Терміни в перекладі літературознавчих наукових текстів із польської мови на українську

Размещено на http://www.allbest.ru

Терміни в перекладі літературознавчих наукових текстів із польської мови на українську

Тетяна Павлінчук,

кандидат філологічних наук, перекладач

Переклад наукових, науково-популярних текстів та есеїстики посідає окреме місце в теорії и практиці перекладу. Загалом переклад наукової літератури підпорядковується загальним правилам перекладу з однієї мови на іншу, але специфіка наукового тексту пов 'язана з особливим слововживанням - наявністю фахової лексики, термінів, квазі- термінів та інших слів і сполучень слів, характерних для традиції вживання в науковій стилістиці мови оригіналу та мови перекладу.

Перекладач наукових текстів з польської мови зосереджується на змісті висловлення, його структурі, точності, логічному взаємозв 'язку складових частин, науковому синтаксисі тощо, але водночас його погляд падає на особливий лексичний пласт - терміни та слова й словосполучення, які в польській традиції належать до книжної лексики, найчастіше мають іншомовне походження й оформлені мовою джерела походження.

Мета статті - дослідити, у які зв 'язки вступають терміни та книжна лексика з текстом, яку функцію вони виконують, який вплив мають на реципієнта та як повинні й чи можуть бути перекладені.

У статті досліджено роль термінів та книжної лексики на прикладах із польськомовних наукових текстів, виявлено джерела їх походження, традицію вживання, написання й оформлення в тексті.

Важливим аспектом є бажання автора увести в текст книжну лексику, звернути на неї увагу читача, здійснити на нього вплив.

У результаті дослідження виявлено кілька стратегій відтворення термінів, квазі- термінів та книжної лексики: використання відповідного терміна, що функціонує в українській термінології, утворення нового терміна, перенесення іншомовного словосполучення до цільової мови без змін, заміна більш уживаним в українській мові відповідником тощо.

Ключові слова: переклад, літературознавство, термін, книжна лексика, науковий стиль. термін літературознавчий книжний

Tetiana Pawlinczuk. Terminy w przekladzie literaturoznawczych tekstow naukowych z jgzyka polskiego na jgzyk ukrainski.

Ttumaczenie naukowych, naukowo-popularnych tekstow oraz eseistyki zajmuje osobne miejsce w teorii i praktyce przekladu. Przeklad literatury naukowej opiera sig na ogolnych zasadach tlumaczenia z jednego jgzyka na inny, lecz specyfika tekstu naukowego jest zwiqzana z wykorzystaniem osobliwej warstwy leksykalnej -pojawieniem sig wyrazow specjalistycznych, terminow, quasi-terminow oraz innych wyrazow i polqczen, charakterystycznych dla tradycji wykorzystywania w stylistyce naukowej jgzyka oryginalu i jgzyka przekladu. Tlumacz tekstow naukowych z jgzyka polskiego na jgzyk ukrainski skupia sig na tresci przekazu, jego strukturze, precezyjnosci, logicznosci, skladni naukowej i in. Jednoczesnie jego poglqd jest skierowany na terminy oraz wyrazy i polqczenia wyrazow, ktore w polskiej tradycji mianowano wyrazami ksiqzkowymi. Najczgsciej majq one pochodzenie obce i sq zapisywane w jgzyku zrodla pochodzenia.

Celem niniejszego artykulu jest zbadanie relacji migdzy terminami i wyrazami ksiqzkowymi a tekstem, funkcji, ktore pelniq, oraz wplywu, ktory one czyniq na odbiorcg, a takze w jaki sposob sig tlumaczq i czy ewentualnie mogq bye przetlumaczone.

W artykule zbadano rolg terminow i wyrazow ksiqzkowych na podstawie przykladow z polskich tekstow naukowych, zaznaczono zrddta ich pochodzenia, traducjg wykorzystania i napisania. Waznym aspektem jest zyczenie autora wprowadzie w tekst wspomnianq kategorig leksyki w celu oddziatywania na odbiorcg.

W rezultacie badania ustalono strategic translatorskie w oddaniu terminow, quazi-terminow oraz wyrazow ksiqzkowych na jgzykprzekladu: wykorzystanie odpowiedniego termina, ktory juz funkcjonujg, tworzenie nowego termina, przeniesienie obcego wyrazu bez zmian, zamiana wyrazu czgsciej uzywanym odpowiednikiem i in.

Slowa kluczowe: przektad, literaturoznawstwo, termin, wyrazy ksiqzkowe, styl naukowy.

Tetiana Pavlinchuk. Terms in the translations of the scientific literary texts from Polish into Ukrainian

The translation of scientific, scientific and popular texts and essays takes a special place in the theory and practice of translation. In general, translating scientific literature follows the main rules of translation from one language into another, but the peculiarities of scientific texts involve the use of specific words - special lexis, terms, quasi-terms and other words and combinations of words that characterize the scientific stylistics of the original language and the language of translation.

The translator of scientific texts from the Polish language concentrates on the idea of what has been said, its structure, precision, logic, scientific syntax, etc. At the same time, they focus on the specific lexical stage - terms, words, and connections of words, which in the Polish tradition is called bookish language. Usually, it has a foreign origin and is created in the language, where it came from.

The aim of this paper is to research what connections appear between the terms, bookish language, and the text, what function they have, what impact they make on recipient, and how they

should be or may be translated.

The role of terms and bookish language has been investigated in this article on the examples from Polish scientific, scientific and popular texts; the sources of their origin, the tradition of using,

writing and design have been demonstrated.

The important aspect is the intention of the author of the scientific text to put this type of lexis into the text and to involve the impact on the reader with it.

As a result of the research, some strategies for translating terms, quasi-terms, and bookish language have been defined: using the variant of the term, functioning in Ukrainian terminology, creating a new term, importing the foreign unit into the target language without change, changing

to the more traditional variant in Ukrainian, etc.

Key words: translation, literary studies, term, bookish language, scientific style.

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими й практичними завданнями. Переклад наукових, науково-популярних текстів та есеїстки посідає окреме місце в теорії і практиці перекладу. Водночас із науковим перекладом здійснюється обмін науковими досягненнями, знаннями й думками відомих зарубіжних науковців, сучасників та класиків наукової думки. Загалом переклад наукової літератури підпорядковується основним правилам перекладу з однієї мови на іншу, але специфіка наукового тексту пов'язана з особливим слововживанням - наявністю фахової лексики, термінів, квазі-термінів, книжної лексики та інших слів і сполучень, характерних для традиції вживання в науковій стилістиці.

Аналіз основних досліджень і публікацій із зазначеної проблеми. У польській лінгвістиці термінологію та іншу професійну лексику досліджували В. Новицький, Т. Скубалянка, З. Стоберський, В. Змажер, Є. Люкшин, C. Ґруча та інші. На функціонування іншомовних слів у сучасній польській мові звернула увагу Р. Пшибильська, а Я. Славінський окремо описав терміни, що з'являються в літературознавстві, зосередившись на їхній специфіці та відмінностях від термінології точних наук.

Українське термінознавство широко розроблене українськими вченими й має величезний пласт наукових досліджень залежно від галузей досліджуваної термінології. На актуальних проблемах сучасного термінознавства наголошували О. Курило, М. Зарицький, поширення латинських термінів і висловів в українській мові вивчали І. Вакулик, О. Балалаєва, особливості перекладу іншомовної термінології досліджували Л. Білозерська, В. Карабан, Т. Кияк, І. Корунець, А. Савенець та інші науковці.

Формулювання мети й завдань статті. Мета статті - дослідити, у які зв'язки входять терміни та книжна лексика з текстом, яке значення вони мають для реципієнта, чи впливає на вибір відповідного слова в тексті оригіналу бажання автора, як такі слова можуть бути перекладені й чи впливає вибір автора оригінального тексту на рішення перекладача.

Окреслення невирішених питань, порушених у статті. Питання появи «чужого» слова в мові перекладу не раз поставало перед перекладачами-практиками. Так, А. Савенець зауважує, що «відносний статус цільової культури щодо відправної не залишається без значення: за умов набагато вищого престижу культури-джерела мова перекладу, якщо вона відкрита на впливи ззовні, ризикує стати імітацією мови оригіналу» [10, с. 20]. Отже, із включенням іншомовних слів у цільову мову постає важлива дискусійна проблема: маємо справу з підпорядкуванням чи передаванням неспотвореної ідентичності іншого, чужого? У межах нашого дослідження розглянемо особливості вживання термінології, квазі-термінів, професійної та книжної лексики в польськомовних текстах наукового стилю, простежимо особливості передавання такої лексики українською мовою та можливості включення чужорідних слів у текст перекладу.

У ході аналізу використано основні лінгвістичні методи: спостереження, аналізу й синтезу, описовий, історичний, порівняльний та герменевтичний.

Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Величезний пласт польської термінології, а часом і слів, що стали загальновживаними, є запозиченняя з латинської мови. Цьому є історичне пояснення. Аж до поділів Польщі латинська мова була для освічених поляків другою рідною в мовленні й письмі, у художній літературі й наукових творах [26, с. 7]. Латинська мова незамінна в галузі права, філософії, архітектури, стародавньої й середньовічної історії, літературознавства, медицини, біології та інших наукових дисциплін.

І. Вакулик підкреслює також важливість латинської мови в професійній діяльності українських науковців, що склалося протягом багатьох століть аж до сьогодення. Слова латинського походження мають інтернаціональний характер [4, с. 57], повне монографічне дослідження учена присвятила аналізу системно-мовного й мовленнєвого функціонування термінів греко-латинського походження в рамках термінологічних одиниць, що належать сучасним терміносистемам окремих наук, у якому описано відбиття у відповідних термінах багатьох мов (українська, німецька, французька, англійська) таких важливих семантичних процесів, як синонімія, полісемія, антонімія [3].

Інтернаціоналізація термінів свідчить про те, що підпорядковані їм засоби професійної діяльності людини універсальні за своєю суттю. Часто один із іншомовних еквівалентів, який семантизує значення вихідної термінологічної одиниці, особливо влучно представляє відповідне поняття. Польські науковці допускають, що в такому випадку він може бути прийнятий у його рідній графічній формі як унікальний знак з погляду на тип семантичної прозорості: shift, frame, lapsus linquae [24, с. 75]. У польській мові неадаптовані іншомовні слова називаються варваризмами, але у випадку термінів ідеться про зумисне збереження форми (зокрема графічної) іншомовної термінологічної одиниці з погляду полегшення комунікації в письмовій формі [24, с. 83].

Закономірно, що перекладач починає своє дослідження з рідної мови, а пізніше знайомиться з іншими мовами та їхніми особливостями, вивчаючи способи й методи оформлення наукового тексту, передавання «мови наукових текстів» оригіналу цільовою мовою. Термін «мова наукових текстів», говорить М. Рахвалова, означає самі мовні засоби, які вживаються в науковому висловленні, а науковий стиль - це спосіб організації наукового тексту, який формується стилістично навантаженими й стилістично не навантаженими засобами [28, с. 9].

Сучасний глобалізований світ - це світ активного взаємозв'язку й взаємопроникнення сенсів і знаків поміж культурами, швидкого запозичення й перенесення нововведень, бажання слідувати найпопулярнішим зразкам, відчувати дух часу, встигати за його інноваціями, розуміти їх, вправно називати й передавати словесно. Ці тенденції торкнулися також наукового дискурсу, оскільки науковці всього світу прагнуть заявляти про результати своїх досліджень, говорити спільною, зрозумілою для всіх мовою. Лояльне ставлення до запозичень, які незмінно входять у тексти різних стилів, зокрема наукового, і стають термінами, викликане ще й тим, що можливість доступу до інформації та оригінальних текстів значно розширилася, з'ясування незрозумілих слів у численних електронних словниках переважно не становить труднощів. Отже, слово, записане чужою мовою, уже не лякає як цілком незрозуміле, а, викликавши пізнавальний інтерес, спонукає до пошуку його значення. Про це свідчать і останні рішення українських редакторів перекладених наукових видань, у яких графічно виокремлені іншомовні терміни в оригінальному записі не супроводжуються виносками-поясненнями чи спеціально укладеними словниками.

Л. Туровська звертає також увагу на комплексні, міждисциплінарні дослідження, котрі виконують учені, поєднуючи в одне ціле можливості різних наук: «Цей процес взаємовпливу, взаємопроникнення неминуче спричинює міграцію термінів у різні галузі науки, перетворення їх на загальнонаукові, міжгалузеві терміни. Отже, необхідно встановити місце, функції терміна в колі проблем загальної теорії інформації» [14, с. 45]. М. Зарицький підкреслює, що між терміносистемами окремих мов установлюються міжмовні термінологічні зв'язки [6].

Для розуміння значення та призначення терміна варто пригадати, що за окремим словом закріплене певне поняття, тобто спосіб розуміння та абстрактного уявлення результатів пізнання певної предметної галузі через усвідомлення історичних характеристик її об'єктів. Філософський словник окреслює поняття як форму мислення, що характеризується відображенням закономірних відношень та властивостей об'єктів у вигляді думки про їхні загальні та специфічні ознаки [15, с. 497]. Отже, поняття - це мислительна модель об'єкта, що формується в знаковій формі - слові чи словосполученні. Разом із поняттям з'являється судження - розумова дія, що розкриває зв'язок між поняттями.

Ці визначення особливо стануть у нагоді під час висування гіпотези щодо мислительних процесів та особливостей сприйняття іншомовних включень у польськомовному тексті - так званої книжної лексики. За редакторською традицією іншомовні включення візуалізуються - їх виділяють курсивом. Виокремлення як екстралінгвістична дійсність створює додаткове поле уваги реципієнта, спрямоване на відповідні слова, здійснює вплив на читача. А розуміння прямого й переносного значення слова, поняття, що за ним закріплене, витворення додаткового сенсу, пов'язаного з ним, є необхідною умовою під час творення терміна- оказіоналізму.

На сьогодні підтримується розуміння терміна як слова чи словосполучення, пов'язаного з поняттям, що належить певній галузі чи діяльності. Але терміни відбивають багатоаспектні види взаємозв'язку та взаємозалежності понять [14, с. 46].

Значення слова й поняття - не одне й те саме, поняття є ширшим, багатограннішим, воно вміщує більше аспектів, захоплює асоціативні мисленнєві процеси, фонові знання реципієнта: «У понятті ми розуміємо значення певної назви, тобто спосіб її розуміння, що з'являється в людських думках у результаті здійсненої мисленнєвої операції, яка називається абстрагуванням. Поняття - це абстракція, воно існує тільки в нашому мисленні. Конкретність (назва) й абстракція (поняття) завжди становлять пару й завжди співвідносяться (асоціюються) одне з одним: сприйнята назва викликає в думках відповідну мисленнєву операцію й навпаки: результатом здійсненої мисленнєвої операції є висловлена чи написана нами назва. Абстрактна назва не має свого десигната (предмета, об'єкта чи явища, до якого відноситься ця назва). Деякі терміни є конкретними назвами, деякі - абстрактними» [25, с. 8].

Передбачається, що термін не залежить від контексту, хоч у випадку квазі-термінів чи слів, що стають термінами в певному контексті, потрібно враховувати контекст. Поширеною є також думка, що точність та однозначність термінів, як і існування повних термінів- еквівалентів у інших мовах, не є правилом [2, с. 21]. Провадячи металінгвістичні дослідження, С. Ґруча підкреслює, що «кожен конкретний «текст» є конкретним продуктом конкретної людини. А це водночас означає, що кожен конкретний «текст» є продуктом, що постав на основі якоїсь конкретної мови, тобто ідіолекту, а не на основі якоїсь мови, зрозумілої як певна абстракція» [20, с. 114]. Тут доречно було б навести думку іншого лінгвіста: «Слова не мають сенсу, вони лише вживаються. Сенс, який передається у висловлюванні, залежить від взаємних зв'язків між словами, що складають контекст цього слова, та ним самим, а вони визначаються структурою мовної системи. Сенс - це напрямок, спрямованість до інших знаків» [21, с. 23].

У перекладознавчій практиці усталилися свої правила передавання термінологічних лексичних одиниць цільовою мовою, розроблені теоретиками й практиками перекладу (В. Карабан, Т. Кияк, І. Корунець, А. Савенець): добір еквівалента іншомовного терміна, а в разі його відсутності здійснення описового перекладу; застосування перекладацьких трансформацій; створення нового терміна тощо. Прийнято не перекладати латинські терміни, а чужі для мови перекладу терміни залишати в мові оригіналу, наприклад, записавши їх у дужках. Номенклатуру так само переважно подають в оригіналі. Ці правила в польськомовних літературознавчих та філософських творах ілюструють приклади:

W Lekturach obowiqzkowych wyrazist^ osobowosc maj^ (oprocz wzmiankowanego przegrzebka) na przyklad zoltopuzik, zaba smieszka, salamandra bezplucna..., prz^dziorek [23, c. 34] / У збірці «Позапланове читання» виразну особовість мають (крім згаданого морського гребінця), наприклад, жовтопуз безногий, озерна жаба, безлегенева саламандра..., павутинний кліщ [7, c. 32].

Dzielo literackie jest zbudowane z quazi-s^dow, ktore odsylaj^ czytelnika nie tyle do swiata realnego, ile do swiata przedstawionego, jedynie intencjonalnego [34, c. 122] / Літературний твір складається з квазі-суджень, які відсилають читача не стільки до реального світу, скільки до світу уявного, виключно інтенційного [13, с. 109].

Larom wznoszono na rozdrozach kapliczki (sacella), ktore mialy tyle wejsc, ilu bylo wlascicieli lez^cych obok gruntow, a w miastach buduwano lararia na skrzyzowaniach ulic... [30, с. 223] / На роздоріжжях ларам встановлювали каплички (sacella), які мали стільки входів, скільки було власників земель, що лежали поряд, а в містах будували ларарії на перехресті вулиць. [9, с. 77].

Dotyczy to takze kwestii wspomnianego „zelaznego lancucha”, ktory tylko przypomina torques [30, c. 246] / Це стосується також питання згаданого «залізного ланцюга», який тільки нагадує торквес [9, с. 102].

Przez etyk§ pojmuje si§ najcz^sciej pewn^ praxis czlowieka z czlowiekiem - jednym lub wieloma [34, с. 66] / В етиці ми найчастіше розуміємо певну praxis людини з людиною - одною чи багатьма [13, с. 63].

Nalezy odroznic to, co w bycie jest conditio sine qua non pojawienia si§ pi^kna, od samego pi^kna [34, с. 120] / Потрібно відокремити те, що в бутті є conditio sine qua non появи краси, від самої краси [13, с. 107].

Dobro i zlo stanowi^ prawdziw^ metafizyk^ istnienia ludzkiego, s^ tym, czym jest meta- physica [34, с. 189] / Добро і зло є справжньою метафізикою людського існування, вони є тим, чим є meta-physica [13, с. 181].

Wydaje si§, iz najbardziej podstawow^ form^ uczestnictwa i warunkiem wszelkiej mozliwej wzajemnosci jest uczestnictwo w byciu - Heideggerowskie Mit-sein [34, с. 284] / Видається, що найпершою формою участі й умовою будь-якої можливої взаємності є участь у «бути» - гайдеґґерівськеMit-sein [13, с. 280].

Згадані вище правила виробляють необхідну уніфіковану модель поведінки перекладача, щоб текст не втратив своєї адекватності й важливого змісту, наукової цінності та інформативності, у наведених прикладах для окремих термінів дібрано їхні еквіваленти чи усталені запозичені форми, без змін передано латинські терміни й іншомовні включення, які є чужими й для мови оригіналу, і для мови перекладу. Передаючи сенс філософського дискурсу й зберігаючи його контекст, іншомовні філософські терміни подано в їхньому оригінальному звучанні й оформленні.

Щодо вживання в текстах латинських термінів, то Ф. Ґруча говорить про їхню додаткову вмотивовану асоціацію: «Вони виконують пізнавальну (семантичну) та експресивну (стилістичну) функцію. Неправильно обмежувати термінологію лише до комунікативної функції, фахова лексика виконує також когнітивну роль. Терміни не є самою лиш етикеткою понять, не є кінцевим (фінальним) когнітивним продуктом, а стають початковим знаряддям дискурсивних когнітивних процесів» [19, с. 35].

Сприйняття мови як засобу комунікації дає змогу зрозуміти, що терміни не є застиглими лексичними одиницями, які існують поза текстовою дійсністю. У тексті навіть терміни та інші сталі книжні словосполучення входять у взаємодію із загальним змістом сказаного, є частиною цілісного тіла наукового тексту. На вибір терміна в мові оригіналу впливає особистість автора, його власний стиль, підстиль створеного ним тексту, а також галузь науки. Термін не є бездіяльним словом, він входить у певні взаємозв'язки з текстом та реципієнтом. С. Ґайда називає це життям терміна: «Термін вступає у зв'язок з іншими словами й виражає ті сторони поняття, які було визначено відповідно до пізнавальної спрямованості дослідника-автора та його орієнтації на певний тип реципієнта. У результаті системне значення, описане дефініцією, починає жити. У тексті в ньому відбувається перенесення акцентів, з'являються нові елементи сенсу. Контексти виявляють усе багатство інформації, що перебуває в текстовому значенні й убогість системних (словникових) значень» [18, с. 41].

Польські лінгвісти й знавці перекладу випрацювали також власну думку щодо роботи з науковими текстами: «Під час перекладу спеціалізованих текстів еквівалентні фахові терміни відіграють важливу роль, бо становлять пункти опертя, навколо яких перекладач розвиває свою версію перекладу, перекладаючи „через зміст”» [22, с. 135]; «У випадку перекладу особливої ваги набуває інтертекстовість. Текст перекладу вступає у міжтекстові зв'язки з паралельними оригінальними текстами в цільовій мові. Отже, перекладач стає перед обличчям подвійних міжтекстових зв'язків» [22, с. 138]. Завданням перекладача є «присвоїти» текст на потреби реципієнтів цільової мови, але він не може повністю відірватися від первинної інтертекстовості мови джерела.

Літературознавчі тексти мають свою специфічну термінологію, яка суттєво відрізняється від технічної термінології та термінології точних наук. На ці особливості гуманітарних текстів звернув увагу Я. Славінський. Аналізуючи літературознавчу термінологію, польський науковець підкреслює, що мова літературознавства не віддзеркалює жодної когерентної системи понять, а живиться досвідом усіляких доктрин, стихійно їх поглинає й некритично збирає. Ця мова формується протяжно, не зазнає революційних змін, не підлягає потрясінням. Вона розвивається безконфліктно, у нагромадженні й акумулюванні елементів, що походять із різних наукових контекстів [31, с. 211]. «Через термінологічні системи досліджень різних напрямків до загального словника науки про літературу потрапляють терміни, що походять з інших наукових дисциплін. У результаті вони витворюють з-поміж інших елементів літературної термінології обшири своєрідних неповних цитат з інших мов. Звичайно, різні анклави таких цитат пов'язані з набором термінів, характерних окремим дослідницьким напрямкам. Це також терміни філософського походження, які представляли різні школи й стилі філософування, що надихали теоретичну й методологічну думку дослідників літератури» [31, с. 216]. Такі терміни входили в літературознавство на різних етапах еволюції дисципліни.

Я. Славінський резюмує, що мова літературознавства є своєрідним випадковим поєднанням чотирьох елементів: наукового дискурсу; розмовного стилю; дискурсу впливу й переконування; поетичного мовлення (у широкому значенні) [31, с. 218].

Зрозуміло, що перекладач наукових текстів із польської мови зосереджується на змісті висловлення, його структурі, точності, логічному взаємозв'язку складових частин, науковому синтаксисі тощо. Залежно від значення терміна та особливостей тексту він приймає відповідне перекладацьке рішення:

Malarstwo, muzyka, film, fotografia tworza swiaty alternatywne, moze lepsze i pi^kniejsze, ale naznaczone skaza oderwania od realnosci [23, с. 21] / Живопис, музика, кіномистецтво, фотографія творять альтернативні світи, можливо, кращі й прекрасніші, але позначені плямою відірваності від реальності [7, с. 20].

Efekt dziwnosci i delikatnej prowokacji, humorystyczna gra mi^dzy przeszloscia a terazniejszoscia, rozsmieszajaca predvlekcja do kiczu obrazkowego i wierszotworczego (ilez tam swietnych okazji grafomanii, szczegolnie mlodopolskiei) na pewno utwierdzaja wi^zi serdeczne, tworzac wspolna przestrzen odbioru zdumiewajacego swiata [23, c. 89] / Ефект дивності й елегантної провокації, гумористична гра між минулим і теперішнім, здатна розсмішити схильність до зображального й віршотворчого кітчу (скільки ж там чудових випадків графоманії, особливо з часів «Молодої Польщі»), без сумніву, утверджують щирі зв'язки, творячи спільний простір сприйняття дивовижного світу.

Poki nadrealisci byli mlodzi, brewerie mialy charakter spontaniczny, wynikajacy z nadmiaru humoru i zyciowej energii [23, c. 101] / Поки сюрреалісти були молодими, авантюрність мала спонтанний характер, що поставав із надміру гумору й життєвої енергії [7, c. 108].

Dlatego w swiecie przedstawionym Herberta do glosu dochodzi nie alegoryczny Chronos pozerajacy wyimaginowany swiat mitu, lecz realne cierpienie materii, ludzkiej i nieozywionej, miazdzonej zelazna gasienica czolgu historii [30, c. 35] / Тому в образному світі Герберта слово має не алегоричний Хронос, який пожирає уявний світ міфу, а реальне страждання матерії людської й неживої, яку розчавлюють залізні гусениці танка історії [9, c. 17].

Dotyczy dziejow, ale nie dotyka swiata ducha [30, с. 285] / Це стосується історичного минулого, але не торкається світу духу [9, c. 141].

Tragiczna wizja stojacego naprzeciw swego losu czlowieka, pesymistyczna wizja dziejow oraz zauroczenie pi^knem swiata - tak, jak to nakreslil Henryk Elzenberg - sa w zasadniczych rysach zgodne z portretem bohatera i swiatem wykreowanym w utworach Zbigniewa Herberta [30, c. 294] / Трагічний світогляд людини, яка стоїть проти своєї долі, песимістична візія історичних подій минулого та захопленість красою світу так, як накреслив це Генрик Ельзенберг, в основних рисах погоджені з портретом героя і світом, витвореним у поезії Збіґнєва Герберта [9, c. 150].

Tu zlo funkcjonuje jako sila wewn^trzna, a nie zewn^trzna wobec kondycji ludzkiej i dziejotworczych wysilkow [30, c. 22] / Тут зло функціонує як внутрішня, а не зовнішня сила щодо людського становища у світі та сил, які творять історію [9, c. 10].

Dla lektury wiersza wazne jest jego sasiedztwo oraz miejsce w tomiku, lecz tradycja wspolnego czytania ostatnich dwoch wierszy tomu Pan Cogito wynika nie tylko z powodu formalnej przyleglosci, ale przede wszystkim z racji poruszania tych samych tematow i identycznych ocen ludzkich postaw [30, c. 89] / Для прочитання вірша важливим є його сусідство та місце в збірці, але традиція читати останні два вірші збірки «Пан Коґіто» разом постає не тільки з приводу формальної прилеглості, а й передусім через порушення тих самих тем та ідентичних оцінок людських позицій [9, c. 123].

Bez wzgl^du na wybor interpretacyjnej sciezki potwierdza si§ pierwotna intuicja: biblijne obrazy i archetypy albo przez swoj dobor, albo przez przeksztalcenie prowadza do ponurej wizji duchowego upadku [29, c. 203] / Незалежно від вибору шляху інтерпретації підтверджується первісне осяяння: біблійні образи й архетипи або через їхній добір, або через їхнє перетворення провадять до понурої візії духовного занепаду [8, с. 170].

.. .Arkadiusz Kalin w swoim artykule... pyta wprost: „po co nam schulzologia?” [33, с. 1011] / .. .Аркадій Калін у своїй статті... питає прямо: «Навіщо нам шульцознавство?» [11, с. 10].

У польськомовних наукових літературознавчих текстах з'являються численні терміни: поема (poemat), вірш (wiersz), поезія (poezja), роман (powiesc), фабула (fabula), метафора (przenosnia, metafora), іронія (ironia), сарказм (sarkazm), меланхолія (melancholia), фонетика (fonetyka), фразеологія (frazeologia), гротеск (groteska), драма (dramat), комічне (komizm), анжамбеман (przerzutnia), епітет (epitet), діалог (dialog), лімерик (limeryk) синекдоха (synekdocha), гіпербола (hiperbola), літота (litota), інтертекстуальність (intertekstualnosc), архетекст (archetekst), гіпотекст (hipotekst), гіпертекст (hipertekst), синтаксис (skladnia), верлібр (wiersz wolny), хорей (trochej, chorej), суміжне римування (parzyste, sqsiadujqce), перехресне римування (krzyzowe, przeplatane), кільцеве римування (okalajqce), літературний модернізм (literatura nowoczesna), притча (parabola), ліричний герой (podmiot liryczny), гуманітарні науки (nauki humanistyczne) тощо. Із польських відповідників бачимо, що лиш деякі мають польське коріння, натомість решта має іншомовне походження. Але традиція вживання термінів у фахових текстах не зобов'язує візуально сигналізувати їхнє «чуже» походження курсивом. Подальші приклади наведено для ілюстрації можливого перекладу термінів, що мають різне походження:

Poprzez studium przedmiotu bohater konstytuuje wlasn^ jazn. Rzecz okazuje sie swoistym totemem, w ktorym zostala zamknieta czesc duszy. Podobnie dzieje sie, gdy narrator obsadza sie w roli mechanicznej zabawki. Przedmiot zyskuje wymiar metaforyczny, zas jego prosty ruch to przenosnia postulowanego stanu duszy, korelat nieswiadomego, ktore znajduje pretekst, by moc sie ujawnic [33, с. 215] / Через дослідження предмета герой формує власну самість. Річ виявляється своєрідним тотемом, у який замкнуто частину душі. Схоже відбувається, коли наратор увіходить у роль механічної іграшки. Об'єкт набуває метафоричного виміру, натомість його простий рух - це метафора постульованого стану душі, корелят несвідомого, яке знаходить претекст, щоб могти оприявнитися [11, с. 199].

Plaszczyzn^ porownania bedzie przede wszystkim dorobek moderni styczno-romantyczny, wpisany w szeroki kontekst literatury nowoczesnej, rozumianej jako ogol kierunkow artystycznych XX wieku [33, c. 10] / Площиною порівняння стане насамперед модерністично-романтичний доробок, уписаний у широкий контекст літератури періоду модернізму, яку розуміємо як загал мистецьких напрямів ХХ століття [11, c. 9-10].

Nastepuje odczlowieczenie deskrypcji bohaterow przy „jednoczesnej humanizacji rzeczy i przyrody” / Відбувається дегуманізація зображення героїв за «одночасної гуманізації речей і природи».

Jak zawodna i ryzykowna moze byc strategia poety, dowodzi historia Curatii Dionisii, ktorej lektura zalezy od wiedzy (lub jej braku) na temat istnienia stelli nagrobnej w Grosvenor Museum w miescie Chester [30, с. 185] / Наскільки непевною й ризикованою може бути стратегія поета, доводить історія твору «Курація Діонісія», прочитання якого залежить від знань (або їх браку) на тему існування надгробної стели у музеї «Гросвенор» у місті Честер [9, с. 38].

Tymczasem interpretatorzy dwudziestowiecznej wersji starozytnego bohatera zgodnie odczytuj^ postawe prokonsula jako zaklaman^ i podejrzewaj^ go o samoulude, a nawet hipokryzje [30, с. 252 ] / Тимчасом інтерпретатори версії античного героя, яка походить із ХХ століття, погоджуються в прочитанні постаті проконсула як зламаної та підозрюють його в самообмані й навіть лицемірстві [9, с. 108].

Літературознавчий термін часто відіграє роль, передбачену для риторичних засобів мовлення, що мають на меті порадити щось реципієнтові, накинути йому якісь погляди, викликати в ньому готовність до визнання оцінок, котрі пропонує мовець. У його семантичній структурі міститься первінь прагматичного значення, яке відсилає до світогляду, смаків чи вірувань суб'єкта висловлення, а водночас наміру спрямованого впливу на світогляд, смаки чи переконання реципієнта [31, с. 220].

Водночас погляд перекладача падає на особливий лексичний шар - терміни та слова й словосполучення, які в польській традиції належать до вишуканої лексики. Така лексика, позначена в польській лексикографії індексом wyraz ksiqzkowy, створює особливий тон висловлення, демонструючи ерудицію мовця. Упадає в очі такий лексичний набір ще й тому, що значна кількість уживаної в польських наукових та науково-популярних текстах вишуканої лексики має іншомовне походження й у польській видавничо-редакторській практиці прийнято виокремлювати такі слова чи сполучення слів курсивом, що сигналізує їхню інакшість на тлі польського тексту.

Увіходячи в мову, яка запозичує термін, частина слів у міру поширеності їхнього вживання пристосовується до фонетики мови, що їх приймає. Так, про адаптацію окремих іншомовних слів-термінів свідчить пристосоване до фонетики польської мови написання: «lokus» (на місці запозиченого locus), «ekslibris» (на місці ex libris), «eksodus» (на місці exodos), «haker» (на місці hacker), «xzip» (на місці chip), «haiku» (на місці hai-kai) тощо [32]. Таке написання є адаптацією слова. Цікавим є те, що трапляються також лексичні одиниці, котрі через поширеність уживання у польськомовному культурному середовищі не сприймаються як терміни чи іншомовні включення, хоч і є чужорідними, та не виокремлюються курсивом. Вони широко вживаються в польській літературній мові, натомість потребують пошуку відповідника в українському перекладі: «kontemplacja» («замисленість», «споглядання»), «perswazja» («вплив», «переконування»), «dyskretny» («тактовний», «делікатний»), «konsternacja» («збентеження», «розгубленість»), «rywalizacja» («суперництво»), «adoptowac» («прийняти», «усиновити») тощо. Іншомовне втручання, засигналізоване редакторською видавничою традицією курсивом як чуже, не завжди має латинське чи грецьке походження. Натрапляємо також на терміни-включення з англійської мови (story, love story, action painting), німецької (Fursorge, Bestellen, stellt), французької (jouissance, desir, deja vu, la belle epoque, art informel), грецької (poiesis, episteme, techne).

Отже, у роботі з науковим джерелом, маємо усталені способи перекладу термінології. Інша ситуація розгортається під час перекладу вишуканої книжної лексики, яка охоплює лексику, що вживається переважно в письмових, офіційно-наукових, публіцистичних та урядових текстах. Вона близька до загальнонаукової термінології (а це найбільш загальні категоріальні поняття, які однаково важливі для всіх чи великої кількості наук) [18, с. 65]. До книжної лексики належать також «чужі слова»: «Чужі слова - це слова, що мають ознаки «чужості», наприклад, зберігають написання мови оригіналу, вимову тощо. Одна з причин звернення до чужих слів - це потреба надати висловленню експресивності, коли на думку автора, те, що він хоче висловити чи описати, краще, успішніше, точніше, влучніше, на його думку виражає чуже слово» [27 с. 5]. Запозичення з інших мов зазвичай поступово пристосовуються до фонологічної й граматичної системи польської мови. Винятком є так звані чужі слова-цитати («втручання»), які хоч і вживаються мовцями в польськомовних текстах, зберігають незмінену оригінальну форму - орфографічну і звукову: high life, remake, public relations, fifty-fifty, apropos, vis-a-vis, ex aequo, expressis verbis, curriculum vitae [27, с. 8].

Отже, численні слова й чужомовні вислови, зокрема у формі цитат з літератури чи сентенцій і максим, крилатих слів у літературній мові утворюють шар ерудиційної лексики, яка стилістично кваліфікується як книжна. Послуговування нею свідчить про опанування ширших, більших, ніж повсякденний репертуар, засобів мови й зазвичай віддзеркалює вищий рівень освіти й розумової культури мовця. У цьому пласті й далі перебувають вислови-цитати з латинської (prodomo sua, vox populi vox Dei), попри те, що зникає обізнаність із цією мовою в сучасному світі [27, с. 17]. Наш досвід роботи з польськомовними науковими текстами показує, що такі слова є незмінними в монографіях, наукових статтях, дослідженнях, у фаховому мовленні.

Аналізуючи взаємодію слів у тексті, залежність значення, ролі та здійсненого впливу конкретного слова від численних факторів, ми згадували про комунікацію лексем, їхній взаємозв'язок. Але ця комунікація здійснюється й за допомогою невербальних засобів - у польському тексті «чужі» слова виокремлено курсивом. Виокремлення курсивом - суто редакторський прийом, це спосіб відокремити лексеми іншомовного походження від польської лексики, своєрідний спосіб позначити втручання з іншої мови. З функціонального погляду, що видно зокрема в популярно-наукових текстах, виокремлюються групи слів, що служать для передавання наукової інформації (зокрема терміни) й пояснення наукового змісту та для звернення уваги реципієнта й активного впливу на читача (слухача) [18, с. 73].

Inna rzecz, ze na skutek naglej metamorfozy gatunek homo sapiens zacz^l niebezpiecznie przeksztalcac si§ w gatunek homo demens [23, c. 40] / Інша справа, що в результаті раптової метаморфози вид homo sapiens почав небезпечно перетворюватися на вид homo demens [7, c. 39].

Передісторію заселення Землі, у якій людина як суб'єктна свідомість не могла брати участі, для потішання й задля мисленнєвого експерименту post factum представлено як факт вільного вибору [7, с. 38].

Час, який не належить ані ночі, ані надранню, тут є різновидом екзистенційної перерви, коли енергії подій вичерпалися й цикл нового дня не почався - разом із мріями, ілюзіями, твореними ad hoc мітами [7, с. 51].

У «Рецензії на ненаписаний вірш» з'являється кілька мовних планів: слово рецензента, поетичне слово в цитатах in extenso й проміжна зона, де, на перший погляд, у залежному мовленні заломлюються обидва види експресії, утворюючи дивний код непогоджених між собою значень... [7, с. 72].

Як молитва a rebours, що звертається до порожньої трансценденції та іронічно визнає божеством людину, приречену на нерозв'язуваність найважливіших проблем існування [7, с. 82].

Шимборська, може, сильніше, ніж досі, уводить постать cicerone, яка говорить про елементарні речі, пояснюючи ab ovo наше буття й перебування, час і тривання [7, с. 150].

Poesia docta, зворушливе співжиття з переказами традиції, самоіронічні портрети, маски й костюми, опосередковані завуальовані зізнання творять чергові спільні обшири... [7, с. 10-12].

Важливість включення таких слів в оригінальному записі можна пояснити тим, що джерелом стилістичної цінності бувають слова, що перейшли з інших мов разом із речами, котрі вони називають, й коли вони далі асоціюються з їхнім первинним середовищем, яке все ще викликають [21, с. 38]. Сенс будь-якого слова перебуває в межах висловлення (а сенс існував би тільки в межах висловлення) визначається через його зв'язок з рештою слів, що з'являються в ланцюгу мови [21, с. 93-94]. Поєднання цих чинників дає змогу зробити висновок про важливу роль автора, перекладача, редактора у виборі слова та способу привернення уваги читача до нього.

Щодо окремих слів, розпізнаних польським автором та позначених редактором як чужі включення, постає питання щодо способу передавання їх цільовою мовою. Сучасний словник- мінімум іншомовних слів подає низку іншомовних слів і висловів, уживаних в українській мові в оригінальному написанні: a propos, cogito ergo sum, curriculum vitae, idee fixe, homo sapiens, implicite, explicite, in extenso, in toto, sic, suigeneris, et caetera (et cetera) [12]. Натомість словник іншомовних слів 2006 року фіксує інші варіанти написання запозичень: експліцитний, імпліцитний, лібідо, ай-к 'ю, ремейк (римейк), логос, локус, візаві [1]. Адаптуються до потреб мови часто вживані терміни: сакрум, профанум, его, континуум тощо. Цікавим є спостереження щодо запису таких слів. Так, ego, яке фактично означає «Я», уживається у формі «его» у фаховій літературі як філософський і психологічний термін [16]. Рішення перекладача про те, як записати слова ego, logos, перекладаючи з польської мови, яка теж послуговується латиницею, підказує контекст та наявність чи брак редакторського сигналу:

«Ja» w tych wierszach nie musi bye narcystyczne, wyobcowane, przesadnie cierpi^ce, wyrafinowane az do granic maniery [23, с. 111] / «Я» у цих віршах не мусить бути нарцистичним, відокремленим, перебільшено страждаючим, аж до межі манірності вишуканим [7, с. 118].

«Ja» poszczegolne, obdarzone filozoficzn^ zdolnosci^ zdumienia wylania si§ z wielkiego porz^dku wszlkich istnien [23, с. 122] / Конкретне «Я», обдароване філософічною здатністю подивування, вихоплюється із великого порядку всіх існувань [7, с. 129].

Rozbudowana, ambiwalentna podmiotowose wymaga aktualizacji nie tylko w jasno zdefiniowanym ja narratora, bowiem osoba staje si§ niejako zywiolem samej narracji - zmiennej, wielopoziomowej, polifonicznej, ale, paradoksalnie, b^d^cej glosem wszechwladnej jednostki tworczej, ktora w pelni panuje nad proteuszow^ kreaj ego [33, с. 36-37] / Розгалужена, амбівалентна суб'єктність вимагає актуалізації не тільки в чітко визначеному «Я» наратора, бо ж особа стає нібито джерелом самої нарації - змінної, багатошарової, поліфонічної, але, парадоксально, такої, що є голосом усевладної творчої особистості, яка цілковито панує над несталим витворюванням его [11, с. 36].

...bohater Rozewicza jest zwyklym czlowiekiem i rozumiany byl przez autora i jego czytelnikow jako reprezentant zdradzonego pokolenia, a nie postae wyniesiona nad innych, niezwykla dzi^ki swemu ego lub w innym sensie wyj^tkowa [29, с. 55] / ...герой Ружевича теж є звичайною людиною і був сприйнятий автором і його читачами як представник зрадженого покоління, а не постать, що підноситься над іншими, особлива завдяки своєму его чи виняткова в іншому сенсі [8, с. 47].

Logos znaczy to, co rozumne, m^dre... Horyzont agatologiczny to taki horyzont, w ktorym wszystkimi przejawami innego i moimi wlada swoisty logos - logos dobra i zla, tego, co lepsze i co gorsze, wzlotu i upadku... [34, с. 61] / Logos означає те, що розумне, мудре... Агатологічний горизонт - це такий горизонт, у якому всіма проявами керує своєрідний логос - логос добра і зла, того, що краще та що гірше, злету та падіння. [13, с. 57].

Якщо йдеться про саме лиш сигналізування чужості, то в українській мові немає потреби цього робити - іншомовні слова, адаптовані до українського правопису (лібідо, локус, логос, профанум тощо) і так сприймаються як чужі. Підкреслена «чужість», що промовляє, сигналізує, звертає на себе увагу, постає разом із оригінальним написанням зазначених слів, коли перенесення їх у незмінному вигляді здійснено зі стилістичною метою, коли залежить на тому, щоб звернути увагу на поняття та весь широкий контекст, пов'язаний із ним. Зокрема, адаптовані локус, сакрум, логос пристосовуються до цільової мови й стають змінними, натомість візуалізовані locus, logos, sacrum фіксують саме поняття й залишаються незмінним знаком. Знак - необхідний посередник абстрактного пізнання і допомагає класифікувати дійсність. Завдання так оформленого слова - звернутися до абстрактного поняття, до іншомовного слова в його записі як до знака. Досліджуючи явище чужомовних включень, варто звернутися до когнітивної лінгвістики, тобто спробувати поглянути на вибір лексеми з погляду автора оригіналу, редактора, перекладача. Так, чужорідні explicite, implicite в польськомовному тексті можна було б замінити адаптованими eksplicytny, implicytny чи вже згадуваними lokus, ekslibris тощо, але автор обирає оригінальну форму. Так само, як і вислів et caetera, який за бажанням автора польськомовного тексту цілком міг би бути замінений на польський відповідник. Наші консультації з авторами польських наукових праць підтверджують авторський намір свідомо уводити у свої тексти іншомовні включення зі стилістичною метою та за усталеною традицією наукового дискурсу. - Прим. Т. П.:

Uczuciowose i samokontrola, radose i zal, epifaniczne zachwyty i oskarzenia zlego swiata maj^ odmienne ksztalty w obu rozpatrywanych przypadkach. Et caetera, et caetera... [23, c. 12] /

Почуттєвість і самоконтроль, радість і жаль, захоплення в об'явленнях і звинувачення недоброго світу мають різні форми в обох аналізованих випадках Et caetera, et caetera... [7, c. 11 ].

Чи має бажання автора впливати на вибір лексеми перекладачем? На нашу думку, це залежить від стилю тексту, наданого для перекладу, його мети, завдань, загального контексту та традиції вживання іншомовної лексики в мові перекладу.

Трапляється, що терміни, книжна лексика, іншомовні афоризми чи слова-коди з'являються й у художніх текстах зі стилістичною метою. Рішення перекладача залежить від смислового наповнення тексту, мети вживання іншомовного знака та шляху інтерпретації твору.

Byl pospolity jak inni / umeblowane mysli / skora r^ki na por^czy krzesla / bruzda czulosci na policzku / kiedys / kiedys pozniej / kiedy ostygnie / osi^gnie stan satori [5, с. 260, 262] / Був пересічний, як і інші / думки вмебльовані / шкіра рук на поручні крісла / зморшка чулості / на обличчі / колись /колись згодом / коли остигне / осягне стан саторі [5, с. 261, 263].

Pochlania mnie / bezmiar / przetykany Czarnymi Dziurami / filozofia trzeciej nad ranem / filozofia kaca / ergo New Age [5, с. 540] / Мене поглинає / безмір / проштрикнутий Чорними Дірами / філософія третьої вранці / філософія похмілля / ergo New Age [5, с. 541].

На питання, хто винен, / нічого, тільки мовчання. / Невинне небо, circulus coelestis./ Невинна terra nutrix, земля-годувальниця. / Невинний tempus fugitivum, час. / Невинна антилопа, gazella dorcas./Невинна левиця, leo massaicus./ Невинне ебенове дерево, diospyros mespiliformis./ І спостерігач з біноклем перед очима, / в таких, як цей, випадках/ homo sapiens innocens[H, с. 117].

Autarky gn^bi mysl o zyciu trwonionym tak lekko... O „panstwieniu si§” (sic!) ludzi nad ludzmi [17, c. 44] / Авторку гнітить думка про життя, марноване так легко... Про «старшинство» (sic!) одних людей над іншими [17, с. 45].

Wyl^cznosc wyolbrzymia i zobowiazuje, / wylania si§ wi^c problem jak zyc et caetera/ albowiem „pustka tego za nas nie rozstrzygnie” [17, c. 44] / Винятковість перебільшує й зобов'язує, / отже, з'являється проблема, як жити тощо, / оскільки «порожнеча цього за нас не вирішить» [17, с. 45].

Цікавими є також різні перекладацькі рішення щодо передавання латинського cogito:

Звідси випливає висновок: ідея нескінченності не походить із акту cogito, але має бути закладена в ньому Богом [13, с. 51].

І якщо наведений приклад не викликає особливих сумнівів у перекладача, то назва збірки Збіґнєва Герберта «Pan Cogito», яка отримала назву від образу головного героя, іменованого як Pan Cogito, змушує замислитися. В. Дмитрук перекладає її «Пан Коґіто» (Герберт З. Вибрані поезії / пер. В. Дмитрука. Львів: Каменяр, 2001), що має своє пояснення: імена та прізвища осіб транскодуються відповідно до усталеної традиції. Натомість В. Бутевич зосереджується на філософському наповненні іншомовного cogito, добре знаному з декартівського „Cogito ergo sum”, і залишає в українському перекладі слово, за яким закріплена ціла філософська історія й філософський дискурс, без змін - «Пан Cogito» (Герберт З. Пан Cogito / пер. В. Бутевича. Тернопіль: Крок, 2019). Образ Пана Коґіто, мислячої людини, що важко й безперестанно думає в сірому, буденному й бездумному середовищі обивателів, нав'язливо з'являється в оригіналі. Так само нав'язливо, постійно нагадуючи про себе й про потребу пошуку відповідей на непрості життєві питання, з'являється записане в незмінній формі ім'я ліричного героя в перекладі В. Бутевича. Залишене в оригіналі прізвище стає знаком-символом, відсилає до коду мислення. Обидва перекладачі намагалися передати заданий автором оригіналу сенс, але використали різні підходи й зосередилися на різних цінностях, що ще раз підкреслює складність перекладу та входження когнітивної лінгвістики та герменевтики у сферу перекладу. Вибір значеннєвої версії слова здійснюється у висловленні, у контексті інших ужитих у ньому слів: «Не тільки вибір: контекст урухомлює в слові різнорідні моментальні значення, не передбачені словником, пов'язані з одноразовими обставинами мовлення, оказіональні» [31, с. 219].

Окремо варто вказати на стилістичне явище, яке є предметом дослідження когнітивної лінгвістики - появу в мовному тексті позамовної дійсності - ставлення мовця до висловленого. Так само, як курсив сигналізує «чужість» уживаного слова, чужорідність позначуваного ним виражає запис слова фонетичною транскрипцією без перекладу й без пояснення. Передбачається, що вжита у такий спосіб лексема є носієм додаткової інформації, відомої реципієнтові, а запис фонетичною транскрипцією відсилає до спільного для всіх історично- культурного дискурсу і пов'язаних із ним суспільних настроїв, зокрема зневаги та спротиву. Запис слова, його «фонетичне вбрання» є формою, яка передає його внутрішній зміст:

Niew^tpliwie jest to moment, w ktorym stalo sie j asne, z e Polska definitywnie przegrala woj n§ i stracila niepodleglosc na rzecz sowietow... [29, c. 70-71] / Безсумнівно, це саме той момент, коли стало зрозумілим, що Польща остаточно програла війну й утратила незалежність на користь «:совєтам»... [8, с. 62-63]. «rewolucja w lekkich pl^sach jest i byla snem» / революція в легких «плясках» є і була сном.

Завершуючи огляд присутності термінів, квазі-термінів та книжної лексики в наукових літературознавчих текстах та художній літературі, варто згадати про ще одне оригінальне явище: авторські терміни-оказіоналізми, що постають у результаті творчих вправлянь поетів. Так, Віслава Шимборська, яка є авторкою коротких гумористичних поетичних форм, стала творцем нових термінів: «moskaliki», «altruitki», «podstuchance», «odwodki», «lepieje». Назва кожного з цих термінів має свою історію, тож переклад-перенесення терміна в іншу мову потребував би розуміння їхнього походження. І якщо «москалики», «альтруїтки» й «підслуханці» досить просто перенести на український ґрунт, зважаючи на їхню етимологію, то «відгорілки» й «кращики» потребують додаткового коментаря «Odwodki» («відгорілки») утворилися від поєднання двох перших слів відомої польської приказки «Od wodki rozum krotki». У цих жартівливих поетичних формах на першому місці вказується буд-який алкогольний напій, далі - наслідки його вживання. В українській культурній традиції знайдемо схожі приказки: «Від горілки й пиття нема ні хати, ні життя», «Від горілки нема ні хати, ні жінки». Жартівливі «lepieje» («кращики») починалися зі слова «lepiej», що українською означає «краще», звідси походить їхня назва. - Прим. Т. П..