Цивільно-правовий договір

Перше правило фактично відсилає інтерпретатора до мовного способу тлумачення, друге - до систематичного, вимагає розгляду незрозумілої умови як частини цілого договору в зв'язку і при зіставленні з іншими умовами.

Третє правило відсилає до використання правил функціонального тлумачення - встановлення свободи сторін з урахуванням цілей (функції) договору.

Ще одна можливість додатково розтлумачити умови договору апелює до історичного способу тлумачення (робиться наголос на тому, що передувало договору: переговори, попередню практику відносин між сторонами). І, нарешті, останньою можливістю тлумачити умови правочину є відсилання до змісту подальшої поведінки сторін, тобто до умов фактичного функціонування договору, до функціонального способу тлумачення.

При тлумаченні цивільно-правового договору застосовуються такі специфічні правила:

1) словам і висловам договору потрібно надавати те значення, яке визначається самими сторонами. Таке визначення слів і термінів може бути зроблено безпосередньо у самому договорі, у додатку до договору або в окремій угоді;

2) якщо сторони у тексті договору або в іншому документі не визначились із значенням слів і термінів, то їм надається те значення, яке міститься у легальних визначеннях або іншим способом визначається законом. У даному випадку йдеться фактично про розуміння змісту договору в контексті не тільки його самого, але і у контексті законодавства, що регулює дані відносини;

3) якщо у договорі зустрічаються терміни і вислови спеціальної сфери діяльності і знань (наприклад, технічні, медичні терміни), то вони повинні розумітися у тому значенні, в якому вони використовуються у відповідній сфері діяльності;

4) якщо зміст і значення слів і висловів не визначаються способами, викладеними у пунктах 1-3, то їм потрібно надавати те значення, яке застосовується у юридичній науці і практиці або літературній мові;

5) слова і вислови у правочині потрібно тлумачити у контексті правочину. У сумнівних випадках належить віддавати перевагу тому розумінню, яке найбільш відповідає змісту договору;

6) ідентичним словам у різних пунктах договору не можна додавати різне значення без достатніх на те підстав; неприпустимим є таке тлумачення договору, при якому окремі слова і вислови вважалися б зайвими. Це правило витікає із презумпції того, що сторони детально і зважено підходили до укладення правочину, надаючи кожній фразі певного змісту, що має певне значення для дії договору. Очевидно, що така презумпція може бути скасованою, і деякі слова і фрази можуть бути визнані непотрібними для правочину. Проте такий висновок повинен бути обґрунтований за допомогою вагомих аргументів;

7) кожен пункт договору належить тлумачити у взаємозв'язку із іншими положеннями договору;

8) тлумачення одного пункту договору не повинне суперечити змісту інших пунктів договору;

9) у разі суперечливих, сумнівних тлумачень належить віддати перевагу тому змісту, який більше відповідає усьому змісту і цілям договору; мета договору встановлюється на підставі аналізу сукупності всіх умов договору. Якщо даним способом неможливо подолати сумнів, то потрібно звернутися до обставин, які передували і супроводжували укладення договору. Перш за все, повинні бути проаналізовані документи, якими обмінювалися сторони із метою укладення договору. При цьому необхідно розмежовувати документи у вигляді простих повідомлень, заяв і тому подібних від документів, які містять конкретні пропозиції щодо укладення договору з описом істотних умов (оферта), і документів, які виходять від іншої сторони, які містять згоду укласти правочин на запропонованих умовах (акцепт) або зустрічний договір.

Якщо при використанні вищенаведених правил є неможливим досягти чіткості у розумінні договору, потрібно звернутися до подальшої поведінки сторін. У даному випадку йдеться не про будь-яку поведінку сторін, а про поведінку, яка є пов'язаною із договором і направленою на його виконання. Проте дані про подальшу поведінку не повинні бути єдиним вирішальним аргументом на користь того або іншого розуміння умов договору.

Висновки

ЦК України визначає договір, як - домовленість сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тому на договір мають поширення всі норми ЦК України про правочини, їх форму, дійсність тощо.

Поняття «договір» вживається також для визначення сукупності умов, що визначають дії сторін, для позначення зобов'язання, що виникло з договору, а також самого документа, підписаного його сторонами.

Договір - найбільш поширений вид правочинів. До зобов'язань, що виникають із договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин договір є вольовим актом, причому в даному випадку слід говорити про спільну волю сторін договору, їх спільне волевиявлення, що втілюється у договорі.

На етапі побудови і утвердження суверенної демократичної України, з соціально-орієнтованою ринковою економікою, набуває особливого значення проблема реалізації закладених в Конституції України принципів регулювання майнових відносин, захисту прав власників, честі і гідності людини.

Переведення економіки України на ринкові засади і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, коли основна маса товаровиробників-підприємств, господарських товариств, кооперативів, громадян має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг здебільшого на договірних засадах.

Шлях до ринку супроводжується звуженням адміністративно-планового впливу держави на діяльність господарюючих суб'єктів і, отже, розширюється свобода договору в майнових відносинах, що регулюються нормами цивільного права.

Таким чином, на минулих сторінках я спробувала обґрунтувати природу цивільно-правового договору. Як можна побачити з проаналізованого матеріалу законодавче підкріплення даної правової гілки, тому з боку держави має проводитися виважена законодавча політика по забезпеченню правової достовірності цивільного договору.

Список джерел

договір свобода цивільний зобов'язання

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. -2003. - №21-22.

2. Цивільне право України:Підручник:у 2 кн.:за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової.-К.: Юрінком Інтер, 2002.

3. Цивільне право України: Навчальний посібник:частина 2:за загальною ред. В.А. Кройтора, Ю.І. Чалого.:Харків 2010.

4. Цивільне та сімейне право України:підручник / За ред. Харитонова Є.О, Голубєвої Н.Ю.- К.:Правова єдність, 2009

5. Юридичний радник №4 (24), серпень, 2008 рік

6. Цивільне право України: Підручник: У 2 т./ Борисова В. І. (пер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004.-Т.2.

7. Цивільне право України, частина перша (підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти); за ред. Ч.Н. Азімова. - Харків: Право, 2000.

8. О. Міхно (Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого). Право України, 2004, №5.

9. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. - М., 2000.

10. Красавчиков О.А.: Сб. Гражданско-правовой договор и его функции. - Свердловск, 1980.

11. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві. К.: Школа, 2004

12. Договір у цивільному і трудовому праві: Довідник. - Ч. 1 / За ред..Я.М. Шевченко. - К., 2000.

Размещено на Allbest.ru