Наукові основи комплексної методики розслідування корисливих злочинів у сфері підприємництва

У відповідності з цим в дисертації поставлені і вирішуються наступні основні взаємно пов'язані завдання.

1. Проведення аналізу способів та інших елементів криміналістичної характеристики розкрадань майна, визначення їх зв'язку з іншими злочинами у сфері підприємницької діяльності.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені автором в індивідуальній монографії "Проблеми методики розслідування розкрадань майна в сфері підприємництва", 2000 р. (18 д.а.), колективній монографії, навчальному посібнику (15 д.а.), в 26 наукових статтях у фахових виданнях (у тому числі в 5 зарубіжних) загальним обсягом 12,5 д.а., текстах лекцій, 11 тезах доповідей на конференціях і семінарах.

У вступі: обгрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження; визначено ступінь її наукової розробленості, мету, завдання і методи дослідження; показано зв'язок роботи з державними програмами боротьби зі злочинністю та планами проведення науково-дослідних робіт Національного університету внутрішніх справ; визначена наукова новизна і практичне значення результатів дослідження; вказані форми впровадження та апробації одержаних результатів, а також структура дисертації.

Перший розділ "Комплексна характеристика корисливих злочинів у сфері підприємництва" складається з шести підрозділів, в яких розглядається суттєвість підприємництва та його вплив на злочинність і механізми вчинення окремих видів злочинів, особливості предмета злочинного посягання у сфері підприємництва, способів і суб'єкта цих злочинів, способів легалізації злочинно здобутого майна, слідів злочинної діяльності.

У підрозділі 1.1. "Підприємництво як об'єкт кримінологічного та криміналістичного дослідження" аналізується суттєвість підприємництва та його вплив на злочинність. Кримінологічні дослідження в різних країнах з ринковою економікою (Кузнецова Н.Ф., Аванесов О.Г., Мусаев М.Х. , Петров Э.И., Марченко Р.Н., Баринова Л.В., Шур М., Свенсон Б., Альбрехт У., Венц Дж., Уильямс Т.) свідчать, що бізнес за своєю природою потенційно схильний до правопорушень і містить широкий спектр "білокомірцевої" злочинності. Будь-який підприємець може вдатися до порушення закону, адже основним принципом його діяльності є прагнення особистого успіху, розмір якого визначається розмірами прибутку. В дійсний час Україна знаходиться в умовах соціальної анемії, коли суб'єкт підприємництва не завжди може досягти економічної мети законними засобами. Це спонукає підприємців до пошуку незаконних методів задоволення своїх потреб і бажань, що найчастіше проявляється у формі економічної (господарської) злочинності.

Одною з найнебезпечніших тенденцій є поширення злочинів, що вчиняються з використанням підприємств (юридичних осіб) в якості засобів досягнення злочинної мети. Як убивця використовує ніж, а крадій - відмичку, так і підприємці - шахраї використовують підприємства для вчинення економічних злочинів. Саме заснування або придбання підприємства і використання його найменування, юридичної адреси, банківських рахунків та інших реквізитів юридичної особи робить можливим вчинення широкомасштабних шахрайських операцій та їх приховування.

Аналіз матеріалів кримінальних справ та результатів соціологічного опитування слідчих та оперативних працівників підрозділів боротьби з організованою злочинністю дає підстави для висновку про те, що володіння підприємством відкриває для злочинців наступні можливості у досягненні злочинної мети - незаконного збагачення:

1) надає офіційний (визнаний і підтверджений документально державою) статус суб'єкта господарчої діяльності, що дозволяє використовувати психологію довіри з боку населення і керівників інших підприємств, організацій і установ;

2) дає доступ до механізму розрахункових операцій через використання банківських рахунків, що дозволяє розробляти і реалізовувати шахрайські операції з безготівковими грошовими коштами в особливо великих розмірах;

3) створює можливість використовувати цивільно-правові угоди для маскування шахрайських операцій і надання злочинам вигляду невиконання господарських зобов'язань (господарських спорів);

4) дає нагоду власнику (засновнику) підприємства уникати особистої відповідальності, перекладаючи її на найманих керівників підприємства та інших службових осіб;

5) дає можливість приховувати викрадене майно, вносячи його в фонди різноманітних підприємств (воно стає власністю підприємства а не фізичної особи).

Перспектива одержання злочинним шляхом величезних коштів через використання підприємств і безкарності за це притягає увагу, перш за все, організованих злочинних груп. Організованими злочинними групами у сфері підприємництва вчиняють не окремі злочини, а розробляються цілі технології злочинної діяльності, які забезпечують їм систематичне одержання кримінального доходу. Саме ці технології, а не тільки окремі види злочинів, повинні стати об'єктом наукового дослідження у криміналістичній методиці.

Ключове місце в технологіях злочинної діяльності займає заволодіння чужим майном шляхом шахрайства (ст. 190 КК України) або привласнення, розтрати чи зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України). Інші пов'язані з розкраданнями злочини, такі як незаконні дії з документами, що є засобами доступу до банківських рахунків (ст. 200 КК України), фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України), легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК України), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК України), незаконні дії з марками акцизного збору чи контрольними марками (ст. 216 КК України), порушення порядку емісії та обігу цінних паперів (ст. 223 КК України), виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів (ст. 224 КК України), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК України), незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж (ст. 361 КК України), зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), службове підроблення (ст. 366 КК України), давання і одержання хабара (ст. 369, 368 КК України) виступають необхідними елементами технології по заволодінню чужим майном. Тобто досягнення злочинної мети у сфері підприємництва вимагає вчинення не окремого злочину, а комплексу злочинів. Тому при досудовому слідстві й у суді доказуванню підлягають не тільки склади кількох злочинів, але й наявність між ними зв'язку. Особливо яскраво це буде проявлятися, наприклад, при дослідженні обставин такого злочину як легалізація майна, здобутого злочинним шляхом.

Таким чином потреби слідчо-судової практики обумовлюють необхідність проведення відповідних наукових досліджень - розробки методик розслідування не тільки окремих видів злочинів відповідно особливої частини кримінального кодексу, а й комплексних методик (основ методик) розслідування декількох видів злочинів, об'єднаних в межах єдиної технології злочинної діяльності.

У підрозділі 1.2. "Криміналістична характеристика злочинів, її зв'язок з кримінально-правовою і кримінологічною характеристиками та використання в окремій методиці розслідування" аналізується концепція криміналістичної характеристики злочинів та її використання в побудові методик розслідування (Сергєєв Л.О., Колесніченко О.Н., Белкін Р.С., Пантелєєв І.Ф., Яблоков М.П., Биховський І.Є., Дулов А.В., Коновалова В. Є., Матусовський Г.А., Лубін А.Ф., Баєв О.Я., Шиканов В.І., Образцов В.О.). Відзначається, що в умовах існуючої в дійний час багатозначності цього терміну проблемним стає його використання в криміналістиці як в теоретичному, так і практичному аспектах.

Подолання існуючих розбіжностей в підходах тлумачення поняття криміналістичної характеристики злочинів вбачається у використанні категорій "об'єкт" і "предмет" дослідження в криміналістичній методиці як частини науки криміналістики. Такими виступають: об'єктом - два протилежні, але пов'язані між собою види людської діяльності "механізм вчинення злочинів окремого виду - розслідування злочинів окремого виду"; предметом - відповідні структурі об'єкту "закономірності механізму злочинів окремого виду - закономірності розслідування злочинів окремого виду".

З урахуванням цього криміналістична характеристика злочинів визначається в дисертації як структурний елемент окремої методики розслідування, що являє собою систему відомостей про елементи механізму вчинення злочинів певного виду чи групи, в яких відбиваються закономірні зв'язки між цими елементами і які використовуються для розробки наукових рекомендацій, а також побудови і перевірки версій в конкретних актах розслідування.

В дійсний час можна констатувати формування загальних (комплексних) характеристик злочинів окремих видів, побудованих на взаємному зв'язку і взаємному проникненню предметних характеристик злочинів як результат інтеграції наук кримінального права, кримінології і криміналістики. Практичне використання комплексних характеристик злочинів повинно забезпечувати всебічність розслідування злочинів - вирішення завдань кримінально-правового, кримінально-процесуального, криміналістичного та кримінологічного характеру.

Виходячи з того, що криміналістична характеристика злочинів окремих видів за своєю суттю ніщо інше як детальна характеристика елементів механізму вчинення злочинів окремих видів, а предмет доказування при розслідуванні злочинів - це перелік завдань (обставин, які необхідно встановити), вони повинні включатися у структуру окремої методики розслідування. Зокрема, особливості предмету доказування доцільно наводити при розгляді питань оцінки первинного матеріалу і порушення кримінальної справи у тісному зв'язку з типовими слідчими ситуаціями.

Криміналістична характеристика розкрадань майна у сфері підприємництва повинна відбивати традиційні елементи їх механізму з урахуванням тієї специфіки, яку накладає на них підприємницька діяльність, а також взаємних зв'язків з іншими злочинами, які в сукупності утворюють єдину технологію злочинної діяльності.

У підрозділі 1.3. "Характеристика предмета посягання і умов вчинення злочинів у сфері підприємництва" визначаються особливості вказаних елементів криміналістичної характеристики злочинів. Особливістю розкрадань у сфері підприємництва є те, що його предметом найчастіше виступають безготівкові грошові кошти (фінансові ресурси, капітал). З криміналістичної точки зору це детермінує не тільки багаторазове зростанні матеріальної шкоди від таких злочинів, але і обумовлює їх підвищену організованість, специфічні способи підготовки, вчинення і приховування, їх сліди, а також форми і засоби протидії правоохоронним органам.

Особливості предмета розкрадання в сфері підприємницької діяльності обумовлюють і відповідні способи вчинення цих злочинів, характерні риси їх суб'єкта, які розглядаються у підрозділі 1.4. "Характеристика способів і суб'єкта розкрадань майна". Конкретних прийомів шахрайського збагачення може існувати величезна кількість, що залежить, зокрема, від виду підприємницької діяльності та засобів, що використовуються при цьому. Але аналіз кримінальних справ даної категорії та інших матеріалів дає підстави вважати, що різноманітність шахрайських прийомів - це не більш ніж варіації наступних узагальнених способів:

1) розкрадання та супутні йому злочини, що вчиняються з використанням комп'ютерної техніки для здійснення фіктивних електронних платежів;

2) розкрадання та супутні йому злочини, що вчиняються підприємцем шляхом укладення фіктивної угоди на умовах попередньої оплати з наступним заволодінням грошовими коштами партнера;

3) розкрадання та супутні йому злочини, що вчиняються шляхом заснування інвестиційної фірми (довірчого товариства, пенсійного фонду, страхової компанії тощо) з наступним заволодінням грошовими коштами вкладників;

4) розкрадання та супутні йому злочини, що вчиняються шляхом утворення і використання фіктивних безготівкових грошових коштів в підприємницькій діяльності;

5) розкрадання та супутні їм злочини, що вчиняються шляхом обманного одержання і присвоєння кредиту.

У підрозділі 1.5. "Способи легалізації майна, одержаного злочинним шляхом" проводиться аналіз способів приховування (маскування) викраденого майна і створення умов для його подальшого використання. Маскування розкрадань та інших корисливих злочинів, пов'язане з наданням видимості законності джерела надходження майна, одержало назву легалізації ("відмивання"), яка передбачена кримінальним законодавством України в якості самостійного виду злочину (ст.209 КК). Легалізація коштів займає важливе місце у технології корисливої злочинної діяльності у сфері підприємництва, оскільки таким чином організовані злочинні групи намагаються досягнути дві взаємозалежні цілі: 1) уберегти злочинні доходи від можливого виявлення і вилучення правоохоронними органами; 2) мати можливість використовувати кримінальні гроші у високоприбутковій легальній підприємницькій діяльності. Способи легалізації залежать від форми майна, якому намагаються надати видимість законності одержання (готівка, безготівкові кошти, матеріальні цінності). Їх знання має важливе значення у виявленні і розслідуванні злочинів, що складають технології корисливої злочинної діяльності.

Легалізація готівкових коштів, можлива шляхом: 1) контрабанди валюти у країни, де не здійснюється валютний контроль, але існує законодавство, що суворо охороняє банківську таємницю; 2) розміщенням "брудних" грошей дрібними внесками на банківські депозитні рахунки; 3) використанням підприємницьких структур, що постійно мають операції з готівкою (ресторанів, барів, готелів, , казино); 4) виданням літературного твору тиражем в кілька екземплярів, коли офіційно зазначається тираж в кілька десятків тисяч; 5) використанням закладів по обміну валюти при слабому контролі за їх діяльністю. Легалізація безготівкових коштів, може здійснюватися: 1) закупівлею і наступним продажем імпортних товарів; 2) структуруванням коштів і перерахуванням їх невеликими сумами під виглядом оплати за надані послуги на рахунки певної кількості фірм; 3) використанням фіктивних і офшорних компаній; 4) використанням фондових бірж.

В Україні легалізація коштів досить часто поєднується з незаконним їх перерахуванням у закордонні банки, що відомо під назвою використання конвертаційних центрів. "Конвертаційний центр" являє собою своєрідну протиправну фінансову систему, яка включає в себе кілька елементів: а) обмінні пункті валют; б) комерційні банки; в) мережу фіктивних підприємств, зареєстрованих, як правило, на підставних осіб. Створюються вони для здійснення тіньових фінансово-господарських операцій з готівкою і безготівковими коштами в національній та іноземній валюті за певною злочинною технологією.

Легалізуються з використанням підприємств не тільки грошові кошти, а й матеріальні цінності, одержані злочинним шляхом (в результаті розкрадань, контрабанди). Технологія цієї діяльності включає використання мережі фіктивних підприємств, підробки і використання різноманітних документів. Є підстави вважати, що обсяги легалізації матеріальних цінностей у країнах СНД, принаймні, не поступаються обсягам легалізації коштів.

У підрозділі 1.6. "Особливості слідів (джерел доказів) розкрадання майна та пов'язаних з ними злочинів" досліджується слідова картина злочинів зазначеної категорії. Особливістю механізму розкрадань майна у сфері підприємницької діяльності, є те, що дії злочинців з підготовки, вчинення і приховування злочинів залишають переважно сліди, які фактично є слідами діяльності підприємства. Такими виступають, перш за все, різного роду документи.

Для практичних потреб розслідування злочинів даної категорії найбільш важливе значення має класифікація документів, яка грунтується на ознаках призначення документа, характеру закріпленої інформації та її матеріального носія. За цими ознаками документи розподіляються на види: 1) що визначають економічну структуру і організаційно-правовий статус підприємства та стан фінансового контролю; 2) що свідчать про заняття певним видом підприємницької діяльності; 3) бухгалтерського обліку і звітності; 4) статистичного обліку і звітності; 5) оперативного обліку і звітності; 6) автоматизованого робочого місця (АРМ) бухгалтера, економіста, плановика, аналітика; 7) банківські документи; 8) касові документи; 9) підроблені (фальсифіковані) документи; 10) робочі записи службових осіб, зміст яких має значення для кримінальної справи; 11) магнітні носії інформації; 12) електронні копії письмових документів та інша електронна інформація (програмне забезпечення).

Знання характеру документів, їх місцезнаходження, а також їх своєчасне вилучення, правильне визначення аспекту і можливостей використання в доказуванні обставин вчинення господарського злочину є запорукою успішного розслідування.

Другий розділ "Типові завдання, засоби їх вирішення в стадії порушення кримінальної справи і на початковому етапі розслідування корисливих злочинів у сфері підприємництва" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Поняття тактичного завдання та його значення в криміналістичній методиці" визначається, що тактичне завдання розслідування - це окреме (проміжне) завдання на шляху вирішення певного загального (стратегічного) завдання кримінального судочинства, пов'язане з застосуванням криміналістичних засобів, прийомів та методів. В залежності від змісту виділяються тактичні завдання пізнавального, організаційного, психологічного, та виховного характеру.

У підрозділі 2.2. "Оцінка первинного матеріалу про злочин в стадії порушення кримінальної справи, взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими апаратами органів внутрішніх справ" визначається, що аналіз первинного матеріалу про економічний злочин й прийняття рішення про порушення кримінальної справи є тактичним завданням, правильним вирішенням якого досить часто визначається судова перспектива справи. За своєю суттю це складне розумове завдання, яке в багатьох випадках потребує проведення певних перевірочних та організаційних заходів і, як правило, з використанням спеціальних знань та можливостей оперативно-розшукових підрозділів. Організація належної взаємодії між слідчим і оперативними працівниками в стадії порушення кримінальної справи передбачає вироблення вимог до первинного матеріалу про злочин, який було зібрано в результаті оперативно-розшукової діяльності. Саме кількість і характер цього матеріалу, його достовірність багато в чому визначають зміст слідчої ситуації, в якій буде вестися розслідування.

В підрозділі визначається перелік документів, на підставі яких обгрунтовано може бути порушена кримінальна справа про злочин, скоєний у сфері підприємництва. До нього віднесено: 1) рапорт працівника оперативного підрозділу, в якому дається розгорнута характеристика виявленого злочину; 2) заява потерпілої особи про факт вчинення протиправних дій відносно неї чи її підприємства; 3) докладне письмове пояснення потерпілої особи (осіб) про обставини вчинення відносно неї протиправних дій; 4) докладні письмові пояснення свідків протиправних дій; 5) документи (чи їх копії), які визначають організаційно-правовий статус підприємства, з використанням якого було вчинено злочин; 6) документи (чи їх копії), які свідчать про заняття певним видом підприємницької діяльності; 7) підроблені (фальсифіковані) документи, що були використані як засоби вчинення злочину; 8) дійсні бухгалтерські, банківські та інші документи (їх копії), що відображають окремі бухгалтерські, розрахункові операції; 9) докладне письмове пояснення особи (осіб), запідозреної у вчиненні злочину, про факти вчинення протиправних дій; 10) документи, які містять відомості, що спростовують пояснення запідозреної особи і вказують на вчинення нею злочинних дій (матеріали ревізії фінансово-господарчої діяльності суб'єкта підприємницької діяльності).

При порушенні кримінальної справи на підставі матеріалу, одержаного оперативно-розшуковим шляхом, можливості усунення певних його прогалин аналізуються слідчим сумісно з оперативним працівником з складанням узгодженого плану проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Найбільш ефективною формою належної взаємодії слідчих і оперативно-розшукових підрозділів органів внутрішніх справ є своєчасне створення слідчо-оперативних груп та забезпечення стабільності їх складу.

У підрозділі 2.3. "Подолання (попередження) ухилення від відповідальності осіб, винних у вчиненні злочинів" розглядаються проблемні питання подолання перешкод розслідуванню злочину. Поведінка підозрюваного (обвинуваченого), інших причетних до злочину осіб є фактором, що визначає характер слідчих ситуацій під час досудового слідства. В криміналістичній літературі це пов'язується, перш за все, з подоланням протидії розслідуванню (Великородний П.Г, Журавльов С.Ю., Карагодин В.Н., Яблоков Н.П., Александренко О.В., Шехавцов Р.).

З врахуванням результатів узагальнення кримінальних справ зазначеної категорії, опитування практичних працівників правоохоронних органів, визначається, що ухилення від відповідальності можливе у трьох формах: 1) приховування злочину; 2) зникнення злочинця з місця постійного проживання (роботи) і переховування від слідства і суду; 3) протидія розслідуванню злочину.

Приховування злочину полягає у діях зацікавлених осіб, спрямованих на утаювання, знищення, маскування або фальсифікацію інформації (її носіїв) про злочин під час його вчинення або зразу після цього, але до його виявлення правоохоронними органами. Основна мета приховування полягає у створенні умов, в яких правоохоронним органам неможливо або важко було б виявити злочин.

Зникнення злочинця з місця постійного проживання (роботи) і переховування є типовим прийомом поведінки підприємців-злочинців з метою ухилення від відповідальності і зустрічається в слідчій практиці досить часто. Він може застосовуватися ними як в чистому вигляді (без маскування розкрадання і зразу після заволодіння майном), так і в поєднанні з приховуванням злочину та протидією розслідуванню.

Протидія розслідуванню як форма ухилення від відповідальності полягає у створенні перешкод у процесі вже розпочатого розслідування і є характерною ознакою організованої злочинності. З урахуванням спрямованості протидії її прийоми класифікуються на наступні групи:

спрямовані на знищення, утаювання, маскування або фальсифікацію інформації як джерел доказів (знищення, фальсифікація документів з ознаками розкрадання; зникнення і переховування осіб, причетних до розкрадання; відмова давати показання; дача неправдивих показань; здійснення тиску на свідків і потерпілих);

спрямовані на утворення несприятливих зовнішніх умов розслідування (утворення негативної суспільної атмосфери щодо процесу розслідування злочину; втручання в процес розслідування корумпованих представників органів влади і управління);

спрямовані на утворення несприятливих внутрішніх умов розслідування (гальмування слідства шляхом несвоєчасного створення слідчо-оперативних груп (СОГ), частої і необгрунтованої зміни її складу; організація ознайомлення зацікавлених в кримінальній справі осіб з інформацією, що складає слідчу таємницю; пряме втручання в процес розслідування шляхом дачі незаконних вказівок; усунення від розслідування найбільш досвідчених, принципових і активних працівників);

спрямовані безпосередньо на членів слідчо-оперативної групи (підкуп; погрози знищенням майна, нанесенням тілесних ушкоджень, вбивством і реальна демонстрація цих погроз).

Засоби попередження і подолання ухилення від відповідальності винних осіб за своїм змістом і масштабами поділяються на засоби методичного, організаційно-управлінського та законодавчого характеру.

У підрозділі 2.4. "Забезпечення слідчим відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином" зазначається, що як тактичне завдання розслідування воно являє собою одну з найактуальніших проблем досудового розслідування цих злочинів. Саме це обумовлює необхідність її дослідження в окремих методиках розслідування.

Завдання забезпечення відшкодування матеріальних збитків у кожній кримінальній справі потребує для свого вирішення проведення комплексу слідчих дій та ОРЗ - відповідної тактичної операції. Для визначення послідовності проведення цих дій і заходів доцільно виділяти наступні більш дрібні складові тактичні завдання розслідування: 1) встановлення характеру і розміру шкоди, завданої розкраданням; 2) встановлення майна, яким володіють винні особи, та його місцезнаходження; 3) встановлення правового статусу цього майна (приватна чи колективна власність); 4) вилучення і збереження майна для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації. Вирішення названих тактичних завдань пронизує весь хід розслідування у кримінальній справі, починаючи з моменту її порушення. Це потребує не тільки проведення розшукових і слідчих дій, а й використання спеціальних знань у формі документальної ревізії, судово-бухгалтерської, судово-товарознавчої експертиз.