Добровільна відмова при незакінченому злочині

Таким чином, добровільна відмова співучасників від вчинення злочину оцінюється за критеріями ст. 31 КК, проте має особливості, зумовлені функціональною роллю співучасника. Така відмова стосується лише дій того співучасника, який до них вдався. Проте не виключається можливість спільного добровільного припинення співучасниками злочину, що вчиняється, або відвернення його наслідків. Див.: Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. - К.: А.С.К., 2005, с. 256.

Організатор і підбурювач можуть вжити заходів щодо припинення злочинних дій виконавцем або співвиконавцем злочину. Пособник злочину має до здійснення замаху сповістити виконавця або організатора злочину про свою відмову від участі у злочині або ж ліквідувати (нейтралізувати) створені ним умови щодо вчинення певного злочину чи вчасно сповістити орган влади про злочин, який готується. Відмова виконавця (співвиконавця) полягає в утриманні від виконання чи продовження злочинних дій або у відверненні настання шкідливих наслідків закінченого замаху на злочин. Добровільна відмова співучасника може відбуватися і як застосування необхідної оборони щодо виконавця, співвиконавця чи іншого співучасника, який відмовляється припинити розпочатий замах на злочин, примушує виконавця (співвиконавця) до продовження злочину чи перешкоджає відвернути неминучі шкідливі наслідки закінченого замаху.

Якщо ж співучасник намагався запобігти злочину, який він повинен був вчинити, але це йому не вдалося (виконавець все-таки довів злочин до кінця), то такі дії співучасника розглядаються як діяльне каяття й оцінюються як обставина, яка пом'якшує покарання.

4. Відмінність добровільної відмови від доведення злочину до кінця від дійового каяття

Від добровільної відмови слід відрізняти дійове каяття - діяльність особи після вчинення закінченого злочину або закінченого замаху, що не дав бажаного наслідку, яка також може бути спрямована на відвернення більш тяжких наслідків.

Згідно ст. 45 КК, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за статтею 45 КК є: 1) вчинення нею злочину саме невеликої тяжкості та 2) вчинення цього злочину вперше.

Слід зазначити, що дослідження дійового каяття привертало велику увагу науковців, зокрема, як частина вчення про заохочувальні норми. Саме ґрунтовна теоретична розробка питань дійового каяття дозволила закріпити його в законі як один із видів звільнення від кримінальної відповідальності у Загальній частині, а також передбачити певні види дійового каяття як спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності в Особливій частині КК. Див.: Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. - К.: Атіка, 2004, с. 126.

Дійове каяття може проявитися в різних видах, а саме: а) запобіганні шкідливих наслідків вчиненого злочину; б) відшкодуванні заподіяного збитку або усуненні заподіяної шкоди; в) сприянні розкриттю злочину; г) з'явленні із зізнанням; д) інших подібних діях, що пом'якшують наслідки вчиненого злочину і відповідальність за нього.

Дійове каяття у розумінні ст.45 КК характеризується трьома складовими елементами, взятими у своїй єдності, а саме: 1) щирим розкаянням у вчиненому злочині; 2) активним сприянням розкриттю цього злочину та 3) повним відшкодуванням завданих цією особою збитків або усуненням заподіяної шкоди. Ці три умови є обов'язковими складовими дійового каяття особи. Відсутність хоча б одного з цих складових елементів виключає підставу звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК. Узагальнення судової практики «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ». // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 2, с. 29.

Законодавець у ст. 45 КК використав поняття «щиро покаялася». Його слід розуміти як визнання особою факту вчинення злочину, справжнє, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині невеликої тяжкості, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки та бажання виправити ситуацію. Таке ставлення особи, її розкаяння виражається у подальших об'єктивних діях, таких, як активне сприяння розкриттю злочину та повне відшкодування заподіяних збитків або усунення заподіяної шкоди. Разом з тим у літературі висловлюється думка, що об'єктивне встановлення щирого каяття являє собою певні труднощі. Саме цим і викликані пропозиції замінити цей елемент дійового каяття на інший, наприклад, на повне визнання особою своєї вини.

Тому невірною є практика деяких органів досудового слідства, які направляють до судів постанови про звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які не визнали свою вину. Там само, с. 30.

Стаття 45 КК передбачає імперативне і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності зазначеної вище передумови та підстави такого звільнення. Це означає, що суд, встановивши це при розгляді кримінальної справи, зобов'язаний винести постанову про закриття цієї справи. Суд зобов'язаний це зробити навіть у випадку, якщо до нього надійде справа з обвинувальним висновком щодо особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості і дійово розкаялася. Якщо в суді буде встановлено наявність підстави, що свідчить про дійове каяття цієї особи, суд виносить постанову про закриття справи (ч. 2 ст. 7² КПК).

Таким чином, передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за статтею 45 КК є вчинення нею злочину невеликої тяжкості та вчинення цього злочину вперше. В більшості випадків дійове каяття враховується судом як обставина, яка пом'якшує покарання (пункти 1-2 ч.1 ст. 66 КК). І лише в окремих випадках воно може бути також враховане при звільненні особи від кримінальної відповідальності. Пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Принципова відмінність цих кримінально-правових явищ полягає у тому, що добровільна відмова завжди має місце при незакінченому злочині, а дійове каяття - після вчинення закінченого злочину. З урахуванням цієї обставини однакові за своїми зовнішніми ознаками дії в одних випадках можуть розглядатись як добровільна відмова, а в інших - як дійове каяття. Так, повернення потерпілому майна після відкритого його вилучення за певних обставин може бути визнано добровільною відмовою від вчинення грабежу, а таке ж повернення після вилучення, якому передувала погроза вбивством, - лише як дійове каяття після вчинення розбою, оскільки останній в цьому разі є закінченим злочином з моменту здійснення погрози вбивством.

Загалом відмінність дійового каяття від добровільної відмови від доведення злочину до кінця виявляється у такому:

1) Добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині. Дійове ж каяття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині.

2) Добровільна відмова може виявитися й у бездіяльності, у простому (чистому) утриманні від подальшого вчинення злочину, а дійове каяття завжди потребує тільки активної поведінки.

3) Добровільна відмова можлива лише від злочинів, вчинених з прямим умислом. Дійове ж каяття може бути як в умисних, у тому числі вчинених з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

4) При добровільній відмові на стадії готування чи замаху особа звільняється від кримінальної відповідальності внаслідок саме добровільної відмови від вчинення злочину, що свідчить про відсутність в її діянні складу злочину. При дійовому каятті склад злочину має місце, і тому воно, як правило, розглядається як обставина, що пом'якшує покарання. Навіть якщо особа при дійовому каятті в деяких випадках і звільняється від кримінальної відповідальності (наприклад, ст.45 КК), то не у зв'язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, зазначених у законі.

Висновки

Щоб запобігти підготовленому або розпочатому злочину чи відвернути його, закон стимулює особу до добровільного його припинення, гарантуючи повне звільнення від відповідальності або зменшення її обсягу.

Добровільна відмова від вчинення злочину - це добровільне та остаточне припинення розпочатої діяльності при усвідомленні наявної можливості її успішного завершення. Особа безумовно і назавжди полишає готування до злочину або замах на нього. Добровільність полягає у відмові від доведення злочину до кінця з власної волі, без фізичного та психічного примусу з боку іншої особи.

Добровільна відмова від злочину можлива тільки в незакінченому злочині (на стадіях готування і замаху), тобто лише до моменту закінчення злочину, оскільки тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Добровільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, оскільки є всі елементи складу злочину і відмовитися від завершеного посягання вже неможливо.

Добровільна відмова свідчить про повну або часткову втрату особою суспільної небезпечності. Це породжує три види альтернативних чи сукупних правових наслідків: а) особа повністю звільняється від кримінальної відповідальності за добровільно припинені готування до злочину чи замах на нього; б) особа відповідає за самостійний закінчений злочин, утворений готуванням до добровільно припиненого злочину; в) обсяг відповідальності зменшується, якщо добровільно припинений замах завдав шкоди іншому об'єкту, що охороняється законом, і це утворює склад іншого закінченого злочину. Кваліфікація цього замаху проводиться не з урахуванням спрямованості умислу, а лише з урахуванням фактично заподіяної шкоди іншому об'єкту, що охороняється законом.

Відмова від продовження злочинної діяльності може бути пов'язана з повним або частковим відверненням шкідливих наслідків злочинних дій, що вчиняються. Повне відвернення шкідливих наслідків виключає кримінальну відповідальність за готування і незакінчений замах на злочин. Часткове відвернення шкідливих наслідків тягне лише зменшення обсягу кримінальної відповідальності, якщо замах, що вчиняється, фактично спричинив такі шкідливі наслідки, які утворюють склад іншого закінченого злочину.

Кримінально-правовим наслідком добровільної відмови особи від доведення злочину до кінця є імперативне і безумовне її звільнення від кримінальної відповідальності за готування до злочину або незакінчений замах на злочин. Отже, добровільна відмова від злочину на стадії готування і незакінченого замаху - це обставина, що повністю виключає кримінальну відповідальність, а не лише пом'якшує її. Добровільна відмова на стадії закінченого замаху може бути визнана судом обставиною, що звільняє від кримінальної відповідальності або пом'якшує покарання.

Добровільна відмова при готуванні та незакінченому замаху передбачає утримання від продовження злочинних дій. Якщо ж замах закінчений, але між вчиненням діяння та настанням шкідливих наслідків минув певний проміжок часу, а розвиток причинного зв'язку особа ще контролює, то добровільна відмова може здійснитися лише шляхом активних відвертаючих дій.

Від добровільної відмови слід відрізняти дійове каяття - діяльність особи після вчинення закінченого злочину або закінченого замаху, що не дав бажаного наслідку, яка також може бути спрямована на відвернення більш тяжких наслідків. Принципова відмінність цих кримінально-правових явищ полягає у тому, що добровільна відмова завжди має місце при незакінченому злочині, а дійове каяття - після вчинення закінченого злочину. З урахуванням цієї обставини однакові за своїми зовнішніми ознаками дії в одних випадках можуть розглядатись як добровільна відмова, а в інших - як дійове каяття.

В більшості випадків дійове каяття враховується судом як обставина, яка пом'якшує покарання. І лише в окремих випадках воно може бути також враховане при звільненні особи від кримінальної відповідальності.

Важливого значення при індивідуалізації відповідальності судова практика надає таким пом'якшуючим обставинам, як явка з повинною та сприяння розкриттю злочину.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України: Із змінами та доповненнями станом на 5 вересня 2000 року / Упорядн. Л.О. Бобровнікова. - Харків: Фоліо, 2000 (втратив чинність з 5 вересня 2001 року).

3. Кримінальний кодекс України. - К.: “АСК”, 2001.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання” (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 18 від 10.12.2004 року) // Законодавство України. Інформаційно-довідкова система. - Лютий 2009. Saltus, Ltd.

5. Узагальнення судової практики «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ», опрацьоване суддею Верховного Суду України С.М. Міщенком, заступником начальника управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України Л.В. Гавриловою та головним консультантом управління В.М. Ткаченком. // Вісник Верховного Суду України. - 2004.- № 2, с. 27-32.

6. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. - К.: Атіка, 2004.

7. Головко Л.В. Освобождение от уголовной ответственности и освобождение от уголовного преследования: соотношение понятий. // Государство и право. - 2000, №6, с. 40-51.

8. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. - М.: Юридическая литература, 1974.

9. Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради. - К., 1996.

10. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка та Українська видавнича група. - 1996.

11. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К.: Атіка. Академія. Ельга-Н. - 2001.

12. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володъко М.В. та ін. / За заг. ред. проф. Я.Ю. Кондратьєва; наук. ред. Клименко В.А та Мельник М.І. - К.: Правові джерела, 2006.

13. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, 2005.

14. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Під ред. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2003.

15. Курс российского уголовного права. Общая часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. - М: СПАРК, 2001.

16. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. - К.: А.С.К., 2005.

17. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -- К.: Кантон, 2004.

18. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / Відповідальний редактор С.С. Яценко. - К.: “АСК”, 2004.

19. Ной И.С. Новое в трактовке основных уголовно-правовых понятий. // Советское государство и право. - 1982, № 7, с. 87-92.

20. Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. -- К.: Наукова думка, 1987.

21. Уголовное право Украины. Общая часть. / Ред. М.И. Бажанов, В.В. Сташис, В.Я. Таций. - Харьков: «Право», 2004.

Размещено на Allbest.ru