Касаційне оскарження як конституційна засада перевірки судових рішень в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія адвокатури України

Глущенко Світлана Володимирівна

УДК 347.957

Касаційне оскарження як конституційна засада перевірки судових рішень в Україні

Спеціальність 12.00.10 ? судоустрій; прокуратура та адвокатура

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Академії адвокатури України.

Науковий керівник:

? кандидат юридичних наук, доцент ЗАХАРОВА Олена Семенівна, Академія адвокатури України, проректор з наукової роботи та міжнародних зв'язків, завідувач кафедрою цивільного, господарського права та процесу.

Офіційні опоненти:

? доктор юридичних наук, професор РУДЕНКО Микола Васильович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри правосуддя, Заслужений юрист України;

? кандидат юридичних наук ГОРОДОВЕНКО Віктор Валентинович, Апеляційний суд Запорізької області, голова.

Захист відбудеться 12 жовтня 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розісланий «8» вересня2010 р.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Забезпечення права на судовий захист ? одна з важливих складових вітчизняної доктрини правосуддя, невід'ємною частиною якого є судоустрій, що визначає організацію системи судів загальної юрисдикції шляхом законодавчого окреслення їх ієрархії з урахуванням визначених Конституцією України базисних принципів територіальності і спеціалізації. Водночас ефективність судового захисту нерозривно пов'язана з юридичним обґрунтуванням закріплення за судами обсягів процесуальних повноважень, спрямованих на виконання трьох основних функцій правосуддя: вирішення спору по суті, апеляційне та касаційне оскарження. Це потребує регламентації правового статусу відповідних судових органів (і на рівні Конституції, і на рівні законів України) в єдиній системі судів загальної юрисдикції, яку згідно із ст. 125 Основного Закону очолює Верховний Суд України.

Донедавна в Україні функцію касаційного оскарження здійснювали паралельно Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди. Запровадження законодавцем своєрідної процесуальної надбудови у вигляді різновидів касаційного провадження сприймалося нами як неконституційне «клонування» самої касаційної функції судочинства. До того ж це призвело до нівелювання норм Конституції України, оскільки винятковий, виключний і повторний касаційний порядки перегляду рішень суду очевидно виходили за межі касаційного оскарження, правова природа якого в силу конституційного закріплення визначена найвищою та єдиною судовою функцією.

Нині сценарій трансформації законодавчих приписів у сфері судоустрою та судочинства сфокусовано на оновлення судової влади, зокрема, з метою підвищення ефективності перевірки судових рішень, що вимагається п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України. Першим кроком у цьому напрямі стало Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 р., в якому було визнано невичерпність існуючих форм оскарження рішень суду, крім тих, що містяться у вказаному приписі Основного Закону. Це дало підстави для запровадження інших (додаткових) процесуальних конструкцій, реалізація яких, на нашу думку, може ще більше дезорганізувати функціонування й розвиток інституту перевірки судових рішень в Україні і відповідно вплинути на рівень ефективності судового захисту.

7 липня 2010 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про судоустрій і статус суддів», приписами якого зокрема внесено суттєві зміни до процесуального законодавства. У сфері судоустрою цим Законом з-поміж іншого запроваджено суцільну спеціалізацію судів загальної юрисдикції; проголошено судами касаційної інстанції вищі спеціалізовані суди, а також передбачено створення в їх ланці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Разом з цим, очевидну стурбованість викликають його новели стосовно порядку подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України через відповідний вищий спеціалізований суд, який у такий спосіб отримав право допуску справи до розгляду у найвищій судовій інстанції, що може сприйматися як недопустимий прецедент їхнього інстанційного і процесуального звеличення (навіть незважаючи на те, що вищі спеціалізовані суди конституційно є судами нижчої інстанції). Цим Законом також значно звужено коло осіб, які можуть звернутися до Верховного Суду України з вимогою про перегляд судових рішень, реалізуючи своє гарантоване Конституцією України право на судовий захист (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.).

Наведені окремі положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» свідчать про відхід від апробованих більшістю унітарних країн континентального права традицій розуміння сутності касації, а також правового статусу судів касаційної інстанції. При цьому ставиться під сумнів функціонування Верховного Суду України як судового органу взагалі. Тому існування останнього як найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції обґрунтовує створення в Україні, як унітарній державі, єдиного касаційного суду та стверджує необхідність запровадження для нього інших форм оскарження (наприклад, ревізійне провадження), що дасть змогу встановлювати правосудність судових рішень і забезпечувати в загальнодержавному масштабі формування однакового застосування законодавства всіма національними судами.

Окреслене обумовлює потребу подальшого дослідження теоретичних проблем функціонування інституту касаційного оскарження як конституційної засади перевірки судових рішень в Україні на основі доробків загальної теорії права, науки процесуального права, судового устрою та сучасних європейських правових уявлень. Відсутність концептуальних засад єдності касаційної інстанції, необґрунтована регламентація статусу вищих спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції через призму відповідності європейським стандартам, незавершеність теоретичних досліджень у сфері надання Верховному Суду України виключного права на касацію або розроблення для цього Суду інших форм перегляду судових рішень у сенсі напрацювань судового права, теорії систем, структурного взаємозв'язку судових ланок і судових інстанцій дають підстави для комплексного наукового дослідження проблеми касаційного оскарження як інституту перевірки судових рішень та обумовлюють актуальність теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України. Вона є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт на 2007?2012 рр.: «Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи», затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 5 лютого 2008 р. (протокол № 4). Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 25 листопада 2009 р. (протокол № 3, зі змінами від 29 березня 2010 р., протокол № 7). Зміст і основні положення дисертаційного дослідження відповідають концепції судово-правової реформи в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення концептуальних підходів єдності касаційної інстанції та інституту касаційного оскарження. Це дасть змогу визначити засади реформування судоустрою, внести зміни до процесуального законодавства, окреслити відмінність між правовими статусами Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів як судів касаційної інстанції, а також намітити напрями організації та діяльності судових органів з метою реалізації права на касаційний перегляд рішень суду та єдності судової практики. Отже, необхідними заходами для розв'язання таких завдань є:

здійснення історико-правового аналізу касаційного оскарження як інституту перевірки судових рішень в Україні та з'ясування тенденцій трансформації відповідного законодавства;

проведення порівняльно-правового дослідження досвіду провідних зарубіжних країн континентальної правової сім'ї щодо регламентації касаційного оскарження;

дослідження розвитку касаційного оскарження в аспекті його процесуального забезпечення з метою реалізації права на ефективний судовий захист;

виокремлення процесуальних порядків касаційної перевірки судових рішень у справах загальної юрисдикції з урахуванням її співвідношення з винятковим, виключним і повторним касаційним різновидами;

окреслення стану і перспектив розвитку організаційно-правового забезпечення касаційного перегляду судових рішень;

аналіз теоретичних і прикладних проблем реалізації касаційної функції як загальносоціального явища;

розроблення концептуальних засад єдності касаційної інстанції в контексті її конституційної регламентації, ланкової та інстанційної побудови судових органів;

формування нових наукових положень у сфері реформування інституту касаційного оскарження з метою єдності судової практики.

Об'єктом дослідження є правовідносини, пов'язані з регламентацією гарантованого Конституцією та законами України права на касаційне оскарження.

Предметом дослідження є загальні закономірності реалізації інституту касаційного оскарження в Україні та перспективні напрями його реформування.

Методи і науково-теоретична основа дослідження. Методологічною основою дослідження є система принципів, прийомів і підходів, заснована на філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методах. В основу роботи покладено системний підхід, згідно з яким проаналізовано юридичну природу інституту касаційного оскарження. За допомогою діалектичного та історико-правового методів виявлено основні закономірності еволюції концептуальних основ становлення і розвитку касаційного оскарження, а також суду касаційної інстанції на різних етапах розвитку української державності та в зарубіжних країнах. В результаті аналізу чинної регламентації касації, а також її порівняння з правовими нормами зарубіжних країн континентальної системи права для дослідження інститутів судоустрою та судочинства використано порівняльно-правовий метод. Формально-догматичний метод застосовано при визначенні змісту положень Конституції України, Закону України «Про судоустрій України» та норм чинного законодавства про судовий устрій, Цивільного процесуального кодексу України (далі ? ЦПК України), Кодексу адміністративного судочинства України (далі ? КАС України), Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України), Кримінально-процесуального кодексу України (далі ? КПК України) в частині положень стосовно касаційного оскарження та повноважень Верховного Суду України, що дало змогу обґрунтувати і сформулювати авторські текстові доповнення до відповідних правових норм. Метод системно-структурного аналізу став основним прийомом при дослідженні правових засобів упливу касаційної перевірки судових рішень на процес установлення їх правосудності, а також однакове застосування законів в Україні. Статистичний метод використано для аналізу стану перевірки ухвалення Верховним Судом України та вищими спеціалізованими судами рішень з метою обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення законодавства. Дотримання логічної побудови понять і суджень сприяло обґрунтованості і достовірності висновків. Застосування всіх методів дослідження у взаємозв'язку забезпечило повноту та об'єктивність дослідження.

Науково-теоретичною основою дисертаційної роботи та зроблених у ній висновків стали праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі загальної теорії держави і права, конституційного права, судоустрою, цивільного, адміністративного, господарського, кримінального процесів, а також історії держави і права України та зарубіжних країн: Є. Васьковського, М. Владимирського-Буданова, М. Дювернуа, В. Кульчицького, А. Рогожина, М. Слабченка, М. Сперанського, І. Фойницького, П. Числова та ін. У дослідженні відображено ідеї, обґрунтовані й розроблені відомими вченими колишнього СРСР та Російської Федерації, а саме: С. Алексєєва, А. Денисова, В. Єршова, Б. Кістяковського, М. Клеандровича, М. Матузова, В. Лазарева, І. Петрухіна, В. Ржевського, В. Скитовича, Г. Черемних тощо. Як найважливіша складова теоретичної бази дослідження вбачаються фундаментальні праці таких провідних вітчизняних вчених як: Т. Варфоломєєва, Вл. Гончаренко, В. Городовенко, В. Долежан, О. Захарова, В. Комаров, В. Кривенко, Д. Луспеник, В. Маляренко, І. Марочкін, В. Молдован, В. Нор, А. Осетинський, Д. Притика, С. Прилуцький, М. Руденко, А. Селіванов, В. Сердюк, Н. Сібільова, М. Сірий, В. Стефанюк, С. Фурса, М. Штефан та інших. У колі наукового пошуку були також праці відомих зарубіжних мислителів і вчених-юристів: Р. Давіда, Р. фон Моля, Ш. Монтеск'є, Л. Ллойда, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, С. Холмса, В. Цвайгерта тощо.

Нормативна база роботи складається з архівних джерел періоду 1917-1921 рр. (у тому числі неопублікованих); пам'яток права з організації судової системи та інституту касаційного оскарження; положень міжнародно-правових актів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, документів Ради Європи з питань організації судової влади; норм Конституції та законів України й зарубіжних країн щодо організації та діяльності судової влади в сенсі функціонування інституту касаційного оскарження.

Емпіричну базу дослідження становлять: статистичні дані стану розгляду справ судами загальної та спеціалізованої юрисдикцій, зокрема Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів за 2008?й, 2009?й рр.; результати анкетування 100 суддів різних регіонів України (місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України); практика Європейського суду з прав людини; акти Конституційного Суду України.

Наукова новизна одержаних результатів визначається, насамперед, тим, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці монографічним дослідженням особливостей становлення і розвитку інституту касаційного оскарження як одного з передбачених Конституцією України способів перевірки судових рішень. Особистим внеском автора є розроблення концептуальних засад єдності касаційної інстанції, що дає змогу стверджувати про необхідність зосередження касаційних повноважень у Верховному Суді України та в контексті Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 р. і Закону України «Про судоустрій і статус суддів» варіативно окреслити новий (додатковий) процесуальний механізм перегляду цим Судом рішень вищих спеціалізованих судів шляхом здійснення ревізійного провадження. У дисертації обґрунтовуються принципово нові, важливі для правової практики поняття, положення і висновки, одержані особисто здобувачем, які виносяться на захист.

Уперше у вітчизняній юридичній науці:

1. Обґрунтовано концептуальні засади єдності касаційної інстанції та місце в цій конструкції Верховного Суду України як найвищого судового органу, що має виконувати касаційну функцію в судочинстві, виходячи з конституційної регламентації касаційного способу оскарження судових рішень (касація єдина та остання форма оскарження), основних правил побудови судової системи (територіальність і спеціалізація) через призму наукових напрацювань судового права, теорії систем, а також з урахуванням структурного взаємозв'язку судових ланок і судових інстанцій.

2. Доведено, що визначення вищих спеціалізованих судів судами касаційної інстанції з покладенням на Верховний Суд України обов'язку виконання повноважень з перегляду судових рішень за правилами, встановленими чинним процесуальним законодавством, суперечить нормам Конституції України, звужує основи правового статусу, місце і роль Верховного Суду України як найвищого судового органу серед усіх судів загальної юрисдикції, а також унеможливлює забезпечення ним однакового правозастосування.

3. З метою єдності судової практики, побудови дієвої судової системи та недопустимості організаційного і процесуального відокремлення підсистем спеціалізованих судів від єдиної системи судів загальної юрисдикції доведено потребу створення механізму перегляду Верховним Судом України рішень вищих спеціалізованих судів як касаційних у порядку ревізійного провадження. Аргументовано, що різниця між касаційним і ревізійним способами перевірки судових рішень полягає в тому, що виключно ревізійний суд наділений процесуальним інструментарієм щодо встановлення нових обставин у справі та прийняття нових судових рішень з метою остаточного вирішення правового спору.

4. Обґрунтовано, що одноразовість касаційного оскарження (тобто його одноразове здійснення у вищому спеціалізованому суді) обумовлює створення процесуальних конструкцій, покликаних шляхом їх реалізації в сенсі здійснення перевірки рішень касаційних судів забезпечити у загальнодержавному масштабі єдність правозастосування, що є завданням Верховного Суду України. З цього випливає необхідність визначення останнього судом касаційної (або ревізійної) інстанції, чим створюється можливість досягнення однаковості та правильності у тлумаченні та застосуванні законодавства судами загальної юрисдикції в Україні.

5. Запропоновано комплекс пропозицій щодо внесення змін і доповнень до статей 38-41, 43 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; статей 324, 325, 328, 332, 336 ЦПК України; статей 18, 20, 24, 211, глави 3 розділу ІV КАС України; ст. 4?6, розділу ХІІ-2 ГПК України та статей 17, 383, 385, 386, 388, 396, глави 32-1 КПК України.

По-новому:

1. Аргументується нормативне закріплення механізму процесуальної «фільтрації» під час допуску справ до касаційного провадження, що вимагає додержання принципу інстанційності, а також наявності підстав для перевірки, безпосередньо пов'язаних із функцією касаційного оскарження.

2. Обґрунтовується відмінність між касацією та її процесуальними різновидами, які у правовому розумінні не пов'язуються з нею якимись спільними характеристиками, об'єднувальними властивостями або сутнісними ознаками, а їх регламентація дезорганізує касаційну функцію судочинства й не відповідає усталеним правилам судового процесу.

3. Розглядається необхідність вирішення проблеми предметної підсудності справ Вищому адміністративному суду України шляхом передачі окружному адміністративному суду, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, як суду першої інстанції справ щодо: встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму; дострокового припинення повноважень народного депутата України; оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Такий підхід дасть змогу уникнути ситуації, коли один із вищих спеціалізованих судів у першій та останній інстанції вирішує важливі для суспільства справи без можливості оскарження його рішень.

Набули подальшого розвитку ідеї та положення щодо:

1. Виникнення і розвитку касаційного оскарження як одного зі способів перевірки судових рішень, що пов'язано з поступовою імплементацією до вітчизняного правового поля положень візантійського, німецького, польського, австро-угорського та російського законодавства.

2. Формування касації у країнах континентальної системи права, яка визначає касаційну функцію єдиною. Її організаційна єдність окреслюється тим, що право здійснення касаційного провадження належить виключно верховним (касаційним) судам. У разі ж розподілу касації вищі судові органи загальної (звичайної) юрисдикції мають повноваження судів останньої інстанції.

3. Вчення про судове право як міжгалузевого інституту, що дало можливість визначити касацію як єдиноорганізовану функцію, яка має загальносоціальне значення.

4. Дотримання основних закономірностей теорії систем у контексті побудови системи судів України, базисним елементом якої мають стати суди низової ланки (місцеві суди), а не триланкові судові підсистеми на чолі з відповідними вищими спеціалізованими судами.

5. Окремих положень процесуального законодавства, пов'язаних, зокрема, із реформуванням інституту підсудності справ по першій інстанції, строками касаційного оскарження, застосуванням процесуальних «фільтрів», вдосконаленням практики доставки засудженого, який перебуває під вартою, до суду касаційної інстанції тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, рекомендації, пропозиції є вагомим внеском автора у розвиток сучасної процесуальної науки, судоустрою та судочинства, поглиблюють уявлення про правову природу касаційного оскарження як конституційної засади перевірки судових рішень в Україні, а також суттєво розширюють можливості законодавця забезпечити перегляд судових рішень у касаційному порядку, а також перегляд рішень Верховним Судом України з метою встановлення їх правосудності та єдності судової практики. Отримані автором науково обґрунтовані результати можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій сфері - як підґрунтя для подальшого дослідження теоретичних питань, що стосуються процесуально-правового наповнення інституту касаційного оскарження та його регламентації;

- у законотворчій роботі - при внесенні відповідних змін до Конституції України, чинного законодавства про судоустрій, процесуальних законів, а також під час проектування нових нормативно-законодавчих актів;

- у правозастосовній роботі - як орієнтир при здійсненні правосуддя та іншої правозастосовної діяльності судами загальної юрисдикції, зокрема під час перевірки судових рішень у касаційному порядку, а також у Верховному Суді України;

- у навчальному процесі - при підготовці підручників з навчальних курсів «Організація судових та правоохоронних органів», «Організація судової влади в Україні», «Порівняльне судове право», «Цивільний процес», «Адміністративний процес», «Господарський процес», «Кримінальний процес» та під час викладання цих дисциплін у вищих юридичних навчальних закладах України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації апробовані автором під час її виконання та обговорення на засіданнях кафедри цивільного, господарського права та процесу Академії адвокатури України. Результати дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських наукових та науково-практичних конференціях, семінарах, зокрема, на: Міжнародній науковій конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 13?14 лист. 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «П'яті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 27?28 лист. 2009 р.); VI міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 19?20 бер. 2010 р.); Міжнародному саміті «Суди та суспільство» (м. Київ, 20-?22 квіт. 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Проблеми реформування судочинства в Україні» (м. Київ, 24 черв. 2010 р).

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковані автором особисто у п'яти наукових статтях, розміщених у провідних наукових фахових виданнях ВАК України, та трьох тезах виступів на міжнародних, міжвузівських науково-практичних конференціях і семінарах.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків, семи додатків, а також списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи ? 263 сторінки, із них основного тексту 187 сторінок, список використаних джерел містить 282 найменування, розміщених на 28 сторінках.

судовий правосуддя касаційний оскарження

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито його зв'язок з науковими планами та програмами, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи, наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача у їх одержанні, а також подано інформацію про апробацію основних положень дослідження, публікації та структуру роботи.

У першому розділі «Становлення інституту касації в Україні», який складається з двох підрозділів, звернено увагу на історичне зародження та становлення інституту касаційного оскарження судових рішень на теренах України, а також проведено порівняльно-правовий аналіз сутності касації і статусу суду касаційної інстанції в судових системах країн континентальної правової сім'ї, зокрема Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Польщі, Італії та Іспанії.

У підрозділі 1.1. «Розвиток інституту касаційного оскарження судових рішень на теренах України» зазначено, що ідею перегляду рішення суду («пересуду») за часів Русі було запозичено з візантійського права, а потім трансформовано у вітчизняну правову систему шляхом рецепції норм німецького, польського, австро-угорського та російського законодавства. У ХІХ ст. сформовано чіткі ієрархічно побудовані судові системи з єдиним касаційним судом у державі, а перевірка рішень суду здійснювалась, як правило, за допомогою дворівневої системи оскарження або вищими судовими органами для крайових земель, або касаційним судом (третя інстанція). Аналіз періоду 1917?1921 рр. доводить факт створення найвищих судів як касаційних з визначенням касаційної функції найвищою серед інших способів перегляду судових рішень. Однак бойові дії та політична нестабільність обумовили пріоритетність військового (надзвичайного) правосуддя, а військова влада фактично презентувалася як судова.

Радянський період охарактеризувався відходом від загальноприйнятих принципів правосуддя, про що засвідчило застосування спрощеного судочинства, відсутність вищих судів, існування квазісудових репресивних органів, а також зміщення судових інстанцій (апеляційна трансформувалася у касаційну, а касаційна у наглядову). Разом із тим, втілення законодавчих новел 1961?1991 рр. показало поступову демократизацію правосуддя з відновленням його основоположних принципів і засад.

Здобуття Україною незалежності, реалізація положень Концепції судово-правової реформи 1992 р., а також прийняття у 1996 р. Конституції України дали поштовх для розвитку законодавства, зокрема у напрямі перевірки рішень суду в касаційному порядку. Але надання касаційних повноважень одночасно Верховному Суду України і вищим спеціалізованим судам, підміна касаційного провадження іншими його різновидами, не передбаченими Основним Законом, засвідчили про викривлення суті касації та необхідність пошуку нових шляхів реформування окремих інститутів процесуального права з визначенням серед них місця касаційному оскарженню. Важливим кроком у ході судової реформи є Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 р., яким передбачено, що касаційне провадження здійснюється відповідними вищими спеціалізованими судами, а конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його касаційними повноваженнями стосовно рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують функції касаційної інстанції, що обумовлює можливість конструювання (додаткових) проваджень з метою перевірки рішень вищих спеціалізованих судів, постановлених у касаційному порядку.

У підрозділі 1.2. «Інститут касаційного оскарження у країнах континентальної правової сім'ї: порівняльно-правовий аналіз» аргументовано, що у країнах романо-германської системи права касація сформувалася в результаті тривалої апробації різних моделей судочинства і форм «прохання» про перегляд судових рішень. Класичним визнається французький підхід до касації, що пояснюється високим рівнем праворозуміння принципу судової інстанційності та його традиційним законодавчим закріпленням і відповідним процесуальним наповненням. Стверджується, що континентальна система права визначає касаційну функцію єдиною, якщо ж вона і розподілена, то, як правило, вищі судові органи загальної (звичайної) юрисдикції - верховні (касаційні) суди - мають повноваження суду останньої інстанції. Підсумовано, що організаційна єдність касації супроводжується належністю функції касаційного перегляду виключно верховним (касаційним) судам.

Підсистеми спеціалізованих судів переважно створюються у сфері адміністративної юрисдикції, для яких властиво, що: вищі суди таких підсистем у більшості країн процесуально залишаються на рівні спеціальних судових органів (Італія); їх процесуальна прив'язка здійснюється в межах касації або верховного судового органу, або органу, що виконує, крім судових, ще й інші функції (Державні ради Франції, Італії); існує можливість оскарження рішень вищих судових органів до касаційного суду (Польща); спеціалізовані (спеціальні) суди триланкових підсистем не створюють і діють як суди першої та апеляційної інстанцій, що має наслідком оскарження їх рішень до загального (звичайного) суду в апеляційному та касаційному порядку.

У другому розділі «Касаційне оскарження як засада судочинства в Україні», який складається з трьох підрозділів, здійснено аналіз чинного законодавства про судоустрій і судочинство в частині регламентації касаційного способу перевірки судових рішень, окреслено питання співвідношення касаційного провадження з його процесуальними різновидами, здійснено теоретичне узагальнення щодо визначення місця і ролі касаційного оскарження як інституту перевірки судових рішень в Україні.

У підрозділі 2.1. «Реалізація права на перегляд рішень загальних судів у касаційному порядку» з'ясовано, що безсистемність реформування законодавства перетворила касаційне оскарження на вседоступну процедуру, що сталося внаслідок недотримання єдиних концептуальних підходів і неврахування традиційних компонентів касації. Наслідком цього є перевантаження судів, ускладнення формування єдиної судової практики, необмеженість підстав для відкриття касаційного провадження, відсутність механізму допуску судових рішень («фільтрація»), нечіткість меж перегляду справи судом касаційної інстанції, порушення розумних строків під час установлення правосудності рішень суду тощо. Обґрунтовується, що право на касаційне оскарження має бути законодавчо обмеженим у розумінні п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України і слугувати виключно меті важливості судового рішення для подальшого правозастосування в державі.
А в контексті згаданого Рішення Конституційного Суду України виникає можливість створення таких правових конструкцій, реалізація яких дозволила б повною мірою консолідувати внутрішні процесуальні потужності судової системи задля досягнення однакового тлумачення і застосування закону у межах держави та належного рівня забезпечення права на судовий захист.

У цьому підрозділі також зазначено, що рішеннями, які не повинні переглядатись у касаційному порядку, є ті, що не мають суспільної цінності, принциповості для спрямування судової практики, важливості у сенсі захисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб, а також інтересів держави. Допуск до касації як базисна ідея має відповідати визнаним стандартам судового процесу, забезпечувати його економію, а також стабільність судових рішень. Це вимагатиме додержання принципу інстанційності; наявності підстав для перегляду, безпосередньо пов'язаних із функцією касаційного суду, зокрема, обов'язковості апеляційного оскарження; встановлення розміру позову та суми задоволених судом позовних вимог; конкретизації переліку судових рішень, які не підлягають такому оскарженню; дотримання умов допуску до касаційного перегляду.

Встановлення в КПК України переліку судових рішень, які можуть перевірятися в касаційному порядку, фактично наділило Верховний Суд України змішаними повноваженнями. Наслідком відсутності законодавчих критеріїв для касації у справах цієї категорії, зокрема через можливість позаапеляційного проходження справи, є завантаження Верховного Суду України справами, які не містять істотних порушень закону. Крім цього, зазначено про необхідність зменшення строку на касаційне оскарження до двох місяців, а також важливість розв'язання проблеми доставки засудженого, який перебуває під вартою, до суду касаційної інстанції, наприклад, шляхом його дистанційної участі в касаційному суді, що відповідає визнаним стандартам кримінального судочинства та обраному курсу на його демократизацію.

У підрозділі 2.2. «Особливості касаційного перегляду рішень спеціалізованих судів» стверджується, що організація судоустрою за принципом спеціалізації виокремила в системі судів загальної юрисдикції підсистеми спеціалізованих судових органів, уповноважених на вирішення справ певної категорії. Проте ці підсистеми, безумовно, перебувають у межах єдиної системи судів загальної юрисдикції та діють за загальними правилами судочинства з урахуванням специфіки відповідних правовідносин. Конституційно не визначено кількість таких підсистем, категорії справ, які можуть ними розглядатися, інстанційність їх розташування. Позиція Конституційного Суду України, викладена у Рішенні від 11 березня 2010 р., сприймається як окреслення за вищими спеціалізованими судами права на касаційне оскарження тільки стосовно підсистеми господарських спеціалізованих судів, що не може інтерпретуватися як універсальний підхід для всіх спеціалізованих складових загальної юрисдикції.

У підрозділі 2.3. «Касаційне оскарження та різновиди касаційного провадження: питання співвідношення» вказано, що з урахуванням позицій, викладених у вказаному Рішенні щодо закріпленого в Конституції України найвищого статусу Верховного Суду України серед усіх судів загальної юрисдикції, вбачається, що механізм вирішення справ за різновидами касаційного провадження та наділення вищих спеціалізованих судів правом надання рекомендаційних роз'яснень з питань застосування законодавства стосовно справ відповідної судової юрисдикції підлягає перегляду. Доведено, що існування різновидів касаційного провадження дезорганізовує касаційну функцію судочинства, зумовлює її неоднозначне праворозуміння, оскільки їх регламентація очевидно виходить за межі Основного Закону. Стверджується, що саме Верховний Суд України (здійснюючи або касаційні, або інші ревізійно-контрольні повноваження), а не вищі спеціалізовані суди, зобов'язаний донести до широкого загалу те, як розуміти та застосовувати конкретне положення закону при вирішенні аналогічних правових конфліктів. Тому обґрунтовується, що покладення на Верховний Суд України обов'язків суду остаточної інстанції утверджує наданий йому Конституцією України верховний статус, унеможливлює розпорошення його судових повноважень, не допускає невиправданого звеличення правового статусу вищих спеціалізованих судів і встановлення надмірної ролі спеціалізованої складової судочинства у співвідношенні із загальною юрисдикцією.

У роботі доведено, що вищі спеціалізовані суди не можуть виконувати такі самі функції, як Верховний Суд України, а їх повноваження ? конкурувати або збігатися з його повноваженнями з огляду на відмінність юридичної природи цих судів, множинність перших, інстанційне розташування та спеціалізацію.

У третьому розділі «Реалізація права на касаційне оскарження в контексті судово-правової реформи: проблеми теорії та практики», який складається з двох підрозділів, викладено авторське бачення концепції єдності касаційної інстанції з метою подальшої реалізації судово-правової реформи в Україні, обґрунтовано місце та роль у новоствореній судовій ієрархії вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України - єдиного судового органу, що має забезпечувати єдність правозастосування за допомогою механізму перегляду рішень усіх судів як універсальної моделі для всіх видів судочинства, а також запропоновано відповідні зміни і доповнення до положень чинного законодавства.

У підрозділі 3.1. «Концептуальні засади єдності касаційної інстанції» вказується, що на підставі напрацювань теорії судового права, що об'єднує юридичні конструкції судоустрою та процесуального права, вказано на необхідність виокремлення правосуддя як соціальної категорії, частиною якого у розумінні перегляду судових рішень убачається касаційне оскарження, що дає змогу говорити про касацію як про єдиноорганізовану, загальносоціальну функцію. Для окреслення засад єдності касаційної інстанції та місця в цій конструкції Верховного Суду України як єдиного судового органу, що має здійснювати касацію в державі, визначено: 1) конституційні засади єдності касації; 2) ступінь реалізації основних правил побудови судової системи з точки зору принципів і закономірностей теорії систем; 3) структурний взаємозв'язок судових ланок і судових інстанцій.

Аргументовано, що співвідношення правових статусів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів указує на те, що: 1) Конституція України передбачає множинність вищих спеціалізованих органів, стверджуючи при цьому моноцентризм Верховного Суду України; 2) правовий статус Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів є різним з огляду на вплив першого на всю загальну юрисдикцію, а вищих спеціалізованих судів - на окрему спеціалізовану її складову; 3) суспільне значення здійснення конституційно закріплених функцій Верховним Судом України не допускає конкуренції з вищими спеціалізованими судами (статті 110, 111 Основного Закону України).

У підрозділі 3.2. «Інститут касаційного оскарження в контексті реформування судової системи України» сформульовано висновок про те, що незалежно від виду судочинства судові рішення можуть бути перевірені в касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів: 1) неоднакового застосування судом (судами) апеляційної інстанції одних і тих самих положень закону; 2) важливості для подальшого правозастосування; 3) визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України. Така мотивація дає можливість окреслити касаційні «фільтри», які мають відокремлювати від інших справ ті, в яких сума визнаних позовних вимог є меншою від установленого для відповідного виду судочинства розміру, а також ті судові рішення, що не мають важливого значення для подальшого правозастосування. Реалізація вказаних пропозицій вбачається важливим кроком до гармонізації процесуального законодавства України із законодавством провідних країн Європи. При цьому ланка, повноважна переглядати рішення в такому порядку, є незмінною - найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, а мета - досягнення єдності правозастосування.

Стверджується, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 р. неможливо визначити на рівні Основного Закону в системі судоустрою суди касаційної інстанції. Разом із цим, об'єднання у п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України в одній засаді судочинства апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, дає підстави для обґрунтування нових концептуальних підходів щодо регламентації повноважень Верховного Суду України з метою досягнення однакового правозастосування за умови надання судовим органам відповідного нормативного інструментарію. Як варіант, запропоновано ревізійний порядок перегляду, що є похідним від касаційного, а на основі їх зіставлення окреслено відповідні функції суду ревізійної інстанції. Механізм ревізійних повноважень має бути запущено, коли: 1) при скасуванні судового рішення внаслідок неправильного застосування закону до фактичних обставин справи вони були повністю встановлені судами нижчої інстанції, а відповідні суди мали можливість ухвалити рішення по суті; 2) рішення було скасовано внаслідок непідсудності справи суду, який його постановив; 3) рішення винесено неправомірним складом суду; 4) при постановленні рішення порушено правила представництва сторін, публічності судового засідання. Наведене є свідченням відмінності між касаційним і ревізійним способами оскарження судових рішень, що полягає у виключному праві другого встановлювати нові обставини у справі та приймати на цій основі нове судове рішення з метою остаточного вирішення правового спору.

У такому розумінні суд ревізійної інстанції повинен мати інші функції, яких не має касаційний суд ? розглядати справи: в яких існує правозастосовна колізія; в яких виникає необхідність зміни попередньої практики правозастосування; які мають значення в процесі забезпечення єдності судової практики; в яких є необхідність прийняти нове (остаточне) рішення без її направлення до суду нижчої інстанції. Зазначені підходи можна застосувати до перегляду рішень усіх вищих спеціалізованих судів, постановлених ними в касаційному порядку, зважаючи на рівнозначний статус підсистем спеціалізованих судів у єдиній системі судових органів загальної юрисдикції.

Висновки

У дисертаційній роботі проведено теоретико-практичне узагальнення і запропоновано нові шляхи розв'язання важливого наукового завдання визначення сутності і змісту касаційного оскарження як конституційної засади перевірки судових рішень в Україні, яке полягає в розробленні концептуальних засад єдності касаційної інстанції, на основі чого визначається правова природа касації, її сутнісні та процесуально-функціональні особливості, а також напрями вдосконалення цього правового інституту в контексті реформування судової системи України. Серед висновків, зроблених у дисертації, найбільш загальними і важливими є такі:

1. Виникнення і розвиток інституту касаційного оскарження як одного зі способів перевірки рішень суду пов'язується з процесом імплементації у вітчизняну правову систему положень візантійського, німецького, польського, австро-угорського та російського законодавства. У країнах континентальної системи права, в яких касаційну функцію усвідомлюють з огляду на її єдність і соціальну спрямованість, право на здійснення касаційного провадження надають виключно верховним (касаційним) судовим інстанціям. Якщо ж касацію й розподіляють, то вищі суди загальної (звичайної) юрисдикції уповноважуються на перегляд судових рішень як суди останньої інстанції.

2. Дослідження концептуальних засад єдності касаційної інстанції неможливе без усвідомлення суспільної значущості правового феномену інституту касаційного оскарження. Допоміжними критеріями у цьому процесі є об'єктивне розуміння такої єдності як у науковій, так і практичній площині, що вимагає звернення до постулатів правових вчень, зокрема теорії судового права, яке об'єднує юридичну природу інститутів судоустрою та процесуального права. Врахування загальних напрацювань теорії судового права зумовлює необхідність виокремлення з-поміж інших соціальних категорій правосуддя, невід'ємною складовою якого у сенсі конституційних приписів є забезпечення касаційного оскарження судових рішень, крім випадків, встановлених законом.

3. Розуміння чинної регламентації касації засвідчує необхідність її усвідомлення як єдиноорганізованої, загальносоціальної функції судочинства, визначення сутності і змісту якої є можливим через розкриття конституційних засад єдності касації, ступеня реалізації основних правил побудови судової системи з огляду на принципи і закономірності теорії систем, а також застосування структурного взаємозв'язку судових ланок і судових інстанцій.

4. Згідно з конституційною вимогою щодо побудови системи судів загальної юрисдикції за принципами територіальності і спеціалізації в цій системі виокремлюються підсистеми спеціалізованих судових органів, які у передбачених законом випадках вирішують справи певної категорії. Проте ці підсистеми перебувають у межах єдиної системи судів загальної юрисдикції та діють за загальними правилами судочинства з урахуванням специфіки врегулювання відповідних правовідносин. Надання вищим спеціалізованим судам виключного права на здійснення касаційного провадження з одночасним необґрунтованим зменшенням обсягу процесуальних повноважень Верховного Суду України з перегляду судових рішень нівелює значення, місце і роль касаційного оскарження як засади судочинства з огляду на концептуальні засади його єдності, ставить під сумнів конституційний статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, а також унеможливлює забезпечення ним однакового правозастосування.

5. Створені в Україні суди касаційної інстанції ? вищі спеціалізовані суди ? об'єктивно не можуть конкурувати з Верховним Судом України, враховуючи, по-перше, передбачену Основним Законом множинність цих судових органів, у той час як Верховний Суд України не має в державі судоустрійного аналогу; по-друге, відмінність правових статусів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, що полягає у впливі першого на всю загальну юрисдикцію, а других ? лише на окрему її спеціалізовану складову; по-третє, загальнодержавне значення функцій, виконуваних Верховним Судом України (статті 110, 111 Конституції України).

6. Ефективність правосуддя залежить від рівня забезпечення однакового та правильного застосування положень законодавства, а також організаційної і процесуальної єдності структурних елементів у системі судів загальної юрисдикції. Це доводить потребу створення нового механізму перегляду Верховним Судом України рішень вищих спеціалізованих судів, постановлених ними у касаційному порядку. Тому варіативно пропонується запровадити процесуальні конструкції ревізійного провадження, стрижнем якого є касаційне оскарження. Дослідження правової природи суду ревізійної інстанції дає підстави окреслити для нього певний обсяг процесуальних повноважень, які можуть бути універсальними щодо перегляду рішень усіх вищих спеціалізованих судів, постановлених ними в касаційному порядку (розгляд справ, які мають правозастосовні колізії; які потребують зміни попередньої практики правозастосування; які впливають на єдність судової практики; які вимагають прийняття нового й остаточного рішення без направлення справи до суду нижчої інстанції).

7. Існуюча одноразовість здійснення у вищому спеціалізованому суді касаційного провадження обґрунтовує створення та реалізацію процесуальних конструкцій, які впливатимуть на досягнення в загальнодержавному масштабі єдності правозастосування, що розуміється як головна місія Верховного Суду України та вимагає визначення останнього судом касаційної або ревізійної інстанції.

8. Нагальним є нормативне закріплення процедури допуску справ до касаційного провадження («фільтрація»), що потребує чіткого додержання принципу інстанційності, а також наявності підстав для перевірки, які безпосередньо пов'язані із касаційним оскарженням. Водночас доводиться неприпустимість ототожнення касації з її процесуальними різновидами, які в сенсі правового розуміння мають принципово різні у порівнянні з касацією характеристики, сутнісні властивості та ознаки, а їх нормативне закріплення дезорганізовує касаційну функцію судочинства й нівелює основоположні правила судового процесу в судових інстанціях, які переглядають рішення суду.

9. З огляду на законодавчі зміни запропоновано змінити предметну підсудність Вищого адміністративного суду України шляхом передачі окружному адміністративному суду, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, як суду першої інстанції справ щодо: встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму; дострокового припинення повноважень народного депутата України; оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Внесення таких змін забезпечить судоустрійний баланс в ієрархії судових органів і унеможливить надання виключного права одному з вищих спеціалізованих судів у першій та останній інстанції вирішувати надважливі для суспільства та держави справи без можливості оскарження його судових рішень.

10. Запропоновано комплекс пропозицій щодо внесення змін і доповнень до статей 38-41, 43 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; статей 324, 325, 328, 332, 336 ЦПК України; статей 18, 20, 24, 211, глави 3 розділу ІV КАС України; ст. 4?6, розділу ХІІ-2 ГПК України та статей 17, 383, 385, 386, 388, 396, глави 32-1 КПК України.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Глущенко С. В. Становлення касації в Україні під владою двох імперій (XVIII?XIX століття) / С. В. Глущенко // Юридична Україна. ? 2009. ? № 12. ? С. 156?159.

2. Глущенко С. В. Окремі питання касаційної перевірки судових рішень у цивільних справах / С. В. Глущенко // Вісник Академії адвокатури України. ? 2009. ? № 3 (16). ? С. 91?95.

3. Глущенко С. В. Касаційне оскарження у правових системах України та Іспанії / С. В. Глущенко // Актуальні проблеми політики. -? 2009. -? № 1. - С. 723?730.

4. Глущенко С. Касаційне оскарження: від дублювання до єдності / С. Глущенко // Вісник прокуратури. - 2010. № 2 (104). С. 97?104.

5. Глущенко С. В. Вищі спеціалізовані суди: сучасний стан забезпечення касаційного оскарження / С. В. Глущенко // Юридична Україна. ? 2010. ? № 7. ? С. 109?113.

6. Глущенко С. В. Окремі проблемні питання касаційного провадження (конституційно-правовий аспект) : зб. тез міжнар. наук. конф. [Восьмі осінні юридичні читання], (Хмельницький, 13?14 лист. 2009 р.) / Хм. ун-т управ. та права. ? Х. : Вид-во Хм. ун-ту управ. та права, 2009. ? С. 38?39.

7. Глущенко С. В. Окремі аспекти касаційного провадження у системах правосуддя України та Іспанії : зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф. [П'яті Прибузькі юридичні читання], (Миколаїв, 27?28 лист. 2009 р.) / Од. нац. юрид. акад. ? Миколаїв : Вид-во «Іліон», 2009. ? С. 155?156.

8. 3. Глущенко С. В. Про окремі проблеми судоустрою : зб. тез наук. доп. [VI міжнародна науково-практична конференція молодих учених], (Луцьк, 19?20 бер. 2010 р.) / Волин. нац. унів. ім. Лесі Українки ? Луцьк : Ред.-вид. відділ Волин. нац. унів. ім. Лесі Українки, 2010. ? С. 94?96.

Анотація

Глущенко С. В. Касаційне оскарження як конституційна засада перевірки судових рішень в Україні. ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.10 ? судоустрій; прокуратура та адвокатура. ? Академія адвокатури України. ? Київ, 2010.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню проблем у сфері регламентації касаційного оскарження як конституційної засади перевірки судових рішень в Україні, закріпленої у п. 8 ч. 3 ст. 129 Основного Закону України, з метою визначення нових підходів під час реалізації судово-правової реформи через призму напрацювань вчення про судове право, теорії систем, структурного взаємозв'язку судових ланок і судових інстанцій.