Добровільна відмова при незакінченому злочині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Добровільна відмова при незакінченому злочині

Харків - 2010

Зміст

юридичний правовий кримінальний злочин відмова

Вступ

1. Юридична характеристика добровільної відмови при незакінченому злочині

1.1 Поняття та ознаки добровільної відмови від вчинення злочину

1.2 Межі і мотиви добровільної відмови

1.3 Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова

2. Правові наслідки добровільної відмови від злочину

2.1 Виключення кримінальної відповідальності

2.2 Зменшення обсягу кримінальної відповідальності

3. Особливості добровільної відмови співучасників

4. Відмінність добровільної відмови від доведення злочину до кінця від дійового каяття

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Діяння, які є злочинами, і відповідальність за них визначаються виключно законами (Nullum crimen, nulla poena, sine lege). Це правило, відоме ще з римських часів, знайшло юридичне закріплення у Конституції України (ст.92) і чинному Кримінальному кодексі України (далі - КК) від 5 квітня 2001 року.

Цілком очевидно, що суспільство вправі встановлювати для злочинців кримінальну відповідальність, яка за своїм соціальним призначенням є визначеними кримінальним законом заходами державного реагування на вчинений злочин. Власне, основним призначенням Кримінального кодексу є визначення діянь, що є злочинами, а також покарань, які застосовуються до осіб, що їх вчинили (ч.2 ст.1 КК України).

За своєю юридичною суттю кримінальна відповідальність є обов'язком особи відповідати перед державою за скоєний злочин. Цей обов'язок виникає з моменту скоєння злочину, а реалізується з моменту вступу в законну силу обвинувального вироку суду.

Однак соціальний досвід свідчить, що нерідко можуть виникати такі умови, за яких для реалізації завдань, що стоять перед суспільством у справі протидії злочинності, не вимагається, щоб особа зазнала заходів кримінальної відповідальності.

Свідченням втілення у сучасному кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві принципів доцільності кримінального переслідування та економії кримінальної репресії є поширення у країнах із розвиненою демократією таких інститутів як угоди про визнання, попередження, медіація, трансакція, відмова від кримінального переслідування тощо. Ці альтернативи кримінальному переслідуванню об'єднує свого роду «реститутивний елемент», тобто намагання нейтралізувати негативні наслідки злочину поза кримінальним переслідуванням, на досудових стадіях.

Однією з таких альтернатив є заохочення особи, яка готується до вчинення злочину або навіть розпочала злочинну діяльність, не доводити злочин до кінця. Саме тому чинний Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року (далі - КК) передбачає випадки, коли за певних умов держава відмовляється від реалізації свого виключного права подальшого провадження кримінального переслідування осіб, що добровільно відмовились від вчинення злочину ( його доведення до кінця).

Розгляду такого гуманного за своєю природою інституту як добровільна відмова при незакінченому злочині, передбаченого ст.17 КК, а також окремих дискусійних питань його застосування, присвячена ця курсова робота.

1. Юридична характеристика добровільної відмови при незакінченому злочині

1.1 Поняття та ознаки добровільної відмови від вчинення злочину

Стаття 17 КК України має назву «Добровільна відмова при незакінченому злочині». Згідно з ч. 1 зазначеної статті «добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця». Згідно ч. 2 ст. 17 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Відтак добровільна відмова означає, що винний назавжди і остаточно відмовився від здійснення цього злочину. Тому відмова не буде добровільною і не виключає відповідальності, якщо злочин лише припинено на деякий час (більш чи менш тривалий), після якого винний має намір продовжити злочинні дії. Якщо ж злочин не може бути доведеним до кінця за будь-якими об'єктивними причинами (непридатні засоби, непереможний опір потерпілого, викриття охороною тощо), то тут добровільної відмови немає, а є об'єктивна неможливість завершити злочин.

Таким чином, добровільна відмова від завершення злочину - це усвідомлена, добровільна і остаточна відмова від доведення попередньої злочинної діяльності до кінця, хоча є фактична можливість її закінчити.

Аналізуючи суть і кримінально-правові наслідки добровільної відмови, варто насамперед звернути увагу на те, що законодавець розмістив відповідні норми відразу після статей 14-16 КК, які визначають особливості кримінальної відповідальності за незакінчений злочин. Системне поєднання положень ч. 1 ст. 17 КК з положеннями ч.1 ст. 14 та ст. 15 КК дає можливість визначити видову юридичну конструкцію складу добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Вона включає наступні ознаки (характеристики):

1) на певному етапі діяння (кілька діянь) особи у поєднанні з іншими обставинами утворює склад незакінченого злочину; в більшості випадків добровільна відмова від доведення злочину до кінця має місце за наявності складу готування до злочину чи складу незакінченого замаху на злочин, однак інколи добровільна відмова не виключається і за наявності складу закінченого замаху на злочин;

2) на певному етапі - у період, коли в діянні особи уже наявний склад незакінченого злочину, але ще відсутній склад такого ж закінченого злочину, - особа за своєю волею остаточно відмовляється від доведення злочину до кінця; в одних випадках така відмова передбачає обов'язкове вчинення певного діяння (кількох діянь), а в інших випадках може зводитись до рішення не вчиняти (не продовжувати вчиняти) певне діяння у майбутньому;

3) остаточна відмова від продовження злочинної діяльності має відбуватись при усвідомленні особою можливості доведення злочину до кінця; саме таке усвідомлення відрізняє добровільну відмову від вимушеної, яка, якщо вона має місце, також здійснюється особою за своєю волею, але при цьому залишається елементом складу готування до злочину чи незакінченого замаху на злочин.

4) наслідком добровільної відмови є відсутність в діянні особи складу закінченого злочину, від вчинення якого ця особа відмовилась; ця ознака добровільної відмови є обов'язковою у випадку вчинення злочину одноособово, а також для виконавця (співвиконавців) злочину (ч. 1 ст. 31 КК); що ж стосується інших співучасників злочину, то для їх добровільної відмови зазначена ознака є факультативною (ч. 2 ст. 31 КК). Див.: Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володъко М.В. та ін. / За заг. ред. проф. Я.Ю. Кондратьєва; наук. ред. Клименко В.А та Мельник М.І. - К.: Правові джерела, 2006, с. 217.

Головною ознакою добровільної відмови, як визначає більшість дослідників цієї проблеми, є припинення особою за своєю волею злочинної діяльності. Щодо інших сутнісних ознак добровільної відмови - в науці немає єдиної думки. Більшість вчених розглядає такі ознаки: добровільність, усвідомлення можливості доведення злочину до кінця і остаточність. Деякі виділяють тільки дві ознаки - добровільність і остаточність припинення злочину. Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця при цьому відносять до добровільності.

Отже, за добровільної відмови особа безумовно і назавжди припиняє готування до злочину або замах на нього. Добровільність при цьому полягає у відмові від доведення злочину до кінця з власної волі, без фізичного та психічного примусу з боку іншої особи.

Подальша конкретизація видової юридичної конструкції складу добровільної відмови від доведення злочину до кінця відбувається з урахуванням: а) стадії незакінченого злочину, на якій має місце добровільна відмова; б) особливостей кримінально-правового змісту уже вчиненого особою діяння (кількох діянь); в) моменту виникнення у особи наміру припинити (не продовжувати) розпочату злочинну діяльність.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його призупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від вчинення злочину, оскільки не припиняється загроза, небезпека заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомив, що не зможе відчинити сейф з грошима тим інструментом, що є у нього, і припиняє розпочатий злочин, щоб принести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. У цьому випадку має місце лише перерва в злочинних діях, а не добровільна відмова від злочину. Тільки остаточна відмова від доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину. При цьому добровільна відмова можлива лише тоді, коли у суб'єкта є можливість закінчити злочин і він усвідомлює цю можливість.

Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторення посягання при невдалій спробі вчинення злочину, оскільки винним зроблено все, що він вважав за необхідне для закінчення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця. Наприклад, немає добровільної відмови від спроби повторного пострілу в потерпілого у зв'язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл утворив закінчений замах на вбивство, через це добровільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована тільки при призначенні покарання. Верховний Суд України вважає, що, коли відмова сталася вже після закінчення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, його дії слід кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, що його винний хотів учинити. Див.: Кримінальне право України. Загальна частина. / За редакцією М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право. - 2003, с. 183.

Третя ознака добровільної відмови - це недоведення злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч.1 і 2 ст.15 КК, де замах на злочин визначається як діяння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володъко М.В. та ін. / За заг. ред. проф. Я.Ю. Кондратьєва; наук. ред. Клименко В.А та Мельник М.І. - К.: Правові джерела, 2006, с. 218.

Нарешті, важливою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Злочинець вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (подолати) для закінчення початого ним злочину, відсутні і йому вдасться в даних конкретних умовах його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування довів потерпілу до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої або наркотики, і, усвідомлюючи, що він може безперешкодно довести злочин до кінця, пожалів жертву і відмовився від продовження злочину. Практика Верховного Суду України в таких справах виходить з того, що «для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього і з власної волі припинила злочинні дії». Див.: Кримінальне право України. Загальна частина. / За редакцією М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право. - 2003, с. 183-184.

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення, - це не добровільна, а вимушена відмова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався відкрити сейф з коштовностями, але не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визначається за суб'єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала насправді така можливість. Наприклад, якщо суб'єкт з метою крадіжки грошей проник у помешкання каси, але, злякавшись відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи при цьому, що в сейфі не було грошей, то йдеться про добровільну відмову, хоча реальної можливості вчинення крадіжки в даній ситуації взагалі не було.

1.2 Межі і мотиви добровільної відмови

Добровільна відмова має певні об'єктивні та суб'єктивні межі, що створюються дуже специфічними факторами. Суб'єктивною межею добровільної відмови більшість фахівців визнають ситуацію, коли винна особа повністю усвідомлює наявність можливості безперешкодного чи з подоланням певних перешкод доведення злочинної діяльності до кінця. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. - К.: А.С.К., 2005, с. 253. Причини виникнення перешкод чи їх нездоланності є факторами, незалежними від винної особи. Ними можуть бути, наприклад, неспроможність насильника щодо подолання опору потерпілої чи незавершення злочину через фізіологічні причини, втрата чи непридатність знарядь вчинення злочину, різні зміни обстановки вчинення злочину.

Проте у будь-якому випадку, відмовляючись від продовження своїх злочинних дій (бездіяльності), суб'єкт повинен бути впевненим, що має фактичну (реальну) можливість для успішного завершення початого злочину, але за своєю волею не використовує цю можливість.

Разом з тим деякі науковці припускають можливість добровільної відмови і при неусвідомленні особою наявності та нездоланності перешкоди, зазначаючи при цьому, що лише «оманне усвідомлення наявності нездоланної перепони виключає добровільність відмови». Див., наприклад: Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К.: Атіка. Академія. Ельга-Н. - 2001, с. 37.

До цього додамо, що добровільна відмова можлива лише щодо злочину, який вчиняється з прямим умислом. При цьому добровільна відмова від завершення злочину виключає кримінальну відповідальність не за всі вчинені винним дії, а лише за припинений злочин, тобто за той злочин, що не був доведений до кінця. Кримінальна відповідальність не виключається за дії, що були вчинені до відмови, якщо вони містять склад якогось окремого злочину.

Об'єктивні межі добровільної відмови визначаються станом незавершеності злочину. При цьому незавершеність властива лише тим злочинам, які можуть мати стадії готування або замаху, що залежить від конструкції складу певного злочину або особливостей способу його вчинення. У злочинах із формальним складом, який не передбачає шкідливих наслідків як обов'язкових ознак, добровільна відмова можлива лише на стадіях готування і незакінченого замаху. На практиці добровільна відмова при готуванні та незакінченому замаху передбачає утримання від продовження злочинних дій.

Добровільна відмова може мати вигляд простого припинення дій, але може бути проявлена і в окремих діях - знищення документів, знарядь тощо. Найбільш важливим у добровільній відмові є питання, до якого часу, моменту вона можлива? Адже неможливо відмовитися від того, що вже вчинено, здійснено, що вже сталося. Неможлива відмова і від того, чого ще не було. Таким чином, добровільна відмова після закінчення злочину неможлива. Відтак поняття закінченого злочину і добровільної відмови від злочину є взаємовиключними. Див.: Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, 2005, с. 137.

У злочинах із матеріальним складом, який передбачає шкідливі наслідки як обов'язкові, в окремих випадках добровільна відмова можлива і на стадії закінченого замаху. Наприклад, в умисних вбивствах між злочинними діями та їх наслідками - смертю жертви - може минути певний проміжок часу через повільний розвиток причинного зв'язку. Це утворює для винної особи можливість контролювати причинний зв'язок та, нейтралізувавши його, відвернути або не допустити настання злочинного наслідку - смерті.

Об'єктивні межі добровільної відмови визначаються й іншими факторами: способом вчинення злочину, місцем, часом, обставинами, знаряддям і засобами вчинення злочину, фізичною силою, станом здоров'я винного тощо. У цілому вони мають створювати об'єктивну можливість успішного доведення злочину до кінця. При цьому утримання особи від повторення замаху на злочин, коли попередній замах був невдалим, добровільною відмовою не є, особа несе відповідальність на загальних підставах.

Разом з тим в окремих випадках межі добровільної відмови можна визначити остаточно лише за допомогою сукупності деяких об'єктивних і суб'єктивних факторів, зокрема: фізичного або психічного стану винної особи, який не перешкоджає діяти інтенсивно і цілеспрямовано при вчиненні злочину або не паралізує волю; усвідомлення наявності таких перешкод при доведенні злочину до кінця, які він може і згоден подолати; усвідомлення наявності таких невигідних для винного наслідків від вчинення злочину (наприклад, неминучої відповідальності), які він згоден сприйняти. При негативному значенні цих факторів відмова від вчинення злочину буде вимушеною. Див.: Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. - К.: А.С.К., 2005, с. 255.

Мотиви добровільної відмови такої особи від доведення злочину до кінця можуть бути найрізноманітнішими. Вони залежать від багатьох обставин: характеристики особи злочинця, його моральних якостей, характеру злочину, характеристики і поведінки потерпілої особи, ступеня наполегливості суб'єкта при вчиненні злочину, обстановки його вчинення тощо. Тому зазначеними мотивами можуть бути: усвідомлення аморальності діяння, каяття, бажання виправитися, страх перед відповідальністю і покаранням, співчуття до потерпілої особи тощо. І хоча ці мотиви не мають кримінально-правового значення, але їх встановлення має значення для вирішення питання про наявність чи відсутність добровільності відмови. Кримінальне право України. Загальна частина. / За редакцією М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право. - 2003, с. 187.

1.3 Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова

Добровільна відмова від злочину можлива тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, оскільки тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Добровільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, оскільки є всі елементи складу злочину і відмовитися від завершеного посягання вже неможливо, воно незворотне. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володъко М.В. та ін. / За заг. ред. проф. Я.Ю. Кондратьєва; наук. ред. Клименко В.А та Мельник М.І. - К.: Правові джерела, 2006, с. 220.

На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива майже у всіх випадках (крім випадків, коли готування до злочину містить склад уже закінченого злочину, наприклад, у ст.257 КК «Бандитизм»), причому у формі простої (чистої) бездіяльності. Утримання від подальших дій із створення умов для вчинення злочину усуває небезпеку для об'єкта, який охороняється кримінальним законом і виключає можливість вчинення злочину. При цьому можуть бути зроблені і якісь дії з ліквідації створених умов для вчинення злочину. Проте вони не обов'язкові і не мають значення для встановлення добровільної відмови (наприклад, особа знищує придбану зброю, або пристосований засіб, або знаряддя злочину). Див.: Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, 2005, с. 138.

На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достатньо утримання від подальших дій, які були безпосередньо спрямовані на вчинення злочину. Власне, саме для цієї практичної потреби і розподіляються замахи на закінчений і незакінчений.

Щодо стадії закінченого замаху, то тут міркування фахівців розбігаються. Одні вважають, що оскільки в стадії закінченого замаху винним учинені уже були всі дії, які, на його думку, були необхідні для досягнення бажаних наслідків, то в такому разі добровільна відмова (від учиненого) уже неможлива. В таких випадках може йтися лише про діяльне каяття, що не є тією обставиною, яка виключає відповідальність, а лише такою, що пом'якшує її. Інші вважають, що і в стадії закінченого замаху добровільна відмова можлива, але лише тоді, коли винний має владу над подіями і може відвернути виникнення злочинних наслідків (погасити пожежу, дати потерпілому протиотруту тощо). У тих же випадках, коли винний не може втрутитися в події і не може володіти ними за відсутністю перерви в часі між дією та її наслідком, добровільна відмова в стадії закінченого замаху неможлива. Наприклад, при пострілі в потерпілого при замаху на вбивство, або сказаних образливих слів тощо. Див.: Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, 2005, с. 139.

Як зазначається у літературі, на стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням та ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитись і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Наприклад, особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення його життя, а потім врятувала його; суб'єкт залишив ввімкнену електроплиту з метою зробити пожежу, а коли пожежа виникла, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише завдяки активним діям.

Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розвиток причинного зв'язку вже закінчився, добровільна відмова на стадії закінченого замаху неможлива; тут може мати місце лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин. Наприклад, суб'єкт, бажаючи вбити, зробив постріл у потерпілого, але не влучив. Тут від замаху на вбивство вже відмовитися не можна; можлива лише відмова від повторного замаху на життя потерпілого. Кримінальне право України. Загальна частина. / За редакцією М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право. - 2003, с. 186-187.

Якщо ж у діянні (діях або бездіяльності), яке вчинене особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинене готування або замах відповідальність виключається. Наприклад, особа, яка незаконно виготовила зброю для вбивства і добровільно відмовилася від нього, але зброю не здала органам влади, не підлягає відповідальності за готування до вбивства, але відповідатиме за ст. 263 КК за незаконне виготовлення і зберігання зброї.

Таким чином, при відповіді на запитання, на якій стадії злочинної діяльності можлива добровільна відмова, у науковій літературі здебільшого йдеться про стадії готування і замаху. Після закінчення злочину добровільна відмова перестає бути можливою. Тому можливе лише діяльне каяття (як то усунення заподіяної шкоди, відшкодування збитків тощо), яке є обставиною, що значно пом'якшує відповідальність. У деяких випадках діяльне каяття визнається законом підставою для звільнення винної особи від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст.111, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 311 КК).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що положення ст.17 КК мають велике значення в попередженні закінчення злочинів, оскільки сприяють відмові від продовження і завершення розпочатого особою злочину. Положення розглянутих норм закону про добровільну відмову можуть бути використані й іншими особами для попередження злочинів.

З приводу правових наслідків добровільної відмови у літературі висловлювались різні судження: одні науковці вважають, що добровільна відмова виключає кримінальну відповідальність за дії, вчинені до добровільної відмови Див., наприклад: Кримінальне право України. Загальна частина. / За редакцією М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право. - 2003, с. 187; Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, 2005, с.287-288; Уголовный кодекс Украины. Комментарий / Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова.- Xарьков: ООО «Одиссей», 2001, с. 49., інші - що така відмова служить підставою звільнення від відповідальності Див.: Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. - К.: Атіка, 2004, с.97-106; Курс российского уголовного права. Общая часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. - М: СПАРК, 2001, с. 334-335., треті - що при добровільній відмові особа не підлягає кримінальній відповідальності. Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Кантон, 2004, с.63; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / Відповідальний редактор С.С. Яценко. - К.: “АСК”, 2004, с. 34.

Досить широкий спектр думок щодо проблеми, що розглядається, можна пояснити тим, що законодавець як у попередньому КК 1960 року, так і в чинному, для визначення правових наслідків відмови особи від доведення злочину до кінця використовує поняття «не підлягає кримінальній відповідальності». Наприклад, у ч.1 ст.31 КК передбачено, що у разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 КК. Що ж стосується власне ст.17 КК, то з її змісту незрозуміло, чи особа, що добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності, чи вона звільняється від такої відповідальності. Тому необхідно чітко визначити, чи виключається кримінальна відповідальність особи при добровільній відмові за діяння, вчинені до моменту такої відмови, чи особа все ж таки підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ці дії.

Зроблений аналіз дає підстави стверджувати, що виключення кримінальної відповідальності можливе тоді, коли особа добровільно припинила злочинну діяльність на стадії готування або незакінченого замаху. Якщо ж така діяльність припиняється на стадії закінченого замаху, у передбачених законом випадках можливе її звільнення від кримінальної відповідальності або врахування факту добровільної відмови в якості пом'якшуючої обставини при призначенні покарання.

При виключенні кримінальної відповідальності в діях особи відсутній склад злочину, в тому числі і незакінченого, а при звільненні від такої відповідальності вчинення саме такого злочину (незакінченого) є обов'язковою передумовою звільнення.

Таким чином, відмова від продовження злочинної діяльності може бути пов'язана з повним (виключає кримінальну відповідальність) або частковим (звільняє від кримінальної відповідальності або зменшує покарання) відверненням шкідливих наслідків злочинних дій, що вчиняються.

2. Правові наслідки добровільної відмови від злочину

2.1 Виключення кримінальної відповідальності

Згідно з ч. 1 ст. 17 КК «добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця».

Відповідно до наведеної норми добровільна відмова від злочину є самостійною підставою виключення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, оскільки шляхом добровільної відмови особа усуває створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне заподіяння шкоди об'єкту, перешкоджає закінченню злочину.

Відтак «кримінальна відповідальність за конкретний злочин виключається, якщо особа добровільно і остаточно відмовилась від завершення цього злочину, від доведення його до кінця». Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, 2005, с. 68. Тому добровільна відмова від злочину - це обставина, що повністю виключає кримінальну відповідальність, а не лише пом'якшує її. Відповідно «…правозастосовчий орган, застосовуючи положення ч.1 ст.17 КК, повинен вказати у відповідному процесуальному документі, що в діянні особи відсутній склад злочину, і послатись на п.2 ст.6 КПК України». Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / Відповідальний редактор С.С. Яценко. - К.: “АСК”, 2004, с. 33.

Відмова продовжити злочин виключає кримінальну відповідальність лише за сукупністю таких умов: якщо відмова від завершення злочину була добровільною, а не вимушеною, тобто таке рішення винний прийняв самостійно і добровільно. Мотиви відмови можуть бути різними і значення не мають - страх, жаль до потерпілого, каяття, муки совісті, сумління тощо. Ініціатива відмови може бути власною або надходити від інших осіб - головне, щоб рішення про відмову було власним, щоб у ньому відобразилася воля самого суб'єкта, тобто щоб він не був до цього примушений, оскільки в такому разі відмова не є добровільною.

Але добровільна відмова не завжди виключає відповідальність, тобто не всяке припинення злочину виключає відповідальність за вчинене. Згідно з ч. 2 ст. 17 КК «особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину».

Кримінальна відповідальність за розпочату злочинну діяльність ґрунтується на тому, що злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного (який намагався його вчинити). Відповідно якщо злочин не доведено до кінця за волею винного (особа добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця), то ця особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину або незакінчений замах на злочин.

2.2 Зменшення обсягу кримінальної відповідальності

Як вже зазначалось, виключення кримінальної відповідальності можливе тоді, коли особа добровільно припинила злочинну діяльність на стадії готування або незакінченого замаху. Якщо ж така діяльність припиняється на стадії закінченого замаху, у передбачених законом випадках можливе її звільнення від кримінальної відповідальності або врахування факту добровільної відмови в якості пом'якшуючої обставини при призначенні покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи. Звільнення від кримінальної відповідальності певної категорії злочинців «...є проявом загальної тенденції розвитку кримінального законодавства у напрямі пом'якшення відповідальності за злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені вперше, законодавчим втіленням державного гуманізму, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися». Узагальнення судової практики «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ» // Вісник Верховного Суду України. - 2004.- № 2, с. 27.

Загальна частина КК передбачає декілька підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, серед яких є добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17) і звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості (ст. 45).

Звільнення від кримінальної відповідальності є виключним повноваженням (прерогативою) суду. Воно є засобом кримінально-правового реагування держави на вчинений злочин, що не пов'язаний з реалізацією потенційної кримінальної відповідальності. Див.: Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. - К.: Атіка, 2004, с. 50. Тому при звільненні від кримінальної відповідальності суттєвим фактом є відмова держави від реалізації своїх повноважень щодо обмеження передбачених КК прав і свобод злочинця. Оформлення ж такої відмови документально покладається кримінальним законом на суд, який тільки й може звільнити особу від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Але злочин - це завжди винна поведінка особи. У зв'язку з цим окремі науковці свого часу вказували, що «...звільнення від кримінальної відповідальності ...означає визнання особи винною». Див.: Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. - М.: Юридическая литература, 1974, с. 216.

Такий підхід був підданий критиці науковцями ще за радянських часів. Одні противники наведеного твердження пропонували відмовитися від визнання особи винною у вчиненні злочину при звільненні її від кримінальної відповідальності, Див.: Ной И.С. Новое в трактовке основных уголовно-правовых понятий. // Советское государство и право. - 1982, №7, с. 92. інші стверджували, що суд може звільнити особу від кримінального покарання, визнавши її винною у вчиненні злочину, а органи попереднього слідства можуть з тих же підстав відмовитися від кримінального переслідування такої особи, не вирішуючи наперед питання про її винуватість у вчиненні злочину, Див.: Головко Л.В. Освобождение от уголовной ответствен-ности и освобождение от уголовного преследования: соотноше-ние понятий. // Государство и право. - 2000, № 6, с. 50-51. треті цілком слушно зазначали, що до тих пір, поки особа не визнана такою, що вчинила злочин, ні покласти на неї кримінальну відповідальність, ні звільнити її від такої неможливо. А тому питання про можливість звільнення конкретної особи від кримінальної відповідальності за вчинене настає тільки тоді, коли ця особа скоїла діяння, яке визнано злочином. Див.: Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. - К.: Наукова думка, 1987, с. 20. Інакше кажучи, питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності виникає тільки в тих випадках, коли були всі підстави для покладення на неї такої відповідальності.

Разом з тим у цьому випадку виникає колізія, коли суд одночасно і покладає на особу кримінальну відповідальність, і звільняє від неї. Відтак при звільненні від кримінальної відповідальності особа звільняється від винесення обвинувального вироку. Саме з такого припущення виходять більшість науковців, пропонуючи визначення поняття «звільнення від кримінальної відповідальності».

Іноді під звільненням від кримінальної відповідальності розуміють звільнення від наслідків, що становлять зміст такої відповідальності, тобто від осуду, кримінального покарання і наявності судимості. На думку деяких авторів, звільнення від кримінальної відповідальності - це незастосування по відношенню до особи, винної у вчиненні суспільно небезпечного діяння, негативних правових наслідків, передбачених законом за його вчинення, в силу відпадання чи суттєвого зниження суспільної небезпечності злочинного діяння чи особи, яка його вчинила. Докладніше про це див.: Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. - К.: Атіка, 2004, с. 56-57.

На думку П.С. Матишевського, звільнення від кримінальної відповідальності - це наявність законних підстав та певних умов, які обумовлюють звільнення особи, яка вчинила злочин, від її обов'язку піддатися судовому осуду і перетерпіти покарання. Див.: Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. - К.: А.С.К., 2005, с. 219-220. С.С. Яценко вважає, що звільнення від кримінальної відповідальності - це здійснювана відповідно до кримінального, кримінально-процесуального закону відмова держави в особі відповідного суду від застосування заходів кримінально-правового характеру щодо осіб, які вчинили злочин. Див.: Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / Відповідальний редактор С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2004, с. 99. Подібним чином визначає звільнення від кримінальної відповідальності і О.О. Дудоров, зазначаючи, що під звільненням від кримінальної відповідальності розуміється відмова держави в особі компетентних органів від притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володъко М.В. та ін. / За заг. ред. проф. Я.Ю. Кондратьєва; наук. ред. Клименко В.А та Мельник М.І. - К.: Правові джерела, 2006, с. 254-255. Ю.В. Баулін, виходячи із власного бачення видів кримінальної відповідальності (потенційної і реальної), стверджує, що особа звільняється саме від реалізації потенційної відповідальності, адже звільнення від відповідальності відбувається до початкового моменту реальної кримінальної відповідальності, яка починається з моменту набрання чинності обвинувальним вироком суду. Немає вироку, - пише автор, - немає реальної кримінальної відповідальності, а отже, особу звільняють від потенційної кримінальної відповідальності. Така відповідальність вже в потенції закріплена в санкції кримінально-правової норми, однак ця потенція не переходить в дійсність, оскільки суд не виносить вирок, а припиняє провадження у справі. Див.: Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. - К.: Атіка, 2004, с.57-58.

Варто погодитись із думкою Ю.В. Бауліна, що КК під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє звільнення лише від майбутньої, потенційної відповідальності. Звільнення від реальної кримінальної відповідальності становить, по суті, звільнення від призначення покарання або звільнення від відбування призначеного покарання, або звільнення від подальшого відбування покарання чи дострокове зняття судимості.

Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності - це передбачена законом відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її певних прав і свобод, визначених КК України.

Тому звільнення від кримінальної відповідальності необхідно відмежовувати від виключення такої відповідальності, яке має місце у випадках, передбачених розділом VІІІ Особливої частини КК, коли в діях особи відсутній склад злочину, тобто підстава кримінальної відповідальності, а отже, особу нема від чого звільняти.

Як вже зазначалось, об'єктивною стороною добровільної відмови є припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин. Саме внаслідок цих обставин виникає підстава для звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Останні сумніви щодо правильності такої позиції у автора цієї роботи зникли після уважного вивчення монографії Ю.В. Бауліна «Звільнення від кримінальної відповідальності». На сорока сторінках своєї праці загальним обсягом 296 сторінок автор переконливо довів, що у випадку, передбаченому ст.17 КК, має місце (можливе) саме звільнення від відповідальності, а не виключення такої відповідальності внаслідок втрати особою ознаки суспільної небезпечності. Див.: Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. - К.: Атіка, 2004, с. 87-126.

Автор, зокрема, зазначає, що вчинене особою діяння до добровільної відмови містить склад незакінченого злочину і на момент вчинення є суспільно небезпечним, а отже, кримінальна відповідальність у такому разі не виключається, а добровільна відмова (сам акт добровільної відмови) є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності». Там само, с. 92.

Усе викладене дозволяє зробити висновок, що до моменту добровільної відмови суб'єкт вчиняє діяння, які містять склад незакінченого злочину, тобто в його діянні наявна підстава кримінальної відповідальності. При цьому важливо, щоб злочин був незакінченим не тільки у суб'єктивній уяві особи, але, перш за все, він об'єктивно має бути таким, тобто вчинене особою діяння не повинно відповідати всім ознакам об'єктивної сторони певного складу закінченого злочину, передбаченого в Особливій частині КК.

Тому добровільна відмова служить підставою саме звільнення особи від кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, а не виключення такої відповідальності (як у випадку готування або незакінченого замаху). Відповідно передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з її добровільною відмовою є вчинення нею закінченого замаху на злочин.

Якщо ж суд не знайде достатніх підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, він може скористатися своїм правом визнати добровільну відмову на стадії закінченого замаху обставиною, яка пом'якшує відповідальність і відповідно - покарання.

Відповідно до ст. 65 КК загальні засади призначення покарання складаються з трьох критеріїв. Суд призначає покарання: 1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Важливе значення при призначенні покарання мають обставини, які пом'якшують покарання. Під обставинами, які пом'якшують покарання, мають на увазі різного роду чинники, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які відповідно зменшують суспільну небезпечність злочину і злочинця, а отже, і ступінь його відповідальності.

Обставини, які пом'якшують покарання, мають велике значення при призначенні покарання. Врахування обставин, які пом'якшують покарання, дає суду право:

а) призначити покарання ближче до мінімуму санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин;

б) при альтернативній санкції призначити менш суворий вид покарання, передбачений у ній;

в) керуючись ст.69 КК, застосувати покарання більш м'яке, ніж передбачено законом.

Обставини, які пом'якшують покарання (їх дев'ять), визначені у ч.1 ст.66 КК. Разом з тим перелік передбачених законом обставин, які пом'якшують покарання, у відповідності із ч.2 ст.66 КК не є вичерпним, що дає суду можливість враховувати як обставини, що пом'якшують, і такі, що в законі прямо не зазначені, проте суди широко враховують при призначенні покарання, наприклад, бездоганна трудова діяльність, зразкова поведінка до вчинення злочину, поганий стан здоров'я, наявність на утриманні підсудного непрацездатних членів сім'ї, а також добровільна відмова від доведення злочину до кінця на стадії закінченого замаху за відсутності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності.

3. Особливості добровільної відмови співучасників

У статті 31 КК регулюється питання про добровільну відмову співучасників. Причому самого визначення добровільної відмови співучасників закон не дає, відсилаючи до ст. 17 КК, в якій визначається загальне поняття добровільної відмови. Це означає, що при добровільній відмові співучасників злочин не повинний бути доведений до кінця при усвідомленні винним фактичної можливості завершити злочин, закінчити його. З урахуванням цього факту добровільна відмова при співучасті - це «остаточне припинення за волею співучасника розпочатої ним злочинної діяльності або вжиття певного заходу для запобігання можливому злочинному наслідку». Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / Відповідальний редактор С.С. Яценко. - К.: “АСК”, 2004, с. 56.

У ст. 31 КК передбачено два випадки, коли співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за наявності визначених в законі (ст. 17 КК) умов: 1) при добровільній відмові лише виконавця (співвиконавця) від доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 31 КК); 2) при добровільній відмові лише організатора, підбурювача чи пособника від продовження дій, обумовлених їх співучастю у злочині (ч. 2 ст. 31 КК); 3) у разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування чи замах на злочин, залежно від того, на якій стадії його діяльність було припинено (ч. 3 ст. 31 КК).

Оскільки при співучасті діє не одна, а декілька осіб, причому їх дії здебільшого опосередковані свідомою поведінкою виконавця злочину, відповідно тут застосовуються такі положення:

1) Добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст.17 КК і не має особливостей порівняно з добровільною відмовою особи, яка діє індивідуально.

2) Інші співучасники при добровільній відмові виконавця несуть відповідальність за готування до злочину або замах на злочин, залежно від того, на якій з цих стадій добровільно відмовився від доведення злочину до кінця виконавець (ч. 1 ст. 31 КК). На практиці мав місце такий випадок. Троє співучасників домовилися вчинити підпал будівлі з помсти до його власника. Підбурювач умовив виконавця вчинити цей підпал, а пособник приготував і дав виконавцю бензин та інші предмети, необхідні для підпалу. Виконавець, з'явившись на місце злочину, пристосував все необхідне для підпалу, навіть запалив полум'я, але, усвідомлюючи повну можливість вчинити задумане, підпалювати будівлю не став, полум'я загасив, тому що злякався відповідальності. У цій ситуації виконавець відповідальності не несе відповідно до ст. 17 КК, а підбурювач і пособник від відповідальності не звільняються. Вони винні в замаху на підпал, тому що дії виконавця були доведені до цієї стаді. Тому кваліфікація дій цих співучасників настає за ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 194 КК. Див.: Кримінальне право України. Загальна частина. / За редакцією М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право. - 2003, с. 214.

Отже, за загальним правилом «при добровільній відмові виконавця від вчинення злочину (доведення злочину до кінця) інші співучасники від відповідальності не звільняються». Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К.: Атіка. Академія. Ельга-Н. - 2001, с. 76. У цьому випадку дії організатора, підбурювача та пособника тягнуть відповідальність за готування до злочину або за замах на вчинення злочину. У разі недоведення виконавцем злочину до кінця з незалежних від нього причин організатор, підбурювач і пособник мають відповідати за співучасть у замаху на злочин.

Складнішим є питання про добровільну відмову співвиконавця. Частина 1 ст. 31 КК відсилає в таких випадках до ст. 17, що означає - добровільна відмова співвиконавця може виявлятися в дії (бездіяльності), внаслідок яких запобігається завершення злочину іншими співвиконавцями:

а) передусім, така відмова можлива на стадії готування до злочину і незакінченого замаху. Вона може бути виражена в активних діях співвиконавця - вмовив інших виконавців не вчиняти злочин, повідомив міліцію і завдяки цьому співучасники були затримані, попередив жертву і вона змогла сховатися тощо. Але добровільна відмова тут можлива і шляхом бездіяльності, коли співвиконавець, добровільно відмовившись від продовження злочину, переконаний, що внаслідок його бездіяльності інші виконавці не зможуть довести злочин до кінця. Наприклад, співвиконавець, у якого були відмички чи знаряддя злому, боячись відповідальності, не йде на місце вчинення злочину, тому інші виконавці не можуть вчинити крадіжки; або, з'явившись на місце вчинення крадіжки, співвиконавець відмовляється відключити сигналізацію, тому інші виконавці вчинити злочин не можуть. Якщо ж виконавці вчинять злочин яким-небудь іншим способом, то співвиконавець, який добровільно відмовився, все одно відповідальності не несе, тому що відсутні як причинний, так і винний зв'язок із вчиненим іншими виконавцями злочином. Відтак при добровільній відмові одного із співвиконавців інші співвиконавці несуть відповідальність за готування чи замах на злочин залежно від стадії, на якій мала місце добровільна відмова;

б) можлива добровільна відмова співвиконавця і при закінченому замаху, коли він сам або за допомогою інших запобігає настанню наслідку злочину. У практиці мав місце випадок, коли два виконавці, вирішивши вбити з помсти потерпілого, зіштовхнули його з моста в річку і втекли з місця події. Один із них, почувши, що жертва просить про допомогу, повернувся і, витягши потерпілого з води, врятував йому життя. Цей співвиконавець запобіг смерті жертви, активно втрутився у розвиток причинного зв'язку, внаслідок чого не настала смерть. У цьому випадку у нього є добровільна відмова, і відповідальності за замах на вбивство цей співвиконавець не підлягає. Тоді як інший співвиконавець буде відповідати за замах на вбивство. Див.: Кримінальне право України. Загальна частина. / За редакцією М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право. - 2003, с. 214-215.

При добровільній відмові організатора і підбурювача від подальшої участі в злочині ці особи не підлягають кримінальній відповідальності, якщо вони вчинили дії, які відвернули подальший розвиток злочину і настання злочинного наслідку.

Організатор і підбурювач звільняються від кримінальної відповідальності у зв'язку з наявністю добровільної відмови лише тоді, коли вони своїми діями (як правило, активними) попередять вчинення злочину виконавцем (наприклад, обеззброять його, попередять потерпілого, передадуть виконавця в органи влади тощо). Крім того, добровільна відмова співучасників має місце і тоді, коли вони своєчасно повідомлять відповідні органи державної влади (міліції, СБУ, прокуратурі та ін.) про те, що готується або вчиняється злочин. Причому в цьому разі добровільна відмова не виключається і тоді, коли органам влади чомусь не вдалося запобігти злочину. Кримінальне право України. Загальна частина. / За редакцією М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право. - 2003, с. 215.

Що стосується пособника, то згідно ч. 2 ст. 31 КК його добровільна відмова від участі в злочині може виражатися або в пасивних діях - невчиненні тих чи інших дій, які він як пособник повинен був виконати і без яких злочин не міг бути вчинений виконавцем (наприклад, пособник не надав знаряддя чи засоби вчинення злочину, не усунув перешкоди до вчинення злочину або відмовився від надання виконавцю обіцяної зброї для вчинення умисного вбивства, внаслідок чого злочин виконавцем не було вчинено), або у вчиненні активних дій з метою відвернути злочинний наслідок, який міг би настати при вже наданому пособництві (наприклад, повідомлення відповідним органам державної влади про злочин, який готується). Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / Відповідальний редактор С.С. Яценко. - К.: “АСК”, 2004, с. 57.