Арешт суден на забезпечення морських вимог (цивілістичні аспекти)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

УДК 347.791.6

Брильов Олександр Анатолійович

АРЕШТ СУДЕН НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОРСЬКИХ ВИМОГ (цивілістичні аспекти)

Спеціальність 12.00.03 - Цивільне право і цивільний процес

кандидата юридичних наук

Одеса - 2005р.

Дисертацією є рукопис

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

ХАРИТОНОВ Євген Олегович,

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ЖИЛІНКОВА Ірина Володимирівна,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра цивільного права;

кандидат юридичних наук, доцент

СТРЄЛЬЦОВА Євдокія Джонівна,

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, кафедра загально-правових дисциплін та міжнародного права.

Провідна установа Київський національний університет

Імені Тараса Шевченка, кафедра міжнародного приватного та митного права.

Захист відбудеться 27 січня 2006 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.41.086.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук при Одеській національній юридичній академії за адресою: 65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 23.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2.

Автореферат розісланий 26 грудня 2005 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Музиченко П.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Порівняно недавно в правовій системі України з'явилося судове провадження з арешту морських суден на забезпечення морських вимог. В результаті в цивільному праві України з'явилися нові категорії, які раніше цивілістикою не застосовувалися. Це такі категорії як - “морська вимога”, “забезпечення морських вимог”, “види забезпечення морських вимог” та ін. Ці категорії та порядок здійснення судового арешту морських суден на забезпечення морських вимог закріплені в Кодексі торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року.

Такі новації в цивільному праві України, специфічність нових категорій, їхня відсутність у цивільному праві СРСР та праві України до 1995 року зумовлюють певні суперечності в їх сучасному тлумаченні та при застосуванні в судовій практиці. Порядок застосування нового правового інституту залишається незнайомим не тільки для місцевих судів, але й для Верховного Суду України, який в 2001 році зробив невдалу спробу проаналізувати судову практику з арешту морських суден.

Основні проблеми у правозастосовчій практиці пов'язані з невизначеністю місця норм з арешту морських суден на забезпечення морських вимог у правовій системі України, із загальною необізнаністю більшості суддів України з новим судовим провадженням, судді розглядають справи цієї категорії, не вивчаючи і не аналізуючи практику судів інших регіонів України. Не визначено теоретично поняття нових категорій та їх суттєві ознаки. Не вирішено питання про сферу дії цього правового інституту, його територіальної та предметної підсудності.

Проблеми судового провадження з арешту морських суден на забезпечення морських вимог та основні поняття цього провадження науковцями досконально не досліджувалися, спеціальних монографічних робіт не видавалося. Проблемні питання розглядалися лише частково поряд із викладенням інших питань цивільного або морського права. Науковці недостатньо приділяли уваги цим проблемам, тому певний науковий вакуум намагаються заповнити практичні працівники та адвокати (і не завжди професійно).

Оскільки, по-перше, питання теоретичного, законодавчого та правозастосовчого характеру, що пов'язані з цивільно-правовими особливостями судового провадження з арешту морських суден на забезпечення морських вимог, раніше не піддавалися докладному дослідженню, по-друге, це судове провадження та його загальні категорії залишаються невідомими в українській правовій системі, остільки їх сучасний аналіз є надзвичайно важливим.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана з напрямками наукових досліджень, що виконуються в Одеській національній юридичній академії відповідно до теми: “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195), а також безпосередньо пов'язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії на 2001 - 2005 роки за темою “Традиція приватного права України”.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертації полягає: в комплексному теоретичному дослідженні чинної нормативно-правової бази, яка регулює відносини та понятійно-категоріальний апарат нового правового інституту, та в аналізові судової практики; у виявленні основних проблем, що виникають у правозастосовчій практиці, у виявленні особливостей в застосуванні матеріальних і процесуальних норм нового судового провадження; в розробці рекомендацій по вдосконаленню правових норм та механізму правового регулювання забезпечення морських вимог і практики його застосування.

У відповідності до мети визначені такі основні задачі дослідження:

- обґрунтування доцільності створення в правовій системі України судового провадження з арешту суден на забезпечення морських вимог та визначення його основного понятійно-категоріального апарату;

- з'ясування правової природи нових категорій та нового судового провадження та їх значення в цивільному і процесуальному праві;

- докладний аналіз чинного законодавства про забезпечення морських вимог шляхом арешту суден; виявлення прогалин і суперечностей;

- аналіз дискусійних питань нового правового інституту;

- аналіз вітчизняної судової практики з арешту суден на забезпечення морських вимог, виявлення основних проблем і труднощів у застосуванні чинних правових норм;

- порівняльний аналіз застосування чинного вітчизняного законодавства і зарубіжних правових систем;

- розробка і обґрунтування пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавчого (нормативного) регулювання та механізму застосування видів забезпечення морських вимог.

Об'єктом дослідження є: сфера застосування цього правового інституту в чинному законодавстві України; зміст та поняття морської вимоги (зокрема привілейованої морської вимоги) та їх види, зміст та поняття забезпечення морських вимог та їх види; сутність судового провадження з арешту суден на забезпечення морських вимог та його процесуально-правова природа; співвідношення спеціальних та загальних процесуальних норм щодо процедури арешту суден; порівняльний аналіз судової практики з арешту суден на забезпечення морських вимог.

Предметом дослідження є нормативно-правова база, яка визначає сучасний правовий інститут забезпечення морських вимог та споріднені з ним інститути і поняття, судова практика та наукова література, в якій викладено проблемні наукові питання застосування нового правового інституту і понятійно-категоріального апарату, висвітлено певні теоретичні обґрунтування захисту прав кредиторів за морськими вимогами, а також чинні законодавства зарубіжних країн та міжнародні конвенції, які стосуються арешту суден на забезпечення морських вимог.

Методи дослідження. В процесі дослідження проблем, що виникли у зв'язку із запровадженням нового правового інституту, застосовувалися загальні та спеціальні наукові методи, серед яких суттєве місце посідає загальний діалектичний метод наукового пізнання, який поєднується із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ, а також інші наукові методи - логічний, системно-структурний, аналітичний, порівняльний, історичний і т. ін. Логічний метод був використаний при визначенні структури дослідження. Системно-структурний метод, зокрема, дозволив визначити місце морських вимог в системі суб'єктивних цивільних прав і місце системи забезпечення морських вимог серед інших систем забезпечення цивільних прав. Користуючись аналітичним методом було поділено на види відповідно морські вимоги та способи їх забезпечення. Порівняльний метод дозволив визначити природу судового провадження з арешту суден на забезпечення морських вимог. Історичний метод послужив висвітленню розвитку процедури арешту суден на забезпечення морських вимог.

Теоретичну основу тез, положень та висновків, які викладені в дисертаційному дослідженні, складають наукові праці відомих вчених цивілістів та процесуалістів - С.С. Алексеєва, Л.С. Газіянца, Є. Годеме, Б.М. Гонгало, М.К. Трєушнікова, Є.А. Суханова, Ю.К. Толстого, М.Й. Штефана, О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, І.С. Зикіна, О.С. Іоффе, А.Л. Маковського, В.А. Кройтора, А.А. Мельникова, Б.І. Пугинського, В.К. Райхера, Р. Сават'є, С.В. Сарбаша, К.І. Скловського, Р.О. Халфіної, Є. О. Харитонова, Д.М. Чечота та багатьох інших науковців. Теоретичне підґрунтя у сфері арешту суден склали праці таких відомих вчених як - І.І. Баринова, В.А. Мусін, С.А. Гуреєв, М.З. Дешаліт, К.Ф. Єгоров, Л.М. Єгоров, Г.Г. Іванов, В.Ф. Сидорченко, А.В. Сидоренко, Т.А. Фаддєєва, П.А. Фалілеєв та ін. Висновки дослідження ґрунтуються на аналізові чинного вітчизняного та міжнародного законодавств і судової практики, які є емпіричною базою дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на дисертаційному рівні ця праця є першим докладним комплексним науковим дослідженням проблем арешту суден на забезпечення морських вимог та основного понятійно-категоріального апарату. Вперше здійснено комплексний аналіз цього правового інституту, розглянуто суть нового виду судового провадження з точки зору юридичної науки і надано визначення основних понять (морська вимога, забезпечення морської вимоги, належне та достатнє забезпечення морської вимоги, поняття арешту судна та ін.); зроблено крок до наукового визнання існування в процесуальному праві України позову in rem. Вперше здійснено аналіз судової практики, яка застосовує та тлумачить загальний понятійний апарат цього правового інституту.

На підставі одержаних в процесі дослідження результатів на захист виносяться такі положення та висновки:

- вперше визначається поняття морської вимоги, яка є особливою категорією цивільного та морського права, що має як цивільно-правові ознаки, які ставлять її в один ряд із цивільним правом вимоги, так і власні особливі ознаки, що відокремлюють її від цивільного права вимоги;

- морська вимога вперше розглядається як суб'єктивне цивільне право, яке не є складовою частиною зобов'язання. Морська вимога є домаганням, є суб'єктивним цивільним правом, яке посідає проміжне місце між правом вимоги та позовними вимогами. Вона також відноситься і до суб'єктивних прав другого порядку;

- вперше висвітлено особливі ознаки інституту забезпечення морських вимог, правова природа якого відрізняється від правової природи інституту забезпечення зобов'язань і процесуального інституту забезпечення позовних вимог;

- інститут забезпечення морських вимог вперше відмежовується від інституту забезпечення зобов'язань за такими ознаками: забезпеченню морських вимог характерний більш високий рівень захисту та гарантування інтересів кредитора; усі способи забезпечення морських вимог гарантують кредитору задоволення його інтересів за рахунок грошового чи майнового фонду, який створюється на вимогу кредитора; межі застосування способів забезпечення морських вимог є значно ширшими за застосування способів забезпечення зобов'язань;

- вперше доведено, що система забезпечення морських вимог складається із притаманних їй способів. Далеко не всі способи забезпечення зобов'язань можуть використовуватися як способи забезпечення морських вимог. В системі забезпечення морських вимог використовуються способи забезпечення, яких не існує в системі забезпечення зобов'язань;

- вперше обґрунтовується, що категорії “прийнятна форма забезпечення” та “достатній розмір забезпечення” є оціночними критеріями, які служать сторонам та суду для обрання ними належного способу забезпечення морських вимог;

- вперше запропоновано тезу про те, що з набуттям чинності КТМ України з'явився новий вид судового провадження, процесуальна природа якого не дозволяє віднести його до відомих цивільних проваджень судового процесу, це - судове провадження з арешту морських суден на забезпечення морських вимог чи арешт морських суден in rem; судова процедура отримання забезпечення морських вимог шляхом арешту суден вперше визначається як “позов in rem”, тобто позов до речі;

- вперше зроблено висновок, що право кредитора за морською вимогою є речовим правом - “правом на чужу річ” (iura in re aliena), яке є різновидом речових прав, що не належать до права власності;

- вперше обґрунтовується поняття “арешт судна” як відповідна процесуальна дія.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що на підставі чинного законодавства України, судової практики та міжнародних конвенцій, а також з урахуванням законодавства інших країн здійснено комплексне монографічне дослідження більшості проблем, які пов'язані з арештом суден та забезпеченням морських вимог. Пропонуються теоретичні та практичні положення, які заповнюють належним чином наукові прогалини та створюють підґрунтя для подальшого наукового розвитку певних висновків. Існує можливість використання отриманих висновків в якості рекомендацій для тлумачення чинного законодавства та рекомендацій судам України при розгляді ними заяв про арешт суден на забезпечення морських вимог та звільнення суден від арешту.

Більшість положень, що сформульовані в дисертації, можуть сприяти подальшому науковому дослідженню питань, які стосуються арешту суден на морські вимоги. Дисертаційні пояснення можуть служити практичними рекомендаціями щодо подальшого розвитку українського законодавства і приведення його до світових стандартів. Результати дослідження можуть бути використані в науковій та навчально-педагогічній діяльності, в навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін або при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на кафедрі цивільного права Одеської національною юридичної академії. Загальний огляд судової практики Миколаївської області стосовно арешту суден на забезпечення морських вимог був викладений дисертантом у вигляді доповіді на міжнародній науково-практичній конференції на тему:

“Удосконалення системи правової освіти фахівців водного транспорту (за підсумками програми TEMPUS-TACIS)”, яка відбулася в Одеському національному державному морському університеті 26 - 27 лютого 2002 року в м. Одесі.

Проблемні питання арешту суден на забезпечення морських вимог доповідалися на двох теоретико-практичних семінарах, що були організовані юридичною фірмою “Професіонал” (м. Київ) та консалтинговою фірмою “Вертан” (м. Київ). Перший семінар на тему “Арешт морських суден. Теорія і практика” відбувся 25 - 27 жовтня 2002 року; другий семінар на тему “Морське право. Особливості застосування” відбувся 18 - 21 вересня 2003 року.

Монографія “Арешт суден по забезпеченню морських вимог за законодавством України” була пред'явлена на V Всеукраїнський конкурс на краще юридичне видання.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в одній монографії та у семи наукових статтях, що опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації визначена метою і завданням дослідження, містить вступ, перелік умовних скорочень, три розділи, висновки і список використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 195 сторінок, список використаних джерел - 16 сторінок і містить 195 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються предмет та об'єкт дослідження, визначаються його мета та основні завдання, наукова новизна, методологічна та теоретична основа роботи, а також висвітлюються положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Поняття і зміст морської вимоги як категорії цивільного права” розглянуті методи дослідження, а також досліджуються морська вимога як категорія цивільного та морського права, особливості, що відокремлюють морські вимоги від інших цивільних прав, зокрема від права вимоги, визначаються види морських вимог, розглядаються цивільні правовідносини, елементом яких є морські вимоги, досліджуються такий різновид морських вимог як морські привілеї, їх статус та проблеми законодавчого регулювання. Розділ складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Огляд методики та основних методів дослідження правового інституту морських вимог та порядку їх забезпечення” розкриваються основні методи та принципи методології, які були використані у дослідженні. Поєднуються два підходи - позитивістсько правовий та соціологічний. Перший виявляється в аналізові чинного законодавства України, міжнародного законодавства та міжнародних морських звичаїв, другий характеризується вивченням судової практики протягом декількох десятиліть, ознайомленням з реальними подіями, які відбувалися на морі у зв'язку з арештами суден, та відображує відповідний зв'язок між законодавством та практикою. Обрані підходи дослідження диктують використовування відповідних методів, зокрема спостереження за фактами дійсної реальності, вироблення певної теорії та в подальшому сходження від загального до конкретного, тобто до висновків та рекомендацій, які можуть бути корисними для практики правозастосування. Серед методичних прийомів викладення змісту дослідження та його структурної побудови обрано поєднання послідовного та цілісного методів.

У підрозділі 1.2. “Морська вимога як предмет цивільно-правового регулювання” розкриваються цивілістично-правова природа, особливості морських вимог та формуються їх поняття. Аналіз чинного законодавства, зокрема змісту КТМ України, дозволяє дійти висновку, що поняття “морська вимога”, по-перше, належить до кола суб'єктивних цивільних прав, а, по-друге, морська вимога є самостійним правовим поняттям. Підкреслюється, що поняття “право вимоги” як цивільної категорії не знайшло належного вивчення в цивілістичній науці, незважаючи на те, що такі поняття як “зобов'язання”, “правовідношення” та “суб'єктивне цивільне право”, які повністю увібрали категорію “право вимоги”, постійно знаходяться в центрі уваги науковців. Поряд із цим в літературі з морського права категорія “морська вимога” використовується як поняття, що тотожне категорії “право вимоги”.

Аналізується природа морської вимоги у порівнянні з цивільним правом вимоги і робиться висновок, що морська вимога має родові ознаки, які визначають її цивільно-правову природу.

Морська вимога також має й власні особливості, які відокремлюють її від цивільного права вимоги та визначають її самостійне місце в системі суб'єктивних майнових прав. До особливостей морських вимог, що визначають їх власну природу, належать, зокрема, такі: 1) морська вимога виникає у сфері, яка виключно пов'язана з використанням морських суден; 2) морська вимога є категорією спеціального закону і з огляду на правила субсидіарності застосування загального цивільного закону це поняття превалює над категоріями цивільного права; 3) морська вимога є категорією не тільки зобов'язального права, але й категорією речового права, оскільки вона виникає у зв'язку зі спорами щодо права власності на судно та спорами із застави суден; 4) морська вимога повинна мати будь-яку фіксовану форму, оскільки судно-правопорушник повинне отримати повідомлення про заявлення до нього морських вимог; 5) правовий зміст морської вимоги може змінюватися в різних юрисдикціях в залежності від місця перебування судна; 6) виникнення морських вимог пов'язане не тільки із заподіянням шкоди судну, вантажу, фізичним чи юридичним особам або навколишньому середовищу, але й з порушенням цивільних угод та адміністративного законодавства в морській діяльності.

На основі розгляду особливостей природи морських вимог зроблено два основних висновки. Перший - поняття морської вимоги інкорпоровано до КТМ України із міжнародного законодавства. Другий висновок - за своєю природою морська вимога не є поняттям, тотожним цивільному праву вимоги. Морська вимога є суб'єктивним цивільним правом, яке посідає проміжне місце між правом вимоги та позовними правами. Це таке право, яке науковцями визначалося як “домагання” або право, що належить до суб'єктивних цивільних прав другого порядку

Морською вимогою вважається право вимоги кредитора, яке виникає в торговельному мореплавстві з юридичних фактів, що пов'язані з порушенням будь-яких майнових чи немайнових прав кредитора, що заявляється до судна-правопорушника або до найбільш заінтересованої в судні особи, та яке може забезпечуватися шляхом судового арешту суден, що належать особі або експлуатуються нею, яка прийняла на себе відповідальність за вимогою.

У підрозділі 1.3. “Види морських вимог” розглядаються думки радянських та сучасних вчених, які пропонували класифікацію морських вимог. Зазначається, що в науковій літературі досі відсутня обґрунтована класифікація морських вимог.

Першу спробу класифікації морських вимог було зроблено радянськими науковцями, які розділяли відповідальність судновласників на особову та не особову в залежності від джерел погашення боргу та персоніфікації суден, коли використовується термін “невинне судно” (innocent ship) або “винне судно” (wrongdoing ship). Погляди радянських учених дають підстави вважати, що в основі поділу відповідальності судновласників на такі види знаходиться поділ морських вимог на: а) вимоги, що заявляються до судна (тобто позов in rem) та б) вимоги, що заявляються до відповідальної особи (тобто позов in personem).

Пропонується така класифікація морських вимог: а) привілейовані морські вимоги; б) морські вимоги, що виникають із зареєстрованої іпотеки судна; в) морські вимоги, що виникають із речових та інших майнових прав на судно чи вантаж; г) загальні морські вимоги, до яких належать усі інші морські вимоги, які не входять до попередніх груп.

У підрозділі 1.4. “Поняття привілейованих морських вимог” розглядаються питання, які пов'язані із застосуванням в Україні привілейованих морських вимог. Зауважується, що привілейовані морські вимоги та їх ознаки успадковані правом України із КТМ СРСР 1968 року. Надається позитивна оцінка досягненням радянської науки, яка вірно визначила п'ять правових ознак привілейованих морських вимог, дала їх поняття, при цьому вірно відмічалося щодо спеціального строку дії морських привілеїв як їх найважливішої ознаки.

Разом з тим, відмічаються негативні тенденції в поглядах радянських вчених щодо природи привілейованих морських вимог. Такі негативні тенденції були сприйняті й сучасними російськими та українськими вченими. Погляди цих вчених на те, що, по-перше, привілейовані морські вимоги є одним із способів забезпечення зобов'язань та, по-друге, за своєю природою близькі заставному праву, вважаються помилковими. Зазначається, що така помилка випливає з невірного тлумачення правової лексики міжнародних Конвенцій з уніфікації деяких правил, які стосуються привілеїв та іпотек 1926, 1967 та 1993 років. Конвенційні термінологічні конструкції не можна розуміти виключно як конструкцію забезпечення зобов'язань. Морська вимога не може бути водночас й основним, й акцесорним зобов'язанням. Доводиться, що термін “забезпечення” в конвенційних конструкціях необхідно розуміти так: інститут морських привілеїв забезпечує захист певних морських вимог шляхом встановлення черговості їх задоволення.

Привілейованою морською вимогою вважається вимога, яка виникає з майнових прав на судно, з морських угод та деліктів на морі, це вимога, існування якої передбачене законом, привілеї якої обмежені законом у часі та яка, у випадку пред'явлення позову до особи, зобов'язаної за цією вимогою, підлягає переважному задоволенню перед іншими будь-якими, навіть морськими вимогами, які виникають із застави морського судна чи морської іпотеки.

Другий розділ “Поняття забезпечення морських вимог” присвячений дослідженню інституту забезпечення морських вимог, його сутнісним ознакам, способам забезпечення та визначенню місця цього інституту в системі забезпечення цивільних прав. Висвітлюються межі застосування способів забезпечення морських вимог - прийнятна форма і достатній розмір забезпечення. Розділ складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Забезпечення морських вимог як особливий інститут цивільного права України” досліджуються поняття та сутнісні ознаки системи способів забезпечення морських вимог шляхом порівняльного аналізу із системою способів забезпечення зобов'язань. Зазначається, що новий ЦК України застосував нові способи забезпечення зобов'язань та зробив перелік цих способів відкритим. Звертається увага на те, що наукове формулювання дефініції “забезпечення зобов'язань” має редакційні розбіжності в поглядах учених, однак основний зміст забезпечення зобов'язань ученими розуміється без суперечностей.

Визначаються основні сутнісні ознаки системи забезпечення зобов'язань і переслідується така мета: використати їх як порівняльні з особливими ознаками системи забезпечення морських вимог. Аналізуються особливі ознаки інституту забезпечення морських вимог. Відстоюється теза, що система забезпечення морських вимог не є тотожною системі забезпечення зобов'язань чи системі забезпечення позову.

Морське право СРСР не знало інституту забезпечення морських вимог і застосовувало у відповідних правовідносинах правила забезпечення зобов'язань. Єдиним винятком був Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про тимчасові заходи по збереженню живих ресурсів і регулювання рибальства в морських районах, прилеглих до узбережжя СРСР” від 10.12.1976 року, який передбачав застосування правил забезпечення морських вимог у сфері міжнародного рибальства. Підкреслюється, що радянські науковці не вирішили проблему в комплексі, ними розглядалися лише окремі питання стосовно окремих видів забезпечення чи окремих питань судової процедури щодо арешту суден на забезпечення морських вимог. Такі тенденції зберігаються і в сучасній українській та російській правовій науці.

Вперше пропонується й обґрунтовується поняття “забезпечення морських вимог” як самостійна категорія і як самостійна система, яка повинна превалювати в морському праві над системою забезпечення зобов'язань і в той же час не є її підсистемою. До ознак, які характеризують систему забезпечення морських вимог як окрему і комплексну систему, зараховуються такі ознаки: а) метою забезпечення морських вимог є отримання реального грошового чи майнового фонду, існування якого не залежить у подальшому від неплатоспроможності боржника або третьої особи, яка поручилася за нього; б) арешт судна є процесуальним засобом, який дозволяє отримати забезпечення морських вимог, судно при цьому не виступає таким забезпеченням; в) забезпечення морських вимог як акцесорне зобов'язання виникає не лише за угодою сторін, але й з ухвалення судом постанови про надання забезпечення, тобто таке зобов'язання ускладнене процесуальними елементами; г) сферою забезпечення морських вимог є вимоги, які виникають із договірних зобов'язань, із позадоговірних зобов'язань, із речевих прав на судно та з вимог, що можуть виникнути в майбутньому; д) ЦК України створив основу для утворення будь-яких способів забезпечення морських вимог, у тому числі тих способів, які характерні для права інших держав.

Пропонується визначення поняття “забезпечення морських вимог”. Під забезпеченням морських вимог розуміється створення шляхом арешту судна грошового чи майнового фонду за постановою та під контролем суду (арбітражу), за рахунок якого кредитор та інші особи, що мають морські вимоги до судна, отримують реальну можливість задовольнити свої порушені в результаті експлуатації морського судна майнові інтереси.

У підрозділі 2.2. “Способи забезпечення морських вимог” детально аналізуються способи, які входять до системи забезпечення морських вимог. Вважається вірним застосування підходу, згідно з яким до змісту категорії “спосіб забезпечення” вводяться усі кваліфікаційні ознаки.

Зауважується, що, на відміну від ЦК України, КТМ України не має комплексної групи норм щодо забезпечення морських вимог. Ці норми (ст. ст. 141, 163, 164, 170, 171, 264, 309, 323, 324, 340, 364) розсіяні по всьому кодексу і встановлюють особливі випадки застосування способів забезпечення морських вимог. Крім цього, норми щодо використання окремих способів забезпечення морських вимог містяться в багатьох провідних міжнародних конвенціях. Сукупність цих норм і створює систему способів забезпечення морських вимог. На основі аналізу цих норм пропонується таке визначення способів забезпечення морських вимог: “Під способами забезпечення морських вимог слід розуміти встановлені законом, міжнародними конвенціями та практикою торговельного мореплавства забезпечувальні заходи майнового або грошового виду, які мають акцесорний характер та які спрямовані на утворення відповідного фонду, за рахунок якого задовольняються всі порушені інтереси кредитора після виникнення морської вимоги”.

До таких способів належать: а) банківська чи інша гарантія; б) право застави перевізника на вантаж; в) страхування відповідальності; г) утримання перевізником вантажу; ґ) депозит; д) морська іпотека; е) грошовий фонд; є) застава щодо будь-яких морських вимог. Такі види способів забезпечення морських вимог створюють відповідну систему забезпечення, яка характеризується такими особливостями: 1) не всі способи забезпечення зобов'язань можуть використовуватися як способи забезпечення морських вимог, взагалі не використовуються такі способи як неустойка чи завдаток, а, наприклад, порука у законодавствах більшості країн ототожнюється із банківською чи іншою гарантією; 2) в системі забезпечення морських вимог використовуються такі способи, що не визначаються як способи забезпечення зобов'язань, зокрема банківський чи судовий депозит, гарантія клубу P&I, яка за змістом вітчизняного законодавства не може бути віднесена ні до гарантій фінансових установ, ні до поруки; 3) способами забезпечення морських вимог можуть бути такі види забезпечення, які більшістю науковців розглядаються як засоби оперативного впливу на несумлінного контрагента за договором.

Детально аналізуються погляди науковців на класифікацію способів забезпечення морських вимог і підтримуються ті вчені, що класифікують ці способи на особові способи забезпечення та речові.

У підрозділі 2.3. “Поняття прийнятної форми та достатнього розміру забезпечення морських вимог” досліджуються поняття прийнятної форми та достатнього розміру забезпечення морських вимог. Ці питання раніше не розглядалися ні радянськими, ні сучасними науковцями.

Стаття 546 ЦК України закріплює, що перелік способів забезпечення зобов'язань є невичерпним, законом або договором можуть встановлюватися й інші. Оговорюється, що така новація в цивільному праві зустріла неоднозначну оцінку різних науковців - одні вважають припустимою можливість існування таких способів, як, наприклад, забезпечувальне право власності, інші негативно ставляться до поширення способів забезпечення зобов'язань і вважають, що це призводить до “розмивання” самого поняття забезпечення зобов'язань. Стверджується, що на відміну від вищевказаного інституту інститут забезпечення морських вимог має два критерії, які встановлюють межі необґрунтованому поширенню способів забезпечення морських вимог. Першим таким критерієм називається прийнятна форма забезпечення, другим - достатній розмір забезпечення.

Стверджується, що поняття прийнятної форми та достатнього розміру забезпечення обмежують деякою мірою волю сторін щодо обрання ними відповідного способу забезпечення морських вимог. Ці поняття також обов'язкові для суду, який вирішує аналогічні питання. Зазначається, що суттєві ознаки цих понять дозволяють віднести їх до оціночних понять. Прийнятна форма відноситься до якісних оціночних понять, а достатній розмір - до кількісних оціночних понять. Стверджується, що критерії щодо використання цих понять у торговельному мореплавстві встановлюються практикою мореплавства та іншої діяльності на морі.

Третій розділ “Процесуальні особливості судового розгляду заяв про арешт суден на забезпечення морських вимог” містить викладення теоретичних та практичних питань, що стосуються судового розгляду заяв про арешт суден на забезпечення морських вимог. Розглядаються проблеми визначення природи такого виду судового провадження, поняття арешту суден та аналізується судова практика з арешту суден. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Судова процедура in rem як засіб отримання забезпечення” на підставі аналізу положень римського права робиться висновок, що історичною основою судового провадження з арешту суден на забезпечення морських вимог в Україні є дві конструкції римського права.

Першою конструкцією є поділ позовів на позови in rem і позови in personem, другою - “право на чужу річ” (iura in re aliena), яке є різновидом речових прав, що не належать до права власності.

При розгляді історичних тенденції розвитку судового провадження континентальної Європи висловлюється непогодження з тими вченими, які вважають, що позови in rem характерні лише для країн системи англосаксонського права. За період середньовіччя та новітнього часу в Європі склалися кілька судових процедур з арешту суден - “maritime attachment”, “arrest in rem”, “saisie conservatoire” та “conservatory attachment”. Висловлюється впевненість, що усі ці судові процедури незалежно від національних законодавчих особливостей та історичних традицій мають однакову природу, а саме природу позову in rem, тобто позову, де місце відповідача займає судно-правопорушник.

Судова процедура арешту суден в Україні є різновидом арешту суден in rem. Право кредитора на арешт судна in rem є абсолютним правом, оскільки дає можливість кредитору фактичного захоплення судна та його примусового продажу, якщо будь-хто не дасть забезпечення за заарештоване судно. Це право виникає із закону і не залежить від погодження із судновласником, перехід прав власності на судно в період арешту не є підставою для звільнення судна. Судновласник може заперечувати проти арешту судна лише з приводу порушення процедури, а не за фактом арешту. Відповідачем у судовому процесі виступає особа, яка має найбільший інтерес у судні, наводиться відповідний приклад з арештом буксиру “Миколаїв”. Розгляд заяви про арешт суден провадиться ще до початку розгляду по суті позовних вимог.

У підрозділі 3.2. “Процесуальний характер судового провадження з арешту суден на забезпечення морських вимог” висловлюється погляд на процесуальні особливості судового розгляду заяв про арешт суден на забезпечення морських вимог. Здійснюється аналіз норм КТМ України у їхньому співвідношенні з іншими процесуальними нормами і робиться висновок, що норми КТМ України про арешт суден на забезпечення морських вимог є спеціальними процесуальними нормами, які повинні превалювати над загальними процесуальними нормами. На підставі поглядів ряду вчених-процесуалістів висловлюється думка про те, що матеріально-правова природа справ з арешту суден створює специфіку, яка обумовлює особливості їх судового розгляду. Припускається, що матеріально-правові та процесуальні ознаки, що належним чином упорядковані та пов'язані єдиною процесуальною метою, створюють особливе судове провадження з арешту суден на забезпечення морських вимог чи арешт суден in rem. Судове провадження з арешту суден не тотожне позовному провадженню, а також іншим видам судових проваджень, що встановлені процесуальними законами.

Однак поряд із цим зауважується, що теза щодо спеціальної процесуальної природи арешту суден не знаходить широкої підтримки серед вчених, юристів-практиків і суддів. Ними висловлюються думки, що норм КТМ України недостатньо для належного судового провадження з арешту суден, що ці норми “не стикуються” із процесуальними нормами та ін. Ці думки оспорюються і пропонується системний підхід щодо вивчення природи норм з арешту суден та їх подальшого застосування в судовій практиці.

У підрозділі 3.3. “Поняття арешту морських суден на забезпечення морських вимог” обґрунтовується, що поняття арешту суден на забезпечення морських вимог не тотожне поняттю забезпечення позову. Порівнюються дві судові процедури - арешт суден на забезпечення морських вимог та арешт майна на забезпечення позову, надається поняття арешту майна та арешту суден.

Виводиться, що інститут забезпечення позову відрізняється від інституту забезпечення морських вимог за своїми цілями, за видами забезпечення та за правовим зв'язком між заарештованим майном і відповідачем. Якщо метою забезпечення позову є гарантування виконання рішення суду, то метою забезпечення морських вимог шляхом арешту суден є отримання самого забезпечення (майна чи грошового фонду), тобто заарештоване судно не є забезпеченням позову, оскільки мати одночасно і судно, і забезпечення неможливо. Більшість звичайних видів забезпечення морських вимог (банківська гарантія, депозит, фінансове страхування та ін.) не може виступати видами забезпечення позову.