Сутність адміністративно-публічного (державного) управління та характеристика окремих сфер публічного управління

На дипломатичну службу приймаються на конкурсній основі громадяни України, які мають вищу освіту у сфері міжнародних відносин, необхідні професійні та ділові якості, володіють іноземними мовами і за станом здоров'я можуть бути направлені за кордон.

Особи, які мають вищу освіту за іншими спеціальностями, можуть бути прийняті на дипломатичну службу після проходження відповідної перепідготовки. [12]

При прийнятті на дипломатичну службу встановлюється випробування. Особи, які не витримали випробування, звільняються з дипломатичної служби.

Особи, яких приймають на дипломатичну службу, призначаються на приписану до дипломатичного рангу посаду з наступним присвоєнням

дипломатичного рангу. Дипломатичний працівник може бути призначений на посаду, приписану до вищого або нижчого дипломатичного рангу, ніж той, що йому присвоєно. [10, с. 404]

Переведення дипломатичного працівника на іншу посаду здійснюється на конкурсній основі з урахуванням рівня його професійної підготовки та ефективності роботи.

Дипломатичним працівникам присвоюються такі дипломатичні ранги України: аташе, третій секретар, другий секретар другого класу, другий секретар першого класу, перший секретар другого класу, перший секретар першого класу, радник другого класу, радник першого класу, надзвичайний і повноважний посланник другого класу, надзвичайний і повноважний посланник першого класу, надзвичайний і повноважний посол.

Присвоєння дипломатичного рангу здійснюється згідно з посадою, яку займає дипломатичний працівник. Відповідність посад дипломатичним рангам визначається Переліком посад, приписаних до дипломатичних рангів України.

Строки перебування дипломатичних працівників у дипломатичних рангах такі:

- аташе, третього секретаря, другого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу -- два роки;

- першого секретаря першого класу, радника другого класу -- три роки.

Строки перебування в дипломатичних рангах радника першого класу, надзвичайного і повноважного посланника другого класу, надзвичайного і повноважного посланника першого класу не встановлюються.

У разі призначення дипломатичного працівника на іншу посаду, приписану до дипломатичного рангу вищого рівня, йому присвоюється достроково дипломатичний ранг у відповідних межах. [4]

Дипломатичні працівники, яким присвоєно дипломатичний ранг, перебувають у ньому довічно. Позбавлення дипломатичного працівника дипломатичного рангу може мати місце при його звільненні з дипломатичної служби за порушення трудової дисципліни або вчинення проступків, несумісних з перебуванням на службі, а також у випадках припинення громадянства України дипломатичного працівника. Позбавлення дипломатичного працівника рангу означає позбавлення його всіх попередніх рангів. Поновлення дипломатичного працівника у дипломатичному ранзі здійснюється за результатами службової атестації. [9]

Дипломатичні працівники можуть бути тимчасово прикомандировані до міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України для виконання службових обов'язків, переведені на строк до п'яти років для здійснення наукової або викладацької діяльності до наукових установ або вищих навчальних закладів в Україні, до відповідних установ, закладів за кордоном, а також направлені Міністерством закордонних справ України на навчання. У цих випадках вони залишаються на дипломатичній службі, користуються всіма правами і пільгами та одержують надбавки до посадових окладів, встановлені для дипломатичних працівників. [10, с. 405]

Після закінчення строку прикомандирування, тимчасового переведення на роботу для здійснення наукової або викладацької діяльності, навчання в очній аспірантурі або докторантурі дипломатичні працівники проходять службову атестацію, за результатами якої (за умови підтвердження відповідних кваліфікації та рівня професійних знань) призначаються на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до прикомандирування, переведення, навчання. [12]

2.4 Управління у сфері юстиції

Термін «юстиція» (лат. justitia) означає справедливість, законність. Під державним управлінням у галузі юстиції прийнято розуміти виконавчо-розпорядчу діяльність суб'єктів державного управління, яка полягає в організаційному забезпеченні функціонування державного нотаріату, органів запису актів громадянського стану, судово-експертних установ та організацій адвокатів. [11]

Державне управління у цій сфері здійснює Міністерство юстиції України.

Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні реалізації державної правової політики, державної політики з питань міжнаціональних відносин.

До його основних завдань належать:

1) підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвиткові правової науки;

2) забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері;

3) підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів;

4) планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за здійсненням такої діяльності;

5) забезпечення реалізації державної правової політики, державної політики з питань міжнаціональних відносин; [10, с. 406]

6) організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського стану;

7) розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду; здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Міністерство юстиції України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Він несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання Міністерством покладених на нього завдань і здійснення ним своїх функцій.

Через Міністра Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Державного комітету України у справах релігій.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень Міністерства юстиції України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра, Державного секретаря, його першого заступника, а також інших керівних працівників Міністерства. [6]

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, підвідомчих установ юстиції.

Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку правової системи України у Міністерстві може бути утворено наукову, науково-консультативну ради та інші органи дорадчого і координаційного характеру.

Міністр юстиції України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові акти Міністра є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. [10, с. 410]

Нормативно-правові акти Міністра підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Міністр у разі потреби видає разом з керівниками інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами спільні акти.

Міністерство юстиції України у встановленому порядку утворює Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, установи, організації тощо.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції не входять до складу відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

До системи органів Міністерства юстиції входить державна виконавча служба, завданням якої є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України. Вона утворена і функціонує згідно із Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. [4]

Органами державної виконавчої служби є:

- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

- відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

- районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Вони є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, гербову печатку. [9]

Виконання рішень покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Державними виконавцями є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби. Він здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Компетенція органів юстиції щодо організації діяльності державної виконавчої служби полягає в тому, що Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснює добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців. [10, с. 411]

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі організують виконання законів і здійснюють керівництво відділами державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районними, міськими (міст обласного значення), районними у містах відділами державної виконавчої служби, координують і контролюють їх діяльність; організують професійну підготовку і атестацію державних виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи в роботі і накладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби. [5]

Державні виконавці є державними службовцями, їм видаються службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Міністром юстиції України. Під час виконання службових обов'язків державний виконавець зобов'язаний носити формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Начальником районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби призначається громадянин України з вищою юридичною освітою і зі стажем юридичної роботи не менше трьох років. Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України «Про державну службу».

Державні виконавці призначаються на посаду, звільняються з посади начальниками районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Начальники районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі призначаються Міністром юстиції України. [10, с. 412]

2.5 Управління внутрішніми справами

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері внутрішніх справ є Міністерство внутрішніх справ України (МВС України).

Правові основи організації діяльності МВС України визначаються Конституцією України, чинним законодавством України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України.

Загальними функціями для всіх міністерств України, в тому числі і для МВС, є забезпечення проведення в життя державної політики у відповідних сферах; сприяння підприємствам і організаціям у питаннях встановлення і стабілізації господарських зв'язків, у тому числі зовнішньоекономічних; взаємодія з іншими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також здійснення передбачених законодавством функцій щодо діяльності підлеглих структур, підприємств і організацій.

Специфічні завдання, функції та методи діяльності МВС України встановлюються спеціальним положенням про нього.

Міністерство внутрішніх справ України реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організує та координує діяльність органів внутрішніх справ з боротьби зі злочинністю, з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки. [10, с. 413]

У межах своїх повноважень Міністерство організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією; узагальнює практику застосування актів законодавства з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями МВС України є:

- організація і координація діяльності органів внутрішніх справ із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

- участь у розробці і реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю;

- забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

- організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об'єктів;

- забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

- забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи;

- організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху;

- здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності;

- визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

- забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства;

- підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу. [7]

Отже, основні завдання МВС України випливають із загальних завдань, покладених на органи внутрішніх справ. У цих основних завданнях програмується зміст керівництва внутрішніми справами, здійснюваного МВС України, та головні напрями діяльності Міністерства.

Зміст діяльності МВС України як центрального органу державного управління в галузі внутрішніх справ полягає у: розробці загальних проблем підвищення ефективності забезпечення громадського порядку в державі, здійсненні кадрової політики, підготовці, навчанні і вихованні кадрів, їх облікові і розподілі між територіальними та транспортними органами, галузевими службами; організації управління очолюваної ним системи, розробці та організаційному забезпеченні управлінських рішень, перспективних і поточних планів; здійсненні їх чіткого функціонування; оперативному керівництві відповідними підпорядкованими органами, підрозділами й установами, визначенні ефективних засобів і методів їх діяльності. [10, с. 414]

МВС України як орган управління являє собою систему взаємодіючих елементів. До його організаційної структури входять такі елементи (підрозділи): керівництво Міністерства, штаб, департаменти, галузеві управління, управління і відділи, функціональні управління та відділи. [10, с. 420]

Серед структурних елементів головна роль належить керівництву Міністерства, до складу якого входить Міністр, Державний секретар та перший заступник, заступники, колегія.

МВС України очолює Міністр, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняє з посади Президент України.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення діяльності МВС України здійснюється Державним секретарем.

Державного секретаря призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Президент України. Державний секретар підзвітний і підконтрольний Міністрові. Державний секретар має перших заступників та заступників, яких призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посад Президент України. Державний секретар, його перші заступники та заступники призначаються на посаду на строк повноважень Президента України. Державний секретар розподіляє за погодженням з Міністром обов'язки між першими заступниками та заступниками Державного секретаря, визначає ступінь їхньої відповідальності. [2]

МВС України організує свою роботу на основі колегіальності та єдиноначальності. Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень МВС України, обговорення його найважливіших напрямів діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), Державного секретаря, його перших заступників та заступників за посадою, інших керівних працівників Міністерства, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МВС України. [10, с. 422]

Рішення колегії проводяться в життя, як правило, наказами Міністра. Колегія розглядає основні питання організації і практичної діяльності системи органів внутрішніх справ, обговорює питання перевірки виконання, добору і використання кадрів, проекти найважливіших нормативних актів, заслуховує доповіді міністра внутрішніх справ Автономної Республіки Крим, звіти начальників управлінь внутрішніх справ областей, ГУВС міст Києва, Севастополя, головних управлінь, управлінь і відділів Міністерства та інших установ системи органів внутрішніх справ.

Керівництво МВС України у встановленому порядку скликає наради керівних та інших працівників системи МВС, проводить науково-практичні конференції, на яких заслуховуються та обговорюються проблеми зміцнення законності та правопорядку, питання, пов'язані з покращанням діяльності органів внутрішніх справ. [3]

Найважливішою складовою частиною органів внутрішніх справ є міліція України.

Завдання і обов'язки, покладені державою на міліцію, виконують різні апарати загальної (територіальної), транспортної та спеціальної міліції, які в організаційному відношенні належать до складу центральних і місцевих органів внутрішніх справ або є самостійними підрозділами.

Згідно із Законом України «Про міліцію» міліція України -- це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, Закон України «Про міліцію», інші законодавчі акти держави, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України.

Діяльність міліції будується на принципах законності, гласності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням. Вона інформує органи влади і управління, населення, засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. За узгодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю. [12]

У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, які мають політичну мету. При виконанні службових обов'язків співробітники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних громадських об'єднань. Державні органи, громадські об'єднання, посадові особи, трудові колективи, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. [10, с. 425]

Основними завданнями міліції є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням і їх припинення; охорона та забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної, правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків. [6]

Законодавством встановлені загальні для усіх працівників міліції обов'язки, які вони повинні виконувати незалежно від службового становища та посади, що обіймають: попереджувати і припиняти злочини та інші правопорушення, забезпечувати захист особи, прав і свобод громадян від протиправних посягань. Крім того, кожний працівник міліції виконує регламентовані правовими актами конкретні службові функції, пов'язані з зайняттям відповідної посади у міліцейському апараті, підрозділі, стройовій частині. Деякими обов'язками та правами законодавство наділяє лише посадових осіб. Наприклад, застосовувати адміністративні стягнення за дрібне хуліганство, появу у громадських місцях у нетверезому стані, розлиття спиртних напоїв у громадських місцях правомочні тільки начальники міліції та їх заступники. Ці повноваження не можуть бути делеговані іншим посадовим особам.

Особовий склад міліції становлять працівники, які проходять державну службу в підрозділах міліції, їм відповідно до чинного законодавства присвоюються спеціальні звання міліції.

Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, їм видається службове посвідчення. [10, с. 436]

Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Особи, прийняті на службу до міліції, у тому числі слухачі й курсанти училищ міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах МВС України. Навчання в училищах МВС України після здобуття середньої освіти прирівнюється до проходження військової служби. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України затверджується Верховною Радою України.

Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, і його законні вимоги обов'язкові для виконання громадянами і службовими особами. При виконанні покладених на нього обов'язків працівник міліції керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується начальникам -- своєму безпосередньому та прямому. Ніхто інший, за винятком уповноважених службових осіб, не може втручатися в законну діяльність працівника міліції. Захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна співробітника міліції та членів його сім'ї гарантуються законом.

Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

Працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемляють його гідність і особисті права, які не пов'язані зі службовою діяльністю. Звільнення працівника міліції зі служби у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускаються тільки після набуття обвинувальним вироком законної сили. У разі затримання працівника міліції за підозрою у вчиненні злочину або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він перебуває у призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті. [10]

Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист. Вони користуються пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних телефонів, влаштуванні дітей у дошкільні заклади, вирішенні питань соціально-побутового забезпечення у порядку, передбаченому законодавством України.

Висновки

Таким чином, підведемо підсумки проаналізованого матеріалу.

Нові завдання й функції держави перехідного періоду зумовлюють і новий зміст її управлінської діяльності, і отже, визначають форми, методи управління, систему та структуру органів державного управління. Раніше у наукових публікаціях домінуючою позицією були положення, за якими державне управління розглядалося як управління людьми. І для цього було досить підстав, оскільки державне управління як політична та владно-примусова діяльність, що одержала ці якості від держави -- політичної організації, вважалося чисто політичною категорією, покликаною впливати лише на поведінку людей в потрібному для пануючого класу напрямі. Але тим самим затушовувались ознаки управління як специфічного виду суспільної діяльності.

Якщо в цілому управління в суспільстві являє собою загально-соціальну функцію, що реалізується через владно-організуючу діяльність з метою забезпечення узгодженості спільної праці та побуту людей для досягнення суспільне значущих завдань, то державне управління відноситься до функцій держави, яка вносить в цю діяльність притаманні їй ознаки державного устрою та форми державного правління, поділу державної влади, правотворчості, правозастосування і правоохорони, верховенство закону та державного примусу щодо його забезпечення тощо.

Так найважливішими сферами публічних відносин, в яких безумовно здійснюється державне управління є оборонна сфера держави, сфера державної безпеки, сфера юстиції, сфери управління закордонними та вн6утрішніми справами держави.

Детальна регламентація кожної з цих сфер і дає чітке уявлення про високий рівень публічного будівництва в державі, що безпосередньо виражається у самому змісті та призначенні державного управління, як одного з найважливіших видів соціального управління.

Список використаних джерел:

1. Конституція України / прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996.

2. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-Бланш, 2004. - 579 с.

3. Андрійко О.Ф. Контроль у сфері державного управління // Державне управління: теорія і практика / За заг. Ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С.221.

4. Васильев А.С. „Административное право Украины”, - Харьков: 2002

5. Битяк Ю.П., В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др. „Административное право Украины” - Харьков: 2003

6. Гончарук С.Т. „Адміністративне право України”, - К.: 2001

7. Державне управління: плани і проекти економічного розвитку/За заг. ред. О.Ю. Кучеренка та І.В. Запатріної. - К.: ВІП, 2006. - 237 с.

8. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За ред. Авер'янова В.Б. - К., 2003

9. Ківалов С.В., Біла Л.P. „Адміністративне право України” (Навчально-методичний посібник), - Одеса: 2002.

10. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. - Київ, Юрінком Інтер, 2003.

11. Розвиток публічного права в Україні: (Доп. за 2003-2004 роки) / За заг. ред. І.Б. Коліушка, Н.В. Александрової. - К.: Лікей, 2005. - 448 с.

12. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні. - Харків, 2002

Размещено на Allbest.ru