Нормативно-правовий акт як основне джерело національного права

35

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормативно-правовий акт як основне джерело національного права

ЗМІСТ

право акт нормативний підзаконний

ВСТУП

ГЛАВА 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТУ ЯК ОСНОВНОГО ДЖЕРЕЛА ПРАВА УКРАЇНИ

ГЛАВА 2. класифікація нормативно-правових актів

2.1 Поняття, ознаки та класифікація нормативно-правових актів

2.2 Закони як особливий вид нормативно-правових актів. Поняття та класифікація

2.3 Підзаконний акт як особливий вид нормативно-правових актів. Поняття та класифікація

ГЛАВА 3. межі дІї нормативно-правових актів

3.1 Дія нормативно-правового акта в часі

3.2 Дія нормативно-правового акта в просторі

3.3 Дія нормативно-правового акта за колом осіб

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Обґрунтування вибору теми та її актуальність. За багатотисячолітню історію формування права науковцями було складено цілу низку джерел, які слугували основою для розбудови та функціонування права. Через особливості умов формування та розвитку правових систем, кожній з них притаманний окремий набір джерел права. Для романо-германської правової системи, представником якої є правова система України, основним та найбільш вживаним джерелом був нормативно-правовий акт. І хоча в останні століття процеси правової інтеграції значно розширили сферу вжиття інших джерел права, таких як прецедент, нормативно-правовий акт досі залишається ключовим джерелом для держав з романо-германською правовою системою.

Нормативно-правовий акт є дуже багатогранною категорією права, яка включає у себе цілу низку письмових документів різної сили та змісту, що охоплюють усі без виключення сфери суспільного життя. Всеосяжність та універсальність нормативно-правового акту є доказом його прогресивності та сучасності як джерела права. Саме через об'ємність цієї категорії, а також надзвичайно велику кількість нормативно-правових актів я вирішив обрати цю тему для дослідження.

Мета та задачі роботи. Метою роботи є визначення характерних рис та особливостей, що дозволяють підтвердити провідну позицію нормативно-правового акту у системі джерел національного права України. Для досягнення поставленої мети визначено такі основні задачі роботи: дослідити історію становлення та розвитку нормативно-правового акту як основного джерела права України; навести класифікацію нормативно-правових актів за окремими ознаками; визначити межі дії нормативно-правових актів за різними критеріями.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є нормативно-правовий акт як основне джерело права України.

Предметом дослідження є історія розвитку нормативно-правового акту на території України, ознаки та типологія нормативно-правових актів та межі дії нормативно-правових актів..

Методи дослідження. Під час написання курсової роботи я використовував низку правових та загальнонаукових методів. Ключовим методом для написання роботи став метод аналізу нормативно-правового акту як правового явища. Аналіз будувався на основі дедуктивного методу, оскільки відправною точкою була загальна характеристика нормативно-правового акту і лише після неї проводився детальний аналіз кожного аспекту цього поняття. Під час опису видів нормативно-правових актів мені значно допоміг метод класифікації та моделювання. Неможливо не відзначити історичний метод, яким я користувався при написанні першої глави цієї роботи.

Аналіз використаних джерел та літератури. Оскільки питання сутності нормативно-правового акту є теоретичним, основою для мого дослідження стали монографії та роботи вітчизняних вчених-теоретиків юриспруденції. Зокрема варто відмітити монографії з теорії держави та права під редакцією Скакун О.Ф та Марченко М.Н. Також вагомий вклад внесли посібники з конституційного права Погорілка В.Ф та Кравченко В.В Для наведення прикладів нормативно-правових актів я використовував Конституцію України та деякі нормативно-правові акти.

Обґрунтування структури роботи. Оскільки нормативно-правовий акт є основним джерелом права на території України вже майже тисячу років, перша глава цієї роботи присвячена історичному нарису, який доводить провідну роль нормативно-правового акта у вітчизняній правовій системі. Друга глава присвячена безпосередньому аналізу нормативно-правового акта з позиції теорії права - а саме аналізу його ознак та детальній класифікації. Третя глава присвячена межам дії нормативно-правових актів, а саме їхній дії у часі, просторі та за колом осіб.

ГЛАВА 1. Історія розвитку нормативно-правового акту як основного джерела права україни

Iстоpiя розвитку нормативно-правового акту на теренах сучасної України налічує майже тисячу років. Першим відомим нам нормативно-правовим актом, що діяв на просторах сучасної України, була «Руська правда» - збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI--XII ст. на основі звичаєвого права. Подібно до ХІІ таблиць Стародавнього Риму, ця збірка являла собою акт універсальної дії, що застосовувався в усіх сферах суспільного життя. Руська правда існувала у двох варіантах - «короткому» (43 статті) та «широкому» (121 стаття). Найбільше норм коротка Руська Правда присвячує охороні життя, здоров'я і майна; вона складається з норм карного й карно-процесуального права. Проте значно більшої популярності набув пізніший варіант Руської правди - «широкий». В ньому знайшли закріплення первинні основи цивільного права та процесу, було надано більш цивілізований характер кримінальному праву через заміну кровної помсти грошовими штрафами та державними покараннями. Фактично, норми «Руської правди» регламентували основні сфері життя тогочасного суспільства. Вона визначила подальший розвиток староукраїнського права, значно вплинувши на зміст Литовських статутів [11, 145].

Литовські статути стали новою віхою у розвитку нормативно-правового акта на території України. Це був основний кодекс права Великого князівства Литовського ХVI ст.., під пануванням якого опинилася істотна частина староукраїнських земель. Протягом кількох століть Литовські статути. були основним збірником права в Україні, навіть у тій частині, яка була приєднана до Польщі. Навіть після створення Гетьманської України Литовські статути були головним джерелом українського права і становили основне джерело кодексу “Права, по которым судится Малороссийский народ”. На Правобережній Україні Литовські статути діяли аж до скасування указом царя Миколи І 25 червня 1840 р. Деякі законоположення Литовських статутів були внесені до збірника законів Російської імперії і зберегли законну силу в Чернігівській і Полтавській губерніях аж до 1917 р.

Важливу роль в регулюванні суспільних відносин в Україні відігравали договірні статті, підписані гетьманами України та козацькою старшиною, з одного боку, і російським царем та його представниками - з другого, які стали ніби зразком основного закону (конституції) України. Вони визначали не тільки правове становище України у правових відносинах з Московією, а й фіксували найважливіші проблеми внутрішнього життя України [11, 276].

Для регулювання суспільних відносин певне значення мали нормативні акти військово-адміністративної влади і російського монарха. Широке розповсюдження одержали нормативні акти гетьманської влади і Генеральної військової канцелярії. Це були гетьманські універсали, ордери, інструкції, листи, декрети та грамоти. Вони містили загальнообов'язкові норми, що визначали правове становище окремих установ, станів, осіб.

До XVIII ст. загальна система російського права на Лівобережну Україну не розповсюджувалась, вводилися у дію лише ті нормативні акти царської влади, які видавалися для цієї території. З часом, особливо на початку XVIII ст., все частіше приймаються правові акти спеціально для України, а також вводяться у дію акти загальноросійського значення. У другій половині XVIII ст., після остаточного скасування гетьманства, нормативні акти місцевого походження поступилися місцем загальнодержавному російському законодавству.

Окремого аналізу заслуговує історія конституціоналізму в Україні, яка бере свій початок ще з першої половини XVII ст.. Оскільки Конституція є ключовим нормативно-правовим актом у системі права країн з романо-германською правовою системою, така багата історія конституційного процесу свідчить не лише про велике значення нормативно-правого акту як джерела права, а й про ставлення до нього найбільш освічених верств населення.

Безпосеpеднiм початком iстоpiї укpаїнських конституцiй вважають 5 квiтня 1710p., коли в м.Бендеpах було затвеpджено «Правовий уклад та Конституція відносно прав і вольностей Війська Запорозького», укладений Пилипом Оpликом, новообpаним гетьманом Вiйська Запоpозького. Даний документ пеpедбачав ствоpення незалежної укpаїнської деpжави в межах етногpафiчної нацiональної теpитоpiї, деpжави, в якiй деpжавну владу мали б будувати за пpинципом її подiлу на законодавчу (Генеpальна Рада), виконавчу (гетьман та його уpяд) i судову (Генеpальний Суд), деpжави, яка визнає пpаво мiст на самовpядування та деpжаву, певною мipою також i соцiальну, оскiльки були окpемi пpиписи щодо соцiального захисту малоiмущих (удiв, осиpотiлих дiтей тощо). Ця Конституцiя пiсля свого пpийняття дiяла декiлька pокiв на Пpавобеpежнiй Укpаїнi (до 1714p.) [11, 201].

Iстоpiя укpаїнських конституцiй сеpедини та дpугої половини ХIX ст. пpедставлена двома конституцiйними пpоектами: «Начеpком Конституцiї Республiки» Гpигоpiя Андpузького (1848-1850pp.) та фундаментальною pоботою Михайла Дpагоманова «Вольный Союз - Вiльна Спiлка (1884p.)» [18, 214].

На початку ХХ ст. укpаїнську конституцiйно-пpавову думку яскpаво пpедставлено пpоектами Конституцiї Миколи Мiхновського («Основний закон самостiйної Укpаїни - Спiлки наpоду укpаїнського», 1905p.) та Михайла Гpушевського («Конституцiйне питання i укpаїнство в Росiї», 1905p.), якi в багатьох положеннях пpодовжили конституцiйно-пpавовi тpадицiї, закладенi М.Дpагомановим. Яскpавою стоpiнкою iстоpiї укpаїнських конституцiй є пеpiод УНР-ЗУНР (1917-1923pp.), котpий пpедставлений як низкою конституцiйних актiв (чотиpи Унiвеpсали Укpаїнської Центpальної Ради, Конституцiя УНР, закони УНР пpо деpжавнi символи, гpомадянство, нацiонально-пеpсональну автономiю i т.iн., Тимчасовий основний закон ЗУНР, її законодавство, Акт Злуки вiд 18 сiчня 1919p., конституцiйнi акти укpаїнської деpжави гетьмана Павла Скоропадського), так i низкою конституцiйних пpоектiв. Данi документи (у пеpеважнiй своїй бiльшостi) пеpедбачали вiдновлення незалежної демокpатичної укpаїнської деpжави з pеспублiканською фоpмою пpавлiння, деpжави, в якiй визнано й гаpантовано пpава особи i гpомадянина, пpава національних меншин, iнститут мiсцевого самовpядування, а деpжавна влада будується за пpинципом її подiлу на окpемi гiлки. Невід'ємною складовою iстоpiї укpаїнських конституцiй є акти конституцiйного хаpактеpу Каpпатської Укpаїни (зокpема Тимчасова Конституцiя Каpпатської Укpаїни 1939p.) та документи Укpаїнської Головної Визвольної Ради (УГВР) 1940-1950pp. (зокpема Тимчасовий устpiй УГВР 1944p.). Прийняття Конституції УНР 1918 p. завершило черговий етап розвитку конституційного процесу в Україні, найважливішим здобутком якого був його демократичний вплив на розвиток державності [18, 273].

Остаточно провідну роль нормативно-правового акта у системі джерел права було закріплено у період перебування України у складі СРСР. Радянська правова доктрина не визнавала судовий прецедент джерелом права, водночас як і правовий звичай, який до революції 1917 року мав досить велике значення навіть попри намагання влади викоренити його. Вагомий внесок у посилення позицій нормативно-правого акту як ключового джерела національно права також внесли Конституцiї Укpаїнської РСР 1919, 1929, 1937 та 1978 pокiв. Здобуття незалежності та прийняття Конституції у 1996 році підтвердило провідну роль нормативно-правового акта у системі джерел права України. І хоча нами було визначено джерелом права судовий прецедент (згідно закону «Про реалізацію рішень Європейського суду з прав людини), нормативно-правовий акт не втрачає своєї важливості та характеру провідного джерела права.

ГЛАВА 2. класифікація нормативно-правових актів

2.1 Поняття, ознаки та класифікація нормативно-правових актів

Нормативно-правовий акт -- акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа Іншими словами, нормативно-правовий акт -- це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права. У правовій системі України нормативно-правовий акт є основним джерелом права. Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права [15, 251].

Нормативно-правовий акт має наступні ознаки:

1) виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні веління. Кожен нормативно-правовий акт видається конкретним суб'єктом державно-владних повноважень, містячи у собі його вольове рішення та являючи собою елемент його внутрішньо чи зовнішньополітичного курсу. До уповноважених суб'єктів права відносяться не лише органи державної влади, а й Народ України, який здійснює своє право шляхом голосування на референдумі;

2) має офіційний характер, обов'язковий для виконання. Невиконання приписів нормативно-правового акту суб'єктами, на яких поширює дію цей нормативно-правовий акт, має наслідком притягнення до відповідальності згідно чинному законодавству;

3) спрямований на регулювання суспільних відносин. Мета кожного нормативно-правового акту - вирішення актуальних проблем та питань у окремо взятій сфері суспільних відносин, в межах якої відповідний орган має право здійснювати свої державно-владні повноваження;

4) встановлює правові норми, а також конкретні правовідносини. В кожному нормативно-правовому акті містяться приписи та норми, що породжують нові правовідносини або вдосконалюють вже існуючі;

5) може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.). Ця ознака поділяє нормативно-правові акти на два види - ті, що встановлюють правовідносини та нові правові норми (законні акти), і ті, що реалізують приписи першого виду нормативно-правових актів (підзаконні акти);

6) становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки. Цими наслідками може бути як започаткування правовідносин, так і зміна чи скасування існуючих правовідносин;

7) приймається з дотриманням певної процедури. Прийняття нормативно правового акта супроводжується складною процесуальною процедуру, дотримання якої необхідне для чинності акту, що приймається. У випадку порушення цієї процедури виникнуть підстави для визнання акту недійсним або нікчемним;

8) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

а) вид акта (закон, указ, постанова);

б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

г) дата ухвалення акта;

ґ) номер акта;

д) дані про посадову особу, яка підписала акт;

9) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів -- у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти -- у часопису «Офіційний вісник України») [14, 259].

За формою вираження нормативно-правові акти можна класифікувати на письмові, усні та конклюдентні. Найбільш поширеною є саме перша категорія, адже переважна більшість нормативно-правових актів має фіксуватися у письмовому виді. Усні та конклюдентні (акти-дії) форми нормативно-правових актів переважно вживаються на дрібному побутовому рівні або у внутрішньовідомчих правовідносинах. В цілому усні та конклюдентні нормативно-правові акти майже не використовуються, адже їхнє використання значно ускладнює контроль за законність та можливість захисту прав, порушених через виконання цих актів.

Види правових актів за юридичною субординацією: нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими; індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку; інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти.

Слід мати на увазі, що, крім зазначених класичних актів -- нормативних, індивідуальних, інтерпретаційних -- є акти змішаного нормативно-конкретного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і індивідуальних норм. Є нетипові (спеціалізовані) акти -- акти, що затверджують положення, правила статутів, або акти, що складаються з декларацій, закликів, звернень.

За юридичною силою нормативно правові акти поділяються на законні та підзаконні акти. Законні акти - це ті нормативно-правові акти, що були прийняті законодавчою владою та мають значно більшу силу. ніж підзаконні.

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1. Преамбула -- вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2. Пункти, статті -- містять вихідні одиниці нормативно-правового акта -- нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти -- на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю -- «ст.», а частини (абзаци) статей -- «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами [17, 52].

3. Глави -- є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4. Розділи -- об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи -- у глави.

5. Частини -- найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

3) іноді в одній статті містяться декілька норм права.

Відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права).

По-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми [15, 261].

По-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене -- адресовано до всіх, а Указ Президента призначити посадовця головою обласної адміністрації -- це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, -- це акт застосування норм права)

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

* загальні, тобто акти, які регулюють найбільш широкий спектр суспільних відносин на загальнодержавному рівні;

* спеціальні - акти, що регулюють правовідносини у конкретній сфері суспільних відносин на загальнодержавному рівні;

* локальні - це ті акти, межі дій яких обмежені певною адміністративно-територіальною одиницею.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

* акти встановлення норм права;

* акти заміни норм права;

* акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

* цивільні;

* кримінальні;

* адміністративні;

* кримінально-процесуальні;

* адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).

Наведемо перелік органів влади України, які уповноважені видавати певні нормативно-правові акти: Верховна Рада України -- закони і постанови; Верховна Рада Автономної Республіки Крим -- постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру); Президент України -- укази (нормативні та ненормативні) / розпорядження; Кабінет Міністрів України -- постанови і розпорядження; керівники міністерств і відомств -- нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра; Рада Міністрів Автономної Республіки Крим -- постанови, рішення і розпорядження, голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій -- розпорядження; місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети - рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень -- нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій - нормативні накази, статути, положення та інструкції [17, 60].

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

* закони;

* підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією України. Юридична чинність нормативно-правового акта -- це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості. Так, згідно положень Конституції Україні, Верховна Рада України є єдиним органом, наділеним виключними повноваженнями у законотворчій сфері, і саме вона уповноважена видавати закони .

2.2 Закони як особливий вид нормативно-правових актів. Поняття та класифікація

Закон - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає, що, по-перше, закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити. По-друге, усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають під законом, є підзаконними; вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм [12, 189].

Ознаки закону наступні:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі - вищого представницького органу (парламенту; в Україні - Верховна Рада) чи громадянського суспільства (безпосередньо народу) (шляхом референдуму).

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права).

3. Акт-документ у письмовій формі, що закріплює норми права або вводить їх зміни, місить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було.

4. Акт, що регулює найважливіші, соціально значущі суспільні відносини.

5. Акт, що має вищу юридичну чинність щодо усіх інших нормативно-правових актів, всі інші акти повинні відповідати закону і ні в чому йому не суперечити.

6. Акт, що приймається в особливому порядку, передбаченому Конституцією (законодавча процедура), у суворій відповідності з Конституцією і раніше ухваленими законами та не потребує додаткового затвердження.

7. Акт, що може бути замінений лише законом і перевірений на відповідність лише Конституційним Судом.

З метою ефективного використання виникаючої безлічі законів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином: конституції, конституційні закони, звичайні (поточні) закони, забезпечувальні (оперативні) закони. Розглянемо ці види законів детальніше.

1. Конституції -- основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян. Вони бувають двох видів: кодифіковані (становлять єдиний писаний основний закон, їх ще називають моноконституційними актами) та некодифіковані (складаються з групи законів, предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права - основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. )

2. Конституційні закони: закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т. ін.); закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції. Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.

Конституційний закон відрізняється від інших законів такими ознаками:

а) юридичною чинністю;

б) предметом регулювання -- особлива сфера. Конституційні закони, як і сама Конституція, регулюють найбільш важливі суспільні відносини на загальнодержавному рівні;

в) порядком ухвалення -- особлива, ускладнена процедура, необхідна для того, щоб уникнути безпідставно великої кількості змін в Основному Законі та забезпечити стабільність державного ладу. Процедура прийняття конституційного закону може мати спрощений, ускладнений чи змішаний характер. В Україні конституційне закріплена змішана процедура прийняття внесених змін до Конституції: спрощена (2/3 конституційного складу Верховної Ради) -- для законопроекту про внесення змін до Конституції України для всіх розділів ;ускладнена (2/3 конституційного складу Верховної Ради з наступним затвердженням всеукраїнським референдумом, призначуваним Президентом України) -- для законопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII [1, 141].

3. Звичайні закони -- регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом. Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

а) загальні закони -- закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх.

Загальні закони можуть бути:

-- кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);

-- поточні (наприклад, Закон про вибори);

б) спеціальні закони -- закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин.

4. Забезпечуючі (оперативні) закони -- нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. Їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик [12, 207].

Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

Види законів за строком дії:

1) постійні -- закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові -- закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2009 рік»);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) -- ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни). Їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.

Види законів за суб'єктами законотворчості: ухвалені громадянським суспільством (народом) у результаті референдуму; ухвалені законодавчим органом держави.

Види законів за межами дії: закони України; закони Автономної Республіки Крим.

Види законів за структурною формою: кодифіковані; некодифіковані.

Види законів за галузевою ознакою: конституційно-правові; цивільно-правові; адміністративно-правові тощо. Є ще й міжгалузеві (комплексні) -- про охорону здоров'я, у освіту та ін.

Види законів за сферами суспільного життя: закони в галузі регулювання економіки; закони в галузі регулювання політики; закони в галузі регулювання соціальної сфери; закони в галузі регулювання військової сфери та ін. Серед основних напрямків розвитку законодавства України можна виділити такі: розроблення нових законів, необхідність яких випливає з Конституції України; приведення поточних законів у відповідність до Основного Закону; адаптація поточних законів до норм європейського і міжнародного права [7, 79].

2.3 Підзаконний акт як особливий вид нормативно-правових актів. Поняття та класифікація

Підзаконні нормативно-правові акти - це акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів та не повинні суперечити їм.

Існування підзаконних нормативно-правових актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (у тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідній сфері життєдіяльності людського суспільства.

Підзаконним нормативно-правовим актам поряд з підпорядкованістю закону характерна ще одна особливість форми (джерела) права - сувора ієрархія. У підзаконних актів ця ієрархія особливо складна, вона означає таку супідрядність, за якою нижчі за рангом акти випливають з вищих, не можуть ні суперечити їм, ні змінювати чи скасовувати їх. Підзаконний нормативно-правовий акт займає, як правило, у цій ієрархії таке місце, яке посідає у системі суб'єктів правотворчості суб'єкт, що видав даний акт.

Підзаконні нормативно-правові акти можна поділити на наступні види:

1. Загальні підзаконні акти - акти, що видають державні органи загальної компетенції та відповідні колективні суб'єкти безпосередньої демократії (народ України, згідно зі ст.ст. 3, 31 Закону «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» [2, 443]) і поширюється на всіх осіб у межах держави. Це зокрема:

а) Укази і розпорядження Президента України - видані в межах його компетенції та обов'язкові для виконання на території України [1, 141]. Чинність набирають через 10 днів після дня їх офіційного обнародування, якщо інше не визначено у самому документі, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

б) Постанови Верховної Ради України нормативного характеру - постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону. Набувають чинність так само, як і акти Президента України.

в) Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, видані в межах його компетенції - самостійні загальні акти управління, що поширюються на всю територію країни і відповідно до закону можуть поширюватись на все населення [1, 141]. Якщо вони не визначають прав і обов'язків громадян, то набувають чинності з моменту прийняття, якщо більш пізній термін не передбачений у самих актах; якщо визначають права і обов'язки громадян, то набувають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

г) Накази міністерств та відомств, що мають загальнодержавне значення.

2. Місцеві підзаконні акти - компетенція територіальних об'єктів правотворчості. Вони поширюються на осіб, що мешкають та перебувають на цій території. Ці акти стосуються місцевих питань життя в межах адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, селища, села). Сюди належать:

а) Постанови, рішення і розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим - є загальними в межах даної території для всього населення.

б) Акти місцевих виконавчих органів влади - є обмежено-загальними; чинності набувають через 10 днів після державної реєстрації, але не раніше дня їх офіційного обнародування.

в) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим .

г) Рішення органів місцевого самоврядування - стосуються питань, що віднесені до відання відповідних Рад; чинності набувають з дня офіційного обнародування, якщо пізніший строк не введений відповідною Радою.

д) Нормативні накази керівників відділів та управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів.

е) Рішення, ухвалені місцевим референдумом - мають вищу юридичну силу щодо інших місцевих підзаконних актів.

ж) Рішення, ухвалені голосуванням на загальних зборах громадян [3,170].

Всередині самої підсистеми місцевих нормативних актів також діє принцип ієрархії. Нормативний акт вищої місцевої ради (обласної, районної) обов'язковий для нижчої місцевої ради.

3. Відомчі нормативні акти - підзаконні нормативні акти, що їх приймають суб'єкти галузевої компетенції. Їх дія поширюється на всі організації та на осіб, що входять до цього відомства, або на їх окрему ланку. Вони унормовують питання внутрішнього значення певного відомства - міністерства, державного комітету тощо, тобто спрямовані на урегулювання внутрішніх питань відомств. Відомчі акти складають певну систему, розрізняються за своєю юридичною силою. Найбільшу юридичну силу мають акти центральних органів (накази, інструкції міністрів, міністерств, комітетів, фондів). Відомчі нормативні акти видають також центральні органи юстиції, нагляду, контролю, що уповноважені на видання таких актів, що регламентують їх внутрішню діяльність. Серед цієї групи варто виокремити акти-рішення уповноважених об'єктів прямого народовладдя (акт, прийнятий на з'їзді чи загальних зборах учителів міста, працівників охорони здоров'я району тощо).

4. Локальні підзаконні акти - норми, предметом яких є внутрішні відносини в межах якого-небудь підприємства, установи, організації (нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього трудового розпорядку). Такі акти мають багато рис, схожих з відомчими актами, одначе їхній зміст юридична сила більш обмежені. Локальні акти - це акти внутрішньої дії (стосуються певного підприємства, організації), виражають засади децентралізації у нормативному регулюванні [12. 195].

Необхідною є класифікація підзаконних нормативних актів ще й за такими критеріями:

а) За часом дії - постійні і тимчасові.

б) За характером правотворчої компетенції - прийняті в порядку реалізації власних повноважень (нормативні акти глави держави) та прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (нормативні акти органів місцевого самоврядування).

в) За порядком прийняття - видані особисто (керівником відомства або главою місцевої державної адміністрації) та прийняті колегіально (Кабінетом Міністрів на його засіданні, місцевою Радою на її сесії).

ГЛАВА 3. МЕЖІ дІї нормативно-правових актів

Під дією нормативно-правового акта у юридичній літературі розуміють породження тих юридичних наслідків, які він передбачає. На їхню думку, таку дію визначають три параметри: час, простір і коло суб'єктів. Загалом дія нормативно-правових актів полягає у здійсненні регулятивного впливу нормативних приписів на поведінку суб'єктів. Коло відносин, на які поширюється дія будь-якого нормативно-правового акта, завжди відповідає предметові правового регулювання, в іншому випадку такий акт не буде правовим, тобто таким, що відповідає інтересам суспільства.

Отже, сфера дії нормативно-правових актів - це час, простір, коло суб'єктів, де здійснюється регулятивний вплив цих актів. Межами дії нормативно-правових актів є явища, що окреслюють часову, просторову, суб'єктну сфери дії нормативно-правових актів. Кожен нормативно-правовий акт має свої окремі сфери та межі дії, тобто для кожного з них можна виокремити часову, просторову, суб'єктну сферу дії.

3.1 Дія нормативно-правового акта в часі

Часова сфера дії нормативно-правового акта - це передбачений діючим законодавством час, на який поширюється його дія.

Дію нормативно-правового акта в часі характеризують 4 показники:

1) Момент набуття актом чинності, тобто початку його дії.

2) Напрям темпоральної дії нормативно-правового акта.

3) Момент зупинення дії нормативно-правового акта.

4) Момент припинення (скасування) дії нормативно-правового акта.

Отже, чинність нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

Порядок та терміни набрання чинності нормативно-правовими актами встановлюються в кожній державі особливими законами. В Україні ці правила сформульовані насамперед у ч.2 і 3 ст.57 Конституції України, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом [1, 141].

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Тобто в Конституції порядок набрання чинності нормативно-правовими актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття спеціального закону, якого, на жаль, ще й досі немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року №503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чинності» [5, 107].

Стаття 1 згаданого Указу визнає офіційними друкованими виданнями «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр». Регламент Верховної Ради України визнає офіційним виданням щодо актів Верховної Ради газету «Голос України».

Необхідно розглянути порядок набуття чинності різними нормативно-правовими актами.

1. Нормативні акти Верховної Ради України набирають чинність згідно ч.5 ст.94 Конституції України, Указу Президента України №503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності». Закони України набирають чинність:

а) з моменту ухвалення (Конституція України);

б) з моменту опублікування;

в) з моменту, який позначено у самому законі;

г) з часу, який вказано у постанові про введення в дію;

д) після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування по всій території України одночасно, якщо інше не передбачено самим законом або постановою про введення закону в дію.

е) закони (рішення) ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначено інший строк [5, 107].

Але за всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування в офіційному друкованому виданні.

2. Нормативні акти Президента України набирають чинності через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

3. Нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта - з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.

4. Нормативні акти міністерств і відомств набувають чинності у порядку, визначеному Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Згідно ст.1 Указу з 1 січня 1993 року нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативно-правовий акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в «Офіційному віснику України» [5, 107].

5. Рішення органів місцевого самоврядування згідно п.9 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень в дію [3,170].

6. Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій згідно ст.41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх в дію. У той же час акти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх в дію [4, 190].

Напрям темпоральної дії нормативно-правового акта (зокрема, закону) є ще однією важливою його характеристикою в часі, що визначається як дія нормативно-правового акта стосовно фактів, що виникли вже після ним чинності (нових фактів), а також тих, що виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

Перший внесок у вирішення питань про напрями дії нормативно-правових актів було зроблено Конституційним Судом України в рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року №1-рп/99. У цьому рішенні зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма) [6, 12].

1. Негайна дія нормативно-правових актів. Нормативні акти в правовій державі діють лише «вперед» і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнення юридичних наслідків лише у зв'язку з тими фактами, що виникли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою. Новий нормативний акт при цьому, за образним висловом С.Алексєєва, ніби розтинає існуючі відносини. Усі ті юридичні наслідки, які відповідно до фактів, що відбулися в минулому, вже настали, як правило, зберігають свою силу. Але новий нормативний акт діє негайно, згідно з цим усі факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію.

2. Переживаючи дія старого акта - явище, протилежне за своїм характером зворотній силі. Тут старий нормативно-правовий акт, скасований новим, за спеціальною вказівкою нового акта продовжує діяти з окремих питань. Він ніби «переживає» відведений йому термін. «Переживання» закону можливе лише у триваючих відносинах. Воно застосовується, як правило, у разі, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили в правовідносини до видання нового нормативного акта.

3. Зворотна дія нормативно-правового акта полягає в тому, що нормативно-правовий акт поширюється на всі випадки і «уперед» і «назад», тобто і на всі випадки, які відбувалися раніш, у минулому, до введення нормативно-правового акта в дію. Тому наслідки, що були законно зроблені при старому акті, визнаються неправильними і підлягають зміни відповідно до норм нового.

Загальним є правило: нормативно-правовий акт зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні нормативні акти. Вони можуть розраховувати на майбутні акти в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові нормативно-правові акти (зокрема, закони) не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.

Для фізичних та юридичних осіб діють різні правила, що визначають можливість зворотної дії нормативно-правового акта.

Стосовно фізичних осіб закони зворотної дії не мають. Але разом з тим на виконання ст.15 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ухваленого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, у ст.58 Конституції України закріплено: «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення». У цьому разі нормативно-правові мають зворотну силу. Оскільки закони, що пом'якшують або скасовують відповідальність, для фізичних осі завжди мають зворотну силу, то для застосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті закону - воно діє автоматично [9, 137].

Стосовно юридичних осіб нормативно-правові акти за загальним правилом також не мають зворотної сили. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, правило про зворотну силу не діє автоматично, коли закон пом'якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як вказав Конституційний Суд України, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки на це у нормативно-правовому акті.

Момент припинення дії нормативно-правового акта - третій параметр, яким визначається дія нормативно-правового акта в часі. Припинення чинності нормативно-правового акта означає і остаточну втрату ним юридичної сили, яку він набуває від дня (моменту) ухвалення (підписання). Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативно-правових актів:

а) закінчення терміну, на який вони були прийняті;

б) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої вітчизняної війни після її закінчення);

в) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок):

· пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом (скасування закону рішенням Конституційного Суду України у разі визнання його невідповідності Конституції України );

· фактична заміна нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Зупинення (призупинення) дії нормативно-правового акта - останній момент, що підлягає з'ясуванню при розгляді питання про дію нормативного акта в часі. Під ним звичайно розуміють тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється у порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надані йому законом. Наприклад, згідно ст.137 Конституції України «з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності» [1, 141] .

3.2 Дія нормативно-правового акта в просторі

Просторова сфера дії нормативно-правового акта - це передбачений діючим законодавством простір, на який поширюється його дія, тобто визначається територіальними межами обов'язковості акта.

Територія держави - це: суходільний простір - земна територія; водний простір - внутрішні води усередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських сил; повітряний простір над державними межами - на висоті до 35 кілометрів; військові і торгівельні судна у відкритому морі; повітряні кораблі, що знаходяться у польоті за межами України; космічні об'єкти під прапором і гербом держави; трубопроводи; підводні кабелі і нафтові морські вишки; території дипломатичних представництв і консульств за кордоном. Нормативні акти діють за територіальним та екстериторіальним принципом [15, 262].

Територіальний принцип - це дія нормативно-правових актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття та його змісту нормативно-правові акти можуть поширюватися на: всю територію України (закони України, нормативні Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України); територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів); територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих адміністрацій).

Екстериторіальний принцип - це дія нормативних актів поза межами держави. Він відомий як право екстериторіальності держав - порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам та юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків. Право екстериторіальності завжди використовувалося для обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів - особливих прав та привілеїв, якими наділяються дипломати та члени їх сімей.

Згідно ст.7 Кримінального кодексу України 2001р. «Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

...