Правове становище холдингових компаній за законодавством України

Негативною особливістю холдингових компаній в Україні може стати створення багатьох з них директивним шляхом для відновлення під новою назвою міністерських структур. Це може викликати реальну загрозу стримання демонополізації економіки.

В українській економіці можуть себе добре зарекомендувати банківські холдингові компанії. З одного боку, вони зможуть кваліфіковано здійснювати фінансовий контроль за діяльністю підприємств і видавати їм кредити. З іншого боку, за власним характером їх діяльності банкам не характерно втручання у внутрішні виробничі проблеми підприємств.

Холдингові компанії за законодавством ЄС

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу. Тому Закон, і зокрема, його термінологія має узгоджуватись з acquis Європейського Союзу.

Стаття 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та Україною визначає сферу права компаній в якості однієї з пріоритетних сфер зближення законодавства України та поступового приведення його до законодавства ЄС.

Серед актів вторинного законодавства ЄС, що обов'язково мають бути враховані при опрацюванні Закону варто виділити такі :

· Директива Ради 89/667/ЄЕС щодо приватизованих підприємств з обмеженою відповідальністю з одним учасником;

· Директива Ради 68/151/ЄЕС щодо координації гарантій (застережних заходів), які вимагаються країнами-членами від компаній в рамках контексту другого абзацу Статті 58 Договору для захисту інтересів членів та інших з перспективою зробити такі гарантії однаковими в усьому Співтоваристві;

· Директива Ради 78/855/ЄЕС щодо злиття публічних компаній з обмеженою відповідальністю;

· Директива Ради 83/349/ЄЕС щодо консолідованих звітів. Румянцев С. Зарубіжний досвід діяльності холдингових компаній // Цінні папери України. - 2004. - № 16. - С. 14-15

Поняття "холдингова компанія" використовується у праві ЄС, однак чітке його визначення відсутнє.

Холдингова компанія за своєю суттю не може бути об'єднанням підприємств, оскільки в американському та англійському праві - це компанія, яка здійснює контроль над дочірніми компаніями. Більш того, компанія в англосаксонській системі права - це юридична особа, а група підприємств на чолі з холдинговою компанією не тільки не є юридичною особою, але відсутність такого статусу є однією з її переваг.

Такий підхід призводить до розуміння холдингової компанії як головної компанії, яка в групі підприємств контролює інші дочірні підприємства через переважну участь в їх статутному капіталі, та/або утримує більшість голосів у їх органах управління, або у інший, визначений в законодавстві спосіб здійснює контроль над дочірнім товариством.

7-а Директива Європейського співтовариства № 83/349 від 13.06.1983 р. „Про консолідовану звітність « встановлює особливості ведення бухгалтерської звітності та оформлення компаній, що входять до так званих груп компаній у порівнянні з правилами, що встановлені 4-ю директивою ЄС від 25.07.1878 р. № 78/660 „Про річну звітність «, яка стосується оформлення бухгалтерської звітності для всіх інших компаній.

Важливим є визначення терміну „група компаній «. Під групою компаній розуміється ситуація, коли одна компанія (материнське товариство) має більшість голосуючих акцій у статутному капіталі іншої компанії (дочірнього товариства), або має право призначати чи припиняти повноваження більшості членів органів дочірнього товариства, або має можливість здійснювати переважний вплив на діяльність дочірнього товариства в результаті положень контракту чи установчих документів.

Широко використовується в законодавстві ЄС також поняття "партнерські підприємства", "пов'язані підприємства" визначені у статті 3 Додатку до Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС від 6 травня 2003 року про визначення суб'єктів мікро-, малого та середнього підприємництва. Румянцев С. Зарубіжний досвід діяльності холдингових компаній // Цінні папери України. - 2004. - № 16. - С. 14-15

Специфіка державних холдингових компаній

Державні холдингові компанії, що створені у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств, відіграють важливу роль як одна із провідних організаційно-правових форм управління державним майном, форм державного управління стратегічними галузями економіки. Холдинги сприяють збереженню великих підприємств, зміцненню коопераційних зв'язків, залученню нових інвестицій, збільшенню конкурентоспроможності багатьох видів вітчизняної продукції. Актуальність питання щодо господарсько-правового статусу холдингових компаній стала особливо виразною із прийняттям Закону України «Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 р., проект якого, на виконання Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо впорядкування діяльності державних (національних) акціонерних та холдингових компаній» було розроблено Кабінетом Міністрів України ще у 2003 році, і внесенням цим Законом відповідних змін до ст.126 ГК України.

Законодавство про холдинги в останні роки зазнало істотних змін, що викликає необхідність ще раз переглянути й уточнити деякі питання щодо господарсько-правового статусу холдингових компаній.

Причиною неефективної діяльності державних холдингових компаній стала відсутність чітких і узгоджених нормативно-правових засад їхньої діяльності, посилена ще й відсутністю комплексних теоретичних досліджень цього інституту права.

Розроблення правових моделей регулювання діяльності холдингових компаній і державних холдингових компаній зокрема, має відбуватись на єдиних системно-концептуальних засадах. Так, на нашу думку, прийняття Закону України «Про холдингові компанії в Україні» було б доцільним тільки після прийняття і його відповідного узгодження з Законом «Про управління об'єктами державної власності « та Законом «Про акціонерні товариства «, які мають усунути вже наявні юридичні колізії. Насамперед необхідно визначитись з поняттям холдингової компанії, її юридичною природою.

Законом запропоновано визначення холдингової компанії як відкритого акціонерного товариства, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств; державна холдингова компанія - це холдингова компанія, утворена у формі відкритого акціонерного товариства, не менше 100% акцій якої належить державі. Законом визначаються особливості утворення та діяльності державних холдингових компаній. Таким чином, Закон вводить такі нові поняття як «холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв)» та «корпоративне підприємство».

Якщо щодо державної холдингової компанії положення щодо обов'язкової форми ВАТ видається доцільним, то щодо інших холдингових компаній воно виглядає сумнівним, оскільки необґрунтовано обмежує свободу вибору організаційних форм підприємництва. Крім того, холдингова компанія, передбачена Державним класифікатором «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» ДК 002:2004, як окрема організаційно-правова форма господарювання.

Формування статутного фонду холдингової компанії, за Законом, крім акцій може формуватись і частками, паями корпоративних підприємств. При цьому слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства господарські товариства не мають паїв, тому зазначене слово має бути вилучено. Отже корпоративними підприємствами можуть бути: відкриті, закриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства. Це розширює можливий об'єктний склад холдингової компанії, який раніше формувався акціонерними товариствами.

За Законом корпоративне підприємство - господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія, а холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв)- це пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства.

Відповідно до пункту 59 Закону України "Про Державну програму приватизації" контрольним пакетом акцій вважається пакет акцій розміром більш ніж 50 відсотків статутного фонду відкритого акціонерного товариства, який дає можливість юридичній або фізичній особі здійснювати вирішальний вплив на діяльність відповідного суб'єкта. Такий підхід закріплено і в статті 22 Господарського кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що відповідно до Державної програми приватизації в процесі приватизації відбувається закріплення у державній власності пакетів акцій у розмірі 25 або 50 відсотків статутного фонду відкритого акціонерного товариства плюс одна акція. За рахунок саме таких пакетів акцій було утворено державою або ж за її участю більшість холдингових компаній, які з прийняттям Закону залишаються за межами його регулювання. До того ж зазначене положення виключає можливість утворення надалі холдингових компаній за участю держави з використанням пакетів, закріплених у державній власності в процесі приватизації. [ 3. c.18 ]

Частиною 2 статті 3 Закону встановлюється, що у випадках, передбачених законодавством, холдингові компанії утворюються за умови попереднього отримання дозволу відповідного органу Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання. Проекти установчих документів холдингових компаній, які утворюються за умови отримання зазначеного дозволу, підлягають погодженню з відповідним органом Антимонопольного комітету України. Норми щодо обов'язкового отримання такого дозволу при створенні державних холдингових компаній Закон не містить. Натомість, така умова передбачена Положенням, та розробленими відповідно до нього актами Антимонопольного комітету України, які Законом Президенту рекомендовано скасувати.

Серед способів утворення холдингової компанії Законом не передбачено такий спосіб як поглинання одного господарюючого суб'єкта іншим шляхом придбання контрольного пакета акцій першого, що здійснюється в тому числі в процесі приватизації, в результаті якого суб'єкт господарювання, що поглинає визнається холдинговою компанією, а поглинутий відповідно - дочірнім підприємством. Крім того, у міжнародному праві відомий такий спосіб утворення холдингу, як укладення між підприємствами підприємницького договору про встановлення вирішальної залежності, що, однак, не передбачено чинним національним законодавством. Тому, наявність норми статті 4 Закону щодо договірного оформлення рішення про утворення холдингової компанії особами, які є власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) не видається доцільною. Крім того, основні засади створення юридичних осіб, а згідно Закону холдингова компанія є юридичною особою, визначено нормами Цивільного кодексу України, статтею 87 якого встановлено, що установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом, а відповідно до статті 154 Цивільного кодексу України єдиним установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Із прийняттям Закону України «Про холдингові компанії в Україні» закладено лише основи законодавчого регулювання господарсько-правового статусу цих компаній. Подальше вдосконалення законодавства про них повинно здійснюватись на основі використання позитивних наукових і практичних досягнень у цій сфері, врахування положень існуючих нормативно-правових актів без зайвої необґрунтованої «новизни» [ 5. c. 31 ]

Висновок

На основі проведених в курсовій роботі досліджень можна зробити наступні висновки.

1) Визначено, що холдинг - це компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших підприємств з метою здійснення по відношенню до них функцій контролю і управління. В світовій практиці холдингові компанії - це перш за все, фінансові центри, навколо яких об'єднуються окремі компанії, не втрачаючи при цьому своєї комерційної самостійності.

2) Виявлено, що є два види холдингів: чистий холдинг (фінансовий), який створюється, насамперед, з метою фінансового контролю та управління, змішаний холдинг здійснює також певну підприємницьку діяльність (промисловість, торгівля, транспорт, кредитно-фінансова діяльність). При цьому зауважено, що останнім часом намітився кількісний ріст чистих холдингів, які об'єднують фінансові заклади (банки, страхові та інші фірми).

3) За результатами проведених досліджень, зясовано, що видокремлюють наступні основні моделі створення та розвитку холдингових компаній: утворення шляхом перетворення великих компаній з виділенням з їхнього складу підрозділів як юридично самостійних (дочірніх) компаній, контрольні пакети акцій яких закріплюються у власності головних компаній; об'єднання пакетів акцій юридично самостійних компаній та передачі цих пакетів холдинговій компанії; утворення шляхом купівлі існуючою компанією пакета акцій інших компаній, що стають дочірніми стосовно неї; заснування нових компаній, що із самого початку здобувають право домінуючої участі в інших компаніях.

Сумніви викликає необхідність введення нового терміну «корпоративне підприємство» замість терміну «дочірнє підприємство». В чинному законодавстві використовується ряд споріднених термінів, що розкривають відносини контролю між суб'єктами господарювання: «дочірня компанія (підприємство)», «залежне господарське товариство», «пов'язана особа», «афілійована компанія (особа)», «асоційована компанія (підприємство)», які в різних нормативних актах мають різний зміст.

Відповідно до Державного класифікатора «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» ДК 002:2004 дочірнє підприємство - підприємство, єдиним засновником якого є інше підприємство (підприємство, залежне від іншого). Таке визначення є результатом аналізу пункту 8 статі 63 ГКУ, відповідно до якої у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 ГКУ, підприємство визнається дочірнім. Таким чином, в цьому випадку ключовим моментом у визнанні підприємства дочірнім став порядок його заснування, а саме, заснування підприємства єдиним засновником. Інший підхід до розуміння дочірнього підприємство міститься у Положенні, відповідно до якого, дочірнє підприємство - господарюючий суб'єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

Виходячи з визначення холдингової компанії, що містилось в пункті 5 статті 126 ГКУ, до внесення відповідних змін Законом, до складу холдингової компанії входило дочірнє підприємство (підприємства), що є акціонерними товариствами, тобто, по суті є дочірніми підприємствами корпоративного типу (виділяються лише на теоретичному рівні), що, однак, не узгоджувалось з поняттям дочірнього підприємства як окремої організаційно-правової форми господарювання. Перехід до концепції «корпоративних підприємств» поглибило колізії статусу господарського товариства, дочірні підприємства якого не є акціонерними товариствами, тобто за своєю юридичною природою є дочірніми підприємствами унітарного типу (створюється одним засновником, який безпосередньо або опосередковано керує підприємством, статутний фонд не поділено на частки).

Право на створення таких дочірніх підприємств, передбачено статтею 9 Закону України «Про господарські товариства», тому твердження про припинення існування дочірнього підприємства як організаційно-правової форми господарювання видаються безпідставними.

Таким чином, введення Законом нового терміну - «корпоративне підприємство» - не видається обґрунтованим, тим більше, що відповідно до пункту 5 статті 63 ГКУ цей термін має інший зміст.

Термінологічна неузгодженість викликана й відмінностями визначення холдингової компанії, що міститься у абзаці 2 статті 5.3.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого холдингові компанії - це юридичні особи, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов'язані особи, відповідно до пункту 1.26 закону, яким встановлюється, що пов'язаною особою є юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку. Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Викладене дає підстави стверджувати, що на нормативному рівні відсутні єдині підходи до розуміння правової природи холдингової компанії, а тому відсутня і термінологічна тотожність цього поняття. На виправлення цього недоліку і має бути спрямована подальша законопроектна робота.

Список використаної літератури

1.Будылин С., Матвеев Г. Идеальный холдинг: эскизный проект. -http://www.item.ru/publications/stregy/section_31/article_3131.

2.Вінник О. Правове становище дочірніх підприємств//Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - №1.

3.Гальчинський А. С. та ін. Основи економічних знань: Навч. посіб. / А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Вища шк., 2004. - 543 с.: іл.

4.Гончарова І. Холдинг у країнах перехідної економіки як специфічне об'єднання підприємств // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №7.

5.Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV.

6.Задорожний П.В. Майбутнє дочірніх підприємств. Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - № 1, 2006 р., - с.43).

7.Закон України «Про управління об'єктами державної власності» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 46, ст.456

8.Закон України «Про холдингові компанії в Україні» вiд 15.03.2006 № 3528-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 34, ст.291

9.Іохім Шрамм Зауваження стосовно регулювання діяльності холдингів у контексті проекту Закону України «Про холдингові компанії в Україні». Державний інформаційний бюлетень про приватизацію №2, 2005р., - с.46.

10.Лукач І. В. Правове становище холдингових компаній: монографія / І.В.Лукач. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 240 с.

11.Михалюк В. Холдинги та можливості їх створення в Україні// Економіка, фінанси, право. - 2009. - №4.

12.Примак Т. О. Економіка підприємств: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Вікар, 2003. - 219 с.

13.Румянцев С. Зарубіжний досвід діяльності холдингових компаній // Цінні папери України. - 2004. - № 16. - С. 14-15.

14.Семернікова І. О.. Мешкова-Кравченко Н. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник (Курс лекцій). - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 312 с.

Размещено на Allbest.ru