Особливості адміністративно-правових режимів забезпечення безпеки підприємницької діяльності

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності, а також компетенцію суб'єктів, що здійснюють регулювання в цій сфері, і особливості правового статусу суб'єктів, що займаються підприємницькою діяльністю, визначають: Закон України “Про захист економічної конкуренції” ; Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”; Закон України “Про Антимонопольний комітет України”; Закон України “Про природні монополії”; Закон України “Про рекламу” ; Розпорядження Антимонопольного комітету України №32-р “Про Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України” від 23.02.2001 р. тощо.

Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему Антимонопольних органів, яку очолює Голова Комітету. Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції .

Для реалізації поставлених завдань органи Антимонопольного комітету України наділені відповідними повноваженнями, які встановлені в ст. 7 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”: надання дозволу або заборона узгоджених дій суб'єктів підприємницької діяльності; затвердження власних нормативно-правових актів; затвердження разом з іншими зацікавленими органами виконавчої влади міжвідомчих нормативно-правових актів; схвалення проектів нормативно-правових актів, розроблених Антимонопольним комітетом України з питань, що належать до його компетенції; офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів і надання рекомендаційних роз'яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених Законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку; у випадках та порядку, передбачених Законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб'єктів господарювання - юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження тощо .

Окрім цього, до повноважень Антимонопольного комітету України віднесені додаткові функції, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про рекламу, накладання стягнень на рекламодавців за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. На нашу думку, наділення цими повноваженнями антимонопольних органів зайве. Наприклад, повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства про рекламу було б слід надати органам, що ліцензують цю діяльність.

Діяльність щодо виявлення, запобігання та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, захисту інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від порушень при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб'єктів господарювання, здійснюється Антимонопольним комітетом України, його органами та посадовими особами з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України про захист економічної конкуренції та нормативно-правовими актами Антимонопольного комітету України.

Повноваження антимонопольного органу щодо здійснення контролю можуть здійснюватись ним як за власною ініціативою, так і на підставі звернень суб'єктів підприємницької діяльності, права яких порушуються.

Слід наголосити, що адміністративно-правовий режим забезпечення економічної конкуренції і обмеження монополізму в господарській діяльності у частині встановлення повноважень Антимонопольного комітету України щодо контролю за створенням і реорганізацією юридичних осіб, а також контролю за діями осіб, які здійснюють окремі види діяльності, що підлягають ліцензуванню, перетинається з режимами державної реєстрації і ліцензування.

У межах режиму забезпечення економічної конкуренції можна виділити дві групи суб'єктів підприємницької діяльності: особи, щодо яких здійснюється державний антимонопольний контроль; особи, конституційне право яких на здійснення підприємницької діяльності порушується або може бути порушено монополістичними діями інших господарюючих суб'єктів.

Слід відзначити, що дія даного режиму також поширюється на споживачів товарів (робіт, послуг). Таке розширення суб'єктного складу є характерним для всіх режимів забезпечення безпеки і істотно відрізняє їх від адміністративно-правових режимів державної реєстрації підприємницької діяльності.

Особи, права яких порушені діями, визначеними Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх прав (ст. 28 Закону). У процесі розгляду справи Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення за поданою заявником заявою мають право вжити заходів щодо забезпечення виконання рішення, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим його виконання. З метою забезпечення виконання рішення Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення виносять розпорядження про: заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення (відповідачу), вчиняти певні дії; накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу. Розпорядження може бути оскаржене до суду у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання копії розпорядження. У разі закриття провадження у справі у зв'язку з недоведенням вчинення порушення, відповідач може стягнути з заявника збитки, завдані йому забезпеченням виконання рішення, у порядку, визначеному цивільним законодавством України.

Суб'єкти підприємницької діяльності мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України як в адміністративному, так й в судовому порядку. Так, в адміністративному порядку рішення, прийняті адміністративною колегією територіального відділення Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії, можуть бути перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за власною ініціативою. Заява про перевірку рішення може бути подана до Антимонопольного комітету України у двомісячний строк з дня одержання рішення. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України перевіряються адміністративною колегією Антимонопольного комітету України або Антимонопольним комітетом України; рішення державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України - Антимонопольним комітетом України. При оскарженні зазначених рішень в адміністративному порядку їх дія не зупиняється. За результатами перевірки рішення органи Антимонопольного комітету України мають право: залишити рішення без змін; змінити рішення; скасувати рішення частково і направити справу на новий розгляд у цій частині; скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати справу на новий розгляд чи припинити провадження у справі (ст. 57 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).

У судовому порядку заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. При цьому, незалежно від положень ч. 4 ст. 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України. Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, прийняті у справах про недобросовісну конкуренцію, можуть бути оскаржені до суду заінтересованими особами у тридцяти денний строк з дня одержання копії відповідного рішення (ст. 32 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”).

Наступним елементом режиму забезпечення економічної конкуренції і обмеження монополізму в господарській діяльності є норми, що встановлюють відповідальність за порушення законодавства України про захист економічної конкуренції. Така відповідальність встановлена Кримінальним кодексом України за примушування до антиконкурентних узгоджених дій (ст. 228).

Адміністративна відповідальність за окремі правопорушення і порушення правил, встановлених у сфері економічної конкуренції, передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення: недобросовісна конкуренція (ст. 164-3); зловживання монопольним становищем на ринку (ст. 166-1); неправомірні угоди між підприємцями (ст. 166-2); дискримінація підприємців органами влади і управління (ст. 166-3); порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень (ст. 166-4); порушення законодавства про захист прав споживачів (ст. 156-1).

Крім того, відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності та їх посадових осіб встановлена за: антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі тощо (ст.ст. 50, 54 Закону України “Про захист економічної конкуренції” [57]); дії, визначені законодавством як недобросовісна конкуренція (ст.ст. 21-23 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”); порушення законодавства про рекламу (ст. 27 Закону України “Про рекламу” [90]).

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

Режим забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки є найскладнішим з всіх видів адміністративно-правових режимів, спрямованих на забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Складність режиму обумовлена поєднанням різних правових засобів, що використовуються в адміністративно-правовому регулюванні. До таких засобів можна віднести: державні експертизи об'єктів підвищеної небезпеки (проектів будівництва, реконструкції будівель та споруд); висновки державних експертиз щодо документації на виготовлення та дозволи на передачу у виробництво зразків нового устаткування, машин, механізмів, приладів та інших засобів виробництва; дозволи на введення в експлуатацію нових і реконструйованих майнових комплексів підприємств та їх структурних підрозділів; ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки; спеціальну атестацію та підготовку персоналу для роботи на небезпечних об'єктах тощо. Окрім цього, в межах даного режиму здійснюється декілька видів державного нагляду та контролю за станом захищеності у сферах діяльності, пов'язаних з об'єктами підвищеної небезпеки (охорони праці; забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища; захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; пожежної безпеки; санітарно-епідемічної безпеки; містобудування).

Виходячи з характеру наведених засобів, що використовуються для забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, можна зробити висновок, що режим забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки щільно взаємодіє з іншими адміністративно-правовими режимами і використовує засоби їх регулювання. Зокрема, взаємодіє з режимами ліцензування, державної реєстрації, забезпечення протипожежної безпеки тощо. Крім цього, дія режиму нерозривно пов'язана з режимом забезпечення екологічної безпеки і режимом охорони праці та здоров'я громадян, оскільки порушення правил, встановлених в режимі забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, може привести до спричинення шкоди об'єктам, забезпечення безпеки яких обслуговується іншими режимами.

Використання значного обсягу засобів адміністративно-правового регулювання, з одного боку, приводить до забезпечення безпеки небезпечних об'єктів, а з іншого, фактично, поширює на суб'єктів підприємницької діяльності, що використовують небезпечні об'єкти, норми всіх зазначених адміністративно-правових режимів. При цьому подібна взаємодія режимів, природно, приводить до збільшення загальної напруженості регулювання і наявності значної кількості обов'язків як у суб'єктів підприємницької діяльності, так й у суб'єктів, що здійснюють адміністративно-правове регулювання в цій сфері.

Конкретна мета режиму, у першу чергу, спрямована на захист життя, здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на об'єктах підвищеної небезпеки шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків. Закон чітко визначає об'єкт правового регулювання в режимі забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки - діяльність, пов'язану з об'єктами підвищеної небезпеки. Отже, ключовим поняттям цього режиму є об'єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру. При цьому, під небезпечною речовиною розуміється хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров'ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям.

Правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, а також компетенцію суб'єктів, що здійснюють адміністративно-правове регулювання у цій сфері, і особливості правового статусу суб'єктів підприємницької діяльності складають: Закон України “Про об'єкти підвищеної небезпеки”; Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру”; Постанова Кабінету Міністрів України “Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки”; Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів”; Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду”; Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” тощо.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України “Про об'єкти підвищеної небезпеки” на суб'єктів підприємницької діяльності розповсюджуються не тільки правові норми, але і норми технічних документів, стандартів у сфері промислової безпеки (Державні будівельні норми України: Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва ДБН А.2.2-3-2004; стандарти Мінвуглепрому України: СОУ 10.1.00174088.002-2005 “Труби вентиляційні гнучкі шахтні й фасонні частини до них. Загальні технічні вимоги”, СОУ 10.1.00174088.004-2005 “Системи обігріву повітроподавальних стволів вогневими калориферами з використанням метаноповітряної суміші”, СОУ 10.1.00174088.008-2005 “Правила ведення робіт у вугільних шахтах України, небезпечних за нафтогазопроявами”, СОУ 10.1.00174088.009-2005 “Вимоги щодо визначення місця встановлення вентиляторів місцевого провітрювання з електродвигунами”, СОУ 10.1.00174094.002-2005 “Оцінювання технічного стану та визначення терміну безпечної експлуатації устаткування шахтних підйомних установок”, СОУ 10.1.00174125.006-2005 “Правила проведення контролю несучих металоконструкцій об'єктів технологічних комплексів гірничих підприємств акустико-емісійним методом” тощо).

До суб'єктів режиму, що здійснюють адміністративно-правове регулювання, державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, відносяться: Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їх відповідні територіальні органи, до відання яких відповідно до Закону віднесені питання: охорони праці, забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, пожежної безпеки, санітарно-епідемічної безпеки, містобудування; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські ради та інші ради.

Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері промислової безпеки є Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (далі - Держпромгірнагляд). Основними завданнями Держпромгірнагляду є: забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони праці, промислової безпеки, здійснення державного гірничого нагляду, страхування ризиків виробничої безпеки, належного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, охорони надр; здійснення державного нагляду за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці в частині безпечного ведення робіт, промислової безпеки, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, а також державного гірничого нагляду.

Держпромгірнагляд відповідно до покладених на нього завдань: координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб'єктів господарювання у сфері безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, промислової безпеки, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення та об'єктами підвищеної небезпеки; здійснює в установленому порядку державний нагляд за додержанням законодавства з охорони праці в частині безпечного ведення робіт, промислової безпеки; веде державний реєстр об'єктів підвищеної небезпеки; видає у передбачених законодавством випадках дозволи на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки; видає свідоцтва на придбання і зберігання вибухових матеріалів промислового призначення; здійснює у передбачених законодавством випадках ліцензування видів господарської діяльності; проводить розслідування обставин і причин аварій, розкрадання та втрат вибухових матеріалів, приймає за результатами зазначеного розслідування в межах своєї компетенції відповідні рішення; бере участь в організації проведення експертизи проектів будівництва (реконструкції, технічного переоснащення) підприємств і виробничих об'єктів, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працівників на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці та промислової безпеки тощо.

Розгляд правового статусу суб'єктів підприємницької діяльності у межах режиму забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, слід почати не з розгляду їх прав, а визначення їх обов'язків. Обумовлено це тим, що даний адміністративно-правовий режим побудований саме таким чином, що права організацій, які експлуатують об'єкти підвищеної небезпеки, визначені нормативно-правовими актами взагалі, а їх обов'язки, навпаки, конкретні, чітко визначені законодавством і встановлюють межі реалізації конституційного права на здійснення підприємницької діяльності з використанням об'єктів підвищеної небезпеки.

До обов'язків суб'єктів підприємницької діяльності відносяться: вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу; повідомляти про аварію, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування та населення; забезпечувати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімально можливого ризику; виконувати вимоги Закону та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки (ст. 8 Закону України “Про об'єкти підвищеної небезпеки”).

Окрім цього, на організації, що здійснюють експлуатацію небезпечних об'єктів, покладаються і інші обов'язки, пов'язаних з необхідністю забезпечення стану захищеності на об'єктах підвищеної небезпеки. Наприклад, ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин; декларування безпеки об'єкта підвищеної небезпеки; обов'язкове страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за можливе спричинення шкоди.

Дія режиму також розповсюджується на працівників небезпечних виробничих об'єктів. На них законодавством покладені обов'язки щодо дотримання вимог нормативно-правових та технічних актів, що встановлюють правила ведення робіт на об'єктах підвищеної небезпеки; проходження атестації і підготовки до роботи на об'єкті підвищеної небезпеки; здійснення невідкладного інформування про аварії тощо. Частково режим може поширюватися на організації, що здійснюють проектування і будівництво небезпечних виробничих об'єктів.

Крім права на здійснення підприємницької діяльності з використанням об'єктів підвищеної небезпеки, у суб'єктів підприємницької діяльності також є право на оскарження рішень, дій посадових осіб суб'єктів, що здійснюють адміністративно-правове регулювання.

Істотним недоліком законодавства у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і, в першу чергу, у Законі України “Про об'єкти підвищеної небезпеки”, є відсутність процедури реалізації права суб'єктів підприємницької діяльності на оскарження рішень, дій та бездіяльності посадових осіб суб'єктів, що здійснюють адміністративно-правове регулювання, в адміністративному порядку. Доцільним вбачається врегулювати процедуру оскарження зазначених рішень, дій та бездіяльності до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки.

Відповідальність осіб, на яких поширюється адміністративно-правовий режим забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, встановлена Кримінальним кодексом України за: порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267); порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270); порушення правил безпеки під час

виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272); порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273); порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд (ст. 275). Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за: порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93); порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості (ст. 94); недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва (ст. 96).

Шкода (в тому числі моральна), заподіяна фізичним чи юридичним особам внаслідок аварії, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, незалежно від вини суб'єкта підприємницької діяльності, у власності або користуванні якого перебуває об'єкт підвищеної небезпеки, відшкодовується суб'єктом підприємницької діяльності цим особам у повному обсязі, крім випадків, коли аварія виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого (ст. 16 Закону України “Про об'єкти підвищеної небезпеки”).

Як зазначалось, у сфері підприємницької діяльності можна виділяти і інші режими, що встановлюються для забезпечення безпеки, особливості яких через вимоги до обсягу дисертаційної роботи не можуть бути детально розглянуті. Зокрема, про особливості режимів радіаційної безпеки, пожежної безпеки, енергетичної безпеки, безпеки гідротехнічних споруд тощо.

У цілому, перераховані адміністративно-правові режими не такі об'ємні за змістом, як забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, і характеризуються специфікою суб'єктного складу режиму та окремими елементами їх правового статусу. Так, в режимі пожежної безпеки, суб'єктом, що здійснює адміністративно-правове регулювання, є Державний департамент пожежної безпеки МНС України; в режимі забезпечення енергетичної безпеки - Міністерство палива та енергетики України тощо. Зазначені режими пов'язані із забезпеченням безпеки підприємницької діяльності і відносяться до простих адміністративно-правових режимів, а також тісно взаємодіють з режимами забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, екологічної безпеки та охорони праці. При цьому в деяких з них встановлено навіть більш жорстке, у порівнянні з режимами забезпечення об'єктів підвищеної небезпеки, екологічної безпеки та охорони праці, режимне регулювання, наприклад, в режимі забезпечення радіаційної безпеки.

ВисновкИ

правовий режим ліцензування антимонопольний

У створенні та здійсненні адміністративно-правових режимів, крім нормативно-правової, велике значення мають організаційна і матеріально-технічна підсистеми. Організаційна підсистема обслуговує діяльність органів виконавчої влади (їх посадових осіб), які повинні забезпечити додержання вставлених заборон та обмежень і виконання покладених на громадян та юридичних осіб обов'язків.

Організаційна інфраструктура забезпечує реалізацію встановлених режимних правил. Це спеціальні режимні органи, які утворені з урахуванням змісту і особливостей того чи іншого адміністративно-правового режиму (прикордонні війська, митні органи, тимчасові адміністрації та ін.) і комплектуються спеціально підготовленим особовим складом, забезпечуються необхідними фінансовими і матеріально-технічними ресурсами.

Усі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взаємопов'язані сторони: змістовну і формальну. Змістовну сторону складають причини і мета введення режиму, його організаційні, економічні елементи, пов'язані з ними дії. Формальна (юридична) сторона містить такі елементи: хто, на який строк, на якій території встановлює режим; процедура його введення, здійснення, скасування; система «режимних» обов'язків і прав. Більшість спеціальних режимів, як правило, обмежують права громадян. Проте такі обмеження не повинні бути надмірними і мають встановлюватися тільки законами. В Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються правові режими власності, державного кордону, воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації та інші види спеціальних правових режимів.

Список використаних джерел

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р.

2. Проект закону України "Про Кабінет Міністрів" - К., 1997 р.

3. Положення "Про міністерство та інший центральний орган державної влади", К.,- 1996р.

4. Підручник "Державне управління" К., - Юрінком Інтер, - 1998 р.

5. Підручник Л. Коваль "Адміністративне право України" К., "Основи", 1994 р.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення зі змінами та доповненнями станом на 1 червня 1998 року. (Упоряд. Михайлян A.M.) К., Україна, 1998 рік.

7. Збірник постанов Кабінету Міністрів України. К., Парламентське вид. 1998 рік.

8. Офіційний вісник України. - 2001. - №22. - Ст. 985.

9. Додаток № 1 до ухвали Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. "Функціональні повноваження Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України" // Офіційний вісник України. - 2001. - №28. - Ст. 1246.

10. Офіційний вісник України. - 2000. - № 7. - С. 283; 2001. - № 37. -Ст. 1698. 11. Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади // Офіційний вісник України. - 1999. - №50. - Ст. 2435.

12. Про систему центральних органів виконавчої влади // Там же. -Ст. 2434. 13. Урядовій кур'єр. - 1996. - № 58-59. - С. 5.

14. ЗП України. -1993. - № 1-2. - Ст. 28; 1994. - № 10. - Ст. 250; Офіційний вісник України. - 1999. - № 42. - Ст. 1551.

Размещено на Allbest.ru