Вербалізація концепту Vereintes Europa в німецьких ЗМІ

VERBALIZATION OF THE VEREINTES EUROPA CONCEPT IN THE GERMAN MASS MEDIA

The article is devoted to the study of the verbalization of the VEREINTES EUROPA concept in the modern German language on mass media materials.

In linguistics, the notion of a concept has one of the key meanings, as it acts as the main coding element of the reality of the mental level in cognitive linguistics, linguistic culture studies, ethnolinguistics, linguistic conceptology, etc. The article examines the peculiarities of views on the concept in various branches of modern linguistics, defines the concept, conceptual analysis and verbalization. There are described the desystemic and detextual methods of conceptual analysis (according to L. L. Shevchenko) which allow to determine the verbalizers of the concept. An overview of the scientific studies of the EUROPA concept was made and the key findings of the study on the verbalization of the VEREINTES EUROPA concept on the pages of the German newspapers Frankfurter Allgemeine Zeitung, Wiesbadener Kurier and Welt am Sonntag were outlined. During the research, it was found that the following synonymous dictionary definitions are most often used to denote the concept of VEREINTESEUROPA: GESCHLOSSENHEITDES WESTENS, EU, EUROPAISCHE SOLIDARITAT, EU-STAATEN, EUROPAISCHE EINHEIT, EUROPAISCHE STAATEN, ZUSAMMENHALT The core of the VEREINTES EUROPA concept is represented by the following verbalizers: WESTEN, EU, EUROPAISCHE SOLIDARITAT. Other dictionary variations are much less common and form the periphery of the concept: WESTEN, DEMOKRATEN, ENTSCHLOSSENHEIT. The studied concept is complex and includes the following meaningful subconcepts: EUROPAISCHE SOLIDARITAT, SANKTIONEN, FLUCHTLINGSAUFNAHME, WAFFENLIEFERUNG. The main semantic content of the VEREINTES EUROPA concept at the current stage of societal development is the political and mental unity of all EU members and European countries in generalfor the protection ofpeace and democracy in the context of the Russian war in Ukraine.

Key words: concept, conceptualization, conceptual analysis, nominative field, verbalization, concept structure, VEREINTES EUROPA concept.

Постановка проблеми

Лінгвістика ХХІ ст. відзначається формуванням нової «еволюційно-інформаційно-феноменологічної» парадигми наукового дослідження, вимагає теоретичного переосмислення загальнонаукових уявлень стосовно мови, установлення тісних зв'язків із глобальними та соціотехнологічними процесами. Репрезентантами їх виступають усна й писемна мова, що є основними в ролі концептуального моделювання мови (Широков, Лучик, 2021). Мова - живе суспільне явище, яке відображає специфіку мислення та культури нації. У ній відображаються всі реальні події та переносяться в публічний дискурс у вигляді специфічних мовних вербалізацій. Мова впливає на формування картини світу людини, яка включає в себе сприйняття навколишнього середовища, ставлення до інших людей та соціальних груп, а також світогляд і спосіб мислення (Приходько, 2013).

На сучасному етапі об'єктом багатьох вітчизняних та зарубіжних досліджень стає вербальний образ світу, який існує у свідомості носіїв певної культури. Бачення й сприйняття людиною об'єктивної реальності визначається за допомогою різних концептів, що зберігаються в її свідомості. Наразі концепт досліджується з погляду різних лінгвістичних парадигм: лінгвокультурології (Кононенко, 2004), когнітивної лінгвістики (Голобородько, 2002; Яворська, 2018), етнолінгвістики (Іващенко, 2006).

Ідея ЄВРОПИ привертає увагу дослідників як об'єкт аналізу та засіб інтерпретації інших екзистенційно важливих концептів. Увага лінгвістів фокусується на різних аспектах її дослідження. Лінгвокультурологи трактують цей концепт як базове знання, певну систему координат, що моделює відносини людини та світу (Яворська, Богомолов, 2010; Портнов, 2009). Репрезентований засобами різних мов, він розглядається як макроконцепт.

Історико-когнітивні дослідження концепту EUROPA як фрагмента повсякденного життя німців розкривають зміни в його змісті та, відповідно, у семантиці його лексеми «VEREINTES EUROPA». Проте поза увагою дослідників залишається дослідження засобів вербалізації концепту VEREINTES EUROPA в сучасних німецьких ЗМІ, що й зумовило вибір теми нашого дослідження.

Мета статті - з'ясувати особливості змістового наповнення концепту VEREINTES EUROPA в сучасній німецькій мові на матеріалах ЗМІ.

Аналіз досліджень

На сьогодні в мовознавстві виокремлюється тенденція вивчати мовну дійсність із погляду когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології, етнолінгвістики, лінгвоконцептології. Основним поняттям для кожної з них є КОНЦЕПТ. Міждисциплінарний характер, складність структури, багатство ознак і властивостей, різні підходи до вивчення концепту спричинили різнобій у його трактуванні. У трактуванні поняття «концепту» в різних галузях у межах мовознавства змінюється його смисловий центр: для першої - це момент пізнання, «квант структурованого знання» (Голобородько, 2002; Яворська, 2018), для другої - роль культури (Кононенко, 2004), для етнолінгвістики - етнічно сформований образ реалії й для лінгвоконцептології (Іващенко, 2006) - відношення мовних структур з концептуальними (Черненко, 2021).

В україністиці концептуальний аналіз привернув увагу Т П. Вільчинської, К. Ю. Голобородька, С. А. Жаботинської, В. Л. Іващенко, В. І. Кононенка, Л. А. Лисиченко, О. О. Маленко, П. В. Мацькова, Н. О. Мех, Т. М. Сукаленко, Л. Л. Шевченко, Г. М. Яворської та інших науковців (Черненко, 2021).

«Концептуальний аналіз має на меті встановлення смислу, навколо якого групуються слова, категорії, ширше кажучи - знання» (Кононеко, 2004: 6).

Термін «вербалізація» вживають як у широкому (соціальному), так і вузькому (власне лінгвістичному) розумінні. У лінгвокультурології та лінгвокогнітології вербалізацію трактують як вираження концепту або окремих його ознак мовними засобами. Стверджувати про вичерпний опис концепту неможливо, можна говорити лише про специфіку вербалізації конкретного концепту на певному етапі розвитку суспільства, у певних умовах, у певному типі дискурсу.

Спираючись на дослідження Н. В. Плотнікової, Л. Л. Шевченко та А. М. Приходька щодо методів концептуального аналізу, застосовуємо комплексну методику, що включає вивчення репрезентантів концепту (Плотнікова, 2013; Шевченко, 2021; Приходько 2013).

У мові зазвичай концепти репрезентовано лексемами, так званими вербалізаторами концептів, зокрема ключовими словами-репрезентантами і їх синонімами. Дослідник сам визначає ключове слово як пряму номінацію концепту. При цьому перелік мовних засобів, що можуть входити до номінативного поля, є доволі розгалуженим і може містити як прямі, так і похідні (переносні) номінації, однокорінні слова, частини різних мов, пов'язані з основними номінаціями, контекстуальні синоніми, фразеологізми, метафоричні номінації, стійкі порівняння, вільні словосполучення, асоціації, словникові та енциклопедичні дефініції, тексти різних жанрів (тематичні, публіцистичні, художні), сукупність текстів й ін.

Концептуальний аналіз, на думку окремих дослідників, полягає у фіксації та інтерпретації смислу лексичних і фразеологічних одиниць, які вербалізують концепт, а тому визначають його як концептуально-семантичний аналіз (Іващенко, 2006).

Дослідники виділяють два найпоширеніші в лінгвістиці підходи до методології концептуального аналізу - відсистемний і відтекстовий (Шевченко, 2021). «Відсистемний підхід полягає в лексикографічному описі ключових слів - вербалізаторів концепту, а також у розгляді відношень між вербалізаторами в межах контексту. Найпоширенішими прийомами цього методу є:

1) аналіз значень ключового слова на основі словникових тлумачень;

2) вивчення багатозначності слова;

3) побудова та вивчення різних полів, іменем яких виступає лексема як засіб репрезентації концепту;

4) аналіз фразеологічних і пареміологічних одиниць, які містять досліджуване ключове слово;

5) психолінгвістичні експерименти». (Шевченко, 2021: 59).

«Відтекстовий підхід», на думку Л. Л. Шевченко, є одним із найпоширеніших видів концептуального аналізу, який полягає в аналізі функціонування концептів у художньому тексті. Завдяки цьому підходу дослідники виконують декілька завдань:

1) виявлення кола лексичної сполучуваності ключового слова (імені концепту) шляхом суцільної вибірки;

2) з'ясування індивідуально-авторських концептів та їх опис, що допомагає глибше зрозуміти художню картину світу того чи іншого письменника;

3) побудова текстових полів, у яких утілюється концепт;

4) аналіз семантичного розвитку слів - репрезентантів концепту (Шевченко, 2021: 60).

Використовуємо «відсистемний підхід», досліджуючи лексикографічні дефініції й компоненти синонімічних рядів ключової лексеми концепту VEREINTES EUROPA.

Концепт у лінгвістиці загалом розглядається як основний ментальний елемент репрезентації інформації про навколишню дійсність. Концепти відображають нашу здатність уявляти собі речі, абстрагуватися від конкретних деталей і розуміти загальні ідеї.

Процес концептуалізації є неможливим без мови, оскільки в мові людини міститься інформація, яка свідчить про весь набутий досвід, практичні та життєві знання індивіда. Вивчення концептів є важливим для розуміння того, як мова відображає наші знання про світ, і є важливим інструментом для аналізу мовних даних у різних контекстах.

Концепт - від латинського concipere (conceptus) - думка чи погляд, основне поняття або ідея, узагальнення, спеціально сформоване з конкретних прикладів (Черненко, 2021).

За К. Ю. Голобородько, концепт - це лінгвоментальна категорія, що узагальнює знання й досвід людини, відображає потенційні ресурси свідомості та репрезентує концептуальну картину світу мовної особистості. Людина мислить концептами. Аналізуючи, порівнюючи й поєднуючи різні концепти в процесі мисленнєвої діяльності, вона формує нові концепти як результати мислення (Голобородько, 2002).

Ми трактуємо концепт, за Г М. Яворською, як ментальну одиницю, що являє собою сукупність знань, уявлень, вірувань та очікувань, які пов'язані з якимось об'єктом чи явищем у світі (Яворська, 2018). Цей об'єкт може бути реальним або уявним, а концепт відображає взаємозв'язки між цим об'єктом й іншими об'єктами чи явищами у світі.

За допомогою ментальних концептів ми організовуємо свій досвід та визначаємо його значення для нашої поведінки й спілкування. Г М. Яворська стверджує, що концепти відображають культурно-історичний досвід народу та допомагають розуміти світ навколо нас із різних поглядів (Яворська, Богомолов, 2010).

Концепт складається з когнітивних складників: поняття, знань, переконань, емоцій, оцінок й інших компонентів, що дають змогу узагальнити й класифікувати сутність явищ.

Вагомий внесок у розбудову поняття «концепт» зроблено М. Шварц. На думку дослідниці, мовну концептосферу становлять концепти-категорії й концепти-символи (або ідіоконцепти). Категоріальні концепти вербалізуються як лексичними, так і граматичними засобами; культурні ж - лише лексичними, оскільки їм притаманний характер субстанції, яка, зі свого боку, може осмислюватися і конкретно, і абстрактно (Приходько, 2013).

«Зміст концепту як ментальної суті визначається всією розмаїтістю контекстів уживання і залежить від світоглядних домінант» (Голобородько, 2002: 28).

A.М. Приходько стверджує про шаровість (полярність) структури концепту з ядром у центрі. До ядерної зони входять універсальні знання, виражені іменем концепту, основне поняття; до периферії - вторичні номінації, образний компонент асоціативних зв'язків і відчуттів, усе, що створено культурою, традиціями та особистим досвідом людей (Приходько, 2013: 22, 178).

B.Л. Іващенко виділяє субконцепти як менші за обсягом складові частини концептів (Іващенко, 2007: 5). У когнітивній науці існує також ряд загальних структур концептів: мисленнєві образи, схеми, фрейми, сценарії, картинки та ін.

Кожний концепт відповідає фрагменту концептуальної системи, що репрезентує певну предметну галузь, тобто концептуальну сферу, тотожну тематичному полю, на позначення якої А. М. Приходько вживає термін «концептополе». Науковець виокремлює концептополя макрой мікрорівнів. До перших належать ті, що включають множину концептів, у той час, як концептополе мікрорівня «можна умовно вважати ідіополем окремо взятого концепту» (Приходько, 2013).

Звернення до концепту EUROPA спричинено потребою з'ясування не лише наукових (логікопредметних) знань людей про поняття Європа, що стоять за відповідним терміном, але й смислових рядів передусім прагматичного типу, що формуються в процесі когніції, уключаючи як категорії інтелектуального життя (знання, свідомість, творчість, символізація), так і практичні дії, сприйняття, образи, зміст яких пов'язаний з певною соціокультурною ситуацією.

Спроби дослідити концепт ЄВРОПА зробили сучасні українські лінгвісти Г. М. Яворська, О. В. Богомолов, А. В. Ващенко, Н. Г. Лисецька (Лисецька, 2016, 2020) та ін.

У науковій літературі досліджувався концепт об'єднаної Європи таким чином: «Європа - це культурно-політична ідея, яка в ході історичного розвитку переосмислюється й отримує нове визначення» (Лисецька, 2016: 178). А. Г Донська розглядає її як синонім влади (Донська, 2016). Г. М. Яворська стверджує «Європа в українському контексті означає і ментальну єдність на рівні комплексу спільних цінностей, таких як демократичні свободи, верховенство права, соціальний захист і т. д.» (Яворська, 2018: 258).

A.В. Ващенко вивчає Європу через об'єднання навколо певної глибокої ідеї (Ващенко, Гаврилов, Дятлов, Казимір, Кеда, Соломенна, 2018: 111).

Н. Г. Лисецька описує вивчення внутрішніх змін Європи у XXI ст., пов'язаних з припливом біженців (Лисецька, 2020: 54).

B.О. Дятлов описує розвиток ідей об'єднання в різні історичні періоди: «у період Нового часу європейська інтеграція визначалася процесами у духовному, ідеологічному, політичному, економічному житті, які попри національні особливості мали спільну природу і спільні прагнення» (Ващенко, Гаврилов, Дятлов, Казимір, Кеда, Соломенна, 2018: 108-162).

Лексикографічний опис слова ЄВРОПА досить детально роблять Г Яроцька, Т Пономаренко і зазначають, що в українських текстах це поняття в культурній та історичній конотаціях давно виходить за межі географічних позначень (Яроцька, Пономаренко, 2020). Слово європеїзувати, «перебудовувати на європейський зразок» не є похідним від географічного значення Європа, а європеєць - це не лише житель Європейського континенту, але й людина «високої культури» (Яворська, Богомолов, 2010: 101).

Етимологія слова Європа дасть змогу глибше зрозуміти ряд семантичних значень, що супроводжують концепт. «За однією з версій, Ебршлц походить від гр. єйрїід «широкий» та шу (шлод) «очі; лице; вид», тобто Європа - «широколиця». Інші вважають це народною етимологією. Ернест Кляйн поєднує ім'я Європа з семітськими відпов. - акад. ereb «спускатися, сідати», спор. фінік. `ereb - «вечір, захід», арабським rarb «захід», др.-вр. ma'arav «захід», 'erev - «вечір» (сер. гр. "ЕрцРод «морок, темрява»). У будь-якому випадку зв'язок Європи з Заходом є значимим для сучасного функціонування концепту» (Яворська, Богомолов, 2010).

Коли говоримо про Європу, то передусім маємо на увазі географічну Європу. Географічна Європа ніколи не була статичною, зокрема визначення її суходільних кордонів тривало не одне сторіччя. Це навіть дало підстави писати науковцям про «припливно-відпливну Європу, кордони якої то відступають, то наступають» (Портнов, 2009). Існує погляд на Європу як міф, тобто йдеться не про легенду, яка породила Європу, а про міфічну концепцію самої Європи, європейський міф чи стереотип. Концепт «Європа» завжди мав політичний зміст, що дає підстави вважати його ідеологемою. Європа виступала синонімом гармонії та єдності, яких бракувало; метою, недосяжним ідеалом, до якого прагнули європейці, месіанська думка про Європу; Європа - центр всесвітньої імперії, Сполучені Штати Європи, новітня пан'європейська спільнота - усе це зміст європейської ідеї. Європа в просторово-часовому локусі - це насамперед історія самої Європи, що, як і будьяка історія, опирається на величезні історичні періоди та процеси в ньому, свій історичний компендіум (середньовіччя, ренесанс, реформація, просвітництво, абсолютизм тощо). Ідея Європи стала символом надії, відродження, символом безпеки, процвітання, свободи. Європа - це культура в найширшому значенні цього слова, у тому значенні, яке якраз прославляє в очах усього світу наше існування. Культура створила велич Європи. Пропонуючи окреслити частини Європи (Західну, Східну, Середню) на основі таких чинників, як географічний, економічний, політичний та культурний, Б. Крупницький зазначив, що саме «культурний чинник є найхарактеристичнішим, найсталішим, а отже, визначальним» (Яворська, Богомолов, 2010).