Соціально–правовий аспект адміністративної відповідальності

Юридична відповідальність - це реакція на правопорушення. Правопорушення - це підстава відповідальності; де присутнє правопорушення, там присутня (повинна бути) відповідальність; без правопорушення немає відповідальності. Ці положення, що давно склалися, яскраво виражають тісний зв'язок між категоріями - правопорушення та відповідальності.

З недавнього часу деякими юристами пропонується тезис про відповідальність без правопорушення, заснований на загальносоціологічному терміні „відповідальність”. З'являється прагнення „збагатити” традиційне поняття юридичної відповідальності, об'єднати його із загальносоціологічним поняттям та створити, таким чином, загальну категорію відповідальності.

Прихильники такого погляду вважають, що у сучасних умовах поняття відповідальності повинно мати більш широке значення, яке включає не тільки ретроспективну (негативну, пасивну) відповідальність (як наслідок правопорушення), але й відповідальність в позитивному розумінні. Під позитивною (перспективною, активною) відповідальністю розуміється певний внутрішній стан індивіда, його відношення до порученої справи, суспільства, держави, колективу, до своєї поведінки (на сьогодні і в майбутньому), почуття самодисципліни, свідомості. „... Відповідальна поведінка - це така поведінка, яка характеризується глибоким усвідомленням необхідності дотримуватись вимог правових та моральних норм, поваги до закону, права і припускає активний вплив на хід подій, внесок в загальну справу, в розвиток суспільства” [77, 143].

Коріння виникнення теорії позитивної відповідальності слід шукати там, де правова теорія перехрещується з пануючими в державі ідеологічними установками. Майже всі дослідники радянського періоду, які розробляли теорію позитивної юридичної відповідальності, як відправну точку використовували положення нормативних актів і партійних документів того часу з урахуванням відповідного ідеологічного підґрунтя. В.В.Клочков пише: „Про позитивну соціальну відповідальність говориться в багатьох партійних документах. У Програмі партії, прийнятій у березні 1919 р., вказано на велике значення усвідомлення трудящими відповідності у справі зміцнення соціалістичного способу виробництва. .....Зміст позитивної соціальної відповідальності в тому, що кожна людина, якою б роботою вона не займалась, повинна сповна відповідати за доручену справу, виконувати її з більшою добросовісністю, старанням і ініціативою, в тому, щоб кожен працював на совість, жив, неухильно дотримуючись норм соціалістичного співжиття. ...Із матеріалів двадцять сьомого з'їзду КПРС з усією очевидністю витікає, що позитивна соціальна відповідальність включає і позитивну юридичну відповідальність, що підвищення першої неможливе без зміцнення другої [78, 4-6].

Якщо в недалекому минулому й існували підстави для розвитку вчення про позитивну юридичну відповідальність у вигляді вимог тодішньої Конституції СРСР та величезної кількості партійних документів, то сьогодні цих підстав вже не існує. Навіть Конституція Українине згадує відповідальність у будь-якому іншому розумінні, ніж ретроспективна юридична відповідальність, а всі питання щодо відношення людей до правових норм були викладені дуже просто й зрозуміло в статті 68: кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

„Юридична відповідальність лежить на особі, несе в силу закону обов'язок весь час, протягом якого цей обов'язок підлягає виконанню. Вона виражається ...в усвідомленні особи необхідності неухильного та добросовісного виконання своїх обов'язків” [79, 75]. „Позитивна юридична відповідальність... це тривалий стан відносин суб'єкта відповідальності до своїх обов'язків” [80, 37]. „В особи виникає відповідальність не тоді, коли вона починає виконувати свої обов'язки, а тільки тоді, коли вона їх безпосередньо вже виконує” [81, 52]. З наведених висловлювань випливає, що позитивна відповідальність - це „виконання юридичного обов'язку”, або виконання не тільки правових, а й „моральних норм”, а також - це „внесок... у розвиток суспільства”. Позитивна відповідальність визначається як внутрішній стан індивіда, „усвідомлення особи”, його „почуття” обов'язку перед суспільством, державою, колективом, іншими громадянами та самим собою.

Таким чином, чіткого та однозначного визначення поняття позитивної відповідальності досі немає, а в існуючих визначеннях допускається підміна термінів і об'єднання різних категорій.

Проголошення відповідальністю обов'язок вчиняти передбачені законом діяння веде, з однієї сторони, до подвоєння термінології: одне і теж явище одночасно називається і самим обов'язком, і наслідком його невиконання, при цьому допускається змішання цих двох якісно різних явищ.

Покладений у вказані аспекти зміст настільки протилежний, що виключає не тільки сутність, але й термінологічну їх спільність [82, 51].

Визначення юридичного обов'язку існує у праві і має досить чіткий зміст. Також чітко визначено, що юридичні обов'язки повинні виконуватись, і вони виконуються у своїй більшості завдяки свідомому відношенню до них, а в деяких випадках - примусово.

Ці аксіоматичні положення давно, багаторазово, у різних варіантах відображались у науковій та популярній літературі. „Нове” тільки те, що ці положення пропонується називати „позитивною відповідальністю”.

Якщо у зміст позитивної відповідальності включаються права, обов'язки, компетенція, то у такому широкому розумінні позитивна відповідальність втрачає конкретність і, по суті, зливається з поняттям права. І справді, права, обов'язки, компетенція (тобто знову права та обов'язки) - це і є право. У праві нема нічого, крім прав та обов'язків (та ретроспективної відповідальності, змістом якої також є права та обов'язки).

Про позитивну (перспективну) відповідальність не існує спеціальних монографічних досліджень. Про неї тільки пишуть (вже більш як десятиріччя) в окремих статтях чи роботах, де головним чином приділяється увага „упровадженню” самого терміну, доріканню на адресу негативної відповідальності в її „односторонності”, у „визначенні” задач - необхідність підняти почуття обов'язку, належного виконанню обов'язку, дисципліни і так далі.

З вище сказаного видно, що, окрім виконання обов'язку, в поняття позитивної відповідальності включені такі категорії, як „почуття свідомості індивіда”, його „внутрішня свідомість” не тільки правового, але й „морального обов'язку”, які витісняють поняття відповідальності за межі права: свідомість, почуття, мораль - категорії не правові.

Відповідальність повинна мати підстави. Підставою юридичної (ретроспективної) відповідальності є правопорушення. Але ж де підстави перспективної (позитивної) відповідальності? Існує погляд, що, наприклад, підставою державно - правової позитивної відповідальності є сам факт присвоєння спеціального державно - правового статусу (покладання на суб'єктів конкретних державно - правових функцій) [83, 47-48]. Треба думати, що й інші види позитивної відповідальності мають свої підстави. Але громадяни діють не тільки як працівники яких - небудь державних, суспільних чи інших організацій; вони здійснюють проступки, пов'язані з державною і суспільною діяльністю, але також з почуттям відповідальності (в позитивному розумінні).

Тому конструювання двох видів юридичної відповідальності - негативної та позитивної - чи об'єднання їх в одну специфічну юридичну категорію навряд чи допустимо. Бо зміст відносин положення суб'єкта так чи інакше різні: коли він належно користується своїми правами, добросовісно виконує обов'язки і коли він порушує їх.

І якщо все ж таки виникає потреба формулювання неділимого багато аспектного поняття, то пошуки в цьому напрямку не слід зводити до термінології, а тим більше нівелювати різного роду явищами.

Про позитивну відповідальність можна говорити з соціальної, філософської точки зору, як про взаємозв'язок індивіда та суспільства, що включає всі види зв'язку: політичний, економічний, особистий, моральний, юридичний та інші. Цей зв'язок виражається у відомій формулі: „Жити у суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо” [84, 104]. В цьому розумінні відповідальність - категорія не тільки і не стільки юридична, а відповідальність - як активна позиція індивіда в суспільному житті.

У руслі „широкого” розуміння юридичної відповідальності почала формуватись концепція позитивної (активної, перспективної) відповідальності, яка майже одразу стала протиставлятися традиційній ретроспективній юридичній відповідальності (відповідальності за минулу поведінку).

Конструювання поняття відповідальності в рамках правомірної поведінки (позитивна відповідальність) походить перш за все з посиланням на конституційні норми, оскільки в діючій Конституції сформульовані принципи відносин в сфері державного управління. Так , М.С. Строгович серед різних форм вираження „позитивної” відповідальності називає звіти депутатів перед обранцями, суддей - перед органами, що їх призначили, гласність судових процесів тощо. А далі пише: „... громадянин, особа, установа, організація, посадова особа несе відповідальність перш за все за правильне виконання своїх обов'язків, тобто відповідальність в її позитивному розумінні” [79, 73]. Аналогічно аргументують підстави позитивної відповідальності й інші автори. О.Е. Лейст навіть запропонував назвати цей вид позитивної відповідальності „конституційною відповідальністю” [19, 218].

Правовий зміст позитивної відповідальності характеризується, на думку багатьох авторів (О.Е Лейста, В.А.Тархов та інші), перш за все обов'язком того чи іншого органу або посадової особи регулярно звітуватись перед вищим органом чи посадовою особою, діяти в рамках, що вказані останніми і під їх контролем, оцінювати роботу підопічних і у випадку ухилення від визначеної поведінки прийняти відповідні заходи впливу.

Більшість авторів, що підтримують позицію традиційного визначення юридичної відповідальності, відкидають існування позитивної відповідальності взагалі і тим більше її визначення через поняття юридичної відповідальності [85, 372; 86, 43]. Компромісна спроба розглянути позитивну і негативну відповідальність як два аспекти одного поняття відповідальності призводить, як стверджує О.Е. Лейст, до змішання в одному визначенні ознак різних явищ. На кінець, пропонується розглянути позитивну (активну, проспективну) та ретроспективну (негативну) відповідальність як два різних самостійних явища, які не можуть бути окреслені в одному понятті [87].

Найбільш глибокий, на наш погляд, аналіз позитивної відповідальності міститься в згаданій роботі О.Е. Лейста. Аргументуючи свій висновок про існування такого самостійного явища, як позитивна правова відповідальність, О.Е. Лейст вважає методологічно невірною спробу спеціалістів (особливо в області управління, де поняття „відповідальність”, як запевнюють автори, має значиму специфіку) дослідити позитивну відповідальність через механізм ретроспективної юридичної відповідальності, тобто через правопорушення, санкції і тому подібне, оскільки це не тільки суттєво заважає розкриттю специфіки позитивної відповідальності, але й вносить непорозуміння у вивчення ретроспективної, „негативної” відповідальності [19, 216]. Формулюючи таким чином свій теоретичний підхід до проблеми, автор розкриває зміст та види правової позитивної відповідальності як самостійного феномену. Але надалі автор повинен неодноразово повторювати, що не рідко ці два види відповідальності переплітаються між собою, а іноді переходять один в інший. Беручи до уваги, що юридична відповідальність розглядається через призму застосування санкцій, а позитивна правова відповідальність відрізняється невизначеністю поняття санкції в її традиційному розумінні, то ці визнання самі багато про що говорять.

Дійсно, якщо поняття юридичної відповідальності обмежувати застосуванням санкцій, то в усіх випадках підзвітності, підконтрольність базується на адміністративному підпорядкуванні або адміністративній (чи функціональній) залежності, яка, у свою чергу, передбачає можливість державного (чи державно - правового) примусу. Тільки один крок відмежовує при цьому юридичну відповідальність від позитивної відповідальності, якщо пригадати, що примусове виконання обов'язків, на думку О.Е. Лейста, є примусовою санкцією.

Уявляється, що конструкція позитивної відповідальності типу: розуміти свої дії, мати почуття відповідальності, підконтрольність, право призупинення чи відміни рішення вищим органом управління, розформування органа управління і тому подібне, тобто від самих загальних на межі моральних, соціально - психологічних оцінок і засобів впливу до майже юридичних санкцій, - всі способи і форми примусу, тиску, реалізація державно - владних повноважень існують та застосовуються в адміністративній практиці. Можна додати до них, і про це свідчать конкретні соціологічні дослідження, багато інших, зокрема, соціально - психологічні регулятори відповідальної поведінки, які безпідставно ігноруються в юридичних дослідженнях феномену відповідальності.

Чи можливо об'єднати та виділити в самостійну категорію позитивної відповідальності всі ці різні за природою види примусу, що мають за мету активізувати професійну діяльність адміністративного корпусу державних службовців? Бо основним аргументом прихильників позитивної відповідальності є те, що вона спонукає до дії, забезпечує позитивними результатами та сама по собі не переслідує мети покарання.

Думається, що концепція позитивної відповідальності, а тим більше спроба затвердити її статус на противагу ретроспективній юридичній відповідальності, з'явилася в якості „розплати” за розвиток на своїй власній основі, оскільки концепція юридичної відповідальності довгі роки формувалась та розвивалася за „своїми законами”, поступово втрачала зв'язок із загальним поняттям соціальної відповідальності як формою соціального контролю суспільства за розвитком суспільних відносин, за соціально нормованими діями суб'єктів цих відносин і тому подібне. Тобто „розплати” за методологічне упущення.

Позитивна відповідальність повністю вписується у загальну концепцію соціальної відповідальності, точно так, як і юридична відповідальність є специфічним різновидом соціальної відповідальності, але не в розумінні її як кари, покарання за правопорушення, а в повному обсязі - як державно - правового контролю за суспільними відносинами, що регулюються специфічними соціальними нормами - правовими нормами. Тим самим проблема позитивної відповідальності як явища, що протистоїть юридичній відповідальності, „знімається”, але потребує подальшої розробки як проблема теоретична і досліджувальна, оскільки багатолітні односторонні вивчення юридичної відповідальності привели до того, що більшість з її аспектів лишились майже не розкритими. Особливо це стосується тих галузей права, тих сфер суспільних відносин, де юридична відповідальність реалізується не у формі кари і де традиційні санкції виявилися неефективними, що сьогодні вимушені визнати спеціалісти в галузі права. Це перш за все сфера державного управління (адміністративне право) та сфера цивільно - правових відносин (цивільне право).

Д. Бернштейн, вивчаючи дану проблему, предметом свого дослідження окреслює соціально - нормативну відповідальність, визначаючи її як соціальну відповідальність у вузькому розумінні, адже у широкому змісті будь - яка відповідальність - соціальна, оскільки є відповідальністю перед людьми, суспільством. У соціальній відповідальності, на його думку, слід розрізняти два аспекти, два значення стосовно усіх соціальних норм: відповідальність за виконання обов'язку, що передбачена соціальною нормою; відповідальність за порушення такого обов'язку.

Відповідальність за виконання означає обов'язок суб'єкта вчинити дії відповідно до вимог соціальних норм, обрати найбільш оптимальний, раціональний варіант поведінки, відзвітувати за виконання (якщо це вимагається) і взяти на себе наслідки невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків (тобто зазнати виховного впливу з боку певних соціальних сил і відшкодувати у тій мірі, у якій це можливо, заподіяну шкоду).

Відповідальність за порушення вимог соціальних норм означає обов'язок суб'єкта відповідальності взяти на себе негативні наслідки невиконання чи неналежного виконання вимог соціальної норми, тобто стати об'єктом соціального осуду, об'єктом застосування заходів виправного впливу (зазнати їх) з боку суспільства, держави, колективу, соціальної групи тощо (залежно від того, ким встановлена і хто зацікавлений у дотриманні даної норми) і своїми діями відшкодувати, компенсувати заподіяну шкоду [21, 35-36].

Наведені два аспекти відповідальності вказують на існування позитивної (перспективної) та негативної (ретроспективної) відповідальності. В свою чергу, ряд вчених розглядають „позитивну відповідальність” як частину (елемент) юридичної відповідальності і розуміють її як усвідомлений та сприйнятий особою (суб'єктом права) юридичний обов'язок. Так, В.А. Козлов вважає, що одним із суттєвих недоліків поняття юридичної відповідальності „являється ігнорування того факту, що відповідальність включає в себе можливість прямо протилежних наслідків правового впливу - схвалення, заохочення... Тому не можна юридичну відповідальність представляти тільки як відповідальність за правопорушення, бо тоді залишаються не розглянуті позитивні моменти перспективної (активної) юридичної відповідальності, ті елементи морального, стимулюючого та організаційного порядку, що спонукають свідомому та активному вибору суб'єктом правомірної поведінки” [88, 35-37]. Також розділяє цю точку зору і А.И. Санталов, який вважає, що „відповідальність - складні суспільні відносини, перший (позитивний) елемент яких нерозривно пов'язаний з іншим (ретроспективним). Відповідальність в позитивному розумінні включає відповідальність в ретроспективному і навпаки - позитивна безвідповідальність дає основу для ретроспективної відповідальності” [89, 8]. В рамках адміністративно - правової науки теорію „позитивної відповідальності” досліджував В.А. Юсупов. Він назвав даний феномен „добровільною відповідальністю”, розглядаючи його як елемент юридичної відповідальності, та доводить, що регламентуються ці відносини організаційними і заохочувальними нормами, а також актами їх застосування. „Більшість посадових осіб і громадян в сфері управління, - пише В.А. Юсупов, - прагнуть виконати свій державний обов'язок. Кожний суб'єкт адміністративно - правових зв'язків знаходиться у психологічному відношенню до процесу державного управління. Тут проявляється свобода, свідомість, переконання особи, які і визначають її відповідальну поведінку, і перш за все вони, а не примус, регулюють вчинки суб'єктів управління” [90, 112].

Соціальна цінність юридичної відповідальності, на думку вказаних авторів, полягає не тільки в попереджувальному та охоронюючому впливу, але й в активному стимулюванні соціально - корисних видів правомірної поведінки.

Інша група вчених трактує „позитивну відповідальність” в якості елемента складу правомірної поведінки суб'єкта права, певного психічного відношення особи до скоєного - своєрідним антиподом вини. А.С. Шабуров при цьому не називає дану дефініцію „позитивною відповідальністю”, вважаючи її органічним елементом складу правомірної поведінки, якісно відокремленим правовим явищем, морально - психологічним критерієм, що характеризує особу в процесі виконання практичної діяльності [91, 4].

Ці дві концепції потребують більш чіткої та глибшої аргументації. Уявляючи позитивну відповідальність у вигляді усвідомленого особою (суб'єктом права) юридичного обов'язку, автори не зважають на те, що правовий обов'язок може існувати у вигляді обов'язку: а) активної поведінки; б) пасивної поведінки (утримання від дій); в) зазнавати заходів державно - примусового впливу (санкцій) [92, 128]. Прихильники даної позиції чітко не визначають, якого роду обов'язки повинні бути усвідомлені і активно сприйняті суб'єктом. Наприклад, особа не може відповідально підійти до засобів примусу, що застосовуються - вона просто зобов'язана їх перетерпіти.

На думку С.Н. Братуся, теорія „позитивної відповідальності” не вносить нічого нового порівняно з категорією обов'язку, тому є штучною [93, 115]. І насправді, традиційне розуміння юридичної відповідальності в теорії права, законодавстві та практиці його застосування успішно виконувало свою службову функцію і без внесення в теорію відповідальності „позитивного” правового аспекту. „Віднесення так званої „позитивної” відповідальності до правової відповідальності, - пише Я.Н.Шевченко, - означало б фактичну ліквідацію відповідальності як правового інституту, оскільки будь - який вид діяльності, що регулюється правом, можна було б вважати такою відповідальністю” [94, 27].

Право встановлює різного роду обов'язки, які необхідно виконати стосовно того чи іншого виду діяльності, що здійснюється державними органами, суспільними організаціями, посадовими особами та громадянами. В загальній теорії права правомірна поведінка ділиться на допустиму поведінку, якій відповідає правове забезпечення дій, що виконуються, та суспільно корисна поведінка, що виникла в якості правового наслідку заохочення [95, 135]. З точки зору авторів теорії „позитивної відповідальності” як елементу складу правомірної поведінки, суспільно корисна поведінка передбачає певний елемент перевиконання обов'язків, покладених на суб'єкта юридичною нормою. Але чи можна будь - яке відхилення від встановленої поведінки в сторону перевиконання обов'язку розглядати як „позитивне”, а психічне відношення особи до нього, його усвідомлення як „позитивну відповідальність”? Думається, що ні. Зрозуміло, дане міркування стосується імперативних правових норм, що встановлюють жорсткі рамки поведінки.

Представлена в літературі аргументація теорії „позитивної відповідальності” не опирається на наявну правову дійсність. Автори, що відстоюють її, не зуміли достатньо повно довести практичну значимість своєї теорії та перспективи її розвитку [96, 9-10]. Не дивлячись на критику, виказану на адресу сучасної теорії „позитивної відповідальності”, було б помилково заперечувати можливість подальшого розвитку теорії відповідальності і в аспекті заохочення особи за високо свідоме виконання правових обов'язків.

В цьому розумінні не виключається можливість представлення та розроблення нової юридичної конструкції, яка б могла зосереджувати в собі як відповідальність особи в соціально - політичному аспекті, так і в традиційному розумінні юридичну відповідальність [97, 30-36].

В останні роки в контексті створення правової держави проблема відповідальності взагалі та юридичної особливо набула соціального відлуння. Тут на перший план, на нашу думку, виступають питання юридичних обов'язків, оскільки саме на цій стадії в конкретній формі, безпосередньо торкається інтересів всіх учасників суспільних відносин, знаходить вираження один з основних принципів правової держави - взаємозв'язок держави та громадянина [23, 15-19].

На жаль, сьогодні переважна більшість людей керується в своєму житті не правовими приписами, а власними інтересами, які досить часто розходяться з інтересами держави та суспільства. Саме цим можна пояснити і наявність у Конституції України положення про те, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Якщо викласти цей принцип, припустивши, що юридична відповідальність виступає в двох аспектах - позитивному і ретроспективному, то він виглядатиме таким чином: незнання закону не звільняє від свідомого добровільного виконання всіма особами вимог правових норм та від реакції з боку уповноважених державних органів у випадку їх невиконання. Якщо друга частина цієї фрази досить логічна, то перша виглядає дещо абсурдною, оскільки не можна свідомо й добровільно виконувати приписи правових норм, не знаючи їх [48, 8].

Уявляється, що позитивна відповідальність має право на існування, але її слід розглядати тільки як структурний елемент системи соціальної відповідальності, а не як один із її аспектів. До речі, найбільш відомий серед дослідників проблеми соціальної відповідальності А.Ф.Плахотний наголошує на використанні саме поняття „система соціальної відповідальності” для характеристики комплексу, сукупності різноманітних її проявів, як з боку окремої особистості, так і з боку малої соціальної групи, класу, суспільства і всього людства в цілому [27, 8].

Висновки

В ході виконання курсової роботи на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у обґрунтування соціальної природи адміністративної відповідальності, подальшій розробці теоретичних положень щодо адміністративної відповідальності як правового інституту, а також визначенні шляхів його розвитку. Сформульовано сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:

Адміністративна відповідальність як різновид юридичної відповідальності визначається як врегульовані нормами права відносини між державою в особі органів адміністративної юрисдикції і відповідних посадових осіб та особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, що знаходять свій вираз у застосуванні до правопорушника заходів державного примусу у вигляді адміністративних стягнень, які тягнуть за собою несприятливі наслідки особистого, майнового та іншого характеру і владний осуд винного суб'єкта з метою попередження та припинення адміністративних правопорушень.

Виникнення відповідальності пов'язується із соціальною необхідністю впорядкування поведінки людей із системою суспільних відносин як сфери меж, рамок необхідної поведінки людини, вимог суспільства до індивіда, як невідворотність відповідальності за свою поведінку перед особою чи організацією, котрі мають на це право. Тобто як суспільне явище відповідальність виникає одночасно із суспільством.

Зроблено висновок, що визначальним поштовхом до виникнення інституту адміністративної відповідальності було прагнення відокремити адміністративні правопорушення від злочинів і встановити спрощену процедуру розгляду справ про такі правопорушення. Спираючись на дослідження генезису відносин адміністративної відповідальності, резюмується, що основною видоутворюючою її ознакою завжди був саме адміністративний порядок реалізації.

Специфічні особливості адміністративної відповідальності виявлено шляхом її порівняння з іншими видами юридичної відповідальності. В основу порівняння зазначених видів відповідальності покладено насамперед характер заходів впливу, які становлять зміст відповідальності, та підстави їх застосування. Адміністративне правопорушення як підстава адміністративної відповідальності відрізняється як загальними ознаками (суспільна небезпека, протиправність, винність, караність), так і ознаками юридичного складу (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона). Здійснено відмежування адміністративної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності - дисциплінарної, цивільно-правової та кримінальної.

Аналіз теоретичних засад адміністративної та дисциплінарної відповідальності дозволив дійти висновку, що підстави їх розмежування пов'язані з різними об'єктами протиправних посягань, за які застосовуються заходи впливу і які охороняються відповідними заходами відповідальності. Відмежування адміністративної відповідальності від дисциплінарної здійснено також шляхом з'ясування відмінностей між системами стягнень, їх характером, процедурами їх реалізації, а також правовими наслідками.

Щодо адміністративної та цивільно-правової відповідальності, зазначається, що для них характерна різниця у характері діяння, значенні суспільно небезпечних наслідків, об'єктах посягання, меті, заходах та процедурі застосування заходів відповідальності. Адміністративна відповідальність має на меті покарання осіб за вчинення протиправних діянь, які посягають на публічно-правові інтереси. Цивільно-правова ж відповідальність призначена для поновлення прав учасників цивільного обороту та компенсування збитків, заподіяних правопорушенням.

Хоча під адміністративною відповідальністю як видом відповідальності юридичної визнається ретроспективна або негативна відповідальність, наголошено на тому, що в сучасних умовах цим поняттям має охоплюватися більш широкий зміст, який включає не тільки ретроспективну відповідальність як наслідок правопорушення, але й відповідальність в позитивному розумінні, тобто певний внутрішній стан індивіда, його ставлення до порученої справи, суспільства, держави, до своєї поведінки. Саме цей аспект відповідальності є вирішальним у справі запобігання правопорушенням, оскільки жодні навіть найсуворіші санкції цього завдання вирішити не можуть.

Зроблено висновок, що сучасний стан правового регулювання інституту адміністративної відповідальності не повністю відповідає потребам сьогодення. Вдосконалення правового регулювання адміністративної відповідальності вимагає проведення систематизації адміністративного законодавства, зокрема його кодифікації, яка повинна охопити норми як матеріального, так і процесуального права і в підсумку закріпити їх засади в Загальній, Особливій та Процесуальній частинах Кодексу України про адміністративні проступки. Саме таке поєднання норм в єдиному адміністративно-деліктному акті є найприйнятнішим.

Список використаних джерел

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

Куян І. Адміністративна відповідальність як інструмент правової держави // Право України. - 1998. - № 5. - С. 66-68.

Агапов А.Б. Административная ответственность: Учебник. - М.: Статут, 2000. - 250с.

Бельский К.С. Административная ответственность: генезис, основные признаки, структура // Государство и право. - 1999. - № 12. - С.12-20.

Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР. - Львів: Вища школа, 1975. - 176 с.

Титов Ю.П. Хрестоматия по истории государства и права России: Учебное пособие. - М.: Проспект, 1998. - 469 с.

Сводъ Законовъ Россійской имперіи - 2-е изд. / Под ред. А.Ф. Волкова и Ю.Д. Филиппова. - Санкт-Питербург.: Общественная польза, 1899.

Постанова Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету від 27.07.1927 „Про надання адміністративним органам права вживати заходів адміністративного впливу за маловажні праволомства // Зб. узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. - 1927. - № 39. - Ст. 177.

Постанова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 12.10.1927 „Про затвердження адміністративного кодексу” // Зб. узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. - 1927. - № 63-65. - Ст.239, 240.

Постанова Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів „Про державний пожежний нагляд і про міську пожежну охорону” // ЗЗ СРСР / 1936. - №18. - ст.149.

Постанова Ради Міністрів УРСР „Про посилення використання порожніх пробігів вантажного автотранспорту” // ЗП УРСР / 1946. - №13-14. - ст.107.

Положение о прокурорском надзоре в СССР // Ведомости ВС СРСР. - 1955. - № 9. - Ст. 222.

Постановление Совета Министров Украинской ССР от 10.10.1969 „Об административной ответственности за повреждение высоковольтных электрических сетей” // СП УССР. - 1969. - № 10. - Ст.131.

Указ Президиума ВС СССР №4606-9 от 13.10.1976г. „Об административной ответственности за нарушение законодательства о труде и правил по охране труда” // Ведомости ВС СССР. - 1976. - № 42. - Ст. 584.

Коваль Л.В. Адміністративне право. Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.

Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (Общая часть): Учебное пособие. - Х.: Одиссей, 1999. - 223 с.

Додін Є.В. Державне управління: теорія і практика. - К.: Юрінком, 1998. - 321 с.

Іваненко О. Визначення поняття, сутності та видів соціальної відповідальності: актуальні проблеми // Право України. - 2006. - № 1. - С. 60.

Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). - М.: Изд-во МГУ, 1981. - 240 с.

Похмелкин В.В. Социальная справедливость и уголовная ответственность. - Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1990. - 299 с.

Бренштейн Д.И. Правовая ответственность как вид социальной отвтственности и пути ее обеспечения. - Ташкент, 1989. - 176 с.

Плахотный А.Ф. Свобода и ответственность. - Х.: Вища школа, 1972. - 159 с.

Агеева Е.А. Юридическая ответственность в государственном управлении: (Социально-правовой аспект) / ЛГУ. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. - 142 с.

Слободской А.Л. О Социально-психологическом аспекте ответственности в деятельности специалиста: Автореф. канд. дис. - Л., 1976. - 21 с.

Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. - Т. 1. - М.: Юрид. лит. 1981. - 359 с.

Очерки методологии познания социальных явлений / Под ред. Д.М. Угриновича, О.В. Уледова. - М.: «Мысль», 1970. - 210 с .

Плахотный А.Ф. Проблемы социальной ответственности. - Х.: Вища школа, 1981. - 192 с.

Прохоров В.С. Преступление и ответственность. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1984. - 107 с.

Хомич В.М. Социальная ответственность и право // Право и демократия. - 1989. - № 2. - С. 26.

Літошенко О.С. Адміністративна відповідальність в системі юридичної відповідальності: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - К., 2005. - 21 с.

Концепція адміністративної реформи в Україні. - К.: Держ. Комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, 1998. - 59 с.

Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х.: Изд-во «Консум», 2000. - 704 с.

Галаган И.А. Административная ответственность граждан в СССР: Аатореф. дис. … канд. юрид. наук. - Л., 1959. - 19 с.

Ямпольская И.А. Органы советского государственного управления в современный период. - М.: Изд-во Академии наук СССР, 1954. - 228 с.

Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. - М.: Госюриздат, 1961. - 187 с.

Коваль Л.В. Адміністративне право України. - К.: Основи, 1994. - 154 с.

Бахрах Д.М. Административная ответственность граждан в СССР: Учебное пособие. - Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1989. - 204 с.

Шаргородский М.Д. Предмет и система уголовного права // Советское государство и право. - 1941. - № 47. - С. 41.

Галаган И.А. Административная ответственность в СССР (государственное и материально-правовое исследование). - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1970. - 257 с.

Коваль Л.В. Відповідальність за адміністративні правопорушення. - К.: Вища школа, 1975. - 159 с.

Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и паталогия. - М.: Наука, 1982. - 287 с.

Опрышко В.Ф. Ответственность по новому административному законодательству. - К.: «Знание» УССР, 1983. - 48 с.

Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. - М.: Юрид. лит., 1985. - 192 с.

Горницкий А.А. Государственная дисциплина. - К.: Политиздат. Украины, 1989. - 191 с.

Жуковский А.Г. Административная ответственность в сфере предпринимательских отношений. Вопросы теории и практики. - Х.: Одиссей, 2000. - 224 с.

Явич Л.С. Общая теория права. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. - 287 с.

Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2003 №12-рп/2003 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої, третьої статті 80, частини першої, другої, третьої статті 26, частини першої, другої, третьої статті 27 Закону України „Про статус народного депутата України” та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканості) // Офіційний Вісник України. - 2003. - № 28. - Ст. 1381.

Лук'янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім..В.Н. Корецького НАН України, 2001. - 220 с.

Закон України від 19.12.1992 „Про статус cуддів” // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 8. - Ст. 56.

Закон України від 19.12.1992 „Про адвокатуру” // Відомості Веховної Ради України. - 1993. - № 9. - Ст. 62.

Закон України від 16.12.1993 „Про державну службу” // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 52. - Ст. 490.

Постановление Верховного Совета Украины от 6.11.1991 №1796-12 Об утверждении Дисциплінарного устава прокуратуры // Ведомости Верховной Рады Украины. - 1992. - № 4. - Ст. 15.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26.01.1993 №55 „Про Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту” // Збірник постанов Уряду України. - 1993. - №4-5. - Ст. 71.

Постанова Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 № 877 „Про затвердження Статуту про дисципліну працівників зв'язку” // Збірник постанов Уряду України // 1996. - № 15. - Ст. 420.

Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник. - К.: Літера ЛТД, 2002. - 218 с.

Общая теория права и государства: Учебник / Под ред В.В. Лазарева. - М.: Юрист, 1996. - 471 с.

Духно Н.А., Ивакин В.И. Понятия и виды юридической ответственности // Государство и право. - 2000. - № 6. - С.12-13.

Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України: Навчальний посібник. - К.: УАВС, 1995. - 78 с.

Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. - К.: Изд-во Киевского ун-та, 1955. - 307 с.

Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. - М.: Наука, 1968. - 207 с.

Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. - М.: Юрид.лит., 1970. - 311 с.

Цивільне право України: Підручник. У 2 кн. / Київський нац. ун-т ім.. Т.Г. Шевченка / За ред. Дзери О.В., Кузнецової Н.С. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. - 861 с.

Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.

Размещено на www.allbest.