Виходячи з наведеного, обґрунтовано положення про те, що в арсеналі адміністративних стягнень, що накладаються на фізичних осіб, а також санкцій, що застосовуються до юридичних осіб, не вистачає такого, яке на законних підставах давало б можливість примусово вилучати певне майно без встановлення обов'язкових вимог щодо визначення права власності на це майно. Такий захід пропонується назвати “безкомпенсаційним вилученням”. Крім того, акцентовано увагу на тому, що зміст і порядок виконання адміністративного стягнення у вигляді позбавлення спеціального права наданого даному громадянинові, не відповідає його назві. Відповідно до норм КпАП фактично відбувається не позбавлення, наприклад, права керування транспортним засобом, а тимчасове обмеження можливості використання наданого суб'єктивного права через вилучення документа, що підтверджує його наявність.

На думку автора, позбавлення будь-якого суб'єктивного права, отримання якого підтверджується відповідним документом, має відбуватися через скасування цього документа. Крім того, якщо відбувається позбавлення спеціального права, то його відновлення має здійснюватись у повній відповідності до передбаченої законом процедури первинного набуття цього права. Обґрунтовується також позиція щодо необхідності запровадження такого механізму застосування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, який унеможливлює зловживання ним. Елементами такого механізму можуть бути, наприклад, обмеження можливості застосування адміністративного арешту за правопорушення:

- вчинено особою вперше;

- закріплення можливості оскарження рішення суду щодо застосування адміністративного арешту;

- забезпечення обов'язкової участі у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, за яке може застосовано адміністративний арешт, захисника тощо.

У результаті аналізу законодавства, яким передбачено адміністративну відповідальність юридичних осіб, робиться висновок про те, що на відміну від адміністративних стягнень, що застосовуються до фізичних осіб, заходи адміністративної відповідальності юридичних осіб є набагато більш різноманітними і такими, з урахуванням відповідного рівня узагальнення, можуть виступати:

- майнові санкції - застосовувані до юридичних осіб в адміністративному або, за клопотанням органу адміністративної юрисдикції, у судовому порядку стягнення, що передбачають перехід права власності на майно, цінні папери, доходи або інші об'єкти цивільних прав без визначення їх вартісного еквівалента;

- фінансові санкції - застосовувані до юридичних осіб в адміністративному порядку стягнення, розмір яких встановлюється у грошовому еквіваленті;

- обмежувальні санкції - застосовувані до юридичних осіб в адміністративному порядку стягнення, що передбачають обмеження дієздатності юридичних осіб стосовно певних видів діяльності;

- організаційні санкції - застосовувані до юридичних осіб в адміністративному або, за клопотанням органу адміністративної юрисдикції, у судовому порядку, стягнення, що передбачають примусову реорганізацію або припинення юридичної особи.

Розділ 3. “Проблеми систематизації законодавства про адміністративну відповідальність” присвячений висвітленню досвіду систематизації відповідного законодавства у деяких зарубіжних країнах, визначенню концептуальних засад кодифікації вітчизняного законодавства про адміністративну відповідальність та обґрунтуванню структури відповідного нормативно-правового акту з урахуванням принципів побудови нормативної моделі адміністративної відповідальності.

У підрозділі 3.1 “Зарубіжний досвід систематизації законодавства про адміністративну відповідальність” аналізується досвід систематизації адміністративно-деліктного законодавства Російської Федерації, Республіки Білорусь, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки.

На підставі аналізу відповідних нормативно-правових актів обґрунтовано положення про те, що загальним для нових Кодексів про адміністративні правопорушення (проступки) Російської Федерації, Республіки Білорусь, Азербайджанської Республіки, Киргизької Республіки, є визнання адміністративної відповідальності юридичних осіб і тенденція щодо включення до кодексу всіх складів адміністративних правопорушень (крім РФ, де існує дворівнева система законодавства про адміністративні правопорушення). У розглянутих кодексах продовжено реалізацію концепції, яка була розроблена ще за часів СРСР. Головну увагу зосереджено на концентрації в одному документі складів адміністративних правопорушень і практично не приділено уваги удосконаленню процесуальної форми і принципів реалізації адміністративної відповідальності, за винятком норм, що регламентують заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб. В жодному кодексі не йдеться про особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб.

Одночасно звертається увага на те, що для кожного з проаналізованих нормативно-правових актів властиві певні новели, частина яких може бути врахована і у вітчизняній нормотворчій діяльності. Це стосується, зокрема, гарантій прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, а також інших осіб, що беруть участь у справі. Відповідальності свідка, фахівця, експерта, перекладача за відмову з'явитися по виклику судді, органу, посадовця, у провадженні яких знаходиться справа про адміністративне правопорушення, і за неналежне виконання обов'язків, покладених на вказаних осіб. Відводу суб'єкта адміністративної юрисдикції; перегляду постанов і рішень у справах про адміністративні правопорушення; особливостей провадження по справах осіб, що мають привілеї та імунітет від адміністративної відповідальності тощо.

У підрозділі 3.2 “Концептуальні засади систематизації сучасного законодавства про адміністративну відповідальність” аналізуються можливі способи систематизації вітчизняного законодавства про адміністративну відповідальність.

З точки зору автора систематизація законодавства про адміністративну відповідальність в Україні може здійснюватися двома основними способами, які умовно можна назвати “суцільна кодифікація” та “концептуальна кодифікація”. Суцільна кодифікація полягає в тому, що за основу майбутнього кодифікованого акту береться чинний КпАП, при цьому до нього включаються норми, які передбачають адміністративну відповідальність і фізичних і юридичних осіб, але знаходяться за межами чинного КпАП. При цьому доопрацьовується загальна частина КпАП з урахуванням особливостей відповідальності юридичних осіб.

Концептуальна кодифікація передбачає не об'єднання в одному нормативно-правовому акті абсолютно всіх норм, що стосуються адміністративної відповідальності, а створення єдиної, логічної і стабільної нормативної конструкції адміністративної відповідальності на основі системи відповідних принципів.

У такому варіанті кодифікації обов'язково необхідно передбачити норми, які б розповсюджували дію норм-принципів відповідного кодифікованого акту на всі випадки притягнення до адміністративної відповідальності, у тому числі за правопорушення, склади яких передбачені в інших законах. Обов'язковими для застосування, зокрема, мають бути принципи адміністративної відповідальності та основні принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення.

На думку автора, суцільна кодифікація є недоцільною, оскільки існують об'єктивні труднощі з виділенням складів адміністративних правопорушень юридичних осіб із відповідних нормативно-правових актів, а також з огляду на велику кількість різновидів процедур притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, що суттєво ускладнює процес нормативного оформлення провадження у відповідних справах.

Поряд з цим, автор відстоює пріоритет “концептуальної кодифікації”, вважаючи перевагами реалізації цього способу стабільність кодифікованого акту, можливість чіткого описання нормативної конструкції адміністративної відповідальності та принципів її реалізації. Крім того, створення концептуального кодексу відповідає загальним тенденціям розвитку адміністративного законодавства України.

У підрозділі 3.3 “Актуальні проблеми сучасного етапу систематизації законодавства про адміністративну відповідальність” викладається авторське бачення структури систематизованого нормативно-правового акту, який пропонується назвати “Кодекс України про адміністративну відповідальність”.

На думку автора, найбільшими структурними одиницями Кодексу мають бути такі, що забезпечують реалізацію двох принципів побудови нормативної моделі адміністративної відповідальності:

- принципу формалізації процедури реакції та принцип формалізації відхилення. Це обумовлює наявність у складі Кодексу трьох обов'язкових частин: загальної, матеріальної і процесуальної. У даному випадку терміни “загальна”, “матеріальна” та “процесуальна” відображають, перш за все, зміст відповідних структурних одиниць Кодексу і не обов'язково повинні бути відображені в їх назвах.

Виходячи з концептуального призначення Кодексу, його завданнями пропонується визнати створення системи принципів, які мають реалізовуватись у всіх випадках притягнення різноманітних суб'єктів до адміністративної відповідальності незалежно від того, яким нормативним актом передбачено встановлення і реалізація такої відповідальності.

Материальна частина Кодексу має містити основу нормативної моделі адміністративної відповідальності. При цьому в цій частині мають бути сконцентровані норми, які утворюють її концептуальну складову. Іншими словами, в цій частині належне місце має бути відведене принципам адміністративної відповідальності. Ці принципи повинні бути сформульовані таким чином, щоб їх можна було використати без додаткового тлумачення, у тому числі й при створенні нових складів адміністративних правопорушень.

Процесуальна частина має розпочинатись із завдань та принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це особливо важливо з огляду на те, що детальна регламентація процедур розгляду справ про адміністративні правопорушення юридичних осіб у Кодексі неможлива і в той самий час в кожному випадку мають дотримуватись принципи провадження, які мають бути однаковими для провадження у справах про адміністративні правопорушення як фізичних, так і юридичних осіб.

Останнім розділом Кодексу має стати розділ “Окремі підстави адміністративної відповідальності”, до якого мають увійти склади правопорушень та санкції за їх вчинення. При формуванні цього розділу пропонується переглянути існуючий перелік адміністративних правопорушень і видалити з нього ті, що є застарілими або суперечать самій ідеї адміністративної відповідальності.

Крім загальних ідей щодо структури Кодексу, пропонуються конкретні заходи щодо впровадження принципів побудови нормативної моделі адміністративної відповідальності та принципів реалізації цієї моделі. Запропонована структура Кодексу викладена у Додатку 1 до дисертації.

Розділ 4. “Реалізація нормативної моделі адміністративної відповідальності” присвячений дослідженню проблем реалізації нормативної моделі адміністративної відповідальності з урахуванням сформульованих раніше принципів побудови цієї моделі.

У підрозділі 4.1 “Принципи реалізації нормативної моделі адміністративної відповідальності” реалізація адміністративної відповідальності розглядається з позицій теорії управління з урахуванням підходу, що дає можливість визначити низку принципів, які мають бути враховані при удосконаленні нормативної конструкції адміністративної відповідальності, а саме:

- принцип ординації - для досягнення максимального коефіцієнта корисної дії правової норми необхідно забезпечити умови для її реалізації. Відсутність таких умов має бути підставою для звільнення особи від адміністративної відповідальності за порушення правової норми.

- принцип адекватності та абсолютної реалізації стягнення - адміністративні стягнення або інші санкції, які передбачені за вчинення адміністративного правопорушення, мають забезпечувати максимальну утримуючу від вчинення правопорушення здатність та бути абсолютно реалізовано;

- принцип забезпечення гарантій виявлення підстав адміністративної відповідальності (правопорушень):

а) у сферах, де здійснюється державне регулювання за допомогою нормативно-правових актів, що встановлюють обов'язки або заборони для адресатів відповідних норм, має забезпечуватися достатній контроль для виявлення і фіксації правопорушень;

б) серед складів адміністративних правопорушень мають бути мінімізовані такі, об'єктивна сторона яких полягає в діях або бездіяльності, які або не піддаються державному контролю, або результативність якого є незначною;

в) перелік джерел доказів у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати максимальну результативність державного контролю;

г) термін, протягом якого можливе притягнення до адміністративної відповідальності, не повинен бути меншим, ніж періодичність державного контролю.

Для кожного із зазначених принципів запропоновано і способи їх формалізації. Так, для реалізації принципу адекватності та абсолютної реалізації стягнення, а також для надання адміністративній відповідальності реальних виховних властивостей, пропонується, по-перше, забезпечити відповідність адміністративних стягнень у вигляді штрафу рівню фактичних доходів правопорушника та встановити такі розміри штрафів, щоб інтерес в уникненні адміністративної відповідальності переважав інтерес у вчиненні адміністративного правопорушення і, таким чином, утримував би особу від його вчинення. За базову одиницю виміру розміру штрафу доцільно було б узяти розмір одноденного доходу особи.

По-друге, обґрунтовується необхідність забезпечення абсолютного виконання адміністративних стягнень, незалежно від особистих характеристик та майнового стану правопорушника. При цьому важлива роль відводиться системі заміни стягнень з використанням такого їх виду, як громадські роботи. На думку автора, за умови реалізації зазначених підходів адміністративна відповідальність може покращити свої виховні властивості і поступово, через формування у людей спочатку маргінальної правомірної поведінки, забезпечити перехід до конформістської, а можливо і звичної правомірної поведінки.

Далі обґрунтовуються позиції автора стосовно способів забезпечення виявлення і фіксації правопорушень в умовах, коли неможливо забезпечити належний державний контроль. Зокрема розглядається ситуація, коли особа, чиї права порушені, звертається до адміністративного суду із адміністративним позовом на рішення, дії або бездіяльність відповідного державного органу, і в процесі розгляду адміністративної справи встановлюється факт вчинення адміністративного правопорушення відповідними посадовими особами. Такий порядок може використовуватись у тих випадках, коли розгляд справ про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції судів, а суб'єктом адміністративного правопорушення є посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів, діяльність яких не охоплюється систематичним державним контролем.

Досить ефективним, на думку автора, може бути надання громадянам права прямого звернення до органів адміністративної юрисдикції із заявами про притягнення певних осіб до адміністративної відповідальності.

У контексті розгляду принципу забезпечення гарантій виявлення підстав адміністративної відповідальності обґрунтовується думка автора щодо термінів, протягом яких можливе притягнення до адміністративної відповідальності та пропонуються правила обчислення відповідних термінів.

У підрозділі 4.2 “Процесуальні засади адміністративної відповідальності” досліджуються провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб.

Зокрема обґрунтовується, що процесуальну основу адміністративної відповідальності становить адміністративний порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, який базується на принципах деліктного процесу розшукового типу. Це проявляється в тому, що в переважній більшості випадків адміністративне розслідування, розгляд справ про адміністративні правопорушення та застосування за результатами такого розгляду адміністративних стягнень відбувається в межах одного уповноваженого органу. Крім того, провадженню у справах про адміністративні правопорушення не властивий принцип змагальності, притаманний правосуддю.

Причому розшуковий тип процесу зберігається при вирішенні таких справ і судами, і органами виконавчої влади. Отже при визначенні правової природи проваджень пов'язаних з притягненням до юридичної відповідальності, слід звертати увагу не стільки на суб'єкта наділеного юрисдикційними повноваженнями, скільки на процесуальні характеристики процедури притягнення до відповідальності.

На підставі аналізу описаних у законодавстві проваджень щодо притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, виділяються і детально характеризуються такі їх види:

1) за особливостями стадії адміністративного розслідування:

- автономне провадження;

- об'єднане провадження;

2) за характеристиками типу деліктного процесу:

- адміністративне провадження;

- квазі судове провадження.

На думку автора, саме багатоманітність проваджень щодо притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб значною мірою ускладнює систематизацію відповідного законодавства з огляду на неможливість встановлення єдиної уніфікованої процедури порушення, розгляду і вирішення справ про притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, і ця проблема має бути врахована в процесі систематизації законодавства про адміністративну відповідальність.

У підрозділі 4.3 “Органи місцевого самоврядування та суди як органи адміністративної юрисдикції” розглядаються особливості функціонування органів місцевого самоврядування та судів як органів адміністративної юрисдикції.

Аналізуючи склади адміністративних правопорушень підвідомчих адміністративним комісіям та виконавчим комітетам відповідних рад автор приєднується до думки, що їх існування як органів адміністративної юрисдикції значною мірою є недоцільним, з огляду на існування органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у відповідних сферах і здатних більш якісно здійснювати адміністративно-юрисдикційні функції.

Разом з тим зазначається, що органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями видавати нормативно-правові акти з питань віднесених до їх компетенції. З урахуванням цього, абсолютне позбавлення таких органів адміністративно-юрисдикційних повноважень позбавляє їх значної частини інструментів впливу на порушників норм, які видаються саме цими органами. На думку автора, має відбутися відповідне коригування адміністративно-юрисдикційних повноважень органів місцевого самоврядування, але при цьому їм мають залишитись такі повноваження стосовно притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які порушують вимоги нормативно-правових актів, що видаються саме цими органами.

Аналізуючи місце судів серед органів адміністративної юрисдикції, відстоюється позиція стосовно недоцільності розширення кола справ про адміністративні правопорушення підвідомчих судам з огляду на очевидний характер правопорушень і відсутність у таких справах елементів спору, які потребують вирішення у судовому порядку.

Разом з тим не можна повністю відмовлятися від судів як органів адміністративної юрисдикції. При цьому пропонується низка критеріїв, за якими може визначатись підвідомчість справ про адміністративні правопорушення судам.

По-перше, за судами пропонується залишити повноваження щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення за вчинення яких застосування адміністративного арешту, позбавлення спеціального права, а також конфіскації предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом вчинення правопорушення. Це обумовлено тим, що зазначені стягнення не мають зворотного характеру і обмежують особисті права громадян.

По-друге, судам мають бути підвідомчі справи про адміністративні правопорушення в тих випадках, коли регулювання суспільних відносин відбувається за допомогою норм особливої частини КпАП і в цих сферах відсутнє інше законодавче регулювання.

По-третє, судам мають бути підвідомчі справи про адміністративні правопорушення, об'єктом яких є суспільні відносини, регулювання яких хоча і здійснюється державою, але відсутні державні органи, наділені контрольними і юрисдикційними повноваженнями у сфері цих суспільних відносин.

У Висновках дисертації сформульовано найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, отримані при вирішенні наукової проблеми визначення концептуальних засад розвитку інституту адміністративної відповідальності, а також проблем реалізації цього інституту.

Зокрема відзначається, що адміністративна відповідальність представляє собою механізм реалізації в адміністративному порядку санкції правової норми, яка має форму стягнення, а інститут адміністративної відповідальності представляє собою нормативну модель цього механізму.

Адміністративна відповідальність як відносини існує в межах більш широкого кола відносин, а саме адміністративно-деліктних відносин. При цьому виділяються відносини об'єктивної адміністративної відповідальності та суб'єктивної адміністративної відповідальності, а також сформульовано закономірності, згідно з якими відбувається розвиток адміністративно-деліктних відносин.

Для адміністративної відповідальності головною відмінністю від інших видів юридичної відповідальності є те, що вона реалізується в адміністративному порядку, у процесі реалізації державним органом своїх виконавчо-розпорядчих повноважень. При цьому процедура притягнення до адміністративної відповідальності оформлена у вигляді адміністративного провадження з усіма притаманними йому ознаками.

Уявлення про роль адміністративної відповідальності в умовах сучасного суспільства дають три її основні концепції - управлінська, публічно-сервісна та правозахисна. Відповідно до управлінської концепції адміністративна відповідальність представляє собою специфічний засіб реалізації примусового методу державного управління.

У контексті публічно-сервісної концепції, адміністративна відповідальність може виступати як засіб забезпечення виконання зобов'язань, що випливають із договорів та інших відносин, що не відносяться до державного управління. З точки зору правозахисної концепції, адміністративна відповідальність є елементом механізму захисту прав і свобод громадян.

У структурі системи права інститут адміністративної відповідальності є функціональним інститутом адміністративного права, а сама адміністративна відповідальність може вважатись однією із форм реалізації виконавчої влади.

Основу інституту адміністративної відповідальності складає його нормативна конструкція. Під нормативною конструкцією в даному випадку слід розуміти сукупність правових норм, які визначають адміністративну відповідальність безвідносно до конкретних складів її підстав, і ця сукупність норм може бути використана як основа для адміністративно-деліктного регулювання багатьох видів суспільних відносин.

Адміністративним правопорушенням притаманна протиправність двох видів: безпосередня та опосередкована. Відповідно до цих видів протиправності існує два способи побудови складів адміністративних правопорушень: бланкетне регулювання та деліктне регулювання.

Усі види юридичної відповідальності, в тому числі й адміністративна, мають спільну концептуальну основу, тобто систему принципів, яка покладена в основу відповідного правового регулювання. При цьому побудова нової або удосконаленої нормативної моделі адміністративної відповідальності має здійснюватись з обов'язковим урахуванням цих принципів.

Вихідним для побудови такої системи принципів є принцип відповідальності у нормативному регулюванні. Його сутність полягає в тому, що у випадку відхилення поведінки адресата відповідної норми від припису цієї норми, з боку суб'єкта, що встановив цю норму або ним уповноваженого, повинна мати місце певна реакція. Така реакція повинна бути спрямована на суб'єкта, який допустив відхилення від норми, і мати характер виховного або превентивного впливу. Відповідно мають бути сформовані нормативна модель відхилення від норми та нормативна модель реакції на відхилення, а також принципи їх побудови. У висновках охарактеризовано зміст кожного з принципів, які мають бути покладені в основу побудови обох зазначених нормативних моделей.

Ключовим для розмежування видів юридичної відповідальності є принцип подолання неочевидності між суб'єктом та об'єктивною стороною правопорушення, і залежно від характеру неочевидності існує три процесуальні конструкції юридичної відповідальності: автоматична, адміністративна і правосуддя.

Нормативна модель адміністративної відповідальності має створюватись з урахуванням фундаментального принципу верховенства права. Дія принципу верховенства права у сфері адміністративної відповідальності проявляється у принципах адміністративної відповідальності та принципах провадження у справах про адміністративні правопорушення, які є похідними від принципу верховенства права. Такими, зокрема, є:

- принцип відповідальності за вину; принцип презумпції невинуватості;

- принцип обмеження формальності підстав адміністративної відповідальності;

- принцип об'єктивності істини та принцип абсолютного оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення.

Практичними заходами щодо реалізації зазначених вище принципів, мають стати наступні:

- для подолання об'єктивного ставлення у вину та урахування формальності складів адміністративних правопорушень необхідно розширити існуючий перелік форм вини для адміністративних правопорушень за рахунок введення таких її форм, як намір та необачність;

- обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, мають братись до уваги тільки в тих випадках, коли буде встановлено зв'язок між їх наявністю та фактом і характером вчиненого діяння;

- слід визнати, що особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, якщо його вчинення було обумовлене необхідністю реалізації її прав, законних інтересів або трудових чи службових обов'язків та водночас неможливістю діяти іншим чином, або утриматись від дії внаслідок незабезпечення державою або державними органами чи органами місцевого самоврядування, або їх посадовими чи службовими особами умов для її правомірної поведінки;

- запровадження порядку оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення у випадках, коли такі рішення приймаються судами. Порядок такого оскарження має бути аналогічним апеляційному та касаційному провадженням у кримінальному та цивільному процесах.

Формалізація нормативної моделі адміністративної відповідальності має відбуватися через систематизацію законодавства про адміністративну відповідальність (адміністративно-деліктного законодавства) з урахуванням досвіду систематизації відповідного законодавства в зарубіжних країнах. Систематизація законодавства про адміністративну відповідальність в Україні може здійснюватися двома основними способами, які умовно можна назвати “суцільна кодифікація” та “концептуальна кодифікація”. Суцільна кодифікація полягає в тому, що до кодифікованого акту включаються абсолютно всі норми, які передбачають адміністративну відповідальність як фізичних, так і юридичних осіб. Концептуальна кодифікація передбачає не об'єднання в одному нормативно-правовому акті абсолютно всіх норм, що стосуються адміністративної відповідальності, а створення в окремому нормативно-правовому акті єдиної, логічної і стабільної нормативної конструкції адміністративної відповідальності на основі системи відповідних принципів.

Більш прийнятною для України виглядає концептуальна кодифікація. Перевагами реалізації цього способу є стабільність кодифікованого акту, можливість чіткого описання нормативної конструкції адміністративної відповідальності та принципів її реалізації.

Реалізація нормативної моделі адміністративної відповідальності також має базуватися на системі відповідних принципів.

Принципами реалізації нормативної моделі адміністративної відповідальності, які мають бути враховані при удосконаленні інституту адміністративної відповідальності, є:

- принцип ординації, принцип адекватності та абсолютної реалізації стягнення;

- принцип забезпечення гарантій виявлення підстав адміністративної відповідальності (правопорушень).

Практичними заходами щодо реалізації зазначених вище принципів мають стати наступні:

- забезпечення відповідності адміністративних стягнень у вигляді штрафу рівню фактичних доходів правопорушника та встановлення таких розмірів штрафів, щоб інтерес в уникненні адміністративної відповідальності переважав інтерес у вчиненні адміністративного правопорушення і, таким чином, утримував би особу від його вчинення;

- забезпечення абсолютного виконання адміністративних стягнень незалежно від особистих характеристик та майнового стану правопорушника. При цьому має бути створений механізм заміни стягнень з використанням такого їх виду, як громадські роботи;

- з огляду на обмеженість підстав застосування конфіскації в арсеналі адміністративних стягнень, що накладаються на фізичних осіб, а також санкцій, що застосовуються до юридичних осіб необхідно передбачити такі, яки б на законних підставах давали б можливість примусово вилучати певне майно без встановлення обов'язкових вимог щодо визначення права власності на це майно (“безкомпенсаційне вилучення”);

- адміністративне стягнення у вигляді позбавлення будь-якого суб'єктивного права, отримання якого підтверджується відповідним документом, має відбуватися через скасування цього документа. Крім того, якщо відбувається позбавлення спеціального права, то його відновлення має здійснюватись у повній відповідності до передбаченої законом процедури первинного набуття цього права;

- у сферах, де здійснюється державне регулювання за допомогою нормативно-правових актів, що встановлюють обов'язки або заборони для адресатів відповідних норм, має забезпечуватись достатній контроль для виявлення і фіксації правопорушень;

- коли організація належного державного контролю є неможливою, справи про адміністративні правопорушення можуть розглядатися в тому випадку, коли особа, чиї права порушені, звертається, наприклад, до адміністративного суду із адміністративним позовом на рішення, дії або бездіяльність відповідного державного органу і в процесі розгляду справи за цим позовом буде встановлено факт вчинення адміністративного правопорушення відповідними посадовими особами;

- надання громадянам права прямого звернення до органів адміністративної юрисдикції із заявами про притягнення певних осіб до адміністративної відповідальності;

- заходи адміністративної відповідальності до юридичних осіб можуть застосовуватися у строк, що не перевищує встановленої законодавством періодичності планових перевірок уповноваженими органами (посадовими особами);

- заходи адміністративної відповідальності до юридичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, виявлених під час позапланових перевірок уповноваженими органами (посадовими особами), можуть застосовуватися протягом трьох місяців після виявлення відповідного адміністративного правопорушення;

- якщо за вчинення адміністративного правопорушення передбачена відповідальність одночасно юридичної та її посадової (службової) особи, правила щодо застосування заходів адміністративної відповідальності, передбачені для юридичних осіб, застосовуються і до фізичних осіб.

Процесуальну основу реалізації адміністративної відповідальності становить адміністративний порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, який базується на принципах деліктного процесу розшукового типу.

Серед проваджень щодо притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб виділяються такі їх види:

1) за особливостями стадії адміністративного розслідування: автономне провадження та об'єднане провадження.

2) за характеристиками типу деліктного процесу: адміністративне провадження та квазі судове провадження.

Багатоманітність проваджень щодо притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб значною мірою ускладнює систематизацію відповідного законодавства з огляду на неможливість встановлення єдиної уніфікованої процедури порушення, розгляду і вирішення справ про притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб і ця проблема має бути врахована в процесі систематизації законодавства про адміністративну відповідальність.

Слід визнати недоцільним розширення кола справ про адміністративні правопорушення підвідомчих судам з огляду на очевидний характер правопорушень і відсутність у таких справах елементів спору, які потребують вирішення у судовому порядку. Проте до компетенції судів мають бути віднесені: нормативний адміністративний відповідальність

- справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування адміністративного арешту, позбавлення спеціального права, а також конфіскації;

- справи про адміністративні правопорушення в тих випадках, коли регулювання суспільних відносин відбувається за допомогою норм особливої частини КпАП і в цих сферах відсутнє інше законодавче регулювання;

- справи про адміністративні правопорушення, об'єктом яких є суспільні відносини, регулювання яких хоча і здійснюється державою, але відсутні державні органи, наділені контрольними і юрисдикційними повноваженнями у сфері цих суспільних відносин.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лук'янець Д.М. Адміністративно-деліктні відносини в Україні: теорія та практика правового регулювання: Монографія. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006. - 376 с.

2. Лук'янець Д.М. Адміністративна відповідальність в контексті її взаємозв'язку з контролем у державному управлінні // Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи. Монографія / За ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 402-407.

3. Лук'янець Д.М. Оновлення інституту адміністративної відповідальності // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Факт, 2003. - C. 357-377.

4. Лукянець Д.М. Напрями реформування адміністративно-деліктного законодавства // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Вип.12. - К.: 2001. - С. 3.

5. Лукянець Д.М. Правова природа і особливості відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції // Підприємництво, господарство і право. - №8. - 2001. - С. 78-81.

6. Лукянець Д.М. Про структуру системи права // Підприємництво, господарство і право. - №12.-2002. - С. 3-6.

7. Лукянець Д.М. Нормативні конструкції як основа кодифікації в адміністративному праві // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Вип.14.

8. Лук'янець Д.М. Управлінськи аспекти в концепції адміністративної відповідальності // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. - Вип.19. - Одеса: „Юридична література”, 2003. - С. 116 -120.

9. Лук'янець Д.М. Про структуру адміністративно-деліктних відносин // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Вип.15. - К.:2004. - С. 149-156.

10. Лук'янець Д.М. Типологія юридичної відповідальності // Юридична Україна. - №3. - 2004. - С. 4-10.

11. Лук'янець Д.М. Вина як суб'єктивна підстава адміністративної відповідальності та проблеми її визначення // Адвокат. - №7. - 2004. - С. 3-6.

12. Лук'янець Д.М. Про правову природу адміністративно-господарських санкцій // Підприємництво, господарство і право. - №3. - 2005. - С. 10-15.

13. Лук'янець Д.М. Про деякі питання методології правового регулювання // Правова держава. - Вип.16. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2005. - С. 125-134.

14. Лук'янець Д.М. Суди в системі органів адміністративної юрисдикції // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Спецвипуск. - К: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. - 2005. - С. 220-224.

15. Лук'янець Д.М. До проблеми систематизації заходів адміністративної відповідальності юридичних осіб // Підприємництво, господарство і право. - №11. - 2005. - С. 12-16.

16. Лук'янець Д.М. Теорія правового регулювання як концептуальне джерело адміністративної відповідальності // Право України. - №8. - 2005. - С. 22-25.

17. Лук'янець Д.М. Теорія управління як концептуальне джерело адміністративної відповідальності // Підприємництво, господарство і право. - №9. - 2005. - С. 10-14.

18. Лук'янець Д.М. Парадокси деліктного регулювання // Підприємництво, господарство і право. - №1. - 2006. - С. 77-79.

19. Лук'янець Д.М. Про виховні властивості адміністративної відповідальності // Право України. - №10. - 2005. - С. 89-92.

20. Лук'янець Д.М. Проблеми застосування конфіскації як адміністративного стягнення // Право України. - №2. - 2006. - С. 110-112.

21. Лук'янець Д.М. Методологічні аспекти визначення структури системи права // Підприємництво, господарство і право. - №3. - 2006. - С. 7-10.

22. Лук'янець Д.М. Про концепцію адміністративної відповідальності // Малий і середній бізнес (право, держава, економіка). - №3-4. - 2006. - С. 22-32.

23. Лук'янець Д.М. Форми реалізації виконавчої влади // Правова держава. Вип. 17. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2006. - С. 177-182.

24. Лук'янець Д.М. Принцип верховенства права у сфері адміністративної відповідальності // Українське право. - №1. - 2006. - С. 277-284.

25. Лук'янець Д.М. Філософські основи та концептуальна модель юридичної відповідальності // Юридична Україна. - №4. - 2006. - С. 4-11.

26. Лук'янець Д.М. Процесуальні засади адміністративної відповідальності // Право України. - №7. - 2006. - С. 116-120.

27. Лук'янець Д.М. Процесуальні конструкції адміністративної відповідальності колективних суб'єктів // Підприємництво, господарство і право. - №8. - 2006. - С. 35-39.

28. Аверянов В.Б., Лукянець Д.М., Хорощак Н.В. Актуальні питання правового регулювання адміністративної відповідальності // Часопис Київського університету права. - №1. - 2003. - С. 19-23.

29. Аверянов В.Б., Лукянець Д.М., Хорощак Н.В. Чи можливе реформування інституту адміністративної відповідальності на концептуальних засадах проекту нового КпАП // Адвокат. - №1. - 2003. - С. 3-8.

30. Лук'янець Д.М. Адміністративна відповідальність у державному управлінні // Вісник державної служби України. - №2. - 2004. - С. 27-31.

31. Лук'янець Д.М. Модернізація адміністративно-деліктного законодавства // Проблеми удосконалення адміністративного законодавства у світлі завдань адміністративної реформи в Україні. Наукова доповідь / За ред. В.Б.Авер'янова. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2001. - С. 18-20.

32. Лук'янець Д.М. Посилення правозахисної функції інституту адміністративної відповідальності // Проблеми удосконалення організаційно-правового механізму реалізації виконавчої влади в Україні. Наукова доповідь / За ред. В.Б.Авер'янова. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2006. - С. 40-42.

33. Лукянець Д.М. Практика застосування Конвенції про захист прав людини та основних свобод і її значення для теорії юридичної відповідальності // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод: Мат. Міжнарод. наук.-практ. конф.: У 2 ч. - Ч. 1 / За ред. проф. М.І. Панова. - Харків: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого. - 2000. - С. 146-149.

34. Лук'янець Д.М. Принципи адміністративного правозастосування // Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції. Збірник наукових праць. - К.: 2003. - С. 120 -122.

35. Лук'янець Д.М. Концептуальні джерела інституту адміністративної відповідальності // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. IV Національна наук. теор. конф. “Українське адміністративне право: учасний стан і перспективи реформування”. Спеціальний випуск у 2-х ч. - Ч. 1. - Симферополь. - 2005. - С. 88-95.

36. Лук'янець Д.М. До проблеми повноти кодифікації адміністративно-деліктного законодавства України // Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. У 2-х ч. - Сімферополь. - 2006. - Ч. 1. - С. 91-95.

Размещено на Allbest.ru

...