На основі аналізу законодавчих і нормативних актів, діяльності безпосередніх управлінських структур, зокрема Державного комітету у справах національностей та міграції, робиться висновок, що потреби етнонаціональних спільнот забезпечуються законодавчою й виконавчою владою, органами місцевого самоврядування через постійно діючі комісії з питань міжнаціональних відносин і дорадчими органами, які складаються з представників всеукраїнських громадських об'єднань національних меншин. Дорадчий орган - Рада представників згаданих етнонаціональних спільнот - функціонує при Держкомнацміграції, аналогічні органи існують у місцях розселення національних меншин. Усебічний розгляд діяльності консультативно-дорадчого органу при Президентові України - Ради представників національних меншин - дає можливість визначити нові форми участі етнонаціональних спільнот у виробленні й реалізації законодавства з питань міжнаціональних відносин. Показано плідну діяльність управлінських структур з реалізації етнонаціональними спільнотами своїх прав у галузі культури, навчання рідною мовою, використання національних традицій, встановлення зв'язків з історичною батьківщиною та владними структурами країни їх походження.

У цілому доведено, що етнонаціональна самоорганізація у нашій державі відрізняється розмаїттям форм, а отже зв'язків і взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Це національно-культурні й просвітницькі товариства, земляцтва, які дбають про інтереси своєї етноспільноти; багаторівневі обласні, міжрегіональні та всеукраїнські національно-культурні об'єднання, які уособлюють певні етнонаціональні спільноти; національно-громадські об'єднання, що розширюють діапазон своєї дії на весь спектр проблем (економічних, соціальних, культурних, демографічних, екологічних та ін.), вирішення яких має гарантувати збереження самобутності етнонаціональної спільноти та інтегрувати її в політичну систему суспільства.

Узагальнено різноманітну й плідну роботу Відділу у справах національностей та міграції Харківської обласної державної адміністрації, Управління міграційної служби в Харківській області. На Харківщині офіційно зареєстровано 48 національно-культурних товариств (НКТ), більшість з яких входить до складу Асоціації національно-культурних об'єднань, яка має всеукраїнський статус. Товариства за статутом діють як юридичні особи і створені на підставі вільного волевиявлення громадян певної національності, що об'єднуються за спільними інтересами.

Показано, що співпраця й управління НКТ вимагають також посиленої уваги до національно-культурних товариств українців, які проживають за межами України і є громадянами інших держав. У зв'язку з цим на державному рівні важливо прискорити впровадження закону “Про правовий статус закордонних українців” (2004 р.). Цей документ визначає статус закордонного українця, тобто наявність у людини предків українського походження за прямою лінією, її національну й мовну ідентичність; правовий статус, порядок в'їзду в Україну та перебування в ній, зокрема з метою навчання, працевлаштування або одержання притулку чи громадянства тощо. Турбота Української держави про закордонних українців сприятиме формуванню позитивного іміджу України, а український етнос буде переконаний у тому, що в нього є власна держава, завдяки якій він не лише буде захищений, але й почуватиметься рівноправним у світовому співтоваристві.

Потрібна також посилена увага до виконання програми “Українська діаспора”, розробленої Державним комітетом у справах національностей та міграції. Головною метою програми є створення надійного й ефективного механізму міжнародно-правового захисту інтересів закордонних українців, розв'язання комплексу проблем щодо їх національно-культурного розвитку. Основними напрямами державного управління щодо реалізації програми має бути внесення до міжнародно-правових документів різного типу положень про всебічний захист і підтримку українців у країнах їхнього розселення; укладання двосторонніх угод про задоволення потреб закордонних українців в освіті, науці, культурі, інформаційному та пенсійному забезпеченні, туризмі, спорті, добровільному поверненні в Україну тощо.

У дисертації ставиться питання про необхідність введення в науковий обіг і практику терміна “етномультикультуралізм”. Останній почав використовуватись у Канаді та дістав поширення у багатьох країнах західної демократії і спрямований проти проявів расизму, ксенофобії, етнічної упередженості та на формування толерантних відносин, зокрема в етнонаціональній сфері.

Звертається увага на те, що розвиток етнонаціональних процесів у нашій країні спричиняє низку суперечливих тенденцій: з одного боку, консолідацію етноспільнот у державотворчому процесі, з другого - їх структурування й політизацію. Ці тенденції вимагають належного осмислення й цілеспрямованого регулювання, розроблення ефективних механізмів досягнення порозуміння етноспільнотами, розв'язання міжнаціональних суперечок.

Необхідне уточнення критеріїв визначення суті й статусу національних меншин та переселенців останніх років, правового статусу кожної етнокомпоненти українського суспільства: української нації, корінних народів, національних меншин, мігрантів-іноземців та ін. Від того, наскільки точно будуть сформульовані критерії та етнічні категорії, залежатимуть ефективність законотворчості в цій сфері, а також державне регулювання етнонаціональних процесів та міжнаціональних відносин, спрямоване на інтеграцію всіх національностей в політичну націю.

У розділі наголошено на необхідності серйозного осмислення законопроекту про “корінні народи” України з урахуванням норм міжнародного права щодо визначення політико-правового статусу цих народів. Проте спочатку бажано прийняти Концепцію державної політики щодо корінних народів України. (Така концепція розроблена Міністерством юстиції України за участю деяких міністерств, представників фракції “Курултай” Верховної Ради АРК.) Тільки ґрунтуючись на вказаній концепції, можна буде розробляти законодавчі акти про корінні народи та про визначення правового статусу меджлісу кримськотатарського народу. Щодо так званих бездержавних меншин, якими, наприклад, є цигани, то питання про захист їхніх прав має вирішуватися на рівні спільних міжнародних угод. У новому проекті Закону України про національні меншини та національно-культурну автономію варто чітко сформулювати право певних етноспільнот на національно-територіальну автономію.

Тож у дослідженні робиться висновок, що статус національних меншин в Україні в основному відповідає міжнародно визнаним стандартам щодо забезпечення прав осіб, які належать до етнонаціональних спільнот, а в окремих аспектах він навіть ширший. Водночас механізм практичної реалізації цих прав, їх захисту потребує подальшого вдосконалення. Робота в цьому напрямі залежить, у першу чергу, не лише від державного управління, а й від активності самих національних меншин, оскільки “незатребуване право, яке не вимагають, не може розцінюватися як порушене право”. Реалізація законодавчо закріплених прав є безпосередньою справою самих меншин.

У шостому розділі - “Врегулювання етнополітичних конфліктів як управлінська проблема” - констатується, що етнічний конфлікт як крайня форма зіткнення й загострення протилежних інтересів етнонаціональних спільнот або останніх з державою навколо національного питання виявляється у формі політичної боротьби, яка може переходити в насильство. У світовій науці, зокрема державного управління, все більше прихильників здобуває позиція, яка, на противагу марксизму, заперечує розуміння етнічного конфлікту як звичайного віддзеркалення класових антагонізмів.

Досліджена одна з недостатньо вивчених і узагальнених проблем стосовно ролі і місця толерантності в міжнаціональному спілкуванні й запобіганні етноконфліктам та їх урегулюванні, зокрема з погляду управлінської діяльності. Актуальність і правомірність постановки проблеми толерантності в управлінні етнонаціональними процесами зумовлена сучасним характером суспільних процесів, демократизацією міжнародних відносин; прикладами функціонування правових держав, у яких поєднуються свободи і прав людини з колективними національними правами; формуванням політичної нації та високої культури міжнаціональних відносин, зростанням ролі наддержавних міжнародних структур на зразок ООН, ОБСЄ тощо.

Звертається увага на необхідність виокремлення тих вибухонебезпечних етноконфліктів, які потенційно або безпосередньо створюють загрозу національній безпеці Української державі, та розроблення власної концепції етнополітичної безпеки, втілення в життя якої запобігатиме ескалації етнополітичних конфліктів та сприятиме зміцненню етнополітичної стабільності суспільства. На підставі аналізу етнополітичних обставин під час президентської виборчої кампанії (2004 р.) установлено, що найбільша етнополітична небезпека виникає через відсутність єдності геополітичної орієнтації серед політичної еліти, що зумовило прояви сепаратизму в низці регіонів Сходу і Півдня країни, де був задіяний також і етнічний фактор.

Узагальнюючи світовий досвід розв'язання етноконфліктів й запобігання їм, у дисертації доведено, що в межах Конституції в державному управлінні, зокрема України, слід вдаватися, до консультацій з організаціями етноспільнот у випадку, якщо держава збирається вжити щодо них законодавчих та адміністративних заходів, залучення представників етноменшин до підготовки та впровадження проектів, які стосуються учасників конфлікту, активної участі представників національних груп у роботі представницьких виборних органів на всіх рівнях, надання більш широких прав культурно-національної автономії етноменшинам, що проживають у державі.

Доведено, що в кожному етноконфлікті мають враховуватись причини його виникнення та шляхи подолання. Але в механізмі розв'язання конфлікту мають бути передбачені й загальні заходи, а саме: надання більшої політичної, юридичної або культурної автономії тим етносам, які цього потребують; проведення економічної та соціальної політики, спрямованої на підвищення рівня життя регіону, в якому відбувається етноконфлікт; створення етнокультурної інфраструктури на основі консенсусу й толерантності; збільшення в органах влади квот для представників етносів, що перебувають у стані конфлікту; розширення зовнішніх контактів та відкритості регіону. Методи управлінського врегулювання етноконфліктів можуть і мають варіюватися залежно від їх гостроти та глибини гуманітарної кризи. Важливу роль у цьому відіграє фактор часу: чим раніше вжито заходів щодо запобігання конфліктам та щодо міжетнічного примирення, тим простішим є врегулювання конфлікту. Новим і відносно дійовим заходом щодо запобігання етноконфліктам або їх подолання є гуманітарна допомога, що сприяє психологічно-соціальній реабілітації населення, яке перебуває в зоні конфліктів. Будь-який етноконфлікт залежно від політичного режиму, геополітичної ситуації, місця й ролі в суспільстві етнонаціональних спільнот, що конфліктують, може мати різні наслідки: безвихідь, коли кожен учасник події продовжує блокувати дії суперника; примус, який є найпоширенішим, найтиповішим у діях багатьох сучасних держав; мирне врегулювання, що забезпечує пошук взаємоприйнятних рішень.

Аналіз української етноситуаційної дійсності дав можливість виокремити такі вірогідні причини етноконфліктів, які слід ураховувати в управлінській діяльності:

поліетнічність суспільства, в якому представники різних національностей неоднозначно оцінюють перспективу українського державотворення й відповідно неадекватно діють;

різні оцінки етноспільнотами або їх представниками ролі національних традицій, політичних символів, національної ідеї, державницької ідеології в політичному житті;

боротьба етноспільнот за участь їх представників у владних структурах;

ставлення етноспільнот до місця і ролі титульної нації в державотворчих процесах;

багатоступінчастість і розгалуженість ієрархії самоврядних організацій етноспільнот, які зумовлюють їх неоднакове становище в соціумі;

зміна етнодемографічної ситуації в регіонах за рахунок значного зростання чисельності іноетнічного населення;

активне впровадження під впливом регіональних еліт у свідомість єдиного українського народу ідей про поділ країни на Схід-Захід, втілення яких ніби можливе лише через федералізацію України;

посилення русифікації, особливо в останні роки;

належність громадян України до різних релігійних конфесій і неоднакове сприйняття ними перспектив політичного розвитку й геополітичних орієнтацій;

зовнішній вплив на міжетнічні процеси, особливо з боку держав, що використовують діаспору для досягнення певних експансіоністських або сепаратистських цілей.

У розділі показано, що складність етнополітичної ситуації в Україні пояснюється насамперед об'єктивними умовами, що склалися внаслідок тривалої колоніальної залежності, необхідності пошуків нових форм національної самоорганізації та державотворення. Ситуація в Україні в цілому мало чим відрізняється від ситуації в будь-якій європейській країні: провідна нація, яка створила власну державу, утворює також загальні структури, що формують політичний простір країни. З метою консолідації поліетнічного суспільства така єдина платформа для спілкування етносів має існувати, але це ускладнюється тим, що фактично в Україні такою платформою слугує російськомовна та радянська ментальність. В інтересах Української держави необхідно якнайшвидше формувати власні структури взаємодії етносів, хоча це й наражається на жорсткий опір так званій “українізації” з боку носіїв колишніх типів свідомості. Така стратегія має базуватися на політиці національного відродження української культури, прискорення модернізаційних процесів у цілому. Тільки ментальні структури розвинутої нації можуть бути загальним ґрунтом для запобігання конфліктам та спілкування інших культур на етнополітичному просторі нашої держави.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці нової концепцію державного управління етнонаціональною сферою, використання якої сприятиме суттєвому підвищенню ефективності процесу прийняття управлінських рішень у галузі етнонаціональних відносин в Україні. Розроблено науково-прикладні підходи і моделі, що забезпечують теоретичне й практичне використання здобутих наукових результатів. Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дають можливість зробити основні висновки й запропонувати деякі рекомендації.

1. Системний аналіз наукових праць за темою дослідження показав, що проблема державного управління етнонаціональною сферою досі ще не була предметом спеціального дослідження. Окремі праці стосуються лише певних конкретних аспектів цієї проблеми, мають фрагментарний характер. Усе це дало підставу для висновку, що стан наукової розробки вказаної проблеми не може вважатися задовільним, а сама тема потребує ґрунтовного й всебічного дослідження.

2. Головне завдання державного управління в етнонаціональній сфері полягає в обґрунтуванні стратегічної мети: розбудові багатонаціональної держави, зміцненні конституційного ладу як конкретного прояву інтересів поліетнічного суспільства. Звідси випливає, що державницька ідеологія й державне управління в розбудові української національної держави покликані:

формувати державницький ідеал, визначати основні ціннісні пріоритети державного буття;

розробляти конкретну парадигму побудови поліетнічної держави - моделі сучасної етнополітичної системи, їх еволюції, місця і ролі держави в ній;

обґрунтовувати засоби й шляхи розробки запропонованої моделі;

знаходити носія, виконавця поставленої мети, вказувати, які соціальні суб'єкти відіграватимуть провідну роль у цьому, та передбачати особливості дій кожного з них;

координувати, узгоджувати етносоціальні інтереси різних верств населення, визначати їх пріоритети з метою досягнення стабільності суспільства.

3. Ключовим питанням державного управління етнонаціональною сферою є чітке розуміння співвідношення прав людини (громадянина), прав народу (нації) та національних меншин як складових більш загального питання про співвідношення індивідуальних та колективних прав. Право індивіда - це природне право, притаманне йому від народження, одна з головних цінностей людського буття, і як таке воно має виступати виміром усіх процесів, що відбуваються в суспільстві. Принцип “людський вимір політики”, його реалізація - це не що інше, як обмеження влади держави, перешкода утвердженню авторитарних чи тоталітарних режимів. Колективні права не повинні ігнорувати права людини, суперечити їм чи утискати їх, бо інакше цілі та методи таких спільнот антигуманні та протиправні. Колективні права не можуть бути вищими за індивідуальні й мають перебувати з ними в гармонії, перевірятися ними на якість. Цивілізоване розуміння принципу самовизначення етнонаціональних спільнот має бути невід'ємним від принципу непорушності прав людини.

4. Важливо стимулювати функціонування управлінської системи, наступність та сталість організаційної структури, в якій слід виділити два елементи:

деперсоналізований, безособовий інститут як інструмент управлінських акцій;

сукупність людей як групи, певної спільноти, що має свою суспільну самоцінність.

Отже, інститут, що досліджує проблеми національностей як інструмент управлінських акцій, має бути постійним і набувати сталих традицій. Те, що за невеликий відрізок часу незалежності України змінилось кілька таких інституцій, причому різного підпорядкування - від окремого міністерства Кабінету Міністрів України до Державного комітету у справах національностей і міграції, свідчить про те, що питанням управління міжнаціональною сферою держава приділяє недостатньо уваги. Назріла потреба, з огляду на проблему, що поглиблюється, політизації етносів, конфліктогенну ситуацію ввести поряд з інститутом омбудсмена з прав людини також інститут омбудсмена з прав національностей і міграції, використовуючи при цьому досвід деяких країн світу (Канада, Угорщина, Бельгія та ін.).

5. В етнонаціональній політиці слід ураховувати вимоги різних національних груп до управлінських структур та вимоги останніх до цього населення, що передбачає забезпечення безперервного потоку інформації між ними в інституціоналізованій та неінституціоналізованій формах спілкування. В сучасних умовах з метою узгодження розвитку етнонаціональної та загальногромадянської свідомості певного уточнення потребують як концептуальні засади державної етнонаціональної політики і плани пріоритетних заходів відповідних державних органів влади, так і плани роботи самих національно-культурних товариств, адже майбутнє державності Україна - це наше спільне майбутнє.

6. Головною ланкою в системі державного управління національною сферою є етнонаціональна політика, яка реалізується на підставі наявної законодавчої бази, що ґрунтується на Конституції України. Механізм управління цим процесом включає складну систему суб'єктно-об'єктних відносин і багаторівневу ієрархію рішень: стратегічних - розширення законодавчої бази Верховною Радою України, підзаконних актів Президентом України; тактичних - розробку конкретних підходів, методів та засобів впровадження прийнятих рішень відповідними виконавчими органами в структурі Кабінету Міністрів; оперативних - конкретизацію й реалізацію етноуправлінських заходів у регіонах з обов'язковим залученням представників етнонаціональних спільнот. Тенденцією організаційних змін етнонаціональних відносин є те, що нині вони виступають елементом нової парадигми управління, ціннісно-нормативним підґрунтям реалізації всього комплексу управлінських технологій.

7. Доведено, що завданням будь-якої політики, яка здійснюється на засадах демократії, є вирішення проблеми участі груп інтересів у поділі влади та політичному управлінні. Поки що в українській етнонаціональній політиці превалює погляд на етнічні групи переважно як на об'єкти державної ініціативи. У такому разі виникає певна опозиція етнонаціональних спільнот до органів державної влади. Погляд на етнонаціональну політику як на односторонній вектор, спрямований від держави до етносів, притаманний не лише державним організаціям, а й практично всім політичним партіям, що існують.

8. Взаємовідносини між нацією й державою залежать від відповідного політичного режиму. В умовах тоталітаризму, домінування ідеї державотворчої нації над ідеєю прав людини створюється культ нації (націократія) або класу чи партії (класократія, партократія) як провідних елементів, а інші етнічні утворення зазнають жорсткої дискримінації. У демократичному суспільстві всі етнонаціональні спільноти є рівноправними суб'єктами етнонаціональної політики, утворюють політичну націю, що відповідає поняттю “народ - суб'єкт влади”. Звідси випливають безпосередні завдання державного управління етнонаціональною сферою, які полягають у проведенні етнонаціональної політики на засадах демократії.

9. Між державною нацією і національними спільнотами виникає складна система суб'єктно-об'єктних відносин. Будь-яка політика - це гра, в якій беруть участь певні дійові особі (суб'єкти), кількість яких визначається обставинами. Серед суб'єктів етнонаціональної політики можуть бути нації, різновиди етнонаціональних спільнот, етнічні та національні групи, держава та її інституції, автономії, національно-культурні центри, партії та рухи тощо. Варто спинитися на такому явищі етнонаціональної політики, як “політизована етнічність”, що опиняється в епіцентрі етнічного конфлікту й вимагає участі багатьох чинників суб'єктно-об'єктних відносин в управлінні. Політизована етнічність властива етнічній групі, що прагне досягти певної політичної мети і є ініціатором конфліктних ситуацій, кидаючи виклик іншому, не менш важливому суб'єкту етнонаціональної політики, яким є державна нація.

10. Подібна ситуація впливає й на прийняття правових актів, у яких превалює увага до одного із суб'єктів етнонаціональної політики - держави. Національні спільноти, їх об'єднання здебільшого фігурують у них як об'єкти державної політики. На наш погляд, етнонаціональні групи не можна ототожнювати з політичними партіями, що змагаються за владу, беруть участь у владному управлінні суспільством. Національні групи слід розглядати як групи, які захищають власні інтереси, що реалізуються у результаті відносин із державою і є виявом колективних дій їх членів. Використовуючи свої можливості (згуртованість, численність, ресурси, зв'язки з партіями тощо), такі групи через свої національно-культурні товариства можуть активно впливати на владу, доводячи свої потреби до відома відповідних владних структур, а також осіб, які приймають політичні рішення. Ресурси можуть забезпечити їх економічні та фінансові можливості. Наприклад, завдяки цьому російські та єврейські національні громади мають потужні засоби масової інформації в Україні, інші матеріальні засоби впливу на владу, спроможні організовувати власні культурно-навчальні інституції. Як і інші групи інтересів, етнонаціональні спільноти використовують законні форми тиску на владу і сприяють зміцненню зворотних зв'язків владних структур із національним складом населення. Здійснюючи управління, не слід втягувати національні меншини в політичне протистояння. Так, керівники Держкомнацміграції та НКТ на форумах нацменшин прийняли рішення про підтримку на президентських виборах (2004 р.) одного із провладних кандидатів, що спричинило певні міжнаціональні проблеми.

11. Регулювання державою міграційних процесів зводиться до таких практичних завдань, як створення відповідної загальнодержавної і регіональної інформаційно-статистичної бази для прийняття управлінських рішень, передусім з питань працевлаштування й облаштування колишніх депортованих сталінським режимом окремих осіб і народів за національною ознакою, біженців, інших шукачів притулку, та максимальне використання їх потенціалу для самоутримання й розвитку економіки України, обмеження можливостей проникнення на територію країни нелегальних мігрантів, усунення негативних наслідків незаконної міграції, розробка і прийняття нормативно-законодавчих актів у сфері подальшого вдосконалення форм і методів регулювання й прогнозування міграційних процесів у нашій державі. Головним є прискорити законодавче прийняття основних засад міграційної політики Української держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Куц Ю.О. Етнополітичні державотворчі процеси в Україні: управлінський аспект. - Х.: Вид-во ХРІДУ УАДУ “Магістр”, 2002. - 204 с.

2. Куц Ю.О., Куць О.М. Етнополітичні аспекти розбудови української держави. - Х.: Березіль, 1999. - 274 с. - Авторські - с. 6-170.

3. Куц Ю.О., Куць О.М., Лісничий В.В. Етнонаціональні чинники державотворення: Монографія. - Х.: Вид-во ХРІДУ УАДУ “Магістр”, 2002. - 108 с. - Авторські - с. 46-106.

4. Куц Ю.О., Крюков О.І., Терентьєва П.М., Хомуленко Т.Б. Загальнонаціональні та регіональні чинники української ментальності щодо влади, політичного лідерства та виборів // Регіоналізація і вибори як засоби удосконалення владних відносин в Україні: теорія і практика: [Моногр.] / В.В.Лісничий, В.О.Грищенко, О.В.Радченко та ін.; За заг. ред. О.О.Дьоміна; Кер. авт. кол. В.В. Лісничий. - Х.: Вид-во ХРІДУ УАДУ “Магістр”, 2003. - С. 212-241. - Авторські - с. 212-232.

Статті в наукових фахових виданнях

5. Куц Ю.О. Від сакральної геометрії до соціальної алгебри. Потрібні нові механізми регіонального розвитку // Віче. - 2004. - № 2. - С. 47-51.

6. Куц Ю.О. Влада і мова в державному управлінні: світовий конституційний досвід // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр.- О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. - Вип. 11. - С. 104-111.

7. Куц Ю.О. Геополітичні аспекти етноконфліктів і національна безпека // Вісн. Нац. ун-ту внутріш. справ.- Х.: НУВС, 2001. - Вип. 14. - С. 276-280.

8. Куц Ю.О. Деякі особливості етнополітики // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: Харків. філ. УАДУ, 1999. - № 2 (4). - С. 14-16.

9. Куц Ю.О. Етноекономічне управління міжнаціональними процесами // Вісн. УАДУ. - 2002. - № 1. - С. 312-316.

10. Куц Ю.О. Етноконфлікт: проблема державного регулювання // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: Харків. філ. УАДУ, 1999. - № 1 (3). - С. 42-54.

11. Куц Ю.О. Етнонаціональна політика України - головний напрям управління етнонаціональною сферою // Вісн. Ун-ту внутріш. справ. - Х.: УВС, 2000. - Вип. 12. - Ч. І. - С. 256-260.

12. Куц Ю.О. Етнонаціональне моделювання держави та управління // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр.: У 2-х ч. - Х.: Вид-во ХРІДУ УАДУ “Магістр”, 2003. - Ч. 1. - № 2 (16) - С. 86-91.

13. Куц Ю.О. Етнонаціональний аспект політичного лідерства в державному управлінні // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - О.: ОРІДУ УАДУ, 2001. - Вип. 8. - С. 65-72.

14. Куц Ю.О. Етнополітична еліта та питання її державотворчих потенцій // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: Харків. філ. УАДУ, 2000. - № 3 (8). - С. 62-69.

15. Куц Ю.О. Людський вимір етнополітики: єврорегіональний аспект // Зб. наук. пр. УАДУ // Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. Г.І.Мостового: У 6 ч. - Х.: Харків. філ. УАДУ ХФ, 2001. - Ч. ІІІ. - С. 26-27.

16. Куц Ю.О. Мовна політика держави: управлінський аспект // Держава та регіони: наук.-вироб. журнал. - 2001. - № 1. - С. 79-84. - (Сер.: Держ. упр.).

17. Куц Ю.О. Національна свідомість і самосвідомість у етнополітиці й етнодержавотворення // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: Харків. філ. УАДУ, 2000. - № 2 (7). - С. 45-52.

18. Куц Ю.О. Національне відродження як сутнісний елемент етнодержавотворення в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХРІДУНАДУ “Магістр”, 2003. - № 3. - С. 48-57.

19. Куц Ю.О. Політичне лідерство: національно-регіональний вимір // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр.: У 2-х ч. - Х.: Вид-во ХРІДУ УАДУ “Магістр”, 2002. - Ч.ІІ. - № 2 (13). - С. 70-72.

20. Куц Ю.О. Право націй на самовизначення - кореневий принцип етнополітичного управління // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: Дніпропетр. філ. УАДУ, 2001. - Вип. 2 (5). - С. 158-162.

21. Куц Ю.О. Реалізація прав людини і націй // Юрид. вісн. ОНЮА. - 2002. - № 1. - С. 82-86.

22. Куц Ю.О. Роль національної ідеї в сучасних державотворчих процесах // Актуальні проблеми державного управління. Наук. зб. - Х.: Харків. філ. УАДУ, 1999. - № 3 (5). - С. 49-56.

23. Куц Ю.О. Роль Руху в становленні незалежності України // Політичні партії в незалежній Україні: роль та місце у політичній трансформації суспільства: Наук. зб. - Х.: ХРІДУ УАДУ, 2001. - С. 58-62.

24. Куц Ю.О. Сутність державного управління етнонаціональними процесами // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - О.: Одес. філ. УАДУ, Оптимум, 2001. - Вип. 6. - С. 184-190.

25. Куц Ю.О. Толерантність в управлінні етнонаціональною сферою // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: Харків. філ. УАДУ, 2001. - № 2 (10). - С. 89-99.

26. Куц Ю.О. Українська національно-державницька ідея: етапи становлення // Вісн. Нац. ун-ту внутріш. справ. - Х.: НУВС, 2001. - Вип. 16. - С. 384-388.

Статті в інших виданнях, матеріали конференцій, тези доповідей

27. Куц Ю.А. Толерантность как необходимое условие стабильности общества // Человек - Культура - Общество. Актуальные проблемы философских, политологических и религиоведческих исследований: Материалы Междунар. конф., 13-15 февр. 2002 г. - М.: Соврем. тетради, 2002. - Т. III. - С. 152-154.

28. Куц Ю.О. Геокультурна залежність національних процесів і зайнятості // Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах. - Х.: Харків. філ. УАДУ, 2000. - С. 31-34.

29. Куц Ю.О. Геополітичний аналіз етнічності в Україні // Проблемні питання аналізу державної політики: Зб. наук. пр. - Д.: Центр екон. освіти, 2002. - С. 105-111.

30. Куц Ю.О. Етнічний вимір становлення цілісності особистості в посттоталітарний період // Зб. наук. пр. з гуманіт. наук Запоріз. держ. інженерн. акад. - Запоріжжя: ЗДІА, 2000. - С. 25-27.

31. Куц Ю.О. Етнонаціональний парламентаризм у контексті політичної реформи // Політична реформа як засіб демократизації українського суспільства: Матеріали наук.-практ. конф. (Харків, 18 квітня 2003 р.). - Х.: Вид-во ХРІДУ УАДУ “Магістр”, 2003. - С. 76-78.

32. Куц Ю.О. Етнополітика як засіб державного управління національною сферою // Проблеми державотворення України: історія і сучасність. - Х.: Велес, 2001. - Вип. 2. - С. 99-109.

33. Куц Ю.О. Етнополітичні аспекти генези національної свідомості і самосвідомості в українському державотворенні // Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі: Зб. наук. пр. - Т.-Севастополь-Івано-Франківськ: ТДТУ, 2001. - С. 105-109.

34. Куц Ю.О. Мова у державно-політичному управлінні етноситуацією // Регіональна політика в Україні: Стан та перспективи розвитку: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Харків, 24-25 трав. 2000 р.). - Х.: Харків. філ. УАДУ, 2000. - С. 77-81.

35. Куц Ю.О. Недемократичність системи управління етнонаціональною сферою як одна з причин розпаду багатонаціонального Радянського Союзу // Розвиток демократії та демократична освіта в Україні: Матеріали ІІ міжнар. наук. конф. (Одеса, 24-26 трав. 2002 р.). - К.: Ай Бі, 2003. - С. 150-157.

36. Куц Ю.О. Підвищення ролі територіальної громади через механізм удосконалення системи місцевого самоврядування // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 28 трав. 2004 р.). - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - С. 120-122.

37. Куц Ю.О. Розмежування повноважень місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування // Теорія і практика державного управління. Вип. 6: Нові механізми регіонального розвитку: Матеріали наук.-практ. конф. (Харків, 12 груд. 2003 р.). - Х.: Вид-во ХРІДУ НАДУ “Магістр”, 2004. - С. 97-99.

38. Куц Ю.О. Уроки валютно-фінансової кризи в країнах Південно-Східної Азії для України // Матеріали ювілейн. наук.-практ. вуз. конф., присвяченої 135-річчю з дня народження П.А.Грабовського. - Х.: ІС і МВ, 2000. - С. 32-35.

39. Куц Ю.О. Фінансово-валютна криза в країнах Південно-Східної Азії та її вплив на інвестиційний клімат в Україні // Вісн. Харків. держ. політехн. ун-ту. - Х.: ХДПУ, 2000. - № 93. - С. 69-74.

40. Куц Ю.О., Яковенко Р.В. Японська економіка у світовому та південно-східному контекстах // Матеріали ювілейн. наук.-практ. вуз. конф., присвяченої 135-річчю з дня народження П.А.Грабовського. - Х.: ІС і МВ, 2000. - С. 45-50. - Авторські - с. 45-48.

41. Куц Ю.О., Деркач О.В. Інноваційно-інвестиційна діяльність Харківської області: стан і шляхи розвитку // Теорія та практика державного управління. Нові механізми регіонального розвитку: Матеріали наук.-практ. конф. (Харків, 12 груд. 2003 р.). - Х.: Вид-во ХРІДУ НАДУ “Магістр”, 2004. - Вип. 6. - С. 99-102. - Авторські - с. 99-101.

42. Куц Ю.О., Дикань П.С. До питання про людський вимір етнополітики // Проблемы демократии в реформируемой Украине: Матеріали политолог. чтений, посвященных памяти д-ра филос. наук, проф. Н.Ф.Николаевского. - Х.: КиПи, 1997. - С. 62-64 - Авторські - с. 62-63.

43. Куц Ю.О., Куць О.М. Національна ідея в контексті гуманізації системи неперервної професійної підготовки педагогічних кадрів у системі державного управління // Проблеми сучасної педагогічної освіти.: Зб. ст. - К.: Пед. преса, 2000. - Вип. 2. - Ч. І. - П 78. - С. 56-61. - (Сер. “Педагогіка і психологія”). - Авторські - с. 58-61.

44. Куц Ю.О., Куць О.М. Національне питання та його особливості на Слобожанщині в добу незалежності України // Вісн. ХНУ ім. В.Н.Каразіна. № 504: Історія України. - Х.: ХНУ, 2001. - Вип. 4. - С. 212-216. - Авторські - с. 212-214.

45. Куц Ю.О., Куць О.М. Національні інтереси і питання безпеки України // Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (22-23 жовт. 1998 р.) / Заг. ред. проф., д.соціол.н. М.І.Пірен. - К.-Чернівці: Київ. військ. гуманіт. ін-т, 1998. - Ч.1. - 579 с. - С. 11-17. - Авторські - с. 12-17.

46. Куц Ю.О., Куць О.М. Соціально-психологічні аспекти становлення національної свідомості у перехідний період: Зб. наук. пр. // Вісн. Харків. держ. ун-ту: У 5 ч. - Х., 1999. - № 439. - Ч. 4, 5. - С. 271-273. - (Сер. “Психологія”, “Політологія”). - Авторські - с. 271-272.

47. Куц Ю.О., Мартиненко В.М. Можливості Європейського Союзу в підтримці реформ в Україні // Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України: Зб. матеріалів 5-ї міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 30 трав. 2002 р.) - К.: УАЗТ, 2002. - С. 172-175. - Авторські - с. 172-174.

АНОТАЦІЇ

Куц Ю.О. Етнонаціональні державотворчі процеси в Україні (управлінський аспект). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01. - теорія та історія державного управління. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2005.

У дисертації досліджуються теоретико-історичні аспекти державного управління етнодержавотворчими процесами в Україні. На основі проведених досліджень обґрунтовано зміст та особливості етнонаціональної політики як центрального напряму державного управління міжнаціональними відносинами, визначено сучасний стан етнополітичних трансформаційних процесів, управління якими зумовлено державотворенням. З цією метою виділено організаційно-нормативну систему владних дій та державне управління етнонаціональною сферою як предмет окремого комплексного теоретико-методологічного аналізу, що дало можливість концептуально обґрунтувати засади оптимізації міжнаціональних відносин і державотворення, державного управління етнонаціональними процесами в Україні.

Здійснено системний аналіз обумовленості етнонаціональних та державотворчих процесів під час трансформації від тоталітарного до демократичного суспільного устрою; науково обґрунтовані підходи до етнополітичної сфери в сучасній Україні та розроблені конкретні технології їх оптимізації. Визначені основні напрями підвищення ефективності взаємодії між державою і етнонаціональною сферою в процесі реформування інститутів політичної та адміністративної систем України.

Ключові слова: державне управління, етнодержавотворчі процеси, етнонаціональна сфера, етнонаціональні відносини, етнонаціональна політика, етномультикультуралізм, нація, національна спільнота, права людини, права нації, людський вимір етнонаціональної політики, етноконфлікт.

етнонаціональний політика управління міжнаціональний

Куц Ю.А. Этнонацинальные государственнообразующие процессы в Украине (управленческий аспект). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.01 - теория и история государственного управления. - Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. - Киев, 2005.

В диссертации обоснованы содержание и особенности этнонациональной политики как центрального направления государственного управления межнациональными отношениями, определены базовые дефиниции: “орган исполнительной власти”, “орган государственного управления”, “политика”, “этнонациональная политика”, “этнополитика”, “государственное управление этнонациональными процессами”, “этнополитический менеджмент” в их соотношении и взаимообусловленности. Подчеркнуто, что государственное управление является процессом реализации политической власти. В этом контексте прослеживается взаимосвязь власти и управления. Управление этнонациональными процессами в исследовании определяется как управляемый процесс воздействий властных структур на всю совокупность социальных условий жизнедеятельности этнонациональных общностей и всей этнической сферы, направленных на решение этнополитических задач в целях упрочения межнационального согласия, стабильности и прогресса полиэтнического общества.

Доказано, что украинская этнонациональная политика, проводимая на основе отечественных и международных актов по государственному управлению, должна содействовать созданию этническими группами различных форм самоуправления, направленного на реализацию “своей” этнокультуры и вовлечение их в политическую систему на принципах толерантности, диалога, равноправия, уважения прав и свобод всех национальностей. Определена ключевая роль государственного управления этнонациональными процессами. При этом основное внимание сосредоточено на человеческом измерении этнонациональной политики, в центре которой - учет особенностей соотношения прав человека (гражданина) и коллективных прав этнообщностей, реальное содержание, систему обеспечения и защиты которых гарантирует и воплощает в жизнь государство. В условиях трансформации общества игнорирование в управлении этнонационального фактора приводит к деформациям в межнациональных отношениях.

Обращается внимание управленческих структур на то, что развитие этнонациональной сферы в нашей стране обусловливает противоречивые тенденции, в частности консолидацию этнообщностей и вовлечение их в государственное строительство, с одной стороны, и их структуруализацию и политизацию - с другой. Эти тенденции требуют тщательного изучения и целенаправленного регулирования, разработки эффективных механизмов разрешения межнациональных противоречий.

Анализ украинской этнодействительности дал возможность обобщить причины этноконфликтов, которые необходимо учитывать в управленческой деятельности: полиэтничность общества, в котором представители разных национальностей неоднозначно расценивают перспективы своего развития и соответственно неадекватно действуют; различные оценки этногруппами или их представителями роли национальных традиций, политических символов, национальной идеи в политической жизни; активное внедрение под влиянием региональных элит в сознание единого украинского народа идеи разделения страны на Восток-Запад, реализация которой якобы невозможна вне федеративного устройства; усиление тенденций русификации общества; внешнее влияние на межэтнические процессы, особенно со стороны государств, используюющих диаспору для достижения своих геополитических целей.

Доказано, что важнейшей задачей этнонациональной политики государства является вовлечение этногрупп в процессы государственного строительства. Сформулированы базовые направления деятельности органов управления этнонациональными процессами.

Ключевые слова: государственное управление, этногосударственнообразующие процессы, этнонациональная сфера, этнонациональные отношения, этнонациональная политика, этномультикультурализм, нация, национальная общность, права человека, права нации, человеческое измерение этнонациональной политики, этноконфликт.

Kuts Y.А. Ethno-national state formation processes in Ukraine (administrative aspect). - Manuscript.

The dissertation for getting a scientific degree of Doctor of Public Administration following the specialty 25.00.01 - Theory and Practice of Public Administration. - National Academy of Public Administration attached to the Office of the President of Ukraine. - Kyiv, 2005.

This Dissertation is the first script in Ukraine, where the problem of administrating ethno-national processes of state formation has been subjected to special wide-range research work. The modern status of ethno-political transformation processes, management of which is determined by the state formation, has been grounded. For this purpose, a special emphasis has been laid on the organizational and legislative system of the powerful actions and public administration of ethno-national sphere, which has been subjected to separate and comprehensive theoretical and methodological analysis. This has enabled the development of the conceptual motivation of principles of optimizing international relations, state formation and public administration of ethno-national processes in Ukraine. Systemic analysis of dependence of ethno-national and state formation processes on the conditions of transformation from the totalitarian to democratic social systems has been conducted. The approaches have been scientifically motivated, and concrete technologies for optimizing ethno-political sphere in modern Ukraine have been developed. The basic ways of improving effectiveness of interaction between the state and ethno-national sphere in the processes of reforming the institutions of political and administrative systems in Ukraine have been determined.

Key words: Public Administration, Ethnic State Formation Processes, Ethno-National Sphere, Ethno-National Relations, Ethno-National Policy, Ethnical Multicultural Features, Nation, National Community, Human Rights, National Rights, Human Factor of Ethno-National Policy.

Размещено на Allbest.ru