Правове забезпечення державного управління

У Конституції України теж записано, що "громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.Основну Концепцію соціального забезпечення населення України було схвалено постановою Верховної Ради України у грудні 1993 року, однак і сьогодні соціальна політика здійснюється за так званим залишковим принципом, а адресні допомоги залишаються надто малими і не забезпечують прожиткового мінімуму громадян, що є принциповим моментом в усій державній політиці.

У ст. З Конституції України зазначається, що людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю у державі, а в ст. 46 передбачено відповідне право громадян на соціальний захист . Інакше кажучи, держава, у широкому розумінні її сутності і призначення, відповідальна за свою діяльність насамперед перед людиною, особою, громадськістю.Звідси випливає та суттєва особливість політико-правових засад соціальної політики, що її загальне призначення полягає в створенні належних умов, які гарантують гідне життя, вільний розвиток, саморе-алізацію і самовдосконалення людини.

Конституція України встановила перелік основних соціальних прав і свобод людини і громадянина згідно з сучасними світовими стандартами та підходами, а також реальними суспільно-політичними потребами власних громадян. Основні з них такі:

- право громадян на працю, заробітну плату (ст. 43);

- право на належний соціальний захист (ст. 46);

- право на житло (ст. 47);

- право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48);

- право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49);

- право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на державне утримання і виховання (ст. 52);

- право на освіту і соціальне забезпечення (ст. 53);

- право на державний захист сім'ї (ст. 53).

У жовтні 1994 року соціальна політика в Україні дістала докладніше визначення у спеціальній доповіді Президента України Л. Кучми на сесії Верховної Ради України "Шляхом радикальних економічних реформ", положення якої згодом були деталізовані Указом Президента України "Про основні напрямки діяльності органів державноївиконавчої влади України щодо реалізації підсумкових документів Всесвітньої зустрічі на найвищому рівні в інтересах соціального розвитку" (26 березня 1996 року). А 18 жовтня 1997 року Президент України видав Указ "Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки", де вперше в новій Україні було визначено пріоритети, головні напрямки здійснення соціальної політики відповідно до реального соціально-економічного стану держави, поступовість, поетапність реалізації соціальної політики залежно від перебігу економічних та політичних реформ.

При цьому наголошувалося на необхідності структурної перебудови усього народногосподарського комплексу, забезпечення умов для підвищення мотивації праці, її стимулювання, оскільки саме це є умовою забезпечення певного рівня життя, соціальної стабільності загалом. Такі питання можна назвати стратегічними напрямками щодо вдосконалення соціальної політики в Україні, оскільки практична реалізація соціальної політики не обмежується суто соціальною сферою. її джерела, базис закладені саме в соціально-економічній сфері.У щорічному посланні до Верховної Ради (лютий 2000 р.) "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 pp." Президент України знов акцентував увагу на необхідності значно поліпшити соціальну реформу, спрямувати її на забезпечення відповідних умов та рівня життя громадян. Зазначалося, що такі дії не є якимось тактичним ходом, а безпосередньою метою економічних реформ.

Важливо нагадати, що Президент України так окреслив у посланні основні цілі соціальної політики:

- забезпечити за п'ять років збільшення реальних доходів населення України в 1,3--1,4 рази;

- створити мільйон нових робочих місць;

- підвищити мінімальний рівень трудових пенсій до межі про житкового мінімуму.

Відповідно до вимог, змісту послання Кабінет Міністрів України розробив спеціальну програму "Реформи заради добробуту". Цією програмою було визначено економічне зростання і досить сильну соціальну політику. Уряд у згаданому документі спробував розв'язати найважливіші економічні проблеми громадян за рахунок розширення їх власних економічних свобод, підвищення ефективності дій усіх суб'єктів підприємницької, економічної діяльності, забезпечення більшої самостійності суб'єктів господарювання та окремих регіонівУкраїни. Такий шлях підвищення ефективності соціальної політики можна вважати об'єктивним.

Ставилося завдання насамперед реформувати усю систему оплати праці відповідно до ринкових умов і механізмів господарювання, підвищити авторитет, захистити власного національного виробника та ринку.Треба звернути увагу і на ту особливість, що соціальну політику в Україні нині державні органи будують на основі певних соціальних стандартів. Однак законодавчо поки що встановлено лише прожитковий мінімум.Основними напрямками соціальної політики в Україні з часу проголошення незалежності визначено:

* доходи, рівень життя громадян;

* зайнятість громадян і стан ринку праці;

* організацію й оплату праці;

* охорону праці;

* загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

* житлове забезпечення громадян та ін.

Окремо було визначено основні складові системи соціального захисту громадян, це зокрема:

* соціальне страхування, пов'язане з трудовою діяльністю, окремі грошові виплати та пенсії;

* допомога сім'ям з дітьми;

* адресна соціальна допомога окремим малозабезпеченим верствам населення;

* надання житлових субсидій;

* компенсації та пільги тим, хто постраждав від техногенно-екологічних і природних катастроф.

Перераховані напрямки та складові в основному були і залишилися незмінними. адміністративний орган юрисдикція юстиція соціальний захист

Суть, характер, особливості та механізми реалізації соціальної політики, окремих її складових детермінують такі основні закони України: "Про освіту", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення" та ін.

Важливим соціальним правом громадян, як зазначалося, є право на соціальний захист. В Україні нині воно конкретизоване в спеціальних законах -- "Про пенсійне забезпечення", "Про зайнятість населення", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ін.Упродовж 90-х років в Україні з питань соціальної роботи було прийнято понад сотню різних законів і підзаконних актів, серед яких найважливіші загальносоціальні нормативно-правові акти й "адресні" правові акти, спрямовані на конкретні, "слабші" прошарки населення.

В Україні діє понад 60 нормативних актів щодо соціального захисту інвалідів, людей похилого віку, пенсіонерів.При розробці соціальної політики в сучасній Україні, з одного боку, дотримувалися міжнародних стандартів і нормативних актів, а з другого -- враховувалися суто національні аспекти -- існуюча традиція, досвід, практика.Так, було максимально враховано вимоги і стратегії таких важливих нормативно-правових актів і документів міжнародного значення, як Всесвітня декларація ООН "Про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей" (1990), Резолюція ООН "Принципи медичної етики" (1992), Європейський кодекс соціального забезпечення (1990), Хартія основних соціальних прав трудящих (1989) та інші, які містять перелік основних соціальних прав громадян, принципи, особливості та механізм їх забезпечення.Міжнародне соціальне законодавство потрібно й надалі сповна використовувати в роботі над вдосконаленням національного законодавства в Україні. Європейський кодекс соціального забезпечення (1990), Хартію основних соціальних прав трудящих (1989) та ін.

Враховуючи викладене, спробуємо визначити головну мету соціальної роботи щодо всіх соціальних груп, а саме -- створити умови для позитивно орієнтованої соціалізації особистості, що сприятиме соціальній адаптації та самореалізації особистості як у її власних інтересах, так і в інтересах суспільства. Отже, соціальна робота передбачає взаємодію двох пріоритетних аспектів діяльності держави: з одного боку -- це надання будь-яких видів соціальної допомоги різним категоріям громадян, а з іншого -- діяльність соціальних інституцій, спрямована на розкриття творчого потенціалу особистості, створення умов для стабілізації життя вразливих груп населення.

Література

1. Адміністративне право України / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком - Iнтер, 2006. - С.158 - 169; 409 - 419.

2. Гончарук С.Т. Основи адміністративного права України: Навч. посібник. - К.: 2004. - С. 81 - 86; 143 - 151.

3. Коментар до Конституцій України. -- К., 1996.

4. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для вузов. - М.,1997.

5. Брэбан Г. Французское административное право. -- М., 1988.

6. Драго Р. Административная наука. -- М., 1982.

7. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. - К., 1998.

8. Муниципальное право. -- М., 1997.

9. Овсянко Д. М. Административное право. -- М., 1997.

10. Тихомиров Ю. А. Публичное право. --М., 1995.

11. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. - М., 1998.

12. Юсупов В. А. Теория административного права. -- М., 1985.

13. С. Лінецький "Адміністративна юстиція по-українськи: варіації на тему", Юридичний журнал, №2, 2003р

14. О.Пасенюк "Розвиток адміністративної юстиції в Україні", Юридичний вісник України, №28, 12-18 липня 2003р.

15. Закон України "Про судоустрій України", від 27.02.2002р., Відомості Верховної Ради, 2002, №27-28.

Размещено на Allbest.ru