Розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою: правові та організаційні засади

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ФЕДЧЕНКО Володимир Михайлович

слідчий група злочин розслідування

РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ СЛІДЧОЮ ТА СЛІДЧО-ОПЕРАТИВНОЮ ГРУПОЮ: ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ

12.00.09. - кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Київ - 2005



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент, Письменний Дмитро Петрович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Шумило Микола Єгорович, Університет економіки і права “Крок”, проректор з наукової роботи;

кандидат юридичних наук, доцент Бояров Віктор Іванович, Академія адвокатури України, доцент кафедри кримінального процесу і криміналістики.

Провідна установа Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою (м. Київ).

Захист відбудеться “18” березня 2005 року о “14” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, Солом'янська пл. 1).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1.

Автореферат розісланий “16” лютого 2005 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Демократичні перетворення, що відбуваються у нашій країні, курс на проведення правової реформи, зміст якої можна визначити як поступовий рух до демократичної правової держави, передбачають реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

У 2003 році правоохоронними органами України викрито у скоєнні 6 467 тяжких та особливо тяжких злочинів 722 організовані злочинні групи, до складу яких входило 3 515 осіб.

Розслідування у таких справах є складним, великим за обсягом і вимагає від правоохоронних органів багато зусиль, тому провадження досудового слідства, як правило, доручається (декільком слідчим) слідчій або слідчо-оперативній групі.

Кількість слідчих, що залучаються у такі групи буває різною, і належати вони можуть не одному, а декільком правоохоронним відомствам. Під час групового провадження серед учасників слідчих або слідчо-оперативних груп, особливо міжвідомчого складу, виникає багато питань процесуального та організаційного характеру, пов'язаних із невизначеністю або недостатньою визначеністю їх процесуальних повноважень під час діяльності у складі групи.

Українські вчені-юристи Л.І. Аркуша, О.В. Баулін, В.І. Бояров, А.А. Герасун, І.Д Гончаров, А.А. Горняцький, А.Я. Дубинський, Г.О. Душейко, В.С. Зеленецький, Н.С. Карпов, О.М. Подопрєлов, С.В. Слинько, В.М. Тертишник, Ю.І Шостак та інші неодноразово звертались до дослідження окремих питань стосовно створення та діяльності слідчих, слідчо-оперативних груп і особливостей групового провадження у складних та великих за обсягом справах, у зв'язку з чим формували різні точки зору та судження.

Значний внесок у питання щодо розслідування справ слідчою та слідчо-оперативною групою зробили вчені-правознавці колишнього СРСР і країн СНД: Т.В. Авер'янова, С.В. Бажанов, Р.С. Бєлкін, І.С. Галкін, І.Ф. Герасимов, Л.М. Карнеєва, Г.О. Кокурін, М.І. Кулагін, О.М. Ларін, Б.Я. Петєлін, А.К. Савельєв, А.А. Тарасов, Р.Ю. Улімаєв, А.А. Ейсман та інші.

Над дослідженням окремих аспектів вказаної проблематики працювали такі українські вчені, як: Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, А.В. Іщенко, Г.К Кожевніков, І.П. Козаченко, В.О. Коновалова, Н.І. Клименко, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, В.Т. Нор, М.Я. Сегай, М.І. Сірий, С.М. Стахівський, В.Ю. Шепітько, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інші.

Проте більшість праць зазначених учених стосується минулих періодів розвитку кримінального судочинства, базується на застарілому законодавстві та узагальненнях тодішньої судової та слідчої практики. На жаль, на сьогодні законодавчі регламентації щодо групового розслідування справи ґрунтуються на нормах, які за традицією зорієнтовані на індивідуальне, а не групове провадження. Це ускладнює, а інколи не дозволяє слідчій, слідчо-оперативній групі розкрити свої внутрішні резерви, пов'язані саме із колективною формою організації праці. У той же час здійснювана в Україні судово-правова реформа, а також вступ України в Раду Європи спричинили не лише наповнення новим змістом традиційних положень кримінально-процесуального права, але й появу нових інститутів, які мають безпосереднє практичне значення.

Вище викладені чинники зумовлюють актуальність теми дисертації, її наукову і практичну значущість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002 -2005 рр. ( наказ МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2000-2005 рр. (рішення колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. за № 9 КМ/1), Указу Президента України “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” № 84/203 від 06.02.2003 року, Плану організаційно-практичних заходів щодо реалізації завдань, поставлених Президентом України на Всеукраїнській нараді з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю, затвердженого Рішенням колегії Міністерства внутрішніх справ України від 6 лютого 2004 р. № 1 КМ/1.

Тема дисертації передбачена планом науково-дослідницьких робіт Національної академії внутрішніх справ України (затверджена вченою радою Академії 29 грудня 1999 р., протокол № 13), а у 2001 р. затверджена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є аналіз розвитку у законодавстві і науці кримінального процесу положень про слідчу та слідчо-оперативну групу; виявлення та дослідження організаційно-правових засад розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою; розробка науково-обґрунтованих положень і рекомендацій щодо законодавчого врегулювання кримінально-процесуальних відносин на досудових стадіях під час розслідування слідчою (слідчо-оперативною) групою; розгляд питань щодо контрольно-наглядової діяльності за дотриманням законності під час розслідування злочинів як групою в цілому, так і кожним її учасником окремо, з урахуванням специфіки групового провадження у справі.

Для досягнення цієї мети автором були поставлені і вирішувались такі завдання:

- проаналізувати кримінально-процесуальне законодавство та теоретичні положення науки кримінального процесу щодо розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою;

з'ясувати думки вчених-юристів та практиків щодо стану наукової розробки поняття слідчої групи, слідчо-оперативної групи та підстав їх створення, з урахуванням яких, запропонувати свій варіант визначення поняття слідчої групи, слідчо-оперативної групи;

- визначити процесуальне положення слідчого - керівника слідчої (слідчо-оперативної) групи;

- проаналізувати проблемні питання розподілу функціональних обов'язків слідчих у слідчій та слідчо-оперативній групі і внести відповідні пропозиції стосовно підвищення ефективності їх діяльності;

- з урахуванням специфіки групового розслідування, проаналізувати: а) відомчий контроль за діяльністю слідчої (слідчо-оперативної) групи; б) здійснення прокурорського нагляду за законністю розслідування кримінальних справ слідчою та слідчо-оперативною групою; в) забезпечення судового контролю за дотриманням конституційних прав і свобод громадян під час такого розслідування; г) оскарження процесуальних рішень і дій під час розслідування злочинів слідчою (слідчо-оперативною) групою;

- сформулювати пропозиції до чинного Кримінально-процесуального кодексу і проекту нового КПК України про удосконалення правовідносин на досудових стадіях між суб'єктами та учасниками кримінального процесу під час провадження розслідування слідчою та слідчо-оперативною групою.

Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальні правовідносини, що виникають у ході розслідування злочинів слідчими та слідчо-оперативними групами.

Предметом дослідження є положення кримінально-процесуального законодавства, відомчих нормативних актів, що визначають зміст діяльності слідчої та слідчо-оперативної групи, а також правозастосовна практика органів досудового слідства та органів дізнання України, що складається у ході розслідування кримінальних справ зазначеними групами.

Методи дослідження обрано виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об'єкта і предмета дослідження. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовані: метод системного аналізу, який дав можливість проаналізувати положення Конституції України, кримінально-процесуальне законодавство України та окремих іноземних країн, відомчі нормативні акти різних правоохоронних органів, постанови Пленуму Верховного Суду України, статистичні дані, наукові публікації; структурний метод дозволив вивчити види, структуру і зміст постанов про створення слідчої, слідчо-оперативної групи, внесення змін до її складу, обґрунтувати підстави їх винесення, мету і значення прийняття цих рішень, а також необхідність процесуальної регламентації прийняття рішень про припинення та закінчення діяльності слідчої, слідчо-оперативної групи; історико-правовий - застосовувався для розкриття генезису в законодавстві і науці кримінального процесу положень про слідчу та слідчо-оперативну групу; порівняльно-правовий - для аналізу й порівняння зарубіжного і вітчизняного досвіду в питаннях групового проведення розслідування у справах та здійснення судового, прокурорського нагляду і відомчого контролю за розслідуванням слідчою та слідчо-оперативною групою; формально-логічний - для визначення понять “слідча група”, “слідчо-оперативна група” з метою удосконалення підстав створення та діяльності таких груп; соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання) використовувались під час вивчення й узагальнення правозастосовної практики провадження розслідування працівниками слідчих підрозділів, які мають досвід роботи у складі слідчих груп, слідчо-оперативних груп. Названі методи використовувалися в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, проект нового КПК України, підготовлений до другого читання у Верховній Раді України (реєстр № 3456 - 1), модельний проект КПК для держав - учасниць СНД, кримінально-процесуальне законодавство ряду іноземних країн (Азербайджану, Великобританії, Казахстану, Республіки Білорусь, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччина, а також відомчі і міжвідомчі накази МВС, Генеральної прокуратури, Служби безпеки, Державної податкової адміністрації України.

Емпіричну базу дослідження склали судові статистичні дані та МВС України за 2001-2003 рр., результати узагальнення слідчої практики (у 2002-2003 році вивчено 140 кримінальних справ у Дніпропетровську та Дніпропетровській області, розслідування у яких протягом 1991-2003 рр. здійснювалося слідчими та слідчо-оперативними групами), узагальнені дані анкетування 216 слідчих, що мають досвід групового провадження розслідування із підрозділів органів внутрішніх справ, прокуратури, податкової міліції та Служби безпеки України. Використовувався й особистий досвід дисертанта, набутий за часів роботи у слідчих підрозділах МВС України упродовж 1992-1999 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана праця є одним з перших в українській кримінально-процесуальній науці монографічним дослідженням, у якому розглядаються правові та організаційні засади діяльності слідчої та слідчо-оперативної групи. В дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, які і при груповому провадженні розслідування надають можливість кожному учаснику кримінального процесу застосовувати всю повноту процесуальних прав, наданих їм законом. При цьому особливо значущими, такими, що мають і теоретичне, і безпосередньо практичне значення, видаються такі положення дисертації, зокрема:

вперше:

визначено правові засади розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою, які автор поділяє на три взаємопов'язані між собою групи: 1) законність створення і припинення діяльності слідчої та слідчо-оперативної групи; 2) процесуальні повноваження під час групового провадження; 2) поєднання колегіальності розслідування з особистою відповідальністю;

запропоновано авторську редакцію визначення поняття слідча група, слідчо-оперативна група;

розроблено систему процесуальних заходів, які гарантують кожному учаснику кримінального процесу можливість застосування всієї повноти процесуальних прав, наданих їм законом, під час групового провадження у справі;

сформульовано окремі правові норми про прийняття рішення щодо припинення діяльності групи та її розформування ще до кінця слідства і обґрунтовано положення, що таке рішення за своєю сутністю повинно розглядатися як один з різновидів зміни форми складу слідчої (слідчо-оперативної) групи, а тому обов`язково повинно мати і відповідне процесуальне оформлення;

розглянуто питання про здійснення судового контролю за дотриманням прав і свобод громадян під час розслідування злочинів слідчою (слідчо-оперативною) групою;

досліджено проблемні питання про оскарження процесуальних рішень і дій під час розслідування злочинів слідчою (слідчо-оперативною) групою і внесено відповідні пропозиції щодо їх вирішення;

на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до чинного КПК (ст. 26, 99, 114, 1141, 119, 214, 1651, 1652, 2361 382), а також пропозицій до нового КПК України (реєстр. № 3456-1), що стосуються: підстав створення слідчої та слідчо-оперативної групи; внесення змін до складу групи та припинення її діяльності; повноважень начальника слідчого відділу щодо складу слідчої групи; повноважень слідчого групи та її керівника; а також рішення про часткове закриття кримінального переслідування у справі; та процедури апеляційного оскарження процесуальних рішень під час групового провадження.

удосконалено:

підстави створення слідчої групи, слідчо-оперативної групи, обґрунтування висновку про те, що не доцільно підстави створення цих груп ототожнювати між собою;

твердження про те, що розпорядження керівника правоохоронного органу про створення слідчої групи повинно містити у собі, окрім вказівки керівнику слідчого підрозділу про створення слідчої групи, ще й завдання керівникам інших підрозділів про оперативне, криміналістичне, технічне, фінансове забезпечення діяльності групи, коли цього потребують обставини справи або конкретного злочину.

набули подальшого розвитку:

положення про розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою, а також пропозиції про надання слідчому - керівнику слідчої (слідчо-оперативної) групи у складі декількох слідчих - процесуальних повноважень, що відповідають повноваженням керівника слідчого відділу, і з одночасним обмеженням процесуальних повноважень керівника цього слідчого підрозділу щодо складу такої групи;

пропозиції, що при внесенні змін до складу слідчої (слідчо-оперативної) групи повинні складатися мотивовані постанови, і про прийняття такого рішення обов`язково необхідно повідомляти визначених законом учасників кримінального процесу, а саме: підозрюваного, обвинуваченого, їх законних представників, потерпілого, позивача, відповідача та їх представників;

думки науковців стосовно існування певних проблем, пов'язаних з реалізацією процесуальної незалежності та самостійності “рядових” слідчих у складі групи і з забезпеченням прав та свобод учасників процесу під час групового розслідування злочинів;

положення про те, що прокурорський нагляд повинен цілком охоплювати діяльність слідчої (слідчо-оперативної) групи, враховуючи склад та структуру групи, специфіку розподілу роботи у ній та її обсяг.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції використовуються:

- у законотворчій роботі під час внесення змін і доповнень до чинного КПК України і вдосконалення проекту нового КПК України (акт впровадження за № 06-19/15-900 від 17 листопада 2003 року Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності);

- у практичній діяльності органів досудового слідства і прокуратури (акт впровадження від 3 червня 2004 року слідчого управління ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області);

- у навчальному процесі - під час вивчення слухачами, курсантами, студентами відповідних розділів кримінального процесу, а також практичними працівниками слідчих органів внутрішніх справ і прокуратури під час підвищення їх кваліфікації (акт впровадження від 1 грудня 2001 року Інституту підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів та науково-практичних розробок; акт впровадження від 17 грудня 2003 року Юридичної академії МВС);

- у навчально-методичній діяльності під час написання окремих розділів підручників і навчальних посібників, планів семінарських та практичних занять з курсу “Кримінальний процес в Україні”, підготовки і викладання лекцій за темами: “Взаємодія слідчого з органами дізнання”, “Основи групового розслідування кримінальних справ та його особливості” (акт впровадження від 17 грудня 2003 року Юридичної академії МВС).

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, представлена і обговорена на спільному засіданні цієї кафедри та кафедри криміналістики, схвалена ними і рекомендована до захисту.

Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором на Міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: “Питання діяльності прокуратури в проекті КПК України (грудень 2000 р., м. Київ), “Проблеми права на зламі тисячоліть” (лютий 2001 р., м. Дніпропетровськ), “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (квітень 2002 р., м. Запоріжжя), “Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах” (жовтень 2002 р., м. Дніпропетровськ).

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, сформульовані у дисертації, викладені автором у восьми наукових статтях, із них шість у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України.

Структура дисертації визначена предметом та зумовлена метою і завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 250 сторінок, із яких 177 - основного тексту, 50 додатки. Список використаних джерел - 23 сторінки (278 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, визначаються мета та завдання, об'єкт і предмет дослідження, його наукова новизна, методологічні та теоретичні основи, формулюються положення, що виносяться на захист, розкривається науково-прикладна цінність отриманих результатів, зазначено види апробації дисертації.

Розділ перший “Розвиток у законодавстві і науці кримінального процесу положень про слідчу та слідчо-оперативну групу ” складається із двох підрозділів і присвячений концептуальному дослідженню питань формування нормативно-правової основи про розслідування злочинів слідчою (слідчо-оперативною) групою та стану наукової розробки поняття слідчої та слідчо-оперативної групи в кримінальному процесі.

У підрозділі 1.1 “Формування нормативно-правової основи про розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою” досліджується процес розвитку положень кримінально-процесуального законодавства і підзаконних нормативних актів щодо розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою на території України.

Розвиток кримінально-процесуального законодавства і підзаконних нормативних актів про розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою на території України, на думку автора, має два етапи: 1) етап радянського періоду (1958-1991 рр.); 2) етап проголошеної нещодавно державної незалежності (з 1991 р. і до сьогодення), кожен з яких має свою специфіку, зумовлену соціальними, політичними, економічними та іншими чинниками.

У підрозділі 1.2 “Поняття слідчої та слідчо-оперативної групи” увагу приділено не лише поняттям “слідча група”, “слідчо-оперативна група”, а й підставам, які спричиняють їх створення.

Автор вважає, що в інтересах теорії і практики сучасного кримінального процесу слід відокремлювати підстави “створення слідчої групи” від підстав “створення слідчо-оперативної групи” і ставитися до них, як до окремих правових категорій, кожна з яких має власний специфічний зміст.

Підстави створення слідчої та слідчо-оперативної групи не повинні бути тотожними між собою, як це зазначено у проекті нового КПК України (ст. 236). Пропонуються окремі підстави створення цих груп. Для слідчої групи: 1) складність справи та необхідність проведення великого обсягу слідчих і процесуальних дій у ній; 2) необхідність проведення трудомісткої та невідкладної слідчої дії, яку одному слідчому виконати у встановлені строки не під силу.

Для слідчо-оперативної групи (СОГ) 1) необхідність проведення інтенсивних та тривалих оперативно-розшукових заходів співробітниками оперативного апарату органу дізнання у ході розкриття та розслідування слідчим складної справи з великим обсягом роботи; 2) необхідність у вказаних оперативно-розшукових заходах під час розкриття та розслідування слідчим злочину “по гарячих слідах”; 3) необхідність проведення оперативно-розшукових заходів за матеріалами попередньої перевірки інформації про завуальовані злочинні діяння, оскільки даних, що містяться у цих матеріалах, які перебувають на розгляді у слідчого, не достатньо для прийняття ним рішення про порушення кримінальної справи.

З урахуванням зазначених підстав створення слідчої та слідчо-оперативної групи, пропонується і власне визначення їх поняття.

Аналізуючи думки учених-процесуалістів (С.В. Болотіна, А.П. Резвана, М.А. Шматова, Л.В. Юрченка та ін.) з питань, кому саме повинна належати ініціатива щодо створення СОГ - начальнику слідчого підрозділу, прокурору чи керівнику відомства ОВС, автор наводить додаткові аргументи на підтримку обґрунтованості їх позицій і додає: якщо розслідування, що потребує проведення інтенсивних та тривалих оперативно-розшукових заходів ведеться “по гарячих слідах”, то таку ініціативу повинен мати і слідчий, у провадженні якого ця справа (до створення СОГ) перебуває. А якщо на розгляді у слідчого перебувають матеріали про завуальовані злочинні діяння, то ініціатива щодо створення СОГ повинна належати лише цьому слідчому, а оформлюватись постановою начальника слідчого підрозділу або прокурора та наказом керівника органу дізнання.

Своєчасність створення слідчої (слідчо-оперативної) групи, прямо залежить і від своєчасності надання керівниками правоохоронних відомств відповідної вказівки, розпорядження, наказу начальникам оперативних та слідчих підрозділів про створення групи. Так, за результатами проведеного автором опитування, 149 слідчих (68,9%) заявило, що постанова про створення групи виносилася начальником слідчого підрозділу після відповідної вказівки керівника про створення групи.

Розділ другий “Організаційно-правові засади розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою” містить три підрозділи, у яких формулюються правові засади розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою, аналізується процесуальне положення старшого слідчої та слідчо-оперативної групи, а також проблеми розподілу функціональних обов'язків слідчих у слідчій і слідчо-оперативній групі.

У підрозділі 2.1 “Правові засади розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою” автор доводить, що групове розслідування має відповідні, притаманні саме йому закономірності, тобто основи такої діяльності. Їх він поділяє на три взаємопов'язані між собою групи.

Перша - законність створення і припинення діяльності групи. Сюди належать такі положення: а) створення слідчої (слідчо-оперативної) групи, внесення змін до її складу, припинення діяльності та розформування групи можливе тільки при наявності законних підстав і з відповідним процесуальним оформленням; б) обов`язкове повідомлення слідчих групи про прийняте рішення щодо створення слідчої (слідчо-оперативної) групи, припинення діяльності та її розформування; в) обов`язкове повідомлення залучених до справи учасників кримінального процесу (підозрюваного, обвинуваченого, їх законних представників, потерпілого, позивача, відповідача та їх представників) про створення, склад слідчої (слідчо-оперативної) групи, внесення до нього замін та розформування групи.

Друга група - процесуальні повноваження під час групового провадження. Сюди належать такі положення: а) часткова обмеженість процесуальної самостійності слідчого групи; б) з моменту призначення слідчого керівником групи слідчих він автоматично наділяється і процесуальними повноваженнями, що відповідають повноваженням начальника слідчого підрозділу.

Третя група - поєднання колегіальності розслідування з особистою відповідальністю. Сюди належать такі положення: а) колегіальне розслідування справи поєднане з особистою відповідальністю керівника слідчої (слідчо-оперативної) групи за хід розслідування та прийняття щодо неї рішення в цілому; б) обов`язкове виконання слідчими групи письмових вказівок, доручень керівника цієї слідчої (слідчо-оперативної) групи.

Факт припинення діяльності групи і її розформування ще до кінця слідства за своєю сутністю повинен розглядатися як один з різновидів зміни форм складу слідчої (слідчо-оперативної) групи, а тому обов`язково мати і відповідне процесуальне оформлення. Так, за результатами вивчення 140 кримінальних справ, розслідування у яких здійснювалося слідчими (слідчо-оперативними) групами, лише чотири справи (2,86%) мали відповідні постанови. А втім, при з'ясуванні думок слідчих, які мають досвід роботи у складі групи, 88,4% вважають, що відповідних учасників кримінального процесу необхідно повідомляти про закінчення діяльності групи та її розформування, і лише 11,5% вважають, що у цьому немає потреби.

У підрозділі 2.2 “Процесуальне положення старшого слідчої і слідчо-оперативної групи” автор зазначає, що нечітке визначення процесуального положення слідчого - керівника слідчої (слідчо-оперативної) групи, який під час проведення розслідування одноособово приймає справу до свого провадження і керує діями слідчих групи та координує розслідування, породжує різні думки щодо обсягу його повноважень. Однак твердження про одноособове прийняття справи до провадження тільки керівником групи і одноособове прийняття рішень лише керівником групи (А.І. Бастрикін, І.Ф. Крилов, О.М. Ларін) не є бездоганним. Дисертант робить висновок, що справу до провадження повинні приймати всі слідчі, які працюють у складі групи слідчих чи слідчо-оперативної групи, за такою схемою: “керівник групи виносить постанову про прийняття справи до провадження групою слідчих, зазначаючи водночас у постанові прізвища слідчих групи, які будуть здійснювати провадження у справі. Постанову підписує керівник і зазначені в ній слідчі - члени групи”.

З моменту призначення слідчого керівником слідчої (слідчо-оперативної) групи він, стосовно слідчих цієї групи, повинен автоматично наділятися процесуальними повноваженнями, що відповідають повноваженням начальника слідчого підрозділу. Такої позиції притримується 153 (70,83%) респондентів з досвідом роботи у складі вказаних груп.

У підрозділі 2.3 “Проблеми розподілу функціональних обов'язків слідчих у слідчій та слідчо-оперативній групі” автор наголошує на необхідності більш чіткого законодавчого визначення обсягу повноважень слідчого - члена групи під час групового провадження у справі. Наводить аргументи стосовно закріплення такої вимоги у нормах КПК України, що надасть слідчому групи більше можливостей реалізовувати функцію розслідування в повному обсязі.

Розподіл функціональних обов'язків серед слідчих групи під час діяльності у складі слідчої (слідчо-оперативної) групи повинен мати два основних напрямки. За першим - слідчий групи виконує окремі слідчі дії за дорученням та вказівками керівника групи, перебуваючи нібито у ролі його помічника, а керівник групи бере на себе провадження найбільш важливих та відповідальних, на його думку, слідчих дій. За другим - слідчий групи діє як повноправний учасник розслідування і провадить досудове слідство на самостійній ділянці розслідування, що надана йому за дорученням чи постановою керівника групи, але в такому разі за самостійно прийняті рішення має нести і повну та персональну відповідальність. І чим більш самостійним є слідчий, тим суворіша має бути його особиста відповідальність за результати прийнятих рішень.

Доцільно закріпити у нормах кримінально-процесуального законодавства положення про те, що “на час діяльності у складі слідчої (слідчо-оперативної) групи процесуальні повноваження слідчого групи мають часткові обмеження лише у випадках, визначених законом”. Це буде лише сприяти процесуальній активності слідчого під час розслідування у складі слідчої (слідчо-оперативної) групи.

Пропонується в новий КПК України внести окрему статтю: “Повноваження слідчого у складі слідчої та слідчо-оперативної групи”.

Розділ третій “Контрольно-наглядова діяльність за дотриманням законності під час розслідування кримінальних справ слідчою та слідчо-оперативною групою” складається з чотирьох підрозділів, у яких, з урахуванням специфіки та особливостей такого розслідування, ретельно проаналізовано відомчий контроль, прокурорський нагляд, судовий контроль, а також питання оскарження процесуальних рішень і дій під час розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою.

У підрозділі 3.1 “Відомчий контроль під час розслідування кримінальних справ слідчою та слідчо-оперативною групою” зазначається, що процесуальну функцію контролю за розслідуванням групою слідчих (слідчою чи слідчо-оперативною групою) начальник слідчого відділу повинен здійснювати процесуальним способом, а саме: перевіркою кримінальних справ і особистою участю в провадженні слідчих дій.

Через брак у КПК України чіткої регламентації повноважень начальника слідчого підрозділу щодо складу слідчої (слідчо-оперативної) групи, не виключається його безпідставне втручання в процесуальну діяльність слідчого групи.

Про необхідність обмеження процесуальних повноважень начальника слідчого підрозділу щодо складу групи позитивно висловилось 212 (98%) респондентів з досвідом розслідування у складі слідчих (слідчо-оперативних) груп.

Для цього пропонується у новому КПК України передбачити статтю “Повноваження начальника слідчого підрозділу щодо складу слідчої групи”.

У підрозділі 3.2 автор наголошує, що прокурорський нагляд за законністю розслідування кримінальних справ слідчою та слідчо-оперативною групою повинен цілком охоплювати діяльність слідчої (слідчо-оперативної) групи, враховуючи склад і структуру групи, специфіку роботи та її обсяг. Але якщо до складу групи входить прокурор, то він не повинен здійснювати нагляд за законністю провадження розслідування у справі, оскільки такий нагляд може вже не бути об'єктивним.

Проте пропозиції про позбавлення прокурора права на здійснення нагляду за додержанням законів в оперативно-розшуковій діяльності (В.А. Нікітченко, Ю.О. Сошенко, Ю.І. Шевченко), не є бездоганними.

На жаль, міські та районні прокурори усунуті від вирішення проблем забезпечення законності в оперативно-розшуковій діяльності (ч.1 ст. 14 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність), хоча чимало слідчо-оперативних груп, а також працівників оперативних підрозділів функціонує саме на міському (районному) рівні.

Пропонується пункт 9 статті 14 вказаного Закону доповнити таким змістом: “У випадках, передбачених законодавством, вирішує питання - погодитися чи не погодитися надати дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів, а після отримання оперативним підрозділом рішення суду на їх проведення - здійснює контроль”.

У підрозділі 3.3 розглядається судовий контроль за дотриманням прав і свобод громадян під час розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою і наголошується, що судовий контроль повинен повністю (у випадках, передбачених законом) охоплювати як рішення, прийняті групою в цілому, так і рішення, прийняті кожним слідчим та оперативним працівником такої групи окремо, особливо, коли вони працюють на самостійній і віддаленій ділянці розслідування.

Пропонується передбачити у новому КПК України норму, за якою “керівник або слідчий слідчої (слідчо-оперативної) групи в окремих випадках мав би право обирати, до якого суду звернутися з поданням”. З обов'язковою вимогою, що “з таким поданням звернутися можна лише до одного з судів, і прийняте судом щодо нього рішення є кінцевим, а звернення з цим же поданням для повторного розгляду в інший суд категорично забороняється і тягне за собою кримінальну відповідальність”.

У підрозділі 3.4 “Оскарження процесуальних рішень і дій під час розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою” наголошується, що суди України, які виконують функцію судового контролю, стикаються з певними проблемами під час здійснення цієї важливої функції, а саме: 1) чітко не визначено межі судового контролю щодо розгляду скарг на стадії досудового розслідування; 2) не розписана процедура розгляду скарг на постанови про порушення кримінальної справи; 3) не бездоганно визначено і процесуальний порядок апеляційного оскарження; 4) не передбачено процесуального порядку виклику до суду слідчого, прокурора для надання пояснень за скаргою, яка на них надійшла; 5) не визначено, з якого саме моменту має обчислюватися строк подачі скарги до суду на дії слідчого та прокурора.

У рівній мірі зазначені проблеми існують і під час вирішення питань за скаргами, що надходять у ході розслідування слідчою (слідчо-оперативною) групою. Але специфіка колективного провадження розслідування слідчою (слідчо-оперативною) групою породжує додаткові питання щодо процедури їх подання, розгляду та вирішення таких скарг. Пропонується до проекту (ст. 321) КПК України до вимог щодо місця розгляду скарги внести доповнення такого змісту: “Винятком щодо місця розгляду скарги може бути оскарження постанови, прийнятої будь-ким із слідчих слідчої чи слідчо-оперативної групи. У цьому разі за письмовим бажанням особи (фізичної, юридичної) скаржника, скарга розглядається тим судом, на який ця особа посилається, але у тому разі, якщо рішення, що оскаржується, стосується безпосередньо території обслуговування саме цього суду”.

Закон вимагає, щоб апеляційний суд розглядав апеляцію не пізніше як через три доби після її надходження. (ст. 382) А втім, специфіка діяльності слідчої (слідчо-оперативної) групи, яка може здійснювати розслідування в межах декількох областей, і механізм розподілу роботи у ній між її учасниками та їх мобільність при розслідуванні можуть не дозволити слідчому групи (який направляв подання про взяття особи під варту) так швидко надати необхідні матеріали до апеляційного суду.

З урахуванням цього запропоновано внести статтю “Порядок апеляційного оскарження рішень, прийнятих слідчою групою” до проекту КПК України (реєстраційний № 3456-1).



ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і знайдено нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв'язанні низки концептуальних питань стосовно теоретичного та нормативного забезпечення діяльності слідчої (слідчо-оперативної) групи. Основними науковими й практичними результатами цього дослідження є такі висновки:

Підстави створення слідчої та слідчо-оперативної групи не повинні бути тотожними. З урахуванням нових підстав пропонується і нове визначення для слідчої та слідчо-оперативної групи. Слідча група - об'єднання певної кількості слідчих з одного чи різних відомств, що створюється на визначений час компетентними посадовими особами відповідно до вимог КПК України (відомчих актів) для розслідування складної чи з великої за обсягом роботи справи, яку необхідно виконати, або для проведення необхідної трудомісткої та невідкладної слідчої дії, яку одному слідчому виконати у встановлені строки не під силу. Очолюється група слідчим-керівником або особою, яка за законом водночас зі своїми основними повноваженнями наділена й процесуальними повноваженнями слідчого. Слідчо-оперативна група - це тимчасове формування, яке створене для спільної узгодженої діяльності, до складу якого входять оперативні та інші співробітники органів дізнання та слідчий (слідчі), що має своє призначення, і в якому під керівництвом слідчого та із запровадженням інтенсивних і тривалих оперативно-розшукових заходів здійснюється розкриття злочину “по гарячих слідах”, розслідування великих за обсягом складних справ або перевірка заяв та повідомлень про завуальовані злочинні діяння по матеріалам, що надійшли слідчому для розгляду.

Групове розслідування має відповідні, притаманні саме йому закономірності, тобто - основи такої діяльності. Ці основи складаються з трьох взаємопов'язаних між собою груп:

1) законність створення і припинення діяльності групи. Сюди належать такі положення: а) створення слідчої групи, слідчо-оперативної групи, внесення змін до її складу, припинення діяльності та розформування групи можливі тільки при наявності законних підстав і з відповідним процесуальним оформленням; б) обов`язкове повідомлення слідчих групи про прийняте рішення щодо створення слідчої групи, слідчо-оперативної групи, припинення діяльності та її розформування; в) обов`язкове повідомлення залучених до справи учасників кримінального процесу (підозрюваного, обвинуваченого, їх законних представників, потерпілого, позивача, відповідача та їх представників) про створення, склад слідчої групи, слідчо-оперативної групи, його зміну та розформування;

2) процесуальні повноваження під час групового провадження. Сюди входять такі положення: а) часткова обмеженість процесуальної самостійності слідчого групи; б) з моменту призначення слідчого керівником групи слідчих, він автоматично наділяється і процесуальними повноваженнями, що відповідають повноваженням начальника слідчого підрозділу;

3) поєднання колегіальності розслідування з особистою відповідальністю. Сюди належать такі положення: а) колегіальне розслідування справи поєднане з особистою відповідальністю керівника слідчої (слідчо-оперативної) групи за хід розслідування та прийняття стосовно неї рішення в цілому; б) обов`язкове виконання слідчими групи письмових вказівок, доручень керівника цієї слідчої (слідчо-оперативної) групи.

Якщо розслідування потребує проведення інтенсивних та тривалих оперативно-розшукових заходів і ведеться “по гарячих слідах”, то ініціативу щодо створення СОГ повинен мати і слідчий, у провадженні якого ця справа (до створення СОГ) перебуває. А коли на розгляді у слідчого перебувають матеріали про завуальовані злочинні діяння, то ініціатива щодо створення СОГ повинна належати лише цьому слідчому, а оформлюватись постановою начальника слідчого підрозділу або прокурора та наказом керівника органу дізнання.

Своєчасність створення слідчої (слідчо-оперативної) групи залежить і від своєчасності надання керівниками правоохоронних відомств відповідної вказівки, розпорядження, наказу начальникам оперативного та слідчого підрозділу про створення групи. Таке розпорядження має містити у собі, окрім вказівки керівнику слідчого підрозділу про створення слідчої групи, ще й завдання керівникам інших підрозділів про оперативне, криміналістичне, технічне, фінансове забезпечення діяльності групи, коли цього потребують обставини справи або конкретного злочину.

З моменту призначення слідчого керівником слідчої (слідчо-оперативної) групи, він стосовно слідчих групи повинен автоматично наділятися процесуальними повноваженнями, відповідними до повноважень начальника слідчого підрозділу.

Процесуальний порядок прийняття справи під час групового провадження повинен бути таким: слідчий - керівник групи виносить постанову про прийняття справи до провадження групою слідчих, зазначаючи водночас у постанові прізвища слідчих групи, які будуть здійснювати провадження у справі. Постанову підписує керівник і зазначені в ній слідчі - члени групи.

Діяльність слідчої (слідчо-оперативної) групи і пов`язаний у зв`язку з цим розподіл функціональних обов'язків серед слідчих групи повинен мати два основних напрямки. За першим - слідчий групи виконує окремі слідчі дії за дорученням та вказівками керівника групи, перебуваючи нібито у ролі його помічника, а керівник групи бере на себе провадження найбільш важливих та відповідальних, на його думку, слідчих дій. За другим - слідчий групи діє як повноправний учасник розслідування і провадить досудове слідство на самостійній ділянці розслідування, що надана йому за дорученням чи постановою керівника групи, але в такому разі за самостійно прийняті рішення має нести і повну та персональну відповідальність. І чим більша самостійність у слідчого, тим більша повинна бути його відповідальність за результати його діяльності.

Керівник слідчої (слідчо-оперативної) групи на час її діяльності повинен мати можливість виділяти з головної кримінальної справи в окреме провадження слідчому групи певну її частину стосовно фізичних, юридичних осіб, подій, версій, напрямків та територій розслідування. Слідчий, який прийняв частину справи до свого провадження, має право застосовувати всю повноту своєї процесуальної самостійності, передбаченої законом. При цьому за самостійне розслідування він повинен нести повну відповідальність.

Доцільно закріпити у нормах кримінально-процесуального законодавства положення про те, що “на час діяльності у складі слідчої (слідчо-оперативної) групи процесуальні повноваження слідчого групи мають часткові обмеження лише у випадках, визначених законом”.

У разі безпідставного обмеження процесуальної самостійності та незалежності слідчого групи її керівником за ним повинно зберігатись право на оскарження прокуророві вказівки керівника слідчої (слідчо-оперативної) групи, якщо він з ними не згоден.

Начальник слідчого підрозділу щодо складу слідчої (слідчо-оперативної) групи повинен мати такі права: 1) доручати провадження у справі слідчій (слідчо-оперативній) групі; 2) добирати учасників при її створенні, звільняти їх від розслідування інших справ; 3) призначати слідчого керівником слідчої (слідчо-оперативної) групи; 4) розглядати скарги та заявлені відводи щодо слідчого - керівника групи і здійснювати його заміну, якщо для цього є законні підстави; 5) ознайомлюватись з матеріалами справи і приймати рішення про розформування групи, але на підставі постанови про припинення її діяльності, винесеної керівником групи; 6) надавати письмові вказівки керівнику групи про поновлення її діяльності та провадження окремих слідчих дій у цій справі, а керівник слідчої (слідчо-оперативної) групи виконувати такі вказівки, якщо він згодний з ними, або оскаржити їх прокурору чи вищестоящому прокурору у разі незгоди з цими вказівками.

Прокурорський нагляд за законністю розслідування кримінальних справ слідчою та слідчо-оперативною групою повинен цілком охоплювати діяльність слідчої (слідчо-оперативної) групи, враховуючи склад і структуру групи, специфіку роботи та її обсяг.

Прокурор повинен мати право здійснювати нагляд за додержанням законів і в оперативно-розшуковій діяльності, оскільки позбавлення його таких прав дає можливість оперативним підрозділам з дозволу суду вживати заходів (до порушення кримінальної справи), що обмежують конституційні права і свободи людини, обминаючи тим самим прокурора - головного носія функції (кримінального переслідування) обвинувачення, якого лише повідомлятимуть про це. Таке становище принижує роль прокурора щодо здійснення прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю і йде не на користь як ефективності оперативно-розшукової діяльності, так і захисту прав та законних інтересів осіб, яких вона торкається.

Залежно від складу (відомча, міжвідомча) групи, кількості її учасників та розподілу роботи між ними кожен слідчий групи має можливість на законних підставах приймати процесуальні рішення у різних регіонах держави, в тому числі і ті, які обмежують конституційні права і свободи людини. Тому судовий контроль повинен повністю (у випадках передбачених законом) охоплювати як рішення, прийняті групою в цілому, так і рішення, прийняті кожним слідчим та оперативним працівником такої групи окремо, особливо, коли вони працюють на самостійній ділянці розслідування.

Якщо подання про взяття особи під варту було складене керівником слідчої (слідчо-оперативної) групи чи її “рядовим” слідчим, у провадженні якого перебуває ця справа, то процесуальний порядок подачі апеляції, строків підготовки матеріалів до її розгляду, строків розгляду апеляції в апеляційному суді повинен бути іншим.

Проект КПК України (реєстраційний № 3456-1) слід доповнити новою нормою, яку викласти в такій редакції: “Стаття… Порядок апеляційного оскарження рішень, прийнятих слідчою групою”

“У разі подачі апеляції на рішення, прийняте відповідно до статті 1652 КПК України за ініціативою слідчого слідчої (слідчо-оперативної) групи, така апеляція подається до апеляційного суду через прокурора, який дав згоду на це подання, або через голову суду першої інстанції, суддя якого ухвалив подання своєю постановою.

Отримавши апеляцію, прокурор або суддя про її надходження негайно сповіщає слідчого, який ініціював обрання цього запобіжного заходу, або керівника цієї слідчої (слідчо-оперативної) групи і надає йому засвідчену копію такої апеляції не пізніше як через дві доби.

Оригінал апеляції з відміткою про дату та годину її вручення направляється відразу до апеляційного суду за призначенням, який повинен розглянути апеляцію і прийняти щодо неї рішення не пізніше ніж упродовж п'яти діб з часу її надходження.

Протягом двох діб з часу отримання копії апеляції слідчий групи або її керівник підготовлює відповідні матеріали справи і разом з указаною копією надає їх до апеляційного суду за призначенням, про що негайно сповіщає прокурора або голову суду першої інстанції, який надав їм для виконання копію апеляції”.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Федченко В.М. Слідчі та слідчо-оперативні групи: підстави їх створення і діяльності //Науковий вісник НАВСУ. - 2001. - № 5. - С. 241-247.

2. Федченко В.М. Групповой метод расследования: некоторые вопросы деятельности следственных и следственно-оперативных групп в Украине // Прокурорская и следственная практика. - М., 2001. - №3(4). - С. 156-163.

3. Федченко В.М. Становлення та розвиток кримінально-процесуального законодавства про діяльність слідчих груп // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. - 2000. - №3. - С. 91-105.

4. Федченко В.М. Законодавче регламентування припинення діяльності слідчої групи // Право України. - 2002. - № 5. - С. 99-101.

5. Федченко В.М. Про обсяг повноважень слідчого при провадженні досудового слідства у складі групи // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 5. - С. 84-87.

6. Федченко В.М. Своєчасне створення слідчої групи та внесення змін до її складу // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 10. - С. 114-115.

7. Федченко В.М. Груповий метод розслідування кримінальних справ: деякі питання // Право України. - 2003. - № 1. - С. 55-57.

8. Федченко В.М. Процесуальні дії при груповому розслідуванні злочинів: деякі пропозиції щодо надання доручень // Науковий вісник юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Дніпропетровськ. - 2003. - №3(12). - С. 337-340.

9. Федченко В.М. Принцип законності у кримінальному процесі в діяльності слідчого: характеристика та проблемні питання // Міжнародна наукова конференція “Проблеми права на зламі тисячоліть”, Дніпропетровськ: “ІМА-прес”. - 2001. - С. 286-291.

10. Федченко В.М. Оскарження взяття під варту при провадженні досудового слідства групою слідчих: деякі питання // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Зб. матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції. - Запоріжжя: вид-во Юрид. ін-ту. МВС України. - 2002. - Ч. 2. - 141-144.

11. Федченко В.М. Проблеми судового контролю та прокурорського нагляду за розслідуванням злочинів групою слідчих // Міжнародна науково-практична конференція “Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах”, Дніпропетровськ (спец. вип. № 1) Науковий вісник Юрид. акад. М-ва вн. справ - 2003. - С. 251-263.



АНОТАЦІЯ

Федченко В.М. Розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою: правові та організаційні засади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09. - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2004.

У дисертації на монографічному рівні розглядаються теоретичні та практичні проблеми і шляхи їх вирішення, пов'язані з розслідуванням злочинів слідчими та слідчо-оперативними групами.

Розкривається сутність групового розслідування, дається визначення поняття “слідча”, “слідчо-оперативна група”, аналізуються підстави їх створення та діяльності. Обґрунтовується необхідність урахування організаційно-правових закономірностей розслідування слідчою та слідчо-оперативною групою і внесення відповідних змін до КПК України.

Наголошується і на провідній ролі здійснення судового контролю та прокурорського нагляду під час розслідування злочинів слідчою чи слідчо-оперативною групою, з урахуванням специфіки такого розслідування.

...