Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеська національна морська академія

Факультет морського права і менеджменту

Кафедра адміністративного та кримінального права

Курсова робота

Функції і повноваження транспортної прокуратури

Одеса-2010



ЗМІСТ

ВСТУП

ГЛАВА 1. ВИНИКНЕННЯ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТРАНСПОРТНОЇ ПРОКУРАТУРИ

1.1 Передумови необхідності створення транспортної прокуратури

1.2 Задачі, функції та повноваження транспортної прокуратури в СРСР

ГЛАВА 2. ТРАНСПОРТНА ПРОКУРАТУРА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

2.1 Особливості організації діяльності транспортної прокуратури

2.2 Об'єктивні причини необхідності реформування транспортної прокуратури

ГЛАВА 3. ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ В МОРЕГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

3.1 Прокурорський нагляд як засіб забезпечення законності на морському транспорті

3.2 Перспективи підвищення ефективності прокурорського нагляду в море-господарському комплексі

Висновки

вступ

Обґрунтування вибору теми та її актуальність. Ще з давніх часів держава, була основною і пануючою політичною організацією суспільства, брала на себе рішення загальних економічних і соціальних питань, вживала заходів до створення таких умов, що роблять суспільство здатним існувати як цільний гармонічний організм.

Держава, делегуючи правоохоронним органам свої функції по підтримці законності і правопорядку в суспільстві, наділяє їхніми визначеними правами і, відповідно, обов'язками, що знаходять вираження в нормативних документах. У структурі органів прокуратури на різних етапах розвитку правоохоронної системи особливе місце займають транспортні прокуратури, що здійснюють нагляд за законністю на залізничному, водному і повітряному транспорті.

Ця спеціалізація враховує виняткове значення транспорту у виробничо-господарському комплексі держави, а також особливості його організації і діяльності. До них, насамперед, відносяться особливі вимоги, що пред'являються до транспорту; побудова підрозділів транспорту, а також органів внутрішніх справ на транспорті по лінійному, а не територіальному принципові; специфіка правового регулювання діяльності усіх видів транспорту. Транспортні прокуратури, будучи складовою частиною прокурорської системи, у своїй діяльності виявляють загальні властивості, характерні для всієї системи в цілому, і в той же час мають індивідуальні особливості, властивим тільки спеціалізованим прокуратурам. Створення нової правової системи демократичної України супроводжується нині проблемами економічного та соціального розвитку, поширенням правового нігілізму, зростанням рівня злочинності. Ці негативні явища, мов метастази, поширилися на весь господарський комплекс країни, включаючи і транспорт.

Мета та задачі роботи. Мета даної роботи - вивчення стану законності в транспортному комплексі України на прикладі морського господарства та місце транспортної прокуратури України в цьому як органу державного нагляду за станом законності. Для виконання поставленої мети визначено такі задачі:

1. З'ясування особливостей виникнення, становлення та розвитку транспортної прокуратури як складової частини органів прокуратури.

2. З'ясування особливостей організації діяльності та об'єктивних причин необхідності реформування транспортної прокуратури України на сучасному етапі.

4. Дослідження стану законності в море-господарському комплексі країни.

5. З'ясування місця та перспектив підвищення прокурорського нагляду в море-господарському комплексі.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження даної роботи є законність в море-господарському комплексі України, а предметом - транспортна прокуратура як орган державного нагляду за законністю.

Методи дослідження. В дослідженні використовувались ряд підходів, в рамках яких задіяні загально-правові та приватноправові методи дослідження, наприклад, метод єдності логічного та історичного, суть якого полягає в тому, що процес розвитку деяких явищ відтворюється у всій своїй багатоманітності та повноті. Також в роботі був використаний системно-структурний метод пізнання, тому що він дає великі можливості вивчення системостворюючих елементів, взаємодіючих та взаємообумовлюючих один одного. Загальним для всієї дипломної роботи є техніко-юридичний метод.

Аналіз використаних джерел та літератури. Специфіка теми даної роботи зумовлює і специфіку джерел, які були використані під час її написання. Були досліджені як нормативні акти історично-правового характеру так і сучасні.

Крім джерел при написанні цієї роботи автором використовувалась загальна та спеціальна література по темі, як робота В.М. Прусса “Правоохоронні органи на транспорті”, робота В.Т. Нора “ Прокурорський нагляд в Україні”, монографія В.Я. Тація “Прокуратура України - історія і сучасність”.

Крім того при написанні цієї дипломної роботи використовувались публікації сучасних вітчизняних науковців.

Обґрунтування структури роботи. Дана робота складається із вступу, трьох глав, висновків та переліку використаних джерел і літератури. Перша глава присвячена історії становлення та розвитку транспортної прокуратури на території України починаючи з часів СРСР. Друга глава присвячена характеристиці транспортної прокуратури незалежної України та особливостям її діяльності. Третя глава присвячена особливостям роботи транспортної прокуратури для забезпечення законності на морському транспорті. Структура роботи зумовлюється перш за все, цілями та задачами, які ставляться автором при написані даної роботи.



Глава 1. ВИНИКНЕННЯ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТРАНСПОРТНОЇ ПРОКУРАТУРИ

1.1 Передумови необхідності створення транспортної прокуратури

Ідея створення прокуратури (франц. ргосиreur, від лат. ргосиrо - піклуюся) як державного органа по підтриманню обвинувачення в судах виникла наприкінці XІІІ століття у Франції. Її утворення пов'язують з ордонансом короля Пилипа ІV, виданого у 1302 році, відповідно до якого при королівських судах створювалася посада королівських прокурорів. Починаючи з XІV століття, на прокуратуру поклали також функцію порушення карного переслідування.

Далі прокуратура розвивалася як установа, що виконувала функції обвинувачення, нагляду за діяльністю суду і виконання вироків, а також нагляду за діяльністю різних державних установ і, крім того, підтримувала інтереси осіб, що потребують у правової допомоги.

У Російській імперії, до складу якої входила й Україна, створення прокуратури нерозривно зв'язано з ім'ям Петра І, що вніс значний вклад у розвиток її органів, як і взагалі судової системи і кримінально-процесуального законодавства.

З 1710 по 1727 р. указами Петра Великого була встановлена централізація судочинства в губернських канцеляріях, створені спеціальні суди. Їх було вісім для цивільного і карного судочинства: суд у Володимирі для деяких категорій чиновників; губернський суд для Москви і її околиць; суд у Смоленську для дворянства у цій губернії тощо.

В історії української державності перші спроби конституційного закріплення судової влади зв'язані з Конституцією про права і вільності Війська Запорізького Пилипа Орлика 1710 року. Судові функції згідно даного документу ставилися гетьманському урядові, що одночасно здійснював функції виконавчої влади.

Пізніше в Малоросії діяв Суд Генеральний, а в полкових житлах суди земські, міські і підкоморські [4].

У цей же період у Росії по французькому зразку був створений інститут прокуратури (5). Указом Петра 1 у 1722 році була введена посада генерал-прокурора по нагляду за законністю у діяльності Сенату та інших державних органів.

Поряд з обов'язком обвинувачення в судах, Петро І ввів нову функцію прокуратури - нагляд за належним виконанням закону, тобто органа нагляду за точним виконанням вимог указів государя - "око государеве".

З утворенням у 1802 році Міністерства юстиції міністр юстиції почав одночасно обіймати посаду генерал-прокурора, а губернська прокуратура перетворилась в орган юстиції на місцях [7].

Судова реформа 1864 року змінила інститут прокуратури, залишивши за нею лише процесуальну функцію підтримки державного обвинувачення і нагляд за наслідком.

Відповідно до Судових статутів були введені посади прокурора при судовій палаті й окружному суді і їхніх товаришів-заступників [8]. За 196 років свого існування дореволюційному російському прокурорському наглядові були властиві, в основному, дві відносно самостійні області діяльності: загальний (адміністративний) нагляд і нагляд за виконанням законів у судах. Причому в різні періоди кожна з цих функцій мала ведуче або, навпаки, другорядне значення. Так, при Петрі І та Катерині ІІ основною функцією прокуратури був загальний нагляд, а після судової реформи 1864 року ведучою став нагляд за виконанням законів у судах.

Така організація судової системи та прокуратури діяла аж до жовтневої революції 1917 року, після якої почали створюватися нові правові установи.

Декретом “Про суд” від 24 листопаду 1917 року були утворені місцеві суди в складі судді і двох народних засідателів, а обвинувачами могли бути всі незганьблені громадяни. Майже три місяці потому обвинувачами призначалися тільки посадові особи (Декрет "Про суд" від 7 березня 1918 року), а потім уведена посада державного обвинувача (Декрет "Про революційні трибунали" від 20 листопаду 1919 року).

Ідея утворення в Україні справедливого суду знайшла відображення в Третьому Універсалі Центральної Ради в 1917 році, а потім і Конституції УНР 1918 року.

У грудні 1917 року Центральна Рада України ввела посаду прокурора в Генеральному суді Української народної республіки. У цей період здійснювали правосуддя Генеральний, губернські і повітові суди, що рік по тому були паралізовані повною залежністю від волі гетьмана. Він особисто призначав суддів усіх "рангів, прокурорів і слідчих” [11].

Даючи виняткове значення боротьбі зі злочинами на транспорті, Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет Декретом від 18 березня 1920 року "Про революційні військові залізничні трибунали" утворив систему транспортних трибуналів з інститутами прокуратури і слідства.

Слід зазначити, що транспортні трибунали і прокуратура, будучи складовою частиною судової системи, у своїй діяльності виявляли загальні властивості, характерні для всієї системи в цілому, і в той же час мали індивідуальні особливості, властиві тільки спеціалізованим органам.

На військові залізничні трибунали поширювалося "Положення про революційні військові трибунали", що визначають загальні задачі і принципи судочинства й обвинувачення. Але створювалися вони по лінійному принципі при управліннях залізниць, а підвідомчість їх складали лише справи про злочини залізничних службовців, про навмисні зазіхання на залізничне майно і перевезення вантажів, а також протиправні діяння, вчинені в смузі відводу транспортних шляхів, що загрожують функціонуванню залізничного руху.

28 травня 1922 року було прийнято "Положення про прокурорський нагляд у Російській Федерації", яким на прокуратуру покладалися функції підтримки обвинувачення в суді і, головне, загального нагляду за законністю [13].

ВЦВК Української РСР у червні 1922 року так само прийняв "Положення про прокурорський нагляд". У складі Наркомату юстиції була утворена державна прокуратура на чолі з народним комісаром юстиції, що являвся одночасно і прокурором України [14].

На прокуратуру покладалися функції загального нагляду, підтримки обвинувачення в судах, нагляду за законністю в діяльності органів попереднього слідства, участі в цивільному процесі, а також нагляду за законністю утримання слідчо арештованих під вартою.

В наступні роки інститут прокурорського нагляду розвивався й удосконалювався, відповідно до змін законодавства, що регулює організацію і порядок діяльності прокуратури.

З метою посилення боротьби зі злочинністю на транспорті і застосування до правопорушників суворої репресії ЦВК і РНК прийняли 27 листопаду 1930 року постанову "Про залізничні лінійні суди", відповідно до якого були утворені залізничні суди при Наркоматі юстиції СРСР. Розслідування кримінальних справ здійснювалося спеціальними слідчими, а прокурорський нагляд здійснював спеціальний транспортний прокурор, що назначався для цього в РРФСР відповідними крайовими (обласними) прокурорами, а в УРСР - прокурором республіки.

У зв'язку з утворенням 20 червня 1933 року Прокуратури СРСР, постановою ЦВК і РНК СРСР від 27 серпня 1933 року "Про передачу залізничних лінійних судів і транспортної прокуратури із системи народних комісаріатів юстиції союзних республік у систему Верховного Суду Союзу РСР і Прокуратури Союзу РСР" лінійні залізничні суди передавалися в організаційне керівництво транспортної колегії Верховного Суду СРСР, а транспортні прокурори - відділам транспортної Прокуратури СРСР [16].

У грудні 1933 року було прийнято "Положення про прокуратуру Союзу РСР", що визначило взаємовідносини і форми керівництва Прокуратури СРСР і союзних республік. На прокуратуру покладався нагляд за законністю і правильністю дій органів ОДПУ, міліції і виправно-трудових установ, а так само нагляд за законністю не тільки органів керування, але і місцевих органів влади.

У цей період відбувається створення прокуратури на водному транспорті. Наказом Прокурора СРСР від 25 березня 1934 року з Головної транспортної прокуратури був виділений сектор по справах водного транспорту, а 7 червня 1934 року були утворені водні транспортні суди і водні транспортні прокуратури морських і річкових басейнів у складі прокурора басейну, помічників прокурора і слідчих. Водні транспортні суди і прокуратури підпорядковувалися безпосередньо Верховному Судові СРСР і Прокуратурі СРСР.

Важливим етапом в історії становлення прокуратури з'явилася постанова ЦВК РНК СРСР від 20 липня 1936 року "Про утворення НКЮ СРСР", відповідно до якого із системи народних комісаріатів юстиції союзних і автономних республік були виділені органи прокуратури і попереднього слідства, і передані в структуру Прокуратури СРСР.

З прийняттям Конституції 1936 року підвищилась значення і роль прокурорського нагляду в Радянському Союзі як самостійного виду державної діяльності.

У наступний період прокурорський нагляд розвивався і до кінця 1936 року загалом визначилися чотири його галузі. Ці галузі були законодавчо закріплені 24 травня 1955 року Верховною Радою СРСР у "Положенні про прокурорський нагляд у СРСР" [17]: загальний нагляд, нагляд за дотриманням законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, нагляд за законністю й обґрунтованістю вироків, рішень, ухвал і постанов судових органів, а також нагляд за дотриманням законності в місцях утримання слідчо арештованих, виправно-трудових установах тощо.

Централізована система Прокуратури СРСР містила в собі прокуратури союзних республік, автономних республік, прокуратури країв і областей, міст і районів по територіальному принципі.

Поряд з територіальними прокуратурами здійснювали нагляд і спеціалізовані прокуратури: військова і транспортна, очолювані відповідно Головним військовим прокурором СРСР і Головним транспортним прокурором СРСР. Однак, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 березня 1960 року транспортні прокуратури були скасовані, а їхні функції покладалися на органи прокуратури союзних республік. За Генеральним Прокурором СРСР зберігалося право створення в необхідних випадках транспортних прокуратур.

28 лютого 1977 року наказом Генерального Прокурора СРСР із метою посилення нагляду за законністю і боротьби зі злочинністю на залізничному, водному і повітряному транспорті були створені транспортні прокуратури на правах районних у складі обласних прокуратур.

30 вересня 1979 року був прийнятий Закон " Про прокуратуру СРСР", що визначав організацію і порядок діяльності органів прокуратури, їх задачі і повноваження, виходячи з вимог нової Конституції СРСР 1977 року.

Функції прокуратури полягали в загальному нагляді, нагляді за дізнанням і попереднім слідством, нагляді за виконанням законів при розгляді справ у судах, нагляд за дотриманням законів у місцях позбавлення волі й інших мір примусового характеру, що призначалися судом.

У листопаді 1980 року були створені міжобласні транспортні прокуратури, а в Прокуратурі СРСР - Керування по нагляду за виконанням законів на транспорті. В Україні утворили шість транспортних прокуратур (на правах обласних), у тому числі Одеська транспортна прокуратура, пізніше перейменована в Південноукраїнську транспортну прокуратуру. Цим прокуратурам були безпосередньо підлеглі двадцять чотири районні транспортні прокуратури, що вийшли зі складу прокуратур областей.

Транспортні прокуратури здійснювали нагляд за станом законності по відомчій спрямованості на залізничному, водному і повітряному транспорті, незалежно від адміністративно-територіального розподілу.



1.2 Задачі, функції та повноваження транспортної прокуратури в СРСР

Ще до створення прокуратури в Радянській Росії та СРСР питання прокурорського нагляду на залізничному транспорті був вирішений Декретом Усеросійського Центрального Виконавчого Комітету від 18 березня 1920 року "Про революційні військові залізничні трибунали".

Відповідно до цього Декрету ВЦВК на Революційні Військові Залізничні трибунали поширювалася дія "Положення про Революційні Військові трибунали", затвердженого ВЦВК 20 листопаду 1919 року. По цьому Декрету Військовим Залізничним трибуналам при Управліннях залізниць були підсудні:

1) справи про всякий рід злочинів залізничних службовців, пов'язаних з порушенням правильної роботи залізниць або перешкоджаючому відновленню нормальної діяльності залізничного транспорту, до числа яких справ відносяться усі види навмисного і корисливого зазіхання як на майно залізничне, так і на довірене дорогам для перевезення, не тільки навмисне невиконання службових обов'язків(саботаж), але і явно недбале до них відношення у випадках, що мають для транспорту важливі наслідки, або при повторенні не догляд і в після дворазового стягнення дисциплінарному порядку;

2) усі справи про злочини, зробленим у смузі відчуження, по яких Революційний Військовий Залізничний Трибунал встановить ознаки діянь, що загрожують функціонуванню залізничного руху.

Першим законом про прокуратуру в Радянській державі було "Положення про прокурорський нагляд у Російській Федерації", прийняте в травні 1922 року, що визначило принципи побудови органів прокуратури. В наступні роки інститут прокурорського нагляду розвивався, змінювалося й удосконалювалося законодавство, що регулює організацію і діяльність прокуратури.

Аналіз перших законодавчих актів про радянську прокуратуру свідчить проте, що починаючи з 1923 року й аж до 1938 року, тобто до прийняття Закону "Про судоустрій СРСР і союзних республік", структура органів прокуратури, задачі і повноваження прокурорів регламентувалися в основному законодавством про судоустрій. Так, Постановою ВЦВК від 7.06.1923 року "Положення про судоустрій РРФСР" 1922 року було доповнено розділом "Про державну прокуратуру". Відповідно до цього розділу в обов'язок прокурора додатково ставилося винесення протестів на рішення й ухвали по цивільних справах, що носять публічний характер.

"Положення про судоустрій РРФСР" 1926 року значно розширило повноваження органів прокуратури. На них покладалося узгодження діяльності всіх органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, підтримка державного обвинувачення в суді і дача висновків по кримінальних справах у касаційних інстанціях, періодичне скликання нарад по боротьбі з організованою злочинністю.

Прокуророві надавалося право порушувати не тільки кримінальне, але і дисциплінарне й адміністративне провадження проти винних у порушенні закону, здійснювати нагляд за органами дізнання та попереднього слідства.

Значним етапом на шляху розвитку законодавства про прокуратуру було Положення про Верховний Суд СРСР від 23.11.1923 року, у якому розділ VII присвячувався повноваженням і структурі Прокуратури Верховного Суду На неї, разом з Верховним Судом СРСР, покладалося утвердження єдиної законності на всій території утвореного в 1922 році Союзу РСР.

З метою посилення боротьби зі злочинами, що загрожують нормальній роботі транспорту, наближення розбору справ про ці злочини до місця їхнього скоєння і прискорення здійснення дізнання та попереднього слідства, а також з метою залучення до боротьби зі злочинами на транспорті уваги широкої громадськості ЦИК і РНК прийняли 27 листопаду 1930 року Постанову "Про залізничні лінійні суди".

За цією Постановою розслідування справ про злочини, підсудних залізничним лінійним судам, повинне було вироблятися спеціальними слідчими, що призначалися в Російській Соціалістичній Федеративній Радянській Республіці відповідною крайовою(обласною) прокуратурою, а в інших республіках - прокуратурою відповідної союзної республіки.

Прокурорський нагляд по цих справах здійснювався спеціальними прокурорами, що призначалися для цього: у Російській Соціалістичній Федеративній Радянській Республіці відповідною крайовою (обласною) прокуратурою, а в інших союзних республіках прокуратурою відповідної союзної республіки.

Залізничні лінійні суди, слідчі і прокурори по транспортних справах при розслідуванні злочинів, скоєних на транспорті, повинні були не тільки встановлювати безпосередніх злочинців, але також ретельно виявляти й осіб, відповідальних за загальну затримку по розслідуванню даної справи на даній ділянці транспорту, з метою застосування до них суворих репресій.

Однак уже через три роки на зміну Постанови ЦВК і РНК СРСР від 27 листопаду 1930 року про залізничні лінійні суди Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів 27 серпня 1933 року прийняли Постанова "Про передачу залізничних лінійних судів і транспортної прокуратури залізниць із системи народних комісаріатів юстиції союзних республіку систему Верховного суду Союзу РСР і прокуратури Союзу РСР".

Відповідно до цієї Постанови залізничні лінійні суди і транспортна прокуратура залізниць передавалися із системи народних комісаріатів юстиції союзних республік відповідно в систему Верховного Суду Союзу РСР по транспортній колегії і прокуратури Союзу РСР по відділі транспортної прокуратури.

На всіх працівників транспортної колегії Верховного Суду Союзу РСР, залізничних лінійних судів і транспортної прокуратури поширювалася дія статуту про дисципліну робітників та службовців залізничного транспорту. Причому у відношенні обсягу прав по накладенню стягнень на працівників відповідних систем голова Верховного Суду Союзу РСР і Прокурор Союзу РСР прирівнювалися до народного комісара шляхів сполучення, голова транспортної колегії і головний військовий прокурор-до начальників Центральних керувань Народного комісаріату шляхів сполучення, а голови залізничних лінійних судів і транспортні прокурори залізниць до начальників районів залізниць.

Дані зміни відбулися внаслідок утворення 20 червня 1933 року Постановою ЦВК і РНК СРСР Прокуратури СРСР. Це зміцнило її організаційну єдність і централізацію. Однак у зазначений період прокуратури союзних республік усе ще продовжували залишатися в системі НКЮ союзних республік.

У грудні 1933 року було прийнято "Положення про прокуратуру Союзу РСР", що конкретизувало функцію прокуратури, визначило взаємодію і форми керівництва Прокуратури СРСР з діяльністю прокурорів союзних республік. На Прокуратуру СРСР покладалося здійснення - нагляду за законністю і правильністю дій ОДПУ,міліції і виправно-трудових установ. У випадку виявлення невідповідності виданих правових актів Конституції і постановам Уряду СРСР прокуратура опротестовувала не тільки акти органів керування, але і правові акти місцевих органів влади.

Однак вже 25 березня 1934 року наказом по Прокуратурі СРСР була зроблена перебудова апарата прокуратури в центрі і на місцях. Так, у зв'язку з виділенням з Головної Транспортної прокуратури по водному транспорті був створений сектор по справах водного транспорту, а 7 червня 1934 року були організовані водні транспортні суди і водні транспортні прокуратури. Вони підкорялися безпосередньо Верховному Судові Союзу РСР і Прокуратурі Союзу РСР. Прокуратура морських і річкових басейнів організовувалася в складі: прокурора басейну, помічників прокурора і слідчих. На них поширювався порядок накладення дисциплінарних стягнень, установлений для працівників водного транспорту.

З метою забезпечення єдності судової політики і практики в роботі органів суду і прокуратури, що обслуговують водний транспорт, 7 квітня 1936 року було прийняте Постанова ЦВК і РНК СРСР про передачу усіх водних транспортних судів і усіх водних транспортних прокуратур, що складалися до того часу в системі Народних Комісаріатів Юстиції РРФСР і БРСР, у безпосереднє підпорядкування Верховного Суду Союзу РСР і Прокуратури Союзу РСР. Витрати по змісту водних транспортних судів і водної транспортної прокуратури стали відноситися відповідно на кошториси Верховного Суду Союзу РСР і Прокуратури Союзу РСР. Важливим етапом в історії становлення прокуратури з'явилася Постанова ЦВК і РНК СРСР від 20 липня 1936 року "Про утворення НКЮ СРСР". За цією Постановою із системи народних комісаріатів юстиції союзних і автономних республік були виділені органи прокуратури і наслідку. Вони підкорялися безпосередньо Прокуророві СРСР. Таким чином, процес централізації прокуратури і перетворення її в єдину систему був довершений цілком тільки в 1936 році з прийняттям нової Конституції 1936 року

Після прийняття в 1937 році Конституції Української РСР найменування Генеральний прокурор УРСР було скасовано. Ця посада називалася Прокурор УРСР. Прокуратура республіки цілком підкорялася Прокуратурі Союзу РСР. Прокурор УРСР призначався Генеральним прокурором Союзу РСР і був йому підзвітний. Це положення прийняла і Конституція УРСР 1978 року.

Затверджене Указом Президії Верховної Ради СРСР 24 травня 1955 року "Положення про прокурорський нагляд у СРСР" складалося із шести розділів: транспортний прокуратура законність морегосподарський

1) загальні положення;

2) нагляд за виконанням законів установами, організаціями, посадовими особами і громадянами СРСР;

3) нагляд за виконанням законів у діяльності органів дізнання і попереднього наслідку;

4) нагляд за законністю й обґрунтованістю вироків, рішень, ухвал і постанов судових органів;

5) нагляд за дотриманням законності в місцях позбавлення волі;

6) структура органів прокуратури, порядок призначення і проходження служби працівників прокуратури.

Положення трохи розширило і конкретизувало повноваження органів прокуратури, а також законодавче закріпило основні положення про задачі прокурорського нагляду і методах його здійснення.

Незважаючи на те, що транспортні прокуратури довели необхідність свого існування як під час утворення прокуратури, такі в роки Великої Вітчизняної війни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 березня 1960 року вони були скасовані, а їхні функції цілком покладалися на органи прокуратури союзних республік. Однак у необхідних випадках за рішенням Генерального прокурора Союзу СРСР на залізничному і водному транспорті могли створюватися самостійні прокуратури на правах району з підпорядкуванням їх відповідним територіальним прокуратурам. З цього часу і до 1977 року кардинальних змін у діяльності прокуратури не відбувалося. Однак уже 28 лютого 1977 р. Наказом Генерального Прокурора СРСР і з метою посилення нагляду за законністю і боротьбою зі злочинністю на залізничному,водному і повітряному транспорті й у відповідності зі ст. 45 Положення про прокурорський нагляду СРСР минулому створені самостійні транспортні прокуратури на правах районних. Вони підкорялися відповідним обласним територіальним прокуратурам.

На транспортні прокуратури покладався ряд обов'язків у здійсненні попереднього розслідування по справам про злочини, скоєних на вокзалах, станціях, у депо, та інших підприємствах, в установах і організаціях залізничного транспорту, на полотнині залізниці і в населених пунктах і в смузі відводу поза населеними пунктами, у морських, річкових портах, аеропортах, потягах, на судах і в літаках, а також посадовими особами транспорту, що скоїли злочини при виконанні своїх посадових обов'язків.

Визначаючи організацію і порядок діяльності органів прокуратури, задачі і повноваження прокурорів, Закон "Про прокуратуру СРСР" від 30 листопаду 1979 року виходив з основних положень Конституції 1977 року і спирався на вже проведене відновлення законодавства, зокрема законодавство про судочинство і судоустрій. У той же час у цьому законі в порядку наступності були збережені багато норм Положення, що раніше діяло, про прокурорський нагляд у СРСР 1955 року, що зіграло визначену роль в організації і здійсненні прокурорського нагляду.

У Законі утримувалися загальні положення про прокурорському нагляді як вищому нагляді за точним і однаковим виконанням законів; принципи організації і діяльності прокуратури, зокрема, чітко визначалися складні і різноманітні задачі прокуратури і повноваження прокурорів,а також були показані основні напрямки діяльності прокуратури. У їхнє число входили:розробка разом з іншими державними органами заходів для попередження злочинів і інших правопорушень; координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю й іншими правопорушеннями; участь прокуратури в удосконалюванні законодавства і пропаганді законів. Крім цього, у Законі була позначена система органів прокуратури і їхня організація, інші питання пристрою і діяльності органів прокуратури, у тому числі порядок призначення прокурорів і слідчих прокуратури, залучення до відповідальності прокурорів і інших працівників прокуратури.

Одночасно закон розширював колегіальність у діяльності органів прокуратури і встановлював порядок у діяльності колегій. Належна увага в ньому приділено правовому статусові слідчого апарата прокуратури, визначалися вимоги, пропоновані до осіб, призначеним на посаді прокурорів слідчих тощо.

Закон про прокуратуру складається з 4-хрозділів:

1. Загальні положення

2. Система органів прокуратури і їхня організація

3. Прокурорський нагляд:

1) нагляд за виконанням законів органами державного управління, підприємствами, установами, організаціям і, посадовими особами і громадянами (загальний нагляд);

2) нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього наслідку;

3) нагляд за виконанням закону при розгляді справ у судах;

4) нагляд за дотриманням законів у місцях змісту й інших мір примусового характеру, призначуваних судом.

4. Інші питання організації і діяльності органів прокуратури.

Слід зазначити, що керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду СРСР судам з питань застосування законодавства також були обов'язковими для прокурорів, що здійснюють нагляд за виконанням законів при розгляді справ у суді.

Заслуговує на увагу питання про накази, інструкції і вказівки Генерального прокурора,що видавалися їм на підставі й у виконання законів. Ці акти були обов'язкові для всіх органів прокуратури. Вони були спрямовані на правильне й однакове виконання закону при здійсненні нагляду.

З народженням нової, незалежної держави України і знаходженням нею самостійності почалася активна робота зі створення правової бази.



Глава 2. ТРАНСПОРТНА ПРОКУРАТУРА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

2.1 Особливості організації транспортної прокуратури

Прокуратура - єдина централізована система, на яку покладаються функції підтримання державного обвинувачення в суді; представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляду за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове

Правовий статус прокуратури України, її задачі і функції визначалися Законом України " Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року, в основу якого покладені принципові положення Декларації про державний суверенітет України.

На прокуратуру були покладені функції загального нагляду, нагляду за дотриманням законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, участі в розгляді справ у судах і нагляду за дотриманням законів у місцях застосування мір примусового характеру.

Функції транспортних прокуратур залишалися без змін, робився лише ухил на підвищення ефективності нагляду за безпекою руху та експлуатацією транспортних засобів - морських і річкових судів, потягів, літаків і т.д.

З прийняттям Конституції України 1996 року органи прокуратури були переорієнтовані на підтримку обвинувачення і представництво інтересів громадян і держави в суді, як і раніше здійснювали нагляд за досудовим слідством і дотриманням законів при виконанні судових рішень та вироків.

У жовтні 1998 року транспортні прокуратури на правах обласних були скасовані рішенням Генерального прокурора України, а районні - уведені до складу прокуратур областей.

Редакція Закону України "Про Прокуратуру" від 12 липня 2001 року, проголошуючи основною задачею прокуратури нагляд (уже не вищий) за виконанням і застосуванням законів усіма юридичними і фізичними особами, тобто загальний нагляд, проте цю функцію прокуратури не містить. Втім, як і ряд інших: координації боротьби зі злочинністю, досудового слідства в самій прокуратурі, виселення іноземних громадян за межі України.

Нинішні транспортні прокуратури функціонують на правах районних, зосередивши зусилля на підвищенні ефективності нагляду по зміцненню законності і правопорядку на залізничному, водному і повітряному транспорті.

При цьому пріоритетними напрямками їхньої діяльності залишається нагляд за безпекою руху й експлуатації усіх видів транспорту, схоронністю перевезених вантажів, припинення перевезення і поширення наркотичних засобів, контрабанди тощо, слідство; нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусовогого характеру пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян.

Водночас відповідно до пункту 9 розділу XV Конституції України прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за дотриманням та застосуванням законів та функцію досудового слідства.

Зупиняючись на доцільності збереження за прокуратурою функції так званого загального нагляду за дотриманням законодавства, скажу, що час підтвердить необхідність її збереження як основного напрямку діяльності.

Такий підхід відповідає як конституційним положенням, так і сучасним реаліям соціально - економічного, політичного, правового життя суспільства та криміногенній ситуації в країні, забезпечує поступовий перехід від існуючої до майбутньої моделі прокуратури. Збереження за прокуратурою функцій нагляду за дотриманням та застосуванням законів та досудового слідства на невизначений у часі перехідний період, а потім і закріплення їх за нею на постійній основі відіграють тільки позитивну роль у становленні правової демократичної держави.

Важливою умовою забезпечення та зміцнення конституційного ладу є взаємодія правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю. Ситуація вимагає координації дій у загальнодержавному масштабі, активізації зусиль у протистоянні криміналітету. Указом Президента України від 12 лютого 2000 р. «Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю» провідна роль у цьому відведена прокуратурі.

Потреба реформування законодавства у зазначеній галузі зумовлена також вимогами розділу VII та статей 9, 13 Перехідних положень Конституції України. Напрями реформування такі.

Система та структура органів прокуратури поступово приводяться у відповідність до конституційних функцій прокуратури з урахуванням нового судоустрою та реформування органів досудового слідства.

Із введенням у дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за дотриманням законів, реформуватиметься і нагляд за дотриманням та застосуванням законів. Визначатимуться обсяги та межі повноважень прокуратури щодо здійснення представництва інтересів громадян або держави в усіх загальних та спеціалізованих судах. Встановлюватиметься коло найважливіших інтересів держави, які покликана захищати прокуратура.

Відповідно до Конституції України функція підтримання державного обвинувачення тісно пов'язується з наглядом за досудовим слідством.

На особливу увагу заслуговує питання щодо таких функцій прокуратури, як нагляд за дотриманням та застосуванням законів та слідство у кримінальних справах. Вони відповідно до пункту 9 розділу XV Перехідних положень Конституції України залишені й прокуратурою до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів, та до сформування системи досудового слідства та введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Що стосується першої функції (загальний нагляд), то при розгляді питання щодо її реформування слід мати на увазі таке.

У загальній нормі Конституції не визначено конкретного терміну, протягом якого прокуратура продовжує виконувати цю функцію, моменту, який можна вважати завершенням введення в дію відповідних законів (і яких саме), органу, котрий має констатувати цей факт.

Важливе значення тут має проблема співвідношення відомчого, позавідомчого контролю та прокурорського нагляду.

Транспортні прокуратури як ланка єдиної системи органів прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів підприємствами залізничного, морського, річкового та повітряного транспорту України, інших розташованих на території України підприємств та установ, що були підпорядковані колишньому Міністерству шляхів сполучення колишнього СРСР.

Крім того, на транспортні прокуратури відповідно до наказу Генерального прокурора України від 4 квітня 1992 р. №8 «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів на транспорті» покладено здійснення нагляду за додержанням законів, спрямованих на запобігання порушенням правил безпеки та експлуатації залізничного рухомого складу на під'їзних коліях промислових підприємств, установ та організацій, також плавучих транспортних засобів риболовецьких підприємств та господарств. При виявленні порушень, допущених посадовими особами підприємств, установ, організацій, не піднаглядних транспортним прокуратурам, прокурорам надано право вживати заходів для їх усунення та притягнення винних до відповідальності.

Таким чином, транспортні прокуратури виявляють у своїй діяльності як загальні риси, характерні для всієї системи прокуратури в цілому, так й індивідуальні особливості, властиві спеціалізованим прокуратурам. Це, передусім, стосується особливих вимог, що висуваються до транспорту, побудови підрозділів транспорту, а також органів внутрішніх справ на транспорті за лінійним, а не територіальним принципом та ін.

З метою забезпечення нагляду за додержанням законів на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті Генеральною прокуратурою був виданий наказ №3/3, згідно з яким були виділені наступні напрямки діяльності прокуратури на транспорті:

Відділу нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Генеральної прокуратури України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, транспортним прокурорам забезпечити здійснення нагляду за додержанням законів на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті відповідно до вимог Конституції України, Закону України "Про прокуратуру", галузевих наказів Генерального прокурора України.

Здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, відповідні транспортні прокурори забезпечують у межах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Відділу нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Генеральної прокуратури України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, транспортним прокурорам забезпечити нагляд за додержанням законів:

- Підприємствами, установами, організаціями і посадовими особами залізничного, морського, річкового і повітряного транспорту системи Міністерства транспорту України, метрополітенами, а також тими, що займаються експлуатацією, будівництвом, ремонтом об'єктів і матеріально-технічним забезпеченням зазначених видів транспорту, іншими підприємствами, що здійснюють діяльність, яка не є транспортною, але пов'язана з обслуговуванням пасажирів та вантажів на об'єктах транспорту, незалежно від форм власності, підпорядкованості та належності.

- Юридичними і фізичними особами, які займаються експлуатацією рухомого складу на під'їзних коліях незалежно від форм власності щодо забезпечення безпеки руху.

- Транспортним прокурорам при виявленні у ході перевірок порушень, допущених посадовими особами інших підприємств, установ і організацій, не перелічених в цьому пункті наказу, вживати заходів до їх усунення та притягнення винних до відповідальності.

- Юридичними і фізичними особами, які займаються експлуатацією планерів, дельтапланів, надлегких літальних апаратів, інших повітряних суден спортивного призначення, повітряних суден аматорської конструкції, аеростатичних апаратів та допоміжних пристроїв, що впливають на безпеку польотів, на діяльність авіації та перевезення пасажирів вказаними типами повітряних суден.

- Юридичними і фізичними особами, які займаються експлуатацією торговельних, риболовних, маломірних суден, водних мотоциклів, плавучих засобів спеціального призначення незалежно від валової місткості та довжини, веслових, парусних та парусно-моторних суден, що впливають на безпеку судноплавства, на діяльність флоту та перевезення пасажирів вказаними суднами.

- Органами санітарно-епідемічного контролю на транспорті, державного департаменту по контролю за охороною праці та державної інспекції з контролю за охороною праці на залізничному транспорті. Головною інспекцією з безпеки польотів Укравіатрансу, державною інспекцією з безпеки судноплавства та іншими спеціально уповноваженими державними органами щодо виконання ними своїх повноважень на підприємствах залізничного, водного, повітряного транспорту і в метрополітенах.

Транспортні прокурори проводять розслідування про злочини, які віднесені до підслідності слідчих прокуратури.

2.2 Об'єктивні причини необхідності реформування транспортної прокуратури

Злочинність на транспорті -- явище складне й багатогранне. Лише спільними зусиллями правоохоронних органів, громадськості та суб'єктів господарювання можна забезпечити чітку та злагоджену роботу транспорту, якісне обслуговування пасажирів, відсутність майнових претензій із боку клієнтів.

Розкрадання на залізниці, в тому числі вантажів при здійсненні перевезень, розукомплектування рухомого складу, пошкодження засобів сигналізації та зв'язку, не лише завдають збитків залізниці, а й створюють загрозу безпеці руху, оскільки можуть стати причиною аварій та катастроф.

Прокурорські перевірки збереження рухомого складу, зокрема вагонів тривалого запасу, виявили порушення законів України «Про власність», «Про залізничний транспорт» посадовими особами Шевченківської дирекції залізничних перевезень, підрозділами воєнізованої охорони, які не забезпечили збереження рухомого складу тривалого запасу, внаслідок чого поширились крадіжки комплектуючих із вагонів тривалого запасу, що призвело до їх розукомплектування.

Законом України «Про прокуратуру» (ст. 20) працівники прокуратури наділені правом безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення державних органів та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи належності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступи до документів та матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію; письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених, документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій та рахунків юридичних осіб, інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою; вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші документи, одержувати інформацію про стан законності та заходи щодо її забезпечення; викликати посадових осіб та громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушення закону, а також мають інші повноваження.

Адміністративна відповідальність як різновид юридичної відповідальності є специфічною формою адекватного реагування держави в особі її компетентних органів на негативні, протиправні діяння з боку фізичних та юридичних осіб, що скоїли правопорушення. Вона зумовлена введенням державою або повноважним державним органом певних заборон, відповідних правил поведінки та активних санкцій щодо порушників цих правил у визначених формах і порядку. Нехтування цими заборонами і правилами поведінки є правопорушенням.

Боротьба з різноманітними адміністративними проступками, які мають масовий характер, є актуальною та важливою насамперед як засіб запобігання злочинам, виховання населення в дусі поваги до законів. Це стосується також боротьби з різними видами правопорушень на залізничному транспорті.

Прокурорські перевірки свідчать, що окремі посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення на транспорті, нехтують вимогами законодавства, демонструють правовий нігілізм при розгляді справ цієї категорії і накладенні на порушників стягнень. Це не сприяє зміцненню законності та вихованню населення в дусі поваги до законів.

Під час розслідування кримінальних справ цієї категорії виникають значні труднощі при вирішенні питання про причинний зв'язок як необхідну ознаку об'єктивної сторони злочину. Очевидно, що однієї тільки послідовності у часі (спочатку порушено правило, а потім створилась небезпека для життя людей або настання інших тяжких наслідків) недостатньо для встановлення вини. Має бути доведено, що саме дії винного, який порушив правила безпеки або експлуатації транспорту, а не які-небудь інші, в тому числі випадкові, обставини викликали наслідки, передбачені ст. 276 КК України.

Варто погодитись з О. Чучаєвим, який вказує, що діяння особи може розглядатися як причина лише за умови, що наслідки, які настали, за конкретних обставин були неминучими, закономірними внаслідок порушення правил безпеки або експлуатації транспорту [2].

Однак такі прості ситуації зустрічаються нечасто. Як свідчить слідча практика, здебільшого до наслідків, передбачених ст. 276 КК України, призводить не одна якась причина, а їх сукупність, у тому числі допущені з вини кількох осіб.

Практично у кожній справі цієї категорії слідчі призначають судово-технічні експертизи, висновки яких вказують на безпосередню технічну причину випадку (інцидент, серйозний інцидент та ін.), а також коло осіб, які своїми діями (бездіяльністю) порушили ті чи інші відомчі нормативні документи, що призвело до настання наслідків, зазначених у диспозиції ст. 276 КК України.

Таким чином, з усієї сукупності причинно залежних зв'язків слідчому необхідно виявити ті, які безпосередньо призвели до наслідків, передбачених кримінальним законом, і відкинути ті, які (в кожному конкретному випадку) були умовами, але не причиною зафіксованих наслідків.

Практика прокурорського нагляду свідчить про те, що при вирішенні питання про кримінальне каране порушення правил безпеки руху і при визначенні кола причетних до цього осіб проблемі причинного зв'язку необхідно приділити першочергову увагу, оскільки формули, за якою можна було б вирішувати це питання, не існує.

Визначення причинності як умови кримінальної відповідальності - це прерогатива, в першу чергу, слідчого на підставі глибокого аналізу матеріалів кримінальної справи. Від правильності визначення причинності (в кримінально-правовому розумінні) між діями (бездіяльністю) працівників транспорту і наслідками, які настали, залежить визначення кола осіб, які мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

Віднайти універсальний критерій, який би давав можливість "автоматично" визначитись із цим питанням, неможливо.

Вважаю, що активізація боротьби з порушеннями правил безпеки руху кримінально-правовими методами є найдієвішою профілактикою цих порушень.



ГЛАВА 3. ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ В МОРЕ ГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

3.1 Прокурорський нагляд як засіб забезпечення законності в море-господарському комплексі

В прокуратурі постійно в полі зору знаходяться питання додержання вимог законодавства в діяльності морського транспорту і в першу чергу ДСК "Чорноморське морське пароплавство". Особливе занепокоєння викликає невиконання в повному обсязі державних програмних рішень щодо виведення пароплавства з економічної та фінансової кризи .

Так, у 1991р. на балансі Чорноморського морського пароплавства перебували 247 транспортних суден (пасажирських, балкерних, універсальних, танкерних, рефрижераторних, допоміжних), в нинішній момент власне на балансі ДСК ЧМП знаходяться 6 суден, 2 з яких (судна "Светлогорск", "Балашиха") готуються до продажу на металобрухт, а 4 судна (судна “Глобал Вінд”, "Глобал Скай", "Павел Мізикевич", "Композитор Римський-Корсаков") знаходились під арештом в іноземних портах за борги пароплавства зарубіжним кредиторам.

ДСК ЧМП знаходиться в стані дефолту, повної неплатоспроможності і фактичного банкрутства.

Фінансово-економічне і фактично юридичне банкрутство найбільшої в Україні і в СНД державної судноплавної компанії стало можливим внаслідок помилок у виборі програм розвитку флоту і частої заміняємості міністрів транспорту України.

Ряд нормативно-правових актів Президента України і Кабінету Міністрів України, направлених на стабілізацію фінансово-економічного положення і зміцнення законності в діяльності ДСК ЧМП до нинішнього часу залишаються невиконаними.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про негайні міри по стабілізації економічного і фінансового стану ДСК ЧМП” №480 від 03 07.95 р. та затверджений до неї План негайних заходів по стабілізації стану пароплавства виконані лише в частині передачі на протязі 1995-1998 рр. більше ніж 100 балансових суден торговельного флоту ДСК ЧМП в офшорні компанії, створені за кордоном (в Ліберії, на Мальті, на Кіпрі і в інших офшорних зонах). В інший частині Постанова Кабінету Міністрів України №480 від 03 07.95р. внаслідок неналежних дій колишніх першого віце-прем'єра Уряду і керівників Мінтрансу України, і ряду інших службових осіб була практично анульована, оскільки вже 05.01.96 р. протокольним рішенням цих службових осіб основні пункти і положення цієї постанови уряду, які визначали концепцію, мету і задачі по стабілізації економічного і фінансового стану ДСК ЧМП були зняті з контролю і реалізації. Таким чином, була зупинена робота по здійсненню державного контролю при укладанні і виконанні ДСК ЧМП зовнішньоторговельних контрактів на суму понад 100 тис. дол. США, припинені заходи по проведенню інвентаризації майна, цінних паперів, боргових зобов'язань пароплавства в середині країни і за кордоном, не вжиті заходи по підготовці нормативних і методичних документів по обліку руху, контролю за використанням валютних коштів і об'єктивного відображення прибутків, витрат, видатків в іноземній валюті по бухгалтерському балансу.

...