Трудові спори за законодавством України

Примирна комісія утворюється за ініціативою однієї із сторін на виробничому рівні -- у 3-денний, на галузевому чи територіальному рівні -- у 5-денний, на національному рівні -- у 10-денний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін.

Порядок визначення представників до примирної комісії визначається кожною із сторін колективного трудового спору (конфлікту) самостійно.

Колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються виробничою примирною комісією у 5-денний, галузевою та територіальною примирними комісіями -- у 10-денний, примирною комісією на національному рівні -- у 15-денний строк з моменту утворення комісій. За угодою сторін ці строки можуть бути продовжені.

Рішення примирної комісії оформляється протоколом та має для сторін обов'язкову силу і виконується в порядку і в строки, які встановлені цим рішенням.

Після прийняття рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) примирна комісія припиняє свою роботу.

У вирішенні колективних трудових спорів можуть брати участь незалежні посередники. Незалежний посередник -- визначена за спільним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення (ст. 10 Закону). Наказом Національної служби посередництва і примирення від 11 листопада 1999 p. №106 затверджено „Положення про посередника”, яке закріплює умови і порядок добору посередників, набуття та-припинення повноважень; порядок залучення посередників; порядок залучення посередника до участі у примирних процедурах; його права, обов'язки, кваліфікаційні вимоги до посередника, відповідальність. НСПП буде укладено Список посередників в Україні з метою забезпечення сторін колективних трудових спорів, конфліктів інформацією про посередників.

Трудовий арбітраж -- це орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту).

Трудовий арбітраж утворюється з ініціативи однієї із сторін або незалежного посередника у 3-денний строк у разі:

-- неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) про встановлення нових або зміну існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, а також про укладення чи зміну колективного договору, угоди;

-- виникнення колективного трудового спору (конфлікту) про виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, про невиконання вимог законодавства про працю.

Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Якщо сторони не досягнуть згоди, то трудовий арбітраж складається з трьох арбітрів п. 2.2 Положення про трудовий арбітраж, затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 4 травня 1999 p. №37.. До складу трудового арбітражу не можуть входити особи, які є представниками сторін колективного трудового спору (конфлікту), або особи, які тією чи іншою мірою зацікавлені в його однобічному вирішенні (п. 2.6 Положення).

В Україні НСПП буде укладено Список арбітражів. Згідно з п. 1.2 Положення про арбітра, затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 11 листопада 1999 p. №105, арбітр -- це підготовлена НСПП особа, яка в разі залучення її сторонами колективного трудового спору (конфлікту) для участі в роботі трудового арбітражу набуває статусу члена трудового арбітражу і має право розгляду колективного трудового спору (конфлікту) з метою прийняття рішення по його суті. Арбітр пропонується для участі в роботі трудового арбітражу органом НСПП за письмовою заявою однієї із сторін колективного трудового спору (конфлікту) (п. 3.1. Положення). Положенням визначено умови і порядок добору арбітрів, набуття і припинення повноважень; порядок залучення арбітрів до участі у роботі трудового арбітражу; права і обов'язки арбітра, кваліфікаційні вимоги до нього; відповідальність арбітра.

Голова трудового арбітражу обирається з числа його членів. До складу трудового арбітражу також можуть входити народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування й інші особи.

Колективний трудовий спір (конфлікт) розглядається трудовим арбітражем з обов'язковою участю представників сторін, а в разі потреби -- представників інших заінтересованих органів та організацій.

Трудовий арбітраж повинен прийняти рішення у 10-денний строк з дня його створення. За рішенням більшості членів трудового арбітражу цей строк може бути продовжено до 20 днів. Рішення трудового арбітражу складається із вступної, описової, мотиваційної і резолютивної частини п. 6 Положення про порядок підготовки і прийняття рішення трудового арбітражу при вирішенні колективного трудового спору (конфлікту), затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 20 вересня 1999 p. №88.. Рішення трудового арбітражу приймається більшістю голосів його членів, оформляється протоколом і підписується всіма його членами. Воно є обов'язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися.

З метою запобігання виникненню колективних трудових спорів, їх прогнозування та сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів (конфліктів) Указом Президента України від 17 листопада 1998 p. №1258/98 утворена Національна служба посередництва і примирення Праця і зарплата. -- 1998. -- №23 (159). -- Грудень. Згідно із п. 1 Положення про Національну службу посередництва і примирення Національна служба посередництва і примирення є постійно діючим органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів).

НСПП відповідно до покладених на неї завдань:

1) вивчає та узагальнює причини виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) і можливі їх наслідки на національному, територіальному і галузевому рівнях, виробляє пропозиції щодо запобігання виникненню колективних трудових спорів;

2) здійснює реєстрацію висунутих працівниками вимог та колективних трудових спорів (конфліктів);

3) аналізує висунуті працівниками вимоги та здійснює оцінку їх обґрунтування;

4) сприяє встановленню контактів між сторонами колективного трудового спору (конфлікту);

5) перевіряє в разі необхідності повноваження представників сторін колективного трудового спору (конфлікту);

6) консультує сторони колективного трудового спору (конфлікту);

7) за зверненням сторін (сторони) колективного трудового спору (конфлікту) розглядає матеріали щодо колективного трудового спору (конфлікту) з метою його вирішення;

8) у випадках, передбачених ст. 24 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", і коли рекомендації НСПП щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) не враховано, звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів;

9) формує списки незалежних посередників та арбітрів тощо.

НСПП має право:

-- брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях;

-- координувати роботу трудового арбітражу, направляти своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів;

-- безоплатно отримувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, профспілок, роботодавців та їхніх об'єднань, сторін колективного трудового спору (конфлікту) інформацію, необхідну для використання під час проведення примирних процедур;

-- попереджати сторони про порушення ними вимог чинного законодавства під час розгляду колективного трудового спору (конфлікту) та можливі наслідки таких порушень;

-- надсилати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування рекомендації щодо вжиття заходів для вирішення колективного трудового спору (конфлікту), реалізація яких належить до їх компетенції.

НСПП у межах своїх повноважень приймає рішення, які мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту), відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (п. 6 Положення).

3. Право на страйк та його реалізація

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Згідно із ст. 17 Закону страйк -- це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або *'/з делегатів конференції.

Рекомендації щодо оголошення чи не оголошення галузевого або територіального страйку приймаються на галузевому або територіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі чи іншому виборному органі представників найманих працівників та/або профспілок і надсилаються відповідним трудовим колективам чи профспілкам.

Наймані працівники підприємств галузі чи адміністративно-територіальних одиниць самостійно приймають рішення про оголошення або не оголошення страйку на своєму підприємстві.

Страйк вважається галузевим чи територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, кількість працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих відповідної галузі чи території.

Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніш як за 7 днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві -- за 15 днів.

У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за 3 дні.

Незаконними визнаються страйки, оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини; з вимогами, що не відносяться до колективних трудових спорів; з порушенням нормування вимог найманих працівників, профспілок, об'єднання профспілок чи уповноважених ними органів; у випадках, коли страйк оголошений до моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту); з порушенням порядку вирішення колективного трудового спору трудовим арбітражем; з порушенням порядку прийняття рішення про проведення страйку. Незаконними буде визнано страйки, розпочаті з порушенням найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами вимог Закону про керівництво страйком; якщо страйки оголошені у випадках, за яких забороняється їх проведення; які оголошені та/ або проводяться під час здійснення примирних процедур, передбачених Законом.

Із заявою про визнання страйку незаконним власник або уповноважений ним орган (представник) звертається до суду. Справа щодо цієї заяви повинна бути розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніш як у 7-денний строк.

На відміну від раніше чинного Закону СРСР, в Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" не визначена родова підсудність справ про визнання страйків незаконними. Зі змісту ст. 23 цього Закону випливає, що ця категорія справ підсудна районним (міським) судам.

У судовій практиці постало питання, хто може бути відповідачем у справах про визнання страйків незаконними. В одних випадках вимога заявляється трудовому колективу, в інших -- до страйкового комітету, до профспілкового органу. Видається, що в цьому випадку відповідачем має бути страйковий комітет або інший орган, який діє від імені трудового колективу, що має страйкувати.

Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

Забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.

Згідно із ч. З ст. 35 Закону України від 8 лютого 1995 p. "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" Відомості Верховної Ради України. -- 1995. -- №12. -- Ст. 81 персонал ядерних установ та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, не має права на страйк.

Ст. 18 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 p. Відомості Верховної Ради України. -- 1994. -- №51. -- Ст. 446 передбачено, що припинення роботи (страйк) на підприємствах транспорту може бути у разі невиконання адміністрацією підприємства умов тарифних угод, окрім випадків, пов'язаних з перевезенням пасажирів, обслуговування безперервно діючих виробництв, а також, коли страйк становить загрозу життю і здоров'ю людини.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997 року Відомості Верховної Ради України. -- 1998. -- №1. -- Ст. 1 страйки на підприємствах електроенергетики забороняються у випадках, коли вони можуть призвести до порушення сталості об'єднаної електронної системи України або теплопостачання в осінньо-зимовий період.

Забороняється проведення страйку працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку.

У разі оголошення надзвичайного стану Верховна Рада України або Президент України можуть заборонити проведення страйків на строк, що не перевищує 1 місяця. Подальша заборона має бути схвалена спільним актом Верховної Ради України і Президента України. У разі оголошення військового стану автоматично настає заборона проведення страйків до моменту його відміни.

У випадках, коли проведення страйку загрожує життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків, коли оголошений надзвичайний або військовий стан, а рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано, Національна служба посередництва і примирення звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів.

Законом передбачені гарантії для працівників під час страйку. Участь працівників у страйку, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

За рішенням найманих працівників чи профспілки може бути створено страйковий фонд з добровільних внесків і пожертвувань.

За працівниками, які не брали участі у страйку, але у зв'язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов'язки, зберігається заробітна плата у розмірах, не нижчих від установлених законодавством та колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника.

Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни.

Час страйку працівникам, які беруть у ньому участь, не оплачується і не зараховується до загального і безперервного трудового стажу.

Особи, винні в порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), а також працівники, які беруть участь у страйку, визнаному судом незаконним, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством. Таку ж відповідальність несуть особи, винні у виникненні колективних трудових спорів (конфліктів) або які затримують виконання рішень примирних органів, а також рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб.

Особи, які є організаторами страйку, визнаного судом незаконним, або які не виконують рішення про визнання страйку незаконним, а так само особи, які перешкоджають припиненню незаконного страйку, притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно із законодавством. До них не застосовуються порядок і гарантії, передбачені статтями 43 і 252 КЗпП.

Особи, які примушують працівників до участі у страйку або перешкоджають участі у страйку шляхом насильства чи погрозою застосування насильства, або шляхом інших незаконних дій, покарання за які передбачено законодавством, притягаються до кримінальної відповідальності.

Законом також передбачено відшкодування збитків, заподіяних страйком.

Ми звикли до того, що страйк -- це масова відмова від роботи. У діючому законодавстві поняття страйку є тільки стосовно колективних трудових спорів ст.17 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Керуючись конституційною нормою про те, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ч. 1 ст. 44 Конституції України), це тлумачення можна визнати таким, що не відповідає дійсності. У літературі зазначалось, що у законодавстві під страйком слід розуміти не тільки тимчасову добровільну відмову працівників від виконання трудових обов'язків (повністю або частково) з метою вирішення колективного трудового спору, а й відмову працівника чи працівників від виконання своїх трудових обов'язків для вирішення індивідуального трудового спору Герасимова Е. Забастовка как средство защиты трудовых прав граждан // Право и экономика. -- 1999. -- №3. -- С. 53.. В останні роки широке поширення набула практика відмови працівників від виконання своїх посадових обов'язків у разі невиплати заробітної плати. Працівники в індивідуальному порядку чи колективно або відмовляються виходити на роботу і залишаються вдома, або, перебуваючи на роботі, не виконують свої обов'язки. І хоча формулювання "ті, хто працює, має право на страйк...", що міститься у ст. 44 Конституції України, застосовується до колективних трудових спорів, видається правильною точка зору про можливість його реалізації не тільки колективно, а й індивідуально. У ряді країн Заходу також піддається критиці традиційне трактування права на страйк як суто колективного права, що реалізується профспілками, трудовими колективами. Висувається нове розуміння права на страйк як індивідуального права кожного працівника самому вирішувати питання про відмову від надання трудових послуг.

На Заході визнання права на страйк і допущення страйків у певних юридичне фіксованих рамках є необхідними умовами нормального функціонування суспільства. У цей час право на страйк закріплено майже в усіх промислове розвинених країнах з ринковою економікою. Воно або закріплено в Конституції (наприклад, Франція, Іспанія, Швеція), або виводиться з конституційного права на асоціацію (наприклад, ФРН, Канада, Швейцарія), або спеціально закріплено у законодавстві (США, Нова Зеландія), або спирається на загальні принципи права, зокрема на принцип "дозволено те, що не заборонено" (Фінляндія, Норвегія), або засновано на міжнародному акті (Нідерланди). Киселев И.Я. Цит. раб. -- С. 156 Поряд із закріпленням права на страйк передбачаються також умови, що обмежують і забороняють страйки та спрямовані проти незаконних страйків.

Крім страйків, законодавством також регулюються локаути, що їх не знає вітчизняне законодавство. У перекладі з англійської термін "локаут" означає буквально "бути поза або без місця". Як соціальне явище локаут являє собою тимчасове закриття якого-небудь підприємства чи установи його власником під приводом економічних труднощів, але частіше усього у відповідь на страйковий рух персоналу Симин А. А. Локаут в системе трудовых отношений // Труд за рубежом. -- 1995. -- №1. Локаут супроводжується звільненням усіх найманих працівників на невизначений строк. На відміну від страйку, локаут у більшості країн не зупиняє, а перериває дію трудового договору (конфлікту) працівників, які звільняються. При цьому заробітної плати, пільг позбавляються усі працівники підприємства, установи, включаючи й тих, хто не брав особистої участі у страйку (особи, які перебувають у відпустці, хворі та ін.). В останні роки окреслилась тенденція вирівнювання правових і соціальних наслідків, що виникають внаслідок локаутів і страйків.

Законність чи незаконність страйків та локаутів визначає в кожному конкретному випадку суд. При цьому є значна специфіка, залежно від країни, відносно розподілу страйків на законні та незаконні. Є ще одна особливість: залежно від умов конкретної країни суди можуть розширити чи звузити межі законності страйку. Таким чином, регламентація страйків не зводиться до прямих заборон та придушення, а є досить гнучкою.

Висновок

Трудовими спорами у юридичній науці прийнято вважати неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів між працівником і роботодавцем розбіжності щодо застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. До законодавства, що регулює трудові спори, відноситься Конституція України, Кодекс законів про працю України, Кримінальний кодекс України, Закон України “Про виконавче провадження”, Закон України “Про колективні договори і угоди”, Закон України “Про організації роботодавців”, Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, Указ Президента України “Про затвердження Положення про Національну службу посередництва і примирення”, значне число нормативних наказів, прийнятих Національною службою посередництва та примирення. Причини виникнення трудових спорів різні. Вони можуть носити суб'єктивний характер, але можуть мати і об'єктивно-організаційний характер. Причиною виникнення трудових спорів можуть бути також помилки однієї з сторін у спорі про наявність чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення певних правовідносин. Індивідуальний трудовий спір - неврегульовані розбіжності між роботодавцем і працівником щодо застосування законів та інших нормативно-правових актів про працю, угоди, колективного договору, трудового договору (у тому числі про встановлення або зміну індивідуальних умов праці), про які заявлено в орган, що розглядає індивідуальні трудові спори. Індивідуальні трудові спори вирішуються в порядку, передбаченому главою XV КЗпП України ”Індивідуальні трудові спори”. Правові й організаційні засади функціонування системи заходів щодо вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) визначає Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”. Колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин

Страйк -- це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). З метою удосконалення порядку вирішення колективних трудових спорів шляхом проведення страйку доречно внести деякі зміни до Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, зокрема Закон повинен чітко визначати галузі та коло осіб, для яких забороняється проведення страйку, а також Закон повинен бути розвантаженим від невиправданих строків, що перешкоджають проведенню страйків.

На мій погляд, аналізуючи главу 15 чинного КЗпП України треба відмітити нелогічний характер її побудови. Вона мас назву "Індивідуальні трудові спори". Однак, трудові спори існують як індивідуальні, так і колективні. Звідси випливає пропозиція до діючого трудового законодавства про трудові спори про зміну назви глави 15 КЗпП України на "Трудові спори". У першій статті зміненої глави доцільно помістити поняття трудового спору і вказати, що вони поділяються індивідуальні та колективні. Водночас, друга стаття цієї глави повинна визначати сторони трудового спору. Така зміна КЗпП України повинна бути узгоджена з нормами чинного Основного Закону та Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», норми статей реформованого кодексу та вищезазначеного закону не повинні дублюватись. Аналізуючи новий трудовий кодекс, треба відмітити, що він містить визначення трудового спору але не містить Чіткого розмежування між індивідуальними та колективними трудовими спорами.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"

2. Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 р. №9-зп у справі за конституційним зверненням громадян Проценко P.M., Ярошенко П.П. та інших щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України.

3. Давиденко Г.І. Розгляд судами спорів, пов'язаних з укладенням, зміною і припиненням трудового договору // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - №3. - С 35-36.

4. Куренной А.М., Миронов В. И. Практический комментарий к законодательству о трудовых спорах. -- М.: Дело, 1997. - 384 с.

5. Ставцева А.И. Трудовые споры по отдельным категориям судебных дел // Право и экономика. -- 1998. - №6 - С. 93-102.

6. Толкунова В.Н. Трудовые споры и порядок их разрешения. -- М.: Юристь, 1996.

7. Чанишева Г.І., Фадєєнко А.Ф. Розгляд судами справ у спорах, що виникають з трудових правовідносин (окремі питання) // Право України. - 1998. - №8. - С. 58-63.

8. Праця і зарплата. -- 2000. -- №11. -- Березень.

9. Соціально-економічне становище України за 1999 рік // Урядовий кур'єр. - 2000. - 29 березня).

10. Киселев И. Я. Организация и деятельность трудовых судов: зарубежный опыт. -- М., 1996.

11. ЦПК ст. 337 п. З ст. 311, п. З

12. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -- 1998. -- №1. - С. 242.

13. Вісник Верховного Суду України. -- 1998. -- №3.

14. Яресько А. Доцільність функціонування комісій по трудових спорах // Право України. - 1998. - №4. - С. 53-55, 66; Чанишева Г., Фадєєнко А.

15. Право України. -- 1998. -- №8. -- С. 58--63.

16. Праця і зарплата. -- 1999. -- №5 (165). -- Березень

17. Закон України "Про охорону праці", п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 p. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"-ст. 173-1 КЗпП, ст. 12

18. Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №170 від 19 березня 1994 p. п.18

19. ст. 173-1 КЗпП (Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995--1998)

20. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -- 1998. -- №8. -- С. 10--11

21. Трудовое право: Учебник / Под ред. проф. О.В. Смирнова. -- М., 1996. -- С. 316

22. Российское трудовое право: Учеб. для вузов / Отв. ред. проф. А.Д. Зайкин. -- М., 1997. -- С. 348.

23. Положення про трудовий арбітраж, затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 4 травня 1999 p. №37. п. 2.2

Додатки

Додаток 1

Позовна заява про визнання незаконним наказу про накладення дисциплінарного стягнення

До ______________ міськрайонного суду _________________області

Позивач: Цибулько Олег Петрович, який проживає за адресою: вул. Пушкіна, буд. 73, м. _________ ______ обл., поштовий індекс _____

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю „ЖЕУ-3” вул. Короленка, буд. 279, м. _________ _______ обл., поштовий індекс _____

Позовна заява

про визнання незаконним наказу

про накладення дисциплінарного стягнення

2 вересня 2001 року мене прийняли на роботу слюсарем у товариство з обмеженою відповідальністю „ЖЕУ-3” м. ______________.

18 жовтня 2005 року директор товариства Комов Петро Семенович наказав мені прибрати територію ЖЕУ від сміття.

Це не входило у мої обов'язки, і я відмовився виконувати його наказ.

За це, 23 жовтня 2005 року він застосував до мене дисциплінарне стягнення у вигляді догани, що підтверджується доданою до заяви копією наказу №37.

Вважаю накладене не мене дисциплінарне стягнення незаконним, оскільки порушення трудової дисципліни я не допускав, так як прибирання території не входило у мої обов'язки і директор товариства не мав права вимагати від мене виконання зазначеної роботи.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” робітники і службовці звільняються від сплати судового збору за позовами, що випливають з трудових правовідносин.

Зазначені мною обставини підтверджуються доданими до заяви документами.

На підставі викладеного й у відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 147, ст. 150, ч. 1 ст. 232 КЗпП України, ч. 2 ст.124 Конституції України, керуючись ч. 1 ст. 88 ЦПК України

прошу:

1. Визнати незаконним наказ № 37 від 23 жовтня 2005 року про накладення на мене дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

2. Стягнути з відповідача на мою користь судові витрати.

Додатки:

1. Копія наказу про прийняття на роботу.

2. Копія наказу про накладення дисциплінарного стягнення.

3. Квитанція про оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

4. Копія позовної заяви

„____”___________200__р. ___________Цибулько О.П.

Додаток 2

Позовна заява про визнання незаконним розпорядження про покриття матеріальної шкоди

До ______________ міськрайонного суду ____________області

Позивач: Володько Петро Семенович, який проживає за адресою: вул. Щербакова, буд. 14, м. _______ ______ обл., поштовий індекс _____

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю „Мрія” м. ______________ ______________ обл., поштовий індекс _____

Ціна позову: 1500 гр.

Позовна заява

про визнання незаконним розпорядження

про покриття матеріальної шкоди

З 23 листопада 2002 року я працюю водієм у товаристві з обмеженою відповідальністю „Мрія” м. ______________.

11 січня 2004 року, під час виконання трудових обов'язків, з моєї вини відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль потерпілого Дроздова І. О. було пошкоджено.

У зв'язки з цим він звернувся до ______________ міського суду з позовом до відповідача про стягнення завданої йому майнової шкоди в сумі 1500 гр.

18 липня 2004 року суд задовольнив його вимогу, після чого 25 грудня 2004 року директор товариства видав розпорядження №3 про покладення на мене матеріальної відповідальності в повному розмірі завданої потерпілому шкоди.

Вважаю зазначене розпорядження незаконним з наступних підстав.

У відповідності із ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві, зокрема у ст. 134 КЗпП України.

Оскільки ні одного із порушень, перелічених у зазначеній статті я не допустив, на мене може бути покладена матеріальна відповідальність лише в межах середнього заробітку.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 136 КЗпП України покриття шкоди у розмірі, що перевищує середній місячний заробіток, провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до суду.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” робітники і службовці звільняються від сплати судового збору за позовами, що випливають з трудових правовідносин.

Зазначені мною обставини підтверджуються доданими до заяви документами.

На підставі викладеного й у відповідності з ч. 1 ст. 130, ст. 132, ч. 3 ст. 136, ч. 1 ст. 232 КЗпП України, ч. 2 ст. 124 Конституції України, керуючись ч. 1 ст. 88 ЦПК України прошу:

1. Визнати незаконним розпорядження директора товариства з обмеженою відповідальністю „Мрія” №3 від 25 грудня 2004 року про покладення на мене матеріальної відповідальністю у повному розмірі завданої шкоди.

2. Стягнути з відповідача на мою користь судові витрати.

Додатки:

1. Копія наказу про прийняття на роботу.

2. Копія розпорядження від 25.12.2004 р.

3. Довідка про середню заробітну плату.

4. Квитанція про оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

5. Копія позовної заяви.

Додаток 3

Позовна заява про надання щорічної відпустки

До ______________ міськрайонного суду _________________області

Позивач: Давиденко Олена Макарівна, яка проживає за адресою: вул. Марата, буд. 45, м. _______ _________ обл., поштовий індекс _____

Відповідач: Відкрите акціонерне товариство „Десна” вул. К.Маркса, буд. 194, м. ______________ обл., поштовий індекс _____

Позовна заява

про надання щорічної відпустки

З 20 січня 1997 року я працюю на посаді начальника відділу технічного контролю відкритого акціонерного товариства „Десна” м. ______________.

У червні 2005 року мені повинні були надати відпустку за 2004-2005 роки.

Однак без моєї згоди її перенесли на осінь 2005 року, у зв'язку з чим я не можу оздоровити своїх неповнолітніх дітей.

Вважаю дії відповідача незаконними з наступних підстав.

У відповідності з ч. 4 ст. 79, ч. 3 ст. 80 КЗпП України черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і перенесення її на інший період допускається тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Я своєї згоди на перенесення відпустки не давала. Не було це питання погоджено і з профспілковим комітетом товариства.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” робітники і службовці звільняються від сплати судового збору за позовами, що випливають з трудових правовідносин.

Зазначені мною обставини підтверджуються доданими до заяви документами.

На підставі викладеного й у відповідності із ст. 74, ч. 4, 5 ст. 79, ч. 3 ст. 80, ч. 1 ст. 232 КЗпП України, ч. 2 ст. 124 Конституції України, керуючись ч. 1 ст. 88 ЦПК України прошу:

1. Зобов'язати відкрите акціонерне товариство „Десна” м. ______________ надати мені щорічну відпустку за 2004-2005 роки з 1 серпня 2005 року.

2. Стягнути з відповідача на мою користь судові витрати.

Додатки:

1. Копія наказу про прийняття на роботу.

2. Копія графіку відпусків.

3. Копії свідоцтв про народження дітей.

4. Довідка з місця проживання.

5. Квитанція про оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

6. Копія позовної заяви.

„____”___________200__р.

____________Давиденко О.М.

Додаток 4

Позовна заява про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

До ______________ міськрайонного суду _________________області

Позивач: Семенов Володимир Васильович, який проживає за адресою: вул. Прорізна, буд. 143, м. ________ _______обл., поштовий індекс _____

Відповідач: Відкрите акціонерне товариство „Агросоюз” вул. Д. Коротченка, буд. 91, м. ____________обл., поштовий індекс _____

Ціна позову: 431 гр. 64 коп.

Позовна заява про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

З 11 вересня 1987 року я працював водієм у відкритому акціонерному товаристві „Агросоюз” м. _____________.

15 березня 2005 року мене звільнили з роботи у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважаю звільнення незаконним з наступних підстав.

У відповідності з ч. 1, 2 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації, а також іншим категоріям працівників.

Порівняно з іншими водіями, які залишилися працювати у товаристві, я маю більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.

Крім того, я довше них працював у товаристві і маю на утриманні двох неповнолітніх дітей - Семенову Оксану Володимирівну, 27 червня 1993 року народження, і Семенова Максима Володимировича, 12 грудня 1997 року народження.

Виходячи з цього, я маю переважне перед ними право на залишення на роботі, однак при звільненні цього до уваги не взяли.

У разі незаконного звільнення з роботи працівник, згідно з ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Одночасно з цим повинно бути вирішене питання про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

На день пред'явлення позову до суду я перебував у вимушеному прогулі 17 днів, з 16 березня 2005 року по 15 квітня 2005 року. За цей час відповідач зобв'язаний виплатити на мою користь заробітну плату в сумі 431 гр. 64 коп. ( 824 гр. / фактична заробітна плата за останні два місяці роботи / : 42 дні / кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два останні місяці роботи / = 19 гр. 62 коп. / розмір середньоденної заробітної плати / х 22 дні /кількість днів вимушеного прогулу/ ). Свої вимоги у зазначеній частині я збільшу на день розгляду справи в суді.

У разі задоволення мого позову на директора товариства Лосєва Володимира Олександровича може бути на підставі ст. 237 КЗпП України покладена матеріальна відповідальність на покриття шкоди, заподіяної товариству внаслідок оплати мені вимушеного прогулу. У зв'язку з цим його необхідно залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” і п. 1 ч. 3 ст. 81 ЦПК України робітники і службовці звільняються від сплати судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у справах про поновлення на роботі.

Зазначені мною обставини підтверджуються доданими до заяви документами.

На підставі викладеного й у відповідності з п. 1 ст. 40, ч. 1, 2 ст. 42, п. 2 ч. 1 ст. 232, ч. 1, 2, 5 ст. 235 КЗпП України, керуючись ч. 1, 2 ст. 35, ст. 36, ч. 1 ст. 88, п.5 ч. 6 ст. 130, ст. 143, п. 2, 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України

прошу:

1. Поновити мене на роботі водієм у відкритому акціонерному товаристві „Агросоюз” м. _____________.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Агросоюз” на мою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 431 гр. 64 коп.

3. Стягнути з відповідача на мою користь судові витрати.

4. Залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог Лосєва Володимира Олександровича, який проживає за адресою: вул. Радищева, буд. 16, м. _____________ _____________ обл., поштовий індекс _____

5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення мене на роботі і стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць.

6. Під час попереднього судового засідання вирішити питання про витребування у відповідача виписки з постанови профкому про дачу згоди на моє звільнення, виписки із штатного розкладу товариства і копії наказів про прийняття на роботу Решитько Р.М. і Свиридова С.В.

Додатки:

1. Копія наказу про прийняття на роботу.

2. Копія наказу про звільнення з роботи.

3. Копії свідоцтв про народження дітей.

4. Довідка з місця проживання.

5. Довідка про середній заробіток.

6. Копії позовних заяв.

„____”___________200__ р.

_____________Семенов В.В.

Размещено на Allbest.ru

...