Соціолінгвальні явища в українських новітніх словниках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут української мови НАН України

Соціолінгвальні явища в українських новітніх словниках

І.І. Брага, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник

відділу стилістики, культури мови та соціолінгвістики

Iryna Braha, Candidate of Sciences in Philology, Senior Researcher

in the Department of Stylistics, Language Culture and Sociolinguistics

Institute of the Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine Kyiv

SOCIOLINGUISTIC PHENOMENA IN CONTEMPORARY UKRAINIAN DICTIONARIES

The article deals with the problem of interaction between sociolinguistics and lexicography focusing on the relationships between sociolinguistics and the Ukrainian academic lexicography, sociolinguistics and Ukrainian folk lexicography, and briefly considering the problem of interaction between academic and folk lexicography.

Sociolingual information, its perception and awareness have a significant impact on the Ukrainian academic lexicography, which is directly revealed in the macro- and microstructure of dictionaries and their metalanguage. The analysis of the ideologically and socially marked lexicon demonstrates the capabilities of academic lexicography to record and adequately interpret linguistic units, taking into account the rapid changes in the sociocultural space of Ukraine and the world, and the facts of the social biography of speakers. The use of sociolinguistic methods contributes to the formation of a scientifically balanced vocabulary register, ensures the collection of various empirical material capable of reflecting the richness and diversity of the Ukrainian vernacular.

Observations of the folk lexicographic practice exercised by Facebook users tells us they resort to lexicography unconsciously, directly responding to events in the socio-political, economic and spiritual life of society. However, behind the external “carnival” of folk lexicography lies an effective tool ordinary Facebook users successfully use in the information war against the Russian aggressor.

For a comprehensive study of the linguistic situation and language policy in Ukraine, the value orientations of Ukrainian society, Ukrainian-Russian bilingualism, diglossia, language competence, language variation, etc. both materials from academic and folk lexicography can be used, but it is quite clear that the objectivity and impartiality of the results obtained directly depend on how the dictionaries are compiled -- in a scientifically sound, methodologically balanced manner or in a chaotic, unsystematic and emotional way.

Keywords: Ukrainian sociolinguistics, academic lexicography, folk lexicography, ideologically marked vocabulary, socially marked vocabulary.

У статті проаналізовано проблему взаємодії соціолінгвістики та лексикографії. Основну увагу зосереджено на таких аспектах, як зв'язок соціолінгвістики та української академійної лексикографії; соціолінгвістики і української народної лексикографії; частково заторкнуто проблему взаємодії академійної та народної лексикографії.

Установлено, що для всеохопного вивчення мовної ситуації і мовної політики в Україні, ціннісних орієнтацій українського суспільства, етномовної ідентичности, українсько-російського білінгвізму, диглосії, мовної компетенції, мовної варіативности та ін. можна залучати матеріали як академійної, так і народної лексикографії. Продемонстровано, що об'єктивність і неупередженість отриманих результатів безпосередньо узалежнена від того, як упорядковано словники -- науково обґрунтовано, методологій- но виважено чи хаотично, несистемно й емоційно.

Ключові слова: українська соціолінгвістика, академійна лексикографія, народна лексикографія, ідеологійно маркований лексикон, соціально маркована лексика.

Соціолінгвістика як наука про взаємозв'язки мови і суспільства виникла й активно розвивається завдяки діалогу мовознавства із соціологією, соціальною психологією, етносоціологією (Брицин, 2004, с. 631). Міждисциплінарний статус соціолінгвістики вможливлює підтримування та посилювання внутрішніх зв'язків з усіма галузями традиційного мовознавства, зокрема і з лексикографією 1.

Словник за своєю природою, як, зрештою, і мова загалом, не тільки лінгвальне, а й соціальне явище, що «народжується у суспільстві, слугує суспільству, у суспільстві й живе» (Дубичинский, 1998, с. 20). Виокремивши соціолінгвальний складник, німецький мовознавець У. Пюшель запропонував кваліфікувати лексикографію як цілком незалежний розділ соціолінгвістики ще навіть до її появи (Puschel, 2006, р. 2461). Дещо парадоксальне визначення, чи не так? А йдеться, власне, про те, що зв'язки мови і суспільства в найширшому потрактуванні закладено в лексикографії від початку, навіть якщо словникар лише інтуїтивно їх відчував, не маніфестував або не завжди системно й послідовно розпрацьовував.

Потребу враховувати соціолінгвістичні питання у словникарстві глибоко розумів видатний український лексикограф Л.С. Паламарчук. Зокрема, він наголошував на важливості збирати живий лексичний матеріал, застосовуючи метод опитування. Якраз у період роботи з укладання ака- демійного тлумачного «Словника української мови» (далі -- СУМ) дослідник оприлюднив дві анкети в журналі «Мовознавство» (Паламарчук, 1967a, с. 81; Паламарчук, 1967б, с. 87), основною метою яких було вивчення живомовної лексики та встановлення динаміки норм української літературної мови. А поза тим результати опитування давали змогу виявити кореляції між соціальними параметрами респондентів (віком, статтю, місцем народження і проживання, освітою, фахом, місцем роботи) і вибором мовних одиниць із запропонованих варіантів. Та, «на жаль, у нас немає відомостей про долю відповідей на ці анкети» (Карпіловська, 2013, с. 134), які, можливо, і досі в архівах чекають на свого дослідника. Сьогодні вони стали б у пригоді не тільки лексикографам, а й соціолінг- вістам, оскільки допомогли б більше дізнатися про тогочасне повсякденне мовлення українців та їх мовні вподобання, адже в підрадянській Україні соціолінгвістичні дослідження української мови були під негласною, але суворою забороною влади.

Традицію залучення соціолінгвістичних методів у лексикографій- ній практиці продовжує колектив відділу лексикології, лексикографії та структурно-математичної лінгвістики Інституту української мови НАН України, укладаючи словники нового покоління, насамперед активного типу, які «відображали б реальний стан мови й відповідали б на реальні потреби та запити мовної практики сучасного українського суспільства» (Карпіловська, 2017, с. 98). Реєстри новітніх словників, а «саме цей патика (Шумарова, 2015, с. 26--40), діалектологія (Мацюк, 2010, с. 6), лексична семантика (Саплін, 2007), культура мови (Соколова, 2017), дискурсологія (Ра- дзієвська, 2013). Дослідники акцентують на взаємопов'язаності соціолінгвістики із сучасними мовознавчими напрямами, що, як і вона, виникли на стику науки про мову та інших дисциплін гуманітарного циклу, -- психолінгвістикою (Ма- сенко, 2010, с. 11; Шумарова, 2015, с. 24--25), етнолінгвістикою (Масенко, 2010, с. 11--12), антрополінгвістикою (Мацюк, 2010, с. 6--8), лінгвокультурологією (Римашевський, 2010), лінгвонаціологією (Радевич-Винницький, 2012) тощо.раметр словника залишається найбільш релевантним» (Гриценко, 2011, с. 239), сучасні лексикографи формують за допомогою різноманітних методів, зокрема й соціолінгвістичних.

Соціолінгвістичного підходу дотримується, наприклад, О.М. Тищенко, розпрацьовуючи теоретичні засади принципово нової для лінгвоукра- їністики лексикографійної праці -- словника української жестової мови. Об'єктом її дослідження є етномовна спільнота -- українці з порушеннями слуху, які українську жестову мову (далі -- УЖМ) уважають «рідною мовою, доступною і зручною» (Тищенко, Кульбіда, 2005, с. 37). Один з етапів роботи над словником передбачає опитування для добору зразків УЖМ, зважаючи на такі соціопсихолінгвальні характеристики мовця, як: ступінь володіння УЖМ (жестовомовна компетенція), вік, соціальний статус тощо (Тищенко, 2007, с. 22).

Та чи тільки використовуваними методами рідняться дві мовознавчі науки? Для того, щоб відповісти на це запитання, пропонуємо детальніше зупинитися на проблемі взаємозв'язку української соціолінгвістики і лексикографії, зосередившись на таких аспектах: 1) соціолінгвістика і українська академійна лексикографія; 2) соціолінгвістика і українська народна лексикографія. Частково торкнемося проблеми взаємодії акаде- мійної та народної лексикографії.

1. СОЦІОЛІНГВІСТИКА І УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЙНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ

1.1 Ідеологійно маркований лексикон

У словнику будь-якої мови віддзеркалюють різні аспекти суспільного життя (соціально-політичний, економічний, культурний) на певному етапі розвитку соціуму крізь призму ціннісних орієнтацій його членів. Показовою є «внутрішня політика» словника, відповідно до якої укладачі формують реєстр ідеологійного лексикону і тлумачать його одиниці.

Свого часу Ю.В. Шевельов зауважив, що «кожна мова -- чортячо небезпечний свідок історії народу, що даної мови вживає» (Шевельов, 2009, с. 287). В українській мові такими «свідками» є радянізми, тобто слова і словосполуки з різним ступенем усталености (номінативні словосполуки, фраземи, кліше, гасла тощо), які за радянської доби транслювали «єдино правильну» комуністичну ідеологію і слугували будівельним матеріалом для конструювання радянського тоталітарного дискурсу.

Сучасна українська лексикографія має в цій царині ґрунтовні теоретичні напрацювання, як-от: наукові праці збірника «Мова тоталітарного суспільства» за редакцією Г.М. Яворської, з якого, власне, бере свій початок українська політична лінгвістика (Яворська, ред., 1995); монографічні розвідки Л.Т. Масенко (Масенко, 2017), К.В. Коротич (Коротич, 2017), Т.А. Коць (Коць, 2018), І.Є. Ренчки (Ренчка, 2018); дослідження Г.Б. Мінчак (Мінчак, 2003), Є.А. Карпіловської (Карпіловська, 2012),

О.В. Калиновської (Калиновська, 2016), Л.М. Томіленко (Томіленко, 2019) та ін. Попри це окремого словника, де радянізми отримали б сучасну лексикографійну інтерпретацію, поки що не створено.

Як ілюстративний матеріал використаємо статті унікального видання -- комплексного лінгвістично-енциклопедичного «Словника мови творчих особистостей України другої половини XX -- початку XXI століття» (далі -- СМТО), електронну версію якого оприлюднено в серпні 2022 року на сайті Інституту української мови НАН України. Чому саме цей словник узято для аналізу лексикографійного опису радянізмів? Передусім тому, що СМТО -- це словник нового покоління, який «поєднує традиційний підхід до укладання тлумачних словників з новітніми ідеографічним і лінгвокультурологічним підходами» (Карпіловська, Кози- рєва, 2022, с. 3) та «постає як інтегральна наукова праця про розвиток мови і суспільства другої половини XX -- початку XXI ст. у полікуль- турному просторі світу» (Сніжко, 2022, с. 13). Специфіка матеріалу, дібраного для лексикографування (а це різностильові тексти українських письменників, публіцистів, перекладачів -- Ю. Андруховича, О. Гончара, І. Дзюби, О. Забужко, М. Лукаша, Є. Сверстюка, Гр. Тютюнника), дала змогу укладачам зафіксувати радянізми (поряд з іншими групами лексики) у різних контекстних і часових вимірах, що також вплинуло на вибір СМТО. Важливим є і те, що одиниці або їхні значення, запропоновані у СМТО, не подано в попередніх загальномовних словниках. У словникових статтях СМТО для порівняння наведено (за наявности) тлумачення з інших словників -- «Словника української мови» (СУМ, 1970--1980), «Словника української мови» за редакцією В.В. Жайворонка (СУМЖ, 2016), «Словника української мови: в 11 т. Додатковий том: у 2 кн.» (СУМД, 2017). Такий підхід уможливив оприявнити динамічні процеси, що відбулися впродовж останніх десятиліть у плинному радянському лексиконі, зокрема в його семантиці.

Автори СМТО розпрацювали розгалужений метамовний апарат для лексикографійного опису різноманітного лексикону, з-поміж якого виокремлено неоднорідну ідеологійно марковану лексику і фраземіку, що з'явилася в українській мові за радянської доби.

По-перше, зафіксовано близько 80 одиниць із ремаркою рад. (радянське, радянізм), які позначають ідеологійні поняття, що формували основи панівної в радянський період комуністичної ідеології, та відображають життя радянського суспільства.

Найбільшу групу одиниць радянського лексикону утворили слова і словосполуки, позначені тільки ремаркою рад., напр.: агітпропівський, замполіт, національний, революціонер-атеїст, ревтрибунал; битва за хліб, бійці ідеологічного фронту, соціялістичний гуманізм, ідеологічна диверсія, монолітна морально-політична єдність радянського народу, революційна законність, ідейно здоровий, цілковита одностайність, протистояння систем, державна турбота, на трудовому фронті тощо.

Дещо меншою кількісно є група радянізмів, лексикографійний опис яких містить ремарку рад. у поєднанні з іншими ремарками, унаслідок чого натрапляємо на подвійне маркування -- іст, рад. (всесоюзних масштабів); рад., заст. (без прописки); рад., рос. (бдити, большевицько-ідеоло- гічний); рад., розм. (цековський, чекіст); розм., рад. (повторник) або навіть потрійне -- іст., рад., рос. (большевизм, енкаведисти, енкаведистський); іст., рад., розм. (енкаведе). У такий спосіб закцентовано на пасивізації ра- дянізмів (ремарки іст. -- історичне, заст. -- застаріле), їх розмовному характері (ремарка розм. -- розмовне), а також на російськомовному джерелі походження, прямому чи опосередкованому, багатьох радянських понять і реалій (ремарка рос. -- російська, російське). Принагідно зазначимо, що слова і словосполуки з ремаркою рос., указуючи на перемикання з української мови на російську, свідчать, з одного боку, про «прагнення до відчуження української мови і українського народу від радянської історії» (Козирєва, 2021, с. 39), а з іншого, -- про мовну політику СРСР, спрямовану на зросійщення українців, наслідки якої даються взнаки дотепер.

Досить поширеними, за даними СМТО, є одиниці радянської ново- мови з високим ступенем стереотипізації, що їх інтерпретовано за допомогою описових зворотів «штамп радянської партійної мови», «штамп офіційної/радянської пропаганди», «радянський штамп», «ідеологічне кліше», «публіцистичне кліше»: реакціонер-націоналіст, розбирати, соцта- бір, формаліст; ідейність і беззавітна відданість, караючий меч клясового правосуддя тощо.

Дефініції кількох радянізмів (напр., безрідний космополіт, роз- стрільний список) містять описові конструкції зі словами тоталітаризм, тоталітарний: «мовою тоталітаризму», «у тоталітарній державі».

Ідеологічного компонента набувають радянізми, що так чи так відбивають реалії радянської економіки, мистецтва, дозвілля: завпрод, роб- коп (норм. робкооп), спецбуфетівський, спорторг, студзагонівський, турбаза; дівчата з веслами. Такі на позір малозначущі з ідеологічного погляду слова і словосполуки демонструють те, що домінувальна комуністична ідеологія просочила не тільки офіційне, а й повсякденне мовобуття радянської людини, що властиво репресивній політичній системі. Важливо зазначити, що істотна частка джерел СМТО -- це тексти, опубліковані вже в незалежній Україні, а тому описувані одиниці здебільшого потрапляють в іронічний контекст, а подекуди й самі його створюють, пор.: «із пухкими од спецбуфетівського жирку рученятами» (СМТО, 2022, с. 668); «такі собі романтики, що наважилися відпочивати на огидних карпатських турбазах, де коридори пахнуть карболкою, а мінеральна вода -- нафтою» (там само, с. 715); «Як повідав би Класик, там було все і звідусіль [про живі статуї]: золото, бронза, мармур, гіпс, тутанхамони, інки..., арлекіни, дискоболи, лучники, дівчата з веслами» (там само, с. 176).

По-друге, групу радянізмів кількісно збільшують одиниці, які не позначені ремаркою рад., однак у своєму складі та/або у тлумаченні містять ідеологійно марковані слова і сполуки слів, зокрема СРСР (Радянський Союз), радянський, соціалістичний, комуністичний, пролетарський, а також похідні утворення від партійно-радянських назв, пор.: більшовиць- ка система, комуністична система, ленінський суботник, червоний прапор тощо. У словнику деякі з таких одиниць супроводжені ремарками: іст. (розкуркулювач, цекіст, смертна десятка); політ. {репресивна система, сталінська система); рос. (общепонятний).

Лексикографійний опис деяких побутовізмів хоч і не містить ремарки рад., але відтворює радянський побут і радянський стиль життя, зокрема із соціальною диференціацією. Наприклад, слова Волга `легковий автомобіль' (там само, с. 117), пижик `шапка' (там само, с. 499) були тоді символом високого соціального статусу, ознакою належности до категорії партійної еліти, яка мала чималі привілеї і володіла значними матеріальними статками. А, наприклад, номінативна словосполука подвійна половинка зі значенням `натуральна кава, заварена в пропорції дві дози кави на одну дозу води. -- Культовий напій міської, зокрема київської, інтелігенції часів СРСР' (там само, с. 532) характеризує іншу соціальну страту -- тодішню київську інтелігенцію, представники якої, шукаючи смак, прагнули свободи У тоталітарному суспільстві навіть їжа стає одним із потужних механізмів при-мусу та контролю. В історії українського народу свідченням цього є Голодомор 1932--1933 рр., коли радянське партійне керівництво упокорювало українців че-рез упровадження голоду як форми політичного терору, що на кілька прийдешніх поколінь визначило культуру споживання та гастрономічну поведінку українців. У новій книзі, присвяченій вивченню їжі в пізньорадянський період, О.В. Стяж- кіна наголошувала, що «в культурі раціонального насичення та в радянській економіці нестач» не йшлося про пошуки смаку, а лише про пошуки самої їжі (Стяжкіна, 2022, с. 357). Дослідниця дійшла висновку: «Смак як усвідомлений, запланований, цілеспрямований вибір залишається проблематичним і майже не-досяжним у пізньорадянські часи, так само проблематичним, як і пов'язана зі смаком та вибором свобода» (там само, с. 358)..

По-третє, з огляду на специфіку матеріалу, узятого для лексикогра- фування, і окресленого контексту більшість радянізмів набувають статусу антирадянізмів, тобто одиниць антитоталітарної мови (Вежбицька, 1993) / альтернативного дискурсу (Зарецький, 2000). Вони репрезентують ідеологію, протилежну панівній комуністичній, та через виразну неіативнооцін- ну конотацію втілюють стратегію мовного спротиву Протиставлення тоталітарної і антитоталітарної мови (А. Вежбицька), або офіцій-ного й альтернативного дискурсів (О.В. Зарецький), на думку дослідників, варто трактувати як приклади політичної диглосії (Zaslavsky, Fabris, 1982, р. 394--395; Вежбицька, 1993, с. 107). Як зазначав Ч. Ферґюсон, диглосія -- це така мовна си-туація, у якій члени тієї самої мовної спільноти використовують один варіант мови (низький -- переважно територіальний діалект, що його засвоюють удома, у сім'ї) у звичайній повсякденній комунікації, а інший (високий -- літературна мова, яку вивчають в умовах формальної освіти) -- лише в офіційній писемній та усній кому-нікації, та ніколи не вживають у повсякденному спілкуванні (Ferguson, 1959, р. 331, 336--337). Якщо ж екстраполювати це поняття на мовну ситуацію радянської доби, то регістр тоталітарної мови поширювався здебільшого в офіційній комунікації, дуже рідко -- у повсякденному мовленні, а ось антитоталітарний регістр, навпа-ки, охоплював лише повсякденне усне і рідше (через небезпеку дістати жорстоке покарання від репресивної машини) -- писемне спілкування, наприклад, приватні листи, «шухлядна література», самвидав тощо (Зарецький, 2000, с. 67)., засвідчуючи «наростання непокори тоталітарному режиму в Україні й закладання підґрунтя свободи слова всупереч терору та всеохопному контролю держави й партії» (Ренчка, 2022, с. 124). У такий спосіб постає перелицьована офіційна мова зі зміненим полюсом ідеологійної оцінности як потужна протидія комуністичній пропаганді, на що в СМТО вказують функціонально-стильові та емоційно-експресивні ремарки, подані біля ремарки рад.: 1) рад., рос., розм. (совєтизований); 2) рос, рад, несхв. (заградотряд); 3) рад., зневажл. (батько народів) тощо. Зрозуміло, що антитоталітарну семантику можна зреалізувати лише у відповідному контексті. Як зауважив О.В. Зарецький, «про особливості приватного, побутового дискурсу тієї доби свідчить пошук підтексту в офіційному дискурсі» (Зарецький, 2000, с. 66).

Стратегію відчуження від радянського зазвичай утілено в тогочасних новотворах із негативнооцінною семантикою -- рад., зневажл. («виїзд- ний» совок 4), утім трапляються приклади, коли антитоталітарні одиниці мають позитивну оцінку, що лексикографійно передають відповідні ремарки рад., жарт., розм. (самвидав).

Для експлікованого вираження негативної конотації слугують різноманітні графічні засоби оформлення слів і словосполук, збережені під час лексикографійної фіксації: уживання літери українського алфавіту є на місці російської літери е в російських словах (антисоветский, антисоветчик, антисоветчина, совєти, советолог, совєтологічний, советский, совєтсько-кримінальний елемент), використання нецитатних (іронічних) лапок 5, семантику яких лексикографійно конкретизує ремарка ірон. (пісні про «мудрість партії», щасливе майбутнє), використання малої літери замість великої (жовтневе свято) і, нарешті, передавання на письмі вимови буквених абревіатур (есесер, еСеСеСеР, есесесерівський), про функціонально-стильову характеристику яких свідчить ремарка розм.

Імпліковане виявлення негативної конотації спостерігаємо тоді, коли в семантиці слова чи номінативної словосполуки розвивається нове значення з протилежною ідеологійною оцінкою, і, відповідно, се- меми в семантичній структурі багатозначної лексичної одиниці поляризовані -- це дає підстави говорити про ідеологійно оцінну енантіосемію. Для розрізнення полярних значень полісемантичного ідеологійно маркованого слова лексикографи використовують ремарки, перша з яких уналежнює одиницю до радянської новомови, а друга (емоційно-експресивна, функціонально-стильова) -- до антирадянського словника, словника спротиву. Наприклад:

* ворог народу* 1. рад. У СРСР: політичний термін на позначення того, кого звинувачують в «антирадянській діяльності» -- нелояльності «Виїздний» (норм. виїзний) совок, рад., зневажл. Калька з рос. выездной (СМТО, 2022, с. 661). У СМТО подекуди іронічні лапки замінено на емоційно-експресивні ремарки несхв., зневажл., хоч в ілюстративному матеріалі відповідні слова і словосполуки послідовно подано в лапках, пор.: «заградотряд» -- у Є. Сверстюка (там само, с. 227), «батько народів» -- в О. Гончара (там само, с. 42). до радянської влади, антиурядовій агітації, шпіонажі або шкідництві.

несхв. Той, хто своєю поведінкою, діями, вчинками завдає шкоди державі, людям, згубно впливає на економічний і культурний розвиток. -- У СУМД: про того, чиї політичні погляди не збігалися з радянською ідеологією (СМТО, 2022, с. 118--119);

сексот [з рос. сексот -- скорочення: секретный сотрудник (укр. секретний співробітник)], -а, ч., рад. 1. Секретний співробітник органів безпеки. 2. розм, зневажл. Доносник, інформатор КДБ у якому-небудь колективі (там само, с. 634).

Іноді протилежну ідеологійну та емоційно-оцінну конотацію того самого слова подано у тлумаченнях, зафіксованих у різних словниках -- у СМТО та в СУМі, пор.:

персональний пенсіонер*, несхв. Представник найпривілейованішої частини населення СРСР -- колишній керівник держави чи КПРС, КДБ, депутат та ін., який загалом уособлює владу. -- У СУМі: той, хто одержує персональну пенсію -- підвищену, яку виплачують окремим громадянам СРСР за особливі трудові та ін. заслуги (там само, с. 488--489);

пролетар*, -я, ч, ірон.-зневажл. Людина з декласованих верств населення, люмпен. -- Мовна гра: пролетар -- пролітати; через нім. Praletarier з лат. proletarius «який дає потомство» -- у Давньому Римі так називали громадян, які не мали ніякого майна, крім дітей (їхня користь для суспільства полягала в народженні дітей). -- У СУМі -- без лапок й іронічно-зневажливої конотації (там само, с. 566).

Для опису значної кількости ідеологійно маркованих одиниць, уна- лежнених до антимови, укладачі СМТО ремарку рад. не використовують, а застосовують інші ремарки -- функціонально-стильові, часові, емоційно-експресивні, емоційно-оцінні (Карпіловська, Козирєва, 2022, с. 7), що зумовлено потребою якнайточніше схарактеризувати складники ідіолекту творчої особистости: іст. (кадебіст); розм. (глушений, кадебешник, каде- бешницький, тамвидав); несхв. (сталінщина, ветерани енкаведе, дика епоха, Совєтська імперія, партійний конвой, цензурний розбій, хазяї життя); ірон. (соцзавоювання, старший брат, кремлівські велетні, професіонали делікатної служби, брежнєвського розливу); зневажл. (брежнєвизм, совковий, совко- вість, совок, комуністична буржуазія, розгул русифікації) та їх поєднання іст., розм. (воронок); іст, несхв. (звірі-енкаведисти); рос, несхв. (совідеолог, совкон'юнктура, совкультура); розм, несхв. (тоталітарщина); розм., рос. (ґебіст, каґебізм, каґебізований, каґебіст, каґебістка, каґебістський); рос, розм. (совєтка); розм., зневажл. (кагановичі, гомо совєтікус, совдепівський); зневажл.-ірон. (міра покарання, соцвідгодівля); ірон., розм. (се-ре-сер); жарт., розм. (самвидавчий); рос, розм., зневажл. (совдепія); рос., розм., несхв. (советчик, совітка) тощо.

Отже, завдяки поєднанню ідеографійного та лінгвокультурологічно- го підходів, залученню енциклопедичних визначень, урахуванню валентности витлумачених слів і словосполук у СМТО вдалося представити модель лексикографійного опису одиниць тоталітарної та антитоталітар- ної мови. Важливим є також і соціолінгвістичний вимір, адже радянізми й антирадянізми, зібрані й описані в СМТО, дають змогу реконструювати соціополітичні та соціокультурні умови, на тлі яких розвивалася українська мова і суспільство в радянську добу, а також оперувати цінним лексикографійним матеріалом для поглибленого вивчення такої важливої соціолінгвістичної проблеми, як мова та ідеологія.

Надалі СМТО може стати основою для створення окремого словника мови радянської доби, а уточнення реєстру тоталітарного й анти- тоталітарного лексикону, з'ясування семантичних нюансів його одиниць вимагатиме обов'язкового застосування соціолінгвістичних методів збирання різноманітного матеріалу для словника, зокрема анкетування та інтерв'ювання українців різних поколінь і різного соціального статусу, в історичній та повсякденній пам'яті яких так чи так закарбувалося радянське.

1.2 Соціально маркований лексикон

Дослідження соціальної диференціації мови є пріоритетним завданням соціолінгвістики, а укладання словників соціальних діалектів -- та галузь, що об'єднує соціолінгвістику з лексикографією. Сьогодні точаться дискусії про надання соціальній лексикографії, або соціолексикографії На розвиткові української соціолексикографії істотно позначилося те, що функ-ціонування самих соціальних діалектів української мови, як і їх вивчення та лексикографування було узалежнено від панівної ідеології радянської держави і впроваджуваної мовної політики. Перераховуючи основні риси української мови періоду тоталітарного лихоліття, які переконливо засвідчують її колоніаль-ний стан, Ю.В. Шевельов наголошував на недорозвиненості урбаністичних форм комунікації, відсутності міського жаргону / сленгу, відмінного від російського (Шевельов, 1998, с. 172--173; Шевельов, 2009, с. 327--328), відзначав, що соціаль-ні діалекти, зокрема сленг, не потрапляли до радянських словників (Шевельов, 2009, с. 327--328). Уже в незалежній Україні почали активно з'являтися соціолек- сикографійні дослідження, які забезпечили тяглість традицій українського слов-никарства в царині опису соціально маркованої лексики, що тривалий час пере-важно розвивалися поза межами підрадянської України, у діаспорі (зосібна, праці О.Т. Горбача). Докладніше про історію вивчення українських соціальних діалектів див.: (Ставицька, 2005a, с. 54--141; Масенко, 2010, с. 83--96; Таран, 2016)., що постала на перетині лексикографії та соціолінгвістики, статусу окремої мовознавчої дисципліни.

Наприкінці 20-х років XX ст. Б.О. Ларін акцентував на специфіці взаємодії мови і соціуму: «Мова завжди є фактор соціяльної диферен- ціяції не в меншій мірі, ніж фактор соціяльної інтеграції» (Ларин, 1928, с. 190). Справді, соціальна інтеграція суспільства загалом стає можливою внаслідок розвитку та розпросторення літературної мови, а соціальна диференціація спричиняє функціонування соціальних діалектів як додаткового засобу спілкування в межах певних соціальних груп. Окрім цього, як зазначала Л.О. Ставицька, «жарґонно-сленґова комунікація є соціяльно диференційованою за своєю природою не тільки тому, що вона закріплена за молодіжним, кримінальним, професійним, сімейним соціюмами, а й тому, що є релевантною до тих соціолінгвістичних перемінних (вік, стать, професія, рівень освіти, місце проживання тощо), які визначають людину як істоту соціальну» (Ставицька, 2005a, с. 149).

Для виявлення точок перетину між соціолінгвістикою і лексикографією звернемося до словника Л.О. Ставицької «Український жарґон» (далі -- УЖ), який сконденсовано відбиває бурхливе життя українського соціуму на зламі століть. У цьому словникові лексикографійна систематизація реєстрових одиниць, які позначають типи людей (за віком, статтю, соціальним станом, професією, родом занять, національністю та ін.), стосунки між ними, соціальну активність і поведінку тощо, унаочнює антропоцентричну спрямованість субстандартних мовних утворень.

Антропоцентричність жаргону демонструють тлумачення будь-якого жаргонізму, наприклад: Торба, 1. у знач. безос.-пред.; кому, з чим; мол. Безвихідна ситуація: крах, кінець. ¦ Заганяти / загнати в торбу когось. Створити для когось безвихідну ситуацію; поставити у залежність. Потрапити в торбу. Мати великі неприємності; потрапити в безвихідну ситуацію. 2. -и, ж.; студ. Сесія. 3. -и, ж.; нарк. Ефект від куріння марихуани. 4. мол.; схвальн. Про те, що захоплює, вражає. //у знач. вигуку; мол. Вищий прояв радости, насолоди і под. (УЖ, 2005, с. 321).

Уміщені в додатках до словника лексико-семантичні поля бурсацько-семінарського жаргону (там само, с. 462--470) та молодіжного сленгу кінця XX -- початку XXI ст. (там само, с. 471--480), де за тематичним принципом упорядковано словниковий реєстр, засвідчують, що найшир- ше представлено лексико-семантичні поля «Людина», «Емоції», «Моральність», «Дії», «Спиртне», «Секс». У Покажчику синонімів переважають синонімні ряди з домінантами дівчина, жінка (там само, с. 390--391) і хлопець, чоловік (там само, с. 400).

Засобом відтворення соціолінгвальної інформації у словнику слугують ремарки, що, з одного боку, характеризують соціально марковані слова чи словосполуки як реєстрові одиниці, а з іншого, -- ідентифікують ту чи ту соціальну групу або верству, у середовищі якої вони виникли і/або поширені. Наприклад, ремарки інтел. -- з мови інтелігенції (мистюк, сюр); байк. -- із жаргону байкерів (круйзер, совкоцикл, стоппі); сист. -- з мови хіпі (піпл, семема 1; траса, семема 1; фенечка, семема 1 Далі відповідну семему позначатимемо лише цифрою біля слова.; цивіл) позначають слова, що властиві мовній поведінці представників відповідної верстви / соціальної групи і є мовним складником її субкуль- тури. Найпоширеніші «соціальні» ремарки, які позначають одиниці корпоративної мови, що вказують на належність до девіантних прошарків суспільства: крим. -- із жаргону кримінальних злочинців (кодло, наїзд 1, сходка, фіґарка, халтурити); маф. -- з мови мафіозі (наперсточник, су- ботник); нарк. -- з мови наркоманів (марамулити, обдовб, ширка); пов. -- з мови повій (альфонс); токс. -- з мови токсикоманів (втикати 7, фурик 2); тюр. -- тюремна лексика (забрало, попкар, тромбон, шаха) та ін.

Вік як важливий демографічний параметр репрезентовано ремаркою мол. -- із загальномолодіжного жаргону (батрак, вар 'ят, вініл, гармидер, гевал, накотити, пацик, понтово). Утім частіше семантична ознака `вік' «співпрацює» з ознаками `освіта' або `належність до молодіжних організацій', що узвичаєно передають ремарки: шк. -- з мови школярів (доза, кондуїт, коник); студ. -- з мови студентів (абітура, суелем, сулеме, уні- вер, фіалка, фреш, школа); студ., шк. (франя); пласт. -- з мови пластунів (скаутів) (наплечник, морзетка, обручек, псевда, руханка).

Проте кількісно переважають ремарки, які подають відомості про джерело виникнення та сферу вживання жаргонізмів. Указуючи на рід занять, професію мовців, ремарки слугують своєрідними соціальними маркерами: вид. -- з мови працівників видавництв (закладняк, метелик); журн. -- з мови журналістів (замануха, компра; лінивий на рот); комп. -- з мови програмістів та користувачів персональних комп'ютерів (адмін, апдейт, материнка, юзер); конд. -- з мови кондукторів-контролерів громадського транспорту (груша, мандат); муз. -- з мови музикантів (ревер, саунд, соляк, фоно); пол. -- політичний жаргон (харчблок, яблучник); спорт. -- з мови спортсменів та спортивних фанатів (збірник, молодіжна, розмочити, свічка); торг. -- з мови працівників торгівлі (івасик, розбити) та ін.

Прикметно, що жаргонізми не втрачають зв'язку із соціальною групою, у середовищі якої вони з'явилися, навіть тоді, коли потрапляють до лексикону іншої соціальної групи або коли їх «привласнює» і поглинає загальний жаргон. Наявність кількох «соціальних» ремарок біля однієї реєстрової одиниці або семеми багатозначного слова інформує про міжжар- гонну взаємодію. Постійне поєднання ремарки бізн. (з мови бізнесменів) з іншими «соціальними» ремарками свідчить про те: 1) за допомогою яких ресурсів сформовано жаргон нової для українського соціуму соціальної верстви (нагадаємо, що словник вийшов 2005 року): бабоси (мол., бізн.); наїжджати (крим., мол., бізн.); тонна (мол., крим., бізн.); нагріти (торг., бізн., мол.); налічман (крим., бізн., мол.; жарт.); відбити бабки (торг., бізн) тощо; 2) жаргон бізнесменів став джерелом поповнення інших жаргонів: дах 2 (бізн., крим); перетерти (бізн., крим, мол.); підйом (бізн., крим.).

Як відомо, словам, поширеним в усному мовленні, до яких уналеж- нюють і жаргонізми, властиве виразне емоційно-експресивне забарвлення (жартівливе, іронічне, вульгарне, згрубіле тощо), відповідно соціальна маркованість жаргонізмів часто поєднується з конотативною семантикою. У такому разі в УЖі використано подвійні позначки: нетлінка (ін- тел.; ірон), бурситет (мол.; ірон), бонус, відірватися, грамотний (мол.; схвальн.), випендрас, непруха (мол.; несхвальн.), пенсія (студ.; жарт.), копито (мол., крим.; зневажл.), дискурс (мол., інтел.; жарт.), спудей (мол., студ.; жарт), драхми (крим.; жарт.), лярва (крим.; згруб.) тощо.

В «Українському жарґоні» відбито тогочасну мовну ситуацію в Україні, яка вирізнялася масовим українсько-російським білінгвізмом, що сформувався під тиском радянської мовної політики, спрямованої на русифікацію українців, і з різних причин майже три десятиліття продовжував свій інерційний рух у незалежній державі. У словнику зафіксовано значну кількість слів-кальок, суржикізмів, російських украплень, наявність яких Л.О. Ставицька пояснювала природою «розмовної, в тому числі народнорозмовної, стихії в українському лінґвокультурному просторі» (Ставицька, 2005b, с. 21). І хоч у цьому словникові запропоновано ремарку рос. (російський, з російської мови) для позначення жаргонізмів, які так чи так зазнали впливу російської мови (бомж, ботати, жиґан, жмурик, кран- ти, лажа, півник, самопальний, сверчок, сексот, совдеп, ханига, хрущоба, чмо, шалава, шарага, шарашка), однак часто такі субстандартні одиниці не марковано (вольняшка, кавеен, колега, комок, общак, стрьомний, стрьомно, тормоз, тормозило, тормозитися, тормознути, торчок, убойний та ін.).

Тривалі спостереження соціолінгвістів за мовною поведінкою людини як члена соціуму дають підстави стверджувати, що навіть в од- номовному суспільстві індивід упродовж життя опановує два або кілька мовних кодів (наприклад, діалект, жаргон і літературну мову), набуває відповідних мовних навичок, оскільки одночасно може належати до різних мікросоціумів. У такому разі доцільно говорити про носія жаргону як білінгвальну мовну особистість, яка перемикає коди залежно від екстра- лінгвальних і лінгвальних чинників (див.: Ставицька 2005а, с. 142--143). Соціолінгвісти встановили багато фактів, які свідчать, що перемикання кодів у лінгвально однорідних суспільствах та вибір однієї з кількох мов у мультилінгвальних суспільствах тотожні за значенням (Gumperz, 2009, p. 67). Словник «Український жарґон», як і такі самі словники, лексико- графійно відтворює мовну поведінку білінгва, адже в кожній словниковій статті спрацьовує механізм перемикання із жаргонного коду (вокабула) на літературну мову (дефініція).

Як відомо, субмови швидко змінюються (Ставицька, 2005a, с. 37, 45), а оскільки від часу публікації цього словника минуло майже 20 років, украй назріла потреба створити «Великий словник українського жаргону», про який мріяла Л.О. Ставицька.

Взаємодію двох площин -- територіальної та соціальної диференціації мови -- продемонстровано у словнику «Лексикон львівський: поважно і на жарт» (далі -- ЛЛ). Мета його укладання -- «показати мовлення українського Львова впродовж XX століття» (ЛЛ, 2019, с. 8) у контексті історії та культури міста і менталітету львів'ян (Хобзей, 2019, с. 43).

Ремарки в цьому словникові, як і у словнику «Український жарґон», характеризують одиниці львівського лексикону за родом занять чи професією мовців: військ. -- військове (упівець, упівський); крав. -- кравецьке (канафас, розгар, шлюфка); мед. -- медичне (б'ючка, гостець, обпатрунок, пропуклина, цукриця); муз. -- музичне (батута, денотувати, касівник, оркестра / оркестра, пузон); футб. -- футбольне (гасити, головкувати, копун, ремісувати, фавль; копаний м'яч); шах. -- шахове (бігун, вежа, ґер- мак, лицар, нижник, паж, ришада, шах-шех-тур).

Інформацію про вік містить ремарка дит. -- дитяче (байкати, бека, бонцьо, буба, вава, гава, гамати, дідьо, дупка, кака, люля, моня, папа,

тютя, цьомати, чіча, язьо; піти гайту). Вікову ознаку здебільшого поєднано із вказівкою на рівень освіти: шк. -- гімназійне, шкільне (ганде- леска, гачити, куйон), студ. -- студентське (бебе, бульбулятор, еміненція, ляборка), шк., студ. (бомба 4, вікно 2, пара 2, плавати). Однак у цій лек- сикографійній праці віковий вимір лексикону не обмежений лише ремарками. У передмові до першого видання словника «Слова і місто, або місто в словах» Н.В. Хобзей, автор ідеї та відповідальний редактор, зауважила, що у словникових статтях зазначено, яке саме покоління вживає описуване слово -- молодше (м), середнє (ср), старше (ст) (Хобзей, 2009, с. 39). У такий спосіб словникарі, зважаючи на віковий параметр, намагалися відтворити міжпоколіннєвий зріз лексикону, але, на жаль, у новому виданні словника від цієї ідеї автори відмовилися (ЛЛ, 2019).

З-поміж усіх ремарок Н.В. Хобзей виокремила ремарку вул. (вуличне), зазначивши, що її «вперше використав Олекса Горбач у праці “Арґо в Україні”» (Хобзей, 2019, с. 42). Ця ремарка безпосередньо вказує на балак балак 1. розмова, мова. 2. говірка львівських батярів (ЛЛ, 2019, с. 70--71). -- соціолект, що побутував у середовищі соціальної групи батярів батяр 1. кримінальник, розбишака (перев. з околиць Львова початку ХХ ст.).

2. зухвалий, відважний хлопець, який більшість часу проводить на вулиці в това-ристві приятелів; хуліган, розбишака. 3. молодий мужчина, який живе розгульно. 4. людина, яка не зважає на прийняті звичаї і любить забавлятися. 5. веселий, компанійський хлопець із добрими манерами, зокрема шляхетним ставленням до жінок. 6. лайл., жарт., ірон. батярусик (там само, с. 79--80). і вербально репрезентував їхню субкультуру, напр.: вул. -- вуличне (люмп, люнути, маґола, наківаний / накиваний, орудка, порекло, хатранка). У монографії «Мова Львова, або коли й батяри говорили» Л.М. Підкуймуха продемонструвала, що мова вулиць міжвоєнного Львова, відображена в тогочасних художніх текстах, передусім пов'язана з балаком, або батяр- ським жаргоном (Підкуймуха, 2020, с. 134--151).

Н.В. Хобзей також пояснила, що завдяки використанню ремарки вул. «намагалися показати відмінності між мовленням інтелігенції, освічених свідомих українців та мовленням тих суспільних верств, для яких характерним було вживати “балак” чи його елементи. Якщо в “балаку” таке слово могло бути і нейтральним, і, за конкретних обставин, експресивним, то в мовленні інтелігента здебільшого ставало експресивно маркованим» (Хобзей, 2019, с. 42). Отже, потреба залучити ремарку вул. (вуличне) зумовлена прагненням закцентувати як на соціальній диференціації мови (соціальна вісь «батяри -- галицька інтелігенція») До словникової статті балак для привернення уваги першою ілюстрацією вміще-но застереження Н.В. Хобзей про те, що «мовлення українського Львова репре-зентує й мовлення галицької (зокрема львівської) інтеліґенції, а не тільки балак, який часто є просто кіндерським балаком» (там само, с. 70)., так і на її стилістичних можливостях, що узалежнені від соціальних параметрів мовців. Лек- сикографійно увиразнено мовлення інтелігента як білінгвальної мовної особистости, яка володіє двома або навіть трьома мовними кодами -- літературною мовою, балаком, а, можливо, ще й територіальним діалектом, засвоєним у дитинстві, і залежно від екстралінгвальних чинників перемикається з одного коду на інший. Зауважимо, що, за спостереженнями Л.М. Підкуймухи, батяри теж перемикали коди, зокрема із жінкою вони спілкувалися українською літературною мовою (Підкуймуха, 2020, с. 140), яку, очевидно, уважали престижнішим кодом. Такі приклади зазвичай кваліфікують як реалізацію категорії ввічливости, що, безумовно, заслуговує на лексикографійну фіксацію.

Зазначимо, ремарку вул. подекуди подано поряд з іншими «соціальними» ремарками, що відображає взаємодію балаку переважно з мовленням злодіїв і зрідка -- з мовленням інших соціальних груп (військових, музикантів, школярів), пор.: вул., злод. (айнбрух, бруст, гершт, ляфіринда 1, манька, пакші, скіла, скок, сюдемка, цегольник, цєншкосрай, шлямувати; кін- дерскій балак, брати до млина, робити сіць, зробити скок, сцяну / сьцяну робити); злод, вул. (витрих, міхалок, розпорювання, шабри; взяти за фрак, дати фрака); тюр., злод., вул. (виспівати); військ., вул. (пака 4); військ, тюр. (стягнути копита); вул., муз. (весло); вул., шк. (афішуватися 3, біха); шк, вул. (цимбергай / цімбергай) тощо.

Укладачі «Лексикону львівського...» урахували соціолінгвальну інформацію, яку передає наголос, і для відтворення особливостей мовного побуту Львова, його фонетичного портрета зберегли у словнику «львівське» наголошування (наприклад: адвокат, подушка, портфель, трамвай, содовий та ін.).

Отже, метамова лексикографійного опису вможливила деталізовану репрезентацію соціолінгвальної інформації в аналізованих словниках, опри- явнюючи соціальну диференціацію мови, що сприяло розв'язанню таких соціолінгвістичних проблем, як мовна ситуація і мовна політика, етномов- на ідентичність, мовна варіативність, зумовлена структурою соціуму тощо.

2. СОЦІОЛІНГВІСТИКА І УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ

До народної лексикографії, умовно виокремленої в межах народної лінгвістики Уперше про важливість вивчення народної (наївної) лінгвістики, від англ. folk linguistics (реакції на мову і розмови про мову пересічних мовців, зокрема інфор-мантів, з якими працює дослідник у польових умовах), як самостійної соціолінг-вістичної проблеми заявив Г.М. Генінґсвальд (Hoenigswald, 1966). Узагальнюючи його ідеї, а також ідеї учасників дискусії (Д. Гаймса, Е. Гауґена, Ч.А. Ферґюсона, В. Лабова та ін.), В. Брайт констатував, що народні погляди на мову (судження пересічних людей про свою мовну поведінку і мовну поведінку інших) станов-лять частину мовної ситуації, проте застеріг дослідників від буквального ото-тожнення народних думок із реальною мовною поведінкою (Bright, 1966, р. 13). Докладніше про наївну лінгвістику див. також: (Яворська, 2000, с. 146--148)., традиційно зараховують словники в найширшому розумінні цього слова, укладачами яких є пересічні мовці. Якщо провести паралель між академійною практичною лексикографією і народною лексикографією, то основні відмінності полягають у тому, що, по-перше, остання не має науково-теоретичного підґрунтя, по-друге, народні словникарі, на противагу професійним, не мають філологічної освіти, а фахового лексикографійного підготування і поготів, у народнословникарській діяльності вони спираються на власний мовний досвід та намагаються зімітувати досвід професійних лексикографів. До появи інтернету народну лексикографію зазвичай представляли народнолексикографійні фрагменти з его-текстів (щоденників, мемуарів, листів), звичайні списки слів і народні словники, що їх укладали пересічні мовці -- носії певного територіального або соціального діалекту. Натомість розвиток інтернету і, відповідно, електронної комунікації спричинив неабияку активізацію метамовної рефлексії мовців (Crystal, 2005). Дослідники спостерігають розвій інтернет-лінгвістики загалом і народної інтернет-лінгвістики зокрема та визнають їх вивчення перспективним для соціолінгвістики (Crystal, 2005; Thurlow, 2001, р. 287, 289). Уважаємо, що в цьому контексті народна інтернет-лексикографія не становить винятку та заслуговує на дослідження.

Варто наголосити на ще одній тенденції, що характеризує розвиток народної лінгвістики в комп'ютерно-інтернетну добу. На думку науковців, народне і професійне мовознавство взаємодіють. Унаслідок інтенсифікації метамовної рефлексії мовців знання зі сфери професійної лінгвістики переміщуються у сферу повсякденної свідомости, водночас скорочуються зони професійних знань, які були б недосяжними для нефахівців, принаймні на думку останніх.

Що ж найбільше впливає на українську народну лексикографію, трансформація якої відбувається в цифрову епоху, і зумовлює її наближення до професійної лексикографії?

Передусім те, що здобутки української академійної лексикографії стали доступними для вільного онлайн-користування: це і друковані видання в зацифрованому форматі, і повноцінні онлайнові версії словників, серед яких найзапитуваніший онлайн-формат СУМа. Для надання лексикографійної інформації про слова української мови (їх словозміну, синонімійні, антонімійні зв'язки), а також про українські фразеологізми наукові співробітники Українського мовно-інформаційного фонду НАН України створили електронне видання «Словники України» (генеральний реєстр становить 258 тис. одиниць), а згодом -- і вебсайт «“Словники України” online» (СУопйпе).

Задовольнити гостру потребу у «вільнопоширюваних електронних словниках, призначених насамперед для машинного використання -- забезпечення повнотекстового пошуку в пошукових системах, побудови комп'ютерних моделей мови, розпізнавання й генерування текстів українською мовою та інших завдань» (Старко, Рисін, 2020, с. 135), були покликані комп'ютерні лінгвістичні проекти гурту R2U. Це, зокрема, проект «Російсько-українські словники» (R2U), що охоплює 16 словників загальним обсягом 345 тис. словникових статей, і словник словозміни «Великий електронний словник української мови» (ВЕСУМ), про які удокладнено йдеться у: (Старко, 2017; Старко, Рисін, 2020).

Інтернет-спільнота отримала як вільнодоступні джерела лексикографічної інформації, так і зразки для наслідування. В умовах віртуального спілкування пересічні мовці не лише раз у раз звертаються до словників (і, як не дивно, можуть навіть цього не усвідомлювати, адже словники вбудовані практично в усі сучасні електронні пристрої), а й долучаються до лексикографування. Достатньо згадати про Вікіледію (wikipedia.org), що, за самовизначенням, є вільною багатомовною онлайн-енциклопе- дією, мета якої -- зробити знання доступними кожному. У створенні народної енциклопедії, як часто називають Вікіледію, може брати участь будь-який користувач мережі, додаючи власні тексти або редагуючи вже написані, звичайно, за умови дотримання певних вимог. Українська Ві- кіледія, що з'явилася 2004 року, сьогодні нараховує понад 1 мільйон статей і має більше 700 тис. зареєстрованих користувачів (http://surl.li/keus, дата звернення: 12.11.2023). Як один із супутніх проектів Вікіпедїї невпинно розвивається український Вікісловник (http://surl.li/hcdpf, дата звернення: 12.11.2023) -- багатомовний онлайн-словник довільного наповнення, який має 55573 статті. Він функціонує на тих самих засадах, що й Вікіпедія. Користувачі (звичайні дописувачі та адміністратори) керуються розробленою лексикографійною концепцією, основними принципами якої є однаковість і системність, інтегральність і відповідність загальним лінгвістичним принципам, опора на лексикографійні та літературні джерела (http://surl.li/ncbkp, дата звернення: 12.11.2023). Такий підхід до лексикографування дослідники (див., наприклад, Левченко, 2017) визначають як керований варіант народного словникарства.

А як взаємодіє соціолінгвістика і українська народна інтернет- лексикографія?

Проблема соціальної диференціації мови цікавить не лише професійних лексикографів і соціолінгвістів, а й словникарів-аматорів. Сьогодні поширеною стала практика укладання онлайн-словників сленгу, жаргону, неологізмів. Наприклад, в українському сегменті інтернету 2012 року з'явився онлайн-словник «Мислово» (далі -- СМ). Слогани цього словника сформульовано так: «Словник, який пишеш ти! Скажи своє слово» і «Не бійтеся писати у словник!» (СМ). Ще у квітні 2021 року словник нараховував понад 5 тис. словникових статей. На його вебсайті зауважено, що це «словник сленгу та сучасної української мови, який творять користувачі. Будь-який відвідувач сайту може додати до словника своє визначення будь-якого слова чи фрази. Мислово прагне бути зручним ресурсом для вивчення та творення сучасної мови» (там само). Відповідно дописувач, зазначивши адресу своєї електронної скриньки, повинен заповнити кілька віконець, які відповідають структурі словникової статті: «Слово», «Визначення», «Приклад», «Подібні слова» (лише з тих слів, які вже є у словнику), «Ваше псевдо».

Та чи справді цей словник є зручним ресурсом для дослідження української мови? Звичайно, він слугує для соціолінгвістів постійно оновлюваним джерелом емпіричного матеріалу, оскільки дає змогу не так уточнити реєстр нових слів і словосполук, з'ясувати їх значення, як дізнатися, як їх тлумачать народні лексикографи. На жаль, налаштування словника не дають змоги повного мірою скористатися поданою інформацією, а отже -- глибше простежити зв'язок між соціолінгвістикою і народною лексикографією. Малоінформативною є паспортизація народних словникарів, адже реєструючись, вони повідомляють лише нікнейм. Не використано можливостей функції гіперпосилання, зокрема, як гіперпосилання оформлено винятково нікнейми учасників проекту, що, напевно, важливо для редакторів сайту, але мовознавці навряд чи матимуть із цього якусь користь. Компоненти сучасного онлайн-словника мають бути оснащені гіперпосиланнями, різноманітними розмітками, статистичним апаратом. Так, модернізація функції «дата написання словникової статті» уможливила б установлення кількости неологізмів, що з'являються у словнику «Мислово» за певний період часу, а також співвіднесення появи неологізмів із соціокультурними процесами. Для соціолінгвістів були б корисними дані про вік, стать, рід занять, освіту учасників проекту «Мислово», а спеціальні налаштування допомогли б вибудувати кореляції між одиницями субстандартних утворень і соціальними характеристиками народних лексикографів, які одночасно є і носіями сленгу, жаргону, суржику тощо. Поки що ж цей словник -- контейнер для накопичення і зберігання субстандартного лексикону зі слабкими механізмами контролю за матеріалом, який надходить: не обмежено можливість подавати словникові статті вже зафіксованих слів чи словосполук, що призводить до появи словникових статей -- дублетів; вокабули дозволено писати будь-якою мовою, а у визначеннях -- використовувати ненормативну лексику, суржик, «головне, аби у словах проглядалася українська мова:)» (СМ, «Умови користування»). У зв'язку із цим дослідники уналежнюють словник «Мислово» до слабокерованого або навіть некерованого варіанта народної лексикографії (див., наприклад, Левченко, 2017).