Особливості паратекстів українських перекладів святого письма

9) Метамовні пояснення. Принцип дослівності, що його послідовно дотримується Огієнко-перекладач, передбачає пояснення складних лінгвостилістичних прийомів, побудованих на особливостях гебрейської мови, зокрема містики чисел за принципом гебрейської абетки, і впливу категорії роду на старозавітну символіку :

До псалма 118 (119): Це т.зв. азбуковий Псалом, пор. Пс. 25, 34, а також Плач 1-4. Тут на кожну з 22 буков єврейської азбуки за її порядком дано по 8 двовіршів, і кожен з них розпочинається в ориґіналі відповідною порядковою буквою єврейської азбуки. Увесь Псалом писаний правильними двовіршами, число їх 22-8=176.

Зазначимо, що абеткову містику чисел можна спостерегти й у Шевченковому переспіві «Псалми Давидові»: переспівуючи псалом 132, споконвіку улюблену серед гебреїв народну пісню, Шевченко зберігає у двох перших рядках ту саму кількість рядків, що й в оригіналі, а загальна кількість рядків у переспіві це ті ж 22 літери гебрейської абетки.

І сказав був СіоН (Ісая 50:14).

¹В давньоєврейській мові Сіон, як назва міста, жіночого роду, тому далі говориться про нього, як про жінку.

На зовсім інших принципах побудовано паратексти греко-католицького перекладу, що вийшов друком у видавництві Отців-Василіан у Римі 1963 р., роком пізніше після перекладу І. Огієнка. Видавці доклали зусиль, щоб ці близькі за часом українські видавання Біблії відрізнялися навіть з естетичного боку.

На червоній палітурці греко-католицького видання тиснений золотом надпис «Святе Письмо» (це видання ще називають «вишневою Біблією» Нагадаю, що видання БЗБТ має чорну палітурку з золотим написом «Біблія» на хребті.

Окрім декоративної і комерційної функції (за К. Бечелор), колір «вишневої Біблії» виконує референційно-конотативну функцію, адже червоний колір у католицькому обряді символізує безмежну любов Господа, а також сходження Святого Духа у день П'ятидесятниці, що є новозавітньою метафорою перекладу, адже саме тоді апостоли почали розуміти мови інших народів і нести їм Благу вість. Натомість у Східній традиції червоний колір символізує мучеництво за віру. На розворотах нового перекладу кольорові мапи Подорожі Св. Павла і Палестини часів Нового Завіту.

Перекладацька стратегія цього перекладу абсолютно протилежна до стратегії І. Огієнка. «Римська Біблія» ґрунтується на принципі «одомашнення», проте не в сенсі зниження стилю, а в сенсі імпліцитної транспозиції в регістр української етностилістики. Мовно-літературну редакцію тексту зробив Ігор Костецький, за винятком Одкровення (Об'явлення), що його опрацьовував Василь Барка.

Консультації щодо мовних питань надав Михайло Орест-Зеров. Хоча за задумом цей перекладацький проєкт мав стати першим повним католицьким Святим Письмом українською на противагу православно-протестантському перекладу І. Огієнка, всі літературні редактори «Римської Біблії» були православними, двоє з них уродженцями Полтавщини, діалект якої заклав основу сучасної української літературної мови.

Видавців не обмежували вимоги Біблійного Товариства, тому паратекстуальний вимір цього перекладу Святого Письма значно ширший, ніж у попередників.

Основний текст супроводжує ґрунтовна передмова «Загальні відомості про Біблію», яка поділяється на окремі підрозділи: формальні відомості про Біблію (інформація про канони, поділ книг та перші переклади), речеві зауваги до Біблії (про авторство, натхнення, герменевтику, об'явлення та біблійні проблеми) та українські переклади Святого Письма, починаючи з Остромирового Євангелія і завершуючи новим перекладом, який автори передмови визначають як «Римську Біблію» (назва, що, власне, й закріпилася за цим виданням) [Хоменко, 1990, с. VII-XVII].

У передмові вказано, що, перша редакція перекладу плід 12 праці о. Івана Хоменка, доброго знавця давніх і сучасних мов, а також згадуються мовно-літературні редактори Ігор Костецький, Василь Барка та консультант Михайло Орест-Зеров [Хоменко, 1990, с. XVI-XVII].

Агентність редакторів як на текстовому, так і на паратекстовому рівні видається безсумнівною, адже сам перекладач звинувачував їх у надмірному втручанні, що, на його думку, «зіпсувало» переклад [Барщевський, 2017, с. 266].

Відповідно, до епітекстів цього перекладу відносимо пронизані біблійною символікою і християнським світоглядом романи Василя Барки «Рай» (1953) і «Жовтий князь» (1962), над якими він працював якраз у період редагування Біблії, та його релігійну есеїстику. У 1958 р. Василь Барка навіть прийняв біле чернецтво, мотивуючи цей крок прагненням відродити духовне підґрунтя української літератури. Саме на цьому підґрунті наголошено в сумаріях до окремих книг «Римської Біблії».

Кожна Книга Біблії починається з Детального сумарія її змісту, якому передує ілюстрація. Трохи менша ілюстрація з орнаментальними вставками розпочинає кожну главу Книги. У передмові зазначено, що ілюстративний матеріал подано переважно для естетичного оформлення, однак він досить добре ілюструє зміст (зокрема, Книга Буття проілюстрована малюнком, на якому Бог дає Мойсею скрижалі з

заповідями) [Хоменко, 1990, с. 1]. На початку кожної глави подано його короткий зміст з поділом на вірші (напр. Буття 1. Створення всесвіту: світло й небозвід 1-8; земля 9-13; небесні світила 14-19; птахи та водяні єства 20-23; суходіл, тварини, люди 24-31), на відміну від перебивок всередині глави перекладу І. Огієнка.

Римська Біблія вміщує численні додатки, т.. зв. «Показники», частина з яких є вузькоконфесійними: важливі історичні дати, поазбучний список скорочень (є й у видання БЗБТ), міри і ваги, Євангелії на апостоли, читання на Вечірні та Часах, порівняльна табелька Євангелій та біблійний покажчик [Хоменко, 1990, с. 326-352].

Римська Біблія вміщує два типи паратекстів, які виконують ідеологічну функцію, що є неприпустимим для видань Біблійних Товариств:

1) Доктринальні паратексти, які вміщують вузькоконфесійну інформацію, орієнтовану виключно на вірянина Римоабо Греко-католицької Церков:

а) згадка про Другий Ватиканський Собор на титульній сторінці;

б) посилання на Перший Ватиканський собор у передмові щодо розуміння авторства Святого Письма, та на католицьке учення про натхнення [Хоменко, 1990, с. 10];

в) посилання на висновки Біблійної Папської комісії 1906 року щодо недоказовості сумнівів у тому, що Мойсей є автором П'ятикнижжя [Хоменко, 1990, с. 2];

г) деякі додатки.

2) Національні паратексти, тобто паратексти, в яких відображена соціально-культурна інформація про Україну. Після ганебного Львівського псевдособору 1946 р. Українська Греко-католицька Церква перебувала в екзилі.

3) Очільники церкви і рядові священники зазнали переслідувань від примусу зречення до багаторічного ув'язнення та фізичного знищення. Якраз у рік видання перекладу до Риму після 18-річного ув'язнення у радянських таборах повернувся патріарх УГКЦ Йосип Сліпий. У роки радянської окупації церква рішуче відстоювала право українців на незалежність. Національні паратексти «Римської Біблії» проводять асоціації між біблійними загальнолюдськими темами і національною українською ідеєю. До національних паратекстів зараховуємо:

а) патріотичний вірш антирадянського спрямування на першій сторінці книги (вилучено з наступних перевидань). Цікаву історію, пов'язану з цим віршем, розповіла діаспорна поетеса Віра Вовк, яка наприкінці 1960-х ввозила це видання в Україну для Миколи Лукаша: «Знайшли у валізці одну Біблію римське видання, яке починається молитвою: “Боже, змилосердися над Україною: визволи її з комуністичних кайданів..." тощо. Я попросила віддати мені цю Біблію, а вони: та знаєте, там таке вступне слово...Я спитала, чи мають вони ножиці й запропонувала, якщо так, витнути “вступне слово", бо мені потрібна ця Біблія для перекладачів. Митники погодилися» [Вовк, 2008].

б) вступ протоархимандрита оо. василіян о. Павла Миськіва, який висловлює сподівання, що новий переклад Святого Письма зможе об'єднати український народ, розсіяний по цілому світі, в одну християнську родину (вилучено з наступних перевидань);

в) історія українських перекладів Біблії у передмові;

г) у сумарії до Псалтиря згадка про псалми як джерело натхнення для українських митців: «Зокрема, в Україні вплив їхній на літературу був і залишається вирішальним від найдавніших часів аж до найновіших. Псалми були хлібом насущним для великого письменника українського середньовіччя князя Володимира Мономаха, який широко включав їх у свої тексти.

У написаному на початку ХІІ сторіччя славетному його «Повчанні» містяться цитати з таких псалмів: 41 (12), 36 (1; 9-7; 21-27), 55 (11-12), 58 (1-4), 62 (33), 32 (2), у безпосередньому сусідстві з практично-моральними порадами, виписаними з «Повчання» св. Василія Великого. А переспіви з псалмів, що їх творили такі велетні нашого слова як Шевченко та Леся Українка на очу й на устах чи не кожного освіченого українця» [Хоменко, 1990, с. 618-619];

д) у сумарії до Книги Пророка Єремії згадка про творчість Юрія Клена (Освальда Бургардта): «Тексти з Єремії неодноразово клали на музику, вони надихали й надихають далі поетів всіх народів. У незакінченій поемі Юрія Клена «Попіл імперій» є монолог-плач, який переспівує теми з Єремії» [Хоменко, 1990, с. 869].

Покликання на Юрія Клена тут видається зовсім не випадковим, адже літературні редактори «Римської Біблії» Михайло Орест та Ігор Костецький присвятили кілька наукових розвідок дослідженню творчості видатного неокласика [Костецький, 1966; Орест, 1948; Орест, 1951]. Таким чином редактори використали сумарії до перекладу Біблії у функції «простору нового голосу» [Sztorc, 2020, c.19], вміло вплітаючи інформацію про улюбленого автора й колегу.

Варто нагадати, що поліагентність на рівні тексту і паратектів цього перекладу була далекою від ідеальної моделі «союзників», як її уявляв Женет. Гостро критичне ставлення Івана Хоменка до редакторського втручання у текст і паратексти перекладу досягло апогею, коли перекладач викреслив своє ім'я з щойно надрукованого авторського примірника Римської Біблії і провів стрілку від слова «перекладач» у напрямку прізвища літературного редактора І. Костецького.

Дуже цікавими є примітки до перекладу І. Хоменка. Окрім традиційних приміток, що пояснюють складні метафори (у Хоменка таких приміток значно менше у порівнянні з попереднім перекладом, оскільки він переважно перефразовує метафори, дотримуючись принципу одомашнення), історичних реалій і традицій, знаходимо примітки, які апелюють до сучасного читача і намагаються розвіяти його сумніви:

Бог сказав: «Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Моріякрай та й принеси його там у всепалення на одній з гір, що її я тобі вкажу» (Буття 22:2).

Бог не бажає людських жертв, він їх забороняє. Йому тут ішлося лише про те, щоб переконатися, чи свобідна воля людини готова для нього на все Тут і далі цитати з Біблії у перекладі І. Хоменка подаються за виданням: Хоменко І. (Перекл.) (1990). Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Ватикан: Editorial Verbo Divino. Надалі вказуємо лише книгу, розділ і вірш..

(примітка про потоп) (Буття 7: 19): Засяг потопу покривався з географічним обрієм Ноя. Затоплено було, мабуть, саму лише Месопотамську долину.

Найбільше приміток (48) подано у наймістичнішій книзі Нового Завіту Одкровенні Івана Богослова. Тлумачення символів цієї книги неоднозначні. Можливо, саме це пояснює повну відсутність приміток до цієї книги у попередньому виданні БЗБТ. Варто зазначити, що літературну редакцію Книги Одкровення в Римській Біблії робив Василь Барка, проте невідомо, чи він доклався до написання приміток.

У 2007 р. Фонд біблійного Апостоляту, у співпраці з Українським Біблійним Товариством і видавництвами «Місіонер» та «Свічадо», за дозволом оо. Василіан, видає Святе Письмо у перекладі Хоменка з-понад сотнею поправок для приміток.

22 червня 1991 р. за два місяці до відновлення державної незалежності України в Києві відбулася Установча конференція Українського Біблійного Товариства (УБТ) за участі представників Української Православної Церкви, УГКЦ та кількох протестантських конфесій Через кілька років до УБТ приєдналися представники інших християнських конфесій. У підсумку до УБТ увійшли: Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Пра-вославна Церква Московського Патріархату, Українська Греко-Католицька Церква, Римо-Католиць- ка Церква України, Об'єднаний Союз Євангельських Християн-Баптистів України, Союз Християн Віри Євангельської України, Всеукраїнська Унійна Рада Церкви Християн-Адвентистів Сьомого Дня України, Українська Лютеранська Церква, Німецька Євангелічно-Лютеранська Громада в Києві.. Одним з визначальних питань в діяльності УБТ стала підготовка четвертого повного міжконфесійного перекладу Біблії сучасною українською мовою, який об'єднав би всі конфесії і ознаменував би нову епоху релігійною свободи й національного відродження.

Після майже дворічного обговорення кандидатур перекладачів та консультацій з експертами з Об'єднаних Біблійних Товариств УБТ довірило проєкт ієромонаху Студитського уставу архімандриту УГКЦ Рафаїлу Турконяку.

Так у 1993 р. розпочався офіційний проєкт Українського Біблійного Товариства перший переклад Біблії українською мовою, зроблений у незалежній Україні з оригіналу.

У процесі перекладу було враховано зауваження і рекомендації представників різних християнських конфесій України і Перекладацького відділу Міжнародного Біблійного Товариства, яке забезпечували організаційну й фінансову підтримку проєкту.

Оскільки о. Рафаїл розпочав свій переклад задовго до співпраці з УБТ, ще 1975 р. з благословення патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого, вже в 1997 р. Новий Завіт вийшов друком невеликим накладом у 1000 примірників як проєкт для обговорення і богословської апробації [Турконяк, 1997]. Після широкого міжконфесійного обговорення й остаточного затвердження Новий Завіт четвертого перекладу вийшов у 2000 і 2001 рр. накладом 100000 примірників. Значно більше часу зайняла праця над виданням Старого Завіту, хоча його дослівний переклад із Септуаґінти був готовий вже в 1997 р. Консультанти від Міжнародного Біблійного Товариства вимагали не просто літературної редакції, а паралельного перекладу з давньогебрейської, оскільки грецький переклад Старого Завіту традиційно трактували як вторинний текст.

Незважаючи на цю вимогу, у четвертому повному перекладі Біблії, який побачив світ 2011 р., Старий Завіт перекладено з грецької Септуаґінти. Це ошатне видання з золотою облямівкою і золотим тисненням «Біблія. Новий переклад» та кольоровими мапами на розворотах: біблійних земель за часів Старого Завіту і подорожей Св. Апостола Павла. На звороті титульної сторінки зазначено ім'я перекладача «переклад ієромонаха о. Рафаїла (Романа Турконяка)».

У передмові детально обґрунтовано вибір грецького тексту Сімдесятьох як протографа перекладу Старого Завіту й окремо зазначено, що Міжнародне Біблійне Товариство з другої половини ХХ ст. дозволяє використовувати грецький текст для перекладу в країнах, де історично переважала Церква Східного обряду, що до початку ХХ ст. послуговувалася церковнослов'янським перекладом з Септуаґінти. Визнання канонічності грецького перекладу Старого Завіту автори передмови пов'язують зі знайденими 1947 р. в Кумрані сувоями старовинних гебрейських текстів, які у багатьох випадках ближчі до Септуаґінти, ніж до масоретських текстів [Біблія, 2013, с. 8-9].

У передмові зазначено, що переклад вміщує найповніший канон Святого Письма, т. зв. слов'янський канон, до якого входять усі второканонічні книги. Автори додають порівняльну таблицю єврейського, грецького і слов'янського канонів та списків книг у перших трьох українських перекладах Святого Письма [Турконяк, 2013, с. 9-11].

Значну частину передмови займає опис історичного контексту Старого Завіту і короткий опис книг Нового Завіту [Турконяк, 2013, с. 13-22].

Наприкінці головного тексту перекладач помістив невеликий глосарій найчастотніших семітизмів та малознайомих термінів.

Приміток у «Новому перекладі» значно менше, ніж у перекладі Огієнка, проте вони є досить різноманітними. Створюючи новий міжконфесійний переклад, перекладач та Редакційна комісія звірялися з попередніми повними перекладами Біблії українською мовою та керувалися рекомендаціями Міжнародного біблійного Товариства. Саме тому примітки, що їх знаходимо в новому перекладі, за класифікацією відповідають попереднім перекладним українським виданням Біблії.

1) Пояснення біблійної метафорики:

Тоді приніс [хлібну] жертву, наповнив нею руки і поклав на жертовник на додаток до ранішнього всеспалення. (Левіт 9:17)

Наповнювати або робити завершеними руки священика посвячувати його і уповноважувати на служіння Тут і далі цитати з «Нового перекладу» Біблії подаються за виданням: Турконяк Р. (Перекл.) (2013).Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту. Київ: Укр. Біблійне Товариство. Надалі вказуємо лише книгу, розділ і вірш..

Через це ось проходять дні, говорить Господь, і засію Ізраїль і Юду насінням людини і насінням худоби. (Єремія 38:27)

Насіння нащадки, потомство.

І сила³ царя Вавилону оточила Єрусалим. (Єремія 39:2)

³ Сила -армія, військо.

І благали його прийняти правиці¹, і він 'їм дав. (І Маккавеї 11:66)

'Дати (прийняти) правиці примиритися.

2) Пояснення етимології, переважно імен:

Примітки до Буття 30:1-13 (про дітей Якова):

Симеон євр. зменш.-пестл. до «почув».

Левій євр. приєднати, зв'язати.

Юда євр. хвалити.

Дан євр. судити.

Ґад євр. щастя.

Асир євр. блаженство.

А Ізраїльські сини дали йому назву манна¹ воно було біле, як насіння коріандру, а його смак як у коржа з медом. (Вихід 16:31)

¹ Ман гу що це?

3) Пояснення історичних реалій:

І п'ятого місяця, десятого дня місяця прийшов до Єрусалима Навузардан, архімаґир¹, що стояв перед обличчям царя Вавилону. <...> І вінець, і посуд, і вилки, і весь мідний посуд, ті приладдя, якими служили: саффоти²і масмароти³, посуд для олії<...>, взяв архімаґир. (Єремія 52:12, 18-19)

і Архімаґир начальник охорони, досл. головний кухар.

²Саффот євр. миски.

³Масмарот євр. прилади для обтинання гнотів.

І один з них сказав чоловікові, одягненому у ваддін¹. (Даниїл 12:6)

Ваддін євр. льняний одяг.

А Ісуса повели від Каяфи в преторій¹. (Іван 18:28)

¹Преторій місце в римському військовому таборі, де перебував полководець.

4) Метамовні пояснення:

Як самотньо сидить місто¹, що було спонене народами, воно перетворилося, немов на вдову!(Плач 1:1)

і Слова місто, Єрусалим, Сіон у євр. і гр. мовах жіночого роду. Це важливо для розуміння використаних тут образів.

Найбільша кількість приміток (понад 50) припадає на дослівне відтворення типових для старозавітної поетики емфатичних синтагм, тобто плеоназмів.

Саме цей тип приміток нетиповий для попередніх перекладів:

А з дерева пізнання добра і зла не їжте з нього: у той день, коли з'їсте з нього, неодмінно помрете¹! (Буття 2:17)

^неодмінно помрете! -досл. смертю помрете (євр. емфатична синтагма).

Інші приклади емфатичних синтагм у примітках: примножуючи, примножу; знаючи, знатимеш; стаючи, буде; обрізанням буде обрізаний; розмножуючи, розмножу; рятуючи, рятуй; відплату відплатив; відвідинами відвідає; побачивши, побачив; виганятиме вигнанням; клятвою взяв клятву; стертям зітру; слухаючи, слухатимеш; камінням буде каменована; знищенням знищиш; руйнуванням зруйнуєш; розливом розіллються; викупленням не була викуплена; не очищенням очистить; життям житимеш, тощо.

Примітки до Нового Завіту це переважно пояснення історичних реалій, а також численні перехресні посилання, цікаві з погляду інтертекстуального зв'язку між Новим та Старим Завітами і всередині Нового Завіту.

У 2020 р. УБТ нарешті видає повний переклад Біблії, де Старий Завіт перекладено з давньогебрейської. Видавці запропонували розмаїту гаму кольорів палітурки: крім традиційного чорного, книга доступна у білому, синьому, червоному і зеленому кольорах.

На палітурці тиснення золотом «Біблія. Сучасний переклад». Принцип «сучасності», наближення до читача висловлено й у невеликій передмові: «[...] намагались якомога «скоротити відстань» між текстом, написаним тисячі років тому, і сучасним читачем» [Турконяк, 2020, с. 7]. Стратегію перекладу визначено як «умовну золоту середину», принцип якої полягає у тому, щоб «[...] не бути рабом букви, але й не розпливатись у парафразі, втрачаючи чіткість і ясність авторської оригінальної думки» [Турконяк, 2020, с. 7].

Хоча цей переклад є продовженням проєкту Р. Турконяка, прізвище перекладача тут окремо не виділено. Натомість у передмові йдеться про те, що цей переклад розпочато УБТ у 1992 і завершено «відомими в Україні церковними і громадськими діячами спільно зі знавцем давніх мов, великим ентузіастом в галузі біблієзнавства і патріотом української мови, лауреатом Шевченківської премії, доктором богослов'я, о. Рафаїлом Турконяком» [Турконяк, 2020, с. 7].

Окрім традиційного для інших перекладів виділення курсивом слів, відсутніх в оригіналі, у «Сучасному перекладі» використано доситьтип паратексту незвичне чергування шрифтів для слова «Господь»: звичайний шрифт відповідає гебрейському «Адонай», кириличний шрифт гебрейському «Яхве», а курсив використовується замість займенника для кращого розуміння.

Хоч це й не згадано в передмові, «сучасний» переклад відрізняється від попереднього «нового» лише текстом Старого Завіту. Новий Завіт залишено без змін як на рівні тексту перекладу, так і на рівні приміток.

Переклад Старого Завіту вміщує багато приміток, що часто нагадують невеликі статті, де пояснюється

1) Альтернативний переклад. Перекладач звірявся не лише з відомими європейськими перекладами, як от англомовна Біблія короля Якова чи німецькомовний переклад Мартіна Лютера, але й з попередніми українськими перекладами, посилаючись на них у примітках:

Однак знищений буде Каїн*: незабаром Ашшур візьме тебе в полон. (Числа 24:22)

* Каїн. Хоча деякі перекладачі Біблії, за прикладом Короля Якова, замість слова «Каїн», подають «Кенієць», в оригінальному тексті стоїть слово «Каїн». Тут і далі цитати з «Сучасного перекладу» Біблії подаються за виданням: Турконяк Р. (Перекл.) (2020). Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. Київ: Укр. Біблійне То-вариство. Надалі вказуємо лише книгу, розділ і вірш.

Невже я маю взяти мій хліб, мою воду** і м'ясо моїх тварин, яке я приготував тим, котрі стрижуть моїх овець, і віддати їх людям, про яких я не знаю, звідкіля вони? (І Самуїл 25:11)

** Вислів «мою воду» зумовлений тим, що для пиття в умовах того клімату, використовувалось вино, п'ятикратно розбавлене водою. Переклад Септуаґінти подає: «моє вино». Те саме і в перекладі І. Хоменка.

2) Пояснення біблійних метафор і символів. Важливо, що примітки цього типу фактично ніколи не повторюють паратекстуальну інформацію з попередніх українських перекладів:

Він осквернив і Тофет що в Долині Синів Гіннома, аби вже ніхто не переводив свого сина чи свою дочку через вогонь для Молоха***. Цар також прибрав коней, яких Юдейські царі тримали в стайнях неподалік входу до Господнього Храму, як посвячених сонцю ****. (ІІ Царі 23:10-11)

*** Переводити дітей через вогонь м'який вислів, що означав принесення дітей на спалення їх у череві бога Молоха.

**** В уявленні язичників біг коней (живих чи в скульптурі) символізував рух по небу сонця. їх запрягали в колісниці сонця, особливо під час процесій на честь сонця. Тому й стайні коней були неподалік Храму.

Принцип «осучаснення» спостерігаємо й у тому, що це перший переклад, який допускає просторічні українські еквіваленти у паратекстуальних поясненнях давньогебрейської ідіоматики, як от:

Навіть мій приятель, з яким я в мирі, якому довіряв, котрий їв мій хліб, підняв на мене п'яту*! (Псалом 41:10)

* Вислів «підняв п'яту» означає зневагу, приниження, удар ногою (грб. «дати копняка»).

2) Пояснення історичних реалій. Окрім традиційних описових пояснень, наводяться цікаві факти, підтверджені найновішими дослідженнями:

Авімелех воював з містом протягом цілого дня; нарешті він захопив місто, а людей, котрі були в ньому, всіх знищив, а саме місто зруйнував і засіяв його сіллю****. (Судді 9:45)

**** Засіяти зруйноване місто сіллю означало приректи його віковічну пустелю. Археологічні розкопки підтвердили цей факт. Місто залишалось у руїнах, доки пізніше, його не відбудував Єровоам І, зробивши його своєю столицею (див. 1 Цар.12:25).

Хто підняв зі сходу мужа правди*, і закликав його прямувати за Собою, поневолюючи перед ним народи і підкорюючи під його владу царів? (Ісая 41:2)

* За одностайним твердженням дослідників Біблії, «мужем правди» тут названий майбутній цар Кір, котрий за Божим провидінням мав відновити історичну правду. На відміну від ассирійських царів, відомих своєю звірячою жорстокістю, Кір, як знаряддя в Божих руках, мав стати посланцем миру.

Оригінальність і «сучасність» приміток до цього перекладу простежується й на рівні історичної контекстуалізації й адаптації, зокрема наводяться вірогідні дати описаних у Старому Завіті подій (напр. прим. до Ездра 7:8; Єремія 32:1; Єзекиїль 8:1, 20:1, 29:1) і навіть зріст велетня Голіафа у метрах і вага його панцира в кілограмах (І Самуїл 17:4-7).

Типовими у примітках до «Сучасного перекладу» є аналогії з реаліями сучасності:

Накажи Ізраїльтянам, щоб вони вислали з табору всіх прокажених, всіх з виділеннями* і кожного нечистого через дотик до мертвої людини. (Числа 5:2)

*Хворі на виділення з організму, або течиві, вважалися церемоніально нечистими, а тому повинні бути ізольованими поза табором, де і проходили лікування. Нині таку роль відіграють спеціальні лікарні та диспансери.

У багатьох примітках знаходимо цікаві міркування, орієнтовані на сучасні цінності рівноправ'я і наукові факти:

<...> дочки Манассіїотримали спадщину між його синами*. (Ісус Навин 17:6)

* Цей унікальний випадок свідчить про шанобливе ставлення Бога та Його народу до прав жінок, тоді як переважна частина людського суспільства вважала жінок за рабинь, тобто особисте живе майно чоловіка. У 6-му вірші жінки патріарха Манассії названі його дочками нарівні з синами.

Так звершені були небо й земля, і всі їхні вистроєні сили*. (Буття 2:1)

* Вистроєні сили небесні світила Сонячної системи.

Позбавлене догматичного тлумачення і пояснення до Пісні Пісень, де любов тлумачиться не у сенсі духовного єднання агапе, а у сенсі еросу: І хоч цю книгу в давнину розглядали як пророчу алегорію взаємин між Богом та Ізраїлем, проте жодних підтверджень або посилань на цю Книгу в Біблії не знаходимо. Тому більшість теологів сходяться на думці, що це унікальна в Св. Письмі Книга, яка присвячена темі кохання (гр. ерос).

Таким чином, останній повний переклад Біблії українською повністю виправдовує свою підназву «сучасний» не лише завдяки природній і максимально наближеній до читача мові, але й завдяки паратекстам, передусім посторінковим приміткам.

Оуті Палопоскі називає примітки «слідами перекладача», «вікном у сприйняття перекладачем своєї аудиторії, його усвідомлення власного завдання і ролі. Примітки проливають світло на те, як перекладач бачить свою місію щодо інформаційного наповнення, ідеологічних уроків, пояснень і відступів» [Paloposki, 2010, c. 90].

Паратексти біблійного перекладу (з примітками включно) мають певні особливості, як от

1) розмита агентність (у багатьох випадках важко визначити внесок перекладача чи теологічних і літературних редакторів),

2) обмежувальні вимоги видавця-патрона;

3) вплив загальної стратегії перекладу на характер та смислове наповнення паратекстів.

Проте жодні обмеження не можуть приховати імпліцитного читача кожного з цих перекладів, до яких апелюють паратексти як «другий голос» основного тексту.

Паратекстам перших часткових українських перекладів Святого Письма періоду Конфесіоналізму (друга пол. XVI ст.) властивий дидактизм та моноконфесійно-політична спрямованість. На прикладі найвагомішого тогочасного перекладу Пересопницького Євангелія виділено наступні типи вербальних паратекстів: 1) ідентифікаційні, що вміщують дані про замовника і виконавців перекладу та дату і місце його створення; 2) інформативні, що надають усю додаткову, відсутню в протографі перекладу інформацію, зокрема стислі перекази змісту головного тексту, дати церковного календаря, інформацію про структуру книги; часто мають моноконфесійно-полемічне спрямування; 3) метамовні, що у глосах пояснюють церковнослов'янську лексику українськими відповідниками або наводять українські синоніми до української лексики.

Майже всі повні переклади Святого Письма українською зроблені за сприяння Міжнародного Біблійного Товариства, що протягом ХХ ст. змінювало свою назву і вимоги до перекладачів, але твердо дотримувалося принципів міжконфесійності, доступності для усіх християн і «функційної лояльності», яку Крістіана Норд влучно назвала «усвідомленою іншістю» (Otherness Understood), коли переклад робить чужу культуру зрозумілою для читача, не затираючи її особливості й незвичності [Nord, 2016, c. 578]. Дослідження доводить, що ці принципи простежуються і на паратекстуальному рівні українських перекладів.

Найважливішими паратекстами українських перекладів Біблії, зроблених під егідою БЗБТ, були посторінкові примітки, які вражають розмаїттям особливо від другої половини ХХ ст. після скасування вимоги «без приміток і коментарів». Лише у перекладах Біблії ХХІ ст. з'являється передмова коротка, із загальною інформацією щодо перекладацької стратегії («Сучасний переклад», 2020) або розлога, з детальним обґрунтуванням вибору мови протографа, порівняльної таблиці канонів Старого й Нового Завіту в різних перекладах і загальними відомостями про зміст Біблії («Новий переклад», 2011).

Посторінкові примітки, що об'єднують всі українські переклади під егідою Біблійних товариств поділяємо на: пояснення біблійної метафорики; пояснення етимології власних назв; пояснення біблійних традицій; альтернативне прочитання; іншомовні відповідники; метамовні пояснення. Перевага і особливості тих чи тих приміток випливає зі стратегією перекладу. Так, тільки серед приміток у перекладі Огієнка простежуємо такі типи як дослівний переклад ускладнених біблійних метафор і пояснення етимологічної гри слів. Крім того, у перекладі Огієнка кількісно переважають пояснення біблійних метафор.

Такі паратекстуальні особливості повністю узгоджуються зі стратегією дослівності, яку перекладач постулює вже на титульній сторінці. «Сучасний переклад» 2020 р., зроблений Р. Турконяком за сприяння Українського Біблійного Товариства має на меті наблизити Святе Письмо до сучасного вірянина, не в останню чергу завдяки приміткам. Якщо примітки Огієнка пропонують альтернативне прочитання деяких віршів «сакральними» мовами (латиною, грецькою й церковнослов'янською), то Турконяк наводить еквіваленти з перекладів сучасними європейськими мовами та попередніх українських перекладів. Елементами «осучаснення» в примітках вважаємо й просторічну лексику та проведення аналогій з реаліями та цінностями сьогодення.

Міжконфесійний характер українських перекладів виявлявся уже на рівні віросповідання особистостей, залучених до проєкту, як от тандем православного Куліша і греко-католика Пулюя, співпраця митрополита Української Автокефальної Православної Церкви Огієнка і протестантів Кузіва і Жабка-Потаповича, «Новий» (2011) і «Сучасний» (2020) переклади в межах проєкту Українського Біблійного Товариства, яке об'єднало представників усіх конфесій незалежної України.

Єдиний моноконфесійний український переклад, т.зв. «Римську Біблію» зробив о. Хоменко під егідою ордену отців-василіан УГКЦ, відповідно, над виданням не тяжіли обмежувальні вимоги Біблійних Товариств щодо неприпустимості «доктринальних» пояснень і небажаності передмов. Однак виділяється цей переклад передусім не доктринальними, а національними паратекстами у передмові та сумаріях до різних частин Біблії, які набували особливої ваги у темні часи радянської окупації України. Крім того, до роботи над редакцією перекладу були залучені знані українські письменники православного віросповідання. Завдяки цьому тандему, у тексті перекладу прочитувалися алюзії на твори класиків української літератури, передусім Т. Шевченка. Посторінкові примітки у цьому перекладі загалом відповідали попередньо наведеній класифікації, за винятком певного осучаснення у порівнянні з майже одночасним перекладом Огієнка.

На відміну від західноєвропейських й трансатлантичних перекладів Святого Письма, українські переклади, хоч і створювалися під егідою біблійних товариств чи церкви, були результатом подвижницької праці харизматичних особистостей, для яких цей проєкт став справою всього життя. До перспектив дослідження належить аналіз епітекстів українських перекладів Святого Письма, передусім епістолярію і наукових розвідок, де перекладачі і рецензенти обговорювали стратегії, тактики і соціокультурні аспекти перекладу, який у ХХ ст. виконував надважливу функцію націєтворення.



Список використаної літератури

Барщевський, Т. (2017). Переклади Біблії церковнослов'янською і українською мовами. В.Р. Фармер (Ред.), Міжнародний біблійний коментар, католицький та екуменічний коментар на ХХІ століття (Т. 1, с. 244-270). Львів: Свічадо.

Бучинський, Д. (1963, серпень 23). Біблія в перекладі професора Івана Огієнка. Українська думка, с. 2-3.

Возняк, М. (1992). Історія української літератури (Кн. 1-2). Львів: Світ.

Вовк, В. (2008, лютий 21). «Я риба, що живе в глибоких водах». Інтерв'ю Ю. Пригорницького. Народне слово, с. 2.

Запаско, Я. (1986). Перлина книжкового мистецтва. Пам'ятки України. 3, 24-25.

Запаско, Я. (1995). Українська рукописна книга. Пам'ятники книжкового мистецтва. Львів: Світ.

Іларіон, митрополит. (1963). Біблійні студії. Богословсько-історичні нариси з духовної культури України. Вінніпег: Наша культура.

Костецький, І. (1966). Мій Юрій Клен. Сучасність, 7 (67), 55-73.

Куліш П., Левицький І., Пулюй І. (Ред.). (2003). Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Київ: Українське Біблійне Товариство.

Огієнко І. (Ред.). (2002). Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Київ: Українське Біблійне Товариство.

Орест, М. (1948). Заповіти Ю. Клена. Орлик, 2, 5-7.

Орест, М. (1951). Клен про самого себе. Україна і світ, 5, 9-10.

Скоп, Л. (2011). Майстер мініатюр Пересопницького Євангеліє Федуско, маляр зі Самбора. Дрогобич: Коло.

Турконяк, Р. (Ред.). (1997). Новий Завіт. Четвертий повний переклад українською мовою. Київ: Біблійні Товариства.

Турконяк, Р. (Ред.). (2013). Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту. Київ: Українське Біблійне Товариство.

Турконяк, Р. (Ред.). (2020). Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. Київ: Українське Біблійне Товариство.

Тяпинський, В. (2024). Передмова до перекладу Євангелія. Ізборник. Відновлено з http://litopys.org.ua/suspil/sus07.htm

Франко, І. (1983). Сучасні досліди над Святим Письмом. Є.П. Кирилюк (Ред.), Зібрання творів (Т. 38, с. 403-439). Київ: Наук. думка.

Хоменко І. (Ред.). (1990). Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Ватикан: Editorial Verbo Divino.

Чепіга, І., Гнатенко, Л. (Ред.) (2001). Пересопницьке Євангеліє 1556-1561. Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик. Київ: Національна бібліотека імені В.І. Вернадського.

Batchelor, K. (2018). Translation and Paratexts. Routledge: Taylor and Francis.

Campbell, G. (2010). Bible. The Story of the King James Version 1611-2011. New York: Oxford University Press.

Chesterman, A. (2009). The Name and Nature of Translator Studies. Hermes, 42, 13-22. DOI: https://doi.org/10.7146/hjlcb.v22i42.96844

Dryden, J. (1992). On Translation. R. Shulte, J. Biguenet (Eds.), Theories of Translation. An Anthology of Essays from Dryden to Derrida (pp. 17-31). Chicago: The University of Chicago Press.

Eco, U. (2003). Dire quasi la stessa cosa. Esperienze di traduzione. Milano: Bompiani.

Genette, G. (1997). Paratexts: Thresholds of Interpretation. Transl. by Jane E. Lewin. Cambridge: Cambridge University Press.

Gil-Bardaji, A., Orero, P., Rovira-Esteva, S. (Eds.). (2012). Translation Peripheries:Paratextual Elements in Translation. Bern: Peter Lang.

Hermans, Th. (1996). The Translator's Voice in Translated Narrative. Target, 8 (1), 23-48. DOI: https://doi.org/10.1075/target.8.1.03her

Kindle, K. (2021). Literary (Translator) Studies: Shaping the Field. K. Kaindl, W. Kolb, D. Schalger D. (Eds.), Literary Translator Studies (pp. 1-40). New York: John Benjamins Publ.

Kloppenburg, G. (2013). Paratext in Bible Translation with Special Reference to Selected Bible Translations into Beninese languages. Amsterdam: SIL International.

Kovala, U. (1996). Translations, Paratextual Mediation, and Ideological Closure. Target, 8 (1), 119-47. DOI: https://doi.org/10.1075/target.8.1.07kov

Lambert, J., van Gorp, H. 2014. On Describing Translations. Th. Hermans (Ed.), The Manipulation of Literature: Studies in Literary Translation (pp. 42-53). Abingdon and New York: Routledge.

Nida, E.A. (1958). Marginal Helps for the Reader. The Bible Translator, 9 (1), 1-21.

Nord, Ch. (2016). Function+Loyalty: Theology Meets Skopos. Open Theology, 2, 566-580. DOI: https://doi.org/10.1515/opth-2016-0045

Pellatt, V. (Ed.). (2013). Text, Extratext, Metatext and Paratext in Translation. Newcastle upon Tyne: Cambridge Scholars Publishing.

Pleijel, R., Carlstrom, M.P. (Eds.). (2022). Paratexts in Translation. Nordic Perspectives. Berlin: Frank & Timme Verlag.

Pym, A. (2009). Humanizing Translation History. Hermes, 42, 23-48. DOI: https://doi. org/10.7146/hjlcb.v22i42.96845

Steer, R. (2004). “Without Note or Comment”: Yesterday, Today and Tomorrow. S. Batalden,

K. Cann, J. Dean (Eds.), Sowing the Word: The Cultural Impact of the British and Foreign Bible Society 1804-2004 (pp. 63-79). Sheffield: Sheffield Phoenix Press.

Sztorc, W. (2020). The Translator in the Spotlight. Personal Remarks in Translators' Footnotes. Mi^dzy Oryginatem a Przektadem, 1 (47), 17-38. DOI: https://doi.org/10.12797/ MOaP.26.2020.47.01

Tahir-Gur^aglar, S. (2002). What Texts Don't Tell: The Uses of Paratexts in Translation Research. Th. Hermans (Ed.), Crosscultural Transgressions. Research Models in Translation Studies 2: Historical and Ideological Issues (pp. 44-60). London & New York: Routledge.

Venuti, L. (1994). The Translator's Invisibility. A History of Translation. London: Routledge.

Willebrands, J., Cardinal and others. (1987). Guidelines for Interconfessional Cooperation in Translating the Bible. New revised edition. Rome: Vatican Polyglot Press.

Willebrands, J., Cardinal (1968). Guiding Principles for Interconfessional Cooperation in Translating the Bible. The Bible Translator, 19 (1), 102-110.



Abstract

Characteristic features of paratexts in ukrainian translations of the holy scriptures

Oksana V. Dzera, Ivan Franko National University of Lviv (Ukraine)

The current paper aims to present linguistic, pragmatic, and sociocultural features of the paratexts of the Peresopnytsia Gospel and five complete Ukrainian translations of the Holy Scriptures. The ultimate goal of the study is to highlight the peritextual and epitextual dimensions of these translations and to classify translation paratexts, whose characteristics are determined by both the translator's strategy and the mono-confessional or interconfessional requirements of translation commissioners. The article's assumptions are grounded in the interdisciplinary approach at the interface of translation studies, biblical studies, religious studies, and historiography. The objective of developing a classification of paratexts in Bible translations within historical, theoretical, and critical contexts is accomplished via the methods of analysis, synthesis, induction, and modelling. The interpretive textual and cultural analysis methods are applied to identify and explain cultural, national, and religiously determined connotations of the paratexts. The comparative translation analysis provides a historically based translation quality assessment. As a result, paratexts of Ukrainian Bible translations have been classified according to thematic and pragmatic criteria. The paratextual dimensions of Bible translation are marked with 1) blurred agency (in many cases, it is difficult to determine the contribution of the translator or theological and literary editors), 2) restrictive requirements of the commissioner, 3) the impact of the overall translation strategy on the nature, type, and content of paratexts. However, no restrictions can conceal the implicit reader of each of these translations, to whom the paratexts appeal as a “second voice” of the main text.

Paratexts of the first partial Ukrainian translations of the Holy Scriptures of the Confessionalism period (second half of the 16th century) are characterised by didacticism and a mono-confessional political orientation. The most important translation of that time, the Peresopnytsia Gospel, is analysed to specify the following types of verbal paratexts: 1) identification, containing data on the commissioner/publisher and the translators, as well as the date and place of its creation; 2) informative, providing all additional information not found in the prototext, including brief paraphrases of the main text, dates of the church calendar, and information on the structure of the book; they are often mono-confessional and polemical; 3) meta-lingual, explaining Church Slavonic vocabulary in glosses with Ukrainian equivalents or providing Ukrainian synonyms for Ukrainian words.

The findings of the study prove that all complete translations of the Holy Scriptures into Ukrainian, both at the textual and paratextual levels, adhered to the principles of interconfessionality, accessibility for all Christians, and “functional loyalty”. The footnotes were the most important paratexts of the Ukrainian Bible translations made under the auspices of Bible Societies. Only in translations of the Bible of the 21^st century does a preface appear, either a short one with general information about the translation strategy (Modern Translation, 2020) or a lengthy one with a detailed justification for the choice of the prototext's language, a comparative table of the canons of the Old and New Testaments in different translations, and general information about the content of the Bible (New Translation, 2011). The footnotes in all Ukrainian translations done under the auspices of Bible Societies are divided into: explanations of biblical metaphor; explanations of the etymology of proper names; explanations of biblical traditions; alternative readings; foreign language equivalents; and meta-lingual explanations. The prevalence and peculiarities of footnotes depend upon the translation strategy. Thus, only among the footnotes in Ohiyenko's translation can we trace such types as literal translations of complicated biblical metaphors and explanations of etymological wordplay. In addition, explanations of biblical metaphors are quantitatively prevalent in this translation. Such paratextual features are explained by the principle of foreignization, on which this translation is based. The Modern Translation by R. Turkoniak, in tandem with the Revising Committee of the Ukrainian Bible Society, aims to bring the Scriptures closer to the modern believer, not least through its footnotes. While Ohiyenko's footnotes offer an alternative reading of some verses in “sacred” languages (Latin, Greek, and Church Slavonic), Turkoniak provides equivalents from translations into modern European languages and previous Ukrainian translations. The elements of “modernization” in the footnotes include vernacular vocabulary and associations with the realities and values of today. The interconfessional nature of Ukrainian translations of the Bible becomes visible in the church affiliations of the agents, such as the tandem of Orthodox Kulish and Greek Catholic Puluj, the cooperation of Ohiyenko, the Metropolitan of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church and Protestant pastors Kuziv and Zhabko-Potapovych, the New (2011) and Modern (2020) translations as part of the project of the Ukrainian Bible Society, which brought together representatives of all denominations of independent Ukraine.

“The Roman Bible” of 1963, the only mono-confessional complete Ukrainian translation of the Holy Scriptures, contains some doctrinal and numerous national paratexts, which were highly topical during the Soviet occupation of Ukraine. Besides, the literary editors of this translation, prominent Ukrainian writers Kostetskyi, Barka, and Orest-Zerov, professed Orthodoxy. As a result of their controversial tandem with the translator, Greek-Catholic priest Khomenko, the translation text alludes to the works of the classics of Ukrainian literature, especially Taras Shevchenko. Ukrainian translations of the Bible, published under the auspices of Bible societies or churches, resulted from the ascetic work of charismatic individuals who devoted their entire lives to this project. This enhances the importance of studying epitextual materials, especially the translators' correspondence and research profiles.

Key words: agency, epitext, paratext, Bible translation, peritext, footnotes, summaries.



References

Barshhevs'kyi, T. (2017). Pereklady Bibliyi tserkovnoslovyans'koyu i ukrayins'koyu movamy [Bible translations into Church-Slavonic and Ukrainian]. In V.R. Farmer (ed.) Mizhnarodnyj biblijnyj komentar, katolyc'kyj ta ekumenichnyj komentar na XXI stolittya [International Bible Commentary, Catholic and Ecumenical Commentary of the 21^st Century]. L'viv, Svichado Publ., vol. 1, pp. 244-270.

Batchelor, K. (2018). Translation and Paratexts. London & New York, Routledge, Taylor and Francis, 202 p.

Buchynskyi, D. (1963). Bibliya v perekladi profesora Ivana Ohiyenka [Bible in the translation by Professor Ivan Ohiyenko]. Ukrayins'ka dumka, August 23, pp. 2-3.

Campbell, G. (2010). Bible. The Story of the King James Version 1611-2011. New York, Oxford University Press, 376 p.

Chepiha, I., Hnatenko, L. (Eds.). (2001). Peresopnyts'ke Yevanheliye 1556-1561. Doslidzhennya. Transliterovanyj tekst [Peresopnytsia Gospel. Studies. Transliterated text. Word index]. Kyiv, V.I. Vernads'kyi National Library of Ukraine Publ., 750 p.

Chesterman, A. (2009). The Name and Nature of Translator Studies. Hermes, vol. 42, pp. 13-22. DOI: https://doi.org/10.7146/hilcb.v22i42.96844

Dryden, J. (1992). On Translation. In R. Shulte, J. Biguenet (eds.). Theories of Translation. An Anthology of Essays from Dryden to Derrida. Chicago: The University of Chicago Press, pp. 17-31.

Eco, U. (2003). Dire quasi la stessa cosa. Esperienze di traduzione [Saying Almost the Same Thing: Experiences in translation]. Milano, Bompiani Publ., 392 p.

Genette, G. (1997). Paratexts: Thresholds of Interpretation. Transl. by Jane E. Lewin. Cambridge, Cambridge University Press, 462 p.

Gil-Bardaji, A., Orero, P., Rovira-Esteva, S. (eds.). (2012). Translation Peripheries: Paratextual Elements in Translation. Bern, Peter Lang, 200 p.

Hermans, Th. (1996). The Translator's Voice in Translated Narrative. Target, vol. 8, issue 1, pp. 23-48. DOI: https://doi.org/10.1075/target.8.1.03her

Ilarion, metropolitan. (1963). Biblijni studiyi. Bohoslovs'ko-istorychni narysy z dukhovnoyi kul'tury Ukrayiny [Bible Studies. Theological and Historical Essays on the Spiritual History of Ukraine]. Winnipeg, Our Culture Publ., vol. 1, 289 р.

Khomenko, I. (1990). Svyate Pys'mo Staroho ta Novoho Zavitu [Holy Scripture of the Old and New Testament]. Vatican, Editorial Verbo Divino Publ., 1092 p.

Kloppenburg, G. (2013). Paratext in Bible Translation with Special Reference to Selected Bible Translations into Beninese languages. Amsterdam, SIL International, 119 p.

Kindle, K. (2021). Literary (Translator) Studies: Shaping the Field. In K. Kaindl, W. Kolb, D. Schalger (eds.). Literary Translator Studies. New York, John Benjamins Publ., pp. 1-40.

Kostetskyi, I. (1966). Mii YuriiKlen [My Yurii Klen]. Suchasnist [Modernity], vol. 7, issue 67, pp. 55-73.

Kovala, U. (1996). Translations, Paratextual Mediation, and Ideological Closure. Target, vol. 8, issue 1, pp. 119-47. DOI: https://doi.org/10.1075/target.8.1.07kov

Kulish P., Levyts'kyi, I., Pulyui, I. (eds.). (2003). Svyate Pys'mo Staroho ta Novoho Zavitu [Holy Scripture of the Old and New Testament]. Kyiv, Ukrayins'ke Biblijne Tovarystvo Publ., 1085 p.

Lambert, J., van Gorp, H. (2014). On Describing Translations. In Th. Hermans (ed.). The Manipulation of Literature: Studies in Literary Translation. Abingdon and New York, Routledge, pp. 42-53.

Nida, E.A. (1958). Marginal Helps for the Reader. The Bible Translator, vol. 9, issue 1, pp. 1-21.

Nord, Ch. (2016). Function+Loyalty: Theology Meets Skopos. Open Theology, vol. 2, pp. 566-580. DOI: https://doi.org/10.1515/opth-2016-0045

Ohiyenko, I. (ed.). (2002). Bibliya abo Knyhy Svyatoho Pys'ma Staroho i Novoho Zapovitu [Bible or Books of the Holy Scriptures of the Old and New Testament]. Kyiv, Ukrayins'ke Biblijne Tovarystvo Publ., 1528 p.

Orest, M. (1948). Zapovity Yu. Klena [Yu. Klen's Testaments]. Orlyk, vol. 2, pp. 5-7.

...