Діяльність Конституційного Суду України щодо тлумачення Конституції: теоретичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

київський НАЦІОНАЛЬНИЙ університет ВНУТРІШНИХ СПРАВ

ВОЛВЕНКО ПАВЛО ВІКТОРОВИЧ

УДК 340. 132.6

ДІЯЛЬНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ЩОДО ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність - 12.00.01 - Теорія та історія держави і права

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2006р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент

Шилінгов Володимир Сергійович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри теорії держави та права

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, доцент

Лемак Василь Васильович,

Ужгородський національний університет,

завідуючий кафедрою теорії та історії держави і права

кандидат юридичних наук, доцент

Шмоткін Олексій Вікторович,

Академія служби безпеки України,

завідувач кафедри теорії та історії держави і права

Провідна установа - Інститут держави та права

ім. В.М. Корецького НАН України (м. Київ)

Захист відбудеться 23 червня 2006 року о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.009.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ, за адресою: 03680, м. Київ, Солом'янська площа, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

Автореферат розісланий „17” травня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток України як правової, соціальної і демократичної держави, інтегрованої в європейське та міжнародне співтовариство, неможливий без вирішення комплексу питань, пов'язаних зі створенням ефективного механізму реалізації та захисту Конституції України (КУ).

Політико-правові реформи, що вже проведені та які ще проводяться в Україні, потягнули за собою значні зміни у правовій системі держави. З одного боку, ці зміни демонструють зростання ролі судів у процесі захисту прав та свобод людини і громадянина. З іншого боку, презентується „інтерпретаційна” проблематика застосування Конституції, законодавства, підзаконних нормативних актів, з якою стикаються як судові та інші правозастосовчі органи, так і громадяни в процесі захисту своїх прав і свобод. Ці зміни в правовій системі пов'язані не лише з реформою законодавства, а й стилем і традиціями судової практики Європейського Союзу, вплив яких реалізується через Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод та прецеденти Європейського суду з прав людини (Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” (від 18 березня 2004 року № 1629-ІV) офіційно визнає прецеденти Європейського суду джерелом права України).

Незважаючи на широкі законодавчі реформи, проблема реалізації конституційних прав і свобод залишається актуальною. Соціальні, економічні, політичні та правові дослідження констатують факт масштабних порушень конституційних прав і свобод. У зв'язку із цією правовою ситуацією демонструється актуальність теоретичних досліджень проблеми реалізації Конституції у сфері юридичної практики.

Важливим інститутом у механізмі захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина є Конституційний Суд України (КСУ), який був утворений у 1996 році. Відповідно до Конституції КСУ є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147) тощо. Діяльність КСУ щодо тлумачення виступає ланкою, яка пов'язує Конституцію України та юридичну практику. У соціологічній школі права прийнято розрізняти „букву закону” і „діюче (живе) право”, тобто тексти законів, правова доктрина ніколи не втілюються в чистому вигляді у діюче право. Слід акцентувати на тому, що інститути конституційного судочинства та тлумачення конституції є новітніми для юридичної практики України. Конституція СРСР 1977 року та Конституція УРСР 1978 року (і попередні конституції) не мали прямої дії і тому не містили цих інститутів.

Таким чином, сьогодні вельми актуальним є теоретичне дослідження проблематики реалізації та захисту Конституції з погляду юридичної практики, зокрема закономірностей функціонування останньої, пов'язаних із правоінтерпретаційною діяльністю.

Таким чином, тема дисертаційного дослідження вбачається актуальною і обумовлює його не лише науково-теоретичну, але й практичну значимість. Проблема ефективності впливу актів тлумачення КСУ на юридичну практику має цілісний характер та складну структуру. Тому дисертація є узагальненням двох напрямів вивчення зазначеної проблеми: 1) онтологія повноважень КСУ щодо тлумачення Конституції та законів, 2) проблема тлумачення Конституції в практиці КСУ. Важливості цій дисертаційній роботі надає й те, що в ній розробляється комплекс теоретичних та практичних рекомендацій щодо вдосконалення техніки тлумачення Конституції, визначення конкретних форм і методів підвищення впливу актів тлумачення КСУ на юридичну практику.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки (затвердженої наказом МВС від 30 червня 2002 року № 635), безпосередньо до завдань конституційної та адміністративної реформи в Україні, напрямів наукового забезпечення реалізації Концепції розвитку органів внутрішніх справ у ХХІ столітті, програми Міністерства внутрішніх справ України „Народ і міліція - партнери”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження сучасної практики тлумачення Конституції та законодавства, вивчення впливу актів тлумачення КСУ на правозастосовчу практику, онтології тлумачення, наукова оцінка існуючих підходів до проблеми тлумачення конституцій. Сучасна теорія „офіційного тлумачення” має багато прогалин та внутрішніх теоретичних протиріч, і взагалі, оскільки була розроблена за часів СРСР, вона вступає у протиріччя зі ст. 8 КУ (пряма дія КУ). Також зазначена теорія є неадаптованою по відношенню до сучасної судової системи України. Таким чином, у загальному визначенні мета дисертаційного дослідження полягає у встановленні та вивченні факторів правової дійсності, які порушують мовні та логічні процедури правоінтерпретаційної діяльності КСУ.

Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:

1) розробити методологічний підхід дослідження правоінтерпретаційної діяльності як мовної правової комунікації (правовий дискурс);

2) проаналізувати розвиток і сучасний стан розробленості проблеми діяльності КСУ щодо тлумачення Конституції та законів; провести порівняльно-правовий аналіз теоретичних підходів та інтерпретаційної практики конституційних судів зарубіжних країн, Європейського суду з прав людини з погляду загальних мовно-логічних характеристик інтерпретаційної діяльності;

3) дослідити проблему онтології тлумачення норм Конституції України в контексті загальної теорії тлумачення права;

4) дослідити функції правоінтерпретаційної діяльності КСУ щодо реалізації принципів верховенства Конституції та її прямої дії;

5) дослідити юридичне значення актів тлумачення КСУ для правової системи держави у мовно-комунікативному аспекті;

6) визначити мовно-логічні особливості техніки викладання норм Конституції України як об'єкта тлумачення та провести аналіз теоретичних і практичних проблем діяльності КСУ щодо тлумачення Конституції;

7) провести аналіз проблем застосування способів тлумачення у правоінтерпретаційній практиці КСУ, пов'язаних із залежністю від теорій тлумачення та теорій права;

8) дослідити питання співвідношення тлумачення права та проблеми ефективності юридичної (судової) процедури розгляду справ у спектрі герменевтики;

9) розробити теоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення методики тлумачення Конституції, вдосконалення чинного законодавства та впровадження більш досконалих форм і методів тлумачення Конституції у сферу юридичної практики на основі узагальненого позитивного світового і вітчизняного досвіду.

Об'єктом дослідження є діяльність КСУ щодо тлумачення Конституції та законів України. Як певний вид юридичної діяльності тлумачення Конституції України включає: 1) суб'єкт діяльності (КСУ), 2) результат діяльності - акти тлумачення (рішення та висновки) КСУ, 3) систему раціональних прийомів діяльності, які повинні забезпечити належний результат (прийоми, способи, методи тлумачення норм права), 4) об'єкт діяльності (тлумачення) - правові норми Конституції, законів.

Предметом дисертаційного дослідження є когнітивний та дискурсивний (мовно-комунікативний) аспекти тлумачення права, з позицій яких аналізується діяльність КСУ щодо тлумачення Конституції та законів України. Когнітивний аспект репрезентує якість інтерпретаційної діяльності як пізнавального процесу, спрямованого на з'ясування змісту (смислу) норми права; суб'єктом цієї діяльності виступає суддя (суд) чи інші правозастосовчі органи. Дискурсивний аспект репрезентує сутність інтерпретаційної діяльності: 1) як компоненти мовної правової комунікації; 2) як пізнавального процесу, який будується за принципами внутрішнього дискурсу. У сучасній юридичній науці домінує „когнітивний” підхід у дослідженні проблеми тлумачення права, що значною мірою обмежує можливості аналізу проблеми.

Методологію дослідження складали загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи. Науковий пошук базувався на принципах об'єктивності, плюралізму, конкретності, істинності. У процесі дослідження дисертант спирався на теорію дискурсу, комунікативну теорію, філософію герменевтики та феноменології, а також на категорії та закони діалектики.

Із загальнонаукових методів застосовувалися формально-логічний (категоріальний апарат та закони логіки, формальні правила класифікації, формулювання й аналізу визначень юридичних понять, правила та прийоми формальної логіки тощо), мовно-дискурсивний, системний підхід, системний аналіз (структурний, функціональний, генетичний), історичний, соціологічний та інші методи. Із спеціальних методів використовувалися порівняльно-правовий та формально-догматичний методи.

Історичний метод, зокрема, використовувався для дослідження процесу становлення, розвитку та функціонування інституту конституційної юрисдикції та техніки тлумачення. Відповідно до соціологічного методу правоінтерпретаційна діяльність КСУ досліджувалася на фундаментальному рівні як елемент у структурі мовної правової комунікації суспільства. Формально-логічний метод використовувався у зв'язку із мовно-дискурсивним та герменевтичним методами для дослідження проблем інтерпретації юридичних понять Конституції. Методи системного аналізу використовувалися для вивчення структури правоінтерпретаційної діяльності та її функцій у правовій системі.

Компаративний метод використовувався для дослідження теоретичних та практичних проблем правоінтерпретаційної діяльності КСУ у порівнянні з теоріями та практикою тлумачення конституції у країнах із розвинутими традиціями демократії та правової державності, які мають широкий історичний досвід конституційної юрисдикції. Формально-догматичний метод використовувався для аналізу понять „офіційне тлумачення”, „обов'язковість висновків і рішень КСУ” та проблем тлумачення норм конституцій.

У дисертаційному дослідженні було використано підхід В.В. Копєйчикова, відповідно до якого проблема тлумачення конституції досліджується, по-перше, як „діяльність” і, по-друге, як елемент „механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина”.

Нормативну базу дисертації склали Конституція України, Закон України „Про Конституційний Суд України”, судова практика, перш за все рішення та висновки Конституційного Суду України, Постанови Пленуму Верховного Суду України, рішення Європейського суду з прав людини, рішення конституційних судів зарубіжних країн та інші джерела - у межах завдань та предмета дослідження.

Теоретичною основою дослідження стали роботи вітчизняних та зарубіжних правознавців.

На теоретичному рівні питання, що стосуються діяльності конституційних судів, загальної теорії тлумачення права та проблеми тлумачення конституції, розглядалися у працях М. Гредескула, А. Піголкіна, С. Алексєєва, С. Ткачової, Б. Спасова, Ю. Тодики, О. Черданцева, М. Вопленка, М. Буроменського, М. Луспеника, М. Баглая, М. Козюбри, П. Рабіновича, О. Скакун, В. Шаповала, В. Тація, В. Тихого, А. Селіванова, В. Скоморохи, В. Смородинського, В. Титова, Ю. Власова, С. Федика, Е. Абдрасулова, Д. Михайловича та ін. Також враховано дослідження юридичної логіки правозастосовчої діяльності В. Титова, дослідження юридичного позитивізму Р. Тарановського, М. Фарахата, в яких приділяється значна увага аналізу теоретичних підходів позитивізму до практичних проблем правозастосування.

У зарубіжному правознавстві загальнотеоретичні аспекти теорії тлумачення досліджувалися в межах багатьох концепцій, серед яких найбільшу увагу проблемам теорії інтерпретації приділено в юридичному позитивізмі (Дж. Остін, Г. Кьользен, Г. Харт, Дж. Вільямс та ін.), у напрямах соціологічної школи правознавства (Р. Паунд, Р. Іхерінг, О. Холмс, К. Люелін, Дж. Франк та ін.).

Щодо проблеми статусу актів тлумачення конституційних судів автор спирався на розробки Є. Абдрасулова, М. Баглая, І. Богдановської, В. Вітушкіна, В. Гайворонського, М. Граната, Б. Ебзєєва, М. Козюбри, О. Мироненка, Д. Михайловича, Ж. Овсепяна, А. Селиванова, О. Скакун, В. Скоморохи, В. Смородинського, Ю. Тодики, В. Шаповала, В. Кошелєвої, В. Кряжнова, В. Лазарева, І. Ледях, Л. Морозової, Г. Муромцева, М. Нуделя, О. Черданцева, Г. Христової та ін.

В основу дослідження проблематики правових норм як об'єкта тлумачення покладено праці С. Алексєєва, М. Гредескула, Є. Спекторського, П. Михайлова, В. Бабаєва, В. Баранова, О. Берга, М. Гультая, І. Дражиної, Є. Пономаренка, А. Зайця, Д. Керімова, А. Козловського, В. Колошина, В. Копєйчикова, В. Крилова, Ю. Кудрявцева, А. Лісюткіна, В. Малахіва, А. Піголкіна, А. Селіванова, В. Сирих, М. Томашевського, В. Титова, Ю. Тодики, О. Черданцева, Г. Чернобєля, С. Шевчука та ін.

У дослідженні проблеми юридичної процедури використовувалися праці Є. Акопова, М. Бабаєва, Т. Баришпольської, Г. Батурова, О. Васильєва, О. Вершиніна, В. Горшеньова, В. Гоймана, О. Гетьмана, Г. Гук, П. Єлісейкіна, Є. Єндовицької, І. Зайцева, О. Іванова, В. Ісакова, Г. Касумова, О. Кіма, В. Колосова, В. Кудрявцева, В. Нікітського, І. Самощенка, В. Глазиріна, В. Лазарєва, О. Лейста, С. Лисенкова, О. Мазалова, М. Матузова, О. Мельникова, Т. Моршакова, І. Петрухіна, Е. Мудар'яна, Г. Нікерова, В. Нікітинського, Г. Петрова, І. Петрухіна, О. Піголкіна, В. Протасова, І. Самощенка, Л. Самофалова, А. Тамаша, Я. Фархатдінова, Б. Філімонова та ін. У сучасному правознавці ці проблеми досліджувалися у працях таких науковців, як І. Алексєєнко, В. Баландін, О. Бандура, С. Бошно, К. Волинка, І. Галаган, А. Колодій, С. Халюк, Є. Лук'янова, М. Оніщенко, Н. Осипова, М. Рісний, В. Суслов та ін.

Разом із тим у наукових працях не знайшли комплексного теоретичного дослідження проблеми: онтології тлумачення норм права; статусу актів тлумачення КСУ в правовій системі України; взаємозв'язків методів тлумачення з концепціями тлумачення, теоріями права тощо. Визначені проблеми не досліджувалися на системному рівні в спектрі таких сучасних методів, як: дискурс-аналіз, комунікативна теорія, герменевтика, феноменологія.

Наукова новизна дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим в Україні монографічним дослідженням проблеми онтології тлумачення права та дискурсивного аспекту діяльності КСУ щодо тлумачення Конституції та законів, що предметно відноситься до загальної теорії тлумачення. Зокрема, наукова новизна дослідження характеризується такими методологічними та теоретичними висновками та положеннями:

1) розробляється методологічний підхід, відповідно до якого правова система досліджується на базисному рівні як мовна правова комунікація (правовий дискурс) демократичної правової держави, у структурі якої правоінтерпретаційна діяльність виконує мовно-логічні (комунікативні) функції;

2) розробляється методологічний підхід, відповідно до якого конвенційна природа мови визначається відправною ознакою, яка обумовлює відповідні комунікативні (дискурсивні) якості, притаманні тлумаченню права (юридичних текстів);

3) обґрунтовується, що онтологія повноважень КСУ щодо тлумачення Конституції України визначається функціями правоінтерпретаційної діяльності у структурі механізму правового регулювання як мовної правової комунікації, а саме: висновки та рішення КСУ є публічною мовною формою юридичної аргументації, тобто є демонстрацією „смислу” норми права, який реально застосовується для вирішення справи;

4) доводиться, що мовно-комунікативна функція актів тлумачення КСУ полягає в тому, що: а) вони дають можливість раціонально розуміти юридичне обґрунтування рішення; б) вони дають можливість оскаржити рішення щодо обґрунтованості чи правильності тлумачення закону з позиції відповідності Конституції; в) вони є репрезентацією застосування норм Конституції до конкретних життєвих обставин, до конкретних фізичних та юридичних осіб; г) вони є засобом упровадження принципу однаковості розуміння положень Конституції під час розгляду судами конкретних справ, що є основою конституційного принципу рівності;

5) доводиться, що фактична дія Конституції як Основного Закону держави пов'язана з принципом прямої дії (ст. 8 КУ), у свою чергу, правоінтерпретаційна діяльність КСУ (яка є засобом мовно-комунікативних функцій актів тлумачення) забезпечує реалізацію принципу прямої дії Конституції;

6) доводиться, що: а) акти тлумачення (висновки та рішення) КСУ, щодо юридичного аналізу, мають ознаки прецеденту, але й мають певні відмінності у порівнянні з поняттям прецеденту в англо-американській правовій системі; б) у порівняльно-правовому аспекті визнання в правовій системі України „прецедентного права”, створеного діяльністю КСУ, не повинно розглядатись як факт, не сумісний з правовою системою романо-германського типу; в) у контексті теорії розподілу влади акти тлумачення КСУ виконують функцію „стримувань і противаг”, оскільки захищають мовну правову комунікацію (дискурс) від надмірного втручання політичного дискурсу, в якому домінує неюридична аргументація; г) відповідно до теорії дискурсу, комунікативної теорії та герменевтики інтерпретаційні акти КСУ виконують мовно-комунікативну функцію реалізації металогічних правил судової практики (однаковість, послідовність, визначеність, передбачуваність, рівність перед законом, відповідність відправним принципам права);

7) доводиться, що норми Конституції мають свої специфічні ознаки, які характеризують особливості юридичної техніки текстуальної (мовно-логічної) форми їх викладення (абстрактність, фрагментарність, негативне визначення, бланкетність юридичних понять тощо), які об'єктивно обумовлюються вимогами мовно-логічної техніки формулювання загальних правил; для належної інтерпретації норм Конституції є важливою класифікація понять відповідно до формальної логіки на „абстрактні” та „загальні”, кожен із зазначених видів потребує відповідної методологічної стратегії інтерпретативного розгортання поняття;

8) обґрунтовується, що базовим елементом застосування способів, прийомів тощо тлумачення Конституції виступає правовий та політичний контекст; результат тлумачення норм Конституції залежить від таких компонентів: а) політичних цілей та цінностей, б) правових теорій, в) концепцій тлумачення, у контексті яких застосовуються способи тлумачення;

9) обґрунтовується, що можливість (та ефективність) реалізації права на судовий захист порушених прав і свобод пов'язана не лише з наявністю законодавчих норм, але й з певним (належним) стилем та традиціями юридичної практики, основним компонентом якої є „юридична мова та логіка” інтерпретаційної діяльності.

Пропонуються такі напрями удосконалення механізму реалізації Конституції України з позиції теорії тлумачення:

1) удосконалення вітчизняної практики тлумачення права щодо несуперечності та відповідності таким фундаментальним теоріям, як теорії: мовної комунікації, демократії, правової держави, основних прав і свобод людини та громадянина;

2) визнання необхідності поточної офіційної публікації всіх рішень та у повному обсязі КСУ, ВСУ, вищих спеціалізованих судів, апеляційних судів для належного функціонування правової системи України;

3) урахування в концепції розбудови демократичної, правової та соціальної держави України не лише реформи законодавства відповідно до „європейських стандартів”, але й реформи стилю юридичної практики, методики інтерпретації відповідно до європейських традицій техніки застосування (тлумачення) права, в яких можна виділити імпліцитний принцип мовної правової комунікації - „дискурсивність” („дискурсивна демократизація” держави як упровадження принципу „консенсусної демократії”).

Практичне значення одержаних результатів. Виконана робота має таку практичну значущість: 1) у науково-дослідній сфері - положення, які містяться в дисертаційному дослідженні, можуть стати основою для подальшої розробки теорії розподілу влади, теорії законодавчої техніки, загальної теорії тлумачення права та теорії тлумачення конституції; 2) у правотворчості - висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані як доповнення до методики розробки нормативних актів, а також для розробки напрямків удосконалення процесуального законодавства; 3) у правозастосовчій діяльності - висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані як методика, спрямована на вдосконалення техніки тлумачення права у сфері юридичної практики; 4) у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані під час підготовки підручників, навчальних посібників, навчальних програм, рекомендацій з курсу „Теорія держави і права”, „Конституційне право”, „Конституційні права та свободи людини і громадянина”; 5) у виховній сфері - положення дисертаційного дослідження можуть сприяти підвищенню рівня правової культури населення і державних службовців, посадових та службових осіб державного апарату, ОВС.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України. Вони були використані в навчальному процесі Донецького юридичного інституту під час викладання курсів „Теорія держави та права”, „Актуальні проблеми теорії держави та права”.

Основні результати дисертаційної роботи були оприлюднені автором на міжнародних та інших науково-практичних конференціях, а саме: міжвузівській науково-практичній конференції „Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності” (24-25 вересня 1999 р. м. Дніпропетровськ: Дніпропетровський юридичний інститут МВС України); міжнародній науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (6-7 липня 2004 р. м. Запоріжжя: Юридичний факультет Запорізького державного університету).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових статей у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які поєднують шість підрозділів, висновків, списку джерел. Повний обсяг рукопису - 218 сторінок. Список використаної літератури та нормативних актів займає 45 сторінок і містить 351 найменування (джерело).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, демонструється зв'язок із науковими програмами, визначається мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні, теоретичні та емпіричні основи дослідження, обґрунтовується новизна положень, що виносяться на захист, характеризується теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

Розділ перший „Джерельна та методологічна основа дослідження діяльності Конституційного Суду України щодо тлумачення Конституції” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 „Джерельна база дослідження проблематики діяльності Конституційного Суду України щодо тлумачення Конституції” окреслюються сучасні напрями загальнотеоретичних досліджень проблеми тлумачення Конституції в практиці Конституційного Суду України. Аналізується та узагальнюється стан розробленості цієї проблематики, визначаються напрями, які потребують подальшого дослідження у правознавстві.

У підрозділі 1.2 „Методи та методологія дисертаційного дослідження” презентується та обґрунтовується вибір загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У дослідженні обґрунтовується необхідність доповнення традиційних методів правових досліджень сучасними методологічними та теоретичними розробками в таких галузях, як мовознавство, теорія дискурсу та сучасними філософськими напрямами: комунікативною теорією, герменевтикою, феноменологією.

Вагоме методологічне значення для досягнення мети дослідження мають фундаментальні праці вчених у таких галузях, як теорія дискурсу (М. Макаров, Є. Шейгал, О. Йокояма, Ю. Рождественський), комунікативна теорія (А. Єрмоленко, К.-О. Апель, Г. Маркузе, Ю. Хабермас), герменевтика (Г. Гадамер, Ж. Деріда, П. Рікьор), феноменологія (Е. Гуссерль, Л. Вітгенштейн, М. Гайдегер), мовознавство (О. Потебня, В. фон Гумбольдт, Ф. де Сосюр, Е. Сепір, Б. Уорф, Ж. Деріда, О. Пєшковський, А. Реформатський, Ю. Лотман). Визначені концепції мають спільні ідейні та генетичні зв'язки розвитку європейської та американської наук, які охоплюються ідеєю герменевтики і загальною парадигмою феноменології. Остання визначається як дискурсивна (лінгвістична) онтологія.

Щодо методології дослідження принциповим є визначення центральних категорій вказаних концепцій, які застосовуються як головні інструменти наукового аналізу та узагальнення: „дискурс”, „належна комунікація”.

У дисертаційному дослідженні використовується поняття „дискурс” та підходи теорії дискурсу до цього поняття, які пропонуються в останніх фундаментальних монографіях М. Макарова, Є. Шейгал та О. Йокоями. Вони пропонують такі варіанти визначення у вигляді схематичної формули: 1) дискурс = мова + текст; 2) дискурс = текст + інтерактивність + ситуативний контекст + культурний контекст; 3) дискурс = підмова + текст + контекст.

Розбіжності між цими визначеннями пов'язані з метанауковими традиціями європейської, американської та російської шкіл дискурс-аналізу, та загалом, на думку М. Макарова, сучасна теорія та практика дискурс-аналізу стверджують відкритий характер парадигми цих шкіл. У межах нашого дослідження використовується більшою мірою третій варіант визначення дискурсу, запропонований Є. Шейгал, оскільки він був вироблений для аналізу політичного дискурсу і тому є найбільш методологічно адаптованим для аналізу юридичного дискурсу. У теорії дискурсу проводиться класифікація видів соціальних дискурсів за ознакою сфери та мети комунікації. Є. Шейгал формулює таке цілераціональне поняття: „Метою юридичного дискурсу є визначення правових норм та регулювання правовідносин між громадянами чи між громадянами та державою”.

У дисертації використовуються поняття „належна комунікація” Ю. Хабермаса, вироблене в межах традицій Франкфуртської школи правових досліджень, та дослідження комунікативної теорії А. Єрмоленка. Ю. Хабермас дає таке визначення „належної комунікації”: відповідно до розбіжностей між істинною та помилковою згодою, у якій комунікація не спотворюється не лише зовнішнім випадковим впливом, але й примусом, який створюється самою структурою комунікації. У межах комунікативної теорії „належна комунікація” визначається як „аргументативний діалог” (дискурс). А.М. Єрмоленко узагальнює такі умови „належної комунікації”:

1. Кожен суб'єкт, спроможний до мови та діяльності, може брати участь у дискурсі.

2. а) кожен має можливість указувати на проблематичність будь-якого твердження; б) кожен має можливість виступати в дискурсі з будь-яким твердженням; в) кожен може виражати свої погляди, бажання, потреби.

3. Ніхто з учасників дискурсу не повинен зазнавати перешкод (внутрішніх та зовнішніх) у вигляді примусу, який походить з відносин панування, щоб використати свої, визначені у першому та другому пунктах, права.

Розділ другий „Юридична та соціальна природа повноважень КСУ щодо тлумачення Конституції” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1 „Онтологія тлумачення норм права: теоретичний та практичний аспекти” присвячений аналізу тлумачення правової норми як інтеракції, в якій логічно виділяються два аспекти: 1) когнітивний; 2) мовно-комунікативний. У межах підрозділу теоретично узагальнюються підходи, вироблені у правознавстві, до онтології тлумачення правової норми. Автор пропонує розвинути та доповнити нормативно-правовий та гносеологічний підходи, які домінують у правознавстві, соціологічним підходом, який ґрунтується на теорії дискурсу, комунікативній теорії, герменевтиці та феноменології. На підставі логіко-семантичного аналізу поняття тлумачення норми права уточнюється мета тлумачення, яка повинна розумітися як з'ясування суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів правовідносин, тобто логічно виходячи зі структури правовідносин та поняття норми права.

Обґрунтовується пропозиція розуміти онтологію тлумачення правових норм та окремо повноважень КСУ щодо тлумачення Конституції, виходячи з онтології мови та мислення. Доводиться, що правоінтерпретаційна діяльність як інтеракція повинна розглядатися як внутрішній акт мислення, зорієнтований на мовну комунікацію. Із зазначених позицій об'єктивний характер природи повноважень КСУ зумовлюється онтологічною необхідністю тлумачення права, які, у свою чергу, походять із мовно-логічної природи норм права та мовно-логічної природи правового регулювання. Мовно-логічні властивості норм права є похідними від онтології мови, яка має конвенціальну природу, тобто слова, словосполучення, речення не мають об'єктивного смислу, смисл надається лише актом тлумачення, існує залежність між смислом слова та текстом, текстом та контекстом тощо. Інтеракція тлумачення норм права об'єктивує в правовому дискурсі реальний смисл норм, що фактично застосовується. Цей „смисл” є дискурсивним питанням і, таким чином, є важливою метамовною компонентою належної (ідеальної) правової комунікації.

У дослідженні формальних ознак актів тлумачення КСУ доводиться важливість їх публічної та розгорнутої мовної форми юридичної аргументації, які, з позиції теорії дискурсу та комунікативної теорії, повинні розглядатись як публічна демонстрація обґрунтування. За умов відсутності такої розгорнутої форми стає фіктивною реалізація положень Конституції під час розв'язання конкретних справ. Тому акти тлумачення КСУ є головним зв'язуючим елементом у структурі судового механізму захисту прав. Бланкетний (прихований) характер мотивувальної частини судових рішень є порушенням правил належного аргументативного дискурсу.

На підставі теорії дискурсу та комунікативної теорії показується мовно-комунікативна функція актів тлумачення, які характеризуються розгорнутою письмовою формою юридичної аргументації, яка: а) дає можливість раціонально розуміти юридичне обґрунтування рішення; б) дає можливість оскаржити рішення під кутом зору обґрунтованості та правильності тлумачення закону відповідно до Конституції; в) є репрезентацією застосування норм Конституції до конкретних життєвих обставин, до конкретних фізичних та юридичних осіб; г) є засобом упровадження принципу однаковості розуміння положень Конституції під час розглядання судами конкретних справ, тобто є основою конституційного принципу рівності (ст. 24 КУ).

Обґрунтовується також, що правоінтерпретаційна діяльність КСУ виконує функції у механізмі стримувань і противаг у відносинах між гілками державної влади: є засобом юридично-дискурсивного захисту позитивного права, сфери реалізації права (включаючи правозастосування) від утручання деструктивних елементів парламентського політичного дискурсу.

У підрозділі 2.2 „Тлумачення Конституції КСУ як засіб реалізації принципів верховенства Конституції та її прямої дії у сфері юридичної практики” аналізуються мовно-комунікативні функції правоінтерпретаційної діяльності КСУ щодо реалізації принципів прямої дії Конституції та верховенства Конституції у сфері юридичної практики.

Доводиться, що положення ч. 2 та ч. 3 ст. 8 КУ в цілому утворюють єдину норму-принцип. Принцип прямої дії Конституції та принцип визнання права громадян звертатися до суду безпосередньо на підставі Конституції є онтологічними ознаками Конституції як Основного Закону з вищою юридичною силою, за відсутності яких Конституція втрачає загальні якості закону (права). З позицій мовознавства поняття закону та його пряма дія є перформативом.

Акти тлумачення (висновки та рішення) КСУ є, мабуть, єдиним юридичним засобом, що реально наповнює законодавство принципами та регулятивними ідеями Конституції, тобто забезпечує реалізацію принципу прямої дії Конституції. Реальна та ефективна пряма дія Конституції забезпечується: а) наявністю у правовій системі держави належних інформативних засобів, які накопичують та систематизують інтерпретаційну практику застосування норм КУ; б) адекватною методикою викладання підручників з галузевого законодавства, які повинні включати практику КСУ (Верховного Суду України та Європейського Суду).

У підрозділі 2.3 „Юридичне значення актів тлумачення (рішень та висновків) КСУ” аналізуються мовно-комунікативні функції актів тлумачення КСУ з точки зору нормативно-правового підходу, типології правових систем та теорії розподілу влади. Показується, що сучасна юридична наука та юридична практика України презентують релевантне ставлення до актів тлумачення КСУ. Таке невизначене ставлення створює деструктивні умови щодо реалізації принципу верховенства Конституції та захисту конституційних прав і свобод. На підставі металогічного підходу та методу деконструкції (Ж.Дерріда) доводиться, що акти тлумачення КСУ не можуть бути класифіковані засобом контрадикторних („А” - „не-А”) понять „правотворчий акт” та „правозастосовчий акт”, тобто вони не вписуються в таку традиційну логічну схему.

На підставі порівняльно-правового дослідження доводиться, що судовий прецедент та судова практика властиві як визнане джерело права не лише правовим системам загального права, але й континентальним правовим системам держав ЄС. Негативне ставлення до відповідних джерел права в Україні та інших постсоціалістичних державах пов'язане із традиціями тоталітарної державності та відповідними традиціями стилю юридичної практики. Таким чином, визнання актів тлумачення КСУ джерелом права не суперечить концепції розподілу влад. Інтерпретаційні акти КСУ виконують функцію „стримувань і противаг” у механізмі правового регулювання та механізмі реалізації права, оскільки захищають правову мовну комунікацію (дискурс) від надмірного втручання політичного дискурсу.

Мета інтеграції України до ЄС вимагає не лише реформувати законодавство, але й зблизити правову систему України з правопорядком ЄС на рівні традицій та стилю юридичної практики (значна частина претензій ЄС до України стосується саме сфери політичної, управлінської та правозастосовчої практики).

Відповідно до теорії дискурсу, комунікативної теорії та герменевтики поняття прецеденту узагальнює характеристики стилю юридичної практики правової системи та визначає метаправила судової практики: однаковість, послідовність, визначеність, передбачуваність, рівність перед законом, відповідність відправним принципам права. Акти тлумачення КСУ (як і судовий прецедент) як джерело права виконує мовно-комунікативну функцію реалізації цих метапринципів. Визначені принципи є метамовними принципами належного дискурсу (ідеальної мовної комунікації) і тому є універсальними для будь-якого типу правової системи.

Третій розділ „Тлумачення Конституції КСУ: сучасні проблеми теорії та практики” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 „Норми Конституції як об'єкт тлумачення” досліджуються мовно-логічні характеристики норм Конституції з позицій теорії інтерпретації права. Доводиться, що специфіка мовно-логічної форми норм Конституції зумовлюється специфічною юридичною природою, їх місцем у системі Конституції та системі законодавства. Згідно з теорією референції та логіки правові поняття Конституції не можуть бути однозначно класифікованими ані як загальні, ані як абстрактні. За своїми характеристиками вони більшою мірою відповідають конструкції абстрактного поняття, яке не виконує функцію класифікації явищ, тобто воно не може бути розділене за обсягом і тому зустрічає труднощі щодо застосування наукової емпіричної інтерпретації. Принципові проблеми інтерпретації також зумовлюються недосконалим науковим розумінням поняття конституційних прав і свобод та їх логічної системи.

Гносеологічні труднощі інтерпретації понять КУ виникають у реалізації формально-логічної стратегії інтерпретації і детермінуються соціопсихологічними факторами на гносеологічному рівні свідомості, в якій „мова” (логоцентрична парадигма) домінує над „мовленням” (мовно-комунікативна парадигма). Логоцентричній парадигмі властиве імпліцитне прагнення „формалізації”. За відсутності належної внутрішньої форми закону та визначених наукою і практикою його логічних зв'язків інтерпретатор стикається з проблемами реалізації логічних процедур аналізу „змісту” правового поняття. Вирішення гносеологічних проблем методології тлумачення пов'язане з додатковим застосуванням мовно-комунікативної стратегії інтерпретації - методу (контекстуального) дискурс-аналізу.

У підрозділі 3.2 „Методи тлумачення Конституції в асапекті герменевтики” досліджується проблема логічних зв'язків між методами тлумачення та правовими теоріями.

Доводиться, що центральним питанням теорій тлумачення права є проблема обґрунтування та вибору принципів тлумачення правової норми, зокрема йдеться про такі принципи: 1) принцип прямого (буквального / plain meanin method) тлумачення; 2) метод з'ясування дійсних намірів законодавця („батьків-засновників”); 3) принцип вільного (loose interpretation) тлумачення права. Використання в правовій системі того чи іншого принципу тлумачення права не пов'язане з видом правової системи (англосаксонської чи романо-германської), а детермінується правовими доктринами, які фактично (а не декларативно) визнаються (імпліцитно домінують) юридичною практикою.

У структурі концепцій тлумачення можна виділити такі головні теоретичні компоненти: а) гносеологічний аспект: розбіжності щодо формально-логічної („механічної”) та дискурсивної стратегії інтерпретації; б) праксеологічний аспект: проблема взаємовідносин між законодавчою та судовою гілками влади, яка включає проблему розуміння понять „правотворчість” та „правозастосування”. „Статична” та „об'єктивна” концепції тлумачення характеризуються імпліцитним домінуванням формально-логічної стратегії інтерпретації (логоцентризм). У „динамічній” та „статичній” концепціях тлумачення імпліцитно домінує дискурсивна (мовно-комунікативна) стратегія інтерпретації норм права. „Динамічна” і „суб'єктивна” концепції тлумачення є гносеологічно сумісними із соціологічною школою та теорією природного права, для яких також властиве домінування мовно-комунікативної стратегії інтерпретації норм права. Соціологічна школа та теорія природного права формують специфічні терміни, які використовуються для аргументації та побудови смислового синтаксису інтерпретаційних суджень. Ці терміни не є жорсткими, формалізованими, однозначно визначеними поняттями права, вони є релевантними, метафоричними, „оціночними категоріями”, відкритими для інтерпретації. З позицій металогіки та теорії дискурсу саме таке розуміння та використання правового поняття відповідає нормам дискурсивної логіки та належного дискурсу.

У площині методології правоінтерпретаційної діяльності позитивістська концепція права повинна доповнюватися концепцією природного права. Цей „принцип додатковості” зумовлюється практичними та теоретичними проблемами розв'язання юридичних справ у тих випадках, коли вони не можуть бути вирішеними судом достатньо обґрунтовано й об'єктивно лише засобом реалізації формально-логічної стратегії інтерпретації норм права, у межах якої арсенал пізнавальних інструментів містить лише готові, сталі, формалізовані схеми аналізу понять та готові стандарти мовно-юридичної класифікації життєвих фактів.

У підрозділі 3.3 „Тлумачення права та проблема ефективності юридичної (судової) процедури розгляду справ з позиції герменевтики” досліджується місце правоінтерпретаційної діяльності (як інтеракції) у структурі юридичної процедури, яка репрезентується як мовний правовий дискурс.

Під кутом зору герменевтики зміст юридичної процедури складає аргументативний дискурс з питань суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що належать сторонам процедури. Окрім встановлення юридичних фактів, важливим компонентом юридичної процедури є інтерпретація юридичних фактів та норм права. Можливість реалізації права на захист порушених прав і свобод пов'язана не лише з наявністю належних законодавчих норм, які регламентують юридичну процедуру. Така можливість зумовлена певним стилем та традиціями юридичної практики, основним компонентом якої є юридична мова та логіка інтерпретаційної діяльності, що використовуються у процесі застосування права, тобто які мовно-логічні аргументи сприймаються судом як належні, значущі правові аргументи.

Юридична мова та логіка сучасної української юридичної практики мають суттєві деструктивні компоненти, які ускладнюють можливості правового захисту конституційних прав і свобод. Головною загальною проблемою є, на думку автора, домінування недискурсивого розуміння „смислу” правових понять, понять - як жорстких, попередньо та однозначно встановлених формалізованих конструктів і відповідного домінування логоцентричної стратегії інтерпретації. Зазначене створює труднощі застосування емпіричної інтерпретації понять і формує неадекватні (внутрішні) умови реалізації належного правового дискурсу в юридичній процедурі.

Належними (конструктивними) характеристиками юридичної мови та логіки можна вважати ознаки, притаманні мові та логіці юридичної практики країн ЄС, практиці Європейського суду, які відповідають дискурсивній логіці мовної правової комунікації. Ці характеристики мови та логіки є невід'ємними компонентами дискурсивної стратегії інтерпретації норм позитивного права. Серед цих ознак найважливішими є такі: а) дискурсивне розуміння „змісту” („смислу”) правової норми; б) дискурсивна постановка питання про „наявність права” особи - подавача скарги; в) особливості юридичної аргументації, яка характеризується розвинутою дискурсивною юридичною логікою, її інтерпретаційною формою, „вільною” юридичною мовою; г) свобода судів щодо вибору правил та доктрин тлумачення права; д) імпліцитне теоретичне підґрунтя юридичної логіки, в якому можна виділити теорію природного права, соціологічну школу права, сучасну герменевтику тощо.

суд онтологія тлумачення конституція

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано новий мовно-комунікативний підхід у теорії тлумачення Конституції та законодавства на підставі теоретичних та практичних проблем інтерпретаційної практики Конституційного Суду України.

З висновків, зроблених у дисертації, найбільш загальними та важливими є такі:

1) розроблено методологічний підхід, відповідно до якого правова система досліджується на базисному рівні як мовна правова комунікація (правовий дискурс) демократичної правової держави, у структурі якої правоінтерпретаційна діяльність виконує мовно-логічні (комунікативні) функції;

2) розроблено методологічний підхід, відповідно до якого конвенційна природа мови визначається відправною ознакою, яка обумовлює відповідні комунікативні (дискурсивні) якості, притаманні тлумаченню права (юридичних текстів);

3) обґрунтовано, що онтологія повноважень КСУ щодо тлумачення Конституції визначається функціями правоінтерпретаційної діяльності у структурі механізму правового регулювання як мовної правової комунікації, а саме: висновки та рішення КСУ є публічною мовною формою юридичної аргументації, тобто є демонстрацією „смислу” норми права, який реально застосовується для вирішення справи;

4) доведено, що мовно-комунікативна функція актів тлумачення КСУ полягає в тому, що вони: а) дають можливість раціонально розуміти юридичне обґрунтування рішення; б) дають можливість оскаржити рішення щодо обґрунтованості чи правильності тлумачення закону відповідно до Конституції; в) є репрезентацією застосування норм Конституції до конкретних життєвих обставин, до конкретних фізичних та юридичних осіб; г) є засобом упровадження принципу однаковості розуміння положень КУ під час розгляду судами конкретних справ, що є основою конституційного принципу рівності;

5) доведено, що фактична дія Конституції як Основного Закону держави пов'язана із принципом прямої дії (ст. 8 КУ), у свою чергу, правоінтерпретаційна діяльність КСУ (яка є засобом мовно-комунікативних функцій актів тлумачення) забезпечує реалізацію принципу прямої дії Конституції;

6) доведено, що: а) акти тлумачення (висновки та рішення) КСУ, щодо юридичного аналізу, мають ознаки прецеденту, але й мають певні відмінності у порівнянні з поняттям прецеденту в англо-американській правовій системі; б) у порівняльно-правовому аспекті визнання в правовій системі України „прецедентного права”, створеного діяльністю КСУ, не повинно розглядатись як факт, не сумісний з правовою системою романо-германського типу; в) у контексті теорії розподілу влади акти тлумачення КСУ виконують функцію „стримувань і противаг”, оскільки захищають мовну правову комунікацію (дискурс) від надмірного втручання політичного дискурсу, в якому домінує неюридична аргументація; г) відповідно до теорії дискурсу, комунікативної теорії та герменевтики інтерпретаційні акти КСУ виконують мовно-комунікативну функцію реалізації металогічних правил судової практики (однаковість, послідовність, визначеність, передбачуваність, рівність перед законом, відповідність відправним принципам права);

7) доведено, що норми Конституції мають свої специфічні ознаки, які характеризують особливості юридичної техніки текстуальної (мовно-логічної) форми їх викладення (абстрактність, фрагментарність, негативне визначення, бланкетність юридичних понять тощо), які об'єктивно обумовлюються вимогами мовно-логічної техніки формулювання загальних правил; для належної інтерпретації норм Конституції важливою є класифікація понять згідно із формальною логікою на „абстрактні” та „загальні”, кожен із зазначених видів потребує відповідної методологічної стратегії інтерпретативного розгортання поняття;

8) обґрунтовано, що базовим елементом застосування способів, прийомів тощо тлумачення Конституції виступає правовий та політичний контекст; результат тлумачення норм Конституції залежить від таких компонентів: а) політичних цілей та цінностей, б) правових теорій, в) концепцій тлумачення, у контексті яких застосовуються способи тлумачення;

9) обґрунтовано, що можливість (та ефективність) реалізації права на судовий захист порушених прав і свобод пов'язана не лише з наявністю законодавчих норм, але й з певним (належним) стилем та традиціями юридичної практики, основним компонентом якої є „юридична мова та логіка” інтерпретаційної діяльності.

Запропоновано такі напрями вдосконалення механізму реалізації Конституції згідно із теорією тлумачення:

1) удосконалення вітчизняної теорії тлумачення права щодо несуперечності та відповідності таким фундаментальним теоріям, як теорії мовної комунікації, демократії, правової держави, основних прав і свобод людини та громадянина;

2) визнання необхідності поточної офіційної публікації всіх рішень та у повному обсязі КСУ, ВСУ, вищих спеціалізованих судів, апеляційних судів для належного функціонування правової системи України;

3) урахування в концепції розбудови демократичної, правової та соціальної держави України не лише реформи законодавства відповідно до „європейських стандартів”, але й реформи стилю юридичної практики, методики інтерпретації відповідно до європейських традицій техніки застосування (тлумачення) права, в яких можна виділити імпліцитний принцип мовної правової комунікації - „дискурсивність” („дискурсивна демократизація” держави як упровадження принципу „консенсусної демократії”).

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Волвенко П.В. Феноменологічний аналіз прав та свобод людини і громадянина // Сучасні проблеми захисту прав людини і громадянина в умовах розбудови правової держави України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ, 2000. - С. 26-32.

2. Волвенко П.В. Пряма дія Конституції України як фундаментальна гарантія прав та свобод людини і громадянина: теоретичний та практичний аспект // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки: За матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції „Запорізькі правові читання”. 30.06-02.07.2004. - Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2004. - С. 66-70.

3. Волвенко П.В. Статус актів тлумачення (рішень і висновків) Конституційного Суду України з погляду типології правових систем // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 11. - С. 68-73.

4. Волвенко П.В. Акти тлумачення (рішення і висновки) Конституційного Суду України в механізмі правового регулювання з погляду теорії розподілу влади // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 12. - С. 136-139.

5. Волвенко П.В. Співвідношення „тлумачення права”, „юридичної логіки” та „юридичної процедури”: методологічний аспект // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. - 2005. - Вип. 3. С. 18-26.

6. Волвенко П.В. Юридична логіка в структурі юридичної процедури з погляду феноменології: порівняльний аспект // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. - Донецьк: ДЮІ МВС при ДонНУ, 2005. - № 3. - С. 85-94.

7. Волвенко П.В. „Мета” інтерпретації в структурі поняття „тлумачення права” // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Юридична академія МВС, 2005. - № 3 (22). - С. 85-93.

8. Волвенко П.В. Мова, мовлення, мислення: феноменологічний аналіз метакатегорій // Наука. Релігія. Суспільство. - 2005. - № 12. - С. 19-27.

АНОТАЦІЯ

Волвенко П.В. Діяльність Конституційного Суду України щодо тлумачення Конституції: теоретичний аспект. - Рукопис.

...