Договір комерційної концесії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика договору комерційної концесії

1.1 Історія розвитку договору комерційної концесії

1.2 Поняття договору комерційної концесії

1.3 Права і обов'язки сторін в договорі комерційної концесії

Розділ 2. Відповідальність сторін та підстави припинення договору комерційної концесії

2.1 Відповідальність за договором комерційної концесії

2.2 Припинення договору комерційної концесії

Розділ 3. Відмінність договору комерційної концесії від суміжних з нею інститутів

Висновки

Перелік використаних джерел



Вступ

Актуальність теми дослідження. Складна правова природа договірних відносин вимагає ретельного з'ясування змісту договору комерційної концесії (франчайзингу), перш за все його поняття та предмета, інших істотних умов. Важливою проблемою є чітка регламентація всіх сторін і наслідків передачі прав інтелектуальної власності. Зокрема, відкритим питанням є склад об'єктів інтелектуальної власності, передача прав на які утворює предмет договору комерційної концесії (франчайзингу), а також відокремлення договору комерційної концесії від ліцензійних (передусім комплексних) та інших договорів, заснованих на передачі права інтелектуальної власності, що врегульовані в новому Цивільному Кодексі України недостатньо чітко. Приділяється недостатньо уваги питанням про відповідальність сторін у договорі (обставинам, що виключають відповідальність), охорону та захист об'єктів інтелектуальної власності. Залишається невирішеним питання щодо необхідноcті державної реєстрації договору.

Неоднозначним і невирішеним у юридичній літературі є питання відносно самого терміна «франчайзинг» та найменування сторін у договорі.

Метою дослідження даної роботи є з'ясування змісту та особливостей цивільно-правових та господарських відносин за договором комерційної концесії (франчайзингу).

Актуальність та мета дослідження зумовили наступні завдання наукового пошуку:

- з'ясувати поняття договору комерційної концесії у вітчизняному законодавстві;

- розглянути історію розвитку виникнення та розвитку даного інституту цивільного права України;

- дослідити переваги та недоліки договору комерційної концесії;

- дати вичерпну характеристику змісту даного виду договору;

- проаналізувати підстави виникнення та припинення франчайзингових відносин;

- здійснити порівняльну характеристику договору комерційної концесії з іншими правочинами;

- навести власні висновки та пропозиції з досліджуваної проблеми.

Об'єктом даного дослідження є суспільні відносини з приводу укладення договору комерційної концесії (франчайзингу), закріплення та гарантування прав та обов”язків сторін, інших суттєвих умов договору, а також відносини щодо їх виконання.

Предметом дослідження виступає законодавча база, якою регулюються питання пов'язані з правовим регулюванням відносин за договором франчайзингу, права та обов'язки сторін, порядок його укладення та розірвання.

Методологічна основа роботи грунтується на використанні таких методів, як діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовано логіко-семантичний метод (для визначення та поглиблення понятійного апарату „комерційна концесія”, „франчайзинг”, „франчайзер”, „франчиза”); метод порівняння (використовувався для зіставлення поняття „товарний франчайзинг” та „виробничий франчайзинг”). Завдяки порівняльно-правовому методу визначено рівень урегульованості у законодавстві України та інших держав інституту франчайзингу. Конкретними методами дослідження були аналіз та синтез,що використовувалисть у роботі для дослідження правовідносин щодо порядку укладення та розірвання договору франчайзингу.



Розділ 1. Загальна характеристика договору комерційної концесії

1.1 Історія розвитку договору комерційної концесії

договір комерційна концесія

В даний час в країнах з розвинутою ринковою економікою постійно збільшується продаж товарів і послуг на умовах комерційної концесії або франчайзингу, тобто шляхом надання на договірній основі визначених привілеїв і пільг.

Історія розвитку комерційної концесії (франчайзингу) іде своїми коренями в середньовіччя. В Оксфордському словнику англійської мови зазначено, що «franchising» - це усі права і волі єпискoпів, подаровані королівською короною в 1559 р., «franchises» - це ярмарки, ринки й інші місця, відведені для торгівлі.*[7; c.2] У свій час у Британії король надавав баронам право збирати податки на визначених територіях в обмін на рівні послуги, наприклад такі, як обов'язок надсилати солдат до армії.

Вільним людям, або громадянам міст, було дозволено продавати свої товари на території міста, на ринках і на ярмарках. Ці елементи права, або привілеїв, що дозволяють експлуатувати положення на визначеній території за плату, формували основу франчайзингу за декілька століть. У найбільш типовій формі франчайзинг проявився в британській системі «зв'язаних будинків», що використовувалися броварниками в 1800-х роках для підтримки потрібного обсягу продажів.

Система «зв'язаних будинків» виявилася ефективним комерційним механізмом і існує дотепер. У США франчайзинг вперше почав використовуватися компанією Зінгера по виробництву швейних машинок.

У матеріалах Української асоціації франчайзингу, франчайзинг трактується як «система просування на ринку товарів і послуг, а також технологій, що заснована на тісному і тривалому співробітництві між юридично і фінансово належними сторонами - Франчайзером і Франчайзи».

Українська асоціація розвитку франчайзингу розглядає франчайзера як «фірму, що має широко відому торгівельну марку і високий імідж на споживчому ринку і видає на визначений термін і на визначених умовах франчизу іншій фірмі на компенсаційній основі».

Франчайзи (від англ. слова franchisee) визначається як «особа, самостійний підприємець або компанія, що здобуває у великої фірми на певний строк і на визначених умовах виключне право на ведення комерційної діяльності з використанням її торгівельного знака і технологій».*[7; c.4-5]

З перерахованих вище визначень можна виділити п'ять основних елементів франчайзингу: контракт, система, торгівельний імідж (торгівельна марка, фірмова послуга і т.д.), передача прав і платежі. Франчайзинг, таким чином являє собою систему відносин суб'єктів ринку (франчайзера і франчайзи), при якому торгівельна марка і/або товарний знак франчайзера, його ноу-хау, методи і технології ведення бізнесу й інші права на виробничу і/або інтелектуальну власність надаються франчайзи в обмін на пряму або непряму фінансову винагороду при тривалій підтримці в технічних питаннях і в питаннях ведення бізнесу з боку франчайзера у рамках і в період дії спеціально укладеного обома сторонами для цієї мети франчайзингового договору ( договору комерційної концесії). Мережа однорідних підприємств, що мають єдину торгівельну марку (товарний знак) і одинакові умови, що дотримують, стиль, методи і форми продажів товарів або надання послуг, найбільш важливими з яких є однакові вимоги до якості товарів (послуг) і єдині ціни, встановлені і регульовані централізовано, надалі буде називатись франчайзинговою системою.

Якщо розглядати нормативно-правову базу, то необхідно відзначити, що франчайзинг чинним законодавством України не регламентований. Однак можна відзначити, що сутність франчайзингу як форми ведення підприємницької діяльності визначена Цивільним Кодексом України ( Глава 76) і зветься «комерційна концесія». Так, наприклад, за договором комерційної концесії «одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на термін або без указівки терміну право використовувати в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав».*[7; c. 11-13]

Комплекс виключних прав, наданих правоволодільцем і здобутих користувачем, складається з:

- право діяти під фірмовим найменуванням і/або комерційним позначенням правоволодільця;

- право на товарні знаки, торговельні марки, знаки обслуговування й інші засоби індивідуалізації правоволодільця;

- право користуватися належною йому охоронюваною комерційною інформацією.

Договір комерційної концесії передбачає використання цього комплексу виключних прав «у визначеному обсязі (зокрема, з встановленням мінімального і(або) максимального обсягу використання), з вказівкою або без вказівки території використання стосовно до визначеної сфери підприємнийької діяльності продажу товарів, отриманих від правоволодільця або зроблених користувачем».

Комерційній концесії властиві наступні характерні риси:

- наявність двох сторін відносин (договору) - правоволоділець і користувач;

- правоволоділець виступає в однині, а користувачів може бути кілька;

- відносини за договором комерційної концесії припускають високу етику ділових відносин;

- правоволоділець і користувач є самостійними юридичними особами;

- правоволоділець володіє виключними правами: товарним знаком, фірмовим стилем, патентом, ідеями, авторськими і аналогічними правами;

- правоволоділець уступає своє права користувачеві на визначених умовах;

- користувач здійснює свою діяльність з використанням торгівельної марки і репутації правоволодільця на ринку товарів (робіт, послуг);

- правоволоділець забезпечує користувача різними формами підтримки;

- правоволоділeць користується правом регулювання діяльності користувача;

- користувач платить за пільги і послуги, що робляться правоволодільцем;

- користувач повинен захищати інтереси правоволодільця;

- користувач може укладати договір комерційної субконцесії з іншими особами і передачі останнім частини або весь комплекс виключних прав.*[3; c. 526-527]

Проведені основні характеристики комерційної концесії відповідають характеристикам відносин франчайзинга. У договорі комерційної концесії і в договорі франчайзинга загальна сфера дії, загальний предмет договору, виключні права на поширення, просування, розміщення на ринках і продаж товарів і послуг у межах погодженої сторонами території (або місцевості). Загальною сферою в них також є прийняття сторонами взаємних обмежень діяльності на погодженій у договорі території ( у частковості зобов'язуються не конкурувати один з одним, не вступати в договірні відносини з третіми особами.

Комерційна концесія і франчайзинг мають, зокрема, й інші риси або ознаки:

- об'єк відносин;

- суб'єкти відносин;

- фінансові взаємини;

- права і обов'язки суб'єктів відносин.

франчайзер - права (знання, техніка, імідж, ноу-хау).

Франчайзинг:

франчайзи - плата ( одоноразова плата франшизи і роялти).

правоволоділець - права (товарний знак, фірмове найменування).

Концесія:

користувач - плата (фіксовані разові і періодичні платежі).*[1; c.46]

Таким чином, порявняння комерційної концесії і франчайзинга дає можливість провести наступну аналогію:

франчайзер - правоволоділець;

франчайзи - користувач;

франчиза - концесія.

Однак у правовій теорії виникли розбіжності щодо еквівалентності комерційної концесії і франчайзинга.

Так, одна група авторів (В. Евдокімова, Н.Г. Вилкова, Е.А. Суханов, І.В. Баранова) вважають франчайзинг рівноцінним комерційній концесії. Інший автор (С.А.Сосна) виділяє кілька відмінностей франчайзинга від комерційної концесії. На думку С.А.Сосни, франчайзинг відрізняється набагато більш широким, чим комерційна концесія, комплексним характером охоплюваних відносин, тому що сторона - франчайзер - надає франшизу звичайно на весь комплекс приналежних йому промислових і інтелектуальних прав. У той час як при комерційній концесії, як правило, надаються тільки торгівельна марка і знак обслуговування.

За договором франчайзингу виключні права надаються одною стороною іншій стороні на пільговій, привілейованій основі. Тобто франчайзер не просто передає франчайзи виключне право збувати свої товари кінцевому споживачеві, але і передає йому, як відзначалося, свою промислову й інтелектуальну власність; робить організаційну, технічну, комерційну й іншу допомогу в організації збуту. Саме ця постійна і комплексна підтримка, на думку автора, є основною відмінністю франчайзинга від комерційної концесії. Здійснення постійного контролю першою стороною над діяльністю другої також є специфікою договору франчизи. С.А.Сосна відзначає, що франчайзи має право робити послуги, ананлогічні тим, що роблять або робить франчайзер. По комерційній же концесії набувач правий може тільки поширювати товари виготовлювача [35, с.37].

Відповідно до Цивільного Кодексу України:

- правоволоділець зобов'язується надати користувачеві комплекс виключних прав, що належать правоволодільцю, в тому числі право на фірмове найменування і/або комерційне позначення правоволодільця, на охоронювану комерційну інформацію, а також на інші передбачені договором об'єкти виключних прав;

- правоволоділець зобов'язаний робити користувачеві постійне технічне і консультативне сприяння, включаючи сприянні в навчанні і підвищені кваліфікації працівників;

- правоволоділець зобов'язаний контролювати якість товарів (робіт, послуг), вироблених (виконуваних, що виробляються) користувачем на піставі договору комерційної концесії;

- договір комерційної концесії передбачає використання комплексу виключних прав стосовно до визначеної сфери підприємницької діяльності (продажу товарів, отриманих від правоволодільця або зроблених користувачем, здійснення іншої торгівельної діяльності, виконанню робіт, наданню послуг.*[4; c.6-7]

Проведені положення Цивільного Кодексу України в цілому відповідають визначенням франчайзингу. Більш того, можна відзначити, що в Цивільному Кодексі України йде правове регулювання в основному не комерційної концесії, а франчайзингу:

- концесія включає не тільки право на використання торгівельної марки і знака обслуговування, а повний комплекс виключних прав, включаючи комерційну інформацію, отже мова йде про франчизу;

- правоволоділець зобов'язується за Цивільним Кодексом України надавати комплексну підтримку, а також здійснювати постійний контроль за діяльністю користувача концесії.

Отже, зміст договору , згідно Цивільного Кодексу України полягає в наступному: одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Потрібно відзначити, що норми Цивільного Кодексу про право власності на об'єкти виключних прав (інтелектуальної власності) не поширюються.

1.2 Поняття договору комерційної концесії

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг*[4; c. 5] У наведеному в статті 366 ГК України визначенні, крім того, наголошується на обов'язках користувача щодо дотримання умов використання наданих йому прав та сплати правоволодільцеві винагороди.

Необхідно розрізняти державну і комерційну концесію. Раніше під концесією розуміли передачу державою у користування приватним особам у період НЕПу майна, яке було виключно власністю держави, на умовах поділу продукції, виробленої внаслідок використання цього майна. На сьогоднішній день такі угоди в українському законодавстві називаються угодами про розподіл продукції. Такий договір «державної» концесії не має нічого спільного з концесією комерційною.

Договір комерційної концесії є консенсуальним, двостороннім (взаємним), платним і каузальним. Договір комерційної концесії є консенсуальним, оскільки він вступає в силу з моменту досягнення згоди сторонами, на відміну від реальних договорів, які визнаються укладеними з моменту, коли на підставі угоди здійснена передача стороною контрагенту певного майна. Передача правоволодільцем користувачеві права використання у підприємницькій діяльності комплексу виключних прав, що належали правоволодільцю, передача користувачеві технічної і комерційної документації та іншої інформації, а також виплата користувачем правоволодільцю винагороди, інші дії здійснюються сторонами задля виконання вже укладеного договору комерційної концесії. Не варто змішувати фактичне виконання угоди з моментом її виникнення. Так, сторони договору комерційної концесії мають право домовитись про те, що передача документації правоволодільцем і виплата винагороди користувачем може збігтися з моментом укладення угоди, проте така угода не робить договір комерційної концесії реальним.*[3; c.531-532]

Договір комерційної концесії є двостороннім (взаємним), оскільки кожна сторона цього договору має права та обов'язки, порівняно з одностороннім договором, в якому у однієї сторони є тільки права, а у другої - тільки обов'язки. Так, наприклад, за договором комерційної концесії, в обов'язки правоволодільця входить передача необхідної технічної документації, надання консультацій користувачеві, контролювання якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем, а в обов'язки користувача - використання торговельної марки і (або) іншого позначення правоволодільця, забезпечення відповідної якості товарів, що виробляються, виконуваних робіт, послуг, що надаються, нерозголошення секретів виробництва правоволодільця і таке інше.

Договір комерційної концесії є платним, адже правоволоділець повинен отримувати винагороду за виконання своїх зобов'язань за договором. Критерієм оплати договору є наявність у кредитора права вимагати зустрічного задоволення. Зустрічне задоволення може виражатися в передачі речі, в матеріальному забезпеченні в натурі, але найчастіше зустрічне задоволення виражається як оплата грошових коштів.

Договір комерційної концесії є каузальним (від латинського causa - причина), оскільки в ньому наявні підстави, тобто той юридичний результат, який має бути досягнутий виконанням угоди, на відміну від абстрактних угод, для яких підстава є юридично байдужою.*[2; c.31-32]

Необхідно підкреслити, що цей договір може використовуватись виключно у сфері підприємницької діяльності, в зв'язку з чим його сторонами можуть бути лише юридичні або фізичні особи, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності. Таким чином, на думку автора курсової роботи цей договір є одним з небагатьох виключно підприємницьких договорів .

Мета договору комерційної концесії - сприяти просуванню на ринок певних товарів (зокрема, високотехнологічного устаткування, яке, як правило, є засобом виробництва інших товарів), виконанню робіт та наданню послуг.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Іншими словами, йдеться про виключні права на результати інтелектуальної діяльності і насамперед про ті з них, які спрямовані на індивідуалізацію продукції (робіт, послуг).

Необхідно зазначити, що при визначенні предмета договору комерційної концесії йдеться не просто про виключні права, а про їх комплекс. Проте обов'язковий набір виключних прав, які підлягають передачі користувачеві, як правило, законодавством не встановлюється. Можлива ситуація, коли користувачеві за договором передається тільки одне право, при цьому у нього не виникає права вимагати передачі інших прав у примусовому порядку. Однак, для досягнення мети договору комерційної концесії виключні права передаються саме в комплексі, наявність яких і допомагає відрізняти договір комерційної концесії від інших близьких йому видів договорів* [2; c.32-33].

Форма договору комерційної концесії визначається як письмова. Недотримання письмової форми договору тягне за собою його недійсність, і такий договір вважається нікчемним. Така вимога закону пов'язана з тим, що договір комерційної концесії, з одного боку, може бути укладений тільки суб'єктами підприємницької діяльності, тобто професійними учасниками цивільного обороту, а з іншого - такий договір підлягає державній реєстрації.

Державна реєстрація договору комерційної концесії, як це передбачається ЦК і ГК України, здійснюється органом, який проводить державну реєстрацію юридичної або фізичної особи - суб'єктів підприємницької діяльності, що виступає за цим договором правоволодільцем. При цьому існує така особливість: якщо правоволоділець зареєстрований як юридична особа або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності в іноземній державі, реєстрацію договору комерційної концесії здійснює орган, у якому був зареєстрований користувач. Необхідність реєстрації пов'язана з тим, що головною складовою предмета договору комерційної концесії є право на використання об'єктів інтелектуальної власності, за допомогою яких здійснюється індивідуалізація суб'єкта підприємницької діяльності та товарів, що ним продаються (виконуваних робіт, послуг, що надаються). Надаючи права іншій особі, суб'єкт підприємницької діяльності обмежує тим самим і себе, про що має знати і суспільство. Не випадково реєстрація, за загальним правилом, прив'язана до особи правоволодільця.

Характерною ознакою договору комерційної концесії є те, що дійсність цього договору не пов'язується з його реєстрацією. Лише у відносинах з третіми особами сторони договору мають право посилатися на договір тільки після його державної реєстрації. Однак, незважаючи на це, державну реєстрацію не можна назвати факультативною.

Істотними умовами договору комерційної концесії є предмет і ціна (винагорода). Особливість предмета договору полягає в тому, що він становить комплекс виключних прав, які необхідні для використання у певній сфері підприємницької діяльності. Конкретний склад такого комплексу визначається метою договору - сприяти просуванню на ринок певних товарів (робіт, послуг). Враховуючи особливий характер предмета договору, необхідно також вказати ціну. Якщо врахувати, що виключні права за своєю природою унікальні, то плату за користування ними не можна визначити за правилом про ціну, яка за порівнянних обставин переважно стягується за аналогічні товари, роботи, послуги. На практиці винагорода найчастіше складається з двох частин - своєрідної «вхідної плати» за приєднання до фірмової мережі правоволодільця та наступних періодичних платежів (що визначаються за твердою шкалою або у відсотках від прибутку).*[2; c.33-34] Строк же не належить до істотних умов договору комерційної концесії, адже цей договір може бути укладений на строк або без зазначення строку.

1.3 Права і обов'язки сторін в договорі комерційної концесії

Права та обов'язки правоволодільця

Зміст договору комерційної концесії становлять умови, на яких укладено угоду сторін. Оскільки будь-який договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов'язання, а зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору, то це властиво і договору комерційної концесії. Оскільки у двосторонніх договорах правам кореспондують обов'язки, розглянемо тільки останні.

Обов'язки правоволодільця можна поділити на імперативні і диспозитивні. Перші сформульовані в законі таким чином, що не допускають змін за волею сторін. По суті, такі обов'язки є істотними умовами договору комерційної концесії. Зміст обов'язків другої групи сторони договору мають право змінити або навіть зовсім відмовитись від включення їх до договору. Проте, якщо це не відбувається, вони діють у повному обсязі* [8; c.6-7].

Праволоділець зобов'язаний:

1) передати користувачеві весь комплекс виключних прав за договором. Цей обов'язок в законі викладений досить докладно і сформульований як імперативний. Він містить обов'язок передати користувачеві технічну і комерційну документацію (плани, розрахунки, креслення), проінформувати користувача і його працівників з питань здійснення прав, що передані за договором комерційної концесії, а також надати користувачеві іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії. По суті, цей обов'язок є інформаційним і вимагає, щоб правоволоділець забезпечив будь-якою інформацією, яка буде необхідна для здійснення прав, що передані за договором комерційної концесії. Перелік даних, які можна вимагати розкрити, залишений відкритим. Щоб уникнути безпідставних вимог щодо розкриття інформації, правоволодільцю в договорі комерційної концесії варто зазначити, яку саме інформацію необхідно надавати. В іншому разі між сторонами договору може виникнути складний спір щодо обсягу інформації, яка надається, оскільки «інформація, яка необхідна для здійснення прав», є оціночною;

2) забезпечити державну реєстрацію договору комерційної концесії. Цей обов'язок, як і всі наступні, є диспозитивним, оскільки договором комерційної концесії цей обов'язок може бути покладений і на користувача;

3) надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників. Покладення на правоволодільця цього обов'язку цілком логічне, особливо в межах довгострокового договору. Адже об'єкти прав, що передаються за договором комерційної концесії, як правило, безперервно вдосконалюються. Тому користувач об'єктивно зацікавлений в отриманні нової інформації, яка поліпшить його позиції на ринку. У свою чергу правоволоділець за надання інформаційного сприяння може отримати окрему винагороду;

4) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляє (виконує, надає) користувач на підставі договору комерційної концесії. Правоволодільцю як особі, яка набагато краще знайома з процесом випуску товарів (виконання робіт, надання послуг), значно простіше проконтролювати їх якість, ніж користувачу. Адже правоволоділець, як правило, і є створювачем інтелектуальних продуктів, права на які передаються за договором комерційної концесії і використовуються при створенні товару. * [8; c.8-10] До того ж він зацікавлений у тому, щоб ці творчі продукти не знецінилися внаслідок випуску товарів (виконання робіт, надання послуг) нижчої якості.

Права та обов'язки користувача

За статтею 1121 ЦК України користувач зобов'язаний:

1) використовувати комплекс отриманих ним виключних прав відповідно до умов договору, в установленому обсязі і належним чином. Цей обов'язок корелюється з його правом використовувати такий комплекс. Проте було б неправильним вказати, що на користувачеві лежить обов'язок, який водночас є і його правом. У них різний зміст. Право використовувати виключні права стосується головним чином тих дій, які може здійснювати користувач. Обов'язок полягає у тому, щоб не виходити за межі користування, встановлені договором. У складі цього обов'язку необхідно виділити ряд субобов'язків:

а) використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом. Якщо в договір внесено будь-які обмеження, що стосуються такого використання, їх необхідно додержуватися, наприклад, заборона розташовувати найменування (позначення) у приміщеннях, які використовуються для торгівлі алкогольною продукцією. Відсутність у договорі будь-яких обмежень щодо цього означає, що фірмове найменування правоволодільця може використовуватись будь-яким не забороненим законодавством способом* [3; c.533];

б) додержуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем, у тому числі вказівок, що стосуються зовнішнього і внутрішнього оформлення комерційних приміщень, які використовуються при здійсненні прав, наданих йому за договором. Інструкції і вказівки можуть бути надані правоволодільцем як при укладенні договору комерційної концесії, так і в будь-який час у період його дії. При цьому, якщо в договорі не обмежено обсяг або зміст вказівок (інструкцій), вони можуть бути будь-якими. Проте, правоволоділець не може ставити користувачеві вимоги, яких не додержувався сам. Це правило і є тим обмеженням, яке не дозволяє видавати надмірні або нездійсненні інструкції (вказівки), а потім вимагати дострокового розірвання договору комерційної концесії з причин їх невиконання;

в) інформувати покупців найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії. Основною сферою, в якій здійснюється цей обов'язок, є реклама. Користувач повинен проінформувати своїх покупців про те, що він виступає як користувач саме за договором комерційної концесії, причому відносно конкретного правоволодільця, якого зразу ж необхідно назвати. Спосіб доведення до покупців інформації про те, що засоби індивідуалізації використовуються на підставі договору комерційної концесії, залежить від того, як вони використовуються. Словесна форма використання припускає усне повідомлення, письмова або графічна - наявність необхідних надписів і таке подібне;

г) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію. Йдеться, певно, про обов'язок зберігати в таємниці відомості, що становлять комерційну таємницю правоволодільця. У той же час договір комерційної концесії повинен визначати, які відомості є комерційною таємницею. В іншому разі важко говорити про відповідальність користувача за розголошення комерційної таємниці, адже до останньої належать лише ті відомості, щодо яких вживаються заходи охорони конфіденційності. Правоволоділець повинен вказати, які відомості він відносить до секретних, і тільки щодо них виникає обов'язок користувача берегти їх у таємниці* [3; c.535];

2) своєчасно виплачувати правоволодільцю обумовлену договором винагороду. Винагорода може виплачуватися у будь-якій формі, яка передбачена договором, а саме: у формі фіксованих разових або періодичних платежів, відрахувань від виторгу, націнки на оптову ціну товарів, що передаються правоволодільцем для перепродажу, і таке подібне. Вибір тієї чи іншої форми виплати винагороди залежить від того, в якій сфері комерційної діяльності надається комерційна концесія, на скільки велика довіра між сторонами, як будується контроль правоволодільця або користувача та інших причин. Наприклад, при виконанні робіт навряд чи є сенс застосовувати винагороду в формі націнки на оптову ціну товару. Відрахування від виторгу для себе вибирає той правоволоділець, який буде впевнений у тому, що користувач отримує всі необхідні йому права та інформацію і подальшого сприяння правоволодільця при їх реалізації вже не потребує;

3) забезпечувати відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем. Цей обов'язок випливає з мети договору - сприяти розширенню збуту товарів (робіт, послуг). Якщо користувач виготовляє товари (роботи, послуги), які за якістю нижче ніж ті, що виготовляє правоволоділець, покупці (замовники) таких товарів (робіт, послуг) вводяться в оману. Адже вони розраховують на певну якість, яка ототожнюється з використанням відповідних засобів індивідуалізації (товарного знаку, фірмового найменування тощо), але не отримують її. Ця якість цілком могла бути вищою за звичайну, якою користувачі забезпечені. Проте її недостатньо. Отже, покупці (замовники) товару мають право пред'явити користувачеві вимоги, які випливають з незабезпечення ним такої якості, що притаманна товарам правоволодільця, з посиланням на договір комерційної концесії. При цьому вимоги базуються не на правилах, спрямованих на захист прав споживачів, а на загальноцивільних нормах;

4) надавати покупцям усі додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи товар безпосередньо у правоволодільця. Цей обов'язок, як і попередній, випливає з мети договору комерційної концесії і тому до нього можна надати аналогічні пояснення;

5) не передавати отриманого комплексу прав або його частини в субконцесію без згоди правоволодільця* [3; c.536];

6) надати обумовлену кількість субконцесій, якщо такий обов'язок передбачений договором.

Оскільки два останні обов'язки тісно пов'язані між собою, їх зміст можна викласти одночасно.

Комерційна субконцесія

Субконцесія - це договір, згідно з яким користувач зобов'язується передати субкористувачеві весь комплекс отриманих ним від правоволодільця за договором комерційної концесії прав або його частини. Внаслідок укладення договору субконцесії користувач стосовно субкористувача стає правоволодільцем. Невипадково до договору субконцесії застосовуються правила про договір комерційної концесії, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії.*[8; c.12]

Права субкористувача, таким чином, стають похідними від прав самого користувача. У відносини з правоволодільцем побічно, через користувача, вступає нова особа - субкористувач. Це наділяє правоволодільця додатковими обов'язками, які не можна покласти на нього просто так, без його згоди. Звідси обов'язкова вимога закону про те, що умови субконцесії мають бути погоджені користувачем з правоволодільцем або визначені в договорі комерційної концесії.

Передача користувачем усього комплексу отриманих ним прав або їх частини в субконцесію може бути прямо заборонено договором. У цьому разі будь-який договір комерційної концесії, укладений користувачем, недійсний, оскільки укладений за відсутності необхідних повноважень. Субкористувач у цьому випадку може висунути претензії тільки до користувача, але ні в якому разі до первинного правоволодільця.

Передача прав у субконцесію може бути дозволена користувачеві договором. У цьому випадку він може розглядатись як правило або як обов'язок користувача. Вибір того чи іншого варіанта залежить від того, які положення щодо цього існують у договорі комерційної концесії. Якщо договір формулює можливість укладати договір комерційної концесії як право користувача (або правоволодільцем надана згода на передачу прав субконцесії - що одне й те саме), то обсяг цього правила залежить від тих обмежень, які містяться у договорі (згода правоволодільця, яка надається після укладення договору). За відсутності таких обмежень право користувача передати отримані ним права в субконцесію мають вважатися повними, тобто поширюватись на весь комплекс отриманих ним прав і на кожне з них окремо. У цьому разі користувач може передати в субконцесію той обсяг прав, які має сам. Вихід користувача за межі, встановлені правоволодільцем, не зв'язує останнього, а укладений договір субконцесії є недійсним.

Укладення договорів субконцесії може бути й обов'язком користувача. Включення такого обов'язку в умови договору, як правило, пояснюється бажанням правоволодільця максимально розширити коло осіб, які продають товар (виконують роботи, надають послуги) з використанням виключних прав, що первісно належали йому. Чим ширше коло осіб, які використовують цей комплекс виключних прав, тим вище вартість останніх, а отже, і бізнесу правоволодільця. Саме цим можна пояснити включення у договір обов'язку користувача протягом певного періоду надати субконцесію певній кількості осіб* [8; c.12].

Дія договору субконцесії нерозривно пов'язана з долею самого договору комерційної концесії, для здійснення якого субконцесія була видана. Норми, які ЦК України вводить у цьому випадку, є не що інше, як специфічне відображення відомого принципу: ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Дійсно, користувач отримує від правоволодільця деякий обсяг прав і передати субкористувачеві ці права в більшому обсязі він не має права.

Строк субконцесії не може бути довший за строк самої комерційної концесії. Якщо строк субконцесії все-таки встановлений як довготривалий, то це правило в договорі частково буде недійсним. Тобто договір субконцесії необхідно вважати укладеним на строк договору комерційної концесії. Коли достроково припиняється договір комерційної концесії, укладений на певний строк, права та обов'язки вторинного правоволодільця за договором субконцесії (користувача за договором комерційної концесії) переходять до первинного правоволодільця. Проте такий перехід не відбувається автоматично. Правоволоділець може відмовитися прийняти на себе права та обов'язки за договором субконцесії. У цьому випадку останній припиняється. Зрештою, зазначене правило є диспозитивним і може бути змінено договором комерційної концесії. Договір може або зовсім виключити перехід прав вторинного правоволодільця до первинного, або ж зробити такий перехід автоматичним, або ж ввести додаткові умови для передачі прав та обов'язків, без виконання яких він буде неможливим.

Якщо договір комерційної концесії недійсний, то і укладені на його основі договори субконцесії теж недійсні. Відтак, за недійсним договором комерційної концесії ніякі права користувачеві не можуть перейти, а це означає, що вони не перейдуть від нього і до субкористувача.

Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії

Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії по суті також є їх додатковими обов'язками. Однак специфіка цих обов'язків міститься не стільки в їх диспозитивній природі, скільки в тому, що вони спрямовані на обмеження конкуренції, а отже, можуть вступити у суперечність з антимонопольним законодавством. Адже розширення збуту певних товарів (робіт, послуг) не завжди сприяє розширенню конкуренції. Щоб запобігти порушенню антимонопольних правил, ЦК України і ГК України розділяють обов'язки (або обмеження прав - що одне й те саме) сторін договору комерційної концесії на дві групи:

1) обмеження, встановлення яких у договорі можливе, але вони можуть бути визнані недійсними за вимогою антимонопольного органу або іншої зацікавленої особи, якщо ці умови з урахуванням стану відповідного ринку та економічного стану сторін суперечать антимонопольному законодавству (заперечні обмеження), а саме:

а) обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або ж утримуватись від власної аналогічної діяльності на цій території. Головну роль у застосуванні цього правила відіграє тлумачення слова «аналогічні», яке використовується стосовно комплексу виключних прав або діяльності правоволодільця. Якщо «аналогічні» означає повністю тотожні, то діяльність або комплекс прав буде іншим при зміні будь-якого, навіть незначного компонента.*[6; c.63-64]

Проте законодавець під словом «аналогічні» все ж мав на увазі інший зміст - «в основних (істотних) частинах такі ж (подібні)». Тільки за такого тлумачення може йтися про реальний обов'язок, який покладається на правоволодільця. Правда, тоді цей термін перетворюється тільки на оціночну категорію, про наявність або відсутність якої висновок, головним чином, може зробити суд. Тому договір комерційної концесії, що містить такий обов'язок правоволодільця, повинен мати і його тлумачення. В іншому разі можуть виникнути ускладнення. Проте ситуація має ще один аспект, а саме, чи можна включити в договір обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам жодного права, які надані цьому користувачеві, або забороняти вести діяльність, яка не аналогічна діяльності користувача, але стосується використання виключних прав? На це питання можна дати позитивну відповідь. Адже комплекс виключних прав, що надається користувачеві, може бути наскільки завгодно широким або вузьким (як і його аналог) і тому правоволоділець, відмовляючи собі у можливості надати кому-небудь аналогічні права, тим самим може заборонити передавати будь-які права. Такі міркування можна використовувати і для обґрунтування можливості правоволодільця прийняття на себе обов'язок не вести будь-якої діяльності на певній території;

б) обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав. Заборона конкуренції, яка становить зміст цього обов'язку, може виявлятися в обмеженні кількості, асортименту, ціни товарів, що продаються на цій території, в необхідності узгоджувати порядок ведення підприємницької діяльності і таке інше. Оскільки наявність або відсутність конкуренції - теж оціночне поняття, бажано в договорі досить детально описувати, які саме дії користувачеві не дозволені;

в) обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця. Тлумачення цього обмеження подібно тому, що надане вище в підпункті «а»;

г) обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів, передбачених договором, а також внутрішнє і зовнішнє оформлення. Правоволоділець буде особливо зацікавлений у включенні в договір такого обов'язку, якщо і він, і користувач діятимуть на одній території. Це дасть можливість правоволодільцю уникнути несприятливого сусідства і тим самим сприяти своєму комерційному успіху. В інших випадках включення в договір такого обов'язку має на меті, як правило, забезпечити однакове розташування і оформлення приміщень, де продаються товари за допомогою одних і тих самих засобів індивідуалізації. Заперечні обмеження, що внесені в договір комерційної концесії, суд може визнати недійсними. Це не випадково. Адже головною ознакою монополістичної дії (правопорушення) є факт обмеження конкуренції, яка залежить від стану ринку в тій чи іншій сфері діяльності, що заздалегідь нікому невідома. Тому багато заперечних обмежень цілком можуть бути визнані недійсними із зворотною силою. Перелік заперечних обмежень є відкритим, тобто таким, що суперечить антимонопольному законодавству і, отже, недійсними можуть бути визнані інші обмеження, встановленні договором комерційної концесії;*[6; c.64-65]

2) обмеження, включенні в договір комерційної концесії прямо заборонені законом (нікчемні обмеження), а саме:

а) право правоволодільця визначати ціну товарів, які виконуються користувачем, або встановлювати максимальну і мінімальну межу цієї ціни. В цьому разі має йтися тільки про такі ціни (межі цін), які виражені у твердій валюті. Орієнтовні ціни, так само як мінімальна і максимальна норма рентабельності при встановленні цін, можуть бути встановлені договором;

б) обов'язок користувача продавати товар виключно певній категорії покупців або виключно покупцям, які мають місцеперебування (місце проживання) на території, визначеній у договорі. В той же час допустимо включити в договір обов'язок користувача діяти тільки на території, яка за ним закріплена. Таким чином, це обмеження стосується лише випадків надання переваги (або дискримінації) якої-небудь категорії споживачів на цій території, що прямо заборонено антимонопольним законодавством.*[6; c.66-67]

Якщо такі обмеження включені в договір, то щодо них починаються наслідки недійсності нікчемної угоди. Ці обмеження прав сторін визнаються неіснуючими і тому не повинні виконуватись. Однак угоди, які укладені користувачем з його споживачами задля виконання нікчемних обмежень, тільки за наведених обставин назвати недійсними неможливо. Перелік нікчемних обмежень, на відміну від тих, що оспорюються, є закритим.



Розділ 2. Відповідальність сторін та підстави припинення договору комерційної концесії

2.1 Відповідальність за договором комерційної концесії

Щодо відповідальності сторін за договором комерційної концесії, то вона настає за наявності загальних підстав цивільно-правової відповідальності, зокрема вини.

Комерційна концесія припускає, що виключні права, які передаються, використовуються, як правило, з метою розширення збуту товару, виконання робіт або надання послуг. Якість цих товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем, має бути не нижче, ніж у правоволодільця. Останній в свою чергу зобов'язаний контролювати якість товарів (робіт, послуг), якщо договором комерційної концесії не передбачено інше. За таких обставин логічним є встановлення особливої відповідальності правоволодільця перед третіми особами за неналежну якість товарів (робіт, послуг). Така відповідальність може бути як субсидіарною, так і солідарною.*[5; c.115]

Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем за договором комерційної концесії. За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем.

Вимоги до якості товарів (робіт, послуг) встановлюються відповідно до договорів, які користувачі укладають з контрагентами. Умови відповідальності правоволодільця такі самі, як і користувача. *[5; c.116-117] При цьому правоволоділець несе відповідальність і тоді, коли якість його товарів (робіт, послуг) нижча, ніж у користувача.

Правоволоділець несе відповідальність незалежно від того, продаються товари споживачам чи іншим учасникам цивільного обороту.

Відповідальність правоволодільця настає тільки при невідповідній якості (але не кількості, асортименту, комплектності, строків та інших умов договору користувача з його контрагентом).

Відмінність полягає в характері відповідальності правоволодільця - субсидіарної чи солідарної - пов'язаної, напевно, з тим, що користувач є виробником продукції (товарів), більш залежний від інструкцій (вказівок) правоволодільця щодо якості. Адже при простому продажу користувач, як правило, має справу з товаром, який виготовлений самим правоволодільцем - професіоналом у свої сфері.*[5; c.120-121] Щодо робіт (послуг), то інструкції правоволодільця мають менш важливе значення.

2.2 Припинення договору комерційної концесії

Договір комерційної концесії діє протягом строку, на який він укладений, а якщо договір укладений без зазначення строку - до припинення в установленому законом порядку. В період дії договір може бути змінений або достроково припинений.

Зміни договору комерційної концесії здійснюються за загальними правилами, встановленими законодавством України.

Договір комерційної концесії припиняється у разі:

а) односторонньої відмови від договору, укладеного без зазначення строку. Кожна зі сторін має право у будь-який час відмовитися від такого договору, повідомивши про це другу сторону не менше ніж за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором;

б) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом;

в) односторонньої відмови користувача від договору у разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором концесії;

г) смерті правоволодільця, якщо спадкоємець протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не зареєструється як суб'єкт підприємницької діяльності. Оскільки суб'єктом підприємницької діяльності має бути не тільки правоволоділець, а й користувач, зазначені правила повинні застосовуватися і до нього.*[10; c.15]

Права та обов'язки особи, яка померла, до переходу їх до спадкоємця чи іншої особи здійснює управитель;

д) оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом);

е) в інших випадках, передбачених цивільним законодавством, наприклад, при новації.

Оскільки договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації, то державна реєстрація має бути проведена і відносно його змін або припинення. Такій реєстрації підлягають будь-які зміни договору, проте не всі припинення, а лише дострокове розірвання договору, що укладений із зазначенням строку (яке можливе лише у випадках, передбачених законом або договором), і розірвання договору, що укладений без зазначення строку.

Оскільки за договором комерційної концесії передається комплекс виключних прав, у період дії договору частина з них може переходити від одного правоволодільця до іншого, змінюватись або припинятись. Ці обставини неоднаково впливають на долю договору. Перехід виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності, визначений у договорі комерційної концесії, від правоволодільця до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії. Новий правоволоділець є просто стороною колишнього договору в частині прав та обов'язків, які стосуються отриманих ним виключних прав.

Щодо змін змісту виключних прав, які передано за договором комерційної концесії, то ЦК України і ГК України регламентують лише випадки зміни торговельної марки або іншого позначення правоволодільця [3; c.541]. За таких змін договір зберігає чинність щодо нового позначення, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків. У разі продовження чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати. Таке правило цілком логічне на підставі того, що колишнє позначення більш відомо, ніж нове, і його використання обіцяє великі прибутки. Зміни інших виключних прав на долю договору не впливають. Питання про те, чи мають вони взагалі будь-яке значення, законом не вирішено. Однак, якщо користувач доведе, що його положення при зміні будь-якого з виключних прав, які йому передані, погіршилось, він має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі у формі відповідного зменшення плати правоволодільцеві.

Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення договір комерційної концесії може бути припинений або розірваний користувачем в односторонньому порядку.

Користувач, який належним чином виконував свої обов'язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих самих умовах. Це право, на жаль, не забезпечується якими-небудь гарантіями. Необхідність таких гарантій зумовлено бажанням обмежити монополістичні тенденції в діяльності правоволодільця і захистити інтереси користувачів. Користувач протягом дії договору просуває на ринок товари (роботи, послуги) правоволодільця і має право розраховувати на стабільність свого становища. Проте стабільність може бути досягнута тільки за умов довготривалого строку. З другого боку, правоволоділець надто часто зацікавлений у короткому терміні задля того, аби після його закінчення примусити користувача прийняти жорсткіші умови. Для усунення такого дисбалансу інтересів треба ввести гарантії прав користувача при закінченні строку дії договору.*[10; c.16]

...