Влада і норми поведінки в первісному суспільстві

Більшість дослідників за основу періодизації беруть розвиток форм суспільної організації первісних людей. С.П. Толстов, скажімо, запропонував розділити первісне суспільство на первісне стадо, первісну общину (материнський рід) і військову демократію. П.П.Єфименко виділив періоди первісного стада, первісної общини неандертальців та первісної родової общини. За М.О. Косвеном, докласове суспільство пройшло етапи первісного стада, родового ладу, що поділяються на епохи матріархату, патріархату і, нарешті, період військової демократії. Автори підручника В.П.Алексєєв і А.Й. Першиц поділяють історію первісного, суспільства на три періоди: становлення (праобщина), зрілість (родова община) та розпад (класоутворення). Однак всі дослідники сходяться на тому, що для первіснообщинного ладу більш-менш характерний послідовний колективізм у виробництві та споживанні, спільна власність і зрівнювальний розподіл. Вважається, що нижня межа періоду -- середній палеоліт (час палеоантропів) або верхній палеоліт (час неоантропів), а верхня межа -- зазвичай неоліт.

Отже, початок праобщини припадає на час становлення людини й утворення суспільства, в якому практикувалося усвідомлене виготовлення і застосування знарядь праці. Дослідники, беручи до уваги вдосконалення людиною кам'яних знарядь, еволюцію фізичного типу самої людини, поділяють праобщину на ранню стадію та розвинутіший період неандертальців.

У цьому контексті важливо зупинитися на еволюції знарядь праці. Найдавнішими з-поміж них вважають камені зі слідами безсистемної обробки -- еоліти (від грец. еод -- ранкова зоря). Ними користувалися впродовж кількох сотень тисячоліть. Першими доцільно оформленими знаряддями були гальки, оббиті кількома грубими скопами на одному кінці, та відщепи, сколоті від таких гальок. Археологічну культуру, представлену такими знаряддями, прийнято називати культурою оббитих гальок, або дошельською.

Універсальними знаряддями наступної культури -- шельської -- вважається ручне рубило. Це велике, завдовжки 10 -- 20 см, і масивні предмети мигдалеподібної, овальної або списоподібної форми з гострим робочим кінцем із п'яткою на верхньому широкому кінці, в який людина впиралася долонею під час роботи. Використовували також відщепи -- безформні скалки кременю. У подальший, зокрема ашельський, етап розвитку кам'яної індустрії, ручне рубило піддають детальнішій обробці: лезо рубила стає прямим і гострим. Поліпшується знаряддя із відщепів, застосовують гостроконечники скребла і так звані свердла. Під час полювання на тварин використовували дерев'яні списи або рогатки. Нарешті, на мустьєрському етапі почалося використання кістки з виробничою метою. Поступово людина оволодівала способами штучного добування вогню.

Початкову форму організації суспільства у вітчизняній суспільствознавчій науці часто називають "первісним людським стадом". Інколи замість цього поняття використовують термін "праобщина", початок якої збігається зі становленням людини й утворенням суспільства. Звичайно, виникнення цілеспрямованої трудової діяльності викликало зміни в ставленні людини до природи, а також відносин між членами первісного людського колективу. Отже, початок епохи праобщини, її культури збігається із часом свідомого застосування знарядь праці. Кінцева межа цієї епохи -- виникнення родового ладу. Такий перехід відбувся у пізньому палеоліті.

Життя праобщини мало здебільшого осілий характер упродовж багатьох століть. Значна роль належала полюванню. Тварин лякали шумом, вогнем, кидали в них камені або гнали до глибокої ущелини чи прірви і там добивали. Мисливство, насамперед полювання на великих тварин, найбільше стимулювало зростання організованості праобщин, змушувало її членів згуртовуватися в трудовому процесі. Водночас вживання м'ясної їжі, в якій містяться найважливіші для людського організму речовини, спричинило прискорення росту, позитивно вплинуло на всю життєдіяльність первісної людини. Сім'ї у цей період ще не було. Існували невпорядковані шлюбні відносини між чоловіками і жінками -- так званий проміскуїтет.

Із подальшим розвитком суспільства вдосконалювалася техніка обробки каменю, створювалися нові знаряддя -- скребачки, різці, ножі, наконечники метальних списів. Чимало кам'яних знарядь пізнього палеоліту використовували з дерев'яними та кістяними ручками. З костей і рогів тварин почали виготовляти шила, голки з вушком, кайла, списометалки.

Змінювався характер житла людини. Якщо у минулому для нього використовували переважно печери, то їх почали заміняти землянки та наземні споруди. Об'єктивно цьому процесові сприяло похолодання. Знахідки кістяних голок засвідчують, що людина в цей час навчилася шити. Зшиті шкури звірів були основним одягом, ними також покривали житла.

2.2 Завершення андрогенезу

Еволюція архонтропов завершилася виникненням палеонтропів. Перетворення ранніх палеонтропів в пізні було пов'язані з переходом від однієї етапу еволюції кам'яною індустрії до іншого, в цілому, безсумнівно, вищому. Але зміна ранніх палеонтропів пізніми супроводжувалася як прогресом у розвитку виробничу краще й взагалі господарську діяльність. Вона стала ознаменована різким переломом в формуванні громадських отношений.

Як свідчать дані палеоантропології і археології, в праобщині ранніх палеонтропів доволі існувало вбивство, і то, можливо канібалізм. Залишків пізніх палеонтропів знайдено вулицю значно більше, ніж ранніх. Проте ознаки насильницької смерті виявляються значно рідше.

Численні знахідки палеонтропів свідчать, що у громаді могли жити непрацездатні, хворі, і покалічені особини. Вони знаходилися під захистом колективу: про неї піклувалися і доглядали.

Коммуналістичні стосунки, почали а то й повністю, то значною мірою визначати й інші відносини у общині.

Цікаві факти поховань у пізніх палеонтропів. Деякі вчені бачать причину у появі віри про душі мертвих. Але є більш переконливе пояснення. З огляду на, що це поховання перебувають у безпосередній близькості до житла, можна припустити: у ту епоху, дотримання стосовно мертвих норм, якими живі керувалися в своїх відносини з одне одним, було нагальною потребою. Відмова від імені цієї був небезпечний прецедент. Вона могла за умов, коли формування людського суспільства ще завершилося, відкрити шлях відмовитися від дотримання і щодо живих членів колективу.

У період палеоліту сформувалися, перші зачатки релігії, і культури. Розвиток праобщини призвело до усвідомлення свого єдності. Внаслідок цього була поява тотемізму. У тотемізмі в наочної формі виражено єдність всіх людей такого об'єднання (у вигляді тотожності з особами одного певного виду тварин), й те водночас їх на відміну від членів від інших людських груп.

Чинники тотемізму, релігії, культури були результатом соціалізації праобщини, і було безпосередньо пов'язані до нових норм поведінки.

Через війну еволюції до кінця палеоліту сформувалися дуже міцні, згуртовані колективи, із високим кам'яною індустрією. Це був замкнуті групи людей, які назавжди належали однієї праобщине (тотему). Таке замикання у собі призвело до виникнення інбридингу (родинного схрещування). Морфологічна організація палеонтропів втратила еволюційну пластичність і набрав консервативний характер.

Виникнення людини сучасного виду, є одним із найзагадковіших явищ антропології. По археологічним даним перетворення неандертальця в неоантропа (сучасної людини) сталося майже миттєво протягом 4 - 5 тис. років. Існує незліченну кількість теорій з цього приводу. Але незаперечно, для розвитку неоантропа вимагалося руйнація замкнутості неандертальських громад. Сучасні вчені величезне значення надають виникненню такого явища як екзогамії (вимога розпочинати статеві стосунки поза своєї групи). Питання походження екзогамії є безліч теорій, жодна із котрих є загальноприйнятої.

Одна з найбільш переконливих доказів на користь походження екзогамії, є очікування про спробу древніх людей впорядкувати статеве життя, приборкати статевої інстинкт, безладне прояв якого підривало господарське життя громади. Екзогамія передбачає як висновок шлюбних відносин межі громади, а й абсолютний заборона статевих взаємин у між членами колективу, тобто агамію.

Повна агамія не могла виникнути відразу, миттєво. Логічно припустити, що їй передувала агамія часткова тимчасова. Базуючись на даних етнографії і фольклористики, в усіх народів існують чи існували, статеві заборони. У це статеві виробничі чи статеві мисливські заборони, зазвичай у вигляді табу.

Часткове витіснення соціальними відносинами статевих, біологічних піти з життя колективу було важливим поступом у процесі становлення суспільства.

Обмеження статевого інстинкту сприяло так званим «оргіастичним нападам». Дане явище добре вивчено етнографією, і становить напад на представників інший групи з метою задоволення статевого інстинкту. Проте винесення статевого життя за рамки колективу, зміцнюючи його, мало б призвести до почастішання конфліктів з іншими колективами. Тому найпростіший природний шлях усунення виниклих протиріч вів до поступового виникненню дуальної організації - поєднання лише двох екзогамних груп у одне постійне взаємобрачне об'єднання, зародок ендогамного племені.

Виникнення дуально-праобщинної організації прискорило завершення формування чоловіки й суспільства. Кожна з праобщин було з погляду біології інбредної лінії. Відповідно зав'язування статевих стосунків поміж їхніми членами була нічим іншим, як внутрішньовидовий гібридізацією. Як відомо, однією з наслідків гібридизації є гетерозис -- різке зростання фортеці, потужності, життєздатності, а у разі внутрішньовидової схрещування ще й плодючості потомства порівняно з вихідними батьківськими формами. Інше найважливіше слідство гібридизації -- збагачення спадкової основи, різке зростання розмаху мінливості, надзвичайне зростання еволюційної пластичності організму. Дуально-праобщинні організації виглядали своєрідні «казани», в яких все швидше йшла переплавлення пізніх спеціалізованих неандертальців в Homo sapiens. Отже, надзвичайна швидкість, з якою йшов процес перетворення неандертальців в неоантропов, отримує своє природне пояснення.

3. Виникнення общинно-родового ладу

Еволюція архонтропів завершилася виникненням палеонтропів. Перетворення ранніх палеонтропів в пізні було пов'язані з переходом від однієї етапу еволюції кам'яною індустрії до іншого, в цілому, безсумнівно, вищому. Але зміна ранніх палеонтропів пізніми супроводжувалася як прогресом у розвитку виробничу краще й взагалі господарську діяльність. Вона стала ознаменована різким переломом в формуванні громадських відносин.

Цікаві факти поховань у пізніх палеонтропів. Деякі вчені бачать причину у появі віри про душі мертвих. Але є більш переконливе пояснення. З огляду на, що це поховання перебувають у безпосередній близькості до житла, можна припустити: у той епоху, дотримання стосовно мертвих норм, якими живі керувалися в своїх відносини з одне одним, було нагальною потребою. Відмова від імені цієї був небезпечний прецедент. Вона могла за умов, коли формування людського суспільства ще завершилося, відкрити шлях відмовитися від дотримання і щодо живих членів колективу.

У період палеоліту сформувалися, перші зачатки релігії, і культури. Розвиток праобщини призвело до усвідомлення свого єдності. Внаслідок цього була поява тотемізму. У тотемізмі в наочної формі виражено єдність всіх людей такого об'єднання (у вигляді тотожності з особами одного певного виду тварин), й те водночас їх на відміну від членів від інших людських груп.

Чинники тотемізму, релігії, культури були результатом соціалізації праобщини, і було безпосередньо пов'язані до нових норм поведінки.

Через війну еволюції до кінця палеоліту сформувалися дуже міцні, згуртовані колективи, із високим кам'яною індустрією. Це був замкнуті групи людей, які назавжди належали однієї праобщине (тотему). Таке замикання у собі призвело до виникнення інбридингу (родинного схрещування). Морфологічна організація палеонтропів втратила еволюційну пластичність і набрав консервативний характер.

Виникнення людини сучасного виду, є одним із найзагадковіших явищ антропології. По археологічним даним перетворення неандертальця в неоантропа (сучасної людини) сталося майже миттєво протягом 4 - 5 тыс. років. Існує незліченну кількість теорій з цього приводу. Але незаперечно, для розвитку неоантропа вимагалося руйнація замкнутості неандертальських громад. Сучасні вчені величезне значення надають виникненню такого явища як екзогамії (вимога розпочинати статеві стосунки поза своєї групи). Питання походження екзогамії є безліч теорій, жодна із котрих є загальноприйнятої.

Відповідно зав'язування статевих стосунків поміж їхніми членами була нічим іншим, як внутрішньовидовий гібридизацією. Як відомо, однією з наслідків гібридизації є гетерозис -- різке зростання фортеці, потужності, життєздатності, а у разі внутрішньовидової схрещування ще й плодючості потомства порівняно з вихідними батьківськими формами. Інше найважливіше слідство гібридизації -- збагачення спадкової основи, різке зростання розмаху мінливості, надзвичайне зростання еволюційної пластичності організму. Дуально-праобщині організації виглядали своєрідні «казани», в яких все швидше йшла переплавлення пізніх спеціалізованих неандертальців в Homo sapiens. Отже, надзвичайна швидкість, з якою йшов процес перетворення неандертальців в неоантропів, отримує своє природне пояснення.

Прогресували суб'єктивні продуктивні сили - виробничі навички людини. За 25 - 30 тыс. років людство минуло значний шлях розвитку та розселення, і сьогодні вже дуже великої області свого розселення створило розмаїття різноманітних форм виробничої діяльності.

3.1 Ранньо-родова община

первісний суспільство андрогенез соціогенез

На той час, коли етнографи вперше почали вивчати ранньородову общину, вона скрізь зазнала радикальних змін, пов'язаних із зміною географічного, а надто історичного середовища, впливом сусідніх суспільств, європейської колонізації тощо. Початковий рід здебільшого деформувався і змінився. Але науці вдалося встановити головне: стосункам між членами родової общини був властивий незмінний колективізм. Облавне або нагінне полювання, ловіння риби за допомогою загат, сіток, організоване збиральництво, спорудження жител і човнів -- все це потребувало спільних зусиль колективу, а спільна праця породжувала общинну власність на засоби й продукти виробництва.

Колективною власністю був насамперед головний засіб виробництва -- земля, в даному разі промислова територія з усіма наявними на ній об'єктами мисливства, рибальства та збиральництва, сировиною для виробництва знарядь, начиння тощо. Як правило, описані вище суспільства мисливців і рибалок не знали іншої форми власності на землю, крім спільної власності всієї групи однородців. Широко засвідчено також колективне володіння мисливськими загонами та рибальськими загатами, човнами й сітками, житлами і вогнем. Окремим особам належали лише індивідуально виготовлені ними ручні знаряддя праці -- списи, луки, сокири та ін., так само як і різні побутові речі. Існування особистої власності на індивідуальні знаряддя відповідало виробничим потребам та інтересам колективу, бо найефективніше їх можна було використовувати лише в тому разі, якщо вони відповідали індивідуальним особливостям власника. Але й ці знаряддя виробництва звичайно використовувалися в колективі й завжди для задоволення потреб колективу, тому особиста власність на них ніби розчинялася в колективній власності однородців. В австралійців, вогнеземельців, бушменів відомі звичаї, що дозволяли брати, не питаючи, речі, які належали однородцеві, і водночас зобов'язували дбати про них, як про свої власні. Деякі дослідники (М. В. Колганов, Ю. І. Семенов) навіть розглядають цю особисту власність на індивідуальні знаряддя не як особисту, а як колективну.

Колективізм у споживанні був не просто автоматичним результатом колективного виробництва, а неодмінною умовою виживання при низькій продуктивності праці й частій нестачі їжі. В умовах простого привласнюючого господарства, коли колектив, як правило, діставав лише продукт, що забезпечував життя, рід регулював споживання в інтересах усіх однородців і не допускав, щоб одні жили добре тоді, як інші бідували. Та разом з тим споживання було не просто зрівняльним, а так званим рівнозабезпечуючим. Це означає, що під час розподілу брали до уваги не лише відмінності в потребах залежно від статі та віку, а й вищі інтереси колективу в цілому. В тяжкій боротьбі з природою, яку весь час вели родові общини, доля їх нерідко залежала од витривалості дорослих чоловіків-мисливців, і в разі потреби, за надзвичайних обставин мисливці могли дістати останні шматки їжі.

Колективна трудова діяльність членів родової общини була простою кооперацією, що не знала будь-яких форм суспільного поділу праці. Вона полягала в спільних трудових затратах для виконання більш або менш однорідних, робіт і могла набувати різних конкретних форм. Так, при нагінному полюванні об'єднувалися трудові зусилля окремих індивідуумів щодо того самого предмета праці, а в процесі збиральництва ці зусилля паралельно застосовувалися до різних, але однорідних об'єктів. Звичайно, навіть таку просту кооперацію не слід розуміти зовсім спрощено: при тому самому нагінному полюванні виділялися досвідчені організатори, нагоничі, і новаки, що допомагали розбирати й нести здобич тощо. Поступове ускладнення виробничих навичок вимагало дедалі більшої господарської спеціалізації. Тому існуючий уже в праобщині природний поділ праці залежно від статі й віку розвинувся тепер далі. Чоловік став переважно мисливцем, а пізніше й рибалкою, жінка -- переважно збирачкою й охоронницею домашнього вогнища, діти і старі допомагали працездатним однородцям. Старі, крім того, зберігали колективний досвід і брали активну участь у виготовленні знарядь праці. Ця спеціалізація, що-сприяла зростанню продуктивності праці, спричинювала більш-менш виразно виявлений статево-віковий поділ, який дуже позначився на всьому суспільному житті родової общини.

Основними статево-віковими групами в ранньородовій общині були групи дітей, дорослих жінок і дорослих чоловіків. Поділові суспільства на ці угруповання надавалося великого значення, причому дуже важливою вважалася вікова межа, перехід якої супроводився урочистими обрядами, відомими під назвою ініціацій. У різних племен обряди ініціацій були різні, але по суті вони завжди полягали в залученні підлітків до господарського, громадського та ідеологічного життя дорослих членів общини. В аборигенів Австралії підлітка вчили володіти мисливською і бойовою зброєю, виховували в ньому витривалість, витримку і дисципліну, утаємничували його в звичаї, обряди та вірування племені. Ініційованого випробовували рядом тяжких процедур -- голодуванням, заподіянням ран, припіканням вогнем, вириванням волосся, вибиванням зубів тощо. У бушменів і вогнеземельців 13-14-річні підлітки протягом одного-двох років повинні були відмовлятися від деяких видів їжі, виконувати важкі роботи, виховувати в собі терплячість, покору і ретельність. Ініціації дівчат також полягали в підготовці їх до діяльності як повноцінних і повноправних членів колективу. Однією з складових частин ініціацій була підготовка до шлюбного життя: утаємничуваним переказували пов'язані з цим звичаї і робили над їхніми статевими органами різні операції -- чоловіче й жіноче обрізання, штучну дефлорацію дівчат та ін. Особливо велике поширення мало чоловіче обрізання, згадки про яке зберігаються досі в приписах іудаїзму та ісламу. Причини, що зумовили звичай обрізання, неясні. Можна лише припустити, що таким способом ініційованих змушували утримуватися від статевого життя. Чоловіче обрізання, крім того, могло мати гігієнічне значення.

Досить чітким був і поділ на групи дорослих чоловіків і жінок, що іноді приводив до своєрідного поширення в найрізноманітніших племен та народів чоловічих і жіночих свят.

Наявність у ранньородовій общині природного статево-вікового поділу не створювала відносин панування і підкорення. Чоловіки й жінки спеціалізувалися в різних, але однаковою мірою суспільне корисних сферах трудової діяльності, тому не могло бути суспільної нерівності статей. Зокрема, слід підкреслити, що визначна роль жіночої праці в господарському житті общини, разом з матрилінійною, материнською організацією самого роду,, вже в найбільш ранню пору розвитку родового ладу надали жінці дуже високого суспільного становища. Аборигенки Австралії навіть у післяколонізаційних умовах руйнування традиційного способу життя довго зберігали численні залишки своєї повноправності. Вони мали майнові й спадкові права, брали участь в обговоренні громадських питань і проведенні громадських церемоній, разом з чоловіками зберігали стародавні звичаї і значно впливали на громадську думку.

Не було і якихось привілейованих, панівних вікових категорій. Щоправда, деякі дослідники, ґрунтуючись переважно на даних етнографії аборигенів Австралії, у яких виразно виділявся впливовий прошарок старих -- хранителів досвіду і керівників общини, вважають, що вже в ранньородовому суспільстві існувала так звана геронтократія. Але в даному разі факти австралознавства ледве чи можна використати при вивченні справжньої первісності. Первісна людина жила в іншому, незрівнянно суворішому природному середовищі, і, як показують дані палеоантропології, рідко доживала до сорока років. Радше можна гадати, що в ранньородовому суспільстві діяли звичаї умертвіння («добровільної смерті») старих однородців, які втратили працездатність; ці пережитки збереглися згодом у найрізноманітніших племен. Таких однородців позбувалися, як і хворих, знесилених голодом людей, малих дітей, коли їх «е можна було прогодувати. Первісна родова община була общиною рівних, але в умовах запеклої боротьби за існування цими рівними були лише повноцінні члени виробничого колективу.

3.2 Пізньородова община

З виникненням дуальної екзогамії первісне суспільство дістало міцну соціальну структуру. На зміну відносно аморфній праобщині прийшла виразно окреслена й стала родова община. Водночас первісне суспільство набуло й складнішої структури: два дуально-екзогамні роди утворили зародок нової соціальної спільності -- племені.

Початкові племена не являли собою одного цілого, зв'язки між родовими общинами, що входили до них, обмежувалися взаємошлюбністю і, мабуть, деякими більш-менш епізодичними заходами -- мисливськими облавами, обміном, шлюбними та іншими церемоніями. Та поступово зв'язки міцніли й ускладнювалися. Підтримуваний взаємними шлюбами контакт зумовлював дедалі регулярніше господарське співробітництво, обмін культурними цінностями, мовний взаємовплив. Цей процес простежується археологічне: на час мезоліту виникають локальні варіанти культури, що об'єднують групи стоянок і свідчать про поступову консолідацію родових общин у ширші колективи -- племена. Проте, як показують етнографічні дані, племена поки що лишалися переважно етнічними спільностями й лише незначною мірою - спільностями потестарними. Інакше кажучи, племена мали своє ім'я, свою територію, свій діалект, свої культурно-побутові особливості, але в них здебільшого ще не було племінного самоврядування, ради, вождя та інших ознак розвинутого племінного ладу. Для раннього етапу родоплемінної організації характерна незначна, хоча й дедалі більша, роль племені та дуже велика, домінуюча роль роду.

Рід управлявся на основі принципів первіснообщинної демократії. Його найвищим органом були збори всіх дорослих однородців, які спільно вирішували основні питання господарського, громадського та ідеологічного життя. При цьому, природно, особливий авторитет мали зрілі, з багатим досвідом люди, з яких обирали ватажків -- найвпливовіших жінок і чоловіків. Ватажки керували виробничою діяльністю однородців, виконували громадські церемонії, залагоджували суперечки, вели перед під час воєнних сутичок. Хоч їхня влада ґрунтувалася лише на особистому авторитеті, повазі однородців до їхніх непересічних рис, досвідченості, знань, вона була цілком реальною владою. Коли б хтось наважився вчинити щось всупереч популярному вождеві, писав про андаманців дослідник їх Редкліфф-Браун, йому довелося б мати справу з більшістю тубільців, у тому числі з багатьма своїми власними друзями. Це й зрозуміло: влада ватажка завжди служила інтересам усього роду і по суті була лише конкретним, повсякденним втіленням влади самого роду.

А ватажки були хранителями родових норм, тобто обов'язкових правил поведінки однородців. Ці норми -- правила взаємодопомоги, Взаємозахисту, екзогамії тощо -- відповідали життєво важливим інтересам колективу, і, як звичайно, їх неухильно дотримували. Крім того, застосовуючись з покоління в покоління, вони набували сили звички, а згодом ставали звичаями. Та все ж таки траплялося, що у відносинах між однородцями давалися взнаки залишки тваринного егоїзму й норми родового співжиття порушувалися. Це вимагало застосування заходів громадського впливу -- не лише переконування, а й примусу. Серйозні провини викликали різні покарання: биття, калічення, а в особливо тяжких випадках навіть смерть або, що по суті було те саме, вигнання з роду. Так, в аборигенів Австралії, веда, сеноїв людина, що порушила правила екзогамії, повинна була покинути однородців або вмерти. Та хоча б які суворі були родові норми, хоч як безжально підпорядковували вони інтереси окремої особи інтересам колективу, вони ніколи не давали будь-яких переваг одним однородцям перед іншими.

До якої категорії норм соціальної регуляції належали первісні норми? Вони не були правовими нормами, бо там, де ще немає держави, не може бути й визначеної нею сукупності обов'язкових норм, що називається правом. Але вони не були й звичайними моральними нормами, бо суспільство примушувало додержувати їх не менш жорстоко, ніж пізніше держава -- додержувати норм права. По суті це були ще не диференційовані обов'язкові правила поведінки, які через це запропоновано називати мононормами, мо-нонорматикою.

Організація влади у родовій общині в принципі відрізнялася од посталого пізніше апарату класового примусу -- держави, а родові монокорми -- від узаконеної волі панівного класу - права. «У первісному суспільстві, коли люди жили невеликими родами, ще перебуваючи на найнижчих ступенях розвитку, у стані, близькому до дикунства; в епоху, від якої сучасне цивілізоване людство відділяють кілька тисячоліть,-- у той час не видно ще ознак існування держави. Ми бачимо панування звичаїв, авторитет, пошану, владу, яку мали старійшини роду, бачимо, що ця влада визнавалась іноді за жінками,-- становище жінки тоді не було схоже на теперішнє безправне, пригноблене становище,-- але ніде не бачимо особливого розряду людей, які виділяються, щоб управляти іншими і щоб в інтересах, в цілях управління систематично, постійно володіти певним апаратом примусу...» [7].

Зростання продуктивних сил, що виявилося, зокрема, в переході від привласнюючого господарства до виробляючого, сприяло дальшому розвиткові суспільно-родового ладу. На зміну ранньородовій общині мисливців і рибалок прийшла пізньородова община землеробів-скотарів.

Економічну основу суспільства, як і раніше, становила родова власність на землю. Поля та городи, мисливські, рибальські й збиральницькі вгіддя в одних випадках безпосередньо належали родові, в інших -- розглядалися як належні племені, але були закріплені за окремими родами, що входили до нього. Інші засоби виробництва були і в колективній, і в індивідуальній власності, причому значення індивідуальної власності поступово зростало з появою відносно регулярного надлишкового продукту, частина якого також ішла не на рівнозабезпечуючий, а на трудовий розподіл. Общинник, що зібрав добрий урожай або дістав приплід худоби, успішно полював або ловив рибу, мав змогу лишити собі частину продукту або ж поділитися ним тільки з тими, з ким хотів.

Розвиток індивідуальної власності, в свою чергу, покликав до життя новий вид економічних відносин, що його американська дослідниця К. Дю Буа назвала престижною економікою. Престижна економіка існувала лише в системі надлишкового продукту і виявлялася головним чином в обміні дарами. Цей звичай зародився ще наприкінці епохи ранньо-родової общини, але розвинувся лише в наступну епоху в зв'язку з появою надлишкового продукту й трудового розподілу. Обмін дарами відбувався переважно не всередині общини, де й далі переважав зрівняльний розподіл, а за її межами, зв'язуючи між собою багато сусідніх общин. Дарувальник здобував громадський престиж -- тим більший, чим щедріший був його дар, і водночас нічого не втрачав, бо діяв принцип еквівалентності дачі і віддачі, так звана взаємність, або реципрокація. Це стимулювало престижну економіку, що часто набувала, здавалося б, безглуздих форм. Б. Малиновський, який перший описав у меланезійців Тробріанських островів звичай «кули» -- нескінченну циркуляцію двох видів високоцінованих черепашок, писав, що він являє собою перехід з рук до рук зовсім непотрібних речей, але на ділі дуже важливий для зміцнення уз споріднення, влади вождя, соціальної організації взагалі. Пізніше престижно-економічні відносини відіграли свою роль у поглибленні суспільної і майнової нерівності, і перші призвістки цих змін почали з'являтися вже за доби пізньородової общини.

Та поки ще престижна економіка не знищила переважання всередині родової общини колективної власності й зрівняльного розподілу. Навіть індивідуальна власність після смерті того, кому вона належала, мала лишатися в межах роду. Відносини власності й суспільні відносини, що ґрунтувалися на них, і далі в основному збігалися з родовими зв'язками, які цементували єдність виробничого колективу.

Внаслідок відносної забезпеченості засобами існування й зростання населення родові общини, збільшуючись часто поділялися на великі колективи найближчих родичів по материнській лінії -- так звані материнські домові общини, або материнські сім'ї. В ірокезів ці домові общини -- «овачири» налічували кілька десятків, а іноді й більш як сотню однородців, що жили в одному «довгому будинку». Члени овачири разом користувалися виділеною їм родовою землею й провадили спільне господарство. Спільним було й споживання: за словами Моргана, здобич полювання і продукти землеробства передавалися для загального користування і все продовольство складалося в спільний запас. Такі самі материнські домові общини відомі в багатьох племен Меланезії, північно-західних індіанців, алгонкінів Канади. Важливо відзначити, що виділення їх у складі роду не підривало родової єдності. Вони лишалися зв'язаними між собою не лише суспільними та ідеологічними, а й тісними господарськими узами. В разі потреби родова община виступала як єдиний виробничий колектив. Так, у деяких племен Меланезії та ірокезів вирубували й випалювали ліс звичайно спільними зусиллями однородців і лише наступні землеробські операції виконували окремі домові общини.

З розвитком родового ладу ще більше зросла господарська й громадська роль жінки. Встановлення сталої осілості, що вимагало заготівлі великої кількості харчових припасів, посуду для зберігання їх, палива тощо, істотно піднесло значення домашнього господарства, яке провадили жінки. Цьому сприяло й поширення мотичного землеробства, що становило також переважно жіночу галузь виробництва. «Без жінок,-- говорили ірокези авторові однієї з місіонерських реляцій,-- ми не жили б, а животіли, бо в нашій країні саме жінки сіють, садять, вирощують зерно та овочі й готують їжу для чоловіків і дітей»[8]. Збільшення господарської ролі жінки зумовило поширення матрилокального, або, точніше, шлюбного оселення, що, в свою чергу, стало важливим чинником посилення її впливу в родовій общині. Справді, при оселенні саме жінки, брати й сини яких жили переважно в селищі своїх дружин, були реальними колективними власниками належних родові основних засобів виробництва, справжніми власниками родових земель, родових запасів, родових жител. За цих умов жінки почали займати вже не лише рівне з чоловіками, а й переважне становище.

В ірокезькій овачирі ця влада належала раді дорослих жінок-матерів, які обирали з-поміж себе досвідчених і поважаних правительок, що відали сільськогосподарськими й домашніми роботами, зберіганням і розподілом припасів, влаштуванням свят тощо. Всім, що належало овачирі, розпоряджалися лише жінки, їхні однородцї - чоловіки були «відкраяною скибою», а мужі приходили з інших родів і не мали прав на власність овачири. Панування жінок, писав про ірокезів та їхніх сусідів гуронів Лафіто, ґрунтується на цілком реальній основі. В їхніх руках уся справжня влада: їм належать земля, поля і весь урожай. Чоловіки, навпаки, зовсім ізольовані й обмежені, їхні діти їм чужі, будинком володіє сама лише жінка. Описано залишки подібних порядків у деяких районах Меланезії, наприклад на о. Добу, де також в умовах матрилокального оселення жінки вважалися єдиними власниками й розпорядниками всієї родової землі.

Властиве розвинутій родовій общині певне переважання жінки часто називають матріархатом. Проте цей термін потребує застережень: у класичній первісності з її зрівняльними порядками ще не могло бути справжнього панування й всевладдя однієї частини суспільства над іншою. В сучасній радянській літературі термін «матріархат» або «пізній матріархат» звичайно застосовують до особливої, порівняно рідкісної форми розкладу первіснообщинного ладу, коли общинна нерівність розвивається із збереженням материнсько-родових інститутів і супроводиться більш-менш виявленим висуванням жінок на передній план.

3.3 Розклад первісного суспільства

Згідно марксистсько-ленінської теорії корінною причиною виникнення держави з'явився розкол суспільства на протилежні класи з непримиренними протиріччями. "Держава, - писав В. І. Ленін, - є продукт і прояв непримиренності класових протиріч" [9]. І тільки там, де такі суперечності існують як стійке, повторюване явище, марксистсько-ленінська теорія готова визнати виникнення та існування держави. З цієї причини офіційна радянська історіографія довгий час відносила держави Месоамерики в кращому випадку до "військової демократії", хоча демократії там не було й близько. Не отримало визнання і держава скіфів. Тим часом державність язичницьких слов'ян безумовно визнавалася.

Другий помилковий наслідок полягало в тому, що всі держави Стародавнього світу повинні були беззастережно вважатися рабовласницькими. Ф. Енгельс, назвав розподіл на панів і рабів першим великим поділом суспільства на два класи. Тому виникнення кастової та іншої стратифікації радянськими теоретиками необґрунтовано ототожнювалося з рабовласництвом. Це було потрібно для того, щоб підтвердити ленінську тезу про непримиренність класових протиріч як основу держави і визнання держави лише знаряддям панівного класу для придушення іншого класу або класів.

Однак основоположники марксизму допускали і інший підхід до пояснення появи найдавнішого держави. Як писав Ф. Енгельс, до держави "стихійно сформовані групи одноплемінних громад у результаті свого розвитку прийшли спочатку з метою задоволення спільних інтересів (наприклад, - на Сході - зрошення) і. Для захисту від. Зовнішніх ворогів". Значить, він допускав деякі "загальнолюдські" функції держави. Сьогодні їх наявність в соціальній, чи політичної функції сучасного буржуазного держави навряд чи можна заперечувати.

Звідси випливає, що виникнення держави. Все ж таки було пов'язано в різні епохи по-різному - з необхідністю здійснення спільних інтересів населення. І незважаючи на те, що представники, різних класів або каст не отримували рівного задоволення своїх інтересів, все ж деякі спільні інтереси (наприклад, захист від зовнішніх нападів, забезпечення суспільних робіт, санітарних умов) державою задовольнялися.

Визнання держави органом усього суспільства - характерний мотив будь-якого ідеалістичного навчання про державу, тобто навчання, що виходить з ідеї, а не з емпірично установлених фактів. Якщо державна влада - від Бога, значить вона повинна бути рівною до всіх і не мати класового ухилу.

Висновок

Виникнення держави було результатом непримиренних класових суперечностей і кінцевим актом становлення класового суспільства.

Виникнення держави було й тією межею, яка відокремлювала первісну сусідську, або протоселянську, общину від власне сусідської, або селянської. Перша, хоч і входила в плем'я або в союз племен, але ще тією чи іншою мірою лишалася соціальним організмом, тобто відносно самостійною одиницею соціального розвитку. З виникненням держави таким соціальним організмом стала сама держава, а община перетворилася на суборганізм, що мав самоврядування під егідою верховної політичної влади. Первісна сусідська і сусідська общини відрізнялися й економічно: для однієї характерна групова, для другої -- приватна власність домогосподарства. Проте переростання однієї форми власності в іншу зовні було менш помітне, ніж перетворення потестарної організації на політичну, і це збільшує значення виникнення держави як критерію суспільного розвитку.

У процесі становлення держави йшло розщеплення первісної мононорматики на право, тобто сукупність норм, які виражають волю панівного класу й забезпечені примусовою силою держави, і мораль, тобто сукупність норм, забезпечених лише силою громадської думки. Право, навіть і в процесі становлення, в кожному суспільстві єдине; мораль різна в різних суспільних верствах або класах.

У процесі поділу суспільства на класи панівна верхівка відібрала найвигідніші для неї норми і, видозмінивши ці норми відповідно до своїх потреб, забезпечила їх силою державного примусу. Це були насамперед норми, що захищали власність та привілеї знаті.

Так, якщо раніше в разі крадіжки велике значення надавалося тому, хто вчинив злочин -- однородець чи чужинець, і однородця звичайно лише примушували повернути вкрадене, то тепер будь-який замах на власність тягнув за собою покарання, а замах на власність знаті карали особливо жорстоко. За нього брали багаторазове відшкодування, калічили, вбивали, обертали в рабство. Найтяжчий у минулому злочин -- порушення екзогамних заборон -- перестав бути злочином, натомість порушення станово-кастових шлюбних заборон тепер іноді суворо каралося. У разі побиття, скалічення, вбивства першорядного значення тепер набувало питання не про родоплемінну, а про соціальну належність сторін.

Початкове право складалося переважно з санкціонованих державою мононорм, або звичаїв епохи розпаду первісного суспільства. Тому воно дістало назву звичаєвого права. Іноді звичаєвим правом називають і самі звичаї цієї епохи або навіть ще ширше -- соціальні норми первісного суспільства взагалі, але це неточно, бо права в точному розумінні цього слова не могло бути там, де ще не було держави. В інших випадках звичаєвим правом називають уже санкціоноване державою, але ще не записане, не кодифіковане, так зване неписане право. Це також не зовсім точно, бо визначальною ознакою є не форма існування, а класове зумовлений і державно-примусовий характер права.

Список використаної літератури

Алексеєв В.П. Першиц А.І. Історія первісного суспільства. М., - 1990. - с.45

Алєксєєв В.П., Першиц А.І. Історія первісного суспільства. М., - 1990. - с.73

Гончар Б.М., Козицький М.Ю Всесвітня історія м. Київ, - 2007. - п. 1.1(с.-4)

Бролей Ю.В., Історія первісного суспільства, в 3-ьох томах, М., - 1998. - с.96

Е.Б.Тейлор, Первобытная культура., М. - 1989. - с.26

Аверкиева Ю.П. Разложение родовой общины и формирование раннеклассовых отношений - М., 1961.

Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави.-- Маркс К., Енгельс Ф.

Піголкін О.С. Загальна теорія права. Підручник для ВУЗів. - М.: МГТУ. 1996. З 46

Возникновение человеческого общества. Л., 1977

Кутафан О.Е. Основи держави і права. Підручник для ВУЗів. - М.: МАУП. 1996

Массон В.М. Етнос у докласовому і ранеклассовом суспільстві. - М.: Проспект. 1998

Загальна теорія держави і права. Академический курс. В 2 т. . Відп. ред. М. Н. Марченко. М., 1998 р

Кашанина Т. В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. М., 1999 р.

Копєчиков В.В. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.- К.-Юрінком.-1997.

Скакун О.Ф. Теория государства и права.:Учебник.- Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000

Дробишевский С.А, Политическая организация общества и права: историческое место и начало эволюциию - Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та.

Размещено на Allbest.ru