Лінгвософія опозиції "свій-чужий" у текстах періоду російсько-української війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут української мови НАН України

ЛІНГВОСОФІЯ ОПОЗИЦІЇ «СВІЙ - ЧУЖИЙ» У ТЕКСТАХ ПЕРІОДУ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Г.М. СЮТА, доктор філологічних наук,

провідний науковий співробітник відділу

стилістики, культури мови та соціолінгвістики

м. Київ

Анотація

свій чужий текст мовний

У статті в когнітивному аспекті проаналізовано художні і публіцистичні тексти 2022 -- початку 2023 рр. у проекції на їхню природу як лінгвоментальних «зліпків» сьогоденної об'єктивної реальности й мовної свідомости українців. Констатовано, що в умовах російської агресії оцінки «свого» і «чужого» різко поляризовані: мовоопис «свого» відбувається в координатах героїзації (позитивний полюс аксіології), натомість щодо «чужого» максимально актуалізовано мовну стратегію дегуманізації (негативний полюс аксіології). Потенційно нейтральну семантичну зону «інший», позиціоновану як проміжну ланку між «своїм» і «чужим», у текстах періоду війни нівельовано, стерто. Продемонстровано протиставлення оцінок «свого» і «чужого» в тематичних сегментах «мова», «простір», «соціум».

Ключові слова: лінгвософія, опозиція «свій -- чужий», тексти періоду російсько-української війни, оцінність, часово маркована аксіологійна норма.

Annotation

Halyna Siuta, Doctor of Philological Sciences, Leading Researcher of Department of stylistics language culture and sociolinguistics Institute of the Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine., Kyiv

THE LINGUOSOPHY OF THE OPPOSITION “OWN -- FOREIGN” IN THE TEXTS OF THE PERIOD OF RUSSIAN-UKRAINIAN WAR

The article carries out a cognitive-textual analysis of artistic (mainly poetic and song) and journalistic texts of 2022 -- the beginning of 2023, primarily taking into account their nature as linguistic imprints of today's objective reality and linguistic consciousness of Ukrainians. It was determined that the contrast between one's own and another's assessments occurs most clearly in the thematic segments language, space, society.

It has been established that in the conditions of Russian aggression, the evaluations of “own” and “foreign” are sharply polarized: the linguistic description of “own” takes place in the coordinates of heroization, on the other hand, the language strategy of dehumanization is maximally actualized in relation to “foreign”. The potentially neutral semantic zone “another” (as an intermediate, connecting link between “own” and “foreign”) in the texts of the war is leveled, erased.

Within the framework of the analysis of the thematic segment “language”, it is emphasized that in 2022 there was a radical expansion of the Ukrainian-speaking communicative space. This expansion is motivated by the awareness of the importance of language as a symbol of national identity.

Axiological polarization in assessments of one's space (Ukraine -- Russia) and society (Ukrainians -- Russians) is manifested at the level of vocabulary, phraseology, grammar, trope creation.

Keywords: linguosophy, opposition “own -- foreign”, war texts, evaluability, time-marked axiological norm.

Виклад основного матеріалу

Здатність світоглядно, а відтак концептуально, емоційно, моральноетично розмежовувати «своїх» та «чужих» -- це екзистенційна потреба людини, що впродовж багатовікової складної історії розвитку вбезпечувала її ментально-культурну стійкість у протистоянні спочатку банальним побутово-життєвим, а згодом і складним соціальним та ідеологійно-культурним загрозам. В умовах російського військового вторгнення утримання «свого» національного стрижня стало для українців більш ніж визначальним завданням, а збереження інтелектуально-естетичних і морально-етичних «рамок» в оцінюванні «чужого» -- більш ніж болісною проблемою. Адже очевидно, що виправдана у своїй максимальній загостреності експресивна реакція українського соціуму на російську агресію стала пусковим механізмом кардинального виходу за межі комунікативно-етичних норм у цьому сегменті нашого мовного сьогодення. Емоційно реагуючи на травматичну дійсність (окупація, обстріли, катування й убивства мирного населення, руйнування інфраструктури, енергосистеми), українці застосовують такі експресивно-оцінні моделі, які донедавна були далеко за «червоними лініями» комунікативної етики. А сьогодні маємо підстави констатувати їх масове поширення і входження в тексти, а отже, визнати фактографічну, джерельну значущість для вивчення цього періоду розвитку мови.

Світоглядно-емоційне сприйняття реальности на рівні мови виявляється в кардинальній поляризації оцінок «свого» і «чужого»: від початку повномасштабної війни вони стали виразно однополюсними і категоричними («своє» -- позитивне, героїзоване, глорифіковане, «чуже» -- негативне, обнижене, дегуманізоване), а перехідні межі, дифузні зони між ними цілковито стерті.

Чи має гострота і полярність оцінок, оприявнюваних у межах опозиції «свій» -- «чужий», ситуативно-експресивний характер? Яка перспектива її приживлення, устійнення в мовній свідомості соціуму, а відповідних номінативно-оцінних одиниць -- у національному словнику? Очевидно, що це питання часу. Сьогодні ж можемо констатувати, що це ознака не тільки усної розмовно-побутової практики, а й різностильових і різножанрових писемних текстів. Зокрема, знижено-пейоративна, а то й відверто обсценна лексика в період війни формує істотний сегмент засобів номінації чи ментально-поведінкової характеристики ворога як основного репрезентанта аксіологеми «чужий» у різноформатних публіцистичних текстах, передусім так званих текстах «швидкого реагування» (наприклад, у сюжетах загальнонаціонального новинного марафону, мілітарних зведеннях, політичній аналітиці, повідомленнях і реакціях в інформаційних телеграм-каналах та соцмережах, у соціальній та політичній рекламі). Площиною публічного демонстрування негативного ставлення до «чужого», його колоквіалізованих оцінок стають також структурно лаконічні, однак масово тиражовані візуально-вербальні мініжанри побутової культури: написи на одязі й аксесуарах, наліпки на автомобілях, міські мурали та графіті, касові чеки, квитки у громадському транспорті, марки Укрпошти.

Максимально показові із цього погляду тексти народженої після 24 лютого 2022 року «поезії з укриття», новітньої пісенної творчости («Буде весна», «Не забудем і не пробачим», «З.С.У», «Літо без війни», «Війна 30-ї весни», «Горить, палає техніка ворожа», «Пісня про байрактар», «Київський привид», «Чорнобаївка»), римейків упізнаваних народних та авторських пісень («Горів москалик і палав», «Горіли танки, палали», «їхали укропи...», «Ой на горі москаля ждуть...», «Мертві орки не гудуть», «Сіла птаха українська жовтокрила.», «Як тебе сміли бомбити, Києве мій», «Знов Бандери голос чути в лісі», «Друже майоре», «Чорнобривці», «Черемшина» та ін.). Такі твори вже з перших днів війни з'являються і набувають популярности з гіпертрофованою інтенсивністю. Вербально та експресивно рефлексуючи й об'єктивну, і мовну дійсність, вони засвідчують, що в оцінюванні «чужого» художня практика помітно знівелювала традиційно визначальну для неї функцію естетичного верифікатора, «формувальниці» естетичного канону літературної мови. Натомість тексти на зразок віршів О. Ірванця «З міста, що ракетами розтрощене.», С. Українець «На Тарасовій могилі чорний ворон кряче.», прозового наративу О. Пшеничної «Світе, не бійся! Україна на сторожі» демонструють підкреслену героїзацію «свого».

Безпрецедентну за мірою суспільного толерування тотальну колоквіалізацію, підкреслену обсценізацію оцінок «чужого» як спосіб одностайного колективного реагування на дії ворога виправдовують потребою експресивного розпруження у психологічно травматичних умовах навіть представники національної інтелектуальної еліти. Наприклад, політолог і культуролог Т.С. Возняк зауважує: «Можна зрозуміти, звичайно, емоції, які викликає війна, кров і вся мерзота, яка пов'язана із війною. Описати цю мерзоту в делікатних висловах <.> практично не вдасться» (http://surl.li/ehpad, дата звернення: 08.06.2022). Пор. також позицію мовознавця Д.В. Данильчука: «.насиченість нашого мовно-інформаційного простору «непричесаною» лексикою <.> є явищем тимчасовим, але наразі неминучим і в більшості випадків -- доцільним» (http://surl.li/ehoyu, дата звернення: 15.02.2023). Пісенні, поетичні, публіцистичні тексти вповні рефлексують ці тенденції: Російськії зайди вже моляться Богу. / Бліцкриг провалився. -- Звизди їм дають. / Лежать окупанти хлебалом в підлогу / І їх в Службу Божу на “сповідь” ведуть <...> / Росія навіки покрита ганьбою, / І стала ізгоєм вся шобла Кремля. / Солдате російський, складай, суко, зброю!/ Здавайся в полон, бо тут наша земля! (О. Акулова, «Друже майоре»); А ти собі думав: тобі легко буде, / Що ми тобі, суці, Іловайськ забудем. / Не забудем Щастя, ані Волноваху. / Ми тебе, паскудо, вже послали на* <...> / Викинемо скоро з Криму і Донбасу / Всю російську погань -- і свою заразу («їхали укропи»); Горіли падли палали, / Люди місцеві прибігли, / Допомагати почали, / В огонь соляру плескали. / Орки тікати почали <...>/Попереджаєм москалів: / Ми наваляєм звиздюлів /1 всіх попалимо дотла, / Яка орда би не прийшла («Горіли танки палали»).

Цілковито протилежний нормативно-етичний модус -- це категоричне неприйняття деестетизованих, деморалізованих способів і засобів мововираження навіть в емоційно критичних умовах війни і навіть щодо «ворожого» як крайнього полюсу «чужого»: «Солов'їну потрібно не засмічувати гидотою з матюків, а тим більше виставляти ті матюки на бігбордах та з каналів ТВ. Гидко і невимовно жаль. Не може бути гарною пісня з матюків, бо то вже не пісня. Не може бути місця для прославлення мови матюками, бо то вже не українська» (http://surl.li/gucqh, дата звернення: 18.04.2022). Своєрідним рівноважником у цій дискусії можна вважати позицію Л.Т. Масенко: щоб убезпечитися від перспективи входження обсценізмів у лексико-фразеологічний канон, у словник (що вже на сьогодні фактично відбулося з гаслом про російський корабель), щоб уникнути розхитування мовно-ментальних підвалин українства і не допустити деформації національної мовної картини світу, у разі контекстуальної потреби такі вульгаризми слід писати в транслітерації (наприклад, рускій воєнний корабль, іді на...). Це дасть змогу підкреслити їхню чужорідність для нашої мови.

Базові світоглядні концепти, які засвідчують принципову поляризацію оцінок «свого» і «чужого», -- це мова, простір, соціум.

«РІДНА (УКРАЇНСЬКА) ^ МОВА ^ ЧУЖА (РОСІЙСЬКА)». Війна докорінно змінила мовну поведінку українців: не тільки застимулювала рішучий перехід на українську мову, крім визначеного законодавством офіційного, також у побутовому спілкуванні, а й максимально розгерметизувала для найширших верств громадян етноідентифікаційний зміст метафори «мова -- код нації». Директор Інституту соціології НАН України Є.І. Головаха в інтерв'ю ВВС News Україна констатував: «Те, до чого Україна йшла понад 30 років незалежності, змінилося за кілька днів після 24 лютого» (http:// surl.li/guwqk, дата звернення: 17.01.2023). Знаково, що це кардинальне розширення українськомовного комунікативного простору відбулося не регулятивно, а завдяки вибуховому зростанню емоційної та соціально-політичної мотивованости визнати українську рідною і принципово обрати її мовою спілкування навіть серед тих громадян, які до війни були російськомовними, двомовними або ж не визначеними чи нестійкими в мовній поведінці прихильниками наративів «какая разніца», «не на часі»: Я -- та людина, яка розмивала кордони, яка казала «та какая разніца». Я виріс у російськомовній родині. У мене навколо була російська мова. І я думав: «Ну я живу в Україні, нічого такого страшного немає, ось є українська як державна мова». Але говорив я російською (https://surl.li/guwnj, дата звернення: 30.11.2022); Я родом з Харківщини. До 2014 року взагалі був, як то кажуть, «ватніком». І от зараз я, колись тотально російськомовний, не можу говорити цією мовою <...> Я ж реально бачу, що таке «рускій мір». Це загнивання всього людського. Я чітко усвідомлюю, що ця війна почалася не 24 лютого 2022 року, а значно раніше. Ця війна триває не менше 300років (http:// surl.li/guvtj, дата звернення: 24.02.2023).

Зміну мовного коду як закріплений війною свідомісний мейнстрим 2022 року засвідчують численні публікації, огляди, репортажі, інтерв'ю публічних осіб у ЗМК, також актуальні коментарі й дописи українців у соцмережах. На лексико-фразеологійному рівні цю зміну фіксують мінітексти з модальністю категоричного відмежування від російської мови як інструмента поширення чужих, ворожих наративів, неприйнятних цінностей -- не хочу / не можу говорити цією мовою; не хочу / не можу говорити однією мовою з окупантами; не хочу мати нічого спільного з окупантами; не хочу / не можу розмовляти мовою, якою вбивають дітей; не хочу поширювати «русскій мір»; не хочу бути частиною російської псевдокультури; щоб уникати асоціацій з Росією; мені не потрібен їхній «захист» тощо: Після того, як почалася війна, весь свій контент почала робити українською, бо не хочу говорити однією мовою з орками-окупантами (http://surl.li/guwlv, дата звернення: 10.09.2022); Вже у квітні завдяки марафону мені вдалося остаточно закріпити це [вибір української]. В голові до того часу остаточно сформувався пазл: розмовляєш російською -- значить є частиною російської псевдокультури (http://surl.li/gkzez, дата звернення: 29.05.2022); Зараз, в умовах війни, найвагомішою мотивацією для Марини говорити українською є прагнення «не мати нічого спільного з окупантами» (http://surl.li/gkzez, дата звернення: 29.05.2022); Не хочуть говорити російською, щоб уникати політичних асоціацій з росією. <...> 24лютого 2022року стало для них відправною точкою -- змусило замислитися про перехід на українську (http://surl.li/gkzez, дата звернення: 29.05.2022). І на цьому тлі, на думку А.Ю. Іллєнка, «принципова російськомовність зараз виглядає як поза і намагання зберегти в Україні рештки “русского міра”» (http://surl.li/gkzeq, дата звернення: 09.11.2022), надто ж, якщо цю «принциповість» публічно демонструють політики, медійні працівники чи освітяни.

Російську мову українці сьогодні визначають як мову ворога / окупанта /загарбника /убивць /фашистів; мову, якою вбивають дітей; підставу, яка привела до нас війну; єдине, що нас “єднає”з ворогом; те, що прирівнює до росіян; елемент ворожої пропаганди. Пор.: Я не можу, я не хочу говорити російською. Зараз російська -- це мова мого ворога (http://surl.li/guvxn, дата звернення: 22.05.2022); Люди розповідали про свій досвід евакуації. їхньою мотивацією перейти на українську було небажання спілкуватися мовою ворогів (http://surl.li/guvyh, дата звернення: 09.11.2022); Про рішення заборонити російську у Могилянці 27 січня повідомив голова Наглядової ради НаУКМА Геннадій Зубко. <...> Відтепер тут заборонили й спілкування між собою мовою окупантів (http://surl.li/gkzfx, дата звернення: 30.01.2023); В підрозділі були російськомовні кияни, <...> наразі ніхто не спілкується мовою окупанта (http://surl.li/gkzfo, дата звернення: 24.06.2022); Я 34 роки розмовляв цією мовою, я забуду її. Я не знаю, що повинно статися, щоб вона мені знадобилася, але я не хочу розмовляти тією мовою, якою бомблять моє дитинство, вбивають дітей (http://surl.li/guwbh, дата звернення: 30.11.2022); Зараз у багатьох російськомовних людей змінюються принципи та стереотипи. Вони не хочуть говорити російською, бо це прирівнює їх до тих росіян, які бомблять наші мирні міста та села (http://surl.li/guwcq, дата звернення: 15.04.2022); Нам треба усвідомити, що, на жаль, сьогодні російська мова є однією з підстав, які привели до нас війну. Не всі це розуміють, але це так. [Російська] пропаганда каже, що в Україні притискають тих, хто розмовляє російською, і що їм потрібен захист. <...> Я ненавиджу війну, тому мені, російськомовному з дитинства, легше повністю перейти на українську, ніж доводити, що мені не потрібен їхній «захист» (http://surl.li/gkzeq, дата звернення: 09.11.2022). Логічним висновком таких рефлексій стає констатація потреби відмежуватися від російської: Єдине, що нас «єднає» з ворогом -- російська мова. І ми маємо позбутися цього (http://surl.li/guweg, дата звернення: 20.05.2022); Щоб не повторювалася ця трагедія, треба не просто перемогти росіян на полі бою, а раз і назавжди відкинути зі свого життя все російське, найголовніше, мову (http://surl.li/guvtj, дата звернення: 25.02.2023); Російська мова має зникнути з нашої території взагалі як елемент ворожої пропаганди та промивання мізків для нашого населення (http://surl.li/guwfw, дата звернення: 23.10.2022); Якщо ми справді хочемо стратегічної перемоги, а не постійної війни, то маємо побудувати додатковий кордон -- культурний. А культурний кордон безпосередньо пов'язаний з мовним. Якщо не зробимо цього, завжди будемо залишатися під впливом ідей ворога (http://surl.li/guwgk, дата звернення: 24.10.2022).

В інвективно-метафоричних оцінках російської мови інструмент геноциду українського народу, зброя проти української державности, руйнівник української ідентичности узагальнено національний історичний досвід, зокрема щодо геноциду і лінгвоциду: Найбільше мені в цій дискусії подобається оце супероригінальне порівняння заборони використання в освітніх закладах ворожої мови з Голокостом. <...> Щоб подолати когнітивний дисонанс, спробуйте осягнути одну просту річ: саме російська мова століттями була і зараз є інструментом геноциду українського народу. А не навпаки. Тоді все стане на місця (http://surl.li/ guwgx, дата звернення: 30.01.2023); Російська <...> завжди була і є зброєю проти нас і нашої державності. Але тепер це як аксіому усвідомила більшість громадян (http://surl.li/guwgx, дата звернення: 30.01.2023).

Натомість вибір на користь української мови вербалізують позитивнооцінні текстові структури із семами `свідомий', `добровільний', `за власним бажанням' -- добровільно перейшли, захотів перейти на українську і зробив це, зробив вибір, вирішив розмовляти, вирішив для себе тощо: Я з Краматорська, вчився у російськомовній школі, жив і ріс у російськомовному середовищі. Я 28 років розмовляв російською. А потім захотів перейти на українську. І зробив це (http://surl.li/guweg, дата звернення: 20.05.2022); В підрозділі були російськомовні кияни, але через ці події добровільно перейшли виключно на українську мову (http:// surl.li/gkzfo, дата звернення: 24.06.2022).

Прикметно, що ця тенденція -- загальнонаціональна. За даними опитування в застосунку «Київ цифровий», від початку повномасштабної війни 33 % киян перейшли на українську мову (Київ цифровий, http://surl.li/gxuej, дата звернення: 31.01.2023). Директор соціологічної компанії «Рейтинг» О.Г. Антипович констатує, що восени 2022 року українську мову назвали рідною 76 % українців (у 2012 році -- 57 %). Суттєве посилення позицій української мови від початку війни фіксують дані Київського інституту соціології: 41 % респондентів на сьогодні спілкується тільки українською мовою, 17 % -- здебільшого українською.

Цілковито нового -- екзистенційного виміру набуває розуміння ролі української мови як рідної, як коду щоденного спілкування в умовах боїв на передовій. За свідченнями військових, там сама ситуація руйнує доцільність будь-яких маніпуляцій на мовному питанні, оскільки українська мова стає кодом безпеки у прямому значенні цього слова: За словами Павла [Вишебаби], його побратими, з якими він захищає кордони країни на сході, усвідомили, що українська мова = безпека. «Коли заходить сонце і настає темрява, російської мови у війську не чутно, всі починають говорити українською. Тому що це безпечно. Якщо говориш українською, то ти свій, якщо говориш російською -- до тебе є питання» (http://life.pravda, дата звернення: Пор. підтвердження цієї думки в іншому джерелі: Що тоді [у темряві] стає таким оберегом, щоб у тебе не вистрелили свої? Таким оберегом стає українська мова. Навіть ті, хто вдень говорить російською, після заходу сонця переходить на українську. Бо це твоя безпека (http://surl.li/guweg, дата звернення: 19.05.2022). Відтак призвичаєння до спілкування українською поступово стає нормою і для російськомовних захисників України, які називають її мовою перемоги: Перехід на українську серед військових є надзвичайно важливим кроком. І приклад на цьому шляху мають подавати командири та весь офіцерський склад. Українська -- мова перемоги! (http://surl.li/guwtb, дата звернення: 10.11.2022).

Володіння і природне спілкування рідною мовою -- не тільки код безпеки, а й ефективний інструмент розрізнення «своїх» і «чужих». Це засвідчують шиболети ¹, які вже з перших днів війни Шиболет -- мовна особливість, за якою можна визначити, що для людини чи групи людей мова не є рідною. Функцію таких «мовних паролів» часто виконують звуки і звукосполуки, які важко, а інколи й неможливо вимовити носіям інших мов. Наприклад, ортоепійно складною позицією для етнічних поляків є вимова українського твердого «л», для китайців -- дрижачого «р». Історичним фактом є те, що американці на тихоокеанському фронті використовували шиболет lollapalooza, оскільки наявність у його фонетичній структурі трьох звуків «л» є неподоланним артикуляційним бар'єром для японців. активно використовували військові, тероборонівці, небайдужі громадяни, щоб відрізнити російських військових від українців.

Хрестоматійний приклад шиболета -- українська лексема паляниця. Такий її статус уже зафіксовано на ресурсі Вікіпедія: «Росіяни вимовляють «паляниця» з м'яким звуком «і» замість «и», а «ц» іноді замінюють «тс», тому під час російського вторгнення в Україну 2022 р. слово стало одним із тих, що пропонується використовувати для виявлення диверсійно-розвідувальних груп ворога» (https:// uk.wikipedia.org/wiki/Паляниця, дата звернення: 10.11.2022).

Отже, фонетичною підставою для використання іменника паляниця як шиболета слугує нездатність росіян вимовити звук [ц] у кінці слова м'яко або пом'якшено, що є нормою для української мови: молодець, корінець, п'ятниця (за винятком окремих запозичень на зразок матрац, палац, шприц). Натомість нормативна й звична для росіян вимова в цій позиції -- твердий [ц] (молодец, пятница), тому ствердіння звука [ц'] слугує ідентифікатором «неукраїнськости». Крім того, артикуляційної перебудови потребує також вимова українського звука [и], що «абсолютно відрізняється від російського. Він формується в зовсім іншій частині мовного апарату і навіть у транскрипції позначається іншим значком» (http://surl.li/guwcq, дата звернення: 15.04.2022). Тому абсолютно прагматично виправданим стало парольне використання, крім титульної паляниці, також численних лексем зі схожим «фонетичним портретом», що поєднує названі «камені спотикання», -- рушниця, криниця, молодиця, світлиця, блискавиця, нісенітниця та ін. А згодом із таких практично неподоланних для росіян фонетичних «пасток» постали цілі тексти-шиболети: Кропивницькі паляниці зі смаком полуниці продаються у крамниці біля Укрзалізниці; Я сиділа у крамниці у своїй новій спідниці, їла стиглі полуниці, їх мокала в цукорницю, що купила у крамниці біля Укрзалізниці. Потім взяла паляницю, і чорницю, і суницю, перекинула рушницю й надіслала блискавицю прямо ворогові в пицю.

Варто також відзначити, що у функції семантичних шиболетів («чужі» не тільки неправильно вимовляють слово, але й не знають його значення) у практиці тероборони використовували питому, а іноді й безеквівалентну лексику: веселка, пуцьвірінок, дрібняки, берегиня, обрій, вирій, брунька, бурштин, хвіртка, шкарпетки, цвіркун, обценьки, кватирка, натхнення, духмяний, кмітливий, картатий, непереливки, теревенити, вештатися, бриніти, майоріти та ін.

Для значної частини українського соціуму 2022 рік став історичним соціокультурним рубіконом, коли в умовах травматичного прозріння відбувся давно назрілий перехід на українську мову та її внутрішньо мотивований, інституційно не регульований вибір мовою щоденного й постійного спілкування. Катарсис першого року війни безповоротно очистив свідомість українців від численних міфів -- і щодо відсутности інтересу до української мови у світі, і щодо її функціональної неспроможносте, і щодо «байдуже, якою мовою говорити». За критично короткий час наша мова стала культурно-оборонним трендом, розкрила свою сутність як код безпеки держави й особистої безпеки людини. І по-новому оприявнила зміст узвичаєної, традиційної метафори «мова -- наша зброя», коли вона слугує маркером для розрізнення «своїх» і «чужих».

«РІДНИЙ ^ ПРОСТІР ^ ЧУЖИЙ». Лексичні, лексико-синтаксичні засоби мовоопису «свого простору» в текстах періоду війни загалом передбачувані й об'єктивно вмотивовані: Україна, Ненька, вітчизна, країна, край, земля / українська земля, кордони, Київ, також назви великих та малих українських міст і сіл, місцевостей, які першими або особливо відчутно зазнали російської агресії. їхню позитивну конотацію, модальність спорідненосте, духовної єдности з ними підкреслює традиційна інтимізувальна епітетна сполучуваність -- рідний, мій, наш, свій, що показова і для художніх, і для публіцистичних текстів: Горить, палає техніка ворожа -- / Рідна Україна переможе («Україна переможе»); Впадемо в намолений шепіт трави, /1 небо заквилить чаїно... / Та в світі, нарешті, не стане москви... / Тримайся, моя Україно (Б. Томенчук, «Ми знаєм, що нині стоїть на кону»); Почуй цю молитву, наш праведний Боже, / Одному Тобі припадем до коліна... / Не ми починали, та ми переможем. / Так молиться нині моя Україна (Б. Томенчук, «Ці очі конаючого дитинчати»); Синє небо спаскудила хмара -- / Чорна хмара десанту з Москви. / По землі лізе руська отара. / Свою Неньку рятуємо ми. / Увірвались у нашу країну / Уночі, коли люди ще сплять. / Розбудили велику родину / Та ракетами землю бомблять (О. Марс, «Не летіть в Україну, лелеки»); Приповзають до нашого поля / Із мокшанських країв упирі. / Незавидна буде їхня доля / На моїй українській землі (О. Акулова, «Чорнобривці»); І буде мир... /1 вишні зацвітуть / У рідному моєму краї. / Лелеки добру звістку принесуть: / «Кінець війні, ми ворога здолали!» (О. Горголь-Ігнатьєва, «І буде мир»); Поцілуй мене міцніше, / Кличе до лав ЗСУ тебе рідна земля (О. Акулова, «Кацапів мучать»); На Бахмуті росіяни <...> намагаються робити по 2-3, навіть 4 спроби штурмів за день. Бійці втомлюються, але тримаються, атаки відбивають. І будуть триматися, бо іншого виходу у нас немає. Це наша земля! (Знай.ИА, http://surl.li/gxlfj, дата звернення: 15.12.2022); На наші кордони «міль» суне терором. / На смерть посилає Рассєя-страна... (О. Акулова, «Друже майоре»); Ти зайшов у мій дім, і з якого це права? / Це моя територія, моя земля!/ Це моя Україна, це моя держава!/ Ти загарбник... І серця у тебе нема... (Г. Британ, «Ти зайшов у мій дім...»); У четвер на світанку звістка світ пройняла: / Чорним птахом накрила Україну війна. / Міліони розбитих, нездійснених мрій. / Як тебе сміли бомбити, Києве мій! (В. Лобач, М. Полончак, «Як тебе сміли бомбити, Києве мій!»); Чоло насупить древній наш Лютіж, / Поранений, обстріляний, побитий (О. Горголь-Ігнатьєва, «І буде мир»); Війну не зупинити, / як яскраву артеріальну кров із відкритої рани -- / вона тече, доки не вб'є, / заходить у наші міста озброєними людьми, / розсипається ворожими дрг у внутрішніх дворах, / ніби смертельні ртутні кульки, що їх уже не визбирати (Г. Крук, «Стоїш із плакатиком «no war»).

Вершинними у стилістичній ієрархії позитивних оцінок «свого» простору, очевидно, варто визнати глорифікаційні епітети свята, священна, первосвященна щодо денотатів Україна, Вітчизна, земля: Ми знаєм: когось принесуть на щитах, / Погасне судьба за судьбою. / Та знаємо також: Вітчизна свята / Нікому не буде рабою (Б. Томенчук, «Ми знаєм, що нині стоїть на кону»); Б'ються на смерть мої земляки, / Кров'ю землю святу поливають. / Щоб країна ввійшла в майбуття / Вільна, сильна, без чвар та війни. / Віддають найцінніше -- життя (Г. Британ, «Ця війна не в далекій країні»); Як один, постаємо супроти /На Твоєму всевишньому тлі... /Вони будуть лежати, як шпроти, / В нашій первосвященній землі... / За вселенські содоми й гомори, / З-над Говерли й Тарасових круч / Ми розтопчемо їх триколори (Б. Томенчук, «Як один, постаємо супроти»).

Трансформацію вже утрадиційненої лірично-інтимної тональности, успадкованої від прототексту пісні «Чорнобривці» на слова М. Сингаївського, засвідчує сполука іменника Україна з епітетом світанковий [«прикм. до світанок (СУМ IX, с. 87)]. У поезії періоду війни на прецедентне значення виразно нашаровується новітній досвід українців: перші вибухи широкомасштабного вторгнення пролунали на світанку: Ти чуєш, світанкова Україно, / Такий одвічно опівнічний рев? / То дольодовикові бабуїни, / Прокинулись і злізли із дерев (Б. Томенчук, «Ти чуєш, світанкова Україно...»). Водночас прецеденту ліричність просторового образу у моїм світанковім краю збережено в римейку О. Акулової «Чорнобривці»: Соняхів нам насіяла арта / У моїм світанковім краю. / Із кишеней псковського десанта / Заквітчала всю землю мою.

Прикметною є героїзація назв українських міст, які в перші дні стали епіцентрами російської військової агресії (Київ, Чернігів, Харків, Херсон, Маріуполь, Мелітополь, Соледар, Бахмут), а також населених пунктів, що найвідчутніше постраждали під час наступу на Київ (Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Демидів, Козаровичі, Димер, Синяк, Іванків, Лютіж, Вишгород) і були блискавично символізовані як топонімічні маркери національної стійкости: Фортеця Бахмут -- / Всі молитви наші тут, / І сердець сталевий Дух, / І Герої незламних Крут / З неба нам сил дають, / Волю, вогонь і лють. / Стіни горять в бою, / Мамо, а я стою (Антитіла, «Фортеця Бахмут»); Підніме очі закривавлений Ірпінь, / Йому плече підставить сива Буча. / А Бородянка і Гостомель-побратим /Порушать тишу стогоном болючим. /Демидів враз прокинеться від сну, / Від болю ран ворожих окупантів. / На повні груди крикне: “Я живу!!!/ Я витримав оцих потвор-мутантів”. / Козаровичі, пошматовані вогнем, / Потоптані, знесилені і босі. / Тавровані ординським тим мечем / Піднімуть хвилю в морі стоголоссям. /1 Димер, Катюжанка, і Синяк / Сплюндровані поганською рукою ката. / Без сліз, бо їх давно уже нема, / 3 колін устануть, бо прийшла розплата. / Почує це Іванків -- сивий дід. / Вони його живого розпинали, / Він навіть не стогнав, він гордо переніс. / Його тортури дикі не зламали. <...> Тримав він оборону, як справжній захисник, / Сміливістю своїх людей прикритий (О. Горголь-Ігнатьєва, «І буде мир»); Світесвіте, гарно ж ти нас кинув! / Та у пеклі цих страждань-терпінь / Все ж стоїть золотоверхий Київ, / Буча, і Гостомель, і Ірпінь (О. Ірванець, «З міста, що ракетами розтрощене»). Героїчну тональність цих образів і їхнього контекстного оточення загалом формують та інтенсифікують епітети трагічний, закривавлений, поранений, спалений, обстріляний, постріляний, побитий, сплюндрований, потоптаний, знесилений, прикритий сміливістю, таврований мечем, пошматований вогнем, дієслівні та генітивні метафори горять в бою, тримав оборону, живого розпинали, тортури не зламали, порушать тишу стогоном, біль ран. Зауважуємо оцінну збіжність, сумірність епітетно-метафоричних характеристик «свого простору» з гіперонімом Україна: Гуде в тобі віків небесний дзвін... / Помститися до сьомого коліна / Волає кровно піднята з колін / Постріляна невбита Україна (Б. Томенчук, «За волю оголошена ціна»); А тепер говори, не змовкай, / Бо цей світ перестане світати, / Крає ворог сплюндрований край... / Говори, не мовчи, автомате! (Б. Томенчук, «Не мовчи. Не мовчи -- говори»).

У текстах періоду війни майже конгруентними є тематичні площини «чужий простір» та «країна-агресор Росія».

Актуальний словник мовоопису країни-агресора формують лексичні номінації (власні й загальні) та словосполуки з найширшою амплітудою негативних оцінок -- від іронічно-глузливих до відверто образливих, лайливих. При цьому до вже історично закріплених, зокрема актуалізованих і реактуалізованих від 2014 року дисфемізмів московія, рассєя, раша, рашка, рашленд, рашляндія, ереф, ерефія, кацапстан, кацапія, путінрейх, Мордор / мордор, мордорляндія, мордорленд, московоленд, москвостан, мокшандія, запорєбрік, аквафрешія додалися численні новітні: терраша, па-раша, російська педерація, рососія, роіся, рабсія / рабсєя, оркостан, окупантія, духовноскрєпія, недокраїна, недодержава, московська псевдодержава, «вєлікая страна», країна мародерів, гвалтівників і убивць та ін. Пор.: На наші кордони “міль” суне терором. / На смерть посилає рассєя-страна (О. Акулова, «Друже майоре»); Російська педерація сьогодні прагне прийняти таку ж форму, як і 300 років тому. Як і 100 років тому. Це форма імперії (http://surl.li/guxvk, дата звернення: 10.09.2022); Приповзають до нашого поля / Із мокшанських країв упирі. / Незавидна буде їхня доля / На моїй українській землі. /Як на соняхи ті ми поглянем /1 фінальним акордом / Іловайський котел вам згадаєм, / І відправимо в пекло весь мордор (О. Акулова, «Чорнобривці»); Весь світ повинен зібратися і дати по зубах цій гадючій «страні». Всюди, де влізає рососія, -- смерть, кров і руйнування (коментар Twitter); Ніякого прощення. Лише помста московській псевдодержаві (Знай.ЦЛ, http://surl.li/gxlfj, дата звернення; Як «вєлікая русская культура» породила країну виродків, мародерів, гвалтівників і убивць (Українська правда, https://www. pravda.com.ua/, дата звернення: 03.04.2022).

Лексичні індикатори гранично негативної аксіології аналізованих понять -- їхні текстові асоціати терор, агресія, геноцид, розстріл, руйнування, пекло, кров, смерть, могила, брехня, депортація. Із-поміж них виокремлюємо аксіологему ганьба. Її актуальність щодо мовоопису держави-агресора в різних стилістичних форматах засвідчують і поетичні (зокрема й новітні пісенно-поетичні та римейкові), і публіцистичні тексти: Росія навіки покрита ганьбою, / І стала ізгоєм вся шобла Кремля (О. Акулова, «Друже майоре»); Те, як «завоювали» Маріуполь окупанти у 2022 р., увійде в історію російської ганьби (Знай.ЦЛ, http://surl.li/gxlfj, дата звернення: 13.06.2022); Повертайтесь додому з ганьбою / У Саратов, а може, в Сибір! / Заберіть свої танки з собою, / Подивіться, чи прип'ятий звір. / Уклонятись йому вже не треба, / Не потрібно співати пісень. / Бо тепер він -- ніхто, він -- нікчема! / Чорну ніч засліпив білий день (О. Марс, «Не летіть в Україну, лелеки»); Не зможем забути. Не схочем простити... / Вклоняємось, Боже, доземно й донебно / За силу Твою, від усього найвищу, / Цю гидь найгидкішу, гієнну ганебну (Б. Томенчук, «Молитва з війни»).

Найактивніше вживані в текстах періоду війни вторинні оцінні номінації країни-агресора -- Оркостан / оркостан та Мордор / мордор.

Номінація оркостан (дослівно -- країна орків) -- це композитне утворення на основі лексеми орк (назва описаних у фентезійному творі Дж. Толкіна «Володар перснів» жорстоких істот-ординців, людиноподібних потворних варварів, прислужників сил зла) та компонента -стан (країна, територія проживання), що є ідентифікаційним для назв саме азійських, східних країн (Казахстан, Туркменистан, Таджикистан, Узбекистан, Киргизстан, Пакистан, Афганістан та ін.). І вибір цієї моделі не випадковий. Це знакова рефлексія сучасних тенденцій довести, що росіяни -- це слов'янізований народ, який хоч і розмовляє слов'янською мовою, однак за своїми етнічними ознаками до слов'ян не належить. Зокрема, цю думку аргументовано доводить доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Борис Черкас (http://surl.li/guxwd, дата звернення: 21.07.2022).

На сьогодні номінацію оркостан офіційно фіксують ресурси Мислово -- онлайновий словник неологізмів і сленгу сучасної української мови (https://myslovo.com/dictionary, дата звернення: 21.07.2022) та Вікісловник -- українськомовний розділ проекту Wiktionary, багатомовного словника до вільного наповнення (https://uk.wiktionary. org/wiki, дата звернення: 21.07.2022). Констатуючи очевидну структурну й аксіологійну аналогію з уже відомою зневажливою номінацією кацапстан, маємо визнати її значно вищу текстотвірну продуктивність і послідовність уживання в текстах періоду війни: Рішучий порив українських дипломатів, політиків та інтернет-активних громадян дав результат. Масштабні санкції проти оркостану запроваджені (http://surl.li/guxwl, дата звернення: 04.02.2022); За останній період оркостан <...> намагається прорватися. Але завдяки героїчним зусиллям тих хлопців, які стоять на “нулі”, ми їм не даємо (http:// surl.li/guxxg, дата звернення: 14.12.2022); Краще так, ніж в оркостані жити: у Дніпрі люди готують їжу на вогні біля під'їздів (http://surl.li/ guxxj, дата звернення: 28.11.2022).

До цього ж метафорично-оцінного поля належить номінація Мордор / мордор -- назва «чорної країни», яку також узято з художньомовної реальности прецедентного тексту «Володаря перснів». І художня, і публіцистична, і розмовна практика демонструють її вдалу аксіологійну проекцію на сучасну об'єктивну реальність і входження до словника періоду війни: Держдума Мордору «ратифікувала» анексію українських територій. Чим пришвидшила розпад Росії (http://surl.li/guxxq, дата звернення: 03.10.2022); Нам потрібно якнайшвидше інтегруватися з Європою, шукати можливість вступити в НАТО або отримати реальні гарантії захисту від агресії РФ з боку Альянсу. Мордор нас у спокої не залишить <...> Вистоїмо, дорогі співвітчизники! (http://surl.li/guxxz, дата звернення: 28.02.2022).

Підкреслено зневажлива, інвективна семантика й оцінність аналізованих метафоричних вторинних номінацій Росії -- визначальний чинник їх приживлення в мовній свідомості українців і входження в когнітивну базу та активний словник. Водночас ця ж семантика й оцінність слугують підставою для формулювання іншої позиції: «Уживаючи назви оркостан, мордор, ми маскуємо справжнього ворога. А його треба називати справжнім іменем, назавжди маркуючи вбивцею. Важливо не створювати подвійного дна, де Росія -- це країна, а Мордор -- убивці. Росіяни і Росія мають нести відповідальність за вчинені злочини» (http://surl.li/guxye, дата звернення. Суголосну думку висловила в ефірі «Громадського радіо» експерт зі стратегічних комунікацій Я.Ю. Ключковська: «Дуже важливо називати все своїми іменами. Нам оголосив війну не Мордор, а Росія. Це вона посилає свої війська. У військових є контракт із державою на те, щоб вбивати, ґвалтувати, викрадати наших дітей. Тому не варто переводити їх у міфічну категорію. Ми маємо називати їх, як є в житті» (http://surl.li/guxyi, дата звернення: 04.06.2022).

«РІДНИЙ ^ СОЦІУМ ^ ЧУЖИЙ». Ключові номінації в лексичній стратифікації «свого» соціуму, як його окреслено в публіцистичних і художніх текстах періоду війни, -- нація, народ, люди / наші люди, українці, Збройні сили України / ЗСУ, тероборона, захисники, воїни, вояки ЗСУ, побратими, хлопці / наші хлопці, волонтери, кіборги, київський привид, воїни Світла, лицарі Свободи тощо. Поле активно вживаних щодо них передбачуваних інтимізувальних означень (наші, любі, дорогі, рідні / максимально рідні) розширюють позитивнооцінні (найкращі, завзяті, затяті, вірні, незламні, горді, справжні), зокрема й глорифікаційні (надпотужні, святі, священні), епітети: Увесь світ дивується нашому народу / Надпотужна нація -- дочки і сини... (А. Мелешко, «Зникли числа, дати, значимі події»); А наші люди, а українці / Проти русні об'єднали вже цілий світ (X. Соловій, «Українська лють»); Як же ми відчуваємо любов! Коли всі максимально рідні. <...> І ця любов дає нам сили (О. Пшенична, «Привіт, світе!»); Зупиніться, агресори кляті!/ Не топчіть чорнозем і траву!/ Бо вояки наші завзяті/ Вас спрямують у чорну труну (О. Марс, «Не летіть в Україну, лелеки»); В теробороні найкращі хлопці, / Самі герої воюють у наших ЗСУ /1 джевеліни, і байрактари / За Україну б'ють русню (X. Соловій, «Українська лють»); Київський привид в повітрі летить, / Київський привид збиває за мить, <...>/Він -- гордість країни, він -- слава, він -- дух, / Десятки рашистів відправив до трун (С. Подвеза, «Київський привид»); Як на ті квіти сонця погляну, / Бачу стінгер новенький, / Бачу силу твою, моя арто, / ЗСУ міць незламну, рідненьку! (О. Акулова, «Чорнобривці»); І день, і ніч збирають поміч всім нужденним. / Ви очі бачили, отих святих людей, / У них вогонь добра горить священний (О. Горголь-Ігнатьєва, «І буде мир»);...вийшов покурити до берега дніпра В ілюстрації збережено правопис автора. / розговорився з вояком зсу / та охоронцем з атб/ вояк зсу був молодий / гордий за побратимів із передової/ і чекав своєї черги / бити русню (І. Мітров, «Вийшов покурити...»); Кривавий від втрат і чорний від згарищ 2022-ий розпізнав нас справжніх. Не гречкосіїв, а воїнів. Не малоросів, а українців. Не байдужих, а затятих (http://surl.li/ejitg, дата звернення: 10.01.2023); Можемо лише сподіватися на допомогу міжнародних гуманітарних організацій. І вірити, що наші незламні воїни Світла незабаром таки повернуться додому. А фото Дмитра Козацького мандрують світом. І отримують найвищі нагороди на престижних виставках! Хай всі знають про нечувану мужність українських лицарів Свободи! (http://surl.li/guxyn, дата звернення: 15.09.2022). Максимально високу, часто героїчну модальність та експресію вербалізують також іменниково-прикметникові кваліфікації (вояки завзяті, незламні воїни, найкращі хлопці, святі люди, душа світла, дух сильний, нечувана мужність, вогонь священний), генітивні метафори (лицарі Свободи, воїни Світла, ЗСУ міць незламна, гордість країни, вогонь добра).

Визначальні для цих образів архісеми `сила', `міць', `слава', `гордість', `героїзм', `добро', `сміливість', `мужність', `незламність', `любов', `світло', `порятунок' домінують і в динамічно-метафоричних описах українських військових та українців загалом із дієсловами боронять, захищають, рятують (Україну / край / кордони / дітей / матерів / батьків / своїх), борються за свободу, рвуться до бою, викладають шлях до перемоги, формують батальйони, закривають плечима, розстеляє покров, здають кров тощо: Пішов, поїхав, як багато тисяч / героїв наших, молодих синів, / Що Україну захищають, /1 найманців із Батьківщини виганяють (Г. Дармограй, «І знову осінь»); Я нині розмовляла із дощем, / Він так спішив про все розповісти, / Вростав у душу польовим плющем, / Просив залишитись і ще не йти... / Він бачив біль в очах чоловіків, / Що захищають край свій до кінця (Г. Британ, «Я нині розмовляла із дощем»); Я буду тебе захищати, / Країну, родину і дім! / Нікому вже нас не здолати, / Ми сильні господарі в нім! (Н. Городчук, «А можна я піду із вами?»); Кожен мужньо бореться за нашу свободу <...> / Вже забули, як це -- мирні тихі сни. / Ми усе здолаємо!!!Буде перемога!!! (А. Мелешко, «Зникли числа, дати, значимі події»); Київський привид боронить своїх -- / Дітей, матерів і стареньких батьків (С. Подвеза, «Київський привид»); Ми відчуваємо любов. <...> Коли мільйони рук методично викладають шлях до перемоги кожен на своєму місці (О. Пшенична, «Привіт, світе!»); Мій бог не ховається поза спину, / Він над дітьми розстеляє покров. / Мій бог скуповує кровоспинне / Й стає у чергу здавати кров (М. Савка, «Мій Бог формує всю ніч батальйони»); За словами Павла [Вишебаби], його побратими, з якими він захищає кордони країни на сході, усвідомили, що українська мова = безпека (http://surl.li/gkzez, дата звернення: 28.05.2022).

Знаковий внутрішньотекстовий контраст постає на протиставленні їхні -- наші в поетичній рефлексії Василя Махна:...тьма їхня з Тьмуторокані / а їхні -- мокша і чудь / стріляють по нашому стані / по наших позиціях б'ють (В. Махно, «Господи, як там в Тичини»).

Максимальний вияв позитивних емоцій щодо «своїх» оприявнено у вигукових, оптативно-бажальних конструкціях і гаслах прослави: Збройні Сили Вкраїни, щастить вам нехай! (О. Акулова, «Києве мій»); Слава всім нашим воякам, / Слава, Україно, твоїм синам (І. Водвуд, «Горів москалик і палав»); Орка тіло ляже в ґрунт -- / Слава нашим ЗСУ!; Київський привиде, слава тобі, / Київський привиде, безмежної сили тобі (С. Подвеза, «Київський привид»). Пор. полярну експресивність оптативних контекстів, спроектованих на «чужого», на ворога: Тепер не сльози -- біль в очах. /1 співчуття тим вдовам, матерям. / Немає більше сумніву в словах: / Ворогам смерть! Слава героям! (Т. Полуфанова, «Сльози котилися повільно»); Поцілуй мене міцніше, / Кличе до лав ЗСУ тебе рідна земля. / Поцілуй мене міцніше, / Хай у пакеті додому везуть москаля. / Хай вантаж 200 додому везе москаля. / Хай споживає ці добрива наша земля (О. Акулова, «Кацапів мучать»).

Займенник ми та займенникові конструкції ми з вами..., разом ми..., у нас / у нас із вами..., між нами..., з вами я... засвідчують солідаризацію, емоційне єднання авторів текстів із «своїм» соціумом: Ми усе здолаємо і вистоїм! / Потім ще і рештки приберем / Тих усіх, котрі були тут прислані / Вузькооким лисим упирем. / З вами й я і вистою, й вцілію, / Як у землю рідну міцно впрусь... (О. Ірванець, «З міста, що ракетами розтрощене»); Я горджуся, що Я -- Українець!/ Сила духу незламна у нас! <...> Вірю в те, що війна закінчиться, / Ми покажемо гідність в бою. Я покличу вас знову, лелеки, / У квітучу країну свою (О. Марс, «Не летіть в Україну, лелеки»); Побудь, мій Боже, отут, між нами, / Душею батька, сльозою мами, / Сестри любов'ю, брата плечима, / Чеканням милої, її очима. <...> Храни від смерті, від кулі вражої. / Будь нам, Боже вартою, стражею. / Я тіло й душу тобі офірую. / Побудь, мій Боже, зі мною! Вірую! (Л. Буряк, «Побудь, мій Боже, зі мною»).

Солідаризаційне гасло Віримо в ЗСУ. Разом ми -- сила! тривалий час використовують у плашці новинних передач на одному з національних телемовників.

Максимальний ступінь єднання соціуму, його світоглядної та емоційної злютованости фіксують образи вся країна, весь народ, велика родина, велетенська сім'я, що граматично скоординовані з автологійними чи образними предикатами стає на варту, підійнявся до бою, піднявся від краю до краю, тримаємо стрій, повстанемо плічо-пліч тощо. Для художніх текстів періоду війни такі образи є експресивно маркованою стильовою нормою: Мій бог не може поки що спати, / Коли вся країна на варту встає (М. Савка, «Мій Бог формує всю ніч батальйони»); Увірвались у нашу країну / Уночі, коли люди ще сплять. / Розбудили велику родину / Та ракетами землю бомблять (О. Марс, «Не летіть в Україну, лелеки»); Думав, в Україні армії немає, / А народ піднявся від краю до краю! («їхали укропи»); Грає Київське море, / Русскій Мір догора. / Москалів цілі гори / Змили хвилі Дніпра. / Вірні, злі і незламні тримаємо стрій. / Ти москву переможеш, Києве мій (О. Акулова, «Києве мій»); Повстанемо пліч-о-пліч, не здамося, / В єднанні -- запорука перемог. / Щоб націю здолати не вдалося, / На нашім боці -- правда, віра, Бог (Т. Семенченко, «За що ти, Каїн, Авеля вбиваєш?»).

Щодо вербалізації мотиву єдности зі «своїми» продемонстровані дієслівні метафори цілковито суголосні з порівняльними образами: Вже не питайтеся звідки і хто ми... / Наші серця, як один метроном... (Б. Томенчук, «Вже не питайтеся звідки і хто ми»); Весь народ підійнявся до бою, / Мов одна велетенська сім'я. / За країну свою ми стіною / Станем, брате, разом -- ти і я (О. Марс, «Не летіть в Україну, лелеки»).

За наповненістю текстів синонімійними до аналізованих книжними одиницями єдність, солідарність, консолідація, об'єднання; консолідоване, об'єднане, єдине ціле тощо можна простежити інтенсифікацію публіцистизму сучасного мислення, що насамперед зумовлено зростанням ролі ЗМК у час війни: Саме єдність в Україні -- те, що не дало путіну підірвати нас зсередини, на що він дуже розраховував. Саме внутрішня єдність дала потужний імпульс зміцненню солідарності всього демократичного світу, чим кратно посилила міжнародну коаліцію на підтримку України. <...> Єдність у самій Україні заохотила всіх -- від Вашингтона до Лондона, від Берліна до Парижа -- до зміцнення трансатлантичних лав у протидії російській навалі. Рамштайн -- наслідок нашої єдності. <...> Єдність -- це імператив (http:// surl.li/ejitg, дата звернення: 17.01.2023); Не хочуть говорити російською, щоб уникати якихось політичних асоціацій з росією. А ще -- бажають відчувати єдність у часи повномасштабної війни (http:// surl.li/gkzez, дата звернення: 28.05.2022); Дивовижна солідарність, коли хочеться обійняти кожного зустрічного, неначе рідного, бо то теж українець. Сила духу і сила волі. Нестримний оптимізм, така віра в перемогу, по якій обов'язково воздасться! (http://surl.li/ejitg, дата звернення: 17.01.2022); Зараз, кажуть соціологи, українське суспільство консолідоване, як ніколи. <...> Ціна цієї консолідації -- війна Росії проти України, яка об'єднала людей і майже стерла регіональні відмінності у ставленні до державних символів (http://surl.li/ejitg, дата звернення: 17.01.2022).

Прикметно також, що контексти-вербалізатори мотиву єдности зі своїми зазвичай оприявнюють підкреслено оптимістичне бачення майбутнього -- здолаємо, вистоїмо, покажемо гідність в бою, покличемо у квітучу країну свою, повернемося до мирного життя, будемо мріяти, будемо жити та ін. Пор.: Вірю в те, що війна закінчиться, / Ми покажемо гідність в бою. / І покличем вас знову, лелеки, / У квітучу країну свою (О. Марс, «Не летіть в Україну, лелеки»); Повернемось до мирного життя, / Запахнуть чорнобривці й рута-м'ята (О. Горголь-Ігнатьєва, «І буде мир»); Світе, не бійся. Ми на сторожі. І якщо ти раптом соромився запитати, ми скажем самі: так, весна прийде, і вона буде жовто-блакитна (О. Пшенична, «Привіт, світе!»); Будем мріяти, жити на крилах надій. / Ти москву переможеш, Києве мій! (О. Акулова, «Києве мій»); Ми тобі покажем “молодшого брата”, / Будеш з України рачки утікати!/ Згинуть вороженьки, як роса на сонці, / Запануєм, браття, у своїй сторонці! (В. Кукоба, «їхали укропи»); Фото наслідків влучання ракет оприлюднено на Facebookеторінці Інституту філології. «Як би важко нам не було, ми вистоїмо. З нами Бог, з нами правда», -- наголошується у дописі (glavcom.ua). У такій модальності оптимізму вони цілковито збіжні з тематичним сегментом «свій простір»: Засяє сонцем Вишгородський край. / Підніметься з руїн моя країна, / Бо мужності такої світ не знав. / По силі духу ти одна така єдина (О. Горголь-Ігнатьєва, «І буде мир»).