Цивільно-правові способи захисту прав власності та інших речових прав

Водночас можливі й інші правові наслідки визнання певних угод недійсними. Так, за недійсною угодою, укладеною малолітньою особою, застосовується двостороння реституція, крім того, дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна, якщо вона знала або повинна була знати про недієздатність другої сторони. Такі самі правові наслідки передбачено й щодо деяких інших недійсних угод, які визнані такими через вади суб'єктного складу та укладені внаслідок помилки.

Нарешті, раніше законодавство передбачало можливість стягнення з однієї сторони або з обох сторін одержаного за недійсною угодою у доход держави. Так, якщо угода укладена з метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу у обох сторін, у разі виконання угоди обома сторонами, в доход стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною, з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише у однієї сторони все одержане нею за угодою має бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави (ст. 49 ЦК УРСР). У чинному нині ЦК України аналогічної норми немає, а ст. 229 ЦКУ, яка визнає нікчемним правочин, який порушує публічний порядок, не передбачає на цей випадок конкретних майнових наслідків вчинення такого правочину. Спеціальні правові наслідки передбачено щодо недійсних угод, укладених внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин.

Позивачі можуть звертатися до суду лише з вимогами про визнання угоди недійсною без визначення її правових наслідків. За таких обставин у суду немає правових підстав застосовувати ті чи інші правові наслідки недійсності угоди. Однак позивач не позбавлений права у майбутньому звернутися з позовом про витребування майна, повернення безпідставно збереженого майна чи відшкодування понесених витрат, втрат чи пошкодження майна.

Практиці розгляду спорів про визнання угод недійсними присвячені постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 р.(з наступними змінами) та роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 р. При цьому в роз'ясненнях Президії ВАСУ судам дано деякі радикальні рекомендації про те, що, за загальним правилом, невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Разом з тим, закон може передбачати випадки, коли порушення законодавства, допущені при виконанні договору, є підставою для визнання його недійсним (зокрема, п, 5 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна").

Дійсно, в Закон України "Про приватизацію державного майна" 19 лютого 1997 р. було введено норму про те, що "на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду, арбітражного суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки" (п. 5 ст. 27). Юридична неспроможність наведеного положення є очевидною, адже в цивільному праві допоки що було непорушним правило про те, що порушення умов договору є підставою для можливого розірвання договору. Тому не можна охарактеризувати інакше як юридичною помилкою наведене законодавче положення щодо можливості визнання недійсним договору у зв'язку з невиконанням його умов.

Незважаючи на це, Президія ВАСУ у роз'ясненнях від 12 березня 1999 р. підтримала зазначене спірне положення приватизаційного законодавства. Водночас у позиції Президії є й інші вразливі місця. По-перше, коментар п. 1 роз'яснень сформульований таким чином, що дає підстави вважати про наявність у законодавстві й інших випадків визнання договорів недійсними у зв'язку з неналежним їх виконанням, чого фактично немає. По-друге, Президія дає некоректну оцінку ст.. 27 Закону "Про приватизацію державного майна", в якій сказано про можливість визнання договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням стороною зобов'язань, передбачених договором, а не законодавством, як про це зазначено в роз'ясненнях. По-третє, Президія так і не визначила, які порушення умов договору можуть слугувати підставою для його розірвання, а які - для визнання недійсним.

Неоднозначним для тлумачення може виявитися і п. 18 роз'яснень Президії ВАСУ, в якому зазначається, що чинне законодавство не виключає права позивача об'єднати в одному позові вимоги про визнання угоди недійсною з вимогою повернути одержане за цією угодою в натурі чи про відшкодування в грошах. Відповідач у такому разі має право подати зустрічний позов про витребування належного йому майна чи про відшкодування вартості останнього.

Таким засобом захисту своїх прав можуть скористатися спадкоємці, які звертаються з позовами про визнання недійсним заповіту, у зв'язку з невідповідністю його вимогам закону і за яким майно заповідалося стороннім особам.

3.3 Зобов'язально-правові засоби захисту права власності

Ці засоби забезпечують захист права власності та інших цивільних прав осіб, між якими виникає цивільно-правове зобов'язання, тобто між особами, пов'язаними між собою певними правами та обов'язками.

На відміну від речових засобів захисту права власності, які базуються на праві власника вимагати від будь-кого утримуватися від порушення його абсолютного права, зобов'язальні засоби захисту права власності та інших цивільних прав базуються на можливості застосування примусових заходів у правовідносинах з цілком конкретно визначеними учасниками відносних правовідносин, у яких є уповноважена і зобов'язана особи.

Як відомо, усі зобов'язання поділяються на договірні і позадоговірні. Відповідними особливостями характеризуються засоби захисту суб'єктів договірних і позадоговірних зобов'язань.

Так, у договірних зобов'язаннях уповноважена особа (кредитор) може захистити свої цивільні права та інтереси шляхом: а) примусу боржника виконати обов'язок у натурі; б) розірвання договору; в) застосування мір відповідальності; г) застосування інших заходів, передбачених договором або законом.

Підставами виникнення зобов'язань можуть слугувати заподіяння шкоди (делікт) особі або майну громадянина, заподіяння шкоди організації та придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

У зобов'язаннях, що виникають внаслідок заподіяння шкоди визначальну роль у захисті інтересів потерпілих відіграє механізм деліктної відповідальності,

Для настання якої необхідно, як правило, встановити склад цивільного правопорушення (шкоду, протиправну поведінку, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вину).

Деліктна відповідальність настає тоді, коли заподіювач шкоди і потерпілий не перебувають у договірних відносинах щодо блага, якому заподіяно шкоду. Основними способами відшкодування шкоди, заподіяної майну особи слугують: відшкодування її в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ і т. ін.) або повне відшкодування заподіяних збитків, компенсація моральної шкоди.

Як уже зазначалося, віндикаційний позов може бути поданий, якщо майно збереглося у натурі. Тому коли, наприклад, злочинець зіпсував, спожив, відчужив невідомим особам вкрадену річ, власник може захистити порушене право власності лише шляхом звернення з позовом про відшкодування вартості цієї речі відповідно до ст. 1220 ЦКУ.

Зобов'язання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав, врегульовані главою 83 ЦКУ "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави". Зміст цього зобов'язання полягає в тому, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути його цій особі. У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню у примусовому порядку через суд загальної юрисдикції або господарчий суд. Ці заходи примусового характеру є цивільно-правовою санкцією, для застосування якої необхідно встановити факт придбання чи збереження майна без достатніх підстав, передбачених законом або договором. Важливою особливістю цього способу захисту е його застосування незалежно від вини зобов'язаної особи.

Під належною правовою підставою розуміють придбання майна за належною угодою, у порядку спадкування, на підставі адміністративного акта та інших підставах, не заборонених законом. Таке зобов'язання виникає у разі, коли відповідна правова підстава була відсутня з самого початку або відпала згодом. Правова підстава, за якою придбано майно, може відпасти, наприклад, у разі визнання угоди, за якою набувається майно, судом недійсною; у зв'язку з введенням у дію нової правової норми, якій надається зворотна сила; у разі скасування вищою інстанцією у порядку нагляду рішення суду, на підставі якого було проведено стягнення на користь позивача.

Безпідставне придбання може мати місце у разі виконання неіснуючого між даними сторонами обов'язку або коли такий обов'язок існував, але вже був виконаний. Необґрунтованим придбанням може бути й оплата продукції у більшій сумі, ніж вона коштує.

Щодо безпідставного збереження, то воно має місце у випадках, коли певна особа повинна була витратити частину своїх коштів, але не зробила цього, тим самим зберігши їх внаслідок витрат Іншої особи.

Стосовно розрахунків між сторонами, слід зазначити, що їх порядок нагадує порядок відшкодування збитків. У разі неможливості повернути майно в натурі має бути відшкодована його вартість, яка визначається на момент придбання. Крім того, зобов'язана особа повинна повернути або відшкодувати усі доходи, які вона отримала або могла отримати з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна.

Таким чином, на відміну від позовів про повернення безпідставно придбаного майна, за віндикаційним позовом позивач може витребувати лише ту річ, яка вибула з його володіння.

Потрібно також відмежовувати позови з безпідставного збагачення від позовів з заподіяння шкоди. Першим критерієм для їх розмежування є принцип вини. Так, позов про відшкодування шкоди може бути задоволений, як правило, за наявності вини її заподіювана, в той час як позов про повернення безпідставно придбаного чи збереженого майна - за її відсутності. Другою ознакою є те, що позов про відшкодування шкоди є засобом покладення майнової відповідальності на заподіювача шкоди. А зобов'язання з безпідставного збагачення не є мірою відповідальності, адже воно не є деліктним.

Висновки

Таким чином, підсумовуючи розглянуті в курсовій роботі питання, можна зробити такі висновки: цивільно-правовий захист права власності - є системою активних заходів, що їх застосовують власник, компетентні державні чи інші органи, спрямованих на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку з відновлення порушеного права на порушника. Така система захисних заходів водночас є складовою частиною загально правового механізму захисту права власності та інших цивільних прав.

Крім цього, уваги потребує і розмежування у цивільному праві таких важливих понять як "правовий захист" і "правова охорона". При цьому "правова охорона" є більш широким поняттям, ніж "правовий захист. В основі правової охорони визначальними є принципи забезпечення непорушності та здійснення цивільних прав, у т. ч. і права власності, та заходи, спрямовані на попередження порушень цих прав. У той же час захисні норми спрямовані насамперед на відновлення порушеного права та активного усунення перешкод у його здійсненні шляхом вчинення відповідних дій.

Ще одною проблемою на яку звертають увагу провідні юристи є те, що цивільно-правові засоби захисту цивільних прав досить неоднорідні за своїм змістом та умовами застосування. Одні з них безпосередньо спрямовані на захист права власності, інші - опосередковано. Однак сам закон певної класифікації засобів захисту права власності не дає. Тому в літературі висловлюються досить різні погляди на класифікацію засобів(способів) захисту права власності. Але найпоширенішим є поділ цивільно-правових засобів захисту права власності на речово-правові і зобов'язально-правові. Цей поділ довів свою доцільність своїм багатовіковим існуванням, адже він був відомий ще римському приватному праву(пряма чи опосередкована рецепція якого справила значний вплив як на європейське цивільне право в цілому, так і на вітчизняне цивільне право). Речово-правові засоби захисту спрямовані на захист суб'єктивного права власності як абсолютного цивільного права громадян чи організацій, які на момент порушення права не перебувають у договірних чи інших зобов'язальних відносинах з порушником. Зобов'язально-правові способи захисту мають на меті захист інтересів власника як учасника зобов'язальних відносин.

Отже найдоцільнішою буде наступна класифікація засобів захисту прав власності:

Основні речово-правові засоби:

-- віндикаційний позов;

-- негаторний позов.

Допоміжні речово-правові засоби захисту:

-- позов про визнання права власності;

-- позов про виключення майна з опису;

-- позови про захист прав співвласника у разі виділу, поділу та продажу спільного майна.

Зобов'язально-правові засоби:

-- способи захисту права власності в договірних відносинах;

-- способи захисту права власності в деліктних зобов'язаннях;

— повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна.

Спеціальні засоби захисту:

-- позови про визнання угоди недійсною;

-- способи захисту права власності померлих та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими;

-- способи захисту прав власників від неправомірного чи правомірного втручання державних органів.

Таким чином хоч проблеми в розгляді даного питання і існують, слід зазначити, що велика кількість думок може бути синтезована одну більш менш раціональну. Саме такий шлях з подальшим закріпленням раціональної класифікації засобів прав власності прийняттям певної загальнодержавної узагальнюючої класифікації я вважаю найбільш прийнятним.

Проте крім суто теоретичних проблем, пов'язаних з класифікацією існує практична проблема, вона значно глибша за попередню. І полягає вона у незнанні і невмінні громадян України користуватися і захищати свої конституційні права взагалі, а також права власності зокрема. Це найчастіше призводить до проблем в результаті яких люди втрачають свою власність і потім не можуть повернути її в законному порядку. Одним із аспектів даної проблеми в останній час стрімко розвинулося небезпечне явище, яке отримало назву "рейдерство". Воно полягає в захопленні чужого майна через те, що право власності на дане майно було оформлено і зафіксовано не належним чином.

Я вбачаю вирішення даної проблеми, передусім, в зверненні загальної уваги, на взагалі існування даної проблеми як такої, що загрожує приватній власності як фізичних, так юридичних осіб. Потрібно звернути суспільну увагу на те, що необхідно правильно оформлювати права власності, і якщо не цікавитися законодавством з цього приводу особисто, то хоча б консультуватися з юристами.

Можливим варіантом вирішення даних проблем є створення певної державної програми, спрямованої, на по-перше роз'яснення правових питань громадянам, для підвищення їх обізнаності, і по-друге у безперервному вдосконаленні законодавчої бази, щоб уникнути неточностей і неоднозначностей, що дозволяють "рейдерським" шляхом відбирати, власність у її законних володарів.

Отже, можемо зробити висновок, що питання захисту права власності має певний ряд проблем, які потребують вирішення, але поряд з цим варто також зазначити, що існування проблем сприяє певному розвитку, зрозуміло при правильному підході до її вирішення. Та й навряд чи існують такі проблеми, які не мають вирішення...

Список використаних джерел

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 року.: Станом на 31.12.08 // Відомості Верховної Ради України.

2. Цивільний кодекс України: Офіційний текст прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р.: Станом на 31.12.08 // Відомості Верховної Ради України.

3. Цивільний кодекс Української РСР: Офіційний текст зі змінами та доповненнями за станом на 1 квітня 1988 року. - К.: Політвидав України, 1988. - 269с.

4. Цивільно-процесуальний кодекс України 1963р., Цивільно-процесуальний кодекс України 2004р.: Станом на 31.12.08 // Відомості Верховної Ради України.

5. Господарський кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003р.: Станом на 31.12.08 // Відомості Верховної Ради України.

6. Господарський процесуальний кодекс України (у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2539-III).: Станом на 31.12.08 // Відомості Верховної Ради України.

7. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар/ Кер. автор кол. А.С. Довгерт. - К.: Істина, 2004. - 916с.

8. Закон України "Про приватизацію державного майна" 19 лютого 1997 р.

9. Стоякин Г.М. Понятие защиты гражданських прав / / Проблеми грзжданско-правовой ответственности й защиты гражданських прав. - Свердловск, 1973. - С. 34.

10. Малеин Н.С. Гражданский закон й права личности в СССР. - М.. 1983. - С. 222; Граждан-ское право. - М., 1969. - С. 412.

11. Тертишников В.Й. Защита семейных правоотиошений в гражданском судопроизводстве. - Харьков, 1976.-- С. 11.

12. Яковлев В.Ф. Гражланско-правовой метод регулирования общественнмх отношений. - Свєрдловск, 1972. - С. 117;

13. Шевченко Я.Й. Совершенствование законодательства о семье. - К., 1986.-С. 139.

14. Ромовская 3. В. Зашита в советском семейном праве. --- Львов, 1985. - С. 6-48,

15. Власник і право власності. - К., 1994. - С. 130.

16. Иоффе О, С. Советское гражданское право. - М., 1967. - С. 474; Советское гражданское право / Под ред. О. А, Красавчикова. - М., 1968. - Т. 1. - С. 396;

17. Маслов В.Ф. Осуществление й защнта прав личной собственности в СССР. - М.. 1961. *-- С. \77;

18. Венедиктов А В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности в СССР. - М. - Л., 1954. - С. 79

19. Скворцов О.Ю. Вещные иски в судебно-арбитражной практике. - М., 1998. - С. 12---16.

20. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. - Харьков, 1996. - С. 160.

21. Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" від 2 квітня 1934 р. // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1996. - № 1. - С. 158--164.

22. Скворцов О.Ю. Вещные иски в судебно-арбитражной практике. - М., 1998. - С. 22--27.

23. http://www.justinian.com.ua - Мічурін Є. П. - Захист житлових прав осіб у судовому порядку.

Размещено на Allbest.ru