Обмеження прав на землі в Україні

Згідно з етимологічним значенням поняття «спосіб», під ним слід розуміти дію або систему дій, що застосовуються при виконанні певної роботи, при здійсненні чогось. Таким чином, при визначенні способів встановлення обмежень прав на землю за вихідний критерій слід прийняти дію.

На підставі аналізу чинного законодавства можна відзначити, що способом встановлення обмежень набуття права власності на землю та розпорядження нею є правотворча діяльність компетентного державного органу, кінцевим результатом якої є прийняття закону. При цьому в нормах закону міститься чітко сформульований зміст цих обмежень. Зокрема, згідно ч. 4 ст. 22 ЗК України правоздатність іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав є обмеженою. За загальним правилом, вони не можуть набувати у власність землі сільськогосподарського призначення. Разом з тим, чинне законодавство не допускає обмеження правоздатності за згодою осіб. Зокрема, ЦК України визнає нікчемним правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки. Так, продавець не може вказати в правочині купівлі - продажу земельної ділянки, що переважне право на купівлю відчуженої ним земельної ділянки, у разі її подальшого продажу, має та чи інша конкретно визначенна ним особа. В цій частині договір є нікчемним. Наведена умова спрямована на обмеження встановленної законом земельної правоздатності покупця земельної ділянки. Ми вважаємо що, на цій підставі із ст. 111 ЗК України слід виключити можливість встановлення за допомогою договору такого обмеження прав на земельну ділянку, як права на переважну купівлю у разі її продажу.

О.А. Самончик у своїй роботі «Ограничение права землепользования сельскохозяйственных предприятий» основний акцент зробила на способах встановлення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування. Вона виділила обмеження прав на землю, які можуть виникати в нормативному порядку, та обмеження прав на землю, які можуть виникати в загальному порядку, тобто за принципом відводу земель у користування. На її думку, способами встановлення обмежень прав на землю є: а) закон; б) прийняті на розвиток закону нормативні акти відповідних компетентних органів; в) порядок, прийнятий для надання землі в користування. Водночас, автор не виключила можливості встановлення обмежень прав на землю іншими способами.

Правотворча діяльність компетентного державного органу, кінцевим результатом якої є прийняття закону, є першим видом способів встановлення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування. При цьому, як правило, в нормах закону міститься чітко сформульований зміст цих обмежень. Прикладом такого способу встановлення обмежень прав на землю є передбачена в ч. 2 ст. 54 ЗК України заборона на вчинення певних видів діяльності в межах охоронних зон навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів.

Правотворча діяльність компетентного державного органу, кінцевим результатом якої є прийняття підзаконного нормативно - правового акта на основі та на виконання закону, складає другий вид способів встановлення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування.

Цей вид способів характеризується рядом ознак, які можна звести до наступного. У ряді випадків у законі знаходять своє закріплення норми права, які передбачають встановлення зон з особливими умовами землекористування, але не визначають зміст обмежень прав на землю, які притаманні цим зонам. Так, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р. передбачає встановлення охоронних зон уздовж трубопроводів, проте зміст обмежень прав на землю в межах цих зон залишається невизначеним, хоч і вказується, що режим використання охоронної зони об'єкта трубопровідного транспорту визначається законодавством України. При цьому згідно з чинним законодавством України розкриття змісту обмежень прав на землю відбувається у підзаконних нормативно - правових актах, а саме, правилах охорони певних об'єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України. Такими правилами, прийнятими в розвиток відповідної норми закону, визначається зміст обмежень прав на землю у межах зон з особливими умовами землекористування. Так, п. 11 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р., встановлюється перелік заборонених до вчинення дій на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон об'єктів магістрального трубопровідного транспорту.

Аналогічний підхід щодо способу встановлення обмежень прав на землю спостерігається і в правовому регулюванні встановлення обмежень прав на землю в сфері телекомунікації, в сфері електроенергетики тощо.

Наступним видом способів встановлення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування є правотворча діяльність компетентного державного органу, кінцевим результатом якої є прийняття комплексу нормативно - правових актів, які складаються з закону та прийнятого на його основі та на його виконання підзаконного нормативно-правового акта. На нашу думку, наявність у нормативно - правовому акті норми права, яка визначає зміст обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування, є безумовною підставою для того, щоб віднести правотворчу діяльність з її встановлення до способів встановлення обмежень прав на землю.

У певних випадках при встановленні обмежень прав на землю закон містить первинні норми, в яких: по-перше, визначаються суть та принципові положення обмеження прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування; по-друге, передбачається їх розвиток та конкретизація в нормативно - правових актах відповідних компетентних органів. Так, ст. 13 Закону України «Про гідрометеорологічну діяльність» від 18 лютого 1999 р. встановлює узагальнену заборону на розміщення та експлуатацію об'єктів, що можуть негативно впливати на якість спостережень, створювати небезпеку для працівників, які їх проводять, перешкоджати нормальному функціонуванню гідрометеорологічних станцій та постів у охоронних зонах навколо об'єктів, призначених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів гідрометеорологічної діяльності. Разом із тим, у цій самій статті законодавець передбачає, що режим використання цих зон встановлюється Кабінетом Міністрів України. У зв'язку з цим Порядком встановлення охоронних зон навколо об'єктів, призначених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів гідрометеорологічної діяльності, та режимом їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р., встановлений перелік заборонених до вчинення дій в охоронних зонах об'єктів, віднесених до реперної мережі.

За допомогою цього способу обмеження прав на землю встановлюються не лише в охоронних зонах навколо об'єктів, призначених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів гідрометеорологічної діяльності, а і в охоронних зонах геодезичних пунктів, в зонах санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого водопостачання тощо.

Таким чином, способом встановлення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування є правотворча діяльність, тобто діяльність компетентних державних органів, спрямована на встановлення норм, які визначають зміст цих обмежень прав на землю. За способом об'єктивізації норм цю діяльність доцільно, на наш погляд, поділяти на: а) правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття закону; б) правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття підзаконного нормативно - правового акта на основі та на виконання закону; в) правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття комплексу нормативно - правових актів, що складаються з закону та прийнятого на його основі та на його виконання підзаконного нормативно - правового акта.

Узагальнення нормативного матеріалу, присвяченого правовому регулюванню добросусідських відносин дає підстави для висновку про те, що способом встановлення обмежень прав на землю в інтересах сусідів є правотворча діяльність компетентного державного органу, кінцевим результатом якої є прийняття закону - ЗК України.

Слід, однак, відмітити, що концепція встановлення обмежень прав на землю в інтересах сусідів у процесі правотворчої діяльності знайшла своє висвітлення в юридичній літературі лише в загальних рисах. Ця концепція ґрунтується головним чином на зв'язках права власності з інститутом сусідського права. Так, ще на початку ХХ століття І. Новіцький зазначав, що «Нормами позитивного закону власник обмежується у вияві своєї влади, свого впливу у відведеній йому сфері; ці обмеження, ця зв'язаність при ближчому її аналізі вимальовується, як спеціальне зобов'язання, джерелом якого є позитивна норма, а зміст - ті самі вимоги, які можна пред'явити до одного власника для захисту інтересів інших, перш за все - його сусіда; це так звані законні обмеження».

У чинному законодавстві України дана концепція була запроваджена не лише щодо права власності на земельну ділянку, а й щодо права користування земельною ділянкою. Зокрема, законодавець у статтях 103 - 105 ЗК України передбачив зміст обмежень права власності та права користування земельною ділянкою в інтересах власників та землекористувачів сусідніх земельних ділянок.

Підсумовуючи вищевикладене, слід вказати на те, що одним із способів встановлення обмежень прав на землю є правотворчість, тобто діяльність компетентних органів державної влади, спрямована на встановлення юридичних норм, які визначають зміст певних обмежень прав на землю.

обмеження власність земля право

Размещено на Allbest.ru