У роботі зроблено висновок про те, що національно-етнічний чинник знайшов своєрідне відображення та використання й у Конституції України від 28 червня 1996 р. На проведення зваженої і толерантної міжнаціональної політики та досягнення міжнаціональної, міжетнічної злагоди в українському суспільстві направлена ст. 11 Конституції України, відповідно до якої “держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України”.

Разом з тим, на думку автора, Основному Закону України бракує чіткої та однозначної спрямованості на досягнення міжнаціональної, міжетнічної злагоди. Чинна Конституція містить конкуруючі норми, що дозволяє різним політичним силам спекулювати ними, посилаючись на шляху до своєї мети на одні з них та одночасно нехтуючи іншими. Тому поточне законодавство має закласти підвалини взаємної поваги та толерантності у стосунках між громадянами різної етнічної приналежності, сприяти їх об'єднанню в єдиній українській політичній нації.

Розділ 4 “Національно-етнічне буття та актуальні проблеми конституційно-правового регулювання міжнаціональних (національно-етнічних) відносин” присвячено дослідженню права на національно-етнічну самоідентифікацію та явища бінаціональності, конституційно-правового регулювання мовних відносин та перспектив його подальшого удосконалення, практики урахування національно-етнічного чинника в територіальній організації держави, феномену “національно-культурна автономія”, а також проблемам врахуванням національно-етнічних аспектів у антидискримінаційному законодавстві.

У підрозділі 4.1 “Право на національно-етнічну самоідентифікацію особи та феномен бінаціональності” зазначається, що для розуміння характеру і змісту міжнаціональних відносин та етносоціальних процесів у сучасному світі, виявлення закономірностей та тенденцій їх розвитку, а також причин міжнаціональної напруженості і міжнаціональних конфліктів їх потрібно досліджувати перш за все з точки зору права особи на вільний вибір та збереження своєї національної приналежності. Адже це таке ж природне право, як і будь-яке інше, як і право мати власну індивідуально-неповторну зовнішність. Порушення права на національну самоідентифікацію призводить до певного психологічного дискомфорту, переживань, накопичення образ, формування відчуття власної неповноцінності, до подвійної моралі. Таке роздвоєння особи завдає шкоди і особі, і суспільству, і державі.

На думку дисертанта, право на національно-етнічну самоідентифікацію є одним з головних, визначальних прав людини, пов'язаних з її формуванням як особистості, неповторної індивідуальності. Без забезпечення для кожної людини реальної можливості усвідомити і визначити власну національно-етнічну приналежність буде неможливим і формування, розвиток та існування відповідних національно-культурних та національно-етнічних спільнот, що має стати обов'язковим етапом на шляху до створення в майбутньому української політичної нації.

Автор приходить до висновку, що доки держава не забезпечить достатніх умов для здійснення права на національно-етнічну самоідентифікацію, подолання міжнаціональної напруженості в суспільстві та досягнення міжнаціональної злагоди буде неможливим. Зазначене право має бути визнано як один з головних критеріїв визнання демократичного характеру держави та її правової системи. Одночасно воно складає фундаментальну методологічну основу для дослідження особливостей, закономірностей та специфіки сучасних міжнаціональних (національно-етнічних) відносин.

У підрозділі 4.2 “Правове регулювання мовних відносин в Україні та його подальше удосконалення” вказується, що мова відіграє визначальну роль у процесі національної самоідентифікації людини, формуванні її особистості, здобутті нею освіти, є для неї засобом повсякденного спілкування, інструментом накопичення знань, прилучення її до надбань культури тощо.

Аналізуючи положення Конституції України, відповідно до якого громадянам, які належать до національних меншин, “гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства”, автор приходить до висновку про те, що використання в наведеній юридичній конструкції сполучників “чи” та “або” не дозволяє однозначно визначити можливості, закладені в цій нормі. Внаслідок цього зовнішньо приваблива і демократична норма на практиці у багатьох конкретних випадках не може забезпечити реалізацію мовних потреб національних меншин. Тому пропонується визначити в поточному законодавстві умови та порядок створення навчальних закладів і окремих класів з навчанням мовою національної меншини, а також порядок введення факультативів з вивчення національних мов чи створення відповідних гуртків. На думку здобувача, у новому законі України про мови та в ст. 11 Закону України “Про загальну середню освіту” слід передбачити, що школа зобов'язана створити групу або клас з факультативним вивченням мови національної меншини за умови, коли з таким клопотанням звертається не менше десяти осіб і якщо у населеному пункті, де розташована школа, є дипломовані спеціалісти, що мають відповідну фахову підготовку.

Одним з головних недоліків поточного мовного законодавства автор вважає відсутність встановленого порядку застосування мов, законодавчого визначення “мови, прийнятної для всього населення даної місцевості” та порядку встановлення її прийнятності. Виникла досить своєрідна правова колізія, коли формально конкуруючими стали дві норми, на “виключному” характері кожної з яких спеціально наголосив законодавець: в одній з них (п. 4 ч. 1 ст. 92 Конституції України) вказується, що “порядок застосування мов” визначається виключно законом, а в іншій (п. 50 ст. 26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”) зазначається, що “питання про мову (мови), якою користується в своїй роботі рада, виконавчий орган та яка використовується в офіційних оголошеннях”, вирішується “виключно на пленарних засіданнях” сільських, селищних, міських рад. Потребує уточнення й законодавче положення про функціонування мови національної меншини “поряд” або “нарівні” з державною мовою.

З огляду на те, що російською мовою в Україні спілкується значна частина населення (у тому числі представники національних меншин), у Конституції України особлива увага приділяється російській мові, однак це не знайшло адекватного відображення у поточному законодавстві.

У роботі зроблено висновок про те, що законодавство України у сфері мовних відносин залишається суперечливим та недостатньо ефективним. Тому, лише узгодивши положення різних законодавчих актів, подолавши протиріччя та недостатню визначеність багатьох з них, можна проводити виважену і послідовну державну мовну політику. Для цього у новому законі про мови слід встановити поняття державної мови, визначити порядок одночасного функціонування двох, а можливо, і трьох мов, виходячи з принципу толерантності, взаємоповаги і взаєморозуміння.

У підрозділі 4.3 “Урахування національно-етнічного чинника в територіальній організацій держави” підкреслюється, що досвід багатьох країн світу свідчить про можливість і прямого, і опосередкованого використання національно-етнічного чинника в територіальній організації держав, причому як федеративних, так і унітарних. Деякі держави застосовують національно-етнічний чинник у практиці конституційно-правового закріплення різних видів територіальної автономії.

Дисертант звертає увагу на те, що Україна вже двічі (в Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. і Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 р.) визнала право на створення адміністративно-територіальних одиниць саме за національною ознакою. Проте відповідні положення зазначених фундаментальних документів були знехтувані і під час прийняття Закону України “Про національні меншини в Україні”, і під час розробки та ухвалення чинної Конституції України.

На думку дисертанта, слід погодитися з пропозицією науковців, які вважають можливим поновити в Україні традицію національного районування. Процедуру створення таких національних районів слід обумовити кожного разу ухваленням Верховною Радою України закону, якому має передувати підготовча робота спеціальної урядової комісії з залученням народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, представників національних меншин, а також наявністю експертних оцінок та відповідного обґрунтування. Це сприяло б зміцненню довіри до української держави з боку національних меншин та корінних народів.

У підрозділі 4.4 “Поняття та зміст національно-культурної автономії у контексті конституційно-правового регулювання” дисертант звертає увагу на те, що законодавче декларування інституту “національно-культурної автономії” (ст. 6 Закону “Про національні меншини в Україні”) не одержало подальшого адекватного законодавчого розвитку.

На основі аналізу проекту Закону України “Про національно-культурну автономію”, автор доводить, що його розробники занадто звужують поняття національно-культурної автономії, зводячи її до чергового виду громадських об'єднань. Проект залишає поза законодавчим впливом права тих осіб, які не можуть чи не бажають з різних причин бути членами або брати участь у діяльності таких громадських організацій. Іншою вадою проекту, на думку дисертанта, є поширення права на національно-культурну автономію лише на громадян.

Дисертант запропонував визначити національно-культурну автономію як таку форму національного самовизначення представників певної національно-етнічної спільноти в межах окремої держави, яка базується на екстериторіальних засадах і не пов'язана зі створенням національних адміністративно-територіальних утворень та передбачає проведення комплексу заходів, спрямованих на збереження і розвиток національної самобутності, мови, культури, звичаїв, традицій та інших національно-культурних цінностей.

У підрозділі 4.5 “Неприпустимість дискримінації за національною ознакою: зарубіжний та вітчизняний досвід правового регулювання” зазначається, що проголошення формальної рівноправності без проведення цілеспрямованої та послідовної антидискримінаційної політики за певних умов може лише зберегти домінування однієї національно-етнічної спільноти над іншою. Обов'язковою умовою забезпечення рівноправності різних національних меншин між собою, а також титульної нації та національних меншин є попередження та подолання дискримінації передусім за ознаками мови, національного, расового чи етнічного походження.

Автор дослідив головні підходи до подолання правовими засобами дискримінації на національно-етнічному ґрунті (концепція “прямої”, “опосередкованої” та “позитивної дискримінації”). Практичне втілення ідей “позитивної дискримінації” здійснюється перш за все через встановлення різноманітних квот для представників окремих національно-етнічних груп.

Антидискримінаційне законодавство України складається з низки розрізнених та неузгоджених між собою приписів, які розміщені в законодавчих актах різних галузей, що завдає істотної шкоди авторитету законодавчої влади і держави в цілому. Його суттєвим недоліком є те, що головний акцент робиться на заходах кримінальної відповідальності, а от цивільне, трудове та адміністративне законодавство не передбачають системних і взаємоузгоджених антидискримінаційних заходів.

Дисертант пропонує у Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачити адміністративну відповідальність осіб, які своїми висловлюваннями, публікаціями чи іншими діями (умисними чи ненавмисними) принижують або ображають національну гідність особи, виявляють упереджене ставлення до осіб з огляду на їх національно-етнічну приналежність, здійснюють будь-які інші дискримінаційні дії. Варто було б також запровадити адміністративну відповідальність посадових осіб і громадян за порушення чи обмеження прав громадян за національною ознакою. Наявність такої норми матиме не лише практичне значення, але й відіграватиме роль попереджувального заходу в такій делікатній сфері суспільних відносин, якими є національні відносини. Поточне законодавство, яке закріплює права особи, пов'язані з її національно-етнічною приналежністю, необхідно доповнити спеціальним положенням про неприпустимість дискримінації за національно-етнічними ознаками(національне, етнічне, расове походження, національно-етнічна самоідентифікація, мова, колір шкіри тощо).

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми конституційно-правового регулювання міжнаціональних відносин, результатом якого стало вироблення та обґрунтування автором основних положень теорії конституційно-правового забезпечення демократичного розвитку міжнаціональних (національно-етнічних) взаємовідносин та досягнення толерантного співіснування національних меншин між собою та з титульною нацією. Вказана теорія базується на безумовному визнанні права особи на вільне національно-етнічне самовизначення, вільний національно-етнічний розвиток та збереження національної самобутності. До головних складових елементів зазначеної теорії, на думку здобувача, відносяться передусім: категорії “міжнаціональні (національно-етнічні) відносини”, “конституційно-правовий статус національних меншин”, “механізм реалізації прав національних меншин” та деякі інші; засадничі ідеї (принципи) співіснування національних меншин між собою та з титульною нацією, основи правового регулювання міжнаціональних (національно-етнічних) відносин; вчення про право на вільну національно-етнічну самоідентифікацію як визначальний чинник міжнаціональної злагоди в суспільстві, про право на національно-культурну автономію тощо. У результаті проведеного дослідження дисертантом доведено необхідність врахування національно-етнічного чинника у правовому регулюванні, сформульовано висновки, узагальнення і рекомендації та внесено конкретні пропозиції по удосконаленню вітчизняного законодавства, спрямовані на оптимізацію правового регулювання міжнаціональних (національно-етнічних) відносин в Україні.

Автором вперше доведено, що необхідність урахування національно-етнічного чинника в правовому регулюванні обумовлена цілим комплексом причин, умов, об'єктивних і суб'єктивних факторів, серед яких виокремлюються: а) накопичення історичних образ та історичної несправедливості щодо окремих національно-етнічних спільнот; б) наслідки примусової асиміляції; в) необхідність відновлення історичної справедливості, поновлення прав депортованих та їх нащадків; г) втрата значною частиною суспільства духовно-ціннісних орієнтирів; ґ) відсутність достатніх можливостей для вільного національно-культурного розвитку окремої особи та окремих спільнот; д) прояви упередженого ставлення до представників окремих національно-етнічних спільнот, міжнаціональної напруженості, ксенофобії; е) порушення прав окремих осіб за національною ознакою; є) відсутність рівноправного діалогу між різними національно-етнічними спільнотами.

Зроблено узагальнюючий висновок про те, що необхідність урахування національно-етнічного чинника в правовому регулюванні безпосередньо пов'язана з побудовою в Україні правової, демократичної держави, оскільки її обов'язковою ознакою є реальне правове забезпечення та захист прав не лише особи, а й окремих національно-етнічних спільнот (тобто і національних меншин, і титульної нації), забезпечення рівноправності громадян, які належать до різних національно-етнічних спільнот, створення додаткових правових механізмів, які, з одного боку, стали б на заваді проявам ксенофобії, дискримінації за національною ознакою, порушень прав людини на національно-етнічному ґрунті, а з другого - сприяли б порозумінню між представниками різних національно-етнічних спільнот і одночасно стимулювали б подолання упередженого ставлення до окремих національно-етнічних спільнот, створення атмосфери взаємної поваги, довіри, толерантності, взаємного шанобливого ставлення, розширення співпраці між ними, і, як наслідок, забезпечили б формування єдиної політичної української нації як сукупності вільних автономних особистостей та численних рівноправних національно-етнічних спільнот.

У результаті проведеного дослідження здобувачем запропоновано цілу низку визначень основоположних наукових категорій і понять, зокрема таких, як міжнаціональні (національно-етнічні) відносини, право на національне самовизначення, конституційно-правовий статус національних меншин, механізм реалізації прав національних меншин, правові гарантії реалізації прав національних меншин та деяких інших. Міжнаціональні (національно-етнічні) відносини дисертантом визначено як суспільні відносини, що складаються з приводу збереження та розвитку національно-етнічної самобутності окремих спільнот та індивідів, здійснення ними прав і свобод, які прямо чи опосередковано пов'язані з їх національно-етнічною самоідентифікацією. Конституційно-правовий статус національної меншини, на думку здобувача, складається з сукупності юридичних чинників, які безпосередньо і суттєвим чином впливають на збереження, існування та подальший розвиток національної меншини як усталеної соціальної спільноти, що склалася історично. До основних елементів конституційно-правового статусу національних меншин слід віднести: а) принципи правового статусу національних меншин; б) основні права національних меншин; в) основні обов'язки національних меншин; г) гарантії реалізації прав національних меншин.

У роботі на основі детального аналізу особливостей конституційно-правового регулювання міжнаціональних (національно-етнічних) відносин у зарубіжних державах запропоновано авторську класифікацію конституцій за ступенем урахування та використання національно-етнічного чинника; обґрунтовано необхідність доповнення традиційної класифікації прав і свобод людини та громадянина таким видом прав, як національно-етнічні (національні) або права у національно-етнічній сфері; виокремлено дві головні форми національного самовизначення: а) державотворчу (пов'язану зі створенням незалежної держави) та б) недержавницьку (не пов'язану зі створенням незалежної держави).

Дисертантом висунуто пропозицію про те, що право особи на збереження своєї національної приналежності слід вважати головним, визначальним серед усіх прав особи у національно-етнічній сфері, оскільки, на думку автора, це природне право. Воно випливає з природного права на індивідуальність і водночас є одним із аспектів та проявів цього права. Нехтування цим правом призводить до певного психологічного дискомфорту, роздвоєння особистості, моральних переживань, накопичення образ, формування відчуття власної неповноцінності, що веде до подвійної моралі, перешкоджає вільному розвитку особистості, йде на шкоду і суспільству, і державі. З огляду на те, що національно-етнічна приналежність, незважаючи на інтенсивні інтеграційні процеси, все ж залишається явищем всезагальним, зазначене право має бути визнане не тільки за представниками національних меншин, а й за всіма іншими членами суспільства (тобто й за представниками титульної нації). Національна ідентифікація має відбуватися в умовах усвідомленого вільного вибору, аж до можливості відмови від національної приналежності взагалі.

У дисертації сформульовано низку конкретних пропозицій щодо подальшого удосконалення правового регулювання міжнаціональних (національно-етнічних) відносин, забезпечення вільного національно-етнічного розвитку особистості, гарантування реалізації прав національних меншин тощо. Здобувачем запропоновано ухвалити нові закони України про національні меншини, про мови, про національно-культурну автономію та внести зміни до Закону України “Про загальну середню освіту”, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Цивільного кодексу та інших актів. Зокрема, у новому законі про національні меншини автором запропоновано по-новому закріпити нормативне визначення приналежності до національної меншини: “Особою, яка належить до національної меншини, визнається особа, яка відносить себе до іншої (нетитульної), недомінуючої національно-етнічної спільноти, виявляє почуття національного самоусвідомлення, спільності та солідарності з представниками цієї спільноти, а також ставить за мету збереження своєї національної самобутності”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, підручники, навчальні посібники

1. Колісник В.П. Національно-етнічні відносини в Україні: теоретичні засади та конституційно-правові аспекти. - Х.: Фоліо, 2003. - 240 с.

2. Колісник В.П. Національно-етнічні аспекти розвитку української державності // Конституційно-правові засади становлення української державності / За ред. В.Я. Тація, Ю.М. Тодики. - Х.: Право, 2003. - с. 139-165.

3. Колісник В.П. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні // Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. - С. 175-186.

4. Колісник В.П., Кушніренко О.Г. Конституція України // Конституційне право України: Конспект лекцій / За ред. Ю.М. Тодики. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 1997. - С. 22-35.

5. Колісник В.П. Правовий статус національностей в Україні: конспект-лекції. - Х.:: УкрЮА, 1994. - 20 с.

6. Колесник В.П., Соколов А.Н. Гражданство в странах СНГ: Тематический материал к лекции по курсу “Конституционное право России”. - Курск, 1993. - 17 с.

Наукові статті у фахових виданнях з юридичних наук

1. Колесник В.П. Конституционные основы обеспечения межнационального согласия // Проблемы законности: Респ. межведом. науч. сб.- Х., 1995. - Вып. 29. - С. 17-22.

2. Колісник В.П. Повага до національної гідності як складова правової культури // Вісник Академії правових наук України. - № 2 (9). - 1997. - С. 22-28.

3. Колісник В.П. Правове регулювання мовних відносин в Україні та проблеми його подальшого удосконалення // Вісник Академії правових наук України. - № 4 (15). - 1998. - С. 81-91.

4. Колісник В.П. Національно-етнічний чинник в Конституції України // Вісник Академії правових наук України. - № 3 (18). - 1999. - С. 13-24.

5. Колісник В.П. Роль парламенту України в забезпеченні розвитку міжнаціональних відносин та деякі питання вдосконалення його діяльності // Вісник Академії правових наук України. - № 1 (20). - 2000. - С. 51-61.

6. Колісник В.П. До питання про необхідність урахування національно-етнічного чинника в конституційно-правовому регулюванні // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. - Вип. 42. - С. 28-35.

7. Колісник В.П. Конституційне регулювання етносоціальних процесів у європейських країнах // Вісник Академії правових наук України. - № 2 (21). - 2000. - С. 29-36.

8. Колісник В.П. Деякі питання реалізації національно-культурних прав особи // Вісник Академії правових наук України. - № 3 (22). - 2000. - С. 41-49.

9. Колісник В.П. До питання про мову роботи державних органів // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. - Вип. 45. - С. 41-48

10. Колісник В.П. Національний суверенітет та право нації на самовизначення // Вісник Академії правових наук України. - № 1 (24). - 2001. - С. 33-39.

11. Колісник В.П. Досвід використання національно-етнічного чинника в українських конституціях радянського періоду // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. - Вип. 46. - С. 48-54.

12. Колісник В.П. Національно-етнічний чинник в правовому регулюванні суспільних відносин у ХVІІ-ХІХ століттях // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 70-77.

13. Колісник В.П. Право національно-етнічної самоідентифікації особи та проблема бінаціональності // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. - Вип. 48. - С. 28-34.

14. Колісник В.П. Об'єднання українських земель та проблема формування української політичної нації // Вісник Національного університету внутрішніх справ. -Х., 2001. - Вип. 14. - С. 264-267.

15. Колісник В.П. Національний аспект в конституційно-правових актах УНР // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2001. - № 3. - С. 261-267.

16. Колісник В.П. Правова природа Рамкової конвенції про захист національних меншин // Вісник Академії правових наук України. - № 4 (27). - 2001. - С. 40-49.

17. Колісник В.П. Загальна декларація прав людини як міжнародно-правова основа досягнення міжнаціональної злагоди // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. ст. - Донецьк: ДІВС, 2002. - № 1. - С. 10-15.

18. Колісник В.П. Про визначення поняття правового статусу національних меншин та його головних елементів // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 2 (29). - С. 28-34.

19. Колісник В.П. Питання національно-етнічного розвитку і забезпечення прав національних меншин у міжнародно-правових документах // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. - Вип. 52. - С. 52-58.

20. Колісник В.П. Проблема співвідношення понять “національний” та “етнічний” і доцільності їх використання у наукових дослідженнях // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 3 (30). - С. 31-40.

21. Колісник В.П. Форми використання національно-етнічного чинника в системі територіальної організації держави // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 4. - С. 34-44.

22. Колісник В.П. Поняття і зміст національно-культурної автономії // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб.- Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. - Вип. 60. - С. 52-58.

Наукові статті в інших виданнях

1. Колісник В.П. Біловезька угода у контексті права та під тиском міфів // Віче. - 1995. - № 3. - С. 135-144.

2. Колісник В.П. Право людини на збереження національної ідентичності як передумова досягнення міжнаціональної злагоди // Права людини в Україні. Вип. 11. - Х.: 1995. - С. 25-33.

3. Колісник В.П. Проблеми правового регулювання порядку функцiонування мов в Українi // Проблеми активізації конституцiйно-правових дослiджень i вдосконалення викладання конституцiйного права. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. - С. 108-116.

Матеріали наукових та науково-практичних конференцій

1. Колесник В.П. Национальный аспект в правовом регулировании // Правовое регулирование государственного строительства в Украине и проблемы совершенствования законодательства. - Х.: 1992. - С. 21-23.

2. Колісник В.П. Деякі питання регулювання міжнаціональних стосунків // Правова система України: теорія і практика. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції 7-8 жовтня 1993 р. - К.: ПВР України, ІДП АН України, АПрН України, Спілка юристів України, 1993. - С. 175-178.

3. Колесник В.П. Свобода личности или приоритет языка // Другі Харківські політологічні читання. - Х.: 1993. - С. 41.

4. Колесник В.П. Государственно-правовое регулирование межнациональных отношений на современном этапе // Законодательство Украины: состояние, проблемы, перспективы. - Х.,1994. - С. 36-38.

5. Колесник В.П. К вопросу о соотношении прав человека с правами национальных общностей // Сборник кратких тезисов и научных сообщений научно-практической конференции по итогам научно-исследовательских работ, выполненных профессорско-преподавательским составом Украинской государственной юридической академии в 1993 г. - Х., 1994. - С. 54-55.

6. Колесник В.П. Конституция Российской Федерации и проблемы правового регулирования межнациональных отношений // Конституция Российской Федерации: проблемы дальнейшего совершенствования законодательства в области охраны прав и свобод человека и гражданина, организации и деятельности правоохранительных органов. - Бєлгород, 1994. - С. 29-35.

7. Колесник В.П. Конституционное закрепление основных национальных прав личности в Украине и в Российской Федерации // Актуальные проблемы становления государственности в Украине. - Х., 1995. - С. 6-7.

8. Колісник В.П. Мова як об'єкт правового регулювання // Актуальные вопросы совершенствования законодательства и правоприменительной деятельности. - Х., 1996. - С. 8-9.

9. Колісник В.П. Національна еліта та її роль в інтеграції українського суспільства // Політична влада, еліта, лідерство. ІУ Політологічні читання. - Х., 1996. - С. 28-29.

10. Колісник В.П. Конституційні засади досягнення міжнаціональної злагоди // “Вільна спілка” та сучасний український конституціоналізм: Драгоманівський збірник. - Львів, Світ, 1996. - С. 213-220.

11. Колісник В.П. До питання про право особи на вибір та збереження національної ідентичності // Право та культура: теорія і практика. Міжнародна науково-практична конференція, м. Київ,15-16 травня 1997 р. - К.: МП “Леся”, 1997. - С. 98-100.

12. Колісник В.П. Здатність до подолання міжнаціональних конфліктів як складова правової культури та показник ресурсів влади // Ресурсы политической власти. Пятые Харьковские политологические чтения . - Х., 1997. - С. 17-18.

13. Колісник В.П. До питання про роль законотворчості в досягненні єдності українського суспільства та забезпеченні міжнаціональної злагоди // Соціально-політичний механізм правотворчості: Збірник наукових статей (за матеріалами Дев'ятих Харківських політологічних читань). - Х., 1999. - С. 26.

14. Колісник В.П. Володіння державною мовою - обов'язок службових осіб // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод і обов`язків. - Х., 2000. - С. 102-107.

15. Колісник В.П. Питання етнонаціональної політики України: декларації та реальність // Формування суспільної політики: теоретичний, практичний та правовий аспекти: Збірник наукових статей (за матеріалами Десятих Харківських політологічних читань). - Х., 2000. - С. 71-72.

16. Колісник В.П. Конституційно-правові проблеми реалізації прав людини в національно-культурній сфері // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. У 2 ч.- Х., 2000. - Ч. 1. - С. 191-195.

17. Колісник В.П. Конституційно-правові проблеми забезпечення прав національних меншин // Конституція України - основа модернізації держави та суспільства: Матеріали наукової конференції 21-22 червня 2001 р. - Х.: Право, 2001. - С. 180-182.

18. Колісник В.П. Культура міжнаціональних відносин як передумова демократичних перетворень та формування правової державності // Українська державність: становлення, досвід, проблеми: Збірник наукових статей (за матеріалами ХІІ Харківських політологічних читань). - Х.: Право, 2001. - С. 31-32.

19. Колісник В.П. Деякі проблеми виборчого процесу та його вплив на стан суспільної свідомості і рівень толерантності у міжнаціональних взаєминах // Виборча кампанія 2002: реальність, результати, перспективи: Збірник наукових статей (за матеріалами ХІІІ Харківських політологічних читань). - Харків: “Право”, 2002. - С. 146-149.

20. Колісник В.П. Методологічні засади дослідження проблем правового регулювання національно-етнічних відносин // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали наукової конференції 13-14 грудня 2002 р. - Х.: Право, 2003. - С. 194-196.

Размещено на Allbest.ru