Соціально–правовий аспект адміністративної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності як соціально-правового явища

1.1 Історичний розвиток уявлень про сутність аміністративної відповідальності

1.2 Соціальна природа адміністративної відповідальності

2. Зміст адміністративної відповідальності

2.1 Соціальний зміст адміністративної відповідальності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальним є дослідження не тільки правових, але і соціальних аспектів адміністративної відповідальності, адже вона є специфічним різновидом відповідальності соціальної, але не в розумінні кари, покарання за правопорушення, а в новому аспекті - як державно-правового контролю за суспільними відносинами, урегульованими специфічними соціальними нормами - правовими. Отже, соціальна цінність адміністративної відповідальності полягає не тільки в попереджувальній та охоронній функціях, але й у активному стимулюванні соціально корисних видів правомірної поведінки. Відтак дослідження соціальних та правових аспектів адміністративної відповідальності є своєчасним і актуальним.

Мета та задачі роботи. Метою дослідження є обґрунтування соціальної природи адміністративної відповідальності, подальша розробка теоретичних положень щодо адміністративної відповідальності як правового інституту, а також визначення шляхів його розвитку.

Для досягнення зазначеної мети у процесі дослідження передбачалося вирішити такі завдання:

- на основі аналізу нормативно-правової бази адміністративної відповідальності різних років виявити закономірності її становлення і розвитку як правового інституту;

- обґрунтувати соціальну природу та зміст адміністративної відповідальності;

- визначити сутність, основні ознаки адміністративної відповідальності як правового інституту, її місце в сучасній системі юридичної відповідальності в Україні;

- охарактеризувати адміністративні стягнення як міру адміністративної відповідальності;

- з'ясувати особливості процедури реалізації адміністративної відповідальності;

- виробити пропозиції щодо подальшого розвитку інституту адміністративної відповідальності.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є адміністративна відповідальність якявище соціальне і правове, взаємообумовленість і взаємозалежність соціальних і правових її аспектів.

Предмет дослідження становлять соціальна природа та правова сутність адміністративної відповідальності.

Методі дослідження. Методологічною основою роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми.У процесі дослідження використовувався загальнонауковий діалектичний метод, а також похідні від нього методи (зокрема, системний метод, метод структурно-функціонального аналізу, формально-логічний метод), які дали можливість комплексно з'ясувати сутність адміністративної відповідальності, визначити її місце в системі юридичної відповідальності, проаналізувати структурні елементи. Спеціально-наукові методи аналізу - формально-нормативного аналізу, порівняльно-правовий та інші застосовувалися для виділення характерних ознак адміністративної відповідальності.

Аналіз джерел та літератури. Науково-теоретичне підґрунтя для виконання роботи склали наукові праці із філософії, соціології, теорії та історії держави і права, розробки фахівців в галузі конституційного, адміністративного та інших галузей права - В.Б. Авер'янова, А.Б. Агапова, Е.О. Агеєвої, С.С. Алексєєва, В.М. Анохіна, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, К.С. Бєльського, С.Н. Братуся, Ю.П. Битяка, І.О. Галагана, І.П. Голосніченка, В.В. Зуй, С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, В.М. Кудрявцева, Б.М. Лазарева, Д.М. Лук'янця, Н.П. Матюхіної, Н.С. Малеїна, М.Я. Маслєннікова, Б.Л. Назарова, А.О. Нечитайленка, В.Ф. Опришка, В.П. Пєткова, А.Ф. Плахотного, В.І. Попова, О.Ф. Скакун, Ю.П. Тітова, А.С. Шабурова, В.К. Шкарупи, О.М. Якуби.

Нормативною основою роботи є Конституція України, законодавчі акти, акти Президента та Кабінету Міністрів України, інші нормативні акти, які регулюють адміністративну відповідальність.

Обґрунтування структури роботи. Виходячи з мети та основних задач роботи, враховуючи об'єкт та предмет дослідження робота має таку структуру: зміст, вступ, два розділи (три підрозділи), висновки, список використаних джерел.

адміністративний відповідальність стягнення

1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності як соціально-правового явища

1.1 Історичний розвиток уявлень про сутність адміністративної відповідальності

Проблема побудови правової держави є надзвичайно актуальною для сучасного етапу розвитку України. Проголошення нашої держави в Конституції України правовою зумовлює необхідність їх практичного вирішення [1].

Серед найважливіших принципів правової держави виділяють такі: верховенство права; панування закону в усіх сферах суспільного і державного життя; функціонування державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; гарантованість і непорушність прав та свобод громадян; запровадження і забезпечення взаємної відповідальності громадянина і держави. Є й інші ознаки, що характеризують державу як правову і принципово відрізняють її від неправової. У сукупності вони дають загальне уявлення про те, що таке правова держава, визначають сутність останньої, основні цілі її створення та призначення, умови формування і функціонування.

Важливим елементом правової державності, умовою її здійснення є додержання принципу законності, суть якого полягає в тому, що жоден державний орган, посадова особа, організація, колектив, особа не повинні звільнятися від обов'язку підкорятися закону. Проте, щоб цей принцип діяв правильно, необхідна досконала система законів, яка відповідала б рівню розвитку суспільства та стану суспільних відносин, забезпечувала права та свободи людини і громадянина, відображала баланс прав та законних інтересів громадянина і держави. Йдеться про те, щоб у законах були закріплені оптимально збалансовані права та законні інтереси громадян і держави.

Наслідком реалізації принципу законності є правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності, правових принципів, системи права і законодавства усіма суб'єктами суспільних відносин і характеризується станом правопорушень і злочинності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність взагалі та адміністративна зокрема [2, 66].

Адміністративна відповідальність як вид санкцій публічно-правової сфери починає свій розвиток ще в античному праві. Категорія римського права administratio („управління”) відносилася, як правило, до регламентації майнових відносин. Але в римському праві використовувались адміністративно-правові поняття, які отримали розвиток в національних системах, в тому числі у вітчизняному праві, включаючи також Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Наприклад, одне із значень слова noxia - протиправна дія, що заподіяла шкоди. В римському праві також був розроблений інститут санкцій за правопорушення, в тому числі й адміністративних, наприклад exaction (от exigere - вимагати, стягувати, стягувати через суд). Багато із адміністративних стягнень в діючому праві перешли з римського права. Категорія confiscation - використовувалось не в значенні санкції за протиправне діяння, а в якості, тотожному поняттю requisition - санкція, згідно якої майно винної особи, що приховується відходить до власності держави. Однак в діючому КУпАП категорія „реквізиція” не використовувалася як санкція за адміністративний проступок - це поняття характерне вітчизняному цивільному праву [3, 85-86].

Категорія відповідальності за джерелами виникнення і часом первісного формування є філософсько-релігійно-правовим поняттям, яке наповнене моральним змістом і, в той же час, має правове значення.

У своєму розвитку, формуванні і становленні воно пройшло тривалий проміжок часу, початок якого можна умовно датувати судом над Сократом в Афінах у 399р. до н.е., а його завершення - в кінці середніх століть. Платонівсько-стоїчна філософія та процес над Сократом зіграли величезну роль у зародженні і розвитку концепції відповідальності, зокрема, у центрі філософії Сократа-Платона, давньогрецьких і давньоримських стоїків - поведінка, вчинки людей, відношення до них суспільства і держави. Вже в питанні Сократа про те, наскільки суспільство і держава повинні реагувати на кожне людське діяння, особливо на соціально-шкідливе, міститься постановка питання про підставу відповідальності. Аристотель, вирішуючи питання про волю людини, вчив, що в законослухняного громадянина повинні бути дві здатності: здатність розрізняти гарне від поганого і здатність вибирати між ними, тобто вибирати правильний варіант поведінки відповідно до об'єктивно-правових категорій [4, 12-20].

Проблема морально-правових критеріїв оцінки поведінки людей займає важливе місце в навчанні давньогрецьких філософів про відповідальність. Ця оцінка повинна була здійснюватися на основі законів держави і на основі вищого Розуму і Логосу. Для Платона Логос - це Бог, „око” який бачить всіх і кожен людський вчинок та дає їм моральну оцінку. Логос оцінював, обвинувачував, виносив вирок, причому винна особа зобов'язана була приймати оцінку Логосу без будь-яких виправдань і пояснень. Давньогрецьке навчання про Логос відображало певною мірою дійсну картину у світі давньогрецької юрисдикції, де процесуальні права обвинуваченого були незначними і панувало „безконтрольне обвинувачення”. Процес над Сократом здійснив величезний вплив на мислячий античний світ. Було видно, що афінський суд присудив Сократа до страти не стільки за його „злочин”, скільки за те, що в ході процесу він намагався пояснити свою поведінку і довести безпідставність обвинувачень.

Філософи і юристи-стоїки часів Римської Імперії (Сенека, Еіктет, Павло, Ульпіан) ужили заходів, щоб усунути цей процесуальний дефект, що придушував природжене право людини на самозахист і виправдання. Поступово в давньоримській юрисдикції був сформований принцип вислуховування обвинуваченої сторони: „mo inauditus damnari potest” (ніхто не може бути засуджений, не будучи вислуханий). Таким чином, до „будівельних блоків”, що складали первісну конструкцію відповідальності, стоїки додали новий „блок”, завдяки чому з'явилося поняття звіту (пояснення) про поведінку перед Логосом.

Основні положення давньогрецьких і давньоримських філософів про відповідальність в подальшому піддалися ретельній обробці від авторів Нового Завіту та у творах християнської церкви, які поєднали елементи цього механізму з догматами про єдиного Бога і майбутній суд. Євангельський Логос стає частиною реального життя християн, предметом віри народних мас, що зобов'язував кожного християнина постійно звітувати про свої вчинки, оцінював і визначав його поведінку.

Християнська доктрина, у якій концепція відповідальності зайняла центральне місце, передбачила більш демократичний статус людської особистості. Піклуючись про права винної (грішної) особи, вона звернула особливу увагу на такий елемент, як „звіт - відповідь - пояснення”, що додало процесуальну стрункість і завершеність християнській концепції відповідальності, а у подальшому дало назву інституту відповідальності.

При формуванні такого поняття, як відповідальність, вибір припав з ініціативи християнських теологів на його перший елемент, що характеризує зазначене поняття не тільки як каральне, але й особистісне, що пов'язане з винною особою, яка має право на виправдання - звіт. Еволюція самого найменування пройшла довгий шлях (майже півтори тисяч років) від іменника responsum (звіт, виправдання - лат.) до прикметника responsabie (відповідальний - фран.), а потім до інституціонального іменника responsabilite (відповідальність - фран.), що зв'явився наприкінці середніх віків. В епоху Відродження почався повільний процес входження поняття відповідальності до права.

Вважається, що інститут відповідальності споконвічно мав своїм призначенням забезпечення справедливого застосування покарання до винної особи. Але для того, щоб зі сторони влади не було сваволі і відповідно збільшення „зла”, то застосування покарання повинне бути поставлене у відповідні процесуальні межі, з урахуванням процесуальних дій по вислуховуванню обвинуваченого та по оцінці зробленого діяння. Таким чином, інститут відповідальності не тільки носив каральне значення, але й надавав можливість забезпечувати визначені права обвинуваченого, його правове положення у сфері юрисдикції: винний мав право бути вислуханим, доводити свою невинність, заявляти клопотання, тобто одержував деякі гарантії проти необґрунтованого карального впливу.

У відповідності до тлумачення В.Даля термін „відповідальність” є похідним від слова „відповідати” (дати відповідь, подати звістку, відгукнутися, заперечити, відповісти) і означає „обов'язкову поруку під страхом відповіді, стягнення” [155]. У правовій літературі за основу в терміні „відповідальність” береться переважно відповідна міра стягнення з порушника боргу, обов'язку. З погляду фахівців у сфері соціології права виконання функцій правового врегулювання „має на меті перетворення правових норм у реальну поведінку людей”.

Останнім же часом теоретичні питання сутності адміністративної відповідальності все частіше привертають увагу вчених-правознавців. Описуючи це складне явище, дослідники намагаються простежити генезис відповідальності, але при цьому основний аспект робиться або на генезисі відповідальності як філософської категорії, або на етимології слова „відповідальність” [4, с.20]. Уявляється, що використання цих двох підходів є не зовсім коректним для досліджень у галузі юридичної відповідальності взагалі й адміністративної зокрема. Юридична відповідальність найтісніше пов'язана з такою ознакою права, як його нормативність. Нормами права врегульовані суспільні відносини, причому у разі юридичної відповідальності такі відносини виникають тільки після того, як з'являється відповідна правова норма. Таким чином, правильніше було б зосередитись на генезисі саме відносин адміністративної відповідальності, а оскільки ці відносини не існують поза правовою формою, увагу потрібно звернути на нормативні акти, якими ці відносини регулювались у різний історичний час.

Почати слід з того, що нормативна регламентація відносин, подібних до відносин сучасної відповідальності, з'являється на теренах колишньої Російської імперії у другій половині 19 ст., хоча жоден правовий акт того часу не використовує поняття „адміністративна відповідальність”, та і власне поняття „відповідальність” використовується досить рідко.

У 1861 р. у доповідній записці про судово-поліцейський статут головнокеруючий другим відділенням Державної Ради граф Д.Н. Блудов вказував на необхідність відмежування злочинів, підвідомчих кримінальним судам, від „поліцейських проступків”, які у країнах Західної Європи розглядались спеціальними поліцейськими суддями або адміністративними органами. Підготовлений під керівництвом Д.Н. Блудова додаток до доповідної записки під назвою „Матеріали для складання проекту статуту судово-поліцейського” є першою спробою законопроектних робіт у цій галузі.

Проект судово-поліцейського статуту, що містив 206 статей, був переданий на розгляд до другого відділення Державної Ради у лютому 1864 р., а його останній варіант під назвою „Статут про покарання, що накладаються мировими суддями” був затверджений 20 листопада 1864 р. Статут про покарання складався з 13 глав, перша з яких містила загальні положення (порядок зміни стягнень, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, тощо). Решта глав, що становили його Особливу частину, містила у собі зміст 150 проступків, поділених залежно від об'єкта посягання на 12 видів: проступки, що посягають на встановлений порядок управління (гл. 2, а також гл. 5 - порушення Статуту про паспорти), на громадський порядок (гл. 3 - „проступки проти порядку та спокою”), а також проступки, передбачені у гл. 10 та 11, що посягають на громадський благоустрій (гл.4), на порядок у галузі будівництва і залізничного транспорту (гл.6) та такі, що порушують правила пожежної безпеки (гл.10) тощо. Статутом про покарання не було передбачено процесуальні основи провадження по маловажних проступках (порядок накладення покарань, процедура оскарження дій мирових суддів, застосування заходів адміністративного припинення тощо) [5, 84].

Одночасно зі встановленням судового порядку розгляду справ про маловажні злочини та проступки низкою правових актів передбачався адміністративний порядок розгляду та вирішення справ про певні правопорушення. Так, наприклад, Положенням про заходи щодо охорони державного порядку та громадського спокою від 14 серпня 1881 р. встановлювалося, що у місцевостях, оголошених у стані посиленої охорони, права та обов'язки щодо збереження державного порядку та громадської безпеки покладаються на Генерал-губернаторів, а в губерніях, які їм не підвідомчі - на Губернаторів і Градоначальників. У межах цих місцевостей згадані начальницькі особи можуть: а) видавати обов'язкові постанови, що стосуються попередження порушення громадського порядку та державної безпеки; б) встановлювати за порушення таких обов'язкових постанов стягнення, що не перевищують трьохмісячного арешту або грошового штрафу 500 карбованців. Генерал-губернаторам, а в місцевостях, що їм не підлеглі - Губернаторам і Градоначальникам надається право також вирішувати в адміністративному порядку справи про порушення виданих ними обов'язкових постанов [6, 264].

Адміністративний порядок накладання стягнень передбачався також Зводом статутів про акцизні збори, до якого належали Статут про збір на питні напої, Статут про тютюновий збір і Правила про акцизи з цукру, з освітлювальних нафтових масел і з підпалювальних сірників, а також про продаж фосфору. Розділ 5 зазначеного нормативного акту містив правила про стягнення за порушення постанов про акцизні збори, а розділ 6 - правила про порядок провадження по справах, в яких порушено постанову про акцизні збори. Зокрема, у ст. 1140 зазначалося, що справи про порушення, за які обвинувачений може підлягати одному грошовому стягненню, без конфіскації або з конфіскацією предметів, вирішуються адміністративним порядком (керуючись акцизними зборами і Міністерством фінансів) [7].

Після створення у 1922 р. Радянського Союзу, до якого Україна увійшла як союзна республіка, ситуація з розвитком відносин адміністративної відповідальності дещо повторилась. 27 липня 1927 р. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Раднарком УСРР видали Постанову „Про надання адміністративним органам права вживати заходів адміністративного впливу за маловажні праволомства”.

Згідно з цією Постановою, для звільнення судових установ від маловажних кримінальних справ і прискорення їх вирішення адміністративним органам різних рівнів було надано право вживати заходів адміністративного впливу за певні (маловажні) праволомства [8]. Терміном „праволомство” у ті часи позначалося правопорушення. У подальшому ці норми увійшли до Адміністративного кодексу УСРР, який було затверджено ВУЦВК 12.10.1927 р. і введено у дію з 1.02.1928р.

Цікавим є те, що в Адміністративному кодексі вже використовується поняття „відповідальність” і вона поділяється залежно від порядку застосування. Так, в артикулі 28 Адміністративного кодексу зазначалось: „Окружним і районним виконавчим комітетам, їх Президіям і міським та селищним Радам надається право, в обсягу їх компетенції (арт. 49) і в межах їх території, на розвиток і на виконання чинного законодавства, видавати обов'язкові постанови, що їх оголошують до загального відома і які встановлюють: а) будь-які обов'язки для всього населення даної території або для окремих груп людей; б) відповідальність за ламання або невиконання цих обов'язків в адміністративному порядку, а за випадків окремо встановлених у законі, - судовому або дисциплінарному порядку” [9].

І, крім того, в Адміністративному кодексі, можливо вперше, використовується поняття „адміністративна відповідальність”. Зокрема, в артикулі 175 зазначалось: „Особи, що приховали речі, які треба конфіскувати, притягуються до адміністративної або судової відповідальності, з одночасним вилученням речей, що підлягають конфіскації”.

Взагалі, у законодавстві 20-50-х років поняття „адміністративна відповідальність” зустрічається дуже рідко. Власне це були одиничні нормативні акти. Зокрема, це поняття використовувалось у Положенні про державний пожежний нагляд і про міську пожежну охорону, затвердженому Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7.04.1936 р., у якому зазначалось, що Головне управління пожежної охорони Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР та його органи при виконанні функцій державного пожежного нагляду мають право притягувати до адміністративної або судової відповідальності осіб, винних у порушенні обов'язкових постанов, правил, норм та інструкцій з протипожежної охорони” [10]. У Постанові Ради Міністрів УРСР від 16.07.1946 р. „Про посилення використання порожніх пробігів вантажного автотранспорту”, п. 2 якої передбачає зобов'язати управління міліції Міністерства внутрішніх справ УРСР позбавляти права керування автомобілем строком до трьох місяців водіїв, які ухиляються від завантаження порожніх автомобілів, що йдуть у попутному напрямі, а осіб, у віданні яких знаходяться автотранспорт (завідуючи гаражами та ін.), притягувати до адміністративної відповідальності [11].

У законодавстві СРСР поняття „адміністративна відповідальність” також зустрічалось у Положенні про прокурорський нагляд в СРСР, затвердженому Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 травня 1955 р. зокрема, в ст. 13 цього Положення зазначено: „Накладення прокурором протесту на постанову, що видана уповноваженим на те органом, про притягнення ту чи іншу особу до адміністративної відповідальності зупиняє виконання адміністративного стягнення до розгляду протесту відповідним органом” [12].

Аналіз законодавства УРСР та СРСР 20-70-х років свідчить про те, що здебільшого під адміністративною відповідальністю розумілось, насамперед, застосування штрафів в адміністративному порядку за різноманітні правопорушення.

21 червня 1961 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ „Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку”, а 15 грудня 1961 року Указ з такою самою назвою прийняла і Президія Верховної Ради УРСР, який став прообразом майбутнього Кодексу про адміністративні правопорушення. В цьому Указі встановлювався загальний перелік порушень, за які могли бути передбачені адміністративні стягнення у вигляді штрафу, встановлювались максимальні розміри штрафів, визначався порядок їх накладення тощо. При цьому слід зазначити, що поняття „адміністративна відповідальність” у зазначених указах не використовувалось.

І все ж таки, від початку 60-х років поняття „адміністративна відповідальність” все частіше використовується у нормативних актах СРСР та УРСР. Так, наприклад, Указом Президії Ради УРСР від 20.04.1960 року „Про відповідальність за незаконне виготовлення і використання радіопередавачів” встановлювалось, що за виготовлення і користування радіопередавачами без належного дозволу, а також за користування ними з порушенням правил, що регулюють радіозв'язок, до винних осіб застосовувались заходи громадського впливу або адміністративні заходи у вигляді штрафу розміром до 20 карбованців з вилученням всієї апаратури, що використовувалась для радіопередач. За ті самі дії, вчинені неповнолітніми, громадську й адміністративну відповідальність несуть їхні батьки. В Указі Президії Верховної Ради УРСР від 17.08.1966 року „Про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду” встановлювалось, що порушення правил адміністративного нагляду особами, стосовно яких такий нагляд встановлено, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від 10 до 50 карбованців.

Згодом це поняття з'являється і у назвах нормативних актів, наприклад: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 27.03.1964 року „Про посилення адміністративної відповідальності за порушення правил риболовства й охорони рибних запасів у водоймищах СРСР”; Постанова Ради Міністрів УРСР „Про адміністративну відповідальність за порушення законодавства про працю і правил охорони праці” від 13.10.1976 року тощо.

У переважній більшості нормативних актів поняття „адміністративна відповідальність” пов'язувалась виключно із застосуванням штрафів в адміністративному порядку. Так, п.1 згаданої вище Постанови Ради Міністрів УРСР „Про адміністративну відповідальність за пошкодження високовольтних електричних мереж” встановлювалось, що за пошкодження високовольтних електричних мереж внаслідок порушення Правил охорони високовольтних електричних мереж винні особи підлягають в адміністративному порядку накладення штрафу в таких розмірах: посадова особа - до 50 карбованців, громадяни - до 10 карбованців [13]. У п.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР „Про адміністративну відповідальність за порушення законодавства про працю і правил охорони праці” також зазначалось, що особи, винні у порушенні законодавства про працю і правил охорони праці, можуть підлягати в адміністративному порядку штрафу у розмірі до 50 карбованців [14]. Крім штрафу як міри адміністративного впливу використовувались й інші стягнення.

У 1967 р. з метою впорядкування законодавства про адміністративну відповідальність і зміцнення законності в його застосуванні, Комісії законодавчих проектів Ради Союзу і Ради національностей Верховної Ради СРСР висловились за розробку Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративну відповідальність, що і було передбачено у Постанові Президії Верховної Ради СРСР від 13.10.1967 р.. Процес розробки зазначеного акту тривав досить довго і 23.10.1980 р. Верховна Рада СРСР прийняла Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення. На той час законодавство про адміністративну відповідальність включало близько 500 нормативних актів. І потреба в їх кодифікації була вкрай актуальною.

І, нарешті, 07.12.1984 р. був прийнятий Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення (КпАП), який з численними змінами діє і сьогодні. З прийняттям цього Кодексу закінчився процес кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність, але, як і в інших нормативних актах, визначення поняття „адміністративна відповідальність” у ньому відсутнє, хоча саме поняття досить часто використовується.

Таким чином, поштовхом до виникнення інституту адміністративної відповідальності було прагнення відокремити правопорушення від злочинів (за ознакою ступеня суспільної небезпечності) і встановити спрощену процедуру розгляду справ про такі правопорушення. Спочатку це відбувалося в рамках судової системи, але згодом встановився й адміністративний порядок розгляду таких справ і застосування відповідних стягнень.

Зрозуміти сутність адміністративного порядку застосування стягнень за правопорушення можна, проаналізувавши згаданий вище Указ Президії Верховної Ради УРСР від 15.12.1961р. „Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку”. Згідно з цим Указом право накладання штрафів в адміністративному порядку мали адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських Рад народних депутатів, а у випадках, передбачених ст.12 цього Указу, - відповідними державними органами і посадовими особами. Якщо поглянути на перелік державних органів, яким надавалося право накладати штрафи в адміністративному порядку, то можна помітити, що всі вони є органами виконавчої влади і реалізують надане їм право в процесі реалізації їх управлінських функцій. Тобто можна сказати, що накладення штрафів в адміністративному порядку означає, що воно здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади у процесі здійснення ними функцій державного управління.

Отже, дослідження генезису відносин адміністративної відповідальності дозволяє стверджувати, що основною характерною ознакою адміністративної відповідальності завжди був саме порядок її реалізації.

Що стосується самого поняття „адміністративна відповідальність” як виду юридичної відповідальності, існують різні визначення у науці адміністративного права.

Г.П. Бондаренко вважав: „Адміністративна відповідальність - це форма реагування держави на правопорушення, яке виявляється в застосуванні повноважними державними органами, службовими особами, громадськістю до винної особи адміністративних санкцій у межах і в порядку, встановлених законодавством; це обов'язок правопорушника звітуватись за свою протиправну поведінку і терпіти її несприятливі наслідки, передбачені санкцією правової норми [5, 103]. Існують інші погляди, наприклад, Л.В. Коваль стверджує, що адміністративна відповідальність - це застосування до порушників загальнообов'язкових правил, що діють у сфері управління та інших сферах державних стягнень [15, 189]. Ю.П. Битяк і В.В. Зуй пишуть, що це вид юридичної відповідальності фізичних і юридичних осіб перед органами виконавчої влади чи судом за порушення адміністративно-правових норм на основі застосування адміністративних стягнень [16, 121]. В свою чергу, Є.В. Додін дійшов висновку, що адміністративна відповідальність - це визнання повноважними державними органами через застосування адміністративно-примусових заходів, обмежень майнових, а також особистих благ і інтересів за здійснення адміністративних правопорушень [17, 266].

Переліченим дефініціям бракує вказівки про вчинення суб'єктами протиправних дій та вживаних до них заходів адміністративного примусу, що є істотним компонентом будь-якої відповідальності, зокрема адміністративної. Не можна сумніватись у тому, що відповідальність настає лише тоді, коли правопорушником виконані встановлені компетентними особами заходів впливу.

Таким чином, можна дати таке визначення поняття „адміністративна відповідальність”: адміністративною відповідальністю визнають правовідносини, що виникають між органами виконавчої влади і фізичними або юридичними особами з приводу вчинення останніми передбачених законом протиправних діянь і застосуванні до них в адміністративному порядку передбачених законом стягнень. Це визначення характеризує об'єктивний аспект адміністративної відповідальності.

Що ж до суб'єктивного аспекту, то адміністративну відповідальність можна визначити як обов'язок особи, винної у вчиненні передбаченого законом протиправного діяння, зазнати обмежень майнового, організаційного або особистого характеру відповідно до накладеного на неї в адміністративному порядку органом виконавчої влади, а в передбаченому законом випадку - судом, адміністративного стягнення.

Слід зазначити, що сучасний стан інституту адміністративної відповідальності дає підстави вважати його вже не суто складовою частиною адміністративного права. Це обумовлено тим, що за допомогою адміністративної відповідальності здійснюється захист норм інших галузей права, зокрема фінансового, банківського, в деяких випадках навіть цивільного права, а також процесуальних галузей.

Як справедливо зазначає К.С. Бельський, наукові визначення відіграють велику роль у правознавстві і практичному житті. Вони мають важливе значення у процесі пізнання даної конкретної галузі права, створення постійного капіталу правознавства. Водночас практика показує, що для того, щоб поняття використовувалось у суспільстві ефективно, використовувалось людьми, ставало часткою їх правосвідомості, йому потрібно дати визначення у законодавчому акті. Коротко розкриваючи сутність правового явища у вступній частині нормативного акту, вони потім дають змогу законодавцю більш точно і вільно формулювати правові норми [4].

1.2 Соціальна природа адміністративної відповідальності

Проблема відповідальності, не дивлячись на багаточисленні зусилля представників майже всіх наук - від філософії до права дослідити цей феномен, продовжує приваблювати теоретиків, які розуміють незадовільне становище в усіх сферах суспільних відносин, що регулюються за допомогою відповідальності.

Відповідальність виникає в результаті соціальної необхідності узгодження поведінки людини із системою суспільних відносин як сфера меж, рамок необхідної поведінки людини, вимог суспільства до індивіда, як невідворотність відповідальності за свою поведінку перед особою чи організацією, котрі мають на це право. Отже, категорія відповідальності - одна з центральних у правовій науці, але вона належить не тільки праву, а й розглядається у філософії, етиці і психології [18, 60].

У сучасних умовах формування громадського суспільства і правової держави особливо актуальним є з'ясування природи юридичної відповідальності, яка відіграє іншу роль і набуває дещо іншого соціального призначення. Обмеження примусу, застосування його лише у виправданих і дозволених з позиції закону випадках є загальною тенденцією розвитку права на шляху побудови цивілізованого суспільства і правової держави. Виховання за допомогою погроз, залякування - недієвий засіб впливу на людей. Тому важливим є дослідження соціальної природи відповідальності у її позитивному і негативному аспектах на новій методологічній основі, а саме з позиції природних, невідчужуваних прав людини і громадянина, сучасних підходів до виникнення, розвитку та функціонування держави і права та розвитку особистості.

Дискусія навколо поняття „юридична відповідальність” та її різновидів точиться вже давно, але й досі не знайдено такого визначення, яке б задовольнило потреби всіх дослідників та практиків. Ще двадцять років тому відомий російський вчений О.Е.Лейст зауважив: „Власне поняття „юридичної відповідальності” та низка її вузлових проблем - предмет дискусії, що не припиняється протягом багатьох років, у процесі якої закономірно виявляється потреба уточнення й розробки низки методологічних питань, без чого немислиме вироблення загального і загальновизнаного поняття юридичної відповідальності. Тривогу викликає не стільки кількість точок зору та визначень відповідальності, скільки абстрактність деяких із них, відірваність від діючого законодавства і практики його застосування. Зрозуміло, що завдання теорії права не в коментуванні нормативних актів, але також безспірним є те, що вона не повинна настільки відриватись від правової реальності, щоб підміняти один предмет дослідження іншим” [19, 17]. Оскільки поняття „юридична відповідальність” є категорією загальної теорії права, то можливі два основні підходи до його визначення.

В основі першого лежить розуміння права як системи загальнообов'язкових, формально визначених норм, які видаються та забезпечуються державою і призначені для врегулювання суспільних відносин. Система норм права входить до системи більш високого порядку, а саме до системи соціальних норм. Загальним же для всіх соціальних норм є те, що вони спрямовані на врегулювання суспільних відносин. Аналогічним чином юридична відповідальність належить до одного із різновидів соціальної відповідальності й повинна містити в собі основні ознаки соціальної відповідальності та мати відповідну структуру.

Так, наприклад, В.В.Похмєлкін, досліджуючи соціально-правову природу кримінальної відповідальності і розглядаючи в цьому зв'язку юридичну відповідальність, стверджує, що коріння юридичної відповідальності слід шукати не в законодавстві, а в сутності, змісті і структурі пануючих суспільних відносин, що виходить за рамки безпосереднього предмету правознавства. З огляду на це розв'язання проблеми юридичної відповідальності повинно спиратися на філософське розуміння категорії „соціальної відповідальності” [20, 25].

Перші спроби дослідити феномен відповідальності відомі ще з часів античності. Основи відповідальності як соціального явища було закладено вже у моральних нормах первісного ладу. Теоретичне обґрунтування категорія відповідальності отримала у середині 19 століття, зокрема, у праці Л.Феєрбаха „Про спіритуалізм і матеріалізм” [21, 30]. Відповідальність як соціальне явище виникає одночасно із суспільством. Її формування пов'язане з розвитком людини як соціальної істоти, суспільних відносин, коли поведінка особи набуває суспільної значущості і тому починає регулювати за допомогою соціальних норм [22, 36-38].

Християнська доктрина, в якій концепція відповідальності зайняла центральне місце, передбачила більш демократичний статус людської особистості. Піклуючись про права винної (грішної) людини, вона звернула особливу увагу на такий елемент, як „звіт - відповідь - пояснення”, який у християнській концепції відповідальності зайняв перше місце, надав їй процесуальну злагодженість (гармонійність) і завершеність. Даний елемент з часом дав назву інституту відповідальності.еволюція назви проходила значно пізніше і повільніше, ніж еволюція самого поняття.

На сьогоднішній день у вивченні сутності відповідальності склалась майже парадоксальна ситуація, коли філософи, що займаються в основному загальнометодологічними проблемами соціальної відповідальності, упускають з поля зору специфічні закономірності цього феномену в його конкретних проявах, а спеціалісти інших наук зосереджуються на вивчені головним чином специфіки відповідальності в конкретних суспільних відносинах, відсуваючи на другий план загальнометодологічний, теоретичний погляд на відповідальність, хоча формально будь-яке дослідження проблеми відповідальності майже завжди переходять до міркувань загальнометодологічного характеру.

Відповідальність як багатомірний, поліструктурний, багатосущний соціальний феномен та обов'язковий атрибут суспільних відносин, його регулятор на всіх стадіях існування суспільства вивчається різними галузями наук, головним чином, в рамках предмета кожної науки [23, 5].

Філософські дослідження відповідальності ведуться із загальних позицій категорій свободи і необхідності, співвідношення поняття відповідальності та багатоаспектного поняття соціальної свободи, внутрішнього обов'язку, морального закону, виконання обов'язку перед суспільством.

Досить велика частина літератури присвячена етичному, моральному аспекту феномена відповідальності, де відповідальність розглядається в якості усвідомленої і сприйнятої індивідом соціальної необхідності ініціативного виконання обов'язку (почуття відповідальності).

В останні роки питання відповідальності активно досліджуються в психології, де відповідальність розглядається як психологічна властивість особи чи психологічний механізм регуляції соціальної поведінки особи в конкретних системах. Дослідження психологів направлені головним чином на вивчення відповідальності як фактора, що інтегрує всі психічні функції особистості: суб'єктивне сприйняття навколишнього, оцінка власних життєвих ресурсів, емоційне відношення до належного, свободи. Проблема відповідальності тут розглядається згідно з відомою формулою про зв'язок волі людини при виборі варіантів поведінки, конкретних вчинків як необхідної підстави повної відповідальності.

Представляє великий інтерес спроба психологів не тільки дослідити відповідальність як властивість особи, але й проаналізувати і навіть виміряти на конкретно-соціологічному рівні прояви відповідальності як різновиду поведінки індивіда при виконанні певної професіональної ролі в процесі трудової діяльності, що дозволяє конкретизувати та розширювати уявлення про феномен відповідальності [24].

У соціальній літературі використовується досить широке поняття відповідальності. Тут відповідальність розглядається в якості „усвідомленої та сприйнятої особою соціальної відповідальності ініціативного виконання обов'язків - політичного, морального, правового та інших” [25, 274]. В цьому розумінні відповідальність розуміється як явище однорідне соціальній свободі.

Емпіричні соціологічні дослідження проблеми відповідальності, що проводяться в рамках окремих галузей наук (правових, психологічних та інших), ведуться, і досить активно. Більш того, практично всі фундаментальні дослідження відповідальності в юридичній науці проводяться на глибокій соціологічній основі, якщо розуміти загально- соціологічний підхід як теорію, яка на „будь - якому рівні завжди з'ясовує генезис, соціальне місце та соціальні функції того чи іншого суспільного явища. В цьому полягає специфіка соціологічного аспекту досліджень по відношенню до об'єкту” [26, 44-45].

Рухаючись від загальної характеристики основних напрямків в дослідженні відповідальності до змістовного аналізу, зупинимося на тих суттєвих параметрах, які розкривають суть феномена соціальної відповідальності і тому можуть слугувати загальнометодологічною, теоретичною основою поняття юридичної відповідальності.

Перш за все, соціальна відповідальність розглядається як відображення об'єктивно існуючої потреби упорядкування дій всіх індивідів у процесі їх діяльності. Як соціальне явище відповідальність була історично першим і довгий час єдиним регулятором людської поведінки та діяльності. Будь-який вид відповідальності має своє глибоке соціальне коріння. Для того, щоб з'ясувати зміст та структуру соціально-психологічних засад відповідальності, необхідно розглянути її в системі відношення „індивід - група - колектив”.

Відповідальність як внутрішня особливість індивіда - складне в структурному відношенні явище. Воно включає: а) усвідомлення необхідності діяти згідно з суспільними вимогами та нормами як соціальними цінностями; б) усвідомлення своєї соціальної цінності і суспільної ролі; в) передбачення наслідків вибору рішення, дій; г) критичність і постійний контроль за своїми діями, нагляд за їх наслідками для інших; д) реалізацію в об'єктивному світі; є) самооцінку; ж) готовність відповідати за свої вчинки; з) соціально-відповідальну діяльність.

Колективна, групова відповідальність становить цілісну систему відносин, її соціально-психологічні засади - це сукупність взаємопов'язаних компонентів, серед яких можна виділити такі, як загальна позиція, здатність до ідентифікації, взаємне прийняття ролей [27, 25].

Головною об'єктивною підставою соціальної відповідальності з точки зору соціального регулювання є нормативний метод регулювання і охорони суспільних відносин, оскільки взаємні обов'язки суб'єктів в суспільстві виражаються і закріплюються в соціальних нормах. Але ототожнювати відповідальність з соціальною нормою не можна, оскільки соціальна відповідальність виконує функцію соціального контролю за виконанням норми, гарантує виконання запрограмованих соціальною нормою взаємних обов'язків учасників соціальних відносин.

Соціальна відповідальність є центральною ланкою механізму, який забезпечує усунення неузгодженості, дезорганізації в суспільному житті, вирішення суперечностей та конфліктів між учасниками суспільних відносин на підставі забезпечення нормативного регулювання цих відносин [28, 107]. В загальному вигляді механізм соціальної відповідальності діє за принципом „соціальна норма - поведінка - оцінка - відповідальність”, який заснований на необхідності приймати такі рішення та робити такі вчинки, в яких погоджуються інтереси суб'єкта з інтересами інших людей, груп, класу, суспільства.

Таким чином, з точки зору соціального механізму відповідальність базується на формуванні та нормативному закріпленні певних дій суб'єктів суспільних відносин як обов'язків, а також на можливості застосування соціального примусу (в різних формах) у випадку невиконання цих обов'язків.

Відповідальність завжди і нерозривно пов'язана з необхідністю дотримання приписів, правил поведінки, підпорядкування, узгодження своєї поведінки з об'єктивними законами природи та суспільства. Якщо немає необхідності у дотриманні яких-небудь норм, приписів, то немає і відповідальності.

Вибір відповідального варіанту поведінки передбачає свободу суб'єкта відповідальності. Свободою є свідома, цілеспрямована діяльність на підставі пізнаної необхідності. Відповідальність - вибір, здійснення найбільш раціонального способу дії (поведінки, вчинку) в умовах свободи. Свобода, таким чином, виступає передумовою відповідальності [21, 33]. Соціальна відповідальність виникає тоді, коли поведінка індивіда має суспільне значення та регулюється соціальними нормами. У процесі розвитку суспільства складаються відповідні відносини між людьми у вигляді взаємних прав та обов'язків. Ці норми неоднакові і виступають як звичаї, традиції, табу тощо. Ще у додержавному суспільстві їх порушення розглядалося як посягання на інтереси роду чи племені та підлягало негайному осуду, вже тоді мала місце відповідальність індивіда.

Більш досконалу форму відповідальність набула з появою держави та класового суспільства. Чинні соціальні норми стали багатоманітнішими, що і зумовило існування декількох видів соціальної відповідальності: політичної, моральної, юридичної та інших. Її сутність полягає вже у обов'язках індивіда виконувати відповідні політичні, моральні, юридичні вимоги, які ставить перед ним суспільство, держава, колектив.

Д.Бренштейн, вивчаючи дану проблему, предметом свого дослідження окреслює соціально - нормативну відповідальність, визначаючи її як соціальну відповідальність у вузькому розумінні, адже у широкому змісті будь-яка відповідальність - соціальна, оскільки є відповідальністю перед людьми, суспільством.

Класифікація соціальної відповідальності залежить від сфери соціальної діяльності, у зв'язку з чим виділяють: політичну, моральну, суспільну, юридичну та інші види відповідальності.

Відповідальність соціальна і юридична співвідносяться одна з одною як рід та вид. Так їх розглядає не лише загальна теорія права, а й усі галузеві юридичні науки. Соціальна відповідальність на особистісному рівні зтискається з правом, правовим регулюванням лише у аспекті покладання на громадян певних обов'язків і наділення їх певними правами. Будь - яке суспільство є закріпленою взаємними правами обов'язками сукупністю людських індивідумів. У соціально неоднорідному суспільстві більшість відносин між людьми набувають правової форми. І тим самим забезпечується можливість примусового (за необхідності) утвердження відповідних відносин між суб'єктами суспільних утворень. Особливість суспільних вимог, передбачених правом, полягає у тому, що держава забезпечує можливість примусового їх здійснення, якщо суб'єкт, до якого звернуті ці вимоги, не буде їм слідувати. Правові вимоги формулюються у вигляді юридичних обов'язків у формі конкретних або загальних правовідносин [29, 26]. Юридична відповідальність у всьому багатстві її специфіки соціально „працюючої” конструкції не втратила загальних якостей інституту соціального контролю, більше того, дія її механізму не виходить за межі закономірностей соціального механізму відповідальності в цілому. Сфера дії юридичної відповідальності визначається межами суспільних відносин, які з точки зору держави повинні бути урегульовані нормами права.

Вся проблема юридичної відповідальності зводиться до схеми: норма права - правопорушення - санкція - юридична відповідальність. В цьому простежується відрив поняття юридичної відповідальності від її родового поняття - соціальної відповідальності.

Юридична відповідальність є специфічним різновидом соціальної відповідальності, але не в розумінні тільки як кари, покарання за правопорушення, а в повному обсязі - як державно-правового контролю за суспільними відносинами, урегульованими специфічними соціальними нормами - правовими нормами. Соціальна цінність юридичної відповідальності полягає не тільки в попереджувальній та охоронній функціях, але і в активному стимулюванні соціально корисних видів правомірної поведінки.

Зазначене стосується також адміністративної відповідальності, яка частіш за все визначається через поняття юридичної відповідальності, тобто як вид юридичної відповідальності, якому властиві загальні особливості, а також цілий ряд специфічних ознак, які дають можливість відрізнити адміністративну відповідальність від інших її видів (кримінальної, дисциплінарної, майнової). Адміністративна відповідальність також характеризується за схемою „норма права - адміністративне правопорушення - санкція - адміністративна відповідальність”, тобто їй властиві ті ж риси, що і соціальній та юридичній відповідальності за наявності певних особливостей. Таким чином, адміністративна відповідальність має соціальне коріння, що підтверджує соціальну сутність даного явища.

На основі вище вказаного, можна зробити висновок, що адміністративна відповідальність як вид юридичної відповідальності є складним соціально-правовим явищем, яке характеризується такими загальними ознаками:

1) полягає в настанні для правопорушника певного роду правових наслідків - обмеження або позбавлення як морального, так і матеріального характеру: короткочасне позбавлення волі (до 15 діб), конфіскація, штраф;

2) накладається від імені держави примусово (іноді всупереч згоди правопорушника);

3) накладається тільки за винне діяння (у формі умислу та з необережності) протиправного характеру;

4) поєднується з публічним державним осудом і разом з каральною функцією виконує функцію відтворення порушеного правопорядку, а також попередження правопорушень в майбутньому, як зі сторони особи, яка притягується до відповідальності, так і зі сторони інших.

В останні роки в контексті створення правової держави проблема відповідальності взагалі і юридичної зокрема набула особливого соціального значення. Метою юридичної відповідальності, загальною для більшості її видів, є покарання за правопорушення і, що найважливіше, запобігання останнім. Роль адміністративної відповідальності в системі юридичної відповідальності є надзвичайно важливою насамперед тому, що вона виникає як правовий наслідок неналежної реалізації громадянами та юридичними особами своїх прав та обов'язків в сфері державного управління. Саме в цьому аспекті адміністративна відповідальність може розглядатися як важливий інструмент правової держави, оскільки завдяки їй держава має можливість реалізовувати свої вимоги як до фізичних, так і до юридичних осіб. Тому теоретичне і нормативне вирішення проблем адміністративної відповідальності є ефективним засобом розбудови правової держави.

2. Зміст адміністративної відповідальності

2.1 Соціальний зміст адміністративної відповідальності

Проблеми юридичної відповідальності займають важливе місце у правознавстві, до них постійно звертаються спеціалісти в області загальної теорії, а також представники різних галузей юридичної науки. Продовжує залишатися актуальним питання, пов'язане з визначенням суті і змісту юридичної відповідальності, з визначенням її поняття.