Захист прав потерпілого

Аналогічні функції щодо роботи з потерпілими виконує поліція США. Поліцейських навчають співчуттю до потерпілих, поважному толераньному відношенню до жертви. У поліцейських дільницях багатьох штатів «створені спеціальні відділи по роботі з жертвами. Як правило, їх працівники - жінки - поліцейські, з великим досвідом роботи і навичками психологів. Вони зустрічаються з потерпілими одразу як тільки їм стає відомо про злочин. У них є доступ до матеріалів кримінальної справи, вони можуть кваліфіковано надати потерпілим необхідну психолого - емоційну підтримку, надати консультації з правових питань», а також у вирішенні інших проблем.

Яскравим прикладом забезпечення законності і справедливості захисту прав потерпілого є службово-професійна діяльність поліції Німеччини. Поліцейський, як правило, прекрасно екіпірований, обов'язково з нагрудним знаком, його висока культура спілкування, доброзичливість, віра в себе, висока свідомість у важливості й престижі своєї професії накладає відбиток на його поведінку. Психологічно громадянин бачить у поліцейському не просто державного службовця, захисника закону, але й свого найближчого порадника і захисника.

У Канаді узагальнення законів про права потерпілих проведено в багатьох провінціях. Наприклад, у провінції Манітоба у 1998 р. прийнято Закон про права жертв, який об'єднав положення раніше чинних законів про правосуддя для жертв злочинів 1986 р. та про компенсацію злочинної шкоди 1987 р. У Франції норми щодо захисту прав потерпілих розміщуються у КПК, при цьому до нього включаються не лише кримінально-процесуальні норми, а й положення, що мають цивілістичну, адміністративно-правову й іншу спрямованість.

Урядом Уельсу в жовтні 2005 р. введений Процесуальний кодекс для жертв злочинів, який визначає повноваження судових, правоохоронних та інших органів щодо сприяння реалізації потерпілими своїх прав, здійснення їх захисту, способів звернення потерпілих до цих органів, механізмів оскарження їх рішень. Сенаторов М. Права потерпілого від злочину: міжнародні стандарти та вітчизняний шлях / М. Сенаторов // Право України. - 2006. - № 5. - С. 131.

Слід підкреслити, що і міліція України підтримуючи принципи, викладені в Кодексі ООН щодо поведінки посадових осіб правоохоронних органів та в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи стосовно Декларації про поліцію, виходячи із загальнолюдських морально-етичних позицій несе відповідальність перед державою і суспільством за життя і безпеку громадян.

Працівник міліції повинен постійно пам'ятати, що згідно з Конституцією України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найбільшою соціальною цінністю». Це положення Конституції є надзвичайно актуальним у професійній діяльності працівників слідчих апаратів, оскільки від їх професіоналізму, а також морально-психологічних якостей залежить проблема забезпечення законності і справедливості при розслідуванні кримінальної справи. Таким чином, творчий підхід слідчого до проведення допиту, знання психології особистості у поєднанні з суворим дотриманням норм кримінально-процесуального законодавства є гарантією забезпечення законності, об'єктивного та всебічного встановлення обставин справи, викриття винних та відшкодування завданої злочином шкоди, захисту прав і свобод людини.

Побудова ефективної правової держави вимагає, по-перше, забезпечення законності і правопорядку, надійного захисту прав і свобод громадян України. Ця проблема тісно пов'язана з активною боротьбою правоохоронних органів зі злочинним криміналітетом, оперативним реагуванням на правопорушення і розкриття злочинів. Це вимагає, в першу чергу, удосконалення форм і методів досудового розслідування, в якому важливу роль відіграє допит.

По-друге, особливе місце в організації і проведенні допиту слідчим відіграє його професійна підготовка, правова культура та відповідальність. З метою захисту потерпілого слідчий повинен суворо дотримуватися законності і справедливості, проявляти співчуття і повагу, демонструвати високу культуру у спілкуванні з потерпілим.

По-третє, суттєве місце у проведенні допиту відіграє логіко-психологічна підготовка слідчого, яка є важливим підґрунтям у створенні психологічного клімату і грамотного проведення допиту та досягнення істини в розслідуванні кримінальної справи.

По-четверте, боротьба з сучасним криміналітетом, спрямованим на захист прав і свобод, честі і гідності потерпілих вимагає не тільки постійного удосконалення, але і вивчення передового досвіду поліції зарубіжних країн та його реалізацію в практику ОВС.

Таким чином, проблема організації і проведення допиту в юридично-правовому аспекті вимагає більш поглибленого аналізу, оскільки від її наукового вирішення багато в чому залежить активна боротьба зі злочинністю, дотримання працівниками міліції законності прав і свобод громадян, які гарантовані Конституцією України.

3.2 Пропозиції щодо удосконалення забезпечення захисту прав потерпілого згідно з міжнародною судовою практикою

Варто зазначити, що у чинному кримінально-процесуальному законодавстві не застосовується термін “жертва злочину”, в той час як у міжнародній судовій практиці він є загальнопоширеним.

Жертвами злочину, згідно з п. 1 додатка № 53 (А/40/53) Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою Генеральною Асамблеї ООН 1985 р., є особи, яким індивідуально або колективно було спричинено шкоду, в тому числі тілесні ушкодження або моральну шкоду, емоційні страждання, матеріальні збитки або істотне обмеження їхніх основних прав внаслідок дій або бездіяльності органів державної влади, які порушують чинні національні кримінальні закони держав-членів, включаючи закони, що забороняють злочинне зловживання владою.

Декларацією (п. 6) передбачені як адміністративні, так і судові способи відновлення порушених злочином прав людини, до яких належать:

а) надання інформації жертвам злочину про строки проведення судового розгляду справи та прийняті рішення, особливо у випадках вчинення тяжких злочинів або коли потерпілі вимагають таку інформація;

б) можливість подавати на розгляд суду свої судження і побажання в тих випадках, коли йдеться про їхні особисті інтереси, без шкоди для обвинувачених і відповідно до системи національного судочинства;

в) надання належної правової допомоги жертвам злочину протягом усього судового розгляду справи;

г) застосування заходів безпеки та охорони особистого життя в тих випадках, коли це необхідно, а також безпеки їх сімей і свідків з їх сторони, захист від залякування і помсти;

ґ) попередження невиправданих затримок при розгляді справ і виконанні постанов або рішень про надання компенсації жертвам злочину.

Джерелами відшкодування збитків жертвам злочину є конфіскація майна злочинця, компенсація завданих збитків, реституція (відновлення у попередньому правовому становищі потерпілої особи), матеріальна, медична, психологічна, соціальна допомога урядових і місцевих органів влади та добровільних і громадських організацій тощо.

Як бачимо, міжнародна спільнота виробила досить чітку процедуру захисту порушених прав громадян, які постраждали від злочину, а тому варто цей досвід вивчати з метою впровадження в судову практику та внесення відповідних змін у чинне законодавство.

Україна приєдналась до Європейської конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів” (документ № 956/ 2005-рп)., але слід зазначити, що окремі положення Конвенції ще раніше увійшли до Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1.12.1994 р. http://zakon1.rada.gov.ua/ Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. від 1.12.1994 р. Тобто держава погодилась відшкодовувати лише ті збитки, що завдані незаконними діями державних службовців, але не злочинців. Отже, особи, що потерпіли від злочинів, а таких переважна більшість, залишаються фактично без достатнього державного захисту та відшкодування матеріальних і моральних збитків. Найпоширенішою міжнародною формою є програма примирення потерпілого та правопорушника за допомогою спеціально підготовленого посередника - медіатора, відповідно й процес примирення дістав назву медіації. На відміну від європейських держав, де на законодавчому рівні ці питання вже вирішені, в Україні медіаційне провадження за участю медіатора залишається в стадії наукових дискусій. Вважається, що, засудивши злочинця, держава виконала свій обов'язок перед суспільством та потерпілим, а тому поновлення в правах потерпілого відходить на задній план і в подальшому цим питанням мало хто опікується. Недотримання, а то й грубе порушення прав потерпілого, на відміну від прав затриманого, підозрюваного, обвинуваченого, не ставить під загрозу результати досудового розслідування та судового розгляду справи взагалі.

Кримінально-процесуальне законодавство не передбачає ніяких санкцій за недотримання прав потерпілого, а лише закріплює певні гарантії цих прав. В. Т. Маляренко вважає, що судді, прокурори, працівники міліції дуже мало знають про відчуття й емоції жертви злочину, мало розуміють, як тяжко жертва травмується наслідками злочину.

Тому він виділяє п'ять першочергових потреб жертв злочинів, які повинні враховуватись співробітниками правоохоронних органів при досудовому розслідуванні кримінальних справ, а саме:

- потреба безпеки і захищеності, коли потерпілі хочуть знати, які заходи будуть вжиті щоб злочини з ними більше не повторились;

- потреба відшкодування збитків та компенсація втрат;

- потреба отримати відповіді на питання, які турбують потерпілих, чому саме вони стали жертвами злочину, це цілеспрямована дія злочинця чи випадкова тощо;

- необхідність висловити свої почуття, розповісти про те, що сталося;

- потреба повернути жертві емоційну владу над своїм життям, повернутись до звичної поведінки та контролю за своїми діями. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: стан та перспективи розвитку. - К.: “Ін Юре”, 2004. -- С. 158.

На сьогодні ці першочергові потреби жертв злочину в процесуальних нормах і відповідно діях слідчого не враховуються, оскільки вважається, що злочин вчинено проти держави, а не проти особи. Відповідно непоодинокі випадки порушення прав потерпілого, коли їх не знайомлять з матеріалами справи і не інформують про хід розслідування справи, не роз'яснюють в повному обсязі їхні права і не забезпечують відшкодування завданих матеріальних збитків. Тому не безпідставно вважається, що жертва злочину у кримінальному процесі є найбільш незахищеною процесуальною фігурою.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство України не закріплює інституту медіації чи примирення за посередництва медіатора, але, варто звернути увагу на досвід тих країн світу, які успішно використовують засоби відновлюючого правосуддя, зорієнтованого на потерпілого від злочину, що у кримінальному законодавстві виражається через вимогу відшкодувати потерпілому заподіяні злочином збитки, примиритися з ним і на цій основі претендувати на привілейоване застосування державою правових наслідків вчинення злочину - звільнення від кримінальної відповідальності чи пом'якшення покарання.

Міжнародний досвід переконує, що більш дієвим може бути медіаційне провадження та угода про відшкодування завданих збитків, яка укладена в процесі примирення сторін на стадії досудового розслідування справи. Дії медіатора спрямовані лише на примирення сторін та відшкодування матеріальної й моральної шкоди потерпілому і тому вони є більш ефективними щодо дій слідчого, якому в першу чергу треба довести вину обвинуваченого, а вже потім визнати особу потерпілою та забезпечити їй цивільний позов. Тому саме з метою удосконалення механізму відшкодування завданих потерпілій стороні збитків і необхідно впроваджувати медіаційне провадження в кримінальний процес України.

Отже, в чинне законодавство варто внести такі зміни:

а) ст. 46 КК “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилась з потерпілим (доповнити словами - “за сприяння медіатора”) та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду”;

б) п. 6, ч. 1 ст. 6 КПК “...за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (доповнити словами - “за сприяння медіатора”) у справах...”;

в) п. 2, ч. 1 ст. 71 КПК “ з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (доповнити словами “...за сприяння медіатора. Примирення сторін закріплюється угодою про відшкодування завданих збитків або усуненням заподіяної шкоди, яку підписують сторони процесу та медіатор”);

г) ч. 4 ст. 71 КПК “Прокурор або слідчий в разі винесення постанови (доповнити словами - “про медіаційне провадження”), про направлення справи до суду...”. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

Впровадження в кримінальний процес вказаних змін, з нашої точки зору, може значно удосконалити механізм відшкодування потерпілому завданих йому матеріальних і моральних збитків.

Досягнута потерпілим та підозрюваним домовленість за участю медіатора оформляється обопільною мировою угодою, яка подається разом з іншими матеріалами справи в суд до початку судового розгляду справи, що водночас може бути й гарантією виконання взятих сторонами зо бов'язань. Усі узгоджувальні процедури доцільно проводити на стадії закінчення досудового слідства і передачі справи прокурору.

ВИСНОВКИ

Останні зміни в суспільному житті нашої країни знову привертають увагу до становища потерпілого в кримінальному процесі та забезпечення реалізації його прав і законних інтересів. Відповідно до статті 42 КПК України «потерпілим є фізична особа, якій злочином заподіяно фізичний, майновий, моральну шкоду, а також юридична особа у разі заподіяння злочином шкоди його майну та ділової репутації».

Питання про момент визнання особи потерпілим в кримінальній справі набуває особливої значущісті, адже своєчасність прийняття такого процесуального рішення є гарантією забезпечення прав і законних інтересів потерпілого у кримінальному процесі.

На сучасному етапі розвитку нашої держави є необхідністю з'ясування основних проблем реалізації та захисту прав потерпілих від злочину та окреслення шляхів їх вирішення. Як відомо, кримінально-процесуальне законодавство закріплює систему гарантій захисту прав і свобод як обвинуваченого, так і потерпілого, та інших учасників кримінального процесу. Відповідно до ст. 49 КПК, потерпілий має рівні з обвинуваченим можливості для захисту своїх прав і законних інтересів в судовому процесі. Він вправі давати показання у справі, подавати докази, заявляти клопотання, знайомитись з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, братии участь у судовому розгляді справи, заявляти відводи, подавати скарги на дії особи, яка проводила дізнання, слідчого, прокурора і суду, подавати скарги на вирок або ухвалу суду, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Найбільша кількість кримінальних справ розслідується слідчими органів внутрішніх справ України і тому слідчий апарат цих органів є найчисленнішим і найрозгалуженішим. Слідчий -- це особа, яка здійснює досудове (попереднє) слідство у кримінальних справах.

Кримінально-процесуальне законодавство має гарантувати не тільки дотримання прав потерпілого на своєчасну компенсацію матеріальної та моральної завданої шкоди, а й належну активність під час досудового слідства із встановлення обставин, що входять у предмет доказування у кримінальній справі.

Працівник міліції повинен постійно пам'ятати, що згідно з Конституцією України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найбільшою соціальною цінністю». Це положення Конституції є надзвичайно актуальним у професійній діяльності працівників слідчих апаратів, оскільки від їх професіоналізму, а також морально-психологічних якостей залежить проблема забезпечення законності і справедливості при розслідуванні кримінальної справи.

Важливу роль в професійній діяльності слідчого відіграє правова культура. Правова культура передбачає, досконале знання чинного законодавства, як необхідної умови дотримання законності; повагу до чинного законодавства, внутрішнє усвідомлення, впевненість у правильності і необхідності його забезпечення у службовій діяльності, морально-психологічну готовність дотримання закону, при якому працівник не замислюється щоразу над тим, потрібно чи непотрібно виконувати вимоги закону він сприймає ці вимоги як належне, оскільки формальна необхідність виконувати закон перейшла у його внутрішню потребу.

Щодо оскарження дій слідчого з провадження за цивільним позовом, то таким правом, безумовно, наділені всі особи, що в ньому зацікавлені. Йдеться про потерпілого, цивільного позивача, відповідача, їх представників,

Одним із питань, що гостро стоять на порядку сьогодення є питання про коло осіб, які уповноважені на розгляд скарг щодо дій і рішень слідчого.

У своїй роботі слідчий поєднує функції соціолога, педагога, психолога, тому основними критеріями для нього мають бути прагнення до справедливості та перемоги над беззаконням.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що особа, яка потерпіла від злочину, безумовно, потребує реальної допомоги, дієвого сприяння в захисті її прав, у тому числі й застосування державного впливу. Необхідно внести ряд змін до чинного кримінально-процесуального законодавства, зокрема, у нормі, що визначає статус потерпілого, зазначити його право вимагати моральної та фізичної компенсації та відшкодування матеріальної шкоди за рахунок особи, винної у вчиненні злочину, чи осіб, що несуть відповідальність за її дії, а у разі, коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, -- за рахунок державного бюджету.

Окрім цього, зобов'язати слідчого, дізнавача, прокурора, суддю невідкладно роз'яснювати потерпілому процесуальні права, вручати письмовий документ із зазначенням його прав (декларацію прав потерпілого), вживати заходи щодо якнайповнішого забезпечення цих прав.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 1961. - № 2. - Ст. 15.

4. Александров А.С. Субсидиарный уголовный иск // Государство и право. -- 2000. -- № 3. -- С. 78.

5. Батюкова В.Е. Потерпевший в уголовном праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Юрид. ин.т МВД России. - М., 1995. - 23 с.

6. Бортник В. Захист прав, честі і гідності підозрюваного під час допиту: окремі проблеми / В. Бортик // Право країни. - 2005. - № 11. - С. 49-52.

7. Будников В.Л. О гарантиях процессуальной самостоятельности следователя в современных условиях // Укрепление общественного порядка и законности в правовом государстве. - М., 1990. - С. 167-172.

8. Введенська В. Проблеми дотримання прав осіб, постраждалих від злочинів, в особливих провадженнях / В. Введенська // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 6. - С. 143-147.

9. Весельський В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти): монографія / В.К. Весельський. - К.: НВТ «Правник» - НАВСУ, 1999. - 126 с.

10. Волженкін Б.В. Шахрайство / Серія "Сучасні стандарти в кримінальному праві та кримінальному процесі". - СПб.: Санкт-Петербурзький інститут Генеральної прокуратури РФ, 2008. - 35 с.

11. Герасимчук О. П. Професійний захист прав потерпілого / О.П. Герасимчук // Адвокат. - 2008. - № 2. - С. 44-47.

12. Давиденко С.В. Потерпілий як суб'єкт кримінально-процесуального доказування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. «Кримінальний процес і криміналістика, судова експертиза» / С.В. Давиденко. - Харків: Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, 2007. - 20 с.

13. Давыдов П.М. Обвинение в советском уголовном процессе. -- Свердловск, 1974. -- С. 3-29.

14. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. - Воронеж, 1974. - 243 с.

15. Курс кримінального права. Особлива частина. Т.3 / Под ред. Г.Н. Борзенкова, В.С. Комісарова. - М.: ІКД "Зерцало-М", 2006. - 468 с.

16. Кочура О.О. Правовой статус потерпевшего в системе участников уголовного процесса Украины / О.О. Кочура // Від громадянського суспільства - до правової держави: тези доповідей IV Міжнародної науково-практичної конференції. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2009. - С. 321-323.

17. Лащук Є.В. Предмет злочину в кримінальному праві України: дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2005. - С. 21-25.

18. Леви А.А. Потерпевший в уголовном роцессе: конспект лекцій /А.А. Леви. - М.: РУДН, 2007. - 179 с.

19. Лисенко А.М. Захист прав потерпілого в кримінальному процесі // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - № 5. - С. 92-104.

20. Лепісевич О. Проблеми реалізації та захисту прав потерпілих від злочину / О. Лепісевич // Вісник прокуратури. - 2008. - № 5. - С. 102-109.

21. Нор В. Захист у кримінальному судочинстві майнових та особистих прав потерпілих від злочину за проектами КПК України: здобутки та прорахунки / В. Нор // Право України. - 2009. - № 2. - С. 43-51.

22. Матюшкова Т.П. Тактика допиту потерпілих - жінок від насильницьких злочинів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09. «Кримінальний процес і криміналістика, судова експертиза / Т.П. Матюшкова. - Харків Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. - 20 с.

23. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: стан та перспективи розвитку. Вибрані наукові праці. -- К.: “Ін Юре”, 2004. -- С. 318.

24. Маляренко В.Г. Про публічність і диспозитивність у кримінальному судочинстві України та їх значення // Право України. - 2004. - № 5. - С. 12.

25. Матієк Т.В., Трофименко В.М. Проблемні питання участі потерпілого під час доказування в стадії судового розгляду кримінальної справи // Адвокат. -- 2004. -- №12. -- С.7.

26. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. - К.: А.С.К., 2001. - 347 с.

27. Матишевський П.С., Фесенко Є.В. Об'єкт злочину // Кримінальне право України: Загальна част. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - С. 123-133.

28. Митрофанов А.А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація / Авторефер. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН України, Ін-т держави і права. - К., 2005. - 23 с.

29. Переверза О.Я. Формування неправдивих показань, система тактичних прийомів їх виявлення і подолання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. «Кримінальний процес і криміналістика, судова експертиза» / О.Я. Переверза. - Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2000. - 19 с

30. Петрова Н.Е. Частное и субсидиарное обвинение: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. -- Самара, 1999. -- С. 14-15.

31. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 від 02.07.04 р. // Юридичний вісник України.-- 2004. -- № 42.-- 16-22 жовтня. -- С. 8.

32. Рогатюк І.В. Обвинувачення у кримінальному процесі України. -- К.: Атіка, 2006. -- С. 10.

33. Савонюк Р.Ю. Слідчий як суб'єкт кримінально-процесуального доказування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. «Кримінальний процес і криміналістика, судова експертиза» / Р.Ю. Савонюк. - Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2005. - 20 с.

34. Сенаторов М. Права потерпілого від злочину: міжнародні стандарти та вітчизняний шлях / М. Сенаторов // Право України. - 2006. - № 5. - С. 130-133.

35. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / В.М. Тертишник. - К.: А.С.К., 2004. - 1056 с.

36. Черечукіна Л. Заарештовувати чи помилувати: кому вирішувати? //Дзеркало тижня, №42(517) від 16 жовтня 2004 року. - С. 6.

37. Шепітько В.Ю. Допит потерпілого: тактико-психологічний підхід / В.Ю. Шепітько // Питання боротьби зі злочинністю. Академія правових наук України. Інститут вивчення проблем злочинності. Збірник наукових праць. - Харків: ТОВ «Кроссроуд», 2008. - № 15.- С. 256-265.

38. http://zakon1.rada.gov.ua/ Офіційний сайт верховної Ради України.

Размещено на Allbest.ru