Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

УДК 343.24+343.914

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

ЖІНКА ЯК СУБ'ЄКТ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

МЕРКУЛОВА ВАЛЕНТИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий консультант:

Коржанський Микола Йосипович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького державного університету.

Офіційні опоненти:

Михайленко Петро Петрович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, професор кафедри теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України;

Туркевич Інна Костянтинівна, доктор юридичних наук, професор, завідуюча кафедрою кримінального та адміністративного права Академії адвокатури України;

Музика Анатолій Ананійович, доктор юридичних наук, професор, проректор з наукової роботи Київського інституту внутрішніх справ МВС України.

Провідна установа:

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (м. Київ).

Захист відбудеться " 24" вересня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035 Київ-35, пл. Солом'янська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035 Київ-35, пл. Солом'янська, 1).

Автореферат розісланий 06.08. 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лук'янчиков Є.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження безпосередньо пов'язана із визначенням суперечностей як загального характеру, які історично існують у суспільстві та зумовлюють фактичну нерівність жінок, так і спеціального кримінально-правового характеру - у кримінальному, кримінально-виконавчому законодавствах та правозастосуванні. Історичний підхід до поцінування жінки, її властивостей надає підстави визначитися із першою суперечністю загального характеру. Історії відомі різні підходи у визначенні конкретного напряму, цілей дослідження у галузі взаємостосунків статей, відмінностей між ними та, відповідно, значень цих відмінностей, їх впливу на роль жінки у суспільстві, її потенційних здібностей. З одного боку, численна, найрізноманітніша література про жінок визначає їхню провідну роль у суспільному житті, у всьому житті людей, пов'язує щастя родини, нормальний психічний та фізичний розвиток дітей з впливом жінки-матері. Але з другого, - історично в політичних, філософських, правових концепціях чоловік завжди розглядався як головна діюча особа суспільного, державного, громадського життя, а становище статей, відповідно, розглядалося з позиції пануючої чоловічої культури. Історично драма жінки полягає у тому, щоб довести свою самодостатність. Оскільки жінка має власні дійсно самостійні функції, самостійний сенс існування, однакові з чоловіком права на відмінність. Юридичне тлумачення статевих відмінностей було відбиттям філософського, релігійного світоглядів, що панували раніше, соціально-політичної організації суспільства. Тому і кримінальна відповідальність, її обсяг і форми реалізації були взаємопов'язані із способами цього тлумачення. З часів Давньоруської держави до початку XX ст. містичні, варварські звичаї, релігійно-теологічний, філософський світогляди, соціально-політичне бачення проблеми зумовили існування єдиного наслідку оцінки статевих відмінностей - закріплення юридично права сильнішого - чоловіка. Кримінальне право не було винятком у цьому.

Крім зазначених загальних суперечностей, спостерігаються суперечності спеціального кримінально-правового характеру. Загальновідомо, що кримінальне право - провідна галузь права серед комплексу кримінально-правових наук, оскільки визначає підстави, обсяг кримінальної відповідальності, умови та порядок її реалізації. Але, якщо у кримінології, кримінально-виконавчому праві проблема взаємозумовленості соціально-психологічних властивостей жінки із особливостями вчинення нею злочину, специфікою сприйняття кримінального покарання розглядаються як самостійний об'єкт дослідження, то в кримінально-правовому аспекті комплексного вивчення проблеми реалізації кримінальної відповідальності щодо жінок, які вчинили злочин, не проводилося. У сфері кримінально-правових досліджень жіноча проблема залишається невизначеною, не пріоритетною. Є дослідження суті, змісту, стадій, підстав кримінальної відповідальності, окремих її форм безвідносно статі суб'єкта злочину. Згідно з критерієм адекватності, визначена загальна проблема відтворює наявність дійсного стану невідомості, нерозробленості у зазначеній галузі кримінально-правових відносин. Зосередження уваги на кримінально-правових, крім кримінологічних, кримінально-виконавчих, аспектах цієї проблеми відповідає тенденціям розвитку суспільства, трансформації раніше існуючих поглядів на сутність жіночої природи, затвердженню нових норм, цінностей у цій сфері права. Жіноча проблема набагато ширша у кримінальному, кримінально-виконавчому законодавстві, ніж це здається на перший погляд. Ці галузі права регулюють розв'язання чимало важливих питань щодо людини, яка вчинила злочин. Насамперед, визначення справедливого обсягу кримінального примусу, призначення виду та розміру покарання (відповідно до тяжкості злочину та ступеня небезпечності злочинця), застосування системи виправних заходів, спеціального попередження, адаптації засудженого до умов та порядку відбування покарання (передусім, позбавлення волі), а надалі, після звільнення, до умов вільного життя. Що може бути важливішим у кримінальному правосудді, ніж невідворотність кримінальної відповідальності за вчинений злочин, визначення справедливого обсягу кримінального примусу щодо особи, яка вчинила злочин?

Найбільший рівень вивчення розроблених за проблемою матеріалів, джерел інформації властивий кримінологічному та кримінально-виконавчому аспектам. Кримінально-правові лише розроблятимуться і потенційно мають спонукати формування відповідного напряму дослідження. Але проблема може бути реалізована за умови врахування даних дослідження різних галузей наук (медицини, філософії, історії, права, зокрема кримінального, кримінально-виконавчого), аналізу та узагальнення різних точок зору, розгляду переваг та недоліків різних концептуальних положень у розглядуваній галузі. Дані спеціальних досліджень західноєвропейських та вітчизняних фахівців з анатомії, фізіології, психіатрії людини (Г. Бушана, С. Бовуар, Ф. Вінкеля, Кабаніса, М. Лапінського, Ч. Ломброзо, А. Фореля та ін.) щодо психофізіологічних особливостей жінки, незалежно від спрямованості їх трактування, підтверджують наявність суттєвих відмінностей між чоловіком і жінкою в анатомо-фізіологічній будові, організації нервової системи, почуттєвої і вольової сфери, значенні інтуїції і сфери підсвідомого у сприйнятті жінкою оточуючого світу, у впливі на вибір поведінки, способі і мотивації дій. Проблема достоїнств і переваг однієї статі над іншою не одне століття визначали напрями філософських досліджень (Аристотель, О. Вейнінгер, Г. Зиммель, С. Бовуар, Г. Бранд).

Проблема співвідносності соціального та біологічного в жіночій злочинності в кримінологічних концепціях мала доволі різне тлумачення: від явного перебільшення психофізичних властивостей жінки (Ч. Ломброзо, Е. Феррі, П.Н. Тарновська) до визнання значного впливу на соціально-правову поведінку жінок як соціального, так і біологічного чинника (Ю.М. Антонян, І.С. Басенко, А.Б. Блага, М.М. Гернет, М.М. Голоднюк, Е.А. Заплатіна, А.Ф. Зелінський, І.В. Корзун, М.В. Стрюк., В.О. Серебрякова, О.В. Середа, В.В. Федусик, Т.М. Явчуновська). Взагалі визначення міри впливу соціально-демографічних та психофізичних властивостей жінки на її поведінку, зокрема злочинну, більш властиво кримінологічним дослідженням жіночої злочинності, ніж чоловічої. Така ж особливість спостерігається у дослідженнях кримінально-виконавчого напряму (І.О. Кирилова, В.Є. Квашис, О.Б. Лисягін, Л.А. Мелікашвілі, А.С. Міхлін, А.Т. Потьомкіна, В.І. Рудник, О.В. Середа, Ю.В. Солопанов, В.М. Трубніков, Г.Ф. Хохряков, Т.А. Шмаєва, Т.А. Шулежко). Критичний аналіз та порівняння поглядів кримінологічного, кримінально-виконавчого характеру стосовно даної проблеми доводять додатково на користь актуальності обраного напряму дослідження. жінка поведінка злочин відповідальність

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 р., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. за № 1376/2000, Указу Президента України від 25 квітня 2001 року за № 283/2001 "Про підвищення соціального статусу жінок в Україні", Указу Президента України від 18.02.2002 р. за № 143 "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян", Закону України "Про попередження насильства у сім'ї" (від 15.11.2001 р.), постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року за № 479 "Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки"; є складовою частиною планів науково-дослідних робіт НАВСУ на 1995-2000 р.

Тема роботи є частиною програми наукових досліджень відповідно до реалізації проекту ООН в Україні "Гендер у розвитку". Ставши незалежною, Україна підтримує головні підходи ООН і світового співтовариства щодо встановлення соціальної справедливості за ознаками статі. Принцип рівноправності чоловіків та жінок покладено за основу так званої гендерної демократії, розвиток якої в Україні лише започатковано, а тому дуже повільно впливає на громадську думку. Це в свою чергу, передбачає: здійснення гендерної експертизи ефективності законодавства, механізмів його практичної дії з урахуванням особистісних особливостей соціально - психологічного характеру, притаманних жінкам; інвентаризацію законів і підзаконних актів, що безпосередньо регулюють соціально-статеві відносини, і які мають опосередкований вплив на розв'язання цих питань.

Мета і задачі дослідження.

Головна мета - розробка концептуальних основ визначення жінки як суб'єкта кримінальної відповідальності на підставі статевих корелятивних анатомо-фізіологічних, психічних відмінностей та їх впливі на суспільно-правову поведінку жінки. Досягненню поставленої мети сприяло виконання наступних завдань:

- розробка концептуальних основ жіночої проблеми у кримінально-правовій, кримінально-виконавчий політиці, оптимального визначення відповідності між злочином, який вчинила жінка, та обсягом державного примусу;

- формулювання принципових положень, пріоритетних напрямів кримінальної, кримінально-виконавчої політики та законодавства стосовно жінок, які вчинили злочин;

- визначення характеру та міри взаємовпливу особистісних властивостей жінки та її суспільно-правової поведінки, сприйняття жінкою різних форм кримінальної відповідальності та покарання;

- обґрунтування шляхів підвищення ефективності загальної чинної системи засобів кримінального примусу, окремих конкретних форм кримінальної відповідальності, видів покарання, порядку виконання покарання позбавленням волі щодо жінок, які вчинили злочин;

- розробка критеріїв міри врахування соціально-демографічних, психофізичних чинників при визначенні обсягу кримінальної репресії, форм кримінальної відповідальності, видів та термінів покарання, відбування позбавлення волі;

- формулювання конкретних пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства.

Об'єктом дослідження є суспільно-правові відносини, що постають у процесі визначення та реалізації кримінальної відповідальності стосовно жінок, які вчинили злочин. Отже, об'єкт перебуває на зіткненні кількох наук, оскільки передбачає розгляд проблеми взаємозумовленості природних статевих відмінностей та кримінальної відповідальності як такої, взаємовпливу особистісних жіночих властивостей та конкретних заходів кримінально-правового примусу.

Предметом дослідження є:

- корелятивні анатомо-фізіологічні відмінності між чоловіком та жінкою, відмінності їхньої психіки;

- взаємозумовленість соціально-демографічного, соціально-психологічного, психофізичного стану жінки та злочинної поведінки: стан, тенденції жіночої злочинності, особливості вчинення жінками злочинів корисливого, насильницького спрямування, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних речовин;

- джерела кримінального права України різних часів, особливостей кримінальної відповідальності жінок, починаючи з Київської Русі й до сьогодення;

- кримінально-правові норми Загальної (особливості застосування кримінальної відповідальності жінок за умови перевищення меж необхідної оборони, ефективності чинної системи кримінальної відповідальності та покарання, підстав умовно-дострокового звільнення) та Особливої (обґрунтування необхідності врахування статевих властивостей під час вибору об'єкта кримінально-правового захисту) частини чинного кримінального законодавства;

- правові норми чинного виправно-трудового законодавства з огляду ефективності законодавчого визначення порядку та умов виконання позбавлення волі стосовно жінок, які вчинили злочин, можливостей досягнення мети покарання у оптимальніші терміни, із найменшими негативними наслідками;

- аналіз практики правозастосування щодо жінок, які вчинили злочин, різних форм кримінальної відповідальності, видів покарання, змін у реалізації кримінальної відповідальності під час виконання найбільш суворого покарання - позбавлення волі.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених в роботі мети та задач, з урахуванням його об'єкта та предмета: загальнонауковий діалектичний метод, який забезпечив комплексний підхід при характеристиці жінки як суб'єкта кримінальної відповідальності; приватні наукові методи - системно-структурний, логіко-семантичний, історично-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний.

Певні тенденції кримінального правосуддя щодо жінок, які вчинили злочин, автор здобув передусім на підставі формально-правового теоретичного дослідження джерел кримінального права України з часів Київської Русі до сьогодення, чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавств, загальної судової практики визначення обсягу кримінального примусу, практики виконання покарань в Україні щодо жінок-правопорушниць. Отримані дані, насамперед, зумовлюють визначені на підставі дослідження висновки та пропозиції щодо удосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавств. Однак, вважаємо пропозиції теоретичного та практичного характеру набувають актуальності, значнішої аргументованості за умови використання результатів емпіричних досліджень, які автор провела в жіночій виправно-трудовій установі загального режиму. В цій установі (м. Одеса) на час дослідження утримувалася майже п'ята частина засуджених жінок із усіх регіонів України (оскільки установа має Будинок дитини), які уперше відбувають позбавлення волі. Багаторічна практична діяльність автора на посаді заступника начальника цієї установи надала можливість порівняльного аналізу фактів (явищ, властивостей) за останні десять-п'ятнадцять років.

Конкретні об'єктивні та суб'єктивні обставини вчинення жінками більш типових злочинів корисливого, насильницького спрямування, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних речовин, практика кримінального правосуддя щодо них досліджувалися на підставі вивчення:

- кримінально-правової характеристики 1800 засуджених жінок, які утримувалися в установі у 2000 р.;

- 200 вироків щодо жінок, засуджених за вчинення простого навмисного вбивства; 50 вироків щодо жінок, які відбувають позбавлення волі за крадіжку, поєднану із проникненням у житло (інше приміщення).

Проведено соціологічне дослідження: відбулося анкетування 500 засуджених жінок, які перебували в установі у 1998 р. та усіх 500 засуджених жінок, які прибули в установу у першій половині 1999 р.

У дослідженні використані окремі результати проведення експерименту 1990-го та 1991-го р. у шести виправно-трудових колоніях Росії та одній - в Україні (м. Одеса), де автор працювала заступником начальника закладу. Апробувався новий порядок виконання покарання у виді позбавлення волі щодо усіх засуджених жінок, а також щодо специфічних категорій - вагітних, жінок, які мали дітей віком до трьох років. Доцільність звернення до експерименту через тривалий час зумовлена не лише особистою участю автора в його проведенні, наданні ним надалі пропозицій щодо удосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавств, але й тією обставиною, що певні позитивні його результати до нині не мають законодавчого визначення в Україні.

Наукова новина дисертаційного дослідження полягає у тому, що у ньому висунуто і обґрунтовано низку нових концептуальних теоретичних і важливих для юридичної практики положень та висновків.

Вперше у вітчизняній кримінально-правовій доктрині здійснено підхід до дослідження проблеми оптимального визначення та реалізації кримінальної відповідальності жінок, які вчинили злочин, як до комплексного соціально-психологічного та правового явища, шляхом визначення взаємозумовленості природних статевих відмінностей та кримінальної відповідальності як такої, узгодженості особистісних жіночих властивостей та конкретних заходів кримінально-правового примусу. Зроблено і науково обґрунтовано висновок про те, що розробка концептуальних основ жіночої проблеми у кримінально-правовій, кримінально-виконавчий політиці, оптимального визначення відповідності між злочином, який вчинила жінка, та обсягом державного примусу, передбачає взаємозумовленість кримінологічних, кримінально-правових, кримінально-виконавчих проблемних питань, які мають розглядатися як складові єдиної комплексної проблеми - визначення жінки як суб'єкта кримінальної відповідальності.

На підставі аналізу спеціальних комплексних досліджень фізіології, психології, анатомії, статевої сфери жінки виокремлюються певні властивості психофізіологічної організації жінок. Доводиться той факт, що обмеженість фізичних можливостей, слабкість серцево-судинної, дихальної систем, знижений опір судинної нервової системи, швидкий психічний ритм природно зумовлюють індивідуальну статеву сутність жінки, самодостатність її суб'єктивних властивостей фізіологічного та психофізичного характеру, суттєво впливають на суспільно-правову поведінку жінки, а отже надають підстави визначитися із особливостями жінки як суб'єкта кримінальної відповідальності, необхідністю належної кримінально-правової оцінки цих властивостей.

Подальший розвиток дістало дослідження кримінологічних концепцій щодо співвідношення соціального та біологічного в жіночий злочинності. В наслідок аналізу існуючих у літературі точок зору визначено той факт, що специфічність кримінальних детермінант жіночої злочинності, форм та механізмів їх виявлення, які пов'язані передусім із природними статевими властивостями, визнається представниками різних кримінологічних концепцій, є самостійним об'єктом дослідження, на відміну від кримінально-правових аспектів цієї проблеми. Але історично спостерігається явне перебільшення значення психофізичних особливостей жінок, узгодження їхньої надмірної збудливості, імпульсивності, фізичної слабкості із виявами жорстокості, схильності до злочинного поводження (антропологічна школа), що у підсумку вплинуло на практику кримінального правосуддя щодо жінок, яке відзначалося досить тривалий період суворістю засобів кримінального примусу. Обґрунтовується висновок (зокрема на підставі аналізу особливостей вчинення жінками окремих видів злочинів корисливого та насильницького спрямування, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних речовин), що сучасний стан та тенденції жіночої злочинності в Україні відтворюють міру взаємовпливу типових соціальних ролей та функцій жінки на особливості жіночої злочинності, існує взаємозумовленість зростання стану психологічної кризи, психічної патології сучасної жінки та її суспільно-небезпечної поведінки.

Вперше у вітчизняній науці визначені особливості кримінальної відповідальності жінок у різні періоди історії України на підставі дослідження основних джерел права того часу: церковного Статуту князя Ярослава, Руської Правди, Литовських Статутів, Зводу законів "Права, по которым судится малороссийский народ", Уложення 1845 р., 1866 р. "Про покарання кримінальні та виправні". Сформульовано і обґрунтовано низку положень, які пояснюють особливе ставлення до жінки у кримінальному правосудді в ті часи: злочини, які вчиняли жінки, завжди розглядалися як порушення моралі, родинно-шлюбних відносин, тих порядків, які освячувалися релігією, а тому завжди відносилися до тяжких і дуже суворо каралися; релігія жінку завжди пов'язувала із активним виявом тілесного, низького, пристрасного, а отже втіленням в її особі диявола (в образі відьом), формувала уявлення про перебільшену схильність жінки до злочинного поводження, а тому наполягала на застосуванні суворого репресивного правосуддя щодо них.

Проте історії (кінець XVIII ст. - початок XX ст.) відомі суттєві відмінності у визначенні обсягу кримінальної відповідальності, виду, терміну покарання щодо жінок та чоловіків, які ґрунтувалися на статевих відмінностях і стосувалися усіх жінок, а не лише вагітних та жінок, які мають малолітніх дітей. Існування "паралельної системи покарань", "замінюючих" для жінки покарань є відтворенням правового статусу органічних особливостей винної, її природних властивостей, врахуванням фізичних можливостей жінки.

У дисертації сформульовані окремі наукові положення, які можна розглядати як новий перспективний напрям досліджень кримінально-правового, кримінально-виконавчого характеру, що має забезпечити підвищення ефективності реалізації кримінальної відповідальності стосовно жінок. Визначені окремі проблемні питання, які вимагають наступного дослідження, такі як: співвідношення свободи волі і особливостей чуттєвого сприйняття жінкою дійсності; соціально-психологічна зумовленість жіночої злочинності; кримінально-правова оцінка вияву психічної патології у жінок, які вчинили злочин, їх значення під час визначення обсягу кримінальної репресії; ефективність застосування до жінок, які вчинили злочин, різних форм кримінальної відповідальності, видів покарання та інші.

Загалом дослідження сприяє реформуванню поглядів на жіночу проблему у кримінальній політиці, затвердженню нових ідей, пріоритетів, цінностей системи кримінального, кримінально-виконавчого законодавств щодо жінки як суб'єкта кримінальної відповідальності. Пропонується новий підхід у визначенні оптимального співвідношення тяжкості вчиненого злочину, ступеня небезпечності винної жінки із обсягом кримінально-правового примусу. Сформульовано конкретні пропозиції щодо удосконалення окремих кримінально-правових норм.

Наукове значення роботи полягає у вище наведених елементах новизни отриманих результатів, а також у тому, що в ній: вперше комплексно досліджено кримінально-правові проблеми визначення жінки як суб'єкта кримінальної відповідальності; закладено основи правової теорії визначення кримінально-правового статусу жінки як суб'єкта кримінальної відповідальності; розглядаються концептуальні засади щодо основних напрямів реформування кримінальної та кримінально-виконавчої політики, законодавства стосовно жінок, які вчинили злочин, критерії визначення доцільного обсягу кримінальної репресії, форм кримінальної відповідальності, видів та розмірів покарання, змін під час реалізації кримінальної відповідальності; пропонуються конкретні шляхи удосконалення кримінально-правових норм, які регулюють ці питання. Теоретичні положення і висновки, практичні рекомендації, що містяться у дисертації, поглиблюють знання про особливості реалізації кримінальної відповідальності стосовно жінок, які вчинили злочин, до того ж стосовно такої специфічної категорії засуджених, якими є вагітні жінки, жінки, які мають малолітніх дітей.

Практичне значення роботи полягає насамперед у тому, що наукові результати дисертаційного дослідження можуть використовуватися у правозастосовній діяльності, зокрема: підготовці програмних документів щодо запобігання насильництва у сім'ї, протидії жіночій злочинності; удосконаленні кримінального правосуддя стосовно жінок, які вчинили злочин, підготовці постанов пленуму Верховного Суду України про судову практику призначення покарання, звільнення від покарання із випробуванням, умовно-дострокове звільнення тощо; вирішенні конкретних кримінальних справ, де суб'єктом злочину є жінка. Результати дослідження можуть бути використані до того ж практиками виправно-трудових установ, оскільки вони характеризують різні аспекти сприйняття жінкою, засудженою до позбавлення волі, умов та порядку відбування покарання, особливостей її поведінки в ізоляції, визначення міри ефективності стимулюючого впливу різних карально-виховних заходів тощо.

Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає також у:

- науково-дослідній галузі - матеріали дисертації можуть бути використані як методологічна основа для дослідження окремих проблем жіночої злочинності, ефективності кримінального правосуддя стосовно жінок, які вчинили злочин, умов та порядку виконання окремих видів покарання, підстав дострокового звільнення від відбування покарання;

- правотворчості - пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні кримінального та кримінально-виконавчого законодавства (автор подає своє бачення таких змін, пропонує конкретний зміст окремих кримінально-правових норм);

- навчальному процесі - положення та висновки дисертації можуть бути використані при викладанні та вивченні курсів кримінології, кримінального та кримінально-виконавчого права, соціології, адміністративного, конституційного права, при проведенні науково-дослідної роботи студентів, підготовці курсів, підручників, навчальних посібників;

- правовиховній діяльності - положення дисертації можуть використовуватися під час проведення правової освіти населення, підвищення правового рівня працівників правоохоронних органів, суддів.

Апробація результатів дисертації.

Наукові результати, одержані автором в процесі дослідження, були впроваджені в навчальний процес та науково-дослідну діяльність курсантів та слухачів Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ під час читання курсу лекцій з кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології. Покладені за основу підготовлених та виданих чотирьох посібників: "Особенности отбывания наказания в виде лишения свободы осужденными женщинами, имеющими малолетних детей, беременными" (М., 1996); "Уголовно-исполнительное право: теоретические и практические аспекты исполнения наказания в отношении некоторых категорий осужденных" (Одесса, 1998); "Положення Конвенції проти катувань, жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини видів поводження та покарання щодо захисту прав і свобод громадян в сфері правосуддя" (Одеса, 1998); "Правові та психологічні проблеми відповідальності жінок-злочинниць" (К., 2001). Посібники використовуються у навчальному процесі інституту (Акт № 260 від 17.02.03 р.).

Результати дисертаційного дослідження були впроваджені у процес професійної підготовки співробітників соціально-психологічної служби Управління Державного Департаменту з питань виконання покарань в Одеській області (Акт 30/644 від 17.02.03 р.).

Результати дослідження доповідалися на міжнародних, міжвузівських наукових конференціях і теоретичних семінарах, зокрема на: міжнародній науково - практичній конференції "Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України" (К., 1995), міжнародній науково-практичній конференції "Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні" (Одеса, 1996), міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів" (Одеса, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в XXI столітті: теорія і практика" (Одеса, 2002), Всеукраїнському міжвузівському науково-практичному семінарі "Проблеми застосування нового кримінального законодавства органами внутрішніх справ в боротьбі зі злочинністю" (Дніпропетровськ, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Боротьба з наркобізнесом: проблеми та шляхи їх вирішення" (Одеса, 2002).

Автором було підготовлено і подано доповідні записки з пропозиціями: з удосконалення кримінального законодавства стосовно жінки як суб'єкта кримінальної відповідальності - до Верховної Ради України (Акт Головного науково-експертного управління № 16/3 - 962 від 24.09.02 р.); з питань визначення судами форм кримінальної відповідальності, видів та термінів покарання жінкам, які вчинили злочин - до Верховного Суду України.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у монографії, чотирьох посібниках, виданих в Україні та Росії, 24 наукових статтях у фахових виданнях України та інших країн (Росії), п'яти інших публікаціях (статтях, тезах доповідей), які додатково відображають наукові результати дисертації.

Структура дисертації зумовлена її метою і поставленими задачами. Вона включає вступ, чотири розділи, які містять тринадцять підрозділів, висновки, список використаних джерел, який містить _____ найменувань, додатки. Повний обсяг дисертації становить _____ сторінку, обсяг основного тексту дисертації ____ сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження; вказується на його зв'язок з науковими програмами; визначається об'єкт, предмет, мета та завдання, наукова новизна; визначається теоретичне та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації, її структура та висновки.

Розділ 1 "Вплив психофізичних властивостей жінки на її суспільно-правову поведінку" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Психофізичні особливості жінки" досліджено корелятивні анатомо-фізіологічні та психологічні відмінності між чоловіком та жінкою, що надає підстави визначити наступне. У жінок, як правило, менші зріст, вага, розмір мускулатури, об'єм та життєва місткість легенів, відносна слабкість серцево-судинної системи, яка менш стійка, серце легше, стінки його тонші, пульс частіший, кров питомо легше. Це доводить, що жінка за анатомо-фізіологічними особливостями первісно біологічно слабка істота, обмежена у своїх фізичних можливостях, що зумовлює її певні звички, прагнення, інтереси, позначається на варіантах вибору поведінки, способах, мотивах дій, робить уразливішою у конфліктних (кризових) ситуаціях, під час нападу, застосування психічного насилля, зменшує небезпеку таких діянь, тяжкість яких пов'язана із наявністю фізичних можливостей (опір, протидія правомірним діям), пояснює той факт, що жінки надають перевагу діям, які не вимагають сили м'язів та особливої спритності, відчувають постійну необхідність у захисті іншої більш сильної особи (можливо і антисоціальної спрямованості).

Специфічність жіночої енергетики зумовлює пластичність, адекватність стану жінки ситуації, обставинам, що складаються, розвинення сфери підсвідомого, жіночої інтуїції. Особливості анатомо-фізіологічного характеру, специфічність психічних процесів зумовлюють особливості почуттєвої, емоційної, вольової сфери життєдіяльності жінок, які за своєю природою є більш суб'єктивні та чутливі до оточуючого середовища. Останнє позначається на ставленні жінки до оточуючої дійсності (отже, й зовнішніх несприятливих чинників), зумовлює певну обмеженість свободи волі жінки під час вибору поведінки, яка до того ж пояснюється наявністю у жінок значної схильності пристосовуватися до існуючого становища, пояснює той факт, що значна частина жінок вчиняє злочин під впливом провокуючих негативних обставин.

У підрозділі 1.2 "Кримінологічні концепції щодо співвідношення соціального та біологічного в жіночій злочинності" доводиться, що історично в кримінологічних концепціях завжди визнавалося, що детермінанти жіночої злочинності мають інші форми та механізми вияву. Проте поцінування жіночих властивостей спричинило доволі різні висновки та судження. Так, представники антропологічної школи (Ч. Ломброзо, Е. Феррі, П.Н. Тарновська) надавали значну перевагу біологічним чинникам серед інших, що спричиняють жіночу злочинність. Психофізичні статеві особливості узгоджувалися ними із схильністю жінок до злочинного поводження. Дотримуючись певних концепцій європейської філософії, згідно з якими жінка взагалі не мала можливостей самостійно розвиватися і мала більше фізіологічних вад, ніж гідностей; відтворюючи певне ставлення до неї, що формувалися протягом століть, як більш низької, порочної істоти, яка заслуговує суворого осуду не лише за будь-яке правопорушення, але й взагалі не дотримання встановлених правил поведінки (передусім в сімейно-побутовій сфері), - антропологічна концепція жіночої злочинності суттєво позначилася на формуванні кримінальної політики, системи покарань щодо жінок, які вчиняли злочини.

Представники "моральної" теорії (Г. Зиммель, Н. Зеланд) саме у порівнянні статевих відмінностей вбачили пояснення меншої злочинності жінок, дотримувалися тієї позиції, що жінка за своїми властивостями більш правослухняна, дисциплінована, відповідальна за свої вчинки, сором'язлива, така, що поважає громадську думку, яка має для жінки неабияке значення, - тобто має риси, які й зумовлюють значно менший відсоток жіночої злочинності порівняно із чоловічою.

Останнє підтверджується і сучасним станом та структурою злочинності: питома вага жінок, які вчиняють злочини в Україні не перебільшує 17 %; коефіцієнт кримінальної активності жінок, розрахований на 10 тис. населення, залишається значно нижчим аналогічного показника для чоловіків - 25,95 проти 144,26; стабільною залишається питома вага жінок серед усіх засуджених - в межах 14 %. Але негативною тенденцією сучасної жіночої злочинності є підвищена (порівняно з чоловіками) криміногенність зловживання спиртними напоями, наркотичної залежності: частка жінок, засуджених до позбавлення волі, яким суд призначив примусове лікування у 1998 р. перевищувала аналогічний показник серед чоловіків на 13,3 %, у 1999 р. - на 12,5 %, у 2000 р. - на 6 %; 90 % жінок вчинили вбивство на сімейно-побутовому ґрунті у стані алкогольного сп'яніння; кожна п'ята жінка, яка відбуває позбавлення волі за вбивство, і кожна третя, яка вчинила крадіжку - хворі на алкоголізм; 70 % жінок, засуджених за незаконні дії з наркотиками без мети збуту - хворі на наркоманію і потребують примусового лікування. Слабкість фізичної та вольової сфер певної категорії жінок зумовлює зростання стану психічної аномалії, яка знижує опір жінки впливові конфліктної ситуації, послаблює механізм внутрішнього контролю.

У підрозділі 1.3 "Особливості вчинення жінками злочинів корисливого спрямування" на підставі конкретного аналізу кримінально-правової та кримінологічної характеристики вчинення жінками злочинів корисливо-майнового спрямування, за які суд визнав необхідним призначити позбавлення волі, і які становлять питому вагу серед засуджених жінок, які уперше відбувають позбавлення волі (майже кожна друга відбуває покарання за посягання на власність, кожна третя - за крадіжку) доводиться специфічність вияву статевих відмінностей.

Кримінально-правові аспекти розглядуваної злочинності значною мірою пояснюються особливостями особи жінки, яка вчинила особливо небезпечні діяння корисливо-майнового спрямування. Зокрема: лише 30,5 % жінок, засуджених за крадіжку державного майна та 17,6 % - індивідуального, можуть сподіватися на те, що після відбування покарання їх чекатиме сім'я; 70,7 % засуджених першої категорії, 71 % - другої мають дітей; до того ж кожна друга з них - двох і більше; 49 % засуджених першої групи, 44,3 % - другої зазначили під час опитування, що матеріальний стан їхньої сім'ї до засудження був дуже низький - до 30 грн. на одного члена сім'ї. Отже науково-практична необхідність визначення у структурі особи злочинця з показником "майновий стан" є актуальною і зумовлюється тим, що мотив "корисливість-нужда" посідає не останнє місце у жіночий корисливій злочинності.

Специфічною особливістю корисливої злочинності жінок є переважно повторність тотожних або ж однорідних посягань на власність ненасильницького спрямування (це ж стосується і спеціального рецидиву).

Однією із негативних тенденцій сучасної жіночої корисливо-майнової злочинності є більш швидке її зростання у селі: майже п'ята частина всіх крадіжок, 36 % крадіжок, поєднаних із проникненням у житло. Проте за наслідками, способом вчинення (за умови вчинення злочину жінкою одноособово) ці крадіжки не становлять тієї особливої суспільної небезпеки як такої, що зумовлює необхідність застосування позбавлення волі. Як правило, жінки вчиняють крадіжки, які не вимагають застосування насильства і спеціальних технічних засобів, завдають незначної шкоди (від 40 до 150 грн.).

Крайня міра моральної і соціальної інертності, низька самооцінка зумовлюють той факт, що здебільшого жінки стають жертвами свого конформізму, оскільки сильно піддаються зовнішньому впливові. Більшість злочинів корисливого спрямування (практично усі корисливо-насильницького) вчиняється жінками у співучасті з іншими особами. Зокрема, це стосується крадіжок, поєднаних із проникненням у житло (інше приміщення, сховище): майже кожна друга жінка є співвиконавцем злочину разом із чоловіком (чоловіками), і лише кожна четверта зорганізувалася для виконання небезпечного діяння з іншими жінками (жінкою). Якісний склад групи за статевою приналежністю зумовлював тяжкість злочину, залежно від способу вчинення, застосування чи не застосування насилля. Злочини, що вчиняла жінка з чоловіками, зазвичай призводили до значних шкідливих наслідків, завдавали більші збитки.

У підрозділі 1.4 "Особливості вчинення жінками злочинів насильницького спрямування" доводиться, що найбільшу питому вагу серед жіночої насильницької злочинності становлять вбивства на сімейно-побутовому ґрунті, вчинені жінкою внаслідок провокуючої, протиправної поведінки потерпілого, коли жінка вдається до вбивства як до самозахисту, доведена до відчаю пияцтвом, побоями, знущанням чоловіка. Ця категорія жінок серед осіб, які уперше відбувають позбавлення волі за вчинення умисного вбивства, становить понад 80 %. Така група діянь стосується специфічної сфери суспільних відносин, характеризується суттєвими кількісними відмінностями, які відтворюють типовий значно відмінний (порівняно із основним складом злочину) ступінь суспільної небезпечності вчиненого та особи винної за об'єктивними (місце, спосіб, стосунки винної з потерпілим) та суб'єктивними (наявність особливого психічного стану жінки, зумовленого сукупністю емоційно-чуттєвих, фізіологічних властивостей) обставинами. У 84,5 % випадків судом зазначено, що стосовно підсудної була провокуюча, протиправна поведінка потерпілого. Убивства частіше жінки вчиняють без свідків або при їх мінімальній кількості. У деяких випадках (5,5 % досліджених засуджених) жінки убили своїх чоловіків, співмешканців з помсти за образу та насилля напередодні, коли вони спали, знаходилися у стані алкогольного сп'яніння, що є специфічним способом розправи людини, яка є фізично слабшою за потерпілого. Лише 6,5 % жінок заздалегідь обмірковували деталі убивства і готувалися до цього. Взагалі за умов міжособистісного сімейно-побутового конфлікту виявляється специфічний варіант впливу жінки та поведінки потерпілого на результат конфлікту. Якщо у сутичках між чоловіками до останнього моменту кожне має рівні можливості стати злочинцем, або потерпілим, зовсім інша ситуація постає під час сварки, бійки між чоловіком та жінкою. Анатомо-фізіологічні властивості жінки позбавляють її таких потенційних можливостей. Тому така невтішна статистика щодо значної кількості жінок, які потерпають від насилля (на одне вбивство чоловіка дружиною припадає сім убивств дружин чоловіками). За різних причин (соціально-економічних, суб'єктивних) жінки не лише не йдуть (або не можуть піти) від особи, яка завдає їй фізичного та психічного болю, але й дуже рідко заявляють про такі інциденти у сім'ї (лише у трьох випадках з кожних ста жінка звертається в правоохоронні органи).

Особливий психічний стан жінок, спровокований довготривалими психотравмуючими ситуаціями або ж безпосередньо конкретною негативною ситуацією, фізичним, психічним знущанням потерпілого, зумовлює актуальність питання свободи волі жінки за умов протиправної поведінки потерпілого, можливості правильного вибору варіанта поведінки. Наявність особливих конкретних життєвих ситуацій, за умов їхнього безпосереднього впливу на поведінку жінки, знижують ступінь небезпеки розглядуваного виду злочинного діяння.

Розділ 2 "Законодавче визначення жінки як суб'єкта кримінальної відповідальності" складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Історичні витоки особливостей кримінальної відповідальності жінок" на підставі аналізу основних джерел права різних періодів історії України акцентується на тій обставині, що основа оцінки суспільством вчиненого жінкою злочину, визначення щодо неї обсягу кримінальної відповідальності має досить глибоке коріння. З часів Давньоруської держави до кінця XIX ст. - початку XX ст. жінка розглядалася як спеціальний суб'єкт злочинів, якими спричинялася "образа" інтересам чоловіка, родинно-шлюбним відносинам, релігії. Як за часів Давньоруської держави, коли жінка мала безправне рабське становище в сім'ї, а чоловіки не обмежувалися в засобах покарання своїх дружин не лише за злочини, але й за будь-які незначні провини, - так і надалі жінки підлягали доволі суворим покаранням. Тривалий час за злочини, суб'єктом яких була жінка, передбачалася лише смертна кара. Таке становище було даниною відтворенню кримінальним правом містичних, релігійно-теологічних та філософських поглядів на сутність жінки як таку, що є невідомою, незрозумілою, існуючу за іншими критеріями. Це породжувало переоцінку жіночих властивостей, переважно негативну: жінки, які вчиняли правопорушення, розглядалися як втілення найбільшої міри зіпсованості та злої волі, вважалось, що вони схильні до чаклунства.

Стверджувалося, що природні властивості, стан фізичних сил, особливе становище в суспільстві, а тому нижчий рівень небезпеки вчиненого жінкою правопорушення (порівняно з чоловіком), зумовили існування протягом досить тривалого періоду паралельної системи покарань, яка ґрунтувалася на органічних особливостях винного (калічницькі покарання щодо жінок було скасовано понад сто років раніше, ніж ті самі покарання щодо чоловіків; система тілесних покарань до чоловіків існувала ще протягом майже половини сторіччя); специфічної системи "замінюючих" для жінки покарань, замість окремих видів позбавлення волі, поєднаних із роботами у копальнях, фортецях, які за тяжкістю не відповідали її природним властивостям.

У підрозділі 2.2 "Особливості кримінальної відповідальності жінок за чинним законодавством України" доводиться, що жінка є специфічним суб'єктом кримінальної відповідальності, оскільки за чинним законодавством існують суттєві відмінності у визначенні щодо них форм кримінальної відповідальності, системи покарання, умов та порядку їх виконання. Але особливості застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, існування системи покарань відмінної від загальної, більш пільгові умови відбування покарань, дострокове звільнення від подальшого відбування позбавлення волі, - пов'язані лише із станом вагітності та наявністю малолітньої дитини. На підставі систематичного тлумачення, історичного та порівняльного аналізу здійснена інтерпретація нового кримінального законодавства з огляду відтворення природних статевих відмінностей у кримінальному законодавстві, з'ясування міри відповідності цим відмінностям окремих кримінально-правових норм. Надається аналіз чинної системи форм кримінальної відповідальності без реального відбування покарання (засудження без призначення покарання, звільнення від покарання з випробуванням); системи покарання, окремих видів покарання, зокрема таких, як громадські роботи, виправні роботи, обмеження волі. Пропонується нова редакція окремих кримінально-правових норм, яка має відтворювати ці відмінності, сприяти удосконаленню правозастосовної практики.

У підрозділі 2.3 "Виключення кримінальної відповідальності жінок, які вчинили певні злочини: підстави, доцільність" доводиться, що обставини вчинення жінками окремих злочинів, тяжкість спричиненої ними шкоди, порівняно незначний ступінь небезпеки цих жінок для суспільства надають підстави стверджувати, що існуюча система кримінально-правового впливу щодо них у низці випадків досить сувора й об'єктивно не обґрунтована. В одних випадках, специфічні соціально-демографічні, соціально-психологічні та психофізичні властивості жінок виявляються в особливостях вчинення ними злочинів, у інших, - їх сукупність значно знижує ступінь суспільної небезпеки діяння, оскільки вчинене жінкою не має особливої тяжкої шкідливості, не загрожує підвалинам існування певної системи відносин, доводить недоцільність (у деяких випадках, навіть шкідливість) притягнення до кримінальної відповідальності жінок, які вчинили злочини певного виду.

Так, з етичних позицій маємо оцінити рівність кримінальної відповідальності жінок і чоловіків за спричинення шкоди у стані перевищення необхідної оборони (ст. 118, 124 КК). Фізичні можливості обмежують жінок у засобах і способах захисту від нападу, що робить їх більш уразливими для нападів. Жінка за своїми фізичними можливостями не зможе відповідно відбити насильницькі посягання навіть одного чоловіка, в тому числі неповнолітнього. Реально оцінюючи власні сили, жінки практично завжди відчувають страх, що паралізує їхню волю і свідомість і, тим самим, обмежує жінку у виборі засобів, способів захисту свого життя, здоров'я, статевої свободи, різко знижує можливість уникнути нападу або захиститись від нього. Первісно статеві відмінності психофізичного характеру ставлять жінку за будь-яких умов нападу на неї з боку чоловіка у нерівне з ним становище. Це добре усвідомлює злочинець. У даному випадку закон втрачає своє запобіжне значення. Його профілактична ефективність дуже низька, а тому, на нашу думку, досить часто вчиняються насильницькі посягання на жінок.

Криміналізація систематичного заняття проституцією (ч.1 ст. 303), розширення сфери застосування кримінального примусу за незаконні діяння із наркотичними засобами, психотропними речовинами без мети збуту, у невеликих розмірах, вчинені вперше (ч.1 ст.309-311), зумовлена (не в останню чергу) значним зростанням злочинності даного виду, а ступінь соціальної небезпеки злочинів та санкція за його вчинення визначаються наскільки відповідний вчинок часто трапляється. Передбачена законом кримінальна відповідальність у цьому випадку не справляє належного попереджувального і профілактичного впливу. Кількість жінок, які вчиняють ці злочини катастрофічно зростає, оскільки причини їх поширення пов'язані, значною мірою, з соціальними, економічними, політичними, моральними, психологічними умовами життєдіяльності суспільства сьогодення. Водночас, застосування кримінальної відповідальності щодо цих жінок не лише не вигідно із соціального та економічного оглядів, а й тягне певну шкоду, збільшує і ускладнює проблему, розширює сферу високолатентної злочинності.

Специфіка поведінки жінок під час відбування позбавлення волі зумовлює особливе ставлення до чинних кримінально-правових засобів охорони кримінально-виконавчих відносин між адміністрацією виправних установ та засудженими жінками, застосування додаткової кримінальної відповідальності за систематичні порушення режиму відбування покарання (ст. 391 КК). Жінки практично не вчиняють злочинів у місцях позбавлення волі, більша частина засуджених жінок не вчиняють правопорушень. Серед правопорушників питома вага осіб, які злісно порушують режимні вимоги, незначна і в різних закладах становить від 1,5 % до 3 %. Однак у більшості випадків злісність цих порушників зумовлена не характером вчиненого правопорушення, а їх кількістю. За незначним винятком, порушення режимних вимог в жіночих закладах за своїм характером, способом вчинення не спрямовані на відкриту протидію вимогам адміністрації. Відкритий характер правопорушення, його демонстративність, зухвалість, неодноразове (без особливої причини) відмовлення від виконання законних вимог адміністрації - не типові для поведінки жінок в ізоляції.

Зазначене надає підстави стверджувати про необхідність та доцільність під час вибору об'єкта кримінально-правової охорони враховувати природні статеві соціально-психологічні та психофізичні особливості жінок, які доводять у певних випадках низьку ефективність попереджувального профілактичного впливу закону, нереальність забезпечення кримінальної заборони, розширюють штучно сферу високолатентної жіночої злочинності, мають шкідливі наслідки для родини, дітей, а отже доводять доцільність при однаковій ефективності різних норм використовувати найменш репресивні засоби.

У підрозділі 2.4 "Зменшення обсягу кримінальної репресії за вчинення жінками злочинів ненасильницького спрямування: підстави, доцільність" зроблено висновок, що у правозастосовній практиці спостерігаються дві (певною мірою протилежні) тенденції щодо жінок, засуджених за корисливі посягання на власність. Перший напрям відбиває загальний, більш гуманний підхід суду у розв'язанні питання щодо обсягу кримінально-правового примусу, термінів покарання, що призначається жінкам, які вчинили злочин вперше, мають дітей, відшкодували збитки. Сутністю його є застосування переважно мінімальних термінів позбавлення волі, призначення покарання більш м'якого, ніж передбачено законом: за незначним винятком строки покарання не перебільшували половини максимальної санкції, встановленої законом; щодо тих випадків, коли жінку було засуджено за вчинення одного злочину, у 63,5 % засуджених термін не перевищував 3 років позбавлення волі; стосовно кожної п'ятої засудженої, яка вчинила крадіжку індивідуального майна з проникненням у житло (інше приміщення), суд знайшов можливим призначити покарання більш м'яке, ніж передбачено санкцією статті (до 1 року 6 місяців позбавлення волі включно); у 92,5 % засуджених цієї категорії покарання не перевищувало 4 років позбавлення волі; призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією, спостерігається стосовно 95 % жінок, засуджених за вчинення розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. За сукупністю вироків у 95,4 % досліджуваних, які вчинили злочини ненасильницького спрямування, остаточне покарання не перевищувало 8 років позбавлення волі. Правозастосовна практика прогресивніша за кримінальне законодавство, бо останнє ніяк не враховує статеві відмінності (крім соціально-демографічних). Порівняно з новими санкціями призначені покарання у 2/3 жінок, засуджених за корисні посягання на власність (ненасильницького спрямування) також не перебільшують половини максимальної санкції. Проте збільшення максимальної межі покарання за сукупністю злочинів (вироків) до 15 та відповідно до 25 років у середньому зорієнтує суд на застосування більш суворого покарання за тих же обставин.