Розвиток інституту адміністративної відповідальності: концептуальні засади та проблеми право реалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ПРОБЛЕМИ ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність: Адміністративне право і процесс

ЛУК'ЯНЕЦЬ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ

Київ, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зміни, які відбулися в Україні в останні роки, суттєво вплинули на розвиток права і викликали необхідність оновлення фундаментальних правових інститутів. Проблеми, пов'язані зі становленням держави в умовах практичної відсутності досвіду, необхідного для налагодження ефективного державного управління, радикальною зміною ідеологічних установок, проголошенням курсу на перехід до ринкової економіки, викликали активізацію нормотворчої діяльності. В той самий час, створення абсолютно нової правової бази не може бути в багатьох сферах суспільних відносин тривалий час доводиться користуватися старими нормативно - правовими актами, пристосовуючи їх до нових умов.

Однак така ситуація не може тривати довго. На певному етапі суспільного розвитку необхідним стає переосмислення концептуальних засад побудови тих чи інших правових інститутів з урахуванням вимог сьогодення, приведення їх у відповідність з нагальними потребами суспільства.

Не є виключенням й інститут адміністративної відповідальності. З одного боку, розвиток цього інституту досі відбувається на засадах, закладених ще за радянських часів з урахуванням відповідної ідеології, а з іншого - спостерігається його розповсюдження на відносини, яких не існувало і не могло існувати в той час. В основному це обумовлюється трансформацією механізмів державного регулювання економіки та зміною розуміння характеру відносин між людиною і державою.

Фактично існує невідповідність між концептуальними засадами, на яких побудовано інститут адміністративної відповідальності, і потребами в ефективних засобах державного примусу, здатних функціонувати в сучасних умовах. Підтвердженням цього є статистичні дані, згідно з якими щороку до адміністративної відповідальності притягується більше 20% дорослого населення країни, а з урахуванням підвищеної латентності підстав адміністративної відповідальності, цифра є значно вищою. Це означає, що адміністративна відповідальність своїх функцій повною мірою не виконує. Оскільки потреба в ефективних засобах державного примусу, у тому числі й адміністративного, є об'єктивною, найбільш ефективним шляхом подолання згаданої невідповідності є розробка нових концептуальних засад адміністративної відповідальності і на їх основі побудова відповідної нормативної моделі, яка найбільшою мірою відповідала б сучасному стану розвитку суспільних відносин. З урахуванням досвіду функціонування інституту адміністративної відповідальності в минулому та сучасних досягнень правової науки і перспектив розвитку суспільства необхідно таким чином удосконалити цей інститут, щоб у процесі його практичної реалізації були досягнуті результати, яких вимагає суспільство і держава.

Адміністративна відповідальність, точніше її концептуальні засади і найбільш суттєві характеристики нормативної конструкції, має давню історію. Переживши безліч трансформацій, обумовлених особливостями функціонування в умовах існування різних форм державної організації суспільства, адміністративна відповідальність дійшла й до нашого часу. Але сучасні реалії української держави, прагнення долучитись до загальноєвропейських цінностей вимагають переосмислення місця цього інституту в системі вітчизняного права, переходу від поглядів на нього як на репресивно-фіскальний інструмент держави, до розуміння його як засобу забезпечення правопорядку у тих сферах суспільних відносин, де об'єктивно необхідним є державне регулювання і державне управління, засобу забезпечення, перш за все, прав і свобод людини і громадянина.

Отже, дослідження теми, присвяченої з'ясуванню об'єктивних потреб українського суспільства в інституті адміністративній відповідальності, визначенню його концептуальних засад і на цій основі удосконалення, відповідно до принципів демократичної, правової держави, механізму практичної реалізації інституту адміністративної відповідальності є актуальним і своєчасним. Теоретичну базу дисертаційного дослідження склали наукові праці відомих теоретиків права, зокрема таких, як С.С. Алексєєв, С.Н. Братусь, Д.А. Керімов, М.І. Козюбра, В.В. Лазарев, О.Е. Лейст, Н.С. Малеїн, В.М. Манохін, М.Н. Марченко, В.С. Нерсесянц, І.С. Самощенко, Ю.В. Тихонравов та інших. Вітчизняних учених - адміністративістів В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, Г.П. Бондаренка, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, А.П. Клюшниченка, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Є.Б. Кубка, О.В. Кузьменко, І.В. Март'янова, В.М. Марчука, В.Л. Наумова, В.Ф. Опришка, О.І. Остапенка, І.М. Пахомова, А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, М.М. Тищенка, В.В. Цвєткова, Н.В. Хорощак, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи, М.К. Якимчука, О.М. Якуби, Х.П. Ярмаки та багатьох інших.

Важливе значення для дисертаційного дослідження мали наукові праці російських вчених: А.Б. Агапова, О.П. Альохіна, З.А. Астемірова, Г.В. Атаманчука, Б.Т. Базилєва, Д.М. Бахраха, К.С. Бєльського, І.О. Галагана, Ю.М. Козлова, Б.М. Лазарева, О.Є. Луньова, В.Б. Росинського, В.Д. Сорокіна, Ю.М. Старилова, Ю.О. Тихомирова, Д.М. Овсянка, А.П. Шергіна, М.Д. Шиндяпіної, В.С. Четверикова.

Окремі положення дисертаційного дослідження спираються на погляди відомих учених дорадянських часів, зокрема таких, як О.Ф. Євтихієв, Н.С. Таганцев, В.Ф. Тарановський, І.Т. Тарасов, Є.Н. Трубецькой.

Крім вітчизняних та російських наукових праць, теоретичну базу дослідження також складають праці зарубіжних науковців, у тому числі: П. Лейленда, Лона Л. Фуллера, Р. Циппеліуса та деяких інших.

Емпіричною базою дослідження є статистичні дані Верховного Суду України, державні статистичні звіти про розгляд справ про адміністративні правопорушення та осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності, статистичні дані Держкомстату України, практика розгляду справ про адміністративні правопорушення в різних органах адміністративної юрисдикції. Нормативно-правову основу дослідження склали акти конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, кримінально-процесуального та цивільно-процесуального законодавства. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках планових тем відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Розвиток адміністративно-правових засад реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні” (номер державної реєстрації 0102U001602), “Теоретичні і практичні проблеми розвитку організаційно-правового механізму реалізації виконавчої влади в Україні” (номер державної реєстрації 0104U007588), “Розвиток демократичних засад державного управління в Україні: проблеми адміністративно-правового забезпечення” (номер державної реєстрації 0106U008728). Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування концептуальних засад трансформації існуючого інституту адміністративної відповідальності відповідно до вимог, що обумовлюються його призначенням та об'єктивними потребами адаптації цього інституту до сучасних економічних і суспільно - політичних умов, а також визначення принципів, на основі яких має будуватись нормативна модель адміністративної відповідальності та шляхів удосконалення відповідної практики правої реалізації.

Для досягнення поставленої мети вирішуються такі завдання:

- проаналізувати існуючи підходи до визначення поняття та змісту інституту адміністративної відповідальності, а також сформувати власну позицію стосовно його розуміння;

- сформулювати вимоги до структури нормативної моделі адміністративної відповідальності та змісту її елементів;

- визначити місце адміністративної відповідальності у системі юридичної відповідальності на основі виділення її найбільш суттєвих ознак і порівняння з іншими видами юридичної відповідальності;

- визначити характеристики інституту адміністративної відповідальності як складової галузі адміністративного права, а також співвідношення адміністративної відповідальності з формами реалізації виконавчої влади;

- сформулювати та розкрити основні принципи побудови нормативної моделі адміністративної відповідальності та основні принципи реалізації нормативної моделі адміністративної відповідальності, а також запропонувати способи формалізації цих принципів;

- визначити способи реалізації принципу верховенства права при формуванні нормативної моделі адміністративної відповідальності;

- виявити особливості нормативної моделі адміністративної відповідальності у зв'язку з необхідністю включення до неї норм, що визначають адміністративну відповідальність юридичних осіб;

- проаналізувати досвід систематизації законодавства про адміністративну відповідальність в Україні та зарубіжних країнах і сформулювати концептуальні засади формалізації нормативної моделі адміністративної відповідальності з урахуванням історичного досвіду та досвіду інших країн;

- обґрунтувати висновки та рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства про адміністративну відповідальність.

Об'єктом дослідження є система юридичної відповідальності, у межах якої функціонує адміністративна відповідальність як сфера суспільних відносин, врегульованих адміністративно-деліктними нормами.

Предметом дослідження є сутність і зміст інституту адміністративної відповідальності, його нормативна основа та практика реалізації відповідних правових норм.

Методи дослідження. Обґрунтованість та достовірність наукових результатів забезпечувалися використанням філософських, загальнонаукових, спеціально-наукових та конкретно-наукових методів пізнання, зокрема таких, як діалектичний метод, системний, структурно-функціональний, формально-логічний та інші методи. З позицій діалектичного методу інститут адміністративної відповідальності розглядався в його розвитку від виникнення до сучасного стану. Системний метод був використаний, зокрема, для дослідження адміністративно-деліктних відносин, виявлення зв'язків між складовими цих відносин, а також при визначенні місця інституту адміністративної відповідальності у структурі системи права.

Для висвітлення сучасних концепцій адміністративної відповідальності використовувався метод функціонального аналізу, для визначення місця адміністративної відповідальності у системі юридичної відповідальності використано метод емпіричної типології, а для визначення місця нормативної моделі адміністративної відповідальності у системі права - метод теоретичної типології.

В основу визначення принципів побудови нормативної моделі адміністративної відповідальності були покладені наукові методи оцінки істинності результатів досліджень, зокрема була використана когерентна теорія істини.

Для формулювання принципів побудови нормативної моделі адміністративної відповідальності використовувалися методи аналізу і синтезу.

З метою визначення принципів реалізації зазначеної нормативної моделі використано відносно нові для правових досліджень підходи.

Для виявлення в існуючій нормативній моделі адміністративної відповідальності тих елементів, які потребують приведення у відповідність із зазначеними принципами, широко використовувався формально-логічний метод.

Знайшли своє використання й такі методи, як історичний і метод порівняльного правознавства. Історичний метод використовувався при дослідженні точок зору на зміст адміністративної відповідальності в різні періоди вітчизняної історії, а також при вивченні джерел інституту адміністративної відповідальності, що існували в минулому.

Метод порівняльного правознавства застосовувався при вивченні зарубіжного досвіду систематизації законодавства про адміністративну відповідальність та регулювання способів визначення розміру адміністративних стягнень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній науці адміністративного права здійснено комплексне дослідження концептуальних засад нормативного регулювання адміністративної відповідальності та практики її реалізації. В ході дисертаційного дослідження сформульовано низку нових теоретичних висновків та практичних узагальнень і пропозицій, зокрема:

- розкрито авторське розуміння адміністративної відповідальності як механізму реалізації в адміністративному порядку санкції правової норми, яка має форму стягнення. У даному розумінні поєднується і застосування стягнень, і обов'язок зазнати обмежень внаслідок застосування стягнення та реалізацію цього обов'язку, і відповідні правовідносини, і вияв примусового методу держави та реакція на правопорушення. Власне інститут адміністративної відповідальності представляє собою нормативну модель механізму реалізації в адміністративному порядку санкцій правових норм, які мають форму стягнень;

- обґрунтовано, що відносини адміністративної відповідальності є складовою більш широкого кола правовідносин, які можна назвати адміністративно-деліктними відносинами, у межах яких можна виділити відносини об'єктивної адміністративної відповідальності і відносини суб'єктивної адміністративної відповідальності, зміст відносин об'єктивної адміністративної відповідальності полягає у застосуванні уповноваженим суб'єктом адміністративного стягнення до особи, що вчинила адміністративне правопорушення, а зміст відносин суб'єктивної адміністративної відповідальності - у реалізації обов'язку особи, винної у вчиненні адміністративного правопорушення зазнати певних обмежень внаслідок застосування до неї адміністративного стягнення;

- обґрунтовано положення про те, що інститут адміністративної відповідальності за своїми ознаками є функціональним інститутом адміністративного права, а адміністративну відповідальність можна вважати однією із форм реалізації виконавчої влади;

- обґрунтовано положення про те, що основу інституту адміністративної відповідальності складає його нормативна конструкція, яка розуміється як сукупність правових норм, що визначають адміністративну відповідальність безвідносно до конкретних складів її підстав і яка може бути використана як основа для адміністративно-деліктного регулювання багатьох видів суспільних відносин.

Решта норм інституту адміністративної відповідальності визначає конкретні склади її підстав.

Розкрито зміст принципів побудови нормативної моделі адміністративної відповідальності, а саме:

- реалізації реакції;

- адекватності реакції;

- об'єктивності оцінки;

- об'єктивності істини;

- достовірності джерел;

- компетентності суб'єкта ініціювання реакції;

- необхідності підстав ініціювання реакції;

- достатності підстав об'єктивної оцінки;

- подолання неочевидності;

- страхування об'єктивності;

- формалізації відхилення;

- пропорційності рівня нормативної деталізації відхилення і точності визначення меж можливої реакції;

- відповідності об'єкта реакції адресату норми;

- належної спрямованості реакції;

- дієвості реакції;

- об'єктивної обумовленості діяння волею відповідного суб'єкта і адекватного відображення цього діяння у його свідомості;

- конкретності ознак об'єктивної сторони;

- конкретизації реакції;

- визначено окремі принципи реалізації нормативної моделі адміністративної відповідальності, зокрема такі, як:

- принцип адекватності та абсолютної реалізації стягнення;

- принцип забезпечення гарантій виявлення підстав адміністративної відповідальності (правопорушень), а також запропоновано способи їх реалізації;

- розкрито способи реалізації принципу верховенства права в процесі побудови нормативної моделі адміністративної відповідальності, зокрема запропоновано шляхи удосконалення принципу відповідальності за вину, а також визначено принцип обмеження формальності підстав адміністративної відповідальності;

- доведено, що процесуальну основу адміністративної відповідальності становить адміністративний (тобто позасудовий) порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, який базується на принципах деліктного процесу розшукового типу, а також те, що це обумовлено способом реалізації принципу подолання неочевидності зв'язку між суб'єктом та об'єктивною стороною правопорушення;

- серед проваджень щодо притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, виділено та проаналізовано такі їх види, як автономне провадження та об'єднане провадження, а також адміністративне провадження та квазі судове провадження: автономне провадження характеризується тим, що в ньому можна виділити всі стадії, традиційно притаманні провадженню у справах про адміністративні правопорушення; об'єднане провадження характерне тим, що в ньому, як правило, стадія адміністративного розслідування об'єднується з контрольним провадженням; квазісудовому провадженню, на відміну від адміністративного властиві окремі риси провадження щодо здійснення правосуддя судами у цивільних та господарських спорах;

- доведено, що адміністративним правопорушенням притаманна протиправність двох видів: безпосередня (протиправність у даному випадку означає, що діяння полягає в порушенні приписів правових норм, за що і встановлена юридична відповідальність) та опосередкована (полягає в забороні вчинення певних діянь шляхом встановлення за них юридичної відповідальності), а також обґрунтовано, що відповідно до цих видів протиправності існує два способи побудови складів адміністративних правопорушень: бланкетне регулювання та деліктне регулювання;

- для подолання об'єктивного ставлення у вину та урахування формальності складів адміністративних правопорушень, запропоновано розширити існуючий перелік форм вини для адміністративних правопорушень за рахунок введення таких її форм, як намір та необачність;

- обґрунтовано необхідність забезпечення відповідності розміру адміністративних стягнень у вигляді штрафу рівню фактичних доходів правопорушника та встановлення таких розмірів штрафів, щоб інтерес в уникненні адміністративної відповідальності переважав інтерес у вчиненні адміністративного правопорушення і, таким чином, утримував би особу від його вчинення;

- з огляду на обмеженість підстав застосування конфіскації, в арсеналі адміністративних стягнень, що накладаються на фізичних осіб, а також санкцій, що застосовуються до юридичних осіб, запропоновано передбачити такі, які на законних підставах давали б можливість примусово вилучати певне майно без встановлення обов'язкових вимог щодо визначення права власності на це майно (“безкомпенсаційне вилучення”);

- запропоновано підхід, згідно з яким адміністративне стягнення у вигляді позбавлення будь-якого суб'єктивного права, отримання якого підтверджується відповідним документом, має відбуватися через скасування цього документа. Крім того, якщо відбувається позбавлення спеціального права, то його відновлення має здійснюватись у повній відповідності до передбаченої законом процедури первинного набуття цього права.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони, по-перше, дають можливість, спираючись на використані в роботі методологічні підходи, оцінити ефективність не тільки адміністративної, але й інших видів юридичної відповідальності, виявити недоліки у відповідному правовому регулюванні та усунути їх. По-друге, результати дослідження мають методологічне значення для нормотворчої діяльності у сфері юридичної відповідальності. По-третє, одержані результати дозволяють по-новому подивитись на функціональне призначення адміністративної відповідальності, розширити та використати її можливості для забезпечення правопорядку в різних сферах суспільних відносин, в тому числі перетворити адміністративну відповідальність на ефективний інструмент захисту прав і свобод людини і громадянина. По-четверте, ці результати можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства про адміністративну відповідальність, а також у процесі систематизації законодавства про адміністративну відповідальність, зокрема, для розробки відповідного Кодексу. Крім того, отримані результати можуть бути використані для викладання навчальних дисциплін: “Адміністративне право”, “Адміністративна відповідальність”, “Теорія держави і права”. Результати дисертаційного дослідження були використані при розробці проектів законів про внесення змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також в процесі роботи у складі робочої групи по реформуванню законодавства про адміністративну відповідальність при Центрі політико-правових реформ.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Основні теоретичні положення та розробки, які характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, одержані дисертантом особисто. Із 26 публікацій у фахових виданнях дві підготовлені у співавторстві:

1. Аверянов В.Б., Лукянець Д.М., Хорощак Н.В. Актуальні питання правового регулювання адміністративної відповідальності // Часопис Київського університету права. - №1. - 2003. - С. 19-23. Не менше третини обсягу статті є науковим доробком здобувача, який полягає в критичному аналізі недоліків проекту Кодексу України про адміністративні проступки стосовно підстав адміністративної відповідальності, визначення поняття адміністративної відповідальності, а також у пропозиціях щодо удосконалення відповідних норм.

2. Аверянов В.Б., Лукянець Д.М., Хорощак Н.В. Чи можливе реформування інституту адміністративної відповідальності на концептуальних засадах проекту нового КпАП // Адвокат. - №1. - 2003. - С. 3-8. Не менше третини обсягу статті є науковим доробком здобувача, який полягає в критичному аналізі недоліків проекту Кодексу України про адміністративні проступки щодо способу формування Особливої частини Кодексу та викладенні власного бачення на вирішення цієї проблеми, обґрунтуванні субсидіарного характеру адміністративно-юрисдикційних повноважень судів, а також у пропозиціях щодо удосконалення відповідних норм.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені та обговорювались на наукових конференціях, круглих столах, семінарах, зокрема на Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (до 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод)” (м. Харків, 2000 р., тези опубліковано), науково-теоретичній конференції „Методологічні проблеми юридичної науки” (м. Харків, грудень 2002 р., тези опубліковано), науково-практичній конференції “Адміністративна реформа в Україні: шляхи до європейської інтеграції” (м. Київ, 14-15 лютого 2003 р., тези опубліковано), III Національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (м. Одеса, 23-24 травня 2003 р., тези опубліковано). Міжнародній науковій конференції „Формування правової системи України на сучасному етапі” (м. Дніпропетровськ, 21-22 квітня 2005 р., тези опубліковано). IV Національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування” (м. Сімферополь, Ялта, 20-22 травня 2005 р., тези опубліковано) Міжнародній науково-практичній конференції “Верховенство права: питання теорії та практики” (м. Київ, 5-6 грудня 2005 р., тези опубліковано). Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення” (м. Сімферополь, 7-8 грудня 2006 р.; тези опубліковано); науково-методологічному семінарі “Стан та перспективи розвитку адміністративного права: законодавство, наука, освіта” (м. Львів, 12-13 жовтня 2001 р.). Науково-теоретичному семінарі “Юриспруденція ХХІ сторіччя: горизонти розвитку” (м. Київ, 4-5 січня 2006 р.), круглому столі “Шляхи і способи кодифікації адміністративно-деліктного законодавства в Україні” (м. Київ, 31 травня 2006 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в одній індивідуальній монографії, двох колективних, а також у 27 наукових статтях, 26 з яких опубліковані у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України. Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів в яких об'єднано чотирнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (351 найменування на 30 сторінках) та одного додатку. Загальний обсяг дисертації становить 410 сторінок, з них основного тексту - 374 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано:

- актуальність теми дослідження, зв'язок з науковими програмами, планами, темами;

- визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічну основу;

- розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення;

- подаються відомості про особистий внесок здобувача, апробацію та опублікування результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ 1. “Інститут адміністративної відповідальності: загальнотеоретична характеристика” складається з чотирьох підрозділів і присвячений висвітленню теоретичних аспектів проблеми змісту адміністративної відповідальності, структури адміністративно-деліктних відносин та місця відносин адміністративної відповідальності в їх системі, відмінностей адміністративної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності, сучасних концепцій адміністративної відповідальності, а також визначенню місця адміністративно-деліктних норм в системі адміністративного права.

У підрозділі 1.1 “Теоретичні аспекти визначення поняття і змісту інституту адміністративної відповідальності” здійснюється аналіз існуючих у науці поглядів на зміст адміністративної відповідальності і, враховуючи закономірності функціонування механізму правового регулювання для імперативних норм, забезпечених санкціями, робиться висновок, що в цілому адміністративна відповідальність представляє собою механізм реалізації в адміністративному порядку санкції правової норми, яка має форму стягнення. Таке розуміння поєднує в собі і адміністративну відповідальність як застосування стягнень, і адміністративну відповідальність як обов'язок зазнати обмежень унаслідок застосування стягнення та реалізацію цього обов'язку, і адміністративну відповідальність як правовідносини, і адміністративну відповідальність як реакцію на правопорушення.

Використовуючи традиційні уявлення про структуру правовідносин, у дисертаційному дослідженні обґрунтовується положення про зміст нормативної моделі адміністративної відповідальності і про те, що всі норми, які її утворюють, є автономним правовим інститутом - інститутом адміністративної відповідальності. При цьому інститут адміністративної відповідальності розуміється як сукупність норм, що визначають структуру, принципи і правила функціонування механізму реалізації в адміністративному порядку санкцій правових норм, які мають форму стягнень або, іншими словами, інститут адміністративної відповідальності представляє собою нормативну модель механізму реалізації в адміністративному порядку санкцій правових норм, які мають форму стягнень.

Крім того приділено увагу визначенню місця відносин адміністративної відповідальності серед адміністративно-деліктних відносин в цілому. Зокрема показано, що до складу адміністративно-деліктних відносин входять, поряд з іншими, відносини об'єктивної адміністративної відповідальності та відносини суб'єктивної адміністративної відповідальності. При цьому розкриваються закономірності розвитку адміністративно-деліктних відносин.

Для цілей подальшого дослідження обґрунтовується положення про те, що концептуальними джерелами інституту адміністративної відповідальності виступають теорія правового регулювання і теорія управління, причому перша визначає особливості нормативної конструкції адміністративної відповідальності, а друга - змістовне наповнення елементів цієї конструкції.

У підрозділі 1.2 “Адміністративна відповідальність у системі юридичної відповідальності”, за допомогою методу типології здійснюється класифікація юридичної відповідальності і визначаються ознаки, які забезпечують якісну своєрідність адміністративної відповідальності порівняно з іншими видами юридичної відповідальності. Зокрема доводиться, що використання елементів структури відносин юридичної відповідальності як підстав класифікації, дає можливість виділити обмежену кількість її видів, а якісні характеристики кожного виду відповідальності визначають суб'єктний склад відносин та їх зміст, який відображається у порядку застосування певних санкцій.

Для адміністративної відповідальності головною відмінністю є те, що вона реалізується в адміністративному порядку, у процесі реалізації державним органом своїх виконавчо-розпорядчих повноважень. При цьому, процедура притягнення до адміністративної відповідальності оформлена у вигляді адміністративного провадження з усіма притаманними йому ознаками. Навіть у тих випадках, коли справи про адміністративні правопорушення розглядаються судами, зберігається саме адміністративний порядок притягнення до відповідальності.

В цьому ж підрозділі обґрунтовується думка про те, що традиційний поділ юридичної відповідальності на конституційну, адміністративну, кримінальну, дисциплінарну, цивільно-правову й матеріальну, обумовлений об'єктивними закономірностями розвитку системи права й механізму держави, а також логікою правового регулювання, що підтверджується результатами здійсненої класифікації.

У підрозділі 1.3 “Сучасні концепції адміністративної відповідальності” обґрунтовується, що крім охоронної та каральної, основними сучасними концепціями адміністративної відповідальності, які відображають її призначення в сучасних умовах функціонування є управлінська, публічно-сервісна і правозахисна.

Відповідно до управлінської концепції адміністративна відповідальність представляє собою специфічний засіб реалізації примусового методу державного управління, який полягає у застосуванні до обєкта управління, у випадку невідповідності його поведінки вимогам, викладеним у законах, передбачених законом адміністративних стягнень.

У контексті публічно-сервісної концепції, адміністративна відповідальність може виступати як засіб забезпечення виконання зобов'язань, що випливають із договорів та інших відносин, що не відносяться до державного управління. У даному випадку відносини адміністративної відповідальності належать до адміністративно-правових в основному за ознакою участі в них органів, наділених виконавчо-розпорядчими повноваженнями. Проте реалізація цих повноважень має обслуговуючий, сервісний характер, а конкретну користь від такої діяльності отримують як ті суб'єкти чиї права порушені, так і держава. З точки зору правозахисної концепції адміністративна відповідальність розглядається як елемент механізму захисту прав і свобод громадян. При цьому реалізація правозахисної функції адміністративної відповідальності може проявлятись декількома способами:

- через реалізацію органами виконавчої влади адміністративної відповідальності як примусового методу державного управління, оскільки в окремих випадках метою державного управління у певній сфері як раз і є забезпечення прав і свобод громадян;

- через використання інституту адміністративної відповідальності для забезпечення окремих прав громадян у тих сферах, де державне управління не здійснюється, наприклад, у сфері виконання умов колективних договорів та угод;

- через механізм деліктного адміністративно-правового регулювання, тобто в тих випадках, коли відносини, пов'язані із забезпеченням прав громадян, регулюються тільки шляхом встановлення адміністративної відповідальності за певні правопорушення;

- опосередковано, через встановлення відповідальності за правопорушення, об'єктом яких виступають не самі права громадян, а інші цінності, унаслідок посягання на які створюється загроза порушення прав громадян;

- опосередковано, через забезпечення за її допомогою виконання законних вимог з боку різноманітних державних органів, які пов'язані з припиненням дій, що порушують права і свободи людини і громадянина;

- через сприяння забезпеченню формування матеріальної бази для реалізації певних прав громадян України.

У підрозділі 1.4 “Місце адміністративно-деліктних норм у системі адміністративного права” обґрунтовується теза про те, що адміністративно-деліктні норми у сукупності утворюють функціональний інститут адміністративного права - інститут адміністративної відповідальності. На думку автора в межах системи права можна виділити системно утворюючи (конституційне право), методів утворюючи (адміністративне, цивільне та судове право) та предметні галузі права. При цьому кожній із методів утворюючих галузей відповідає свій, властивий тільки цій галузі, метод правового регулювання - метод адміністративного права, метод цивільного права і метод судового права.

Методи правового регулювання обумовлюють специфіку побудови відомих видів юридичної відповідальності - цивільно-правової, адміністративної та кримінальної. У свою чергу, використання у такій предметній галузі, як трудове право, методів цивільного та адміністративного права обумовило виникнення матеріальної і дисциплінарної відповідальності.

Виходячи з того, що предмет регулювання галузі права співвідноситься з предметом регулювання інституту цієї галузі як рід і вид, предмету регулювання інституту мають бути властиві всі ознаки предмета регулювання галузі і, крім того, притаманні додаткові специфічні ознаки. Родові ознаки, притаманні згаданим вище галузям права, найкраще відображаються в методі правового регулювання, який обумовлюється саме властивостями його предмета, тобто в кожному інституті права має повністю відображатися метод правового регулювання, притаманний відповідній галузі права.

На цій основі доводиться, що інститут адміністративної відповідальності за своїми ознаками є інститутом адміністративного права, оскільки в ньому повністю відображається метод адміністративного права і, крім того, адміністративну відповідальність можна вважати однією із самостійних форм реалізації саме виконавчої влади.

У межах адміністративного права пропонується виділяти за призначенням статусні і функціональні інститути. Причому інститут адміністративної відповідальності слід вважати функціональним інститутом, через який реалізується регулятивна динамічна функція адміністративного права.

Далі обґрунтовано положення про те, що основу інституту складає його нормативна конструкція. Під нормативною конструкцією слід розуміти сукупність правових норм, які визначають певне правове явище як узагальнену модель, яка може бути використана як єдине ціле для регулювання багатьох видів суспільних відносин. Так, нормативну конструкцію адміністративної відповідальності утворюють норми, що містяться у розділі І, загальній частині розділу ІІ, розділах IV і V КпАП. Якщо до нормативної конструкції додати норми, що регулюють функціонування даної конструкції у певній сфері реалізації виконавчої влади (для адміністративної відповідальності - це склади конкретних адміністративних правопорушень), то утворюється інститут як відносно самостійний елемент галузі адміністративного права. У свою чергу, нормативні конструкції всіх інститутів адміністративного права, зібрані разом, утворюють функціональну основу адміністративного права - його загальну частину.

Досліджуючи в контексті предмета даного підрозділу методи правового регулювання, автор доводить, що адміністративним правопорушенням притаманна протиправність двох видів:

- безпосередня протиправність - протиправність у даному випадку означає, що діяння полягає у порушенні приписів правових норм, за що і встановлена юридична відповідальність;

- опосередкована протиправність - полягає у забороні вчинення певних діянь шляхом встановлення за них юридичної відповідальності.

Відповідно до видів протиправності пропонується виділяти і два способи побудови складів адміністративних правопорушень: бланкетне регулювання і деліктне регулювання. Деліктне регулювання полягає у встановленні юридичної відповідальності за діяння, які за своїм характером не є прямими порушеннями встановлених законом обов'язків або заборон і яким властива опосередкована протиправність. Бланкетне регулювання полягає у визначенні тільки санкцій за порушення норм, що містяться в інших нормативно-правових актах.

Розділ 2. “Нормативна модель адміністративної відповідальності та проблеми її удосконалення” складається з чотирьох підрозділів, у яких розглядаються концептуальні засади побудови нормативної моделі адміністративної відповідальності та питання відповідності цим засадам сучасного інституту адміністративної відповідальності.

У підрозділі 2.1 “Принципи побудови нормативної моделі адміністративної відповідальності” доводиться, що всі види юридичної відповідальності мають спільну концептуальну основу, тобто систему принципів, яка покладена в основу правового регулювання, а способи реалізації окремих принципів об'єктивно обумовлюють існування різних видів юридичної відповідальності, у тому числі й адміністративної.

Зокрема, автором відстоюється позиція, відповідно до якої існування самого принципу, ідеї відповідальності, обумовлено об'єктивними законами розвитку матеріального і духовного світу. Будь-яке соціальне нормування представляє собою модель суспільних відносин в їх постійному розвитку. Визнання цього вимагає, щоб в процесі соціального нормування суспільних відносин, різновидом якого виступає правове регулювання, обов'язково були враховані закони та принципи діалектики, у тому числі закон діалектичного протиріччя та загальний принцип причинності.

В кожному правилі поведінки, яке складає зміст відповідної правової норми, закладене протиріччя, сутність якого полягає у наявності двох варіантів поведінки, обумовлених цією нормою: такого, що відповідає вимогам норми і такого, що їм суперечить. Але для того, щоб бути джерелом розвитку, протиріччя мають вирішуватись і загальна теорія діалектичного протиріччя однією з основних форм вирішення протиріч називає “перемогу” одного над іншим.

Дотримання і недотримання вимог правової норми в дисертаційному дослідженні розглядаються як наслідки прояву свободи волі індивіда, який є адресатом правової норми. З огляду на загальний закон причинності, нормативне регулювання повинно враховувати існування свободи волі індивіда, яке обумовлює його неоднозначне відношення до приписів правових норм. Для випадків недотримання приписів правової норми в праві має бути змодельований так званий “дволінійний ланцюг спричинення зі зворотним зв'язком”. Оскільки недотримання приписів правових норм (правопорушення) є соціально небажаним, його наслідок повинен мати характер такої реакції, яка б впливала на причину і певним чином усувала її. При цьому реалізація принципу причинності відповідає необхідності подолання протиріччя між правомірною і протиправною поведінкою на користь правомірної.

Існуючі в праві моделі дволінійного ланцюгу спричинення відповідають основним сучасним видам юридичної відповідальності, а це є підтвердженням того, що юридична відповідальність є окремим випадком прояву фундаментального принципу причинності і, що із принципу діалектичного протиріччя і принципу причинності практично витікає принцип відповідальності, притаманний усім системам соціального нормування. Відтак, нормативні моделі усіх видів юридичної відповідальності повинні будуватися на основі спільної системи принципів.

Вихідним для побудови згаданої системи принципів є сам принцип відповідальності у нормативному регулюванні: у випадку відхилення поведінки адресата норми від припису цієї норми, з боку суб'єкта, що встановив цю норму, або ним уповноваженого, повинна мати місце відповідна реакція. Така реакція повинна бути спрямована на суб'єкта, який допустив відхилення від норми, і мати характер виховного або превентивного впливу. Відповідно мають бути сформовані нормативна модель відхилення від норми та нормативна модель реакції на відхилення, а також принципи їх побудови. Для цих нормативних моделей також виділяються принципи, на основі яких має здійснюватись відповідне правове регулювання.

Базовими для нормативної моделі реакції на відхилення від норми пропонується визнати:

- принцип реакції - нормативна модель реакції на відхилення від норми обов'язково має містити в собі механізм практичної реалізації заходу впливу, застосування якого становить зміст самої реакції;

- принцип адекватності реакції - виходячи з того, що реакція має на меті певним чином компенсувати відхилення або досягти іншої мети реагування, вона має бути адекватною самому відхиленню. Іншими словами, реакція має бути необхідною і достатньою для досягнення мети реагування.

Похідними від принципу адекватності реакції є принципи:

- об'єктивності оцінки;

- об'єктивності істини;

- достовірності джерел інформації;

- компетентності суб'єкта ініціювання реакції;

- необхідності підстав ініціювання реакції;

- достатності підстав об'єктивної оцінки;

- фаховості суб'єкта оцінки;

- страхування об'єктивності.

У свою чергу, базовими для нормативної моделі відхилення від норми (правопорушення) пропонується визнати такі принципи:

- формалізації відхилення;

- пропорційності рівня нормативної деталізації відхилення і точності визначення меж можливої реакції;

- відповідності об'єкта реакції адресату норми;

- належної спрямованості реакції;

- дієвості реакції;

- конкретності ознак об'єктивної сторони;

- об'єктивної обумовленості діяння волею відповідного суб'єкта і адекватного відображення цього діяння у його свідомості;

- конкретизації реакції.

Серед принципів побудови нормативної моделі юридичної відповідальності окремо виділяється принцип, який має значення для розмежування конкретних видів юридичної відповідальності - принцип подолання неочевидності: якщо конструкція об'єктивної сторони діяння допускає неочевидність у зв'язку між суб'єктом і об'єктивною стороною діяння, з'ясування об'єктивної істини має здійснюватись з дотриманням принципів правосуддя.

В залежності від ступеню можливої неочевидності зв'язку між суб'єктом і об'єктивною стороною певного діяння виділяються три основних процесуальних конструкції юридичної відповідальності:

а) автоматична - у тих випадках, коли зазначений зв'язок є абсолютно очевидним, а конкретна міра відповідальності визначена заздалегідь, що виключає необхідність опосередкування її визначення процедурою правозастосування;

б) адміністративна - у тих випадках, коли зазначений зв'язок є достатньо очевидним, може бути виявленим безпосередньо під час вчинення протиправного діяння, але визначення конкретної міри відповідальності потребує опосередкування процедурою правозастосування;

в) правосуддя - у тих випадках, коли зазначений зв'язок є переважно неочевидним, може бути виявленим переважно через здійснення специфічної діяльності щодо відновлення характеристик діяння за його наслідками і визначення конкретної міри відповідальності потребує опосередкування процедурою правозастосування.

Оскільки реалізація процесуальної конструкції адміністративного типу доцільна у випадках з незначним ступенем неочевидності зв'язку між суб'єктом і об'єктивною стороною певного діяння, то в конструкціях відповідних правопорушень має бути врахована ця обставина, тобто ключовим елементом об'єктивної сторони правопорушення мають бути характеристики власне діяння, а не його наслідків.

У підрозділі 2.2 “Вплив принципу верховенства права на нормативну модель адмін. відповідальності” розкриваються напрямки впливу фундаментального принципу верховенства права на нормативну модель адміністративної відповідальності.

Забезпечення реалізації принципу верховенства права у сфері адміністративної відповідальності, на думку автора, досягається шляхом закріплення у відповідному законодавстві принципів адміністративної відповідальності та принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення, які є похідними від принципу верховенства права. Такими, зокрема, пропонується визнати принцип відповідальності за вину, принцип презумпції невинуватості, принцип обмеження формальності підстав адміністративної відповідальності, принцип об'єктивності істини та принцип абсолютної оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення.

Кожен із зазначених принципів розглядається з позицій чинного законодавства і висловлюється низка пропозицій щодо удосконалення відповідного правового регулювання. У контексті удосконалення принципів відповідальності за вину та принципу презумпції невинуватості, до вже відомих форм вини у вигляді умислу та необережності пропонується додати таки форми вини, як намір та необачність. Намір має місце тоді, коли особа усвідомлювала характер (або зміст) вчинюваного протиправного діяння і бажала його вчинення, а необачність - якщо особа не бажала вчинення протиправного діяння але вчинила його за умов, коли могла і повинна була уникнути його вчинення.

Обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, мають братись до уваги тільки в тих випадках, коли буде встановлено зв'язок між їх наявністю та фактом і характером вчиненого діяння.

Принцип обмеження формальності підстав адміністративної відповідальності проявляється в тому, що законодавець має визначити обставини за яких, навіть за наявності формальних ознак складу адміністративного правопорушення, особа, що його вчинила, звільняється від відповідальності. В чинному КпАП такими є крайня необхідність, необхідна оборона та стан неосудності.

Поряд з цим зазначений перелік обставин, що виключають адміністративну відповідальність, на думку автора, є не повним і його пропонується доповнити, наприклад, положенням про те, що особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, якщо його вчинення було обумовлене необхідністю реалізації її прав, законних інтересів, трудових чи службових обов'язків та неможливістю діяти іншим чином або утриматись від дії внаслідок незабезпечення державою або державними органами чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами умов для її правомірної поведінки.

Серед принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення прямо пов'язаними з принципом верховенства права виділяються принцип об'єктивності істини та принцип абсолютної оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення. Для реалізації останнього стосовно рішень у справах про адміністративні правопорушення, що прийняті судами, запропоновано використання аналогії апеляційного і касаційного оскарження у кримінальних або цивільних справах.

У підрозділі 2.3 Особливості підстав адміністративної відповідальності обґрунтовується позиція автора щодо найбільш поширених проблем підстав адміністративної відповідальності, а також висвітлюються особливості окремих елементів складів адміністративних правопорушень, обумовлені впливом принципів побудови нормативної моделі адміністративної відповідальності.

Стосовно з'ясування сутності адміністративного проступку з точки зору його суспільної шкідливості або суспільної небезпечності, обґрунтовується позиція, відповідно до якої критерії поділу між цими двома якісними характеристиками напряму залежать від існуючої в суспільстві системи цінностей, але зазначене питання представляє інтерес у зв'язку з проблемою визначення критеріїв розмежування адміністративних правопорушень і злочинів.

Одним із таких критеріїв пропонується вважати не рівень суспільної шкідливості діяння як такий, а характер шкоди, яка завдається цим діянням відповідним суспільним відносинам. Така шкода повинна мати форму реальних істотних матеріальних або особистих втрат, або виражатись у формі потенційної можливості, загрози таких втрат. При цьому розмежування між адміністративними правопорушеннями і злочинами доцільно було б проводити взагалі за критерієм наявності чи відсутності такої шкоди.

Стосовно змісту терміна “адміністративний” у понятті “адміністративне правопорушення” автор відстоює позицію, відповідно до якої термін “адміністративне” у зазначених поняттях означає те, за що передбачена адміністративна відповідальність, і він жодним чином не відноситься до характеристики об'єкта правопорушення.

Окрема увага приділяється висвітленню особливостей визначення підстав адміністративної відповідальності для певних видів спеціальних суб'єктів. Так, наприклад, для посадових осіб пропонується встановити правило, відповідно до якого посадова особа притягується до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення у таких випадках:

- коли її дії або бездіяльність обумовили вчинення правопорушень, передбачених у відповідній частині (статті, главі тощо) закону, іншими особами;

- коли її дії або бездіяльність безпосередньо спричинили наслідки передбачені у відповідній частині (статті, главі, тощо) закону.

Далі обґрунтовується положення про те, що для окремих видів суб'єктів адміністративних правопорушень наявність у них ознак спеціального суб'єкта фактично означає визнання вчиненого ними діяння об'єктивно винним, тобто таким, коли правопорушення не може бути вчинене поза волею і свідомістю особи. Такі ситуації мають місце, коли набуття правового статусу з ознаками спеціального суб'єкта обумовлено знанням відповідних норм та усвідомленням необхідності їх дотримання. Зокрема, такими суб'єктами пропонується вважати водіїв, посадових осіб, працівників торгівлі, громадського харчування, сфери послуг тощо.

Враховуючи те, що суб'єктами адміністративної відповідальності, крім фізичних, можуть бути й юридичні особи, окремо розглядаються відмінності, які відрізняють юридичних осіб, як суб'єктів правовідносин та обумовлюють особливості нормативної моделі адміністративної відповідальності цих осіб. До таких особливостей, зокрема, пропонується віднести такі:

- відсутність у юридичних осіб власних психічних характеристик;

- участь юридичних осіб у правовідносинах через уповноважених представників;

- наявність у юридичних осіб внутрішньої організаційної структури;

- специфічні параметри оцінки діяльності юридичних осіб.

У підрозділі 2.4 “Адміністративні стягнення та інші адміністративні санкції” досліджуються проблеми практичного застосування окремих видів адміністративних стягнень, а також санкцій, що застосовуються в адміністративному порядку до юридичних осіб.

На підставі аналізу правової природи та умов застосування такого адміністративного стягнення, як конфіскація, обґрунтовано думку про те, що в переважній більшості передбачених КпАП випадків конфіскація, як адміністративне стягнення, не може бути застосована. Основною причиною цього є неузгодженість між нормами загальної частини КпАП, нормами Особливої частини розділу ІІ КпАП, а також Цивільним Кодексом України. По-перше, декілька статей КпАП передбачають застосування конфіскації відносно предметів, які не можуть знаходитись у приватній власності правопорушника. По-друге, частина статей передбачає конфіскацію предметів, які не відносяться ані до знарядь вчинення правопорушення, ані до його безпосереднього об'єкта. В окремих випадках передбачається застосування конфіскації за правопорушення вчинені посадовими особами.

...