Поняття, умови та порядок укладання шлюбу

Держава приділяє увагу людині, її можливості реалізації основних прав. Це забезпечується за допомогою різноманітних галузей права. Серед галузей права провідне місце займає сімейне право, адже сім'я необхідна кожній людині для формування основних рис характеру особи, моральних, ідейних, культурних цінностей, іі відношення до праці. Сім'я є одним з факторів підвищення соціальної активності людей, здійснює істотний вплив на розвиток суспільства, його моральне здоров'я. Тому демократичне суспільство зацікавлене в міцній, духовній і морально здоровій сім'ї. Міцне суспільство будується на міцній сім'ї.

Одне з призначень сім'ї полягає в тому ж, у чому й призначення окремої особистості: виявити в кожному з її членів і в самому собі все найкраще, розвинути й віддати все на загальне благо. Відтворення життя в усіх його іпостасях і його зміна на краще - загальна й кінцева мета спільного життя жінки й чоловіка.

Проте чи задумуємося, що більше всього хвилює кожного з нас? Це проблеми, що нас оточують. Щоб зрозуміти щось більш глобальне потрібно подивитися, відкіля усе починається. Наша держава - це проекція наших родин. Дійсно, у сім'ї можна знайти складені елементи великої держави. У сім'ї є економіка - це зарплата дружини і чоловіка, внутрішня і зовнішня політика - це відносини усередині родини та з сусідами, а також культурна сторона життя. Однак, саме головне в сім'ї - це любов між дружиною і чоловіком. З цього починається створення сім'ї. Хоча з цього ж починається і її руйнування. Таким чином, метою курсової роботи є визначення проблем взаємин між жінкою та чоловіком, проблема взаємин в сім'ї, регулювання відносин подружжя. Ці питання регулюються новим Сімейним кодексом.

В даній курсовій роботі завданням є розгляд умов та порядоку укладення шлюбу, а також про випадки, коли шлюб є недійсним, про правові наслідки визнання шлюбу таким і про можливості санації шлюбу. Актуальність теми, що розглядатиметься, не викликає сумніву, адже шлюб являється основою майбутньої сім'ї. Створення її починається саме з укладення шлюбу між жінкою і чоловіком. Особливо важливим дане питання є для осіб, в намірах яких на найближчий час є укладення шлюбу та створення власної сім'ї.

Шлюб - основна передумова сім'ї. Він ґрунтується на почутті любові, справжній дружбі і повазі - моральних принципах побудови родини в нашому суспільстві. В переважній більшості випадків саме це є основним аргументом жінки та чоловіка укласти шлюб. І, звичайно те, що нормальна, повноцінна сім'я виникає і розвивається лише на основі шлюбу.

Розділ І. Шлюб: поняття, ознаки

1.1 Поняття шлюбу та його специфічні ознаки

Отже, життя кожної людини починається в сім'ї. Законодавство регулює порядок створення сім'ї, одруження. Основою сім'ї, як вже було сказано, є шлюб. Без сім'ї неможливо собі навіть уявити життя людини, оскільки сім'я є природним і основним осередком суспільства. І вона має цілковите право на захист із боку суспільства і держави. Право на шлюб закріплене ще у Декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. У статті 16 говориться, що жінки і чоловіки, що досягли повноліття, мають право без всяких обмежень по ознаці раси, національності або релігії одружуватися і засновувати родину. І вони користуються однаковими правами стосовно вступу в шлюб. До того ж, шлюб може бути укладений тільки при вільній і повній згоді обох сторін, що вступають у шлюб. [8]

В першому розділі курсової роботи я намагатимусь виділити ті ознаки, якими шлюб відрізняється від звичайного договору (виключення може становити лише шлюбний договір, про який зокрема йтиметься у другому розділі). Проте найважливішим питанням, яке я намагатимусь висвітлити, є, безперечно, умови укладення шлюбу, а також можливі перешкоди до укладення шлюбу.

Відповідно до статті 21 нового Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Правові норми, що регулюють порядок та умови його укладання, є початковою стадією правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям. Згадаймо, що стаття 51 Конституції України - Основного Закону нашої держави - встановлює, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Вона безперечно зацікавлена у зміцненні та стабільності шлюбу і тому здійснює контроль за його укладанням і припиненням та захищає шлюби, укладені в органах РАЦСу. Жоден інший орган не має права оформляти шлюб.[1]

Однак визначення поняття шлюбу, наведене у вищевказаній статті, навряд чи можна назвати вичерпним. Справа в тому, що Кодекс розкриває це поняття лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами. Але ж в ньому не зазначено, що шлюб ґрунтується перш за все на вільній згоді жінки і чоловіка укласти шлюб (між іншим, це є дуже важливою ознакою шлюбу, зафіксованою у частині 1 статті 51 Конституції) і що він є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя (це положення закріплене вже у статті 36 Сімейного кодексу). "Юридичний довідник", враховуючи ці особливості, дає таке визначення: шлюб - це юридично оформлений добровільний союз жінки та чоловіка, спрямований на створення сім'ї і породжуючий взаємні права і обов'язки. Проте і це визначення не повне, адже в ньому не підкреслено, що дійсним є лише той шлюб, який укладений з додержанням передбачених законом умов (про них мова піде далі).[9]

Тому, з урахуванням вищесказаного, доцільніше дати таке визначення: шлюб - це вільний, спрямований на створення сім'ї союз рівноправних жінки та чоловіка, укладений з дотриманням умов та форми, встановлених законом, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя.

Цікаво, що деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Проте, проаналізувавши ознаки правочину загалом і договору зокрема, важливо зазначити, що шлюб не містить всіх необхідних ознак договору і, до того ж, має свої специфічні ознаки, які зазвичай непритаманні договору. Такими ознаками є:

- добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (регламентується статтею 24 кодексу);

- досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (стаття 22);

- реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним для цього Сімейним кодексом, а саме - органом реєстрації актів цивільного стану;

- спрямованість на утворення особистого сімейного союзу жінки та чоловіка.

Не варто забувати і про те, що в наш час все популярнішим стає шлюбний договір (особливо серед заможного населення). Ним особи, що вступають в шлюб, регулюють відповідні майнові відносини на час шлюбу. В даному разі саме шлюбному договору (а не шлюбу) притаманні майже усі ознаки цивільно-правового договору.[6]

Повернемося до статті 21 Сімейного кодексу. Вона закріплює реєстраційну форму укладання шлюбу. Причому реєстрація шлюбу має конституційне (тобто правостворююче) значення. Без реєстрації шлюбу як такого просто не існує. У реєстрації зацікавлені як держава і суспільство, так і самі громадяни. Будучи актом державного визнання, реєстрація шлюбу забезпечує неодмінне дотримання умов його укладення. Тільки у випадку реєстрації шлюбу з безлічі інших суспільних відносин виділяються подружні відносини, їм надається офіційне значення. Реєстрація дає можливість вести статистичний облік числа шлюбів, що укладаються, їхньої тривалості, вікового складу осіб, що вступають у шлюб. Статистичні дані про укладені шлюби кладуться в основу планування народжуваності, що важливо в здійсненні державою демографічної політики. При плануванні виробництва в цілому і, зокрема, виробництва товарів народного споживання, розміщення виробничих підприємств, будівництва дитячих ясел і садів, шкіл облік числа зареєстрованих шлюбів має велике значення. Реєстрація шлюбу проводиться також з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів жінки і чоловіка, а також дітей, породжених від шлюбу.

Реєстрація шлюбу закріплює у свідомості жінки і чоловіка та їх оточення уявлення про міцність виниклого шлюбного союзу, оскільки такий союз береться під охорону державою. До того ж, реєстрація сприяє підвищенню почуття відповідальності перед сім'єю. А звичайне проживання однією сім'єю жінки і чоловіка не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Хоча, як бачимо, навіть тут є суперечності окремих статей Сімейного кодексу. Адже, якщо звернути увагу на статтю 74, то коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між особою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Тобто ця стаття поширює на осіб, що перебувають у фактичному шлюбі, положення Сімейного кодексу, пов'язані з набуттям за час спільного проживання права на придбання майна, що регулюють аналогічні відносини між особами, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Проте в зазначеній статті не вказана навіть тривалість спільного проживання фактичних дружини та чоловіка, що, звісна річ, ускладнює застосування цієї статті на практиці.

Віруючі люди іноді вважають за необхідне обвінчатися. Однак треба мати на увазі, що такий обряд, так само як і інші релігійні обряди (наприклад, хрещення), правового значення не має. Вінчання в церкві не може замінити реєстрацію шлюбу. Це закріплено, зокрема, в частині 3 статті 21 СК: релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. Це фактично повторює положення вже втратившого чинність Кодексу про шлюб та сім'ю.[3]

В Україні правове регулювання шлюбних та сімейних відносин державою було передбачено ще декретами РНК УРСР від 20 лютого 1919 р. "Про цивільний шлюб та про ведення книг актів громадянського стану" та "Про організацію відділів записів актів громадянського стану"1. У першому декреті підкреслювалось, що надалі в УРСР визнаватимуться лише цивільні шлюби, тобто ті, які зареєстровані в органах РАЦСу. Церковні ж шлюби оголошувалися особистою справою осіб, котрі вступають у шлюб, і такими, що не мають юридичного значення. Проте водночас було зазначено, що церковні шлюби, укладені до вищевказаної дати, мають силу зареєстрованих. Положення щодо дійсності цих шлюбів було закріплено також у сімейних кодексах України 1919 та 1926 років. Однак після цього постало питання про дійсність церковних шлюбів та інших релігійних обрядів, вчинених у тих місцевостях України, де свого часу не була встановлена радянська влада, і на тимчасово окупованій фашистськими загарбниками території у роки Великої Вітчизняної війни. З метою усунення зазначеної невизначеності у частині 3 статті 6 Кодексу про шлюб та сім'ю було закріплено положення, відповідно до якого церковні шлюби та інші релігійні обряди визнавались такими, що не мають правового значення. І у частині третій розглядаємої статті закріплено аналогічне правило.[4]

Треба зазначити, що у популярній літературі досить часто трапляються випадки неправильного тлумачення і розуміння терміну "цивільний шлюб". Вважається, що це шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, тобто коли жінка та чоловік просто проживають разом і ведуть спільне домашнє господарство. Проте, згідно законодавства України, починаючи з вищезгаданого декрету РНК УРСР цивільним шлюбом визнається якраз такий шлюб, який укладений в органах РАЦСу. І його необхідно відрізняти від церковного шлюбу, укладання якого, як вже зазначалося, є суто особистою справою осіб, які вступають у шлюб.

1.2 Необхідні умови вступу в шлюб

2.1 Загальний порядок укладання шлюбу

1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.

Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також до органів РАЦСу подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути: неможливість жінки і(або) чоловіка подати заяву особисто через поважні причини.

Сімейний кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження.

Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати її подання.

2. Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.

На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

До цього етапу реєстрації шлюбу також можна віднести етап взаємного ознайомлення осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, зі станом здоров'я одне одного, що передбачено ст. 30 СК. Сімейне законодавство встановлює таємницю результатів медичного обстеження, крім осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.

При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші паспортні документи, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо вони були). Такими документами відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу.

У разі подання заяви про реєстрацію шлюбу особами, що не досягай шлюбного віку, вони зобов'язані подати свідоцтво про народження, а також довідку з місця проживання (п. 4.2 Правил реєстрації актів громадянського стану)

4. Заручини.

З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків.

Сімейним кодексом встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 СК якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.

Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат є:

- протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого);

- приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення.

Причому зазначені обставини є підставами звільнення від відшкодування понесених затрат лише у тому разі, коли ці обставини спричинили відмову від шлюбу однієї із сторін, тобто має бути причинний зв'язок між зазначеними обставинами та відмовою від шлюбу. Важливим є питання повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків. Відповідно до п. 4 ст. 31 СК у Разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі - відшкодування її вартості.

5. Реєстрація шлюбу.

Для розгляду порядку реєстрації шлюбу важливе юридичне значення має дослідження питань часу та місця реєстрації шлюбу. Час реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 32 СК реєстрація шлюбу здійснюється після спливу одного місяця від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу. До спливу цього строку реєстрація шлюбу може бути здійснена за наявності поважних причин та з дозволу керівника державного органу РАЦСу. При цьому в ст. 32 СК відсутній перелік таких поважних причин. Можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.

За наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:

- вагітність нареченої;

- народження нею дитини;

- безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої (п. 2 ст. 32 СК).

Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, - він у місячний термін повинен подати відповідні докази, або на орган РАЦСу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах.[11, c.53]

Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий СК встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.

Так, відповідно до п. 2 ст. 33 СК реєстрація шлюбу може відбутися:

- за місцем їхнього проживання;

- за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;

- в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.

Новий Сімейний кодекс встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.

При здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:

- обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;

- приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);

- змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.

З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому СК встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.

Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою. Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції. [12, с.94]

Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється:

а) особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов'язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаходженням виправно-трудової установи. Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує її підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому.

Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу;

б) засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу РАЦСу, в якому може бути проведена реєстрація шлюбу.

При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою.

Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб.[12, с.94]

Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.

У паспорті або паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по батькові та року народження другого з подружжя, найменування органу РАЦСу та дати реєстрації одруження. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті або паспортному документі другого з подружжя.

Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, то на першій сторінці його паспорта або паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв'язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт або паспортний документ підлягає обміну (тільки після звільнення з виправно-трудової установи).

Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ.[13, с.213]

Правові наслідки визнання шлюбу недійсним визначені в ст. 45 Сімейного кодексу України і полягають у тому, що визнання шлюбу недійсним анулює всі правові наслідки шлюбу, тобто ніякі права та обов'язки між особами, що уклали недійсний шлюб, не виникають. При цьому, як зазначено в статті 44, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації, оскільки вже у момент укладення недійсного шлюбу порушується принаймні одна з умов укладення (позитивна) або наявна хоча б одна з перешкод укладанню шлюбу (негативна умова).

1. Недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.