Комунікативна діяльність в державному управлінні: теоретико-методологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

УДК 35.073.51: 06.048.2

Комунікативна діяльність в державному управлінні: теоретико-методологічний аспект

25.00.01 - теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Драгомирецька Наталія Михайлівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософських та соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Захист відбудеться 5жовтня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізо-ваної вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 4 вересня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.О. Чмига

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах розвитку демократичного українського суспільства, у процесі приєднання до Європейської спільноти, актуальними постають питання прозорості й відкритості діяльності органів державної влади, формування до них довіри. Це вимагає інноваційних методів у побудові взаємовідносин держави та суспільства, удосконалення стилю державно-управлінської діяльності у вирішенні суспільних проблем, зміцнення довіри громадянського суспільства до влади, підвищення ефективності функціонування органів влади, підтримки їх єдності. У цьому контексті цілеспрямований вплив держави на розвиток суспільних процесів та відносин має відбуватися не тільки через виконавчу і розпорядчу діяльність. Важливе місце посідає комунікативна діяльність, яка здійснює формуючий вплив на процеси суспільного розвитку для регулювання суспільних відносин, а також взаємовідносин держави та суспільства.

Дане дослідження розширює і конкретизує розуміння комунікацій у теорії державного управління як формуючого впливу з метою досягнення цілей і реалізації функцій держави, з урахуванням цілей та інтересів суспільства. Наголошується на відході від інституційності в сенсі впливу. Характеристика комунікацій як діяльності дає можливість вирішити низку практичних питань щодо формуючого впливу на громадянське суспільство в процесі реалізації функцій держави. Запропонований теоретичний підхід до комунікативної діяльності в практичному вимірі виступає системою комунікативних дій, що об'єднують найбільш ефективні для державного управління методи, прийоми, техніки та технології побудови взаємовідносин влади і суспільства. У методологічному плані актуальність дослідження зумовлена тим, що дозволяє: організовувати заходи, які дають можливість забезпечити прозорість діяльності суб'єктів державного управління; адекватно регулювати процеси обміну думками й ідеями; використовувати інноваційні методи налагодження взаємовідносин; відійти від традиційності й стереотипності в комунікаціях; регулювати процеси впливів на культурні та соціальні цінності.

Теоретичним та методологічним підґрунтям дослідження були наукові розробки з актуальних проблем комунікацій у сферах державного управління, менеджменту, політології, психології, соціальних технологій (зв'язки з громадськістю, реклама, маніпуляція). На вироблення авторського підходу до визначеної проблематики справили вплив наукові праці та результати практичних досліджень українських і зарубіжних авторів. У галузі державного управління дане дослідження спирається на роботи багатьох фахівців: В.Д. Бакуменка, І.А. Василенка, В.М. Князєва, О.Ю. Лебединської, А.Ф. Мельник, І.Ф. Надольного, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенського, Г. Райта, С.М. Серьогіна, С.В. Сьоміна, А.М. Ткаченка, В.О. Шамрая, в яких дається характеристика комунікативних зв'язків у системі державного управління; І.А. Грицяка, В.С. Куйбіди, В.В. Токовенко щодо процесів взаємодії політичного керівництва з державним управлінням, правового регулювання відносин; В.М. Рижих, І.В. Розпутенка, Г.П. Ситника, Л.Є. Шкляра - в аспекті оцінювання ефективності діяльності суб'єктів державного управління; М.М. Білинської, В.І. Лугового, Я.Ф. Радиша, В.В. Юрчишина - стосовно проблем організації підготовки фахівців у галузі державного управління, та багатьох інших.

Роботи М. Альберта, М.Х. Мескона, Ф. Хедоурі, Л.Н. Албастової, Ю.К. Баженова, І.Н. Гречкової, Дж.В. Ньострома, К. Девіс, Г.В. Осовської та багатьох інших авторів у галузі менеджменту дають ґрунтовні описання внутрішньоорганізаційних і зовнішніх комунікацій. Політичним комунікаціям, їх ролі у формуванні громадської думки, політичній боротьбі та управлінню масами присвячені роботи В.М. Бебика, О.В. Бабкіної, М.Ф. Головатого, І.М. Кривогуза, Т.В. Ляпіної, В.І. Полуріза та інших авторів.

Тлумаченню впливової функції комунікацій, а також ролі останніх у формуванні певних відносин і взаємодії приділено увагу в працях фахівців у галузі психології: Г.М. Андреєвої, А.А. Бодальова, Ж. Годфруа, А.А. Деркача, С.Д. Максименка, Л.В. Петровського, Н.В. Чепелєвої, Т.К. Чмут та інших.

Спеціалісти у сфері зв'язків з громадськістю: С. Блек, Д. Доті, Г.Г. Почепцов, С.А. Чукут та інші здебільшого надають значення різним аспектам функціонування інформації в суспільстві, формуванню інформаційної політики та розвитку вітчизняного інформаційного простору.

Праці Л.В. Балабанової, І.Л. Вікентьєва, А. Дайян, Б.А. Обритька, Ф.Г. Панкратова, Т.А. Примак, Є.В. Ромата, У. Уеллса, А. Феофанова та багатьох інших фахівців у рекламній сфері розглядають комунікації як форму людської взаємодії, вплив на суспільство тощо.

Теоретичні концепції вітчизняних та зарубіжних вчених щодо даної проблематики, практика впровадження різних підходів і програм зумовлюють необхідність аналізу такого досвіду, враховуючи особливості діяльності суб'єктів державного управління і специфіку розвитку України та виступають певним методологічним підґрунтям подальших розвідок. Втім, незважаючи на широкі наукові дослідження комунікацій у кожній науковій галузі та соціальних технологіях, спостерігається спрямованість визначення ролі комунікацій, виходячи з вузької сфери діяльності. Комплексного дослідження комунікативної діяльності як системи, складовими якої виступають різні види комунікацій, ще не проводилось. Зокрема, в науці державного управління комунікативна діяльність не розглядалась як формуючий вплив у процесах побудови взаємовідносин держави і суспільства, формування довіри до влади, відкритості й прозорості діяльності суб'єктів державного управління. Недостатньо окреслені категоріальний апарат, що характеризує комунікативну діяльність, рівень її впливу на суспільство, критерії визначення її ефективності, форми організації комунікативної діяльності зумовлюють необхідність подальшої розробки теоретичних та методологічних засад комунікативної діяльності в державному управлінні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах: планового комплексного наукового проекту Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України „Економіко-правовий механізм розвитку державного управління і місцевого самоврядування”, номер державної реєстрації 0104U004195 (результати дисертаційного дослідження відображені в розділі 1 та висновках проміжного звіту); розробки проблем управління кризами та ризиками суспільного розвитку для курсів дистанційного навчання вищого керівного складу; плану підготовки й підвищення кваліфікації державних службовців у сфері мистецтва ділового спілкування. Дисертаційне дослідження зорієнтоване на наукове забезпечення процесу формуючого впливу держави на стан і розвиток суспільних процесів та відносин, поведінку й діяльність особи з метою досягнення цілей і реалізації функцій держави.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції комунікативної діяльності в державному управлінні як науково-теоретичної основи для побудови системи методів, технік, технологій практичного використання отриманих наукових результатів суб'єктами державного управління.

Досягнення мети передбачає вирішення комплексу взаємопов'язаних проблемних питань, зміст і актуальність яких визначаються як зовнішніми чинниками, так і внутрішніми особливостями розвитку державного управління, діяльністю його суб'єктів. З урахуванням цього, а також спираючись на аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних та інформаційних джерел, у дисертації були визначені основні напрями дослідження, в межах яких поставлені та вирішуються такі завдання:

проаналізувати сучасні науково-теоретичні підходи до розуміння комунікацій з позиції формуючого впливу на взаємовідносини держави та суспільства для визначення межі комунікативної діяльності в державному управлінні;

обґрунтувати доцільність використання терміна „комунікативна діяльність” як підґрунтя для побудови системи формуючих комунікативних дій, спрямованих на розвиток суспільних процесів;

виявити критерії ефективності комунікативної діяльності в державному управлінні для уникнення маніпулятивних впливів;

удосконалити технологію оцінювання ефективності комунікативної діяльності суб'єктів державного управління для регулювання процесів впливу на суспільство;

визначити складові комунікативної діяльності для структурування робочих процесів при організації заходів щодо забезпечення прозорості діяльності суб'єктів державного управління;

побудувати модель комунікативної діяльності у вимірі методів, технік, технологій для формування нового стилю управління при вирішенні суспільних проблем;

розробити методологію підготовки суб'єктів управління до формуючої комунікативної діяльності у побудові взаємовідносин держави та суспільства;

охарактеризувати особливості проектування комунікативної діяльності як формуючого впливу на суспільні процеси та відносини.

Об'єктом дослідження є комунікативна діяльність у державному управлінні як формуючий вплив на стан і розвиток суспільних процесів з метою досягнення цілей державної політики.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні аспекти комунікативної діяльності в державному управлінні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що комунікативна діяльність у державному управлінні має розглядатись як формуючий вплив на стан і розвиток суспільних процесів та відносин для забезпечення відкритості й прозорості діяльності суб'єктів державного управління, формування довіри до влади, впровадження інноваційних методів побудови взаємовідносин влади і суспільства, удосконалення стилю державно-управлінської діяльності.

Методи дослідження. У процесі дослідження використані методи як загальнонаукові, так і спеціальні: метод загальнонаукового аналізу (для аналізу наукових джерел та державних документів, що регламентують діяльність суб'єктів державного управління); метод систематизації (для характеристики визначень комунікації в різних галузях науки та їх структуризації); метод співвіднесення і зіставлення (для визначення трактувань комунікацій з позиції їх спрямованості в наукових категоріях); метод системного аналізу (для визначення критеріїв вимірювання ефективності комунікативної діяльності та континууму комунікативної діяльності суб'єктів управління в аспекті практичної реалізації); метод контент-аналізу (для аналізу визначень комунікації в різних галузях науки, в державних документах, що регламентують діяльність суб'єктів державного управління і визначення їх семантичного значення); метод Розенцвейга (для проведення аналізу методів і прийомів комунікацій з позиції їх впливу на громадянське суспільство); метод порівняльного аналізу здобутих даних (для встановлення взаємозв'язків і визначення елементів теоретичної моделі комунікативної діяльності в державному управлінні); метод кореляційного аналізу (для побудови моделі комунікативної діяльності суб'єктів державного управління та зменшення рівня суб'єктивізму у висновках); метод моделювання (для побудови моделей комунікацій у різних галузях науки); метод Гуттмана (для побудови моделі комунікативної діяльності суб'єктів державного управління у вимірі методів, технік, технологій); метод узагальнення (для формування напрямів підготовки суб'єктів державного управління в аспекті комунікативної діяльності); метод проектування (для демонстрації побудови комунікативних проектів і доцільності зміни структури підрозділів органів державного управління, спрямованих на зовнішні комунікації); методи статистики та обробки даних (для зниження суб'єктивізму у висновках).

У дисертації проаналізовані та використані нормативні документи, дані статистичних довідників, інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів, монографії, довідкова література, численні публікації, офіційні публікації дослідницьких, статистичних інститутів та організацій.

Зважаючи на результати аналізу, який доводить, що у вітчизняній науці державного управління вивчаються окремі аспекти комунікацій, не приділяється достатньої уваги функції впливу комунікацій, не розглядається формуючий вплив на громадянське суспільство за допомогою комунікативної діяльності, в дослідженні пропонується новий концептуальний підхід до комунікативної діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що

вперше:

запропоновано розглядати комунікативну діяльність у державному управлінні як систему, сутність якої полягає в рівновазі між змістовними (сенс комунікації), виконавчими (управлінські дії з обміну інформацією), особистісними (потреби, мотиви суб'єктів управління) компонентами та очікуваними результатами від комунікативної діяльності, яка забезпечує формуючий вплив на побудову взаємовідносин між державою та суспільством;

визначено та класифіковано критерії (обов'язкові елементи поведінки суб'єктів державного управління) за ознаками спрямованості комунікативної діяльності суб'єктів державного управління (зовнішня спрямованість як відображення стилю державно-управлінської діяльності та внутрішня спрямованість як відображення аналізу результату впливів на суспільство) в процесі побудови взаємовідносин держави та суспільства, що вимірюють ефективність комунікативної діяльності;

розроблено технологію оцінювання ефективності комунікативної діяльності суб'єктів державного управління, яка ґрунтується на інформаційних процесах взаємодії між державою та суспільством, вимогах до вхідної і вихідної інформації суб'єктів державного управління, формалізованих формах та способах проведення вимірювання комунікативної діяльності та залежить від частотності встановлення взаємодії між владою і суспільством щодо прозорості процесів у сфері державного управління, формування довіри до суб'єктів державного управління;

сформульована методологія проектування комунікативної діяльності в практичному вимірі, яка виступає інструментом організації комунікативної діяльності суб'єктів державного управління і спрямована на конкретний результат у побудові взаємовідносин держави та суспільства: формування довіри; забезпечення прозорості та відповідальності суб'єктів державного управління; допомога громадянському суспільству в усвідомленні причетності до процесів державотворення;

запропоновано доповнити структурно-організаційний підхід до зовнішніх комунікацій суб'єктів державного управління проектним, який сприяє досягненню конкретних результатів у процесі формуючих впливів на стан і розвиток суспільних процесів;

удосконалено:

теоретико-методологічні підходи до розуміння комунікації в державному управлінні, зокрема в аспекті трактування її як діяльності, що дозволяє розробляти конкретні довгострокові програми формуючих впливів на суспільні процеси для досягнення очікуваних результатів;

напрями підготовки суб'єктів управління до комунікативної діяльності, зокрема формування навичок застосування сучасних методів комунікацій з метою формування нового стилю управління, спрямованого на формування довіри до влади і роз'яснення базових цінностей демократичного суспільства;

структуру та технології комунікативної діяльності в державному управлінні (інформування, переконування, впливу, уселяння, стимулювання, просування, пропаганди, переговорів) для забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів державного управління: розуміння широкими верствами населення політики держави, формування позитивного іміджу суб'єктів державного управління, забезпечення прав і свобод громадян, формування у населення демократичного світогляду;

набули подальшого розвитку:

теорія і методологія державного управління в контексті концепції комунікативної діяльності в державному управлінні шляхом доповнення її змісту комунікативною парадигмою, що дозволяє використовувати більший набір методів при формуючому впливі на суспільні процеси через діяльність органів державної влади;

методи моніторингу засобів масової інформації (контент-аналізу, семантичного аналізу, моделювання) щодо формуючих впливів на суспільство через висвітлення діяльності органів державної влади для підвищення відповідальності суб'єктів державного управління щодо відкритості та прозорості їх діяльності та формування довіри до влади;

методи прямого та опосередкованого аналізу аналітико-прогностичної, інформаційної та координаційної діяльності в державному управлінні, доповнення їх методами семантичного, проективного, кореляційного аналізів, шкалування, контент-аналізу для розробки і коригування комунікативних програм.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони сприяють упровадженню в діяльність органів державної влади основних методологічних підходів щодо організації комунікативної діяльності суб'єктів державного управління, що дає можливість удосконалити процеси побудови взаємовідносин держави та суспільства.

Використання розробок щодо методології проектування та управління культурно-комунікативними проектами Іллічівським міськвиконкомом Одеської області дозволило сформувати стиль управління державних службовців, спрямований на побудову взаємодії з громадськістю, формування позитивного іміджу державних службовців та громадської думки щодо української мови (довідка про впровадження від 19.10.2006 р. № 26-70 Л).

Запропонована модель формуючої комунікативної діяльності суб'єктів державного управління запроваджена: Управлінням у справах сім'ї та молоді Донецької обласної державної адміністрації, Донецьким обласним центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, при розробці й реалізації комунікативних програм, що значно підвищило ефективність програм та проектів, які реалізуються спільно з громадськими організаціями, що покращило процес побудови взаємодії з громадськістю на принципах взаєморозуміння та організації зворотного зв'язку, а також взаємодії з установами і підприємствами (довідка про впровадження від 12.01.2007 р. № 2/1-10); Управлінням у справах молоді та спорту Одеської обласної державної адміністрації при розробці інформаційних матеріалів та проведенні заходів дала можливість запровадити новий стиль управління в регулюванні процесів впливів на культурні та соціальні цінності (акт про впровадження від 14.09.2006 р. № 6.02 - 777 М); Кривоозерською районною державною адміністрацією Миколаївської області, через комунікативний проект - сприяла вдосконаленню процесів взаємодії з молодіжними організаціями та налагодженню зворотного зв'язку (довідка про впровадження від 29.01.2007 р. № 50/18-5/02).

Результати дослідження щодо підвищення ефективності комунікативної діяльності, визначені критерії ефективності такої діяльності, що стосуються виконання професійних дій та рівня впливу на громадськість, його оцінку, використовувались управлінням виконавчої дирекції в Одеській області Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України при розробці методичних рекомендацій для поліпшення якості особистого прийому громадян, удосконалення методів роботи із зверненнями громадян, що покращило процеси прозорості в роботі управління та підвищення його авторитету (акт про впровадження від 11.09.2006 р. № 07/703).

Основні методологічні підходи щодо організації зовнішньо і внутрішньо спрямованої комунікативної діяльності стосовно забезпечення прозорості діяльності суб'єктів державного управління, сформовані при вивченні розробленого і впровадженого навчального курсу „Мистецтво ділового спілкування” в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, використовувались у процесі організації прийому громадян, підготовки відповідей на звернення громадян у Головному управлінні державної служби України (акт про впровадження від 29.11.2006 р. № 10189/30-06) та в процесі ведення кадрової роботи у Вінницькій обласній державній адміністрації (акти про впровадження від 27.11.2006 р. № 01-1-40-6437, від 01.02.2007 р. № 01-1-36-487), що дало можливість удосконалювати стиль взаємодії державного службовця у колективі та з громадськістю, спрямований на формування довіри до влади.

Теоретичні положення та наукові результати дослідження використані та впроваджені при розробці й викладанні навчальних курсів „Мистецтво ділового спілкування” (акт про впровадження від 27.06.2006 р. № 01/13/493), „Управління проектами в сфері культури” (довідка про впровадження від 15.01.2007 р. № 01/13/23), при проведенні практичних занять та тренінгів з мистецтва ділового спілкування на курсах підвищення кваліфікації державних службовців (акт про впровадження від 27.06.2006 р. № 01/13/492) в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, в системі дистанційного навчання при створенні мультимедійного посібника „Управління кризами та ризиками” у Національній академії державного управління при Президентові України (акт про впровадження від 03.11.2005 р. № 1/15-34-943).

Результати дослідження і зроблені на їх основі висновки створюють основу щодо подальшого формування нового теоретико-методологічного і практичного підходу до організації комунікативної діяльності суб'єктів державного управління в таких площинах реалізації державної політики: формування взаємовідносин держави та суспільства, досягнення цілей державної політики, формуючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів та відносин, стиль державно-управлінської діяльності, методи державного управління, формування довіри до влади.

Запропоновані в дисертаційному дослідженні наукові положення, висновки й рекомендації можуть бути використані центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування при розробці програм формування взаємовідносин держави та суспільства і довіри до влади, роз'яснення політики держави, виховання, проведення громадських слухань, обговорень, проведення консультацій, вдосконалення процесів прозорості діяльності суб'єктів державного управління. Методологічні розробки можуть бути використані також у закладах освіти при розробці навчальних курсів „Мистецтво ділового спілкування”, „Управління комунікативними (культурними) проектами”, „Управління кризами і ризиками суспільного розвитку”, „Динамічне лідерство”, „Психологія управління”, а також у системі навчальних закладів з підготовки та перепідготовки державних службовців.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Здобувачем запропонований новий підхід до розуміння комунікацій у державному управлінні як виду управлінської діяльності, що є спеціальним засобом формування взаємовідносин держави та суспільства; побудовані теоретичні та практичні моделі комунікативної діяльності; визначені критерії - ефективності комунікативної діяльності суб'єктів державного управління, якими є обов'язкові елементи їх поведінки, що утворюють стиль державно-управлінської діяльності, необхідний для здійснення формуючого впливу на суспільство; удосконалена технологія оцінювання ефективності комунікативної діяльності суб'єктів державного управління, яка дозволяє визначити рівень очікування громадян та їх емоційні реакції на взаємодію і спілкування з владою щодо прозорості процесів у сфері державного управління; сформульована методологія проектування комунікативної діяльності в практичному вимірі, що сприяє структуруванню робочих процесів у побудові взаємовідносин держави та суспільства; розширені можливості існуючих управлінських структур шляхом використання проектування; розроблена методологія підготовки суб'єктів управління до організації комунікативної діяльності.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Результати дослідження апробовані на наукових і науково-практичних конференціях, в інформаційно-методичних вісниках, на презентаціях навчальної дисципліни. Найбільш вагомі з них: щорічна загальноінститутська науково-практична конференція „Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону” (Одеса, 2003); науково-практична конференція „Актуальні питання соціально-політичного розвитку регіону” (Одеса, 2003); щорічна загальноінститутська науково-практична конференція „Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (Одеса, 2004); науково-методична конференція „Упровадження сучасних освітніх технологій навчання у контексті Болонського процесу” (Одеса, 2005); науково-практична конференція Одеського державного економічного університету, академічних та вищих навчальних закладів України (Одеса, 2005); науково-практична конференція „Державна служба України: сучасний стан та напрями адаптації до стандартів Європейського союзу” (Одеса, 2005); щорічна міжнародна науково-практична конференція „Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку” (Одеса, 2005); презентація дисципліни „Мистецтво ділового спілкування” (Одеса, 22.12.2005 р., протокол № 6); шостий міжнародний науковий конгрес „Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2006); дисертація заслухана на засіданні кафедри філософських та соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (Одеса, 20.03.2006 р., протокол № 13) та на міжкафедральному засіданні кафедр філософії та методології державного управління, державного управління і менеджменту, управління суспільним розвитком, права і законотворчого процесу (Київ, 17.02.2007 р., протокол № 2).

Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції опубліковані автором у 37 працях, в тому числі у 2 авторських монографіях та 23 статтях у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації - 516 сторінок, із них основного тексту - 433 сторінки. Дисертація містить 29 таблиць, 56 рисунків, 10 додатків. Список використаних джерел складається із 358 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі до дисертації обґрунтовано актуальність дослідження поставленої проблеми, визначені його предмет, об'єкт, мета, гіпотеза та завдання, розкриваються новизна, теоретичне та практичне значення роботи, сформульовані основні положення, що виносяться на захист, наведені дані про апробацію роботи.

Перший розділ - „Комунікативна парадигма в сучасному дискурсі” - висвітлює комунікативні теорії-моделі як підґрунтя формуючої комунікативної діяльності, розуміння комунікацій і комунікативної діяльності в системі категорій державного управління, тлумачення функції впливу комунікацій у процесі державного управління, правовий аспект комунікативної діяльності суб'єктів державного управління.

У дослідженні продемонстровано, що проблемі комунікацій і комунікативної діяльності найбільша увага приділяється в таких наукових галузях, як політологія, психологія, менеджмент, та в соціальних технологіях (зв'язки з громадськістю, реклама, маніпуляція). У всіх цих сферах комунікації і комунікативна діяльність розглядаються з кількох позицій: наводиться визначення комунікації і формулюються концептуальні підходи до їх визначення; комунікації трактуються в контексті діяльнісного підходу і розглядаються виокремлено, як діяльність; визначаються інтерактивність і перцептивність комунікацій; комунікації характеризуються з позицій їх впливовості, розглядаються як методи, техніки, технології.

Емпіричний аналіз зібраних матеріалів свідчить, що визначальним у сучасному трактуванні комунікацій є процес встановлення залежності між характеристиками комунікацій і тим, як виробляються дії комунікатора на всіх напрямах його життєдіяльності. Виокремлюються певні групи характеристик. Розвідки в даному напрямі дали можливість класифікувати характеристики комунікацій за їх спрямованістю на одержувача комунікації.

Так, у менеджменті (Герлігер, М. Мейган, В.С. Лозниця, М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, Дж.В. Ньюстром, К. Девіс, Г.В. Осовська, Л.Г. Почебут, В.А. Чикер, інші автори) загальними характеристиками для визначення комунікацій стали такі: інформаційний обмін, функціональне спілкування, елемент управління, вплив на діяльність організацій, побудова відносин, взаємозв'язків, взаємодія, психологічний контроль за поведінкою, організація спільної діяльності. У галузі політології можна відзначити найбільш широкий перелік трактувань ролі комунікацій (В.В. Басалюков, М.С. Вершинін, М.Ф. Головатий, інші автори). Узагальнено їх можна розглядати за групами: як процес передавання інформації, обміну політичною інформацією, структурування політичної діяльності, формування громадської думки, забезпечення процесу політичної соціалізації громадян, соціальної й індивідуальної ідентифікації; як засіб активізації членів суспільства на визначені психологічні аналогії, формування певного іміджу, політичної боротьби та управління масами, тиску на будь-який керівний орган з метою одержання якихось поступок, формування поведінки; як функцію освіти, соціалізації, мобілізації; як фактор взаємодії у процесі здійснення політики; як вид політичних відносин.

У психологічній галузі (Г.М. Андреєва, С. Занюк, Ф. Зимбардо, М. Ляйппе, В.А. Казаков, К. Левін, Д. Майерс, С.Д. Максименко, В.В. Різун, Леон Фестингер, Р. Чалдіні, Н.В. Чепелєва, Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка, інші автори) комунікації розглядаються досить структуровано й практично, їх розуміють як діяльність, контакти, взаєморозуміння, вплив, взаємодію, відносини. В системі зв'язків з громадськістю концептуальні характеристики комунікації ґрунтуються на таких термінах, як спілкування, функція управління, власне комунікація, діяльність, стосунки, побудова відносин (С. Блек, С.В. Куніцин, В.В. Лісничий, В.О. Грищенко, А.В. Лукашов, А.В. Понеділко, Г. Почепцов, С. Чукут, інші автори). У рекламі комунікація - це одна з форм людської взаємодії, процес передавання й сприйняття інформації, засіб зв'язку, спілкування, вплив на суспільство, непряма форма переконування, професійна діяльність, частина ділової активності (Л.В. Балабанова, Раджив Батра, Джон Дж. Майерс, Давид А. Аакер, Р.І. Мокшанцев, Н.І. Норіцина, Б.А. Обритько, Є.А. Овєчкіна, Т.О. Примак, Є.В. Ромат, У. Уєллс, Дж. Бернет, С. Моріарті). У маніпуляції - вплив, вид комунікації, дії, засоби, прийоми, частина життя індивідів, психологічний феномен, спілкування, примус особистості, насильницьке обмеження контактів, придушення, володарювання, панування.

Аналіз літературних джерел у державному управлінні та нормативно-законодавчої бази виконувався з позицій трактування комунікацій як формуючого впливу на побудову взаємовідносин держави і суспільства з метою реалізації функцій держави. Продемонстровано, що в науці державного управління здебільшого вивчаються комунікативні зв'язки в системі державного управління, які характеризуються наступними категоріями: інформація, комунікація, інформаційні системи, повідомлення, відомості, спілкування, управлінський вплив, вплив на підсвідомість і свідомість, налагодження ділових контактів (О.В. Бабкіна, В.В. Басалюков, В.М. Бебик, В.Д. Бакуменко, І.А. Василенко, А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко, О.Ю. Лебединська, І.Ф. Надольний, Н.Р. Нижник, О.А. Машков, Г. Райт, С.М. Серьогін, С.В. Сьомін, А.М. Ткаченко, В.О. Шамрай, інші автори). Ці категорії розглядаються як процеси. Аналіз довів, що виділені категорії стосуються керуючих і керованих компонентів систем державного управління в аспекті організаційних та інформаційних цілей.

При цьому комунікаціям відводиться роль внутрішньоорганізаційних процесів, громадянському суспільству - позиція розуміння і спілкування як процес побудови взаємовідносин держави та суспільства. Виділені поняття демонструють більшу увагу до форми, аніж до розбіжностей змісту категорій, та спрямовані на забезпечення функціонування інформаційних потоків, способів передавання інформації, формалізації комунікативного поля, що вміщується в зміст зворотних зв'язків у системі державного управління. Узагальнення результатів аналізу показує, що в державному управлінні домінує підхід до комунікацій та інформації, який ґрунтується на традиціях галузі менеджменту: в аспекті внутрішньоорганізаційних комунікацій - це зв'язки між структурними елементами і прийняття рішень; у зовнішніх комунікаціях - це інформування про внутрішню діяльність. Зроблений аналіз показує, що в розумінні комунікацій, як процесу, та їх ролі в діяльності спостерігаються певні протиріччя. Недостатньо чітко ставляться наголоси на ролі комунікацій як формуючого впливу на громадянське суспільство при реалізації політики держави, не виокремлюються певні критерії визначення ефективності комунікацій (рис.1).

У дослідженні розмежовуються поняття процесів і діяльності. Процеси - це послідовна зміна станів, тісні зв'язки послідовних стадій розвитку, що являють собою безперервне єдине просування. Діяльність - це мотивований процес використання тих або інших засобів для досягнення мети. Категорія „діяльність” у науці державного управління, як доводить аналіз джерел, має широке трактування (В.Д. Бакуменко, Д.О. Безносенко, І.М. Варзар, В.М. Князєв та інші): діяльність як аналітична робота, аналітичне забезпечення державного управління, нормотворча діяльність, складова частина системи адміністративної діяльності тощо. Втім, діяльність не співвідноситься з комунікаціями.

Аналіз наукових джерел демонструє розмаїття поглядів щодо впливів на громадянське суспільство, формування громадської думки, гармонізації взаємодії органів державного управління з громадянським суспільством, правового регулювання діяльності суб'єктів державного управління (О.В. Бабкіна, Е.А. Гансова, І.А. Грицяк, Гі Джек, Гілдерс Карла, В.О. Дзоз, В.С. Куйбіда, В.А. Мойсєєв, Г.Г. Почепцов, В.В. Токовенко, інші автори).

Загалом парадигма впливу комунікацій у державному управлінні стосується чотирьох напрямів: сприйняття громадськістю; задоволення потреб; соціального захисту; забезпечення прав і свобод громадян.

Узагальнення результатів емпіричного аналізу демонструють певну єдність у розумінні комунікації; синонімічні заміщення термінів; емоційний акцент на змісті комунікації; спорідненість категорій „комунікації” і „комунікативна діяльність”. Це вказує на багатовекторну природу комунікації, яка окреслюється в різних формах: засіб, процес, функція, спосіб, дії, діяльність, потреби, взаємодія, спільна діяльність, процес суспільного життя. Аналіз дозволив визначити емпіричні взаємозв'язки між трактуваннями комунікації в державному управлінні та інших галузях науки і соціальних технологій з позицій формуючого впливу на громадянське суспільство.

Зроблений аналіз вітчизняної нормативно-законодавчої бази з позицій відкритості та прозорості влади в умовах формування довіри до влади довів, що комунікації суб'єктів державного управління розміщуються в кількох площинах: права громадян вносити в органи державної влади пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів; порядку всебічного та об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації; форм підготовки та оприлюднення інформації; забезпечення прав і свобод громадян у сфері організації певних об'єднань; підвищення авторитету державної служби та інформування громадян про поведінку, яку вони мають очікувати від державних службовців; правових аспектів взаємодії державної влади і громадськості; виховання громадян у дусі моральності, зміцнення духовно-морального розвитку населення; просвіти широких верств населення з питань державного будівництва, державного управління, державної служби; порядку надання державних послуг. Це все стосується побудови взаємовідносин держави та громадянського суспільства.

Аналіз міжнародного законодавства та досвіду побудови взаємовідносин між державою і суспільством окреслив кілька напрямів: забезпечення кожному членові групи відчуття перебування в центрі подій, допомоги в процесі усвідомлення власної причетності і відповідальності, солідарності з іншими членами групи; зорієнтованість на довіру тих, кому спрямована інформація; забезпечення психологічних та інтелектуальних умов для діалогу, врахування інтересів всіх учасників, уникнення непорозумінь; визначення відповідальності офіційних осіб, які мають виявляти стриманість у виголошенні заяв, у першу чергу перед засобами масової інформації, що можуть сприйматися як розпалювання ненависті або як висловлювання, здатні впливати в інтересах легітимізації, поширення або стимулювання расової ненависті, ксенофобії, антисемізму чи іншої форми дискримінації; забезпечення вираження свободи думок; надання гарантій незалежності суспільного мовлення, його прозорості; розробка стандартів і професійних норм для національної політики в побудові взаємовідносин держави і суспільства.

Результати аналізу літературних джерел і нормативно-законодавчої бази обґрунтовують доцільність розуміння комунікацій у державному управлінні як системи, що вміщує мотивований процес використання тих або інших засобів для досягнення цілей, зміст цілей, суб'єкт та об'єкт, на який вона спрямована, засоби і способи, за допомогою яких відбувається її здійснення, когнітивні компоненти, виконавчі компоненти (операції, дії тощо), особистісні компоненти (потреби, мотиви, цілі, установки), а головне - результат діяльності. Все це варто розуміти як зміст терміна „комунікативна діяльність”. Остання має відображати стиль державного управління. Аналіз досліджень свідчить, що теоретичне й практичне розуміння комунікацій у державному управлінні перебувають у зоні перетину різних видів комунікацій і соціальних технологій.

Другий розділ - „Теоретичне моделювання комунікативної діяльності в державному управлінні” - спрямований на виокремлення компонентів комунікативної діяльності суб'єктів управління, розгляд видів комунікацій як елементів комунікативної діяльності в державному управлінні, виділення питомої ваги видів комунікацій у комунікативній діяльності, побудову семантичної моделі комунікативної діяльності в державному управлінні.

Підґрунтям для виявлення компонентів комунікативної діяльності суб'єктів державного управління став контент-аналіз трактування комунікативної діяльності в нормативно-законодавчих актах, що регламентують внутрішньоорганізаційні та зовнішньоорганізаційні комунікації суб'єктів державного управління. При цьому враховувалось, що кінцева мета комунікацій - формуючий вплив на громадянське суспільство з метою побудови визначених взаємовідносин. Результати контент-аналізу довели, що всі основні компоненти комунікативної діяльності в державному управлінні мають різну питому вагу в загальній кількості компонентів, на яких зосереджується увага в нормативно-законодавчих актах: інформаційна діяльність, управління, відомості, повідомлення, обговорення, наради, розвиток, поведінка, виховання, виступи, відповідальність, правила, взаємодія, відкритість, реалізація тощо.

Отримані дані стали підставою для аргументації того, що комунікативна діяльність у державному управлінні включена в усі види діяльності й виступає як засіб, що її обслуговує. Це цілісна система. Її складовими виступають різні види комунікацій, які є елементами системи. Характеристика цих елементів ґрунтувалась на припущенні, що як у державному управлінні, так і в інших напрямах науки та практики комунікації спрямовані на особу, групу, масу тощо і мають множину компонентів, які є спільними й виступають як діяльність.

Методи аналізу, систематизації, співвіднесення і зіставлення, контент-аналізу, семантичного аналізу, описової статистики дали можливість побудувати теоретичні моделі комунікацій у різних галузях науки і соціальних технологій. Так, у політичній комунікації виокремлені наступні компоненти: вплив, діяльність, сприйняття, процес. Домінуючим компонентом у політичній комунікації є впливова діяльність. Нівелюється процес установлення контактів. Процеси, сприйняття, функції, символи - це засоби забезпечення впливової діяльності. В менеджменті, на відміну від політичної комунікації, процеси сприйняття, реакцій, вирішення, ролі, задоволення посідають найменший відсоток. Вони вважаються незначними. Провідними компонентами підсистеми є управління, взаємодія, організація, мобілізація, формування, діяльність, норми, правила, поведінка, контакти, зв'язки, висловлювання. Результати дослідження доводять, що комунікації спрямовані на забезпечення функціонування організації. У психології домінує такий компонент, як діяльність. Вагоме місце посідають дії, вчинки, вплив, інформація, процеси, поведінка, дотримання правил, розуміння, взаєморозуміння, контакти, спілкування. До компонентів процесу зв'язків з громадськістю було зараховано наступне: взаєморозуміння, вирішення конфліктів, вплив, встановлення контактів, гармонізація відносин, допомога, дослідження, досягнення мети, інформація, комунікації, спілкування, управління, установлення взаємовідносин (наведено в алфавітному порядку). Узагальнені компоненти реклами розміщені таким чином: вплив, інформація, просування послуг, зміна стану, частина життєдіяльності, засіб, стимул, формування (будь-чого). Дослідження маніпуляції, як виду соціального контролю, дозволило виокремити велику кількість компонентів: вплив, примушування, обробка, культивування, насильство, тиск, нав'язування, підпорядкування, придушення, поведінка, сприйняття, керування, інформація, інтереси, повідомлення, діяльність тощо. Нівелюється значення відносин, взаємодії, виховання. Ці підсистеми розглядались як складові теоретичної моделі комунікативної діяльності в державному управлінні.

В дослідженні теоретична модель комунікативної діяльності в державному управлінні розглядається як система, складовими якої є елементи моделей комунікацій різних наукових галузей і соціальних технологій. Тип моделювання - діяльнісний, згідно з теорією систем. Методом зіставлення компонентів різних моделей комунікацій з компонентами моделі комунікації державного управління на рівні частотності їх використання визначено питому вагу кожного з них, а кореляція отриманих даних показала, що у всіх предметних областях кореляція висока. Загальна кореляція за категоріями у кожній предметній області також позитивна. Найбільш висока кореляція простежується з моделлю політичної комунікації. Доволі висока кореляція - з моделлю комунікацій у менеджменті. Кореляція з рекламною комунікацією має досить вагомий показник. Кореляція з моделлю маніпулятивної комунікації продемонструвала негативний показник. Це свідчить про зворотну залежність. Кореляція з моделлю ПР також дала негативний результат. Такі результати демонструють, що в державному управлінні простежується тенденція заміщення змісту комунікацій ПР іншими компонентами та складовими інших моделей. Заміщення відбувається на ґрунті того, що категоріальний апарат, який характеризує політичні комунікації, менеджмент, психологічні комунікації, рекламу більш звичний і стереотипний. Кореляційний аналіз продемонстрував, що категоріальний апарат наук і соціальних технологій щодо комунікативної діяльності має подібні семантичні значення. Синонімічність у розумінні дає певну подібність дій у процесі комунікативної діяльності (рис. 2).

Рис. 2 Гістограма співвіднесення понять у різних моделях комунікації

Методи наукового дослідження дозволили побудувати теоретичну модель комунікативної діяльності в державному управлінні як формуючого впливу на діяльність та поведінку особи. Показано, що елементами моделі є різні види комунікацій, а комунікативна діяльність суб'єктів державного управління є системою, яка поєднує в собі категорії різних наукових галузей і практичні дії певних соціальних технологій (рис. 3).

Рис. 3 Діаграма питомої ваги компонентів моделі комунікацій у різних галузях науки і в державному управлінні

Теоретична модель комунікативної діяльності суб'єктів державного управління характеризується наступними категоріями: діяльність, спілкування, управління, організація, вплив, інформація, комунікація, розуміння, мовні одиниці. Запропонована теоретична модель обґрунтовує доцільність використання в практичній діяльності технологій вимірювання впливів комунікативної діяльності суб'єктів державного управління на громадянське суспільство, а також розширює можливості для більшої прозорості дій виконавчих і владних структур, підвищення їх відповідальності. Виділені компоненти теоретичної моделі реалізуються через систему методів, технік, технологій комунікативної діяльності.

Третій розділ - „Вимірювання ефективності комунікативної діяльності суб'єктів державного управління” - спрямований на виокремлення і дефініцію критеріїв вимірювання ефективності комунікативної діяльності, моделювання технології оцінювання комунікативної діяльності як формуючого впливу, формулювання континууму комунікативної діяльності в державному управлінні.

У дослідженні пропонується оцінювати ефективність комунікативної діяльності суб'єктів управління як формуючого впливу на побудову взаємовідносин держави і суспільства не тільки адміністративно-правовими, політичними, організаційно-функціональними складовими, економічними (В.Г. Бодров, В.М. Рижих, Г.О. Глазунов, А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко, Л.Є. Шкляр) та особистісними показниками (І.В. Розпутенко, Г.П. Ситник та ін.), але й соціально-психологічними факторами, зокрема рівнем емоційної оцінки. Для цього в першу чергу були виокремлені критерії вимірювання ефективності комунікативної діяльності. Емоційну оцінку розуміють як ознаку, на ґрунті якої відбувається оцінка, співвіднесення альтернатив, класифікація об'єктів управління. Критерії було поділено на дві групи: декларативні (такі, що не можуть бути виміряні кількісними показниками, а вимагають моделювання за методом шкалування: опису напрямків дій, визначення стратегій або тактики дій, констатації необхідності будь-якої якості, властивості, характеристики тощо) і практичні (такі, що вимагають реальних дій). Основою для вибору критеріїв вимірювання ефективності комунікативної діяльності суб'єктів державного управління в дослідженні вважається їх вплив на рівень людського розвитку. Враховувалось, що комунікативну діяльність, як і взаємодію, здебільшого вимірюють емоційним ставленням громадян до діяльності суб'єктів державного управління та взаємодії з ними.

Критерії ефективності комунікативної діяльності виділені на таких напрямах діяльності суб'єктів державного управління: забезпечення прозорості діяльності, високого рівня відповідальності та звітності за підготовку й виконання управлінських рішень; взаємовідносини суб'єктів державного управління та громадянського суспільства; інформування; кадрове забезпечення, визначення результативності діяльності; при вирішенні завдань щодо реалізації державної політики. Пропонується класифікація таких критеріїв за двома ознаками спрямованості комунікативної діяльності суб'єктів державного управління в процесі побудови взаємовідносин держави та суспільства: менеджмент, внутрішнє середовище і вплив на громадянське суспільство, формування ставлення громадян. У першому випадку критерії вимірювання стосуються наступного: рівня знань, умінь і навичок суб'єктів управління щодо форм, методів, технік, технологій внутрішньоорганізаційних комунікацій; практичного досвіду комунікативної діяльності; стилю поведінки при вирішенні питань, проведенні переговорів, бесід тощо та аналізу їх формуючого впливу; контролю за діями, вчинками та порушеннями; розуміння інформації, її змісту, тексту, контексту тощо; сприйняття інформації; організації цілеспрямованої діяльності. У другому - це реальні конкретні дії суб'єктів управління; виконання обіцянок, завдань; культура спілкування; політична нейтральність при виконанні обов'язків; шанобливе ставлення; рівень довіри; рівень особистісної відповідальності суб'єктів державного управління; уміння і навички реалізації методів, технік, технологій цілеспрямованого впливу: роз'яснення, переконування, демонстрація, феномен авторитету тощо та аналіз їх впливовості; уміння і навички різних видів комунікацій, що сприяють формуванню позитивного ставлення одержувача комунікації; уміння і навички самостійної підготовки матеріалів, які б повністю і яскраво відображали діяльність суб'єктів державного управління у сфері реалізації державної політики, для ЗМІ; уміння проводити публічні обговорення, звіти та інше і формувати ставлення одержувачів комунікації тощо.

Дослідження демонструє, що критерії вимірювання комунікативної діяльності стосуються рівня впливу на одержувача комунікації і, відповідно, його рівня емоційної оцінки результатів комунікації (що певним чином позначається на громадській думці). Підґрунтям для ефективної комунікативної діяльності стають уміння і навички суб'єктів державного управління. Вимірювання ефективності спиралось у дослідженні на розуміння ефективності праці в гуманітарних спеціальностях і розглядалося з двох позицій: виконання професійних дій і формування будь-чого. Ефективність комунікативної діяльності розглядається як залежність між очікуваннями громадян і результатами реалізації цих очікувань на практиці. Вказується на систему оцінок для такого виду діяльності: якщо фактичний результат в основному відповідає очікуванням, то можна говорити про ефективний процес, якщо відповідає повністю - оптимальний, якщо відповідає частково - малоефективний, якщо не відповідає - неефективний. Головним показником ефективності комунікативної діяльності було визначено рівень емоційної оцінки. Для його вимірювання пропонується розроблений формалізований апарат, за допомогою якого вимірювались наступні показники: рівень очікування громадян; рівень емоційного очікування громадян; рівень емоційного впливу на громадян у процесі взаємодії з суб'єктами управління; рівень впливу залежно від частотності встановлення взаємодії між громадянами і суб'єктами управління. При цьому можна вирахувати значення рівня впливу і, як наслідок, спрогнозувати його рівень на той час, коли очікування здійсняться.