Мовознавчий аспект відносин народів України і Балтії (Латвія та Литва): соціокультурне спрямування
Метою є розкриття слов'янсько (українських) – прибалтійських лінгвістичних культурницьких зв'язків, які займають почесне місце в історії народів Європи. Розкриття історико-філологічних, етнокультурних фактів, які характеризують балто-слов'янську єдність.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.09.2024 |
| Размер файла | 129,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Мовознавчий аспект відносин народів України і Балтії (Латвія та Литва): соціокультурне спрямування
Ажогіна Н.В.
асистент кафедри іноземних мов хіміко-фізичних факультетів Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна
Анотація
Метою статті є розкриття слов'янсько (українських) - прибалтійських лінгвістичних культурницьких зв'язків, які займають почесне місце в історії народів Європи. Спільна історія цих етносів розгорнулася в І тис. н.е. і пройшла великий шлях. Через розгляд історико-культурних, соціо-лінгвістичних відносин в межах означеної взаємодії здійснюється аналіз особливостей полікультурного соціально-політичного розвитку України і країн Балтії (Латвії' та Литви). До XX століття дослідницький ракурс проблеми коренився у прусському (в Балтійському регіоні) і "великодержавницькому" шовіністичному російському спрямуванні етнознавчих, мовознавчих, в цілому філологічно-лінгвістичних студій. Час після Другої світової війни був періодом асиміляції культур близьких по духу народів в соцреалістичному історико-філологічному соціокультурницькому духовно-світоглядному комплексі. З моменту обрання близькими за історією та культурою народів незалежного шляху розвитку, триває процес розкриття основ їхньої етнічної культурної духовної спільності. Методологія дослідження розкривається через застосування принципів і методів із історичних досліджень, інтерлінгвістики, етнокультури та етнографії, розглянутих на рівні сучасних підходів. У викладі матеріалу має місце розкриття історико-філологічних, етнокультурних фактів, які характеризують балто-слов'янську (далі - українську) єдність історичної долі цих народів, у тому числі, через діяльність визначних особистостей, які доклали зусиль щодо неї. У висновках до дослідження визначено, що часи війн, революцій, викликів і загроз геополітичного характеру зміцнили цю єдність; що дослідження крос-культурного історико-лінгвістичного етнологічного та етнокультурного характеру вимагають подальшого розвитку й поширення на теренах науки і культури, особливо в час російської' навали.
Ключові слова: балтистика, лінгвістика, історія, Балтія, Україна, культурологія, етнологія, етнографія, геополітика.
Постановка проблеми. Сучасне буття України в сім'ї європейських держав має одним із актуальних аспектів - звернення до лінгвокультурних, етнокультурних витоків коренів українського та балтійських народів із колиски європейської цивілізації - індоєвропейського базису, та історії міжкультурної міжетнічної комунікації в Прибалтійсько-Чорноморському часо-просторі (яка має джерела ще у балто-слов'янські часи, коли формувалися народності, що населяли цей регіон. Через історичні епохи - Середньовіччя, нову та новітню історію, ці соціокультурні стосунки стали містком, що з'єднав спільні за походженням і долею народи; ця спільність витримала імперські (прусько-російські) тиски, і сьогодні є справжньою запорукою стійкого спротиву нео-імперству. Протистояння нео-імперству ще більше зміцнює духовні етнічні і загальнолюдські основи, засновані на традиційних для цих народів цінностях та ідеалах. Наше дослідження є спробою з досвіду застосування ремінісценцій історико-лінгвістичного культурогенетичного характеру в напрямі оцінки культуро творчої діяльності особистостей, які стали символами історичних епох та, в цілому, народів, які протистояли й протистоять геополітичним збуренням і загрозам світового рівня. лінгвістичний філологічний єдність
Стан розробленості наукової проблеми спирається на аналіз історичного розвитку українсько-прибалтійських відносин, розглянутих у історичному культуро-лінгвальному аспекті. З метою його всебічного розкриття розглянуті матеріали у річищі етнокультурології та історичної лінгвістики; використані ключові моменти з праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, зокрема, в галузі історичного мовознавства, геоніміки, ономастики. Балтистика є загальним етнокультурним фоном [6], який дає змогу повноцінно розглянути особливості мови, літератури та фольклору балтійських народів, народної творчості, починаючи з часів Реформації. її основоположником в Україні є О.О. Потебня (2016) [33]; її розвивали Я.М. Ендзелін [64], Л.А. Булаховський (2016) [12].
Новітній етап у розвиткові балтистики в Україні розпочався наприкінці 50-х-60-х рр. XX ст.; рушієм цього процесу стала діяльність Української ономастичної комісії [28] та праці В.Н. Топорова ((1962a); (1969b)) [57] та
0. М. Трубачова ((2009a); (1963b) [58]. На теренах України ономастичні дослідження стали впливовим завдяки діяльності таких авторів, як В.П. Петров (2011) [8], І. М. Железняк (2000) [26].
З точки зору дослідження цих процесів литовськими вченими мають значення праці таких авторів: В. Абелі, А. Аугсткалніса, Ю. Бальчіконіса, Е. Блешень, Е. Герман, Ю. Геруліса. К. Дравіньш, А. Зенн, В. Зепса, З. Зінкявічюса, Б. Егерса, П. Йонікас, Й. Казлаускаса, В. Кипарського, Є. Куриловича, В. Мажуліса, Е. Ніемінеца, Я. Отрембського, Х. Педерсен, Ю. Плакіса, В. Руке-Дравіні, А. Саліс, П. Скаржюс, К. Станге, Т. Торбьернссона, Р. Траутмана, Е. Френкеля, М. Фасмера, У. Шмальштіг (Смолстіг).
Значними досягненнями стали праці латвійських авторів: Р. Грабіса,
1. Друівете. Д. Земзаре, К. Каруліса, Б. Лаумане, А. Лаура, Н. Нау, С. Раге, Е. Сойда, Е. Шміте. Також є важливими щодо дослідження роботи зарубіжних авторів, таких, як: А.В. Андронов, Адальберт Бецценбергер, Казимир Буга, Ояр Бушс,
A. Ж. Греймас, Пьєтро Умберто Діні, В. А. Дибо, Зигмас Зінкявичюс,
B. М. Ілліч-Світич, Б. О. Ларін, Август Лескин, Вітаутас Мажюлис, С. П. Микуцкий, Летас Палмайтіс, М. Н. Петерсон, В. П. Петренко, В. К. Поржезинский, Антанас Саліс, М. Ф. Семенова, Войцех Смочинський, Ф. Фортунатов, Ернст Френкель, Август Шлейхер, Эккерт Райнер, Яунюс та ін.
Видатні українські мовознавці - О.Й. Пріцак (2002) [34], А.П. Непокупний (2003; 2008; 1979a; 1979b; 2000c;2009d) [6;7;28], К.М. Тищенко ((1992a);(2006b)) [42], Ю. I. Садловський (1996) [39], В.Г. Таранець (2004) [41] тощо, розробили значний комплекс літератури, яка охоплює лінгвокультурний простір українсько-прибалтійських стосунків. Анатолій Непокупний був українським мовознавцем, перекладачем, іноземним членом АН Латвійської Республіки, головою Української ономастичної комісії, засновником школи балтистики в Україні. У ряду захоплень науковця були стосунки Тараса Шевченка з Литвою, українсько-литовські, українсько-латиські літературні відносини; зусиллям А. Непокупного у Старому місті (м. Вільнюс) встановлено меморіальні дошки, які розповідають про перебування в Литві Тараса Шевченка. Омелян Пріцак був відомим філологом, першим директором Українського наукового інституту Гарвардського університету, членом НТШ, Латвійської АН. Передчасно пішов з життя Юрій Садловський - український поет, літературознавець і перекладач, який був популяризатором української культури в Латвії, латвійської культури в Україні, укладачем першого українсько-латиського розмовника; викладав українську мову в Ризькій українській ЗОШ, працював на філологічному факультеті Латвійського університету; з 2010 р. викладав латиську мову на факультеті міжнародних відносин ЛНУ імені Івана Франка. Валентин Таранець був професором кафедри германських та східних мов Міжнародного гуманітарного університету (м. Одеса), автором фундаментальних розробок у галузі мовознавства, балтистики; його праця є основоположною стосовно нашого дослідження в частині застосування балтизмів в українській мові.
У цілому, вимагають подальшої дослідницької уваги наукові напрями, які висвітлюють стан та розвиток культури спільних стосовно історичної долі народів, особливо в умовах спротиву нео-імперським зазіхання новітнього часу, за якого має велике значення огляд історії - культури, мови тощо, цих народів, які обрали шлях вільного розвитку і безпечного прогресивного існування в умовах викликів й загроз, спричинених сучасними негараздами.
Мета дослідження. На підставі даних із історії, етнології, мовознавства, порівняльної лінгвістики, етнокультурології тощо, досліджуються факти, які свідчать про спільність історико-культурного розвитку цих народів та їхню взаємопідтримку в умовах нео-імперської навали.
Виклад матеріалу. У сім 'ї європейських народів слов'янські (далі, українські) - прибалтійські зв'язки історично обіймають важливе місце (2009;2010;2015) [50;66;48;44;45;18]. Вони були генеровані ще у час існування шляху "із варяг в греки" - він пролягав через історичні землі балтів та слов 'ян, від Варязького (Балтійського) моря, далі по Дніпру, далі Руським (Чорним) морем, аж до Царгороду [Синиця Є., 2013;[5],1997;[43], 2013]. Опис цього шляху міститься у "Повісті временних літ", у творі Константина VII Багрянородного "De administrando imperio" ("Проуправління імперією"). Торгівельно-військовий потік мав також відношення до Західної Двини (лат. "Daugava"). У ці часи між Даугавою і Дніпром існувало переволоччя, по якому наші пращури перетягували волоком на барках-лодіях вантажі - мед, хутро, бурштин, ремісничі вироби, лантухи із зерном тощо. "Baltijas jura", - саме так звучить "Балтійське море" латиською, а литовською - "Baltijos jura" (Dini,2000) [62]; воно
перекладається як "Біле". Для пруссів воно позначалося як "Остзеє" - "Східне море".
Контакти між балтійськими і слов'янськими племенами, які населяли цей регіон, мали дружній характер. Лінгвістичною основою цих комунікацій були балтійські мови, які були переважно поширені на східному, південно-східному узбережжі Балтійського моря ([19], Непокупний, 1979a; 1979b; 2000c; 2009d) та мова слов'янських племен. Виняткова близькість цих мовних груп пояснюється певним чином:
1. належністю до однієї групи індоєвропейських діалектів;
2. відносно пізнім територіальним зближенням носіїв мови;
3. наявністю загальної балто-слов'янської мови;
4. споконвічним входженням слов'янських мов до групи балтійських мов, з яких вони виділилися на південно-східній периферії балтійського ареалу. Саме масив балтійських мов є предком слов'янських мов; ці мови продовжили співіснування та взаємозбагачення в часи Середньовіччя ([19], Непокупний, 1979a; 1979b; 2000c; 2009d).
Найглибший шар балтизмів на території України простежується в гідронімії; його південна межа сягає верхів'їв правих приток пониззя Прип'яті та гирла Десни [[17] (2013), с.12]. Вплив балтизмів фіксується у гідронімічному закінченні угро-фінського "va" - "вода", "темна, болотяна, глибока вода"; вони були розповсюджені серед назв північно-західних, західних і східних річок Європи (Даугава, Сава, Сучава, Морава, Неретва, Нарва, Нєва, Влтава). Згідно О.Н. Трубачова, у назвах річок Правобережної України (також, населених пунктів) часто зустрічається кінцеве звукосполучення типу -hwa, -kwa, -kawa, -wa (Трубачёв, (2009a); (1963b); (1968c) [58]. В Україні мають балтійське походження назв річок: Вилія, Кудрявець, Роставиця, Івотка, Солотва. Основною територією поширення балтизмів є Полісся; його мовно-етнічні кордони в деяких випадках збігаються з південним кордоном ВКЛ, у 2-ій половині XYI ст. Крім латиської етнонімії (Лотвинъ, Латышъ/Лотышъ, Курланский), у антропонімії українського козацтва XYI-XYII ст., деякі балтійські запозичення мають найближчі відповідники в литовській мові (Топоров, 1962a; 1969b; Непокупный,1979а;1979b;2000c;2009d) [57;28].
Визначально летти (тодішні латиші) були одним зі східно-балтійських племен. У XII-XIII стт. правлючою елітою на їхніх землях стали прусси, які запровадили прусську культуру та латину. Прусський вплив і російський імперський (з XYII ст.), проявилися в тому, що автохтонні території Латвії з XIII ст. вимовлялися як Курляндія, Земгалія, Ліфляндія; мовою автохтонного населення вони звучать: Відземе, Курземе, Латгале, Земгале. Зірки на пам'ятнику Свободи в Ризі символізують єдність історичних земель латишів (Kruk, Sergei, 2009, [65], с.18].
На ХІІІ ст. існували давні латис. етнічно-суспільні утворення: Земгале, Курса, Талава, Єрсіка, Кокнесе (botysze, 1884) [68, с. 741].
У час становлення слов'янської державності на українських теренах, у IX- XI стт., мала місце сприятлива взаємодія балтійських і слов'янських етносів. Одночасно, у VIII-XI стт., сталося масове розселення західних слов'ян на землях балтів. Південні кривичі заснували Смоленські землі (вони були включені до складу Давньоруської держави за часів правління кн. Олега (- 912 р.); з тих пір латиші позначають русько мовних людей як "krievi" (латгал. - krTv), а росію - "Кревія"(латис. Krievija).
Історичні дані про життя латишів в умовах панпруссизму, шведської навали (з XYI ст.) свідчать - латиші були найнижчою соціальною верствою на власній землі; у ці часи назва "latvies"- "латиш" стала синонімом слова "мужик", "селянин", "кріпак", а "німець" - синонімом слова "пан" [https://www.radiosvoboda.org]. У XYIII ст. панпруссизм був замінений на російський великодержавний шовінізм (з часів Петра I); ця ідеологема була продовжена в добу російської імперії (коли переважна більшість цих земель ввійшла до неї); з 1940-го року, з часу радянської окупації, політонім "русские", "советские", отримав для населення Прибалтики суто негативне значення.
З точки зору соціально-економічної історії (розглянутої у розрізі балто- слов'янських стосунків), мають соціокультурне значення заняття місцевого населення (обробка землі, риболовля, скотарство, промисли, ремесло, будівництво), приклади соціальної організації (від сім'ї до народності) населення; їхнє позначення знайшло своє відображення у порівняльній лінгвістиці:_наприклад, латиське "stradat" означає українською "працювати", є співзвучним українському "страждати", слов'янському "страда"; "arkls" (латис.) є "оралом", "rija" - це клуня, рига; інтернаціональним є поняття "соха"; литов. - це "saka" (гілка, сук, розвилина), латис. "saka" - це "розгалуження дерева" (Фасмер М., 2004, с.729, Т.3) [59]; тотожнім за формотворенням є "ратай" (в сенсі "плугатар", "орач"), литов. - "artojas" (Фасмер М., 2004:447, Vol.3) [59]; "рід" - латис. - "rads"[42, с.95].
В. Таранець наводить приклади застосування категорії "людина": "...спорідненими є слова...(лат. "vir" - "чоловік"),..(лит. "v^as^^^^c. "virs")..." (Таранець, В., 2004:112) [41]; також спорідненими є лит. "liaudis" - "народ", латис. "laudis" - "люди" (Фасмер, М., 2004:Vol.54, с.545) [59]. Також близькими є етнічно мовні позначення із культурної сфери, для порівняння: українською: "грамота" - латиською "diploms", "грамота" як знання,- "zinasanasrakstTba", "книга" - "gramata" тощо.
У ХУІІІ - XIX стт. потужне місце в духовному житті на території Латвії (яка увійшла до складу росії) зайняла РПЦ; у Прибалтиці засновуються православні єпархії, особливо це стосувалося Латгалії, яка межувала з північно-західною росією. Одночасно російський царат всіляко підтримував пруських поміщиків у Латвії, здійснюючи насильницьку політику русифікації латишів. Пік великодержавного свавілля у відношенні до Латвії прийшовся на час "біронщини", режиму в російській імперії, названого за іменем фаворита цариці Анни Іоанівни - Ернста-Йоганна фон Бірона. Ставленики Бірона володіли багатьма маєтностями також і в Україні. У час "біронівщини" по росії та на її національних окраїнах ще більше посилився феодально-кріпосницький гніт (Бюлер, Ф. А., 1873) [47].
У цих умовах латиші прагнули зберегти у своїй культурі дохристиянські звичаї, традиції, обряди; особливого значення набуло язичницьке свято "Ліго", (укр. - ластівка), що нагадує купальські свята, є аналогом наших Зелених свят.
Латиське свято "Dziesmu svietki" ("Свято пісні") відбувається в червні, знаменуючи собою вершину пісенної творчості жителів Латвії. З істор. матеріалами, від першого Свята пісні в 1864 р. до фестивалю Латгале пісні в 1940 р., у наш час можна ознайомитись в цифр. колекції Національної бібліотеки Латвії Latviesu Dziesmusvetki (Valentins, Berzkalns, 1965) [71].
Також духовна балто-слов'янська спорідненість була проявлена у творчості Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, гуманістів-просвітителів народознавчого культурницького спрямування ХІХст. Валуєвський циркуляр (1863 р.) пройшовся катком по національних цінностях етнічних спільнот, які вважалися "окраїнними" відносно великодержавної росії. Младолатиський період розвитку літератури і мистецтва розгорнув духовно-культурний потенціал народної творчості, що дало змогу відобразити особливості духовного життя латишів у різні історичні часи. Латиський художник Ю. Феддерс плідно працював на Сіверщині і на Донбасі. На ознаку його пам'яті в Ніжині поіменована вулиця, на фасаді будинку, де він живз 1905 по 1909 рр., розташована меморіальна дошка. У ряді створених ним образів займає особливе місце Святогорська святиня (Свято-Успенська Святогірська лавра
Ж У ній зберігаються мощі преподобного Іоанна, затворника Святогірского (Вечерський, В., 2012) [13]. У наш час, як в грізні роки Другої світової, ця святиня зазнала удару новоявлених "визволителів". Такий самий удар нанесено по "святині" української науки - Харківському національному університетові імені Василя Каразіна, на фронтоні якого містилася пам'ятна дошка на честь філолога Яніса Ендзеліна; він працював тут у 1909-1920-их рр.; у 1911 р. ним була опублікована дисертація на тему: "Славяно-балтийские этюды", у 1922 р. - "Граматика латиської мови" (Непокупный, А., 1979a; 1979b; 2000c; 2009d) [28].
Ще одним свідченням подібної долі братських народів є співпадіння в біографіях зірок духовної і політичної історії - Райніса (Яніса Плієкшанса) (1865-- 1929 рр.) і Михайла Грушевського. З 1897 по 1903 рр. Яніс Райніс перебував на поселенні в росії; тут він завершив епічний збірник поезій "Далекі відгомони синього вечора". Цей шлях також пройшов Михайло Грушевський: 28 листопада 1914 року його заарештували за звинуваченням у австрофільстві, шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців (Крип'якевич, Іван, 2001: 233) [21].
Своєрідним містком між балтійською, слов'янською та індуїстською культурами стало подвижництво Миколи Реріха. Діяльність реріховського товариства "Угунс" ("Вогонь") у 1920-30-і рр. в Латвії, стала вираженням опіки великого подвижника над долею світу в умовах насилля з боку тоталітарних режимів. Реріховский Пакт миру 1935 р. згуртував у духовній єдності людей, які вистраждали феномен збереження пам'яток історії та культури. Саме Микола Реріх писав листи до людства, до французької інтелігенції (в т.ч., до "друга" Й. Сталіна - Р. Роллана), із закликами зберегти християнські святині: Софію Київську, Києво-Печерську Лавру, Почаївську Лавру.
У роки Другої світової цей порив був виражений у творчості Павла Тичини (1891 -1967): "... І я сіяю, крильми розгортаюсь, своїх орлів скликаю, кличу, зву... Я стверджуюсь, яутверждаюсь, бо я живу..." (1943 р.) [www.ukrlib.km.ru].
Ще важливий момент - саме Кобзаря і Гоголя, Микола Реріх цінував більше всього; їм він присвятив рядки свої писемності, "Кобзар" супроводжував його все життя. У своїх нарисах, присвячених Україні, занотованих у Гімалаях, Микола Реріх згадує свої подорожі (Україною та Латвією), виражає захоплення від корифеїв української сцени; його спільна праця з І. Пархоменком, М. Макаренком, В. Хвойкою, М. Біляшівським, Д. Яворницьким, Г. Нарбутом тощо, надихнула вітчизняне культурне життя в часи тоталітарного нищення української культури. Ларець Тараса Шевченка із українською землею, що був заповітний Миколі Мікешину(першому вчителю Миколи Реріха) самим Шевченком, став ковчегом слов'янства. За легендою, слідуючи заповіту Миколи Мікешина, Микола Реріх мав передати його до Канівської землі. Саме Микола Реріх взяв участь в організації першої виставки картин Тараса Шевченка в Києві у 1911 р.; творчість Ігоря Стравинського, Лесі Українки, стала для цього світоча культуриосновою духовного відродження України - як стан ОНОВЛЕННЯ ЗЕМЛІ ([37]; Николай Рерих, 1931, [55]). Творчість і громадянська активність великих діячів культури Прибалтики, України і тодішньої росії високо оцінена в Латвії. Картини Реріха зберігаються в Національному художньому музеї Латвії; у Ризі споруджений пам'ятник Тарасові Шевченку!. * Двідкритий 6 листопада 2015 р.).
Науковим підгрунтям фіксації, в тому числі, національних історичних культуротворчих процесів, стало заснування в 1946 р. АН Латвійської РСР, у ряду іноземних членів якої свого часу перебували А. Непокупний і О. Пріцак. Треба віддати належне російськомовним і українськомовним перекладачам-письменникам, які наближали надбання прибалтійської культури до багатомільйонної аудиторії срср, у 1960-80 рр. Книги латвійських письменників - Лаціса, Упітса, Гриви, Судрабкалнса, Кемпе, Зіедониса, Григуліса, Скуіня, Ваціетиса та ін., були перекладені мовами народів срср.
Великий внесок у справу збереження духовного надбання латишів у вигляді книг, документів, витворів мистецтва тощо, здійснює Латвійська Національна бібліотека: у 2000 р. було відмічено 475-ліття друку першої книги на "загальній Лівонській, Латиській та Естонії мовах". Бібліотека, разом із науковою громадськістю Латвії взяла участь в спільній акції з громадскісю України, присвяченій підтримці в'язнів кремля; мав місце обмін друкованими виданнями, присвяченими історії Латвії та України, особливо, в новітній період; українські видання поповнили фонди ЛНБ та бібліотеку української ЗОШ в Ризі(директор - Лідія Кравченко). У 2017 р. в Єлгаві був похований український поет і перекладач Кость Оверченко бібліотеки в Єлгаві; за збірку "Латвія поетична" він був удостоєний премії Євгена Маланюка. Особливості історичного шляху Латвії, у тому числі, латисько - українські зв'язки, відображені у Латвійському державному історичному архіві; у ньому збергіються понад 6 000 000 документів, присвячених історичним подіям, політичним процесам, соціально-економічному життю на теренах Латвії в період між 1220-1945 рр. [67]. У 1983-90 рр. архівістом і директором ЦДА Латвійської РСР був Рефат Чубаров. Больовою точкою у процесі відтворення автохтонної культури народів Балтії та України стали заходи в сфері реституції. Україна була учасником процесу повернення культурних цінностей до Литви, Латвії та Естонії.
Балтійські республіки стали нашими союзниками на шляху відновлення історичної пам'яті братських народів у культурно спрямованому аспекті. Якщо обернутися до історії українсько-балтійських культурницьких зв 'язків у XX ст., то слід згадати про те, що у 1899 р. у Харкові діяла спілка латиських письменників, були видані їхні праці [52]. Відомим українцем у Латвії був Іван Малиновський.
На початку XX ст. мали місце спроби українців об'єднатися на теренах Латвї, це були зустрічі-панахиди по Тарасу Шевченку; у 1911 р. була створена "Українська Громада" (метою цього об'єднання було гуртування етнічних українців на принципах взаємодопомоги та збереження національної ідентичності). У 1915 р. 12-а армія росії боронила від німецьких окупантів м. Ригу; у її лавах були українці, які об'єдналися навколо газети "Український голос"; її головним редактором був Сергій Володимирович Пилипенко (Півторадні, В., 1982:312) [31]. Згодом ці українці взяли активну участь в Національній революції 1917-1921 рр. У 1933 р. в Ризі було утворено "Латисько-українське товариство"; воно підтримувало зв'язки з культурницькими організаціями Львова, Литовським українським товариством; провело ряд літературно-музичних заходів; була поставлена опера "Запорожець за Дунаєм".
Внаслідок навали РСЧА, у червні 1940 р., осередки культурної творчості національних меншин (на території Прибалтики) були винищені НКВС. Натомість на латвійські терени прийшли концепти й ідеологеми сталінського гатунку: газета "Боротьба" - "Cinja" (латис.), "комуніст" - "komunists" (латис.), "Радянська влада" - "Padomju vara" (латис.), "колгосп" - "kolhozs" (латис.). У 1980- 90-их рр., на хвилі національного відродження в Латвії, були креатовані культурно-просвітницькі товариства українського спрямування: "Дніпро", Український молодіжний клуб, "Славутич" та ін.; була заснована Недільна українська школа тощо. За час свого існування українські осередки в Латвії провели літературні вечори, зустрічі з діячами мистецтва, літературні свята, присвячені Тарасові Шевченку, Лесі Українці та ін. У 2003 р. в м. Даугавпілс, було засновано Даугавпілське українське культурно-освітнє товариство "Мрія". Уродженцем Даугавпілсу був Віктор Ізмайлович Новицький, член Української Центральної Ради.
В українських містах і селищах існують вулиці прибалтійського походження: "Балтійська", "Литовська", "Ризька"; прізвища діячів культури Латвії відтворюють сторінки спільної історії народі: вул. Райніса (мм. Київ, Львів, Чернівці), вул. Упітса (мм. Кривий Ріг, Дніпро). У ході декомунізації мали місце перейменування історичних назвна місцевих мапах, наприклад, пов 'зані з Латиських стрільців", М.І. Лаціса (який від травня 1918 р. перебував в органах ВНК, був головою військтрибуналу 5 -ї армії, головою ВНК УСРР, членом колегії НКВС УРСР, одним із організаторів "червоного терору" в Україні).
Наприкінці 1980-х рр. розпочалося відродження українського руху в Латвії. Українці разом із латишами боролися за відновлення незалежності Латвії у "Народному фронті", взяли спільну участь в "живому ланцюгу" Балтійського шляху, стояли пліч-о-пліч на барикадах у 1991 р. Латвія часів "Атмоди" ("Відродження") стала для України прикладом боротьби за незалежність. У ці роки в Латвії утворюються українські товариства; сьогодні латвійські українці мають часопис та радіо, створено Український інформаційний центр та Ресурсний центр для мігрантів із України, діє Центр соціальних досліджень "Етнікос". За сприянням Посольства Латвійської Республіки в Україні, Почесного консульства Латвії (м. Львів), на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету ім. Івана Франка 25 березня 2010 року були започатковані студії латиської мови в рамках Центру балтистики; у цьому акті взяв участь Почесний консул Латвійської Республіки у Львові - Володимир
З 2011 року латиську мову у львівському Центрі балтистики викладав Юрій СадловськийіМШвІ^^В. Одночасно із вивченням латиської мови, студенти ЛНУ ім. Франка знайомляться з історією, культурою, фольклором, мовою та літературою Латвії; Центр активно живить інтерес до латиської культури та мови в якості об'єкта наукових досліджень, сприяє розвиткові співпраці в галузі балтистики та україністики, між вченими та науковими осередками України, Латвії, Литви тощо.
Латвійська Республіка підтримала Україну під час спротиву російській навалі ще з 2014 р.; латвійські та українські діячі культури, громадські діячі організували спільні акції спротиву військово-політичним діям російських загарбників. Сьогодні українці відчувають всебічну підтримку латвійського народу в справі опору новочасному загарбництву. Частина вул. Антоніяс (м. Рига) перейменована на вулицю Незалежності України; це рішення було прийнято депутатами Латвійської республіки з метою вираження підтримки суверенітету України, її територіальної цілісності, вияву солідарності з героїчною боротьбою українського народу проти російського агресора. Одночасно, 3 березня 2022 року, у Вільнюсі (Республіка Литва), вулицю, на якій розміщене російське посольство, теж перейменували; відтепер вона іменується "Вулицею Героїв України".
У цьому зв'язку огляд литовсько-українських історико-культурних відносин та філологічн-літературних розвідок розпочнемонемо з назви країни "Литва" - у литовській мові вона є Lietuva (походить від назви жителів цієї країни) та "...від назви річки Leita, тобто lieti 'лити'... Структурний аналіз слова (литовською) Lietuva "Литва" дозволяє виділити дві частини Lie-tuvd, які являють собою відповідно кореневу і суфіксальну морфеми..." (Таранець, В.
У цьому аспекті зазначимо, що для нашого дослідження має значення українсько-литовський історико-культурний діалог, започаткований ще у часи ВКЛ. Саме на його південно-східних просторах виникло козацтво, яке згодо отримало статус самостійної військово-політичної сили. У 1550-х рр. діяльність старости черкаського і канівського Дмитра Вишневецького (р.н. невід.-
1 563/1 564)г ВШВк 1 сприяла виділенню козацтва в автономну, незалежну від ВКЛ спільноту; утворенню військово-політичного центру козацтва - Запорізької Січі; також є відомості про те, що списки козацьких реєстрів XYII ст. містять прізвища, які мають корінь - "Лите... Литов..." (Мицик, Ю., 2012) [27].
Також, унаслідок тривалого перебування більшої частини українських земель у складі ВКЛ, пізніших міграцій, донині зустрічаються литов. прізвища: Войшвіло, Бурбело, Нарбут, Дрига, Бутейко, Борейко, Гудович, Граужіс. Пролонговано зберігається пам'ять про цей період української історії в ментальній пам 'яті, у назвах населених пунктів. Зокрема, дані про Литвяки (с. в Україні, Лубенський район Полтавської обл.) свідчать про заселення цієї місцевості литвинами (або литвою), як тоді називали вихідців з території ВКЛ. Литовський півострів став історичною батьківщиною литовських татар з сер. ХУІ, які тоді іменувалися "липки". У добу ВКЛ литовська мова запозичила української слова: kazokas - "козак", Nepras - "Дніпро", trivoti - "тривати", ulioti - "гуляти", vecerioti - "вечеряти", akraicas - "окрайчик", dieska - "діжка", anukas - "онук" (Дини, П. У., 2002:323) [49].
На території ВКЛ Франциск Скорина започаткував книгодрукування; у Литві роботу в якості друкарів продовжили Іван Федоров і Петро Мстиславець;
вони також працювали у гетьмана Григорія Ходкевича Ш' ' який заснував друкарню у Заблудові; першою книгою, надрукованою тут, була "Учительні євангелія" (1568 р.). Спільним моментом щодо розвитку освіти і писемності в Україні і Литві, у ці часи, було заснування католицьких освітніх закладів, які викладали руською літературною мовою. У XVI-XVII стт. важливу роль в розвої культури в Україні відігравали братські школи (Дзюба, О., 2003; [32]) . На початку XYII ст. у Віленській братській школі працювали Леонтій і Стефан Зизанії, Мелетій Смотрицький. Українсько-литовські культурні зв'язки також мали місце у тодішніх центрах освіти і науки: у Вільно, Острозі, в університетах Європи.
У творі "Demori bustar tarorum, litvano-rumetmo schorum" ("Про звичаї татар, литовців та московитів" (1550 р.) М. Лєтувіс (1490-1560), описуючи Україну, захоплюється красою Києва, Придніпров'я (Дзюба, О., 2003) [63]. У 1829 - 31 рр. у Вільні перебував Тарас Шевченко; 13 травня 1961 року на стіні будівлі Вільнюського університету була відкрита пам'ятна дошка; А. Непокупний доклав зусиль до встановлення подібної дошки на будинку по вул. Пілес; іменем Тараса Шевченка названі вулиці у Вільнюсі; 3 вересня 2011 цьому місті встановлено пам'ятник світочу української культури Тарасові Шевченку присвятили свої твори польські і литовські майстри пера - З. Сераковський, Е.-В. Желіґовський, В. Сирокомлі, К. Аґлінскас та ін. Поезія Тараса Шевченка вплинула на творчість литовських письменників:
A. Баранаускаса, К. Сакалаускаса-Ванаґеліса, Й. Білюнаса, А. Вієнажиндіса, Майроніса, Й. Білюнаса, К. Рачкаускаса-Вайраса. Один із перекладачів творів Тараса Шевченка, Л. Ґіра видав у 1912 р. "Taraso Sevcenkoseiliy vainikelis" ("Віночок віршів Тараса Шевченка") [14]. Переклади з Т. Шевченка також виконали:
B. Енушка, Б. Сруоґа; творчість Т. Шевченка досліджували Ю. Бутенас, А. Адикліте, П. Охріменко, В. Абрамавічюс, Т. Тільвітіс, А. Венцлова та ін.
Важливим етапом у розвиткові спільних культуротворчих процесів стало спілкування митців із Прибалтики із Іваном Франком; український класик мав вплив на Вінцаса Кудірку запалювана литовського національного духу. Твори Івана Франка друкували прогресивні часописи Литви; значні зусилля до популяризації творів І. Франка доклав П. Паршайтіс-Сюляліс, який видав твори В. Кудірки, маючи на меті популяризувати також творчість І. Франка у сенсі внеску цих видатних діячів культури в національно-демократичний розвій братських по духу та спільній історії народів (О.О. Любіцева, Н.О. Непорожня, Т. І. Пушкаренко-Щербина, А.Л. Тараненко О.П. Кушнірук, 2016) [29].
У Вільнюсі похований Яків Головацький, поет, історик літератури, етнограф (Краківський, О., 2011:150) [20]; свого часу він очолив Віленську археографічну комісію, Тимчасову комісію зі створення Віленської публічної бібліотеки і музею.
Протягом кінця XIX ст., у післявоєнний час, тривала жвава робота з приводу українсько-литовських культурних комунікацій: виходили в світ наукові, популярні матеріали, друкувалися твори як українських, так і литовських авторів, литовська поезія авторства С. Неріс, Е. Межелайтіса, Е. Матузявічюса, Ю. Марцінкявічюса, А. Малдоніса, М. Мартінайтіса; романи П. Цвірки, Ю. Балтушиса, М. Слуцкіса, Й. Авіжюса, В. Бубніса, В. Міколайтіса-Путінаса, В. Петкявічюса. Свого часу Литву оспівалиМ. Бажан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Рильський, Л. Забашта, І. Нехода, І. Муратов, І. Драч та ін. українські літератори. "Шістидесятники"-"сімдесятники" доби срср захоплювалися прибалтійською літературою символічного і романтичного гатунку (Кубілюс, В., 1975; История литовской литературы, 1977; Пушкаренко Т., 1986a;2008b; Добренко Є., 1989; Лаурушас Ю., 1990) [22;51;35;16;24]. У 1989 р. відновила діяльність Громада українців Литви (Баркаускас С., 1992; [25], О.О. Любіцева, Н.О. Непорожня, Т. І. Пушкаренко-Щербина, А.Л. Тараненко О.П. Кушнірук, 2016) [9;25;29]. У наш час Литовській Республіці функціонують українські організації, у т. ч., наукового (Асоціація литовських і українських істориків), культурницького, релігійного (греко-католицькі фундації) тощо, спрямування; українською мовою виходять теле-програми: "Трембіта", "Калинові грона". У Вільнюському університеті факультативно вивчається українська мова; у Вільнюсі, Клайпеді, Висаґінасі діють українські недільні школи. Міста України і Литви є побратимами: Вільнюс - Київ, Дніпро, Львів, Біла Церква; Київська область - Каунас; Біла Церква -Шяуляй; Хмельницький - Паневежис; Вінниця -Алітус; Ірпінь - Утени; Ковель - Укмерґе; Кам'я-нець-Подільський - Шилутє (О.О. Любіцева, Н.О. Непорожня, Т. І. Пушкаренко-Щербина, А.Л. Тараненко, О.П. Кушнірук, 2016) [29]. У 2019 р. в Інституті філології КНУІмені Тараса
Шевченка за участі першої леді Литви Діани Наусєдєнє відбулося урочисте відкриття Центру балтистики (Baltistikoscentras). Його директором є проф. Ігор Корольов. Ця подія свідчить про сучасний розвиток литовсько-українських освітніх, наукових, історичних і культурних взаємин. Утворення Центру відбулося через пряму участь Університету Вітовта Великого (м. Каунас, Литовська Республіка), (ректор - професор Йозас Аугутіс), за підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні, Міністерства освіти, науки та спорту Литовської Республіки [30].
Литовська влада і громадськість послідовно підтримують позицію України щодо незалежності, прагнення до свободи; литовське керівництво критикувало росію за анексію Криму, розпалювання військового конфлікту на Донбасі; Литва підтримує економічні санкції країн ЄС проти ерефії на підтримку України. У Вільнюсі, Клайпеді, Каунасі та інших містах литовці вийшли на мітинги та провели акції солідарності з незламною Україною. Ці події висвітлює литовський інформаційний портал We Love Lithuania. Біля посольства росії (м. Вільнюс) відбуваються багатотисячні антивоєнні акції; на День відновлення незалежності Литви (11 березня 2022 року) військові під час параду йшли з прапорами України.
Висновки
1. Балто-слов'янські зв'язки мали місце у часи існування Давньоруської держави. Згодом балтійські народи потрапили у залежність від пруссів, шведів. У XYIII ст. російська імперія поглинула окремі балтійські території, насаджуючи великодержавний шовінізм, визискуючи місцеве населення в межах феодальних відносин. Така сама доля спіткала українців, що було започатковано агресивною політикою росії.
2. В останній чверті XIX ст. на національних окраїнах росії, в тому числі, на тодішніх територіях України, генеруються національно-визвольні рухи, які мали широку демократичну основу. У цей час, в тому числі, на початку XXct., в Прибалтиці і в Україні активно розвивається народна культура, освіта, наука, започатковуються культурницькі осередки різних спрямувань, які започаткували демократичний етап розвитку творчої співєдності прибалтійських і української культур.
3. Радянський період у прибалтійсько-українських стосунках мав у своїх якісних характеристиках пануючі ідеологічні і світоглядні ідеологеми, засновані на засиллі політичних і культурних засад пануючого режиму. Незважаючи на заборону "інакомислія", у Прибалтиці і в Україні цього часу, мали місце творчі прориви - у красному письменстві, у спільних наукових розробках, у різноманітних жанрах культури.
4. На початку 1990-их років "радянська домівка" розсипалася, і прибалтійські республіки, Україна, встали на шлях незалежності, свободи, творчого розвитку багатого духовного потенціалу братських народів.
5. Грізні часи російської навали абсолютно зблизили народи Прибалтики і України. Значно активізувалися осередки культури - українців у Прибалтиці, і синів і дочок Балтії - в Україні.
Наші братські народи виступають єдиним фронтом у цю сувору добу; ми впевнені - переможуть цінності культури, духу, творчості, які пройшли жорстку школу випробувань, зійде сонце миру і злагоди по всій Європі!
Список використаних джерел
Законодавчі матеріали і енциклопедичні видання
1. Ециклопедія Сучасної України. (2016). Т. 16. Куз-Лев. (Латвія. С. 566-576. Латиші.
2. С. 581.). Головний редакційний колектив ХУІ т., К. / НАН України, Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ТОВ "Видавничий дім" "САМ". 711 с. [ in Ukrainian ].
3. Закон України "Про географічні назви" (2005). // Відомості Верховної Ради України. № 27. Ст. 360. [ in Ukrainian ].
4. Закон України (2015). "Про засудження комуністичного та націонал- соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" // Відомості Верховної Ради України. № 26. Ст. 219. [ in Ukrainian ].
5. Литва, Литовці в Україні, Литовська культура (2001). / Ециклопедія Сучасної України.
6. [Текст]. НАН України, Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка, Координаційне бюро ЕСУ, Інститут енциклопедичних досліджень НАН Україн. К.: Поліграфкнига. Т. 16.: (Куз-Лев). Головний ред. кол.: Дзюба І.С.та ін.711 с. [ in Ukrainian ].
7. Малий словник історії України (1997). / відпов. ред. В.А. Смолій. К.:Либідь. 464 с. [ in Ukrainian ].
8. Література
9. 6. А.П. Непокупний. (2003). Балтистика // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / Гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський,
10. М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=40179 [ in Ukrainian ].
11. Анатолій Павлович Непокупний: Бібліографія до 75-річчя / НАН України. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні. (2008). / Упорядники: М. І. Вакулич і А.Л. Тараненко. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго. 88 с. [ in Ukrainian ].
12. Андрєєв В.М. (2011). Петров Віктор Платонович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. :
13. Наукова думка. Т. 8 : Па-Прик. С. 190. 520 с. [ in Ukrainian ].
14. Баркаускас С. (1992). Відродження української діаспори у Литві // Фольклор українців поза межами України. К. 345 с. С.67-81. [ in Ukrainian ].
15. Бондаренко Р. І., Бондарчук П.М. (2009). Микешин Михайло
16. Йосипович // Енциклопедіяісторії України: у 10 т. / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.; Інститутісторії України НАН України. К. : Наук. думка. Т. 6 : Ла-Мі. С. 634. [ in Ukrainian ].
17. Братства / Електронний ресурс // Енциклопедія історії України у 10-ти тт. Т. 1. (А-В). НАН України, Інститут історії НАН України. Ред. кол. Смолій В.А. (гол.). та ін. К.: Вид- во "Наукова думка". 2003-2018. 688 с. (Ісаєвич Я.Д.). Режим доступу:http://www.history.org.ua/?termin=Bratstva). [ in Ukrainian ].
18. Булаховський Леонід Арсенійович (2016) // Видатні особистості з українського мовознавства. Хрестоматія / за заг. ред. Марини Навальної; укл.: Тетяна Левченко,
19. Тетяна Чубань. Переяслав-Хмельницький: "Видавництво КСВ". С. 20-21. [ in Ukrainian ].
20. Вечерський В.В. (2012). Святогірська лавра // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.Інститут історії України НАН України. К.: Наукова думка. Т. 9 : Прил-С. 944 с. [ in Ukrainian ].
21. Гіра Людас Костянтинович // Українська радянська енциклопедія: у 12 т. / гол. ред. М.П. Бажан; редкол.: О.К. Антонов та ін. К.: Головна редакція УРЕ, 1974-1985. [ in Ukrainian ].
22. Дзюба О. (2003). Братські школи // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка. Т. 1 : А-В.С. 370. 688 с. [ in Ukrainian ].
23. Добренко Є. (1989). Між помислом і вчинком. Думки з приводу сучасного литовського роману. Вітчизна. № 5. С.45-67. [ in Ukrainian ].
24. Історія української мови: словник-довідник (2013) / !дея, упорядкування та окремі статті В.В. Денисюка. Умань: Візаві. 387 с. [ in Ukrainian ].
25. Єкабсонс Е. (2015). Українці в Латвії (кінець XIX ст.-1945 р.). ВісникКНУім. Т. Шевченка. Історія. Вип. 2 (125). С. 17-26. [ in Ukrainian ].
26. Костянтин Миколайович Тищенко. (2006). Мовні контакти: свідки формування українців. КНУ імені Тараса Шевченка. Лінгвістичний музей. К.: Аквілон-Плюс.416 с. [ in Ukrainian ].
27. Краківський О. (2011). Головацький Яків Федорович //Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. К.: Парламентське видавництво. С. 150. [ in Ukrainian ].
28. Крип'якевич Іван. (2001). Михайло Грушевський. Життя й діяльність / Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. Львів. С. 233-255. [ in Ukrainian ].
29. Кубілюс В. (1975). Квітуче древо литовської поезії. Вітчизна. № 12. С.34-41. [ in Ukrainian ].
30. Кучерук Олександр. (2002). Пам'ятники Шевченка на земній кулі... Від Мангишлаку до Вашингтона // Черкаський край-земля Богдана і Тараса. Культурологічний збірник. К.: "Українські Пропілеї".С 67-80. [ in Ukrainian ].
31. Лаурушас Ю. (1990). Восприятие творчества Ивана Франко в Литве // І. Франко і світ. культура: Мат. міжнар. симпозіуму ЮНЕСКО. Кн. 1. К. С.35-46. [ in Russian ].
32. Литва-Україна: Історія, політологія, культурологія: Мат. міжнар. наук. конф. Вільнюс, 1995. [ in Ukrainian ].
33. Лукінова Т.Б. (2000). Желєзняк Ірина Михайлівна // Українська мова: енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні, Інститут української мови; ред. В.М. Русанівський [та ін.]. К.: Українська енциклопедія. [ in Ukrainian ].
34. Мицик Ю.А. (2012). Реєстр Війська Запорозького 1649 // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка. Т. 9 : Прил-С. 944 с. [ in Ukrainian ].
35. Непокупный А.П. (1979a). Ареальные аспекты балто-славянских языковых
36. отношений. К., 1964. 164 с.; він же: (1979b). Балтійські родичі слов'ян. К.:Наукова думка. 184 c;(2000c). Українська ономастична комісія // Українська мова: енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні, Інститут української мови; ред. В.М. Русанівський [та ін.]. К.: Українська енциклопедія; Ендзелін Яніс (2009d). // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. URL:
37. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=17872 [ in Ukrainian ].
38. О.О. Любіцева, Н.О. Непорожня, Т. І. Пушкаренко-Щербина, А.Л. Тараненко, О.П. Кушнірук. (2016). Литва, Литовська республіка // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=55047[ in Ukrainian ].
39. Олександра Касьянова, відділ зв'язків із громадськістю Інституту філології. Slovo, 10.05.2021. [ in Ukrainian ].
40. Півторадні В. І. (1982). Пилипенко Сергій Володимирович // Українська радянська енциклопедія: у 12 т. / гол. ред. М.П. Бажан; редкол.: О.К. Антонов та ін. К. : Головна редакція УРЕ. Т. 8 : Олефіни-Поплін. 527 с. [ in Ukrainian ].
41. Поліщук П. Братські школи // Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. Париж-Нью-Йорк: Молоде життя, 1955-1995. Т. 1. С. 174-175. [ in Ukrainian ].
42. Потебня Олександр Опанасович (2016) //Видатні особистості з українського мовознавства. Хрестоматія / За заг. ред. Марини Навальної; укл.: Тетяна Левченко, Тетяна Чубань. Переяслав-Хмельницький:"Видавництво КСВ". С. 129-131. [ in Ukrainian ].
43. Пріцак Омелян (2002). // Філософський енциклопедичний
44. словник / В.І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. / Л.В. Озадовська, Н.П. Поліщук (наукові редактори). І.О.Покаржевська (художнє оформлення). Київ: Абрис. 742 с. [ in Ukrainian ].
45. Пушкаренко Т. (1986a). Біля джерел українсько-литовських літературних взаємозв'язків. РЛ. № 8. С.13-18; її ж: (2008b). Українсько-литовські культурні та літературні взаємини. Мукачеве, 2008. [ in Ukrainian ].
46. Реєстр Війська Запорозького 1649 року (1995). / Підгот. до друку О.В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф.П. Шевченко (відп. ред.) та ін. Київ: Наукова думка. 592 с. (Джерела з історії українського козацтва). [ in Ukrainian ].
47. Реріх М. К.: в "Енциклопедія українознавства: (словникова частина): [в 11 тт.]; НТШ імені Т.Г. Шевченка; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. Париж, Нью-Йорк: Молоде життя; Львів, Київ: Глобус, 1955-2003. [ in Ukrainian ].
48. Русина О.В. (2003). Велике князівство литовське (ВКЛ) // Енциклопедія історії України (ЕІУ). Т. 1. К. С.460-463. [ in Ukrainian ].
49. Садловський Юрій. (1996). Українсько-латиський розмовник. [Текст].Рига: Gara pupa. 131 с. [ in Ukrainian ].
50. Синиця Є. (2013). Шлях "із варягів у греки" // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Pедкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. К.: Наукова думка. Т. 10: Т-Я. 784 с. [ in Ukrainian ].
...Подобные документы
Джерела фразеології слов’янських народів. Біблія – одне з найцінніших джерел поповнення фразеологічного фонду. Фразеологічні звороти, ідентичні за структурою і семантикою. Біблеїзми польської та української мов, різні за значенням і складом компонентів.
дипломная работа [81,4 K], добавлен 16.06.2011Розгляд регіональної специфіки українських прізвищ Північної Донеччини, мотивованих слов’янськими автохтонними іменами, що уможливлює уточнення даних загальної системи прізвищевого антропонімікону України. Аналіз іменного словника в основах прізвиськ.
статья [24,0 K], добавлен 31.08.2017Понятие исконно русской лексики, причины заимствования из других языков. Появление слов–интернационализмов, слов-калек, слов-экзотизмов и варваризмов. Приспособление иностранных слов к русским графическим и языковым нормам, орфоэпические нормы.
реферат [27,6 K], добавлен 25.10.2010Сучасні слов'янські народи та їхня етнічна спорідненість. Етнічна близькість слов'ян. Класифікація слов'янських мов. Походження і розвиток мови. Мови класифікують за генеалогічними зв'язками, типом організації і суспільним статусом, поширеністю.
лекция [49,5 K], добавлен 17.12.2008Проблема правильного и уместного употребления слов. Единицы языка как ячейки семантики. Морфемы полнозначных слов. Типы семантических отношений. Возможность соединения слов по смыслу в зависимости от реальной сочетаемости соответствующих понятий.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 02.01.2017Историческое влияние экономических, политических и культурных контактов с другими странами на внедрение в русский язык иноязычных слов. Заимствование и освоение новых слов благодаря средствам массовой информации. Примеры происхождения некоторых слов.
реферат [20,2 K], добавлен 02.04.2010Этимология как наука, которая объясняет происхождение слов, ее предмет и методы исследования, современные достижения и тенденции. Этапы объяснения написания слов через его первоначальный смысл. Принципы и правила работы с этимологическими словарями.
презентация [606,4 K], добавлен 12.10.2013Определение значения ряда слов. Лексические единицы, характерные для речи представителей определенной профессии. История риторики как филологической науки. Ораторы, внесшие вклад в развитие красноречия в Древней Греции и Древнем Риме. Правописание слов.
тест [16,2 K], добавлен 14.07.2015Определение слов с ударением на втором слоге. Формы настоящего и прошедшего времени единственного числа от глаголов. Определение слов с твердыми согласными перед е. Ошибки, вызванные нарушением лексической сочетаемости слов, и порядок их исправления.
практическая работа [10,1 K], добавлен 25.08.2011Стилистическая классификация заимствованных слов. Стилистически не оправданное употребление заимствованных слов. Лексика, имеющая ограниченную сферу распространения. Термины как слова, заимствованные из других языков. Канцеляризмы и речевые штампы.
реферат [33,6 K], добавлен 09.11.2007Под влиянием исторических, политических и экономических факторов англицизмы широко распространены в нашем языке. В обществе используется большое количество заимствованных слов, сленга, жаргонизмов. Однако возможно обходиться без заимствованных слов.
научная работа [56,8 K], добавлен 18.12.2008Происхождение, написание и значение в языке иностранных слов. Причины заимствования слов. Типы иноязычных слов: освоенные слова, интернационализмы, экзотизмы, варваризмы. Способы появления словообразовательных калек. Тематические группы заимствований.
презентация [13,9 K], добавлен 21.02.2014Основные группы исконных русских слов, объединенных по своему происхождению. Причины проникновения иноязычных слов в лексику русского языка. Заимствование слов старославянского и неславянского происхождения, примеры их использования в современной речи.
доклад [33,0 K], добавлен 18.12.2011Основные аспекты, функции порядка слов в немецком языке. Средства и подходы к обучению. Учет возрастных и психолингвистических особенностей обучающихся на средней ступени. Анализ возможных трудностей и методические рекомендации по обучению порядку слов.
дипломная работа [3,1 M], добавлен 21.01.2017Природа возникновения и этимология некоторых слов русского языка. История заимствования слов и выражений из других культур и языков. Структура фразеологизма как устойчивого, лексически неделимого словосочетания. История жизни некоторых фразеологизмов.
реферат [55,7 K], добавлен 07.12.2013Причини та умови появи слов'янської писемності. Коротка характеристика діяльності Кирила та Мефодія. Фундамент літературно-письмових мов південних слов'ян. Кирилиця та глаголиця як найдавніші пам'ятки. Шлях від кирилиці до російського цивільного шрифту.
реферат [30,4 K], добавлен 17.11.2013Заимствование как языковое явление. Иноязычное происхождение слов, освоенных русским языком. Этапы процесса освоения иностранного слова. Роль и состав иноязычных заимствованных слов в современной прессе. Основные тенденции их употребления в печати.
курсовая работа [26,0 K], добавлен 01.12.2012Изучение понятия и классификации слов и фразеологизмов, обозначающих психологическое состояние человека в русском языке. Характеристика стилистических свойств слов и фразеологизмов в текстах художественной литературы на примере творчества Н.С. Лескова.
курсовая работа [36,6 K], добавлен 22.02.2012Поняття про методи наукового дослідження. Вихідні прийоми наукового аналізу мовного матеріалу: індукція, дедукція, гипотеза, аналіз та синтез. Описовий метод як основний мовознавчий метод, його етапи. Порівняльно-історичний метод, його основні процедури.
реферат [19,2 K], добавлен 15.08.2008Омонимы в русском языке, их виды. Различия в отражении омонимов и многозначных слов в словарях. Случаи различного толкования значения слов как омонимов или многозначных лексем, их анализ с точки зрения частеречной принадлежности и лексического значения.
курсовая работа [87,3 K], добавлен 26.05.2009
