. У ролі ГТ лексеми драбина, тертушка, шифер і стірка зафіксовано вперше.

Уживання словосполучення стіральна доска / стіральна дошка демонструє метафоричне перенесення двочленної назви предмета на ГО за подібністю форм. Ці назви в значенні 'погана дорога з великою кількістю ям' записано в середньополіських говірках Житомирщини: стіральна доска (Мл), стіральна дошка (Єм, К-1).

Складені назви вибита дорога, побита дорога та ямчиста дорога мають стрижневий іменник дорога, а означення характеризують дорогу за якістю. Прикметники вибита, побита мотивовані дієсловами на позначення дій, які здійснюються стосовно дороги - вибити, побити, а прикметник ямчиста утворений від іменника ямка, який позначає результат таких дій - ями. Словосполучення вибита дорога зафіксовано в кількох населених пунктах Єм (сс. Горбове, Здоровець, Кам'яногірка, Мокляки) на позначення 'поганої дороги з великою кількістю ям', тоді як назви побита дорога (с. Соколів Пл), ямчиста дорога (с. Головенка Жт) з аналогічною семантикою мають одиничні фіксації.

Записані словосполучення не засвідчено дослідниками інших говіркових зон України та Славії.

Синонімічне значення 'бездоріжжя; дуже погана дорога' представлено лексемами бездоріжжя / бездорожжа / бездорожжє / бездорожжа /бездорожйе та нещастя.

Семантично прозоре утворення бездоріжжя в українській літературній мові позначає 'брак упорядкованих, придатних для проїзду доріг', 'пору, коли дороги стають непроїжджими' [28: І: 127]. У говірках Житомирщини записано кілька фонетичних варіантів на позначення бездоріжжя; дуже поганої дороги. Найпоширеніша літературна форма бездоріжжя (Ан, Бар, Бер, Бр, Жт, Зв, К-1, К-2, Лб, Пп, Рм, Рж, Чрн, Чд). В Єм та Бр зафіксовано слово бездорожжє. В Ов побутують фонетичні варіанти: бездорожжа, бездорожжя та бездорожйе.

В українській літературній мові вживається слово нещастя 'про те, що не приносить користі, радості і т. ін., а може стати джерелом якого-небудь лиха, страждання, неприємностей', називає 'нещасливу пригоду, подію, що завдає кому-небудь страждання; лихо' [28: V: 408]. Загальне значення лексеми нещастя переноситься на назву ГО, який може стати джерелом неприємностей - 'бездоріжжя; дуже погана дорога'. Назву нещастя в ролі ГТ записано в одній говірці Житомирщини (с. Новоселиця Мл). В інших говіркових зонах це слово у ролі ГТ не вживається.

Сему 'звивини на дорозі' в обстежених говірках реалізує апелятив звивина, який в літературній мові називає 'дугоподібний заворот, вигин; звив' [28: ІІІ: 471]. Поза тим у діалектній мові Житомирщини з уточненням ГО має вказівку на конкретні реалії зі звивиною: 'звивина в руслі річки' (Бер, Чрн, Чд), 'звивина на дорозі' (К-1, Рж). У говірках інших територій України термін звивина позначає лише 'звивину в руслі річки' [31: 87; 9: 83; 32: 49; 23: 263].

Значення 'дорога, на якій є багато поворотів' реалізує словосполучення звилиста дорога в одній говірці Рж (смт Ружин). У літературній мові звивистий той, 'який має звиви, вигини, закрути' [28: ІІІ: 471]. Щодо фонетики в діалектній мові простежується заміна приголосного звука [в] на [л] на початку складу. На Західній Україні прикметник звивиста поєднується з іншим іменником - гора та називає круту, стрімку гору [17: 301].

Сему 'розмита дорога' реалізує однойменне словосполучення розміта дорога, яке зафіксовано в кількох говірках Ов (сс. Павловичі, Піщаниця, Поліське). Уживання пом'якшеного [м'], замість твердого [м], зумовлене особливостями середньополіського діалекту - практично відсутністю звука [и].

Значення 'стара дорога' представлено номеном шлях (див. сему 'дорога').

Отже, на території Житомирщини побутує значна кількість утворень, які позначають дорогу з негативними характеристиками, якостями. Вони не зафіксовані в інших говіркових зонах, тобто є ендемічними лексемами, словосполученнями.

Семантичне мікрополе 'вид дороги за розташуванням' передають семи, які вказують на місцезнаходження дороги. Значення 'центральна дорога' виражають ГТ асвальт (див. сему 'заасфальтована дорога'), траса /трасса, централка, шосЄ / саше / сошЄ (див. сему 'дорога, вимощена каменем') та словосполучення машинна дорога.

Термін траса / трасса - запозичення з німецької мови, нім. trasse [13: 5: 623]. Це досить пізнє запозичення, оскільки вітчизняні словники його вперше засвідчують із ІІ пол. ХХ ст. у значеннях 'лінія, що вказує напрям проходження, пролягання чогось', 'широкий асфальтовий шлях, що з'єднує великі міста, важливі об'єкти тощо' [28: Х: 237]. Термін траса на території області позначає два поняття: загальновідоме значення 'центральна дорога' (Ан, Бар, Бер, Бр, Єм, Жт, Зв, К-1, К-2, Лг, Мл, Нр, Ов, Ол, Пп, Пл, Рд, Рм, Хр, Чрн, Чд) та нейтральна сема 'дорога' (Єм, Жт, Мл, Ов, Чд) Фонетичний варіант трасса на позначення 'центральної дороги' побутує в Бар, Бер, Бр, Жт, К- 1, К-2, Лб, Ол, Пп, Рд, Рж та Чрн. Аналізований термін трапляється на інших територіях з аналогічною семантикою [24: 450; 32: 109].

Уживання апелятива централка (< лат. centrum 'ніжка циркуля; осердя кола; кісточка плоду' [13: 6: 238]) в українській літературній мові зафіксовано іншій термінологічній сфері [28: ХІ: 198]. Лексему централка в значенні 'центральна дорога' на території Житомирської області записано лише у двох населених пунктах Лг (сс. Остапи, Підостапи). У ролі ГТ розглянуте слово зафіксовано лише на Житомирщині.

Семантично прозоре словосполучення машинна дорога записано в одному населеному пункті Ол (с. Сущани) на позначення центральної дороги.

Значення 'дорога, яка веде від села до центральної дороги' реалізує номен соше (див. сему 'дорога, вимощена каменем)'. Сему 'дорога від села до села' позначає лексема шлях (див. сему 'дорога (в загальному значенні)'.

Вид дороги за призначенням та формою називає сема 'кільцева об'їзна дорога', яку реалізують ГТ з основами кольц-, -круг- (які вказують на дорогу, що повертає кільцеподібно) та об'їзд-: кольцева, кольцо, круг,

обозна, об'їзна, окружна. Указане значення для цих лексем має прозору мотивацію - округла форма дороги, яку використовують для об'їзду. Під час аналізу народних термінів на позначення кільцевої об'їзної дороги простежуємо активне творення нових слів-назв за допомогою субстантивації: кольцева, об'їзна / об'єзна, окружна.

Найширше це значення презентує лексема обєзна / обїзна: об'єзна (Бер, Жт, К-1, К-2, Нр, Ов), об'їзна (Ан, Бар, Бер, Бр, Жт, Зв, К-2, Пп, Пл, Рд, Рж),

пор. українське літературне обїзна дорога 'призначеня для об'їзду (про шлях); кружний' [28: V: 510]. На Західному Поліссі вживається іменник обїзд 'допоміжна дорога' [32: 74].

Термін круг (< псл. *кщдъ 'щось скручене, згорнуте; круг' [13: 3: 106107]) в українській літературній мові позначає ділянку якоїсь поверхні, формою схожу на площину, обмежену колом [28: IV: 367-368]. У житомирських говірках лексема круг в якості ГТ не набула масового вживання. Вона презентує семи, які входять до різних тематичних підгруп: 'кільцева об'їзна дорога' (смт Любар, с. Малий Браталів Лб) та 'низинна місцевість, яку весною заливає вода' (с. Великий Дивлин Лг); 'сінокіс на болотистому, низькому місці' (с. Ласки Нр; сс. Лучанки, Словечне Ов) [16, 107-108]. В інших діалектних зонах України та Славії відзначаємо різнобій значень номена круг: 'водоворот', 'яма в полі, наповнена водою', 'озеро в лісі, поросле кругом травою', 'болото в лісі', 'болото на відкритому місці' [31: 111], 'сінокіс на низькому місці', 'невеликий ставок або озерце на полі або в лісі', 'напівкругла частина берега', 'шмат поля' [18: 233], 'невеликий ставок або озеро на полі чи в лісі', 'сінокіс на болотистому, низькому місці' [16: 107108], 'калюжа', 'клин поля', 'дорога по периметру поля' [9: 101], 'частина берега', 'частина дороги' [32: 60].

Останнє значення терміна круг стоїть зовсів осторонь - кгйд 'вершина лісової гори, ліс, гора' [35: 59]. Отже, для апелятива круг в якості ГТ немає усталеного значення, зазвичай він іменує ГО, які мають круглу форму.

Інші назви в цьому значенні мають поодинокі фіксації: кольцева (сс. Лисівка, Турбівка Пп), кольцо (с. Гринівці Лб), окружна (с. Вишевичі Рд). У західнополіських говірках фонетичний варіант кільцева вживається у ролі прикметника поряд з іменником дорога на позначення 'кільцевої об'їзної дороги' [32: 55].

Слово кольцева у ролі ГТ зафіксовано вперше. Апелятив кольцо в діалектах України позначає поворот русла річки, кільцеву об'їзну дорогу [31: 103], [9: 96; 32: 57; 23: 268; 17: 317]. В українській літературній мові термін окружний - 'який має форму круга' [28: V: 682].

Дорогу в лісі на місці вирубаних дерев номінує лексема просіка. Віддієслівна назва просіка (< просікти < сікти < псл. *sekti [13: 5: 252]) у житомирських говірках має акцентуаційні, фонетичні та значеннєві варіанти. Найширше представлено семантику 'прогалина; місце в лісі, де немає дерев': просека, просека, просіка, просіка, прасека. Форма просіка позначає ще 'місце в лісі, де вирубали (викорчували) дерева' та 'дорогу в лісі на місці вирубаних дерев' (сс. Велика Горбаша, Троковичі: 'поїхали по просіці' Чрн). В українській літературній мові просіка називає 'очищену від дерев смугу землі в лісі, яка є межею ділянки, дорогою і т. ін.' [28: VIII: 285]. На інших слов'янських територіях це слово засвідчено в аналогічних значеннях [31: 187; 9: 166; 10: 111; 32: 93; 23: 295; 24: 418; 7: 197-198].

Сему 'польова дорога' реалізує одиничне семантично прозоре словосполучення конна дорога (с. Сущани Ол).

'Заплутане розташування доріг' в обстеженому говірковому ареалі позначає номен розв'язка (смт Ємільчино Єм; сс. Кмитів, Студениця К-2), пор. українське літературне розв'язка 'споруда на перехресті головних шляхів, призначена для забезпечення нормального руху перехожих і транспорту' [28: VIII: 641].

Четверте семантичне мікрополе називає частини дороги. Значення 'поворот дороги' реалізують народні ГТ поворот / поуворот / паварот, поворотка та коліно.

На реалізацію вказаного вище значення мовці найчастіше використовують лексему поворот (Ан, Бар, Бер, Бр, Єм, Жт, К-1, К-2, Лг, Лб, Мл, Ов, Ол, Пп, Пл, Рд, Рм, Рж, Хр, Чрн, Чд), яка ще широко відома й у значенні 'поворот русла річки' (Бар, Жт, Зв, К-1, К-2, Лг, Лб, Ов, Пп, Пл,

Рж, Чрн). Фонетичний варіант по^уворот у Зв позначає 'поворот русла річки', в Ов - 'поворот дороги'. У К-2 сему 'поворот дороги' передає форма паварот. У кількох населених пунктах паралельно вживаються варіанти поворот та по^уворот (с. Таращанка Зв; сс. Нагоряни, Хлупляни Ов). На інших українських територіях цю лексему засвідчено з близькою семантикою [31: 170; 10: 103; 9: 153; 32: 88; 23: 290; 17: 367; 24: 405].

У с. Ясенівка Пл записано дериват поворотка, де суфікс -к(а) творить іменники зі значенням результату дії [5: 126]. Ця лексема вживається зі значенням 'поворот дороги', пор.: у літературній мові поворотка з ремаркою рідко позначає 'місце, де що-небудь (дорога, вулиця і т. ін.) повертає, відхиляється вбік' [28: VI: 691].

Соматична метафора коліно в житомирських говірках позначає чотири семи, які об'єднані спільним значенням 'згин': 'поворот русла річки', 'крута зміна напрямку річки', 'частина водоймища, що вдається в сушу' та 'поворот дороги' (с. !ванків Ан). Цей апелятив активно вживається в слов'янських мовах та діалектах з аналогічними значеннями [31: 102; 33: 221; 9: 95; 10: 64; 32: 56; 23: 268; 17: 316; 24: 340; 34: 193].

Сема 'перехрестя доріг' представлено географічними назвами перехрестя / перекрестя /перехресте / перехреща / перехрестя, перекрьосток / перехресток / перехрьосток / перекрьосток, розвилка, роздоріжжя (дет. див. сему 'місце, де розходяться (сходяться) дороги').

У говірках Житомирщини зафіксовано значну кількість семантично прозорих фонетичних варіантів у вказаному значенні. Найпоширеніша форма - перехрестя (Ан, Бар, Бер, Єм, Жт, Зв, К-1, К-2, Лг, Лб, Мл, Ов, Пп, Пл, Рд, Рм, Рж, Хр, Чрн, Чд). Менш поширені фонетичні варіанти: перекрьосток (Ан, К-1, Мл, Ов, Пп, Рд), перехрьосток (Жт, Єм, К- 2, Лг, Мл, Ов, Пл), перекрьосток (Лб, Мл, Пп), перехресток (К-1, Ов). Поодинокі назви: перекрестя (сс. Минійки, Старосільці К-2), перехрестє (с. Устинівка Ол), перехреща (смт Ружин, с. Заріччя Рж) та пєрєхрестя (сс. Клинець, Мочульня, Піщаниця Ов). На теренах України слова перехрестя, перехресток та їхні фонетичні варіанти позначають перехрестя дороги та місце злиття річок [31: 161; 9: 141-142; 32: 83-84; 23: 286; 17: 360; 24: 393-394].

Деривати розвилка та роздоріжжя утворені поєднанням префікса розта коренів іменників вилка < вити, дорога. У словах розвилка та роздоріжжя префікс розвносить додаткову семантику 'роздвоєння', 'розходження'. У говірках Житомирщини розвилка називає перехрестя доріг (К-2, Мл, Рд, Чрн) та розгалуження лісу (с. Вільськ Чрн), пор.: українське літературне розвилка 'місце розгалуження дороги' [28: VIII: 630-631]. В інших українських говірках розвилка позначає 'розходження доріг' або 'розходження русла річки' [31: 196; 10: 119; 9: 176; 23: 299; 17: 384; 24: 426-427]. В обстеженому ареалі фіксуємо розширення значення слова розвилка, де семантика 'роздвоєння' переноситься на інший ГО - 'ліс', тобто 'роздвоєння лісу'.

ГО 'місце, де розходяться (сходяться) дороги' називають деривати роздоріжжя / роздоріжжья / роздорожжа / роздорожже /роздорожжя та ріжок.

Префіксально-суфіксальна географічна назва роздоріжжя (докладно див. сему 'перехрестя доріг') у говірках Житомирської області представлена кількома фонетичними варіантами. У літературній мові закріпилася форма роздоріжжя, яка найширше представлена в обстеженому ареалі в значеннях 'місце, де розходяться (сходяться) дороги' (Бар, Бер, Жт, К-1, К-2, Лб, Мл, Рд, Рм, Рж, Хр, Чрн, Чд) та 'перехрестя доріг' (Ан, Бар, Бр, Жт, Лб, Мл, Рм, Рж, Чрн). Інші фонетичні варіанти засвідчено в північних та центральних районах області у значенні 'місце, де розходяться (сходяться) дороги': роздоріжжья (К-1), роздорожжа (К-1, К- 2, Ов), роздорожже (К-1), роздорожжя (Хр). Інші лексикографічні праці фіксують лексему роздоріжжя та її фонетичні варіанти з аналогічною семантикою [10: 119; 9: 177; 32: 99; 23: 300].

ГТ ріжок утворено від іменника ріг + суфікс -ок [5: 132]. У літературній мові номен ріжок в одному зі значень є зменшено-пестливою формою до ріг 'місце, де перетинаються дві вулиці або де вулиця повертає вбік' [28: VIII: 559]. У брусилівських говірках

Житомирщини (смт Брусилів, сс. Нові Озеряни, Привороття) ця лексема вживається в аналогічному до літературного значенні 'місце, де сходяться (розходяться) дороги'. У західнополіських говірках України номен ріжок виступає з семантикою `затока' [32: 97; 33: 225], у центральноукраїнських та західноподільських говірках ріжок, рожок - це 'клин лісу' [9: 174-176; 23: 298]. Отже, простежуємо полісемантичність цієї лексеми та вживання її в різних терміносистемах.

На території Житомирської області значення 'місце, де сходяться дороги' представлено поодинокими віддієслівними фонетичними варіантами-іменниками схід (с. Заможне Жт) та сход (сс. Вишневе, Грубське К-2) (від сходити). Назви схід / сход у значенні 'місце, де сходяться дороги' зафіксовано вперше.

Сему 'місце, де розходяться дороги' реалізує віддієслівний номен роз'їзд (сс. Андрушки, Кам'янка Пп) та словосполучення розходні дороги (сс. Калинівка, Любарка Нр). На Західному Поліссі апелятив роз'їзд також записано в ролі ГТ у значенні 'розгалуження доріг' [32: 99].

Сполучення слів розходні дороги не засвідчено в говірках інших територій.

Сему 'місце, де сходиться три дороги' в с. Бродник Нр реалізує іменник трікутнік. Цю лексему на позначення ГО зафіксовано тільки в досліджуваному ареалі. Назву трікутнік мотивовано геометричною фігурою, яка має три кути. У розглянутому слові основи трі- та -кут указують не на кількість кутів, а на кількість розгалужень, доріг - перенесення значення за аналогією.

Сему 'місце, де пропадає дорога' називають лексеми кут і тупік. Географічна назва кут (< псл. *ko/t^rb 'кут' [13: 3: 162]) поодиноко позначає 'край, клин лісу' (сс. Тепениця, Хмелівка Ол) та 'місце, де пропадає дорога' (с. Зарудинці Рж). В інших діалектних зонах України цей апелятив уживається в тих самих подібних та відмінних значеннях [31: 96, 118; 20: І: 399; 9: 93-94; 10: 62, 73; 27: 113; 32: 55, 63; 23: 268; 17: 327; 24: 336-337, 354].

В українській літературній мові ГТ тупик називає 'непроїждже, непрохідне місце; перешкоду для проїзду, проходу' [28: Х: 321]. В обстеженому ареалі фонетичний варіант тупік записано в Ан, Ов та Рж. На Східному Поліссі тупик, іменує місце, до якого доходить вода під час розливу [31: 224].

У говірках Житомирщини на позначення місця перетину доріг уживають віддієслівні фонетичні варіанти переезд. Назву переезд мотивовано дієсловом переїжджати. У цих лексемах префікс пере- має значення 'через когось чи щось', тобто 'через когось чи щось' їхати. Термін переезд в К-2 та Хр іменує 'мілководну ділянку в річці, водоймі, яку можна перейти (переїхати); мілину'. Форми переезд (с. Копище Ол) та переїзд (Бер, Жт, К-2, Жт) позначають 'місце перетину доріг'. В інших обстежених українських діалектах ці апелятиви вживаються також на позначення 'місця, де переходять ГО' [18: 240; 9: 142; 10: 98; 32: 82, 83; 23: 286, 287; 17: 359-360; 24: 392-393].

Семантику 'наїжджене заглиблення від коліс на дорозі' репрезентують на досліджуваній території номени з основою кол- (кал-): колія / калія / колея, колеїна. Унормована форма колія (< псл. *koleja 'слід колеса' [13: 2: 514]) в літературній мові вживається в аналогічному значення [28: IV: 226]. У говірках

Житомирщини побутують акцентуаційні варіанти: колія (Єм, Жт, Зв, К-1, Лг, Мл, Нр, Ов, Пп, Рд, Рм, Рж, Хр, Чрн, Чд) та колія (Ан, Бар, Бер, Бр, Єм, Жт, Зв, К-2, Лб, Мл, Ов, Пп, Пл, Рд, Рм, Рж, Хр, Чрн, Чд). Рідковживаною назвою є фонетичний варіанти колея: колея (К-1), колея (К-2, Ов). Одиничну фіксацію має лексема калія в одному із сіл Нр (с. Бродник). В інших діалектних зонах України лексема колія вживається зі схожою семантикою [31: 102; 9: 95; 10: 64; 32: 56; 24: 340].

Дериват колеїна в смт Нова Борова Хр позначає 'наїжджене заглиблення від коліс на дорозі'. Пор.: українське діалектне колеїна 'вибоїна на дорозі' [31: 101], колиїна 'заглибина на дорозі, вибита транспортом' [10: 64].

Семантичне мікрополе 'край дороги' презентує кілька сем, які мають незначні відтінки в значеннях. Сема 'край дороги' представлена апелятивами конЄц / конєць, край, узбіччя. Синонімічне значення 'бокова частина дороги; узбіччя' позначають ГТ обочина / абочіна / обочіна, бок, збочина, садовина, узбіччя, шлях (див. сему 'дорога (в загальному значенні').

Жителі поліських говірок уживають кілька місцевих фонетичних варіантів унормованої форми кінЄць 'крайній пункт, межа протяглості предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту, межі; протилежне початок' [28: IV: 163]: конец, конєць, конец, кінець. Ці форми побутують в аналогічному до літературного значенні, але з уточненням ГО - ліс, поле, дорога: кінець 'край, клин лісу', 'окраїна поля'; конец 'край, клин лісу'; конЄц (сс. Клинець, Піщаниця Ов), конєць (сс. Лозниця, Любарка Нр) 'край дороги'. У центральноукраїнських говірках термін кінець уживається в антонімічному до загальноприйнятого значенні 'гирло річки' [9: 92].

Аналогічна семантика слів край, окраїна, кінець властива іншим ГТ Славії [28: V: 676; 31: 109, 149; 9: 100, 134; 10: 62, 67, 90; 20: II: 18; 32: 57, 77; 23: 270; 24: 342, 347; 35: 82; 7: 104; 34: 7].

ГТ край має праслов'янські корені (< псл. *krajb 'межа, кінець, берег' [13: 3: 73]). З аналогічними значеннями це слово побутує в сучасній мові: 'лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець', 'найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця' [28: IV: 320]. У говірках

Житомирської області номен край іменує кінець конкретного ГО: 'край, клин лісу' (К-1, К-2, Мл, Нр, Ов, Ол, Пл, Рд, Рж, Хр, Чрн), 'край дороги' (Бар, Жт, К-2, Мл, Рж, Чрн), 'край поля' (Жт, Ов, Чрн, Чд), 'край ями' (Єм, Рв, Рд, ^чр^н).

Слово бік (< псл. *Ьокъ [13: 1: 194]) у літературній мові поряд з іншими значеннями називає 'яку-небудь сторону, стінку, площину предмета', 'місце, місцевість, що знаходиться не посередині, збоку чого-небудь' [28: І: 179-180]. У говірках Житомирщини записано два фонетичні варіанти, які реалізують поняття з указівкою на конкретні ГО: бок 'бокова частина дороги; узбіччя' (Ов), бік 'сторона лісу' (Рд), 'схил гори, горба, підвищення' (Пл). Зі схожою та відмінною семантикою ця лексема побутує в інших говіркових зонах Славії [31: 29; 9: 25; 32: 12-13; 23: 240; 24: 269-270; 7: 17; 35: 32; 34: 32], пор. ще: пол. bok 'повільна течія річки під піщаним берегом' [34: 164].

Терміни обочина, збочина, узбіччя - суфіксально-префіксальні утворення від іменника бік. В українській літературній мові унормовано слова обочина в значенні 'бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя' [28: V: 553] та узбіччя, яке в одному зі значень називає 'бокову частину дороги, шосе і т. ін.; місце, простір уздовж дороги, шосе і т. ін.' [28: Х: 404]. Жителі обстеженого ареалу вживають декілька фонетичних варіантів слова обочина. Найширше представлено літературне обочина (Ан, Бер, Бр, Єм, Жт, Зв, К-1, К-2, Лг, Лб, Мл, Ов, Пп, Пл, Рд, Рм, Рж, Хр, Чрн, Чд), у північному районі (Ов) побутує форма обочіна, а в деяких селах К-2 (сс. Великі Кошарища, Малі Кошарища) - абочіна. Див. ще: ...ліси та обочини доріг...(1958 р.) [4: ф. 31: оп. 1: сп. 36: с. 46]. З аналогічною семантикою цей ГТ записано в інших українських говірках [31: 145; 18: 238; 9: 132; 32: 75; 23: 282; 24: 381-382].

ГТ узбіччя в обстеженому ареалі реалізує синонімічні значення 'бокова частина дороги; узбіччя' (Бар, Бер, Єм, Жт, К-1, К-2, Лб, Хр, Чрн, Чд) та 'край дороги' (Єм, Жт, Чд). Лексему узбіччя зафіксували й інші дослідники в близьких значеннях [18: 252; 9: 196; 32: 110; 24: 453].

Одиничну назву збочина записано в К-2 (с. Гуменники) у значенні 'бокова частина дороги; узбіччя', пор.: українське діалектне збочина 'схил гори' [18: 229].

Слово садовина на всеукраїнському просторі відома в значенні 'плодові дерева' [28: ІХ: 13]. У двох говірках Житомирської області садовина називає 'бокову частину дороги; узбіччя' (сс. Городище, Троковичі Чрн). Семантичним мотиватором номінації міг бути перехід назви одного об'єкта через асоціацію за суміжністю на інший об'єкт: 'фруктові дерева' > 'місце (узбіччя дороги), де росли фруктові дерева' > 'узбіччя'. У ролі ГТ лексему садовина зафіксовано вперше.

Значення 'пішохідна доріжка збоку дороги' (весь обстежений говірковий масив) реалізує

загальновживана лексема тротуар (< фр. trottoir < trotter 'йти, марширувати, бігти риссю' [13: 5: 652]).

Дорогу, доріжку, обсаджену з обох боків деревами, кущами позначають слова алея / алєя, алейка / алєйка, вулочка. В українській літературній мові номен алея (< фр. allee 'прохід' [13: 1: 61]) та демінутив алейка записані з аналогічним значенням [28: І: 33]. У Житомирській області ці лексеми зафіксовано в говірках таких територій: алея (Ан, Бар, Бер, Бр, Єм, Жт, К-2, Лг, Мл, Ов, Пп, Рм, Рж, Чрн), алєя (Ов), алейка (Ан, Бар, Бер, К-1, К- 2, Пл, Хр, Чрн), алєйка (К-1, Ов). У частині населених пунктів цей номен відомий, але його не використовують у мовленні, оскільки відсутні такі географічні реалії. В інших говірках України ці лексеми в ролі ГТ уживаються з аналогічними й схожими значеннями: алея [9: 92], [32: 8], алейка 'доріжка в лісі', 'стежка в саду', 'стежка, обсаджена деревами, живоплотом' [32: 8].

В одному населеному пункті К-1 (с. Сушки) записано народну назву вулочка в значенні 'дорога, доріжка, обсаджена з обох боків деревами, кущами', пор. українське літературне вуличка зменшено-пестливе до вулиця в значенні 'обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння' [28: І: 786]. Апелятив вулочка на позначення дороги, доріжки, обсадженої з обох боків деревами, кущами, зафіксовано вперше.

Значення 'місце між дорогами' реалізують терміни міждоріжжя, полоса, проміжуток, раздєлітєльная паласа, смуга.

Семантично прозоре утворення міждоріжжя в Жт (сс. Березина, Глибочиця) позначає 'місце між дорогами', пор. українське літературне міждоріжжя 'місце, смуга між дорогами' [28: IV: 727]. ГТ полоса в говірках Житомирщини реалізує три значення: 'лісосмуга; ряд дерев уздовж дороги, на полі', 'смуга лісу' та 'місце між дорогами' (сс. Кмитів, Студениця К-2). Словосполучення раздєлітєльная паласа записано в деяких селах К-2 (сс. Великі Кошарища, Малі Кошарища).

Префіксально-суфіксальний дериват проміжуток утворено від номена межа. У говірках Житомирщини слово проміжуток зберегло первинне значення 'розташування між' з уточненням ГО, між якими знаходиться певне місце. У Жт ця лексема має дві поодинокі фіксації у значеннях 'місце між двома скелями' (с. Головенка) та 'місце між дорогами' (с. Лука). У говірках Східної України промежуток називає не 'місце між ГО', а 'шляхи сполучення між ГО': 'межа між полями', 'дорога, по боках якої оброблене поле' [24: 417].

Записана в житомирських говірках лексема смуга (від псл. *smuga 'темна пляма; смуга' [13: 5: 329-330]) в українській літературній мові називає 'видовжену, обмежену чим-небудь частину якоїсь поверхні, простору, що виділяється на загальному фоні своїм виглядом, кольором і т. ін.' [28: ІХ: 417418]). На обстеженій території це слово позначає два ГО видовженої форми - 'місце між дорогами' (смт Великі Коровинці, с. Малі Коровинці Чд), 'лісосмуга; ряд дерев уздовж дороги, на полі' (Ов, Рд) та 'смуга лісу' (Бер, Лб, Пп). У ролі ГТ номен смуга в говірках України називає й інші ГО, видовженої форми: 'водна поверхня серед болотного топу' [31: 206], 'частина водоймища, яка вдається в сушу', 'болото в лісі', 'ділянка поля' [10: 127], 'гребінь, продовгувате підвищення' [9: 182], [23: 303]. У говірках Західного Полісся апелятив смуга позначає 'іржаві скалки на болотній воді', 'непрохідну смугу болота, багна' [32: 103].

Найбільшу семантичну мікрогрупу утворюють назви, які характеризують дорогу за матеріалом покриття або вказують на відсутність спеціального покриття. Умовно їх розділено на шість семантичних рядів: 1) 'заасфальтована дорога', 2) 'піщана дорога', 3) 'бетонна дорога', 4) 'дорога, вимощена каменем', 'дорога, вимощена дрібним каменем', 'дорога, висипана щебенем', 5) 'ґрунтова дорога', 6) 'намощена дорога'.

Значення 'заасфальтована дорога' презентують такі слова та словосполучення: асвальт / асфальт / асхвальт, асвальтка, шосЄ / соше (див. сему 'дорога, вимощена каменем'), асвальтірована дорога / асфальтірована дорога, асвальтна дорога / асфальтна дорога, асвальтова дорога.

Місцеві фонетичні варіанти асвальт, асфальт, асхвальт - це запозичення з французької мови < фр. asphalte [13: 1: 94]. Ці форми - яскравий приклад субституції, коли в запозичених словах чужий звук замінюється своїм. Зокрема, французьке [ph] замінено українськими [в], [ф] та [хв].

Унормованою є форма асфальт у значенні 'шлях, тротуар, покриті чорною смолистою масою природного походження або штучного виготовлення з бітуму і тонкоподрібнених мінеральних матеріалів' [28: І: 69]. На обстеженій території найбільшого поширення набула діалектна форма асвальт на позначення заасфальтованої дороги, яка записана в багатьох населених пунктах. У Жт (сс. Дениші, Корчак, Михайлівка, Перлявка) лексема асвалът іменує 'центральну дорогу'. Літературний варіант асфальт у значенні 'заасфальтована дорога' записано в Бар, Бер, Єм, К-1, Лб, Ов, Ол, Пп та Хр. Фонетичний варіант асхвальт в аналогічному до попередьного значенні зафіксовано в Ан та К-1. У Єм відзначено паралельне вживання форм асвалът та асфальт (сс. Варварівка, Сербо-Слобідка Єм). У говірках інших територій України побутують теж такі фонетичні варіанти зі схожою семантикою [23: 238; 24: 260, 261].

Дериват асвальтка записано лише в одному населеному пункті (с. Бараші Єм) у значенні 'заасфальтована дорога'. Опрацьовані словники та історичні пам'ятки не фіксують цю лексему.

На позначення 'заасфальтованої дороги' мовці використовують значну кількість словосполучень, де іменник дорога поєднується з прикметниками, утвореними від слова асфальт. Найширше представлено поєднання слів асвальтна дорога (Бар, Бер, Жт, Зв, К-1, К-2, Ов, Пп, Пл, Рм, Рж). Інші словосполучення функціонують на незначній території: асфальтна дорога (Мл, Ов, Рд, Чрн), асвальтова дорога (Бар, Бр, К-2, Пп), асвальтірована дорога (Ов, Рм) й асфальтірована дорога (К-1, Лг, Ов).

Сему 'піщана дорога' передають ГТ грунтовка (див. сему 'ґрунтова дорога'), насип, насипка, песошня, пещана дорога / пєщана дорога, піскова дорога / пиіскова дорога, піски, піщанка, сипаний шлях, шлях (див. сему 'дорога (в загальному значенні').

Семантично прозоре префіксальне утворення насип (< насипати < сипати < псл. *sypati [13: 5: 240]) мотивовано характером виникнення ГО, які з'явилися внаслідок природного чи штучного насипання землі, піску тощо [8: 23]. Полісемантичний термін насип на обстеженій території позначає 8 сем. Частина з них мають аналогічні значення до українського

літературного 'штучне земляне підвищення', 'насипана купа чого-небудь' [28: V: 184]: насип 'насип землі', 'насип піску біля річки', 'невеликий продовгуватий насип', 'підвищення навколо річки, озера', 'штучний горб, насип', 'штучний насип, що перегороджує річку', пор. ще насип 'штучне земляне підвищення, пагорб' [18: 237]. Дві семи позначають різновиди доріг за покриттям: насип 'настелена дорога' (смт Довбиш Бар), 'піщана дорога' (Єм, Зв, Ол), насип 'настелена дорога' (сс. Зарудинці, Огіївка Рж; смт Черняхів Чрн), 'піщана дорога' (сс. Деревищина, Жари Бар). Фонетичний варіант насіп засвідчено у північних районах області (Ов, Ол) на позначення 'насипу круглої форми' та 'насипу піску біля річки'. Наведений апелятив добре відомий в українських та слов'янських говірках у схожих та аналогічних значеннях [18: 237; 31: 139-140; 10: 85; 9: 126-127; 32: 72; 23: 280; 7: 200]. В інших українських говірках насип також іменує 'дорогу', але зафіксовані нами значення 'настелена дорога' та 'піщана дорога' іншими дослідниками не засвідчено.

У Єм (с. Горбове) побутує дериват насипка від насип у значенні 'піщана дорога', пор. українське діалектне насипка 'насип' [20: І: 476]. ГТ насипка в значенні 'піщана дорога' записано вперше.

У говірках Житомирщини трапляються фонетичні варіанти пісок / пєсок / писок та множинні форми піски / піскі, які називають декілька понять, що стосуються семи 'пісок'. В українській літературній мові лексема пісок (< псл. *pes^rbkb 'пісок' [13: 4: 415]) позначає речовину 'сипучу гірську породу, що складається з крупинок твердих мінералів, переважно кварцу' та 'простори, ділянки землі, покриті великими масами цієї породи' [28: УІ: 415].

Термін піски (мн.) на позначення 'піщаної дороги' трапляється в Ол, а в значенні 'місце добування піску' - в Мл та Пл. Див. ще пісок 'піщаний ґрунт', пєсок 'піщаний ґрунт', писок 'місце добування піску', піскі 'піщаний берег', 'місце добування піску', піски 'низинне піщане місце' [18: 242]. На інших територіях ці форми побутують зі схожою семантикою [18: 241-242; 20: ІІ: 63; 10: 100; 9: 148; 32: 85; 23: 287, 289; 7: 181]. У досліджуваному регіоні вперше зафіксовано вживання слова піски, в значенні 'піщана дорога'.

Лексему песошня (від пісок) на позначення піщаної дороги засвідчено в Лг (сс. Іванівка, Малий Дивлин). Опрацьовані лексикографічні праці не фіксують цього номена.

ГТ піщанка утворено від прикметника піщаний за допомогою суфікса -к(а). Розглянутий номен на Житомирщині презентує семантично прозорі значення: характеризує дорогу за матеріалом покриття - піщана дорога (Зв, К-1, Нр, Ол, Пл, Рм) та називає піщаний ґрунт і насип піску біля річки, див. ще фонетичний варіант пищанка 'поле, що погано родить'. В українському діалектному мовленні номен піщанка вживається у близьких та схожих значеннях [18: 242; 10: 100; 23: 289; 9: 149; 32: 86].

Значну групу на позначення 'піщаної дороги', утворюють словосполучення, які мають одиничні фіксації та представлені фонетичними варіантами: пещана дорога (с. Слобідка К-2), пєщана дорога (сс. Гаєвичі, Піщаниця, Поліське Ов), пискова дорога (сс. Перга, Рудня-Перганська Ол), піскова дорога (сс. Вербівка, Чижівка Зв), сипаний шлях (с. Яроповичі Ан).

Сему 'бетонна дорога' реалізує єдина лексема бетонка, яку, як і реалію, засвідчено рідко. Це значення реалізують три фонетичні варіанти: бетонка (Ан, Жт, Рж), бітонка (Чд) та бєтонка (с. Юрово Ол). Апелятив бетонка не фіксують інші опрацьовані словники та пам'ятки.

Четвертий семантичний ряд 'дорога, вимощена каменем' представлено кількома семами. Однойменну сему 'дорога, вимощена каменем' передають географічні назви битий шлях, бруківка / бруковка, брущатка, каменицька дорога, каменка / кам'янка, каменна дорога / камінна дорога / камієнна дорога, кам'яна дорога, соша / соше / суше / шосе, сошейка / шосейка, шлях (див. сему 'дорога (в загальному значенні)'.

...