Трудовий договір

Зазначені дії роботодавець повинен вчинити до того, як працівник приступить до роботи, в тому числі і при фактичному допуску до роботи, оформляючи про це відповідні документи.

На всіх працівників, які працюють більше п'яти днів, заводиться трудова книжка. Вона є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок регулюється «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Мінпраці України, Мін'юсту України і Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993 р. № 58і. Трудові книжки заводяться на всіх працівників, включаючи працівників, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних та тимчасових працівників, позаштатних працівників, за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню, а також на працівників, які працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться роботодавцем не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу працівника. Трудові книжки осіб, які працюють за сумісництвом, ведуться тільки за місцем основної роботи.

До трудової книжки заносяться:

1) відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;

2)відомості про прийняття на роботу із зазначенням дати прийняття і посади чи виду роботи, переведення на іншу постійну роботу, звільнення із зазначенням підстави і дати звільнення;

3)відомості про нагородження державними нагородами та відзнаками України, а також про заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами та положеннями про дисципліну;

4)відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.

До трудової книжки не заносяться дисциплінарні стягнення, які можуть бути накладені на працівника, відомості про тимчасові переведення, а також премії, передбачені системою заробітної плати, або виплата яких має регулярний характер. Усі записи у трудовій книжці вносяться роботодавцем після видання відповідного наказу не пізніше тижневого строку, а про звільнення -- у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу і нормі закону. Записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення завіряються печаткою.

З кожним записом у трудовій книжці про призначення на роботу, переведення та звільнення роботодавець зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці (форма № П-2), яка ведеться на кожного працівника.

Обов'язок по забезпеченню ведення на підприємстві трудових книжок покладається на роботодавця. Він зобов'язаний постійно мати у наявності необхідну кількість бланків трудових книжок. Суму вартості трудової книжки роботодавець має право стягнути з працівника. Трудова книжка зберігається у відділів кадрів підприємства протягом всього часу дії трудового договору і видається працівнику належно оформленою у день його звільнення.

Останнім часом, крім трудової книжки, на кожного працівника заводиться ще й страхове свідоцтво. Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування підставою для здійснення виплат по соціальному забезпеченню є не трудовий стаж, а страховий стаж, тобто період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачувала або за неї сплачувались страхові внески.

Тому не виключена можливість, що через деякий час роль трудової книжки падатиме, і вона буде повністю замінена на страхове свідоцтво.

Страхове свідоцтво є єдиним для всіх видів загальнообов'язкового державного соціального страхування документом суворої звітності, що підтверджує право застрахованої особи на одержання послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Свідоцтво видається кожній особі, яка підлягає будь-якому виду загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі анкети застрахованої особи після обов'язкової реєстрації цієї особи в органах Пенсійного фонду.

Анкета заповнюється працівником відповідно до наданого роботодавцем зразка, підписується, засвідчується підписом останнього і печаткою та подається до органу Пенсійного фонду, де його зареєстровано як платника страхових внесків.

Реєстрація застрахованих осіб, персоніфікований облік відомостей про них та оформлення страхових свідоцтв здійснюється органами Пенсійного фонду.

Особи, які на час початку реєстрації не працюють, але раніше працювали та сплачували збори на обов'язкове державне пенсійне страхування і обов'язкове соціальне страхування, проходять реєстрацію та одержують страхове свідоцтво в органах Пенсійного фонду за місцем проживання.

Страхове свідоцтво заповнюється уповноваженою посадовою особою органу Пенсійного фонду, засвідчується підписом керівника цього органу або його заступника і печаткою.

Номер страхового свідоцтва повинен збігатися з ідентифікаційним номером, наданим конкретній фізичній особі як платнику податків та інших обов'язкових платежів Головною державною податковою інспекцією.

Орган Пенсійного фонду протягом трьох тижнів з дня одержання анкети оформляє страхове свідоцтво застрахованої особи або у разі необхідності внесення уточнень до відомостей про неї надсилає через страхувальника застрахованій особі відповідний запит за формою, встановленою Пенсійним фондом. Застрахована особа не пізніше ніж через тиждень з дня одержання цього запиту уточнює в ньому відомості про себе (у разі необхідності підтверджує їх документально), підписує його і через страхувальника повертає запит відповідному органу Пенсійного фонду.

Страхове свідоцтво зберігається у застрахованої особи. Воно пред'являється у разі одержання послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, укладення трудового договору (контракту), договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання робіт та надання послуг, під час прийому на навчання, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

2.3 Трудовий контракт

Чинним законодавством передбачено, що особливою формою трудового

договору с контракт.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної й творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавстом, колективним договором або угодою сторін.

Чинним законодавством передбачено, що особливою формою трудового договору є контракт. Сфера застосування контракту визначається законами України. Таким чином, прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладання з ними контракту власником або уповноваженим ним органом , громадянином може здійснюватись у випадках, прямо передбачених законами.

На сьогоднішній день, контракт може бути укладено, наприклад, з педагогічними й науково-педагогічними працівниками (ч.З ст.54 ЗУ "Про освіту"); помічником адвоката (ч.1 ст.8 ЗУ Про адвокатуру").

Питяння щодо порядку укладання контрактів при прийняти на роботу

працівників регулюється зокрема, постановою КМУ від 19 березня 1994р. № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» , наказом Мінпраці України від 15 квітня 1994р. № 23 «Про запровадження Типової форми контракту з працівником».

Контракт набуває чинності з моменту його підписання або дати , визначеної сторонами в контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною в письмовій формі. Крім того, контракт є підставою для видання накату (розпорядження) про прийняття (найняття) працівник на роботу з дня, встановленого в контракті за згодою сторін.

Контракт передбачається: обсяги пропонованої роботи й вимоги до якості іі строків її виконання; строк дії контракту; права, обов'язки і взаємна відповідальність сторін; умови оплати й організації праці : припинення іі розірвання контракту; соціально-побутові й інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей і фінансових можливостей підприємства, установи, організації, чи роботодавця. При цьому умови оплати праці й матеріального забезпеченя працівників, якими укладається контракт, визначаються угодою сторін. Розміри виплат не можуть бути меншими, ніж передбачино законодавством, угодами й колективним договором і залежить від виконання умов контракту. У контракті можуть також визначатися умови підвищення або зниження обумовленого сторонами розміру оплати праці, встановлення доплат і надбавок, премій, винагород і за підсумками роботи за рік чи інший період, участі у прибутках підприємства , організації (якщо це передбачено чинним законодавством і їхніми статутами) чи громадянина-підприємця.

На основі Типової форми контракту з працівником у контракт можуть бути зафіксовані особливі умови праці по окремим професіям і видам робіт, враховуючи їх специфіку, професійні особливості. У контракті можуть бути передбачені додаткові пільги, гарантії й компенсації, не встановлені чинним законодавством, за рахунок коштів роботодавця.

Якщо умовами контракту передбачається переїзд працівника на роботу в іншу місцевість, сторони визначають у контракті умови, гарантії й компенсації такого переїзду й умови забезпечиння працівника (а за необхідності й членів його сім'ї) житловою площею або оплату витрат за найм (піднайм) житлового приміщення чи користування готелем. Також у контракті визначаються режими робочого часу і часу відпочинку працівника. При цьому тривалість відпустки працівника не може бути меншою віл встановленої законодавством для цієї категорії працівників». Варто зауважити, якщо для службових поїздок працівник використовуватиме власний автомобіль, сторони передбачають умови виплати відповідної компенсації. За угодою сторін у контракт може бути визначені й інші умови організації праці, необхідні для виконання зобов'язань, взятих на себе сторонами.

Контракт також має передбачати зобов'язання роботодавця компенсації моральної й матеріальної шкоди, заподіяної працівникові при достроковому розірванні договору: достроковому розірванні контракту:

1) працівником із причин невиконання чи неналежного виконня роботодавцем зобов'язань, передбачених контрактом

2) роботодавцем - на підставах, не передбачених чинним законодавством і контрактом.

Крім того, слід зазначити, що одним із положень контракту ( підстави припинення іі розірвання контракту.

У випадку розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав встановлених у контракті, але не передбачених чинним законодавствам звільнення проводиться за п.8 ст.36 КзпП України з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом. При невиконанні або неналежному виконанні сторонами зобов'язань, передбачених у контракті, його може бути достроково розірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні.

Чинним законодавством передбачено, що контракт підлягає розірванню достроково на вимогу працівника: у випадку його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню робити за контрактом, при пропущенні роботодавцем законодавства про працю; при невиконанні чи неналежному виконанні роботодавцем зобов'язань, передбачених контрактом, і з інших поважних причин. Звільнення працівника у цьому випадку проводиться відповідно до ст.39 КзпП України. Також у контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чиннимм законодавством підстави його розірвання.

Контрактом можуть бути встановлені додаткові гарантії працівникові на випадок дострокового припинення контракту з незалежних від працівник причин. Слід зауважити, що за два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк. Спори між сторонами контракту розглядаються в установленому чинним законодавством порядку. Крім того, необхідно мати па увазі, що розглянутий порядок укладання контракту при прийнятті на роботу працівників не поширюється на керівників підпрємств державної форми власності.

Розділ 3. Особливості укладання трудових договорів

3.1 З молодшим спеціалістом та з неповнолітнім

Особливості укладення трудового договору з молодими спеціалістами.

Ще одним видом трудового договору є договір з молодими спеціалістами. Особливості укладення трудового договору з цією категорією працівників регулюються як КЗпП України, так і спеціальним законодавством. Зокрема, Законом України від 5 лютого 1993 р. "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (в редакції Закону від 23 березня 2000 р.) встановлено гарантії надання роботи за фахом на період не менше 3 років тим молодим спеціалістам -- випускникам державних вищих навчальних закладів та професійно-технічних училищ, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами. Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку спеціалістів для державного сектора економіки за державними контрактами. Таким молодим спеціалістам надається робота за спеціальністю не менш ніж на 3 роки у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок працевлаштування молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів регулюється такими нормативними актами:

1) Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992;

2) Положенням про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися на умовах державного контракту за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів в освітній галузі "Державне управління", затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 вересня 1997 р. № 949;

3) Положенням про працевлаштування випускників Української Академії державного управління при Президентові України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р. № 1269.

Що ж стосується молодих спеціалістів -- випускників професійних навчально-виховних закладів, то порядок їх працевлаштування регулюється Положенням про сприяння і працевлаштування випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України, затв. наказом Міністерства освіти України від 23 березня 1994 р. № 79.

Молодий спеціаліст зобов'язаний прибути до місця призначення в термін, вказаний у направленні на роботу. У разі його неприбуття за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням він зобов'язаний відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Особливості укладення трудового договору з неповнолітніми.

Чимало особливостей існує при укладенні трудового договору з неповнолітніми працівниками. Переважно вони зводяться до забезпечення цій категорії осіб додаткових гарантій.

За загальним правилом ст. 187 КЗпП України неповнолітні у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Законом визначено, що трудовий договір з неповнолітніми може укладатися по досягненню ними 16 років. Особи молодше 16 років можуть укладати трудовий договір за згодою одного з батьків або особи, яка їх заміняє: усиновителів, піклувальників. Така згода обов'язково повинна бути виражена у письмовій формі. Усі неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Законодавство забороняє укладення трудового договору з неповнолітніми на роботу з важкими, шкідливими чи небезпечними умовами праці, а також на підземні роботи.

Неповнолітнім забороняється працювати у нічний час, а також у вихідні та святкові дні. Крім того, як уже зазначалося, згідно зі ст. 24 КЗпП України трудовий договір з неповнолітніми обов'язково укладається в письмовій формі.

Неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а у сфері охорони праці, робочого часу та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Згідно зі ст. 188 Кодексу законів про працю прийом на роботу осіб віком до 16 років не допускається. Поряд з цим, за виняткових обставин приймаються на роботу особи, які досягли 15 років, але тільки за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і вищих навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час до досягнення ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного із батьків або особи, що його замінює.

Прийом на роботу осіб, які не досягли 18 років, здійснюється після обов'язкового попереднього медичного огляду, і в подальшому до досягнення ними 21 року вони підлягають щорічному обов'язковому медичному огляду.

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати їх народження.

Конвенція МОП №10 про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

Конвенція МОП №15 про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами у флоті, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

Конвенція МОП №16 про обов'язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

10. Конвенція МОП №59 про мінімальний вік дітей для прийому їх на роботу в промисловості (переглянута), 1937 р. (ратифіковано 11.08.56).

11. Конвенція МОП №60 про вік дітей для прийому їх на непромислові роботі, 1937 р. (ратифіковано 11.08.56).

12. Конвенція МОП №77 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності до праці в промисловості, 1946 р. (ратифіковано 11.08.56).

13. Конвенція МОП №78 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності до праці на непромислових роботах, 1946 р. (ратифіковано 11.08.56).

14. Конвенція МОП №79 про обмеження нічної праці дітей і підлітків на непромислових роботах, 1946 р. (ратифіковано 11.08.56).

Конвенція МОП №90 про нічну працю підлітків у промисловості (переглянута), 1948р. (ратифіковано 11.08.56).

Конвенція МОП №123 про мінімальний вік допуску на підземні роботи в шахтах і рудниках, 1965 р. (ратифіковано 04.02.70).

Конвенція МОП №138 про мінімальний вік для прийняття на роботу, 1973 р. (ратифіковано 07.03.79).

3.2 З державними службовцями та інвалідами

Особливості укладення трудового договору з державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування

Трудові відносини з державними службовцями регулюються трудовим законодавством. Однак особливості їх праці визначаються також Законом України "Про державну службу", та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження державної служби в Україні.

Усіх державних службовців за значимістю виконуваних ними функцій згідно з законодавством поділено на 7 категорій.

Укладенню трудового договору з державними службовцями 3--7 категорій передує конкурсний відбір.

Рішення про проведення конкурсу приймає керівник органу, де є вакантна посада. Воно публікується у пресі та інших засобах масової інформації не пізніше як за місяць до проведення конкурсу. Цим же керівником утворюється конкурсна комісія, яку очолює, як правило, його заступник. Особи, які бажають взяти участь у конкурсі, подають необхідні документи, зазначені в умовах конкурсу, а також декларацію про їх особисті доходи. Конкурсна комісія приймає рішення про допуск до участі у конкурсі осіб, які відповідають його умовам.

На підставі вивчення наданих документів, рефератів, а також проведених співбесід з учасниками конкурсу конкурсна комісія приймає рішення стосовно кожного учасника конкурсу шляхом голосування. Рішення комісії мають рекомендаційний характер. На його основі керівник може укласти трудовий договір з переможцем конкурсу. За рекомендацією конкурсної комісії його учасники можуть бути зараховані до кадрового резерву або прийняті на стажування.

Законодавством встановлені спеціальні правила укладення трудового договору з посадовими особами місцевого самоврядування. Якщо стосовно державних службовців застосовується законодавство про державну службу і трудове законодавство, то щодо посадових осіб органів місцевого самоврядування необхідно керуватись Законами від 6 квітня 2004 р. "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" і від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні". 7 червня 2001 р. було прийнято спеціальний Закон від 7 червня 2001 р. "Про службу в органах місцевого самоврядування". Закон "Про службу в органах місцевого самоврядування" не встановив особливостей проведення конкурсу, випробування і стажування при укладенні трудового договору з посадовими особами місцевого самоврядування. Відповідні відносини регулюються законодавством про державну службу.

Особливості укладення трудового договору з інвалідами

Деякі особливості мають трудові договори, що укладаються з інвалідами. Підбір робочого місця для інваліда здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, незалежно від її причини. При цьому обов'язково враховуються побажання інваліда, наявні в нього професійні навички та знання, а також рекомендації медико-соціальних експертних комісій.

Для працевлаштування інвалідів підприємствами встановлюються нормативи робочих місць. Вони визначаються для всіх підприємств у розмірі не менше 4% від загальної чисельності працюючих. На тих підприємствах, де працює 15--25 осіб, встановлюється норматив у межах 1 робочого місця.

Для працевлаштування інвалідів на підприємствах створюються робочі місця для інвалідів. Під ними розуміють окреме робоче місце або ділянку виробничої площі на підприємстві, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце може бути звичайним або спеціалізованим.

Спеціалізоване місце інваліда обладнується спеціальним технічним оснащенням і пристосуваннями для праці інваліда з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії. Воно може бути створене як на виробництві, так і вдома. Таке робоче місце повинно бути атестоване спеціальною комісією, до складу якої, крім представників роботодавця, входять представники органів медико-соціальних експертиз, нагляду за охороню праці і громадських організацій інвалідів.

Робоче місце для інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам і введене в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Конвенція ООН про права інвалідів була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 2006 року і набула законної сили 3 травня 2008 року. Україна підписала Конвенцію та Факультативний протокол до неї 24 вересня 2008 року, ратифікувала їх 16 грудня 2009 року, а з 6 березня поточного року Конвенція про права інвалідів набула законної сили в Україні.

«Конвенція гарантує, що особи з інвалідністю мають користуватися тими самими правами, що і всі інші люди. Тобто, Конвенція впроваджує гасло: всі різні - але всі рівні. Національне законодавство щодо соціального захисту людей з інвалідністю є достатньо прогресивним, однак його практичне впровадження має певні складнощі як на центральному рівні так і на місцевих. А отже першочерговим завданням як профільних міністерств так і Комітету Верховної Ради - є внесення змін в нормативно-правові документи, а також професійне впровадження в життя даного документу» - наголосила пані Мостіпан.

«Реалізація всіх прав людини всіма членами суспільства - в тому числі повної участі людей з інвалідністю в житті суспільства та його розвитку - є центральною місією ООН, що знайшло своє відображення в Конвенції ООН про права інвалідів», - наголосила Катерина Рибальченко, старший програмний менеджер ПРООН в Україні. «Те, що Україна є однією з країн, які ратифікували Конвенцію про права інвалідів - факт гідний високої оцінки. Але це лише перший крок. Ми маємо працювати у напрямку політик та програм, що перенесуть положення Конвенції на практику та призведуть до фактичного покращення життя людей з інвалідністю та забезпечать їм рівні можливості».

Конвенція 159 (1983 р., ратифікована в 2003 р.) про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів.

3.3 З іноземними громадянами та з роботодавцями

Особливості укладення трудового договору з іноземними громадянами

Трудове законодавство України поширюється на іноземних громадян, які працюють за трудовим договором на підприємствах України, крім випадків, передбачених законом і міжнародними договорами України.

Законодавство встановлює певні обмеження стосовно прав і свобод іноземців. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть призначатися на посади або займатися трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

Усіх іноземців можна розподілити на дві групи:

1) ті, які постійно проживають в Україні;

2) ті, які іммігрували в Україну на визначений термін для працевлаштування.

Що стосується першої групи, то вони мають право працювати на території України, або займатися іншою трудовою діяльністю нарівні з громадянами України, крім передбачених законодавством обмежень, пов'язаних з громадянством України.

Іноземці, які іммігрували в Україну з метою працевлаштування на визначений термін можуть працювати на умовах трудового договору відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Порядок оформлення іноземним громадянам та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні визначається постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028.

Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним центром зайнятості або за його дорученням -- обласними і прирівняними до них центрами зайнятості. Він видається, як правило, на строк до 1 року, однак при достатньому обгрунтуванні цей термін може бути продовжений. Максимальна тривалість безперервного перебування іноземця в Україні на підставі отриманих дозволів на працевлаштування не може перевищувати 4 років. Повторне отримання дозволу допускається не раніше ніж після 6-місячної перерви.

Що стосується громадян країн СНД, то вони підпадають під дію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 р., учасником якої є Україна. Вказана Угода передбачає, що порядок працевлаштування встановлюється законодавством тієї держави, де працюватиме особа. Держави -- учасниці Угоди визнають (без легалізації) дипломи, інші документи, що підтверджують кваліфікацію працівників.

Особливості укладення трудового договору з роботодавцями -- фізичними особами

Особливістю трудового договору з фізичною особою -- роботодавцем є те, що наймачем-роботодавцем тут є фізична особа. При цьому вона може бути як підприємцем без створення юридичної особи, так і окремим громадянином, що не займається підприємницькою діяльністю. За правилами ст. 24 КЗпП України такий договір укладається обов'язково у письмовій формі.

КЗпП передбачає його обов'язкову реєстрацію у державній службі зайнятості. Обов'язок щодо реєстрації покладається на роботодавця, який має у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати трудовий договір за місцем свого проживання.

Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою -- роботодавцем регулюється наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 р. № 260.

На реєстрацію трудовий договір подається у трьох примірниках. Крім того, роботодавець зобов'язаний подати свій паспорт, довідку про присвоєний ідентифікаційний код, а якщо він є суб'єктом підприємницької діяльності -- подається свідоцтво про державну реєстрацію. Працівник при цьому також подає паспорт, довідку про ідентифікаційний код і, якщо він раніше працював -- трудову книжку.

Трудовий договір підлягає реєстрації в день подання його на реєстрацію. При цьому посадова особа зобов'язана перевірити його зміст щодо відповідності чинному трудовому законодавству.

У разі припинення дії трудового договору відповідальна особа центру зайнятості протягом 3 днів з моменту отримання повідомлення про це повинна зняти трудовий договір з реєстрації.

На найманих працівників, які працюють у фізичної особи, заводяться трудові книжки. Така трудова книжка ведеться роботодавцем, а зберігається у працівника.

Всі записи у трудову книжку вносяться роботодавцем і підтверджуються підписом посадової особи державної служби зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір, і засвідчуються її Печаткою. Підставою внесення запису у трудову книжку є записи про реєстрацію або про знаття з реєстрації трудового договору.

Висновки

Аналіз правових норм, що регулюють порядок укладання трудових договорів дозволяє зробити наступні висновки.

Трудовий договір у сучасній системі трудового права України займає провідне місце, і його доцільно розглядати у декількох аспектах:

як угоду про працю між працівником й роботодавцем

як юридичний факт, що є однією із головних підстав виникнення трудового правовідношення;

як форму існування трудового правовідношення у часі та передумова виникнення та існування інших правовідносин, тісно пов'язаних з трудовими;

як елемент трудового правовідношення, який розкриває свій зміст у взаємних суб'єктивних правах та обов'язках його сторін.

як один із центральних правових інститутів трудового права.

Роль та значення трудового договору в сучасних господарювання зумовлюється насамперед його економіко-правовим, господарським значенням.

На цей час в науці виділились декілька тенденцій розвитку інституту трудового договору. Одна із тенденцій - обмеження сфери застосування строкових трудових договорів (контрактів) та подання розробка дієвого механізму застосування таких договорів на практиці з метою забезпечення неухильного додержання роботодавцем законних прав та інтересів найманого працівника, гарантій його правового та соціального захисту.

Наступний напрям наукового пошуку та законодавчого опрацювання стосується проблем підвищення рівня, посилений правових та соціальних гарантій у випадку перетворення строкового трудового договору на нсвизначений строк. Ця трансформація є важливою гарантією стабільності трудових відносин, забезпечення права працівник. на постійну зайнятість. Слід зазначити, що ст.39-1 КзпП не ухоплює усіх випадків трансформації строкового договору, а тому ця ситуація потребує подальшого законодавчого доопрацювання.

Ще одна тенденція - диверсифікація (розширення) видів трудового договору за суб'єктним складом, специфікою змісту трудової функції (виду трудової діяльності) правового статусу працівника.

Воля сторін с вирішальною при укладенні трудовогу договору і залишається такою ж і при припиненні правовідносин. Якщо звернутися до ст. 36 КзпП України, то можна дійти висновку, що за деякими винятками критеріями класифікації підстав припинення трудового договору сторін, яка знаходить відображення у різних формах: погодження,вимозі, ініціативи, згоді, відмові тощо.

Нa практиці спостерігається тенденція підміни інституту трудовою договору інститутом контракту. По суті контракт, як особлива форма строкового трудового договору, трансформувався в правовий інститут,що об'єднав елементи цивільного і господарського права, залишивши найманого працівника без захисту, гарантованого трудовим законодавством.

Усунення зазначених негативних тенденцій в правовому регулюванні і порушенні трудових прав працівників можливе на основі посилення контролю і нагляду за дотриманням законодавства про працю з боку правоохоронних органів. Міністерства праці і соціальної політики, и тому числі їх структурних підрозділів у регіонах, притягнення до суворо відповідальності роботодавців, що ігнорують порядок застосування трудового договору.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII

3. Закон України "Про охорону праці" від 14.10.1992 № 2694-XII

4. Закон України “ Про адвокатуру” від 19.12.1992 № 2887-XII

5. Закон України "Про колективні договори і угоди" від 01.07.1993 № 3356-XII

6. Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14.10.1992 № 2114-XII

7. Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII

8. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1993 № 2009-XII

9. Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р. №137/98-ВР

10. Закон України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР

1112. Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіна, Г. І. Чанишева. - К.: Знання, 2008р.

13. Тлевлесова С. Контракт в системі трудових відносин // Людина і праця. -2006. -№8.-с. 4

14. Тубелець І. Законодавстві про працю // Праця і зарплата. - 2005. - № 8 (204). - с. 6

15. Тубелець І. Порядок укладення трудового договору (контракту) // Праця і зарплата. - № 14. - с. 8

16. Гаврилюк О. Особливості припинення дії трудового контракту // Право України..-№ 8.-с. 19

17. Трудове право України: Академічний курс: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл./ За ред. П. Д. Пилипенко. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2006. - 285 c.

Размещено на www.allbest.ru

...