Про есе Ігнація Красицького "Критик" та його переклад у журналі "Украинский вестник"

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Варшавський університет

Факультет прикладної лінгвістики

Про есе Ігнація Красицького «Критик» та його переклад у журналі «Украинский вестник»

М. Домбровська, к.т.н.

Анотація

М. Дабровська. Про есе Ігнація Красицького Критика та про його переклад у часописі „Украинский вестник”

У статті проаналізовано есе Ігнація Красицького (народився у 1735 році в Дубецьку, помер у 1801 році в Берліні) під заголовком Критика з циклу прози Зауваження, а також його переклад російською мовою, опублікований у харківському часописі „Украинский вестник” 1819 р. Перекладачем був Петро Гулак-Артемовський (1790, Городище 1865, Харків), український поет і науковець, популяризатор польської літератури, перший викладач польської мови і літератури у Харківському університеті. Цикл Зауваження був опублікований уперше в шостому томі збірника творів Красицького в 1803 р. (редактором видання був Францішек-Ксаверій Дмоховський). Красицький і Дмоховський були провідними представниками епохи Просвітництва у Польщі.

Стаття складається з трьох частин. Перша з них містить обговорення місця есе Критика у циклі Зауваження (тематичні класифікації польських дослідниць Клари Лещинської-Сковрон і Каміли Жуковської), а також зв'язків із творчістю польських письменників епохи Просвітництва (статті в часописі "Монітор", діяльність Адама Казимира Чарториського і т.п.).

Друга частина присвячена перекладу есе Критика (трансляційні стратегії, переклад цитати з Посланні до Пізонів Горація), а також його місцю в структурі часопису „Украинский вестник” (статті про польську мову; інші переклади з польської мови, наприклад, праці Дмоховського про Красицького).

Третя частина є аналізом перекладу есе Критика, а також обговоренням поглядів Красицького на мистецтво перекладу (спираючись на есе Про переклад книг). У статті були використані дослідницькі методи з галузі літературної компаративістики, а також перекладознавства. Дослідження висвітлює українсько-польські літературні контакти в першій половині XIX сторіччя, а також східноєвропейську рецепцію творчості Ігнація Красицького. [Переклад українською мовою: Володимир Дубічинський (Варшавський університет, факультет прикладної лінгвістики)].

Ключові слова: Ігнацій Красицький, есе, Критика, Зауваження, Польща, літературна критика, переклад, „Украинский вестник”, Харків, Петро Гулак-Артемовський

Annotation

M. Dкbrowska, About Ignacy Krasicki's essay The Criticism and its translation in the periodical “Ukrainsky Vestnik”

The paper presents the essay The Criticism by Ignacy Krasicki (born in 1735 in Dubiecko, died in 1801 in Berlin) from the prose series The Notes, and its Russian translation, published in the Kharkiv periodical “Ukrainsky Vestnik” in 1819. The translator of the essay was Petro Hulak-Artemowski (born in 1790 in Horodysce, died in 1865 in Kharkiv), an Ukrainian poet and scholar, promoter of the Polish literature, the first Polish language and literature teacher at Kharkiv University. The Notes were published for the first time in the sixth volume of the collection of Krasicki's works in 1803 (the editor of the publication was Franciszek Ksawery Dmochowski). Krasicki and Dmochowski were among the leading representatives of the Enlightenment in Poland.

The paper consists of three parts. The first part presents the place of the essay The Criticism in the series The Notes (thematic classification of the Polish researchers Klara Leszczynska-Skowron and Kamila Zukowska) and its connections with the works by the Polish authors of the Enlightenment (articles in the periodical “Monitor”, Adam Kazimierz Czartoryski's activities etc.). The second part is devoted to the translation of the essay The Criticism (translation strategies, translation of the quote from The Epistle to the Pisones) and its place in the structure of the periodical “Ukrainsky Vestnik” (articles about Polish language, other translations from Polish, for example of the Dmochowski's work about Krasicki). The third part contains an evaluation of the translation of the essay The Criticism and presents Krasicki's opinions on the art of translating (on the basis of the essay About Translating Books). In the paper there were used research methods of comparative literature and translation studies. It sheds light on the Ukrainian-Polish literary contacts in the first half of the 19th century and the East-European reception of Ignacy Krasicki's literary output.

Key words: Ignacy Krasicki, essay, The Criticism, The Notes, Poland, literary criticism, translation, “Ukrainsky Vestnik”, Kharkiv, Petro Hulak-Artemowski

Abstrakcyjny

O eseju Ignacego Krasickiego Krytyka i jego przekladzie w czasopismie „Ukrainskij Wiestnik”

M. D№browska dr hab. Uniwersytet Warszawski Wydzial Lingwistyki Stosowanej

W artykule poddano analizie esej Ignacego Krasyckiego (ur. 1735 w Dubecku, zm. 1801 w Berlinie) pod tytuіem Krytyk z cyklu prozatorskiego Uwagi, a takїe jego tіumaczenie na jкzyk rosyjski, opublikowane w charkowskim czasopiњmie „Ukraiсski Wiestnik” w 1819 r. Tіumaczem byі Petro Hulak-Artemovskyi (1790, Horodyszcze 1865, Charkуw), ukraiсski poeta i naukowiec, popularyzator literatury polskiej, pierwszy nauczyciel jкzyka i literatury polskiej na Uniwersytecie Charkowskim. Cykl Uwagi ukazaі siк po raz pierwszy w szуstym tomie zbioru dzieі Krasyckiego w roku 1803 (redaktorem publikacji byі Franciszek-Xaveriy Dmochovskyi). Krasycki i Dmohowski byli czoіowymi przedstawicielami epoki oњwiecenia w Polsce. Artykuі skіada siк z trzech czкњci.

Pierwsza z nich zawiera omуwienie miejsca eseju Krytyka w cyklu Uwagi (klasyfikacje tematyczne polskich badaczek Klary Leszczyсskiej-Skovron i Kamili Їukowskiej), a takїe powi№zania z twуrczoњci№ pisarzy polskich doby Oњwiecenia (artykuіy w czasopiњmie „Monitor”, twуrczoњж Adama Kazimyra Czartoryskiego itp. s.).

Czкњж trzecia to analiza przekіadu eseju Krytyki oraz omуwienie pogl№dуw Krasyckiego na sztukк przekіadu (na podstawie eseju O tіumaczeniu ksi№їek). W artykule wykorzystano metody badawcze z zakresu komparatystyki literackiej, a takїe przekіadoznawstwa. W opracowaniu zwrуcono uwagк na ukraiсsko-polskie kontakty literackie w pierwszej poіowie XIX wieku, a takїe na wschodnioeuropejsk№ recepcjк twуrczoњci Ignacego Krasyckiego. [Tіumaczenie na jкzyk ukraiсski: Woіodymyr Dubiczynski (Uniwersytet Warszawski, Wydziaі Lingwistyki Stosowanej)].

Авторка починає есей, за словами Лещинської-Сковрон, «збочено, із захисту Зойля, засудженого всіма», що дослідниця, як і Ельжбета Сарновська-Темеріуш і Тереза Косткевичова перед нею, бачить «можливо дещо запізнілу полеміку [...] з переконаннями, що сягають минулих століть, які вважали критику не більш ніж несправедливою оцінкою продиктований zawise та ziosliwose» (Leszczynska-Skowron, 2020:387; пор. Sarnowska-Temeriusz, Kostkiewiczowa, 1990: 156). Наведені міркування стосуються першої частини нарису «Критика», з неї також походять наведені цитати. Друга частина наповнена алегоричною «уявою критики, точною в одному англійському писанні» (Krasicki, 1997: 215). Його наявність означає, що, виходячи з класифікації іншої сучасної польської дослідниці Каміли Жуковської, «Критику» можна зарахувати до групи есеїв, у яких «автор посилається на власний досвід, цитуючи низку (правдивих?) анекдотів, які основа для виведення якоїсь загальної істини» (Zukowska, 2016: 98).

У контексті порівняння критика з представником системи правосуддя варто процитувати коментар Ядвіги Зєнтарської: «метафорія зі сфери юрисдикції була [...] звичайним явищем, але не настільки тривіальним, що найвидатніші письменники епоха уникала цього»; як приклади дослідник наводить Олександра Поупа та Вольтера, а також Адама Казимира Чарторийського, Гжегожа Пірамовича та Юзефа Шимановського (Ziкtarska, 1981: 20).

Критика була опублікована в російському перекладі Петра Гулака Артемовського в розділі «Наука і мистецтво» журналу «Украинский вестник», що виходив у Харкові в 1819 році (Красицкий, 1819: 1830). Прізвище перекладача скорочено «П. Atremowski H.. .k» («П. Артемовский-Г...к») стоїть під текстом, поруч із зазначенням польської як мови оригіналу. Назва есею, яка має таке ж формулювання, як і написане автором (Krytyka Kritika), має підзаголовок «z dz.[iel] Krasickiego» («из соч. Красицкого»), що свідчить про те, що джерело текстом був том Dziel Igna для перекладача шостого cy Красицького з 1803 р. (Критики не було серед нарисів, опублікованих у журналі «Co Tydzien»). Нарис було опубліковано без інформації про його приналежність до серії «Записки», через що читачі сприймали його ізольовано, як окреме ціле. З-під пера цього ж перекладача також вийшли, між іншим: переклад на російську мову Промови до вшанування пам'яті Ігнація Красицького, архиєпископ Gniezno, призначений на публічних зборах Варшавського товариства друзів наук 12 грудня 1801 (Речь на случай совершения памяти об Игнатии Красицьком...) Dmochowski. Крім того, як перекладач, він був підписаний під двома іншими есеями серії: O pismie та Listy, опублікованими без імені польського автора та з більш-менш зміненими назвами (відповідно: Нечто для сочинителей і О письмах), але з зазначає, що мовою оригіналу була польська.

Обидва ці твори становлять одну тематичну групу, за класифікацією Лещинської-Сковрон, як «Критика», укладена в харківському журналі в мініатюрну серію на літературні теми. Можливо, саме через цю тему їх вибрав перекладач із серії «Нотатки». Як бачимо, читачі часопису мали змогу познайомитися з творчістю Красицького, прочитавши як його твори (Критика), так і висловлювання про нього (Промови на вшанування пам'яті Ігнація Красицького... Дмоховського), значно розширивши свої знання біографічними подробиці та огляд усієї літературної спадщини . Уже ці кілька прикладів свідчать про те, що «Украинский вестник» став місцем публікації численних текстів Петра Гулака-Артемовського, народженого 1790 р. у м. Городищі й померлого 1865 р. у Харкові, українського поета і вченого, перекладача, популяризатора польської літератури, випускник Харківського університету, перший викладач польської мови та польської літератури, з 1825 р. професор цього університету, а з 1841 р. ректор. У 1818 році Гулак-Артемовський був призначений викладачем польської мови та літератури. Харківський собор польської мови проіснував до 1831 року (був закритий після Листопадового повстання в Польщі). «Украинский вестник» виходив у 1816-1819 роках. Ініціатива його заснування походила від Івана Срізневського, а серед редакторів були Євграфль Філомафіцький і Разумник Гонорський, яких вважають першими українськими літературознавцями (див. Лосиевский, 1993, с. 25). Імена двох останніх творців культури з'являються на титульних сторінках окремих частин журналу. Гулак-Артемовський був одним із найактивніших його співробітників. Якщо поглянути на «Украинский вестник» виключно через призму польськомовних, то виявиться, що переломним в його історії став 1818 рік, коли кількість перекладів з польської почала значно збільшуватися (див. Кіяс 2005: 34-35).

У 1819 році, окрім нарисів Красицького із серії «Записки», на його сторінках були, серед іншого: переклади віршів Адама Нарушевича та Францішека Карпінського, а також, подібно до «Критики» в перекладі Гулака-Артемовського, трактат «Про філософію» Яна Снядецького. Вибір перекладачів (точніше: перекладачів, бо Гулак-Артемовський не належав до них) припав на просвітницькі тексти, не лише літературні, а й наукові (згадана праця Снядецького була опублікована в розділі «Наука і мистецтво»). журналу). Якщо взяти до уваги весь зміст журналу та програму його редакції, сформульовану в редакційній статті (От изателей..., 1816: 3-6), то виходить, що він був заснований з головною метою поширення знань. про українську землю та її мешканців. Важливе, але далеко не пріоритетне місце в періодиці відводилося польській тематиці, як і тій, що стосувалася інших національних культур, особливо в останні два роки її існування. Отже, харківський журнал неможливо зарахувати до однієї групи з «Улей» («Улей», 1811-1812), який видавав Василь Анастасевич у Петербурзі, який має чітко польськомовний тематичний профіль і польсько-філічне повідомлення (див. Dкbrowska, 2014:367-374). У контексті Анастасевича, провідного популяризатора польської культури в Росії першої половини ХІХ ст., варто згадати, що 1818 р. в журналі «Украинский вестник» було опубліковано його лист до редакції, в якому він наголошував на роль українських земель і української мови як посередника в контактах культурних цінностей Польщі та Росії (А[настасевич], 1818: 115-124).

Приводом для написання листа була, як Анастасевич дуже чітко підкреслив у його вступі, промова на честь Ігнація Красицького... Дмоховського. Переклад «Критики» відзначали польські історики та літературознавці, але рідко і не без істотних недоліків. Відносно найповнішу інформацію подав у статті «Ksi№cia bishopa Warmskiego, літературна слава у східних слов'ян» історик літератури Ришард Лужний, який не лише вказав на публікацію нарисів «Критика», «О письмах» і «Листи» в харківському періодичному виданні, але також згадував Гулака-Артемовського як їх перекладача (Лужний, 1980: 325). Про Гулаковий переклад «Критики» - Артемовського та його приналежність до «Записок» (не зазначену, до речі, Лужним) згадував історик Артур Кіяс у книзі про поляків у Харківському університеті 1805-1817 рр., але він помилково назвав це ут. твір у віршах і не згадав про переклади решти есеїв із цієї серії (Kijas, 2005: 35). Жоден дослідник не взявся за ґрунтовне обговорення цієї праці Красицького. Глибшого осмислення заслуговує не тільки «Критика», але й кожна стаття «Полоніки» в харківській періодиці. До читачів журналу «Украинский вестник» потрапив переклад повного тексту Критики, доповненого словами, що посилюють тональність цілого: коли в колі критиків, де завжди можна було зустріти і добрих, і поганих людей, я починаю. переважати останнім, вся група перестає користуватися соціальною повагою (див. Красицкий, 1819:18). Гулак-Артемовський зберіг двочастинну композицію з анонсом цитування анекдоту з англійського журналу як кордону між ними, надаючи всьому цьому симетричний характер. Друга частина твору здається ближчою до оригіналу, насамперед за синтаксисом, а й за лексичним. У першому ми помічаємо прагнення перекладача до спрощення синтаксичної структури та два типи тенденцій у лексичному шарі, а саме його досить вільний вибір лексики, що не цілком відповідає задуму автора, та введення різних слів у місцях, де те ж саме з'являється в оригіналі. Гулак-Артемовський не додав власних приміток до перекладу есею, хоча це рішення було широко популярним протягом багатьох років (див., серед ін., Dqbrowska, 2015: 291-300), він вирішив перекласти Промову на честь Ігнація Красицького..., у якій у примітці підкреслив роль Дмоховського в популяризації досягнень автора циклу «Записки». Проблемою, з якою стикаються перекладачі, є переклад власних імен та іншомовних цитат.

У цьому контексті варто, однак, додати, що більше фрагментів тацинської мови з'являється в журналі «Украинский вестник», згадавши, як приклад, гасло до Промови в день відкриття кафедри польської мови. ..., для якого Гутак-Артемовський підібрав пісню з пісень Другої Римської імперії поета Клавдія Клавдія (Claudius Claudianus) (пор. Петлак, 2008: 15). З двох згаданих явищ, помітних у перекладі першої частини есе-коментаря, я вимагаю передусім зміни лексичного шару. В уривку, в якому Красіцький писав про «безбожну діяльність», критик (Krasicki, 1997:213), підтриманий Гулак-Артемовського, замість прикметника «безбозний» буде «дерзкий» («дерзкие поступки»; Красицкий,1819:21). У той час як Красіцький представляє Зоїла як «мішень лютості й прокльонів, насмішок і виправдань» (Krasicki, 1997: 212), Гулак-Артемовський згадує про «стриманість, глузування, виправдання й прокльони» («Зоил [...] сделался предметом злобы», насмешек, упреков и проклятия»; Красицкий, 1819: 19). Можливо, рішення Гутака-Артемовського вжити прикметник «зухвалий» було продиктовано бажанням сильніше, ніж в оригіналі, підкреслити злочестивість описаної поведінки. У другому процитованому фрагменті перекладач змінив порядок слів, можливо, для того, щоб спочатку, як і автор, вказати на емоційну реакцію, а потім деталізувати її наслідки, але, що важливіше, оскільки тут ми приходимо до того, щоб вказати різниця між ними чіткіше, ніж у оригіналі, позначена порядком від найм'якіших (насмішкуватих) до більш небезпечних (виправдання, лайка).

Тому Красіцький усвідомлював той факт, що перекладач може або твердо дотримуватися оригіналу, або повністю йти своїм шляхом, створюючи імітацію, а не переклад. За словами Лещинської-Сковрон, його позицію щодо цього питання можна описати як «шлях між» цими крайнощами (Leszczynska-Skowron, 2000: 392), між вільним і належним перекладом. Подібний висновок сформулювала раніше Ядвіга Зєнтарська на основі есею «Про переклад книг»: письменник «в теоретичній частині проповідує правило вірного перекладу», але й його «протест проти вдосконалення творів сусідить з утвердження методу перекладу-адаптації» і, як наслідок, «постулат концептуальної вірності Красицького, мабуть, не був суворо обов'язковим наказом і міг бути порушений, якщо мав на меті наблизити дитину до кола переживань і потреб». рідного реципієнта» (Ziкtarska, 1969: 93). Завдяки тому, що Гулак-Артемовський у своєму перекладі «Критики» зберігає баланс між цими крайнощами, які також називаються одомашненням та чужоземленням (див., серед іншого, Venuti, 1995), можна зробити висновок, що погляди автора та перекладача були подібні в цьому питанні, а отже, можна припустити, що польський письменник міг бути задоволеним результатом праці перекладача. Більше того, оскільки вважалося, що переклад-адаптація має вирішуватися з посиланням на твори, які репрезентують споріднене культурне коло (а «Критика» для Гулака-Артемовського була такою групою: і автор, і його рідна аудиторія, і перекладач, і адресати), свого перекладу вільно" "оперували давнім культурним кодом, широко використаним у нарисі), можна зробити інше припущення, а саме, що Красицький був би готовий прийняти навіть більш значні зміни, внесені перекладачем з Харкова. І ще один висновок, цього разу з порівняння «Критики» та «Перекладу книг»: Красицький ставить однакові вимоги як до критика, так і до перекладача, фактично наказуючи обом уникати «скромності й гордості» (Krasicki, 1997: 245).

Їх можна побачити в ставленні Гулака-Артемовського як перекладача «Критики», але цим шляхом точно не пішов Григорій Зєльніцький, автор російського перекладу «Історії», опублікованого в Каюзі 1794 року, про який Вацав Валецький влучно написав, що воно було «подекуди [...] асиміляцією, а не поясненням» (Walecki, 1999: 54). Висновки Ришард Лужний писав про «літературну історію» Красицького на Східній Сіов'ї, а про історико-літературний процес в Україні додав, що на нього великий вплив мали три чинники, коротко кажучи, «польські»: література Ренесансу й Бароко, Просвітництво. театру та драми, а також його ранні роботи Ігнацій Красіцький (Luzny, 1980:319-327).

Як показують наведені вище міркування, окремі есеї із серії «Нотатки» були відомі в цій частині Європи (хоча не можна говорити про ґрунтовне знання всієї серії), але вони, безумовно, не відіграли великої ролі у формуванні профілю тут польський письменник. Те, з чим Красицький у той час найбільше асоціювався, -- це казки, що ставило його в один ряд із такими класиками одного з найдавніших літературних жанрів, як Езоп чи Жан де Лафонтен. Однак, якщо я вкажу на дослідницькі перспективи, як літературознавчі, так і прес-історичні, а також перекладознавчі, вони стосуватимуться менше казок, а більше есеїв, саме через обмежений інтерес, який досі спостерігався до цього часу.

Wstкp

Na Uwagi, opublikowane po raz pierwszy w 1803 roku w szostym tomie przygotowanych przez Franciszka Ksawerego Dmochowskiego Dziel Ignacego Krasickiego, zlozylo siк czterdziesci osiem tekstow, sposrod ktorych piкc okresla siк jako „zbiory maksym i sentencji pochodzкcych z roznych zrodel” (Leszczynska-Skowron, 2020: 289), czterdziesci trzy zas najczкsciej jako „eseje literackie” (Libera, 1997: 6; Leszczynska-Skowron, 2020: 293-303), ale takze jako „artykuly” (Dworak, 1987: 510-511) bкdz „felietony” i „rozprawki” (Golinski, 1966: 182). Jedenascie utworow z tego zroznicowanego tematycznie cyklu, opartego, jak pisal Paul Cazin, na plynnych przejsciach „od abstrakcji [...] do konkretu, od kwestii religijnych do politycznych, od moralnych do swiatowych” (Cazin, 1983: 273), w tym jeden z pierwszej grupy i dziesiкc z drugiej, ukazalo siк w pismie „Co tydzien” (zob. Gawalkiewicz 1952: 867-893).

W przedmowie do wydania Uwag z 1997 roku Zdzislaw Libera pisal o braku wiкkszego zainteresowania nimi ze strony badaczy (Libera, 1997: 5)

Sytuacja co prawda ulegla poprawie po wydaniu przez Instytut Badan Literackich PAN w 2020 roku monografii Klary Leszczynskiej-Skowron o „niefabularnej prozie Krasickiego” (zob. Leszczynska-Skowron, 2020), ale „bialк plamк” w studiach nad Uwagami stanowiк wciкz ich przeklady na jкzyki obce.

Teoretyczne i metodologiczne podstawy badan. Niniejszy artykul stanowi jednк z prob wypelnienia tej luki Wczesniejszк prob№ tejze autorki stanowil referat wygloszony na Miкdzynarodowym Kongresie Jкzyka i Kultury Polskiej w Szczecinie (Uniwersytet Szczecinski, 22-24.09.2021 r.) pt. Esej Ignacego Krasickiego „Romanse” w przekladzie rosyjskim (ze studiow nadpolonicami w czasopismie „Wiestnik Jewropy”) (artykul w druku).. Jego przedmiotem stanie siк przeklad na jкzyk rosyjski eseju Krytyka. Artykul wpisuje siк jednak nie tylko w studia nad rosyjsko-polskimi zwiкzkami literackimi, ale takze ze wzglкdu na to, ze przeklad zostal sporzкdzony wprawdzie na rosyjski, ale ukazal siк na ziemiach ukrainskich i wyszedl spod piora przedstawiciela ukrainskich krкgow intelektualnych nad ukrainsko-polskimi zwiкzkami kulturalnymi w pierwszej polowie XIX wieku. Okreslenie „zwiкzki literackie” nalezy rozumiec przy tym nie tylko szerokojako recepcja eseju Krasickiego, ale takze z racji podjкtego w nim i zasygnalizowanego w tytule tematujako glos w dyskusji o zasadach, zadaniach i przeszlosci krytyki literackiej. W zwiкzku z tym, ze miejscem opublikowania przekladu Krytyki stalo siк czasopismo, artykul ten wpisuje siк w nurt badan prasohistorycznych (o zorientowaniu komparatystycznym), a poniewaz przedmiotem rozpatrzenia stanк siк w nim wybrane zabiegi zastosowane przez tiumacza, jego profil mozna okreslic tez czкsciowo jako przekiadoznawczy.

Przedstawienie glownego materialu badan

Wspomniane zroznicowanie tematyczne cyklu Ignacego Krasickiego, jednego z giownych przedstawicieli polskiej literatury epoki Oswiecenia, urodzonego w 1735 roku w Dubiecku, zmariego w 1801 roku w Berlinie, najczкsciej kojarzonego z bajkopisarstwem, w oczywisty sposob skiania do podejmowania wobec jego zawartosci zabiegow porzкdkujкcych. W klasyfikacji Leszczynskiej-Skowron Krytyka nalezy do grupy esejow o tematyce literackiej, reprezentowanej takze przez Listy, Romanse, O pismie i O tlumaczeniu ksiqg (Leszczynska-Skowron, 2020: 368). Wszystkie one sк dalekie, jak zauwaza badaczka, „od proby wyczerpania tematu, wskazujк jednak to, co Krasicki uwazai za najistotniejsze dla danej dziedziny” (Leszczynska-Skowron, 2020: 368). Dziaialnosc krytyczna powinna opierac siк, w opinii Krasickiego, na obiektywizmie i bezstronnosci. Krytyk siкga po piora po to, aby podniesc poziom sztuki pisarskiej, artystycznej i naukowej, z myslк o „polepszeniu tego, co zdroznego widzi” (Krasicki, 1997: 212), nie zas po to, by odegrac siк na autorze, pokazac swojк wyzszosc nad nim albo go obrazic. W zwiкzku z tym powinien formuiowac opinie w spokojnym, wywazonym tonie, gdyz „sposob [wysiowienia M.D.] ostrosc rzeczy zmniejsza” (Krasicki, 1997: 214). Wymagane sк od niego dokiadnosc i wnikliwosc, niepozкdana jest jednak pobiazliwosc, bowiem „lepiej [...] przykro zganic, niz chwalic niebacznie; w pierwszym dziaianiu prawda siк nie obraza, w drugim zdrada i podiosc siк obwieszcza” (Krasicki, 1997: 215). Krytyk ma wiкc postкpowac jak przedstawiciel wymiaru sprawiedliwosci, jego praca jest „rodzajem sкdu niby polubownego, majкcego za cel wzrost nauki i coraz wiкksze wydoskonalenie pisarzow” (Krasicki, 1997: 213). Odpowiedz na pytanie, na kim mozna siк w niej wzorowac (a wiasciwie: na kim siк nie wzorowac), Krasicki opiera na przeciwstawieniu krytyka zawistnego, ziosliwego, zajadiego i niesprawiedliwego takiemu, ktory tych cech jest pozbawiony. Jako antywzor zapisai siк w kulturze europejskiej Zoil (Zoilos z Amfipolis), ktory przez negatywne oceny wystawiane dzieiom Homera zyskai przydomek Homeromastiks (bicz na Homera). Autor zaczyna esej, wedle siow Leszczynskiej-Skowron, „przewrotnie od obrony potкpianego przez wszystkich Zoila”, w czym widzi badaczka, podobnie jak wczesniej Elzbieta Sarnowska-Temeriusz i Teresa Kostkiewiczowa, „nieco bye moze spoznionк polemikк [...] z przekonaniami siкgajкcymi ubiegiych stuleci, ktore upatrywaiy w krytyce nie czego innego, jak niesprawiedliwej oceny dyktowanej przez zawise i ziosliwose” (Leszczynska-Skowron, 2020:387; por. Sarnowska-Temeriusz,

Kostkiewiczowa, 1990: 156). Powyzsze rozwazania dotyczк pierwszej czкsci eseju Krytyka, z niej takze pochodzк przytoczone cytaty. Drugк czкse wypeinia alegoryczne „wyobrazenie krytyki dokiadne w pismie jednym angielskim” (Krasicki, 1997: 215). Jej obecnose sprawia, ze, opierajкc siк na klasyfikacji innej wspoiczesnej polskiej badaczki, Kamili Zukowskiej, mozna zaliczye Krytykg do grupy esejow, w ktorych „autor powoiuje siк na wiasne doswiadczenie, przytaczajкc szereg (prawdziwych?) anegdot bкdкcych podstawк do wyprowadzenia jakiejs prawdy ogolnej” (Zukowska, 2016: 98). Takie postawienie sprawy wymaga jednak az trzech dodatkowych komentarzy. Po pierwsze, doswiadczenie autora jest tutaj doswiadczeniem czytelniczym, wynikajкcym z lektury blizej niesprecyzowanego czasopisma angielskiego. Po drugie, opatrzone znakiem zapytania siowo „prawdziwa” odnosi siк w tym przypadku nie tylko do samej anegdoty, ale tez do owego pisma angielskiego. Po trzecie wreszcie, pisarz polski najpierw formuiuje „prawdy ogolnк”, a dopiero potem przytacza anegdoty jako jej potwierdzenie. Jezeli jednak spojrzymy na caiose Krytyki i uznamy, ze powstaia ona z myslк o wskazaniu na poczucie sprawiedliwosci, przykiadnose, szlachetnose pobudek, uczciwose jako pozкdane cechy krytyka, to mozemy zaliczye ten utwor do drugiej grupy esejow wyodrкbnionej przez Zukowskк, obejmujкcej „teksty eksplikujкce wazne dla autora pojкcia, ktorych znajomose stanowi dlan nieodzownк czкse praktyki zyciowej” (Zukowska, 2016: 98). Klasyfikacje obu badaczek stwarzajк mozliwose okreslenia miejsca Krytyki w cyklu Uwagi, a pierwsza z nich dodatkowo jeszcze daje wyobrazenie o logice wewnкtrznej w grupie, umownie rzecz ujmujкc, „literackiej”, o jej dynamice wewnкtrznej. Chodzi o to, ze wszystkie zaliczone do niej eseje rzucajк swiatio na drogк dzieia od autora (nadawcy) do czytelnika (odbiorcy), w ktorej swoj udziai majк nieraz takze krytycy i tiumacze. Jesli wiкc porzкdkowae eseje z tej grupy wedle tego kryterium, to Krytyka (oraz O tiumaczeniu ksiqg) zajmie srodkowк pozyj w caiym iancuchu. Takie postawienie sprawy, nawiкzujкce do klasycznego schematu komunikacji Romana Jakobsona i wspoiczesnych prob jego modyfikacji (zob. m.in.

Bilczewski, 2010), pozwala uznac za zblizony do tej grupy jako swoisty zalкcznik do niej esej Biblioteki (przez Leszczynskк-Skowron zakwalifikowany do innej grupy esejow, o „problemach praktycznych, zwiкzanych z zyciem codziennym i rzeczywistosciк materialnк”; Leszczynska-Skowron, 2020: 369, por. Gorska, 2014: 513-534). Zdaniem Krasickiego, „zamiar biblioteki nie inny byc powinien nad uzytecznosc”, o ile nie bкdzie zakladana tylko dla „ozdoby domu”, moze czynic „czytelnikow oswiecenszymi i lepszymi” (Krasicki, 1997: 116, 117).

Esej Krytyka wykazuje powiкzania rowniez z utworami spoza Uwag, przy czym nie tylko samego Krasickiego, ale i pisarzy jego czasow. Lista jednych i drugich jest dluga, poprzestanmy zatem tylko na wymienieniu wybranych Zob. takze przypis 3 (o zwiкzku z zawartosciк czasopisma „Co robic”).. Na plan pierwszy wysuwa siк artykul z „Monitora” z 1766 roku (tj. z pierwszego okresu w dziejach periodyku, przypadajкcego na lata 1765-1767, gdy na jego lamy pisali Adam Kazimierz Czartoryski, Feliks Franciszek Lojko i in., przede wszystkim jednak Krasicki, ktoremu artykul ten jest przypisywany; Aleksandrowska, 1996: 294, por. Sarnowska-Temeriusz, 1990: 162-163), w ktorym mowa jest o postawie i cechach krytyka oraz porownuje siк go z sкdziк (Monitor..., 1766: 274280). Wкtki te sк obecne takze w Krytyce. W kontekscie porownania krytyka z przedstawicielem wymiaru sprawiedliwosci warto zacytowac komentarz Jadwigi Ziкtarskiej: „metaforyka ze sfery jurysdykcji byla [...] zjawiskiem czкstym, nie na tyle wszakze zbanalizowanym, by unikali jej najwybitniejsi pisarze epoki”; jako przyklady badaczka podaje Aleksandra Pope'a i Woltera oraz Adama Kazimierza Czartoryskiego, Grzegorza Piramowicza i Jozefa Szymanowskiego (Ziкtarska, 1981: 20).

Krytyka ukazala siк w przekladzie rosyjskim Petra HulakaArtemowskiego w dziale „Nauki i sztuki” wydawanego w Charkowie czasopisma „Ukrainskij Wiestnik” w 1819 roku (Красицкий, 1819: 1830). Nazwisko tlumacza w postaci skroconej do „P. Atremowski H.. .k” („П. Артемовский-Г...к”) widnieje pod tekstem, obok wskazania na jкzyk polski jako oryginalny. Tytul eseju, przybierajкcy takie samo brzmienie jak pod piorem autora (Krytyka Критика), zostal opatrzony podtytulem „z dz.[iel] Krasickiego” („из соч. Красицкого”), sugerujкcym, ze zrodlem tekstu stal siк dla tlumacza szosty tom Dziel Ignacego Krasickiego z 1803 roku (Krytyka nie znalazla siк wsrod esejow zamieszczonych w pismie „Co tydzien” Nie oznacza to jednak, ze utwor ten nie wykazuje zwiкzkow z zawartosciк „Co tydzien”. W zawartych w nim siowach „jak wi№c gdzie indziej powiedzielismy”, odnoszкcych si№ do Mecenasa, Leszczynska-Skowron widzi nawiкzanie do artykuiu o tej postaci opublikowanego w „Co robic” (Krasicki, 1997: 212, Leszczynska-Skowron, 2020: 301-302).). Esej zostai opublikowany z pominiкciem informacji o jego przynaleznosci do cyklu Uwagi, co skutkowaio postrzeganiem go przez czytelnikow w sposob wyizolowany, jako osobnej caiosci.

Spod piora tego samego tiumacza wyszedi tez m.in. przekiad na jкzyk rosyjski Mowy na obchod pamiqtki Ignacego Krasickiego, arcybiskupa Gnieznienskiego, mianej na posiedzeniu publicznym Towarzystwa Warszawskiego Przyjacioi Nauk dnia 12 grudnia 1801 roku (Речь на случай совершения памяти об Игнатии Красицком...) Dmochowskiego. Ponadto jako tiumacz podpisany byi on pod dwoma innymi esejami cyklu: O pismie i Listy, opublikowanymi bez nazwiska polskiego tworcy i z bardziej lub mniej zmienionymi tytuiami (odpowiednio: Нечто для сочинителей oraz О письмах), za to z adnotaj ze jкzykiem oryginalnym byi polski. Oba te utwory reprezentujк tк samк grupк tematycznк, zgodnie z klasyfikaj Leszczynskiej-Skowron, co Krytyka, ukiadajкc siк w charkowskim czasopismie w miniaturowy cykl o tematyce literackiej. Niewykluczone, ze wiasnie ze wzglкdu na takк tematykк wybrane byiy przez tiumacza z cyklu Uwagi. Jak widac, czytelnicy pisma mieli mozliwosc zapoznania siк z tworczosciк Krasickiego przez lekturк zarowno jego dziei (Krytyka), jak i wypowiedzi o nim (Mowy na obchod pamiqtki Ignacego Krasickiego... Dmochowskiego), znaczкco poszerzajкcych wiedzк o szczegoiy biograficzne oraz oglкd caioksztaitu spuscizny literackiej.

Juz tych kilka przykiadow pokazuje, ze „Ukrainskij Wiestnik” stai siк miejscem publikacji bardzo licznych tekstow Petra HuiakaArtemowskiego, urodzonego w 1790 roku w miescie Horodyszcze i zmariego w 1865 roku w Charkowie, ukrainskiego poety i naukowca, tiumacza, popularyzatora literatury polskiej, absolwenta Uniwersytetu Charkowskiego, pierwszego w nim nauczyciela jкzyka polskiego oraz literatury polskiej, od 1825 roku profesora tej uczelni, a od 1841 roku rektora. Powoianie Huiaka-Artemowskiego na nauczyciela jкzyka polskiego i literatury polskiej nastкpiio w 1818 roku. Charkowska Katedra Jкzyka Polskiego istniaia do 1831 roku (jej zamkniкcie nastкpiio po upadku na ziemiach polskich powstania listopadowego). „Ukrainskij Wiestnik” wychodzii w latach 1816-1819. Inicjatywa jego zaiozenia wyszla od Iwana Sriezniewskiego, a w gronie redaktorow znalezli siк Eugraflj Filomafitski i Razumnik Gonorski, uznawani za pierwszych ukrainskich krytykow literackich (zob. Лосиевский, 1993: 25). Nazwiska dwoch ostatnich tworcow kultury widniejк na stronach tytulowych poszczegolnych czкsci czasopisma. Hulak-Artemowski nalezal zas do najbardziej aktywnych jego wspolpracownikow. Jezeli spojrzec na „Ukrainskij Wiestnik” wylкcznie przez pryzmat polonicow, to okaze siк, ze przelomowy w jego dziejach byl rok 1818, w ktorym zaczкla znaczкco rosnкc liczba tlumaczen z polskiego (zob. Kijas 2005: 34-35). W 1819 roku obok esejow Krasickiego z cyklu Uwagi znalazly siк na jego lamach m.in. przeklady wierszy Adama Naruszewicza i Franciszka Karpinskiego, a takze podobnie jak Krytyka w tlumaczeniu HulakaArtemowskiego traktat Jana Sniadeckiego O filozofii. Wybor tlumaczy (wlasnie: tlumaczy, gdyz nie nalezal do nich tylko Hulak-Artemowski) padal wiкc na teksty oswieceniowe, przy czym nie tylko literackie, ale takze naukowe (wymieniona rozprawa Sniadeckiego ukazala siк w dziale pisma „Nauki i sztuka”). Jesli wziкc po uwagк calк zawartosc czasopisma oraz program jego redaktorow, sformulowany w artykule wstкpnym (От изателей..., 1816: 3-6), okaze siк, ze zostalo ono zalozone z myslк przede wszystkim jednak o upowszechnianiu wiedzy o ziemi ukrainskiej i jej mieszkancach. Tematyce polskiej podobnie jak zwiкzanej z innymi kulturami narodowymi przypadlo w periodyku wazne, szczegolnie w dwoch ostatnich latach jego istnienia, ale jednak dalekie od priorytetowosci miejsce. Co za tym idzie, nie sposob zaliczyc charkowskiego czasopisma do tej samej grupy co wydawany przez Wasilija Anastasewicza w Petersburgu „Ulej” („Улей”, 1811-1812), majкcy jednoznacznie polonoznawczy profil tematyczny i polonofilskк wymowк (zob. Dкbrowska, 2014:367-374) W dziejach wschodnioeuropejskiej recepcji Uwag Krasickiego odegralo waznк rol№ inne czasopismo rosyjskie, mianowicie zalozony przez Nikolaja Karamzina moskiewski „Wiestnik Jewropy”. W 1817 roku ujrzaly w nim swiatlo dzienne przeklady nalezкcych do tego cyklu esejow O dawnych drogach, Sekret, Romanse i O stanie rycerskim. Przeklad esejow O drogach dawnych i Romanse wyszedl spod piora Michaila Kaczenowskiego, dlugoletniego redaktora tego pisma i inicjatora zamieszczenia w nim licznych tekstow. Wzmianka o Kaczenowskim pojawia si№ w niniejszym artykule nie tylko dlatego, ze byl on tlumaczem innych esejow z cyklu Krasickiego, ale takze ze wzglкdu na jego zwiкzki z Charkowem miastem, w ktorym si№ urodzil i ksztalcil (zob. Посохова, 1999: 147-148). „Wiestnik Jewropy” stal si№ w 1816 roku miejscem opublikowania zapowiedzi wydawania czasopisma „Ukrainskij Wiestnik” (zob. Гонорский, Филомафитский, Квитка, 1816: 77-80)..

W kontekscie Anastasewicza, czolowego popularyzatora kultury polskiej w Rosji w pierwszej polowie XIX wieku, warto nadmienic, ze w 1818 roku w czasopismie „Ukrainskij Wiestnik” ukazal siк jego list do redakcji, w ktorym podkreslal on rolк ziem ukrainskich oraz jкzyka ukrainskiego jako posrednika w kontaktach kulturalnych Polski i Rosji (А[настасевич], 1818: 115-124). Pretekstem do napisania listu stala siк, co Anastasewicz bardzo wyraznie podkreslil na jego wstкpie, wlasnie Mowa na obchod pamiqtki Ignacego Krasickiego... Dmochowskiego.

Przeklad Krytyki byly odnotowywany przez polskich historykow i historykow literatury, ale rzadko i nie bez niedociкgniкc merytorycznych. Stosunkowo najkompletniejszк informaj zawarl w artykule Ksi№cia biskupa warminskiego slawa literacka wsrod Slowian Wschodnich historyk literatury Ryszard Luzny, ktory nie tylko wskazal na opublikowanie esejow Krytyka, O pismie i Listy w charkowskim periodyku, ale tez wymienil Hulaka-Artemowskiego jako ich tlumacza (Luzny, 1980:325). O przekladzie Krytyki autorstwa Hulaka-

Artemowskiego oraz jej przynaleznosci do Uwag (notabene nieodnotowanej przez Luznego) wspomnial historyk Artur Kijas w ksiкzce o Polakach na Uniwersytecie Charkowskim w latach 1805-1817, ale omylkowo nazwal ten utwor wierszem i nie wymienil przekladow pozostalych esejow z tego cyklu (Kijas, 2005: 35). Zaden z badaczy nie podjкl siк gruntownego omowienia tego dziela Krasickiego. Na glкbszк refleksjк zasluguje nie tylko Krytyka, ale kazde z polonicow w charkowskim periodyku.

Czytelnicy czasopisma „Ukrainskij Wiestnik” otrzymali przeklad pelnego tekstu Krytyki, uzupelniony o wzmacniajкce wydzwiкk calosci slowa o tym, ze kiedy w srodowisku krytykow, w ktorym zawsze mozna bylo spotkac zarowno ludzi dobrych, jak i zlych, zaczynajк przewazac ostatni, cala ta grupa przestaje cieszyc siк spolecznym szacunkiem (zob. Красицкий, 1819:18). Hulak-Artemowski zachowal dwudzielnк kompozyj z zapowiedziк przytoczenia anegdoty z czasopisma angielskiego jako granicк pomiкdzy nimi, nadajкcк calosci charakter symetryczny. Blizsza oryginalowi, przede wszystkim w warstwie skladniowej, ale takze leksykalnej, wydaje siк druga czкsc utworu. W pierwszej zauwazamy dкzenie tlumacza do uproszczenia konstrukcji skladniowej oraz dwojakiego rodzaju tendencje w warstwie leksykalnej, mianowicie dosc swobodny dobor przez niego slownictwa, nie w pelni zgodnego z zamyslem autorskim, oraz wprowadzanie roznych slow w miejscach, w ktorych w oryginale pojawia siк to samo. Hulak-Artemowski nie opatrzyl przekladu eseju wlasnymi przypisami, chociaz na takie rozwiкzanie, szeroko rozpowszechnione od wielu lat (zob. m.in. Dqbrowska, 2015: 291-300), zdecydowal siк w przekladzie Mowy na obchodpamiqtki Ignacego Krasickiego..., w ktorym wlasnie w przypisie podkreslal rolк Dmochowskiego w popularyzacji dorobku autora cyklu Uwagi.