Першою у світі конституцією у сучасному розумінні цього слова вважають конституцію гетьмана Пилипа Орлика, видану 5 квітня 1710 року (щоправда вона не набула чинності, оскільки була написана в умовах вигнання). Наступними вважаються конституції США (1787 року), Франції та Польщі (1791 року).

У сучасній Україні діє чинна конституція, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Ця Конституція, безумовно, є історичною віхою в утвердженні державного суверенітету України. Оцінюючи структуру Конституції України, слід зазначити, що Основний Закон держави повинен бути системно-структурною цілісністю, що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від їх функціонального навантаження. Таким в цілому він і є. У преамбулі сформульовано цілі, мету побудови держави, найважливіші вихідні положення, які покладені законодавцем в основу всієї Конституції. Продовжуючи зміст преамбули, перший розділ Основного Закону закріплює загальні засади конституційного ладу як керівних начал, що визначають сутність Конституції загалом, усіх її інститутів і кожної статті зокрема. Пріоритетність людини як найвищої соціальної цінності - зміст логічно обумовленого другого розділу Конституції, «права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Інтересам людини, захисту її прав і свобод мають слугувати організація державної влади та самоврядування країни. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність. На цьому ґрунтується Конституція, висвітлюючи у наступних розділах питання організації та здійснення державної влади і самоврядування. Наш Основний Закон керується невід'ємністю природничих прав у громадянина, його права на вільний розвиток власної особистості, забезпечення його інтересів, рівності всіх перед законом. Конституція не допускає жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження тощо.

Конституція є важливою гарантією розбудови правової держави. Ця мета становить одну із засад конституційного ладу (ст. 1, 8 Конституції України). Основний Закон встановлює основні ознаки правової держави такі як: верховенство права над державою, принцип розподілу владних повноважень, соціальна захищеність і справедливість, народовладдя.

Конституція України має низку юридичних властивостей, які в певному аспекті розкривають зміст Основного Закону держави. Серед юридичних властивостей Конституції України більшість науковців виділяють такі:

· Конституція України як Основний Закон є головним джерелом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою чинного законодавства. Ця властивість обумовлена тим, що Конституція України визначає сфери суспільних відносин, які підлягають правовому (зокрема законодавчому) регулюванню, встановлює ієрархію нормативно-правових актів. Так, наприклад, ст. 92 Конституції України встановлює досить широкий перелік питань, які визначаються або встановлюються тільки законами України. Вони стосуються прав і свобод людини і громадянина, громадянства, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.

· Конституція України характеризується юридичним верховенством, що означає її пріоритетне становище в системі національного законодавства України, вищу юридичну силу щодо всіх інших правових актів. Принцип верховенства Конституції є проявом загальнішого принципу верховного права як необхідної ознаки правової держави, і цей принцип прямо закріплюється в ч. 2 ст. 8 Конституції України: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».

Конституція України характеризується верховенством не лише стосовно до актів національного законодавства, а й щодо міжнародних договорів, що передбачено ч. 2 ст. 9 Конституції: «Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України». (проте слід зазначити, що в разі нормативно-правової колізії між нормативно-правовим приписом закону України і нормативно-правовим приписом міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України, діє саме припис міжнародного договору.)

· Важливою юридичною властивістю Конституції України є її стабільність, яка забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і доповнень. Так, розділ XIII Конституції встановлює досить складну процедуру зміни Конституції України, яка пов'язана з тим, що, по-перше,. вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157), по-друге, Конституція України взагалі не може бути змінена з настанням певних обставин - в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157), по-третє, положення Конституції України, які закріплюють засади конституційного ладу України, форми народного волевиявлення, порядок зміни Конституції України можуть бути змінені лише всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України, по-четверте, зміни до інших положень Конституції України вносяться Верховною Радою України двома третинами голосів від її конституційного складу.

· До юридичних властивостей Конституції України можна також віднести пряму дію її норм, що згідно з ч. З ст. 8 Конституції України означає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

· Юридичною властивістю Конституції України є особливий правовий захист, який має на меті забезпечення дотримання конституційних положень, захист від порушень як «знизу» - фізичними і юридичними особами, так і «згори» - різними гілками державної влади. В той же час захист Конституції України може здійснюватися лише правовими засобами. Вони передбачають застосування органами державної влади, посадовими особами з метою дотримання Конституції України форм і методів діяльності в рамках наданої компетенції. Конституції деяких держав (наприклад, Словаччини, ФРН) передбачають можливість застосування і неправових засобів захисту, закріплюючи право народу чинити опір неконституційній владі, але їх застосування можливе лише в надзвичайних ситуаціях.

Правовий захист Конституції України здійснюють:

· Вищі органи державної влади: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. Так, наприклад, згідно з Конституцією України Президент України є гарантом додержання Конституції України (ч. 2 ст. 102), Верховна Рада України усуває Президента України з поста у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (п. 10 ст. 85) та здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України (п. 13 ст. 85), Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України (п. 1 ст. 116) тощо.

· Правоохоронні органи (суди, прокуратура), центральні та місцеві органи виконавчої влади.

· Орган конституційної юрисдикції (Конституційний Суд України), який є основним, визначальним елементом системи правових засобів захисту Конституції України. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

· Збройні Сили України, на яких покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості (ч. 2 ст. 17 Конституції України).

· Громадяни України. Активні форми охорони Конституції України громадянами передбачені в її тексті. Так, ст. 55 встановлює, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Функції розкривають сутність,соціальне призначення та службову роль конституції, виражають специфіку конституційних норм та інститутів. Серед основних функції Конституції України прийнято виділяти такі: юридична, установча, політична, ідеологічна (світоглядна), зовнішньополітична.

Юридична функція полягає в тому, що Конституція України являє собою головне джерело національної правової системи, нормативно-юридичний акт, норми якого мають вищу юридичну силу і складають основу всієї системи правового регулювання. Юридична функція характеризує власне службову роль конституції у національній правовій системі держави. Як правовий акт особливого статусу Конституція виконує наступні юридичні функції: а) правонаділяючу, пов'язану із закріпленням в основному законі конкретного переліку прав і обов'язків органів державної влади та інших суб'єктів конституційного права, б) охоронну, що характеризує спрямованість конституційних норм на захист основ конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина, в) цілісно-орієнтаційну, яка полягає в закріпленні основним законом стратегічних цілей і завдань розвитку суспільства і держави. Конституція в цьому сенсі дає нормативний прогноз, відображає у своїх нормах випереджальний розвиток суспільних відносин.

Установча функція виражається у визнанні та юридичному оформленні найважливіших інститутів суспільства, їх узаконення і надання їм державно-правової форми.

Установча функція вказує на те, що конституція з'являється внаслідок корінних змін у житті суспільства і виступає політичною і правовою основою його подальшого розвитку. Установча роль конституції проявляється в тому, що вона, по-перше, закріплює сформовану систему суспільних відносин на момент її ухвалення і, по-друге, юридично узаконює прогресивні тенденції політико-правового розвитку, створюючи умови для появи нових відносин, які в тенденції, в «зародку» виявляються, але не можуть отримати суспільного визнання без їх вищої законодавчої підтримки.

Політична або соціально-політична функція проявляється в тому, що Конституція України є політичним документом (свого роду договором суспільної злагоди), який надає регулюючий вплив на політичний процес і політичні відносини. Виконання конституцією цієї функції можливе лише в тому випадку, якщо заснована нею система влади функціонує в режимі демократичного політичного режиму.

Політична функція відображає роль Конституції в закріпленні та розвитку основ державної політики (ідей, принципів, цілей), взаємодії політичних інститутів суспільства у функціонуванні всієї політичної системи. У цьому сенсі конституція виконує роль генеральної політичної директиви.

Світоглядна (ідеологічна) функція полягає в тому, що конституція є філософією державної влади, відображаючи особливий світогляд, проголошує і захищає найважливіші цінності - права і свободи людини і громадянина, політичний плюралізм, різноманіття і рівноправність форм власності, обмеження влади правом і інші загальновизнані демократичні цінності, сукупно становить певну ідеологію - систему ідей, поглядів на державний та суспільний устрій. Абсолютна деідеологізація конституції неможлива. У той же час її надмірна ідеологізація (як і всякого іншого правового акту) «знеструмлює» її юридичну силу. Світоглядний характер конституції може виявлятися і в тому, що її норми в певних політичних умовах можуть закріплювати засади (принципи) відповідного політичного навчання в якості панівного, свого роду офіційної ідеології. Для держав з авторитарними режимами або квазідемократичним режимами подібний характер конституції можливий. Надмірна ідеологізація конституції (як і всякого іншого правового акту) перетворює її в політичну декларацію правлячих еліт.

Зовнішньополітична функція полягає в тому, що конституція України є своєрідним «паспортом» нашої держави, її конституційного устрою. За змістом конституції інші народи та держави можуть робити висновки щодо рівня демократизму в Україні.

Діюча Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула.

Преамбула Конституції складається з дев'яти абзаців. Основним положенням її є те, що Верховна Рада України, приймаючи Конституцію, діє від імені Українського народу, виражаючи його суверенну волю. При цьому під Українським народом розуміється сукупність усіх громадян України незалежно від їх національної належності і місця проживання. Однак, визначаючи Український народ як такий, до складу якого входять громадяни всіх національностей, Конституція зазначає, що мова йде насамперед про громадянство, правовий зв'язок людини з державою. Крім того, преамбула констатує, що юридичною підставою виникнення України як незалежної держави, є невід'ємне природне право української нації на самовизначення. Вона визначає і загальну мету прийняття Конституції: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадянської злагоди на землі України, розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Розділ І Конституції України називається „Загальні засади”. У цьому розділі закріплюються основи конституційного ладу в Україні: Україна визнається суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; визначається правовий статус людини і громадянина, принцип народовладдя та форми його здійснення; вирішується питання щодо державної мови, державних символів України тощо.

Розділ II Конституції - „Права, свободи та обов'язки людини і громадянина” - закріплює за кожною особою певний комплекс природних, невід'ємних прав і властивостей, які зумовлюються самим фактом існування людини. Людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи визначають зміст діяльності держави. Комплекс закріплених у розділі прав, свобод та обов'язків являє собою певну систему, складовими якої є особисті, громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні й екологічні права. Система цих конституційних норм визначає правовий статус людини і громадянина.

У розділі III Конституції закріплюються найважливіші інститути безпосереднього народовладдя: основні його форми, принципи виборів, підстави проведення референдумів тощо.

Розділ IV Конституції визначає правовий статус парламенту України - Верховної Ради України. Верховна Рада є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Крім того, Верховна Рада бере участь у формуванні інших органів влади (затверджує подану Президентом кандидатуру Прем'єр-міністра, дає згоду на призначення на посаду Генерального прокурора України, обирає безстрокове всіх суддів) та здійснює парламентський контроль за їх діяльністю.

Правовий статус Президента України як глави держави визначено у розділі V Конституції. В цьому розділі дається перелік повноважень, які покладаються на Президента, регламентується порядок його обрання і припинення посадових функцій, а також окреслюються форми співпраці Президента з органами законодавчої і виконавчої влади, його участі у формуванні судової влади.

Розділ VI Конституції регламентує основні повноваження Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.

Регулювання діяльності прокуратури як організовано самостійної державно-правової інституції передбачено розділом VII Конституції.

Розділом VIII Конституції - „Правосуддя” - держава покладає функцію здійснення правосуддя на суди. Вони є органами судової влади, яка діє самостійно і незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Суди, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права, забезпечують захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Територіальний устрій України визначається розділом IX Конституції. Зокрема, ст.132 Конституції наголошує на єдності та цілісності державної території, поєднанні централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

У розділі Х Конституції закріплюються основні засади конституційного статусу Автономної Республіки Крим у складі України: коло повноважень, система і порядок формування та діяльності власних представницьких та виконавчих органів, здійснення нормативного регулювання тощо.

Розділ XI Конституції конкретизує загальні засади конституційного ладу в Україні стосовно місцевого самоврядування. Так, визначається поняття та суб'єкти місцевого самоврядування, порядок формування його органів, сферу відання, матеріальну, фінансову основу та гарантії місцевого самоврядування.

Правове становище Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції (юрисдикція - це право чинити суд, розглядати і вирішувати правові питання) в Україні визначає розділ XII Конституції.

У розділі XIII Конституції передбачається порядок внесення змін до Конституції. Конституція може бути змінена лише в особливому по відношенню до поточного законодавства порядку. Такий порядок запроваджений з метою забезпечення стабільності Основного Закону України.

Розділ XIV Конституції, який називається „Прикінцеві положення”, визначає час набуття нею чинності, тобто введення її в дію. Набуття Конституцією України чинності збігається з днем її прийняття Верховною Радою 28 червня 1996 року. День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.

Розділ XV Конституції - „Перехідні положення” - закріплює порядок і строки зміни чинного законодавства, строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, обраних чи призначених до набуття чинності новою Конституцією України.

Отже, Конституція України є основним нормативно-правовим документом, який визначає правові засади державного і суспільного життя України. Це - Основний Закон держави і суспільства, який має найвищу юридичну силу, тобто всі закони та нормативні акти в Україні приймаються на її основі і повинні відповідати її положенням. А це означає, що Конституція є основним джерелом права України.

Висновок

Отже, закон є загальнообов'язковим правилом поведінки, регулює основні правові питання організації державної влади, органів місцевого самоврядування а також основні питання правовідносин між громадянами України. Він займає найвищу сходинку серед широкої ієрархії нормативно-правових актів України. Закон України має свої, особливі ознаки та особливості дії, структури, ускладнений порядок прийняття Верховною Радою України, що забезпечує його верховенство.

Існує широка класифікація законів за різноманітними критеріями, основним з яких є поділ законів за їх юридичною силою. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, якій народ делегує повноваження видавати закони та інші правові акти.

Усі його ознаки, структурні елементи та вимоги до них, наявність реальної необхідності регулювання тих чи інших правовідносин впливають на реалізацію і дотримання законів всіма суб'єктами права в Україні. Вони мають видаватися так, щоб у майбутньому їхнім вказівкам реально слідували громадяни, щоб ці закони були дієвими та ефективно врегульовували ту чи іншу сферу відносин.

Конституція України є актом найвищої юридичної сили в нашій державі, вона врегульовує основну частину побудови держави, встановлює організацію державної влади, органів місцевого самоврядування, права, свободи та обов'язки громадян, гарантії забезпечення верховенства права в країні.

Список використаної літератури та НПА

1. Закон України №3265IV «Про закони і законодавчу діяльність» від 22 грудня 2005 року.

2. Конституція України від 28 червня 1996 року.

3. Закон України №1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року.

4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Харків. 2001 р.

5. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права. Київ. 2008 р.

6. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. Друге видання. 2004 р.

7. Конституційне право зарубіжних країн (М.С.Горшеньова, К.О.Закоморна, В.О.Ріяка та ін.)

8. Конституційне право України. В.І. Чушенко, І. Я. Заяць. Київ, 2007 р.

9. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Теорія права і держави. 2008 р.

10. Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права. 2002 р.

11. Український юридичний портал «Радник».

12. Червонюк В.І. Конституционное право России. 2004 р.

13. Луць Л.А. Сучасні правові системи світу. Львів 2003 р.

14. Раянов Ф.М. Проблемы теории государства и права (Юриспруденция). 2003р.

Размещено на Allbest.ru