Поділ спільного майна подружжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Правовий режим майна подружжя

1.1 Право подружжя на спільне майно

1.2 Власність кожного з подружжя

Розділ ІІ. Поділ та порядок поділу спільного майна подружжя

2.1 Поділ спільного майна подружжя в судовому порядку

2.2 Визначення часток при поділі спільного майна подружжя

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Будь-яка наука поєднує в собі систему понять, які дають об'єктивно правильну уяву про предмет, що вивчає певна наука, розвиток якої завжди пов'язаний з удосконаленням понятійного апарату, з уточненням понять, які складають її зміст. Точність законів визначається перш за все точністю та визначеністю понять, від якості яких значною мірою залежить якість судової практики, дотримання законності.

При визначенні поняття «Поділ сімейного майна подружжя», її окремих видів та класифікації вчені використовували різні підходи та методи дослідження.

Для того, щоб правильно сформулювати поняття «Поділ сімейного майна подружжя» та види поділу, а саме за угодою сторін, та в судовому порядку, необхідно з'ясувати, які елементи входять до змісту поняття взагалі.

При формуванні наукових понять в якості ознак, які складають основу узагальнення відповідних предметів, необхідно виділити найсуттєвіші риси і співвідношення предметів, знання яких дає змогу пояснити інші суттєві риси і прояву цих предметів. Тому до змісту самого поняття ввійде саме сукупність тих ознак предметів, які є основою для узагальнення цих предметів у даному понятті.

Терміни повинні вживатися тільки в тому значенні, яке надав йому законодавець.

Отже, сімейне кодекс має право для можливого виникнення суб'єктивного права на поділ майна після розірвання шлюбу . Право на поділ майна може виникнути тільки за наявності як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів.

Мета курсового дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням досягнень науки сімейного права, узагальнення правозастосовної практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду розробити концептуальні напрямки правового регулювання поділ майна подружжям , визначити правові дефініції в умовах побудови демократичної правової держави.

Об'єкт дослідження становлять права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При поділі майна потрібно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об'єктів:

а) речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;

б) кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);

в) боргові зобов'язання подружжя (зобов'язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов'язане повернути борг, повернути або передати річ тощо).

Методологічна база дослідження складається із сукупності наукових методів і принципів, що в комплексі застосовуються для вирішення задач дослідження та досягнення його мети.

Розділ І. Правовий режим спільного майна подружжя

Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя, який означає об'єднання майна чоловіка і жінки (повністю або в певній частини) в єдину майнову масу та встановлення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпорядження. Режим спільності майна подружжя означає, що: майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Щодо спільного майна подружжя здійснює права власника. В літературі правильно зазначалося, що право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя поширюються загальні правила щодо об'єктів права приватної власності1. Сімейне законодавство містить норми, що визначають різновиди майна, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Розглянемо їх детальніше.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК подружжю на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте за час шлюбу. Сімейне законодавство встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя [11;ч. 2 ст.60]. Подружжя може проживати, працювати і отримувати майно у різних містах і навіть у різних країнах, управляти майном будь-якої вартості та місце знаходження. Головним є відповідність дій кожного з подружжя принципу добросовісності й пріоритету сімейних інтересів. Отримане кожним із подружжя майно (незалежно від того, хто саме його отримав) буде визначатися як майно, набуте подружжям під час шлюбу.

Сімейне законодавство не розкриває детально зміст поняття «майно, набуте за час шлюбу». Відсутній у ньому і перелік такого майна. В ч. 1 ст. 61 СК вказано, що об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Важливо зазначити, що закріплення певного нерухомого, а також окремих видів рухомого майна лише за одним із подружжя не означає, що другий не має на нього права. Процедура реєстрації має формальний характер і не визначає права власності подружжя. Незалежно від реєстрації майна на ім'я одного із них, якщо воно було набуте за час шлюбу, майно вважатиметься спільним на загальних підставах.

Серед доходів подружжя важливе значення мають заробітна плата, пенсія, стипендія та інші грошові надходження такого типу. Сімейний кодекс визначає правовий режим вказаного майна таким чином. Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи належать до спільного майна подружжя лише у випадку, якщо вони були внесені:

а) до сімейного бюджету,

б) на особистий рахунок кожного з подружжя до банківської (кредитної) установи.

Таким чином, надходження тільки тоді будуть вважатися спільним майном подружжя, якщо кожен з них виявив свою волю щодо передачі грошей до сімейного бюджету. Якщо цього зроблено не було, то майно вважається роздільним і належить тому з подружжя, який його отримав.

Треба зазначити, що вказана норма є для сімейного законодавства України. Правила, що діяли раніше, не пов'язували виникнення права спільної власності подружжя з фактом внесення заробітної плати, пенсії та стипендії до сімейного бюджету. Таким чином, це майно вважалося спільним з моменту, коли виникало право власності на нього, тобто з моменту отримання заробітної платні одним із подружжя. Утім, законодавче рішення, закріплене в Сімейному кодексі України, в теоретичному плані не є новим. Свого часу питання щодо правового режиму заробітної плати, пенсії та стипендії досить жваво обговорювалося в юридичній літературі. Деякі вчені дійсно пов'язували виникнення права спільної власності подружжя щодо заробітної плати й інших надходжень з фактом передачі їх до бюджету сім'ї. Надалі така позиція зазнала значної критики, бо відповідно до неї між отриманням вказаних сум та їх переходом у спільну сумісну власність подружжя виникає певний розрив. Унаслідок цього з моменту отримання до моменту безпосередньої передачі грошей до спільного бюджету той з подружжя, хто отримав гроші, будучи їх власником, вправі самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Це суперечить основній ідеї режиму спільності майна, встановленого сімейним законодавством України. Заробітна плата та інші різновиди грошових надходжень одного із подружжя мають вважатися спільним майном подружжя з моменту їх фактичного отримання, тому що намір одного з подружжя внести їх до бюджету сім'ї передбачається.

Відповідно до СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше цінне майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Ця норма є не зовсім чіткою. Не зрозуміло, про які саме договори в ній ідеться. Можна припустити, що -- про участь одного з подружжя у різноманітних вигравальних конкурсах, лото тощо. Якщо за участь у такому конкурсі один з подружжя отримає винагороду, вона відповідно до ч. 3 ст. 61 СК є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Треба однак зазначити, що винагорода, про яку йде мова в ч. 3 ст. 61 СК, не може бути відзнакою особистих знань, вмінь або досягнень одного з подружжя в певній сфері. Премії і нагороди, які один із подружжя одержав за особисті заслуги, складають роздільне майно подружжя відповідно до ч. 3 ст. 57 СК.

Серед об'єктів права спільної власності подружжя сімейне законодавство особливо виділяє речі професійних занять кожного з подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим. Відповідно до ч. 4 ст. 61 СК речі професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, якщо за час шлюбу були придбані речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об'єктом його права власності. Законодавство виходить з того, що такі речі були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належати обом з подружжя. Чоловік або жінка, професійні заняття котрого обслуговують такі речі, може лише претендувати на їх отримання у разі поділу майна подружжя. При цьому він зобов'язаний виплатити другій стороні вартість належної йому частки майна. В ст. 61 СК використовується термін «професійні заняття». Однак його не можна трактувати занадто вузько тільки в плані безпосередньої професії одного або обох з подружжя. Мова може йти про речі, які обслуговують не тільки професійну діяльність подружжя, а й їх хобі, різні захоплення, не пов'язані безпосередньо з їх основною професією. Головне, щоб це були особливі, специфічні предмети, що дають можливість здійснювати певний вид діяльності (займатися фотографуванням, музикою, живописом тощо).

Подружнє життя є, як правило, тривалим за характером, тому речами, що належать на правi власності одному з подружжя, протягом спільного життя нерідко користуються обидва з них. Здійснюючи догляд за таким майном, подружжя вкладає в нього спільні кошти та працю. У випадку поділу майна, один із подружжя, який не є власником, нерідко просить врахувати цю обставину i визнати вказане майно спiльним. Законодавство вирiшує це питання таким чином. Згiдно зi ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власнiстю одного з подружжя, за час шлюбу iстотно збiльшилося у своїй вартості внаслiдок спільних трудових чи грошових витрат або витрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Для визнання роздiльного майна спільним згiдно зi ст. 62 СК необхідно, щоб вартість роздiльного майна в перiод шлюбу збільшилася істотно. Тільки у цьому разі майно може бути визнане спільним.

Відповідно до ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні права щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У зв'язку з тим, що в праві власності на майно частки подружжя не визначені, вони мають координувати свої дії щодо цього майна і не можуть розпоряджатися своєю часткою в праві, як це має місце у відносинах спільної часткової власності. Невизначеність часток у праві власності подружжя на майно спричинює два важливих наслідки. По-перше, за загальним правилом, дії одного з подружжя щодо володіння та розпорядження спільним майном розглядаються як дії подружжя. Згода іншого з подружжя передбачається до того часу, коли не буде доведено протилежне. По-друге, у випадках, передбачених законом, для здійснення певних юридичних дій потрібна воля подружжя. Це пояснюється тим, що річ належить подружжю на праві власності без визначення часток, тому розпорядження здійснюється в обсязі речі в цілому, а не її окремої частки.

Сімейний кодекс встановлює кілька правил щодо розпорядження спільним майном подружжя залежно від особливостей об'єктів права власності [11;ст. 65].

Відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства України правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають державній реєстрації. Так, нотаріальної форми та державної реєстрації потребують договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, квартири або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК). Нотаріальної форми потребують договір дарування нерухомої речі (ст. 719 ЦК), спадковий договір та заповіт подружжя [16;ст. 1304, 1243, 1247 ]; шлюбний договір [11;ст. 94 ] тощо. З урахуванням особливого значення майна, яке передається за такого рода правочинами, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально посвідчена [11;ч. 3 ст. 65].

Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Таким чином, законодавство закріплює нову оціночну категорію «цінне правочинами, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально посвідчена [11;ч. 3 ст. 65].

Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Таким чином, законодавство закріплює нову оціночну категорію «цінне майно», хоча і не дає її визначення або загальних критеріїв, які б дали змогу в разі спору віднести те чи інше майно подружжя до цінного майна.

Із змісту ст. 65 СК випливає, що подружжя може укладати правочини щодо майна, яке не є цінним. Згода іншого з подружжя на укладення таких правочинів може висловлюватися в усній формі. Разом із тим, дружина та чоловік мають право на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним, якщо його було укладено без її (його) згоди (ч. 2 ст. 65 СК).

Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК подружжя можуть укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини. Такі правочини мають усну форму і не можуть бути визнані недійсними на тій підставі, що їх було укладено без згоди іншого з подружжя. Вперше сімейне законодавство закріплює поняття дрібного побутового правочину і, на жаль, також не дає його визначення. З урахуванням правил ЦК можна вважати, що дрібним побутовим правочином, який укладається одним із подружжя щодо їх спільного майна, можна визнати такий, який, по-перше, задовольняє побутові потреби членів сім'ї та, по-друге, стосується предмета, який має невисоку вартість. Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування спільним майном (ч. 1 ст. 66 СК). Так, сторони можуть вирішити проживати в квартирі, яка належить на праві власності одному з подружжя, а житловий будинок передати в користування їхній дитині або іншим родичам. Подружжя на свій розсуд визначає порядок користування автомобілем, іншим рухомим та нерухомим майном. Якщо ж подружжя уклало нотаріально посвідчений договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою або земельною ділянкою, то зобов'язання з цього договору пере-

шлюбу набули, наприклад, автомобіль, житловий будинок, квартиру тощо, то ці речі зберігатимуть режим спільного майна і після розірвання сторонами шлюбу. Порядок розпорядження таким майном колишній чоловік та дружина здійснюють відповідно до Цивільного, а не Сімейного кодексу України [11;ч. 2 ст. 68 СК].

1.1 Право подружжя на спільне майно

Як вже зазначалося, у разі відсутності між подружжям шлюбного контракту, правовий режим їх майна визначається відповідно до положень сімейного законодавства, які мають імперативний характер, тобто подружжя не може односторонньо змінювати встановлений законом правовий режим на власний розсуд. Однак подружжя не позбавлені права вчиняти будь-які дії щодо придбаного в період шлюбу майна, в тому числі ділити його у будь-яких частках між собою. Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього того майна (за винятками, прямо встановленими законом), яке набувається ним за час шлюбу.

Відповідно до ст. 60 СК України "майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)". Така законодавча правонаступність очевидно обумовлена наявністю позитивного досвіду в застосуванні наведеного положення. Однак, на наш погляд, ще існують можливості вдосконалення положень про спільну власність подружжя.

Так, у них безпосередньо не роз'яснюється зміст поняття "майно, нажите (набуте) подружжям за час шлюбу". Цілком зрозуміло, що не може вважатися таким майно, придбане кожним із них до шлюбу та після шлюбу. Однак певні труднощі може викликати тлумачення терміна "нажите" чи "набуте". Цей термін в юридичній практиці зустрічається досить рідко, оскільки несе швидше побутове, а не правове змістовне навантаження. Термін "набуте майно" також не визначає конкретних підстав набуття подружжям майна у спільну власність. Словом, значення термінів "нажите", "набуте" майно не має допоки свого однозначного тлумачення. Така неоднозначність у розумінні цього терміна не сприяє застосуванню правових норм на практиці. Тому в СК України бажано було б розкрити зміст поняття "набуте майно", аби чітко відтворити юридичну суть правовідносин, які забезпечують виникнення у подружжя права спільної сумісної власності. Це можна зробити, зокрема, давши перелік конкретних правових підстав, що забезпечують виникнення у подружжя права спільної сумісної власності. На наш погляд, спільною сумісною власністю подружжя можна визнавати те майно, яке нажите чи набуте ним шляхом одержання доходів від праці у суспільному секторі економіки, від участі у підприємницькій діяльності, від укладених обома з учасників подружжя угод або одним із них - за рахунок спільних коштів чи іншого майна, створення тих чи інших матеріальних благ індивідуальною працею одного з подружжя або їх обох, від одержання дивідендів.

У СК України відсутнє застереження про те, що ступінь участі кожного з подружжя не впливає на обсяг їх прав на спільне майно, що може на практиці призводити до іншого тлумачення такого факту. Так, відповідно до п. 1 ст. 60 СК "майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку ". Подружжю належить майно на праві спільної сумісної власності незалежно від розміру внеску кожного окремо до сімейного бюджету, відсутності самостійного заробітку чи іншого доходу в зв'язку з веденням домашнього господарства, доглядом за неповнолітніми чи непрацездатними дітьми, хворобою або з інших поважних причин.

Може виникнути питання про зміст неповажних причин, що перешкоджали поповненню загальносімейного бюджету. Безперечно, це може мати місце тоді, коли відсутні поважні причини для участі чоловіка у створенні спільного майна. Думається, не може розглядатися як поважна неучасть чоловіка чи дружини у створенні сімейного бюджету їх перебування у місцях позбавлення волі. Однак закладати таку обставину в закон як підставу, що перешкоджає виникненню права спільної сумісної власності, небажано. Інша справа, що в законодавстві має бути норма, яка давала б суду право в таких ситуаціях на вимогу одного з подружжя визнавати роздільною власністю майно, набуте кожним з них.

В ст. 325 ЦК України записано, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Власне, подібне правило закріплено в п. 1 ст. 61 СК, згідно з яким об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу.

На перший погляд, особливих проблем у визначенні можливого об'єктного складу майна подружжя не повинно виникати

На думку І. Жилінкової, при визначенні правового режиму страхових відшкодувань необхідно виходити з того, що вони є спільною сумісною власністю, якщо мало місце страхування спільного сумісного майна подружжя, і роздільною, якщо страхувалося роздільне майно одного з подружжя. З такою позицією можна в цілому погодитись. [4;c.25]Проте автор нічого не говорить про правову долю страхових платежів, внесених одним з подружжя - страхувальником за договором страхування його роздільного майна, адже такі платежі могли вноситися за рахунок спільних коштів подружжя. Вони можуть бути повернуті страхувальнику при достроковому припиненні договору відповідно до закону [18;ст. 28] Очевидно, якщо вони вносилися за рахунок спільних коштів подружжя, то також мають вважатися його спільною власністю.

Певні труднощі можуть виникати при вирішенні питання про включення до спільного сумісного майна подружжя також деяких цінних паперів, особливо акцій. Сімейне законодавство не містить заборон щодо включення таких об'єктів до спільної сумісної власності подружжя. Такий підхід законодавця знаходить відповідну підтримку в юридичній літературі. Однак, на наш погляд, при застосуванні режиму спільності щодо акцій, придбаних одним із подружжя, необхідно враховувати їх правову природу. Так, відповідно до ст. 8 Закону України " Про цінні папери та фондовий ринок " Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення А тому і постає питання про допустимість поширення режиму спільності на іменні акції одного з подружжя. На думку В. Жилінкової, іменні акції, придбані на спільні кошти подружжя, можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності. Думається, що юридичних перешкод для цього не існує. Отже, законодавець допускає можливість перебування акції у власності кількох осіб, а відтак - і у власності подружжя. Інша справа, що законодавець допустив у ст. 5 цього Закону певну юридичну некоректність, вважаючи, що кілька осіб можуть бути визнані одним власником акції. У однієї речі не може бути кілька власників, однак у однієї речі може бути кілька співвласників.

У ЦК України збережене правило про момент виникнення прав власності у набувача майна за договорами (ст. 329).

Стаття 30 Земельного кодексу (ЗК) України 1991 р. передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у відповідних розмірах і право власності або право користування земельною ділянкою. Таким чином, у даному випадку момент виникнення права власності (права користування) на земельну ділянку поставлено в залежність від моменту виникнення права власності на будівлю чи споруду. Однак у ЗК України від 25 жовтня 2001 р. таке питання вирішене дещо по-іншому. Так, відповідно до ст. 120 ЗК 2001 р. при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частку може переходити на підставі цивільно-правових угод. Оскільки тут не визначається прямо момент виникнення права власності на земельну ділянку, його необхідно визначати з врахуванням положень ст. 125 ЗК України 2001 р., згідно з якою право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації, а також ст. 132, згідно з якою угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення. Найбільше дискусій виникло в юридичній літературі з приводу моменту виникнення права спільної сумісної власності подружжя на одержувану одним з них заробітну плату та інші трудові доходи, пенсії, стипендії. Тут сформувалося в основному три точки зору, які в цілому зводяться до того, що режим спільності на заробітну плату та інші подібні доходи подружжя поширюється:

а) в момент набуття подружжям-працівником права на одержання винагороди;

б) в момент доставки винагороди в сім'ю;

в) в момент фактичного отримання винагороди за працю подружжям-працівником.

Дійсно, непереконливою є думка про те, що нарахована, але не отримана зарплата належить подружжю на праві спільної власності, оскільки до моменту одержання її працівником вона взагалі не є об'єктом права власності. На наш погляд, втілення такої пропозиції в законодавчому порядку могло б породити негативні ситуації і вступало б в суперечність з принципами трудового права, адже відповідно до ст. 97 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

1.2 Власність кожного з подружжя

Сімейний Кодекс України відтворює діяло раніше положення про те, що до майна, що не входить до складу спільної власності подружжя, а належить кожному з них, відносяться три види майна

а) дошлюбне майно, тобто речі і права, що належали кожному з подружжя до вступу в шлюб;

б) майно, отримане одним з подружжя під час шлюбу в дар, в порядку успадкування або з інших безоплатним операцій;

в) речі індивідуального користування кожного чоловіка, за винятком предметів розкоші.

Цим майном кожен чоловік має право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися. При розділі загальної власності подружжя і визначенні їх часток це майно не враховується.

Визначення конкретного майна, яке належало кожному чоловікові до шлюбу (дошлюбного майна), підтверджується відповідними документами, які свідчать про придбання його до вступу в шлюб, або показаннями свідків і суперечок, як правило, не викликає. Виняток становить випадок, врегульований [11;ст.37 ].

Суперечки виникають на практиці у випадках, коли грошові суми, виручені від реалізації дошлюбного майна чи іншого майна, що належить на праві власності одному чоловікові, були потім витрачені на придбання інших речей або внесені в якості внеску в банк або іншу комерційну організацію. Отже, якщо на гроші, виручені від продажу дачі, що належала до шлюбу дружині, була придбана меблі, якою користуються всі члени сім'ї, то ці меблі залишається у власності дружини. Якщо на вклад в ощадбанку, який належить одному чоловікові, якого вносилися додатково кошти, які складають загальну власність подружжя, то при поділ вкладу потрібно виділити суму, яка належить першому дружину.

Майно, отримане одним з подружжя у дар або по спадку, не включається у спільну власність. Цей перелік джерел майна, що представляє собою власність одного чоловіка, є відкритим: у п.1 ст.36 СК вказані інші безоплатні угоди. На практиці це може бути придане, що виділяється родичами дружини. Судова практика відносить до власності кожного чоловіка отримані їм цінні призи, премії, якщо останні присуджені за індивідуальні творчі досягнення, якими є, наприклад, Державні премії, а також інші нагороди, медалі і т.п., якщо, звичайно, премії не є способом додаткової винагороди за працю як вид заробітної плати. В останньому випадку вони включаються до складу загального майна. У випадках спору часто буває необхідно відмежувати подарунки, зроблені одному чоловікові, від весільних подарунків, які, як правило, робляться обом подружжю і, отже, відносяться до їхньої спільної власності.

Оскільки закон допускає можливість здійснення між подружжям цивільно-правових угод, у тому числі і договору дарування, то слід вважати роздільною власністю чоловіка речі, подаровані йому іншим. Що стосується інших угод по передачі права власності, наприклад, купівлі-продажу, міни, то вони між подружжям практично не зустрічаються, хоча і не заборонені.

Як правило, спори не виникають і з приводу майна, отриманого одним чоловіком у спадок, тому що коло спадкоємців чітко визначений законом або в заповіті. Майном кожного чоловіка є речі індивідуального користування - одяг, взуття, косметичні препарати, лікувальні прилади й ін, навіть якщо вони придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Виняток зроблено для коштовностей та інших предметів розкоші. У поняття коштовностей включаються золоті речі та інші ювелірні вироби з дорогоцінних і напівкоштовних металів і каменів. До предметів розкоші відносяться цінні речі, твори мистецтва, антикварні й унікальні вироби, колекції та інші речі, які не є необхідними для задоволення насущних потреб членів сім'ї. Предмети розкоші - поняття відносне, воно змінюється у зв'язку із змінами загального рівня життя в суспільстві. Воно неодноразово різному трактувалося судовою практикою, яка свого часу визнавала предметами розкоші холодильники, телевізори та інші предмети, які стали сьогодні предметами звичайної домашньої обстановки.

У СК не визначена доля предметів професійної діяльності подружжя, наприклад, концертного рояля для музиканта, комп'ютера - для програміста, медичного обладнання - для лікаря і т.п. Якщо їх вартість незначна, вони можуть бути віднесені до речей індивідуального користування і, відповідно, вважатися власністю кожного чоловіка (наприклад, рибальські снасті, столярні інструменти, тощо). Але оскільки в даний час багато хто з них коштують дуже дорого, їх несправедливо віднести до власності тільки того чоловіка, який ними користується. Адже вони були придбані на спільні кошти і часто на шкоду загальним інтересам сім'ї. Тому їх потрібно визнати спільною власністю подружжя. Звичайно, професійні інтереси подружжя враховуються під час розподілу їхньої спільної власності, і ці предмети в натурі отримає чоловік, який ними користується. Але якщо їх вартість перевищує належну йому частку, то іншому дружину присуджується грошова або інша компенсація.

Правила, встановлені статтею 37 СК про визнання майна одного з подружжя їх спільною власністю, застосовуються судовою практикою давно і відносяться до речей тривалого спільного користування подружжя, до будинків, дач, які з власності одного чоловіка, таким чином, переходять у спільну власність. Для цього необхідно встановити, що в період шлюбу вартість майна одного чоловіка істотно збільшилася за рахунок спільного майна подружжя або за рахунок праці і засобів другого з подружжя. Це положення може застосовуватися і до автомашин, дорогим приладів і устаткування тривалого користування, в сучасних умовах - до підприємств. У таких випадках виникає питання: з якого моменту виникає спільна власність подружжя на ці предмети.

Розділ ІІ. Поділ та порядок поділу спільного майна подружжя

Майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути поділене між сторонами. Загальна ідея поділу майна полягає у припиненні режиму спільності й виникненні на його основі режиму роздільності майна. Кожен із подружжя після поділу майна стає власником тієї чи іншої речі або сукупності речей і не пов'язує свої дії щодо володіння, користування та розпорядження майном з іншим із подружжя[12;c.23]

Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено під час існування шлюбу, у процесі його розірвання, а також після розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, якщо подружжя домовилося щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток. Сімейне законодавство встановлює спеціальну форму лише для договору про поділ нерухомого майна подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 69 СК договір про поділ жилого будинку, квартири, іншого нерухомого майна має бути нотаріально посвідчений.

Умови поділу майна подружжя можуть бути передбачені в спеціальному договорі про поділ майна або визначатися у шлюбному договорі подружжя. Різниця між цими договорами полягає в тому, що предметом договору про поділ є майно, яке вже належить подружжю на праві спільної власності, у той час, як умови шлюбного договору можуть стосуватися майна, яке подружжя придбає у майбутньому і яке є відсутнім на момент укладення договору.

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється на судовий. При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об'єктів:

а) речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;

б) кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);

в) боргові зобов'язання подружжя (зобов'язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов'язане повернути борг, повернути або передати річ тощо). Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов'язань.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи: по-перше, суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно, і, по-друге, здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч. 1 ст. 70 СК). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) [11;ч. 1 ст.60].

Разом із тим, законодавство встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя. По-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 70 СК). По-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК). Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК збільшення розміру частки одного з подружжя в майні пов'язується лише з випадками стягнення аліментів на дитину. Така новела сімейного законодавства здається невдалою.

Після визначення судом частки кожного з подружжя в праві на майно здійснюється другий етап -- безпосередній поділ майна подружжя відповідно до цих часток, які належать кожному з них. Законодавство передбачає певні способи поділу майна подружжя. По-перше, відповідно до ст. 71 СК суд може винести рішення щодо поділу майна в натурі. По-друге, суд може прийняти рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку надати другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності [11; 2, 4, 5 ст. 71 ]

При цьому, за СК, присудження такої компенсації можливо лише за згодою особи, яка її отримує. Крім того, присудження грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Хоча це не передбачено в СК, суди можуть застосувати і такий спосіб поділу майна, як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості й частки кожного із подружжя в спільному майні. Такий спосіб поділу є найбільш поширеним. У процесі поділу майна суди можуть одночасно застосовувати не один спосіб, а їх комбінацію: щодо одних видів майна застосувати поділ у натурі, щодо інших -- передачу одному із подружжя з зобов'язанням певної компенсації другому, а треті види речей розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. Важливо зазначити, що вартість речей, які підлягають поділу, визначається на момент розгляду спору судом.

До розірвання шлюбу кожен із подружжя може вимагати поділу спільного майна у будь-який час. Позовна давність до таких вимог не застосовується (ч. 1 ст. 72 СК). Це правило підвищує можливості судового захисту майнових прав та інтересів подружжя. До вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки [11;ч. 2 ст. 72 ]

2.1 Поділ спільного майна подружжя в судовому порядку

При недосягненні угоди спільне майно подружжя ділиться у судовому порядку. Справи про розподіл між подружжям спільно нажитого майна незалежно від ціни позову, відповідно до ст.80 ЦПК, розглядаються світовими суддями в якості суду першої інстанції. Розмір державного мита з позовних заяв про поділ спільного майна подружжя визначається у відсотках до ціни позову.

Слід мати на увазі, що при подачі в суд одним з подружжя позову про поділ спільного майна подружжя суд (суддя) може вжити заходів до забезпечення позову. Це можливо у будь-якій стадії цивільного процесу як за заявою та клопотанням зацікавленої дружина, так і з ініціативи суду (судді). Можуть, зокрема, повинна братися наступні заходи щодо забезпечення позову: накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб; заборона відповідачу здійснювати певні дії; заборона іншим особам передавати майно відповідачу чи виконувати по відношенню до нього інші зобов'язання. Причому в необхідних випадках судом або суддею можуть бути прийняті інші заходи щодо забезпечення позову, а також може бути допущена декілька видів забезпечення позову.

Ухвала суду про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових постанов.

Суд може врахувати й інші заслуговують на увагу інтереси одного з подружжя. Зокрема, частка одного з подружжя може бути збільшена (а іншого чоловіка, відповідно, зменшена) з урахуванням його непрацездатності, а також у випадках, коли чоловік чи жінка не отримував доходів без поважних причин або витрачав спільне майно подружжя на шкоду інтересам сім'ї (зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, азартні ігри, лотереї).

Необхідно також зазначити, що суд має право відступити від початку рівності часток у спільному майні подружжя за наявності однієї з зазначених сімейному кодексі обставин, тому що закон не вимагає їх сукупності.

Обставини, що дають суду право відступити від початку рівності часток подружжя, повинні існувати на момент вирішення спору про поділ майна. Визначення часток подружжя у спільному майні здійснюється судом в ідеальному виразі (1 / 2, 2 / 3, 1 / 3 і т.п.), тобто як часткою у праві, а потім за бажанням подружжя здійснюється натуральний розділ майна згідно присуджених їм часткам.

До складу майна, що підлягає розподілу, включається загальне майно подружжя (у тому числі і грошові суми), нажите подружжям в період шлюбу і наявне у них в наявності на час розгляду справи судом чи перебуває у третіх осіб (оренда, безоплатне користування, зберігання, довірче управління, підряд тощо). При розподілі майна враховуються також загальні борги подружжя та права вимоги за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Загальні борги подружжя (наприклад, кредит у комерційному банку на потреби сім'ї) і права вимоги (наприклад, по цінних паперах - акцій, облігацій, векселів). Подружжя має право вимагати розділу всіх різновидів загального майна, включаючи цінні папери, вклади, паї, частки в капіталі, внесені в кредитні установи чи інші комерційні організації на ім'я одного з них, та ін. При цьому важливо встановити дійсну вартість майна з урахуванням його реальної ціни не на момент придбання, а на день розділу майна. Тут до уваги повинні бути прийняті як ступінь його зносу і втрати споживчої вартості (автомашини з великим терміном експлуатації, телевізори, аудіо-та відеотехніка застарілих моделей і т.п.), так і, навпаки, можливість істотного зростання вартості майна внаслідок інфляції та інших причин (предмети антикваріату, об'єкти нерухомості, у тому числі житлові будинки і квартири, котеджі, цінні папери тощо). Якщо судом не будуть вжиті вичерпні заходи до правильного визначення складу спільного майна подружжя та його вартості на момент винесення рішення, то це призведе до необґрунтованості судового рішення.

У разі коли при розгляді судом справи про поділ спільної власності подружжя буде встановлено, що один з подружжя всупереч вимогам відчуження спільного майна або витратив його на свій розсуд усупереч волі другого з подружжя і не в інтересах сім'ї або приховав майно, то при розділі має бути враховано це майно або його вартість.

Розглядаючи справу про поділ спільного майна подружжя, суд також визначає види майна, що не підлягає поділу. Так, зі складу майна, заявленого подружжям до розділу (воно відображено в опису майна), суд виключає власність кожного з подружжя (роздільну власність).

Не підлягають розділу речі, придбані виключно для задоволення потреб неповнолітніх дітей. Вони передаються тому з подружжя, з яким проживають діти, причому без будь-якої компенсації іншому. До таких речей, відносяться одяг, взуття, шкільне і спортивне приладдя, музичні інструменти, дитяча бібліотека і інші, не наведені у тексті статті речі (ігрові приставки, картриджі і т.п.). Примітно, що закон не говорить у даному випадку про те, що це повинні бути спільні діти подружжя.

Не враховуються при розділі спільного майна подружжя вклади, внесені подружжям за рахунок загального майна на ім'я їхніх спільних неповнолітніх дітей. Такі вклади вважаються належними дітям. Якщо ж один з подружжя робить внески до банківської установи на ім'я своєї дитини від попереднього шлюбу без згоди другого з подружжя, але за рахунок спільних коштів, то даний внесок підлягає розподілу.

Встановивши складу майна подружжя, що підлягає розподілу, і його вартість, суд визначає, яке конкретно майно підлягає передачі кожному з подружжя відповідно до його частки. При вирішенні даного питання суд, природно, керується побажаннями подружжя. А якщо подружжя не може прийти до згоди, то суд присуджує спірні предмети зі складу спільного майна з урахуванням всіх обставин справи тому з подружжя, хто найбільше їх потребує (у зв'язку зі станом здоров'я, професійною діяльністю, для виховання неповнолітніх дітей). Суд може передати одному з подружжя майно, вартість якого перевищує його частку, якщо розподілити майно відповідно з певними частками неможливо. Питання про грошову компенсацію може виникнути і при розділі майна, що складається з предметів професійної діяльності (медичне обладнання, швейне обладнання, музичні інструменти, студія звукозапису та ін.)На практиці предмети професійної діяльності передаються дружину, здійснює відповідну діяльність, а іншому чоловікові присуджується відповідна компенсація відповідно до його частки в загальному майні. Грошова компенсація присуджується судом одному з подружжя і в тому випадку, коли суд не задовольняє його вимоги про виділ частки із спільного майна в натурі. В окремих випадках з урахуванням конкретних обставин справи суд може передати неподільну річ у власність одному з подружжя, що має значну зацікавленість у її використанні, незалежно від розміру його частки, а іншому чоловікові відповідно присудити грошову або іншу компенсацію (інше майно, заявлене до розділу, відповідної вартості). Неможливість поділу спільного майна в натурі або виділу з нього частки в натурі не виключає права одного з подружжя заявити вимогу про визначення судом порядку користування цим майном, якщо цей порядок не встановлено угодою сторін (мова може йти про житловому будинку, квартирі, земельній ділянці). Вирішуючи таку вимогу, суд враховує фактично склався порядок користування майном, який може точно не відповідати часткам у праві спільної власності, потреба кожного з подружжя в цьому майні і реальну можливість спільного користування.

2.2 Визначення часток при поділі спільного майна подружжя.

спільне майно подружжя

Визначення розміру часток дружини та чоловіка в праві власності на майно може бути здійснене:

а) у період шлюбу;

б) в процесі його припинення;

в) після розірвання шлюбу.

При цьому не має значення, в добровільному чи в судовому порядку здійснюється визначення розміру цих часток.

Проте визначення часток, здійснене у період шлюбу, має особливі наслідки. Поділ буде змінювати правовий режим лише того майна, яке було поділене сторонами. Якщо подружжя поділило між собою певні речі, вони в подальшому належатимуть дружині та чоловікові окремо на праві приватної власності. Втім, будь-які інші речі, набуті ними за час шлюбу у подальшому, автоматично набуватимуть режиму спільного майна подружжя. їх поділ потребуватиме нового договору подружжя або відповідного рішення суду.

Як у добровільному, так і у судовому порядку поділ майна подружжя може бути здійснений:

а) у рівних частках,коли за кожним із подружжя визначається право на 1/2 частку в праві власності;

б) у нерівних частках,коли дружина та чоловік отримують більшу або меншу частку у порівнянні із тим, що отримує друга сторона.

Частки подружжя в праві власності на майно визначаються арифметично.

Загальний принцип полягає у тому, що частки дружини та чоловіка визнаються рівними. Саме з цього, як правило, виходить подружжя при добровільному поділі спільного майна. СК України закріплює широкі можливості врегулювання сімейних відносин безпосередньо їх учасниками. Тому, якщо сторони бажають здійснити поділ спільного майна за власним вибором, вони можуть зробити це за допомогою відповідного договору, закріпивши в ньому, що дружина та чоловік виходять з принципу рівності часток подружжя в праві власності на майно.

Треба вважати, що як в першому, так і в другому випадку йдеться про договори подружжя, якими встановлюється розмір часток в праві власності на майно. Визначення цього питання може здійснюватися подружжям в різний спосіб. По-перше, сторони можуть укласти спеціальний договір про визначення часток в праві власності на майно, трансформувавши режим спільної сумісної власності на майно у режим спільної часткової власності. По-друге, сторони можуть визначити в договорі свої частки в праві на майно та здійснити його реальний поділ відповідно до розміру цих часток. Нарешті, по-третє, сторони можуть визначити розмір часток кожного з них у шлюбному

Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом при розгляді спору. За загальним правилом. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) Принцип рівності часток подружжя реалізується при вирішенні судом відповідного майнового спору.

Разом із тим законодавство встановлює два виключення із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки другого з подружжя. Відступаючи від засад рівності часток подружжя, суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення або зменшення частки одного з подружжя в майні. Такі обставини можна поділити на дві групи:

а) негативні, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (приховання, знищення спільного майна тощо), - ч. 2 ст. 70 СК України)

б) позитивні, що надають можливість суду збільшити розмір частки одного з подружжя (проживання з одним із подружжя дитини), - ч. З ст. 70 СК України.

На жаль, практика демонструє непоодинокі випадки недобросовісної поведінки подружжя за час шлюбу та в процесі поділу спільного майна. Свідченням цього може бути намагання дружини або чоловіка приховати окремі речі, передати їх на зберігання родичам, продати спільне майно без згоди другого з подружжя. Одним із способів впливу на недобросовісну особу, що застосовується судом може бути зменшення розміру її частки при поділі подружнього майна.

Також передбачаються позитивні обставини для зміни одного з подружжя в праві власності на спільне майно. Суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до 18 років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування [11;ч. З ст. 70 ]

З прямої вказівки закону випливає, що частка в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина, може бути збільшена лише у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вони одержують. Таким чином, закон передбачає такий розвиток подій: а) дитині призначаються аліменти; б) розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; в) при поділі майна подружжя частка в майні того з них, хто опікується дитиною, за рішенням суду збільшується.

Зрозуміло, що виникає питання про можливість збільшення частки у майні у тому разі, коли поділ майна подружжя здійснюється до того, як дитині призначені аліменти Із тексту закону, на жаль, випливає, що таке збільшення неможливе і суд зобов'язаний поділити подружнє майно порівну. Саме на такому розумінні ч. З ст. 70 СК України наполягає і З.В. Ромовська . В своєму коментарі до СК України вона пише, що «сфера чинності норми частини третьої статті 70 СК може бути звужена або навіть зведена до мінімуму, якщо вимога про поділ майна заявлена другим з подружжя одночасно із вимогою про розірвання шлюбу. Тобто, коли ще невідомо, наскільки сумлінно він виконуватиме свій батьківський обов'язок». Іншими словами, вимога про збільшення частки при поділі майна подружжя не може бути заявлена одночасно із вимогою про розірвання шлюбу, якщо розмір аліментів ще не було визначено. Така вимога можлива лише після розірвання шлюбу, поділу майна та стягнення аліментів і лише у тому разі, якщо розмір аліментів, які одержує дитина, недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування.