Захист прав потерпілого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЛІДЧИМ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ (ОВС), КОНСТИТУЦІЙНИХ І ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО

1.1 Поняття та визначення терміну «потерпілий»

1.2 Застосування законності та захисту прав потерпілого, слідчим ОВС

під час допиту, у кримінально-процесуальному законодавстві України

1.3 Порядок оскарження дій слідчого з питань забезпечення законності та захисту прав потерпілого

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПОТЕРПІЛОГО СЛІДЧИМ ОВС

2.1 Деякі проблемні аспекти забезпечення прав неповнолітнього потерпілого при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи

2.2 Проблеми захисту прав потерпілих в кримінальному процесі України

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО В ХОДІ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ШЛЯХОМ ВПРОВАДЖЕННЯ ДОСВІДУ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

3.1 Удосконалення забезпечення слідчим захисту прав потерпілого в ході досудового слідства

3.2 Пропозиції щодо удосконалення забезпечення захисту прав потерпілого згідно з міжнародною судовою практикою

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

За ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Але як свідчить практика існує проблема забезпечення та захисту прав потерпілого в кримінальному судочинстві, процесуальний статус якого в умовах чинного законодавства значно менш досконалий, ніж підозрюваного чи обвинуваченого (підсудного).

Кримінально-процесуальне законодавство має гарантувати не тільки дотримання прав потерпілого на своєчасну компенсацію матеріальної та моральної завданої шкоди, а й належну активність під час досудового слідства із встановлення обставин, що входять у предмет доказування у кримінальній справі.

Та, на жаль, допускається чимало недоліків в організації та проведенні під час досудового слідства прав та законних інтересів потерпілого. Вони виникають через недосконалість чинного законодавства, недостатній професійний рівень працівників правоохоронних органів, їх незадовільну теоретико-психологічну підготовку, а нерідко й через низький рівень загальної та правової культури.

Ситуація ускладнюється тим, що на сьогодні спостерігається зростання рівня злочинності та збільшення обсягу навантаження на органи дізнання і досудового слідства відповідно до обов'язків з розслідування злочинів. Сучасні умови боротьби зі злочинністю вимагають від слідчого не тільки належної теоретичної підготовки й фахової майстерності, а й високих морально-психологічних якостей у забезпеченні законності інтересів потерпілого. У цьому аспекті суттєве значення має подальше удосконалення чинного законодавства, активні наукові розвідки, а також творче вивчення передового досвіду міліції зарубіжних країн та його реалізацію в практичну діяльність ОВС.

Проблема забезпечення слідчим ОВС прав потерпілого в досудовому слідстві в різних аспектах висвітлювалася у наукових публікаціях таких учених, як Б.Л. Ващук, В.С. Весельський. Л.В. Головко, К.Ф. Гуценко, , СІ. Катькало, Л.Д. Кокорєв, В.Г. Лукашевич, В.Т. Маляренко, В.М. Тертишник. Л.І. Шаповалова, СП. Щерба та ін. Про важливість допиту потерпілого у проведені об'єктивного розслідування справи писали В.С. Весельський, О.С Губарева, СВ. Давиденко, Т.П. Матюшкова, О.Я. Переверза, Р.Ю. Савонюк.

Однак слід відзначити, що основну увагу науковці звертали на вдосконалення процесуальних, організаційних, тактичних аспектів організації та проведення допиту потерпілого. Практично з поля зору випали такі важливі моменти, як дотримання законності, справедливості при проведенні слідчих дій, а також недостатньо висвітлено логіко-психологічні аспекти щодо законних інтересів потерпілого, не узагальнено нагромадження поліцією зарубіжних країн досвід щодо захисту прав потерпілого на етапі досудового розслідування. Не є позитивним те, що питанню оскарження слідчих дій приділяється слабка увага дослідників, хоча теоретична й практична значущість проблеми не викликає сумніву. Отже, саме ці аспекти й визначили актуальність теми дослідження.

Мета дослідження: визначити особливості забезпечення слідчим ОВС прав та законних інтересів потерпілого.

Завдання:

- вивчити порядок застосування законності та захисту прав потерпілого слідчим ОВС;

- дослідити проблемні питання щодо забезпечення прав і законних інтересів потерпілого слідчим ОВС;

- внести пропозиції щодо удосконалення забезпечення законності та захисту прав потерпілого в ході досудового слідства.

Об'єктом дослідження є особливості реалізації прав на захист потерпілого у ході досудового розслідування.

Предмет дослідження: роль слідчого в реалізації прав на захист потерпілого у кримінальному процесі України;

Методи дослідження: формально-логічний, системно-структурний.

РОЗДІЛ 1. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЛІДЧИМ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ (ОВС), КОНСТИТУЦІЙНИХ І ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО

1.1 Поняття та визначення терміну «потерпілий»

захист право потерпілий законність

Конституція України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним зобов'язанням держави. Реалізація цих та інших конституційних положень у кримінальному процесі пов'язана з необхідністю не тільки вдосконалення діяльності слідчих органів, прокуратури, суду, адвокатури, але й розширення та послідовної реалізації процесуальних прав учасників процесу, в тому числі і тих, які постраждали від злочинів.

У кримінальному праві є кілька точок зору щодо потерпілого від злочину. На думку П.С. Дагель, ознаки потерпілого "можуть характеризувати різні елементи складу злочину - питання про потерпілого виникає при аналізі і об'єкта, і об'єктивною, і суб'єктивної стороною злочину". Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. - Воронеж, 1974. - С. 29. Він не бачив ніякого сенсу в конструюванні кримінального циклу визначень поняття потерпілого, вважаючи вірним дане в ст.53 КПК України визначення: "Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду". На його думку, дане визначення слід визнати єдиним для кримінального та кримінально-процесуального права. В даний час такий погляд на поняття потерпілого відстоює В.Є. Батюкова. Батюкова В.Е. Потерпевший в уголовном праве. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Юрид. ин.т МВД России. - М., 1995. - С. 12

Відповідно до другої точки зору, яку поділяє Б.А. Протченко та П.С. Яні, кримінально-процесуальне поняття потерпілого не можна в незмінному вигляді використовувати в кримінальному праві. Основним аргументом цих авторів є те, що кримінально-процесуальної фігури "потерпілий від злочину" обов'язково повинна передувати фігура кримінально-матеріальна - за аналогією із суб'єктом злочину, який послідовно "перетворюється" в кримінально-процесуальні фігури затриманого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Для уникнення термінологічної плутанини П.С. Яні пропонує в кримінальному праві іменувати потерпілого постраждалим, розуміючи під ним "особа, на чиї об'єкти, що охороняються законом блага - життя, здоров'я, честь і гідність, а також політичні, трудові, майнові та інші права та свободи було направлено злочинне зазіхання". Лащук Є.В. Предмет злочину в кримінальному праві України: дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2005. - С. 21. Третя точка зору полягає у визнанні потерпілого самостійним ознакою складу злочину, які належать до об'єкту злочину. На думку С.Ф. Кравцова, "поняття потерпілого означає фізичного суб'єкта відносини, якій злочином завдається шкода". Там само. - С. 23. Він підкреслював важливе значення ознак потерпілого для встановлення безпосереднього об'єкта злочинного посягання, однак категорично відмовляється визнавати суб'єкта відносин предметом злочину.

В якості аргументу С.Ф. Кравцов приводив склад розбою, в якому повинні були б виникати два предмети злочину: з одного боку річ, яку викрадають, з іншого боку громадянин, на якого здійснюється напад. Такий дуалізм, на його думку, неприпустимий. Проте автор не пояснює, що саме він вважає неприпустимим при такій подвійності предмета - адже двооб'ективність розбою широко визнається в теорії та практиці кримінального права.

Сучасні послідовники такого погляду на поняття потерпілого від злочину кілька розширюють його обсяг, включаючи в нього не тільки фізичних, а й юридичних осіб - у точній відповідності з визначенням поняття потерпілого, даному в ч.1 ст.42 КПК України: "Потерпілим є фізична особа, якій злочином заподіяно фізичний, майновий, моральну шкоду, а також юридична особа у разі заподіяння шкоди його майну та ділової репутації".

Приміром, В.А. Краснопеєв визначає потерпілого як фізичну або юридичну особу, якій в результаті злочину заподіяно моральну, матеріальну або фізичну шкоду. На думку автора, потерпілий є окремим ознакою, що характеризує об'єкт злочину, і повинен виділятися поряд з предметом злочину. Волженкін Б.В. Шахрайство / Серія "Сучасні стандарти в кримінальному праві та кримінальному процесі". - СПб.: Санкт-Петербурзький інститут Генеральної прокуратури РФ, 2008. - С. 11.

Відповідно до четвертої точкою зору, потерпілий як фізична особа, на яку безпосередньо впливає злочинець, охоплюється родовим поняттям предмету злочину, і є видовим стосовно нього, поряд з іншими предметами матеріального світу. "Коли ... предметом впливу є людина, то він іменується потерпілим, розуміється в кримінально-правовому сенсі". Давиденко С.В. Потерпілий як суб'єкт кримінально-процесуального доказування. Харків: Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, 2007. - С. 9. Такої позиції дотримуються Г.А. Крігер, В.М. Кудрявцев, Н.І. Коржанський, Л.І. Спиридонов і багато сучасних дослідників. Зокрема, А.В. Пашковська пише: "Іноді, частіше при зазіханнях на особистість, ознака" предмет злочину "має на увазі людину, шляхом впливу на тіло якого відбувається зазіхання проти об'єкта. При цьому об'єктом злочину визнаються будь-які особистісні інтереси, блага, як ж предмету злочину виступає людина як фізична особа. У таких випадках термін "предмет злочину" замінюють поняттям "потерпілого".

Слід визнати обгрунтованим думку А.І. Марцевої і Н.В. Вишняковій про те, що "оскільки людина як біологічна одиниця нерозривно пов'язана з такими благами, як життя, здоров'я, честь, гідність, свобода і т.п., то вона може розглядатися предметом суспільних відносин і, отже, предметом злочинів". Як відомо, людина поєднує в собі біологічні та соціальні властивості: тіло і психіку, з одного боку, і особистість - з іншого. Здається, що саме небажання розмежовувати ці сторони людської натури приводить дослідників до помилкового висновку про те, що "визнання людей предметом злочину виглядає дуже спірним не тільки з етичних, а й логічним міркувань". Примітно, що наявність у матеріальних цінностей фізичних і соціальних характеристик не коливає впевненості тих же дослідників в тому, що такі елементи матеріального світу потрібно називати предметами відповідних злочинів.

Потерпілого як різновид предмета злочину доцільно виділяти лише в тих складах, в яких відбувається безпосередній вплив на тіло чи психіку людини. Інакше виділення потерпілого у кримінальному праві позбавляється будь-якого юридичного значення, призводить до непотрібного дублювання кримінально-процесуального визначення.

Таким чином, потерпілий - це фізична особа, піддане безпосередньому злочинному впливу. Він є однією з різновидів предмета злочину. Його якості, зазначені в законі, так само, як і ознаки будь-якого іншого предмету злочину, служать орієнтиром, що допомагає встановити об'єкт злочину.

Отже, під предметом злочину слід розуміти зазначений у кримінальному законі об'єкт матеріального світу або інформацію, шляхом створення яких або впливу на які винний безпосередньо здійснює посягання на об'єкт злочину.

У кримінальному праві доцільно зберегти термін "потерпілий" з метою підкреслити особливе значення людини як об'єкта кримінально-правової охорони. Леви А.А. Потерпевший в уголовном роцессе: конспект лекцій /А.А. Леви. - М.: РУДН, 2007. - С. 112. Предмет злочину є факультативним ознакою, що входять в об'єктивну сторону злочину, поряд із знаряддями і засобами вчинення злочину. Таке розуміння предмета злочину дозволяє включити у зміст його поняття чужі об'єкту злочину явища матеріальної дійсності, а також закріпити тісний взаємозв'язок предмета злочину з суспільно небезпечними наслідками, що характеризують об'єктивну сторону злочину.

Потерпілим згідно з кримінально-процесуальним законодавством визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потерпілим постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду.

1.2 Застосування законності та захисту прав потерпілого, слідчим ОВС під час допиту, у кримінально-процесуальному законодавстві України

У збиранні доказової інформації одне з основних місць посідає допит. Зі всього часу, що витрачається слідчим на провадження слідчих дій, саме на проведення допиту припадає понад 80%. Допит - одна з основних слідчих дій, спрямованих на отримання інформації про злочин. Показання потерпілого часто є тим цінним матеріалом, який дозволяє намітити шлях розкриття злочину та здійснити затримання підозрюваного. Насамперед ці показання дозволяють встановити сам факт наявності або відсутності складу злочину, правильно його кваліфікувати, виявити умови, які призвели до вчинення злочину.

Допит поділяється на окремі види залежно від процесуального статусу допитуваних учасників процесу і проводиться за певними правилами - загальними для всіх видів допиту та особливими для окремих видів допиту.

У КПК України (ст.ст. 166-171) викладено норми, які регламентують порядок виклику та проведення допиту свідка і потерпілого. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 1961. - № 2. - Ст. 15.

Допит поділяється на п'ять основних стадій:

- перша (підготовча), під час якої відбувається ознайомлення і вивчення матеріалів справи, отримання інформації про особу потерпілого; слідчий прагне отримати відомості біографічного характеру, спосіб життя, особистих якостей потерпілого;

- друга (ознайомча), під час якої слідчий отримує анкетні дані і попереджує потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань згідно зі ст. 384 КК України;

- третя (встановлення психологічного контакту), яка характеризується прагненням до взаєморозуміння і взаємодовіри;

- четверта (основна), у ході якої вирішується головне завдання - отримання достовірної інформації, необхідної для розслідування та розкриття злочину;

- п'ята (заключна), яка характеризується співставленням отриманої інформації із вже існуючою у справі та занесенням результатів допиту в протокол.

Однією з важливих умов підготовки до допиту є його планування. План допиту - розгорнутий або короткий, усний або письмовий - сприяє систематизації з'ясованих обставин і цілеспрямованості допиту. Показання потерпілого (особливо при вчиненні злочинів, які посягають на життя та здоров'я особи), як правило, відрізняються підвищеною емоційністю та схильністю до перевищення тяжкості вчинених відносно нього посягань. Тому дуже важливо звертати увагу на особу потерпілого, його особисті якості, особливості поведінки в екстремальних умовах.

Крім того, на процес надання інформації потерпілим можуть впливати емоції, які він переживав: страх, відчай, жах, фізичні та моральні страждання. Тому при першому допиті потерпілого слідчому слід врахувати стан важкого психологічного напруження та травму, перенесену потерпілим. При повторному допиті, як правило, відбувається найбільш повна і чітка реконструкція подій. Завдання слідчого максимально заспокоїти потерпілого.

Допит потерпілого - це прагнення досягнути такого психологічного стану допитуваного, що максимально сприяв би отриманню найбільш точної і повної інформації про подію злочину та особу злочинця. Велику роль у цьому відіграє сама особистість слідчого, його інтелект, інтуїція та підхід до конкретної людини. Допит - це своєрідне мистецтво діалогу, під час якого здійснюється пошук істини.

Отже, центральними проблемами допиту є встановлення психологічного контакту з допитуваними особами, діагностика істинності показань, система прийомів правомірного впливу на допитуваного з метою отримання достовірної інформації.

При першому допиті потерпілого слідчому слід враховувати стан важкого психологічного напруження потерпілого та перенесену психічну травму, що не може не відбиватися на власному оцінюванні події останнім. Потерпілому слід роз'яснити, що від правдивості та повноти розповіді залежить кінцевий результат розслідування. Слідчому необхідно уточнювати та систематизувати отриману інформацію. Зрозуміло, що, намагаючись отримати правдиві свідчення, неприпустимо тиснути на потерпілого, використовувати погрози, шантаж, залякування. Процес спілкування при допиті регламентований кримінально-процесуальним законодавством, а його результати відображаються у протоколі допиту.

На хід та результати допиту потерпілого мають вплив як суб'єктивні, так і об'єктивні чинники: серед них - глибоке вивчення слідчим матеріалів справи, врахування індивідуальних особливостей особи потерпілого, його першого враження від слідчого, самої психологічної обстановки, в якій відбувається спілкування. При допиті слідчий насамперед повинен виявляти умови, в яких потерпілий сприймав подію злочину та його наслідки, факти, що характеризують його психічний стан під час посягання і після нього.

Вивчення матеріалів кримінальної справи вимагає не тільки прискіпливого ставлення до кожного факту та його об'єктивної оцінки, а й логічного осмислення діалектичного зв'язку з дотриманням вимог законності і справедливості щодо прийняття підсумкового рішення по справі. Лисенко А.М. Захист прав потерпілого в кримінальному процесі // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - № 5. - С. 92. Ефективність допиту залежить, перш за все, від ступеня вивчення особистості допитуваного. З цією метою важливо отримати відомості про професію, освіту, умови праці, спосіб життя, інтереси, поведінку в колективі тощо. При вивченні особи допитуваного важливо виявити як соціально-позитивні, так і соціально-негативні особистісні якості. Ці та інші відомості сприятимуть встановленню з допитуваним психологічного контакту. Отримання відомостей при особу допитуваного відбувається безпосередньо на допиті. Слідчий спостерігає за зовнішньою поведінкою допитуваного, рівнем його культури та розвитку, особливістю мови, психологічним станом та реакцією. Показання потерпілого, як правило, оцінюється слідчим у двох аспектах: по-перше, з огляду на їх відповідність об'єктивній дійсності; по-друге, у плані їх доказової цінності, що сприятиме розслідуванню злочину.

На відміну від свідка потерпілий не несе ніякої відповідальності за будь-яку відмову від давання показань, а може нести кримінальну відповідальність тільки за давання завідомо неправдивих показань згідно зі ст. 384 КК України, а також за розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого або прокурора за ст. 387 КК України. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

З метою отримання правдивої інформації від потерпілого слідчий повинен чітко дотримуватись логічних вимог.

По-перше, запитання повинні формуватися в простій і доступній формі, бути лаконічними і послідовними.

По-друге, складні питання доцільно поділяти на ряд простих і однозначних

По-третє, загальні багатозначні відповіді необхідно уточнювати і конкретизувати.

Тактичним засобом психологічного впливу є система питань, які задає слідчий. А особливо важливим моментом є їх послідовність. Але мистецтво допиту полягає не тільки в тому, щоб задавати питання, а й в умінні вислухати. Для допиту потерпілого цей постулат особливо важливий.

Під час проведення допиту слідчий повинен завірити потерпілого в тому, що розслідування буде об'єктивним, проведено в повному обсязі і відповідатиме всім вимогам законності. «Слід мати на увазі, - підкреслює В.М. Тертишник, - що потерпілий може знати і повідомляти такі факти і обставини, які нікому іншому не відомі й іншим шляхом з'ясовані бути не можуть, а з іншого боку потерпілий може мати свій певний інтерес у справі. З урахуванням цих обставин здійснюється оцінка і перевірка показань потерпілого». Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / В.М. Тертишник. - К.: А.С.К., 2004. - С. У цьому аспекті слідчий повинен особливо прискіпливо не тільки логічно обмірковувати кожен факт, а й суворо дотримуватися вимог чинного законодавства з метою досягти об'єктивної істини.

Нерідко показання потерпілого є наслідком не того, що він бачив і що насправді відбувалось, а негативним ставленням, бажанням помститися підозрюваному або обвинуваченому, тому слідчий має обережно підходити і оцінювати інформацію, яка надходить від потерпілого. Слідчому необхідно уважно спостерігати за не вербальними засобами спілкування, за тембром, мімікою, жестами потерпілого, що дозволяє певною мірою зробити висновки про правдивість показань.

Велику роль в діяльності працівника міліції відіграє культура спілкування і в цьому аспекті слово, як «мовна одиниця, виступає як вихідний будівничий матеріал… як засіб передачі думки». У професійній діяльності правоохоронців чітке і логічно вибудоване речення відіграє значну роль. Отже, комунікативна культура правоохоронця є складовою професійної правової культури працівників ОВС.

Крім правових положень, які визначають порядок і умови допиту, важливу роль відіграють також морально-етичні правила поведінки. В. Бортник справедливо зазначає: «Доброзичливість, стриманість, ставлення до особи, яку допитують, з повагою - обов'язкові атрибути професійної етики слідчого, що сприяють встановленню необхідного психологічного контакту з особою, котру допитують. Це застерігає від заподіяння моральної шкоди допитуваній особі». Бортник В. Захист прав, честі і гідності підозрюваного під час допиту: окремі проблеми / В. Бортик // Право країни. - 2005. - № 11. - С. 49. Дотримання принципу законності і справедливості вимагає від слідчого суворого виконання правових і моральних норм. Це означає, що від працівника міліції, його професійних і моральних якостей буде залежати доля людини, її честь і гідність.

Велику роль в цьому відіграє сама особистість слідчого, його інтелект, пам'ять, інтуїція, гуманність, наполегливість, пріоритети закону та істини в його діяльності. У своїй роботі слідчий поєднує функції соціолога, педагога, психолога, тому основними критеріями для нього мають бути прагнення до справедливості та перемоги над беззаконням.

1.3 Порядок оскарження дій слідчого з питань забезпечення законності та захисту прав потерпілого

Наділення органів, які ведуть процес, обов'язком вжиття заходів забезпечення цивільного позову ще не є остаточною запорукою ефективності провадження за цивільним позовом і відшкодування шкоди. Як вже зазначалось, у роботі органів досудового слідства трапляються непоодинокі випадки формалізму в цій сфері діяльності, які в багатьох випадках призводять до того, що завдання кримінального судочинства - відшкодування шкоди, заподіяної злочином, - не виконується.

Дієвим засобом усунення недоліків у цій діяльності органів досудового слідства покликаний бути інститут оскарження дій і рішень слідчого. Як слушно зауважує В.Л. Будніков, обґрунтована скарга свідчить про недоліки та упущення в роботі по розкриттю та розслідуванню злочинів, допомогає відповідним органам своєчасно реагувати на зазначені недоліки, швидко їх усувати і проводити в подальшому профілактичну, роз'яснювальну роботу з недопущення аналогічних помилок у діяльності слідчого. Скарга потерпілого може бути важливим засобом відновлення законності як на слідстві, так і в суді. Кочура О.О. Правовой статус потерпевшего в системе участников уголовного процесса Украины / О.О. Кочура // Від громадянського суспільства - до правової держави: тези доповідей IV Міжнародної науково-практичної конференції. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2009. - С. 321.

Діяльність слідчого із забезпечення цивільного позову передбачає вчинення комплексу різноманітних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, які в багатьох випадках пов'язані із застосуванням заходів процесуального примусу, здатні з метою виконання задач кримінального судочинства обмежувати права і інтереси осіб, що беруть у ньому участь. Тому оскарження дій і рішень слідчого є важливим засобом відновлення порушених прав і законних інтересів громадян.

Діюче кримінально-процесуальне законодавство не визначає загального кола суб'єктів, що мають право на оскарження процесуальних дій слідчого. В юридичній літературі це питання відноситься до числа дискусійних. Так, П.А. Лупинська вважає, що право на оскарження дій і рішень слідчого і органу дізання мають всі зацікавлені особи, якими можуть бути не тільки учасники процесу, а й свідки, експерти, спеціалісти, поняті, перекладачі, особи, стосовно яких порушено кримінальну справу; потерпілий, по заяві якого відмовлено в порушенні кримінальної справи; близькі родичі особи, стосовно якої винесена ухвала суду про застосування примусових заходів медичного характеру; особи, на яких покладено штраф за порушення порядку в судовому засіданні та інші. Курс кримінального права. Особлива частина. Т.3 / Под ред. Г.Н. Борзенкова, В.С. Комісарова. - М.: ІКД "Зерцало-М", 2006. - С. 210.

Існує й більш широке розуміння кола осіб, що мають право на оскарження, за яким це право належить будь-якій особі, незалежно від її кримінально-процесуального статусу, навіть якщо ця особа взагалі не брала участі у кримінально-процесуальній діяльності.

В.Л. Будніков зазначає, що визнання суб'єктами права скарги будь-яких осіб неминуче призведе до неможливості відмежування скарги від інших видів звернень громадян, оскільки основою цієї відмінності є вимога учасника процесу про усунення порушеного його особистого права чи законного інтереса та наявність у особи, наділеної правом на скаргу, кримінально-процесуального інтересу. Будников В.Л. О гарантиях процессуальной самостоятельности следователя в современных условиях // Укрепление общественного порядка и законности в правовом государстве. - М., 1990. - С. 167. Останнім же, звичайно, володіють лише ті особи, які прямо зацікавлені у вирішенні справи і в зв'язку з цим наділені відповідними процесуальними правами, що дозволяють їм відстоювати свою позицію: обвинувачений, підозрюваний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, а також представники цих осіб. Право на скаргу, на його думку, мають зазначені суб'єкти процесу і їх представники.

З огляду на це, слушною є позиція Л.В. Черечукіної, яка, зазначаючи, що дієвість і межі права на оскарження дій слідчого залежить від правильного визначення поняття “законного інтересу” у кримінальному судочинстві, яке, зокрема, повинно бути закріплене в чинному кримінально-процесуальному законодавстві, розуміє під останнім конкретні потреби в межах правового статусу суб'єктів кримінального процесу, що охороняються чинним законодавством. Він неоднаковий у обвинуваченого і потерпілого, прокурора й захисника, цивільного позивача та цивільного відповідача. Черечукіна Л. Заарештовувати чи помилувати: кому вирішувати? //Дзеркало тижня, №42(517) від 16 жовтня 2004 року. - С. 6.

Права на оскарження незаконних і необґрунтованих дій та рішень органу дізнання, слідчого, прокурора не може бути позбавлена жодна особа, яка бере участь у кримінальному судочинстві. У цьому контексті можна зробить висновок про необхідність законодавчо конкретизувати право суб'єктів кримінального процесу на оскарження дій органу, слідчого, прокурора межами їх процесуального інтересу.

РОЗДІЛ 2

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПОТЕРПІЛОГО СЛІДЧИМ ОВС

2.1 Деякі проблемні аспекти забезпечення прав неповнолітнього потерпілого при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи

Одним із завдань побудови правової держави є створення таких умов існування суспільства, які максимально унеможливлювали би порушення прав особистості, а у випадках їх порушення забезпечували їх відновлення і належну компенсацію спричиненої шкоди.

Конституцією України передбачений обов'язок держави затверджувати і забезпечувати права та свободи кожної людини (ст. 3 Конституції), кожному гарантовано право на правову допомогу і вільний вибір захисника своїх прав (ч. 1 ст. 59 Конституції), а також рівність усіх учасників судового процессу перед законом і судом (п.2 ч. 2. ст. 129 Конституції). Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141. У зв'язку з цим важливого значення набуває точне і однакове застосування органами досудового розслідування, прокуратурою та судами норм кримінально-процесуального законодавства, якими визначені права неповнолітніх потерпілих.

У Кримінально-процесуальному кодексі України (далі - КПК) також закріплені положення, які забезпечують права потерпілих при здійсненні кримінального судочинства. Отже, ч. 1. ст. 49 КПК України визначено, що потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, а ч. 3 ст. 49 КПК передбачає процесуальні права потерпілого, одним із яких є право на ознайомлення з матеріалами закінченої кримінальної справи. Таке ж право надається, згідно зі ст. 52 КПК України, і представнику неповнолітнього потерпілого. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 1961. - № 2. - Ст. 15.

На жаль, нині чинним Кримінально-процесуальним кодексом України детально не регламентований процесуальний порядок ознайомлення неповнолітнього потерпілого з матеріалами кримінальної справи, яка направляється до суду з обвинувальним висновком.

Проблеми забезпечення прав неповнолітніх потерпілих різного часу розглядали у своїх працях такі вітчизняні та зарубіжні вчені: В.П. Божьєв, О.Х. Галімов, Ю.О. Гурджі, Л.І. Шаповалова та багато інших. Однак проблеми забезпечення прав неповнолітнього потерпілого при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи, яка направляється з обвинувальним висновком до суду, в багатьох аспектах не вирішені. Права дитини, яка стала жертвою злочину, та їх реалізація на етапі закінчення досудового розслідування кримінальної справи майже не досліджувалися. Питання забезпечення прав неповнолітніх, які постраждали від злочинів, залишається дискусійним, оскільки кримінально - процесуальним законом майже не врегульоване.

Важливе значення для охорони прав неповнолітнього потерпілого є обов'язки слідчого щодо виконання вимог ст. 217 КПК України, якою передбачено, що слідчий, визнавши досудове слідство у справі, яка підлягає направленню досудового розгляду, закінченим, повідомляє про це потерпілого та його представника і роз'яснює їм їхнє право ознайомитись з матеріалами справи. Для того, щоби визнати досудове слідство закінченим, слідчий має перевірити всі матеріали справи, оцінити проведену роботу з точки зору повноти, всебічності та об'єктивності, критерієм яких є достовірне встановлення всіх обставин справи, які відображають предмет доказування у справі (ст. ст. 64, 23 КПК України, а у справах неповнолітніх обвинувачених - ще й ст. 433 КПК). Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 1961. - № 2. - Ст. 15.

З позиції інтересів неповнолітнього потерпілого особливо важливого значення набуває достатність доказів, які встановлюють обставини заподіяної шкоди, її розмір, дані, що характеризують потерпілого як жертву злочину. Якщо ці обставини в процесі розслідування не з'ясовані, досудове слідство не можна вважати закінченим.

Участь потерпілого та його представника в закінченні досудового розслідування полягає у здійсненні контролю за повнотою забезпечення слідчим його прав.

Як вірно зазначають Т.В. Каткова і А.Г. Каткова, у слідчій практиці порушення права потерпілого на ознайомлення з матеріалами справи та інших учасників кримінального процесу явище відоме. Нерідко, слідчий при першому допиті потерпілого, коли ще кримінальна справа тільки порушена, відбирає у потерпілого заяву, що він знайомитись з матеріалами справи не бажає. Така практика визнана судами хибною. Тому слідчий повинен пред'явити потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу або їхнім представникам матеріали вже закінченої провадженням справи. Для цього потрібно заздалегідь направити цим суб'єктам кримінального процессу письмове повідомлення (з урахуванням часу поштового надходження), а також до справи прилучити копію цього повідомлення із зареєстрованим у секретаря вихідним номером та датою відправлення.

У самому повідомленні потрібно вказати конкретний день, час та місце, де потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники можуть ознайомитись з матеріалами закінченої кримінальної справи. Якщо повідомлені таким чином учасники процесу не з'являться до слідчого, або з'явившись, зроблять заяву (яка заноситься у протокол) про небажання знайомитись зі справою, то це не перешкоджає ознайомленню з матеріалами справи обвинуваченого». Матюшкова Т.П. Тактика допиту потерпілих - жінок від насильницьких злочинів. «Кримінальний процес і криміналістика, судова експертиза / Т.П. Матюшкова. - Харків Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. - С. 14.

Якщо неповнолітнього потерпілого і його представника не повідомлено про закінчення досудового слідства, вони позбавлені можливості реалізувати свої права за заявою клопотань, наданням доказів тощо, тому що не мають інформації про рух кримінальної справи.

Порівняльний аналіз ст. 217 КПК України, якою регламентований порядок ознайомлення потерпілого з матеріалами кримінальної справи і ст.ст. 218-220 КПК України, які передбачають порядок ознайомлення зі справою обвинуваченого його представника і захисника, дозволяє зазначити, що потерпілий і його представник суттєво обмежені в реалізації своїх прав. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 1961. - № 2. - Ст. 15.

Потерпілому матеріали справи для ознайомлення надаються лише за його письмовим або усним клопотанням, тоді як обвинуваченому матеріали справи надаються незалежно від заявленого клопотання. Відносно потерпілого складається протокол лише про ознайомлення з матеріалами справи, а відносно обвинуваченого - про оголошення щодо закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи.

На наш погляд, ці розбіжності мають бути усунені з метою забезпечення рівності прав обвинуваченого і потерпілого в кримінальному процесі.

Нагальною також видається проблема, з якого віку неповнолітній потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи? Відповідно до визначення дієздатності особи в кримінальному процесі, вважаємо, що повідомляти про закінчення досудового слідства слід потерпілого, якому вже виповнилося 14 років. Дитині, якій не виповнилося 14 років, матеріали справи не надаються, з ними знайомиться тільки її представник. Потерпілому від 14-ти до 16-ти років матеріали справи надаються для ознайомлення разом з його законним представником, а потерпілі з 16-річного віку можуть знайомитися з матеріалами справи самостійно, однак їх представникам не може бути відмовлено в праві на ознайомлення з закінченою кримінальною справою.

Стаття 217 КПК України не визначає обсяг матеріалів, які надаються неповнолітньому потерпілому. З цього питання в юридичній літературі немає усталеної точки зору. Н.А. Якубович, В.А. Дубрівнийта інші вважають, що інтереси потерпілого потребують ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи. В.П. Божьєв, В.М. Савицький та І.І. Потеружа вважають можливим обмежити обсяг матеріалів, що надаються потерпілому, лише тими, які стосуються до вчиненого відносно нього злочину. Під час розв'язання цього питання слід виходити з інтересів неповнолітнього потерпілого.

На наше переконання, також слід обмежити ознайомлення неповнолітнього потерпілого з матеріалами справи, які містять свідчення про особливу жорстокість учиненого злочину (наприклад, фото-, відеозапис огляду місця події та зовнішнього огляду трупа або його частин, ексгумації трупа, відеозапису відтворення обстановки та обставин події тощо), а також матеріалів справи про статеві злочини, які безпосередньо не стосуються інтересів неповнолітніх потерпілих, оскільки це може негативно вплинути на їх психічний стан і подальший розвиток. Ці питання можуть бути розглянуті заздалегідь, ще під час досудового слідства шляхом проведення судово-психологічної експертизи. У протоколі ознайомлення неповнолітнього потерпілого з матеріалами справи в цих випадках мають бути конкретно вказані аркуші справи, з якими неповнолітній потерпілий не знайомився, та зазначені обумовлені причини.

Закріплення цих пропозицій у новому КПК сприятиме реальному забезпеченню принципу рівності сторін у кримінальному судочинстві.

Неповнолітньому потерпілому, як і обвинуваченому, буде забезпечено право знайомитися з матеріалами закінченої кримінальної справи, при цьому будуть враховані особливості його дієздатності та психічного розвитку.

2.2 Проблеми захисту прав потерпілих в кримінальному процесі України

Перш за все слід звернути увагу як на недостатню розробку правового статусу потерпілого, що ставить його в нерівне становище з обвинуваченим, так і на недостатню реалізацію вже закріплених в законах прав потерпілих. Метою державної політики у боротьбі із злочинністю повинен бути захист «жертв злочинів», а судово-правової реформи, відповідно, -- реальний захист особи від злочинних посягань. Водночас ні законодавчі, ні виконавчі органи влади не виявляють, всупереч своїм конституційним обов'язкам, інтересу до захисту осіб, що стали жертвами злочинів чи зловживань. процесуального законодавства, за яких центровим процесуальним учасником була б жертва злочину.

Вважається, що судово-правова реформа не буде завершеною, поки не будуть вирішені проблемні питання реального захисту прав потерпілих в кримінальному процесі.

Для цього, в першу чергу, необхідно:

- чітко визначити поняття потерпілого;

- забезпечити його рівними правами з обвинуваченим (підозрюваним, підсудним, виправданим);

- визначити на законодавчому рівні момент визнання особи потерпілою;

- реалізувати право потерпілого на реальне відшкодування шкоди, завданої злочином.

Як правильно зазначає професор О. Р. Михайленко, потерпілий є «…однією із багаточисельних та значущих фігур в силу свого процесуального становища». Матишевський П.С. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. - К.: А.С.К., 2001. - С. 124. У відповідності з кримінально-процесуаль ним законодавством він наділений рядом прав: подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, -- після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вироки або ухвали суду, а за наявності відповідних підстав - клопотання на забезпечення безпеки. Крім того, у ви значених законом випадках потерпілий має право особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення, брати участь у судових дебатах.

Але слід констатувати, що визначені на законодавчому рівні права не є в повній мірі ефективними. Головна проблема полягає в тому, що всі ці права у потерпілого виникають досить пізно, лише з моменту, коли дізнавач, слідчий, прокурор чи суддя винесуть постанову про визнання особи потерпілою. До того часу, поки не винесено такої постанови, особа, потерпіла від злочину, залишається безправною.

Протягом якого строку після скоєння злочину по страждала від нього особа повинна визнаватися потерпілою, в законі не визначено. В період між моментом вчинення щодо особи злочину чи протиправних діянь, якими заподіяно шкоду, і моментом визнання особи потерпілою ця особа залишається заявником, а процесуальний статус заявника в кримінально-процесуальному законодавстві не визначається. Така особа не має права одержувати інформацію про розгляд поданої за яви, результати перевірок, слідства, подавати докази тощо.

Вважаю, що потерпілою (відповідно, цивільним позивачем) особу слід визнавати окремою постановою одночасно з винесенням постанови про порушення кримінальної справи.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство головним чином спрямоване на забезпечення розслідування злочинів та притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб. Сааме така правова позиція зумовила детальне регулювання прав обвинуваченого (підозрюваного, підсудного), що є виправданим. Проте неможливо миритися з тим, що інтереси осіб, які постраждали від злочину, захищені законом менш повно.

Перш за все треба звернути увагу на явно недостатню розробку правового статусу потерпілого, що ставить його в нерівне становище з обвинуваченим. Це випливає з диспропорції обсягу прав потерпілого і обвинуваченого (у першого він значно менший), з регламентації процесуальної процедури щодо потерпілого (в ряді випадків вона є не деталізованою).

Потерпілому найперше слід надати права ознайомлюватися з:

- постановою про відмову в порушенні кримінальної справи та усіма матеріалами перевірки заяв та повідомлень;

- постановою про зупинення провадження по кримінальній справі;

- матеріалами закритої кримінальної справи.

Професор В. Т. Маляренко підкреслює надзвичайно гостру проблему, яка постала перед правосуддям із введенням інституту відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: стан та перспективи розвитку. Вибрані наукові праці. -- К.: “Ін Юре”, 2004. -- С. 17. В існуючій судовій практиці в разі відмови прокурора від державного обвинувачення в судовому засіданні потерпілий залишається без будь-якої юридичної допомоги, або він повинен за свої кошти наймати адвоката (який буде представником по справі). Тобто потерпілий залишається один на один з захистом обвинуваченого і стає потерпілим не лише від злочину, а й від законодавства, яке не гарантує йому право мати представника (адвоката). Тому необхідно внести зміни до законодавства, зазначивши, що в разі відмови прокурора від державного обвинувачення в суді потерпілому надається безоплатна юридична допомога, а в разі необхідності потерпілий забезпечується представником (адвокатом) за рахунок держави.

З моменту порушення кримінальної справи відносно підозрюваного або з моменту його затримання, а також з моменту притягнення особи як обвинуваченого ці учасники кримінального судочинства мають право на надання їм (у визначених законом випадках) юридичної допомоги за рахунок держави (ст. 45 КПК України). Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 1961. - № 2. - Ст. 15. При цьому Кримінально-процесуальний кодекс Ук раїни не передбачає випадків забезпечення потерпілих юридичною допомогою за рахунок держави.

Очевидно, такими випадками можуть бути:

- відмова від обвинувачення державного обвинувача (захисник (представник) надається за бажанням потерпілого);

- потерпілий є неповнолітнім (з моменту вчинення щодо нього діяння);

- потерпілий має фізичні або психічні вади, які не дозволяють йому в достатній мірі здійснювати захист своїх прав;

- потерпілий не володіє мовою, якою ведеться судочинство;

- по справах про умисні вбивства.

Ще одна гостра проблема в кримінальному судочинстві, на якій не можна не зупинитися, - реальне виконання судових рішень про відшкодування матеріальної та компенсацію моральної шкоди. В.Т. Маляренко звертає увагу на те, що в стадії виконання судових рішень зведена нанівець така засада судочинства, як змагальність, оскільки потерпілий майже повністю ігнорується. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: стан та перспективи розвитку. Вибрані наукові праці. -- К.: “Ін Юре”, 2004. -- С. 22.

Права потерпілого, в тому числі й дії, які вчиняють органи дізнання, слідства, прокуратури, суду щодо відшкодування шкоди, завданої потерпілому злочином, регулюються як кримінальним, так і цивільним законодавством. Однак викликає стурбованість реальна реалізація закріплених на законодавчому рівні прав потерпілих на відшкодування шкоди. В результаті недосконалого механізму забезпечення відшкодування шкоди потерпілі нерідко зовсім не одержують суми, які визначені вироком суду до відшкодування. Це трапляється і тоді, коли з засудженого до позбавлення волі, який до того ж не має постійних доходів (а з них можливі й інші відрахування, наприклад, аліменти), по тер пілому надходять мізерні суми, а іноді, у зв'яз ку із смертю винного, потерпілий взагалі не одержує ніяких коштів на відшкодування завданої йому шкоди.

Існує також проблема, пов'язана з тим, що багато злочинів залишаються нерозкритими. Рівень розкриття корисливо-насильницьких злочинів на фоні щорічного збільшення числа злочинів складає близько 60%. При цьому відшкодування шкоди відбувається лише за наявності вироку суду, що набрав законної сили.

Таким чином, потерпілий не може розраховувати на відшкодування шкоди, завданої злочином, в разі, коли злочинець не притягнений до кримінальної відповідальності. Отже, більше третини потерпілих позбавлені можливості на відшкодування шкоди, оскільки винуваті у вчиненні злочинів особи не встановлені. Але ж потерпілим від такої «статистики» не легше, адже відшкодування шкоди, завданої злочинами - прямий обов'язок держави, закріплений на законодавчому рівні.

Однак треба висловити переконання, що існують шляхи подолання цієї проблеми. По-перше, проблему реального відшкодування шкоди, завданої потерпілим злочинами, може вирішити створення державного грошового Фонду. В разі створення в Україні Фонду по відшкодуванню шкоди, завданої потерпілим злочинами, джерелами фінансування можуть бути суми, стягнені з особи, яка заподіяла шкоду; відрахування з державного бюджету частини тих сум, які одержані: від використання праці засуджених, від реалізації конфіскованого майна, в результаті стягнення штрафів за кримінальні злочини та адміністративні правопорушення; частина сум, одержаних митними органами від реалізації вилучених товарів, що незаконно переміщаються через кордон. Вважаємо, що за своїми функціями і завданнями Фонд близький до системи органів соціального захисту.

Тому слід його створити в Міністерстві праці і соціальної політики Управління соціального захисту жертв злочинів, яке й розпочне роботу по організації Фонду. Відповідні структурні підрозділи необхідно утворити в обласних управліннях (відділах) соціального захисту. Як варіант - такий Фонд може бути створений при Міністерстві юстиції України і гарантує реалізації прав потерпілих від злочинів які відповідають вимогам міжнародно-правових норм у галузі захисту прав людини і гострим потребам сьогодення.

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО В ХОДІ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ШЛЯХОМ ВПРОВАДЖЕННЯ ДОСВІДУ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

3.1 Удосконалення забезпечення слідчим захисту прав потерпілого в ході досудового слідства

Правова підготовленість працівника слідчого органу повинна бути значно вищою, ніж у пересічних законослухняних громадян. Вона повинна відрізнятися за обсягом, глибиною і формалізованим характером знань, принципів і норм права, а головне за вміння їх застосовувати.

У багатьох країнах західної демократії обов'язком поліції є інформаційне забезпечення потерпілого. Так, офіцери поліції Великобританії зобов'язані надавати потерпілим максимальну інформацію та рекомендації щодо захисту їх прав і свобод. Потерпілому повідомляють ім'я, дільницю, телефон поліцейського, який займається розслідуванням справи, а також популярно роз'ясняють процес розслідування. Поліція повинна повідомляти потерпілому про хід розслідування, про виявлення підозрюваного у злочині. І на кінець, поліція повинна терміново інформувати місцеві структури підтримки жертв злочину, надаючи їм ім'я та адресу потерпілого.

Потерпілі, підкреслюється в Хартії жертв, повинні з боку поліції отримати не тільки необхідну інформацію, а й співчуття. При цьому поліція зобов'язана не тільки оперативно реагувати на повідомлення про злочин відносно особи, а й вести себе з жертвою ввічливо і уважно.

Поліція, перш за все, повинна переконатися стосовно виявлених тілесних ушкоджень потерпілого, щоб передати далі відомості в службу державного звинувачення і в суд, забезпечивши тим самим право потерпілого на компенсацію за заподіяну шкоду. Якщо у потерпілого існують всі підстави щодо погрози нападу з боку злочинця, він про це повинен повідомити поліцію. Якщо поліція отримала таку інформацію, вона вживає заходи щодо охорони потерпілого.

У преамбулах до Всесвітньої декларації прав людини та європейської конвенції про права людини зазначено, що справедливість та мир у всьому світі пов'язані з повагою до фундаментальних свобод і принципів верховенства права.

У Великобританії та інших країнах з метою навчання поліції методам допомоги жертвам злочину створені спеціальні курси навчання поліцейських усіх рівнів і на всій території країни. У багатьох поліцейських управліннях діють комп'ютеризовані системи інформування потерпілих про результати розслідування кримінальних справ. Поліція Великобританії, яка історично користується у суспільстві хорошою репутацією і має високий статус, докладає значних зусиль для захисту жертв злочину. Не випадково самі поліцейські вважають себе головними захисниками потерпілих.

...