Інтелектуальна власність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На протязі всього свого існування людина займалась певними справами, результатами яких були як матеріальні, так і не матеріальні речі та вироби. Треба відзначити, що постійно знаходились люди, які мали намір скористатись результатами діяльності інших, тобто вкрасти. Боротись з крадіжками матеріальних об'єктів людство навчилось дуже давно. Історії відомі приклади древніх законів, цілю яких було покарання крадіїв. Але за такою власністю як інтелектуальна було дуже складно слідкувати і контролювати законність її використання.

Людство почало осмислювати важливість законного використання інтелектуальної власності, тільки коли створило демократичне суспільство з законами, які контролювали всі аспекти її діяльності.

У наш час людина постійно стикається з інтелектуальною власністю сама цього не підозрюючи. Ми читаємо книжки, дивимось кінофільми, слухаємо музику, і це є незначною частиною того, що охоплює інтелектуальна власність. Саме тому всебічне вивчення цього питання є необхідним і актуальним у наш час.

Необхідність захисту інтелектуальної власності стала наявною потребою. В Україні існує декілька комітетів, агентств або відомств, що опікуються соціальним захистом громадян країни стосовно їх авторських і суміжних прав це: Державне патентне відомство України, Комітет з інтелектуальної власності, Державне агентство України з авторських і суміжних прав тощо. Дана праця створена, щоб довести необхідність існування усіх перелічених відомств, необхідність самого захисту права інтелектуальної власності. Давно відомо, що інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації, і означає результати інтелектуальної творчості людини. Інтелектуальна власність є нематеріальною категорією і регулює здебільшого нематеріальні відносини між суб'єктами права інтелектуальної власності.

Як юридична категорія інтелектуальна власність складається з таких категорій: авторське право, яке включає в себе такі поняття як літературні, музичні, художні твори, комп'ютерне програмне забезпечення тощо; та промислову власність - тобто патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та ін.

З розвитком категорії права інтелектуальної власності виникла необхідність у її детальному визначенні та захисті, як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівні.

Так, з цією метою створюється відповідна нормативна база у кожній державі. На міжнародному рівні інтелектуальна власність захищається законодавством міжнародних організацій. Такими організаціями є наприклад Всесвітня організація інтелектуальної власності та Світова організація торгівлі.

Міжнародними організаціями прийняті такі акти з регулювання та охорони права власності:

- Паризька конвенція про охорону промислової власності;

- Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів;

- Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх форм.

В Україні право інтелектуальної власності регулюється Цивільним кодексом України, прийнятий 16 січня 2003 року; Законом України «Про знаки на товари та послуги», Законом України «про винаходи та корисні моделі»; Законом України «про авторське право та суміжні права» та деякими іншими нормативно-правовими актами.



Розділ 1. Інтелектуальна власність в Україні

1.1 Поняття інтелектуальної власності та особливості розвитку в Україні

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.

Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.

Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т. ін.) виникли як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності.

Сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності творців.

Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього належать:

а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і т.д.) об'єкта права інтелектуальної власності;

б) право перешкоджати якому-небудь посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі або репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

в) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

До майнового права належать:

а) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

б) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання;

г) інші майнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

Суттю майнових прав є одержання комерційної вигоди.

На відміну від особистого немайнового права майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій фізичній або юридичній особі. Крім того, воно має часові й територіальні обмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) - 10 років із правом продовження щоразу ще на 10 років. На літературні й художні твори це право діє протягом всього життя автора й 70 років після його смерті. Наприклад, патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території інших держав.

Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття Закону «Про власність», який містить спеціальний розділ «Право інтелектуальної власності». Першим спеціальним актом у цій галузі є Закон України від 21 квітня 993 р. «Про охорону прав на сорти рослин». Можна вважати, що саме він заклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність. Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст. 41 Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власноавторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.

Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та від 15 грудня 1993 р. «Про племінне тваринництво», від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права», від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію», від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю», від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу», від 5 листопада 1997р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та інші.

У Цивільному кодексі праву інтелектуальної власності присвячена книга четверта, яка розміщена відразу за книгою третьою «Право власності та інші речові права», чим розробники Кодексу мали намір підкреслити соціально-економічне значення інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права.

Приступаючи до визначення поняття інтелектуальної власності і права інтелектуальної власності, слід зазначити, що як таке поняття «інте-лектуальна власність» поки що потребує доопрацювання. Недосконалість йо-го полягає у тому, що цей вид власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється юридичне за допо-могою документів, які гарантують майнові права. При цьому останні стають реальністю лише завдяки їх залученню у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських операцій та процесів матеріального виробництва. Лише в результаті зазначеної сукупності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності.

1.2 Cистема законодавства України про інтелектуальну власність

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (глава 39), Кримінального кодексу, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та різноманітними законами та підзаконними нормативними актами.

Законами, що регулюють право інтелектуальної власності в Україні є:

- Закон України «Про авторське право і суміжні права»;

- Закон України «Про видавничу справу»;

- Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;

- Закон України «Про електронний цифровий підпис»;

- Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;

- Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»;

- Закон України «Про інформацію»;

- Закон України «Про кінематографію»;

- Закон України «Про науково-технічну інформацію»;

- Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;

- Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;

- Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;

- Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;

- Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;

- Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;

- Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;

- Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;

- Закон України «Про рекламу»;

- Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»;

- Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;

- «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

Так, наприклад Закон України «Про авторські та суміжні права» Закон складається з шести розділів. Розділ І «Загальні положення» розкриває основні поняття, використані в Законі, склад українського законодавства про авторське право і суміжні права, визначає сферу дії Закону, повноваження установи у сфері охорони авторського права та суміжних прав, застосування правил міжнародного договору, а також права іноземних осіб та осіб без громадянства.

На розвиток законодавства України про авторське право та суміжні права, виконання міжнародних зобов'язань України щодо захисту інтересів осіб, які мають ці права, захист прав та інтересів осіб, які займаються розповсюдженням примірників об'єктів авторського права і суміжних прав, та споживачів спрямований Закон України від 23 березня 2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»- у редакції від 10 липня 2003 р.

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться також в:

1. Відомчих нормативно-правові акти:

a. Наказ Державного патентного відомства України про встановлення розміру плати за атестацію кандидатів у представники у справах інтелектуальної власності (патентних повірених);

b. Наказ "Про затвердження нормативних документів, необхідних для застосування Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)";

c. Наказ "Про запровадження у вищих навчальних закладах навчальної дисципліни "Інтелектуальна власність";

d. Наказ "Про створення підрозділів з питань інтелектуальної власності";

e. Про затвердження Положення про порядок створення та головні функції тендерних комітетів щодо організації та здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти;

f. Положення "Про державний реєстр представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)";

g. Наказ "Про затвердження Положення про Атестаційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності";

h. Положення про Атестаційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності;

i. Порядок складання кваліфікаційних екзаменів кандидатами у представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені);

j. Положення про апеляційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності.

2. Указах Президента України:

a. Про заходи щодо охорони iнтелектуальної власностi в Українi;

b. Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні.

3. Постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України:

a. Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності;

b. Про затвердження Концепції розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності;

c. Про затвердження Концепції легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням;

d. Про утворення Державної патентної бібліотеки;

e. Про затвердження Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених);

f. Про затвердження Порядку використання комп'ютерних програм в органах виконавчої влади;

g. Про внесення змін до Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності;

h. Про внесення змін до Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності;

i. Про затвердження Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності";

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна с учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України, при якому створений Державний Департамент інтелектуальної власності, який є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних та інших об'єктів авторського права. Державний департамент, згідно положення про департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності; удосконалює законодавчу і нормативну бази, міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.

Захист права інтелектуальної власності в Україні відбувається на підставі таких нормативних документів як цивільний кодекс, кримінальний кодекс та законів України щодо захисту окремих видів права інтелектуальної власності.



Розділ 2. Проблеми теорії і практики інтелектуальної власності в Україні

2.1 Проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні

Утвердження інноваційної моделі економічного зростання та інтеграція України в європейське співтовариство потребують суттєвого піднесення ролі та значення національного інтелектуального капіталу, активізації процесів входження держави у міжнародні структури, які регулюють відносини інтелектуальної власності, здобуття членства у Світовій організації торгівлі, забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) тощо.

Аналіз свідчить, що на сьогодні в Україні зроблено важливі кроки на шляху формування та розвитку інституту інтелектуальної власності, створення відповідного законодавчого поля, гармонізованого з міжнародними вимогами. У ст. 41 Конституції України проголошується право кожного громадянина "володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності". Фіксація права інтелектуальної власності в Конституції України означає, що держава бере на себе зобов'язання забезпечити своїм громадянам ефективний захист цього права, підтримку та охорону будь-яких видів творчої інтелектуальної діяльності. Водночас ст. 54 Конституції України гарантує захист не лише моральних, а й матеріальних інтересів авторів, проголошуючи, що ніхто не може використовувати або розповсюджувати твори без згоди автора, за винятком випадків, установлених законом.

Аналіз ситуації, яка склалась у сфері інтелектуальної власності показує, що в Україні створено відповідне законодавче середовище, достатньою мірою гармонізоване з міжнародними вимогами. Чинне на сьогодні законодавство України включає значний перелік нормативних актів у сфері інтелектуальної власності, в тому числі закони України "Про авторське право і суміжні права" (1993), "Про поширення екземплярів аудіовізуальних творів і фонограм" (2000), "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (1992), "Про видавничу справу" (1997), "Про телебачення і радіомовлення" (1993), "Про охорону прав на промислові зразки" (1993), "Про науково-технічну інформацію" (1993), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996), "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" (1993), "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (1993), "Про охорону прав на вказівки походження товарів" (1999), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (1997), "Про охорону прав на сорти рослин" (1993), "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" (2000). 16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс, який містить окрему книгу "Право інтелектуальної власності", положення якої покликані врегулювати основоположні відносини у сфері інтелектуальної власності відповідно до сучасних міжнародних стандартів. Водночас, на думку багатьох вітчизняних фахівців, законодавство України з питань інтелектуальної власності лише продекларувало перетворення інтелектуальних продуктів на товари, що мають споживну вартість та суспільну потребу, але не запровадило ефективного механізму комерціалізації "відносин інтелектуальної власності, чітких "правил гри" у цій сфері, що робить встановлені на сьогодні норми фактично недієздатними. На думку вітчизняних фахівців, серйозною проблемою, яка гальмує інноваційний розвиток нашої держави та входження її до Світової організації торгівлі, є відсутність дійового захисту майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності та належної виконавчої інфраструктури щодо реалізації наявного законодавства.

Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності, затверджена урядом України у червні 2002 p., передбачає вирішення питань удосконалення науково-методичного та нормативно-правового забезпечення ідентифікації та оцінки об'єктів права інтелектуальної власності; створення дієвого механізму боротьби з порушенням прав у сфері інтелектуальної власності, виготовлення і розповсюдження контрафактної продукції; підвищення відповідальності осіб, винних у порушенні цих прав, удосконалення оціночної діяльності у сфері інтелектуальної власності; розвиток системи взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій щодо захисту прав інтелектуальної власності; покращення інформаційного забезпечення діяльності у цій сфері; розвиток міжнародного співробітництва тощо.

Україна є членом Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів, членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та учасником 15 із 26 універсальних міжнародних конвенцій та договорів у цій сфері. Згідно з довгостроковою програмою ВОІВ щодо створення глобальної інформаційної мережі WIPOnet з метою задоволення потреб вітчизняних та зарубіжних споживачів у патентній інформації, та відповідно до "Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001-2004 роки" у 2002 р. у країні створено спеціальну базу даних "Винаходи в Україні", яка охоплює патентну інформацію з 1993 р.

Становлення інституту інтелектуальної власності в Україні нерозривно пов'язане з функціонуванням Державного департаменту інтелектуальної власності, Українського інституту промислової власності (Укрпатенту), Українського агентства з авторських і суміжних прав та інших спеціалізованих установ та закладів.

Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Департамент забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та спрямовує діяльність таких закладів, як Державне підприємство "Український інститут промислової власності" (Укр-патент), Державне підприємство "Українське агентство з авторських і суміжних прав", Інститут інтелектуальної власності та права, Державне підприємство "Інтелзахист".

Питаннями розвитку інституту інтелектуальної власності в Україні займаються також такі громадські організації, як Всеукраїнська асоціація патентних повірених, Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності; Всеукраїнська асоціація авторських і суміжних прав, Товариство винахідників і раціоналізаторів України, Українська асоціація власників товарних знаків України тощо.

У книзі 4 Цивільного кодексу України, присвяченій проблемам регулювання відносин інтелектуальної власності, право інтелектуальної власності трактується як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт інтелектуальної власності. Згідно зі ст. 420 цього Кодексу до об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення; комерційні таємниці.

У Цивільному кодексі України визначений правовий режим майнових прав щодо відносин інтелектуальної власності. Згідно зі ст. 424 майновими правами інтелектуальної власності є такі: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності; інші майнові права, встановлені законом. Залежно від об'єкта права інтелектуальної власності Цивільний кодекс України так диференціює майнові права інтелектуальної власності: майнові права інтелектуальної власності на твір; майнові права інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав (виконання, фонограми, відеограми та програми (передачі) організацій мовлення); майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок; майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми; майнові права на раціоналізаторську пропозицію; майнові права інтелектуальної власності на сорти рослин, породи тварин, засвідчені патентом; майнові права інтелектуальної власності на комерційні найменування; майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку; майнові права інтелектуальної власності на географічне зазначення; майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Відповідно до новітніх тенденцій розвитку відносин інтелектуальної власності законодавство України дає змогу формувати статутний фонд підприємств за рахунок майнових прав інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 4 Національного стандарту № 1, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440, оцінка майна та майнових прав:

- корисності (майно має цінність лише за умов його здатності задовольняти потреби потенційних власників або користувачів);

- попиту і пропозиції (врахування співвідношення попиту та пропозиції);

- заміщення (врахування поведінки покупців на ринку, які не сплачуватимуть за придбання майна суми більшої за мінімальну ціну майна такої самої корисності);

- очікування (вартість об'єкта оцінки визначається розміром економічних вигід, які очікуються від володіння, користування та розпорядження ним);

- внеску, граничної продуктивності (врахування впливу на вартість об'єкта оцінки факторів виробництва, пропорційної їхньому внеску в загальний дохід);

- найбільш ефективного використання (врахування залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найефективнішого використання).

Згідно із законодавством України право власності на будь-який об'єкт інтелектуальної власності документується договорами між замовником і виконавцем; патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин; свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, на твори науки, літератури і мистецтва, у тому числі на програмний продукт та інформаційну базу даних, науково-технічну інформацію; ліцензійними договорами на часткову або повну передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності; часткою статутного фонду у вигляді об'єктів права інтелектуальної власності певної юридичної особи; статтею "Нематеріальні активи" балансу юридичної особи тощо.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" (1993) охороняє особисті немайнові та майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури, мистецтва, а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення. Об'єктами авторського та суміжних прав згідно з цим законом є: твори у галузі науки, літератури та мистецтва; виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; фонограми, відеограми; передачі (програми) організацій мовлення.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" відповідає вимогам Угоди TRIPS щодо поширення ретроактивного захисту авторського права; запровадження ретроактивного захисту суміжних прав; скасування застережень щодо суспільного надбання, зроблених Україною під час її приєднання до Бернської конвенції; надання національного режиму захисту іноземним виробникам фонограм шляхом внесення змін до документів про приєднання України до Женевської конвенції; запровадження більшої прозорості на основі вимоги опублікування інформації про порушення авторського права, а також про винесення відповідних судових рішень; вдосконалення механізму захисту прав інтелектуальної власності. У 2004 р. Верховна Рада України ініціювала створення Фундації українських винаходів, завданням якої є фінансування за рахунок коштів державного бюджету впровадження винаходів виходячи з реальних потреб ринку, отримання максимального позитивного ефекту та уникнення розпорошення державних коштів. Фундація покликана стати важливою складовою інноваційної інфраструктури країни, здатною забезпечити стимулювання винахідництва в Україні.

Відносини щодо права власності на знаки для товарів і послуг в Україні регулюються Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (1993), Паризькою конвенцією з охорони промислової власності (чинна в Україні з 1991 p.), Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків (чинна в Україні з 1991 p.), Протоколом щодо Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (чинна в Україні з 2000 p.). Інформація щодо зареєстрованих знаків зберігається у Державному реєстрі знаків для товарів і послуг. Станом на 2002 р. в Україні було зареєстровано 22 334 знаки для товарів і послуг, зокрема 21 056 - чинних на території України.

З метою посилення боротьби з піратством у 2003 р. в Україні був прийнятий Закон "Про внесення змін до Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", нормами якого було введено маркування контрольною маркою у вигляді голографічного захисного елемента примірників комп'ютерних програм, баз даних, відеограм. Законом також запроваджено маркування таких носіїв авторського і суміжних прав, як вінілові диски та кіноплівка з метою запобігання незаконному їх використанню в розважальній та кіно індустрії".

Водночас процес формування інституту інтелектуальної власності в Україні пов'язаний з низкою проблем, що позначається на розвитку науково-технологічного потенціалу та стримує становлення нової інноваційної моделі вітчизняної економіки.

Проблеми регулювання відносин, що виникають між суб'єктами інноваційної діяльності при створенні об'єктів інтелектуальної власності: специфікації прав власності на результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що фінансуються за рахунок державного бюджету або через державні заклади; забезпечення патентної чистоти продуктів інноваційної діяльності; колективного управління авторським та суміжними правами тощо.

Проблеми придбання й оплати майнових прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, комерційного використання інтелектуальної власності як нематеріальних активів: нерозвиненості інститутів, що забезпечують комерціалізацію об'єктів інтелектуальної власності; передачі на комерційних засадах прав на об'єкти інтелектуальної власності; розвитку франчайзингу, трансферу технологій за кордон, налагодження системи інноваційного аудиту; формування життєздатного та ефективного інноваційного ринку, венчурного капіталу, сучасних форм кооперації інноваційного бізнесу (технополісів, технопарків); удосконалення механізму оцінки і передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності тощо.

Проблеми забезпечення надійної та ефективної охорони та захисту прав інтелектуальної власності, економіко-правового стимулювання розвитку індустрії інформаційних технологій, в тому числі відсутності узгодженої цілісної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності, дієвих механізмів захисту від піратства.

Загальновизнано, що створення інтелектуального продукту та набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності потребують відносно довгострокового інвестування. Водночас національний капітал все ще орієнтований на короткострокові схеми самозростання. Суттєвими для України є також проблеми виробництва контрафактної продукції, удосконалення механізмів функціонування ринку інтелектуальної власності, методики вартісної оцінки прав на її об'єкти тощо.

Однією з актуальних проблем формування цивілізованого ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні в проблема піратства та поширення контрафактної продукції.

Вітчизняні оператори ринку вважають, що вартість реалізованої комп'ютерної техніки в Україні за рік становить близько 400 млн дол.; програмне забезпечення становить 30- 35 % від вартості цієї техніки. Таким чином, у країні щороку і реалізується програмного забезпечення на суму близько 120-140 млн дол. Легальний ринок (ввезення з дозволу правовласників та реалізація відповідно до чинного законодавства), за різними оцінками, становить 25-35 млн. дол. Ринок нелегального програмного забезпечення оцінюється приблизно в 100 млн. дол. щороку. Втрати бюджету від недо-одержання податків, тільки за ПДВ, становлять 20 млн. дол. на рік, а недоодержані бюджетом митні збори - майже 2 млн. грн. на рік.

У 2001 р. Україна була занесена до списку першочергових зарубіжних країн, які не здійснюють належного захисту прав інтелектуальної власності. У лютому 2002 р. Міжнародний альянс захисту інтелектуальної власності відніс Україну до одних із найнебезпечніших країн-піратів.

Водночас, на думку багатьох вітчизняних дослідників, санкції, які застосовуються у зв'язку з цим до України, не мають під собою достатніх підстав, оскільки Україна не входить до першої десятку країн з найвищими абсолютними обсягами виробництва піратської фонографічної продукції. Втрати світового виробництва програмного забезпечення внаслідок українського піратства у 2000 р. становили 0,25 %.

У 2002 р. Україна виконала всі вимоги українсько-американської програми спільних дій щодо боротьби з піратством у сфері оптичних носіїв інформації. Успіхи, досягнуті Україною у вирішенні цієї проблеми, були відзначені впливовою міжна-родною організацією IFPI, у звіті якої за 2002 р. зазначалося, що "Україна вже не є головним виробником нелегальних оптичних дисків у Східній Європі. Активізація діяльності щодо правового захисту Інтелектуальної власності на ринках вже дає певні результати. Зростання рівня легального продажу свідчить про те, що ситуація поліпшується".

З метою реалізації законодавчих норм щодо попереджен-ня, виявлення, припинення та розслідування правопорушень у сфері інтелектуальної власності в Україні функціонують спе-ціальні підрозділи у Міністерстві внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Державній митній службі України, діяльність яких спрямована на недопущення виробництва та розповсюдження на території України контрафактної про-дукції.

У травні 2003 р. в Україні було затверджено "Програму скоординованих дій правоохоронних та контролюючих ор-ганів по боротьбі з незаконним виробництвом, розповсю-дженням і реалізацією аудіо- і відеопродукції, компакт-дисків та Інших об'єктів інтелектуальної власності", основними на-прямами якої є вдосконалення правових норм і стандартів та запровадження організаційних заходів, спрямованих на ле-галізацію виробництва та розповсюдження продукції, на яку поширюються права інтелектуальної власності.

Найважливішими напрямами розв'язання зазначених проблем є такі:

1. Подальша трансформація вітчизняного законодавства у сфері інтелектуальної власності з урахуванням кращого світового досвіду, його гармонізація з міжнародними нормами та стандартами.

2. Удосконалення національної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності з урахуванням міжнародно-визнаних норм і принципів упровадження дієвого механізму реалізації цих норм та запобігання несанкціонованому використанню об'єктів інтелектуальної власності.

3. Створення необхідних передумов для функціонування цивілізованого ринку об'єктів права інтелектуальної власності, впровадження ефективного механізму комерціалізації інтелектуальної власності та новітніх форм її використання, нормативного забезпечення оцінки вартості нематеріальних активів.

4. Стимулювання створення та швидкого введення до господарського обігу нових об'єктів права інтелектуальної власності, комерціалізація запатентованих науково-технічних досягнень; державна підтримка винахідництва, новаторства та творчої інтелектуальної праці.

5. Інформаційне забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, розвиток патентно-інформаційної бази, комплектування фондів національної патентної документації в регіонах, підключення до глобальної інформаційної мережі WIPOnet згідно з довгостроковою програмою ВОІВ, створення національної системи підготовки та перепідготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності.

6. Активізація процесів створення недержавних організацій з питань охорони прав інтелектуальної власності, сприяння громадським ініціативам правовласників, зацікавлених у охороні та захисті своїх прав, формування у населення правової культури, поваги до прав на об'єкти інтелектуальної власності.

У багатьох європейських країнах ефективно діють гро-мадські науково-дослідні організації, які мають державну підтримку (наприклад, Fraunhof-ergesellshaft в Німеччині, INSERM у Франції, ENEA в Італії та ін.).

Основними функціями цих організацій є сприяння розвит-ку високоризикових наукових досліджень та комплексної до-слідницької інфраструктури. Забезпечуючи узгодження інте-ресів основних суб'єктів відносин інтелектуальної власності, ці організації виступають важливими складовими сучасної системи відносин у сфері інтелектуальної власності.

Важливим напрямом удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності, забезпечення фінансової стабільності установ, які займаються інноваційною діяльністю, розвитку венчурного бізнесу, стимулювання НТП, зростання довіри до суб'єктів інноваційного процесу, поступової інтеграції України до світової системи господарювання та зміцнення конкурентних позицій вітчизняних суб'єктів господарювання є розвиток страхування інтелектуальної власності та приведення цієї галузі у відповідність до світових стандартів. На сучасному етапі розвитку інституту інтелектуальної власності об'єктами страхування є такі випадки: порушення прав творця та власника об'єктів інтелектуальної власності; неотримання патенту або винагороди за використання об'єктів інтелектуальної власності; угоди про конфіденційність та ліцензійні угоди купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності; кредити під заставу інтелектуальної власності; права авторів та суміжні права тощо.

Специфіка страхування об'єктів інтелектуальної власності пов'язана зі значними ризиками, що виникають у процесі здійснення нововведень, придбання патентних ліцензій, у тому числі організаційними, трансляційними, податковими, інфляційними, кредитними ризиками, ризиком нежиттєздатності, пов'язаним із інноваційною природою інтелектуальної власності, тощо. Водночас унікальність та неповторність результатів інтелектуальної творчої діяльності, нерозвиненість ринку інтелектуальної власності, неналежне інформаційне забезпечення викликають значні труднощі під час оцінювання нематеріальних активів, не дають змогу формалізувати та уніфікувати процедури страхування, встановити середній рівень ризику тощо.

У країнах Європи страхування Інтелектуальної власності почало розвиватись з 60-70-х років XX ст. Спочатку цей вид страхування захищав:

- осіб, які володіли патентами від збитків, викликаних по-рушенням патентних прав;

- страхувальників від претензій щодо порушення патент-них прав, висунутих держателями патентів.

З часом страхування інтелектуальної власності стало за-безпечувати відшкодування судових витрат, викликаних від-повідними судовими розглядами.

На сьогодні в Європі страхування інтелектуальної власності здійснюють швейцарська компанія "Swiss Rе" французька компанія "Groupama Mutuelle, d'assurance", андерайтери "Ллойда"; "Hiscox". У США таку діяльність здійснює компанія Venture Programs. Значну активність у цій сфері виявляє також англійський брокер "Glencairn". При цьому більша частина премій припадає на США, в яких страхування інтелектуальної власності поширене серед компаній, що виробляють зброю, харчові продукти та фармацевтичні вироби.

Значна невизначеність, притаманна сфері інтелектуальної діяльності, призводить до дуже обережного підходу страхо-вих компаній, які діють у цій сфері.

На думку фахівців, страхування інтелектуальної власності в Європі та США можна поділити на два основні типи страхо-вих покриттів:

1) страхування судових витрат;

2) страхування захисту вартості патенту.

При цьому значного поширення набуло страхове покриття зі страхування судових витрат у справах відповідача і менш поширеним є покриття зі страхування судових витрат позивача; ще рідше компанії страхують захист вартості патенту.

Як правило, судові витрати становлять, значні, Інколи шес-тизначні, суми і стягуються з осіб, які програли справу.

Страхове покриття по захисту вартості патенту може бути у 2 формах:

- із захисту майбутніх доходів;

- із захисту витрат на дослідницькі роботи та роботи з розвитку.

Подібному страховому покриттю, як правило, віддають перевагу фармацевтичні компанії.

Отже, на сьогодні в Україні є ціла низка проблем, пов'язаних із захистом прав та економічних інтересів суб'єктів інноваційного процесу, створенням належних соціально-економічних умов для розвитку цивілізованого ринку інтелектуальної власності, забезпеченням трансферу сучасних технологій, міжнародного обміну інформацією та знаннями. їх вирішення сприятиме пришвидшенню просування вітчизняної економіки в загально цивілізаційному руслі становлення високорозвиненого інформаційного суспільства та зростання добробуту населення.



2.2 Охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розв'язання

Від розв'язання проблеми створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій соціально-економічній системі. А від цього, у свою чергу, - перспективи створення робочих місць у нових галузях, які визначають обличчя світової економіки ХХІ століття - економіки, що базується на знаннях. Це і питання створення цивілізованого ринкового середовища, де і підприємці, і споживачі були б надійно захищені від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності, виробництвом фальсифікованих товарів. Саме цим визначається актуальність проведеного в Києві 31 жовтня ц.р. «круглого столу» на тему «Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні», організованого Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, у якому взяли участь близько 200 представників органів державного управління, посольств кількох країн, організацій сфери патентування та реєстрації авторських прав, Національної академії наук і недержавних науково-дослідних організацій, провідних засобів масової інформації.

На актуальності цієї проблеми особливо наголосив на переговорах Прем'єр - міністр України А. Кінах під час свого візиту до США, де відстрочку з американського боку в запровадженні економічних санкцій було чітко обумовлено продовженням заходів, які підтверджують рішучість України боротися з порушеннями прав інтелектуальної власності.

Світові тенденції охорони інтелектуальної власності й Україна.

Проблеми охорони інтелектуальної власності сьогодні вийшли в світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов'язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення. Процеси інтелектуалізації досягли надзвичайно високої інтенсивності, немислимої ще десятиліття тому. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів; щороку подається приблизно 700 тис. заявок на патентування; 2000 р. доход від продажу ліцензій на запатентовані об'єкти становив 100 млрд. дол., що вдесятеро більше, ніж 1990 р.

Важливо враховувати, що в основному вже сформувалася глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності. Україна повинна адаптуватися до неї, якщо планує розвиватися як складова частина світового господарства, а не як економіка, відмежована від світових тенденцій соціально-економічного й технологічного розвитку. І за останні роки Україна значно активізувала процес входження в світові структури, що регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею 15 з 26 універсальних міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Але проблемою залишається незавершеність процесів здобуття членства в Світовій торговельній організації (СОТ) і забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. Не завершено і процес приєднання до ряду міжнародних конвенцій та договорів.

Велике значення для ефективної охорони інтелектуальної власності має процес входження України в регіональні європейські структури регулювання цієї сфери, і передусім у структури Європейського союзу. На цьому напрямі також є нерозв'язані проблеми - невизначеність позиції України щодо Євразійської патентної конвенції та налагодження відносин із Євразійською патентною організацією, відсутність перспективних програм взаємодії з Європейським патентним відомством і Відомством із гармонізації на внутрішньому ринку (товарні знаки ЄС).

Домінуючу роль у сфері двосторонніх відносин у цій царині, безумовно, відіграють США, які є світовим технологічним лідером. Саме цей чинник, а не тільки загроза санкцій із боку Сполучених Штатів, є потужним стимулом до розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні. Слід підкреслити, що протягом останнього десятиліття в Україні відбувався досить інтенсивний процес становлення системи охорони інтелектуальної власності. На сьогодні система органів регулювання сфери охорони інтелектуальної власності в Україні перебуває в завершальній фазі формування й уже спроможна виконувати свої основні функції. Її регулюють 37 законів і понад 100 підзаконних актів, дія яких поширюється принаймні на 16 самостійних об'єктів авторського права в галузі науки, літератури й мистецтва, три види об'єктів суміжних прав, дев'ять видів промислової власності й на сферу захисту від недобросовісної конкуренції. Однак ефективність системи знижує цілий комплекс проблем, що вимагають невідкладного розв'язання.

Проблеми в сфері охорони інтелектуальної власності в Україні.

Реальні тенденції в сфері реєстрації та використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаються суперечливими й не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони. Нестабільність умов для винахідницької та раціоналізаторської діяльності через, головним чином, погіршення матеріально-технічних і фінансових умов в інноваційній сфері, обумовила зменшення, порівняно з 1995 р., кількості винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторів майже на третину, а кількість підприємств, що беруть участь у створенні й використанні об'єктів промислової власності, - удвічі. Вкрай незначними є операції з укладання договорів на передачу прав щодо об'єктів промислової власності.

2000 р. зареєстровано лише 372 договори (185 - про передачу прав і 182 - ліцензійні договори на використання об'єктів промислової власності), причому переважна частина з них стосувалася знаків для товарів і послуг (233). Характерно, що 2000 р. 42,8% усіх ліцензійних договорів на використання знаків для товарів і послуг стосувалися лікеро-горілчаних і ще 7,5% - тютюнових виробів; не було жодного договору в таких сферах, як засоби зв'язку, електроніка, сільське господарство, медицина. У царині ліцензійних договорів на використання винаходів серед лідерів - також лікеро-горілчані вироби (16,6%), тоді як на машинобудування припадає 4,8%, електроніку - 2,4%, сільське господарство - жодного договору.

У структурі системи охорони інтелектуальної власності недорозвиненими є елементи, що забезпечують комерціалізацію запатентованих досягнень. При несприятливому кліматі для іноземного інвестування це обумовлює низький показник високотехнологічного експорту на душу населення, за яким Україна майже вдесятеро відстає від його середньосвітового значення. А на роялті й ліцензійні послуги 2000 р. припадало лише 0,04% українського експорту послуг й 1,27% їх імпорту.

У сукупності проблем охорони інтелектуальної власності в Україні найгострішими є такі: охорона комп'ютерних програм і баз даних (відзначили 65,3% опитаних УЦЕПД експертів), захист від недобросовісної конкуренції (55,6%), охорона знаків для товарів і послуг (товарних знаків) - 52,1%, охорона виробників аудіовізуальної продукції - 50,0%.

На думку експертів, створенню в Україні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають передусім недоліки правової системи країни. Значну роль відіграє і пануюча в суспільстві зневага до охорони прав інтелектуальної власності, відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності. Водночас навіть серед експертів спостерігається певна недооцінка соціально-економічних механізмів охорони інтелектуальної власності.

Характерно, що понад половина з 2 тис. опитаних УЦЕПД громадян не відносять проблеми охорони інтелектуальної власності до першорядних проблем економічного розвитку України. В умовах обмеженої платоспроможності широких верств населення діють потужні стимули до придбання та споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності. Майже 70% населення України споживає підроблену продукцію, маркіровану загальновідомими товарними знаками, а ніколи не купує її лише п'ята частина населення. 42,4% громадян України купують дешевші товари, навіть якщо вони можуть бути підробленими. Майже 40% українських споживачів якість підроблених товарів вважає цілком прийнятною. Це свідчить про деформацію правових понять у значної частини громадян, підтримувану їхніми низькими вимогами до якості - що є нормою для малозабезпечених верств населення.

Низькі стандарти захисту інтелектуальної власності в Україні значною мірою визначаються браком кваліфікованих фахівців у цій сфері, позаяк вона вимагає досить великого обсягу специфічних знань. На жаль, лише з 2000 р. у цьому питанні почали з'являтися певні позитивні зрушення. Але й сьогодні потужність освітньої системи низька й не може задовольнити попит на фахівців цього профілю. Так, 2000 р. на перший курс Інституту інтелектуальної власності та права було зараховано лише 39 чоловік, а на другому курсі продовжували навчання 42 студенти. У Харківському міжгалузевому інституті підвищення кваліфікації кадрів за новими напрямами розвитку техніки й технологій при Харківському національному технічному університеті «ХПІ», що готує менеджерів інтелектуальної власності, перших випускників із цього фаху було лише 39.

Нарешті, слід відзначити, що серед головних причин недостатнього рівня ефективності охорони інтелектуальної власності українських фізичних і юридичних осіб за кордоном фахівці найчастіше називають «відсутність у держави коштів на патентування та здійснення реєстраційних процедур за кордоном» (54,8% відповідей експертів), «низький рівень правової культури в країні» (46,6%), «відсутність належних знань й інформації про порядок захисту інтелектуальної власності за межами України» (45,2%). На «законодавчу неврегульованість в Україні питань трансферу технологій, зокрема при виїзді українських фахівців на роботу за кордон», указують 43,8% опитаних УЦЕПД експертів.

...